Механізми забезпечення стабільності фінансової системи в умовах невизначеності: глобальний та національний контекст

Размещено на http://allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

Магістерська робота

на здобуття кваліфікації магістра державного управління

Механізми забезпечення стабільності фінансової системи в умовах невизначеності: глобальний та національний контекст

спеціальність 8.15010008- публічне адміністрування

Кулінченко Євгеній Миколайович

Науковий керівник: Бодров В.Г.;

доктор економічних наук, професор,

Київ - 2015

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти державної політики стабілізації фінансової системи

1.1 Сутність фінансової системи та фінансової стабільності

1.2 Систематизація наукових підходів

1.3 Світовий досвід

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Аналіз процесів стабілізації національної та світової фінансових систем в умовах глобалізації

2.1 Особливості національної і світових фінансових систем в контексті стабілізаційних заходів

2.2 Дослідження динаміки основних макропоказників фінансової стабілізації

2.3 Стан нормативно-правового забезпечення

Висновки до другого розділу

Розділ 3. Шляхи удосконалення регулювальної ролі держави із забзпечення стабільності фінансової системи України

3.1 Комплекс заходів держави із забезпечення стабільності національної фінансової системи

3.2 Механізми оцінки ефективності стабілізаційних заходів щодо посткризового оздоровлення фінансової системи

3.3 Основні напрями подолання кризового стану фінансової системи України

Висновки до третього розділу

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Актуальність теми: Упродовж 2013 - 2014 років ситуація в економіці України, як і в більшості країн світу, була напруженою. Негативний вплив мало погіршення кон'юнктури на світових товарних ринках, який був підсилений і внутрішніми факторами: складною соціально-політичною ситуацією в країні, що призвела до радикалізації суспільства. Була здійснена анексія Криму Росією, триває антитерористична операція на Сході, та зростають значні виплати України за зовнішніми зобов'язаннями. Разом з тим погіршувалися умови доступу України до зовнішнього фінансування, що підтверджується новими, все складнішими умовами, які ставилися перед Урядом України. У поточному році відбулося значне девальвування національної валюти та прискорилися інфляційні процеси. За таких несприятливих умов механізми забезпечення фінансової стабільності держави потребують фундаментального аналізу, особливо в умовах невизначеності національної фінансової системи, оскільки забезпечення стабільності функціонування фінансового сектору є основою стабільності функціонування економічної системи сучасної розвиненої країни, її поступального розвитку та економічного зростання.

Зарубіжні науковці та практики вже досить давно й інтенсивно досліджують проблеми фінансової стабільності - це питання стало науково актуальним із розвитком, еволюцією, подальшим ускладненням ринкової системи. Серед представників західної економічної думки проблему фінансової стабільності активно досліджували -Каллаур П., Крокет Е., Падо-Шіопа Т., Симон Н., Фут М., Херреро Г., Шиназі Г. та інші. На даному етапі особливо активно в цьому напрямі проводять роботу спеціалісти центральних банків провідних економік світу, робота та пропозиції яких публікуються у річних звітах. На вітчизняному поприщі можна відмітити роботу в цьому напрямку Стельмаха В. (голова Національного Банку України з 2000 по 2002 та з 2004 года до 23 грудня 2010 года) та інших вітчизняних науковців і практиків, які досліджують проблематику фінансової стабільності, слід, перш за все, назвати Балдич Н., Барановський О., Бахолдіна А., Бодров В., Василик О., Галичин І., Дмитренко Г., Кірєєва О., Козюк В., Кулінець А., Лисенко Р., Маринич Т., Міркін Я., Міщенко В., Нідзельська І., Огонь Ц., Сомик А., Унковська Т., Фалюта А., Шаповалова М., , Юрчишин В., Ярошенко Ф. та ін.

Мета роботи: розробити комплекс рекомендацій з удосконалення механізму забезпечення стабільності фінансової системи України для протистояння невизначеності, як на національному рівні, так і, враховуючи світові тенденції.

Для досягнення мети роботи були поставлені такі завдання:

- узагальнити економічний зміст понять: фінансова система та фінансова стабільність;

- обґрунтувати структуру механізму забезпечення стабільності фінансової системи;

- дослідити вдалий світовий досвід по забезпеченню стабільності фінансових систем;

- дослідити нормативно-правове забезпечення, направлене на стабілізацію фінансової системи України;

- охарактеризувати національну і світову фінансову системи на основі дослідження динаміки основних показників;

- виявити основні проблеми та ризики, що загрожують стабільності фінансової системи України;

- запропонувати комплекс заходів, спрямованих на забезпечення стабільності фінансової системи України, виходячи із існуючої проблематики, сучасних реалій та враховуючи позитивний закордонний досвід;

- провести оцінку ефективності запропонованих заходів в сучасних українських реаліях;

- виявити перспективи та основні напрями процесів подолання кризи, що склалася в Україні.

Об'єкт дослідження: стабілізаційні процеси у національній і світовій фінансових системах.

Предметом дослідження є державні механізми забезпечення стабільності фінансової системи для запобігання і подолання макроекономічної невизначеності, як на національному рівні, так з урахуванням світових тенденцій.

Методи дослідження. Для реалізації визначеної мети та поставлених завдань автором були використані наступні методи наукового дослідження: аналізу, синтезу, наукової абстракції (при дослідженні стану стабільності фінансової системи України в умовах невизначеності); системний метод (при систематизації визначень та проведенні класифікації); узагальнення (при формуванні системи заходів для забезпечення стабільності в умовах невизначеності); порівняння та аналогії (при дослідженні вдалого світового досвіду фінансової стабілізації); групування, табличний та графічний метод (при представленні отриманих результатів аналізу); прогнозування (при виявленні перспектив та основних напрямів процесів подолання кризи, що склалася в Україні).

Наукова новизна отриманих результатів полягає у:

- досліджені особливості кризового стану і динаміки розвитку макроекономічного середовища, що склалися в Україні на початок 2015 року;

- запропоновані автором комплекс рекомендаційних заходів із удосконалення забезпечення стабільності національної фінансової системи, які враховують, як вітчизняні особливості, так і найкращий світовий досвід;

- обґрунтуванні необхідності прискореної інтеграції фінансової системи України у європейський економічний простір, як шлях до фінансової стабільності;

- визначені нові завдання та виклики, які ставляться перед сучасним державним управлінцем, в умовах невизначеності та ризикованого середовища.

