Підвищення ефективності використання земель сільськогосподарських підприємств

5. Аналіз загальної ефективності використання сільськогосподарських угідь за величиною прибутку на 1 га посівної площі дозволив встановити, що загальна величина прибутку по підприємствах фактично в визначається прибутком по галузі рослинництва. Так, в середньому по всіх сільськогосподарських підприємствах його величина дорівнювала 1531 грн/га, в тому числі по галуззі рослинництва - 1496,6 грн/га, а по галуззі тваринництва - 34,6 грн/га. Відсутній прями зв'язок між рівнем інтенсивності виробництва та рівнем прибутковості. Якщо не брати до увагу останню групи з найбільшим рівнем прибутковості використання землі, то між групою з рівнем прибутку до 0 да групою з його величиною на рівні 4000,1-6000 грн/га не мала суттєвого значення (6650,6 грн/га та 7955,8 грн/га відповідно). Також доволі доволі чітко простежується взаємозв'язок між величиною прибутку та величиною товарної продукції на одиницю земельної площі.

6. Аналіз ефективності використання посівних площі при виробництві пшениці був проведений за критерієм рівня її урожайності та величини прибутку на 1 га посівної площі. Отримані результати дають підстави стверджувати, що рівень ефективності виробництва за головним критерієм - прибутком визначається головним чином урожайністю та величиною повної собівартості 1 ц продукції. Останній показник напряму пов'язаний з величиною витрат на 1 га посівної площі та відповідно рівнем урожайності. Відтак, головним фактором успіху виробників пшениці є можливість отримання високого рівня урожайності (66 ц/га) при фактично середньому рівні витрат на гектар посівної площі (5071 грн/га).

7. Аналіз рівнянь множинної регресії по пшениці та соняшнику, де в якості залежної величини було взято розмір прибутку на 1 га посівної площі, а в якості факторів: урожайність, ц/га, витрати на 1 га посівної площі, грн/га, ціна реалізації 1 ц, грн, повна собівартість 1 ц, грн, посівна площа, га, дав можливість встановити, що по пшениці, то на отриманні фінансові результати по соняшнику більший вплив мають рівень урожайності, величина витрат на 1 га посівної площі. В свою чергу менший вплив має збільшення повної собівартості 1 ц та ціни реалізації. Фактор посівних площ виявився майже незмінним.

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

3.1 Диверсифікація виробництва як фактор підвищення економічної сталості та ефективності використання сільськогосподарських земель

Підвищення економічної стійкості та сталості виробництва є фундаментом формування економічної безпеки для будь-якого підприємства. Економічні ризик, які призводять до значних збитків виникають саме під час економічних флуктуації на товарних та сировинних ринках. Саме з метою подолання даних проблем виробники сільськогосподарської продукції застосовують диверсифікацію. Це дає змогу в разі невдалих природних умов або ринкової ситуації по окремим видам продукції компенсувати можливі збитки за рахунок інших видів продукції. На думку В. Мацібори одним з основних критеріїв стійкого сільського розвитку є підвищення ефективності сільського господарства та диверсифікація сільської економіки в цілому .

Диверсифікація [лат. diversification] буквально означає різнобічність, різноманітність . В сучасних умовах диверсифікація набуває глибшого значення і може бути визначена як урізноманітнення видів діяльності підприємства у виробничій, фінансовій та маркетинговій сферах [1]. За визначенням П. Канінського, диверсифікація - це протилежний процес спеціалізації виробництва, при якому в одному підприємстві поєднуються багато товарних галузей, інколи навіть не пов'язаних між собою .

У світовій практиці стратегія диверсифікації розглядається як стратегія розширеного збуту та вертикальної інтеграції. При цьому вертикальну інтеграцію іноді називають вертикальною диверсифікацією. Справедливим з цього приводу є пояснення відмінності цих двох понять В. Андрійчука, який доводить, що вертикальна інтеграція в аграрній сфері має місце в тому випадку, якщо «сільськогосподарська сировина, вироблена агропромисловим формуванням, повністю направляється переробному підприємству цього формування у вигляді внутрішньофірмових поставок для виробництва кінцевої продукції». Якщо ж «несільськогосподарська компанія організовує сільськогосподарське виробництво не для подальшої переробки виробленої сільськогосподарської продукції, а з метою розподілу ризику» , тобто втрати прибутку в одних галузях компенсуються

Існують різні погляди на рівень економічної доцільності диверсифікації. Зокрема, В.Ф. Іванюта підкреслює цю проблему . З його точки зору з одного боку, збільшення асортименту продукції, що випускається, дозволяє підприємству краще адаптуватися до змін ситуації на різних ринках, з іншого - призводить до розпорошення ресурсів, зростання витрат виробництва й обігу в розрахунку на умовну одиницю товарної продукції. Момент, коли з'являється ефект зростання витрат, пов'язаний з диверсифікацією, може розцінюватися як оптимальна межа, до якої диверсифікація виробництва є ефективною.

Виходячи з теми нашого дослідження диверсифікація землекористування повинна бути пов'язана з формування такої структури витрат та доходів при виробництві продукції рослинництва, які б забезпечили максимальний ефект при мінімальних можливих ризиках. Слід також відмітити, що в даному випадку ми вирішили обмежитись саме галуззю рослинництва. Це було обмовлено в першу чергу тим, що відсутні чіткі статистичні дані по посівним площам кормових культур (зокрема в формі 50-сг). Крім того, дані культури, як правило виробляються для внутрішнього споживання, а відтак дуже важко визначати економічний ефект від їх виробнитцва.

Для того, щоб знайти відповідь на поставлену проблему проведемо аналіз ситуації. Починимо його з розгляду динаміки зміни цін на окремі види продукції рослинництва.

При цьому до першої групи були включені наступні культури: пшениця, кукурудза, ячмінь, жито. До другої групи: соняшник, соя, ріпак. Цукровий буряк нами не було додано да даної групи через те, що по-перше відсутні дані по помісячних цінах його реалізації, а по-друге, питома ваг цукрових буряків в структурі посівних площ дуже незначна ( 2014 році - 1,8%). місяці та зростанням - в січні-травні. Відтак подібні коливання створюють об'єктивні умови для виникнення цінового ризику по окремими культурам. Важливо також мати на увазі, що дані ризики мають різний характер. Наведена величина коефіцієнтів варіації по обраним культурам про роках.

