Методи державного регулювання економіки

В макроекономічному індикативному плані міститься система показників, а саме:

- прогнозні показники: визначені орієнтири розвитку економіки (ВВП, ВНП, рівень інфляції, рівень виробництва, рівень зайнятості, обсяги інвестицій, обсяг експорту і імпорту тощо);

- розрахункові показники, які служать для обґрунтування основних завдань державної соціально-економічної політики (обсяги виробництва основних видів товарів, робіт і послуг, чисельність та структура зайнятих в національній економіці, обсяги капітальних вкладень, ціни і тарифи на основні види товарів і послуг, що регулюються державою);

- директивні показники, тобто частина показників плану, які є обов'язковими для виконання і контролюються державою (державні резерви, обсяги державних закупівель, ліміти, податки, розміри мита, квоти тощо).

В процесі вивчення теми слід зосередити увагу на тому, що в Україні макроекономічне планування здійснюється у формі розробки та реалізації Державної програми економічного і соціального розвитку.

Державна програма економічного і соціального розвитку - це організаційно-економічний документ, в якому визначаються цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку, засоби та шляхи їх досягнення; формується взаємоузгоджена система заходів, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, а також характеризуються очікувані зміни в стані національної економіки.

Організація розробки та реалізації державної програми економічного і соціального розвитку здійснюється відповідно до Закону України "Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України".

Відповідно, суб'єктами макроекономічного планування є центральні та місцеві органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування.

В систему основних програмних документів економічного і соціального розвитку держави включають:

- Державну програму економічного і соціального розвитку на короткостроковий період;

- програми економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, адміністративно-територіальних областей, районів і міст на середньостроковий період;

- програми розвитку окремих галузей національної економіки.

Державна програма економічного і соціального розвитку України обов'язково взаємо узгоджується з проектом Державного бюджету України. Слід наголосити, що в державній програмі економічного і соціального розвитку конкретизуються заходи, передбачені в програмах діяльності Уряду.

Структура державної програми економічного і соціального розвитку повинна відображати: аналіз стану розвитку національної економіки за минулий період та характеристику основних економічних, соціальних, екологічних та ін. проблем; вплив очікуваних змін зовнішньої ситуації та внутрішньої політики країни на національну економіку ; цілі і пріоритети соціально-економічного розвитку; систему заходів щодо реалізації державної політики; основні макроекономічні показники і пропорції; основні баланси; перелік державних цільових комплексних програм, що фінансуватимуться з Державного бюджету; показники розвитку державного сектора економіки.

Державна програма розробляється КМУ, подається ВРУ одночасно з проектом Державного бюджету на розгляд і після затвердження публікується та стає орієнтиром для суб'єктів діяльності.

Особливу увагу при вивчення теми слід зосередити на засвоєнні основних методів макроекономічного планування. Методи макроекономічного планування - це сукупність прийомів, засобів та інструментів, за допомогою яких здійснюється формування і розробка індикативних планів.

Розрізняють такі методи макроекономічного планування: аналітичний (метод системного аналізу); нормативний; балансовий; програмно-цільовий та економіко-математичний.

Метод системного аналізу ґрунтується на розумінні національної економіки як складної відкритої динамічної організованої і керованої системи, що має формалізовану структуру, розвиток якої залежить від впливу внутрішніх та зовнішніх чинників. Даний метод передбачає врахування взаємного впливу та взаємозалежності розвитку всіх складових елементів національної економічної системи: галузей, секторів, видів діяльності та організації виробництва, форм власності, регіонів, макроекономічних процесів та явищ тощо.

Нормативний метод макроекономічного планування ґрунтується на використанні в процесі розробки показників плану системи техніко-виробничих, економічних, соціальних, екологічних норм і нормативів. До техніко-виробничих належать норми використання сировини, палива, енергії на виробництво одиниці готової продукції, питомі нормативи капітальних вкладень на забезпечення приросту виробничих потужностей та обсягів виробництва тощо. Економічні норми і нормативи включають ставки податків, квоти, мита, нормативи відрахувань до спеціальних фондів та ін. Соціальні нормативи об'єднують систему державних соціальних стандартів та гарантій рівня і якості життя населення, як от мінімальна заробітна плата, норми споживання основних видів товарів і послуг на душу населення. До екологічних нормативів включають норми та ліміти природокористування, норми викидів та скидів шкідливих речових в навколишнє природне середовище тощо.

Балансовий метод макроекономічного планування дозволяє досягати узгодження обсягів потреб держави в товарах та послугах з можливими ресурсами та джерелами забезпечення цих потреб. Вказаний метод планування застосовується для вироблення спеціальних засобів збалансування попиту і пропозиції на різних ринках, і ґрунтується на формування системи спеціальних аналітично-розрахункових таблиць - балансів.

На макроекономічному рівні розробляються три групи балансів:

- натуральні (матеріальні) баланси, які розраховуються в натуральних та умовно-натуральних вимірниках - баланси попиту і пропозиції найважливіших видів продукції. паливно-енергетичний баланс, торгівельний баланс та ін. (примірна схема натурального балансу представлена в таблиці 4.1.);

Таблиця 4.1 - Примірна схема матеріального (натурального) балансу

Показники	Звітний період	Прогнозний період
І. Попит, всього
у т.ч. 1.1. Попит внутрішнього ринку - всього з нього: 1.1.1.Фонд споживання 1.1.2.Промислова переробка 1.1.3.Споживання бюджетними організаціями 1.1.4.Формування державних фондів і резервів 1.1.6.Залишки на кінець року 1.2.Попит зовнішнього ринку (експорт)
ІІ. Пропозиція, всього
2.1.Пропозиція внутрішнього ринку - всього з неї: - Власне виробництво - Інші надходження - Розбронювання державних фондів і резервів - Залишки на початок року 2.2.Пропозиція зовнішнього ринку (імпорт)

- трудові баланси, які розраховуються в тис. чол. - зведений баланс трудових ресурсів, баланс зареєстрованого ринку праці;

- вартісні баланси, які формуються в національній валюті - бюджети всіх рівнів, платіжний баланс, баланс грошових доходів і витрат населення.

