де MU - гранична корисність відповідного продукту;

Р - ціна відповідного продукту.

3. Бюджетні лінії, криві байдужості та рівновага споживача. Маючи певний грошовий дохід, споживач може витратити його на придбання одного товару і опинитися в точці А графіка (рис. 6.9). Він може витратити весь дохід на придбання іншого товару і опинитись в точці В. Або він може розподілити свій дохід між двома цими благами. Тоді, якщо дохід буде витрачатися повністю всі можливі комбінації такого розподілення розташовуються на лінії, яка з'єднує точки А і В, і називається бюджетною лінією. Таким чином, бюджетна лінія показує усі можливі комбінації кожної пари продуктів, які можуть бути придбані споживачем при даному рівні цін на продукти і даній величині його доходу.

Крива байдужості споживача відображає усі можливі комбінації продуктів А і В, які дають йому рівний об'єм задоволення потреб, або корисності (крива І на рис. 6.9).

Кожна точка на кривій байдужості (“а”, ”в”, ”с”, “d”) являє одну з комбінацій продуктів А і В, однаково задовольняючих споживача; тобто кожна така комбінація продуктів має однакову сукупну корисність. Таким чином, споживачу буде байдуже, яку комбінацію продуктів він дійсно придбає. Рівноважне положення споживача досягається в точці Х, в якій бюджетна лінія АВ торкається найбільш високої з усіх досягаємих кривих байдужості - І.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 6.9 - Рівновага споживача

Основні поняття

Попит demand

Пропозиція supply

Закон попиту law of demand

Закон пропозиції law of supply

Крива попиту demand curve

Крива пропозиції supply curve

Еластичність elasticity

Коефіцієнт еластичності попиту та пропозиції index of elastic demand and supply

Ринкова рівновага marketing equilibrium

Бюджетна лінія budget line

Крива байдужості indifference curve

Рівновага споживача consumer equilibrium

Практикум

Вправа 1. Знайдіть правильну відповідь

1. Графічне представлення залежності між ціною товару та його кількістю, яку бажають придбати покупці на ринку - це:

а) крива попиту; в) крива філліпса;

б) крива пропозиції; г) немає правильної відповіді.

2. Графічне представлення залежності між ціною товару та його кількістю, яку продавці пропонують на ринку це:

а) крива попиту; в) крива Лоренца;

б) крива виробничих можливостей; г) крива пропозиції.

3. Якщо ціна товару знаходиться вище точки перетину кривих попиту та пропозиції, то виникає:

а) дефіцит товару; в) ринкова рівновага;

б) надлишок товару; г) немає правильної відповіді.

4. Якщо ціна товару знаходиться нижче точки перетину кривих попиту та пропозиції, то виникає:

а) надлишок товару; в) дефіцит товару;

б) зменшення безробіття; г) немає правильної відповіді.

5. Крива байдужості має вигляд:

а) спадаючої кривої; в) параболічної кривої;

б) вихідної кривої; г) немає правильної відповіді.

Вправа 2. Знайдить правильні відповіді

1. Які з наведених факторів призведуть до падіння попиту на товар А:

а) зменшення доходів споживачів;

б) збільшення кількості покупців на ринку;

в) падіння цін на товари-замінники;

г) очікування зростання ціни на товар А.

2. Які з наведених факторів призведуть до падіння попиту на товар Б:

а) збільшення кількості покупців на ринку;

б) очікування зростання ціни на товар Б;

в) падіння цін на товари-замінники;

г) зменшення доходів споживачів.

3. Які з наведених факторів призведуть до падіння пропозиції товару А:

а) збільшення цін на ресурси;

б) зменшення кількості продавців на ринку;

в) удосконалення технології виробництва;

г) збільшення цін на товари-конкуренти.

4. Які з наведених факторів призведуть до падіння пропозиції товару Б:

а) зменшення цін на ресурси; в) зменшення кількості продавців на ринку;

б) державні дотації; г) немає правильної відповіді.

5. Розташування бюджетної лінії залежить від:

а) розміру дохода споживача; в) технології виробництва;

б) цін на товари; г) державної податкової політики.

Вправа 3. Виконайте завдання

1. Функція попиту на товар має вигляд D = 30 - 5P, а функція пропозиції

S = - 5 + 2P.

Визначте:

а) ціну рівноваги і рівноважний обсяг продажу;

б) яким чином зміняться попит і пропозиція, якщо ринкова ціна встановиться на рівні 4 грн.;

в) що відбудеться з обсягом продажу, якщо ринкова ціна встановиться на рівні 6 грн.

2. У таблиці наведені дані на ринку товару А.

а) побудувати криві попиту та пропозиції товару А;

б) якою є рівноважна ціна та рівноважний обсяг товару А на ринку;

в) якщо ринкова ціна дорівнює 32 грн, що є характерним для даного ринку - дефіцит чи надлишок? Чому дорівнює його величина?

Ціна на товар А	Обсяг попиту на тов. А, тис. од.	Обсяг пропозиції на тов. А, тис. од.
8 16 24 32 40	70 60 50 40 30	10 30 50 70 90

3. У результаті підвищення ціни на товар А з 5 грн до 7 грн обсяг попиту на нього знизився з 9 до 7 одиниць. Розрахуйте еластичність попиту за ціною на цей товар та зробить висновки .

4. Проаналізуйте еластичність попиту по ціні на наступні товари: а) апельсини; б) цигарки; в) паливо; г) хліб; д) вершкове масло; е) прикраси із золота; ж) сирники; з) автомобілі.

5. Визначте, яким чином зміститься бюджетна лінія відносно даної, якщо доходи споживача: а) збільшаться; б) зменшаться. Поясніть це графічно.

Література

1. Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика. - М., 1997. - Гл. 2-7.

2. Камаев В.Д. Экономическая теория: Учебник. - М., 1998. - Гл.5, 6.

3. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. - К., 1993. - Гл. 4, 23.

4. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. - М., 1999. - Гл.3,4.

5. Основи економічної теорії / За ред. С. В. Мочерного. - К., 1998. - Тема 12.

6. Політична економія. Навч. посібник / За ред. Кривенка Т. - К., 2002. - Тема 5.

7. Рибалкін В. Основи економічної теорії. - Київ, 2002. - Тема 4.

8. Симкина Л. Микроекономика. Ученик. - СПб, 2001. - Тема 3.

