Методи державного регулювання економіки

структурна перебудова виробництва, в напрямку стимулювання його до оновлення, випереджальний розвиток ресурсозберігаючих та соціально орієнтованих виробництв; збільшення випуску експортноздатної продукції та розвиток виробництв, які випускають імпортозамінну продукцію;

формування цілісних регіональних промислових комплексів, залучення фінансових, енергетичних, матеріальних та інших ресурсів для розвитку промисловості;

середньострокове та перспективне прогнозування потреби в промисловій продукції.

В Україні окреслюють декілька варіантів проведення промислової політики:

а) орієнтація на експорт;

б) орієнтація на імпортозаміщення;

в) орієнтація на наукомістке виробництво, і , як наслідок, формування моделі глобальної технологічної інтеграції.

Зокрема, модель імпортозаміщення передбачає примат внутрішніх інноваційних і технологічних ресурсів та залучення іноземних (західних) технологій як альтернативи імпорту готових виробів. Головними елементами такої моделі є стійке розширення внутрішнього попиту за рахунок технічного переоснащення та оновлення; зміцнення конкурентних позицій національних виробників передусім на внутрішніх ринках; селективний захист внутрішніх ринків, обмеження на рух капіталу; домінування великих спрямування інвестицій на виробництва, орієнтовані на кінцевий попит; рівний доступ підприємств усіх галузей до ресурсів.

Модель глобальної технологічної інтеграції означає залучення вітчизняних виробничих ланок до функціональних структур транснаціональних корпорацій. Головними елементами такої моделі є масовий приплив іноземних інвестицій у переробні та інші підприємства, що стали ланками транснаціональних корпорацій; підтримання більш низьких цін на чинники виробництва (ресурси, робоча сила); максимальна відкритість ринків товарів і капіталу.

Механізми реалізації державної промислової політики передбачає використання важелів загальної, селективної та крапкової підтримки. Загальна підтримка передбачає залучення всіх наявних важелів для підтримки розвитку всього пріоритетного напрямку розвитку; селективна - вибіркову підтримку груп підприємств або продукції; крапкова - спрямовується на окремі підприємства або типи продукції.

Залежно від типу галузей і форм власності державне регулювання промислового виробництва здійснюється у вигляді:

а) прямого управління;

б) регулювання підприємницької діяльності.

Пряме державне управління спрямоване на забезпечення ефективного функціонування промислового виробництва і включає: реформування системи управління промисловістю; визначення цілей та пріоритетів промислового розвитку та проведення структурної перебудови; підвищення ефективності управління корпоративними правами; фінансування та кредитування державних підприємств; укладання контрактів з керівниками державних підприємств; розвиток системи державних закупівель та державних замовлень; індикативне планування розвитку; інтегрування промислового комплексу в європейську і світову спільноту ( перш за все у такі високотехнічні сектори як авіакосмічну, інформаційні технології, сучасне енергетичне обладнання, побутову техніку); вступ в СОТ; поглиблення міжнародного співробітництва в науково-технічній та інноваційних сферах; перехід до європейських та світових стандартів. Зокрема, згідно Концепції державної промислової політики, реформування системи управління промисловим виробництвом передбачає перехід від галузевого до функціонального принципу управління промисловістю, посилення координації роботи суміжних секторів економіки, налагодження взаємодії центральних та місцевих органів виконавчої влади; впровадження дворівневого управління промисловим виробництвом (перший - міністерства та інші Центральні органи виконавчої влади за якими залишаються повноваження щодо формування та реалізації єдиної державної промислової політики, а другий - суб'єкти господарювання, за якими закріплюються повноваження з реалізації промислової політики на рівні підприємств. Тут забезпечується впровадження ринкового менеджменту, застосування сучасних форм маркетингу, реалізація ринкових механізмів залучення інвестицій, ефективне управління державними корпоративними правами).

