Пряме оподаткування підприємств в Україні та шляхи його удосконалення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема магістерської роботи

Пряме оподаткування підприємств в Україні та шляхи його удосконалення

Вступ

В Україні відбувається системна перебудова економіки, прискорення її адаптації до ринкових умов із соціальною орієнтацією. Це є об'єктивною необхідністю створення відповідних транформаційних механізмів, потужних важелів, які всебічно забезпечували б формування сучасної економічної системи, подолання економічного спаду, виправлення допущених у недалекому минулому помилок, змушували суб'єктів господарювання нарощувати обсяги виробництва, оновлювати матеріально-технічну базу, підвищувати ефективність виробництва. Стратегія післякризового розвитку має бути спрямована перш за все на забезпечення глибоких якісних зрушень у системі економічних відносин, а також на вихід народного господарства на траєкторію сталого зростання інтенсивного типу.

У реалізації цих стратегічних завдань, досягненні економічного та соціального прогресу першочергове значення має підвищення дієздатності держави, формування ефективно діючих ринкових механізмів. Одним з основних засобів забезпечення максимально ефективного впливу держави на макро- та мікроекономічні процеси виступає податкове регулювання.

Перехід до ринкових відносин в Україні обумовив проведення істотних реформ в економіці та філософії господарювання, що змінило роль і місце держави в економічних відносинах, способи та методи впливу держави на підприємства й, у першу чергу, в системі оподаткування.

Чинна система оподаткування в Україні створює значне податкове навантаження на підприємців. У податкових ставках та пільгах має місце нестабільність. Значна кількість податкових пільг зумовила необгрунтований перерозподіл ВВП, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Таким чином основний тягар податкового навантаження припадає на меншу частину (близько 30%) рентабельних підприємств, які працюють у легальному секторі економіки, внаслідок чого податковий тиск на них значно зростає. Тим самим створюються потужні стимули подальшої натуралізації економічних відносин (бартер, толінг) та збільшення обсягів тіньового сектору.

Нині ухилення від сплати податків набуло великих розмірів. Саме це перешкоджає повноцінному використанню податкового потенціалу. Питома вага тіньової економіки в Україні, за висновками експертів організацій із світовим досвідом, таких як Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку, Гарвардський університет, коливається у межах 47,2 - 60,0%. Луцик А.І. Податки як інструмент фіскального адміністрування // Фінанси України. - 2002. - №9. - с.45. Зі слів заступника голови Державної податкової адміністрації України Віктора Жвалюка, у 1994 році частка неконтрольованої грошової маси становила близько 25%, у 2000 році - вже понад 40%. Зростання цих показників свідчить про неефективність існуючої податкової системи, яка не стимулює вихід більшості підприємств з тіні.

Специфіка економічного стану країни (висока зношеність основних фондів, застарілі технології, важке фінансове становище більшості підприємств, зубожіння населення та криза неплатежів) вимагає при організації процесів оподаткування оцінювати реакцію суб'єктів господарювання на ті чи інші податкові дії на мікроекономічному рівні.

Питання оподаткування досліджено в роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених. Зокрема його особливості в специфічний період перебудови адміністративно-командного механізму господарювання у ринковий поглиблено вивчали В.Л. Андрущенко, О.Д. Василик, П.В. Мельник, А.М. Соколовська, В.М. Суторміна, В.М. Федосов та ряд інших. Проте вітчизняні вчені здебільшого приділяли увагу непрямому виду оподаткування.

Таким чином, проблема прямого оподаткування підприємств, яке безпосередньо залежить від доходів підприємств, а отже здатне стимулювати їх діяльність, чи навпаки змушувати шукати методів ухилення від сплати податків у наш час є актуальною.

Отже, предметом дослідження виступають відносини, що складаються між юридичними особами і державою з приводу оподаткування доходів і майна.

Метою данної роботи є дослідженя механізму справляння прямих податків з підприємств, їх впливу на фінансово-господарську діяльність і розробка пропозицій щодо вдосконалення оподаткування прибутку і майна.

