Методи державного регулювання економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1. Державне регулювання економіки як функція держави

1.1 Об'єктивна необхідність та теоретичні основи державного регулювання економіки

Об'єктивна необхідність та сутність державного регулювання економіки.

Функції держави у ринковій економіці.

Моделі та концепції державного регулювання економіки.

Межі державного втручання в ринкові механізми та принципи державного регулювання економіки.

Інструменти державного регулювання економіки.

Рекомендована література для самостійного вивчення теми: [1,2,3,7,12,11,23,46,52,60,63,75].

Стислий виклад основного матеріалу та рекомендації до вивчення теми

Розкриваючи зміст запропонованих питань, слід акцентувати увагу на тому, що необхідність державного втручання в економіку обумовлюється неспроможністю чисто ринкових механізмів розв'язати найгостріші соціальні та економічні проблеми, задовольнити потреби громадян в суспільних товарах та послугах, забезпечити гарантії соціально-економічних прав людини тощо. До об'єктивних причин державного регулювання економіки відносять:

1. Відсутність досконалої конкуренції (монополізм, інфляція, безробіття).

2. Наявність виробництв, на товари і послуги яких не спрацьовує ринковий ціновий механізм (виробництво суспільних товарів: національна оборона, правовий захист, судочинство).

3. Наявність секторів і сфер діяльності, де ціни не покривають затрат на виробництво товарів і послуг (витрати на екологію, науку, освіту, охорону здоров'я. Держава фінансує такі галузі, надає дотації або субсидії, втручається в ціноутворення).

4. Наявність ринків, де адаптація до ринкових механізмів здійснюється повільно (ринок праці - коли держава встановлює мінімальну заробітну плату, надає допомогу по безробіттю, формує центри або служби зайнятості, впроваджує гнучкі форми роботи).

У більшості країн з розвинутою ринковою економікою склався багатофакторний механізм регулювання економіки: з однієї сторони - це механізм ринкової конкуренції, а з іншої - механізми громадського регулювання (зокрема, через профспілковий рух, діяльність товариств споживачів, інспектування та контроль за цінами); механізми інституціонального регулювання (регулювання з боку комерційних банків, бірж, страхових компаній); механізми прямого та непрямого державного втручання, які доповнюють механізми ринкової економіки. У цьому випадку держава бере на себе ті функції, які не відповідають природі ринкової конкуренції або реалізуються ним неповно чи повільно. Разом з тим, держава забезпечує умови для оптимального функціонування ринкового механізму. Слід зазначити також, що між державним та недержавним регулюванням в кожній країні формується певне співвідношення: чим більше розвинуті форми недержавного регулювання, тим менша необхідність державного втручання в ті чи інші економічні процеси.

Втручання держави в ринкові механізми може здійснюватися в активній або ж пасивній формі. Активне втручання має на меті ліквідувати нестабільність, яка присутня ринковій системі, та встановити рівновагу засобами переважно фіскальної політики (через податки та видатки). Пасивне втручання ґрунтується на тому, що ринкова економіка є внутрішньо стабільною, і основне завдання уряду - вплив на грошову масу з метою приведення її у відповідність до товарної. При цьому переважають монетарні методи регулювання економічних процесів.

Звідси, державне регулювання економіки можна визначити як систему конкретних заходів законодавчого, виконавчого та контрольного характеру, які здійснюються державними органами управління з метою забезпечення нормальних умов функціонування ринкового механізму та розв'язання економічних і соціальних проблем.

Економічною основою державного регулювання економіки є спеціально створений централізований фонд державних грошових засобів (державний бюджет), а також майно, яке знаходиться в державній формі власності. Розкриваючи зміст функцій держави в ринковій економіці, слід виходити з того, що в економічній літературі існує декілька підходів до їх характеристик. Узагальнення таких підходів дає можливість виділити наступні економічні функції держави, характерні для країн з розвинутими ринковими механізмами:

організація грошового обігу (забезпечення економіки необхідною кількістю грошей);

формування правових засад функціонування ринкової економіки;

ліквідація негативних наслідків ринкової економіки (здійснення антимонопольної та антиінфляційної політики, політики зайнятості);

виробництво та надання суспільних товарів (державне управління, оборона, безпека, соціальний захист, охорона здоров'я, освіта, охорона навколишнього середовища);

перерозподіл доходів (через встановлення системи оподаткування, надання державних трансфертів, реалізацію державних програм).