Регулювання підприємницької діяльності спрямоване на формування конкурентного середовища для функціонування промислових підприємств і здійснюється заходами щодо їхньої підтримки і стимулювання розвитку. Основними формами державної підтримки розвитку підприємництва в промисловості, згідно чинного законодавства є:

а) законодавче забезпечення;

б) податкове стимулювання (упровадження системи пільг і стимулів, диференціації податків, звільнення від оподаткування, введення єдиного або фіксованого податку, надання податкових кредитів);

в) фінансова та кредитна підтримка (надання державних дотацій та кредитів, розширення ліній кредитування, стимулювання комерційних банків щодо надання пільгових кредитів малим підприємствам, гарантування кредитування виробництва);

г) антимонопольне регулювання (обмеження монополізму та подолання недобросовісної конкуренції);

д) організаційне та інфраструктурне забезпечення ( спрощення процедури реєстрації підприємства (за системою “єдиного вікна” чи “єдиного офісу”); спрощення звітності; скорочення кількості ліцензованих видів діяльності; розвиток об'єктів ринкової інфраструктури та інфраструктури підтримки промислових підприємств);

е) інформаційна та консультативна підтримка;

є) кадрове забезпечення;

ж) інноваційна та науково-технічна підтримка (розвиток мережі технологічних парків, інкубаторів, технополісів та інших ефективних форм поєднання наукової діяльності з промисловим виробництвом і капіталом; створення багатофункціональної системи наукового забезпечення розвитку промисловості, в т.ч. галузевих і регіональних науково-технічних центрів, науково-технічних служб);

з) підтримка інвестиційної діяльності (попередження та зменшення інвестиційних ризиків; поліпшення економічних, правових та організаційних умов діяльності інвесторів; використання потенціалу інститутів спільного інвестування (інвестиційних, пенсійних, страхових фондів).

Прогнозування потреби у промисловій продукції і населення в товарах народного споживання є основою макроекономічного регулювання промислового виробництва.

З методологічного погляду у структурі потреб національної економіки в промисловій продукції доцільно розрізняти потребу в продукції видобувних галузей і потребу в продукції обробних галузей.

Потреба національного виробництва у сировині і матеріалах включає сумарні їх витрати на виробничо-експлуатаційні цілі, капітальне будівництво, експорт та ін. Для прогнозування перспективної потреби розробляють показники питомих витрат найважливіших видів сировини, палива й енергії на виробництво одиниці продукції.

Питомі витрати (коефіцієнти витрат) є укрупненими нормами витрат найважливіших видів матеріальних ресурсів, їх розробляють для основних видів продукції, в яких їх використовують, а також у розрахунку на 1 млн. грн. продукції. Обґрунтовують питомі витрати методами техніко-економічного проектування, які охоплюють: аналіз динаміки питомих витрат на період, який передує прогнозному; визначення головних факторів, що зумовлюють зміни питомих витрат у прогнозному періоді, і оцінку їхнього впливу на рівень питомих витрат; розрахунок сукупного впливу факторів на зміну питомих витрат у прогнозному періоді і розрахунок перспективних коефіцієнтів витрат матеріальних ресурсів. Крім того, потрібно враховувати такі чинники: впровадження нових прогресивних технологій, розширення використання нових видів сировини, зміни в структурі виробництва, підвищення якості продукції, поліпшення показників комплексного використання природних ресурсів, зменшення відходів, та втрат ресурсів.

Прогнозну потребу в ресурсах визначають за формулою

Pm=?NmjЧQmj,

де Nmj - норма витрат m-го ресурсу; Qmj - обсяг виробництва продукції, на який витрачають m-й матеріал; k- кількість різновидів виробів або робіт, на які використовують m-й матеріал.

Важливим напрямом прогнозування потреби у ресурсах є визначення впливу зміни рівня і структури споживання на динаміку матеріаломісткості суспільного виробництва.