Для досягнення означеної мети в роботі поставлені наступні завдання:

- розглянути сутність прямих податків, охарактеризувати їх види, визначити переваги та недоліки;

- зібрати та узагальнити статистичний матеріал щодо динаміки та структури прямих податків у доходах бюджету;

- дослідити становлення та розвиток системи прямого оподаткування підприємств в Україні, висловити власну думку щодо доцільносмті подальшої класифікації на прямі та непрямі;

- розглянути особливості фінансово-господарської діяльності Автомехбази “Київпастранс” як платника податків;

- проаналізувати порядок формування валових доходів підприємства, їх структуру, відповідно до видів доходу і джерел формування;

- визначити дискусійні питання валових витрат підприємств, проаналізувати статистичний матеріал, який характеризує їх динаміку і структуру;

- проаналізувати вплив нарахування амортизації на величину оподатковуваного прибутку;

- дослідити механізм справляння податку з власників транспортних засобів;

- проаналізувати податкове навантаження прямих податків на платника, що аналізується. Оцінити доцільність та перспекитиви введення податку на нерухоме майно в Україні, зробити розрахунки щодо впливу цього податку на фінансово-господарську діяльність платника у взаємозв'язку з іншими податками, яке сплачує підприємство.

Теоретичною і методологічною основою дослідження є розробки вітчизняних і зарубіжних вчених в області дослідження функціонального призначення податків, прояву їх впливу на виробничу сферу, становлення та розвитку податкової системи та податкової політики України, і власне особливостям прямого оподаткування в Україні.

У данній роботі використовувалися такі методи як принцип історичного, логічного та сиситемного аналізу й синтезу, методи економічного аналізу та статистичних групувань, метод порівняння та фінансово-розрахункові методи.

Робота складається із вступу, огляду бібліографії, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаної літератури.

Огляд бібліографії

Загалом літературу з даної теми можна поділити на три групи: законодавчі акти, монографії та періодичні видання. Закони створюють нормативно-правову базу оподаткування підприємств в Україні. До законодавчих актів стосовно прямого оподаткування підприємств відносяться наступні:

1. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР.

2. „Земельний кодекс України” від 18.12.1990 р. № 561-ХІІ із змінами та доповненнями.

3. Закон України „Про плату за землю” від 3 липня 1992 р. № 2535-ХІІ.

4. Закон України „Про оренду землі” в редакції від 06.10.1998 р. № 161-ХІV із змінами та доповненнями.

5. Закон України „Про податок з транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” від 18.02.1997 р. № 75/97-ВР.

6. Постанова Верховної Ради України „Про проект Податкового кодексу України” від 29 листопада 2001 року № 2827-ІІІ.

У монографіях здебільшого використаний теоретичний матеріал щодо даної теми. Наприклад, Азаров М.Я. Кольга В.Д. Онищенко В.А. у своїй кгижці „Все про податки” вперше в Україні створили систематизований довідник з питань оподаткування.

Авторами розглянуті всі види податків і обов'язкових платежів, встановлених українським законодавством, наведено багатий довідковий матеріал, необхідний для правильного обчислення і сплати податків станом на 15.03.2000 р.

У спеціальному словнику наведені терміни, які визначені чинним законодавством і використовуються в практиці оподаткування.

Книга орієнтована на фахівців податкових органів, бухгалтерів, керівників підприємств, фінансових фахівців, студентів відповідних спеціальностей, всіх хто займається підприємницькою діяльністю та має відношення до сплати податків.

Перевагою довідника є те, що автори використали загальну схему відповідно до якої читач одразу зможе визначити:

ь хто є платником податку (збору, платежу);

ь що є об'єктом оподаткування;

ь які встановлено ставки податку (нормативів збору, платежу);

ь чи передбачено якісь пільги за певним видом податку (збору, платежу);

ь порядок обчислення, сплати і звітності за певним видом податку (збору, платежу);

ь перелік законодавчих актів, якими слід користуватись.

Матеріали викладено стисло, але без викривлень і витрат. Також наведено довідковий матеріал, в якому розглядаються валові доходи й витрати і питання податкового обліку, що також буде корисно для платників податків.

Недоліком є те, що в книзі висвітлені лише законодавчі акти.

Василик О.Д., Павлюк К.В. у підручнику „Державні фінанси України” розглянули теоретичні основи державних фінансів, їхню сутність, економічну природу і призначення в економіці держави. Досліджено зміст державного та місцевих бюджетів, обґрунтовано систему доходів і видатків бюджетів. Значну увагу приділено теоретичним і практичним аспектам побудови податкової системи держави. Розкрито чинний порядок оподаткування, нарахування і сплати окремих видів податків.