9. Современная экономика. Лекции / Под ред. О. Мамедова. - Ростов-на-Дону, 2001. - Тема 12.

10. Тигова Т. Микроекономика. - К., 2000. - Гл.4.

Глава 7. Теорія фірми

1. Економічна природа фірми

Поряд зі споживачем найважливішим господарським суб'єктом, поводження якого визначає економічну ситуацію на мікрорівні, є виробник. Його функція - забезпечення пропозиції, тобто постачання на ринок необхідної кількості товарів і послуг. Виробництво благ - складний процес. Деякі з них можуть бути зроблені індивідуально, а деякі - вимагають координованих зусиль багатьох людей. Кожний з учасників трудового процесу виконує свою частку роботи в процесі поділу праці, а кінцевий продукт є результатом їхніх спільних зусиль, тобто кооперації праці.

Розрізняються поняття «фірма» і «підприємство», хоча в закордонній і вітчизняній літературі вони часто ототожнюються. Під підприємством варто розуміти певний виробничо-технологічний комплекс, використовуваний для виробництва товарів і послуг у будь-якій галузі національної економіки. Підприємствами є металургійний завод, швейна фабрика, аеропорт, магазин. Фірма - це організація, що володіє підприємствами і веде господарську діяльність на них. У складі фірми може бути одне чи кілька підприємств. Фірми можуть бути горизонтального типу, тобто охоплюють підприємства, що знаходяться на одній стадії виробництва (наприклад мережа продуктових магазинів), чи вертикального типу, тобто поєднують підприємства, що знаходяться на різних взаємозалежних стадіях виробничого процесу (наприклад, сталеливарні комбінати, куди входять рудники, шахти, вапнякові кар'єри, коксові печі, домни, прокатні стани, кузні, ливарні цехи). Досить розвинутим явищем у сучасній ринковій економіці є диверсифіковані фірми, які охоплюють підприємства, що оперують у різних галузях і на різних ринках.

Первісне слово «фірма» (від італ. “firmа”) означало “торгове ім'я” комерсанта. В даний час фірма - це суб'єкт підприємницької діяльності, що має економічну і юридичну самостійність. Фірма - це майновий комплекс, використовуваний власниками цього майна для здійснення підприємницької діяльності. До складу фірми входять усі види майна, які призначені для її діяльності, включаючи земельні ділянки, будинки, спорудження, устаткування, інвентар, сировину, нереалізовану продукцію, права вимог, борги, а також права на позначення, що індивідуалізують її діяльність (фірмове найменування, товарні знаки), та інші виключні права.

У розвинутій ринковій економіці фірми різноманітні. Вони займаються виробництвом товарів, їхньою реалізацією, наданням усіляких послуг: фінансових, посередницьких, інформаційних, консультативних, науково-дослідних. По сферах підприємницької діяльності вони можуть бути промисловими, сільськогосподарськими, будівельними, транспортними, телекомунікаційними, торгово-посередницькими, рекламними, інжиніринговими, юридичними.

В економічній теорії існує два відомих підходи до розгляду природи фірми.

Технологічний підхід до вивчення фірми сформувався на базі неокласичних поглядів на мікроекономічні процеси. У його основі лежить припущення про те, що завжди є можливість визначити функцію, що виражає максимальний обсяг випуску при заданому рівні розвитку техніки і технології при всіх можливих комбінаціях факторів виробництва, які маються в наявності. За допомогою такої виробничої функції можливо визначити, за якої пропорції між окремими ресурсами досягається оптимальний обсяг виробництва з погляду співвідношення витрат і випуску. У рамках технологічного підходу проблема визначення оптимального розміру фірми є центральною. Його, як відомо, можна буде досягнути, коли позитивний ефект економії на масштабі виробництва використовується цілком. Неокласичну фірму справедливо порівнюють з «чорною шухлядою», куди опускають порції ресурсів, закривають її кришкою і через якийсь час витягають з неї зроблені блага. Але цей підхід не дозволяє з'ясувати феномена виникнення фірми, закономірностей її подальшого розвитку і, в остаточному підсумку, зникнення.

Альтернативний технологічному погляд на проблему економічної природи фірми був розроблений у рамках інституціональної економічної теорії. Ця традиція бере свій початок із класичної статті Р. Коуза «Природа фірми» (1937) і одержала надалі свій логічний розвиток.

Спочатку визначимо причини походження фірми як інституту, як виробничої організації. Уявимо собі економіку, у якій кожен окремий індивід самостійно, поза якою-небудь формальною структурою займається виробництвом блага. Кожна обмінна угода в цій моделі здійснюється тільки після відповідних трансакційніх витрат на процес обміну. Можна виділити наступні види трансакційніх витрат: пошук інформації про стан ринку (потенційні постачальники і покупці, ціни, характеристики товарів і послуг), укладання складних контрактів, що включають застереження на випадок непередбачених обставин; довгострокові відносини по окремих питаннях; періодично повторювані угоди з продажу різних товарів; дотримання умов контрактів; юридичний супровід виконання контрактів. При даних обмінно-операційних витратах може виявитися, що дешевше організувати виробництво так, щоб деякі ринкові операції були скасовані і заміщені діями адміністрації підприємства по контролю за виробничим процесом і керування їм усередині організації (фірми). Отже, можна зробити висновок про те, що створюючи фірми, індивіди прагнуть знайти альтернативні способи координації своєї діяльності, що скорочує величину витрат.

На відміну від природним чином сформованого ринкового порядку фірми базуються на ієрархічному принципі організації економічної діяльності. Ринок припускає відокремлення засобів виробництва, фірми - їх концентрацію. В умовах ринку панують непрямі методи контролю, у фірмі - прямі. Ринок ґрунтується на економічних стимулах, фірма, навпаки, - на адміністративних формах керування. Таким чином, фірма і ринок розглядаються як альтернативні способи економічної організації. Отже, вибір при прийнятті підприємцем рішення про створення фірми полягає в тому, щоб визначити, яким чином дешевше здійснювати трансакції (угоди): шляхом створення фірми чи за допомогою ринкового механізму.

Однак організація (фірма) має і свої слабкі місця. Виробництво за участю великої групи людей, які не зацікавлені в кінцевому прибутку, збільшує витрати на спостереження за виробничим і трудовим процесом, на вимір його проміжних і кінцевих результатів, на керівництво, на укладання трудових угод і захист від опортуністичного поводження працівників фірми (так зване «ухиляння») після укладання з ними трудової угоди.