Опираючись на вказані класичні функції держави в ринковій економіці, слід зазначити, що в трансформаційних економіках уряд виконує значно ширший обсяг функцій, зумовлених необхідністю проведення економічних реформ, подолання проблем економічного та соціального характеру, створення ринкових інституцій, формування ринкового середовища тощо. В Україні перелік конкретних функцій на кожному етапі становлення ринкової економіки закріплюються в програмних документах уряду і уточнюються в залежності від характеру розвитку тих чи інших економічних та соціальних процесів. До таких функцій можна віднести: а) цільові (визначення цілей, пріоритетів, напрямків та моделей економічного та соціального розвитку, забезпечення збалансованості розвитку та ліквідація диспропорцій); б) координаційні (здійснення координації діяльності суб'єктів ринкової економіки, узгодження державних та приватних інтересів, корегування перерозподілу ресурсів); в) регулюючі (вироблення ефективних механізмів фінансово-бюджетного, податкового, грошово-кредитного, цінового, валютного регулювання); г) стимулюючі (впровадження державного протекціонізму стосовно вітчизняного товаровиробника, захист внутрішнього ринку, підтримка і стимулювання розвитку підприємництва); д) контрольні (здійснення заходів адміністративного, митного, податкового та бюджетного контролю, державна стандартизація, сертифікація та експертиза тощо); е) соціальні (забезпечення соціального захисту населення, надання та впровадження державних соціальних гарантій, збереження безпечного природного середовища). В основі державного регулювання економіки країн лежать різні концепції регулювання, які часто визначаються як альтернативні. Базовою в теорії державного регулювання є кейнсіанська, яка обґрунтовує умови, визначає необхідність, окреслює межі та визначає основні інструменти впливу держави на макроекономічну нестабільність та попит. Світовий досвід макроекономічного регулювання спирається також на неокейнсіанські та неокласичні теорії, а саме, монетаризм, теорію раціональних очікувань, теорію “економіки пропозиції”, соціально-інституціональні напрям, а також їхнє поєднання. Сучасні моделі регулювання, які взяті на озброєння у більшості країн, є кейнсіансько-монетариським синтезом, який поєднує в собі податкову, грошово-кредитну, фінансово-бюджетну політики, механізми державних закупівель, державне підприємництво та інші елементи державного регулювання. Комбінація та поєднання цих елементів формує певну модель регулювання ринкової економіки, яка залежить від стану національної економіки, рівня розв'язання соціальних проблем, міжнародної обстановки. Найбільш характерними моделями державного регулювання економіки є: американська, .німецька, англійська, шведська, японська, моделі країн, що розвиваються та моделі країн з перехідною економікою. Особливості окремих моделей державного регулювання подані в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 - Загальна характеристика моделей державного регулювання економіки

Модель	Форми, засоби та характер державного втручання
Американська (США)	Регулювання економічних процесів з боку держави здійснюється за залишковим принципом: розв'язуються лише ті проблеми, які не під силу вирішити ринковим структурам. Основними важелями ДРЕ є - фінансово-бюджетні і податкові інструменти, які спрямовані на формування раціональної пропозиції за допомогою регулювання цін і заморожування інфляційних процесів.
Німецька (неоліберальна)	Форми державного впливу: - кредитна і грошова політика; -фінансово-бюджетна політика; - політика доходів і зайнятості; - пітримка оптимальних співвідношень між величиною сукупного позичкового капіталу і капіталу, зайнятого в виробництві і торгівлі через величину процента; - заохочення експорту і сприяння імпорту для насичення внутрішнього ринку.; - зміцнення внутрішньої грошової одиниці.
“Англійська” (європейська кейнсіан- ська ) (Великобританія, Франція, Італія)	Основними важелями державного регулювання є: - державний бюджет як чинник впливу на попит шляхом концентрації перерозподілу доходів (зміна обсягу і структури попиту, ціни) - розроблення державних програм
”Шведська модель” (Швеція, Іспанія, Португалія, Греція)	Об'єктом регулювання є трудові відносини на загально національному рівні. Форми впливу - державні трансфертні платежі з бюджету; - соціальні програми; - державні замовлення. Негативною стороною є -високий рівень податків, що спричиняє підвищенню цін на внутрішні товари, звідки виникає необхідність захисту внутрішнього ринку від експансії дешевих товарів.
Японська	Регулювання здійснюється переважно через кредитно-банківську систему і в меншій мірі - через фінансово-бюджетну. Присутність адміністративно-економічних методів регулювання.
Моделі країн, що розвиваються	Характерна для таких країн, як Південна Корея, Тайвань, Кувейт, Гонконг, Сінгапур, ОАЄ. Процеси переходу здійснюються за рахунок державних коштів, які вкладаються безпосередньо державою або іноземним інвестором. Держава підтримує підприємства і виробництва, здатні самостійно господарювати та отримувати доходи, які є джерелом валютних надходжень.



Окреслюючи межі державного втручання в ринкові механізми, слід акцентувати увагу на тому, що вони залежать від обсягу функцій, які виконує уряд, та проблем економічного і соціального розвитку країни. За цією ознакою вирізняють межі мінімальної необхідності та максимальної допустимості втручання держави в ринкові механізми. Мінімальна необхідність передбачає таку кількість функцій, виконання яких не допускає хаотичності ринкових процесів та забезпечує стабільний розвиток національної економіки. До них відносять: організацію грошового обігу, задоволення потреб в суспільних товарах, ліквідацію негативних наслідків ринкової економіки, екологічну безпеку країни. Максимальна допустимість характеризує такий обсяг функцій, перевищення яких може привести до державного монополізму, коли ринкові механізми деформуються і підміняються адміністративно-командним управлінням економічними процесами. Рамки максимально допустимого втручання є досить широкими і залежать від необхідності розв'язання економічних і соціальних проблем.

Залежно від ступеня втручання держави у ринкові механізми виділяють країни економічного лібералізму (США, Канада, Великобританія, Австралія) та економічного дирижизму (Швеція, Японія, Німеччина, Австрія).

Державне регулювання економіки ґрунтується на таких основних принципах:

1) адекватності (система державних регуляторів, як і механізми їх застосування, повинні відображати реально існуючий стан національної економіки і відповідати сформованим тенденціям розвитку); 2) розумної достатності (держава повинна виконувати лише ті економічні функції, які не можуть бути реалізовані ринковими механізмами чи суб'єктами ринкових відносин); 3) послідовності і поступовості (дії уряду повинні носити послідовний і системний характер, бути логічними і здійснюватися поетапно); 4) гнучкості (при втручанні ступінь державного регулювання можна посилювати або послаблювати, оперативно замінювати важелі впливу у випадках негативної їхньої дії; застосовувати стимули і пільги); 5) відкритості (втручання держави має здійснюватися при повному інформуванні суб'єктів про наслідки урядових дій, ґрунтуватися на достатній нормативно-правовій основі і враховувати критичні зауваження громадських і політичних організацій).

