Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

“Харківський політехнічний інститут”

КУРС ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

За редакцією професора С.І. Архієреєва,

доцента Н.Б.Решетняк

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Харків 2007

ББК 65.01

К-93

УДК 330.1

Р е ц е н з е н т и: Є.М. Воробйов, доктор економічних наук, професор, Харківський національний університет ім.В.Н.Каразіна;

С.В.Тютюнникова, доктор економічних наук, професор, Харківський націо-нальний університет ім.В.Н.Каразіна

В.М. Соболєв, доктор економічних наук, професор, Харківська державна академія залізничного транспорту

Гриф наданий Міністерством освіти і науки України,

лист №14/18-Г-675 від 03.05.07р.

К-93 Курс економічної теорії: Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н.Б.Решетняк. - Харків: НТУ «ХПІ», 2007. - 331 с.

ISBN

У навчальному посібнику на основі розробок сучасної економічної науки викладено основні теоретичні положення навчальної дисципліни «Економічна теорія». У кожній главі виділено основні поняття, тести та завдання для організації самостійної роботи, рекомендована література.

Видання розраховане на студентів технічних вищих навчальних закладів зі спеціальностей напряму «інженерія».

Іл. 61. Табл. 19. Бібліограф. 107 назв. ББК 65.01

ISBN

© Колектив авторів”, 2007

ЗМІСТ

Передмова

Глава 1. Предмет і метод економічної теорії

1. Суспільство і економіка. Економіка як об'єкт вивчення і об'єкт управління

2. Основні економічні проблеми. Крива виробничих можливостей

3. Предмет і метод економічної теорії

4. Еволюція економічної науки

Основні поняття

Практикум

Література

Глава 2. Суспільне виробництво

1. Сутність і структура суспільного виробництва

2. Фактори суспільного виробництва

3. Економічна ефективність виробництва та її показники

Основні поняття

Практикум

Література

Глава 3. Економічні відносини власності

1. Економічний зміст власності, її місце і роль в економічній системі

2. Типи, види та форми власності

3. Основі тенденції розвитку відносин власності на сучасному етапі

4. Реформування відносин власності в Україні

Основні поняття

Практикум

Література

Глава 4. Економічна система суспільства

1. Сутність і структура економічної системи

2. Класифікація економічних систем

3. Типи економічних систем

Основні поняття

Практикум

Література

Глава 5. Ринкова економічна система

1. Сутність ринку

2. Закони функціонування ринку

3. Види ринків

4. Інфраструктура ринку

Основні поняття

Практикум

Література

Глава 6. Теорія попиту і пропозиції

1. Попит і пропозиція. Детермінанти попиту і пропозиції

2. Цінова еластичність попиту і пропозиції

3. Ринкова рівновага попиту та пропозиції

4. Теорія поведінки споживача

Основні поняття

Практикум

Література

Глава 7. Теорія фірми

1. Економічна природа фірми

2. Основні типи фірм

3. Малі, середні та великі фірми

Основні поняття

Практикум

Література

Глава 8. Теорія виробництва

1. Виробництво та виробнича функція

2. Ізокванта

3. Зміна масштабу виробництва

Основні поняття

Практикум

Література

Глава 9. Виробництво та теорія витрат

1. Витрати виробництва

2. Доходи виробництва 94

3. Функція витрат і рівновага виробника

4. Витрати в короткостроковому періоді

5. Витрати фірми в довгостроковому періоді

6. Трансакційні витрати

Основні поняття

Практикум

Література

Глава 10. Конкуренція і монополія

1. Ринок досконалої конкуренції

2. Ринок чистої монополії

3. Ринок олігополії

4. Ринок монополістичної конкуренції

Основні поняття

Практикум

Література

Глава 11. Доходи та їх розподіл

1. Теоретичні концепції джерел і розподілу доходів

2. Функціональний та вертикальний розподіл доходів

3. Основні види доходів

4. “Крива Лоренца” та проблеми соціальної справедливості

Основні поняття

Практикум

Література

Глава 12. Макроекономічний аналіз: народногосподарський облік і система національних рахунків

1. Процес кругообігу продуктів і доходів

2. Система національних рахунків

3. Основні показники систем національних рахунків

Основні поняття

Практикум

Література

Глава 13. Держава в економічній системі

1. Економічні функції держави

2. Форми і методи ДРЕ

3. Держава і ринок: досвід взаємодії в розвинутих країнах

4. Особливості ДРЕ у вітчизняній економіці на сучасному етапі

Основні поняття

Практикум

Література

Глава 14. Макроекономічна рівновага

1. Сукупний попит

2. Сукупна пропозиція

3. Взаємозв'язок сукупного попиту та сукупної пропозиції. Макроекономічна рівновага