Практичне впровадження розроблених рекомендацій із забезпечення стабільності фінансової системи України для протистояння невизначеності, як на національному рівні, так і враховуючи світові тенденції, сприятиме зменшенню впливу негативних наслідків кризових явищ, покращенню рівня соціально-економічної активності всередині країни, сприятиме запобіганню економічного спаду та забезпечуватиме належний рівень економічного зростання при будь-яких економічних, політичних і соціальних ситуаціях у країні.

Публікації. Опубліковано автором самостійно дослідження основних монетарних загроз стабільності фінансової системи України за результатами стажування у Міністерстві фінансів України.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ СТАБІЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

1.1 Сутність фінансової системи та фінансової стабільності

На сьогоднішній день є актуальним теоретико-методологічний аналіз особливостей фінансової системи та фінансової стабільності. Періодичний характер повторюваності фінансових криз вказує на зростання науково-практичного характеру розуміння фінансової стабільності в національному та глобальному контексті. Загальне наукове обгрунтовання фінансової системи та її стабільності створює основи для подальшого еволюційного розвитку фінансової науки з врахуванням високого ступеня її прикладного характеру, як науки.

Для розуміння понять фінансова система та фінансова стабільність існує безліч економічних понять. Базовим поняттям для розуміння сутності фінансової системи та фінансової стабільності є поняття «фінанси». Сучасна наука не має єдиного підходу до визначення багатьох ключових понять економічної науки. В цьому сенсі фінанси, фінансова система та фінансова стабільність не є виключенням. Спробуємо надати узагальнене бачення на ці концепти економічної науки.

Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Без фінансів неможливе функціонування держави і практична діяльність суб'єктів господарювання, оскільки, саме вони забезпечують вартісний рух створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП), відображаючи при цьому досить складні відносини, що виникають [11]. Тобто фінанси є однією з ключових складових структури суспільства, призначення яких полягають у грошовому забезпеченні потреб суспільного виробництва та функціонування держави.

Визначень понять фінансів та їх ролі в сучасному соціально-економічному розвитку існує досить багато, що обумовлюється особливостями розвитку суспільства та фінансової науки на сучасному етапі (див. додаток А).

Зважаючи на таку різноманітність визначень та підходів до поняття фінансів, спробуємо сформувати більш універсальне визначення. Відповідно державні фінанси є:

- невід'ємною складовою діяльності держави, яка забезпечує її ресурсами;

- засобом забезпечення відносин суспільного обміну (товар-гроші-товар);

- стрижнем механізму розподілу та перерозподілу валового суспільного продукту.

Із приведеного переліку визначень поняття «фінанси», які наводяться у вітчизняній та закордонній літературі (див. додаток А), можна зробити підсумовуючий висновок, що категорія «фінанси» переважно трактується як економічні відносини, що пов'язані із створенням, розподілом та перерозподілом ВВП у грошовій вартості.

Фінанси можна вважати важливою складовою економічної системи, що сприяє фінансовій системі виконувати притаманні їй економічні функції. Можна назвати три головні функції фінансів:

- фінанси забезпечують ефективний перерозподіл фінансових ресурсів;

- фінанси покращують функціонування реального сектору економіки шляхом підвищення ефективності процесу акумуляції багатства домогосподарствами, урядами країн та націями;

- управління ризиками, як економічними, так й фінансовими.

Враховуючи все вищезазначене, фінанси та фінансову стабільність можна вважати суспільним благом, оскільки вони забезпечують перерозподіл ресурсів в економіці, управляють та абсорбують ризики в державі.

Практична реалізація суспільного призначення фінансів здійснюється через фінансову систему, яка теж є об'єктивним явищем. Систематизація наукових підходів до розуміння поняття «фінансова система» наведена в додатку Б.

Структуру будь-якої фінансової системи можна розглядати у різних площинах, оскільки вона відображає сукупність різноманітних фінансових відносин, поєднує в собі різні взаємопереплетені та взаємозалежні сфери (узагальнені за певною ознакою сукупності фінансових відносин) і ланки (відособлені частини фінансових відносин).

За територіальною ознакою виокремлюють:

1. Національні фінансові системи. Вони відображають структуру фінансів окремих країн. До них належать фінанси населення (домогосподарств); фінанси господарюючих суб'єктів (підприємства, фірми) різних форм власності; фінанси системи страхування; державні фінанси; внутрішні валютні і фінансові ринки.

2. Регіональні та світова фінансові системи. Складаються з національних фінансових систем окремого регіону, країни світу; міжнародних фінансових систем, тобто із централізованих на світовому чи регіональному рівнях коштів та фінансових ресурсів.

До міжнародних фінансів належать фінанси міжнародних організацій, міжнародні фінансові інституції, міжнародні валютні і фінансовий ринки (провідні банки і фондові біржі, які здійснюють операції у світовому масштабі чи певному регіоні) [74, с.531-532].

Ефективність функціонування будь-якої національної фінансової системи в глобалізаційних умовах полягає у взаємопогодженому та стабільному взаємозв'язку між інституційними одиницями, функціонування яких спрямоване на стабільне виконання її основних завдань та функцій.

Як стверджують науковці в основі формування нової архітектури фінансової системи України мають лежати сукупність міжнародних стандартів і принципів функціонування фінансового сектору, та повинен поглиблюватися процес інтеграційних зв'язків вітчизняної фінансової системи зі світовою фінансовою системою з метою підтримання власної фінансової стабільності. Фінансова система України під впливом тенденцій глобалізації, лібералізації та інформатизації перебуває на сучасному етапі свого розвитку у стані реформування та удосконалення.

Основними причинами необхідності удосконалення та реформування фінансової системи України, на нашу думку, можна вважати:

- глобалізаційні тенденції на світових фінансових ринках;

- невідповідність регуляторів викликам часу з огляду кризових явищ;

- циклічність глобальних фінансових криз, що спричинює негативні соціальні наслідки;

- зростання кількості офшорів, що знижують державний вплив на фінансовий сектор економіки та спричинюють відтік капіталу за межі держави.