Розглядаючи питання інструментарію державного регулювання економіки, слід виходити з того, що в їхньому складі виділяють групу елементів (укрупнених інструментів) і групу засобів (одиничних інструментів). Елементи - це складові частини цілісного механізму впливу держави на соціально-економічний розвиток і включають правове та адміністративне регулювання; індикативне планування; державне підприємництво; фінансово-бюджетну, грошово-кредитну, цінову, соціальну, екологічну, інвестиційну, структурну, науково-технічну, регіональну та інші види політик. Елементи є набором взаємозв'язаних між собою окремих інструментів (засобів), які використовуються для розв'язання певних проблем чи досягнення поставлених цілей. Засоби - це окремі інструменти, через які реалізується державна політика і уточнюються механізми впливу держави на економічні і соціальні процеси. До них належать: податки, ціни, кредити, інвестиції, бюджет, мито, проценти, державні замовлення, тощо. Кожному елементу відповідає певна система засобів (див. табл.1.2).

Таблиця 1.2 - Елементи і засоби державного регулювання економіки

Елементи	Засоби
Правове регулювання	Закони, постанови, укази, інструктивно-методичні документи, концепції, державні програми
Адміністративне регулювання	Норми, нормативи, стандарти, ліміти, квоти, ліцензії, штрафи і санкції, заборони, обмеження, державні замовлення і державні контракти.
Індикативне планування	Плани, програми, прогнози, цільові комплексні програми, соціально-економічні нормативи
Фінансово-бюджетна політика	Бюджет, система податків, пільги і стимули в оподаткуванні, дотації, субсидії, субвенції, державні інвестиції і кредити.
Грошово-кредитна політика	Кредити, проценти за кредитами, облікова ставка, норми резервування, операції на ринку цінних паперів, грошова та кредитна емісія, валютний курс.
Цінова політика	Система цін і тарифів, умови ціноутворення, податки, фіксація та декларування цін, обмеження рівнів рентабельності, заставні та закупівельні ціни.
Структурна, науково-технічна, інвестиційна політика	Державні замовлення, державні закупівлі, державні інвестиції і кредити, пільги, дотації, субсидії, ліміти.
Соціальна політика	Індексація та компенсація доходів, межа малозабезпеченості, мінімальний споживчий бюджет, прожитковий мінімум, мінімальна зарплата, державні допомоги, державні соціальні гарантії і стандарти, соціально-економічні нормативи, соціальні пільги, соціальні фонди і соціальні програми.
Екологічна політика	Екологічні норми і нормативи, екологічні ліміти, екологічні санкції і штрафи, екологічні податки, екологічні фонди, програми.

За механізмом дії інструменти державного регулювання економіки поділяються на інструменти прямої дії і інструменти опосередкованої дії (непрямої дії).

Питання для самоконтролю

Обґрунтуйте та означте особливості державного регулювання в трансформаційній економіці.

Окресліть основні функції держави в ринковій економіці та вкажіть на необхідність їхнього розширення в умовах нестабільності економічного розвитку.

Визначте роль держави у забезпеченні стабілізації та розвитку національної економіки.

Окресліть межі державного втручання в ринкові механізми та визначте доцільність їхнього розширення в тих чи інших сферах економічної діяльності.

Вкажіть на основні економічні теорії, на яких ґрунтується державне регулювання ринкових механізмів.

Охарактеризуйте зміст, форми та механізми державного регулювання в зарубіжних країнах.

Зробіть порівняльний аналіз основних моделей державного регулювання економіки.

1.2 Органи державного управління України в системі державного регулювання економіки

1. Система органів державного регулювання економіки.

2. Функції та повноваження Верховної Ради України у сфері регулювання економіки.

3. Кабінет Міністрів України: функції і повноваження у сфері регулювання економіки.

4. Центральні органи виконавчої влади в системі державного регулювання економіки.

5. Функції та повноваження місцевих органів управління з державного регулювання економіки.

Рекомендована література для самостійного вивчення теми: [1,2,3,12,25,26,45,46,63,75].

Стислий виклад основного матеріалу та рекомендації до вивчення теми

Приступаючи до вивчення даної підтеми слід врахувати те, що державне регулювання економіки є найважливішою функцією держави, реалізацію якої забезпечують органи державної влади. Державне регулювання економіки в Україні здійснюється Президентом України та органами законодавчої і виконавчої влади.

Президент України Конституцією визначений главою держави, уособлює державу і державну владу в цілому. Як глава держави Президент виступає від її імені при вирішенні внутрішніх проблем і у міжнародних зносинах, у ролі арбітра у разі виникнення непорозумінь між законодавчою і виконавчою гілками влади, забезпечує єдність держави.

Президент України як гарант Конституції, територіальної цілісності України, прав і свобод людини і громадянина здійснює низку функцій у сфері державного регулювання економікою.

Президент формує стратегію економічного і соціального розвитку країни. Стратегія економічного і соціального розвитку країни висвітлюється у посланнях до народу та щорічних і позачергових посланнях Президента до Верховної Ради України, її реалізацію забезпечують органи державної виконавчої влади.

Президент наділений повноваженнями у сфері законодавства і здійснює правове регулювання економічних відносин шляхом: видання указів і розпоряджень, що стосуються всіх аспектів функціонування економіки, які не врегульовані чинним законодавством; затвердження законів, ухвалених Верховною Радою; накладання вето на закони, ухваленні Верховною Радою, і повернення їх на доопрацювання зі своїми пропозиціями; призупинення дії актів уряду з мотивів невідповідності Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду.