Отримані дані свідчать, що у 2012 році найбільшою варіацією відмічались ціни на ріпак, кукурудзу та сою. У 2013 році відповідно на кукурудзу , соняшник та жито, а у 2014 - на кукурудзу, соняшник та ріпак. Таким чином, відрізняється не тільки набір культур по яким варіація була найбільшою, а і її абсолютна величина. Крім того, важливе значення має також взаємозв'язок зміни цін по окремим культурам. То б то по якимось культурам ціна може зменшуватись одночасно, а по іншим зростати. Наявність подібного факту добре відома брокерам, які займаються фінансовим інвестиціями. З нашої точки зору подібний підхід може бути використаний також і в сільськогосподарських підприємствах при плануванні диверсифікації виробництва. З метою встановлення взаємозалежності зміни цін на окремі культур нами було здійснено розрахунок кореляційної матриці.

В даному випадку отримана інформація дозволяє зробити висновок, що ціни на пшеницю в найбільшій мірі корелюють з цінами на ячмінь та ріпак, а в найменшій - на кукурудзу та жито. По кукурудзі ми маємо ситуацію коли ціни на неї в найбільшій мірі по'вязані з цінами на жито та соняшнику, а в найменшій мірі - на ріпак. Що стосується цін на технічні культури, то вони між собою по'вязані середнім рівнем зв'язку. В той же саме час ціна на соняшник тісно пов'язана з пшеницею, кукурудзою та житом, на сою та ріпак - з пшеницею. Всі ці особливості необхідно враховувати при розробці методичних підходів відносно диверсифікації землекористування.

Другий фактор, який буде нами врахований як фактор ризику урожайність. Справа в тім, що урожайність поєднує в собі вплив багатьох чинників. Це і науково-технічний прогрес, технології та рівень організації виробництва. Але за будь-яких умов, значний вплив на урожайність має природний чинник. Кількість опадів їх час, інтенсивність, температура постійно будуть впливати на формування рослини, відтак і врожайність культур. Ця проблема досліджується вже значний період часу.

У радянський період ця проблема знаходила своє відображення у роботах таких вчених, як І.С. Пасхавер , М.С. Четверіков В роки вже незалежної України даній проблематиці присвячені роботи луганської та харківської школи науковців . Проблема моделювання закономірностей циклічності в сільському господарстві отримала подальший розвиток у публікаціях О.В. Олійника та Д.В. Шиян . При цьому особливий інтерес представляє гіпотеза про хвильову природу аграрних циклів. Однак ми не будемо розглядати дану проблему, а перейдемо безпосередньо до розгляду конкретної з динамікою зміни урожайності культур. В даному випадку також розглянемо це в розрізі групи зернових та технічних культур.

Наведено динаміку зміни урожайності технічних культур. В даному випадку також чітко простежується тенденція до їх зростання. Зокрема, по соняшнику з 14,4 ц/га у 2000 році до 26,8 ц/га у 2014 році, посіву сої з 6,2 ц/га до 15,8 ц/га, ріпаку з 8,6 ц/га до 20,7 ц/га. Відносно рівня варіативності, тов. даному випадку величина коефіцієнта варіації дорівнювала по соняшнику - 34,9%, сої - 27,6%, ріпаку - 38,1%.

Слід також відмітити, що сама по собі варіація в динамічному ряді, ще далеко не в повній мірі характеризує реальний рівень ризику. Вона може обумовлена загальним трендом, а не коливаннями які мають місце у зв'язку з погодними чи іншими умовами. Для того, щоб мінімізувати вплив загальних тенденцій було вирішено вилучити тренди з динамічних рядів та більш детально здійснити аналіз саме залишків. Дана обробка здійснювалась з допомогою програми Statistika 7. Наведемо приклади отриманих результатів по даним зміни цін на пшеницю та кукурудз.В даному випадку доволі чітко проявляються сезоні закономірності, які полягають у поступовому зростанні цін з грудень по квітень, та відповідно їх падінню з серпня по листопад. Для більш чіткої констатації цих закономірностей було проведено спектральний аналіз динамічних рядів з вилученими трендами. Мета даного аналізу полягає в розкладені часових рядів з циклічними компонентами на кілько синусоїдальних функцій з визначеною тривалість хвиль. В результаті використання даного методу можна знайти кілько повторюющихся циклів різної тривалості, які на перший погляд не є явними. Таким чином - мета даного аналізу розпізнати сезоні та циклічні коливання в часовому ряді. Але дуже бажано, щоб даний ряд був стаціонарним, то б то наближеним до так званого білого шуму. Наслідком спектрального аналізу є періодограма спектральної щільності . Наведено приклад такої періодограми по даним зміни цін на кукурудзу на зерно в даному випадку чітко простежується наявність двох циклів тривалістю 4 та 12 місяців. В таблиці 3.3. наведені результати подібного аналізу по іншим культурам. Як виявилась кожна з сільськогосподарських культур має свої особливі цикли в динамічних рядах. Це є свідченням, що ринки по даними культурам функціонують по свої особливим правилам.

Також було проведено спектральний аналіз динамічних ряд урожайності даних культур за даними 2000-2014 рр.. Були виявлені короткострокові циклічні періоди. Однак не вдалося встановити таких періодів по житу та сої.

Внаслідок наявності періодів різної тривалості виникає можливість диверсифікації землекористування шляхом підбору такого сівообігу при якому вірогідність мати одночасні збитку по різним культурам буде мінімальною. Для більш чіткого з'ясування реальної ситуації було проведено кореляційний аналіз динамічних рядів урожайності.

Виявилось, що урожайність пшениці в найбільшій мірі пов'язана з урожайністю кукурудзи на зерно, житом, а в найменшій мірі - з соняшником. По соняшнику найбільший тісна залежність мала місце з урожайністю ріпаку, а в найменшим чином вона була пов'язана з урожайністю по пшениці та ячменю. Ці результати дають можливість спрогнозувати вірогідність одночасного «невдалого» по двох або більше культурам.