Ринкові (зовнішні) і внутріфірмові трансакції тісним чином зв'язані між собою. Їхнє співвідношення детермінує оптимальний розмір фірми, інакше можна було б розглядати національну економіку як одну гігантську фірму. Дійсно, повинна бути досягнута деяка точка, у якій граничні витрати організації додаткових трансакцій усередині фірми дорівнюють граничним витратам, зв'язаним зі здійсненням трансакцій на відкритому ринку, чи витратам організації їх іншим підприємцем. Разом з тим, таке пояснення необхідності існування фірми представляється недостатнім. Адже фірма представляє складну управлінську систему, побудовану на ієрархічному принципі, а здійснення адміністративних функцій стає однією з відмінних ознак фірми.

У сучасній неоінституціональній теорії під фірмою розуміється коаліція власників факторів виробництва, зв'язаних між собою мережею контрактів, у результаті чого досягається мінімізація трансакційніх витрат.

У теорії економічних організацій виділяються поняття контракту та його три основні типи. Контракт - це угоди з приводу обміну між економічними агентами, які специфіцирує права та обов'язки сторін. Класичний контракт припускає, що угоди між агентами носять разовий характер і через низький ступінь невизначеності всі аспекти відношень можуть бути передбачені заздалегідь і включені в контракт. Він існує тільки в писемній формі, а захист прав учасників здійснюється судовою системою держави. Неокласичний контракт регулює лише деякі з можливих варіантів розвитку відношень між сторонами в ході виконання контрактних зобов'язань. Він нагадує, скоріше, договір про принципи співробітництва, ніж строгий юридичний документ. Відносинний чи імпліцитний контракт припускає довгострокові і безперервні в часі зв'язки між економічними суб'єктами в умовах високого ступеня невизначеності. Оскільки тут неформальні умови переважають над формальними, остільки для виконання контракту потрібен планомірний порядок, що припускає ієрархію.

Система контрактів узгоджується між власниками певних ресурсів. Американський економіст О. Уільямсон розділив усі ресурси (активи) на три групи: загальні, специфічні та інтерспецифічні. Загальні ресурси - це ресурси, цінність яких не залежить від перебування в даній фірмі: і усередині, і поза нею вони оцінюються однаково. Специфічні ресурси - це ресурси, цінність яких усередині фірми вище, ніж поза нею. Інтерспецифічні ресурси - це взаємодоповнювані, взаємоунікальні ресурси, максимальна цінність яких досягається тільки в даній фірмі і за допомогою її. Саме наявність останнього виду ресурсів дає синергетичний ефект, що перевищує просту суму внесків кожного учасника фірми. Таким чином, серцевину фірми складає довгостроковий відносинний контракт, укладений між власниками інтерспецифічних ресурсів. Наявність інтерспецифічних і специфічних ресурсів у фірмі дозволяє заощаджувати трансакційні витрати, а їхнім власникам - діставати економічний прибуток.

Таке трактування природи фірми дозволяє пояснити різноманіття сучасних фірм. Унікальність вступаючих у коаліцію інтерспецифічних ресурсів і різноманіття трансакційних витрат пояснюють специфіку форм контрактів, що лежать в основі різноманітних видів сучасних фірм. Різноманіття способів мінімізації трансакційних витрат визначає, на думку прихильників інституціонального підходу, різноманіття фірм.

2. Основні типи фірм

Основними типами фірм у ринковій економіці є приватні комерційні (прибуткові) підприємства, державні (суспільні) підприємства і приватні некомерційні (неприбуткові) організації.

Приватні комерційні підприємства - це фірми, що створюються для отримання економічних вигод (прибутку) і у своїй діяльності переслідують цю мету. У країнах з ринковою економікою на них приходиться основна частка вироблених товарів і послуг. Розглянемо приватні комерційні підприємства, керовані в інтересах власників як найбільш розповсюджене явище в ринку. Власники - це люди, що ризикують своїм майном чи добробутом заради ділового починання, одержуючи прибутки чи збитки.

Існують три основні правові форми, у яких може бути організоване ділове підприємство: індивідуальне підприємство, партнерство (товариство) і акціонерне товариство (корпорація).

Індивідуальне підприємство - це фірма, власник якої самостійно веде справи у власних інтересах; керує нею, одержує весь прибуток і несе персональну відповідальність по всіх її зобов'язаннях. Власник такої фірми є центральною фігурою, з яким власники всіх інших ресурсів укладають контракти. Звичайно власником тут виступає власник найбільш важливого (інтерспецифічного) ресурсу. Наприклад, для фермерського господарства це може бути власник землі, для рекламного агента - працівник, що володіє особливими талантами в рекламній діяльності. Індивідуальне володіння, як правило, більш ієрархічно у порівнянні з іншими формами ділових підприємств, оскільки команди виходять від однієї людини, що зв'язує воєдино прийняте рішення й економічний результат. Таким чином, рівень трансакційних витрат усередині фірми індивідуального володіння, зв'язаних з реалізацією економічного рішення, нижче, ніж у більш складних організаційних структурах бізнесу. Це є однією з істотних переваг індивідуального підприємства. Крім того, безсумнівними перевагами приватнопідприємницької фірми виступають: простота організації (реєстрації при створенні, керування); свобода дій через відсутність необхідності узгодження рішень; сильні стимули до одержання економічного прибутку (однією особою). Однак, індивідуальне підприємство має і ряд недоліків, до основних з яких можна віднести: обмеженість фінансових ресурсів; концентрацію ризику на обмеженій сфері діяльності; відсутність розвиненої системи внутрішньої спеціалізації виробничих і управлінських функцій; існування необмеженої відповідальності (аж до банкрутства фірми і втрати особистого майна).

Партнерство - це фірма, організована кількома особами, що спільно володіють та управляють підприємством. Партнери несуть спільну відповідальність по зобов'язаннях фірми, величина якої визначається як їхньою часткою, так і видом партнерства. У залежності від виду партнерства (повного чи такого, що передбачає обмежену відповідальність) власники можуть відповідати по зобов'язаннях фірми усім своїм майном чи у розмірі частки участі в статутному капіталі фірми. Партнерства типові для різних сфер інтелектуальної діяльності, таких, як мистецтво, юриспруденція, медицина. Відношення між партнерами по своїй економічній природі являють собою мережу відносинних контрактів між власниками інтерспецифічних ресурсів, причому неформальні угоди між партнерами мають більш істотне значення, особливо в поточній діяльності фірми, чим формальні (установчий договір і статут фірми).

