Методи державного регулювання економіки

Механізм державного регулювання ринку цінних паперів.

Обґрунтування обсягів інвестицій та їхнього розподілу.

Рекомендована література для самостійного вивчення теми: [1,2,3,5,12,37,42,45,46,50,56,63,68].

Стислий виклад основного матеріалу та рекомендації до вивчення теми

Розкриваючи зміст теми, слід виходити з того, що економіка країни є складною структурованою системою, в якій окремі елементи знаходяться у відповідних взаємовідносинах і взаємозв'язках. Корегуючи структурні пропорції, держава створює сприятливі умови для досягнення соціально-економічних цілей та забезпечує оптимальне і стабільне функціонування економіки загалом та її складових частин. При цьому державою визначаються стратегічні цілі, завдання та пріоритети структурної перебудови, які досягаються засобами економічного, адміністративного та правового впливу, а також програмним забезпеченням структурних зрушень в національній економіці. Отже, структурна політика держави є сукупністю практичних заходів, спрямованих на зміну внутрішніх пропорцій в економічній системі. У широкому розумінні структурна політика держави - це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визначення комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та розв'язання актуальних проблем функціонування національної економіки. В умовах системної кризи інтенсивність регулятивних функцій держави щодо зміни структури економіки має зростати. Важливо вибрати вірний напрям стратегії структурних зрушень, яка дозволить максимально мобілізувати наявні ресурси і використовувати доступні технології. І, як показує світовий досвід, це має бути виробництво продукції з високою часткою доданої вартості. В Японії післявоєнне відновлення почалося з виробництва швейних машинок, в Західній Німеччині - з виробництва холодильників, тобто вибір впав на продукцію, виробництво якої інтегрувало проміжний і кінцевий випуск, добувні і переробні галузі, купівельну здатність населення і підприємств. В США в період рецесії 2000-2002рр. структурні зрушення здійснюються в напрямі виробництва електротехніки, ракетно-космічних комплексів, біотехнологій. В Японії сьогодні здійснюється модернізація виробництва з переважанням виробництва цифрових технологій, а в Китаї - освоєння виробництва високих технологій та мікропроцесорів.

Основними цілями структурної політики в Україні визначено:

встановлення оптимальних макроекономічних пропорцій та формування раціональної структури національної економіки;

формування інноваційної моделі економічного розвитку;

підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва та збільшення експортного капіталу країни;

розвиток виробництв, які здатні на внутрішньому ринку замінити імпортну продукцію;

зниження ресурсо- і, насамперед, енергомісткості виробництва;

розвиток конкуренції через реструктуризацію та диверсифікацію виробництва.

В світовій практиці виділяють два типи структурної політики: пасивну (де основний акцент робиться на дії ринкового механізму, який через попит формує структуру економіки, а держава формує правову базу для вільного переливання капіталу) і активну (де структурні пропорції економіки формується під впливом корегуючи заходів уряду).

Об'єктом структурної політики держави є структура економіки. Розрізняють такі її види:

відтворювальну, що характеризує співвідношення між виробництвом засобів виробництва та предметів споживання; між фондом нагромадження та фондом споживання; між фондом заміщення та національним доходом у виробленому національному продукті; між виробництвом товарів і послуг;

галузеву, яка характеризує поділ економіки на окремі галузі і сектори економіки та відображає складені пропорції за видами економічної діяльності;

територіальну, яка відображає частку у виробництві ВВП за адміністративними територіями;

інституційну, яка характеризує співвідношення у виробництві ВВП за формами власності;

зовнішньоекономічну, яка характеризує співвідношення між експортом та імпортом товарів, послуг та капіталів.

Структурне корегування національної економіки здійснюється методами прямого і непрямого (опосередкованого) регулювання.

До методів прямого регулювання відносять

Визначення пріоритетів структурної трансформації національної економіки та розроблення державних програми структурної перебудови та реструктуризації виробництва. (До основних пріоритетів структурної перебудови належать наукомісткі та високотехнічні галузі; галузі АПК; транзитні транспортні перевезення та рекреаційно-туристичний комплекс України).

Фінансове забезпечення структурних зрушень в економіці шляхом прямого державного інвестування та кредитування.

Формування спеціальних фондів для фінансування програм структурної перебудови економіки.

Залучення та спрямування іноземних інвестицій на цілі структурної трансформації економіки.

Впровадження системи державних замовлень та закупівель.

Опосередковане регулювання передбачає реалізацію системи заходів, пов'язаних з а) наданням податкових та кредитних пільг та їхньою диференціацією за відповідними галузями, які визначені як пріоритетні; б) страхуванням та гарантуванням іноземного інвестування і кредитування галузей, які здійснюють структурне оновлення виробництва; в) здійсненням політики прискореної амортизації; г) фінансовою селективною підтримкою пріоритетних виробництв та розробленням державних програм санації підприємств.

Вагомим фактором структурних змін в економіці є інвестиції. Інвестиції - це майнові та інтелектуальні цінності, які вкладаються в об'єкти економічної діяльності з метою отримання прибутку або ж соціального ефекту. Вони класифікуються за різними ознаками.

а) За об'єктом інвестування вирізняють реальні та фінансові інвестиції.

б) За характером участі в інвестуванні виокремлюють прямі та непрямі інвестиції.

в) За періодом інвестування розрізняють короткострокові (не більше одного року) та довгострокові (більше одного року).

г) За формами власності інвесторів розрізняють приватні, державні, іноземні та спільні інвестиції.

д) за регіональною ознакою виділяють внутрішні та зовнішні інвестиції.