З огляду на це перед вітчизняною фінансовою системою досить гостро постають питання забезпечення безумовної підтримки фінансовими установами реального сектору економіки; посилення міжнародної співпраці між фінансовими регуляторами, сфера регулювання та нагляду яких має бути розширена на всі системно важливі установи; необхідність впорядкування національних норм, положень і нормативних актів щодо функціонування вітчизняного фінансового сектору та їх наближення до стандартів ЄС, що зробить фінансову систему України прозорішою, сумісною з європейською та конкурентоспроможною. Перший крок до чого було зроблено 26 червня 2014 року з підписанням Угоди про асоціацію України з ЄС.

Проте при оцінці будь-якої фінансової системи головна увага фокусується лише на окремій частині фінансової системи, наприклад, її фінансовій стабільності.

Фінансова стабільність у науковій літературі як здатність фінансової системи ефективно виконувати свої фінансові функції у довгостроковому періоді та в умовах невизначеності.

Разом з цим повноцінний моніторинг фінансової стабільності не є можливим без глибинного аналізу всієї системи фінансових відносин у національній економіці, у тому числі тих, що виникають в реальному секторі економіки, а також у пов'язаних з внутрішньою економікою економічних системах інших держав.

Оскільки відсутнє єдине розуміння серед науковців до поняття «фінансова стабільність» (див. додаток В) спробуємо виділити умови настання фінансової стабільності:

- економічне зростання, яке забезпечується через підвищення ефективності виробництва із застосуванням досягнень науки і техніки;

- повна зайнятість -- забезпечення робочими місцями усіх, хто бажає і здатний працювати;

- стабільний рівень цін, оскільки зростання рівня цін ускладнює господарські зв'язки економічних суб'єктів, знижує реальні доходи населення і знецінює заощадження;

ѓ- досягнення рівноваги у зовнішньоекономічних зв'язках, що відповідно відображається у стабільному курсі національної валюти та активному сальдо платіжного балансу [105, с. 186].

Робота із забезпечення фінансової стабільності передбачає регулярний моніторинг і аналіз різноманітних факторів вразливості та ризиків для фінансової системи на основі макроекономічних і пруденційних показників.

У табл. 1.1 наведені методики визначення індикаторів фінансової нестабільності за Ейхенгріном і Роузом.

Таблиця 1.1 - Індикатори фінансової нестабільності за Ейхенгріном і Роузом [60, c. 221]

Група	Показник
1. Показники, що характеризують зв'язок фінансової системи зі світовою економікою	- обсяг міжнародних золотовалютних резервів у відсотках від обсягу імпорту за місяць; - зовнішній борг у відсотках до ВВП; - сальдо рахунку поточних операцій у відсотках до ВВП; - реальний обмінний валютний курс.
2. Внутрішні макроекономічні індикатори	- бюджетний дефіцит (профіцит) у відсотках до ВВП; - темпи зростання внутрішнього кредиту; - обсяги реального ВВП на душу населення.
3. Зовнішні змінні	- світова відсоткова ставка як середньозважена за ставками зовнішніх запозичень розвинених країн; - темпи зростання ВВП у країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Взявши за основу індикатори фінансової нестабільності за Ейхенгріном і Роузом і доповнивши їх Маастрихтськими критеріями, які затверджені ЄС для країн, що входять до Валютного союзу, та кандидатів на членство отримали власну методику індикаторів фінансової нестабільності (див. табл. 1.2).

Таблиця 1.2 - Індикатори фінансової нестабільності за власною методикою

Група	Показник
1	2
1. Темпи економічного зростання	- темпи зростання реального ВВП; - темпи зростання ВВП в доларовому еквіваленті; - обсяги промислового виробництва; - відношення прямих іноземних інвестицій до ВВП; - відношення сальдо торгівельного балансу до ВВП.
2. Показники платіжного балансу	- відношення сальдо поточного рахунку платіжного балансу до ВВП та його структура; - відношення золотовалютних резервів до ВВП, до сальдо торгівельного і платіжного балансу; - відношення валового зовнішнього боргу до ВВП та динаміка змін його структури; - відкритість національної економіки, умови торгівлі; - динаміка відплив-приплив капіталу.
3. Відсоткові ставки	- динаміка базової відсоткової ставки; - різниця між внутрішньою і зовнішньою відсотковими ставками;
	- співвідношення ставок за кредитами та депозитами; - середній рівень номінальних довготермінових відсоткових ставок з державних цінних паперів.
4. Грошові індикатори	- динаміка рівня інфляції; - забезпеченість грошової маси золотовалютними резервами; - відношення внутрішнього кредиту до ВВП; - обсяг фінансових ресурсів в банській системі; - темп зростання реальної депозитно-кредитної діяльності.
5. Індикатори тиску на валютний ринок	- діапазон коливань валютних курсів; - рівень доларизації економіки та банкіського сектору.
6. Індикатори системи державних фінансів	- відношення сальдо зведеного бюджету до ВВП; - відношення сальдо держбюджету до ВВП; - відношення квазі-фіскального сальдо держбюджету до ВВП; - відношення держвитрат до ВВП.

Отже, основними ознаками стабільності фінансової системи держави є наступні:

- наявність збалансованого функціонування і розвитку складових фінансової системи;

- наявність зворотного зв'язку між окремими елементами, як один з одним, так і фінансовою системою в цілому;

- наявність розвинених фінансових інструментів державного регулювання;

- наявність якісного нормативно-правового та інформаційного забезпечення;

- керованість, як фінансової системи в цілому, так і окремих її елементів;

- наявність саморегулюючих властивостей фінансової системи;

- спроможність фінансової системи протидіяти збуренням та повертатись в положення рівноваги у разі відхилень;

- спроможність фінансової системи зберігати параметри у чітко визначених межах протягом тривалого часу [105, c. 185].