Програмно-цільовий метод макроекономічного планування передбачає розробку та реалізацію спеціальних державних та регіональних програм економічного, соціального, екологічного розвитку, системи державних цільових комплексних програм, які включаються як складові елементи в Державну програму економічного і соціального розвитку.

Економіко-математичний метод макроекономічного планування ґрунтується на використанні спеціального економетричного інструментарію, економіко-математичних методів та моделей для оптимізації прогнозно-планових розрахунків і вибору найбільш ефективного варіанту досягнення планових завдань.



Тема 5. Стратегія соціально-економічного розвитку

5.1 Прогнозування соціально-економічного розвитку

Суть, завдання та функції економічного прогнозування.

Система економічного прогнозувння. Класифікація прогнозів за ознаками.

Методи прогнозування економічного і соціального розвитку, їхня характеристика.

Механізм розроблення Державного прогнозу України.

Рекомендована література для самостійного вивчення теми: [1,2,3,9,12,16,45,46,58,63].

Стислий виклад основного матеріалу та рекомендації до вивчення теми

При вивченні питань теми слід виходити з того, що в умовах становлення ринкової економіки соціально-економічне прогнозування (СЕП) виступає важливою складовою цілісного механізму державного регулювання економіки і покликане передбачати ймовірні тенденції при розв'язанні стратегічних завдань розвитку країни. Прогнозні оцінки економічних процесів і явищ слугують вихідним матеріалом для вибору цілей розвитку економіки, визначення напрямків стратегії соціально-економічного розвитку, розроблення орієнтовних макроекономічних параметрів та їхнього обґрунтування, а також прийняття управлінських рішень щодо досягнення прогнозованого стану економіки. Разом з тим, СЕП є одним із основних інструментів реалізації державної політики на довго- і короткостроковий періоди. Прогнозування виявляє проблеми, які слід ураховувати в майбутньому періоді і дозволяє обґрунтовувати заходи щодо активного впливу на них.

Необхідність СЕП спричиняється тим, що майбутнє невизначене й ефект багатьох рішень, які приймаються сьогодні, протягом певного часу не відчутні. Тому точне передбачення майбутнього підвищує ефективність процесу прийняття таких рішень. Під прогнозом розуміють науково-обгрунтоване судження про можливий (ймовірний) стан та перспективи розвитку об'єкта в майбутньому. Прогнозування (з грец. - “знання наперед”) є видом пізнавальної діяльності людини, спрямованої на формування прогнозів розвитку об'єкта в майбутньому на основі аналізу тенденцій його поведінки в минулому.

Прогнозування є важливою з'єднувальною ланкою між теорією і практикою у всіх сферах суспільного життя. В своїй основі воно містить два поняття: передбачення і пропозицію. Передбачення є формою опису можливих або бажаних перспектив розвитку об'єкта( його стану, тенденцій), а пропозиція є способом досягнення бажаного стану через прийняття системи конкретних цілеспрямованих управлінських дій і рішень.

Соціально-економічне прогнозування(СЕП) є науковим обґрунтуванням можливих змін або якісного стану економіки в майбутньому, а також альтернативних шляхів і термінів досягнення цього стану.

Наявність прогнозу з тієї чи іншої проблеми дає змогу уникнути помилок чи випереджаючих або запізнілих рішень, попередити несприятливі та небажані події. Економічний прогноз визначає основні напрями розвитку економіки і відбиває сукупність складних зовнішніх і внутрішніх зв'язків та залежностей в економічній системі. Його розроблення має ґрунтуватися на дотриманні основних принципів, до яких відносять принципи системності, альтернативності, цілеспрямованості, наукової обґрунтованості, інформаційної єдності, багаторівневого описання, адекватності. Державне прогнозування в Україні ґрунтується на більш конкретизованій системі принципів, яка включає принципи: цілісності; об'єктивності; науковості; гласності; самостійності; рівності; дотримання загальнодержавних інтересів.

До основних функцій економічного прогнозування відносять:

науковий аналіз процесів і тенденцій в національній економіці;

дослідження об'єктивних зв'язків явищ в економіці у певний період;

оцінка об'єкта прогнозування;

виявлення альтернатив розвитку економіки;

нагромадження наукового матеріалу для обґрунтування вибору управлінських рішень.

СЕП як процес передбачення передбачає наявність об'єкта і суб'єкта прогнозування. Практична діяльність суб'єкта стосовно об'єкта прогнозування полягає у тому, щоб за допомогою певного інструментарію і методів прогнозування вивчити і оцінити інформацію про об'єкт або систему і дати орієнтовні контури їхнього розвитку в майбутньому. На макроекономічному рівні суб'єктами СЕП виступають міністерства , державні комітети, інші органи центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом. Роль єдиного центру СЕП і вироблення моделей розвитку національної економіки в цілому виконує Міністерство економіки. Основу його функцій становить методологічне та організаційне забезпечення реалізації економічної політики держави, складовим елементом якої є прогнозні моделі соціально-економічного розвитку. Практичним результатом роботи Мінекономіки є розроблення узагальненого Прогнозу соціального та економічного розвитку на коротко- та довгострокові періоди та прогнозних основних параметрів функціонування економіки на поточний період. Наукове обґрунтування соціально-економічних прогнозів здійснюється системою науково-дослідних інститутів, провідним з яких виступає Інститут економічного прогнозування.

