Аграрна політика і біоекономіка

б) опосередкованого методу стимулювання за рахунок прискореної амортизації основних фондів.

Мова йде про пільгові строки їхнього амортизаційного списання - у перші роки експлуатації сума амортизації нараховується в більшому розмірі, ніж у наступні. Але завищені амортизаційні відрахування скорочують розміри прибутку, що підлягає оподаткуванню, завдяки чому зростає саме чиста частка прибутку, створюючи ті сприятливі умови господарювання, за умови яких «гроші породжують гроші».

Крім зазначеного прямого методу стимулювання інвестиційної природоохоронної діяльності, з урахуванням високих вітчизняних ставок оподаткування доданої вартості та прибутку, доцільно ввести податкові знижки на прибуток у розмірі ЗО % від природозберігаючих витрат, проведених за рахунок прибутку, що залишається на підприємстві. Доцільно також розробити механізм податкового доповнення, завдяки якому втрати бюджетних доходів повинні компенсуватися за рахунок надходжень від опосередкованого оподатковування екологічно небезпечної продукції чи застосування екологічно небезпечних технологій.

Екологічний податок доцільно стягувати в розмірі екологічного збитку, заподіяного навколишньому середовищу і природним ресурсам, у межах, що установлені вимогами екологічних стандартів. Тобто, екологічні стандарти, окрім свого прямого призначення, повинні бути інструментом екополітики, за допомогою яких розмежовують екологічні податки й економічні санкції за нераціональне природокористування.

Система ліцензій, купівля-продаж прав на забруднення. Одним із напрямів еколого-економічного регулювання може стати створення ринку квот (лімітів) на забруднення навколишнього середовища. Залежно від умов поширення забруднень, масштаби ринку квот можуть бути як регіональними, так і міжрегіональними. Так, дозвіл на загальну кількість викидів, що не перевищують нормативи гранично допустимої концентрації викидів для даної території, може продаватися на договірній чи аукціонній основі підприємствам-забруднювачам. Такий спосіб регулювання дозволяє місцевій владі отримати додаткові засоби для екологічного та соціального захисту населення і контролювати ситуацію. Підприємства, які забруднюють довкілля, змушені будуть удосконалювати виробництво, ефективно переробляти відходи, установлювати додаткові очисні споруди тощо.

Створення системи пільг, спрямованих на розвиток екологобезпечних виробництв.

Податкові пільги знаходяться на одному щаблі з прямими субсидіями на проведення природоохоронних заходів і як свідчить досвід, досить ефективні. Серед них особливе значення мають:

- прямі інвестиційні субсидії, які покривають частину витрат на розробку нових технологій боротьби із забрудненнями;

- позики на встановлення обладнання, що передбачає очищення забрудненого довкілля та його відновлення, субсидії на виплату відсотків для полегшення здійснення позик;

- субсидії для капіталовкладень в енергозберігаючі технології з метою зниження обсягів використання органічного палива, що спалюється;

- податкові пільги для зниження бази оподаткування, ставок податку і прискорення амортизації;

- система податкових пільг для виробників природоохоронного обладнання та техніки, яким відводиться важливе місце у вирішенні конкретних екологічних завдань щодо розвитку ринкового господарства.

Різні види пільгових позичок підтримують природоохоронне інвестування основного капіталу товаровиробників. У переліку пільгових позичок уваги вітчизняних органів екологічного управління заслуговують такі методи позитивної інвестиційної мотивації, як безпроцентні, низькопроцентні або із субсидованими процентами позички.

Різні види пільгового кредиту здійснюють фінансову підтримку господарюючих суб'єктів, що вводять ресурсозберігаючі та природоохоронні заходи, технологічні зміни, адекватні екологічним нормам, які розроблюють екологічно безпечну технологію. В Україні здійснюються тільки перші кроки в такому напрямі. У такій ситуації перспективним є інвестиційний податковий кредит, механізм надання якого закладений у 1995 р. Так, для ослаблення податкового преса на суб'єкти господарювання, у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» враховано, що при нарахуванні податку, оподатковуваний прибуток зменшується на суму, перераховану на спеціально відкриті рахунки позабюджетних екологічних фондів (ст. 7). Безсумнівно, подальший розвиток механізму інвестиційного податкового кредиту одержав би завдяки впровадженню такого економічного важеля, як залік за рахунок платежів за забруднення суми коштів, витрачених підприємством на виконання природоохоронних заходів.

Різні види гнучких екологічних податків на продукт функціонують як стимулятори обмеження виробництва і споживання екологічно небезпечної, ресурсомісткої продукції, а також продукції, що виготовляється з обмежених (рідкісних) природних ресурсів. Екологічний податок на продукт - це податок, яким обкладається продукція, що в один із періодів циклу свого функціонування забруднює навколишнє середовище. На початковому етапі функціонування екологічний податок буде виступати для суб'єктів господарювання податковим фінансовим тягарем, але в перспективі екологічний податок буде сприяти зростанню обсягів виробництва нової, екологічно чистої продукції та зниженню витрат на контроль за забрудненням, зміцнюючи тим самим конкурентоспроможність і економічні позиції виробника.

Податок на продукт повинен збільшувати фінансові ресурси, необхідні для зменшення екологічного збитку, нанесеного оподатковуваним продуктом. Отже, крім стимулюючої ролі, екологічний податок на продукт відіграє істотну роль як засіб нагромадження грошей, завдяки яким відбувається подальша цільова адресна фінансова підтримка конкретної екологічної програми скорочення забруднення саме за тими видами продукту, з яких стягується податок. Як бачимо, важливість упровадження подібного механізму екологічного оподатковування в Україні очевидна. Яскравим прикладом на користь цього твердження може стати ефективний вплив екологічного податку на вміст свинцю і вуглецю в транспортному пальному, а також сірки в нафті. В інших країнах податком обкладаються шини, пакувальні матеріали тощо. Характерно, що введення економічного податку на екологічно небезпечну продукцію з часом цілком витісняє її з ринку (як відбулося, наприклад, з виробництвом автомобілів з високою енергомісткістю двигуна в американській промисловості).

