Курс економічної теорії

З погляду кейнсіанської економічної теорії такі ринкові регулятори як ціни і заробітня платня не є настільки гнучкими, щоб запобігти кризовим тенденціям і відновити повну зайнятість при зміни сукупного попиту. Це обумовлено в першу чергу тим, що ринкова система не є зовсім конкурентною, і крім того, у сучасному житті існує безліч політичних і соціальних факторів, що перешкоджають зниженню заробітної плати і цін. Наприклад, у деяких випадках самі роботодавці неохоче йдуть на зниження заробітної плати, тому що це може зробити негативний вплив на психологічний клімат в колективі і спричинити зниження продуктивності. Значною перешкодою зниженню цін і заробітної плати є також монополії і профспілки.

Більш того, навіть якщо абстрагуватися від так званих зовнішніх факторів, і розглядати внутрішні особливості функціонування ринку праці, то можна відзначити, що завжди існує деяка нижня межа заробітної плати - рівень, нижче якого вона опуститися не може. Тобто, після зниження сукупного попиту і скорочення попиту на працю (припустимо від АD2 до АD3 рис.14.6) і встановленні заробітної платні на рівні W2, подальших змін в рівні зарплати відбуватися не буде. В цьому випадку рівновага встановлюватиметься в точці Е3 при обсязі виробництва на рівні Y3 та рівні зайнятості L3. Цей стан функціонування економічної системи буде характеризуватися недостатнім використовуванням існуючих виробничих потужностей і, внаслідок цього, недовиробництвом в обсязі (Y3 - Y* на рис. 14.6). Це можна пояснити тим, що при відсутності у підприємців можливості скорочення витрат за рахунок заробітної плати, вони не зможуть знижати ціни і відновлювати виробництво на минулому рівні. Якщо ж виробничі потужності частково не займані, то в економіці виникне безробіття на рівні (L3 - L*). Таким чином, у кейнсіанській теорії стверджується, що економіка може знаходиться в стані рівноваги при значному рівні безробіття й обсязі ВНП нижче потенційного. Механізмів, що гарантують автоматичне досягнення повної зайнятості і потенційного обсягу виробництва в ринковій економіці, не існує.

Споживання, заощадження, інвестиції та стан рівноваги

Окремо варто розглянути процедуру встановлення рівноваги на ринку капіталу. Відповідно до погляду представників класичної економічної науки, ситуація, при якій не досягається рівень витрат, необхідний для закупівлі продукції, зробленої при повній зайнятості, є неможливою. Це заперечення ґрунтується на закономірності, уперше виявленої англійським економістом Ж.-Б. Сеєм (1767-1832): сукупна пропозиція створює свій власний попит. Це означає, що весь вироблений і проданий продукт (реальний обсяг виробництва) варто розглядати як чийсь дохід. Як було показано в попередніх главах, ціна будь-якого товару (а отже і всіх товарів разом) може бути представлена як сума доходів різних осіб, отриманих ними на різних стадіях виробництва цього товару. Звідси і метод підрахунку ВВП за доходом. Тому за законом Сея виробництво продукції забезпечує суму грошового доходу, достатню для здійснення витрат на його придбання.

Однак, і класики це враховували, не завжди весь дохід витрачається цілком. Одержувачі доходу можуть прийняти рішення зберегти якусь його частину у виді заощаджень. Тому заощадження можна розглядати як вилучення засобів, витік з потоку доходів, що приводить до того, що витрати на споживання виявляються недостатніми для закупівлі всієї зробленої продукції. У цих умовах пропозиція не створює свого власного попиту й в економіці можливе виникнення спаду.

Відповідно до класичної теорії, цього відбуватися не буде, оскільки в ринковій економіці всі заощадження трансформуються в інвестиції. Інвестиції, у свою чергу, також є одним з компонентів сукупного попиту (див. пункт 1 даної глави), тобто зменшення однієї статті сукупного попиту (сукупного споживання) буде компенсуватися за рахунок збільшення іншої - обсягу інвестицій. Однак, виникає закономірне питання, яким чином будуть координуватися рішення підприємців про інвестування і споживачів про заощадження і де гарантія того, що підприємці будуть мати намір здійснити саме той обсяг інвестицій, які споживачі прийняли рішення заощадити. Класична теорія припускає, що проблема рівності заощаджень і інвестицій буде вирішена за допомогою ринкового механізму, у даному випадку ринку капіталів, на якому здійснюється взаємодія заощаджень і інвестицій. Розглянемо коротко основні принципи функціонування цього ринку.

Заощадження на ринку капіталів будуть відбиватися на кривій пропозиції коштів (S), а інвестиційні плани підприємців на кривій попиту на кредитні гроші (I) (Рис.14.8). Відповідно до логіки представників класичного напрямку основним мотивом, що може схилити споживачів відмовитися від поточного споживання і здійснювати заощадження, є можливість одержання додаткового доходу у виді відсотка по депозитах - суми, виплачуваної як винагорода власникам грошей, що заощаджуються. Відповідно, чим більше буде відсоток, тим більше буде стимул споживачів утриматися від споживчих витрат і більш буде обсяг заощаджень. Тому крива заощаджень має висхідний характер. Крива інвестицій, як видно з рис.14.8, має спадний характер, оскільки чим більше буде ставка відсотка, тим дорожче буде кредит, більше витрати і менш вигідні інвестиції.

Рівноважна ставка відсотка буде зрівнювати ті величини, що домогосподарства мали намір зберігати (пропозицію коштів), а підприємці інвестувати (попит на кошти). Проілюструємо це твердження на простому прикладі. Припустимо, споживачі прийняли рішення збільшити свої заощадження. Приріст заощаджень за будь-якої ставки відсотку виражається в зсуві кривої заощаджень вправо (від S1 до S2 на рис.14.8). У цій ситуації на ринку виникає надлишок заощаджень, оскільки та кількість коштів, що підприємці хотіли б взяти в борг і інвестувати при даній процентній ставці (Q1) значно менше тієї кількості коштів, що споживачі мають намір заощадити (Q2). Ця невідповідність приведе до зниження процентної ставки до нового, більш низького рівня рівноваги r1. Більш низька ставка відсотка буде приводити до збільшення витрат на інвестиції і зменшення обсягу заощаджень доти, поки і ті й інші не досягнуть обсягу Qe. У цій точці заощадження і інвестиції знову рівні, і знову досягається рівень витрат при повній зайнятості.