4. Споживання, заощадження, інвестиції та стан рівноваги

5. Взаємозв'язок витрат і доходу. «Хрест» Кейнса

Основні поняття

Практикум

Література

Глава 15. Макроекономічна нестабільність: безробіття і інфляція

1. Безробіття: його суть, причини і основні види

2. Рівень безробіття та його соціально-економічні наслідки

3. Інфляція: причини, види та основні напрямки антиінфляційної політики

Основні поняття

Практикум

Література

Глава 16. Гроші та грошово-кредитна політика

1. Виникнення грошей

2. Суть, функції та види грошей

3. Грошова маса і рівновага на ринку грошей

4. Сутність, принципи та форми кредиту

5. Сучасна кредитно-банківська система. Створення грошей банківською системою

6. Грошово-кредитна політика

Основні поняття

Практикум

Література

Глава 17. Фінанси в економічній системі

1. Сутність та функції фінансів

2. Фінансова система, структура і принципи її побудови

3. Бюджетна система

4. Податки

5. Фіскальна політика

Основні поняття

Практикум

Література

Глава 18. Економічне зростання

1. Поняття, показники та типи економічного зростання

2. Основні чинники економічного зростання

3. Модель Р. Солоу

4. Циклічність економічного зростання

Основні поняття

Практикум

Література

Глава 19. Світове господарство

1. Світове господарство: його суть та структура

2. Міжнародний поділ праці і спеціалізація. Міжнародні економічні відносини

3. Міжнародна економічна інтеграції. Головні інтеграційні угрупування

4. Проблеми інтеграції України у світове господарство

Основні поняття

Практикум

Література

Глава 20. Основні форми світогосподарських зв'язків

1. Міжнародна торгівля і принцип порівняльних переваг

2. Свобода торгівлі і протекціонізм Бюджетна система

3. Переміщення факторів виробництва

4. Міжнародні валютні відносини і валютні системи

Основні поняття

Практикум

Література

Глава 21. Економічні аспекти глобальних проблем

1. Сутність та фактори глобалізації

2. Наслідки та прояви глобалізації

3. Україна в системі глобалізації економіки

Основні поняття

Практикум

Література

ПЕРЕДМОВА

Посібник “Курс економічної теорії” призначено для студентів, що вивчають економічну теорію в технічних вищих навчальних закладах. Він відрізняється від подібних навчальних матеріалів вітчизняних і закордонних авторів. Науково-навчальна економічна інформація розглядається на основі класичної економічної теорії, маржинализму, кейнсіанства й інституціоналізму. У концентрованому виді відображається сучасний стан трансформаційної економіки України.

Структура посібника відображає структуру навчального курсу “Основи економічної теорії”. У першій частині висвітлюються методологічні основи: предмет, метод й еволюція економічної теорії, суспільне виробництво, економічні системи й власність, теоретичні основи ринкової економіки. У другій частині послідовно розглядаються закони мікроекономіки (попит та пропозиція, виробництво, витрати фірми, конкуренція й монополія). Третя частина присвячена розкриттю закономірностей макроекономіки (кругообіг продуктів і доходів, держава в економічний системі, макроекономічна нестабільність, макроекономічна рівновага, фінанси, гроші, економічне зростання). У заключній частині посібника викладено закономірності світової економіки (світове господарство й форми світогосподарських зв'язків в умовах глобалізації економіки).

Посібник орієнтує студентів на системний підхід до самостійного вивчення навчальної інформації й знаходженню знань. Авторський колектив убачає в підготовленому посібнику певну умову самостійного творчого придбання студентами наукового економічного мислення. В посібнику представлено практикум, який буде корисним для самостійної роботи студентів.

Навчальний посібник створено колективом викладачів: д.е.н. Архієреєв С.І. (передмова, гл. 21), к.е.н. Решетняк Н.Б., к.е.н. Кушнір В.С. (гл. 7), Демьохіна О.О. (гл. 1), к.е.н. Єгорова Ю. В. (гл. 2), к.е.н. Шкодіна І.В. (гл. 3, 4), Попадинець О.В. (гл. 5), Вініцька С.Г. (гл. 6), Шаша Л.І. (гл. 8, 9), Клімова С.О. (гл. 10) Двінських В.М. (гл. 11), к.е.н. Рябова Т.В., к.е.н. Шимпф К. (гл. 12),к.е.н. Шибаєва Н. В. (гл. 13), Деркач М.М. (гл. 14), Чорна Т.І. (гл. 15, 16, 17), к.е.н. Соболєва О.П. (гл. 18), к.е.н. Максименко Я.А. (гл. 19), к.е.н. Шкодіна Л.Г., к.е.н. Кір'янова О.А. (гл. 20), к.е.н. Тимченко І. Є., к.е.н. Решетняк Є.В. (гл. 21).

Глава 1. Предмет і метод економічної теорії

1. Суспільство і економіка. Економіка як об'єкт вивчення і об'єкт управління

Економіка є особливою сферою життєдіяльності людей. У повсякденному житті кожній людині доводиться вирішувати різні економічні проблеми: здобувати товари, оплачувати послуги, підраховувати витрати на що-небудь. Вже в силу цього кожна людина, незалежно від її професії, соціального стану, займаної посади, є економічним агентом. Невипадково сам термін «економіка» у перекладі з грецької означає мистецтво керувати домашнім господарством (ойкос - будинок, номос - закон, правило). Але люди одночасно є не тільки споживачами благ (товарів і послуг), але й їх виробниками. Саме люди як суб'єкти економіки роблять вибір на користь виробництва того чи іншого товару (послуги), інвестують капітал у засоби виробництва (сировину, устаткування), реалізують зроблені товари, одержують доходи, платять податки. Положення економічних суб'єктів і самої економіки піддається постійним змінам. Об'єктом вивчення економічної науки і її складової частини - економічної теорії саме і є виявлення і вивчення стійких тенденцій, взаємозв'язків, пошук економічних рішень.

Для того, щоб жити, люди повинні мати дах над головою, їсти, пити, одягатися, тобто задовольняти свої матеріальні потреби. У кожної людини виникає необхідність і в задоволенні більш складних - духовних потреб (освіта, культура, дозвілля). В міру розвитку суспільства відбувається постійне зростання і зміна потреб, що знаходить відображення в законі підвищення потреб.

Для того, щоб задовольняти зростаючі потреби, необхідно працювати. При цьому зростання і зміна потреб служить найсильнішим спонукальним мотивом трудової діяльності. Основна проблема, що виникає при цьому: матеріальні і духовні потреби безмежні, а ресурси, за допомогою яких вони можуть бути задоволені, - обмежені.

Економічні ресурси (фактори виробництва) - це природні, людські і матеріальні ресурси, що використовуються для виробництва товарів і послуг. Праця - це усі фізичні і розумові здібності людей, застосовувані у виробництві товарів і послуг. Земля - усі природні ресурси виробництва: земля, ліс, вода, корисні копалини. Капітал (інвестиційні ресурси) - це усі вже створені людьми засоби виробництва (будинки, спорудження, устаткування і т. ін.). Підприємницька здібність - особливий вид людських ресурсів, що полягає в умінні найбільш ефективно використовувати всі інші фактори виробництва.