Президент наділений повноваженнями у сфері формування і спрямування діяльності органів державної влади. За поданням Прем'єр-міністра України Президент утворює, реорганізовує та ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Президент має право достроково припиняти повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів вона не розпочала пленарних засідань чергової сесії. Після парламентських виборів 2006 року Президент наділений правом дострокового припинення повноваження Верховної Ради України, якщо протягом одного місяця у Верховній Раді не буде сформовано Коаліцію депутатських фракцій; протягом 60 днів після відставки уряду не буде сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України.

4. Глава держави наділений важливими засобами впливу та контролю щодо кадрової політики в органах виконавчої влади. Президент вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді подання про призначення Верховною Радою України Прем'єр-міністра України; призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України; призначає на посаду та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України, а також голів місцевих державних адміністрацій.

Верховна Рада України як орган законодавчої влади у сфері регулювання економікою реалізує такі функції: приймає закони, які регулюють розвиток економіки; визначає засади внутрішньої і зовнішньої економічної політики; затверджує загальнонаціональні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; розглядає і приймає рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів України; затверджує рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, непередбачених державним бюджетом України, здійснює контроль за їх використанням; затверджує перелік об'єктів права приватної власності; затверджує Державний бюджет та здійснює контроль за його виконанням.

Конституція України закріпила за Верховною Радою такі повноваження щодо формування структур виконавчої влади: призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України, призначення за поданням Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України.

Основні функції з вироблення і реалізації механізмів державного регулювання економіки здійснюють органи виконавчої влади, які формують своєрідну систему і забезпечують практичну організацію виконання законодавчо-нормативних актів.

Система органів виконавчої влади включає структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів:

вищий рівень - Кабінет Міністрів України;

центральний рівень - Центральні органи виконавчої влади: міністерства; державні комітети; центральні органи виконавчої влади, прирівняні до державних комітетів; центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом;

місцевий рівень - органи виконавчої влади загальної компетенції: Рада Міністрів Автономної республіки Крим, обласні, районні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації; територіальні органи центральних органів виконавчої влади.

За діючим законодавством до складу Кабінету Міністрів України входить Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. В сфері регулювання економіки Кабінет Міністрів України: забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної, податкової політики, політики в сфері праці й зайнятості населення, соціального захисту , освіти, науки і культури, охорони природи і природокористування; розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону; розробляє проект закону про Держаний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді звіт про його виконання; організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності; спрямовує і координує роботу міністрів, інших органів виконавчої влади.

Робочими органами Кабінету Міністрів є урядові комітети, основним завданням яких є формування та реалізація державної політики у відповідній сфері згідно із стратегією, визначеною Кабінетом Міністрів України. У складі Кабінету Міністрів України діють такі урядові комітети: з питань економічної політики; з питань правової політики і оборони; з питань розвитку реального сектору економіки; з регіональної політики; з питань агропромислового комплексу і природокористування; з питань гуманітарної і соціальної політики; з питань європейської і євроатлантичної інтеграції.

Головною ланкою в системі центральних органів виконавчої влади є міністерства. За характером діяльності вони поділяються на галузеві, тобто такі, які керують певною галуззю (наприклад, Міністерство охорони здоров'я) та функціональні - ті, на які покладене виконання певної і в той же час основної функції (наприклад у сфері фінансів - Міністерство фінансів)

В Україні регулювання економіки здійснюють такі міністерства: економіки; фінансів; промислової політики; аграрної політики; вугільної промисловості; палива і енергетики; транспорту і зв'язку; будівництва, архітектури і житлово-комунального господарства; екології і природних ресурсів; праці і соціальної політики; освіти і науки; охорони здоров'я; культури і туризму; у справах сім'ї, молоді і спорту; надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

До системи центральних органів виконавчої влади входять державні комітети та прирівняні до них центральні органи виконавчої влади, які не формуючи безпосередньо урядову політику сприяють міністерствам та уряду в реалізації цієї політики шляхом виконання функцій державного регулювання міжгалузевого та міжсекторного характеру. Безпосередньо в сфері регулювання економіки функціонують:

1) державні комітети - статистики; по земельних ресурсах; по водних ресурсах; з нагляду за охороною праці; з державного матеріального резерву; лісового господарства;

2) прирівняні до статусу державного комітету - Пенсійний фонд, Головне контрольно-ревізійне управління; Державне казначейство; Державна служба автомобільних доріг.

Крім державних комітетів до складу центральних органів виконавчої влади відносяться центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Особливість даного виду органів виконавчої влади полягає в тому, що всі питання їх правового статусу та взаємовідносин з іншими органами вирішують шляхом прийняття законів, що визначають порядок діяльності і повноваження саме цих центральних органів виконавчої влади. Центральні органи виконавчої влади України зі спеціальним статусом, які реалізують функції регулювання економіки, віднесено: Антимонопольний комітет. Державну податкову адміністрацію, Державну митну службу, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, Національну комісію регулювання електроенергетики, Державну комісію цінних паперів та фондового ринку, Фонд державного майна.

Місцеві державні адміністрації - це ланка виконавчої влади в областях, районах, містах Києві та Севастополі. В межах своїх повноважень вони здійснюють виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізують повноваження, делеговані їм відповідними радами.

Повноваження місцевих державних адміністрацій визначені ст. 119 Конституції України та Законом України "Про місцеві державні адміністрації" і поділяються на власні і делеговані.