Таким чином, проведений нами попередній аналіз засвідчив наявність об'єктивних факторів ризику як з точки зору функціонування ринків (ціновий фактор), так і природного чинника (урожайності). Виникає питання: як можна врахувати дані ризики в процесі оціни рівня диверсифікації виробництва? Для відповіді на це питання на першому етапі необхідно визначитись з критерієм оцінки рівня самої ефективності. Нами було прийнято рішення використовувати даного показника величину товарної продукції при виробництві окремих культур на 1 га посівної площі. Даний вибір обумовлений тим, що самий даний показник в значній мірі характеризує загальну віддачу від землі. Справа в тому випадку полягає в тому, що на протязі останніх десятиліть сучасний світ розвивається шляхом інтенсифікації використання земель. Це дало змогу передовим країнам світу вже сьогодні наблизитись по урожайності зернових культур до урожайності 100 ц/га. Відтак, даний критерій ефективності є стратегічним з точки зору подальшого використання земель.

Крім того, існує тісна емперічна залежність між величиною товарної продукції, урожайністю, витратами та прибутком на одинцю земельної площі. Дана залежність представлена на прикладі пшениці. Дана сукупність налічує 471 підприємства і дозволяє отримати надійні результати. Особливо чітко простежується взаємозв'язок між величиною товарної продукції на 1 га та урожайністю, прибутком. Таким чином вибираючи в якості критерію ефективності Величину товарної продукції на 1 га посівної площі ми повинні мати на увазі, що вона фактично відображає також рівень урожайності та прибутковості виробництва.

Тепер перейдемо безпосередньо до етапів методики оцінки впливу диверсифікації виробництва на економічну ефективність землекористування сільськогосподарських підприємств. На першому етапі значення величин товарної продукції по кожній сільськогосподарській культур переводяться в індекси по формулі:

(3.1)

де:

- індекс співвідношення величини товарної продукції по ї - культурі в j-господарстві з середнім його значенням по сукупності;

- величина товарної продукції на 1 га посівної площі по ї - культурі в j-господарстві;

- величина товарної продукції на 1 га посівної площі по ї - культурі в середньому по сукупності.

Таким чином в наслідок подібного розрахунку будуть приведені в співставний вид величини товарної продукції по різним культурам. Отримані результати слід буде трактувати наступним чином: як що >1, то це означає, що в даному підприємстві отримувана величина товарної продукції на один гектар посівної площі перевищувала середні рівень по обраній сукупності. Як що <1, то висновок повинен бути протилежним.

На другому етапі необхідно врахувати вплив факторів ризику на рівень ефективності виробництва землекористування. В якості даних факторів нами було обрані коливання цін та урожайності культур. В даному випадку перед нами знову постала таж саме проблема різнорозмірності даних показників. Для того, щоб вирішити це питання було вирішено абсолютні значення перевести в відносні шляхом їх переведення в ланцюгові індекси з подальшим визначення середньої величини даних індексів за аналізує мий період. Економічний зміст даного розрахунку полягає в тому, якщо отримана величина буде рівною 1, то величина вказаних ризиків буде відсутня. Чим більше вона буде відрізнятись від 1 тим більшому ризику буде піддаватись виробник даної культур.

Тепер про рівень взаємозалежності факторів ризиків. В даному випадку слід розуміти, що невключена теоретична ситуація коли різні ризики будуть впливати один на одного в протилежному навпрямці, фактично нівелюючи один одного. Для того, щоб реально це оцінити нами було вирішено визначити середній рівень кореляційній залежності по даним кореляційних матриць і потім порівняти цю середню величини з рівнем середньої кореляційної залежності по конкретній культурі.

Логіка даного розрахунку полягає в тому, що чим вище коефіцієнт кореляції тим більше буде величина стандартизованого значення. Відтак це повинно негативно випливати на рівень ризику.

Загальний рівень ризику взаємозалежності культур по даній таблиці може бути визначеним за формулою:

(3.2)

де:

- рівень ризику взаємозалежності культур;

- рівень ризику взаємозалежності цін;

- рівень ризику взаємозалежності урожайності.

Відносно узагальнення перелічених факторів та нами пропонується наступна формула:

(3.3)

де:

- середній рівень ризику по даній культурі;

- рівень цінового ризику;

- рівень ризику коливання урожайності;

- рівень ризику взаємозалежності культур.

Загальний рівень доходності землекористування в умовах поєднання кілько культур в сівообігу пропонується визначати за формулою:

(3.4)

де:

- рівень відносної доходності сівозміни з врахування з врахуванням ризиків;

- питома вага i-культури в структурі посівних площ;

Таким чином запропонований нами методичний підхід оцінки рівня ефективності землекористування підприємств має дати відповідь по-перше, яким чином ціновий ризик може впливати на потенційну доходність, по-друге, яким чином невизначеність рівня урожайності може впливати на рівень на доходності, по-третє, яким чином взаємозв'язок між окремим культурами з точки зору факторів ризику впливає на загальний ризик. В даному випадку виникає дуже відома в економіці ситуація: чим вище ризик тим вище повинна бути дохідність. Отримана реальна дохідність землекористування знаходиться під впливом багатьох факторів ризику. Запропонована нами методичний підхід дозволяє більш чітко проаналізувати реальну картину по проблемі оцінки ефективності землекористування.

Тепер безпосередньо про отримані результати. На підставі даних 502 підприємств Харківської області, які мали в структурі товарної продукції хоча б одну з обраних нами культур (пшеницю, кукурудзу, ячмінь, жито, соняшник, соя, ріпак) було розраховано рівень відносної доходності сівозміни з врахування з врахуванням ризиків. Результати статистичної оброки даної сукупності наведені в табл. 3.7. Виявилось, що середня величина даного показника знаходилась на рівні 0,970 при рівні стандартного відхилення 0,327. При цьому мінімум показника дорівнював 0,025, а максимум - 2,452 гістограму розподілу підприємств за величиною рівня відносної доходності сівозміни. При цьому чітко можна констатувати, що розподіл наближається до нормального. Крім того, переважна більшість підприємств мала досліджуваний показник на рівні 0,6-1,4.

З метою більш глибокого дослідження залежності рівня відносної доходності сівозміни від низки факторів було вирішено дослідити вплив на його значення, в першу чергу, рівня диверсифікації виробництва. Рівень диверсифікації визначався на підставі розрахунку коефіцієнта спеціалізації по обраних семи культурам. Як відомо значення коефіцієнта спеціалізації знаходиться на рівні від 0,2 (низький рівень спеціалізації) до 0,6 і більше (виска концентрація виробництва). У обраній сукупності підприємств середнє значення коефіцієнта спеціалізації було на рівні 0,447, мінімальна його величина - 0,229, а максимальна - 1. Остане значення свідчить про те, що підприємство є виробником тільки одного виду продукції.