Економічна діяльність суб'єктів являє собою єдність виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ. Виробництво - процес створення благ, що ведеться заради задоволення потреб, тобто споживання. Розподіл - це визначення кількості блага, що надходить у споживання учасникам економічної діяльності. Проблеми розподілу завжди цікавили економістів, тому що несправедливий розподіл найчастіше викликає соціальну напруженість у суспільстві. Розрізняють розподіл у вузькому змісті (розподіл благ) і розподіл у широкому змісті (умов і факторів виробництва). Розрізняють також первинний розподіл і вторинний (перерозподіл). Виробничі блага і отриманий дохід підлягають перерозподілу між різними суб'єктами економічної діяльності: підприємствами і державою, державою і регіонами і т. ін. Обмін: у ході цієї стадії руху суспільного продукту економічні блага надходять до суб'єктів економічної діяльності. В умовах сучасної економіки це - обмін товарами, посередником в якому виступають гроші. На більш ранніх стадіях економічного розвитку здійснюється обмін продуктами. Споживання, тобто, задоволення потреб - кінцева мета процесу виробництва. Споживання залежить від рівня доходів.

2. Основні економічні проблеми. Крива виробничих можливостей

Зміст економічної діяльності полягає в тім, що наявні в розпорядженні суспільства ресурси в процесі виробництва перетворюються в продукти (економічні блага), що повинні задовольняти матеріальні і духовні потреби членів суспільства.

Даний підхід дозволяє виділити такі основні економічні проблеми.

- Що робити (які саме потреби задовольняти)?

- Як робити (які ресурси і які технології використовувати)?

- З якою метою (для кого робити і скільки)?

Будь-яка економічна система постійно зіштовхується з проблемою вибору: які саме потреби й у якій кількості повинні бути задоволені, тому що можливості суспільства для задоволення потреб практично завжди обмежені. Ця обмеженість обумовлена рідкістю, невідновлюванністю багатьох, особливо природних, ресурсів. Різноманіття потреб при обмеженості засобів їхнього задоволення призводить до того, що будуть задоволені не всі, а деякі потреби, і скоріше усього не повною мірою. Отже, буде обраний один з альтернативних варіантів економічних дій, що означає одночасне відмовлення від задоволення інших потреб у даній ситуації.

Для ілюстрації альтернативності скористаємося класичним прикладом одного з найвідоміших економістів П. Самуельсона, що показує суспільний вибір між військовим і цивільним виробництвом. Допустимо, що необхідно зробити тільки два товари: пушки і олію. Припустимо, що якщо абсолютно всі ресурси суспільства витратити на виробництво олії, то можна одержати її максимальну кількість - 5 млн. т; якщо на виробництво гармат - 15 тис. гармат. Але суспільство може (і повинне!) робити і те, і інше одночасно, знизивши виробництво і олії, і гармат до рівня, нижче максимального. Таким чином, обсяги виробництва олії і гармат не тільки альтернативні, але й взаємозамінні. Технологічний вибір представлений комбінаціями альтернативних можливостей у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 - Альтернативні можливості виробництва олії і гармат

Можливості	Гармати, тис. шт.	Олія, млн. т
А	15	0
Б	14	1
В	12	2
Г	9	3
Д	5	4
Е	0	5

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.1 - Крива виробничих можливостей (крива трансформації)

На графіку альтернативи представлено кривою виробничих можливостей, чи кривою трансформації. При абсолютному використанні ресурсів (в економіці повної зайнятості) усі точки можливих комбінацій виробництва гармат і олії знаходяться на межі виробничих можливостей. Якщо ж виробничі потужності завантажені не цілком (наприклад, у результаті безробіття), різні комбінації виробництва олії і гармат знаходяться не на кривій трансформації, а, наприклад, у точці У. У даній ситуації при використанні наявних незайнятих ресурсів можна збільшити і цивільне, і військове виробництво, а точка В на графіку зміститься в будь-яку точку на кривій трансформації.

Точка К указує на відсутність у суспільства на даний момент можливостей для збільшення одночасно і цивільного, і військового виробництва. Якщо виробничі можливості збільшаться, то крива зміститься вправо до цієї точки.

3. Предмет і метод економічної теорії

Проблема обмеженості ресурсів і необхідності вибору якої-небудь альтернативи вивчається в економічній теорії остільки, оскільки обумовлює економічне поводження людей. Таким чином, предметом економічної теорії саме і є вивчення того, як різні суб'єкти економіки використовують обмежені ресурси для виробництва, розподілу, обміну і споживання благ між членами суспільства.

Економічна теорія тісно пов'язана з багатьма іншими науками: філософією, історією, демографією, статистикою, юриспруденцією, математикою. Англійський економіст Дж. М. Кейнс вважав, що: «Дійсний економіст, знавець своєї справи, повинний бути наділений різноманітними даруваннями, - деякою мірою він повинний бути математиком, істориком, державним діячем, філософом».

Економічна теорія містить у собі два розділи: мікроекономіку і макроекономіку. Мікроекономіка - розділ економічної теорії, у якому вивчається діяльність економічних агентів на рівні домашніх господарств, фірм, галузей. Макроекономіка - вивчає механізм функціонування національної економіки в цілому, яка включає в себе основні підрозділи (агрегати) - домогосподарства, приватний сектор, урядовий сектор.

При дослідженні економічних явищ в економічній теорії виділяють позитивний і нормативний аналіз, що представлено, відповідно, в позитивній і нормативній економічній теорії. Позитивна економічна теорія аналізує факти і вільна від суб'єктивних оцінок. На відміну від неї нормативна економічна теорія містить оцінювальні судження щодо того, якою повинна бути економіка. Іншими словами, позитивна економіка вивчає те, що є, тоді як нормативна - суб'єктивні думки про те, що повинно бути. Наприклад, твердження: «Рівень інфляції за рік склав 28%» - позитивне, а «Рівень інфляції варто знизити, тому що це веде до погіршення життєвого рівня громадян» - нормативне.

Приведений приклад свідчить, наскільки тісно зв'язані між собою економічна теорія (особливо нормативна) і державна економічна політика. Економічна політика являє собою комплекс мір держави, що регулюють поводження економічних агентів чи наслідків їхньої діяльності. Економічна політика націлена на економічне зростання, повну зайнятість, стабільні ціни, більш справедливий розподіл доходів. Для досягнення цих цілей держава використовує різні засоби - від адміністративних мір до інструментів грошово-кредитної і бюджетно-податкової політики.

