Сукупні витрати (TC) - це сума постійних і змінних витрат фірми TC = FC + VC. Графічно сукупні витрати зображуються як результат підсумовування кривих постійних і змінних витрат (рис. 9.7).

Рисунок 9.7 - Сукупні витрати фірми

Кожного виробника цікавить, чому рівні витрати в розрахунку на одиницю продукції (середні витрати). Виділяють середні сукупні витрати, середні постійні і середні перемінні витрати.

Середні постійні витрати (AFC) - це постійні витрати, що приходяться на одиницю продукції. Середні постійні витрати розраховуються за формулою: AFC = FC/Q. В процесі збільшення обсягу виробництва вони будуть зменшуватися.

Середні змінні витрати (AVC) - це змінні витрати, що приходяться на одиницю продукції. Середні змінні витрати розраховуються за формулою:

AVC = VC/Q.

Середні сукупні витрати (ATC) показують сукупні витрати на одиницю продукції. Вони визначаються за формулою:

TC/Q = (FC + VC)/Q = AFC + AVC.

Граничні витрати (MC) - це додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції. Граничні витрати визначаються за формулою:

MC = ДTC/ДQ.

Зміна граничних витрат визначається зміною змінних витрат у результаті випуску додаткової одиниці продукції (постійні витрати не змінюються при зміні обсягу виробництва). Отже, математично граничні витрати можна записати так:

MC = ДVC/ДQ = dVC/dQ.

Рисунок 9.8 - Криві середніх і граничних витрат

Розміри граничних і середніх витрат мають важливе значення, тому що від них залежить вибір фірмою обсягу виробництва. На рис. 9.8 представлена родина кривих середніх і граничних витрат. З графіків видно, що криві ATC, AVC і МС мають U-подібну форму. Між ними складаються важливі співвідношення:

MC не залежать від FC, тому що FC не залежать від обсягу виробництва, а MC - це приросні витрати.

Поки MC менше ATC (AVC), криві середніх витрат мають негативний нахил. Це означає, що виробництво додаткової одиниці продукції зменшує середні витрати.

Коли MC дорівнюють ATC (AVC), це значить, що середні витрати перестали зменшуватися, але ще не почали рости. Це точка мінімальних середніх витрат (AVC = min, ATC = min).

Коли MC стають більшими за ATC (AVC), криві середніх витрат ідуть вгору, що говорить про збільшення середніх витрат у результаті виробництва додаткової одиниці продукції.

5. Витрати фірми в довгостроковому періоді

У довгостроковому періоді фірма може змінити масштаби своїх виробничих потужностей. Галузь у цілому може змінювати свої масштаби (нові фірми можуть вступити в галузь, а вже існуючі - залишити її). Усі витрати в довгостроковому періоді є змінними. Це пояснюється великими можливостями фірм. Фірма може розширити виробничі площі, залучити додаткові позикові засоби, перейти до більш прогресивних методів виробництва. На великих підприємствах у довгому періоді можливе застосування потокових і конвеєрних ліній, нових технологій (автоматизація виробництва).

Крива середніх сукупних витрат у довгостроковому періоді (LATC) так само, як і крива АТС у короткому періоді, має U-подібну форму. АТС у короткому періоді має U-подібну форму в результаті дії закону спадної граничної продуктивності фактору виробництва.

Кожна фірма в той чи інший момент має визначений масштаб виробництва. Цьому масштабу відповідає своя крива середніх витрат короткострокового періоду. Таких кривих існує стільки, скільки масштабів виробництва досліджується. Змінюючи ці масштаби, фірма переходить від однієї кривої АТС до іншої. При цьому переході середні витрати спочатку будуть зменшуватися, а потім будуть поступово зростати (на рис. 9.8 це видно при переході від АТС1 до АТС3, а потім від АТС3 до АТС5). З'єднавши точки мінімуму АТС1, АТС2, АТС3, АТС4, АТС5, одержимо середні витрати в довгостроковому періоді LATC (рис. 9.9).

Рисунок 9.9 - Криві короткострокових і довгострокових середніх витрат

Зменшення АТС у довгостроковому періоді (від АТС1 до АТС3) до обсягу Q3 пояснюється тим, що з розширенням виробництва темпи приросту готової продукції більші темпів приросту витрат. Це відбувається в результаті дії ефекту економії від масштабу (чи позитивна віддача від масштабу). На початковому етапі збільшення кількості використовуваних факторів виробництва дозволяє використовувати більш продуктивну техніку і технологію, знизити число зайнятих, заощадити на будівництві будинків, комунікацій, зменшити витрати на рекламу, навчання, маркетинг. Наприклад, виробництво їжі в одному ресторані "Макдональдс" неефективно. Тому ресторани поєднуються в систему, де діють централізована кухня, з якої обіди доставляються в усі ресторани.

Але подальше розширення виробництва приведе до того, що на фірмах зростуть витрати на додаткові структури керування - відділи, зміни, ділянки; відповідно - на адміністративний апарат; знизиться ефективність керування. Усе це викликає збільшення витрат виробництва і крива LATC стане зростати.

Ефективним масштабом виробництва вважаються такі розміри виробництва, коли при зростанні обсягу випуску (Q1, Q2, Q3) LATC знижуються. Неефективним масштабом виробництва вважаються такі розміри виробництва, коли фірма несе збитки від збільшення випуску (Q4, Q5). Оптимальним масштабом вважається той, при якому досягається мінімум витрат. При обсязі Q3 фірма оптимізує свою діяльність у довгостроковому періоді.