В ході дослідження нами узагальнено наукові підходи до розуміння понять «фінансова система», «фінансова стабільність» та «стабільність фінансивої системи». Визначили економічну природу, особливості та структурні елементи цих понять.

Крім того, визначили найбільш поширені в літературних джерелах ознаки забезпечення фінансової стабільності та індикатори фінансової нестабільності.

1.2 Систематизація наукових підходів

Під поняттям „механізм” розуміють внутрішню будову, сукупність станів та процесів, з яких складається певне явище [10]. В науковій літературі також існує безліч визначень поняття фінансовий механізм, тому спробуємо узагальнити бачення (див. табл. 1.3).

Таблиця 1.3 - Систематизація наукових підходів до розуміння фінансовий механізм [11; 63; 86, с. 80]

Автор	Визначення
Базилевич В., Баластрик Л.	Сукупність економіко-організаційних та правових форм і методів управління фінансовою діяльністю держави у процесі створення і використання фондів фінансових ресурсів із метою забезпечення різноманітних потреб державних структур, господарських суб'єктів і населення
Василик О.	Сукупність форм і методів створення й використання фондів фінансових ресурсів із метою забезпечення різних державницьких структур, господарських суб'єктів і населення
Кириленко О.	Система фінансових форм, методів, важелів та інструментів, які використовуються у фінансовій діяльності держави і підприємств за відповідного нормативного, правового та інформаційного забезпечення
Ковалюк О.	Сукупність конкретних форм і методів забезпечення розподільних і перерозподільних відносин, утворення доходів, фондів грошових коштів
Ковальчук С.	Сукупність конкретних фінансових методів та важелів впливу на формування і використання фінансових ресурсів із метою забезпечення функціонування й розвитку державних структур, суб'єктів господарювання і населення
Опарін В.	Сукупність фінансових методів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства
Оспіщев В.	Сукупність фінансових методів і форм організації фінансових відносин, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства
Юрій С., Федосов В.	Сукупність конкретних фінансових методів та важелів впливу на формування і використання фінансових ресурсів із метою забезпечення функціонування і розвитку державних структур, суб'єктів господарювання і населення
Грідчіної М., Заходжая В.	Сукупність видів, форм та методів організації фінансових відносин
Заруба Ю.	Спосіб організації та регулювання фінансових відносин для формування та використання фінансових ресурсів
Венгер В.	Сукупність фінансових методів і форм організації фінансових відносин, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Структурологічна схема механізму забезпечення стабільної фінансової системи в Україні представляє собою складну чотирирівневу організаційну структуру (див. рис. 1.1). Вдале чи не вдале застосування окремими країнами світу у певний період часу фінансових методів, інструментів, важелів та режимів таргетування створюють існуюче різноманіття механізмів забезпечення стабільності.

З позиції функціональної підсистеми трансмісійний (передавальний) механізм - це сукупність каналів, тобто ланцюгів макроекономічних змінних, якими передається вплив змін у грошово-кредитній політиці. Цю своєрідну ланцюгову реакцію трансмісійного процесу розглядають як етапну передачу монетарних імпульсів.

Дослідники монетарної трансмісії не дійшли єдиної думки стосовно її етапів та механізму дії. Процес монетарної трансмісії, зокрема, окремі автори поділяють на дві стадії.

На початковому етапі відбуваються зміни в пропозиції кредитів через зміну процентних ставок, валютного курсу, цін на фінансові активи, умови кредитування тощо.



Рисунок 1.1 - Структурно-логічна схема механізму забезпечення стабільності фінансової системи

У подальшому зміни, які відбулись у фінансовій кон'юнктурі зумовлюють зміни у витратах фірм і домогосподарств, що, у свою чергу, впливає на реальну економічну активність суб'єктів господарювання через сукупний попит і пропозицію, що в свою чергу має вплив на ВВП та інфляцію [13, c. 24-29]. Неоднозначність у розумінні дослідниками етапів дії трансмісійного механізму зумовлена його складністю. Виділити й відстежити ці етапи непросто з огляду на такі феномени, як часові лаги та зворотні зв'язки між діями монетарної влади й реакцією економіки, а також через невизначеність та очікування суб'єктів економіки, що вносять викривлення в реакцію економічної системи.

На першому рівні діють фінансові методи. У ході аналізу виявлено, що під фінансовими методами розуміють засоби впливу фінансових відносин на соціально-економічний розвиток суспільства. Їхня дія виявляється в утворенні та застосуванні грошових фондів в рамках стабілізаційних дій уряду.

Другий рівень представлено фінансовими інструментами - засобами, що застосовуються для виконання стабілізаційних завдань, передбачених фінансовою політикою уряду. Вони діють як на макро-, так і на мікрорівні. На державному рівні такими інструментами є податки, субсидії, трансферти, пільги, умови банківського регулювання, регулювання фінансового ринку тощо; на рівні суб'єктів господарювання - фінансові інструменти грошового ринку: державні програми кредитування та страхування ризиків, що можуть мати антистабілізаційний ефект.

На третьому рівні фінансового механізму в межах фінансових інструментів діють фінансові важелі. На макрорівні це ставка оподаткування, рівень резервування, ставка рефінансування НБУ, валютний курс тощо. В аналізу з'ясовано, що фінансові важелі часто використовуються для стимулювання потрібних економічних процесів разом із застосуванням фінансових санкцій для зменшення небажаних явищ і процесів. У розпорядженні держави є важелі, як прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в розвиток державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного середовища за рахунок податкової політики [11, с. 57-63; 86 ст. 79 - 84].

На четвертому рівні в якості стабілізаційних механізмів центральні банки можуть використовувати режими таргетування. Під терміном «режим таргетування» розуміється сукупність взаємопов'язаних, скоординованих заходів центрального банку, які застосовуються ним для досягнення стратегічної мети. Поставлене завдання вирішується шляхом досягнення або утримання на стабільному рівні значення номінального показника, який виступає в якості проміжної цілі [91, с. 162].

У більшості випадків центральні банки обирають один з трьох базових номінальних показників, що характеризує результати його діяльності:

1) наявний обсяг грошової маси в обороті;

2) значення валютного курсу;

3) рівень інфляції.