Власні повноваження місцевих державних адміністрацій за змістом і ступенем охоплення об'єктів управління в свою чергу класифікуються на загальні (як органу загальної компетенції) і спеціальні (галузеві), які стосуються певної сфери суспільного життя. В компетенцію місцевих державних адміністрацій входить забезпечення у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; законності правопорядку, додержання прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного і культурного розвитку, програм охорони довкілля, програм національно-культурного розвитку меншин; підготовки і виконання відповідних бюджетів; управління, переданими у законному порядку об'єктами державної власності; здійснення державного контролю в межах, визначених законодавством; налагодження взаємодії з органами місцевого самоврядування та реалізації інших, наданих державою повноважень.

Законодавством визначенні такі основні галузеві повноваження місцевих державних адміністрацій:

у галузі соціально-економічного розвитку: розробка програм соціально-економічного розвитку і забезпечення їх виконання;

у галузі бюджетів і фінансів: складання проекту відповідного бюджету і забезпечення його виконання;

у галузі управління майном, приватизації та підприємництва: здійснення на відповідній території управління об'єктами, що перебувають у переданій до сфери управління державної адміністрації власності;

у галузі містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку: організація експертизи містобудівної документації, забезпечення обслуговування населення підприємствами вказаних галузей;

в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і довкілля: розробка і забезпечення виконання програм у сфері екології;

в галузі науки, освіти охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, охорони материнства і дитинства, сім'ї та молоді соціального забезпечення та соціального захисту: реалізація державної політики в цих сферах;

у галузі зайнятості населення, праці та заробітної плати: реалізація державних гарантій у сфері праці;

у галузі міжнародних та зовнішньоекономічних відносин: забезпечення сприяння розвитку міжнародного співробітництва;

у галузі оборонної роботи: забезпечення дотримання реалізації законодавства про військовий обов'язок.

Делеговані повноваження місцевих державних адміністрацій - це повноваження, що їх набувають адміністрації шляхом передачі їм для виконання від інших суб'єктів за власним рішенням останніх або на підставі закону. Місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження місцевого самоврядування, делеговані їм відповідними радами, а також повноваження органів виконавчої влади вищого рівня, делеговані їм в межах, визначених законами, Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи центральних органів виконавчої влади є державними органами, які утворюються відповідними центральними органами виконавчої влади для реалізації їх функцій та повноважень на місцевому територіальному рівні, тобто в областях або районах, м. Києві та Севастополі.

До їх складу відносяться: податкові адміністрації (інспекції) Державної податкової адміністрації; територіальні відділення Державної митної служби; територіальні відділення Антимонопольного комітету; відділення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку; управління, відділи Служби безпеки України; управління, відділи Державного комітету статистики; управління, відділи Головного контрольно-ревізійного управління; управління, відділення Державного казначейства, Пенсійного Фонду України.

Питання для самоконтролю

Охарактеризуйте систему органів державного регулювання економіки.

Окресліть функції та повноваження Верховної Ради України у сфері регулювання економіки.

Визначте функції і повноваження кабінету Міністрів України у сфері регулювання економіки.

Розкрийте сутність основних видів ЦОВВ та їх роль у системі державного регулювання економіки.

Сформулюйте основні завдання місцевих державних адміністрацій, реалізацію яких вам забезпечують у процесі державного регулювання економіки на регіональному рівні.



1.3 Методи державного регулювання економіки

Методи державного регулювання економіки, їх загальна характеристика та класифікація.

Правове регулювання економіки: суть і законодавче забезпечення.

Методи адміністративного регулювання економіки та сфера їх застосування. Антимонопольне регулювання економіки.

Економічні методи державного регулювання економіки: сутність та загальна характеристика.

Рекомендована література для самостійного вивчення теми: [1,2,3,6, 7,11,12,21,31,35,45,46,59,60,75].

Стислий виклад основного матеріалу та рекомендації до вивчення теми

Метою вивчення теми є отримання знань з методології державного регулювання економіки та засвоєння основного інструментарію втручання уряду в ринкові механізми.

Під методами державного регулювання економіки слід розуміти способи впливу держави на суб'єктів ринкової економіки з метою створення сприятливих умов їхнього ефективного функціонування відповідно до прийнятої економічної політики. З усього арсеналу методів основну увагу приділяють класифікації останніх за формами впливу на суб'єктів ринку (прямі, опосередковані) та способу реалізації (правові, адміністративні, економічні). У сукупності способів державного регулювання можливі поєднання різних методів, які можуть чинити той чи інший вплив на національну економіку. При цьому домінування адміністративних методів може свідчити як про характер самої системи (неринкова економіка), так і про характеристики системи вже в межах ринкової економіки (трансформаційні перетворення в умовах перехідної економіки, формування ринкових інституцій, створення багатоукладної економіки тощо).

Методи прямого регулювання використовуються з метою безпосереднього втручання держави в економічні процеси та економічну діяльність суб'єктів. Такий вплив передбачає здійснення заходів із застосуванням інструментів адміністративного регулювання та використання бюджету в частині державних асигнувань. До них, зокрема, відносять: визначення стратегічних цілей розвитку економіки; державне цільове фінансування; надання цільових дотацій; встановлення та обмеження цін; встановлення квот на виробництво, ввезення і вивезення продукції; ліцензування діяльності та операцій з експорту та імпорту; проведення державної експертизи та встановлення державних стандартів; встановлення нормативних вимог до якості і сертифікації технології і продукції і т.ін. Прямі методи державного регулювання економіки не пов'язані з створенням додаткового матеріального стимулу і базуються на силі державної влади.