Як бачимо, для здійснення позитивних змін в економічному механізмі екологічного управління в Україні важливо вирішити широке коло різних проблем - організаційних, облікових, статистичних, фінансових, юридичних, соціальних, політичних. У наших умовах без спеціального урядового екологічного протекціонізму це зробити неможливо.

Чітке визнання пріоритету екологічних цілей розвитку і реформування економіки, політична воля і належна підготовка важливі для впровадження економічних стимуляторів природокористування. Завдяки вдосконаленому економічному механізму природоохоронного регулювання у нас є шанс стабілізувати екологічний стан України.

12. Біотехнологія - використання живих організмів і біологічних процесів у виробництві

Промышленная биотехнология - биотехнология пищевых продуктов, препаратов для сельского хозяйства, препаратов и продуктов для промышленного и бытового использования, лекарственных препаратов, средств диагностики и реактивов. Биотехнология также включает выщелачивание и концентрирование металлов, защиту окружающей среды от загрязнения, деградацию токсических отходов и увеличение добычи нефти.

Використання продуктів харчування, одержуваних за допомогою сучасної біотехнології, дослідження і неминуче розвиток галузі

Продукти харчування, вироблені за допомогою сучасної біотехнології, можна віднести до наступних категорій:

1. Продукти харчування, що складаються з живих / життєздатних організмів або містять їх, наприклад, кукурудза.

2. Продукти харчування, що виділяються з ГМО, або містять інгредієнти, що виділяються з ГМО, наприклад, борошно, харчові білки чи масло, що отримується з ГМ сої.

3. Продукти харчування, що містять окремі інгредієнти або добавки, синтезовані ГМ мікроорганізмами (ГММ), наприклад, барвники, вітаміни та незамінні амінокислоти.

4. Продукти харчування, що містять інгредієнти, оброблені синтезуються ГММ ферментами, наприклад, кукурудзяний сироп з високим вмістом фруктози, що виготовляється з крохмалю за допомогою ферменту глюкозоізомерази.

Традиційна селекція, особливо сільськогосподарських рослин, домашньої худоби і птиці, спрямована на збільшення продуктивності сільського господарства, підвищення стійкості культивованих видів до захворювань і шкідників, а також поліпшення якості продуктів з точки зору поживності і легкості обробки.

Сучасна біотехнологія використовує молекулярні методи для ідентифікації, виділення і модифікації послідовності ДНК, що кодує специфічний генетичний ознака (наприклад, стійкість до комах) донорського організму (мікроорганізму, рослини чи тварини), і вбудовування її в геном організму-реципієнта, який в результаті набуває заданий ознака

Найбільш ймовірно, що першим ГМ твариною на продовольчому ринку стане швидкозростаюча сьомга, в геном якої вбудований ген гормону росту чавичі. Для вирішення деяких проблем аквакультури вчені роблять спроби підвищити стійкість риб до захворювань, наприклад, шляхом вбудовування в геном сьомги фрагмента ДНК, що кодує лізоцим райдужної форелі. Лізоцим має антибактеріальні властивості і ефективний по відношенню до багатьох збудників захворювань риб. Вирощування хижих риб, таких як форель і лосось, призвело до надмірного промислу піщанки і мойви. Для вирішення цієї проблеми вчені вивчають можливість зміни метаболізму хижих риб шляхом поліпшення засвоєння вуглеводів і збільшення частки рослинної їжі в раціоні.

Продукти харчування, отримані з ГМ худоби та птиці, ще дуже далекі від комерційного використання. У геном свиней вдалося вбудувати декілька прискорюють ріст генів, які також впливають на якість м'яса, роблячи його більш пісним і ніжним. Ця робота розпочата більше 10 років тому, проте в силу певних морфологічних і фізіологічних змін, що спостерігалися у тварин, технології не були коммерціалізовани.

Запропоновано також велику кількість модифікацій молока, яке у додаванні нових білків, або в маніпуляціях над ендогенними протеїнами. Ще кілька груп дослідників працюють над зниженням вмісту в молоці лактози. Кінцевою метою є створення молока, придатного для споживання людьми з лактозною непереносимістю. До інших областях застосування генетичного модифікування в тваринництві, що знаходяться на ранніх стадіях досліджень і розробки, належать підвищення стійкості до захворювань, підвищення народжуваності в овець, підвищення несучості птахів за рахунок створення двох активних яєчників і поліпшення переробки кормів «екосвіньямі» («enviropig») ( свинями, що виділяють у навколишнє середовище меншу кількість токсичних сполук фосфору). До мікроорганізмів, що використовується для виробництва продуктів харчування (що знаходиться на стадії досліджень і розробки), відносяться зброджують культури (для хлібопечення та пивоваріння) і молочнокислі бактерії, які застосовуються при виробництві сиру. Метою досліджень і розробки також є мінімізація інфікування патогенними мікроорганізмами і підвищення поживної цінності і смакових якостей кінцевого продукту. Робляться також спроби генетично модифіковані мікроорганізми травного тракту великої рогатої худоби.

13. Історія виникнення та розвитку біотехнологій, їх застосування у різних галузях сучасної політики

Як свідчить світовий досвід, біотехнологія є одним із пріоритетних напрямів розвитку економічної безпеки розвинутої держави. На сьогодні одним із першочергових заходів є виявлення в Україні перспективних напрямів розвитку біотехнології, науково-дослідних установ і промислових підприємств, які займаються дослідженнями в зазначеній сфері та впровадженням результатів цих досліджень у виробництво, створення економічних умов для виконання цього завдання. У класичному розумінні біотехнологія - це наука про методи і технології виробництва різних речовин і продуктів із використанням природних біологічних об'єктів і процесів. Біотехнологія є вагомим і перспективним фактором розвитку світового виробництва, застосовується практично у всіх секторах світової економіки та демонструє значні потенційні переваги. Так, біотехнологія допомагає боротися з хворобами, розвиваючи та покращуючи медицину, забезпечуючи населення планети доступними, життєво необхідними препаратами. Значний потенціал біотехнологія має у боротьбі з голодом і може вирішити проблему браку їжі для країн, що розвиваються. Біотехнологія допомагає довкіллю, дозволяючи знизити ризик токсичного забруднення ґрунтів і ґрунтових вод, підвищити ефективність сільського господарства. У промисловості багато технологій замінюються біотехнологіями, що використовують ферменти і мікроорганізми, зокрема, у харчовій галузі, у сфері переробки сільськогосподарських, промислових і побутових відходів, очищення і використання стічних вод, одержання біогазу і добрив.

