Підвищення ефективності використання земель сільськогосподарських підприємств

З іншого боку відмічається також, що агрохолдинги відграють також позитивну роль. Такої точки зору дотримується зокрема, П.І. Гайдуцький . Він відмічає, що за період успішного розквіту агрохолдингів від 2004 до 2008 року в три-чотири рази зросли обсяги й іноземних інвестицій, обсяги кредитів , і надходження нових технологій, нової техніки і т.д. Рівень урожайності кукурудзи в 100 ц з гектара виходили 30 років, а на рівень 200 ц з гектара вийшли буквально за 5 років.

В той же саме час, з точки зору П.І. Гайдуцького є і негативні моменти. Проблема, як він вважає, тільки в тому, що вони різноаспектні, тобто позитиви - переважно економічні, бізнесові, тобто це вигода приватного капіталу, а негативи - переважно соціальні, екологічні, і, як правило, з проявом у перспективі. Якщо економічні проявляються відразу, то екологічні й соціальні проявляються з віддаленою перспективою. Серед економічних автор назває ті, що вже сьогодні проявляються. Це утиск інших економічних форм господарювання, руйнація конкуренції, руйнація ринків, надмірна концентрація землі і проблеми, які зв'язані з землею, це порушення всіх усталених пропорцій землекористування.

Після стислого розгляду, окремих проблем земельної реформи розглянемо конкретні аспекти та її наслідки реформи. Розпочнемо аналіз з розгляду динаміки зміни розподілу сільськогосподарських підприємств за розмірами (табл. 2.1.) В якості бази порівняння було взято 2007 рік виходячи з того, що саме в цьому році з'явились перші дані по структурі розподілу сільськогосподарських підприємств за розмірами. Тепер, безпосередньо перейдемо до характеристики наведених даних. В першу чергу, звертає на себе увагу суттєве зростання частки останньої групи підприємств з площею більше 10000 га. Якщо у 2007 році вона дорівнювала 4,4% від загальної площі, то у 2014 році вона вже становила 16,3%. При цьому питома вага даної групи підприємств в їх загальній кількості дорівнювала 0,1% та 0,35 відповідно. Серед суттєвих змін також необхідно відзначити, зменшення як питомої ваги кількості підприємств, як і питомої ваги земельної площі у груп господарств з площами 1000,1-2000,0 та 2000,1-3000,0 га. Чисельність підприємств в цих групах зменшилась відповідно на 0,5 та 0,2 %, а контрольована їми площа - на 4,5 та 3,6%. Також необхідно відзначити скорочення чисельності та площ підприємств з площами до 50 га та зростання чисельності підприємств з площами понад 5000 га, а площ у підприємств з площею понад 7000 га. Виходячи з даного аналізу можна чітко констатувати тенденцію до концентрації земель, в першу чергу, у підприємств з площами понад 7000 га.

Нами також було окремо проаналізовано зміну розмірів сільськогосподарських підприємств в Харківській області В даному випадку також використовувався той же самий період для аналізу: 2007 та 2014 роки. Однак, в наслідок того, що кількість підприємств була меншою, кількість груп було вирішено скоротити до восьми.

Тепер, безпосередньо до аналізу отриманих результатів. В даному випадку в першу чергу слід відмітити, значне зростання кількості підприємств, які входили до групи з площею земель 50,1-500 га. Питома вага кількості підприємств, які входили до даної групи збільшилась з 8,1 % до 18,5%, або 10,4%. Але при цьому питома вага сільськогосподарських угідь зросла з лише з 1,2% до 2,6%, або на 1,5%.

З точки зору, зміни питомої ваги сільськогосподарських угідь в окремих групах, то в даному випадку необхідно звернути увагу на дві групи: 1000,1-2000 га та 3000,1-5000 га. В перша група збільшила питому вагу сільськогосподарських земель на 4,1%, а друга на так ж саму величину її скоротила. Крім того, на 1,7 % зменшилась питома вага сільськогосподарських підприємств з площами понад 7000 га, а питома вага контрольованих ними земель - на 2,8%.

Виходячи з наведених результатів можна констатувати дещо іншу тенденцію, ніж ту яка відмічалась нами по результатам аналізу ситуації в цілому в Україні. В даному випадку ми маємо зростання як чисельності, так і площ сільськогосподарських угідь у підприємств з їх величино до 2000 га та відповідно зменшення у підприємств з площею понад 3000 га. Одна з причин цього полягає в тому , що за аналізуємий період загальна кількість підприємств в Харківській області збільшилась з 442 до 556.

Як відомо, одним із основних принципів забезпечення обґрунтованості регулювання земельних відносин є цільове використання земель. Віднесення земель до певної категорії і переведення їх з однієї категорії в іншу є важливим фактором організації раціонального та екологобезпечного землекористування, захисту державою прав на землю.

Однак, за останні роки необґрунтовані, хаотичні і незаконні зміни цільового призначення призвели до зайняття навколо великих міст значних площ особливо цінних орних земель під забудову, приватизацію лісів під котеджне будівництво.

За чинним Кодексом зміна цільового призначення трактується як самодостатній фактор, що не пов'язується з передачею, вилученням (викупом), наданням земель; створенням природоохоронних та історико-культурних об'єктів. Затвердження проектів землеустрою зараз можна трактувати двобічного: або як пов'язане з наданням і вилученням земель, або ж як самостійну дію щодо зміни цільового призначення земель .

Крім цільового проблеми цільового призначення використання земель, існує також проблема дотримання науковообґрунтованої структури сівозмін.

Слід зазначити, що окремі заходи з цього переліку вже вживаються. Зокрема, ще у 2010 р. була затверджена постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження нормативів оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах» від 11 лютого 2010 р. № 164 . Даною постановою передбачено нормативна структура посівних площ для різних природньо-кліматичних зон, зокрема Лісостепу

В даному випадку необхідно звернути увагу на досить широкі межі структури посівних площ. Зокрема, питома вага зернових і зернобобових може коливатись в межах 25-95%, кормових культур 10- 75%. З іншого боку досить чітко обмежені межи питомої ваги соняшнику (5-9%) та ріпаку (3-5%). Відтак постає питання як даний нормативний документ співвідносить з реальною ситуацією в сільськогосподарських підприємствах. Звернимось спочатку до даних по державі в цілому.