Реалізація інвестицій здійснюється через інвестиційну діяльність інвесторів або ж учасників цієї діяльності. Політику держави щодо механізмів здійснення інвестиційної діяльності та визначення пріоритетних напрямків інвестування називають інвестиційною політикою. Загалом же, державна інвестиційна політика є комплексом правових, економічних і організаційних заходів, спрямованих на реалізацію інвестицій та активізацію інвестиційних процесів.

Метою державної інвестиційної політики є створення сприятливого інвестиційного середовища, реалізація програм структурної перебудови економіки, спрямування інвестицій у пріоритетні галузі та види економічної діяльності. У світовій практиці виділяють два типи державної інвестиційної політики: активну (яка передбачає застосування методів бюджетного інвестування та кредитування інвестиційної діяльності); і пасивну (коли формується сприятливе середовище для інвестиційної діяльності та здійснюються заходи щодо її стимулювання).

Модель державної інвестиційної політики залежить від стану розвитку ринкових відносин, структури національної економіки, стану основних фондів та ефективності їхнього використання, рівня розвитку науки і техніки, ступеню розвитку інститутів ринкової інфраструктури та поєднує заходи та відповідні державні інститути, які їх розробляють і реалізують.

Інвестиційна політика держави здійснюється через механізм державного регулювання.

Державне регулювання інвестиційної діяльності ґрунтується на таких принципах:

Децентралізація інвестиційного процесу.

Збільшення частки та підвищення ролі внутрішніх (власних) джерел інвестування національної економіки.

Перехід від бюджетного фінансування до кредитування інвестиційної діяльності.

Розміщення державних централізованих капіталовкладень на конкурсній основі і за адресним принципом (фінансування інвестиційних проектів відповідно до державних цільових програм).

Розширення джерел фінансування інвестиційних проектів (змішаного фінансування).

Контроль за цільовим використанням централізованих інвестицій.

Упровадження системи страхування і гарантування інвестицій.

Обов'язкова державна експертиза інвестиційних програм та проектів з метою визначення їхньої відповідності цілям і пріоритетам соціальної та економічної політики.

Важливою складовою в системі регулювання інвестиційної діяльності є розширення джерел інвестування. Їх можна поділити на внутрішні (бюджетні кошти, власні кошти підприємств, кредити комерційних банків, кошти фізичних осіб, кошти позабюджетних фондів) і зовнішні (іноземні інвестиції та кредити, позики в іноземних державах, фінансових установах та фондах).

Державне регулювання інвестиційної діяльності передбачає

пряме управління інвестиціями;

регулювання умов інвестиційної діяльності (опосередкований вплив).

Пряме управління інвестиціями здійснюється безпосередньо органами державної влади і має забезпечити ефективність державних інвестицій і передбачає

а) визначення пріоритетних галузей та об'єктів інвестування

(Пріоритети інвестування мають відповідати довготривалим національним інтересам держави. У програмних документах уряду визначені такі пріоритетні сфери інвестиційної діяльності

галузі з коротким терміном окупності затрат (галузі АПК, легка, харчова промисловість);

галузі із суттєвим мультиплікативним ефектом, тобто розвиток яких дає поштовх для економічного зростання супутніх виробництв (виробництво складної техніки, машин, устаткування, літако-, ракето-, суднобудування, тощо):

галузі зі значним експортним потенціалом і конкурентоспроможністю).

б) пряме фінансування з державного бюджету пріоритетних програм та проектів шляхом виділення державних інвестицій, цільових субсидій та надання державних кредитів.

в) контроль за цільовим призначенням виділених централізованих інвестиційних ресурсів;

г) експертиза інвестиційних проектів і програм;

(Згідно чинного законодавства обов'язковій державній експертизі підлягають державні, міждержавні та регіональні інвестиційні проекти і програми, які реалізуються за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів. За іншими проектами - державна експертиза здійснюється з питань дотримання екологічних, санітарно-гігієнічних вимог, пожежної безпеки, архітектурної відповідності, дотримання будівельних стандартів і норм. Експертизі підлягають і проекти із залученням іноземного капіталу, коли інвестор претендує на отримання податкових і митних пільг.)

д) залучення іноземних інвестицій;

( Здійснюється за трьома основними формами: - пряме інвестування через створення спільних підприємств та підприємств з іноземним капіталом; - продаж іноземним інвесторам цінних паперів; - отримання кредитів, позик та гарантій міжнародних фінансових інституцій, країн, державних установ, банків тощо

е) регулювання умов здійснення інвестицій за межі країни;

(Передбачається надання індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій резидентами країни через створення спільних підприємств; придбання частки (або ж цілком) діючих іноземних підприємств, створення підприємств, які повністю належали б українським інвесторам; придбання нерухомого та рухомого майна, інших майнових прав; придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів іноземних держав, фірм, банків).

є) упровадження державного замовлення на виконання робіт у капітальному будівництві та організація державних закупівель будівельних послуг.

Метою державного регулювання умов інвестиційної діяльності є здійснення заходів щодо її активізації та стимулювання (і, в першу чергу, стимулювання впровадження конкретного інвестиційного проекту, що має економічну і соціальну вагомість). До основних форм активізації інвестиційної діяльності відносять: податкове стимулювання; фінансове та кредитне стимулювання; інфраструктурне та організаційне забезпечення інвестиційної діяльності; стимулювання конкретних інвестиційних проектів; заохочення та захист іноземних інвестицій. Сутність та засоби реалізації зазначених форм подані в таблиці 5.1.