6. Трансакційні витрати

Аналіз фактичного стану справ показує, що у більшості галузей виробництва реальні масштаби діяльності фірм більше їх ефективного масштабу, обумовленого виробничими витратами. Виявляється, що реальні масштаби діяльності фірм можуть бути пояснені тільки наявністю іншого виду витрат, а саме, трансакційних витрат.

Трансакційні витрати - це витрати, що виникають у процесі обміну прав власності, іншими словами, витрати, що спостерігаються не у процесі виробництва, а у процесі обміну. Зрозуміло: якщо ефективний масштаб операцій обміну перевищує ефективний масштаб виробництва, то стає вигідним створення многозаводських фірм, що поєднують виробничу діяльність декількох підприємств.

Неокласична економічна теорія традиційно не звертала уваги на трансакційні витрати та ставила в центр свого аналізу виробничі витрати. Залучення їх до економічного аналізу дозволяє пояснити багато явищ, що не можуть бути пояснені у вузьких рамках традиційної неокласичної економічної теорії. Зокрема, засновник теорії трансакційних витрат Р.Коуз за їх допомогою пояснив необхідність існування окремих фірм, а як згадувалось вище, за їх допомогою можна пояснити і величину реальних розмірів фірм.

За винятком розходження сфер прояву, відмінність трансакційних і виробничих витрат не така вже велика. Як і виробничі, трансакційні витрати повинні визначатися за альтернативним принципом, тобто, як альтернативні витрати. Підприємці постійно здійснюють вибір з різних варіантів проведення трансакцій з метою скорочення витрат, що виникають, іншими словами, прагнуть мінімізувати свої альтернативні витрати.

Особливу роль при цьому грає скорочення трансакційних втрат. Втрати є складовою частиною не тільки трансакційних, але й виробничих витрат. Однак, в останньому випадку вони грають підлеглу, другорядну роль, виникають чи випадково, чи через особливості виробничого процесу і, у кінцевому рахунку, їх частка в загальній масі витрат звичайно не настільки вже велика. Навпроти, саме втрати є головною перешкодою на шляху здійснення трансакцій, тому їх прагнуть запобігти, здійснюючи трансакційні витрати, що забезпечують безперешкодне протікання трансакцій.

Відповідно до двох типів трансакційних витрат - втрат і витрат, усі види трансакційних витрат можна розділити на дві великі групи.

До трансакційних втрат відносяться витрати непередбачених подій: витрати непередбачених дій контрагентів; витрати, пов'язані із можливим різночитанням положень контракту; витрати неузгодженості законодавства та інших нормативних актів; витрати через відсутність дійового контролю та примусу до дотримання законодавчих норм; витрати опортуністичної (тобто спрямованої на порушення попередніх домовленостей) поведінки. До трансакційних витрат входять інформаційні витрати; витрати специфікації та захисту прав власності; витрати здійснення розрахунків; витрати укладання контрактів.

Наведений перелік показує, що хоч трансакційні витрати не завжди враховуються, тобто значною мірою носять неявний характер, вони грають дуже важливу роль в економічних процесах. До впливу трансакційних витрат на економічну ефективність ми ще повернемося при розгляді ринку досконалої конкуренції та монополії.

Основні поняття

Практикум

Вправа 1. Знайдіть правильну відповідь.

Ізокоста - це:

а) бухгалтерські витрати підприємства; в) витрати втрачених можливостей;

б) економічні витрати підприємства; г) лінія рівних витрат підприємства.

Постійні витрати - це витрати на:

а) зарплату керуючого персоналу, відсотки по кредитах, амортизація устаткування;

б) зарплату робітників, охорони, вартість сировини й устаткування;

в) оплату праці працівників, амортизацію устаткування, рентні платежі;

г) сировину, устаткування, ренту, відсотки по кредиту

Фактори, що викликають збільшення витрат у короткостроковому періоді - це:

а) збільшення процентних ставок за банківські кредити;

б) збільшення місцевих податків;

в) збільшення цін на сировину;

г) збільшення орендної плати за устаткування.

Середні сукупні витрати - це:

а) витрати на будь-яку одиницю продукції;

б) змінні витрати на одиницю продукції;

в) постійні витрати в розрахунку на одиницю продукції;

г) сума середніх постійних та середніх змінних витрат.

Граничні витрати розраховуються як:

а) ДTVC : Q; б) ДTVC : ДQ; в) TVC : Q; г) ДTFC : ДQ.

У довгостроковому періоді:

а) усі витрати є змінними;

б) усі витрати є постійними;

в) змінні витрати ростуть швидше, ніж постійні;

г) постійні витрати ростуть швидше, ніж змінні.

У короткостроковому періоді фірма виробляє 500 одиниць продукції. Середні змінні витрати складають 2 дол., середні постійні - 0,5 дол., сукупні витрати складають:

а) 2,5; б) 1250; в) 750; г) 1100.

Середні сукупні витрати досягають мінімальної величини при тім обсязі виробництва, коли:

а) МС = AFC; в) MC = ATC;

б) МC = AVC; г) немає вірних відповідей.

Який з наступних видів витрат не приймається до уваги при виробленні рішень про оптимальний обсяг виробництва фірми:

а) середні змінні витрати; в) середні постійні витрати;

б) середні сукупні витрати; г) граничні витрати.

Яка з наступних кривих ніколи не приймає U-образної форми:

а) AVC; б) MC; в) AFC; г) ATC.

Вправа 2. Знайдіть правильні відповіді.

1. Економічні витрати містять у собі:

а) зовнішні грошові платежі власникам ресурсів виробництва та напівфабрикатів;

б) явні витрати, але не включають неявні витрати;

в) внутрішні витрата;

г) явні і неявні витрати, які зменшені на величину нормального прибутку.