Під системою соціально-економічного прогнозування розуміють єдність методології, організації і розробки прогнозів, що забезпечують їхню узгодженість, послідовність і безперервність.

Сьогодні розробляється багато різноманітних прогнозів різного спрямування, характеру, терміну дії, тому виникає проблема їхньої узгодженості і ув'язки між собою. Важливою характеристикою СЕП є класифікація (типологія) прогнозів. В теорії і практиці прогнозування існують різні підходи до класифікації. Спільним є те, що типологія базується залежно від класифікаційних ознак, якими можуть бути: об'єкт прогнозування, його масштаби, час випередження, функції прогнозу, наявність інформації тощо. В прогностиці сьогодні існує понад 30 класифікаційних ознак, що ускладнює формування єдиної класифікації.

Вихідними в системі прогнозування економічного і соціального розвитку є прогнози первинних факторів виробництва. До цієї групи належать прогнози природних, виробничих, трудових, фінансових науково-технічних ресурсів. За об'єктом прогнозування вирізняють прогнози ресурсів ; прогнози розвитку економіки; прогнози суспільних потреб. Залежно від рівня агрегування показників прогнози класифікуються на макроекономічні, макроструктурні, галузеві, регіональні. За ознакою відношення до об'єкту прогнозування прогнози бувають активними і пасивними. Активні прогнози містять якісну оцінку виявлених тенденцій та передбачають систему управлінських дій з метою досягнення прогнозованого стану об'єкта. Пасивні прогнози враховують складені в минулому закономірності розвитку об'єкта і не передбачають активних дій з боку державних органів управління по їх зміні.

За функціональною ознакою прогнози поділяються на два типи пошукові і нормативні. Пошукові прогнози базуються на умовному продовженні в майбутньому складеної в минулому тенденції розвитку без огляду на чинники, які здатні змінити ці тенденції. Нормативні прогнози розробляються на підставі заздалегідь визначеної мети (цілі, нормативу). Їхнє розроблення спирається на принцип цілеспрямованості і пов'язане з управлінськими аспектами прогнозування. За своєю суттю вони є активними прогнозами.

За ступінню обґрунтованості доказів і використання вихідної інформації прогнози бувають інтуїтивні (складені на основі інтуїції прогнозиста і не усвідомленні методів і принципів прогнозування ) та логічні ( складені на основі логічних і теоретичних обґрунтувань вихідних принципів прогнозування і способів оцінки результатів прогнозування). За часовим горизонтом (часом випередження) прогнози класифікуються як оперативні, короткострокові, середньострокові та довгострокові (далекострокові). Зазначені прогнози відрізняються один від одного не тільки тривалістю прогнозного горизонту, а й характером прогнозної інформації (кількісна чи якісна) та гіпотезою про можливість зміни певних тенденцій в межах прогнозного горизонту.

В залежності від сценарію (умов) розвитку економіки, які закладаються в прогноз розрізняють оптимістичні (максимальні), песимістичні (мінімальні) та реалістичні (помірні) прогнози. Вибору варіанту прогнозу (сценарного розвитку) передують гіпотези про сталий розвиток, активне державне втручання, перешкоди (зовнішні і внутрішні). Оптимістичний варіант прогнозних розрахунків будується за умови, що уряд здійснюватиме активні дії щодо реформування економіки, її стабілізації та забезпечення економічного зростання, песимістичний варіант прогнозів передбачає погіршення вихідних умов функціонування об'єкта, а реалістичний варіант відповідає сценарію розвитку економіки, при якому всі основні тенденції в ретроспективі зберігатимуться на весь перспективний період.

За іншими частковими класифікаційними ознаками прогнози поділяються а) за ступенем контролю за змінними величинами - на контрольовані і неконтрольовані; б) за умови настання події - на умовні і безумовні; в) від кількості об'єктів, які розглядаються - на одиничні і множинні; г) за метою прогнозування - на конфірмативні і планіфікаційні. Конфірмативні мають за мету довести чи спростувати те чи інше уявлення про об'єкт, а планіфікаційні - створити фундамент (основу) для розроблення планових показників. д) від кількості об'єктів, які розглядаються - розрізняють одиничні і множинні прогнози.

Під методами соціально-економічного прогнозування розуміють сукупність прийомів, оцінок та способів дослідження соціально-економічних процесів, які дають змогу на основі аналізу минулих (ретроспективних) внутрішніх і зовнішніх зв'язків в системі або їх змін винести судження про можливий (ймовірний) її розвиток в майбутньому.

Вибір методу прогнозування ґрунтується, насамперед, на необхідності забезпечити функціональну повноту, достовірність і точність прогнозу, а також, на необхідність зменшити затрати часу і грошові засоби на здійснення процесу прогнозування соціально-економічного розвитку.

В систему методів, що використовуються в прогнозування соціально-економічного розвитку, закладаються певні класифікаційні ознаки. Найбільш розповсюдженою є ступінь формалізації, за якою методи прогнозування поділяються на інтуїтивні і формалізовані. Другою класифікаційною ознакою можна назвати загальний принцип дії методів прогнозування (тут розрізняють експертні, фактографічні і комбіновані методи); третьою - спосіб отримання прогнозної інформації, за якою методи прогнозування поділяються на статистичні, експертних оцінок, моделювання.

Експертні методи прогнозування застосовуються в тих випадках, коли інформаційний масив, який характеризує розвиток об'єкта в минулому, недостатній або ж відсутній. Експертні методи ґрунтуються на використанні оцінки (інтуїції) спеціалістів-експертів щодо перспектив розвитку об'єкта в майбутньому.

За принципом дії експертні методи поділяють на а) методи індивідуальної експертної оцінки (МІЕО) та б) методи колективної експертної оцінки (МКЕО).