Якщо ставка відсотка з якоїсь причини тимчасово нездатна привести у відповідність заощадження домогосподарств і інвестиції підприємців, збільшення заощаджень буде компенсуватися зниженням цін. Це буде виявлятися в такий спосіб: зниження попиту і збільшення нереалізованих запасів продукції буде змушувати конкуруючих виробників знижувати ціни. А більш низькі ціни дозволять суб'єктам, що не мають заощаджень, купувати більше товарів і послуг на їхні поточні грошові доходи. Таким чином, додаткове збільшення сукупних витрат (сукупного попиту) відшкодує падіння обсягів сукупних витрат, викликане появою "зайвих" заощаджень.

Рисунок 14.8 - Рівновага заощаджень і інвестицій

Таким чином, ринок капіталів забезпечує досягнення того стану, коли кошти, що вийшли з потоку доходи-витрати як заощадження, з'являються як кошти, витрачені на інвестиційні товари. Тому заощадження не викликають порушень у потоці доходи-витрати і закон Сея залишається в дії. Важливо також і те, що у випадку відхилення обсягів заощаджень і інвестицій від рівноважного стану, викликане цим зниження загальних витрат не приводить до тривалого скорочення реального обсягу виробництва, доходу і рівня зайнятості тому, що ціни на продукцію будуть знижуватися пропорційно зниженню витрат.

Усе це свідчить про те, що у класичній економічній теорії ринкова економічна система розглядається як рівноважна, тобто як та, котра завжди прагне досягти стану рівноваги, який відповідає рівню повної зайнятості. Необхідно відзначити, що такі уявлення про функціонування економічної системи були пануючими в економічній науці на протязі тривалого часу. Більш того, багато положень класичної теорії згодом стали ядром багатьох сучасних теорій і шкіл, наприклад, монетаризма, школи раціональних сподівань та інших. Однак, необхідно визнати, що модель економічної системи, яка була створена класиками, не виконувала свого головного призначення - адекватно описувати і слугувати інструментом аналізу реальних подій економічної життя. Підтвердженням тому є численні приклади з економічної історії різних країн, що містять факти про повторювання періодів тривалого безробіття й інфляції в ринкових економіках.

Кейнсіанська школа представляє інший погляд на механізм досягнення рівноваги в економічній системі. У своїй концептуальній роботі "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936 р.) англійський економіст Дж.-М. Кейнс критикував основні постулати класичної економічної теорії, у першу чергу - саморегульованість економічної системи й основні взаємозв'язки інвестицій, заощаджень і процентної ставки.

В роботах Кейнса переконливо доводиться, що ставка відсотка не здатна привести у відповідність заощадження й інвестиції. Це висуває на перше місце проблему можливої недостатності сукупного попиту - невідповідності сукупного доходу і сукупних витрат. Кейнсіанці заперечували, що єдиним джерелом інвестицій на грошовому ринку є заощадження. На їх думку, існує два джерела: наявні заощадження домогосподарств і кредитні ресурси, що можуть змінювати пропозицію грошей. З цієї причини рівень процентної ставки визначається не стільки співвідношенням заощаджень і інвестицій, скільки попитом та пропозицією готівки.

Іншим моментом критики є твердження класичної теорії, що в умовах ринкової економіки з розвинутим грошовим ринком усі поточні заощадження з'являються на грошовому ринку й у визначений момент часу трансформуються в інвестиції. Кейнсіанці вважали це припущення помилковим, оскільки населення може зберігати гроші на руках не тільки для проведення поточних угод, але й для нагромадження багатства в наявній формі чи для погашення банківської заборгованості. Якщо це так, то сума коштів на грошовому ринку буде менше обсягу заощаджень, а це означає, що сума поточних заощаджень в економіці буде перевищувати суму інвестицій. Отже, закон Сея не діє і навіть в умовах нормального функціонування економічної системи можуть спостерігатися непередбачені скорочення сукупного попиту, а значить й обсягів виробництва і зайнятості. При цьому джерела макроекономічної нестабільності є не зовнішніми, а закладені в самому механізмі функціонування грошового ринку.

Розглянуті вище причини можливого виникнення проблем недостатнього сукупного попиту є не єдиними. Економісти - класики вважали, що в основі сукупного попиту лежить попит на гроші. Тобто, реалізація реального обсягу виробництва залежить від кількості грошей, що маються в підприємців і споживачів, і від купівельної спроможності цих грошей, що, у свою чергу, визначається рівнем цін. Якщо пропозиція грошей, підтримувана з боку державних фінансових органів, знаходиться на постійному рівні (тобто збільшується лише із зростанням реального обсягу виробництва), то внутрішніх причин для зміни сукупного попиту не існує й економіка повинна функціонувати на рівні повної зайнятості.

Взаємозв'язок витрат і доходу. «Хрест» Кейнса

Теорія Дж.-М. Кейнса представляє зовсім іншій погляд на поняття сукупного попиту, його сутність і принципи зміни. Сукупний попит (сукупні витрати) розглядається як сума різних категорій витрат: споживання, інвестицій, сальдо експорту - імпорту, державних закупівель, кожна з яких має свої особливості функціонування. Ці особливості можуть ставати причинами різких і непередбачених змін як у сукупному попиті, так і в інших макроекономічних показниках (реальному обсязі виробництва, зайнятості). Тому сукупний попит є нестабільним навіть якщо не відбувається ніяких змін у пропозиції грошей. Проблема нестабільного, а іноді й недостатнього сукупного попиту є однією з найбільш гострих "внутрішніх" проблем, що спричиняють макроекономічну нерівновагу, тривале безробіття й спад виробництва. Тому основна увага в макроекономічній теорії повинна бути зосереджена на вивченні сукупного попиту й основних його складових. Створені Дж. Кейнсом і його послідовниками моделі, наприклад, модель "Доходи - витрати" («Хрест Кейнса»), розкривають цю ідею.

Одна з головних відмінностей моделі "доходи-витрати" від моделі "сукупний попит - сукупна пропозиція" полягає в тому, що в ній досліджується залежність реального обсягу виробництва від рівня сукупних витрат, а не реального обсягу виробництва від рівня цін. Це - функціонування економіки на “класичному відрізку”. Саме рівень сукупних витрат, відповідно до кейнсіанської теорії, визначає величину реального обсягу зроблених товарів і послуг, тому необхідно розглядати кожну із складових сукупного попиту і фактори, що визначають їхню зміну.