Наведені данні дозволяють зробити висновок, що головна зміна яка трапилась на протязі аналізуємого періоду пов'язана з зачиним зменшенням питомої ваги зернових та зернобобових культур (з 72,4 % у 1990 році до 43,0 % у 2014 році) і зростанням питомої ваги олійних культур (з 9,4% до 28,1 % відповідно). Також необхідно звернути уваги на зростання питомої ваги сої з 0,5 % у 1990 році до 6,9% у 2014 році. Ці зміни, безумовно пов'язані з рівнем доходності виробництва окремих культур. Крім того, слід відмітити, що фактична структура посівних площ суттєво відрізняється від нормативної, яка була встановлена вища згаданою Постановою Кабінету Міністрів України. Особливо це стосується питомої ваги олійних культур, і в першу чергу соняшника.

Тепер про ситуацію в сільськогосподарських підприємствах Харківської області. В даному випадку ми були вимушені обмежитись даним за 2007-2014 рр. Крім того, аналіз робився по найбільш важливим для даного регіону культурам: зерновим та зернобобовим, пшениці озимій, пшениці ярій, кукурудзи на зерно, соняшнику, ріпаку озимому, цукровому буряку.

Головні тенденції, які необхідно відмітити, стосуються зменшення питомої ваги зернових та зернобобових культур (на 6,0%) та зростанням питомої ваги кукурудзи на зерно (на 5,5%) та соняшнику (на 11,5%). Остання культура у 2014 році займала вже майже третину від посівних площ в Харківській області. Таким чином, чітко виділяється тенденція до переорієнтації сільськогосподарських підприємств в остання роки на кукурудзу та соняшник. Причини цієї тенденції нами будуть висвітлені в наступних розділах.

Окремо було вирішено більш детально проаналізувати, як змінилась за 2007-2014 роки не тільки структура посівних площ, а розміри посівних площ по найбільш важливим сільськогосподарським культурам для Харківської області. В якості останніх були обрані: озима пшениця, кукурудза на зерно та соняшник.

Спочатку про методику аналізу. Для порівняння зміни середніх посівних площ нами було використано t-критерій Стьюдента порівняння. Цей метод дозволяє встановити надійність розбіжностей між середніми величинами в групах. В даному випадку в якості груп виступають відповідні дані за 2007 та 2014 роки.

На рис. 2.2-2.4 наведено діаграми розмаху між середніми значеннями та рівнем стандартного відхилення в посівних площах обраних культур.. Візуальний аналіз даних діаграм дає можливість стверджувати, що по пшениці озимій та соняшнику впродовж аналізуємого періоду відбулись значимі зміни в розмірах середніх посівних площ, які припадають на одне господарство. також дає підстави для висновку про суттєву розбіжність зазначених показників. Так по пшениці озимій було встановлено, що величина t-критерію Стьюдента між обраними роками дорівнювала 2,59, що з рівнем вірогідності (p) 0,0003 свідчить про невипадковість розбіжностей між середніми величинами посівних площ та майже повну відсутність імовірності помилки. Подібна ситуацію була і по соняшнику. В даному випадку величина t-критерію Стьюдента дорівнювала 2,31, що з рівнем вірогідності (p) 0,0001 свідчить про невипадковий характер розбіжностей середніх величин.

В той же саме час, по кукурудзі на зерно суттєвих змін величина посівних площ не мала. Таким чином, ми маємо ситуацію, коли виробництво як соняшнику, так і озимої пшениці, стає менш концентрованим. Як це впливає на ефективність виробництва буде досліджуватись в наступних розділах дисертаційної роботи.

Що стосується форм господарювання, то Ю.О. Лупенко не передбачає великих змін у структурі існуючих форм господарювання - практично всі вони збережуть місце у сільській економіці, за виключенням лише приватних підприємств, частка яких збільшиться, переважно за рахунок трансформації виробничих кооперативів та фермерських господарств . Відносно сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, то за його оцінками, їх кількість до 2020 року має зрости до 5 тис., хоча вона може і мала б бути вдвічі більшою з точки зору необхідності забезпечення сільськогосподарського виробництва.

Невід'ємною складовою інституціональних перетворень у сучасних ринкових умовах є трансформація сільськогосподарських підприємств, зміна форм їх функціонування. Вибір форми господарювання кожне з них має здійснювати самостійно, з метою підвищення ефективності своєї діяльності.

В даному контексті окремо слід наголосити на розвитку великих товарних виробництв, більш відомих як агрохолдинги. [ , ]. Агрохолдинг становить сукупність юридичних осіб, пов'язаних договірними та майновими відносинами щодо управління головною компанією діяльністю інших учасників. Головна компанія має право приймати рішення, які потім реалізують інші учасники об'єднання.

Як вважає Г. Коваленко саме в інтегрованих формуваннях, що діють на нинішньому ринку, потреби в послугах задовольняються набагато простіше, ніж в роз'єднаних аграрних формуваннях . Наприклад, такі послуги, як купівля матеріально-технічних ресурсів, зберігання, переробка, транспортування і обслуговвання на виробництві, фінансовий, правовий, інформаційно-консультаційний супровід та вивчення ринку вирішуються усередині самих організаційних форм інтегрованих структур.

Однак, в статичній звітності, нажаль, відсутня можливість проаналізувати їх питому вага в структурі землекористування через відсутність зведених даних. Тому нами було прийнято рішення проаналізувати динамки зміни структури землекористування з точки зору форму господарювання. В дану таблицю були включені всі форми господарювання які надавали фінансову звітність за формою Ф.50-сг. Таких виявилось у 2007 році - 428, у 2012 році - 536, 2014 - 556. Загальна кількість організаційно-правових форм господарювання дорівнювала - п'ятнадцять. Однак, при цьому переважна більшість сільськогосподарських земель належала трьом з них: товариствам з обмеженою відповідальністю, приватним підприємствам, фермерським господарствам. На їх долю припадало у 2007 році 84,3% всіх сільськогосподарських угідь, 2012 році- 86,7%, 2014 році - 86,9%. Серед інших форм господарювання можна виділити акціонерні товариства ( у 2014 році 6,0%) та державні підприємства (4,4%). Слід окремо підкреслити, що впродовж аналізуємого періоду найбільше зростання площ сільськогосподарських угідь було відмічена у фермерських господарств, внаслідок цього їх питома вага в структурі сільськогосподарських угідь зросла з 4,7% до 11,9%.