Утримання динаміки цих змінних в рамках стабілізаційних дій уряду на проголошеному рівні протягом визначеного проміжку часу називається її таргетуванням, а назва режиму залежить від тієї змінної, яка обирається центральним банком в якості проміжної цілі.

Центральними банками залежно від проміжної цілі монетарної політики можуть застосовуватися наступні монетарні режими (див. табл. 1.4).

Таблиця 1.4 - Визначення режимів таргетування, що наводить Європейський центральний банк [91, с. 162, 177, 184].

Режими таргетування	Визначення Європейського центрального банку
Режим таргетування інфляції	стратегія монетарної політики, спрямована на підтримання стабільності цін і зосереджена на мінімізації відхилень у прогнозах інфляції від оголошеної інфляційної мети.
Режим монетарного таргетування	стратегія монетарної політики, направлена на забезпечення цінової стабільності шляхом фокусування на зростанні грошей порівняно з наперед оголошеним таргетом. Теоретичним обґрунтуванням режиму монетарного таргетування є положення кількісної теорії грошей, згідно якої запровадження такого режиму передбачає наявність прямої залежності між пропозицією грошей і значенням інфляції.
Режим таргетування валютного курсу	стратегія монетарної політики, направлена на встановлення номінального обмінного курсу і намагання забезпечити його стабільність по відношенню до валюти так званої країни-якоря через зміни процентних ставок і прямі валютні інтервенції, імпортуючи таким чином цінову стабільність з тієї країни, валюта якої обрана за «якір». Підтримання валютного курсу вимагає відповідної економічної політики, яка забезпечує низьку інфляцію проти країни-якоря, достатні обсяги міжнародних резервів, підтримання конкурентоспроможності країни і надійності, включаючи інституційну, законодавчу і політичну стабільність.

Запровадження режиму таргетування інфляції вимагає наявності низки макроекономічних передумов:

- yаявність достатньої незалежності центрального банку в питаннях розроблення монетарної політики;

- добре розвинена система комунікацій центрального банку;

- достатньо розвиненої фінансової системи і, в першу чергу, - високоліквідного ринку державних цінних паперів;

- зваженої бюджетної політики та її належної координації із монетарною політикою. Дефіцит бюджету завжди був і залишається одним з основних факторів, що впливає на рівень інфляції у країні;

- відсутнє або принаймні мінімізоване адміністративне регулювання цін;

- фінансова система має розвинені вбудовані ринкові механізми мінімізації впливу факторів, що мають непередбачений, але одночасно суттєвий вплив на попит грошей і фінансову стабільність вцілому.

Серед них необхідно зазначити - високий рівень фінансової доларизації в середині країни, залежність економічної системи від міжнародного руху капіталів та від попиту на експортну продукцію, вплив на рівень інфляції динаміки цін на енергоносії тощо. Необхідно зазначити, що жодна з країн, яка запровадила режим інфляційного таргетування не створила в повній мірі усі необхідні макроекономічні передумови.

Разом з тим, це не мало суттєвого впливу на їх рішення так як реформування системи економічних відносин відбувалось вже під час дії цього монетарного режиму за відповідної підтримки з боку Уряду [91, с. 162-195]. При запровадженні режиму валютного таргетування потрібно враховувати переваги і недоліки такого стабілізаційного механізму (див. табл. 1.5).

Таблиця 1.5 - Переваги та недоліки валютного таргетування

Переваги	Недоліки
фіксований валютний курс служить номінальним якорем монетарної політики і таким чином збільшує її транспарантність. Тобто при фіксованому валютному курсі громадськості легко визначати, чи дотримується центральним банком проміжна ціль	фіксований валютний курс веде до вищого рівня безробіття протягом дефляції чи низьких показників інфляції. Впливає таким чином на політику зайнятості в країні
	при режимі фіксованого валютного курсу відбувається суттєве зростання значення фіскальної політики
	позбавляє центральний банк країни де введений режим валютного таргетування з фіксованим валютним курсомможливості використовувати монетарну політику для відповіді на внутрішні шоки
якщо курс прив'язаний до валюти країни з низькою та стабільною інфляцією, то такий монетарний режим буде знижувати інфляційні очікування до рівня країни, до валюти якої прив'язана національна валюта
	країни з фіксованим курсом стають схильними до спекуляцій проти їхніх валют, особливо враховуючи всезростаючий рух до мобільності капіталів, що є наслідком глобалізації світової економіки. Якщо політиці фіксованого курсу не вистачає довіри, виникає ризик, що інвестори будуть прагнути позбавитись цієї валюти, змушуючи центральний банк викуповувати її назад у великих обсягах для підтримання прив'язки разом зі зростанням внутрішніх процентних ставок, що може призвести до кризи і порушення фінансової стабільності.
за звичайних умов за рахунок валютних інтервенцій центральному банку легко контролювати валютний курс
фіксований валютний курс зменшує трансакційні витрати і непевність у міжнародній торгівлі, таким чином стимулюючи останню

Протягом 1970-2000 рр. монетарне таргетування було випробувано у багатьох країнах, але більшість з них була змушена відмовитися від цього режиму.

Головною причиною цього було визнано низьку ефективність впливу значення грошових агрегатів на кінцеву мету - цінову стабільність, що є наслідком низького рівня дотриманя двох ключових умов:

По-перше, попит на гроші всередині країни повинен бути стабільними. Це означає, що швидкість обертання грошей має знаходитися приблизно на одному рівні протягом визначеного горизонту таргетування. В іншому випадку, коливання обсягів грошових агрегатів не відіграватимуть ролі «номінального якоря».

По-друге, центральний банк повинен мати суттєвий вплив на регулювання обсягів грошової маси в обігу. В даному випадку мова йде про так звані «широкі» грошові агрегати, які можуть підпадати під вплив внутрішньої фінансової доларизації або притоку іноземного короткострокового капіталу.

Виконання цих умов в середньостроковій перспективі є доволі важким завданням для центрального банку. Особливо це стосується дотримання стабільності попиту на гроші, так як цей показник суттєво залежить від змін, що спостерігаються в економічних відносинах, продуктивності праці, стабільності міжнародних фінансових ринків тощо. З огляду на це, ефективність режиму монетарного таргетування є низькою в країнах з перехідною економікою.