Головним компонентом сукупних витрат виступають витрати на споживання. Відповідно до теорії Д.Кейнса, витрати на споживання (С) є функцією доходу споживачів. Збільшення доходу приводить до збільшення споживання. Графічно цей взаємозв'язок представлений на рис. 14.9. На осі абсцис відкладені величини доходу споживачів після сплати податків, на осі ординат - величина споживання. Лінія С виражає залежність між величинами доходу і споживання. Як відомо, на споживання витрачається не весь дохід споживачів, а лише його частина. Інша частина зберігається. Для того, щоб простежити яка частина доходу споживачів витрачається на споживання, а яка на заощадження з точки початку координат проводиться лінія бісектриси, у кожній точці якої величина доходу споживачів дорівнює величині їх споживчих витрат (заощадження, відповідно, дорівнюють нулю). Якщо крива споживання розташовується вище бісектриси, це свідчить про те, що суми, що витрачаються на споживання перевищують величину доходу споживачів. У цей час для того щоб покрити поточні витрати, вони можуть витрачати свої заощадження чи жити в борг. Коли крива доход - споживання пролягає нижче бісектриси (доход споживачів стає вище 150 млрд. гривень на графіку), їх витрати стають менше, ніж дохід. Різниця у величини доходу і витратах на споживання складе величину заощаджень споживачів.

Графік заощаджень споживачів представлений на рис.14.10. Як і у випадку зі споживанням, на осі абсцис відкладені величини доходу споживачів після сплати податків. На осі ординат величина заощаджень, яку можна одержати шляхом віднімання величини споживання з величини доходу. Необхідно підкреслити, що збільшення споживання при незмінному доході буде завжди означати скорочення заощаджень і навпаки. Тому вплив будь-якого фактора, що не пов'язаний зі зміною доходу, призводять до протилежних ефектів у зміні споживання і заощаджень.



Рисунок 14.9 - График споживання

Рисунок 14.10 - Графік заощаджень

Для того, щоб дослідження поведінки споживачів було повним необхідно знати, яка саме частина доходу буде споживатися, яка - зберігатися, і яким чином зміни доходу будуть відбиватися на зміні в споживанні і заощадженнях. Тобто, чи буде частка доходу на споживання збільшуватися, чи зменшуватися зі збільшенням доходу споживачів. Для розгляду цих питань у кейнсіанській теорії використовуються наступні величини: середня схильність до споживання, середня схильність до заощадження, гранична схильність до споживання, гранична схильність до заощадження. Розглянемо їх більш докладно.

Під середньою схильністю до споживання (АРC) мається на увазі виражена у відсотках частка загального доходу, що витрачається на споживання. Відповідно, та частка доходу, що витрачається на заощадження, називається середньою схильністю до заощадження (APS).

Для визначення співвідношення в змінах величин доходу і споживання використовується показник граничної схильності до споживання (МРС), що показує приріст споживання, викликаний приростом доходу на одну грошову одиницю. Наприклад, якщо дохід споживача збільшився на 10 гривень, і 5 гривень з них було витрачено на придбання товарів і послуг, а 5 - збережені як заощадження, то гранична схильність до споживання буде дорівнює 0,5. Якщо МРС дорівнює 1, то увесь додатковий дохід буде витрачений на споживання, а якщо МРС дорівнює нулю, то весь додатковий дохід буде зберігатися. Аналогічним чином обчислюється величина граничної схильності до заощадження (МРS).

Оскільки кожна додаткова одиниця доходу може бути витрачена або на споживання, або на заощадження, то МРС +МРS = 1

Відносна частка доходів, що витрачаються на споживання (заощадження) може змінюватися під впливом таких факторів: плани споживачів із приводу здійснення великих покупок, прагнення мати запас грошей, схильність зберігати, щоб використовувати заощадження в наступних періодах. Тобто, в теорії Дж.-М. Кейнса велика увага приділяється неекономічним за своєю природою факторам. Поведінка індивідуума розглядається з погляду впливу на нього цілого комплексу економічних, соціальних і психологічних факторів. Так, скажемо, за Кейнсом, величина процентної ставки не є єдиним і основним фактором, що визначає рішення споживачів щодо відношення розміру збережень і споживання. У цьому проявляється ключова відмінність у кейнсіанських і класичних поглядах на поведінку споживачів.

Іншим важливим компонентом сукупних витрат є інвестиції. Інвестиційні витрати в кейнсіанський моделі також залежать як від об'єктивних економічних факторів (процентної ставки, рівня прибутку, запасів, капіталів), так і суб'єктивних факторів: очікуваної прибутковості інвестицій. Причина цього полягає в тому, що основною характеристикою майбутнього є невизначеність, адже вірогідно передбачити хід майбутніх подій не може ніхто. У зв'язку з цим, рішення інвесторів, крім об'єктивних економічних величин, найчастіше визначаються суб'єктивними очікуваннями, надіями, що можуть мати набагато сильніший вплив на рівень інвестицій, ніж процентна ставка. Таким чином, інвестиційні витрати в теорії Кейнса нестабільні і піддаються частим змінам. Зайнятість, у свою чергу, залежить від цих нестабільних факторів.

Розглянувши основні мотиви прийняття рішень споживачів і інвесторів, як вони викладені у Кейнса, ми знову прийшли до того положення, що ринкова економіка є "внутрішньо" незбалансованою. Зокрема, механізмів, що приводять до рівноваги заощадження й інвестиції, в ній не існує. Суб'єкти заощаджень і інвестори являють собою різні групи людей, що розробляють плани своїх заощаджень і інвестицій на різних підставах, і ставка відсотка не здатна привести у відповідність заощадження домогосподарств з інвестиційними планами підприємців. Це необхідно враховувати при побудові моделей економічної системи.

Дохід споживачів, отриманий після сплати податків, є ні що інше, як обсяг виробництва даної економіки. Тому можна будувати модель економічної системи (рис. 14.11). На вісі абсцис відображені всі потенційно можливі рівні виробництва, на вісі ординат - заплановані витрати на споживання. Кожна точка кривої Е, зображеної на графіку, відображає визначений обсяг випуску й обсяг сукупних витрат, здійснюваних при даному рівні випуску. Усі точки бісектриси виражають стан, коли увесь обсяг доходів (випуску) дорівнює обсягу сукупних витрат.