Економічна теорія як наука виконує кілька функцій. Основні з них:

- пізнавальна, котра поглиблює пізнання людей у світі складних економічних зв'язків;

- методологічна, що дає теоретичну основу для прикладних досліджень;

- практична, що дозволяє приймати вірні рішення в області економічної політики;

- прогностична, що дає можливість робити короткострокові і довгострокові прогнози в економіці.

Систематизуючи, аналізуючи й узагальнюючи різні економічні явища і процеси, можна виділити певні закономірності і підпорядкованість процесів, що відбуваються, дії економічних законів. Економічний закон - це стійкий, повторюваний причинно-наслідковий зв'язок між економічними явищами (наприклад, закон попиту та пропозиції). Економічні закони носять об'єктивний характер, тобто вони діють поза залежністю від волі і бажання людей; задача людей - вивчати, пізнавати їх і використовувати їх дію для досягнення своїх цілей.

При вивченні економічної науки використовуються такі економічні категорії, що виражають окремі економічні процеси (наприклад, товар, гроші, капітал, ціна, заробітна плата й ін.)

Яким же чином, за допомогою яких методів вивчаються і пізнаються економічні явища і процеси? Методом дослідження економічної науки є системний підхід. Цей загальнонауковий метод включає такі відомі і широко використовувані методи як: аналіз, синтез, індукція, дедукція, наукова абстракція, економіко-математичне моделювання, статистичний аналіз.

Аналіз - поділ досліджуваного об'єкта на окремі елементи і вивчення кожного з них. Синтез - з'єднання окремих елементів у єдине ціле. Аналіз і синтез є двома взаємозалежними сторонами в процесі пізнання. Індукція - виведення загального з приватних фактів. Дедукція - рух від загального до часткового. Наукова абстракція - виділення найбільш істотних властивостей досліджуваного предмета й абстрагування від другорядного. Часто створюється абстрактний образ - модель. Побудова економічних моделей - спрощених представлень про взаємозв'язки між економічними показниками - використовується часто тому, що в економіці проведення експериментів (основного методу пізнання в природних науках) ускладнено. Особливе місце в моделюванні належить комп'ютерному моделюванню. Використовувані при вивченні економічної науки комп'ютерні програми можуть бути засновані або на теоретичних моделях, або на реальних статистичних даних, або поєднувати і те, й інше. Комп'ютерні моделі допомагають не тільки краще пізнати економічну науку, але і змоделювати різні варіанти економічної політики. Дуже важлива роль статистичного аналізу, тому що більшість економічних явищ має кількісні характеристики.

4. Еволюція економічної науки

Економічна думка виникла в далекій давнині як відображення у свідомості людини економічних явищ. Перші сліди економічної думки можна знайти в християнській «Біблії», древньоіндійських «Ведах», трактатах учених древнього Китаю. І в цих працях, і в більш пізніх, що відносяться до епохи античності і середньовіччя вже проводиться економічний аналіз (факти систематизуються , вивчаються стійкі залежності між ними).

Перші уявлення про економіку як науку пов'язані з іменами Конфуція, Ксенофонта (430-355 до н.е.), Аристотеля (364-322 до н.е.), Платона (428-348 до н. е). Так, Аристотель визначив економіку як науку про багатство, а Ксенофонта вважають автором самого терміну «економіка».

Особливий етап розвитку економічної науки пов'язано із християнством. Деякі дослідники називають період середньовіччя «наукою в монастирі». Уся господарська діяльність розглядалася з погляду відповідності християнським нормам (наприклад, праця - необхідна і свята справа, а погоня за наживою, обман у торгівлі засуджувалися). Але в працях богослова Хоми Аквінського (1225-1274) прибуток уже розглядається як винагорода за ризик підприємця.

В міру становлення й удосконалювання економічної системи виникають перші економічні школи.

Першим напрямком економічної думки, що розглядає економіку як базис для суспільної системи, був меркантилізм (від італійського «мерканте» - купець), XIV-XVIII ст.

На думку меркантилістів:

- ціль суспільної системи - збагачення держави і населення;

- багатство створюється в зовнішній торгівлі, а втілення багатства - золото і срібло. Їхнє нагромадження є основою національного процвітання;

- конкуренція шкідлива, тому її необхідно уникати;

- роль держави полягає в підтримці монополії вітчизняних комерсантів на внутрішньому і зовнішньому ринках.

До числа найвизначніших меркантилістів можна віднести французьких економістів А. Монкретьена (1575-1621), Ж.-Б. Кольбера (1619-1683), англійських економістів Томаса Мэна (1571-1641), Вільяма Петті (1623-1687), російського економіста І.Т. Посошкова (1652-1726) і ін. Але погляди меркантилістів були багато в чому наївними і поверхневими.

Фізіократи Франсуа Кене (1694-1774) і Анн Тюрго (1727-1781) створили цілісну систему поглядів на економічну структуру суспільства, вважаючи землеробство основою життя суспільства. Їм належить і перша спроба створити модель суспільного відтворення. (“Економічна таблиця”, 1758). Їхні праці вплинули на творчість найближчого послідовника і великого систематизатора економічної теорії Адама Сміта (1723-1790).

Саме з іменами засновників класичної школи Адама Сміта і Давіда Рікардо (1772-1823) пов'язане становлення системи економічної теорії. Представники класичної школи вважають, що економічний порядок встановлюється в суспільстві стихійно, незалежно від волі і бажання економічних суб'єктів і цей порядок кращим чином задовольняє потреби суспільства і громадян. Тому втручання держави в економіку повинно бути зведено до мінімуму.

В економіці, основою якої є товарний обмін, діє немов би принцип “невидимої руки”. Адам Сміт говорив: “Дайте мені те, що я потребую, і ви одержите від мене те, у чому відчуваєте потребу ви самі”. А. Сміт і його послідовники розробили економічну теорію, в основу якої покладена концепція трудової вартості; вважали, що багатство створюється працею не тільки хліборобів, але й усіх класів, що вступають у співробітництво; дане співробітництво найбільш ефективне, якщо воно здійснюється у формі ринкового обміну. Але уже в другій половині XIX в. класична школа зазнає серйозної критики в зв'язку з тим, що описана ними як ідеальна економічна система породжує нерівність у розподілі благ, розподіл суспільства на багатих і бідних, періодичні кризи.