Перевагою даної книги є стисле теоретичне висвітлення податкової системи України, аналіз динаміки та складу податків у доходах бюджету. Однак недоліком будь-якого підручнику є відсутність аналізу недоліків чинної системи удосконалення та шляхів її вдосконалення.

Гарасим П.М., Гарасим А.П., Хомин П.Я. у монографії „Податковий облік і звітність на підприємствах (єдність і розходження з національними стандартами)” висвітлили особливості податкового обліку на підприємствах галузей матеріального виробництва, торгівлі і постачання, методику складання податкової звітності. В ній наведено конкретні матеріали щодо записів операцій на рахунках податкового обліку у взаємозв'язку з іншими рахунками фінансового обліку. Викладено спільні і відмінні особливості обліку, зумовлені впровадженням Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Перевагою даної монографії є детальне висвітлення таких питань, як особливості облікового забезпечення звітності про оподаткування прибутку підприємств та облік валових доходів.

Гега П.Т., Доля Л.М. у навчальному посібнику „Основи податкового права” висвітлили нормативно-правову базу податкової системи України, розглянуто склад податкової служби, її роль і функції, включені питання контролю за правильністю обчислення і своєчасністю сплати податків, наведені приклади порушення податкового законодавства та штрафні санкції щодо них.

Крисоватий А.І. у навчальному посібнику „Податкові системи зарубіжних країн” розглянув чинні податкові системи зарубіжних країн, наведено багатий досвід оподаткування підприємств та громадян та його корисність для України.

Панасюк В.М., Ковальчук Є.К., Бобривець С.В. у своїй книзі „Податковий облік” висвітлили питання обліку податку на додану вартість, податку на прибуток, чинний порядок оподаткування підприємств і суб'єктів малого підприємництва. Видання розраховане на студентів, магістрів економічних спеціальностей усіх форм навчання, а також для бухгалтерів підприємств.

Перевагою навчального посібника є детальне висвітлення питання щодо обліку податку на прибуток. У даному підрозділі автори розглянули облік валових доходів і витрат, облік амортизації основних фондів і нематеріальних активів, облік оподатковуваного прибутку підприємств та методику заповнення податкової декларації про прибуток підприємства.

Податкова система України: Підручник/ В.М. Федосов, В.М. Опарін, Г.О. П'ятаченко та ін.; за ред. В.М. Федосова. - К.: Либідь, 1994.

Цей підручник був першим в Україні, присвяченим питанням теорії та практики оподаткування. Детально аналізуються податкова політика і податкова система нашої держави, організація податкової справи на місцях, функції, права та зобов'язання платників податків і податкових інспекцій. На основі чинного законодавства розкрито механізм сплати всіх видів податків, наведені їх структурно-логічні схеми. Порядок обчислення податків та розрахунків із бюджетом проілюстровано численними прикладами. Підручник підготовлений на базі законодавства України за станом на 1 листопада 1994 р.

І хоч даний підручник є застарілим на сьогодні, однак більшість його розділів стосовно історії оподаткування, поняття, суті та функцій податків, наукових основ побудови податкової системи тощо досі є актуальними.

Монографія Черника Д.Г. „Налоги в рыночной экономике” являє собою осмислення накопленого досвіду оподаткування - радянського, російського та зарубіжного. Автор детально зупиняється на фінансовій системі радянського періоду й аналізує причини фінансової кризи. Показує відродження податкової системи Росії, роль її складових - федеральних, регіональних і місцевих податків, аналізує хід податкової реформи. Також автор наводить аналіз податкових систем зарубіжних держав: США, Великобританії, Японії, Італії та інших.

Юткина Т.Ф. у монографії „Налоговедение: от реформы к реформе” навела детальний аналіз історії оподаткування Росії. Автор висвітлює податкову систему Росію з моменту її зародження, осмислює накоплений досвід, помилки і переваги минулих реформ. Аналізується зарубіжний досвід та наводяться пропозиції щодо удосконалення російської податкової системи та шляхи її подальшого розвитку.

У періодичних виданнях розглядаються більш практичні аспекти оподаткування підприємств, наукові статті стосовно конкретних проблем сучасного стану оподаткування підприємств, пояснення законодавства тощо.