Серед переваг, режиму монетарного таргетування є можливість узгоджувати монетарну політику із розвитком внутрішньої макроекономічної ситуації. Вдалими прикладами можна назвати досвід Швейцарії та Німеччини, оскільки був значний попит на їх валюту (німецьку марку та швейцарський франк) [91, с. 177-184].

Узагальнюючи викладене, під фінансовим механізмом реалізації фінансової стабілізаційної політики держави слід розуміти взаємопов'язану систему методів, інструментів, важелів та режимів впливу на економіку та, в тому числі, на фінансову систему з метою сприяння стимулювання економічної активності, запобігання економічного спаду та забезпечення належного рівня економічного зростання при будь-яких економічних, політичних і соціальних ситуаціях у країні так і, враховуючи світову кон'юнктуру.

1.3 Світовий досвід

В світлі останніх подій при дослідженні світового досвіду забезпечення стабільності фінансової системи особливу увагу варто звернути на країни пострадянського табору (Болгарія, Латвія, Польща, Чехія та Угорщина), які після підписання угоди про асоціацію ще в першій половині 90-х роках та, провівши доволі вдалу стабілізаційну політику фінансової системи стали асоційованими членами ЄС у 2004 та 2007 роках.

26 червня 2014 року стало знаковою датою, оскільки було підписано Угоду про асоціацію України з ЄС. А 16 вересня 2014 року Європейський парламент ратифікував Угоду про асоціацію між Україною і Європейським Союзом синхронно з Верховною Радою України. За ратифікацію проголосувало 355 депутатів Верховної Ради та 535 депутатів Європарламенту.

Відповідно до Угоди про асоціацію пропонується з метою забезпечення стабільності фінансової системи України поетапний перехід на таргетування інфляції та загальний рух в напрямі передачі відповідальності за валютно-курсову політику від НБУ до ЄЦБ, як це притаманно країнам ЄС. Цей стабілізаційний механізм вже довів свою ефективність на країнах пострадянського табору, дозволив їм стабілізувати фінансову систему та у досить короткі терміни після підписання асоціації з ЄС стати її членами. Тому звернемо більше детальну увагу на період переходу цих країн на таргетування інфляції.

Болгарія з 1991 р. по 1996 р проводила ряд безуспішних спроб фінансової стабілізації, в результаті чого ввійшла в смугу гострої економічної кризи. Проблематика з якою зіткнувся уряд була схожою до вітчизняної: субсидії збитковим державним підприємствам, безвідповідальна кредитна політика комерційних банків, слабкий банківський нагляд, пряме фінансування Національним банком дефіциту державного бюджету й банківської системи та багато інших проблем, які повторює теперішній Уряд.

Все це призвело взимку 1996-1997 р. у девальвацію болгарського лева стосовно всіх основних валют (у 1997 р. більш, ніж у 3,8 рази стосовно долара США), економіка ввійшла в гіперінфляційну спіраль (у 1997 р. ріст індексу споживчих цін склав 1061,2%) (див. додаток В). Контроль центрального банку над станом грошового обігу був втрачений. Декілька спроб стабілізувати ситуацію провалились і це спричинило втрату довіри до ключових державних інститутів. У лютому 1997 р. було ухвалене рішення, підтримане МВФ, про введення режиму валютного комітету. Він впроваджувався не лише як механізм для стабілізації, але, як інструмент для відновлення фінансової дисципліни і ринково-орієнтованої культури серед всіх економічних агентів.

Основні відмінності, що відрізняють грошово-кредитну політику в Болгарії від класичного валютного комітету узагальнені в табл. 1.6.

Таблиця 1.6 - Відмінності режиму валютного комітету в Болгарії від класичного валютного комітету [91, с. 169].

Класичний валютний комітет	Валютний комітет в Болгарії
Покриття резервами грошової бази	Покриття резервами грошової бази, обов'язкових резервів комерційних банків і депозитів уряду
Центральний банк не регулює комерційні банки	Центральний банк регулює комерційні банки
Не виконується функція «кредитора останньої інстанції»	Обмежена здатність виступати в якості «кредитора останньої інстанції» при виникненні ризику для банківської системи. Можливості з кредитування обмежені величиною перевищення валютних резервів над зобов'язаннями центрального банку
Центральний банк отримує прибуток лише від відсотків по активах	Центральний банк отримує прибуток від відсотків по активам і комісію
Повна конвертованість (поточного рахунку і рахунку капіталу)	Повна конвертованість поточного рахунку, але обмежена конвертованість рахунку капіталу

Поріявняно з класичним варіантом Болгарія мала більшу гнучкість у монетарній політиці. Можна виділити основні переваги режиму:

- максимальна прозорість механізму валютного комітету Болгарського народного банку (БНБ) та вищий ступінь незалежності БНБ у проведенні власної політики від уряду;

- захист від політичного тиску був гарантований складністю досягнення консенсусу в Національній Асамблеї стосовно зміни Закону про БНБ;

- неможливість створювати інфляцію емісією національної валюти;

- монетарна політика була обмежена правилами і грошова база не могла зростати незалежно від монетарної влади країни-якоря;

- упровадження режиму досягло своєї цілі досить швидко і вилилось в швидку грошову реформу.

У випадку Болгарії успіх значно залежав від специфічного дизайну режиму, який будучи обмеженим правилами для забезпечення довіри, мав достатню гнучкість на випадок виникнення банківської кризи.Індекс споживчих цін за період з часу впровадження режиму в 1997 році до 2007 року склав в середньому 5,3%, порівняно з середніми 233% за період з 1991 р. по 1997 р. (див. додаток В).

Усі уряди, які були в країні з моменту впровадження валютного комітету, чітко дотримувались політичних зобов'язань щодо підтримки встановленого режиму до моменту вступу країни в ЄС.

В результаті макроекономічна стабільність і передбачуваність ділового середовища, створені і підтримані цим режимом, допомогли інтенсифікації процесу проведення структурних реформ, зростанню ефективності і продуктивності праці, і відповідно зростанню конкурентоспроможності болгарської економіки.