Саме тоді починає домінувати соціалістична ідея. Німецький економіст і соціолог Карл Маркс (1818-1883) узяв за основу трудову теорію вартості і створив учення додаткової вартості, поставивши в голову кута питання про експлуатацію у капіталістичному суспільстві і наростаючий антагонізм між класом капіталістів і найманих робітників. Маркс зробив висновок про необхідність соціальної революції, щоб змінити капіталістичний засіб виробництва більш прогресивним соціалістичним.

Одним з послідовників К. Маркса був В.І. Ленін. Багаторічний економічний експеримент у СРСР і інших країнах (що ґрунтувався на вченні Маркса - Леніна) привів до глибокої кризи, деформацій в економіці і довів, що ігнорування економічних закономірностей неприпустимо, а їхнє вивчення, пізнання - це і є основна задача економічної теорії.

Новий етап у розвитку економічної науки зв'язаний з ім'ям англійського економіста, основоположника неокласичного напрямку А. Маршалла (1842-1924). У своїй книзі «Принципи економічної науки» (1890) він відзначив необхідність дослідження економічного вибору й аналізу факторів виробництва, вважаючи що економічна наука повинна бути відображенням життєвої логіки, узагальнювати поводження суб'єктів ринку.

А. Курно (1801-1877), Г. Госсен (1810-1858), У. Джевонс (1835-1882), Л. Вальрас (1834-1910), В. Парето (1848-1923) і ін. були прихильниками вільної конкуренції, вивчали проблему економічної рівноваги на мікрорівні, заклали основи раціонального використання обмежених ресурсів. Саме в працях неокласиків К. Менгера (1840-1921), Ф. Візера (1851-1926), Е. Бем-Баверка (1851-1919) були сформульовані основні принципи маржиналізма (від англійського marginal - граничний), чи теорії граничної корисності. Маржиналісти вважали вихідним принципом дослідження суб'єктивно - психологічний підхід до економічних процесів і принципи раціонального поводження.

У 30-х роках XX століття, усупереч прогнозам неокласиків вибухнула світова економічна криза і тоді ж виникає новий напрям економічної думки - кейнсіанство, що поставило в центр уваги проблеми макроекономіки. Джон Мейнард Кейнс (1883-1946) уплинув на еволюцію економічної науки і не тільки створив макроекономічну теорію раціонального використання обмежених ресурсів, але й позначив реальні протиріччя капіталістичної системи. У своїй книзі «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» він обґрунтував необхідність державного регулювання сучасної економіки через створення ефективного попиту.

У цей же період часу виникає ще один - соціально-економічний - напрямок економічної теорії - інституціоналізм. Його представники Т. Веблен (1857-1929), Дж. Гелбрейт вважали, що економіка розвивається паралельно з розвитком суспільства і його інститутів (держави, профспілок, приватної власності, конкуренції, корпорації, технічного прогресу, родини, звичаїв).

У післявоєнний період одержали розвиток концепції сучасного лібералізму, у яких здійснюється пошук шляхів стимулювання ринкової економіки. Так, монетаристи на чолі з М. Фридменом основним параметром регулювання економіки вважають гроші; прихильники економіки пропозиції (А. Лаффер, М. Еванс) звертають особливу увагу на необхідність стимулювання діяльності корпорацій; теорія раціональних очікувань (Р. Лукас) апелює до здатності суб'єктів ринку адаптуватися до реалій, що змінюються; представники теорії суспільного вибору (Дж. Бьюкенен, Н. Обсон), що відноситься до сучасного неоінституціоналізму, думають, що перебороти недоліки державного регулювання можна на основі прийняття суспільних рішень.

Світова економічна думка представлена також вітчизняними вченими-економістами, серед яких почесне місце посідає випускник Харківського університету Михайло Іванович Туган-Барановський. Він зробив значний внесок у теорію економічної кон'юнктури, ринкової рівноваги, циклічного характеру суспільного відтворення, теорію грошового обігу і, особливо, теорію кооперації.

Економічна теорія сьогодні - це система економічних наук, що має загальним предметом дослідження - закономірності розвитку економічної системи.

Основні поняття

Економіка economy

Потреби needs

Економічні ресурси economic resources

Економічні відносини economic relation

Обмеженість (рідкість) scarcity

Крива виробничих можливостей production possibility curve

Мікроекономіка microeconomics

Макроекономіка macroeconomics

Позитивна і нормативна економічна теорія positive and normative economics

Економічна політика economic policy

Аналіз і синтез analysis and syntheses

Індукція і дедукція induction and deduction

Економічна модель economic model

Меркантилізм mercantilism

Класична школа classical school

Маржиналізм marginalism

Кейнсіанство keynesianism

Монетаризм monetarism

Інституціоналізм. institutionalism

Практикум

Вправа 1. Знайдіть правильні відповіді

1. Мотивом трудової діяльності людей є:

а) зростання потреб; в) бажання самореалізації в праці;

б) зміна потреб; г) стимули до одержання прибутку.

2. Предметом економічної теорії є:

а) наука про закони виробництва і обігу життєвих благ у суспільстві;

б) наука про те, як різні господарюючи суб'єкти використовують обмежені ресурси для виробництва благ з метою задовільнення потреб;

в) наука про економічні відносини, що складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання;

г) наука про багатство.

3. В економічних дослідженнях доцільним є використання таких методів, як:

а) моделювання; в) експеримент;

б) наукова абстракція; г) статистичний аналіз.

4. До факторів виробництва (економічних ресурсів) відносяться:

а) земля; в) капітал;

б) труд; г) підприємницька здібність.

5. На мікроекономічному рівні вирішуються наступні питання:

а) що виробляти; в) як позбутися інфляції;

б) скільки виробляти; г) як стимулювати економічне зростання.

6. На макроекономічному рівні вирішуються наступні питання:

а) як досягти рівня повної зайнятості;

б) як зменшити витрати виробництва;

в) у якій кількості виробляти товар;

г) яким повинен бути рівень оподаткування у суспільстві.