Окремо питання стосується того, як змінювався середній розмір різних форм господарювання. Для відповіді на це питання звернимось до даних таблиці 2.6. В дану таблицю було вирішено включити п'ять форм господарювання, які в підсумку контролюють майже 95% всіх сільськогосподарських угідь в Харківській області.

Найбільша середня площа сільськогосподарських угідь мала місце у2014 році у акціонерних товариств (3198,3 га) та державних підприємств (3053,9 га). При цьому, вона порівняно з 2007 роком, хоча і зменшилась, однак значно менше ніж середня площа фермерських господарств. Останніх вона скоротилась з 3428,8 га до 2110,9 га впродовж аналізуємого періоду. Також суттєво зменшилась середня величина товариств з обмеженою відповідальністю відповідно з 2580,0 га до 1687 га., приватних підприємств з 2042,2 га до 1557,7 га.

Для більш детального аналізу ситуації з відміченими змінами розглянемо гістограми розподілу по трьом формам господарювання: фермерським господарствам, акціонерним товариствам, приватним підприємствам. Так, по фермерським господарствам відбулось суттєве зростання кількості підприємств з площею сільськогосподарських угідь від 0 до 2000 га. По акціонерним товариством, зменшилась кількість підприємств з площами від 0 до 2000 га та збільшилась з площею від 3000 до 6000 га. Ві приватних підприємствах., як і по фермерським господарствам, також зросла кількість підприємств в групі від 0 до 2000 га та зменшилась в групі від 2000 до 6000 га. В ці зміни в кінцевому випадку вплинули за зміну середньої площі сільськогосподарських угідь.

• 2.2 Інтенсивність використання сільськогосподарських земель

В економічній теорії розрізняють два типи економічного зростання: екстенсивний і інтенсивний, що певною мірою обумовлює конкурентоспроможність економіки. Саме другий шлях розвитку є визначальним в переважній більшості країн на протязі тривалого часу. Україна в даному випадку не є винятком.

Виходячи з змісту слова «інтенсивний» (від фр. intensif; лат. intensio) - напружений, посилений [ , с. 278], інтенсифікацією слід вважати посилення використання факторів виробництва (землі, капіталу, праці), яке супроводжується збільшенням сукупних витрат з одночасним збільшенням виробництва продукції на одиницю земельної площі. Основоположною рисою інтенсифікації є зміна способу виробництва, організації праці та управління й технічне перетворення, що обумовлюють необхідність здійснення додаткових вкладень праці та капіталу, а не власне самі додаткові вкладення. У цьому зв'язку слід звернути увагу на нерозривність процесів інтенсифікації та інновації, які є характерними проявами розвитку соціально-економічних систем. На думку Т. Лозінської якщо інновація являє собою процес матеріалізації та комерціалізації ідеї , то інтенсифікація передбачає використання новацій (результатів інноваційної діяльності) для якісного удосконалення прямих факторів економічного зростання: застосування більш прогресивних технологій, високопродуктивної техніки та кваліфікованої праці.

Інтенсифікація нині набуває визначального характеру у подоланні кризових явищ в сільськогосподарському виробництві, підвищення рівня конкурентоспроможності, подальшому зростання експортних можливостей країни. Тільки на основі системного оновлення матеріально-ресурсного потенціалу аграрного сектору економіки, забезпечення економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників у підвищенні ефективності суспільного виробництва можна вивести його на шлях інтенсифікації, спрямований на інтеграцію країни у світове співтовариство. Як вважає Т. Галинська процес інтенсифікації як соціально-економічне явище має багатофакторний характер і тому потребує системного підходу до його дослідження й виявлення комплексного впливу сукупності чинників на обсяги та ефективність аграрного виробництва .

Таким чином, інтенсифікація сільськогосподарського виробництва в Україні є цілком об'єктивним та необхідним процесом, адже економічні та демографічні реалії усього світу в цілому та України зокрема ставлять перед сільськогосподарськими товаровиробниками мету отримання найбільшої кількості продукції за умови обмеженості а також поступового скорочення земельних ресурсів .

Тепер безпосередньо про результати досліджень. Почнемо з аналізу впливу рівня витрат на 1 га сільськогосподарських угідь на загальну ефективність підприємства. В даному випаду під величиною витрат мається на увазі витрати галузі рослинництва та тваринництва. Відповідно величина товарної продукції та прибутку також враховувалась по даним галузям. З аналізуємої сукупності були виключені підприємства, які не мали сільськогосподарських угідь та підприємства, які фактично їх не мали маючи значні доходи від галуззі тваринництва.

Тепер безпосередньо про виявлені залежності. По-перше, чітко проявляється зв'язок між величиною витрат на одиницю земельної площі та величиною отриманого доходу. Зокрема, в групі підприємств з величиною витрат до 2000 грн/га в середньому було отримано продукції з одиниці земельної площі в сумі 1343,1 грн. в групі з рівнем витрат 5000,1-6000 грн/га було отримано вже 7416,1 грн продукції, а в останній групі з рівнем витрат понад 15000 грн/га -вже більше 47880,3 грн.

Подібного характеру виявилась також залежність між рівнем витрат та величиною прибутку. Хоча чіткість її була меншою. Однак в даному випадку необхідно звернути увагу на факт того, що саме в останніх двох групах величину прибутку була найбільшою., а в перших двох - найменшою. Якщо звернутись до значень прибутку отриманого окремо в галузі рослинництва та тваринництва, то необхідно відзначити наступне. По-перше, основна частина прибутку була обумовлена саме прибутковістю галуззі рослинництва. По-друге, у підприємств з рівнем витрат до9000 грн/га галузь тваринництва в загалі була збитковою. В даному контексті також необхідно звернути окрему увагу на питому вага продукції тваринництва. Вона фактично майже прямолінійно зростала в водночас з зростанням рівня інтенсивності виробництва Таким чином, можна припустити, що саме наявність галузі тваринництва дає можливість для подальшого зростання загального інтенсивності сільського господарства.

Також необхідно відміти різний характер залежності між рівнем інтенсивності виробництва та рентабельністю галузі рослинництва та тваринництва. Зокрема, рослинництві зростання величини витрат призводить до падіння рівня рентабельності, за виключенням підприємств останньої групи, тоді як в тваринництві цей взаємозв'язок фактично носить хаотичний характер, хоча і має місце тренд до зростання.