Для того, щоб відповісти на питання: яким чином спеціалізація пов'язана з рівнем рівня відносної доходності сівозмін. Даний рисунок дає можливість стверджувати, що даний зв'язок має нелінійний характер. Функція другого порядку, яка його описує має наступний вид:

у = 0,8812+0,5962x-0,7895x² (3.5)

За даною функцією можна знайти її максимум, в якому значення величини рівня відносної доходності сівозміни буде найбільшим. Для цього було взято першу похідну даної функції і визначення значення х. Воно виявилось рівним 0,378.

Це означає, що величина рівня відносної доходності буде максимальною при значення коефіцієнта спеціалізації 0,378.

Виходячи з того, що отримана величина менша за середню величину даного коефіцієнта ми можемо стверджувати, що диверсифікація виробництва дійсну виступає засобом підвищення доходності використання земель сільськогосподарських підприємств з врахування факторів ризику.

3.2 Формування соціальних факторів землекористування в сільськогосподарських підприємствах

Проблеми землекористування з точки зору соціальної складової сьогодні стоять сьогодні є одними з найбільш гострих на селі. Вона включає в себе кілько складових. Це, по-перше, рівень занятості. В даному випадку в останні десятиріччя ми маємо чітку тенденція до скорочення кількості найманих працівників. Так, якщо у 2005 році їх чисельність у сільському господарстві, мисливстві, лісовому господарстві складала 1245,5 тис. осіб, та у 2010 році вже 716,8 тис. осіб, а у 2014 - 591,3 тис. осіб.

По-друге, рівень оплати праці працівників сільського господарства. Статистичні дані свідчать, що рівень середньої заробітної плати в сільському господарстві є одним з найменших серед всіх галузей економіки. Її величина у 2014 році дорівнювала 2 476 грн, при середньому значенні в Україні 3480 грн . Однак при цьому відмічається, що ключовою вимогою для досягнення соціальної справедливості є подолання соціальної диференціації та нерівності в доступі до соціальних благ суспільства мешканцями села . Безумовно, дана практика протирічить цим базовим позиціям.

По-трете, це ситуація з забезпеченням сільських мешканців соціальними закладами, в першу чергу закладами освіти і охорони здоров'я. Добре відома думка, що те сіло має перспективі де є школа та лікарня. В даному випадку має місце чітка тенденція до поступового скорочення кількості цих закладів в сільський місцевості. Зокрема , кількість сільських шкіл скоротилась з 12 936 у 2010/201 навчальному до 11 668 у 2015/2016 навчальному році . Ситуація з закладами охорони здоров'я ще гірша. Так, кількість лікарняних закладів у сільській місцевості у 2000 році дорівнювала1007 одиниць, а у 2014 році тільки 104 одинці. Головним фактором цього скорочення стало зменшення дільничних лікарень з 943 до 60 одиниць . Це означає, що система лікарень в сільській місцевості фактично перестали існувати. Вони залишились лише в районних центрах.

В четвертих, значним добутком селян сьогодні є орендна плата за задні в оренду паї. У ході земельної реформи проведено роздержавлення і приватизацію (через паювання) сільськогосподарських угідь на площі 27,5 млн га. Близько 7 млн громадян отримали державні акти на право власності на земельні ділянки. Середня величина орендної плати за 1 га рілля зросла в Україні з 226,8 грн/га у 2000 році до 773,2 грн/га у 2015 році .

Розпочнемо аналіз фактичної ситуацію з соціальною складовою саме з розгляду проблеми орендної плати. В сьогоднішніх реалах цей елемент доходів забезпечує значній частці селян додаткові можливості. Хоча вони безумовно, не є основним джерелом їх доходів. В таблиці 3.8. наведені результати групування сільськогосподарських підприємств за величиною орендної плати. Серед показників які визначають величину орендної плати нами були обрані показники як ефективності виробництва, так і розмірів підприємства, а також рівня оплати праці. Перший висновок який можна зробити по даним таблиці стосується того факту, що величина орендної плати не пов'язана, або слабо пов'язана з урожайністю пшениці, площа ріллі, рентабельністю та величиною оплати праці на підприємствах. В той же саме час має місце залежність між величиною орендної плати та кількістю працівників на 1 га ріллі. Зокрема, у підприємств орендної плати до 300 грн/га кількість працівників на 1 га ріллі складала 0,01, в групі з рівнем орендної плати 500,1-700 грн/га - 0,018, а в останні групі з рівнем орендної плати понад 1100 грн/га - 0,031 працівник. Пояснення даного факту, з нашої точки зору, полягає в тому, що саме останній групі питома вага галузі тваринництва в структурі товарної продукції була найбільшою серед усіх груп (38% при середньому рівні по області 15,4%). Таким чином, саме галузь тваринництва є головним фактором збільшення рівня відносної занятості на селі. Крім того, чітко відмічається тенденція до зростання рівня як загальних витрат на 1га ріллі, так і витрат галуззі тваринництва. Якщо в першій групі їх велична дорівнювала відповідно 3137,8 грн/га та 744,2 грн/га, то в останній - 9151,2 грн/га та 4039,6 грн/га відповідно. Безумовно, ці витрати напряму пов'язані з збільшення питомої вагу галуз тваринництва. Але все ж таки головним джерелом для зростання рівня орендної плати є збільшення величини товарної продукції на одинцю земельної площі підприємства. Її величина в першій групі дорівнювала 4127,3 грн/га, в групі з рівнем орендної плати 300,1-500 грн/га - 8723,8 грн/га, а останній групі з найбільшим рівнем орендної плати - 13031,5 грн/га. Ця залежність чітко простежується на рис. 3.13. Також окремо слід підкреслити, що рівень фактично не випливав на рівень рентабельності практично не має зв'язку з рівнем орендної плати. Відтак, відносна ефективність не є фактором формування орендної плати в сільськогосподарських підприємствах.