Таблиця 5.1 - Методи державного стимулювання та активізації інвестиційної діяльності

Форми	Зміст	Інструменти та механізми реалізації
Податкове стимулювання	Забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери національної економіки та стимулює інвестиційну діяльність суб'єктів економіки	зниження ставки податку або бази оподаткування; звільнення від оподаткування; відміна податку на реінвестування; запровадження податкових кредитів; запровадження диференційованих ставок оподаткування.
Фінансове та кредитне стимулювання	Передбачає розширення бюджетного фінансування , а також забезпечує доступність і підвищує попит на кредитні ресурси,	виділення цільових державних кредитів; надання державних позик; проведення прискореної амортизації; надання пільгових та безпроцентних кредитів; формування державних позабюджетних інвестиційних фондів.
Інфраструктурне та організаційне забезпечення	Передбачає формування інституцій ринку , що розширює джерела інвестування та забезпечує вільне переливання капіталів .	розвиток фондового ринку; розвиток іпотеки; розвиток банківської системи, створення інституціональних інвесторів-банків довгострокового кредитування; розвиток інвестиційних фондів та компаній розвиток страхових компаній..
Стимулювання впровадження інвестиційних проектів	Забезпечує реалізацію цілей економічного і соціального розвитку держави, дозволяє підвищити технічний рівень виробництва, сприяє конкурентоспроможності національного виробництва	- цільове фінансування проведення науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт ; - сприяння в проведенні техніко-економічного обґрунтування проектів; - допомога в розробленні проектної та технічної документації; - підготовка кадрів
Заохочення та захист іноземних інвестицій	Гарантує стабільність інвестиційної діяльності та дотримання прав і інтересів суб'єктів інвестування.	- забезпечення рівноправного правового режиму інвестування; - страхування інвестицій; - гарантування повернення інвестованих коштів

Розгляд механізмів державного регулювання ринку цінних паперів слід розпочати з визначення його мети та завдань. Ринок цінних паперів (РЦП) є важливою складовою фондового ринку України. Основною метою його функціонування та розвитку є залучення інвестиційних ресурсів для їхнього спрямування на відновлення та подальше зростання виробництва. Згідно чинного законодавства з питань розвитку РЦП та Концепції функціонування і розвитку фондового ринку головними завданнями РЦП визначені

сприяння надходженню інвестицій до реального сектору економіки;

створення ефективної системи захисту прав і інтересів інвесторів;

створення системи фінансових інститутів та застосування різних фінансових інструментів з метою залучення внутрішніх і зовнішніх джерел інвестування;

розбудова надійної системи виконання угод з цінними паперами та обліку права власності на ЦП, розбудова Національної депозитарної системи;

створення умов для підвищення конкурентноздатності фондового ринку з подальшою інтеграцією в міжнародні ринки капіталу;

гармонізація політики держави на ринку цінних паперів з грошово-кредитною, валютною і бюджетно-податковою політиками.

Суб'єктом регулювання ринку цінних паперів в Україні є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку , а об'єктом регулювання - Українська фондова біржа.

Регулювання ринку цінних паперів здійснюється методами прямого і непрямого впливу з активним використанням засобів правового, адміністративного та економічного втручання.

До методів прямого впливу належать

Емісія державних цінних паперів (облігацій ОВДП).

Продаж пакетів акцій приватизованих підприємств. (Держава визначає перелік пакетів акцій, які будуть запропоновані на продаж в першу чергу і встановлює їхню початкову ринкову вартість).

Створення системи захисту інвесторів від втрат шляхом залучення до цього державних страхових компаній.

Запобігання монополізму ринку цінних паперів, формування добросовісної конкуренції. (Встановлюються обмеження на володіння пакетами акцій, здійснюється реєстрація учасників, проводиться ліцензування та атестація фінансових посередників).

Непряме регулювання ринку цінних паперів (РЦП) полягає у здійсненні заходів щодо підвищення його конкурентоспроможності і передбачає наступне (див. табл. 5.2.).

Таблиця 5.2

Напрями державного впливу	Зміст та основні заходи
1. Запровадження виваженого державного протекціонізму до національних інститутів інфраструктури РЦП	Сприяння розвитку некомерційних організацій на РЦП добровільних об'єднань професійних учасників центрального депозитарію фондів захисту прав інвесторів;
2. Податкове стимулювання учасників	запровадження спеціального порядку оподаткування операцій з ЦП та доходів від них (особливо некомерційним організаціям ); чітке встановлення об'єкта оподаткування для окремих видів операцій на ринку з урахуванням їхнього здійснення (емісії ЦП, розміщення ЦП, обіг ЦП, викуп ЦП, погашення ЦП, спільне інвестування); стимулювання інвесторів реінвестувати доходи, отримані за ЦП; застосування податкових застав; звільнення від оподаткування коштів спільного інвестування (фондів інвестування, взаємних фондів компаній)
3. Захист прав інвесторів	зниження податкового тиску на РЦП з метою створення привабливих умов для інвестора; законодавче запровадження механізмів захисту прав інвестора при санації, банкрутстві, реорганізації чи ліквідації емітентів; забезпечення інформаційної прозорості ринку (про об'єкти інвестування, вартість ЦП). Запровадження міжнародних стандартів в розкритті інформації.
4. Спрощення процедури входження іноземного інвестора на РЦП	законодавче забезпечення надання інвестиційній діяльності іноземних інвесторів національного режиму; лібералізація грошових розрахунків за угодами з ЦП;
5. Кадрове забезпечення	підготовка фахівців з питань фондового ринку та корпоративного права; навчання та атестація професійних учасників фондового ринку (встановлення кваліфікаційного мінімуму).