Партнерства розділяють більшість переваг індивідуального підприємства. У той же час вони мають великі можливості залучення фінансових резервів у порівнянні з індивідуальним володінням і спеціалізацією власників на окремих ділянках керування фірмою. Однак, партнерства мають і певні недоліки: необмежена майнова відповідальність по зобов'язаннях фірми; обмежені можливості доступу до джерел фінансування; можливі розбіжності і навіть несумісність інтересів партнерів щодо реалізації прав власності.

Акціонерне товариство (корпорація) - це фірма, що має форму юридичної особи, де відповідальність кожного власника обмежена його внеском у дане підприємство. Корпорація являє собою найбільш важливу форму організації ділових підприємств перед всіма іншими формами із погляду переважної частки акціонерних товариств у виробництві і виручці у всіх розвинутих країнах з ринковою економікою.

Економічна природа корпорації та її організаційна структура складні і багатогранні. Співвласниками корпорацій можуть бути десятки, сотні і навіть тисячі економічних агентів. Статутний капітал корпорації є сумою всіх часток участі (паїв) різних фірм і громадян, що утілено у володінні певною кількістю акцій. Власник акції має права на частку в прибутку корпорації пропорційно своїй долі участі, а дохід, нарахований на одну акцію, називається дивідендом. Кожний із власників має право голосу на річних зборах акціонерів, а «вага» цього голосу визначається кількістю акцій у даного акціонера. Завжди існує власник (чи група власників), що концентрує контрольний пакет акцій (50% плюс одна акція). У великих корпораціях такий пакет через величезну кількість акціонерів може складати набагато менші значення. Збори акціонерів мають право призначення керуючих корпорацій, які здійснюють поточне управління діяльністю компаній. Акції корпорацій (відкритих акціонерних товариств) купуються і продаються на фондовому ринку, а зміна ціни акцій свідчить про довіру чи недовіру інвесторів до характеру керування підприємством. Законодавство всіх країн, де можуть створюватися корпорації, передбачає регулярну публікацію ними своїх фінансових звітів. Очевидно, що корпорація у порівнянні з індивідуальним володінням і партнерством зіштовхується з наростаючою величиною трансакційних витрат усередині фірми.

До переваг корпорації відносяться: можливості залучення значних фінансових ресурсів для свого розвитку; диверсифікована діяльність по різних ринках та, можливо, країнах; обмежена відповідальність акціонерів по зобов'язаннях фірми, тобто тільки в межах внесеного паю; відносно легка передача власності із рук у руки (права спадщини, купівля-продаж акцій); певна стабільність (незалежно від волі і бажання окремих акціонерів); можливості лобіювання своїх інтересів через механізми державної влади.

Недоліками корпорації є: складна процедура реєстрації і звітності перед державними органами; можливі зловживання, обумовлені розривом між функцією власності і функцією керування (розходження в інтересах власників і вищих менеджерів компанії); подвійне оподатковування прибутку (спочатку як прибутку корпорації, а потім як доходу акціонера, отриманого у виді дивіденду).

Звичайно, вважається, що керування приватним прибутковим підприємством здійснюються тими, кому належить капітал підприємства. Разом з тим існують самоврядні підприємства, де керування здійснюється робочим (трудовим) колективом. Інституціональні форми таких фірм різноманітні, неоднаковий і ступінь самоврядування в них. Найбільш стара і відома фірма підприємств, керованих працівниками, - це виробничі кооперативи, артілі. Кооперативний рух зародився в Західній Європі ХІХ століття. Сучасними прикладами кооперації є кибутци в Ізраїлі і колгоспи в колишньому СРСР.

Серед інституціональних форм самоврядних підприємств розрізняють три чисті моделі. Перша - це партнерство, чи частковий кооператив. Партнери є засновниками і власниками кооперативу. Вони керують фірмою на однаковій правовій основі. Вони можуть наймати також інших працівників, які не мають прав у власності і керуванні. Друга модель - це повний кооператив. Підприємство належить усім його членам і кожний з них має рівно один голос у керуванні ним. Третя модель - це підприємство, кероване працівниками. Його капітал знаходиться в суспільній власності, що означає, що він доступний кожному члену колективу на рівних умовах. Усі працівники беруть участь у керуванні за принципом: одна людина - один голос. Виробнича організація тут ґрунтується на розходженні двох типів влади: професійної та спільної. По загальних стратегічних питаннях рішення приймаються всіма працівниками чи їхніми представниками в раді трудового колективу. У свою чергу, професійні координатори (експерти) приймають рішення по спеціальних питаннях.

Крім цих моделей робоче самоврядування може частково реалізовуватися на підприємствах, керованих власниками (участь робітників у керуванні). Це може бути практика спільних консультацій, кодетермінация (спільне прийняття рішень), робочий контроль і т. ін.

Підприємство, яке кероване трудовим колективом, реально, якщо виконуються наступні умови:

- право керувати підприємством належить усім працюючим на ньому і засновано на їхній ролі як трудящих, а не як власників капіталу;

- дохід підприємства після оплати усіх витрат і податків належить тим, хто працює на ньому, і розподіляється ними;

- учасники підприємства повинні зберігати вимоги на свої внески капіталу, а колективне фінансування повинне здійснюватися тільки із частини нерозподіленого доходу, а також ряду інших джерел: позик, кредитів, суспільних і державних фондів;

- для заохочення росту і розвитку самоврядних підприємств, доходи на капітал повинні реінвестуватися в нові основні фонди, а не цілком використовуватися на поточне споживання;

- вся інформація про підприємство повинна бути доступна всім його членам, а управлінські й інші спеціальні знання повинні поширюватися серед учасників як можна повніше.

Державне підприємство - це структурна одиниця державного підприємницького сектора, у якій держава володіє контрольним пакетом акцій чи відіграє вирішальну роль у керуванні. Як правило, державні (суспільні) підприємства виникають у відповідь на нездатність ринку забезпечити ефективне виробництво деяких видів товарів і послуг, для яких характерні недосконалість інформації на стороні покупців, наявність зовнішніх ефектів чи зростаючої віддачі від масштабу виробництва.