Методи індивідуальної експертної оцінки включають методи прогнозування, засновані на використанні в якості джерела інформації, судження (оцінку) одного або декількох спеціалістів-експертів. При цьому, експерти повинні бути компетентними в сфері діяльності, що підлягає прогнозуванню. До МІЕО відносять анкетування, аналітичні і доповідні записки, методи написання сценарію, морфологічний аналіз, інтерв'ю, дискусії, психоінтелектуальна генерація ідей.

Методи індивідуальної експертної оцінки є поки що найбільш доступними, але не найбільш достовірними способами розроблення прогнозу через значну суб'єктивність і залежність від професіоналізму і компетентності експерта. Використання методів колективних експертних оцінок (МКЕО) є спробою підвищити ступінь об'єктивності думок експертів, збільшити достовірність групового обговорення.

МКЕО - це методи, що ґрунтуються на виявленні узагальненої об'єктивної оцінки експертної групи шляхом оброблення індивідуальних незалежних оцінок, винесених експертами, які входять в цю групу. МКЕО можуть здійснюватися шляхом як безпосереднього (опитування) так і опосередкованого (анкетування) контакту з експертами. В групі опосередкованих методів при формуванні судження експерт підпадає під активні дії, які стимулюють його до прийняття найбільш обґрунтованих і найбільш вірогідних рішень. Характерними представниками цієї групи є методи експертних комісій, методи колективної генерації ідей, методи круглого столу. Опосередковані методи забезпечують анонімність експертів, що дає змогу обґрунтовувати своє судження і не узгоджувати його з раніше висунутими. При цьому узгодженість суджень і думок досягається шляхом багатоетапного анкетування експертів. До таких методів відносять метод “Дельфі”, евристичне прогнозування, синоптичні методи, матричні моделі.

Фактографічні методи використовуються тоді, коли інформаційна база про минулий розвиток об'єкта є достатньою і в повному обсязі. В якості інформаційної бази використовуються факти, які дійсно мали місце і зафіксовані на будь-якому носії інформації і мають як кількісний так і якісний характер. Фактографічні методи включають статистичні методи; методи аналогії; методи прогнозного моделювання.

Статистичні методи ґрунтуються на аналізі часових динамічних рядів, які дозволяють окреслити загальні тенденції у розвитку об'єкта. Виділяють динамічні ряди а) з стійкою тенденцією (трендом); б) з нестійкою тенденцією; в) з відсутньою тенденцією.

При прогнозуванні показників з стійкою тенденцією використовують наступні методи математичної статистики: прогнозної ектраполяції; ковзної (плавної ї) середньої ковзної; методи найменших квадратів; адаптивного і експоненціального згладжування; гармонійних ваг.

Для прогнозування динамічних рядів з нестійкою та відсутньою тенденцією найбільш доцільними є методи кореляційно-регресійного аналізу; ймовірного моделювання; ланцюгів Маркова; методи на основі функцій з гнучкою структурою.

Методи аналогій полягають у перенесенні раніше складеної моделі розвитку об'єкта-аналога на прогнозований об'єкт. Використовується у випадку, коли об'єкт прогнозування розглядається як фізична і повномасштабна модель об'єкту-аналога, а цілі і завдання прогнозування відповідають цілям і завданням розвитку об'єкта-аналога. Найбільш використовуваними методами аналогії в прогнозуванні економічного і соціального розвитку є математична , історична та структурна аналогія.

Методи прогнозного моделювання полягають у побудові умовного зображення об'єкта прогнозування, що відбиває його характеристики в реальному середовищі і які є істотно важливими для цілі прогнозування. В прогнозуванні модель замінює неіснуючий об'єкт, а тому її призначення полягає в тому, щоб побудувати можливе інформаційне зображення прогнозованого об'єкта і процесів, що в ньому відбуваються. Модель при прогнозуванні стає єдиним інструментом перевірки концепції майбутнього на допущення і визначення меж можливих траєкторій розвитку, тобто модель зв'язує інформаційне зображення сучасного з теоретичним відображенням майбутнього. Моделювання широко використовується для побудови імітаційних моделей в економіці (структури, взаємозв'язків, пропорцій, збалансованості ). В практиці СЕП найчастіше використовують наступні типи моделей: структурні; імітаційні; сітьові; статистичні; економіко-математичні; факторні; економетричні.

Вивчення процесу державного прогнозування слід розпочати з визначення сутності та організаційних засад розроблення Державного прогнозу соціально-економічного розвитку України. Державне прогнозування є науково-обгрунтованим передбаченням напрямків розвитку країни, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і термінів досягнення параметрів економічного розвитку.

Учасниками державного прогнозування в Україні згідно чинного законодавства визначені - органи державної влади, які розробляють, затверджують і реалізують прогнозні документи СЕР, а саме Кабінет Міністрів України; Міністерство економіки, інші центральні органи виконавчої влади; Рада міністрів АР Крим; місцеві державні адміністрації; органи місцевого самоврядування. В систему повноважень суб'єктів Державного прогнозування входять:

організація підготовки до складання Державного прогнозу;

визначення структури прогнозних документів, термінів і порядку їхнього розроблення;

визначення відповідальних виконавців прогнозних документів;

здійснення організаційно-методичного керівництва та координація підготовки прогнозів на різних рівнях державного управління економікою;

погодження прогнозних розрахунків, зроблених на різних рівнях управління;

контроль за виконанням управлінських заходів щодо досягнення прогнозованого стану соціально-економічного розвитку.

Система прогнозних документів соціально-економічного розвитку складається з а) прогнозів соціально-економічного розвитку на середньо-та короткостроковий періоди; б) прогнози соціально-економічного розвитку АР Крим, областей, районів та міст на середньо- та короткостроковий періоди; в) прогнозів розвитку окремих галузей економіки на середньо- та короткостроковий періоди.