Прогнозування потрібних обсягів продукції обробних і переробних галузей промисловості розпочинають з визначення кола галузей споживачів і структури їхніх потреб. Потреби поділяють на виробничі і невиробничі. З кожного напряму виділяють групи галузей і виробництв, у розрізі яких ведуть усі розрахунки. Головним у цьому випадку є нормативний метод. Прогнозування потреби за цим методом передбачає розробку номенклатури продукції; показників, які б давали точну кількісну характеристику специфічним виробничим зв'язкам галузі-постачальника з галузями-споживачами; розрахунок обсягів потреби у розрізі агрегованих груп.

За нормативним методом прогноз виробничого споживання у кожній галузі роблять на підставі оцінки укрупнених групових нормативів витрат одного виду продукції на виробництво іншого. Розмір базових нормативів визначають заданими звітних міжгалузевих продуктових балансів і техніко-економічних розрахунків, а розмір перспективних нормативів - на підставі базових і коригують з урахуванням факторів, які вплинули на їхні розміри.

Обчисливши нормативи, можна розрахувати потребу у продукції промисловості за всіма напрямами її використання. Наприклад, потребу в засобах для капітального будівництва визначають за формулою:

Xp = ?BpgЧKg,

де X - обсяг потреби основних галузей-споживачів у засобах типу p на капітальне будівництво; m - кількість галузей-споживачів; Bpg - норматив потреби галузі g в приладах типу p на капітальне будівництво; Кg - обсяг капітальних вкладень у галузь.

Прогноз невиробничих потреб за окремими цільовими групами отримують на підставі: використання норм споживання і даних споживчих бюджетів; вивчення тенденцій зміни структури споживання, зумовлених прогресом науки і техніки; економетричних досліджень еластичності попиту на товари залежно від споживання, зміни доходів і цін; зіставлення з рівнем споживання на особу у розвинутих країнах. У галузях легкої і харчової промисловості використовують раціональні і фізіологічні норми споживання.

Поряд з нормативним методом у деяких випадках для прогнозування застосовують також пошукові економіко-статистичні методи: простого середнього значення, ковзного середнього значення, експоненціонального згладжування. Ці методи використовують тоді, коли потреба в продукції є стабільною.

Якщо ж ця потреба не є стабільною, а змінюється (лінійно або нелінійно), то її планують за моделями прогнозування двох типів. До першого належать моделі, у яких змінною величиною є час і в яких можуть бути визначені часові ряди (трендові моделі); до другого - моделі, у яких більше однієї незалежної змінної, що дає змогу враховувати, крім часу; інші фактори, які впливають на зміну потреби.

Державні потреби на промислову продукцію є такі: на оборону, утримання державного апарату, охорону здоров'я, освіту, виконання міждержавних угод, поставку продукції за одержувані енергоносії тощо. Державні потреби -- це потреби країни в продукції, необхідній для розв'язання соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення й підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів реалізації державних і міждержавних ЦКП, забезпечення функціонування установ сектору загального державного управління.

Перелік видів продукції (робіт, послуг), необхідних для забезпечення державних потреб, визначається Кабінетом Міністрів. Цей перелік формується на підставі політики державних пріоритетів, досліджень кон'юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків, завдань макроекономічних планів (програм). Інструментом задоволення державних потреб є державні закупівлі.

Держанні закупівлі-- це засіб державного регулювання економіки, який передбачає, по-перше, формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів товарів (робіт, послуг), необхідних для задоволення державних потреб, по-друге, укладання державних договорів на поставку (закупівлі) продукції серед підприємств (організацій, установ). Інакше кажучи, державна закупівля -- це придбання замовником товарів за державні кошти.

Правову основу функціонування механізму державних закупівель становлять: Закони України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” (2000 р.); “Про внесення змін до Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” (2003 р.); постанови КМ України “Про порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням”; “Про організацію та проведення торгів (тендерів) у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг)”; “Про створення єдиної системи закупівель товарів (робіт, послуг) за рахунок коштів Державного бюджету та іноземних кредитів, що залучаються під гарантії Кабінету Міністрів України”; “Про організацію навчання та підвищення кваліфікації спеціалістів з питань здійснення процедури закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти” та інші нормативно-правові акти.