Обґрунтування обсягів інвестиційних ресурсів передбачає здійснення системи розрахунків щодо визначення можливого та необхідного обсягів інвестицій, потреби в матеріальних, фінансових та трудових ресурсах для реалізації інвестиційних проектів і програм, ефективності інвестування. Зокрема, можливий обсяг інвестицій розраховується виходячи із обсягів виробленого ВВП та норми нагромадження з урахування суми амортизаційних відрахувань в частині, яка використовується на інвестування. Необхідний обсяг інвестицій характеризується потребою в капітальних вкладеннях для реалізації інвестиційних програм і проектів за галузями і секторами економіки, а також адміністративними територіями. Окремо розраховується за галузями, які виробляють товари, і галузями, які надають послуги і включає в себе а) потреби на підтримання діючих потужностей; б) нове будівництво та завершення раніше розпочатого; в) модернізацію; г) технічне і технологічне оновлення, а, також, розширення виробництва. Обґрунтування ресурсами необхідних обсягів інвестицій здійснюється шляхом порівняння загальної потреби в таких ресурсах (яка визначається згідно встановлених нормативів витрат на 1 млн. грн. будівельно-монтажних робіт або є виробітку на одного працюючого) і наявного їхнього обсягу на період розрахунку. Ефективність інвестицій слід оцінювати за наступними критеріями: отриманий чистий зведений дохід, індекс рентабельності, термін окупності, коефіцієнт загальної ефективності за варіантами реалізації проекту. Зокрема, коефіцієнти ефективності (ARR) визначають діленням середньорічного прибутку (PN) на середню величину інвестицій (CI). ARR = (PN/ CI) x 100. Оптимальним вважається варіант з вищим коефіцієнтом ефективності.

Питання для самоконтролю

Охарактеризуйте систему цілей та пріоритетів структурної перебудови економіки.

Окресліть головні цілі та завдання реалізації структурної політики держави в напрямку оптимізації галузевої та територіальної структури економіки.

Окресліть головні цілі та завдання реалізації структурної політики держави в напрямку оптимізації відтворювальної структури економіки.

Розкрийте механізм опосередкованого регулювання структурних зрушень в економіці.

Окресліть та охарактеризуйте принципи державного регулювання інвестиційної діяльності.

Охарактеризуйте механізми стимулювання та активізації інвестиційної діяльності.

Обґрунтуйте необхідність державного регулювання ринку цінних паперів.



Тема 7. Державна науково-технічна та інноваційна політика: державне регулювання розвитку науки, техніки та інноваційної діяльності

Суть та завдання державної науково-технічної та інноваційної політики.

Пряме й опосередковане державне регулювання розвитку науки і техніки

Економічна ефективність науково-технічної діяльності.

Державне регулювання інноваційних процесів

Рекомендована література для самостійного вивчення теми: [12,24,28,29,45].

Стислий виклад основного матеріалу та рекомендації до вивчення теми

Науково-технічна діяльність охоплює фундаментальні й прикладні наукові дослідження, а також доведення їх результатів до стадії практичного використання. Держава покликана створювати сучасну інфраструктуру науки і готувати науково-технічні кадри, надавати державне фінансування та пріоритетне матеріально-технічне забезпечення фундаментальних досліджень, довготермінових державних науково-технічних програм, підтримку пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки. Держава також веде статистику у науково технічній сфері, забезпечує створення ринку науково-технічної продукції, оцінює науково-технічний рівень досліджень, нових технологій та новинок техніки, проводить експертизу науково-технічних проектів, налагоджує науково-технічне співробітництво з іншими державами. Отже суть державної науково-технічної та інноваційної політики полягає у правовому та фінансовому забезпеченні розвитку та функціонуванні науково-технічної сфери діяльності суспільства.

Основними завданнями науково-технічної й інноваційної політики є:

демократизація та децентралізація управління у сфері науки та техніки;

врахування вимог екологічної безпеки;

підтримка конкуренції і підприємництва у науково-технічній сфері;

створення і розвиток ринку науково-технічної продукції;

збалансування розвитку фундаментальних і прикладних досліджень;

визначення напрямків, цілей та правових основ діяльності в науково-технічній сфері;

створення системи кредитно-фінансових, податкових та митних регуляторів;

зовнішньоекономічні преференції;

інформаційно-консультативна підтримка;

формування Державного інноваційного фонду.

Таким чином, основні завдання державного регулювання науково-технічної та інноваційної політики зводяться до створення оптимального економічного механізму, який повинен поєднувати державні та ринкові важелі впливу на наукові та інноваційні процеси і буде зорієнтований на економічне зростання України, її інтеграцію в світову економіку.

Данні завдання реалізовуються через функціонування органів державного управління і недержавні структури, а саме - Верховну Раду України; Кабінет Міністрів України: міністерства, відомства та інші центральні органи управління; місцеві органи державної влади та управління; організації, установи та підприємства, що беруть участь у впровадженні науково-технічної політики.

Державне регулювання розвитку науки і техніки класифікується на пряме та опосередковане. Пряме державне регулювання науково-технічної діяльності проводять за допомогою таких форм і методів - визначення державних пріоритетів розвитку науки та техніки; формування та раціоналізація національних, державних та міждержавних програм; формування і розміщення державного замовлення; бюджетне фінансування певних видів науково-технічної діяльності; проведення державної науково-технічної експертизи; створення системи науково-технічної інформації; ведення патентно-ліцензійної діяльності; проведення метрології, стандартизації та сертифікації продукції у науково-технічній сфері; формування та заохочення науково-технічних кадрів.

Пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки на підставі комплексного прогнозу соціально-економічного та науково-технічного розвитку держави визначає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів.

Прогнозування забезпечують державні інституції: головні інститути міністерств і відомств разом з інститутами НАН України.

Державні органи та наукові організації розробляють відповідну концепцію з визначенням цілей, очікуваних економічних і соціальних результатів, структурних змін у виробництві та обґрунтовують відповідні для цього ресурси, дану концепцію розглядає Кабінет Міністрів України.