Режим таргетування валютного курсу дозволив Болгарії виконати всі Маастрихтські критерії для вступу до ЄС, окрім рівня інфляції. При валютному комітеті центральний банк не має змоги прямо контролювати інфляцію.

Враховуючи існуючий тренд у рівні цін нових членів стосовно старих членів, виконання цього критерію є викликом не тільки для країн, які використовують валютний комітет, але і для країн з рівнями цін нижче, ніж середня по ЄС незалежно від режиму монетарної політики [91, с. 168-171].

На ранніх етапах процесу перетворень Латвія запровадила власну валюту, давши змогу, таким чином, Банку Латвії проводити незалежну монетарну політику.

Банк Латвії мав законодавчо закріплене право емісії національної валюти, практичну незалежність у проведенні монетарної політики. Але самотушки проводячи незалежну грошово-кредитну політику, Національний банк Латвії зіткнувся з проблемами, подібними до більшості перехідних економік: відсутністю розвинених фінансових ринків для фінансування стабілізаційних заходів та високий рівень інфляції, зумовлений ціновою лібералізацією в перші роки незалежності, який підсилювався економічною невизначеністю.

В таких умовах Латвія обрала серед всіх можливих альтернатив перехід на режим таргетування обмінного курсу, як найбільш ефективного інструменту для зменшення інфляції, стабілізації макроекономічного середовища (див. додаток Д) і зміцнення довіри до національної економічної політики протягом періоду економічних реформ.

Цей режим був оптимальним для Латвії із причин, які пов'язані з очікуваним вступом до Європейського валютно-економічного союзу, що і призвело до підтримки обраної стратегії.

Переваги і недоліки валютного таргетування на досвіді Латвії див. табл. 1.7.

Тблиця 1.7 - Перваги і недоліки валютного таргетування на досвіді Латвії

Переваги	Недоліки
якщо курс прив'язаний до валюти країни з низькою та стабільною інфляцією, то такий монетарний режим буде знижувати інфляційні очікування до рівня країни, до валюти якої прив'язана національна валюта	Фіксований або стійкий курс у цілому не дуже тісно корелює з низькою або стабільною інфляцією. Низький і стійкий рівень інфляції при фіксованому чи стійкому валютному курсі вимагає низької і стабільної світової інфляції і стійкого реального валютного курсу.
фіксований валютний курс служить номінальним якорем монетарної політики і таким чином збільшує її транспарантність	монетарна політика з фіксованим валютним курсом позбавляє центральний банк можливості використовувати монетарну політику для відповіді на внутрішні шоки.
за рахунок валютних інтервенцій центральному банку легко контролювати валютний курс	при режимі фіксованого валютного курсу відбувається суттєве зростання значення фіскальної політики
фіксований валютний курс зменшує трансакційні витрати і непевність у міжнародній торгівлі, таким чином стимулюючи останню	країни з фіксованим курсом стають схильними до спекуляцій проти їхніх валют, особливо враховуючи всезростаючий рух до мобільності капіталів, що є наслідком глобалізації світової економіки. Що підтвердилось світовою фінансовою кризою

Проте недоліки режиму таргетування валютного курсу підтвердились у Латвії, частково через те, що Національний банк Латвії разом з Урядом спочатку не змогли попередити перегріву економіки і зростання інфляції, що в результаті зумовлювало спад і високий рівень безробіття, а частково через неможливість захисту від спекулятивних атак з прийнятними витратами.

Після вступу Латвії до ЄС і до Європейського валютно-економічного союзу (Economic and Monetary Union (EMU)), Банк Латвії продовжує впровадження власної монетарної політики, яка не йде врозріз з інтересами ЄС і не завдає шкоди його членам, але позитивно сприяє економічній і фінансовій стабільності країн. Результатом такої незалежності можна відмітити, що Банк Латвії гарантує зовнішню стабільність лата при вільному русі капіталів і необмеженій конвертованості національної валюти. Латвія встановила один з найбільш ліберальних режимів іноземної валюти і руху капіталу у світі. В таких умовах іноземна і національна валюти можуть вільно приходити і виходити з країни, рахунки можуть відкриватись у всіх валютах без будь-яких обмежень, і лат вільно продається і купується за іноземну валюту. Ще одним позитивом є те, що іноземні інвестори можуть репатріювати свій прибуток без будь-яких заборон [91, с. 171-173].

На початку перехідного періоду Польща зіткнулась з проблемою подолання гіперінфляції (див. додаток Д). Польща обрала також перевірений шлях і тому невід'ємною частиною стабілізаційної програми Уряду Польщі було обрано запровадження таргетування валютного курсу шляхом запровадження фіксованого обмінного курсу злотого до долара США з вересні 1998 р. Але з квітня 2000 року країна дещо змінює курс своєї стабілізаційної політики. Злотий отримує плаваючий валютний курс і не підлягає ніяким обмеженням. Центральний банк Польщі не ставить за ціль визначати курс злотого до інших валют, проте залишає право втручатись у ринок іноземної валюти, якщо вважатиме це необхідним для дотримання інфляційної цілі.

Вибір стратегії фіксованого валютного курсу обумовлений тим, що він є одним з найефективніших інструментів зменшення інфляції, стабілізації макроекономічного середовища і зміцнення довіри населення до національної економічної політики протягом періоду економічних реформ. Політика фіксованого валютного курсу вигідна для країн з відкритою економікою, де зовнішня торгівля відіграє дуже важливу роль. Але разом з цим вільне формування валютного курсу дозволяє фінансовому ринку і економіці жваво розвиватися.

Режими, засновані на таргетуванні валютного курсу, мають свої недоліки. В першу чергу, центральний банк країни багато в чому втрачає контроль над національною монетарною політикою, і його здатність створювати додаткову пропозицію грошей обмежується іноземними провідниками монетарної політики для Польщі і країн-членів ЄС - це ЄЦБ. По-друге, зростає ризик спекулятивних атак проти національної валюти. У той час, коли розвинуті економіки мають достатньо гнучкі ринки факторів виробництва та продукції, економікам, що розвиваються та економікам, що знаходяться у процесі трансформації (такі як Україна), може не вистачати цієї гнучкості, що відіб'ється у недостатній потужності поглинути зміни, і, таким чином, уникнути негативних наслідків негнучкого режиму обмінного курсу. Саме цією слабкістю і користуються валютні спекулянти [91, с. 173-176].