Рисунок 14.11 - Модель доходи-витрати («Хрест Кейнса»)

Даний графік дає виразне уявлення про те, яка частина виробленого в суспільстві продукту буде споживатися. Коли крива доходи-витрати розташовується нижче бісектриси, тоді обсяг запланованих витрат (сукупний попит) нижче, ніж обсяг випуску (сукупної пропозиції). Коли крива доходи-витрати проходить вище бісектриси, то обсяг запланованих витрат перевищує обсяг випуску. У точці Е - перетинання кривої доходи-витрати і бісектриси - обсяг виробництва дорівнює обсягу витрат. Саме в цій точці встановлюється рівновага в економічній системі.

Для того, щоб довести дійсність цього ствердження, припустимо, що обсяг запланованих витрат (Е1) нижче, ніж обсяг випуску (Y1). У цій ситуації на рівні фірм буде спостерігатися незаплановане збільшення запасів виробленої продукції (на графіку це відрізок (Е2 - Е1) Це означає, що фірми зможуть продати менше ніж вони виробили і планували реалізувати. Збільшення запасів товарів на складах змушує фірми звільняти робітників і скорочувати виробництво. Це буде продовжуватися доти, поки рівень незапланованих запасів не перестане збільшуватися, а рівень виробництва не зменшиться до Y*.

Інша картина буде спостерігатися у випадку якщо заплановані витрати більше, ніж обсяг випуску (рівень доходу Y2 на рис.14.11) - крива доходи-витрати пролягає вище ніж бісектриса. Це означає, що має місце надлишкове споживання (відрізок Е3 - Е4). У повсякденній діяльності фірм відбувається незаплановане скорочення запасів виробленої продукції, оскільки в даному випадку фірми продають більше, чим вони зробили. Це зниження є "сигналом" для виробників, що у відповідь до нього підвищують ціни, наймають додаткових робітників, збільшують виробництво. У результаті обсяг випуску збільшується, поки не досягне рівня Y*.

Таким чином, можна відзначити, що при будь-якому відхиленні обсягу випуску від рівноважного стану (т. Е), в економічній системі відбуваються процеси, що повертають обсяг випуску до стану рівноваги - точці перетинання кривої доходи-витрати і бісектриси (точці рівності обсягу випуску і сукупних витрат). Саме в цьому положенні досягається рівень виробництва, який здатний стійко забезпечувати економіка, коли ні в однієї зі сторін обміну немає стимулів змінювати ситуацію.

У точці рівноваги - рівності реального обсягу виробництва і сукупних витрат - спостерігається інша закономірність: у цій точці заощадження дорівнюють інвестиціям. Як уже відзначалося вище, будь-який обсяг випуску створює адекватний розмір доходу, що, як і у випадку з індивідуальним доходом, розподіляється на споживання і заощадження. Заощадження представляють свого роду «вилучення» з потоку доходи-витрати, тому збільшення обсягу заощаджень приводить до зменшення споживання, у результаті чого не весь створений в економіці продукт виявляється купленим. Однак, існують і додаткові вливання в потік «доходи-витрати», роль «ін'єкцій» грають інвестиції. Якщо інвестиції збільшуються, то обсяг сукупних витрат збільшується, якщо скорочуються - обсяг сукупних витрат падає. Тобто заощадження й інвестиції впливають на обсяг сукупних витрат. При цьому будь-яка нерівність заощаджень і інвестицій - як перевищення інвестицій над заощадженнями, так і перевищення заощаджень над інвестиціями - буде приводити до виникнення стану нерівноваги в економічній системі.

Наприклад, коли обсяг інвестицій перевищує обсяг заощаджень (І > S), рівень сукупних витрат виявляється вищим, ніж реальний обсяг виробництва в грошовому виразі. Це означає, що суспільство прагне споживати більше, чим зроблено (на рис. 14.12 цей стан спостерігається, коли крива доходи-витрати вище, чим лінія бісектриси). Величина, на яку сукупні витрати перевищують рівноважний обсяг виробництва, одержала назву інфляційного розриву. Це пояснюється тим, що наслідком перевищення попиту над пропозицією буде посилення інфляційних тенденцій, інфляції попиту. У випадку, коли інвестиції менше заощаджень (I < S) (крива доходи-витрати нижче лінії бісектриси) в економічній системі будуть спостерігатися інші проблеми - проблеми надвиробництва. Унаслідок перевищення «вилучень» над «ін'єкціями» - заощаджень над інвестиціями, величина сукупних витрат буде недостатньою для того, щоб купити той обсяг товарів і послуг, що був вироблений в економіці в даний період. Різниця у величині сукупних витрат і рівноважного обсягу виробництва одержала назву дефляційного (рецесійного) розриву. Таким чином, рівноважний стан в економічній системі буде спостерігатися лише тоді, коли заощадження дорівнюють інвестиціям, що досяжно лише в т. Е.

Однак, як уже вказувалося раніше, в кейнсіанській теорії економічна система не є механізмом, здатним забезпечити рівновагу доходів і витрат при повній зайнятості. Установлення рівноваги можливо як у ситуації неповної зайнятості, так і в ситуації «надвиробництва». У зв'язку з цим можна спостерігати ситуацію, коли рівноважний рівень виробництва досягається у випадку «дефляційного розриву» або «інфляційного розриву».



Рисунок 14.12 - Інфляційний і дефляційний розриви

Оскільки однією з основних цілей економічної політики держави є встановлення рівноваги при повній зайнятості, то зусилля держави повинні бути спрямовані на встановлення сукупних витрат на рівні повної зайнятості. Для цього держава може використовувати різні заходи бюджетної або грошово-кредитної політики. Наприклад, у випадку дефляційного розриву можна збільшити пропозицію грошей чи знизити процентну ставку (грошово-кредитна політика), збільшити обсяг державних витрат чи знизити податки (бюджетна політика). У результаті цих дій крива доходи-витрати буде зрушуватися вправо і нагору (рис. 14.12) і новий стан рівноваги буде досягнуто на рівні виробництва при повній зайнятості. Таким чином, у кейнсіанській теорії був висунутий і обґрунтований зовсім інший погляд на закономірності функціонування економіки і проблему досягнення рівноваги в економічній системі. Саме проведення виваженої економічної політики може сприяти встановленню рівноваги в економічній системі в умовах повного використання ресурсів. Кейнсіанська теорія була пануючою в західній економічній науці до початку 70-х років ХХ ст. і була використана як теоретична основа реформування економіки деяких західних країн після подій Великої Депресії і другої світової війни. Однак ряд кризових тенденцій другої половини ХХ ст. - зростання інфляції, безробіття, проблеми державних фінансів, змусили вчених переглянути і по-новому осмислити постулати і класичної, і кейнсіанської теорії. У цей час у макроекономічній теорії сформувався ряд наукових шкіл, розвиваючих і продовжуючих кейнсіанську і класичну традиції економічного аналізу. Сучасний етап розвитку економічної думки характеризують дискусії між представниками цих шкіл і напрямків.