Невід'ємним елементом державного регулювання науково-технічної діяльності є державна науково-технічна експертиза, яку провадять з метою забезпечення наукової обґрунтованості структури та змісту пріоритетних напрямків розвитку науки та техніки, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу.

Метою державного регулювання інноваційної діяльності є здійснення соціально-економічних, організаційних і правових заходів для ефективного відтворення, розвитку і використання науково-технічного потенціалу країни; забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго-та ресурсозберігаючих технологій та виробництва нових видів конкурентноздатної продукції.

Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом

Визначення і підтримка пріоритетних напрямків інноваційної діяльності на всіх рівнях;

формування і реалізація державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

фінансова підтримка виконання інноваційних проектів;

державна підтримка інноваційної діяльності іноземних інвесторів (через надання державних гарантій іноземним державам, банкам, міжнародним фінансовим організаціям);

встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності (суми ПДВ і податку на прибуток зараховуються на спеціальні рахунки і використовуються тільки на наукову діяльність і розвиток науково-технічної бази);

підтримка функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури;

державної експертизи та реєстрації інноваційних проектів.

Пріоритетні напрямки інноваційної діяльності - це науково, економічно і соціально обґрунтовані та законодавчо визначені напрями інноваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній, екологічно чистій продукції та високоякісних послугах .

Розрізняють стратегічні та середньострокові пріоритетні напрямки інноваційної діяльності. Серед стратегічних напрямків можна виділити

модернізація електростанцій (нові джерела енергії, новітні ресурсозберігаючі технології);

розвиток машинобудування і приладобудування як основи технологічного оновлення галузей ;

розвиток металургії, нанотехнологій (інформаційних технологій контролю та управління об'єктами, інтелектуальні комп'ютерні засоби, програмні системи розпізнання об'єктів і процесів, цифрові системи розподілу інформації), мікроелектроніки, інформаційних технологій та телекомунікацій;

вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій;

високотехнічний розвиток сільськогосподарської і переробної промисловості;

розвиток інноваційної культури.

Згідно з чинним законодавством, стратегічні пріоритети виробляються спеціально уповноваженими ЦОВВ у сфері інноваційної діяльності із залученням національних та галузевих академій наук на основі прогнозно-аналітичних досліджень світового науково-технічного розвитку , результатів реалізації пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки, зіставлення їх із реальними потребами економіки та можливостей інноваційного потенціалу. Уточнюються кожні 3-5 років з урахуванням системи експертного аналізу, моніторингу інноваційної діяльності, пропозиції та техніко-економічних обґрунтувань ЦОВВ, виконавчих органів, місцевого самоврядування , НАНУ, галузевих академій, громадських, наукових та науково-технічних організацій. Реалізація пріоритетних напрямків здійснюється через систему загальнодержавних (національних) програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони дозвілля. Враховуються при розробленні державних прогнозів та програм соціально-економічного розвитку країни.

Державна підтримка інноваційної діяльності передбачає систему заходів щодо стимулювання та активізації інноваційної діяльності. Ця система включає фінансову та кредитну підтримку виконання інноваційних проектів, встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності, підтримку функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури, залучення та заохочення іноземних інвестицій.

При виборі методу підтримку слід чітко визначити вид інноваційної діяльності, який буде об'єктом державного впливу, оскільки інноваційна діяльність передбачає широкий комплекс заходів наукового, технологічного, організаційного, фінансового та комерційного характеру.

Досвід промислово розвинутих країн свідчить, що шляхом пільгового оподаткування державою найчастіше підтримуються такі види інноваційної діяльності:

проведення наукових досліджень та розробок;

придбання обладнання для проведення досліджень та розробок;

трансферт технологій (придбання патентних та безпатентних ліцензій, прав на об'єкти інтелектуальної власності, послуг технологічного характеру);

виробниче проектування;

навчання працівників для інноваційних цілей;

укладання контрактів із дослідницькими організаціями;

співробітництво підприємств із дослідними організаціями;

придбання програмного забезпечення;

створення нових інноваційних підприємств.

У європейських країнах використовуються такі податкові пільги

екстраконцесії - особливі пільги, які дають можливість фірмам фінансувати із своєї податкової бази понад 100% своїх інноваційних витрат;

податковий кредит - пільги, що дають можливість фірмам фінансувати певний відсоток своїх інноваційних витрат з податкових зобов'язань.

В Україні податкове стимулювання здійснюється щодо підприємств, які зареєстрували інноваційний проект, і передбачає отримання права на пільгу з оподаткування прибутку в розмірі 50% ставки з обов'язковим віднесенням зазначених коштів на спеціальний рахунок, які мають бути використані лише на інноваційні цілі. Окрім того, Законом України “Про інноваційну діяльність” передбачені пільги зі сплати ПДВ, земельного податку, особливий (пільговий) режим митного регулювання.

Державна фінансова підтримка суб'єктів інноваційної діяльності передбачає:

пільгове кредитування;

майнове страхування;

надання державних гарантій та компенсація комерційним банкам відсотків, частково сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності за отриманими кредитами;

державне фінансування проектних робіт, техніко-економічного обґрунтування.

Питання для самоконтролю

Визначте суть і завдання державної науково-технічної та інноваційної політики.

Охарактеризуйте методи прямого і опосередкованого державного регулювання розвитку науки і техніки.

Наведіть підходи до оцінки економічної ефективності науково-технічної діяльності.

Розкрийте механізм державного регулювання інноваційних процесів.



Тема 8. Державне регулювання підприємництва

8.1 Державна підтримка підприємницької діяльності

Об'єктивна необхідність, принципи та завдання підтримки підприємницької діяльності.

Механізм державного регулювання та підтримки підприємницької діяльності.