2. Бухгалтерські витрати - це:

а) витрати на сировину, матеріали;

б) відсотки на позикові засоби;

в) витрати в грошовій формі на виробництво і реалізацію продукції;

г) зарплата робітників.

3. Рівновага виробника забезпечується, коли:

а) забезпечуються мінімальні витрати виробництва;

б) кут нахилу ізокванти збігається з кутом нахилу дотичної до неї із окости;

в) ;

г) немає вірних відповідей.

4. До трансакційних в трат відносяться витрати:

а) витрати неузгодженості законодавства;

б) витрати непередбачених дій контрагентів;

в) пов'язані із можливим різночитанням положень контракту;

г) немає вірних відповідей.

Вправа 3. Виконайте завдання.

1. Вкажіть до якого періоду належать дані. Заповніть наступну таблицю.

а) намалюйте криві ТР, АРL,МРL;

б) намалюйте криві TC, FC, VC;

в) намалюйте криві AFC, AVC, ATC, MC;

г) при якому загальному обсязі виробленого продукту граничний продукт труда зростає, залишається незмінним, убуває.

2. Фірма-випускник мікрохвильових печей працює в умовах конкуренції. Функція сукупних витрат фірми має вигляд ТС = 100 +Q2. Знайдіть: 1) скільки необхідно виробити печей, щоб отримати максимальний прибуток, якщо ціна печі дорівнює 60 грош. одиниць; 2) чому дорівнює максимальний прибуток.

3. Функція сукупних витрат фірми має вигляд ТС = 150 +5Q + 2Q2. Визначте: FC, VC, MC, ATC, AFC, AVC. За якого обсягу випуску АТС прийме мінімальне значення.

Література

1. Ивашковский С.Н. Микроэкономика: Учебник. - М., 1998. - Гл.6.

2. Лисовицкий В.Н. Микроэкономика. - Харьков, 1993. - Гл.5.

3. Макконннел К., Брю С. Экономикс. - М.: Республика, 1999. - Гл.22.

4. Микро-, макроэкономика. Практикум. Задачи, тесты, ситуации. - СПб., 1994. - Гл.7.

5. Микроэкономика/ Под ред. Е.Б.Яковлевой. - М., 1997. - Гл.4.

6. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики: Учебник для вузов. - М., 2002. - Гл.5.

Глава 10. Конкуренція і монополія

1. Ринок досконалої конкуренції

Сучасний ринок характеризується різноманіттям галузей. Є галузі, які схожі між собою, є галузі, які істотно відрізняються. Звичайно економісти виділяють чотири типи ринкових структур: досконалу конкуренцію, чисту монополію, олігополію й монополістичну конкуренцію. Досконала конкуренція й чиста монополія представляють два полюси, між якими розташовуються олігополія (ринок, близький по деяких параметрах до ринку чистої монополії) і монополістична конкуренція (ринок, близький до ринку досконалої конкуренції). Основні параметри, за якими можна судити про те, з яким типом ринкової структури ми маємо справу, наступні: 1) чисельність фірм на ринку; 2) тип продукту; 3) контроль над ціною; 4) умови вступу в галузь; 5) нецінова конкуренція.

У процесі дослідження кожної галузі важливо розуміти, як визначається для кожної з них оптимальна ціна, а також, як установлюються оптимальні обсяги виробництва. Ця інформація допомагає, як самому підприємцю побудувати грамотну стратегію розвитку свого підприємства, так і споживачеві, що одержує можливість спрогнозувати поведінку продавця й дотримати своїх інтересів.

Ринкова структура називається досконалою конкуренцією, якщо жоден із продавців не здатний зробити істотного впливу на ціну. Основні характерні риси ринку досконалої конкуренції наступні: 1) велика кількість незалежно діючих продавців; 2) однорідна (стандартизована) продукція, внаслідок чого відсутня нецінова конкуренція; 3) контроль над ціною відсутній, оскільки на ринку функціонує велика кількість незалежне діючих продавців, які виробляють настільки незначну частину від загального обсягу виробництва, що, збільшивши або зменшивши її, вони не зможуть вплинути на загальний рівень цін; 4) легкий вступ і вихід із галузі, тому що не існує серйозних перешкод - законодавчих, технологічних, фінансових; 5) відсутність нецінової конкуренції, тому що продукція однорідна. Типовим прикладом ринків досконалої конкуренції служить: ринок сільськогосподарських товарів, ринок іноземних валют, фондовий ринок.

У чистому вигляді умови досконалої конкуренції досить складно реалізуються на практиці. Наприклад, однорідність продукції може бути нездійсненна у наслідок географічного місця продажу, умов обслуговування й т. і. Звідси випливає можливість відносного впливу й на ціну продукту.

Крива попиту фірми-досконалого конкурента є абсолютно еластичною (рис 10.1). Це пояснюється тим, що фірма, яка виходить на ринок, пристосовується до тієї ціни, що вже склалася на даний продукт. Будь-яке підвищення або зниження ціни може призвести до витиснення фірми з даного ринку.

Рисунок 10.1 - Абсолютно еластичний попит конкурентної фірми

При дослідженні ринку досконалої конкуренції важливо визначити період спостереження: короткостроковий або довгостроковий. У короткостроковому періоді існує певна кількість фірм, кожна з яких не змінює свої виробничі потужності. У довгостроковому періоді фірми мають досить часу для збільшення своїх виробничих потужностей (додаткова закупівля устаткування, розширення виробничих площ).