Основні поняття

Сукупний попит aggregate demand

Сукупна пропозиція aggregate supply

Споживання consumption

Інвестиції investment

Заощадження saving

Державні закупівлі government purchases

Чистий експорт net export

Ефект процентної ставки interest-rate effect

Ефект багатства real balances effect

Ефект імпортних закупівель foreign purchases effect

Макроекономічна рівновага general equilibrium

Середня схильність до споживання average propensity to consume

Середня схильність до заощадження average propensity to save

Гранична схильність до споживання marginal propensity to consume

Гранична схильність до заощадження marginal propensity to save

Практикум

Вправа 1. Знайдіть правильні відповіді

1. Сукупний попит визначається:

а) споживанням населення;

б) ефектом процентної ставки;

в) сукупним попитом підприємств на товари виробничого призначення;

г) державними витратами.

2. Залежність між рівнем цін і реальним обсягом внутрішнього виробництва є негативною тому що:

а) діє закон спадної граничної корисності;

б) чим більше буде обсяг внутрішнього виробництва, тим більше підстав для зниження рівня цін;

в) діють ефекти процентної ставки, багатства, імпортних закупівель;

г) діють цінові і нецінові фактори.

3. Зростання рівноважного ЧВП при незмінному рівні цін буде випливати зі зростання сукупного попиту якщо економіка перебуває на:

а) кейнсіанському сегменті АS;

б) класичному сегменті АS;

в) проміжному сегменті АS;

г) кейнсіанському і проміжному сегменті АS.

4. Збільшення сукупного попиту на проміжному та вертикальному відрізках сукупної пропозиції призводить до:

а) інфляції пропозиції;

б) інфляції попиту;

в) зниженню рівня реальної заробітної плати;

г) економічному зростанню.

5. Якщо сукупна пропозиція перевищує сукупний попит, за умови, що державні витрати і чистий експорт дорівнюють нулю, то:

а) заощадження дорівнюють інвестиціям;

б) сума споживчих витрат дорівнює заощадженням;

в) реальний ВВП буде зростати;

г) заощадження перевищують плановані інвестиції.

6. В моделі Дж.М. Кейнса зростання сукупних витрат призведе до того, що:

а) крива сукупних витрат зрушиться вправо на величину зростання доходів;

б) крива сукупної пропозиції зрушиться вправо;

в) крива сукупних витрат зрушиться вліво на величину зростання доходів;

г) всі вищенаведені відповіді є невірними.

7. Згідно закону Сея:

а) заощадження дорівнюють інвестиціям;

б) ринкова економіка здатна підтримувати стан рівноваги без ніякого зовнішнього втручання;

в) чим більше споживчі витрати, тим менше заощадження;

г) сукупна пропозиція створює рівний сукупний попит.

8. В нерівновагому стані економіки заощадження дорівнюють:

а) запланованим інвестиціям;

б) фактичним інвестиціям;

в) незапланованим інвестиціям;

г) всі відповіді невірні.

9. Що з зазначеного нижче є невірним:

а) в рівноважному стані економіки плановані і фактичні витрати рівні;

б) в стані рівноваги незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси дорівнюють нулю;

в) рівноважний рівень випуску не може дорівнювати потенційному ВВП;

г) в умовах рівноваги заплановані видатки дорівнюють доходу.

10. Кейнсіанська модель розглядає функціонування економіки за таких умов:

а) неповна зайнятість факторів виробництва;

б) відносно стійкі ціні і номінальна заробітна платня;

в) довгостроковий період;

г) сукупна пропозиція відносно повільно реагує на ринкові коливання.

Вправа 2. Виконайте завдання

Назвіть основні складові сукупного попиту, дайте визначення кожної з них. У таблиці представлені дані, що характеризують криві сукупного попиту AD1 AD2 AD3. Побудуйте їх графіки.

Рівень цін	Реальний ВВП
	AD1	AD2	AD3
260	1500	2000	500
235	1600	2100	600
210	1700	2200	700
185	1800	2300	800
160	1900	2400	900
135	2000	2500	1000
110	2100	2600	1100

У чому складається відмінність між змінами сукупного попиту і змінами в обсязі сукупного попиту, яким чином ці зміни відбиваються графічно? Приведіть приклади таких змін. Які нецінові фактори попиту Ви можете назвати?

У таблиці представлені дані, що характеризують криві сукупної пропозиції. Побудуйте їх графіки.

Рівень цін	Реальний ВВП
	AS1	AS2
250	2100	2200
225	2100	2200
200	2000	2100
175	1800	1900
150	1500	1600
125	1100	1200
125	600	700

У чому суть дискусії, що розгорнулася між представниками різних напрямків економічної теорії з приводу форми кривої сукупної пропозиції?

Що мається на увазі під поняттям «макроекономічна рівновага»?

Поясніть за допомогою графіка як визначається рівноважний ВВП за допомогою методу зіставлення сукупних витрат і обсягу виробництва.

Поясніть як визначається рівноважний ВВП за допомогою методу вилучень і ін'єкцій.

Визначите рівень рівноважного обсягу виробництва і доходу в закритій економіці, використовуючи дані таблиці. Рівень інвестицій складає 20 млрд. грн. Заповните колонку заощаджень в таблиці.

Потенційно можливі рівні зайнятості	Реальний обсяг виробництва ЧВП	Споживання	Заощадження
40	240	244
45	260	260
50	280	276
55	300	292
60	320	308
65	340	324
70	360	340
75	380	356

Побудуйте графік сукупних витрат і відзначте області дефляційного й інфляційного розривів.

Література

1. Архипов А.И., Нестеренко А.Н. Экономика. - М., 2000. - Гл. 10.