Розрізняють три типи державних підприємств. Перша - несамостійна корпорація публічного права. Її особливістю є приналежність державі і, відповідно, повне бюджетне фінансування. Сюди відносяться: монетні двори, в'язниці, державні і муніципальні школи, університети, лікарні. Другий - самостійна корпорація публічного права. Вона має власний капітал і здійснює самостійне керування, але держава встановлює ряд обмежень на її діяльність: регулювання цін, напрямок використання доходів. Сюди відносяться пошти, залізниці. Такі підприємства, як правило, користуються бюджетною підтримкою. Третій - це корпорація приватного права. Вона - аналогічна приватним прибутковим компаніям, але контрольний пакет акцій знаходиться у держави.

Оскільки, як правило, державні підприємства значною мірою низько ефективні, остільки практично у всіх розвинутих і в багатьох країнах, що розвиваються, сформувалася і реалізується тенденція до скорочення сфери суспільного підприємництва, широкого використання змішаних форм власності за рахунок залучення приватного капіталу в різних його формах.

Приватні некомерційні організації - це організації, які створені для задоволення яких-небудь суспільних нестатків і які за законом не можуть розподіляти між своїми власниками чи керуючими отримані після відшкодування витрат прибутки. Сюди відносяться різні добровільні, філантропічні і благодійні організації, що складають помітну частку в економічній діяльності в країнах з ринковою економікою. Протягом століть неприбуткові приватні організації надавали послуги, аналогічні послугам сьогоднішніх урядів. Попит на такі послуги виникає, по-перше, через ринкову недостатність і, по-друге - урядову. Цим організаціям люди схильні довіряти більш, ніж таким, що переслідують ціль отримання прибутку. Прикладами можуть служити приватні лікарні, дитячі дошкільні закладі, банки донорської крові, медичні дослідження, природоохоронні організації, церкви.

Неприбуткові організації представляють собою форму інституційного гібрида, який поєднує риси прибуткової фірми і державної (суспільної) організації. Їхнє заснування і керування ними є результатом приватної ініціативи. Такі організації фінансуються за рахунок пожертвувань, зборів, державних дотацій, членських внесків, плати за свої послуги. Вони також широко використовують добровільну працю. Фінансування є найбільш слабким місцем неприбуткових організацій.

В Україні, відповідно до форм власності, можуть існувати підприємства таких видів:

- індивідуальне підприємство, засноване на приватній власності фізичної особи і винятково її праці;

- сімейне підприємство, засноване на власній праці громадян України - членів однієї родини, що проживають разом;

- приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України з правом наймання робочої сили;

- колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статусного товариства, суспільної чи релігійної організації;

- державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальної одиниці;

- державне підприємство, засноване на загальнодержавній (республіканської) власності;

- спільне підприємство, засноване на об'єднанні майна різних власників (змішана форма власності);

- підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян інших держав.

Отже, знання про ефективність кожного типу підприємств, а також зіставлення послуг, що виробляються альтернативними типами підприємств у кожному окремому випадку впливає на вибір форми підприємства, оптимізує можливості їх функціонування.

3. Малі, середні та великі фірми

Незважаючи на те, що кожна фірма є унікальною й досить неповторною, мають місце критерії, за якими фірми можна класифікувати по групам. Найбільш поширений підхід до класифікації фірм - це поділ їх на малі, середні та великі. Виділяють два основних методи класифікації фірм - кількісний та якісний.

Кількісний метод визнає підприємство малим, середнім або великим відповідно до визначеного критерію. Як правило, за такі показники беруться кількість зайнятих, розмір активів і річний оборот (валовий виторг за рік) фірми. Причому, граничні значення критерію кількості зайнятих відрізняються від країни до країни. Так, якщо в Данії в малій фірмі кількість зайнятих - до 49, то в США - до 1500 осіб в промисловості. Відповідно до законодавства України, до малих підприємств відносяться ті, що мають кількість зайнятих до 200 чоловік - у промисловості і будівництві, до 50 чоловік - в інших областях виробничої сфери.

Якісна класифікація фірм базується на критеріях, що відображають внутрішню сутність фірми: юридичний статус, структуру управління, джерела фінансування.

В останні десятиріччя широке розповсюдження дістала теорія життєвого циклу або етапів росту фірми як результату розвитку маркетингових досліджень. В основі її лежить стратегія розвитку продукту як індикатора етапу росту фірми від його розробки та виведення на ринок через зростання та зрілість до насичення та занепаду. Класифікації такого типу допомагають вирішувати питання урядової підтримки тих чи інших фірм або отримання діяльності антимонопольним законодавством з метою підтримки конкурентного середовища в економіці.

Про переваги великих виробництв загальновідомо. Очевидно, що саме вони визначають економічну динаміку національних економік. Однак, і малі фірми, як показала практика останніх десятиліть, знаходять своє місце в економіці завдяки великим можливостям гнучкого реагування на кон'юнктуру ринку, активній розробці нововведень у рамках венчурних (ризикованих) підприємств, кооперації і спеціалізації з великими підприємствами, а також внаслідок унікальних можливостей самореалізації підприємця і допомоги в створенні нових робочих місць. Очевидно, що економіці об'єктивно необхідне існування різних за розмірів фірм.

Основні поняття

Фірма firm

Підприємство plant

Контракт contract

Класичний контракт classical contract

Неокласичний контракт neoclassical contract

Відносинний контракт relational contract

Загальні ресурси (активи) common assets

Специфічні ресурси (активи) specific assets

Інтерспецифічні ресурси (активи) interspecific assets

Індивідуальне володіння individual proprietorship

Партнерство partnership

Корпорація corporation

Практикум

Вправа 1. Знайдіть правильні відповіді

1. Фірма - це:

а) „торгове ім'я” комерсанта;

б) майновий комплекс;

в) суб'єкт підприємницької діяльності, що має економічну і юридичну самостійність;

г) суб'єкт підприємницької діяльності, що працює нелегально.

2. В економіці розвинутих країн по ролі в національній економіці переважають:

а) фірми індивідуальної власності; в) корпорації;

б) державні підприємства; г) партнерства.

3. Фірмою не є:

а) приватний медичний кабінет; в) державний нотаріус;

б) приватний нотаріус; г) приватне фермерське господарство.

4. Перевагами товариства є:

а) стабільність з перебігом часу;

б) спеціалізація власників;

в) сильні стимули до одержання прибутку;

г) можливості залучення певних фінансових ресурсів.