У короткостроковому періоді фірма-досконалий конкурент прагне максимізувати прибуток, знаючи рівноважну ціну й установивши рівноважний обсяг продажів. Існує два методи визначення рівноваги фірми-досконалого конкурента: 1) порівняння валового доходу й валових витрат (ТR і ТС), 2) порівняння граничного доходу й граничних витрат (МR і МС). Перший метод базується на визначенні такого обсягу виробництва при заданій галузевій ціні, за яким різниця (прибуток) між валовим доходом і валовими витратами буде максимальною. Другий метод зіставляє швидкості зміни валового доходу й валових витрат і припускає визначення такого обсягу виробництва, за яким дані швидкості будуть однакові (або, що теж саме, прибуток буде максимальним). У цьому випадку умовою максимізації прибутку буде рівність МR=МС. Оскільки ціна на продукцію фірми-досконалого конкурента не змінюється, умова максимізації прибутку для неї така:

МR=МС=Р.

Фірма-досконалий конкурент у короткостроковому періоді може одержувати економічний прибуток, нормальний прибуток, мінімізувати збитки й закриватися. У першому випадку ціна повинна перевищувати розмір середніх загальних витрат (АТС) при відповідному випуску продукції. При одержанні нормального прибутку ціна буде в точності відповідати АТС. У випадку мінімізації збитків ціна може бути нижча за АТС, але вона не повинна бути нижче середніх змінних витрат (АVС). Тобто при мінімізації збитків повинна виконуватися умова Р>АVС. У цьому випадку фірмі не слід закриватися, оскільки у випадку закриття вона зазнає збитки у розмірі постійних витрат, величина яких перевищує розмір поточних збитків. Але якщо ж ціна буде нижче середніх змінних витрат (Р<АVС), фірмі варто закритися, оскільки величина її збитків вже перевищує розмір постійних витрат.

Якщо фірми-досконалі конкуренти одержують у довгостроковому періоді економічний прибуток, це є сигналом для вступу в галузь інших фірм. При цьому ринкова ціна знижується до рівноважного стану за рахунок зростаючої пропозиції. За даною ціною фірма-досконалий конкурент буде одержувати нормальний прибуток, а середні загальні витрати досягнуть мінімального рівня. Тобто, у довгостроковому періоді фірма-досконалий конкурент досягне рівноваги за умови:

Р = min АТС = МС = МR.

Аналогічним чином збитки досконалих конкурентів призводять до зниження пропозиції й підвищення ціни до рівноважного рівня.

Переваги ринку досконалої конкуренції полягають у наступному:

1) внаслідок того, що ціна на продукцію фірми дорівнює її мінімальним середнім витратам, споживач одержує товари за мінімальною із всіх можливих цін;

2) ринок досконалої конкуренції створює умови для ефективного використання обмежених ресурсів, оскільки витрати фірми на одиницю продукції мінімальні;

3) досконалі конкуренти розподіляють обмежені ресурси таким чином, щоб максимально задовольнити потреби споживачів. Якщо попит на товар збільшується, то його пропозиція також зростає.

До недоліків ринку досконалої конкуренції можна віднести наступне:

1) прагнення фірми-досконалого конкурента окупити всі витрати призводить до виникнення побічних витрат, наприклад, до забруднення навколишнього середовища, що перекладається в цілому на суспільство;

2) фірми-досконалі конкуренти найчастіше не зацікавлені в розробці й використанні технічних досягнень, оскільки на даному ринку існує високий ступінь копіювання за рахунок вільного входження й виходу з нього. Так, витрати може нести одна фірма-розроблювач винаходу, а прибуток буде ділити вся галузь;

3) однорідність продукції не дозволяє споживачеві вибрати продукт на свій смак.

2. Ринок чистої монополії

Протилежним полюсом ринку досконалої конкуренції є ринок чистої монополії. Чиста монополія існує тоді, коли одна фірма є єдиним виробником продукту, в якого немає близьких замінників. Характерні риси ринку чистої монополії наступні: 1) єдиний продавець на ринку (ціла галузь може складатися з однієї фірми); 2) продукція унікальна (немає близьких замінників); 3) значний контроль над ціною, а також контроль обсягу пропозиції; 4) серйозні перешкоди на вступі в галузь у вигляді економічних, технічних, юридичних й інших бар'єрів; 5) нецінова конкуренція існує, але має специфічний характер, наприклад, прояв добродійності. Типовим прикладом підприємств-монополістів є комунальні підприємства.

Крива продажів монополіста збігається із кривої попиту на ринку даного товару, тому монополіст може збільшити обсяги продажів тільки знижуючи ціну кожної наступної одиниці продукції. Таким чином, граничний дохід монополіста буде завжди меншим за ціну продажу. Крім того, монополіст, бажаючи максимізувати прибуток, завжди буде уникати нееластичного відрізку кривої попиту, оскільки, знижуючи ціну на даному відрізку, монополіст буде скорочувати валовий дохід і необґрунтовано підвищувати витрати виробництва. Графік максимізації прибутку в умовах монополії наведено на рисунку 10.2.

Рисунок 10.2 - Максимізація прибутку в умовах монополії

До недоліків ринку чистої монополії можна віднести наступне:

1) монополіст сприяє нераціональному розміщенню ресурсів, оскільки він зацікавлений у продажі меншого обсягу продукції за більш високою ціною у порівнянні з досконалим або монополістичним конкурентом, тобто не виконується рівність Р = МС;

2) монополіст може витрачати значні кошти на заходи, що дозволяють йому зберегти своє монопольне положення, що зазначається на рівні витрат;

3) монополіст не завжди зацікавлений у розробці й використанні досягнень НТП, оскільки відсутність конкуренції гарантує йому одержання запланованого прибутку;

4) одержуючи економічний прибуток, монополіст, тим самим, перерозподіляє доходи суспільства на свою користь (порушується рівність Р = АТС);

5) за певних умов монополісти проводять цінову дискримінацію, тобто продають споживачам однакову продукцію за різними цінами, при цьому цінова різниця не обґрунтована різницею у витратах.