Таким чином, загальний висновок який стосується аналізу даних наведених в таблиці, полягає в тому, що стратегічний шлях підвищення інтенсивності розвитку використання сільськогосподарських угідь може бути пов'язаний тільки з розвитком галуззі тваринництва. Однак, це буде можливо лише за умов створення відповідного господарського механізму, який повинен включати в себе в тому числі наявність залучення довгострокових кредитів невисокої вартості.

Крім аналізу загального рівня інтенсивності виробництва в цілому по підприємству також було вирішено здійснити аналіз інтенсивності та відповідно економічної ефективності інтенсифікації по окремим культурам. В якості останніх були обрани дві найбільш важливих для Харківської області культури: пшениця та соняшник. Почнем розгляд ситуації з аналізу інтенсивності виробництва пшениці.

В першу чергу відмітимо, що досліджувана сукупність скала 478 підприємств, які були розподілені на шість гру з кількістю підприємств від 47 до 123. Дана кількість є достатньою для встановлення надійних залежностей. Також необхідно відмітити, що розподіл підприємств мав характер нормального, то б то з перевагою центральних груп над граничними.

Аналіз отриманих результатів дає підстави для високу, про тісну залежність рівня витрат на 1 га посівної площі та урожайності пшениці. Зокрема, в групі підприємств з рівнем витрат до 3000 грн/га середня урожайність дорівнювала 37,9 ц/га, в групі з рівнем витрат 5000,1-6000 грн/ га - 50,9 ц/га, в групі рівнем витрат понад 7000 грн/ га - 59,6 ц/га

Однак, зростання урожайності, не дозволяє підприємствам в повній мірі компенсувати понесені витрати. Внаслідок цього відбувається, по-перше, зростання собівартості продукції. В групі підприємств з рівнем витрат до 3000 грн/га повна собівартість 1 ц дорівнювала 93,7 грн, в групі з рівнем витрат 5000,1-6000 грн- га 127,1 грн, а в останній групі - 160,0 грн.

По-друге, відбулося зменшення рівня окупності витрат як в грошовому виражені, так і урожаєм е в кінцевому випадку призводить до падіння рівня прибутковості виробництва, що є суттєвим гальмуючим фактором подальшої інтенсифікації використання сільськогосподарських угідь.

Відносно рівня інтенсивності та економічної ефективності виробництва соняшнику Вся сукупність підприємств в даному випадку була поділена на вісім груп і налічувала 511 підприємств.

При аналізі отриманих результатів необхідно звернути увагу на факт того, що залежність між рівнем інтенсивності виробництва та урожайності також констатується, однак вона має менший рівень чіткості Свідчення цього є менша величини коефіцієнта детермінації R² (0,903). Це явилось наслідком того, що наприклад в групі з рівнем витрат 3000,1-4000 грн/га урожайність дорівнювала 27,2 ц/га, а в групі з рівнем витрат 5000,1-6000 грн/га - 26,5 ц/га. Але при цьому саме в останній групі величина урожайності виявилось найбільшою і дорівнювала 38,7 ц/га.

Також необхідно звернути увагу на тенденції до падіння рівня окупності витрат як в грошовому виражені, так і урожаєм. Хоча найменший рівень окупності витрат має місце в групі з їх величиною 5000,1-6000 грн/га, на загальну тенденцію це не вплинуло .Теж саме стосується і рівня окупності витрат додатковим урожаєм.

Таким чином, по соняшнику ми маємо ситуацію яка є подібною до тієї яка нами відмічалась по пшениця. Вона полягає в тому, що підвищення рівня інтенсивності виробництва дозволяє збільшити рівень урожайності культури, однак воно водночас призводить до падіння рівня окупності витрат, що є значною проблемою на шляху подальшої інтенсифікації виробництва.

Окрема проблема стосується того, в якій мірі рівень інтенсивності виробництва пов'язаний з розміром підприємства. Вище нами вже відмічались питання які пов'язані з формування агроходингів в Україні. Однак, в даному випадку було вирішено її розглянути під дещо іншим кутом зору, а саме: в якій мірі великі за площею підприємства мають більший рівень інтенсивності виробництва.

В цілому слід відмітити, що підвищення концентрації виробництва в сільському господарстві є однією із головних тенденцій його розвитку в ринкових умовах. Вона зумовлена передусім економічними перевагами великих агропідприємств перед малими й середніми. Більшість науковців вважають, що переваги великих агроструктур є економічно закономірними. Зокрема це обумовлюється можливістю економити на рівні постійних витрат, мати більш сприятливі ціни закупівлі сировини і матеріалів, доступу до банкківського кредиту та залучення інших коштів. Концентрація виробництва - це використання економічних переваг великих підприємств, початок їхнього планомірного розвитку (бізнес-планування) на засадах вивчення і прогнозування ринкової кон'юнктури .

Отримані результати дають можливість зробити наступні висновки. По-перше, площа сільськогосподарських угідь не мала суттєвого впливу на рівень інтенсивності виробництва. Більш того, в першій групі з найменшою площею сільськогосподарських угідь величина витрат на 1 га виявилась найбільшою По-друге, не було виявлено суттєвої залежності між розмірами підприємства та величиною отримуваного прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь. Але в даному випадку можна чітко констатувати максиму у 2132,5 грн/га який мав місце у групі підприємств з площею 1000,1-2000 га. Також, вона була найбільшою в групах з площею 2000,1-3000 га та 3000,1-5000 га (відповідно 1839,3 грн/га та 1928,2 грн /га). По-третє, рівень рентабельності виробництва також мав максимум і підприємств 1000,1-2000 га та 2000,1-3000 га і дорівнював відповідно 45,8% та 35,6%.

Відносно останнього з показників, які включені до даної таблиці - питомої ваги галузі тваринництва в структурі товарної продукції, то в даному випадку чітких закономірностей виявлено не було. Відметемо лише, що найбільша питима вага галузі тваринництва мала місце в групі з площею до 200 га та 3000,1-5000 га.

• 2.3 Тенденції ефективності використання сільськогосподарських земель аграрних підприємств

Проблеми ефективності використання ресурсів є центральними в будь-якій економічній системі. В даному випадку, слід відмітити, що без ефективного використання ресурсів, взагалі неможливо створити інноваційного економічного механізму. Саме можливість отримувати економічний зиск змушує конкретних підприємців ризикувати і запроваджувати інновації. Цей принцип безумовно діє і в відношення головного ресурсу сільського господарства - землі.