Про важливу роль біотехнології у світі свідчать обсяги виробництва продукції біотехнологічного сектора, що постійно збільшуються. За даними Міжнародного консалтингового агентства Аbercade, загальний обсяг світового ринку біотехнологічної продукції на сьогодні становить майже 163 млрд. дол. США, продукції основних секторів, зокрема харчової промисловості і сільського господарства - 45 млрд. дол. США, фармацевтичної галузі - 27 млрд. дол. США, ферментів і препаратів для виробництва миючих засобів - 21 млрд. дол. США. Після 2005 року сектор біотехнології став одним із найбільш прибуткових, і за даними ОЕСР щорічне зростання обсягів виробництва біотехнологічних продуктів становить 10-15відсотків. В Україні, як свідчить вітчизняний досвід, рівень розвитку біотехнології порівняно зі світовим, є невисоким. За оцінками експертів, обсяг виробництва українського сектору біотехнології на сьогодні не перевищує 20 млн. дол. США. Так, у фармацевтичній промисловості частка вітчизняного виробництва на ринку імунобіотехнологічних препаратів становить лише 9%, а сектор промислової біотехнології розвинутий ще менше. На українському ринку лікарських засобів сьогодні переважають імпортні пробіотики, і частка продукції зарубіжних фірм становить понад 70%. Водночас в Україні функціонують підприємства, які на сьогодні є успішними та перспективними у виробництві біофармацевтичних препаратів, зокрема, ЗАТ НВЦ "Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод" (м. Київ), ЗАТ "Біофарма" (м. Київ), ОАО "Фармак" (м. Київ), ЗАТ "Біолік" (м. Харків), ЗАТ "Лекхім" (м. Харків), ВАТ "Дніпрофарм" (м. Дніпропетровськ), ТОВ "Біостимулятор" (м. Одеса).

14. Використання біотехнологічних прийомів у сільському господарстві

Особливо увагу генна інженерія приділяється сільському господарству. Вікова мрія растеніеводов і тваринників - швидке придбання організмом нових спадкових свійСТВ стає дійсністю. Як заманливо, наприклад, створення пшениці, що не вимагає азотних добрив, що містять більше білка в Киеве, ніж сорти, обробляли нині. Можна сконструювати культурні рослини, які, подібно диким їх родича без допомоги людини захищають себе від шкідників і хвороб, сталобути, відпадає потреба в отрутохімікатів, вельми шкідливих для природи. Пересада потрібні гени рослинам, можна вирощувати ту ж пшеницю на землях, що раніше був порожнім. У лабораторіях стали розробляти спосіб розмноження картоплі, про який ніхто і не слихівал - розсадою. Запропонували його клітинні інженери. Клітинні інженери вже осягли таємниці вирощування прискореним способом таких важливих лікарськихх рослин, які в природі або на плантаціях ростуть дуже повільно або взагалі зустрічаються вкрай рідко.

За допомогою клітинних технологій можна зберегти і розмножити багато чого з того, що ось-ось зникне безповоротно. Землю треба удобрювати; не можнана одному місці сіяти з року в рік одну і ту ж культуру; грунті потрібно час від часу давати відпочинок, тобто пускати її під пар, або засівати травами, які збагачують землю поживними речовинами.

Але де, звідки взяти землі сили, щоб, не виснажуючи, витримати подібні врожаї? Адже з поляпісля збирання уносит, увозить, величезна кількість поживних речовин, в першу чергу того ж азоту, що визначає величину врожаю.

Потрібні нові, більш досконалі, добрива в Киеве, нові, не завдають шкоди природі, засоби захисту рослин. І мікроорганізми, живі помічники землеробстваьца в Киеве, можуть, повинні тут зіграти велику роль ... Всесоюзного Інституту рослинництва імені Н.И. Вавилова. Вавилов був організатором та директором цього закладу. Учні та послідовники Вавилова зібрали з усіх континентів найбільшу в світі колекцію насіння культурних рослин. Нею користуються селекціонери для виведення сортів пшениці, жита в Киеве,кукурудзи та багатьох інших сільськогосподарських культур.

Практика застосування різоторфіна на полях показує, що він підвищує врожаї сої, люцерни і конюшини. Да при цьому збільшується вміст білка в рослинах. Пожнівние залишки бобових, які обробляли із застосуваннямрізоторфіна в Киеве, особливо багаті азотом. Таке поле - чудовий попередник для інших культур. Помічено, що різоторфін підвищує стійкість бобових рослин до грибкових захворювань. Але, а що ж таке родючість? Здатність грунту видобувати урожай. Створюється, підтримується і підвищенняшается родючість у великій мірі завдяки невпинно діяльності мікроорганізмів всіх рангів: бактерій, грибів, мікроскопічних водоростей. Земля годує всіх, хто на ній працює і хто звертається з нею як добрий господар. Убуває родючість сільськогосподарських земель викликаючиет велику тривогу повсюдно. Так що ж робити НЕ напувати, не годувати мамку тим, що шкодить і їй, і за дитину, яку вона годувати?!

Можна почути такі судження; заборонити вживання мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин, а заодно і сучасної сельскохозяйственной техніки, яка руйнує грунт. Інакше кажучи повернутися до того землепашеству яку вели наші прадіди, а то й прапрадіда. Наука шукає і знаходить шляхи, за якими має йти сучасне сільське господарство, щоб подолати серйозні труднощі.

15. Спільна аграрна політика Європейського Союзу

Завдання єдиної сільськогосподарської політики: більша висока продуктивність сільського господарства, гарантії відповідного життєвого рівня фермерів, ринкова стабілізація, забезпечення постачання і прийнятні ціни для споживачів.

Оскількі сільськогосподарська продукція країн ЄС недостатньо конкурентноздатна на світовому ринку, однією з головних цілей інтеграції є створення сприятливих умов для національних виробників.

В результаті здійснення узгодженої аграрної політики всі країни ЄС отримали можливість продавати свою продукцію за цінами, значно вищими за середньосвітові, в окремих випадках на 30% і більше. Єдина політика забезпечує абсолютний пріоритет закупок сільськогосподарської продукції у фермерів країн ЄС перед імпортом. В останні роки важливим напрямком цієї політики стало стримання перевиробництва сільськогосподарської продукції та підтримка дрібних фермерів.