Методи непрямого регулювання використовуються з метою формування сприятливого економічного середовища, яке змушує суб'єктів ринкової економіки діяти у потрібному для держави напрямі. Опосередковане регулювання - це вплив держави на економічні інтереси і здійснюється інструментами фінансово-бюджетної, грошово-кредитної, цінової, інвестиційної та інших напрямків економічної політики. Серед основних заходів можна виділити такі: встановлення системи податків, рівнів оподаткування, пільг в оподаткуванні, диференціювання податків; надання пільг в кредитуванні; сприяння в залученні іноземних інвестицій; регулювання валютного курсу національної грошової одиниці; митне регулювання експорту й імпорту, встановлення валютних курсів та умов обміну валют тощо.

Правові методи - використовуються з метою створення правового поля функціонування суб'єктів ринку через прийняття законодавчих та нормативних актів, передбачають механізми їх реалізації та контролю за виконанням. Тобто, правове регулювання - це діяльність держави щодо встановлення обов'язкових норм (правил) поведінки суб'єктів ринку.

В Україні правове регулювання здійснюється за допомогою системи інструментів: Конституція України; Закони України; укази та розпорядження Президента України; постанови та інші нормативні акти ВРУ та КМУ (програми, концепції, прогнози); нормативні акти центральних органів виконавчої влади (накази, розпорядження, інструкції, методичні рекомендації); нормативні акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

При вивченні питання слід акцентувати увагу на тому, що прийняття Законів в Україні здійснює Верховна Рада України, діяльність якої складається з формуванням таких основних блоків законодавства:

Законодавство про державне управління (Закони України “Про державну службу”, “Про КМУ”, “Про місцеві державні адміністрації”, ”Про місцеве самоврядування”);

Законодавство з питань реформування власності та формування ринкової інфраструктури (Закони України “Про власність”, “Про приватизацію державного майна”, “Про підприємництво”, “Про підприємства”, “Про ринок цінних паперів”, “Про лізинг”, “Про інвестиційні фонди”);

Законодавство з питань оподаткування та розвитку фінансової системи (Закони України “Про систему оподаткування”, “Про ПДВ”, “Про акцизний збір”, “Про податок з прибутку”, “Про прибутковий податок з громадян”, ”Про Державний бюджет України”, Бюджетний кодекс тощо);

Законодавство про банківську систему ( Закони України “ Про НБУ”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про страхові товариства”);

Законодавство з питань розвитку національної економіки ( Закони України “Про інвестиційну діяльність”, “Про транспорт”, “Про енергозбереження”);

Соціальне законодавство ( Закони України “Про межу малозабезпеченості”, “Про прожитковий мінімум”, “Про оплату праці”, “Про зайнятість”, “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, “Про освіту”);

Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність (Закони України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про іноземні інвестиції”, “Про імпорт сільськогосподарської продукції “).

В ринковій економіці закони здійснюють функцію довгострокового правового регулювання, інші правові акти носять короткостроковий характер і приймаються з метою врегулювання тих економічних процесів, які не знайшли відображення в законодавчих актах або вони ще не прийняті.

Адміністративні методи ґрунтуються на силі державної влади, і поділяються на заходи заборони, дозволу і примусу. У країнах з розвиненою ринковою економікою сфера адміністративних засобів обмежується головним чином

охороною навколишнього середовища( екологічні норми, ліміти, штрафи, санкції);

підтримання мінімальних параметрів рівня життя населення ( мінімальна зарплата, прожитковий мінімум, соціальні нормативи, соціальні стандарти); а також

ліквідації негативних наслідків ринкової конкуренції (монополізму - через встановлення квот на виробництво, обмеження цін, рентабельності, стандартизації) та боротьбою з тіньовим бізнесом.

У свою чергу, в країнах з перехідною економікою вони доволі поширені і мають на меті, окрім зазначеного, задовольнити потреби споживачів та захистити їхні права (державні замовлення, стандарти, сертифікація, соціально-економічні норми і нормативи ліцензування діяльності); захистити національні інтереси в зовнішньоекономічній діяльності (квоти на ввезення, ліміти, митні обмеження, державна експертиза, реєстрація); забезпечити реалізацію цільових комплексних програм.

Разом з тим, використання адміністративних методів є доцільним лише тоді, коли ринкові механізми і економічні засоби державного регулювання виявляються недостатніми або діють надто повільно. В країнах з розвинутими ринковими механізмами використання адміністративних методів є обмеженим і відіграє другорядну роль.

Адміністративні методи реалізуються системою інструментів адміністративного регулювання і передбачають такі механізми як квотування, лімітування, ліцензування, нормування, стандартизацію, державні замовлення тощо.

Квотування - встановлення державою для суб'єктів ринку частки у виробництві, споживанні, експорті або імпорті товарів і послуг. Передбачає створення конкурентного середовища, захисту внутрішнього ринку, стабілізацію цін тощо.

Ліцензування - надання спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Спрямоване на захист економічних інтересів країни, інтересів споживачів товарів і послуг, гарантування безпеки.

Система санкцій і штрафів - це заходи держави, спрямовані проти порушення суб'єктами (або невиконання) умов чи правил діяльності. Як економічні санкції, можуть використовуватися сплата неустойки, штрафи, пеня або ж вилучення на користь держави виручки від незаконної діяльності.

Стандартизація - це встановлення єдиних норм, за типами, марками, параметрами, розмірами, методами контролю, а також за величинами вимірювання, правилами маркування і зберігання продукції. Дотримання стандартів є обов'язковим для всіх суб'єктів ринкової діяльності.