Виділяють дискримінацію першого, другого та третього ступеня. Дискримінація першого ступеню полягає в тому, що на кожну одиницю виробленого товару встановлюється своя ціна, яка дорівнює ціні попиту. Застосовується вона переважно в умовах індивідуального виробництва, коли виготовлення та реалізація певного товару, наприклад нової техніки, здійснюється за замовленням конкретних споживачів.

Дискримінація другого ступеню припускає, що продукція, яку випускає монополія, групується в партії, на які встановлюються різні ціни (система знижок і надбавок на ціни товарів). Наприклад, ресторан, який обслуговує клієнтів в денний час за зниженими цінами, а в вечірній - за підвищеними розцінками.

Дискримінація третього ступеню припускає розподіл покупців на окремі групи або ринки, де встановлюється своя ціна реалізації (застосовується в тому випадку, коли у клієнта немає стимулу, заплативши за послугу низьку ціну, перепродати її по більш високій ціні, наприклад, послуги лікарів, адвокатів, вчителів).

Однак в певних ситуаціях функціонування чистої монополії більш доцільно, ніж функціонування великої кількості конкуруючих фірм. Наприклад, монополіст має можливість розподілити значні кошти, які він вложив в нову технологію, на більший обсяг продукції протягом більш тривалого проміжку часу, чого не може дозволити собі мале підприємство, яке буде змушено перекласти основну частину цих коштів на менший обсяг продукції. У цьому випадку, середні витрати конкурентної фірми виявляються більш високими в порівнянні із середніми витратами монополіста.

3. Ринок олігополії

Ринки чистої монополії, олігополії й монополістичної конкуренції відносять до ринків недосконалої конкуренції. Недосконала конкуренція - це конкуренція, за якої не виконується хоча б одна з умов досконалої. Як було відзначено раніше, у чистому вигляді ринок досконалої конкуренції й ринок чистої монополії не може існувати, оскільки немає абсолютно однорідної продукції, також, як і немає абсолютно унікальних продуктів. Найпоширенішими типами ринкових структур є ринок олігополії й ринок монополістичної конкуренції, які займають проміжне положення між ринком досконалої конкуренції й ринком монополії.

Олігополією називають ринкову ситуацію, за якої декілька фірм домінує в галузі. Характерні риси ринку олігополії наступні: 1) невелика кількість фірм на ринку (в середньому, від 2-х до 10), при цьому, олігополіст, визначаючи лінію своєї економічної поведінки, враховує не тільки реакцію споживачів, але й конкурентів; 2) продукція може бути диференційованою або однорідною; 3) контроль над ціною значний при таємній змові; 4) наявність істотних перешкод при вступі в галузь; 5) значна нецінова конкуренція (особливо при диференціації продукції). Прикладом олігополістичного ринку може служити ринок мобільного зв'язку, ринок комп'ютерів, автомобільний ринок та інше.

Поведінка фірм-олігополістів може бути некооперативною і кооперативною. У випадку некооперативної поведінки будь-яка дія олігополіста, як правило, викликає відповідну реакцію його конкурента. До основних моделей некооперативної поведінки відносять модель Курно, модель «ламаної кривої попиту», цінову війну. Моделі кооперативної поведінки включають лідерство в цінах, таємну змову, ціноутворення за принципом «витрати плюс».

Модель ламаної кривої попиту побудована на припущенні, що конкурентні фірми підтримають кожне зниження її ціни, але не стануть іти за її підвищенням. Припустимо, що на ринку функціонують три незалежні фірми: А, В і С. Нехай фірма А змінить ціну. При цьому, фірми В і С можуть також змінити ціни, а можуть проігнорувати цю зміну.

Розглянемо перший варіант, коли фірми В і С слідують за ціною фірми А. Зниження ціни фірмою А призведе до незначного росту обсягів її виробництва (крива попиту D1 нееластична), тобто структура ринка не зміниться, тому що фірми В і С також понизять ціну. За рахунок зниження ціни на нееластичному відрізку попиту всі фірми втратять частину виторгу.

Другий варіант - фірми В і С не слідують за ціною фірми А. Припустимо, фірми А знижує ціну. Це забезпечує їй розширення обсягів продаж за рахунок конкурентів (крива попиту D2 еластична). Якщо ж фірма А підвищує ціну, то вона буде витиснута з ринку і втратить споживачів, які переключаться на покупку товарів фірм В і С.

Модель ламаної кривої попиту показує, що олігополісти частіше за все не зацікавлені в зміні цін. Кожна зміна ціни призводе до гіршого. Підвищення ціни на еластичній ділянці та зниження ціни на нееластичній ділянці призводе до втрати виторгу. Модель ламаної кривої попиту наведено на рисунку 10.3.

Рисунок 10.3 - Модель ламаної кривої попиту

Суть моделі Курно полягає в тому, що кожна фірма вважає обсяг виробництва конкурента заданим і на цій основі приймає своє рішення, захопивши весь вільний ринок. За певною ціною та обсягом випуску фірми поступово приходять до рівноваги. Рівноважний рівень обсягів виробництва обох фірм знаходиться на перетині кривих реагування. Тобто кожна фірма в цієї точці правильно припускала про обсяг виробництва іншої.