2. Добрынин А.И. Тарасевич Л.С. Экономическая теория. - СПб., 1994. - Гл. 17.

3. Долан Э. Линдсей Д. Макроекономика. - СПб., 1994. - Гл. 4-6.

4. Дорнбуш Р. Фішер С. Макроекономіка. - К.: Основи. - Гл. 7-9.

5. Воробъев Е.М., Гриценко А.А., Ким М.Н. Экономическая теория. - Харьков, 1997. - Гл. 13.

6. Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли. - М., 2000. - Гл. 28-29.

7. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. - М., 1992.Т.1. - Гл. 11-13.

8. Мельникова В. Клімова Н. Макроекономіка. - К., 2004. - Гл. 5.

Глава 15. Макроекономічна нестабільність: безробіття і інфляція

1. Безробіття: його суть, причини і основні види

Основними проявами макроекономічної нестабільності є безробіття і інфляція.

Безумовно, кожна країна намагається досягти повної зайнятості всіх наявних ресурсів, в тому числі і трудових. До трудових ресурсів відносять все працездатне населення, тобто всіх тих, хто за віком і за станом здоров'я здатні працювати. Але навіть і в умовах повної зайнятості цілком виправданим і природним може бути певний рівень безробіття.

Для аналізу проблем безробіття необхідно перш за все розмежовувати поняття економічно активного і економічно неактивного населення. Дані категорії населення характеризуються у відповідності з міжнародними стандартами, розробленими Міжнародною організацією праці (МОП) ще у 1983 році.

Економічно активне населення або робоча сила поєднує зайнятих і безробітних працездатного віку.

Зі складу дорослого населення виділяється інституціональне населення, яке орієнтоване на неринкові структури, наприклад, армія, міліція, держапарат. До складу зайнятого населення включають тих, хто є орієнтованим на ринкові структури економіки.

Зайняті - це та частина трудових ресурсів, яка має оплачувану роботу в будь-якому секторі економіки. До цієї категорії належать також і ті, хто зайнятий неповний робочий день чи тиждень або мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу чи відпустку.

Безробітними вважаються ті особи працездатного віку, які на даний момент не мають роботи, але активно її шукають і готові відразу ж стати до роботи. На відміну від Міжнародної організації праці статистичні органи України згідно із Законом „Про зайнятість” обов'язково додають ще одну вимогу - до офіційних безробітних відносять тих, хто зареєстрований у державній службі зайнятості або на біржі праці. Саме ця вимога є причиною відсутності збігу одних і тих же показників (кількість безробітних або рівень безробіття) за цими двома методиками.

До економічно неактивного населення відносять осіб, які не входять до складу робочої сили через вікові вимоги (особи у віці до 16 років і люди пенсійного віку), тих, хто перебуває в спеціалізованих установах (виправних закладах, психіатричних клініках), людей працездатного віку, які не працюють і не шукають роботу (домогосподарки, бомжі). До економічно неактивного населення відносяться також особи працездатного віку, які навчаються, і люди надто хворі, щоб працювати.

Серед основних причин, які породжують безробіття, можна виділити наступні:

- пошук першого місця роботи;

- пошук більш вигідного і привабливого місця роботи;

- сезонний характер роботи;

- переїзд з одного місця проживання до іншого;

- порушення трудової дисципліни;

- розвиток науково-технічного прогресу, який призводить до зміни технологій;

- структурні зміни в економіці, виникнення нових галузей;

- циклічний розвиток економіки, який обумовлює зниження сукупного попиту на товари та послуги на стадії кризи та депресії, а отже і зниження попиту на робочу силу;

- втручання профспілок та економічна політика уряду щодо збільшення мінімального розміру заробітної плати.

Зважаючи на наведені вище причини розрізняють три основні форми безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне безробіття (від англ. friction - тертя, конфлікт) - короткочасна форма безробіття , зумовлена тим, що і робітники, і робочі місця неоднорідні, повинен існувати певний проміжок часу для взаємного пошуку. Причинами фрикційного безробіття може бути пошук молодими людьми першого місця роботи після закінчення навчання, роботи внаслідок переїзду з одних регіонів до інших, нового місця роботи внаслідок закінчення терміну дії контракту чи трудового договору на попередньому місці роботи або внаслідок звільнення через порушення правил чи трудової дисципліни. Звичайно ж, фрикційне безробіття стосується і тих, хто шукає більш високооплачувану, престижну, більш продуктивну роботу. Різновидом фрикційного безробіття є і сезонне безробіття, яке виникає внаслідок причин кліматичного характеру (наприклад, масове вивільнення робітників після закінчення збору врожаю чи туристичного сезону). Особливістю даної форми безробіття є наявність певних вмінь, навичок, знань у безробітних, які можна продати за досить короткий термін. Як правило, фрикційне безробіття триває 1-3 місяці.

Фрикційне безробіття є неминучим явищем і навіть певною мірою бажаним для суспільства, бо ж певна частина населення замість низькооплачуваної, малопродуктивної роботи знаходить більш вигідні умови, покращуючи тим самим свій добробут і призводячи до більш раціонального розподілу робочої сили в народному господарстві. Заходи державної політики щодо зниження даної форми безробіття зосереджені насамперед на розповсюдженні інформації про стан ринку праці, про наявність вільних робочих місць, а також на ліквідації чинників, які обмежують мобільність робочої сили.

Структурне безробіття виникає внаслідок технологічних змін і структури виробництва. Розвиток економіки і суспільства постійно супроводжується появою нових товарів та послуг, нових технологій, нових галузей. Робоча сила в цих умовах не встигає за новою професійною і регіональною структурою робочих місць. Знання, кваліфікація, навички робітників не відповідають професіонально-кваліфікаційним вимогам роботодавців. А тому специфічною рисою даної форми безробіття є необхідність підвищення кваліфікації, відповідної перепідготовки, а можливо і зміни місця проживання. Структурне безробіття, на відміну від фрикційного, є більш тривалішою формою безробіття (більше шести місяців підряд) і характерне в основному для робітників, які мають низьку кваліфікацію, застарілу професію, або проживає в економічно відсталих регіонах. Для зменшення кількості населення, яке перебуває в складі структурних безробітних держава перш за все формує високоефективну систему перепідготовки кадрів.