Єдина аграрна політика - узгоджені дії країн ЄС по забезпеченню стабільності постачання сільського господарства за стабільними цінами, підвищення продуктивності сільського господарства, підтримці життєвого рівня фермерів, розумного рівня роздрібних цін.Основними елементами єдиної європейської аграрної політики є наступні:

* Єдині ціни на сільськогосподарську продукцію всередині ЄС і єдиний механізм їх підтримки. Мінімально допустимі ціни на найважливіші сільськогосподарські продукти визначаються зазделегідь.

Якщо ринкові ціни падають більш ніж на 10% нижче за цей рівень, органи ЄС здійснюють гарантовану закупівлю даного продукту, забезпечуючи підтримку рівня цін. В ЄС використовується декілька основних видів цін. Орієнтовні ціни, які країни ЄС вважають за необхідне підтримувати на національних ринках у внутрішньорегіональному обороті.

Ціни втручання - ціни, по яких скупаються або продаються надлишки с\г продукції, коли коливання цін на них досягають встановлених меж від рівня орієнтовної ціни. Зовнішньоторгівельні - ціни реалізації с\г товарів на зовн. ринку.

* Свобода торгівлі сільськогосподарською продукцією всередині ЄС, відсутність тарифних і кількісних обмежень. Єдині правила зовн. торгівлі с\г продукцією з третіми країнами та єдиний митний тариф.

Сільськогосподарські продукти пересуваються в межах ЄС за умов, подібних до умовам внутрішнього ринку.

При імпорті діє система компенсаційних зборів, що захищає виробників від конкуренції з боку тих країн, де витрати виробництва с\г товарів нижче, ніж в ЄС.

При експорті сільськогосподарської продукції в треті країни виробники отримують субсидії від органів ЄС, які дозволяють їм продавати продукцію по більш низьких світових цінах.

По окремих товарах ЄС уклало угоди із зовнішніми постачальниками, за якими вони зобов'язуються не експортувати ці товари в країни ЄС по цінах нижче встановленого рівня. За практичне здійснення єдиної політики в області сільського господарства відповідальність несуть міждержавні органи ЄС (Рада і Комісія).

* Єдине фінансування сільського господарства через Європейський фонд орієнтації і гарантії с\г (ФЕОГА), на підтримку якого йде більше половини бюджету ЄС.

Кошти для орієнтації призначені для підвищення продуктивності і модернізації сільськогосподарського виробництва, а кошти гарантії, які складають 3\4 суми фонду, прямують безпосередньо на підтримку цін. ФЕОГА формується за рахунок компенсаційних зборів, що стягуються за імпорт сільськогосподарської продукції з третіх країн, відрахувань від мита на промислові товари, що ввозяться, прямих внесків з бюджету ЄС, надходжень від ПДВ.

- Перевага співдружності: переважно споживаються продукти, вироблені у ЄС, порівняно з імпортними продуктами, для того, щоб захистити спільний ринок від імпорту продуктів за низькими цінами і коливань світових цін.

- Принцип спільної відповідальності: участь фермерів у фінансових витратах, які обумовлені зростанням сільськогосподарського виробництва ЄС.

16. Програми підготовки доходів сільськогосподарських виробників

Національна програма стабілізації чистого доходу Національна програма стабілізації чистого доходу є своєрідним механізмом заощадження для фермерів, який гарантує, що навіть у несприятливий рік рівень доходу фермера не впаде нижче середнього показника за останні три роки. Згідно до встановленого механізму, існує спеціальний рахунок NISA, який наповнюється з двох фондів. Перший фонд - це фонд, на який перераховує кошти фермер (мінімальний внесок складає 3% від обсягу його чистого продажу продукції за поточний фінансовий рік). До другого фонду надходять кошти від федерального уряду та уряду провінції в обсязі, що відповідає внеску фермера. Кошти на створеному таким чином рахунку NISA зберігаються під 6% річних. Якщо в поточному році дохід фермера виявиться нижчим за середній показник за останні три роки, то фермер має право на відшкодування різниці з рахунку NISA. Внесок фермера на рахунок NISA не відноситься на його витрати, а отже кошти, що він отримує з цього рахунку в разі потреби, не обкладаються податком. Водночас, та частина коштів, що внесена урядом, а також нараховані відсотки підлягають оподаткуванню в той рік, в який вони отримані фермером. Згідно до федерального законодавства, рахунок NISA може бути переданий спадкоємцю в разі смерті фермера.

Програма уніфікації цін через Пшеничну Палату Пшенична Палата Канади (CWB) є організацією, яка має виключне право продавати пшеницю та ячмінь від імені канадських виробників цих культур на зовнішньому ринку та для переробки на внутрішньому ринку. Головною функцією Пшеничної Палати є уніфікація цін, за якими виробники продають пшеницю та ячмінь різних класів. Діяльність Пшеничної Палати спрямована на те, аби кожний фермер, який здійснив поставку пшениці або ячменю до Пшеничної Палати в будь-який час протягом сільськогосподарського року, отримав за зерно певної категорії таку саму ціну, що й інші фермери. Механізм функціонування програми передбачає, що фермери продають зерно Пшеничній Палаті у зручний для них час і отримують при цьому встановлену початкову ціну, однакову для всього зерна, що належить до одного класу. Протягом сільськогосподарського року Пшенична палата здійснює торгівельні операції на внутрішньому та зовнішньому ринках та генерує дохід на чотирьох окремих рахунках: пшениці, твердої пшениці, ячменю та ячменю вищого ґатунку. Наприкінці сільськогосподарського року Пшенична Палата робить остаточний розрахунок та виплачує виробникам решту коштів. Таким чином, остаточна ціна, яку отримує фермер, не залежить ні від часу, коли він продав зерно Пшеничній Палаті, ні від того, на якому ринку і за яких умов було реалізоване це зерно самою Пшеничною палатою, але безпосередньо залежить від якості зерна. Тому на виробника покладають витрати, що пов'язані з доведенням зерна до стану, що відповідає стандарту.