Чехія - перша країна з перехідною економікою, яка запровадила інфляційне таргетування. Специфічними рисами чеської економіки на момент запровадження таргетування інфляції були значна відкритість економіки, що робило її потенційно вразливішою до екзогенних шоків, і перехідний стан економіки, який характеризувався нестабільністю розвитку та високим рівнем державного регулювання цін. До країни почали надходити значні обсяги іноземного капіталу у вигляді прямих і портфельних інвестицій, потреби в яких Чехія не мала.

Особливістю валютної політики в рамках нового режиму таргетування інфляції було те, що до 2003 року Національний банк Чехії продовжував регулювати курс крони, здійснюючи валютні інтервенції. Крім того, неефективність цих заходів великою мірою була зумовлена неузгодженістю монетарної і фіскальної політики. То вже з 2003 р. центральний банк Чехії валютні інтервенції не проводить. Тому в монетарній політиці Національного банку Чехії головним каналом у структурі трансмісійного механізму є процентний канал, а основним інструментом впливу на грошово-кредитний ринок - відсоткові ставки [91, с. 228-229].

Через нерозвиненість фінансового ринку основними інструментами становлення грошово-кредитної політики центрального банку Угорщини до запровадження інфляційного таргетування були валютні інтервенції, резервні вимоги та широкий спектр стерилізаційних операцій (зворотне репо, депозити, векселі центрального банку). Дія стерилізаційних інструментів спрямовувалась на поглинання надлишкової ліквідності та утримання курсу форинта в межах вузького валютного коридору.

З переходом до режиму таргетування інфляції відбулись зміни в інструментах монетарної політики, зумовлені тим, що активна дезінфляційна політика потребувала ефективного інструментарію. Вагомішу роль стала відігравати процентна політика. Зміна ключової ставки центрального банку Угорщини сигналізує про його майбутню поведінку і, таким чином, впливає через різні канали монетарного трансмісійного механізму на досягнення інфляційної цілі [91, с. 232-234].

Разом з цим варто звернути увагу на стабілізаційні заходи, які здійснювали провідні економіки світу у 2014 році для подолання характерних їм проблем та враховуючи світові тенденції.

Головним пріоритетом діяльності Уряду Сполучених Штатів Америки весь 2014 рік було вжиття заходів з метою активізації механізмів пришвидшення економічного зростання. Федеральна резервна система США оцінює ріст економіки в 2014 на рівні 2,3-2,4% у своємі грудневому звіті. Порівнюючи з минулорічними показниками росту у 2011 році - 1,85%, у 2012 - 2,78%, у 2013 - 1,88%, то результат відмінний. Також 2014 рік відзначався пришвидшенням інфляції, нарощуванням обсягів кредитування приватного сектору та промислового виробництва, відновленням економічної активності, поліпшенням ситуації на ринку праці. Зростання зайнятості в 2014 році було кращим за 15 років, безробіття впало до 5,6% [106].

При цьому Сполучені Штати зберегали гнучку монетарну політику в нинішніх умовах. На фоні очікувань інвесторів щодо збільшення Федеральною резервною системою США процентних ставок та погіршення ситуації в ЄС фінансовій системі було характерне зміцнення долара. Однак нерівномірне відновлення темпів росту економіки США на тлі поглиблення російсько-української кризи, санкцій та падіння світових цін на нафту, яка формує додаткові виклики для глобальної економіки, ФРС весь рік стримувалось від підвищення процентних ставок, залишаючи цей інструмент стимулювання економіки, як страховку від стагнаційних процесів у майбутньому.

На сьогодні спостерігаються всі ознаки уповільнення темпів розвитку європейської економіки. Згідно з даними Єврокомісії, опублікованими 4 листопада, в цьому році зростання ВВП в єврозоні становив не більше 0,8%, а в 2015 році він буде на рівні 1,1%. Це більш песимістичні прогнози, ніж опубліковані влітку. Для зміни цієї негативної динаміки в червні Європейський Центробанк запровадив стимулюючі заходи, що включають зменшення базової процентної ставки до 0,15 % річних та започаткування цільової програми кредитування банків. Позитивний ефект на фінансову систему проявиться лише з часом.

Темпи зростання економіки Німеччини в 2014 році прискорилися у 2014 році до 1,5% з 0,1% роком раніше, свідчать дані Федерального статистичного агентства ФРН (Destatis). Основним двигуном зростання німецької економіки та підтримувало стабільність фінансової системи, яка є найбільшою в Європі, можна назвати активність бізнес-середовища, сприятливий показник споживчих настроїв, підтримуваний рекордно низьким безробіттям та помірна інфляція [35]. Зниження цін на енергоносії і ослаблення євро, через проведення мякої грошово-кредитної політики ЄЦБ, стимулювали інвестиції.

Сприятливою тенденцією Великобританії для фінансової системи була відсутність ризику дефляції, яка допомогла уряду Д. Кемерона консолідувати бюджет. Спостерігались стійкі темпи зростання ВВП на рівні 2,5 %, зниження рівня безробіття до 6,4 % Разом з тим, загрозу розвитку британської економіки становлять збільшення вартості житла й збереження низького рівня темпів зростання промислового виробництва 2,2 %. Ці чинники можуть призвести до рецесії у фінансовій системі як зазначують експерти. Проте, найбільше занепокоєння у фінансово-промислових колах упродовж останнього часу викликає розвиток ситуації навколо підготовки до проведення парламентських виборів у 2015 році [1; 97].

Головними каталізаторами поглиблення кризових явищ в економіці Франції стали нестабільні макроекономічні показники у 2014 році - ВВП збільшився лише на 0,4 %, сальдо торговельного балансу було від'ємним 5,3 млрд. євро, скорочення промислового виробництва склало 0,9%.

...