Модель Курно доводить, що рівноважна ціна поступово рухається від монопольної ціни до ціни, яка дорівнює граничним витратам, або конкурентної ціни. Якщо ж фірмам удалося домовитися про обсяги випуску та поділ прибутку, то сумарний обсяг випуску буде знаходитися на контрактній кривій. Модель Курно наведено на рисунку 10.4.

Рисунок 10.4 - Модель Курно

Основними перешкодами для таємної змови можуть бути: 1) істотні розходження в попиті на продукцію фірм-олігополістів і витратах (кожна фірма вже встигла завоювати на ринку свою частку споживачів, а також, кожна фірма відрізняється різним ступенем ефективності виробництва); 2) чисельність фірм (чим більша кількість фірм, тим складніше їм об'єднатися в картель); 3) не дотримання умов договору (шахрайство), засноване на тому, що деякі олігополісти не можуть утриматись від спокуси понизити ціну або розширити обсяг продажів, незважаючи на умови договору; 4) антимонопольне законодавство; 5) загальний спад в економіці, який веде до скорочення ринків і до підвищення середніх загальних витрат, що позначається на неповному завантаженні виробничих потужностей фірм, і, як наслідок, зниженні ціни й збільшенні обсягів продажів.

4. Ринок монополістичної конкуренції

Ринку монополістичної конкуренції властиві риси як монополії, так і досконалої конкуренції. Основні характерні риси даного ринку наступні: 1) відносно велика кількість фірм, що пропонують схожу, але не ідентичну продукцію; 2) диференційований тип продукту (по якості, по розміщенню, по впакуванню, по стилю надання послуг); 3) існує незначний контроль над ціною; 4) не існує серйозних перешкод для вступу в галузь; 5) значна нецінова конкуренція (акцент робиться на рекламі, торгових знаках і т. ін.). Прикладами підприємств-монополістичних конкурентів можуть служити підприємства роздрібної торгівлі, перукарні, кінотеатри.

У порівнянні з досконалою конкуренцією, монополістична конкуренція вважається менш ефективною, оскільки ціна на продукцію даних фірм вища за мінімум середніх загальних витрат. Крім того, ціна також вище граничних витрат (МС), що говорить про менш ефективне використання ресурсів у порівнянні з використанням ресурсів на ринку досконалої конкуренції. Причинами неефективності ринку монополістичної конкуренції можуть служити: 1) реклама (вона створює додаткові витрати, не пов'язані з формуванням нового продукту); 2) неповне завантаження потужностей; 3) додаткові витрати на створення великого асортименту товарів. Графік максимізації прибутку в умовах монополістичної конкуренції наведено на рисунку 10.5.

Рисунок 10.5 - Максимізація прибутку в умовах монополістичної конкуренції

У період становлення ринкових відносин в Україні особливо актуальним стає питання про стимулювання конкурентного ринкового середовища й розвитку сектора малого підприємництва. Переваги великої кількості конкуруючих фірм очевидні. Це й рішення проблеми зайнятості, і поліпшення купівельної спроможності споживачів, що у свою чергу призведе до формування й росту середнього класу, і поповнення доходів бюджету. Крім того, стимулювання конкуренції в наш час сприяє росту науково-технічного потенціалу, оскільки основна частина науково-технічних досягнень припадає на сектор малого підприємництва.

З іншого боку, вітчизняні великі підприємства поки недостатньо ще сильні для того, щоб повноцінно конкурувати на світовому ринку. А їхній розвиток є визначальним в оцінці конкурентоспроможності країни, оскільки маючи значний капітал, дані підприємства здатні впровадити інновації, що не завжди може бути «по кишені» малим підприємствам, а також розподілити інноваційні витрати на більший обсяг випуску продукції протягом тривалого проміжку часу. Це сприяє зниженню середніх витрат на одиницю продукції, що є одним з факторів підвищення конкурентоспроможності даних підприємств. Інноваційна сфера - це типовий приклад спільності інтересів малого й великого підприємництва. Тому не можна говорити винятково про стимулювання малого бізнесу, повністю ігноруючи інтереси великих підприємств.

Таким чином, не існує поганих або гарних типів ринкових структур. Всі вони мають право на існування і, взаємодіючи між собою, доповнюють один одного.

Основні поняття

Досконала конкуренція pure competition

Чиста монополія pure monopoly

Олігополія oligopoly

Монополістична конкуренція monopolistic competition

Довгостроковий період long run

Короткостроковий період short run

Економічний прибуток economic profit

Нормальний прибуток normal profit

Війна цін price war

Практикум

Вправа 1. Знайдіть правильну відповідь

1. Ринки досконалої й монополістичної конкуренції мають таку загальну рису:

а) випускаються диференційовані товари;

б) на ринку оперує безліч покупців і продавців;

в) випускаються однорідні товари;

г) ринкове поводження кожної фірми не залежить від реакції її конкурентів.

2. Олігополія - це ринкова структура, де оперує:

а) невелика кількість конкуруючих фірм;

б) велика кількість конкуруючих фірм, які виробляють диференційований продукт;

в) велика кількість конкуруючих фірм, що виробляють однорідний продукт;

г) фірми, поведінка яких не залежить від реакції їхніх конкурентів.

3. Лінія попиту фірми, яка працює в умовах досконалої конкуренції являє собою:

а) пряму лінію з негативним нахилом;

б) пряму лінію, паралельну осі ординат;

в) пряму, що збігається з лінією ціни;

г) пряму, що збігається з лінією граничного доходу.