Приблизно 46% земельно-ресурсного потенціалу України становлять чорноземи і лучно-чорноземні ґрунти, які характеризуються відносно високим вмістом гумусу. Володіючи такими землями, Україна в роки загострення світової продовольчої кризи, що надалі посилюватиметься через зростання кількості населення на планеті та обмеженість придатних для обробітку угідь, може стати одним із провідних постачальників продовольства на світовий ринок, забезпечуючи додаткові доходи аграрним товаровиробникам і збільшення надходжень до держбюджету країни .

Таким чином, більша частина сільськогосподарських угідь України представлена родючими чорноземними ґрунтами та сприятливими агрокліматичними умовами, що дозволяє провідним вченим-аграрникам високо оцінювати природно-ресурсний потенціал України. Так, І.Д. Примак, Ю.П. Манько та інші стверджують, що «за біокліматичним потенціалом за належних технологій на українських ґрунтах можна отримувати у середньому 6-7 т/га зернових культур, 66-70 т/га цукрових буряків та відповідні урожаї інших культур. Фактично ці потенційні можливості використовуються тепер на 30-50% через порушення екологічної відповідності сучасних агротехнологій, нехтування вимог законів природи» . В.В. Горлачук та інші наголошують, що “… українська земля, яка характеризується високим біопродуктивним потенціалом, за умови регулювання всіх факторів росту та розвитку рослин, максимального рівня використання фізіологічно активної радіації (ФАР), наукового забезпечення, залучення та раціонального використання інвестицій, може прогодувати від 140-150 млн до 500-600 млн чоловік” .

За даними досліджень , Україна, яка має значні площі чорноземних ґрунтів, може в декілька разів збільшити виробництво продовольства. Якщо підвищити ефективність використання та продуктивність орних земель України до середніх показників Польщі, то країна може виробити близько 74 млн т зерна, 29,7 млн т цукрового буряку, 30,0 млн т картоплі, 15,0 млн т овочів, а за умови наближення до рівня Франції, відповідно, 104,4 млн т зерна, 56,6 млн т цукрового буряку, 10,2 млн т овочів . Таким чином, критерієм ефективності використання природно-ресурсного потенціалу аграрних підприємств України можна прийняти показники виробництва сільськогосподарської продукції провідних країн світу з високим рівнем розвитку аграрного сектору економіки. Хоча, слід відзначити відмінності у природно-кліматичних умовах та соціально-економічні особливості кожної країни. У цілому, ці показники треба визнати як стратегічні критерії для розвитку сільського господарства. Треба відзначити, що потенційні можливості, за оцінками різних дослідників, відрізняються широким діапазоном коливань і узагальненнями, які не враховують відмінностей природно-кліматичних зон різних регіонів України .

Відтак постає питання яка ситуація сьогодні з економічною ефективністю використання сільськогосподарських угідь в Україні та Харківській області, зокрема. Для відповіді на це питання розглянемо ситуацію на прикладі фактичних даних сільськогосподарських підприємств Харківської області. Розпочнемо аналіз з розгляду взаємозв'язку величину прибутку на 1 га та показників рівня витрати на 1 га, величини товарна продукція на 1 га, прибуток рослинництва на 1 га , прибуток тваринництва на 1 га, рентабельності рослинництва, рентабельності тваринництва, питомої вага тваринництва в товарній продукції.

Аналіз даних показників дозволив встановити наступні закономірності. По-перше, загальна величина прибутку по підприємствах фактично в визначається прибутком по галузі рослинництва. Так, в середньому по всіх сільськогосподарських підприємствах його величина дорівнювала 1531 грн/га, в тому числі по галуззі рослинництва - 1496,6 грн/га, а по галуззі тваринництва - 34,6 грн/га. Найбільша величина прибутку від галуззі тваринництва мала місце в останній групі, однак навіть в ній вона була значно менша ніж по галуззі рослинництва (8506 грн/га та 1013 грн/га відповідно). Дана група також виділяється не тільки найбільшою величиною прибутку на одинцю земельної площі, но і найбільшою величино товарної продукції, величини витрат та питомої ваги галуззі тваринництва (38,9%). Останній показник свідчить про те, що в дану групу входять підприємства, які в значній мірі спеціалізуються саме на виробництві продукції тваринництва. Однак, рентабельність даної галуззі при цьому залишалась на низькому рівні порівняно з попередніми групами.

По-друге, відсутній прями зв'язок між рівнем інтенсивності виробництва та рівнем прибутковості. Якщо не брати до увагу останню групу з найбільшим рівнем прибутковості використання землі, то між групою з рівнем прибутку до 0 та групою з його величиною на рівні 4000,1-6000 грн/га не мала суттєвого значення (6650,6 грн/га та 7955,8 грн/га відповідно). Відтак, можна зробити припущення про значний суб'єктивний характер впливу в процесі формування фінансових результатів.

По-третя, доволі чітко простежується взаємозв'язок між величиною прибутку та величиною товарної продукції на одиницю земельної площі. Це логічно, бо від саме від величини отримуваного доходу багато в чому повинно залежати і велична фінансового результату.

З метою більш детального дослідження залежності величини прибутку на одинцю земельної площі нами було вирішено використати кореляційно-регресійний аналіз. В якості факторів, що впливають на залежний показники були обрані наступні:

витрати на 1 га, грн;

товарна продукція на 1 га, грн;

питома вага тваринництва в товарній продукції, %.

Перший етап побудови множинного регресійного аналізу передбачає дослідження обраних показників з точки зору їх взаємозалежності з метою уникнення мультиколенеарності.

Отримані дані дозволяють стверджувати, що між обраними факторами відсутній тісний взаємозв'язок, хоча між показниками витрати на 1 га та величиною товарна продукція на 1 га він наближається до даного рівня. Крім того, значення коефіцієнта кореляції свідчить, що питома вага тваринництва в товарній продукції має від'ємний вплив на величину прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь, хоча даний зв'язок є слабким.

Кінцева модель множинного регресійного аналізу яка була отримана виражено у наступному рівнянні:

Уx₁₂₃ = -0,3765 Х₁ + 527,1Х₂-2,35Х₃ + 305,4 (2.1)

де Уx₁₂₃ - прибуток на 1 га, грн;

Х₁ - витрати на 1 га, грн;

Х₂ - товарна продукція на 1 га, грн;

Х₃ - питома вага тваринництва в товарній продукції, %.