5. Перевагами одноосібного володіння є:

а) стабільність з перебігом часу; в) рівень свободи дій;

б) простота керування; г) сильні стимули до одержання прибутку.

6. Перевагами акціонерних товариств є:

а) стабільність з перебігом часу;

б) наростаюча величина трансакційних витрат усередині фірми;

в) можливості залучення фінансових ресурсів;

г) обмежена відповідальність акціонерів.

7. Некомерційні організації мають право:

а) вести благодійну діяльність; в) вести комерційну діяльність;

б) збирати пожертвування; г) створювати приватні лікарні.

8. Диверсифікація - це коли фірма, що випускає персональні комп'ютери:

а) одночасно займається готельним бізнесом;

б) зливається з фірмою такого ж профілю;

в) покупає акції нафтової компанії;

г) одночасно володіє кіностудією.

9. Громадянин ризикує своїм капіталом найменшою мірою в фірмі, що є:

а) одноосібним володінням; в) корпорацією;

б) партнерством; г) кооперативом.

10. Недоліками корпорацій є:

а) подвійне оподаткування прибутку;

б) диверсифікація діяльності;

в) можливі зловживання серед вищих менеджерів;

г) обмежена відповідальність акціонерів.

Вправа 2. Виконайте завдання

1. Проаналізуйте загальні риси та розходження в поняттях «фірма» і «підприємство». Наведіть приклади фірм і підприємств у своєму місті.

2. Поясніть наявність різноманіття форм і розмірів фірм. Оціните, при якому типі фірми легше здійснити виробництво літаків, турбін для електростанцій, легкових автомобілів, одягу, взуття, вершкового масла.

3. Поясніть, чому у світі й в Україні збереглися виробничі кооперативи як форма організації і ведення господарства.

4. Назвіть основні види підприємств в економіці сучасної України й оцініть значущість кожного з них.

5. В 2005 році кількість малих підприємств в Україні зросла у порівнянні з 2004-м - на 4,1%, з 2000-м - на 35,4%, а з 1995-м - в 3,1 рази. Проаналізуйте динаміку цього процесу. Які можливості малих підприємств? Яку політику поводить уряд України стосовно малого бізнесу?

Література

1. Економічна теорія: Посібник / За заг. ред. Є.М. Воробйова. - Київ-Харків, 2001. - Гл.9.

2. Коуз Р. Фирма, рынок и право. - М., 1993.

3. Курс экономической теории /Под ред. Чепурина М.Н., Киселевой Е.А. - Киров, 2004. - Гл.9.

4. Мочерний С.В. Довбенко М.В. Економічна теорія. - К., 2004. - Гл.3.1.

5. Мочерний С.В. Економічна теорія. - К., 1999. - Розд. 3.

6. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. - М., 1999. - Гл. 6.

7. О. Уильямсон. Фирмы и рынки. В кн. «Современная экономическая мысль» / Пер. с англ. - М., 1981.

8. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2. Підприємництво, маркетинг, менеджмент / За ред. Ю.В.Ніколенка. - К., 1998. - Гл. 1-4.

9. Основы экономической теории: политэкономический аспект. Ученик / Отв.ред. Г.Н.Климко. - К., 2001. - Разд.19.

10. Основы экономической теории: Уч.пособ. / Под ред. Гуревичева М.Н. - Харьков: НТУ «ХПИ», 2003. - Гл.5.

11. Основы экономической теории: Ученик / С.В.Мочерный, В.К.Симоненко, В.В. Секретарюк. - К, 2000. - Гл.9.

12. Экономическая теория: Учебник/ Под ред.Камаева В.Д. - М., 1998. -Гл.11.

13. Экономическая теорія: Ученик / Под общ. ред. В.И. Видяпина, А.И. Добрынина. - М., 2005. - Гл.10.

Глава 8. Теорія виробництва

1. Виробництво та виробнича функція

Виробництво - це процес використання праці, капіталу, природних ресурсів і матеріалів для створення необхідних продуктів та надання послуг. Виробничі послуги праці, капіталу, землі та підприємницьких здібностей називаються факторами виробництва.

Капітал у речовинній формі - це засоби виробництва, що належать підприємцю. Земля є обов'язковим компонентом процесу виробництва. Будь-який виробничий будинок, спорудження, цех розташовуються на землі. Велику роль земля грає в сільському господарстві. Земля також містить у собі природні ресурси і сировину. Праця - це елемент виробництва, що з'єднує сировину, матеріали, устаткування в єдиний виробничий процес. Без використання праці створення нових благ і послуг було б неможливо. У 70-і роки XIX сторіччя Альфредом Маршаллом був виділений четвертий фактор виробництва - організація. Пізніше Й. Шумпетером цей фактор був названий підприємництвом. Таким чином, виробництво є процесом об'єднання таких факторів, як капітал, праця, земля і підприємництво з метою одержання нових благ і послуг, які необхідні споживачу.

Економічна теорія вивчає, головним чином, виробництво як продуктивну систему, здатну постачати на ринок певну кількість товару, витративши при цьому деякі кошти та споживши певні обсяги ресурсів. Підприємство - основна організаційна ланка економіки країни. Головною метою діяльності будь-якого підприємства є одержання максимального прибутку при мінімумі витрат. Умовами досягнення цієї мети можуть бути: максимізація валового доходу, обсягів продажу, захоплення більшої частки ринку даного виду продукції.

Кожне підприємство постійно вирішує три питання: що робити (продукція, робота, послуги і їхні обсяги); як робити (технологія, фактори виробництва); для кого робити (ринки, споживачі, ціни)? При цьому велику роль відіграє визначення тимчасового інтервалу, протягом якого зважуються питання розвитку виробництва. Для підприємства виділяють наступні тимчасові інтервали:

- короткостроковий - зміна обсягу виробництва можлива за рахунок використання додаткових факторів виробництва змінного характеру (робочої сили, сировини і матеріалів) при незмінному обсязі використання інших факторів (виробничі потужності, капітальні спорудження);

- довгостроковий - зміна обсягу виробництва можлива за рахунок зміни всіх факторів виробництва.

Для організації виробничого процесу необхідні фактори виробництва у певній кількості. Виробничою функцією називається залежність максимально можливого обсягу виробленого продукту від певної кількості використовуваних факторів виробництва:

Q = f(K, L, M),

де Q - максимальний обсяг продукту, який можна зробити при заданій технології і визначених факторах виробництва; К - витрати капіталу; L - витрати праці; М - витрати матеріалів.