4. Поняття «фірма-досконалий конкурент» має на увазі, що:

а) це фірма, що не робить впливу на формування ринкової ціни;

б) фірма займає домінуюче положення в галузі;

в) на ринку функціонує велика кількість покупців і продавців;

г) фірма бореться зі своїми конкурентами офіційними методами.

Вправа 2. Знайдіть правильні відповіді

1. Конкурентна фірма одержує максимальний прибуток за умови, що:

а) середні загальні витрати дорівнюють граничному доходу;

б) загальний дохід приймає максимальне значення;

в) граничні витрати дорівнюють середньому доходу;

г) граничні витрати дорівнюють граничному доходу й дорівнюють ціні.

2. Фірма, що працює в умовах досконалої конкуренції, готова припинити роботу, коли:

а) ціна постійно падає;

б) Р = МС;

в) ціна дорівнює мінімальним середнім змінним витратам;

г) збитки фірми менше, ніж величина постійних витрат.

3. На відміну від конкурентної фірми монополіст:

а) стикається із абсолютно еластичною кривою попиту;

б) уникає еластичного відрізку кривої попиту;

в) може призначати будь-яку ціну на свій продукт;

г) при даній кривій ринкового попиту може вибрати комбінацію ціни й обсягу випуску, що дає максимум прибутку.

4. Цінова дискримінація - це:

а) продаж однієї й тієї ж продукції різним споживачам;

б) розходження в оплаті праці по національності або полу;

в) підвищення ціни на товар більш високої якості;

г) розподіл покупців на окремі групи або ринки, де встановлюється своя ціна реалізації.

5. На практиці картелі й подібні їм таємні угоди важко створювати й підтримувати тривалий час, оскільки:

а) існують розходження у витратах фірм-олігополістів;

б) антимонопольний комітет забороняє організовувати картелі;

в) фірми можуть не дотримуватися умов договору, знижуючи ціни й збільшуючи обсяги продажів;

г) ефективність виробництва більшості фірм-олігополістів однакова.

6. Держава повинна стимулювати розвиток як малого, так і великого підприємництва, оскільки:

а) великі підприємства мають можливість впроваджувати інноваційні розробки, що дозволяє в тривалій перспективі знижувати середні загальні витрати;

б) конкурентоспроможність великих підприємств є основою конкурентоспроможності нації;

в) наслідки діяльності великих підприємств на ринку не можуть бути негативними;

г) інтереси малих і великих підприємств досить часто перетинаються.

Вправа 3. Виконайте завдання

1. Для кожної ситуації, наведеної нижче, знайдіть відповідний тип ринкової структури: а) на ринку оперує велика кількість постачальників, кожний з яких пропонує фірмове взуття за відносно схожими цінами; б) на ринку оперує єдиний постачальник телекомунікаційних послуг; в) велика кількість, фермерів пропонує картоплю на ринку за однаковою ціною; г) декілька великих фірм функціонує на ринку автомобільних шин; д) одна фірма робить штурманські прилади.

Монополіст може продати 10 одиниць товару за ціною 100 дол. за одиницю, але продаж 11 одиниць викликає зниження ціни до 99,5 дол. Знайдіть граничний дохід при збільшенні обсягу продажів з 10 до 11 одиниць.

У галузі функціонує 1000 фірм. У кожної фірми граничні витрати: при виробництві 5 одиниць продукту на місяць становлять - 2 дол., 6 одиниць - 3 дол., 7 одиниць - 5 дол. Ринкова ціна одиниці продукції дорівнює 2 дол. Знайдіть галузевий випуск на місяць.

4. Фірма повністю монополізувала виробництво товару. Її граничний дохід становить: МR = 1000 - 20 Q. Загальний доход: ТR = 1000 Q - 10 Q2. Граничні витрати: МС = 100 + 10 Q, де Q - обсяг випуску, Р - ціна товару. Скільки товару буде продано та за якою ціною, якщо: а) фірма функціонує як проста монополія; б) фірма функціонує в умовах досконалої конкуренції?

5. Функція сукупних витрат монополії має вигляд: ТС = 30 + 100, функція попиту на її продукцію Р = 60 - 0,2Q. Визначте ціну, за якою фірма максимізує прибуток.

6. Функція загальних витрат монополіста: ТС = 100 + 3Q, де Q - кількість одиниць продукту, яка виробляється на місяць; функція попиту на продукцію монополіста: Р = 200 - Q, де Р - ціна продукту. Монополіст випускає 20 одиниць продукту на місяць. Визначите, чому дорівнює його загальний дохід.

Література

1. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: принципы, проблемы и политика. В 2 т. - М.:, 1992. - Т.2. Гл. 25-28.

2. Микроэкономика / Под ред. Е.Б. Яковлевой. - М., 1996. - Гл. 6-7.

Глава 11. Доходи та їх розподіл

Теоретичні концепції джерел і розподілу доходів

В економічній літературі найбільш поширені два підходи до проблеми джерел і розподілу доходів. Перший - пов'язаний з теорією доданої вартості К.Маркса, розвиненою на основі трудової теорії вартості. Другий підхід пов'язаний з теорією граничної продуктивності факторів виробництва (ресурсів) Дж. Б. Кларка. Згідно з марксистським підходом, у ринковій економіці товаром є не праця, а здатність людини до праці, тобто її робоча сила. З цією посилки можна зробити важливий висновок: оскільки продається не праця, а робоча сила, то й сплачується у формі заробітної плати не увесь продукт праці, а лише його частина (“необхідний продукт” за Марксом), необхідна для відтворення вартості робочої сили. Друга частина продукту праці (“додатковий продукт”) безоплатно привласнюється капіталістом у вигляді “додаткової вартості”. Прибуток, рента, позичковий відсоток, за Марксом, є перетворені форми додаткової вартості, результат неоплаченої праці робітників, тобто їх експлуатації. В цьому суть соціально-економічних відносин між капіталістами та найманими робітниками.