Результати множинного регресійного аналізу свідчать, що залежності величини прибуток на 1 га має наступний характер: коефіцієнт регресії Х₁= -0,3765 показує, що при збільшенні витрати на 1 га на 1 грн, за умови незмінності інших факторів, що включені в кореляційну модель, рівень прибутку зменшиться на 0,37 грн/га. Збільшення виробничих витрат на вирощування 1 га на 1 тис. грн. призводить до збільшення величини прибутку на 527,1 грн. Зростання питомої ваги продукції тваринництва в товарній продукції на 1 % призводить в середньому до зменшення величини прибутку на 1 га на 2,35 грн. Такі результати свідчать, по-перше, про низьку ефективність витраті дію закону спадної віддача. По-друге, через значу величину збитку в галуззі тваринництва, зростання її питомої ваги призводило в середньому до падіння величину прибутку.

Коефіцієнт сукупної кореляції множинної регресійної моделі становить 0,753, що свідчить про щільний зв'язок між досліджуваними ознаками. Значення коефіцієнта множинної детермінації R² = 0,568 показує, що на частку систематичної варіації залежної величини, зумовлена впливом факторів, включених до кореляційної моделі, приходиться 56,8 %. Фактична величина критерію Фішера (F) дорівнювала 218,9, що значно перевищує його табличну величину (3,500). Це дає підстави стверджувати, що отримані залежності носять надійний характер.

Окремо постає проблема про зв'язок величини товарної продукції на одинцю земельної площі наведеними показниками інтенсивності та економічної ефективності. Для того що б зрозуміти дані залежності провадимо групування сільськогосподарських підприємств Харківської області за величиною товарної продукції на одиницю земельної площі.

При аналізі даних наведених в таблиці необхідно відмітити кілько важливих елементів. Перший з них стосується того факту, що підприємства останньої групи мали найбільшу величину товарної продукції на одинцю земельної площі водночас з найбільшою величиною прибутку. Особливістю даної групи також є значна питома вага галуззі тваринництва (37,5%). В той саме час дані підприємства не є вузько спеціалізованими саме на виробництві продукції тваринництва. Серед 26 суб'єктів господарювання, які входили до даної групи лише 2 підприємства спеціалізувались виключно на виробництві тваринної продукції. Середня площа сільськогосподарських угідь в цих підприємствах становила 2256 га, що також є свідченням наявності земель для виробництва продукції рослинництва. Таким чином, фактично мова йде про групу господарства, в яких висока ефективність та інтенсивність використання сільськогосподарських угідь досягнута за рахунок в тому числі наявності розвинутої галуззі тваринництва.

По-друге, в даному випадку також простежується доволі чіткий взаємозв'язок між величиною витрат та рівнем товарної продукції на одинцю земельної площі. При цьому не було жодної групи з виключенням по даній залежності. Також необхідно відмітити, що ця залежність нами відмічалась при аналізі попередньої таблиці.

Що стосується залежності величини товарної продукції та рівня прибутку, а також рентабельності, то в даному випадку можна відмітити наступне. Величина прибутку на одиницю земельної площі збільшується від, за виключенням групи з рівнем витрат 9000,1-11000 грн/га. Рівень рентабельності рослинництва також збільшується, за виключенням відміченої групи, хоча чіткий взаємозв'язок при цьому відсутній. Відносно рівня рентабельності галуззі тваринництва то в даному випадку він фактично носить хаотичний характер, маючи позитивне значення лише в трьох групах з семи.

Аналіз загальної ефективності використання сільськогосподарських угідь має можливість встановити закономірності, які притаманні в цілому всьому підприємству. Однак, все ж таки загальна ефективність використання землі в цілому по підприємству складається з рівня, який формується при виробництві окремих культур. В даному випадку найбільш важливими для сільськогосподарських підприємств регіону є дві культури: пшениця та соняшник. Як було показна в табл. 2.4. вони у 2014 році займали в структурі посівних площ відповідно 28,9% та 33,1%. Відтак, з метою подальшої оцінки рівня ефективності використання сільськогосподарських угідь розглянимо ефективність виробництва саме даних культур. Розпінимо даний аналіз з розгляду взаємозв'язку урожайності пшениці та окремих показників рівня інтенсивності та економічної ефективності її виробництва.

В першу чергу, необхідно відмітити чітку залежність між рівнем урожайності пшениці та рівнем витрат на гектар посівної площі. Ця залежність нами вже відмічалась в розділі 2.2. однак в даному випадку важливо, у підприємств останньої групи рівень витрат на 1 га дорівнював в середньому 8642 грн, а урожайність при цьому становила 59,6ц/га з досягнутим рівнем окупності витрат 1,16. В той же саме час по даним аналізованої таблиці у підприємств останньої групи середня урожайність дорівнювала 74,7 ц/га при рівні витрат 6872 грн/га та окупності витрат 1.74. З метою перевірки надійності даних проведімо t- тест порівняння середніх . В даному випадку підприємства які увійшли до групи 1 представляють данні останньої групи за рівнем урожайності, а підприємства, якій увійшли до групи 2 - останньої групу за рівнем витрат.

Не випадковість розбіжностей між величиною урожайністю вданих групах. Вірогідність того, що вона випадкова становить лише 1 випадку на 100000. Подібний висновок можна зробити і по результатам аналізу розбіжностей між обраними групами з точки зору величини витрат. В даному випадку вірогідність, того що різниця витратах між групами носить випадковий характер дорівнює 5 випадкам на 1000. Це дає підстави допустити існування об'єктивного факту, який зумовлює розбіжності в середніх.

Таким чином дещо інший погляд на проблему показав, що досягнення високих рівнів ефективності виробництва пшениці повинно бути пов'язано в першу чергу не з величиною самих витрат, а з вмінням раціонально їх використовувати. Це є основою ефективного виробництва будь-якої культури. Є факт того, що саме у підприємств останньої групи величина окупності витрат була найбільшою. Це відносилось не тільки до окупності з точки зору грошових показників, а і урожаєм. Даний факт свідчить про значні резерви підвищення ефективності пшениці. Головним чинником зростання рівня окупності витрат є зниження собівартості 1 ц пшениці в одночасно з зростанням урожайності.