Наступний етап аналізу соціальної складової в сільськогосподарських підприємствах з аналізом залежності рівня оплати праці від ефективності використання земельних ресурсів та діяльності підприємства. В даному випадку нами ставилась мета дослідити як середня величина оплати праці в сільськогосподарських підприємствах пов'язана саме, в першу чергу, з рівнем ефективності використання землі та розмірами підприємства.

Аналізуючи отримані дані слід констатувати, що чітко простежується зв'язок в першу чергу з розмірами підприємств, а саме площею ріллі. В групі підприємств з рівнем річної заробітної плати до 10000 грн площа ріллі дорівнювала 780,6 га, в групі з рівнем заробітної плати 15000,1-25000 грн - 1525,9 га, в групі з рівнем більше 35000 грн - 4024,6 грн. Важливо також підкреслити, водночас з збільшення розмірів землекористування відбувалось зменшення рівня землезабезпеченості 1 га персоналу. В вище названих групах воно дорівнювало відповідно 0,036 прац/га, 0,025 прац/га та 0,014 прац/га. Слід відмітити, що зв'язку з іншими показниками (рівнем урожайності пшениці, питомої ваги тваринництва в структури товарної продукції, величині товарної продукції на 1 га ріллі, рентабельності виробництва) не було виявлено. Таким чином можна зробити висновок що розміри підприємств є реальним фактором підвищення продуктивності праці, а відтак і рівня її оплати. При чому це майже не залежить від співвідношення галузей рослинництва та тваринництва та рівня рентабельності діяльності підприємства. Нами було проведений кореляційно-регресійний аналіз залежності рівня оплати праці від кількісті працівників на 1 га ріллі та площа ріллі в господарстві.

Попередньо було здійснено оцінку кожного з обраних факторів з рівнем середньорічної оплати праці В першу чергу, необхідно відмітити, що досліджувана сукупність підприємств дорівнювала 451 одинці. Були виключені підприємства де показники не вдалося розрухувати, або вони мали суттєву відмінність від середніх значень. В даному випадку по наведеним рисункам можна зробити також висновок про суттєву варіацію досліджуваних показників. Це безумовна знижує величину коефіцієнта кореляції між показниками. В цілому можна зробити висновок, що кореляція між величиною заробітної плати та площею ріллі позитивна, а між заробітною платою та рівнем кількістю працівників на 1 га - від'ємна.

Проведений множинний кореляції кореляційний аналіз засвідчив зроблені нами вище висновки. Так, коефіцієнт множинної (сукупної) кореляції дорівнював 0,364, що вказує на відсутність тісного зв'язку між залежною величиною та обраними факторами. Фактичне значення F-критерію Фішера - 35,2. Оскільки фактичне значення F -критерію при рівні імовірності 0,95 значно перевищує табличне (2,462), то можна зробити висновок про надійність отриманих результатів.

Коефіцієнти регресії показують, наскільки зміниться середньорічна оплата праці при зміні відповідного фактора на одиницю при умові, що інші фактори, включені у рівняння, перебувають на середньому рівні. Але найбільший інтерес має визначення кількісної міри впливу факторів на результативну ознаку. З цією метою нами визначено рівняння регресії:

у = 20773-110563х₁+ 2,0х₂ (3.6.)

Рівняння регресії означає, що, наприклад, при зростанні кількості працівників на 1000 га ріллі на 1 працівник а середньорічна оплата праці зменшується на 110,5 грн , а при зростанні площі ріллі в підприємстві на 1000 га, вона збільшується в середньому на 2000 грн.

Нелінійний характер залежносте між даними показниками, який ми можемо констатувати також дає можливість встановити максимум функцій. Наведена залежність між кількістю працівників на 1 га ріллі площею ріллі. В даному випадку максимум буде означати при якій площі ріллі в середньому в сільськогосподарських підприємствах Харківської області має місце максимальна величина середньорічної заробітної плати та кількості працівників на 1 га ріллі.

Для того, щоб знайти максиму (екстремум) функції необхідно здійснити наступні дії:

знаходимо похідну функції;

прирівнюємо похідну до нуля;

знаходимо значення змінної отриманого виразу.

Обчислюємо, на яких з цих проміжків похідна буде позитивною, а на яких - негативною. Якщо при проходженні через якусь точку знак похідної змінюється з плюса на мінус, то ця точка буде максимумом, а якщо з мінуса на плюс, то мінімумом.

В нашому падку залежність між середньорічною заробітною платою (х) та площею ріллі (у) в сільськогосподарських підприємствах Харківської області у 2014 році мала наступний вигляд:

у = -149,1051+0,1426*x-0,00000196*x2 (3.7)

Між кількістю працівників на 1 га ріллі (х) та площею ріллі (у) в сільськогосподарських підприємствах Харківської області функція мала наступний вигляд:

у = 1321,0+51308,0*x-0,0000072*x^2 (3.8).

Проведені розрахунки дали можливість встановити, що наведені функції мали максимум по середньорічній заробітній платі в точці 37514 грн, а по кількісті працівників на 1 га ріллі - 0,0354. Підставивши ці значенні в наведені функції можна знайти площею ріллі якій вони виявилась рівно для функції 3.7. - 2526 га, а для функції 3.8. - 2230 га.

Таким чином можна зробити висновок, що саме за даних площ ріллі в сільськогосподарських підприємствах Харківської області велична як заробітної плати так і кількості працівників була найбільшою. Виходячи з даних критеріїв ми можемо стверджувати, що для Харківської області оптимальними є підприємства з площею ріллі від 2230 до 2526 га. Менші за плошаю підприємства будуть мати в середньому меншу заробітну плату та меншу кількість робітників в розрахунку на 1 ріллі.

Ві даній наводяться результати групування сільськогосподарських підприємств Харківської області за кількість працівників на 1 га ріллі. В якості залежних показників було обрано: cсередньорічну заробітну плату 1 працівник, питому вагу тваринництву в структурі товарної продукції, кількість працівників тваринництва на 1 га ріллі, площа ріллі, товарна продукція на 1 га ріллі, витрати на 1 га ріллі, витрати на 1 га ріллі галуззі тваринництва, рентабельність. Всі ці показник були нами проаналізовані в попередніх двох градировках, однак в даному випадку дуже важливим є як залежності будуть виявлені в процесі аналізу саме виходячи з обраного критерію групування.