7. До функцій економічної теорії відносяться:

а) пізнавальна; в) практична;

б) методологічна; г) ціноутворююча.

8. До економічних категорій відносяться:

а) товар; в) папір;

б) гроші; г) податок.

9. Засновниками класичної школи є:

а) Карл Маркс; в) Дж. М. Кейнс;

б) Адам Сміт; г) Давід Рікардо.

10. Засновниками маржиналізма є:

а) К. Менгер; в) Е. Бем-Баверк;

б) Ф. Візер; г) В. Петті.

Вправа 2. Виконайте завдання

Охарактеризуйте поняття економічних ресурсів.

Дайте характеристику підприємницькій здібності?

Проаналізуйте зв'язок між виробництвом, розподілом, обміном і споживанням благ.

Порівняйте позитивну і нормативну економічну теорію.

Назвіть основні методи економічних досліджень.

Чому економіко-математичне моделювання є доцільним методом в економічній теорії?

Порівняйте погляди представників класичної і кейнсіанської економічних шкіл?

У кожній економічній системі основні економічні проблеми зважуються на макро- і мікрорівні. Які питання може бути вирішено на мікрорівні:

а) яким чином можна досягти рівня повної зайнятості?

б) що і скільки виробляти?

в) як позбутися інфляції?

г) як стимулювати економічне зростання?

Поясність сутність проблеми оптимального використання ресурсів?

Крива виробничих можливостей показує:

а) кількісне співвідношення двох передбачуваних до виробництва товарів;

б) кращу комбінацію двох товарів;

в) альтернативні комбінації товарів при даній кількості ресурсів.

Література

1. Курс экономической теории: Учебник / Под. ред. Чепурина М.Н., Киселевой Е. А. - Киров, 1999. - Гл. 1, 2, 3.

2. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. - М., 1992, Т. 1. - Гл. 1.

3. Курс экономической теории / Под ред. А. В. Сидоровича. - М., 1998. - Гл. 1, 2.

4. Основи економічної теорії: Підручник. / Під ред. Гальчинського А.С., Єщенко П.С., Палкіна Ю.І. - К., 1995. - Гл.1.

5. Економічної теорія /За ред. С.В. Мочерного. - Київ, 1999. - Гл.1, 2.

6. Історія економічних учень. Підручник / Під ред.Корнійчука Л.Я. - К., 1999. - Гл. 2, 3, 4, 7, 11, 12, 16.

7. Історія економічних учень. Навч. посібник / Під ред. Юхименко П.І., Леоненко П.М. - К., 2001. - Гл. 2-6, 13, 16.

Глава 2. Суспільне виробництво

1. Сутність і структура суспільного виробництва

Основою життя та розвитку людського суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ.

Суспільне виробництво - це процес створення благ, необхідних для існування та розвитку суспільства. Воно передбачає свідому, цілеспрямовану трудову діяльність, яка здійснюється в певній суспільній формі.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця - це людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте виробництво і праця не тотожні поняття. Виробництво - це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною. Якщо кінцевий результат - вироблений продукт, то процес виробництва відбувся. Однак може бути ситуація, коли праця мала місце, але продукт з якихось причин не створений. Таке виробництво має незавершений характер.

Виробництво включає в себе не лише створення благ особистого споживання, а й виготовлення засобів виробництва, які йдуть у виробниче споживання. Тому суспільне виробництво поділяють на два великих підрозділи: виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживання.

Суспільне виробництво є безперервним, постійно повторюваним процесом. В цьому аспекті його визначають як процес відтворення.

За своєю структурою суспільне виробництво складається з наступних елементів або фаз:

а) безпосереднє виробництво;

б) розподіл;

в) обмін;

г) споживання.

Виробництво (безпосереднє виробництво) - процес створення матеріальних благ та послуг, необхідних для існування та розвитку людини.

Розподіл - процес визначення частки кожного економічного суб'єкта у створених економічних благах та її отримання у натуральній або грошовій формі.

Обмін - процес руху економічних благ від виробників до споживачів, що опосередковується купівлею-продажем за допомогою грошей.

Споживання - процес використання результатів виробництва для задоволення певних потреб.

Фази виробництва тісно пов'язані між собою, хоча кожна з них відносно відособлена, має свої характерні особливості.

Виробництво є вихідним пунктом руху суспільного продукту через розподіл, обмін та споживання. Крім того, йому належить визначальна роль у всіх наступних фазах. По-перше, розподіляти, обмінювати і споживати можна лише те, що попередньо вироблено, а по-друге, від характеру виробництва залежить і характер розподілу, обміну та споживання. Але існує й зворотний вплив на виробництво, що сприяє йому або гальмує його. Так, більш справедливий розподіл доходів від виробництва підвищує зацікавленість учасників виробничого процесу у підвищенні його результативності. Поширення ринку обміну товарів сприяє розвитку виробництва. Крім того, тісний зв'язок існує між власне виробництвом і споживанням. Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Створення благ для задоволення різноманітних потреб людини є головною метою виробництва. Виробництво створює предмет споживання, породжує нове споживання, визначає його спосіб. Відповідно, споживання надає стимул до зростання й удосконалення виробництва. Таким чином, всі стадії взаємопов'язані й складають певну цілісність.

За сферами економічної діяльності людей у суспільному виробництві розрізняють:

1) основне виробництво;

2) виробничу інфраструктуру;

3) соціальну інфраструктуру.

Основне виробництво - це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Воно включає сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, агропромисловий комплекси, виробництво товарів народного вжитку тощо.

Виробнича інфраструктура являє собою комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві й в народному господарстві в цілому. До них належать: транспорт, зв'язок, фінансово-кредитні установи.

Надаючи послуги виробництву, сприяючи підвищенню його ефективності і поліпшуючи умови праці, господарська діяльність даних галузей фактично примножує суспільне багатство. Тому саме розширення виробничої інфраструктури і перетворення її в крупний сектор господарства є однією з найважливіших закономірностей індустріального розвитку економіки. Отже, за сучасних умов найважливішим напрямом удосконалення суспільного виробництва має бути прискорений розвиток виробничої інфраструктури.