Укрупнена структура Державного прогнозу соціально-економічного розвитку Україна на середньо-та короткостроковий періоди складається з таких основних розділів:

Припущення щодо зовнішньої економічної ситуації та внутрішньої економічної політики (сценарні варіанти).

Аналіз економічного і соціального розвитку країни за минулий період.

Прогнозні макроекономічні показники і пропорції.

Висновки щодо основних тенденцій розвитку економіки на прогнозний період.

Пропозиції щодо визначення напрямків економічної і соціальної політики на прогнозний період.

Умови реалізації прогнозу. (ризики реалізації прогнозних показників).

Порядок і терміни складання прогнозу соціально-економічного розвитку України встановлюються на основі рішення КМУ або уповноваженого економічного органу. Організаційно-методичне забезпечення розробки прогнозів здійснює Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції (у вигляді схваленої Концепції державного прогнозування) разом з Інститутом економічного і соціального прогнозування при НАН України, іншими структурами (центром експертних оцінок, аналізу і прогнозування при КМУ, відповідним департаментом в Мінекономіки).

Питання для самоконтролю

Охарактеризуйте сутність та окресліть завдання прогнозування економічного і соціального розвитку.

Вкажіть на відмінності між нормативним та пошуковим прогнозуванням.

Окресліть основні функції соціально-економічного прогнозування.

Охарактеризуйте принципи, на основі яких здійснюється прогнозування економічного і соціального розвитку України.

Змоделюйте ситуації, в яких прогнози розробляються в різних сценарних варіантах.

Окресліть ситуації, в яких переважають експертні методи прогнозування.

Дайте загальну характеристику фактографічним методам прогнозування.

Вкажіть на умови використання методу аналогій в прогнозування економічного і соціального розвитку.

Назвіть учасників Державного прогнозування та окресліть їхня функції.

Охарактеризуйте структуру Державного прогнозу економічного і соціального розвитку.

5.2 Програмування національної економіки

Сутність та завдання державного програмування. Види державних програм.

Характеристика і класифікація цільових комплексних програм,

Методика й організація розроблення цільових комплексних програм.

4 Механізми контролю за реалізацією заходів державних цільових комплексних програм.

Рекомендована література для самостійного вивчення теми: [1,2,3,12,16,45,46,49,53,63].

Стислий виклад основного матеріалу та рекомендації до вивчення теми

Суть програмування полягає в аналізі стану національної економіки, виявленні проблем, які не можуть вирішити ринкові механізми, розробці та реалізації окремих економічних програм. Головними завданнями програмування є підтримка економічної рівноваги, вплив на якісне перетворення економіки, стимулювання її розвитку. Мета державного програмування досягнення прийнятного для держави варіанта розвитку економіки.

Програмування, як форма державного регулювання, мас такі специфічні особливості:

1)втручання держави в економіку не ліквідує стихійність у ринкових перетвореннях, а лише коректує цей процес;

програмування є елементом сучасної ринкової організації економіки, оскільки держава не керує агентами ринку, а лише спрямовує їхню діяльність;

основою програмування є структурне регулювання;

програмування як форма впливу на економіку, є системним і комплексним.

Особливе місце в системі державних програм посідають цільові комплекси програми. Згідно Закону України “Про державні цільові програми” Державна цільова програма - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням.

Метою розроблення державних цільових програм (ДЦП) є сприяння реалізації державної політики на пріоритетних напрямах розвитку держави, окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць; забезпечення концентрації фінансових, матеріально-технічних, інших ресурсів, виробничого та науково-технічного потенціалу, а також координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій для розв'язання найважливіших проблем.

Державні цільові програми поділяються на:

1) загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля (далі - загальнодержавні програми) - це програми, які охоплюють всю територію держави або значну кількість її регіонів, мають довгостроковий період виконання і здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади;

2) інші програми, метою яких є розв'язання окремих проблем розвитку економіки і суспільства, а також проблем розвитку окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць, що потребують державної підтримки.

За своєю спрямованістю державні цільові програми поділяються на:

економічні, що спрямовані на розв'язання комплексних галузевих і міжгалузевих проблем виробництва, підвищення його ефективності та якісних характеристик, забезпечення ресурсозбереження, створення нових виробництв, розвиток виробничої кооперації;

наукові, метою яких є забезпечення виконання фундаментальних досліджень у галузі природничих, суспільних і технічних наук;

науково-технічні, що розробляються для розв'язання найважливіших науково-технічних проблем, створення принципово нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, іншої наукомісткої та конкурентоспроможної продукції;

соціальні, що передбачають розв'язання проблем підвищення рівня та якості життя, проблем безробіття, посилення соціального захисту населення, поліпшення умов праці, розвиток охорони здоров'я та освіти;

національно-культурні, спрямовані на розв'язання проблем національно-культурного розвитку, збереження національно-культурної спадщини, задоволення інтелектуальних та духовних потреб людини;

екологічні, метою яких є здійснення загальнодержавних природоохоронних заходів, запобігання катастрофам екологічного характеру та ліквідація їх наслідків;

оборонні, що розробляються з метою посилення обороноздатності держави;

правоохоронні, спрямовані на забезпечення правоохоронної діяльності, боротьби із злочинністю та державної безпеки.

Державні цільові програми можуть бути спрямовані на розв'язання інших проблем, у тому числі регіонального розвитку, що мають державне значення.

Заходи, завдання та показники державних цільових програм:

А) включаються до відповідних розділів Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік;

Б) враховуються під час складення проекту Державного бюджету України на відповідний рік шляхом визначення головними розпорядниками бюджетних коштів обсягів видатків на їх реалізацію у складі бюджетних програм та включення центральним органом виконавчої влади з питань фінансів відповідних бюджетних запитів до пропозицій проекту Державного бюджету України.