Що стосується отриманих результатів, то в даному випадку збільшення кількості працівників на одинцю земельної площі в сільськогосподарських підприємствах, в першу чергу обумовлюється розвитком галузі тваринництва. Так, в останніх двох групах, з кількість працівників на 1 га ріллі 0,0251та більше питома вага галузі тваринництва дорівнювала відповідно 23,1% та 46,3%, тоді як в перших чотирьох групах вона була менше 1%. Таким чином, саме розвиток галузі тваринництва повинен стати одним з головних напрямків забезпеченості сільських мешканців роботою. Необхідно також звернути увагу, що останні дві групи з найбільшим рівнем забезпеченості персоналом мали відносно незначні середні площі ріллі (1764,4 та 2293,3 га відповідно). Саме остання величина майже повністю співпадає з визначеними нами максимумом функції 2230 га. Таким чином, це є підтвердження отриманих вище результатів.

Крім того, необхідно окрему увагу звернути на суттєве зростання величини товарної продукції та витрат на 1 га ріллі водночас з зростанням кількості працівників. Таким чином, останні чотири групи значно інтенсивніше використовують наявні площі сільгоспугідь. В той де саме час дані підприємства мають нижчу рентабельність виробництва та середньорічну заробітну плату працівників.

Фактично останній висновок ставить проблему відсутності сьогодні економічного механізму який би заохочував сільгоспвиробників до підвищення інтенсивності виробництва, а відтак і обсягів виробництва. Особливо це стосується розвитку галуззі тваринництва та відповідно перспектив збільшення кількості робочих місць на селі.

3.3 Підвищення ефективності використання земель сільськогосподарських підприємств з урахуванням екологічної складової

Як нами вже зазначалось, концепція сталого розвитку має на меті не тільки економічний розвиток, а і соціальний та екологічний. Саме останній елемент сьогодні все більшу роль відіграє в житті багатьох країн. Свідченням цього є поширення в країнах Європейського союзу популярності політичних сил які орентуються саме на проблематику екології. В Україні в силу значних економічних та соціальних проблем питання екології поки знаходяться дещо на задніму плані в житті як суспільства, так і діяльності підприємств.

Сільське господарство це саме та галузь де людина веде свою діяльність контактуючи безпосереднє з природою. Виходячи з цього об'єктивного факту, виникають проблеми збереження навколишнього середовища. Вони мають місце в усіх країнах, нажаль саме в нашій державі ми маємо одну з самих гострих ситуацій.

В даному випадку слід в першу чергу з того, що внаслідок Чорнобильської аварії в Україні радіоактивного забруднення зазнали понад 8% території країни (майже 50 тис. км2 земель!), на яких зосереджені 2,3 тис. населених пунктів дванадцяти областей . Як відзначається, щорічні втрати гумусу через мінералізацію та ерозію ґрунтів становлять 32-33 млн т, що еквівалентно 320-330 млн т органічних добрив [ , С. 4 ]

Як відмічає Д.С. Добряк кількісною величиною виміру загроз слугують ризики, які включають два моменти: імовірність їх появи та розмір збитків . Далі автори наводять думку М.А. Голубиці, який вважає, що найнебезпечнішим для земель України є порушення співвідношення між природними та антропогенними екосистемами, викликане надмірною діяльністю людини протягом останніх 200-300 років. Зокрема, якщо раніше 35% площі становили екосистеми степу, близько 34% - екосистеми лісу, а 31% - освоєні землі гірських систем Карпат і Криму, то на сьогодні природні степи практично повністю перетворилися на сільськогосподарські землі, у незначній кількості зберігшись у природному стані лише в заповідниках, заказниках і на схилах балок, тоді як лісів у їх первинному стані (стиглих і перестиглих) залишилося менше 11%. Решта - це штучні ліси, змінені діяльністю людини. Якщо в минулому середня лісистість екосистем становила 50%, до тепер вона утримується на рівні 18% (від площі суші), до того ж більша частина (55,8%) - це ліси, зараховані до оздоровчо-охоронно-захисної (першої) групи .

В сільському господарстві також суттєво порушено структуру землекористування. Серед земель найбільшу територію займають землі сільськогосподарського призначенні 78 відсотків з яких займає рілля. Порушення екологічно-допустимих співвідношень площ ріллі, природних кормових і лісових угідь негативно відбилося на стійкості агроландшафтів. На всій території поширені процеси деградації земель, серед яких найбільш масштабними є ерозія (близько 57,5 відсотка території), забруднення (близько 20 відсотків території), підтоплення (близько 12 відсотків території).

Виходячи з кола окреслених проблем проаналізуємо ситуацію з рівнем розораності сільськогосподарських угідь в Харківській області (табл. 3.11.). в даному випадку в якості гуртуючого показника нами було обрано питому вагу ріллі в структурі сільськогосподарських угідь підприємств. Сукупність складала 532 підприємства. Були виключені підприємства які не мали сільськогосподарських угідь, або ріллі. Всього було виділено п'ять груп з рівнем розораності від 75 до 100%. Виявилось, що саме остання група була найчисельнішою. Вона включала в себе 403. Таким чином, розподіл підприємств бу далеким від нормального і мав правосторонню асиметрію.

Фактично вже по цим даним ми маємо проблему розораності сільськогосподарських угідь в регіоні. В середньому по області вона дорівнювала 89,5% .В європейських країнах даний показник, як правило знаходить на рівні 50%.

Повертаючись до даних таблиці, відметемо, що в якості залежних показників були обрані наступні: питома вага тваринництва у структурі товарної продукції, питома вага площі зернових і зернобобових у структурі ріллі, питома вага площі соняшнику у структурі ріллі, рентабельність, величина товарної продукції на 1 га сільськогосподарських угідь.

Аналізуючи наведені дані в першу чергу необхідну звернути увагу на тісну залежність рівня розораності сільськогосподарських угідь з величною питомої ваги галуззі тваринництва в структурі товарної продукції. В групі підприємств з рівнем розораності до 75% питома вага галуззі тваринництва дорівнювала в середньому - 40,3%, в групі з рівнем розораності 85,1-95% - 24,2%, а в останні групі з рівнем розораності - 100% - 18,1%. Це безумовно, є логічним поясненням даної ситуації. Крім того, отримані результати дають можливість накреслити шлях вирішення даної проблеми, який повинен бути пов'язаний саме з розвитком галузі тваринництва.