Згідно з іншим підходом, вираженим у теорії граничної продуктивності Дж. Б. Кларка, здатність створювати нову вартість визнається за всіма основними факторами виробництва (праця, земля, капітал). А доходи на кожний фактор розглядаються як результат “граничного” продуктивного вкладу фактора, обчисленого пропорційно його пайці у створенні вартості продукту. У сучасному трактуванні теорія Дж. Б. Кларка розглядається як модель утворення доходів в умовах оптимального виробництва й відбиття цін на фактори виробництва в реальних умовах ринкової економіки.

Функціональний та вертикальний розподіл доходів

Те, що вироблено, підлягає розподілу. Розподіл - це встановлення часток різних учасників процесу виробництва у виробленому продукті. При цьому частина продукту повертається у виробництво з метою подальшого відтворення виробничих відносин, а інша - йде на особисті потреби. Ця остання у формі грошей являє собою грошові доходи населення.

В економічній теорії під “доходом” мають на увазі грошову суму, яка регулярно і законно надходить до розпорядження ринкового суб'єкта. Щоб робити висновки про величину доходу, розрізняють його номінальне та реальне вираження. Номінальний дохід - це сума грошей, яка надходить до особистого розпорядження одержувача. Реальний дохід - та кількість товарів та послуг, яку можна купити за номінальний дохід.

Розподіл доходів виконує такі функції:

встановлення внеску кожного учасника у вироблений продукт;

створення основи для досягнення певного рівня життя кожному учаснику економічного процесу;

стимулювання зростання виробництва та найбільш повне використання ресурсів;

задоволення загальних потреб, а також підтримання малозабезпечених та непрацездатних.

Всі витрати на виробництво беруть на себе власники факторів виробництва. Тому доходи спочатку зосереджуються в їх руках. А оскільки власник кожного фактора виробництва виконує певну функцію в ринковому господарстві, остільки первинний розподіл доходів одержав назву “функціональний розподіл доходів”.

Основні функціональні доходи, які залежать від попиту та пропозиції на даний фактор виробництва, подані у такому вигляді:

- заробітна плата найманих працівників;

- прибуток підприємців та компаній;

- рента земельних власників;

- процент від застосування капіталу.

Попит на економічний ресурс (фактори) залежить від: а) попиту на виготовлений за допомогою цього ресурсу товар; б) продуктивності самого ресурсу; в) ціни товару; г) наявності ресурсів-замінників.

Наприклад, фірма набуває один ресурс в умовах конкурентного ринку. Для цього дамо ряд позначок і обумовлень та проаналізуємо таблицю.

Граничний продукт (МР) - додатковий продукт, одержаний у результаті збільшення обсягу використання даного фактора на одну додаткову одиницю за умови незмінних величин інших факторів.

Граничні витрати на ресурси у грошовій формі (MRC) - збільшення витрат на кожну додаткову одиницю ресурсу.

Граничний продукт у грошовій формі (MRP) - це збільшення загального доходу в результаті застосування кожної додаткової одиниці ресурсу.

Згідно з теорією граничної продуктивності ресурсів економічний механізм розподілу доходів базується на ціні ресурсу, яка визначається його граничним внеском, одержаним за допомогою додаткової одиниці фактора в умовах рівноваги затрат та віддачі, тобто коли MRC = MRP.

Якщо на ринку праці заробітна плата встановилася, наприклад, в розмірі 8 доларів, то для фірми буде прибутковим прийняти тільки 4-х робітників, оскільки останній створить граничний продукт у грошовій формі у розмірі 8 доларів (див. табл. 11.1, рис. 11.2).

Таблиця 11.1 - Виробництво продукту у короткостроковому періоді

Рисунок 11.1 - Співвідношення ринкової ставки заробітної плати і продуктивності робітників

Внесок різноманітних факторів у прирості випуску продукції відображає вже відома нам виробнича функція для двох факторів - праці і капіталу (функція Кобба-Дугласа). Враховуючи визначену взаємозамінність ресурсів у виробництві, фірма прагне до такого їх поєднання, щоб мінімізувати витрати при їх закупівлі. Правило найменших витрат на кожну додаткову одиницю грошових затрат на відповідний ресурс - однаковий граничний продукт. Алгебраїчно це можна надати в такому вигляді:

= ,

де PL - ціна одиниці праці; PК - ціна одиниці капіталу;

Крім того, фірма застосовує таке сполучення ресурсів, яке забезпечує максимальний прибуток. У математичній формулі ця вимога має вигляд:

= 1

Такі характеристики функціонального (пофакторного) розподілу доходів. Інший вигляд має характеристика сукупного доходу, коли мова йде про фактичний перерозподіл доходів між певними групами населення. Він вже не залежить від джерел надходжень прибутків, об'єднуючи, наприклад, заробітну плату і пенсію працюючого пенсіонера.

Оскільки фактичний розмір доходу встановлює майнову ієрархію соціальних груп, то в такому випадку йдеться про “вертикальний (персональний) розподіл доходів”.

Поміж функціональною та вертикальною характеристиками сукупного доходу є відмінності. Функціональний розподіл зводить сукупний дохід до доходів тільки співвласників факторів виробництва. Персональний розподіл - результат перерозподільчого втручання держави у сферу доходів і завдяки цьому доходи отримують навіть незаможні групи (непрацюючі, безробітні та ін.), які б не могли їх мати, якби суспільство задовольнилось тільки функціональним розподілом.