Перелік державних цільових програм, які планується виконати у відповідному році з використанням коштів Державного бюджету України, подається на розгляд Верховної Ради України у складі проекту Державної програми економічного і соціального розвитку України та разом із проектом закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Основними стадіями розроблення та виконання державної цільової програми є:

ініціювання розроблення державної цільової програми, розроблення та громадське обговорення концепції програми; (КМУ, Центральні органи виконавчої влади, НБУ, Національна Академія наук України, ВР АР Крим, обласні Київська та Севастопольська міські державні адміністрації);

схвалення концепції програми та прийняття рішення щодо розроблення проекту програми, визначення державного замовника та строків її розроблення; (КМУ розглядає концепцію ДЦП та у разі її схвалення приймає рішення щодо розроблення проекту програми, визначає державних замовників та строки її розроблення.)

розроблення проекту програми - визначення заходів і завдань, що пропонуються для включення до неї, а також обсягів і джерел фінансування;

державна експертиза проекту програми;

погодження та затвердження програми; (Загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля за поданням КМУ затверджуються законом. Інші ДЦП - за поданням державних замовників затверджуються КМУ);

проведення конкурсного відбору виконавців заходів і завдань програми;

ДЦП виконується шляхом здійснення її заходів і завдань органами державної влади, а також виконавцями, передбаченими програмою. Виконавцями ДЦП можуть бути підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що визначаються державним замовником для виконання заходів і завдань програми на конкурсних засадах.);

організація виконання заходів і завдань програми, здійснення контролю за їх виконанням;

підготовка та оцінка щорічних звітів про результати виконання програми, а в разі потреби - проміжних звітів;

підготовка та опублікування в офіційних друкованих виданнях заключного звіту про результати виконання програми.

Зокрема, проект державної цільової програми повинен містити:

паспорт програми - стислий виклад основних даних (назва, рішення про розроблення, відомості про державного замовника та відповідальних виконавців програми, строк виконання, обсяги та джерела фінансування);

визначення мети програми;

обґрунтування шляхів і засобів розв'язання проблеми, а також необхідності фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України;

перелік заходів і завдань з визначенням виконавців, строків виконання (в цілому і поетапно), обсягів та джерел фінансування (з розбивкою за роками);

розрахунок очікуваних результатів (економічних, соціальних, екологічних тощо) виконання програми та її ефективності;

розрахунок обсягів та визначення джерел фінансування програми, у тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України (з розбивкою за роками).

Проект державної цільової програми підлягає обов'язковій державній експертизі, що проводиться відповідно до закону.

Розроблення та виконання ДЦП здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, передбачених законом.

Для розробки й обґрунтування різних варіантів ЦКП доцільно використовувати методи економічного аналізу; методи структурного аналізу, тобто методи формування варіантів задоволення потреб народного господарства в продукції; балансові методи; методи обґрунтування рівня розвитку виробництва й основних показників за факторами впливу.

Питання для самоконтролю

Визначте сутність державного програмування та наведіть види програм.

Наведіть класифікацію та дайте характеристику цільових комплексних програм (ЦКП).

Окресліть основні методичні і організаційні аспекти розроблення ЦКП.

Охарактеризуйте механізми контролю за реалізацією заходів ЦКП.

5.3 Макроекономічне планування

Суть та місце макроекономічного планування в системі державного регулювання економіки. Види макроекономічного планування.

Сутність індикативного (рекомендаційного) планування.

Методологія макроекономічного (індикативного) планування.

Організація розробки та реалізації індикативних планів.

Стратегії і стратегічні плани на макрорівні.

Рекомендована література для самостійного вивчення теми [1,2,3,12,16,45,46,49,53,63].

Стислий виклад основного матеріалу та рекомендації до вивчення теми

Одним із основних засобів формування та реалізації стратегії економічного і соціального розвитку держави, а також обґрунтування механізмів державного регулювання економіки є макроекономічне планування.

Відповідно, в процесі вивчення теми студенти повинні зосередити увагу на визначенні сутності та місця планування в загальній системі функцій менеджменту на всіх рівнях державної влади. Адже планування - це специфічна управлінська функція, спрямована на визначення цілей розвитку, здійснення заходів управлінського впливу, а також на вироблення шляхів досягнення поставлених цілей.

Вивчаючи дану тему, студенти повинні уяснити, що в умовах, коли ринковий механізм саморегулювання не спрацьовує достатньо ефективно, або не в змозі вирішити актуальні проблеми економічного, соціального та екологічного розвитку, макроекономічне планування як функція державного регулювання економіки є об'єктивно визначеним. Слід наголосити, що макроекономічне планування широко використовується в регулюванні розвитку як країн з перехідною економікою, так і країн з розвиненою ринковою економікою.

Зокрема світова практика виробила такі основні форми макроекономічного планування:

- директивне планування, яке здійснювалось в країнах командно-адміністративного типу економіки і розглядалось як форма прояву прямого, жорсткого втручання держави в економіку, для якої характерна чітка регламентація діяльності товаровиробників; централізований розподіл ресурсів; прикріплення виробників до постачальників; абсолютизація державної форми власності; неврахування економічних законів та змін народногосподарської кон'юнктури в процесі формування і реалізації показників плану;

- індикативне планування, яке застосовується в країнах Західної та Північної Європи, США, Канаді, Японії, Південній Кореї, Східноєвропейських країнах та в сучасних умовах в Україні. За своєю суттю індикативний план має інформаційний та рекомендаційний характер, і розглядається як форма непрямого втручання держави в економіку. В процесі індикативного макроекономічного планування уряд впливає на розвиток національної економіки не шляхом вказівок і затвердження директивних обов'язкових завдань для товаровиробників, а за допомогою координації та регулювання діяльності суб'єктів ринку і забезпечення їх інформацією;

- стратегічне планування (здійснюється в країнах Європейського Союзу, США, Канаді, з останніх років і в Україні) - розглядається як системний спосіб управління змінами, процес визначення стратегічних цілей і здійснення найбільш важливих дій, вивчення сильних та слабких сторін, потенційних загроз та можливостей розвитку. Стратегічне планування забезпечує виживання економічної одиниці будь-якого рівня на динамічному ринку шляхом виявлення та утворення довготермінової стійкої відповідності між цілями системи, її ринковими шансами та внутрішнім потенціалом.