Слід відмітити, ще один цікавий момент по даний таблиці. Він стосується того факту, що з зростанням рівня розораності відбувається зростання питомої ваги зернових та зернобобових культур в структурі ріллі, а питома вага соняшнику суттєво не змінюється. На сьогоднішній день останній показник в сільськогосподарських підприємствах в середньому дорівнює 27,3%. Це значно більше науково-обґрунтованих норм і потребує механізму вирішення даної проблеми. З цією метою розглянемо ситуацію з рівнем доходності та ефективності виробництва соняшнику у підприємств з різною питомою вагою його по відношенню до площі ріллі). В даному випадку в якості пов'язаних з групуючим показником були обрані наступні: посівна площа, урожайність, прибуток на 1 га, витрати на 1 га, витрати на мінеральних добрив на 1 га, площа сільськогосподарських угідь, величин орендної плати за 1 га.

По отриманим результатам можна зробити кілько важливих висновків. Перший, стосується того факту, зростання питомої ваги соняшника в структурі ріллі призводило до збільшення абсолютних розмирів посівних площ даної культури, однак майже не було пов'язано з земельною площею підприємства. В групі з питомою вагою посівних соняшника до 15 % середня площа сільськогосподарських угідь дорівнювала 1773,9 га, а в групі з питомою вагою понад 45% - 2412,6 га.

Другий важливий висновок стосується того факту, що зростання посівних площ соняшнику призводить до зменшення рівня його економічної ефективності. Це стосується як рівня урожайності, так і особливо величини прибутку на 1 га посівної площі (рис 3.18.). Зокрема урожайність виявилась найменшою (27 ц/га) саме групі з найбільшою питомою вагою посівних площ соняшнику, так саме як і величина прибутку.

Третій висновок, який можна зробити з наведених даних стосується рівня інтенсивності виробництва соняшнику, а саме відсутності залежності між групуючим показником, а відповідно і розміром посівних площа та величиною загальних витрат на 1 га посівної площі та витрат мінеральних добрив. Відтак, має місце фактично означає експлуатація грунтів при виробництві соняшнику. Крім того, власникам земельних паїв спричиняються збитки через поступове падіння рівня родючості грунтів, а відповідним чином і їх знецінення у майбутньому. В даному випадку поточні прибутки землекористувачів фактично здійснюються за рахунок майбутніх втрат власників землі.

Відтак, на шляху подібного розвитку подій повинен бути збудований державний механізм. Причому цей повинен мати економічний характер, а не адміністративний. З нашої точки зору в даному випадку компенсацію повинні отримати в першу чергу власники земельних паїв, тому що саме вони в кінцевому випадку несуть збитки. Наведено також величину орендної плати за 1 ріллі. В цілому тенденція пов'язана з її зростанням, хоча темпи її збільшення незначні і навряд чи компенсують втрати власникам від падіння родючості грунтів.

Для того щоб зрозуміти які саме методичні підходи необхідно закласти в механізм компенсації даний збитків, розглянемо ситуацію з рівнем прибутку від виробництва пшениці та соняшнику в сільськогосподарських підприємствах Харківської області за 2010-2014 рр.

Вибір пшениці виданому випадку було обумовлено тим, що дана культура є найбільш поширеною в сільськогосподарських підприємствах Харківської області і може вважатись еталоном з точки зору рівня доходності використання земель. Отримані результати, незважаючи на те що мала місце суттєва варіація по роках, однозначно свідчать про більш високий рівень прибутковості виробництва саме соняшнику порівняно з пшеницю. Загальна сума прибутку, яку умовно отримав середній виробник на 1 посівної площі соняшнику за п'ять років на 9116,3 грн перевищувала його величину по пшениці. Це додатковий прибуток складав 69,3 % від загальної суми прибутку отриманого від виробництва соняшнику. З нашої точки зору ця величина може бути обрана для реального використання. Даний коефіцієнт нами було названо відносною величиною додаткового прибутку і розраховується він наступним чином:

(3.9).

де: - сума величини прибутку по соняшнику за обраний період часу на 1 га посівної площі, грн;

сума величини прибутку по пшениці за обраний період часу на 1 га посівної площі, грн.

Крім фактору рівня прибутковості, з нашої точки зору необхідно ще врахувати показник коефіцієнт відновлення поживних речовин. Його можна визначати як відношення кількості реально внесених мінеральних добрив на 1 га посівної площі до науково обґрунтованих норм її внесення . Відповідно до існуючих нормативів для Лісостепової зони кількість внесених мінеральних добрив при виробництві соняшнику повинна дорівнювати 180 кг/га при рівному розподілі їх міх NPK по 60 кг [ , С. 212]. По даним статичного збірнику «Внесення мінеральних та органічних добрив під урожай сільськогосподарських культур у 2014 році» в середньому на 1 га посівної площі в Харківській області було внесено 57 кг мінеральних добрив, що значно менше норми . Таким чином коефіцієнт відновлення поживних речовин при цьому буде рівним 57/180 =0,317.

Виходячи з того, що середня величина витрат по мінеральним добривам на 1 га посівної площі дорівнювала 760 грн, можемо легко визначити середньозважену ціну 1 кг мінеральних добрив як 760/57=13,3 грн. Ця величина може бути використана для оцінки кількості внесених добрив по кожному підприємству.

Загальний методичний підхід, який пропонується нами полягає в наступному. У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження нормативів оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах» від 11 лютого 2010 р. № 164 питома вага соняшнику в структурі посівних площ зони Лісостепу не повинна перевищувати 9 %. Перевищення даної норми повинно бути пов'язано з додатковими компенсаціями власникам земельних паїв. Для розрахунку суми компенсації нами пропонується наступна формула:

) (3.10).

де: - середня величина прибутку на 1 га соняшнику за обраний період (5років);

- середня величина прибутку на 1 га пшениці за обраний період (5років);

- коефіцієнт відносної величини додаткового прибутку;

коефіцієнт відносної родючості.