Серед періодичних видань, присвячених проблемам оподаткування, слід відмітити наступні: „Податки та бухгалтерський облік” та „Вісник податкової служби”. Багато статей присвячених проблемам оподаткування наведені в журналах „Фінанси України” та „Актуальні проблеми економіки”.

Питання податку на прибуток підприємств, ситуації, що склалася щодо нього на сьогодення, проблемам та шляхам їх вирішення присвячували свої статті Кирієнко Н. та Сичевський В.

Стаття Кирієнко Н. „Податок на прибуток підприємств: ситуація, проблеми та шляхи їх вирішення” присвячена актуальним питанням справляння податку на приуток підприємств та основним нововеденням у зв'язку із прийняттям Закону України „Про віднесення змін до закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Володимир Сичевський, начальник Головного управління оподаткування юридичних осіб ДПА України присвятив свою статтю „Податок на прибуток підприємств у сучасних умовах” аналізу чинної ситуації щодо оподаткування підприємств податком на прибуток, динаміки його надходження до бюджету України у 1994 - 2002 рр. Наведена структура надходжень податку на прибуток підприємств, з поміж яких найбільша частка припадає на державні підприємства й організації, та графічно зображена кількість платників, що зареєстровані та сплачують податок в Україні у 1999 - 2002 рр.

Історію розвитку системи оподаткування на Україні досліджувала Теліцина О.О.

Її стаття „Розвиток оподаткування в Україні: ретроспективний аналіз” призначена історичному аналізу розвитку податкової системи України від Давньоруської держави і Київської Русі до сьогодення. Взагалі історія оподаткування в Україні поділена на сім етапів. Розглянутий склад прями податків, їх ставки, особливості нарахування і сплати.

Податку з транспортних засобів приділяли увагу Башинський О. У статті „Транспортний податок: все, що треба знати власникам автотранспорту” та Білова Н. У статті „Легковий автомобіль на підприємстві: є новини”.

Однак Башинський у своїй статті розглянув чинну нормативно-правову базу оподаткування юридичних та фізичних осіб податком з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, порядок його начислення та сплати, види податкових порушень та штрафні санкції щодо них. А Білова зосередила увагу на Законі України від 24.12.2002 р. № 349-ІV, що набув чинності з 01.01.2003 р. і вніс значні зміни до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями, що зачепили, зокрема, порядок віднесення до складу валових витрат платника податків витрат, пов'язаних з утриманням та експлуатацією легкових автомобілів. Розглянуто позитивні та не зовсім позитивні аспекти таких новацій.

Питанням плати за землю займались Тулуш Л.Д. та Яновський В.Т.

Тулуш Л.Д. у статті „Економічний зміст плати за землю” дає визначення двом важливим категоріям - орендної плати і земельного податку, оскільки дуже часто їх уживають як синоніми. Автор зауважує, що ці категорії так різняться суттю, в основі якої - відносини власності на землю, що об'єднувати їх в одну рубрику (плата за землю, або платежі за землю) неприпустимо.

Яновський В.Т. у своїй статті „Теоретичні основи розмежування двох форм земельних платежів” надає теоретичне висвітлення двох форм земельних платежів: орендної плати і земельного податку. Визначення відмінності між ними дає змогу наблизитися до вирішення питання про розмір платежів за землю.

Оцінкою податкового навантаження займалась Сотніченко О. У своїй статті „Оцінка податкового навантаження підприємницької діяльності” вона навела методи оцінки податкового навантаження на підприємство та приклад його розрахунку. Автор наводить пропозиції щодо послаблення податкового тиску на підприємства в Україні.

Окрему частину використаної літератури складають „Статистичний щорічник України” за 2001 р. та „Україна в цифрах” за 2002 р., на основі яких у роботі проведений аналіз динаміки надходжень податків до Державного бюджету України.

Глава 1 Теоретичні засади прямого оподаткування підприємств

1.1 Сутність прямих податків, їх місце та роль в системі оподаткування підприємств

Перш ніж охарактеризувати сутність прямих податків, необхідно зазначити чим саме являються податки.