Вивчаючи особливості макроекономічного індикативного планування в Україні студенти повинні засвоїти сутність індикативного планування, яке полягає в тому, що держава діє на суб'єктів ринку не через введення обов'язкових планових завдань зверху - до низу, а шляхом інформування їх про тенденції розвитку національної економіки, а також про наміри уряду щодо перспектив та напрямів розвитку держави; або шляхом розробки рекомендацій суб'єктам ринку щодо організації їх діяльності, щодо напрямів інвестування, які б відповідали намірам уряду.

В Україні індикативне планування носить інформаційний та рекомендаційний характер, який забезпечується через державні замовлення і контракти; через бюджетне фінансування, надання державних кредитів у вигляді централізованого інвестування і фінансування пріоритетних галузей та виробництв, через розробку та реалізацію державних програм, застосування стимулюючих інструментів фінансово-бюджетної, грошово-кредитної, структурно-інвестиційної політики тощо.

Метою індикативного планування є - реалізація цілей державного впливу на соціально-економічний розвиток.

Головним призначенням макроекономічного індикативного плану визначається розробка, обґрунтування і вжиття заходів щодо державного регулювання соціально-економічного розвитку.

В процесі вивчення теми студенти повинні звернути увагу на те, що індикативний план соціально-економічного розвитку держави - це організаційно-економічний інструмент втілення економічної політики держави у практику діяльності суб'єктів господарювання, який ґрунтується на системі економічних, науково-технічних і соціальних прогнозів, має орієнтувальний, рекомендаційний характер і є основою для вироблення регуляторів ринку.

Характерні риси макроекономічного індикативного плану:

основні завдання, які містяться в індикативному плані, не є обов'язковими для виконання, вони є орієнтирами, мають рекомендаційний характер, в основному мають безадресний характер (крім директивних показників);

є можливість коригувати показники плану в залежності від зміни народногосподарської кон'юнктури;

в структурі індикативного плану виділяють показники-пріоритети, тобто галузі, виробництва, напрямки діяльності, які будуть мати максимальну державну підтримку;

в плані виділяють показники-індикатори, тобто показники, які характеризують стан розвитку національної економіки (такі як макроекономічні та макроструктурні показники, рівень цін, рівень зайнятості, валютний курс, платіжний баланс);

в плані виділяють показники-регулятори, тобто, засоби реалізації планових завдань (обсяги державних контрактів, ставки податків, мита, ліміти, квоти, обсяги фінансування та асигнування з держбюджету, показники цільових комплексних програм; соціально-економічні норми і нормативи тощо);

індикативний план розробляється на всіх рівнях державного регулювання економіки: макроекономічному; галузевому; регіональному та мікрорівні.

Вивчаючи дану тему студенти повинні зосередитись на сутності методології індикативного планування як системи основних принципів, вимог та методів розробки індикативного плану. В методології розкривається: система показників; структура індикативного плану; важелі або регулятори, які застосовує держава для реалізації індикативного плану; основні баланси; методи розрахунку основних показників та балансових розрахунків.

Принципи методології макроекономічного планування: системності, комплексності, принцип поєднання інтересів держави, галузей, регіонів, окремих підприємств; принцип порівняння витрат і доходів (результату і затрат); поєднання елементів регулювання і саморегулювання ринку; принцип безперервності та альтернативності планування.

В макроекономічному індикативному плані міститься система показників, а саме:

- прогнозні показники: визначені орієнтири розвитку економіки (ВВП, ВНП, рівень інфляції, рівень виробництва, рівень зайнятості, обсяги інвестицій, обсяг експорту і імпорту тощо);

- розрахункові показники, які служать для обґрунтування основних завдань державної соціально-економічної політики (обсяги виробництва основних видів товарів, робіт і послуг, чисельність та структура зайнятих в національній економіці, обсяги капітальних вкладень, ціни і тарифи на основні види товарів і послуг, що регулюються державою);

- директивні показники, тобто частина показників плану, які є обов'язковими для виконання і контролюються державою (державні резерви, обсяги державних закупівель, ліміти, податки, розміри мита, квоти тощо).

В процесі вивчення теми слід зосередити увагу на тому, що в Україні макроекономічне планування здійснюється у формі розробки та реалізації Державної програми економічного і соціального розвитку.

Державна програма економічного і соціального розвитку - це організаційно-економічний документ, в якому визначаються цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку, засоби та шляхи їх досягнення; формується взаємоузгоджена система заходів, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, а також характеризуються очікувані зміни в стані національної економіки.

Організація розробки та реалізації державної програми економічного і соціального розвитку здійснюється відповідно до Закону України "Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України".

Відповідно, суб'єктами макроекономічного планування є центральні та місцеві органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування.

В систему основних програмних документів економічного і соціального розвитку держави включають:

- Державну програму економічного і соціального розвитку на короткостроковий період;

- програми економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, адміністративно-територіальних областей, районів і міст на середньостроковий період;

- програми розвитку окремих галузей національної економіки.