Державна підтримка малого підприємництва.

Рекомендована література для самостійного вивчення теми: [1,2,3,8,12,18,40,45,63].

Стислий виклад основного матеріалу та рекомендації до вивчення теми

У сучасній ринковій економіці підприємництво розглядається як особливий вид економічної діяльності, що завжди супроводжується науково-технічною, організаційною та комерційно-економічною творчістю, вирізняється новими підходами до вирішення господарських завдань.

Чинне законодавство визначає підприємництво як самостійну ініціативу, систематичну, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, а також торгову діяльність з метою одержання прибутку. Роль і значення підприємництва проявляються через його такі основні аспекти:

економічний - створення надійного каркасу розвитку економіки, оскільки підприємництво, приватна власність та заінтересованість є основними передумовами ефективного виробництва, які утверджують економічну свободу, реалізацію потенціалу, інтересів та волі людей;

соціальний - забезпечує формування середнього класу як запоруки підвищення добробуту громадян, постійного економічного розвитку та соціально-політичної стабільності;

політичний - гарантує безповоротність ринкових реформ, створює основу цивілізованого, демократичного, громадянського суспільства;

національний - виступає основою консолідації суспільства і виходу із кризи, локомотивом динамічного економічного розвитку країни;

міжнародний - є показником рівня розвитку підприємництва, ступеня економічної свободи, цивілізованості країни, її міжнародного авторитету, інвестиційної привабливості.

Важливою передумовою успішного розвитку підприємництва в Україні має стати створення ефективного механізму державного регулювання підприємництва.

Необхідність державного регулювання підприємницької діяльності в умовах трансформації суспільства обумовлена:

важливістю формування ринкової економіки підприємницького типу;

значенням становлення вітчизняного підприємництва для розвитку національної економіки та інших сфер суспільного життя країни;

постійним порушенням рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією;

ускладненням відтворювальних процесів;

нездатністю підприємницьких структур протистояти дисфункціям ринку.

Державне регулювання підприємництва забезпечує реалізацію конкурентної політики держави, що визначає основні принципи, напрями і форми економічного й адміністративно-правового впливу, які розробляє уряд у сфері малого і середнього бізнесу. Основним її завданням є створення сприятливих умов для розвитку підприємництва, через реалізацію принципів системності та комплексності механізмів державного регулювання підприємницької діяльності; цілеспрямованості й адресності підтримки суб'єктів малого підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їхньої реалізації; рівноправного доступу суб'єктів підприємництва всіх форм власності до фінансових, матеріальних, природних, інформаційних та інших ресурсів.

Державне регулювання підприємництва включає такі складові:

формування правової бази функціонування підприємницького сектору та вироблення важелів адміністративного регулювання діяльності підприємницьких структур з врахуванням специфіки їх розвитку в окремих галузях і сферах національної економіки;

регулювання інституційних змін в економіці, які виступають факторами формування підприємницького середовища;

формування системи підтримки та стимулювання підприємницької діяльності;

залучення суб'єктів підприємницької діяльності до виконання науково-технічних та соціально-економічних програм, здійснення поставок продукції (робіт, послуг) для задоволення державних та регіональних потреб.

Правову базу розвитку підприємництва в Україні складають законодавчі та інші нормативно-правові акти, відповідні норми адміністративного, кредитно-фінансового, трудового, цивільного та інших галузей чинного законодавства, основним з яких є Закони України “Про підприємства в Україні”, “Про власність”, “Про господарські товариства”, Господарський та Цивільний Кодекси. Хоча правова база створення і розвитку підприємницьких структур в цілому сформована, але цілий ряд питань, пов'язаних з різними аспектами їхнього функціонування ще залишається недостатньою законодавчо врегульованим.

З огляду на це законодавче забезпечення розвитку підприємництва потребує серйозного перегляду та доповнення через прийняття законів “Про державну підтримку підприємництва”, “Про малі підприємства”, “Про приватну власність”, “Про кредитні спілки” тощо.

Адміністративне регулювання підприємництва базується на використанні таких засобів як: державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензування, сертифікація та стандартизація, дозволи, квоти, заборони.

Умовою набуття права на здійснення підприємницької діяльності є одержання підприємством акту державної реєстрації; інакше така діяльність визнається незаконною. Реєстрація в Україні здійснюється за певним порядком, що являє собою багатоетапний процес, в якому можна виокремити такі стадії: здійснення процедур, що передують державній реєстрації; власне процес реєстрації; післяреєстраційні процедури. З метою спрощення процедури державної реєстрації підприємницьких структур запроваджується новий підхід до її здійснення за принципом “єдиного вікна”.

Відповідно до чинного законодавства України деякі види підприємницької діяльності підлягають обов'язковому ліцензуванню. Ліцензія - це офіційний документ, який засвідчує право суб'єкта господарювання здійснювати певний вид підприємницької діяльності протягом певного періоду за дотримання спеціальних умов.

Залежно від виду діяльності чинним законодавством передбачено три процедури отримання ліцензій: за заявницьким принципом; за дозвільним принципом; за конкурсом. За заявницьким принципом ліцензії надаються на здійснення тих видів діяльності, які не пов'язані із небезпекою та необхідністю володіння спеціальними навиками. Згідно із дозвільним принципом, який поширюється на більшість видів господарської діяльності, підприємство може отримати ліцензію за умови подання документів, які підтверджують його спроможність провадити певний вид господарської діяльності відповідно до вимог ліцензійних умов на конкретних засадах видають ліцензії на ті види господарської діяльності, які пов'язані з використанням обмежених ресурсів, за умови, що до органу реєстрації надійшло кілька заяв. Перелік видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню визначений Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”.