Циклічне безробіття - форма безробіття , яка викликана недостатнім сукупним попитом на робочу силу в періоди циклічного спаду виробництва. Тобто цей вид безробіття пов'язаний з періодичними коливаннями економічної активності. В періоди кризи (спаду) і депресії зменшується сукупний попит на товари та послуги, що призводить до скорочення реального ВВП, викликає скорочення зайнятості, масове вивільнення робочої сили. На стадіях пожвавлення і підйому циклічне безробіття скорочується.

З періодичними коливаннями економічної активності пов'язане не лише циклічне безробіття. Економічні спади і підйоми позначаються на динаміці і фрикційного та структурного безробіття. Так, фрикційне безробіття скорочується на стадіях спаду та депресії і, навпаки, зростає в періоди пожвавлення і підйому. Саме на стадіях пожвавлення і підйому зростає і структурне безробіття, бо ж це є періоди оновлення технологій.

Окрім даних форм безробіття розрізняють ще добровільне та вимушене безробіття, приховане безробіття.

Добровільне безробіття виникає внаслідок пошуку людиною нового місця роботи за власним бажанням. Причинами такого виду можуть бути різні умови, які не задовольняють робітника: рівень оплати та умови праці, віддаленість від місця проживання, психологічний клімат в колективі тощо.

Вимушене безробіття означає примусовий пошук робітником нового місця роботи. Дана ситуація може виникнути внаслідок зміни профілю підприємства, вдосконалення технологій, скорочення обсягу виробництва або чисельності персоналу.

Приховане безробіття існує в тих випадках, коли люди працюють неповний робочий день чи тиждень, або їм надається адміністративна відпустка. Офіційно вони не реєструються як безробітні, і, можливо, когось задовольняє така неповна зайнятість (наприклад, жінок, які мають неповнолітніх дітей).

2. Рівень безробіття та його соціально-економічні наслідки

Рівень безробіття вимірюється шляхом співставлення кількості безробітних з наявною робочою силою і позначається буквою u:

u = ,

а оскільки

Робоча сила = кількість зайнятих + кількість безробітних,

то

u = .

Рівень безробіття вважається важливим, але не безпомилковим показником. Розрахунок рівня безробіття ускладнюється тим, що критерії віднесення окремих осіб до категорії зайнятих чи безробітних є певною мірою умовними. Завищенню рівня безробіття сприяє зайнятість населення у тіньовій економіці. Водночас рівень безробіття може бути заниженим, оскільки цей показник не враховує частково зайнятих (тих, хто працює неповний робочий день, тиждень, знаходиться у неоплачуваних відпустках тощо), а також працівників, які втратили надію знайти роботу і тому не шукають її. За допомогою даної формули можна обчислити рівень будь-якої форми безробіття. Для цього необхідно в чисельнику вказати кількість безробітних тієї форми, рівень якої визначаємо.

Оскільки фрикційне і структурне безробіття є явищами неминучими і навіть бажаними для будь-якого суспільства, то повна зайнятість населення має місце при наявності лише цих двох форм безробіття. А рівень безробіття за наявної повної зайнятості в умовах існування фрикційного і структурного безробіття називається природним рівнем безробіття (u*). Природний рівень безробіття визначається як сума рівнів фрикційного і структурного безробіття.

Фактичний рівень безробіття складається з суми рівнів фрикційного, структурного і циклічного безробіття:

uфактичний = uфрикційний + uструктурний + uциклічний = uприродний + uциклічний

Таким чином, фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на величину рівня циклічного безробіття.

Природний рівень безробіття, що визначається як сума рівнів фрикційного та структурного безробіття в економіці, не є величиною постійною. Він змінюється не лише у часі, але й різниться поміж країнами: для США він дорівнює 5,5-6%, для Англії, Бельгії, Іспанії - 10%. В цілому ж протягом чотирьох останніх десятиліть проявляється виразна тенденція його підвищення: так, у 60-х роках ХХ століття природний рівень безробіття у розвинених країнах становив 3-4%, у 80-х роках - підвищився до 6%, а в останні роки сягає 10%.

Формування природного рівня безробіття є багатофакторним процесом. На нього впливають чинники економічного, правового, політичного, демографічного характеру, насамперед, зміни законодавчої бази та соціально-економічних пріоритетів суспільства. У різних країнах і в різні періоди часу можуть переважати ті чи інші чинники.

В сучасних умовах спостерігається підвищення природного рівня безробіття. Відбувається воно за рахунок зростання рівня фрикційного безробіття і пов'язане з цілою низкою чинників, серед яких слід звернути увагу на наступні:

- зміни у демографічній ситуації та структурі робочої сили: збільшення народжуваності після Другої світової війни зумовило в 70-х роках бум входження на ринок праці молодих працівників, які належать до групи з вищим рівнем безробіття, що підвищило рівень фрикційного безробіття; проте старіння цього покоління у 90-ті роки знизило середній вік робочої сили і рівень фрикційного безробіття; зростання частки жінок у структурі робочої сили також підвищує рівень фрикційного безробіття;

- високий рівень допомоги по безробіттю: зростання природного рівня безробіття за рахунок фрикційного, особливо в Європі, пояснюється щедрими виплатами безробітним, які перевищують 2/3 попереднього заробітку. Безробітні, які отримують щедру допомогу, не так інтенсивно шукають роботу і відмовляються від пропозицій, які їх не приваблюють;

- рівень мінімальної заробітної плати: підвищенню рівня фрикційного безробіття також сприяють незначні відмінності між законодавчо встановленою мінімальною заробітною платою і допомогою по безробіттю, за яких люди можуть віддавати перевагу перебуванню у стані безробіття;

- підвищення рівня життя населення: підвищення загального рівня життя населення дозволяє більш тривалий час працюючим членам домогосподарства утримувати безробітного, що очікує престижної та високооплачуваної роботи.

Підвищення природного рівня безробіття за рахунок зростання рівня структурного безробіття пов'язане з інтенсивними структурними зрушеннями в економіці під впливом науково-технічного прогресу, зміни кон'юнктури світового ринку. Вплив НТП (зокрема комп'ютеризація і автоматизація виробництва) спричинює скорочення попиту на некваліфікованих працівників і зростання попиту на висококваліфіковану працю.