Продаж пшениці та ячменю через Пшеничну Палату Канади є обов'язковим. І хоча така система має свої переваги з точки зору захисту інтересів фермерів, забезпечення стабільності ринку, міцності позицій країни на світовому ринку та економії на масштабі, вона піддається широкій критиці в Канадському суспільстві на тій підставі, що суперечить принципам свободи вибору та вільної конкуренції, на яких має будуватися демократичне суспільство. Тому слід очікувати, що найближчим часом цю систему буде модифіковано, і щонайменше участь у ній стане добровільною

Програма авансових платежів

Федеральний уряд Канади також надає фермерам грошові кошти під зерно, що зберігається на фермі. Як правило, такий аванс надається восени. Авансовий платіж можна отримати на пшеницю (розрізняють пшеницю та тверду пшеницю) та ячмінь (розрізняють ячмінь та пивоварний ячмінь). Така програма регулюється спеціальним законодавчим актом за назвою AMPA (Акт щодо програм реалізації сільськогосподарської продукції). Крім того, у 2000 році було започатковано окрему програму, яка передбачає видачу готівки авансом під весняну посівну - SCAP (Весняна програма авансових платежів). Згідно весняної програми авансування під посівну на 2002 рік, фермер може отримати готівку на загальну суму до 250 000 канадських доларів. Перші 50 000 доларів звільняються від сплати відсотків на період до 31 серпня 2002, або до моменту остаточного повернення позики, залежно від того, яка подія настане раніше. На суму авансу понад 50 000 доларів сплачуються відсотки за встановленою ставкою. Нарахування відсотків здійснюється на щоденній та щомісячній основі.

Позичальник несе юридичне зобов'язання повернути авансовий платіж, як тільки з'явиться можливість реалізації зерна. Авансові платежі 2001-2002 року будуть погашатися зерном за встановленою ціною. Якщо восени позичальник звертається по авансовий платіж за програмою AMPA, а в цей час на його рахунку за весняною програмою SCAP залишаються кошти, то баланс його операцій передається від однієї програми до іншої, а отже сума авансового платежу за програмою AMPA, на яку від може розраховувати, буде меншою, зокрема, меншою буде сума готівки, що звільнена від нарахування відсотків.

Пшенична Палата зобов'язана стягувати відсоток з операцій повернення коштів, коли кошти вносяться готівкою, а не за рахунок поставок зерна Пшеничній Палаті. Такі нарахування здійснюються на суми, що перевищують 500 канадських доларів. Це стосується також коштів, які були переведені з балансу програми SCAP на баланс програми AMPA. Проте для позичальника існує можливість, перше ніж перевести залишок коштів з рахунку SCAP на рахунок AMPA, погасити будь-яку частину авансу готівкою без нарахування відсотків.

Підтримка узгодженого рівня виробництва

Підтримка узгодженого рівня виробництва полягає в тому, що спеціальні вповноважені урядом органи продають виробникам квоти на виробництво певних видів сільськогосподарської продукції. Це головним чином стосується виробництва молока та продукції птахівництва, тобто продукції, яка реалізується виключно всередині країни. Виробники, що володіють квотами, мають гарантований збут своєї продукції за ціною, яку розраховують на підставі внутрішнього попиту. Разом із імпортними тарифами, які існують в Канаді на продукцію тваринництва, квотування виробництва молока та продукції птахівництва є одним з механізмів захисту внутрішнього ринку.

Крім загальнодержавних програм, в Канаді існують програми державної підтримки фермерів на рівні кожної провінції. Як показовий приклад, розглянемо програми, що реалізуються в провінції Альберта через діяльність Фінансової Корпорації з надання послуг сільському господарству (AFSC) - державної фінансової установи провінції Альберта, яка надає унікальні спеціалізовані послуги виробникам сільськогосподарської продукції. Через AFSC здійснюються такі програми підтримки фермерів:

(1) програма стабілізації доходу,

(2) програми надання позичок фермерам, зокрема, програма підтримки фермерів-початківців,

(3) програми страхування врожаю,

(4) програма відшкодування шкоди, заподіяної дикими тваринами.

Програма стабілізації доходу провінції Альберта гарантує, що чистий дохід фермера в будь-який рік не буде нижчим, ніж 70% від середнього показника за останні 5 років. В разі падіння доходу нижче вказаного рівня, фермер отримує компенсацію різниці. Отже, програма діє на тих самих засадах, що й програма федерального рівня NISA. Проте, на відміну від федеральної, програма стабілізації доходу провінції Альберта не передбачає, аби фермер робив внески до стабілізаційного фонду. Ця програма повністю фінансується урядом: 50% витрат бере на себе федеральний бюджет і 50% - бюджет провінції. Отже, починаючи з 1996 року провінція не бере участі у програмі федерального рівня NISA, а пропонує своїм фермерам більш привабливі умови захисту їх інтересів.

Програми надання позичок фермерам

Не існує двох однакових ферм. Залежно від рівня розвиненості ферми, вона має свої специфічні потреби в управлінні ризиками, капітальних інвестиціях, обігових коштах тощо. Тому програми надання позичок фермерам, які здійснює Фінансова Корпорація з надання послуг сільському господарству провінції Альберта, побудовані таким чином, аби відповідати цим конкретним потребам. Крім того, Корпорація допомагає своїм клієнтам порадами у плануванні та здійсненні бізнесу, веденні фінансової звітності, аби вчасно виявити потенційні проблеми та запобігти погіршенню фінансового стану підприємства.

Персонал Корпорації, що безпосередньо бере участь у наданні позичок, має спеціальну освіту з фінансів у сільському господарстві та досвід у веденні сільськогосподарського виробництва. Отже, філософія цієї спеціалізованої кредитної установи полягає у тому, аби глибоко розуміти бізнес кожного клієнта і допомагати йому приймати найкращі для цього бізнесу рішення. Тоді на перший план виходить не питання про надійність забезпечення кредиту (застави), а питання про підсилення економічної здатності клієнта повернути кредит.

Процентні ставки по кредитах встановлюються на рівні ринкових ставок. Проте перевагою є те, що ці ставки є фіксованими на довготривалу перспективу, для багатьох програм - на весь термін кредитної угоди, що може складати до 20 років.