Для аналізу і прогнозування обсягу виробництва частіше використовується виробнича функція, яка має назву функція Кобба-Дугласа:

Q = k·K· L·M,

де Q - максимальний обсяг продукту при заданих факторах виробництва;

K, L, M - відповідно витрати капіталу, праці, матеріалів;

k - коефіцієнт пропорційності (чи масштабності);

, , - коефіцієнти еластичності обсягу виробництва відповідно до капіталу, праці і матеріалів (коефіцієнт приросту Q, що припадає на 1 % приросту відповідного фактора).

Різні комбінації факторів виробництва дають різні обсяги виробленої продукції. У короткостроковому інтервалі існує межа росту обсягу виробництва при збільшенні змінного фактора (наприклад, праці), якщо інші (наприклад, капітал) залишаються постійними (у той же час). Ця властивість одержала назву закону спадної граничної продуктивності. Цей закон характерний для виробничої функції з одним змінним фактором:

Q = f(X, Y),

де Y - величина постійного фактора; X - величина змінного фактора.

При зміні кількості сполучень факторів виробництва змінюється й обсяг випуску продукції. Показниками результативності виробництва є сукупний продукт (TP), середній продукт (AP), граничний продукт (MP).

Сукупний продукт - це загальна кількість зробленого продукту. Він змінюється в процесі збільшення використання змінного фактора Х за інших незмінних умов.

Середній продукт - це відношення сукупного продукту до кількості використаного у виробництві змінного фактора: АР = ТР/Х.

Граничний продукт - це приріст випуску продукції при використанні додаткової одиниці змінного ресурсу: МР = ДТР/ДХ.

Зазначені залежності можна показати графічно:

Крива сукупного продукту відображає, як змінюється випуск продукції при зміні одного з факторів виробництва, тоді як інші залишаються незмінними (рис. 8.1).

Середній продукт змінного фактору можна визначити, якщо виміряти нахил променя, проведеного від початку координат через відповідну точку кривої сукупного продукту. Так, нахил променя ОА можна визначити через співвідношення координат точки А: Q1/Х1. Це буде середній продукт у точці А: АР = tgб = AМ/OМ = TP/Х. Він досягне свого максимуму у т. С, яка відповідає точці дотику променя, що виходить від початку координат до кривої сукупного продукту. Якщо проведемо дотичну в т. А на кривій сукупного продукту та знайдемо тангенс кута в, то отримаємо граничний продукт: МР = tgв = АМ/LМ = ДТР/ДХ. (Рис. 8.2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Середній продукт буде збільшуватися доти, поки граничний продукт буде більший за нього. В точці перетину кривих середнього та граничного продуктів середній продукт максимізується.

З'ясування динаміки обсягів виробництва залежно від динаміки змінного фактора для конкретного виробництва має важливе практичне значення. Це використовується насамперед для визначення меж, в яких доцільно вести виробництво з точки зору раціоналізації використання факторів. Для короткотермінового періоду виділяються три стадії виробництва:

- перша стадія: від початку виробництва до досягнення середнім продуктом максимального значення. Вона характеризується надлишком постійного фактора та недостачею змінного фактора виробництва;

- друга стадія: від максимального значення середнього продукту до досягнення нульового значення граничного продукту. Це найпривабливіша (ефективна) стадія для виробника, оскільки досягається збалансованість факторів виробництва;

- третя стадія: після досягнення граничним продуктом нульового значення. На ній виробництво стає перенасиченим працею і найчастіше призводить до збитків виробника.

2. Ізокванта

Розглянемо варіант, коли змінними є два фактори виробництва (наприклад, праця і капітал), що при визначеному співвідношенні дають у результаті один обсяг виробленого продукту. Наприклад, візьмемо витрати праці і капіталу при виробництві взуття. Витрати праці позначимо Х, а витрати капіталу - Y. При визначеній комбінації цих двох факторів може бути вироблено 200 пар взуття (Q = 200). Зміна капіталу і праці може відбуватися в різних напрямках. Якщо кількість капіталу збільшується, то застосування праці зменшується, при цьому загальний обсяг виробництва не змінюється. Цю залежність можна представити графічно з використанням ізокванти (кривої рівного обсягу випуску).

Ізокванта - крива, на якій розташовані всі співвідношення факторів, використання яких дає однаковий обсяг випуску продукції (рис. 8.3). При збільшенні обсягів факторів відбувається збільшення обсягу випуску продукції. Ізокванта, що показує виробництво більшого обсягу продукту, буде розташована праворуч і вище попередньої. Ізокванти, що відповідають різним обсягам продукції, утворюють карту ізоквант (рис. 8.4).

Ізокванти мають негативний нахил. Це пояснюються тим, що збільшення використання одного фактора (при визначеному обсязі випуску продукту) можливе тільки при зменшенні іншого фактора. Показником такої зміни співвідношення факторів є гранична норма технологічного заміщення факторами виробництва один одного.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 8.3 - Ізокванта

Рисунок 8.4 - Карта ізоквант

Гранична норма технологічного заміщення працею капіталу (MRTSLК) - розмір капіталу, який може замінити кожна додаткова одиниця праці без збільшення чи зменшення випуску продукції.

Гранична норма технологічного заміщення фактора Y фактором Х розраховується як відношення зміни обсягів їх використання. MRTSx,y береться зі знаком мінус, тому що заміна факторів відбувається в зворотному напрямку:

.

Якщо ми візьмемо яку-небудь точку на ізокванті, наприклад, точку А (рис. 8.5), і проведемо до неї дотичну КМ, то тангенс кута дасть нам значення MRTSx,y = tg .

Ізокванти випуклі до початку координат. У верхній частині ізокванти кут буде досить великим. Це значить, що для зміни фактора на одиницю вимагаються значні зміни фактора Y. Отже, у цій частині кривої значення MRTSx,y буде велике. В процесі руху вниз по ізокванті значення граничної норми технологічного заміщення буде поступово убувати. Це означає, що для збільшення фактора на одиницю буде потрібно незначне зменшення фактора Y.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 8.5 - Визначення норми технологічного заміщення через дотичну до ізокванти

MRTSx,y зв'язана з граничною продуктивністю факторів виробництва:

а) приріст випуску продукції можливий за рахунок збільшення використання капіталу (К - вісь Y): QK = MPKK;

б) за рахунок збільшення використання праці (L-вісь X): QL= MPLL;

в) у рамках однієї ізокванти приріст випуску дорівнює нулю (обсяг виробництва не змінюється), тому:

QК + QL = MPКK + MPLL = 0 MPКK = MPLL

.