Чим ближче значення коефіцієнтів відносної величини додаткового прибутку та коефіцієнта відносної родючості до 1 тим менша сума компенсації має бути. В свою чергу, значення першого коефіцієнта буде наближатись до 1 в випадку коли сума прибутку по пшениці за обраний період часу буде наближатись до 0. Величина коефіцієнта відносної родючості буде наближатись до 1 в випадку коли фактична кількість внесених добрив буде наближатись до нормативу. В разі якщо фактична кількість внесених мінеральних добрив буде перевищувати нормативну, то теоретичне значення коефіцієнта повинно перевищувати 1. Однак, в цьому випадку пропонується прирівнювати його величину до 1.

Нами були проведені практичні розрахунки величини компенсації власниками земельних паїв на прикладі сільськогосподарських підприємств Харківської області. За отриманим результатами можна стверджувати, що середня величина компенсації за перевищення нормативної величини посівної площі соняшника в структури ріллі дорівнює 1143 грн/га. По групам вона коливається від 1237,8 грн/га в групі з питомою вагою до 15% до 1059 грн/га в групі 25,1-35%. В наслідок середня орендна плата по області повинна була зрости з 714,2 грн/га до 784,6 грн/га. При цьому має місце чітка тенденція орендної плати від групи до групи. Це пов'язано з тим, що питома вага соняшнику в структурі ріллі зростала.

Слід відміти, що дана компенсація безумовно, не може в повній мірі покрити збитки від пожнивних речовин, однак вона дозволяє створити економічний механізм, який би змащував сільськогосподарські підприємства дотримуватись науково-обґрунтованих норм сівообігу.

Запропоновані принципи можна поширити і на інші культур. Однак на сьогодні в Україні саме проблем перевищення нормативів по соняшнику є однією з найбільш гострих в сільському господарстві. Тактичні преваги в отриманні прибутку конкретних виробників обертаються стратегічною поразкою всією нації, бо грунти є національним багатством всього народу. Саме вирішенню цієї екологічної проблеми і повинна сприяти запропонована нами методичній підхід ля розрахунку компенсаційних виплат власникам земельних паїв.

1. Диверсифікація виробництва є базисними елементом формування економічної сталості та мінімізації ризиків для підприємства. Диверсифікації розглядається як стратегія розширеного збуту та вертикальної інтеграції. Наша позиція полягає в тому, що диверсифікація землекористування повинна бути пов'язана з формування такої структури витрат та доходів при виробництві продукції рослинництва, які б забезпечили максимальний ефект при мінімальних можливих ризиках.

2. Запропонований методичний підхід оцінки рівня відносної доходності сівозміни з врахування з врахуванням ризиків підприємств дає можливість оцінити вплив цінового ризику на потенційну доходність, по-друге, вплив невизначеність рівня урожайності, по-третє, рівня взаємозв'язку між окремим культурами з точки зору попередніх факторів. На підставі даних підприємств Харківської області, було встановлено, що середня величина даного показника була рівною 0,970 при рівні стандартного відхилення 0,327. При цьому мінімум показника дорівнював 0,025, а максимум - 2,452. Аналіз взаємозв'язку коефіцієнта спеціалізації та оцінки рівня відносної доходності сівозміни дав можливість що величина рівня відносної доходності буде максимальною при значення коефіцієнта спеціалізації 0,378. Виходячи з цього можемо стверджувати, що диверсифікація виробництва дійсну виступає засобом підвищення доходності використання земель сільськогосподарських підприємств з врахування факторів ризику.

3. Нелінійний характер залежносте між середньорічною заробітною платою (х), кількістю працівників на 1 га ріллі (х) та площею ріллі (у) у сільськогосподарських підприємствах Харківської області дав можливість встановити максимум функцій. Вони виявились рівними по середньорічній заробітній платі в точці 37514 грн, а по кількісті працівників на 1 га ріллі - 0,0354. Підставивши ці значенні в отримані функції відповідних залежностей було знайдено площю ріллі при якій функції будуть максимальним. Вона виявилась рівною якій вони виявилась рівно середньорічної заробітної плати - 2526 га, для кількістю працівників - 2230 га. Таким чином можна зробити висновок, що саме за даних площ ріллі в сільськогосподарських підприємствах Харківської області велична як заробітної плати так і кількості працівників була найбільшою.

4. Збільшення кількості працівників на одинцю земельної площі в сільськогосподарських підприємствах, в першу чергу обумовлюється розвитком галузі тваринництва. Так, в групах з кількість працівників на 1 га ріллі 0,0251та більше питома вага галузі тваринництва дорівнювала відповідно 23,1% та 46,3%, тоді як в групах з меншою колкістю робітників на 1 ріллі вона була менше 1%. У дві групи з найбільшим рівнем забезпеченості персоналом мали відносно незначні середні площі ріллі: 1764,4 та 2293,3 га відповідно. Саме остання величина майже повністю співпадає з визначеними нами максимумом функції залежності між площею ріллі кількістю працівників на 1 га ріллі( 2230 га). Таким чином, це є підтвердження отриманих вище результатів.

5. Аналіз рівня розораності сільськогосподарських угідь в Харківській області дав можливість виділено п'ять груп з його величиною від 75 до 100%. Виявилось, що саме остання група була найчисельнішою. Вона включала в себе 403 підприємства з 532. Була встановлена тісна залежність рівня розораності сільськогосподарських угідь з величною питомої ваги галуззі тваринництва в структурі товарної продукції. В групі підприємств з рівнем розораності до 75% питома вага галуззі тваринництва дорівнювала в середньому - 40,3%, в групі з рівнем розораності 85,1-95% - 24,2%, а в останні групі з рівнем розораності - 100% - 18,1%. Отримані результати дають можливість накреслити шлях вирішення даної проблеми, який повинен бути пов'язаний саме з розвитком галузі тваринництва.

6. Однією з найбільш гострих проблем землекористування є значне перевищення питомої ваги посівних площ соняшнику в структурі посіві. У Підприємствах Харківської області даний показник в середньому складав 27,3% при нормативному рівні не більше 9%. Проведений аналіз залежності питомої ваги посів соняшнику в структурі ріллі дав можливість встановити, що зростання даного рівня призводило до збільшення абсолютних розмирів посівних площ соняшнику, однак майже не було пов'язано з земельною площею підприємства. Крім того, зростання посівних площ соняшнику призводить до зменшення рівня його економічної ефективності. Це стосується як рівня урожайності, так і особливо величини прибутку на 1 га посівної площі.