Основне виробництво і виробнича інфраструктура у сукупності становлять сферу матеріального виробництво. Але в міру розвитку суспільства зростають його потреби в духовних благах, які створюються в нематеріальній сфері, що й зумовлює існування соціальної інфраструктури.

Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництва, галузі, продукт яких спрямований на задоволення потреб всебічного розвитку людини, підвищення культурного та особистого рівня людини. До сфери соціальної інфраструктури входять: охорона здоров'я, освіта, наука, культура й мистецтво.

Досвід розвинутих країн переконує, що соціальна інфраструктура поступово перетворюється в основну сферу людської діяльності. Обсяг і якість соціальних послуг - важливий показник економічного прогресу суспільства й рівня життя населення.

Важливою складовою суспільного виробництва є також його організація й управління. Причому за умов посилення усуспільнення виробництва, поглиблення поділу праці, спеціалізації та кооперування значення чіткої організації всіх ланок економіки зростає.

Суспільна організація виробництва має забезпечувати науково-технічний прогрес і бути адекватною досягненому рівню реального усуспільнення виробництва, лише тоді вона сприятиме економічному розвитку.

Характерною рисою виробництва як процесу є також поєднання в ньому елементів розвитку й функціонування. Нарощування кількісних змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якому забезпечується більш ефективне функціонування.

Отже, суспільне виробництво не лише забезпечує людей необхідними споживчими благами, але й є двигуном науково-технічного прогресу, розвитку людини.

2. Фактори суспільного виробництва

економічний теорія ринковий виробничий

Процес суспільного виробництва передбачає наявність двох факторів: особистого й речового.

Особистий фактор виробництва -це робоча сила.

Робоча сила - це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ.

У процесі трудової діяльності людина перетворює надані природою предмети відповідно до своїх потреб. Функція робітника як особистого фактора виробництва полягає у використанні своєї робочої сили в процесі праці як діяльності, спрямованої на зміну предметів та сил природи з метою задоволення своїх потреб. Однак цей процес не слід розуміти однобічно. Кожен працівник, впливаючи на природу, розвиває власні здібності, нагромаджує досвід, знання і вміння. В цьому розумінні праця забезпечує людині розвиток і вдосконалення.

Люди завжди жили й трудилися в суспільстві. Тому розвиток суспільного виробництва завжди починається з удосконалення самих працівників виробництва, які потім збагачують увесь виробничий процес новими винаходами, забезпечують його постійний прогрес. З іншого боку науково-технічний прогрес підвищує роль людини в суспільному виробництві і висуває нові вимоги до кожного працівника. По-перше, зростають вимоги до кваліфікації і відповідальності працівників. по-друге, технічний прогрес вимагає від робітника творчого підходу до праці. В свою чергу розвиток тієї чи іншої економічної системи визначається насамперед тим, які вона створює умови для творчого розвитку самого працівника, його розумових та інтелектуальних здібностей, а також чи забезпечуються умови реалізації цих здібностей безпосередньо в господарській діяльності.

Іншим фактором виробництва є засоби виробництва. Це речові елементи виробництва, за допомогою яких люди створюють матеріальні й духовні блага. Первинним засобом виробництва була земля. З розвитком цивілізації з'явилися інші похідні від землі речові фактори виробництва.

Засоби виробництва поділяються на предмети праці та засоби праці. Предмети праці - це все те, на що спрямована праця людини. Вони включають: предмети, дані природою; сировину; вторинні ресурси; штучно створені матеріали (штучні тканини, полімерні, керамічні матеріали). Раціональне використання наявних і винахід нових предметів праці займає важливе місце в підвищенні ефективності виробництва. Сучасне виробництво неможливе без нових речовин, складних полімерів тощо. Певна річ, важливим фактором виробництва залишається природне середовище, яке виступає первісним джерелом предметів праці.

Другою складовою засобів виробництва є засоби праці. Це ті засоби, за допомогою яких людина впливає на предмети праці (машини, верстати, виробничі будови та ін.). Вирішальна роль серед засобів праці належить знаряддям праці - машинам, механізмам, агрегатам. До складу засобів праці також входять такі умови праці, як будови, споруди, трубопроводи, канали, шляхи. Функція засобів виробництва полягає в тому, щоб бути провідником продуктивної дії робітника на предмети й сили природи. Частина засобів виробництва характеризується засобами праці, за допомогою яких робітники продуктивно трансформують предмети праці. Активною частиною засобів праці є знаряддя, рівень розвитку яких багато в чому є показником тих відносин, які складаються в процесі виробництва. Сучасні знаряддя праці на відміну від тих, що використовувалися на початкових етапах цивілізації, включають у себе не лише різні машини, механізми, обладнання, двигуни, а й автоматизовані системи управління, яким відповідають високі технології і переважно інтелектуальна праця робітників. Пасивною частиною засобів праці, яка проте має велике значення, є засоби виробничої інфраструктури: будівлі, приміщення, шляхи сполучення, засоби зв'язку, інформації та інші комунікаційні системи.

Обидва типи факторів виробництва (і засоби виробництва, і робоча сила) мають єдине призначення: вони є продуктивними силами, силами дії людей на природу з метою створення благ. Проте їх функції розрізняються. Робітник створює засоби виробництва, визначає їх призначення і приводить їх у дію в процесі праці. Речові фактори виробництва функціонують як засоби оснащення трудової діяльності людей, примноження її продуктивної сили. Це матеріальна основа розвитку процесу виробництва.

Усі зазначені функції засобів виробництва і робітників є необхідними у виробничому процесі. Однак пріоритет належить особистому фактору. Потенціальний ефект засобів виробництва не реалізується поза керуючою та спрямовуючою діяльністю головної продуктивної сили - людини. Це не означає, що речовий фактор виробництва є лише пасивною стороною процесу виробництва. Та його частина, що створена самою природою (предмети праці, які не пройшли первинної обробки), прямо впливає на робочу силу.

Функціонуванню та взаємодії факторів виробництва передує їх поєднання. У продуктивних силах завжди існують певні пропорції, в яких поєднуються фактори виробництва. Характер поєднання факторів виробництва визначається їхньою суспільною формою.