Державні замовлення - є засобом задоволення державних потреб в товарах і послугах і є інструментом як адміністративного, так і економічного регулювання. Адміністративний характер вони носять стосовно підприємств, які перебувають у державній формі власності, а також, підприємств-монополістів.

Вивчення економічних методів державного регулювання слід розпочати з визначення їх ролі у реалізації основних функцій та завдань уряду, а також значення у забезпеченні макроекономічної стабілізації та коригуванні ринкових механізмів.

Економічні методи використовуються з метою створення економічного середовища, яке спонукає суб'єктів ринку діяти в необхідному для суспільства напрямі та розв'язувати завдання згідно загальнодержавних та приватних інтересів. В систему економічних методів включають методи фінансово-бюджетного, грошово-кредитного, цінового та валютного регулювання.

Фінансово-бюджетне регулювання (ФБР) передбачає використання системи оподаткування та управління видатками з метою встановлення рівноваги на ринку. Наприклад, якщо необхідно активізувати ділову активність та стимулювати попит, ставки оподаткування знижують, збільшують видатки з бюджету, що зумовлює зростання доходів і пожвавлює діяльність. І навпаки. ФБР реалізується наступною системою інструментів: державний бюджет та бюджети всіх рівнів; система податків, ставки оподаткування, стимули в оподаткуванні; державні видатки, дотації, субсидії, субвенції, допомоги; державні кредити і державні інвестиції; державні закупівлі.

Грошово-кредитне регулювання (ГКР) - є основним методом впливу держави на механізми ринкової економіки в зарубіжних країнах і лежить в основі монетарної політики. Сутність ГКР полягає у здійсненні сукупності заходів, спрямованих на зміну обсягів грошової маси в обігу, кредитних ресурсів та емісії (тобто, впливу на грошову пропозицію). ГКР реалізується такою системою основних інструментів: облікова ставка; норми обов'язкових резервів; операції на відкритому ринку цінних паперів; грошова та кредитна емісія; валютний курс.

Цінове регулювання - є системою заходів впливу держави на ціни та ціноутворення з метою сприяння стабільному розвитку національної економіки, а також попередження розгортання інфляційних процесів. Передбачає використання системи цін та тарифів, формування правил і умов ціноутворення.

Валютне регулювання економіки - є системою заходів, спрямованою на регламентацію валютних операцій, міжнародних розрахунків та порядку здійснення угод з валютними цінностями. За допомогою валютних методів держава прагне поставити під контроль валютні операції, надання іноземним особам кредитів і позик, ввезення і вивезення валюти за кордон; підтримання рівноваги платіжного балансу та стійкості власної валюти. Основними інструментами валютного регулювання є: дисконтні ставки центрального банку (дисконтна політика); валютна інтервенція і валютні обмеження; валютний курс грошової одиниці ( девальвація або ревальвація); валютні резерви; платіжний баланс; міждержавні угоди про структурні зміни у валютній системі.

Дисконтна політика є формою впливу на обсяг грошової маси, стан платіжного балансу і валютний курс. Використовується з метою стимулювання чи обмеження притоку іноземних капіталів, збереженню валютних резервів і підтримання курсу валют. Валютна інтервенція здійснюється за рахунок офіційних золотовалютних резервів або міжбанківського кредиту шляхом продажу більшої кількості валюти, що впливає на пониження (або утримання) курсу національної валюти. Внаслідок інтервенції змінюється попит та пропозиція на валютному ринку, здійснюється корегування обмінних курсів валют. Валютні обмеження є законодавчою або адміністративною забороною, регламентацією і лімітуванням операцій з валютою та валютними цінностями. Це може бути: цільове регулювання платежів і переказів за кордон; часткова або повна заборона купівлі-продажу іноземної валюти; встановлення лімітів на операції у валюті; ліцензування імпорту; кількісний контроль на валюту.

Встановлення режиму валютного курсу національної грошової одиниці здійснюється шляхом її девальвації і ревальвації. Девальвація - це політика, спрямована на зниження курсу національної грошової одиниці по відношенню до іноземних валют чи золота. Зміст заходів з девальвації полягає у завищенні офіційного валютного курсу в порівнянні з реальною купівельною здатністю грошової одиниці. Наслідками девальвації є: стимулювання експорту; стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку; підвищення конкурентноздатності країни на світовому ринку. Ревальвація - політика, спрямована на підвищення курсу національної грошової одиниці по відношенню до іноземних валют. Сутність такої політики полягає у заниженні офіційного валютного курсу в порівнянні з реальною спроможністю національної грошової одиниці. Наслідками ревальвації є стимулювання імпорту, зниження сукупного попиту, притік іноземних капіталів та інвестицій.

Питання для самоконтролю

Дайте загальну характеристику методам державного регулювання економіки та вкажіть на особливості застосування прямих і непрямих методів.

Охарактеризуйте механізми правового регулювання економіки в Україні.

Окресліть сфери переважаючого використання адміністративних методів регулювання економіки.

Визначте особливості використання економічних методів регулювання економіки.

Охарактеризуйте інструментарій валютного регулювання економіки.



Тема 2. Фінансова політика: механізм фінансово-бюджетного і грошово-кредитного регулювання економіки

Механізм фінансово-бюджетного регулювання економіки.

Механізм податкового регулювання економіки.

Механізми грошово-кредитного регулювання економіки.

Використання фіскальної та монетарної політики в регулюванні кон'юнктури ринку.