Можна зробити висновок, що гранична норма технологічного заміщення визначається співвідношенням граничних продуктів факторів виробництва.

У реальних виробничих процесах зустрічаються два виняткові випадки в конфігурації ізоквант:

1) два фактори ідеально взаємозамінні (рис. 8.6) MRTSx,y = const;

2) два фактори жорстко доповнюють один одного (рис. 8.7).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 8.6 - Ізокванта при повній взаємозаміні факторів

Рисунок 8.7 - Ізокванта при твердій доповнюваності факторів

3. Зміна масштабу виробництва

Важливою задачею для підприємств в довгостроковому періоді є вибір необхідного масштабу обсягу виробництва фірми. Для рішення цієї задачі необхідно знати залежність приросту обсягу випуску продукції від збільшення факторів виробництва. Ця залежність характеризується поняттям ефекту масштабу виробництва. Розрізняють: позитивний ефект масштабу; постійний ефект масштабу; негативний ефект масштабу.

Позитивний ефект масштабу - це така ситуація, коли при n-кратному збільшенні факторів виробництва обсяг випуску продукції збільшується більш ніж у n разів (відрізок ВС на рис. 8.8).

Постійний ефект масштабу - це така ситуація, коли n-кратне збільшення факторів виробництва викликає n-кратне збільшення обсягу випуску продукції (відрізок АD). Негативний ефект масштабу - це така ситуація, коли n-кратне збільшення факторів виробництва приводить до збільшення обсягу випуску продукції менш ніж у n разів (відрізок DР).

У будь-якім виробництві може виникати позитивний, постійний і негативний ефект масштабу.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 8.8 - Ефект масштабу виробництва

Основні поняття

Закон спадної граничної продуктивності	law of diminishing returns
Сукупний, граничний, середній продукт	total, marginal, average product
Позитивний ефект масштабу	economies of scale
Негативний ефект масштабу	diseconomies of scale
Постійний ефект масштабу	constant returns of scale
Короткостроковий та довгостроковий період	short run and long run
Гранична норма технологічного заміщення	marginal rate of technical substitution
Ізокванта	isoquant
Карта ізоквант	isoquant map
Ізокоста	isocost line

Практикум

Вправа 1. Знайдіть правильну відповідь

1. Закон спадної граничної продуктивності діє:

а) при пропорційному зростанні всіх ресурсів;

б) за умов, що запас усіх ресурсів виробника необмежено в короткостроковому періоді;

в) за умов, що не змінюються витрати принаймні одного фактору;

г) при необмеженості трудових ресурсів.

2. Ізокванта - це крива, що ілюструє:

а) всі співвідношення факторів, використання яких дає однаковий обсяг випуску продукції;

б) граничний продукт;

в) різні обсяги продукту, які можна зробити при заданих кількостях ресурсів;

г) середній продукт.

3. Виробнича функція показує:

а) які витрати потрібно здійснити на той чи інший обсяг випуску;

б) найбільш вигідний для фірми випуск при заданих цінах на ресурси;

в) максимальну кількість продукту, яку можна одержати, використовуючи різні сполучення ресурсів;

г) мінімальну кількість продукту, яку можна одержати, використовуючи різні сполучення ресурсів.

4. Сукупний продукт досягає максимального рівня, коли:

а) середній продукт дорівнює нулю; в) граничний продукт більше нуля;

б) граничний продукт дорівнює нулю; г) середній продукт більше нуля.

5. Заміщення одного ресурсу іншим за умов незмінності обсягу виробництва відбувається:

а) при русі по одній ізокванті;

б) при переході з однієї ізокванті на іншу;

в) тільки у випадку спадної продуктивності;

г) немає правильної відповіді.

6. Гранична норма технічного заміщення праці капіталом дорівнює 2. Для забезпечення обсягу виробництва продукції незмінним при скороченні використання праці на 4 одиниці, необхідно збільшити використання капіталу:

а) на 1/2 одиниці; в) на 8 одиниць;

б) на 2 одиниці; г) необхідна додаткова інформація.

Вправа 2. Знайдіть правильні відповіді

1. Ізокванта має:

а) негативний нахил; в) вгнутість до початку координат;

б) випуклість до початку координат; г) немає вірних відповідей.

2. Залежність приросту обсягу випуску продукції від збільшення факторів виробництва характеризується поняттям:

а) позитивний ефект масштабу; в) негативний ефект масштабу;

б) постійний ефект масштабу; г) немає вірних відповідей.

3. В довгостроковому періоді фактори виробництва мають наступний характер:

а) труд постійний; в) капітал постійний;

б) труд змінний; г) капітал змінний.

4. У будь-якім виробництві може виникати:

а) позитивний ефект масштабу; в) негативний ефект масштабу;

б) постійний ефект масштабу; г) немає вірних відповідей.

Вправа 3. Виконайте завдання

1. Заповніть пропуски в наступній таблиці:

Кількість одиниць праці L	Сукупний продукт ТР	Граничний продукт МР	Середній продукт АР
1	4
2	7
3		8
4		1
5			3,2

2. Використовуючи наявні дані, визначте граничний продукт праці і середній продукт праці. Побудуйте криві сукупного, граничного і середнього продукту. При якій кількості праці крива МР перетне криву АР? Яку економічну закономірність відбивають ці графіки?

L	ТР	МР	АР
1	0
2	250
3	700
4	1120
5	1460
6	1670
7	1700
8	1690

3. Використовуючи наступні дані, доведіть, що закон спадної граничної продуктивності діє в даному випадку. (Інші фактори передбачаються незмінними).

Витрати робочого часу	0	1	2	3	4	5	6	7
Сукупний продукт	0	1	3,5	8,5	15	19	21	22,5
Граничний продукт

Накресліть два графіки, на одному з яких зображений сукупний продукт, на іншому - граничний продукт.

4. Використовуючи наступні дані, дайте відповіді на питання:

	L	K	Q
А Б В Г	40 60 120 180	20 30 60 90	200 400 800 880

Визначте ефект масштабу при переході від технології А к Б, від Б к В, від В к Г. Нарисуйте карту ізоквант.

...