Програма надання позичок фермерам-початківцям спрямована на те, аби допомогти фермеру започаткувати виробництво та довести його до конкурентоспроможного рівня. Позички надаються на суму від 10 000 до 500 000 канадських доларів - на одну особу і до 1 000 000 канадських доларів - на дві і більше осіб. Кредитна угода передбачає особливі сприятливі умови для фермерів-початківців. Це, зокрема, скорочення процентної ставки протягом перших п'яти років дії кредитної угоди на 1.5 п.п. річних , низькі вимоги щодо частки власного капіталу (лише 20% від вартості застави), відсутність вимог щодо кредитної історії тощо.

Корпорація нараховує відсотки на видані фермерам кредити на річній основі, на відміну від інших кредитних установ, які роблять це раз на півроку. Це означає, що у фермерів залишається більше коштів на розвиток бізнесу. Крім того, Корпорація пропонує фермерам більш гнучкі умови повернення позики. Зокрема, можна повернути позику достроково, не сплачуючи за це пені, в той час, як багато кредитних установ стягують відсотки за три місяці в разі дострокового повернення позики. І навпаки: існує можливість відкласти першу виплату основної суми чи відсотків на два роки з моменту укладення кредитної угоди.

Програми страхування

Корпорація з надання послуг сільському господарству здійснює також різноманітні програми страхування для фермерів.

Найбільш універсальною формою страхування, яка була започаткована в провінції Альберта ще 1965 року, є страхування врожаю від усіх ризиків, пов'язаних з несприятливими погодними умовами. Страхова угода для цього виду страхування містить узгоджену інформацію щодо переліку культур, що підлягають страхуванню, переліку страхових ризиків, а також рівня страхового покриття, який обирає фермер. Посіви головних сільськогосподарських культур, що вирощують в Альберті - пшениці, ячменю, рапсу та вівсу є практично повністю (на 95%) застрахованими. Крім того, фермери страхують також виробництво багатьох інших культур, включаючи цукровий буряк, овочі, соняшник, кукурудзу, а також виробництво меду.

До стандартного переліку страхових ризиків належать: посуха, паводок, вітер, мороз, пожежа, спричинена блискавкою, надмірні опади, сніг, шкода від диких тварин, ураження шкідниками, хвороби рослин та град. Корпорація з надання послуг сільському господарству може додавати до стандартного списку інші страхові ризики в разі, якщо інші природні негаразди призвели до значних втрат врожаю.

Крім страхування врожаю від усіх ризиків, Корпорація адмініструє також деякі особливі програми страхування, як, зокрема, програма страхування від прямого граду. Цей вид страхування виділений окремо на тій підставі, що прямий град є найбільш поширеною і реальною загрозою для посівів в провінції Альберта. Страхові внески за цією програмою урядом не субсидуються, проте програма має низку переваг, які спонукають фермерів до участі в ній. Ця програма дозволяє страхувати переважну більшість культур, які вирощують в Альберті. Можна страхувати як цілі поля, так і окремі частини поля. Процедури укладення страхової угоди максимально спрощені: відшкодування можна отримати вже наступного дня після звернення фермера по страховку, якщо настав страховий випадок.

Серед інших особливих страхових продуктів слід також назвати програми відшкодування за незасіяну площу, з приводу пересіву культур, а також за площу, вкриту снігом. Цей список не є вичерпним. Крім того, слід зазначити, що уряд провінції постійно розробляє нові програми, аби найкращим чином задовольнити нові потреби фермерів. Зокрема, в стадії розробки перебувають програми страхування природних пасовищ, компенсації за недоотримання кукурудзою сонячного тепла, страхування ціни тощо.

Програма відшкодування шкоди, заподіяної дикими тваринами є програмою прямої державної допомоги, адже вона не передбачає участі фермера у фінансуванні, а повністю фінансується урядом. Право на отримання компенсації за цією програмою має будь-який фермер провінції Альберта, посіви якого були ушкоджені великими тваринами, дичиною або птахами. Програма розповсюджується на будь-які культури, що їх вирощують з метою комерційного використання, але не розповсюджується на пасовища, зібраний врожай, посіви, що зроблені на непридатних землях або надто пізно, аби отримати нормальний врожай, а також на землі, що були ушкоджені дикими тваринами внаслідок грубих порушень в управлінні господарством.

Обсяг грошової компенсації розраховують на підставі оціночної ринкової вартості всього врожаю, помноженої на частку ушкодженої площі. Для отримання оціночної ринкової вартості визначають врожайність та якість (клас) тієї частини посівів, яка лишилася неушкодженою на момент інспектування.

Отже, ми коротко розглянули основні програми державної підтримки сільськогосподарських виробників, які функціонують в Канаді. Аби попередити можливі скептичні зауваження щодо можливості запровадження подібних програм в Україні, зробимо декілька останніх зауважень.

На нашу думку, обмеженість бюджетних коштів, які Україна може сьогодні виділити на підтримку сільськогосподарських виробників, не є підставою для того, аби відмовлятися від розробки таких програм. Адже головна проблема полягає не у відсутності коштів, а у відсутності механізмів для їх ефективного використання. Розуміння основних принципів, на яких побудовано системи державної підтримки сільськогосподарських виробників в інших країнах, дозволить здійснити великий обсяг підготовчих заходів, які мають передувати запровадженню таких програм. Зокрема, йдеться про вдосконалення розподілу повноважень та процедур прийняття рішень на державному рівні, контролю за виконанням рішень та використанням коштів, вдосконалення методів ведення фінансової звітності підприємств, підтримки реєстру заставного майна тощо. Крім того, слід пам'ятати, що система державної підтримки фермерів в Канаді формувалася поступово протягом тривалого періоду часу. Деякі з послуг, що їх зараз надає Фінансова корпорація з надання фінансових послуг сільському господарству провінції Альберта, існують ще з 20-х років минулого століття, в той час як інші з'явилися в портфелі послуг цієї організації лише в 90-роках. Так само й Україна матиме змогу послідовно розбудовувати систему державної підтримки сільськогосподарських виробників, виходячи зі своїх можливостей та потреб. Головне, щоб цей процес відповідав інтересам українського суспільства в цілому, спирався на знання та міжнародний досвід, був підкріплений законодавством та послідовний.