Зрозуміло, що податки є однією з найважливіших фінансових категорій. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. Саме виникнення держави спричинило появу платежів і внесків до державної скарбниці для фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Спочатку ці внески провадились у натуральній формі, а з розвитком товарно-грошових відносин відбувся поступовий перехід до грошової форми оподаткування.

Податки як джерело доходів державного бюджету не нараховують і двухсот років. Поняття податок першим розкрив А.Сміт у роботі “Про багатство народів” (1770р.) За його словами “податок - це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати” Козырин А.Н. Налоговое право зарубежных стран. Вопросы теории и практики. - М., 1993..

Отже, податок являє собою узаконену форму відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (в розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов'язковості, безповоротності та індивідуальної безоплатності.

Податки встановлюються виключно державою і базується на актах вищої юридичної сили. Основними характерними особливостями податку є те, що він:

§ стягується на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачено пільги щодо даного податку;

§ має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлено від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є індивідуально безповоротній. Сплата платником податку не породжує зустрічного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

§ на відміну від інших обов'язкових платежів, може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

§ категорія не тільки правова, але й економічна, оскільки це форма перерозподілу національного доходу. При сплаті податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при внесенні до бюджету обов'язкових платежів державними підприємствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;

§ виступає як індивідуальна безоплатність і виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обов'язків з надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює його платежу.

Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави - управління, оборони, соціальної та економічної. Отже, податок - це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового національного продукту на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

У країнах далекого зарубіжжя, особливо в країнах з розвинутою ринковою економікою, спокійно ставляться до кількості податків, яких, як правило стає все більше. Там вважають, що “чим простіша податкова система, тим вона грубіша і менш надійна, вплив податків на реальні економічні процеси і поведінку платників у потрібному для держави напрямку неможна забезпечити двома, трьома і навіть десятьма податками”. Водночас “велика кількість не обов'язково повинна вести до важкого податкового тягаря, оскільки ці процеси піддаються регулюваню”. Соколовская Е. Калмыкия: Парадоксы налоговой политики // Деловой мир. - 1995. - №8. - С.7.

q за економічним змістом - податки на доходи, споживання і майно;

q залежно від рівня державних структур - загальнодержавні і місцеві;

q залежно від платників податків - з юридичних осіб, із фізичних осіб і змішаного складу (тобто такі податки, збори та інші обов'язкові платежі, які мають сплачувати як юридичні, так і фізичні особи, в тому числі й громадяни-підприємці).

Кожна з цих груп податків заслуговує на окреме дослідження. Проте більшість науковців у своїх дослідженнях відштовхуються від поділу податків на прямі та непрямі. Можливо це викликано тим, що на початкових етапах становлення податкової системи України мало місце сліпе копіювання зарубіжного досвіду. Однак економічно розвинені країни, як правило, тяжіють лише до однієї групи податків - або прямих (як в США), або непрямих (європейська система оподаткування). Застосування в Україні обох груп податків майже в рівних долях викликає загрозу подвійного оподаткування. Я не закликаю до відміни податку на прибуток чи податку на додану вартість. Також згодна, що, можливо, з часом відпаде необхідність класифікації податків на прямі й непрямі, оскільки, як вже й зазначлося межа між ними досить розмита. (На мою думку, в майбутньому на більшу увагу заслуговуватимуть загальнодержавні та місцеві податки й проблема наповнення місцевих бюджетів України здебільшого за рахунок власних джерел, що вимагає перегляду складу місцевих податків). Однак на данному етапі розвитку системи оподаткування підприємств розмежування податків на прямі й непрямі необхідне для визначення їх ролі у податковому навантаженні на підприємства та наповненні бюджету, пошуку і встановлення оптимальних ставок цих податків, які сприятимуть розвиткові підприємств і організацій та здатні реагувати на зміни в економічному становищі в Україні.

1.2 Види прямого оподаткування підприємств в Україні, їх характеристика

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування.

Прямі податки поділяються на дві підгрупи: особисті й реальні. Відмінність між ними полягає у співвідношенні платника й об'єкта оподаткування. При особистих первинним явищем виступає платник, а вторинним - об'кт оподаткування. При реальних, навпаки, первинною основою є об'єкт оподаткування, а платник - вторинне явище. Для держави не має значення, хто буде сплачувати ці податки, головне - забезпечити їх повне надходження згідно з обсягом об'єкта оподаткування.

Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника. Видами особистих податків є подушний, прибутковий, майновий, на спадщину і дарування. Податок на прибуток, подушний і податок на спадщину і дарування відносяться до видів прямого оподаткування громадян. Для оподаткування підприємств застосовуються прибутковий і майновий податки, які детальніше будуть розглянені нижче.

Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал. Підприємства в Україні сплачують земельний податок. Стягнення промислового податку відбувається у вигляді плати за патент на право разової торгівлі фізичними особами. Домовий та на грошовий капітал в Україні не стягуються.

Як уже зазначалося, у світовій практиці виділяють три види прямих податків: прибутковий, майновий і земельний. Розглянемо детальніше кожен з них.

Прибутковий податок надає можливість установити пряму залежність між доходами платника і його платежами в державний бюджет. Залежно від форми доходу - індивідуальний чи узагальнений для усього підприємства він поділяється на два види: з фізичних і юридичних осіб. У данній роботі будуть розглянуті лише податки з юридичних осіб. Отже, прибутковий податок з юридичних осіб справляється із загального доходу підприємства, у формі якого виступає прибуток.

Встановлення податку на прибуток потребує певного розвитку ринкових відносин. Тільки в умовах реального ринку може формуватись реальна ринкова ціна, а відтак і реальний прибуток. При цьму прибуток є імовірною величиною - з такою вірогідністю, як і отримання прибутку, можуть мати місце і збитки. Ринкові відносини не гарантують отримання прибутку, як це було в умовах планового ціноутворення.

Прибутковий податок з юридичних осіб може встановлюватись і відносно валового доходу. Однак це означає більш високий рівень узагальненого оподаткування. Тому цілком логічним було б звільнення від оподаткування доходів робітників і службовців підприємств.

Стягнення прибуткового податку може здійснюватись за двома системами: шедулярною і глобальною. При шедулярній системі оподаткування ведеться окремо по кожному виду доходів. Глобальна сиситема передбачає оподаткування сукупного доходу. В практиці податкової роботи може застосовуватись також комбінування цих систем. В одних випадках спочатку відбувається шедулярне оподаткування доходів при їх отриманні, а потім за певний період (як правило за рік) - глобальне оподаткування з перерозрахунками по сукупному доходу. В інших випадках отриманий сукупний дохід розподіляється по окремих групах, для яких передбачені різні ставки й умови оподаткування. В Україні застосовуються обидві системи.

Прибутковий податок має свої переваги й недоліки. Головною його перевагою є те, що він ставить рівень оподаткування у пряму залежність від джерела сплати податків - доходу. Інші форми і види податків можуть тільки більш-менш наближатись до прямої залежності. Разом з тим велике значення для реалізації принципу справедливості має підхід щодо встановлення шкали ставок - пропорційних, прогресивних чи регресивних. При прогресивних велику роль відіграє рівень прогресії - поміркований чи високий. Справедливість прямого прибуткового оподаткування не є заданою і автоматично діючою, вона реалізується через шкалу ставок.

Недоліки прибуткового оподаткування полягають у труднощах, пов'язаних із обліком об'єкта оподаткування. Першу проблему становлять приховування доходів і ухилення від сплати податку. Це - об'єктивне явище, оскільки фінансові відносини завжди пов'язані з формуванням доходів одних суб'єктів за рахунок видатків інших. Кожний суб'єкт прагне отримати якомога більше доходів і витратити якнайменше своїх коштів. Проблема ухилення від оподаткування досить складна і вирішується різними способами. Держава встановлює досить сувору систему фінансової, а в окремих випадках і кримінальної відповідальності за порушення податкового законодавства, формує відповідний моральний клімат, при якому сплата податку - це першочергове і головне зобов'язання платника перед суспільством. Нарешті, держава може або зовсім відмовитись від стягнення тих податків, де великі можливості і ймовірність ухилення від сплати, або застосувати невисокі ставки, при яких ухилення від сплати не веде до значних втрат доходів держави і відчутного збільшення доходів платників.

Друга проблема, що пов'язана з обліком доходу як об'єкта оподаткування, полягає у встановленні порядку визначення доходу, тобто у вирішенні того, що відноситься до доходів, а що ні, як обчислюється доход. Оскільки доход, як правило, - сальдова величина, то його розмір залежить від відповідно встановленої системи розмежування витрат. Наприклад, прибуток це різниця між виручкою від реалізації й собівартістю. Залежно від того, які витрати відносяться на собівартість, а які фінансуються за рахунок прибутку, визначається розмір прибутку.