Процес виробництва передбачає об'єднання людей певним способом між собою та з відповідними речовими факторами виробництва. Якщо власником засобів виробництва і робочої сили є одна й та ж сама особа, то існує пряме поєднання особистих і речових елементів продуктивних сил. Це характерно для індивідуальної трудової діяльності, дрібного товарного виробництва. В історії мало місце і пряме, відкрите насильницьке поєднання робочої сили із засобами виробництва: в рабовласницькому та феодальному суспільствах.

У капіталістичному суспільстві поєднання факторів виробництва відбувається шляхом купівлі-продажу робочої сили. Робітник як власник робочої сили продає її, а капіталіст купує. При цьому основу заробітної плати робітника становить вартість робочої сили, тобто вартість матеріальних і духовних благ, необхідних для самого працівника й утримання його сім'ї. За сучасних умов у розвинутих країнах поєднання факторів виробництва здійснюється шляхом добровільного найму працівника. При цьому заробітна плата дедалі більшою мірою пов'язується не лише з вартістю робочої сили, а й з кількістю та якістю праці.

Таким чином, аналіз поєднання факторів виробництва із соціально-економічного боку має велике значення для характеристики економічного ладу суспільства. Ефективним слід визнати той суспільний лад, який забезпечує найвищий рівень народного добробуту.

Характерною особливістю факторів виробництва є їх взаємодія. Лише єдинство і взаємодія капіталу, праці й землі робить їх дійсними факторами виробництва життєвих благ, реальною продуктивною силою суспільства. Кожен фактор виробництва окремо, ізольовано від інших залишається потенційним виробничим ресурсом. Проте у відомих межах фактори виробництва є взаємозамінними. На взаємозамінності заснована розробка виробничої функції.

Виробнича функція виражає кількісну залежність обсягів виробництва від застосованих факторів: праці, капіталу, землі, технічного прогресу. Перший варіант цієї функції був розроблений американським економістом П.Дугласом сумісно з математиком Ч. Коббом (1928). В цій функції розглядається залежність обсягів виробництва лише від двох факторів - капіталу й праці, абстрагуючись від інших. У простішому вигляді дана функція може бути виражена формулою:

Y=F (K, L),

де Y - обсяг виробництва; F - функція; K - капітал; L - праця.

Пізніше виробнича функція Кобба-Дугласа була удосконалена введенням в неї фактора часу, якісних змін у виробництві, у тому числі й технічного прогресу. В результаті статична модель даної функції була перетворена на динамічну:

Y=F (K, L, t),

де Y - обсяг виробництва; F - функція; K - капітал; L - праця; t - фактор часу з урахуванням технічного прогресу.

Пізніше американський економіст Д. Кларк до факторів виробництва додав підприємницьку діяльність.

Виробничі функції широко застосовуються в економіці країн Заходу. Вони складаються як для окремих фірм, так і для національної економіки в цілому. Значення виробничих функцій полягає у тому, що вони покликані забезпечити найбільш оптимальне співвідношення факторів виробництва, їхнє ефективне використання.

3. Економічна ефективність виробництва та її показники

Результатом окремого процесу виробництва виступає одиничний продукт: хліб, автомобіль, токарний верстат і таке інше. А результат суспільного виробництва являє собою сукупний суспільний продукт.

Сукупний суспільний продукт - це вся сума матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік).

Детальніше характеризує результати господарської діяльності кінцевий суспільний продукт, що являє собою всю масу виробленої за певний період часу готової продукції. За своїм речовим змістом він складається з: а) готових до особистого споживання предметів споживання; б) готових до виробничого використання засобів праці.

Отже, кінцевий продукт є частиною валового продукту, яка у вигляді готової продукції надходить у розпорядження суспільства й використовується для споживання населення, відновлення зношених протягом року засобів праці та нагромадження.

Валовий і кінцевий продукт - це показники матеріального виробництва. Проте в суспільстві існує і нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства. Результати господарської діяльності в цілому у галузях матеріального і нематеріального виробництва найповніше виражаються через валовий національний продукт.

Валовий національний продукт складається з кінцевого продукту і вартості виготовлених нематеріальних благ та наданих послуг. Цей показник широко використовується при аналізі соціально-економічного розвитку країни. Розрізняють також валовий внутрішній продукт, що являє собою вартість кінцевих продуктів, вироблених всередині країни.

Важливим результативним показником є також чистий продукт. Це - реальний доход, який суспільство може використати для особистого споживання, а також для розширення виробництва. Тому стосовно суспільства в цілому чистий продукт характеризують як національний доход. За своїм натуральним змістом він складається із предметів споживання (матеріальних і духовних благ) і нагромаджуваної (тобто спрямованої на розширення виробництва) частини засобів виробництва.

Велике значення також має поділ чистого продукту на необхідний і додатковий продукт.

Необхідний продукт - частина чистого продукту, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили в сфері виробництва (матеріального і нематеріального). Це - витрати на одяг, житло, задоволення культурних і соціальних потреб.

Додатковий продукт - це надлишок над необхідним продуктом. Він використовується для розширення виробництва, створення економічних основ для розвитку сфери нематеріального виробництва, повнішого задоволення духовних потреб суспільства.

Динамічність суспільного виробництва найповніше проявляється в зростанні та оновленні національного багатства, що відбувається постійно за рахунок створюваного сукупного продукту.

Національне багатство - це сума матеріальних і духовних благ, які є в розпорядженні суспільства. Воно нагромаджується суспільством протягом усієї історії його виробничої діяльності. Основну його частину становить матеріальне багатство, тобто сукупність нагромаджених засобів виробництва й предметів споживання. Крім того, національне багатство включає також нематеріальні, духовні цінності, такі як виробничий досвід, освітній потенціал, інформаційні ресурси, культурні цінності тощо.

У структурі національного багатства вирізняються насамперед виробничі фонди (основні й оборотні), основні фонди соціальної сфери (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні заклади, житлові будинки), а також особисте майно населення. Крім того, важливим компонентом національного багатства є природні багатства - корисні копалини, земля, вода.

...