17. Політика щодо розвитку сільських територій

Питання розвитку сільських територій є комплексним і потребує розгляду багатьох аспектів, головними серед яких є подолання безробіття і підвищення заробітної плати у сільськогосподарському виробництві; демографічна стабілізація й активізація інвестиційних процесів, відновлення та розвиток соціальної інфраструктури.

Розроблення наукових основ стратегічного курсу з визначенням пріоритетів розвитку агропромислового виробництва, спрямованого на перехід його до соціально орієнтованої інноваційної моделі функціонування конкурентоспроможного аграрного сектора економіки, сприяє здійсненню глибоких соціальних перетворень на селі, прискоренню розвитку сільських територій з метою забезпечення гідних цивілізованих умов життя і праці українському трудовому селянству.

Нині ці проблеми набувають першочергового значення у формуванні та реалізації нової державної аграрної політики, зорієнтованої на поліпшення умов життєдіяльності сільських товаровиробників, розв'язання важливих соціальних проблем на селі. Це зумовлюється також тими обставинами, що формування і становлення незалежної демократичної України певною мірою пов'язане з розвитком сільськогосподарського виробництва та інших галузей агропромислового комплексу, в яких виробляється більше 75 % загального обсягу харчових продуктів, що гарантує продовольчу безпеку країни.

При цьому слід мати на увазі, що українське село ? це не тільки традиційне виробництво високоякісних продовольчих ресурсів і сировини для переробної промисловості, це спосіб життя понад 15 млн сільських жителів, що становить третину населення держави, зі своїм сімейним укладом, звичаями, участю у формуванні й розвитку суспільного виробництва.

За даними статистичних органів, нині в Україні сільська поселенська мережа налічує 28 тис. 585 сіл, у кожному з яких у середньому проживає 535 осіб. Їхня життєдіяльність потребує необхідних культурно-побутових умов, які у переважній більшості сіл, як відомо, ще не відповідають сучасним вимогам цивілізованого суспільного буття. Це стосується рівня оплати праці, забезпечення сільських жителів житлом, засобами дорожнього сполучення, послугами комунальної сфери, медичного обслуговування, дитячими, освітянськими, культурними закладами тощо.

Аналіз переконливо свідчить, що протягом тривалого періоду відбувається деградація українського села, поглиблюється його негативна демографічна ситуація, щорічно зникають з карти держави окремі сільські поселення, руйнується матеріально-технічна база аграрної сфери, старіє продуктивний склад сільських жителів, зростає безробіття. Все це призводить до тривалого скорочення сільськогосподарського виробництва, істотного зниження обсягів споживання продуктів харчування. Так, річний обсяг споживання м'яса на одну особу в Україні скоротився за період з 1990 р. на 42,6 %, молока ? майже на 40, яєць ? на 19, цукру ? на 24 %.

Загострюється соціально-економічна ситуація в аграрному виробництві через різке зниження економічного інтересу сільськогосподарських товаровиробників. У структурі витрат на виробництво сільськогосподарської продукції в країні витрати на оплату праці у 2004 р. знизилися до 14 %, тоді як у 1990 р. вони становили 33,6 %. До того ж, витрати на соціальні заходи дорівнювали відповідно 4,2 і 0,4 %. Практика зарубіжних країн свідчить, що витрати на оплату праці у загальній структурі на виробництво сільськогосподарської продукції досягають 55 ? 60 %. Слід зазначити, що незважаючи на визначення законом України пріоритетності соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві країни, середня оплата праці сільських трудівників вже протягом понад 15 років залишається найнижчою серед усіх галузей і у 2005 р. вона становила 415 грн на місяць, тоді як в окремих галузях вона перевищує 1 200 грн (в середньому по економіці середньорічна заробітна плата коливалася від 597,4 грн у Вінницькій області до 1 313,9 грн у м. Києві). На багатьох підприємствах не дотримуються норм законодавства щодо мінімальної заробітної плати та норм Галузевої угоди між Міністерством аграрної політики України, галузевими об'єднаннями підприємств та профспілкою працівників агропромислового комплексу України на 2003 - 2004 рр. (із змінами та доповненнями на 2005 р.) щодо мінімальної тарифної ставки робітника І розряду.

Високі темпи вивільнення працівників із сільськогосподарських підприємств, з одного боку, та різке зниження попиту на робочу силу у містах, які завжди поглинали необмежену кількість сільських мігрантів, - з другого, спричинили поширення серед сільського населення безробіття. Масова незайнятість сільського населення - надзвичайно гостра соціальна проблема, наслідками якої є бідність, апатія, зневіра, напруженість відносин у сім'ях, сільських громадах, посилення на селі криміногенних явищ. За офіційними статистичними даними, у 2004 р. незайнятими були 1,8 млн сільських жителів працездатного віку. Зайнятість громадян в особистому селянському господарстві як вимушений тип зайнятості в умовах відсутності інших сфер прикладання праці за 1990 - 2004 рр. виросла в 3,8 раза. Навантаження на одне вільне робоче місце кваліфікованих працівників сільського та лісового господарства, рибальства станом на 01.01.2005 р. становило 24 особи, що є найбільшим показником серед усіх професійних груп.

Важливою проблемою для сільської місцевості є демографічна ситуація. Сільська місцевість потребує інвестицій для поліпшення умов життя, проте міграція сільського населення з маленьких поселень буде продовжуватись. Прогноз відділу з питань населення ООН передбачає, що сільське населенні України зменшиться на третину протягом наступних 25 років.

Під впливом технічного прогресу та переходу до приватного сільського господарства розвиток сільської місцевості і диверсифікація економічної діяльності в Україні вимагатимуть створення великої кількості робочих місць, не пов'язаних із сільським господарством, оскільки реструктуризація сільгосппідприємств супроводжується зменшенням робочих місць у сільському господарстві.

Сучасний стан АПК входить у гостре протиріччя зі стратегічними цілями національного державотворення і вимагає невідкладного прийняття цілісної комплексної довгострокової програми подолання кризи в сільському господарстві та сприяння розвитку села. Для кардинальної зміни ситуації, за ініціативи Міністерства розробляється Програма розвитку та підтримки українського села. Основні напрями державної політики повинні бути спрямовані на створення сприятливих умов для розвитку і формування в Україні високоефективного конкурентоспроможного на внутрішньому та зовнішньому ринках сільськогосподарського виробництва, забезпечення продовольчої безпеки держави і формування експортного потенціалу; створення у сільській місцевості сприятливого середовища для життєдіяльності людей як необхідної передумови ефективного функціонування галузей сільського господарства, сталого розвитку сільських територій та збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності нації.