Прибутковий податок відіграє велику роль у фінансовому регулюванні економіки. Регулюючий механізм цього податку реалізується через диференціацію ставок і пільгове оподаткування. По-перше, розмежувуючи прибуткове оподаткування юридичних і фізичних осіб і встановлюючи для них різний рівень ставок, дерджава підтримує певні пропорції між фондом споживання і фондом нагромадження. Ці пропорції є одними з найважливіших у регулюванні економіки. По-друге, встановлюючи пільгове оподаткування (понижені ставки або повне звільнення) для окремих галузей і регіонів, держава стимулює відповідний перелив капіталу і веде певну структурну політику. По-третє, держава може встановлювати пільгове оподаткування тих напрямів формування і використання доходів, у яких заінтересоване суспільство.

Регулююча функція податків найбільш притаманна саме прибутковому податку. Жоден інший податок не може забезпечити такий вплив на інтереси суб'єктів розподільних відносин у суспільстві. Саме з огляду на це, незважаючи на всі труднощі у стягненні цього податку, він використовується практично у всіх країнах світу, в тому числі й в Україні.

Оподаткування прибутку юридичних осіб сьогодні здійснюється на основі Закону України "Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” №283/97- ВР від 22 травня 1997 р. з відповідними змінами та доповненнями. Прийняття 24 грудня 2002 року Закону України "Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” N 349-IV внесло певні зміни до механізму нарахування та сплати до бюджету податку на прибуток підприємств, в деяких моментах ці зміни є досить суттєвими.

Отож, згідно з законодавством платниками податку є суб'єкти підприємницької діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку, а також філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника і суму амортизаційних відрахувань.

Платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті до бюджету. Для цього до об'єкта оподаткування, тобто оподатковуваного прибутку, застосовують ставку оподаткування.

Основна ставка, за якою зараз оподатковується прибуток підприємств в Україні - 30%.

Законом України "Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” N 349-IV від 24 грудня 2002 року було введено нову базову ставку податку на прибуток - 25%, яка буде чинною з 01.01.2004.

Крім того, застосовують й інші ставки, які застосовуються до певних видів діяльності - в основному це сфера оподаткування діяльності страхових організацій та оподаткування доходів нерезидентів.

Таблиця 1.1 Ставки податку на прибуток підприємств

* - передбачається Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” N 349-IV від 24.12.2002

Тобто, для правильного обчислення податку на прибуток підприємств в першу чергу необхідно правильно обчислити сам оподатковуваний прибуток. Складовими правильного обчислення оподатковуваного прибутку є відповідно правильне обчислення в звітному періоді суми валового доходу, валових витрат та амортизації.

Валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які були придбані (виготовлені) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів - це поступове віднесення витрат на їх придбання, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, встановлених чинним законодавством.

Майновий податок установлюється відносно майна, яке перебуває у власності того чи іншого платника. Перелік майна, що оподатковується, визначається чинним податковим законодавством. В Україні оподатковуються транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми. Передбачається оподаткування майна підприємств. Джерелом сплати цього податку є доходи юридичних осіб. Тому важливим при встановленні майнових податків є їх взаємоугодження із прибутковим оподаткуванням.

При введенні одночасно і прибуткового, і майнового оподаткування необхідно, по-перше, застосовувати помірні ставки для обох податків. По-друге, можливе виключення із оподатковуваного доходу сум майнових податків. Такий підхід має врівноважити податковий тягар для всіх членів суспільства. Адже майнові податки мають застосовуватись тільки як інструмент повнішого стягнення податків, а не як фінансовий важіль, спрямований проти формування власника і власності.

На відміну від податку на прибуток при майновому оподаткування можливості приховування об'єкта оподаткування і ухилення від повної сплати податку незначні. Крім грошової оцінки, об'єкт оподаткування може мати фізичний вимір, що спрощує його облік і нарахування податку. Для стягнення цих податків не обов'язкова наявність високопрофельного податкового апарату, тому ця форма податків широко застосовується при місцевому оподаткуванні.