Також важливим фактом є відносна стабільність окупності витрат урожаєм. Тоді як при групуванні за рівнем витрат вона мала тенденцію до падіння. Це також с доказом можливості ведення високоефективного виробництва, з отриманням високих врожаїв при відносно невеликих витратах на одиницю посівної площі. Значний вплив при цьому належить фактору організації виробництва та дотримання технологій.

З метою пошуку відповіді на питання яким саме чином суб'єктивні фактори можуть впливати на рівень ефективності виробництва здійснімо групування результатів виробництва пшениці за величиною прибутку на 1 га посівної площі .

Результати групування дають підстави стверджувати, що рівень ефективності виробництва за головним критерієм - прибутком визначається головним чином урожайністю та величиною повної собівартості 1 ц продукції. Останній показник напряму пов'язаний з величиною витрат на 1 га посівної площі та відповідно рівнем урожайності. Ця залежність доволі чітко проявляється на трьохмірному графіку. Максимум прибутку досягається при мінімумі собівартості та максимумі урожайності. Ця група підприємств має величину прибутку на ріні від 8000 грн на гектар. Відтак, головним фактором успіху виробників пшениці є можливість отримання високого рівня урожайності (66 ц/га) при фактично середньому рівні витрат на гектар посівної площі (5071 грн/га). Остання величина витрат значно менша ніж в останній групі попередньої таблиці (6872,0 грн/га) та ще менша ніж в останній групі у таблиці 2.8. (8642 грн/га) при рівні урожайності 59,6 ц/га та величині повної собівартості 160 грн/ц. То б то, знову ми маємо ситуацію, що ціла група підприємств маючи значні витрат, отримають відносну скромні результати як за урожайністю, так і за величиною прибутку. З іншого боку інші підприємства при середньому рівня витрат по області, мають високу урожайність та відповідно високі фінансові результати діяльності.

З метою математизації встановлених залежностей нами було побудовано регресійну модель. В якості залежного показника обрано величину прибутку на 1 га посівної площі, а в якості факторів:

урожайність, ц/га;

витрати на 1 га посівної площі, грн/га;

ціна реалізації 1 ц, грн;

повна собівартість 1 ц, грн;

посівна площа, га.

Попередньо модель була протестована на наявність мультиколенарності серед обраних факторів за допомогою кореляційної матриці.

Кореляційна матриця засвідчила відсутність суттєвих зав'язків між обраним и факторами. Всі вони виявились або середніми або слабкими. Це дає підстави стверджувати: регресійна модель позбавлена мультиколенарності.Кінцева модель множинного регресійного аналізу яка була отримана виражено у наступному рівнянні:

Уx₁₂₃ = 66,3Х₁ -0,13Х₂+48,22Х3-44,81Х₄ - 0,09Х₅-2768,5 (2.2)

де Уx₁₂₃ - прибуток на 1 га, грн;

Х₁ - урожайність, ц/га;

Х₂ - витрати на 1 га, грн/га;

Х₃ - ціна реалізації 1 ц, грн;

Х4 - повна собівартість 1 ц, грн;

Х5 - посівна площа, га.

Результати множинного регресійного аналізу свідчать, що залежності величини прибуток на 1 га посівної площі пшениці має наступний характер: коефіцієнт регресії Х₁= 66,3Х₁ показує, що при збільшенні урожайності на 1 ц, за умови незмінності інших факторів, що включені в кореляційну модель, рівень прибутку збільшиться на 66,3 грн/га. Збільшення виробничих витрат на га на 1 тис. грн. призводить до зменшення величини прибутку на 130 грн. Зростання ціни реалізації на 1 грн за 1 ц призводить в середньому до збільшення величини прибутку на 1 га на 48,22 грн, зростання повної собівартості 1 ц на 1 грн призводить до зменшення прибутку на 44,81 грн, а збільшення посівної площі на 1 га - до зменшення прибутку на 0,09 грн.

Таким чином, ми маємо ситуацію коли підтверджується провідна роль впливу урожайності та собівартості продукції на формування фінансового результату від виробництва пшениці озимої.

Коефіцієнт сукупної кореляції множинної регресійної моделі становить 0,979, що свідчить про щільний зв'язок між досліджуваними ознаками. Значення коефіцієнта множинної детермінації R² = 0,959 показує, що на частку систематичної варіації залежної величини, зумовлена впливом факторів, включених до кореляційної моделі, приходиться 95,9 %. Фактична величина критерію Фішера (F) дорівнювала 2087,9, що значно перевищує його табличну величину (5,45). Це дає підстави стверджувати, що отримані залежності носять надійний характер.

Тепер розглянимо рівень економічної ефективності використання землі при виробництві соняшнику. В даному випадку в якості критерію нами було обрано величину прибутку на 1 га посівної площі соняшнику.

Перший момент, на якій слід звернути увагу вищий рівень прибутковості виробництва соняшнику ніж пшениці. Середня величина прибутку дорівнювала 3001 грн/га та 2335 грн/га відповідно. Серед виробників соняшнику налічувалась 44 підприємства які отримувала прибуток на рівні 9000 грн/га та більше. При цьому середній рівень окупності витрат по соняшнику дорівнював 1,41 проти 1,34 по пшениці. Це стосовно загальних відмінностей ефективності виробництва соняшнику та пшениці.

Що стосується взаємозв'язку між величиною прибутку та обраними показниками. В даному випадку слід відмітити. Що вони фактично в повній мірі повторюють ті які відмічались нами при аналізу ефективності виробництва пшениці. В першу чергу це взаємозалежність між величиною прибутку, урожайністю та собівартістю 1 ц продукції. Ця взаємозалежність чітко помітна на трьохмірному графіку.

Крім того, слід відмітити чітку залежність між величиною прибутку та рівнем окупності витрат урожайністю.

Підкреслити виявлені залежності також було вирішено через побудову множинної регресійної моделі. В якості залежної величину було взято розмір прибутку на 1 га посівної площі, а в якості факторів ті ж самі, що і в попередньої моделі, а саме:

урожайність, ц/га;

витрати на 1 га посівної площі, грн/га;

ціна реалізації 1 ц, грн;

повна собівартість 1 ц, грн;

посівна площа, га.

Перший етап при аналізі даної моделі був пов'язаний з виявленням проблеми мультиколінеарності. Для цього здійснено побудову кореляційної матриці серед обраних факторів.