Безробіття - невід'ємний атрибут ринкової економіки, який має серйозні соціально-економічні наслідки як для самої людини, для її сім'ї, так і для суспільства в цілому. З позитивного боку безробіття дає можливість в будь-який час вирішити проблеми розширення виробництва чи структурної перебудови, посилює стимули до підприємницької діяльності, є досить добрим організатором дисципліни праці. Та все ж таки відчутними є і негативні наслідки. Безробіття, по-перше, є психологічною травмою для людини, що позначається на здоров'ї людини і всієї нації. Особливо небезпечним є безробіття серед молоді, яка починає почувати себе зайвою, непотрібною в суспільстві. По-друге, безробіття призводить до зменшення сукупного доходу сім'ї та зниження її добробуту. По-третє, під час безробіття, і тривалого особливо, людина втрачає кваліфікацію. По-четверте, відсутність роботи та коштів для життя призводить до зростання злочинності в суспільстві.

Окрім соціальних наслідків, безробіття супроводжується економічними втратами для всієї країни, бо ж недовикористовується її економічний потенціал, зменшуються надходження до державного бюджету. Так як частина активного працездатного населення залишається без роботи, то в суспільстві не виробляється частина товарів та послуг, країна не досягає потенційного рівня ВВП. Потенційний ВВП - це реальний ВВП, який може бути досягнений при повному використанні ресурсів, тобто в даному випадку при повній зайнятості. Американський економіст Артур Оукен довів існування залежності між рівнем безробіття і відставанням фактичного ВВП від потенційного. Згідно з законом Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1 %, то суспільство втрачає 2,5 % ВВП. Інакше кажучи, кожен відсоток циклічного безробіття призводить до втрати суспільством 2,5 % ВВП. В загальному вигляді закон Оукена може бути представлений формулою:

,

де Y - фактичний обсяг національного виробництва;

Y - потенційний ВВП;

- число Оукена, яке становить 2,5, або коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття;

u - фактичний рівень безробіття, який представлено в долях;

u - природний рівень безробіття, виражений в долях.

Механізм ринкового саморегулювання неспроможний самостійно вирішити проблеми безробіття. тому держава широко впроваджує такі методи регулювання зайнятості населення, як:

- законодавче регулювання умов найму та використання робочої сили;

- створення нових робочих місць в державному секторі;

- стимулювання зростання рівня зайнятості на недержавних підприємствах;

- заходи по підготовці та перепідготовці робочої сили, поліпшенню інформованості населення про можливості зайнятості;

- соціальне страхування та соціальний захист безробітних;

- працевлаштування незайнятого населення.

3. Інфляція: причини, види та основні напрямки антиінфляційної політики

Ще одним надзвичайно складним, багатофакторним проявом макроекономічної нестабільності є інфляція.

Інфляція (від лат. Inflation - надування) - знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, яке проявляється в тривалому, стійкому зростанні середнього рівня цін.

Рівень інфляції характеризує зміну цін на товари та послуги і вимірюється за допомогою індексу цін. Окрім рівня інфляції існує ще показник темпів інфляції, який показує зміну рівня цін за певний проміжок часу.

Темпи інфляції =,

де І1 - індекс цін поточного періоду;

І0 - індекс цін базового періоду.

Серед основних причин, які призводять до інфляції, виділяємо наступні.

- Дефіцит державного бюджету, що означає перевищення видатків державного бюджету над його доходами. Використання для ліквідації цього дефіциту випуску додаткової маси грошей („друкарського верстату”) призводить ще більшої диспропорційності між грошовою та товарною масами, а отже і до зростання інфляції.

- Фінансування інвестицій в галузі народного господарства, якщо вони здійснюються знову ж за рахунок „друкарського верстату”.

- Як різновид попередньої причини - фінансування мілітаризації економіки, тобто збільшення маси грошей в обігу задля розвитку воєнної промисловості.

- Зміни структури ринку в сучасних умовах. Олігополістичний та монополістичний характер економіки призводить до стійкого інфляційного процесу.

- Посилення міжнародних економічних відносин, „відкритість” економік збільшує небезпеку „імпортованої” інфляції, особливо за рахунок зростання цін на такі природні ресурси, як нафта, газ тощо.

- Інфляційні очікування споживачів і виробників, які в свою чергу призводять до стійкого підвищення попиту або до зростання цін на ресурси, є досить характерною і потужною причиною інфляційних процесів в сучасному світі.

Багатоманіття чинників та джерел інфляційних процесів впливає на кількість різновидів і неоднозначність цього явища.

За характером проявлення розрізняють відкриту і подавлену інфляцію. Відкрита інфляція характерна для країн з ринковою економікою і проявляється в своєму природному вигляді - тривалому зростанні цін. Подавлена інфляція характерна для країн з командною економікою, з жорстким централізованим контролем над цінами і проявляється в товарному дефіциті.

Відповідно до причин, які викликають інфляцію, можна виділити інфляцію попиту, інфляцію пропозиції та інфляцію, зумовлену необґрунтованою емісією грошей. Інфляція попиту виникає внаслідок різноманітних чинників, які призводять до стійкого і тривалого підвищення сукупного попиту за незмінної сукупної пропозиції товарів та послуг. Якщо ж за незмінного сукупного попиту домінуючі причини зростання цін лежать у сфері виробництва, в структурі його витрат і основним чином стосуються цін на ресурси, то даний вид інфляції є інфляцією пропозиції або інфляцією витрат. Ці два види інфляції тісно пов'язані між собою через заробітну плату, яка є з одного боку основним джерелом формування видатків населення, а з іншого боку - елементом витрат виробництва. Проявом інфляції витрат є так звана „інфляційна спіраль” або спіраль „заробітна плата - ціни”. Суть її полягає в тому, що зростання цін викликає додаткові вимоги професійних спілок до підвищення заробітної плати. Задоволення цих вимог призводить до відповідного зростання витрат виробництва, а отже до нового підвищення цін.

За темпами зростання цін розрізняють помірну („повзучу”), галопуючу і гіперінфляцію. Помірна або „повзуча” інфляція означає зростання цін за рік до 10 %, вона стимулює зростання попиту населення. Зростання цін до 3-5 % за рік стимулює розвиток національного виробництва. Галопуюча інфляція характеризується зростаннями цін до 200 % за рік і є свідченням породження і розвитку руйнівних процесів в економіці. Гіперінфляція - зростання цін більше аніж 200 % за рік чи 50 % за місяць, що свідчить про економічний і соціальний хаос. Україна пережила гіперінфляцію в 1993 році, коли ціни зростали більше ніж на 10000 % на рік.

...