Сертифікація та стандартизація як засоби адміністративного регулювання покликані забезпечити захист національного споживача й товаровиробника від неякісної продукції. Обов'язковій сертифікації підлягають як імпортні, так і вітчизняні товари.

До основних інституційних змін в економіці, які виступають факторами формування підприємницького середовища і здатні забезпечити оптимальне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням належать: реалізація політики роздержавлення і приватизації; конкурентна політика; впровадження інституту банкрутства, санація підприємств.

Підприємницька політика держави стосовно процесів роздержавлення та приватизації охоплює комплекс економіко-правових відносин та організаційно-правових заходів щодо їх регулювання з метою проведення ринкових реформ взагалі, становлення приватного сектору економіки та створення конкурентного середовища для розвитку бізнесу, зокрема.

На нинішньому етапі розвитку економіки України з метою забезпечення сприятливих умов для формування ефективно господарюючих приватних власників ставиться завдання переходу до інвестиційно-орієнтованої приватизації, яку передбачається проводити за такими двома напрямками: 1) приватизацію великих підприємств стратегічних галузей економіки проводити за індивідуальним планом на підставі галузевих програм реструктуризації шляхом продажу пакетів акцій з можливою передачею прав на управління закріпленим за державою пакетом акцій стратегічному інвестору під конкретні зобов'язання; 2) організувати масовий розпродаж за грошові кошти та облігації внутрішньої державної позики малоліквідних об'єктів, залишків реалізованих пакетів акцій підприємств, які не мають стратегічного значення для економіки держави, об'єктів незавершеного будівництва, а за наявності вигідних пропозицій також і окремих інвестиційно-привабливих підприємств.

Важливим формотворчим фактором становлення підприємницького середовища є конкурентна (антимонопольна) політика держави, спрямована на запобігання монопольній діяльності, на її обмеження та припинення, на розвиток цивілізованої конкуренції. Основу конкурентної політики держави складає антимонопольне законодавство, представлене Законом України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, “Про захист економічної конкуренції”. Метою антимонопольного регулювання з боку держави є захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних суб'єктів господарювання. В якості засобів антимонопольного регулювання використовують: обмеження на встановлення вищого рівня цін і тарифів, запровадження граничних нормативів рентабельності; декларування зміни цін; установлення стандартів і показників якості для товарів і послуг; регулювання місткості ринку; використання державних замовлень і контрактів; розподіл ринків; тарифне регулювання імпорту та експорту товарів.

Третім формотворчим фактором, що сприяє формуванню підприємницького середовища в Україні, є інститут банкрутства - загальний інструмент підприємницької політики, що виявляє неефективну діяльність підприємницьких структур, їхню неспроможність розраховуватися з державою та кредиторами, гарантуючи захист інтересів останніх і розробляючи заходи для запобігання банкрутства.

Санація (від лат. sanatio - оздоровлення лікування) - це система заходів, спрямованих на запобігання банкрутству підприємств і бізнесових структур. Умовами санації можуть бути: випуск нових акцій або облігацій для залучення грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; зменшення процентних витрат на облігації, випущені підприємством, та відстрочення їх погашення; реструктуризація короткострокової заборгованості в довгострокову; ліквідація нерентабельного підприємства і створення на його базі нового; зміна форми власності підприємства; структурна перебудова виробництва, у тому числі можливість переходу на випуск більш рентабельної продукції, поділ, злиття або створення дочірніх підприємств; зміна ринків збуту; зміна сировинної бази; інші заходи, спрямовані на оздоровлення фінансового неспроможного підприємства.

Основна мета інституту банкрутства - це не ліквідація підприємства, а задоволення вимог кредиторів і держави. Тому банкрутство є дієвим засобом державного регулювання, за допомогою якого вирішуються проблеми економічних відносин між різними суб'єктами ринку, формується система захисту державою інтересів кожного та створюється підприємницьке середовище на цивілізованих засадах.

Важливою складовою механізму державного регулювання підприємництва має стати система його підтримки і стимулювання. Комплексний підхід до вирішення цієї проблеми може бути забезпечений на основі розробки державної і регіональних програм підтримки підприємництва, які б передбачали всі аспекти сприяння його розвитку.

Основними елементами системи підтримки та стимулювання підприємницької діяльності є:

фінансова підтримка. За економічним призначенням фінансові важелі, що використовуються в межах державної підприємницької політики можна поділити на дві групи: перша - засоби податкового регулювання та сприяння самоінвестуванню підприємництва; друга - фінансово-інвестиційні методи державного впливу на підприємництво.

Формування ефективної системи оподаткування, адекватної вимогам розвитку підприємництва повинно передбачати: встановлення критеріїв для граничної межі оподаткування; скорочення кількості податків за рахунок тих, що не мають вирішального значення для бюджету; встановлення податкових пільг для вирішення регіональних соціальних проблем.

До засобів податкового сприяння підприємництву слід віднести:

знижки податкових ставок або повне звільнення від сплати податків для підприємств, діяльність яких відповідає цілям державного регулювання;

знижки податкових ставок на прибуток, який спрямований на капіталовкладення, наукові дослідження та впровадження їх у виробництво, створення нових робочих місць, охорону навколишнього середовища та ін.;

знижки податкових ставок на прибуток, що спрямовується на підготовку кадрів для підприємницької сфери;

податкові пільги іншого характеру.

Основними формами та методами державної фінансово-інвестиційної підтримки розвитку підприємництва є:

застосування дотацій, субсидій, субвенцій;

державні та місцеві замовлення;

надання позик і гарантій державними та регіональними органами;

фінансова підтримка загальнодержавних фондів і регіональних фінансових інститутів сприяння розвитку підприємництва.