Кореляційна матриця засвідчила відсутність суттєвих зав'язків між обраним и факторами. Величина праних коефіцієнтів кореляції виявилась середньою або слабкою. Це дає підстави стверджувати: регресійна модель позбавлена мультиколенарності.

Кінцева модель множинного регресійного аналізу мала наступний вид:

Уx₁₂₃ = 183,21Х₁ -0,31Х₂+25,41Х3-20,8Х₄ - 0,07Х₅-3751,8 (2.3)

де Уx₁₂₃ - прибуток на 1 га, грн;

Х₁ - урожайність, ц/га;

Х₂ - витрати на 1 га, грн/га;

Х₃ - ціна реалізації 1 ц, грн;

Х4 - повна собівартість 1 ц, грн;

Х5 - посівна площа, га.

Результати множинного регресійного аналізу свідчать, що залежності величини прибуток на 1 га посівної площі пшениці має наступний характер: коефіцієнт регресії Х₁= 183,21 показує, що при збільшенні урожайності на 1 ц, за умови незмінності інших факторів, що включені в кореляційну модель, рівень прибутку збільшиться на 183,21 грн/га. Збільшення виробничих витрат на 1 га на 1 тис. грн. призводить до зменшення величини прибутку на 310 грн. Зростання ціни реалізації на 1 грн за 1 ц призводить в середньому до збільшення величини прибутку на 1 га на 25,41 грн, зростання повної собівартості 1 ц на 1 грн призводить до зменшення прибутку на 20,81 грн, а збільшення посівної площі на 1 га - до зменшення прибутку на 0,07 грн.

Якщо порівнювати дані результати з регресійною моделлю яка була побудована по пшениці, то на отриманні фінансові результати по соняшнику більший вплив мають рівень урожайності, величина витрат на 1 га посівної площі. В свою чергу менший вплив має збільшення повної собівартості 1 ц та ціни реалізації. Фактор посівних площ виявився майже незмінним.

Коефіцієнт сукупної кореляції множинної регресійної моделі становить 0,951, що свідчить про щільний зв'язок між досліджуваними ознаками. Значення коефіцієнта множинної детермінації R² = 0,905 показує, що на частку систематичної варіації залежної величини, зумовлена впливом факторів, включених до кореляційної моделі, приходиться 90,5 %. Фактична величина критерію Фішера (F) дорівнювала 906,8, що значно перевищує його табличну величину (5,475). Це дає підстави стверджувати, що отримані залежності носять надійний характер.

1. Аграрна реформа, яка триває в Україні на протязі вже майже чверть століття, має незавершений та протирічивий характер. З одного, боку селяни отримали паї та можливість здачі їх в оренду. З іншого боку продовжується формування тіньового ринку землі, концентрація земель в рухах агрохолдингів. Так, якщо питома вага підприємств з площею земель більше 10000 га у 2007 році дорівнювала 4,4% від загальної площі, то у 2014 році вона вже становила 16,3%. При цьому питома вага даної групи підприємств в їх загальній кількості дорівнювала 0,1% та 0,35 відповідно.

2. Суттєві проблеми мають місце в структурі посівних площ. Так, впродовж 1990-2014 рр. в сільськогосподарських підприємствах України відбулось зачиним зменшенням питомої ваги зернових та зернобобових культур (з 72,4 % у 1990 році до 43,0 % у 2014 році) і зростанням питомої ваги олійних культур (з 9,4% до 28,1 % відповідно). Збільшилась також питома вага сої з 0,5 % у 1990 році до 6,9% у 2014 році. В підприємствах Харківської області зернові і зернобобові у 2014 році займали 64,6%, при цьому питома вага кукурудзи дорівнювала 18,5%. В той же саме час пито вага соняшнику становила 33,1%, збільшившись на 11,5% порівняно з 2007 роком.

3. Загальна кількість організаційно-правових форм господарювання в сільськогосподарських підприємствах Харківської області дорівнювала - п'ятнадцять. При цьому переважна більшість сільськогосподарських земель належала трьом з них: товариствам з обмеженою відповідальністю, приватним підприємствам, фермерським господарствам. На їх долю припадало у 2007 році 84,3% всіх сільськогосподарських угідь, 2012 році- 86,7%, 2014 році - 86,9%. Серед інших форм господарювання можна виділити акціонерні товариства (у 2014 році 6,0%) та державні підприємства (4,4%).

4. Аналіз рівня інтенсивності використання земель в сільськогосподарських підприємствах Харківської області дав можливість встановити наявність зв'язку між величиною витрат на одиницю земельної площі та величиною отриманого доходу. Зокрема, в групі підприємств з величиною витрат до 2000 грн/га в середньому було отримано продукції з одиниці земельної площі в сумі 1343,1 грн. в групі з рівнем витрат 5000,1-6000 грн/га було отримано вже 7416,1 грн продукції, а в останній групі з рівнем витрат понад 15000 грн/га - вже більше 47880,3 грн. Також необхідно відміти різний характер залежності між рівнем інтенсивності виробництва та рентабельністю галузі рослинництва та тваринництва. Зокрема, рослинництві зростання величини витрат призводить до падіння рівня рентабельності, за виключенням підприємств останньої групи, тоді як в тваринництві цей взаємозв'язок фактично носить хаотичний характер, хоча і має місце тренд до зростання.

Аналіз інтенсивності використання посівних площі при виробництві пшениці дав можливість про тісну залежність рівня витрат на 1 га посівної площі та урожайності пшениці. Зокрема, в групі підприємств з рівнем витрат до 3000 грн/га середня урожайність дорівнювала 37,9 ц/га, в групі з рівнем витрат 5000,1-6000 грн/ га - 50,9 ц/га, в групі рівнем витрат понад 7000 грн/ га - 59,6 ц/га. В той же саме час зростання урожайності, не дозволяє підприємствам в повній мірі компенсувати понесені витрати. Внаслідок цього відбувається зростання собівартості продукції. В групі підприємств з рівнем витрат до 3000 грн/га повна собівартість 1 ц дорівнювала 93,7 грн, в групі з рівнем витрат 5000,1-6000 грн- га 127,1 грн, а в останній групі - 160,0 грн. відбулося зменшення рівня окупності витрат як в грошовому виражені, так і урожаєм (рис. 2.12.). Внаслідок цього має падіння рівня прибутковості виробництва, що є суттєвим гальмуючим фактором подальшої інтенсифікації використання сільськогосподарських угідь.