Організаційна робота щодо впровадження державної політики у сфері державних закупівель здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань координації закупівель. Таким уповноваженим органом є Міністерство економіки. Безпосередньо роботу в цій сфері здійснює управління державних закупівель Мінекономіки. Діяльністю з організації закупівель займаються також відповідні підрозділи інших центральних органів виконавчої влади. На регіональному рівні ця робота проводиться відповідними структурними підрозділами управлінь економіки місцевих державних адміністрацій.

Для обґрунтування ресурсної забезпеченості державних потреб управління державних закупівель Мінекономіки України розробляє однопродуктові матеріальні баланси попиту і пропозиції найважливіших видів продукції, які включаються до балансового розділу Державної програми економічного і соціального розвитку України.

Державними замовниками є розпорядники державних коштів (органи державної влади, органи влади АР Крим, органи місцевого самоврядування та iнші органи), що здійснюють закупівлі.

Основними функціями замовників є: організація проведення торгів, конкурентний відбір учасників процедури закупівлі; укладання договорів про закупівлю; оплата учасниками процедури закупівель продукції, яка поставляється для задоволення державних потреб за умовами, визначеними договором про закупівлю.

Учасником процедури закупівлі може бути суб'єкт господарської діяльності, фізична особа, яка проживає на території України, чи юридична особа (резидент або нерезидент), яка підтвердила намір взяти участь у процедурі закупівлі та подала тендерну пропозицію.

З метою ефективного використання державних фінансових ресурсів, створення конкурентного середовища на ринку i запобігання необґрунтованому завищенню цін замовник зобов'язаний здійснювати тендер (торги). Тендер -- це здійснення конкурентного відбору учасників з метою визначення переможця. Проведення торгів є обов'язковим, якщо закупівлі повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість закупівлі товару або послуги дорівнює або перевищує суму, еквівалентну 2 тис. євро, а робіт -- 100 тис. євро.

Участь у процедурі закупівлі можуть брати вітчизняні та іноземні учасники. Для захисту вітчизняних виробників застосовується преференційна поправка. Преференційна поправка -- це спосіб надання замовником переваги вітчизняному виробнику при визначенні переможця процедур закупівель шляхом застосування процентної межі до ціни його тендерної пропозиції у порівнянні з найбільш вигідною серед поданих. Замовник віддає перевагу тендерній пропозиції, поданій вітчизняним виробником, через застосування поправки до її ціни: для товарів -- 200 тис. євро; для послуг -- 300 тис. євро; для робіт -- 4 млн. євро. Розмір поправки становить 10% ціни тендерної пропозиції. Для тендерних пропозицій, поданих підприємствами громадських організацій інвалідів і пенітенціарної системи України, преференційна поправка становить 15 %.

Конкурентний відбір учасників процедури закупівлі здійснюється поетапно. Умовно можна виділити такі етапи: підготовчий, визначення переможця, завершальний. Закупівлі продукції для задоволення державних потреб фінансуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, державних кредитних ресурсів, а також коштів НБУ, державних цільових фондів та інших джерел фінансування, що залучаються до цього. Розрахунки за виконання умов договору про закупівлю здійснюють розпорядники бюджетних коштів в установленому порядку.

Питання для самоконтролю

Охарактеризуйте цілі та завдання промислової політики.

Визначте об'єкти, суб'єкти державного регулювання промисловості в Україні.

Визначте ефективність засобів прямого управління промисловим виробництвом.

Охарактеризуйте методи регулювання підприємницької діяльності в промисловому виробництві.

Наведіть методику визначення потреби в промисловій продукції і розкрийте механізми її задоволення.

Размещено на Allbest.ru