При виділені фінансової підтримки перевага надається: суб'єктам господарювання, які працюють у пріоритетних напрямах економіки, зайняті випуском експортної або імпортнозамінної продукції, агропромислові утворення нового типу; інноваційні підприємства та підприємства, які створюють нові робочі місця.

Особливе місце серед фінансових важелів належить державному кредитуванню підприємництва, що має цільовий та пільговий характер. Державний кредит надається на конкретні цілі, визначені в державних економічних програмах, і є значно вигіднішими для підприємницьких структур і за величиною процентної ставки, і за вимогами щодо забезпечення кредитів, і за термінами і порядком їх повернення.

Формою підтримки підприємництва з боку держави також є надання гарантій. Державні органи стають гарантами приватних фірм для отримання ними кредитів у комерційних банків;

матеріально-технічна підтримка. Даний вид підтримки може здійснюватись державою через:

спрямування частини засобів, одержаних від приватизації державного майна, на розвиток матеріально-технічної бази підприємництва;

розроблення та впровадження механізму передачі виробничим підприємствам малого бізнесу площ і виробничих потужностей, у тому числі й тих, які звільняються в процесі ліквідації, реорганізації та банкрутства;

використання виробничого потенціалу підприємств ВПК на умовах лізингу, що даватиме змогу підприємницьким структурам звести до мінімуму витрати на придбання основних фондів, а можливість внесення частки майна підприємств ВПК в їхній установчий капітал або передача його в господарське управління підприємницьких структур підвищить їхню заставну спроможність та стійкість;

сприяння процесу формування розвиненого ринку нерухомості;

науково-технічна (інноваційна) підтримка. Даний вид підтримки зорієнтований на малі підприємства, оскільки вони, як свідчить зарубіжний досвід, є найбільш гнучкими та сприйнятливих для впровадження науково-технічних досягнень. Основними формами державного сприяння технічному оновленню підприємництва є:

надання допомоги в проведенні досліджень і впровадженні інновацій;

сприяння інтенсифікації процесів передання технологій;

залучення суб'єктів малого підприємництва до участі в реалізації науково-технічних програм;

надання консультативних послуг, зокрема щодо пошуку необхідних технологій або їх розробників, а також проведення науково-технічної експертизи об'єктів інтелектуальної власності на пільгових умовах;

визначення порядку передання малому підприємництву “ноу-хау” та обладнання, розроблених раніше в інтересах силових міністерств;

створення мережі технопарків, технополісів, бізнес-інкубаторів, виробничо-технологічних центрів тощо;

стимулювання інноваційної діяльності малих підприємств і забезпечення їх інформацією про нову техніку та технології;

стимулювання венчурного бізнесу, франчайзингових відносин між підприємцями та ін., що спонукатиме до зміцнення інноваційного характеру підприємницького сектору взагалі та малого бізнесу зокрема;

- сприяння розвитку ринкової інфраструктури підтримку підприємництва а саме: фінансово-кредитної; організаційно-технічної; інформаційно-аналітичної;

- сприяння в кадровому і науково-методичному забезпеченню підприємництва.

На сучасному етапі одним з напрямів створення сприятливого підприємницького середовища в Україні є проведення регуляторної реформи, пов'язаної з необхідністю послаблення надмірного державного регулювання підприємництва. Регуляторна реформа є інструментом впровадження державної регуляторної політики. Державна регуляторна політика - це постійний та послідовний курс органів виконавчої влад та місцевого самоврядування на впровадження оптимального державного управління в економічній та соціальній сферах, на зменшення їх втручання у діяльність суб'єктів підприємництва, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку господарської діяльності.

Питання для самоконтролю

Обґрунтуйте об'єктивну необхідність державної підтримки підприємницької діяльності.

Окресліть основні інституційні зміни в економіці, які виступають факторами формування підприємницького середовища.

Охарактеризуйте методи та інструменти державного впливу на розвиток підприємництва.

наведіть перелік та охарактеризуйте засоби державної фінансово-кредитної підтримки розвитку підприємництва.

Розкрийте суть державної регуляторної політики.

Окресліть основні складові механізму матеріально-технічної підтримки розвитку бізнесу з боку держави.

8.2 Державне регулювання розвитку промислового виробництва

Цілі та завдання промислової політики держави.

Механізм державного регулювання промислового виробництва.

Визначення потреб держави в промисловій продукції та механізми їхнього задоволення.

Рекомендована література для самостійного вивчення теми: [1,2,3,12,18,21,23,31,40,45,63].

Стислий виклад основного матеріалу та рекомендації до вивчення теми

Розкриваючи зміст теми, слід наголосити на тому, що державна промислова політика спрямована на досягнення промисловістю якісно нового рівня розвитку, посилення промислового потенціалу держави, задоволення потреб населення в товарах народного вжитку, зростання обсягів виробництва і підвищення конкурентоспроможності промислової продукції.

Метою державної промислової політики є створення сучасного, інтегрованого у світове виробництво і здатного до саморозвитку промислового комплексу, який відповідатиме світовому рівню. Реалізація державної промислової політики передбачає створення належних умов для розвитку промисловості на ринкових засадах з одночасним посиленням державного регулювання там, де ринкові механізми діють неефективно. Основними завданнями промислової політики, які окреслені Концепцією державної промислової політики є:

прискорення інституційних перетворень та утвердження конкурентного середовища;

забезпечення конкурентоспроможності промисловості через реалізацію її інноваційного шляху розвитку, формування нових технологічних укладів, підтримка розвитку наукомістких виробництв;

здійснення помірного протекціонізму до вітчизняного виробника з метою розвитку і стабілізації внутрішнього ринку промислової продукції; фінансова підтримка перспективних видів виробництва;

...