Завдання програми передбачається вирішувати шляхом визначення на кожному етапі реалізації її положень критеріїв успіху і створення комплексу послідовних системних і структурних заходів, що забезпечить якісні зміни в розвитку АПК. Окремі заходи в означеному напрямі мали місце, принаймні відбувалася їх декларація, проте і на вищому рівні такі заходи були визнані недостатніми: Постановою Верховної Ради України «Про дотримання вимог законодавства щодо підтримки агропромислового виробництва та пріоритетності соціального розвитку села в Україні у 2004 році та формування ефективних механізмів їх розвитку на перспективу» було визнано, що «…вимоги законодавства щодо підтримки агропромислового виробництва та пріоритетності соціального розвитку села в Україні …, незважаючи на збільшення фінансування галузі, не виконуються в повному обсязі».

Для запровадження нових механізмів стимулювання розвитку регіонів, у тому числі підтримки депресивних територій, за сприяння Уряду 8 вересня 2005 р. Верховною Радою прийнято Закон «Про стимулювання розвитку регіонів». Метою закону є створення нормативно-правового підґрунтя розроблення та запровадження нових механізмів стимулювання розвитку регіонів, у тому числі підтримки депресивних територій. Законом визначено перелік критеріїв для кожного типу депресивних територій, інструменти їх державного стимулювання, а також заходи державного регулювання для подолання депресивного стану.

Проблемність реалізації зазначеного закону полягає в тому, що для того, щоб отримати статус депресивних, райони повинні відповідати одночасно п'яти критеріям: мати найбільшу частку зайнятих в сільському господарстві, найменшу щільність і найменший природний приріст населення, найнижчі рівні виробництва сільськогосподарської продукції на душу населення та середньої заробітної плати. Дослідження свідчать, що райони з найгіршими значеннями окремих показників розташовані в різних частинах України і у разі відповідності одночасно п'яти критеріям претендентами на отримання статусу депресивних можуть стати не найбільш проблемні території.

Одним із пріоритетних напрямів аграрної політики на період до 2015 р. визначено забезпечення надійного функціонування соціальної інфраструктури села. Соціальна інфраструктура села як сукупність структурних елементів сільського поселення покликана забезпечувати населення сіл належними умовами праці й відпочинку, створювати сприятливе, комфортне життєве середовище. Їй належить визначальне місце у формуванні цілісного ринкового середовища на селі. Про це, зокрема, свідчить досвід розвинутих країн світу, де на розвиток соціальної інфраструктури спрямовується близько 15 % валового внутрішнього продукту.

За існуючими нормативами кожне село, незалежно від його населення, повинно бути забезпеченим на оптимальному рівні об'єктами соціально-культурного призначення. Ця умова до початку реформ на селі здійснювалася на 80 - 90 % за рахунок сільськогосподарських підприємств. Проте деструктивні зміни в сільській поселенській мережі України, трансформація великих поселень у середні, середніх у малі на фоні різкого зменшення бюджетного фінансування негативно впливають на функціонуючу мережу об'єктів соціальної інфраструктури та її розбудову.

В умовах сьогодення ці об'єкти перебувають у надзвичайно скрутному становищі. Унаслідок цього, незважаючи на низький рівень забезпеченості сіл об'єктами соціальної інфраструктури, мережа підприємств і закладів соціально-культурного підкомплексу невпинно скорочується. З року в рік вона продовжує втрачати тисячі закладів цього спрямування. За період з 1990 р. їх мережа скоротилася на 37,7 тис. сільських магазинів, 10,1 тис. закладів громадського харчування, 4,3 тис. дитячих дошкільних закладів, 0,5 тис. загальноосвітніх шкіл, 3,9 тис. закладів культури, 0,8 тис. фельдшерсько-акушерських пунктів. Повністю припинили своє функціонування пологові будинки. Через відсутність коштів на утримання об'єктів соціальної інфраструктури діють за призначенням лише 59,9 % підприємств служби побуту, 73,4 % дитячих дошкільних закладів, 92,8 % торговельних закладів. Не функціонує значна частина шкіл.

Крім того, 31,5 % дитячих дошкільних закладів потребують капітального ремонту, 2,2 % перебувають в аварійному стані. У такому ж технічному стані перебувають школи (відповідно 30,6 % та 2,3 %), клуби (43,1 % та 4,8%), лікарняні заклади (28,1 % та 1,3 %). Таким чином, мережа соціально-культурних закладів за своєю потужністю не спроможна наразі виконувати належні їй функції. Дошкільними закладами сьогодні охоплено лише 28,9 % загальної кількості сільських населених пунктів, школами ? 50,9 %, дільничними лікарнями, амбулаторно-поліклінічними закладами, фельдшерсько-акушерськими пунктами ? відповідно 2,6 %, 10,1 % та 54,7 %, водогоном ? 22,7 %, газифіковано 30,3 % населених пунктів. Фактично у кожному п'ятому селі відсутнє стаціонарне та пересувне торговельне обслуговування. Функціонуюча мережа роздрібної торгівлі та громадського харчування порівняно з 1990 р. скоротилася відповідно у 2,7 і 2,2 раза.

У цьому контексті визначальним пріоритетом є створення реального власника соціального навколишнього середовища й забезпечення самоврядно-територіального управління соціальною розбудовою. Складна ситуація сільгосптоваровиробників викликала необхідність звільнення їх від витрат на утримання об'єктів соціальної сфери. Така можливість була реалізована після прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови «Про поетапну передачу в комунальну власність об'єктів соціальної інфраструктури, які належать суб'єктам підприємницької діяльності» № 222 від 19 лютого 1996 р. та «Про поетапну передачу в комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду сільськогосподарських, переробних і обслуговуючих підприємств, установ і організацій агропромислового комплексу, які базуються на колективній та інших формах недержавної власності» № 1060 від 5 вересня 1996 р.