Рекомендована література для самостійного вивчення теми: [1,2,3,5,12,15,26,32,45,46,59,60,73].

Стислий виклад основного матеріалу та рекомендації до вивчення теми

Розкриваючи зміст теми, основну увагу слід акцентувати на тому, що фінансово-бюджетне регулювання економіки лежить в основі фіскальної політики держави і передбачає систему урядових дій з формування фінансових ресурсів країни та управління бюджетними видатками з метою забезпечення рівноваги внутрішнього ринку та розв'язання проблем соціально-економічного розвитку. Або, іншими словами, це заходи держави у сфері оподаткування та державних витрат. Серед основних завдань фінансово-бюджетного регулювання виділяють:

забезпечення рівноваги національного ринку та вплив на стан народногосподарської кон'юнктури;

перерозподіл національного доходу;

нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм;

створення централізованого фонду грошових ресурсів держави (державного бюджету) для виконання її функцій.

Суб'єктами фінансово-бюджетного регулювання в Україні виступають Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України, і зокрема, Міністерство фінансів, яке бере безпосередню участь у формуванні основних напрямків фінансово-бюджетної політики держави, здійснює податкове регулювання, розробляє проекти державного бюджету країни. Правовою основою фінансово-бюджетного регулювання є система законодавчих та нормативних правових актів з питань оподаткування та фінансової системи. В системі фінансово-бюджетного регулювання економіки можна виокремити чотири взаємозв'язані і взаємодоповнюючі напрямки:

Формування фінансових ресурсів держави.

Управління державними видатками.

Фінансування бюджетного дефіциту.

Регулювання міжбюджетних відносин.

Фінансові ресурси держави включають доходи бюджетів усіх рівнів і доходи державних позабюджетних фондів. Доходи Державного бюджету України, згідно Бюджетного кодексу, формуються за рахунок таких джерел:

податкових надходжень (частини податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток, податку на майно, плати за землю, надходжень від зовнішньоекономічної діяльності тощо );

неподаткових надходжень (доходів від власності та підприємницької діяльності, адміністративних зборів та платежів, надходжень від штрафів та фінансових санкцій);

доходів від операцій з капіталом (доходи від продажу основного капіталу, державних запасів товарів, землі, нематеріальних активів);

офіційних трансфертів (кошти, отримані від інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших держав, міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі);

державних цільових фондів (кошти Фонду охорони навколишнього природного середовища, Фонду соціального захисту інвалідів інші).

Формування доходів державного бюджету здійснюється механізмами податкового регулювання. Податкове регулювання - це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації стягнення податків і податкових платежів. Державними органами встановлюються види податків, ставки, об'єкти та форми оподаткування, надаються пільги і стимули в сплаті податків, здійснюється диференціація оподаткування. В системі оподаткування в Україні виділяють такі види податків: загальнодержавні - прибутковий податок з громадян; податок на прибуток підприємств; податок на додану вартість; акцизний збір; плата за землю тощо; місцеві - комунальний збір, готельний збір, курортний збір, податки з реклами, ринковий збір, збір за паркування автотранспорту тощо; прямі і непрямі податки, загальні і спеціальні податки, пропорційні, прогресивні і регресивні податки.

Основними принципами оподаткування в Україні є загальність, стабільність, обов'язковість, соціальна справедливість. Механізм податкового регулювання полягає у маніпулюванні податками і податковими ставками. Шляхом збільшення або зменшення загальної маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок і тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей та видів діяльності, територій, груп населення держава може впливати на темпи економічного зростання. Згідно чинного законодавства в Україні існує така система пільг: повне або часткове звільнення від оподаткування; зменшення ставок оподаткування, вилучення частини прибутку від сплати податку; надання податкового кредиту. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції в економічній структурі, вливає на стан і динаміку розвитку продуктивних сил, справляє значний вплив на реалізацію національного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічне оновлення виробничого потенціалу країни. Податки в країні мають бути оптимальними.

Управління видатками здійснюється на цілі і в межах, затверджених законодавчим органом і виконують функції політичного, соціального і економічного регулювання. Використовуючи бюджетні кошти, держава може активно впливати на розв'язання поточних завдань, ліквідацію соціальних та економічних проблем, забезпечення економічного зростання та підтримання економічної рівноваги. Загалом, державні видатки здійснюються за напрямками, сформованими в Бюджетному кодексі України, і класифікуються за:

функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (до них відносять: фінансування державних послуг загального призначення; фінансування виробництва суспільних товарів; фінансування державних послуг; видатки державних цільових фондів; інші видатки);

економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (поточні видатки і видатки розвитку);

головним розпорядником бюджетних коштів (визначається перелік головних розпорядників коштів та ведеться їхній реєстр);

бюджетними програмами (перелік таких програм затверджується ВРУ, зокрема, на 2006р їх нараховується - 146).

Важливою характеристикою видатків є їхній поділ на поточні видатки і видатки розвитку. Поточні видатки спрямовані на забезпечення безперебійного і стабільного функціонування національної економіки. Вони здійснюються у формі бюджетних асигнувань та державних трансфертів (допомог, дотацій, субсидій, субвенцій) і передбачають фінансування закладів соціальної інфраструктури, утримання органів державного управління, формування резервного фонду уряду, соціальний захист населення тощо. Видатки розвитку спрямовані на забезпечення економічного зростання і стратегічний розвиток національної економіки. Здійснюються у формі державного інвестування та кредитування і передбачають фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, спрямованої на технічне переоснащення, структурну перебудову, впровадження нових технологій та організацію виробництва згідно державних пріоритетів та державних програм.

...