Державна програма економічного і соціального розвитку України обов'язково взаємо узгоджується з проектом Державного бюджету України. Слід наголосити, що в державній програмі економічного і соціального розвитку конкретизуються заходи, передбачені в програмах діяльності Уряду.

Структура державної програми економічного і соціального розвитку повинна відображати: аналіз стану розвитку національної економіки за минулий період та характеристику основних економічних, соціальних, екологічних та ін. проблем; вплив очікуваних змін зовнішньої ситуації та внутрішньої політики країни на національну економіку ; цілі і пріоритети соціально-економічного розвитку; систему заходів щодо реалізації державної політики; основні макроекономічні показники і пропорції; основні баланси; перелік державних цільових комплексних програм, що фінансуватимуться з Державного бюджету; показники розвитку державного сектора економіки.

Державна програма розробляється КМУ, подається ВРУ одночасно з проектом Державного бюджету на розгляд і після затвердження публікується та стає орієнтиром для суб'єктів діяльності.

Особливу увагу при вивчення теми слід зосередити на засвоєнні основних методів макроекономічного планування. Методи макроекономічного планування - це сукупність прийомів, засобів та інструментів, за допомогою яких здійснюється формування і розробка індикативних планів.

Розрізняють такі методи макроекономічного планування: аналітичний (метод системного аналізу); нормативний; балансовий; програмно-цільовий та економіко-математичний.

Метод системного аналізу ґрунтується на розумінні національної економіки як складної відкритої динамічної організованої і керованої системи, що має формалізовану структуру, розвиток якої залежить від впливу внутрішніх та зовнішніх чинників. Даний метод передбачає врахування взаємного впливу та взаємозалежності розвитку всіх складових елементів національної економічної системи: галузей, секторів, видів діяльності та організації виробництва, форм власності, регіонів, макроекономічних процесів та явищ тощо.

Нормативний метод макроекономічного планування ґрунтується на використанні в процесі розробки показників плану системи техніко-виробничих, економічних, соціальних, екологічних норм і нормативів. До техніко-виробничих належать норми використання сировини, палива, енергії на виробництво одиниці готової продукції, питомі нормативи капітальних вкладень на забезпечення приросту виробничих потужностей та обсягів виробництва тощо. Економічні норми і нормативи включають ставки податків, квоти, мита, нормативи відрахувань до спеціальних фондів та ін. Соціальні нормативи об'єднують систему державних соціальних стандартів та гарантій рівня і якості життя населення, як от мінімальна заробітна плата, норми споживання основних видів товарів і послуг на душу населення. До екологічних нормативів включають норми та ліміти природокористування, норми викидів та скидів шкідливих речових в навколишнє природне середовище тощо.

Балансовий метод макроекономічного планування дозволяє досягати узгодження обсягів потреб держави в товарах та послугах з можливими ресурсами та джерелами забезпечення цих потреб. Вказаний метод планування застосовується для вироблення спеціальних засобів збалансування попиту і пропозиції на різних ринках, і ґрунтується на формування системи спеціальних аналітично-розрахункових таблиць - балансів.

На макроекономічному рівні розробляються три групи балансів:

- натуральні (матеріальні) баланси, які розраховуються в натуральних та умовно-натуральних вимірниках - баланси попиту і пропозиції найважливіших видів продукції. паливно-енергетичний баланс, торгівельний баланс та ін. (примірна схема натурального балансу представлена в таблиці 4.1.);

Таблиця 4.1 - Примірна схема матеріального (натурального) балансу

Показники	Звітний період	Прогнозний період
І. Попит, всього
у т.ч. 1.1. Попит внутрішнього ринку - всього з нього: 1.1.1.Фонд споживання 1.1.2.Промислова переробка 1.1.3.Споживання бюджетними організаціями 1.1.4.Формування державних фондів і резервів 1.1.6.Залишки на кінець року 1.2.Попит зовнішнього ринку (експорт)
ІІ. Пропозиція, всього
2.1.Пропозиція внутрішнього ринку - всього з неї: - Власне виробництво - Інші надходження - Розбронювання державних фондів і резервів - Залишки на початок року 2.2.Пропозиція зовнішнього ринку (імпорт)

- трудові баланси, які розраховуються в тис. чол. - зведений баланс трудових ресурсів, баланс зареєстрованого ринку праці;

- вартісні баланси, які формуються в національній валюті - бюджети всіх рівнів, платіжний баланс, баланс грошових доходів і витрат населення.

Програмно-цільовий метод макроекономічного планування передбачає розробку та реалізацію спеціальних державних та регіональних програм економічного, соціального, екологічного розвитку, системи державних цільових комплексних програм, які включаються як складові елементи в Державну програму економічного і соціального розвитку.

Економіко-математичний метод макроекономічного планування ґрунтується на використанні спеціального економетричного інструментарію, економіко-математичних методів та моделей для оптимізації прогнозно-планових розрахунків і вибору найбільш ефективного варіанту досягнення планових завдань.

Питання для самоконтролю

Визначте сутність на функції макроекономічного планування в системі державного регулювання економіки.

Вкажіть характерні риси та особливості різних видів макроекономічного планування.

У чому полягає сутність та характерні риси макроекономічного індикативного планування.

Охарактеризуйте систему методів макроекономічного (індикативного) планування. Окресліть процедуру організації та реалізації макроекономічних планів. Визначте основні завдання та механізми реалізації державної програми економічного і соціального розвитку.

Тема 6. Структурна та інвестиційна політика: державне регулювання структурних зрушень та інвестиційної діяльності

Цілі, завдання та сутність структурної політики держави. Види структур економіки.

Механізми структурного корегування національної економіки.

Сутність та принципи інвестиційної політики. Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності.

...