Недоліком майнових податків є обмежена регулююча функція. Якщо вона і діє, то тільки як фінансовий тиск проти власника, бо для того, щоб не платити такі податки треба не бути власником.

Різновидом майнового подщатку в Україні є податко з власників транспортних засобів й інших самохідних машин та механізмів, який детальніше буде розглянуто в третійчастині даної роботи.

Земельний податок - один із найдавніших у світі. Земля з давніх-давен розглядалася як головне джерело багатства, і тому найперше стала об'єктом оподаткування. Спочатку податок сплачувався у натуральному вигляді, а потім поступово з розвитком товарно-грошових відносин став сплачуватися грішми. Можуть застосовуватись різноманітні форми виділення об'єкта оподаткування й обчислення цього податку. Головною, яка застосовується і в Україні, є встановлення об'єктом оподаткування площі земельної ділянки і диференціація ставок залежно від родючості грунтів і місця знаходження ділянки. Можливий варіант погодженння земельного податку з розміром доходу, що його отримує власник землі або той, хто її використовує на умовах ореди чи інших підставах.

Земельний податок відіграє відчутну роль у суспільстві й у фінансовій та податковій політиці. За відсутності суттєвих недоліків він має значні переваги як у фіскальному, так і в регулюючому планах. По-перше, при стягненні земельного податку майже не існує можливості ухилення від сплати. Земельну ділянку неможливо сховати. Як об'єкт оподаткування вона порівняно легко піддається чіткому обліку. По-друге, в земельному податку досить чітко реалізується принцип соціальної справедливості. При варіанті сплати пропорційно до розміру ділянки і родючості грунтів кожен платить залежно від того природного потенціалу, яким він володіє. Результати ж господарювання не впливають на суми податку. По-третє, земельний податок є засобом вилучення диференційної земельної ренти, що надає усім платникам рівних можливостей. По-четверте, цей податок виступає важливим економічним інструментом у руках держави. Насамперед, з одного боку, він сприяє ефективному використанню основного природного багатства. Сама платність і механізм цієї платності змушують землевласника чи землеотримувача отримувати доход від землі. З іншого боку, земельний податок є інструментом регулювання розміщення продуктивних сил на території країни. Встановлюючи диференційовані ставки не тільки залежно від родючості грунтів, а й від місця знаходження земельної ділянки, держава регулює розподіл суспільного капіталу. Для регіонів, які потребують додаткового розвитку, встановлюються пільгові понижені ставки або застосовується звільнення від оплати земельного податку. Навпаки, в індустріально перенасичених регіонах необхідно вдаватися до підвищених ставок.

Серйозною перешкодою на шляху впровадження ефективних форм плати за володіння і користування землею є нечіткість у визначенні й розмежуванні двох важливих категорій - орендної плати і земельного податку. Дуже часто їх уживають як синоніми. До речі, ці категорії так різняться суттю, в основі якої - відносини власності на землю, що об'єднувати їх в одну рубрику (плата за землю, або платежі за землю) неприпустимо.

Головна з відмінностей полягає в тому, що орндну плату може вносити той, хто орендує що-небудь, у даному разі землю, а податок (йдеться тільки про прямий податок) може стягуватисьабо з доходу, або з майна, яке приносить дохід. Одержувати орендну плату може лише власник із зданого в оренду майна, у тому числі й із землі. Податок же належить тільки державі.

Логіка попередніх роздумів дає змогу визначити одну двоєдину базу земельних платежів, яка, з одного боку, об'єднує дві названі вище їхні форми, а з другого - визначає відмінності між ними. Такою базою є земельна рента. Саме вона об'єднує ці дві форми, будучи джерелом фінансування як одної, так і другої. З її допомогою здійснюється реалізація земельних відносин. Спочатку власник стягує земельну ренту як земельний податок. Звідси виникають і двокорінні відмінності між цими двома формами платежів за землю. Орндна плата завжди первинна, а земельний податок - вторинний.у разі йдеться не про тих землевласників, котрі самі є землекористувачами.

Орендна плата - це плата за право користування чужою власністю (чужою землею). Податок - це примусовий платіж (у даному разі власника) державі нга фінансування виконуваних нею функцій. Орендна плата входить до витрат орендатора і, як правило, стягується в повному розумінні земельної ренти, земельний податок - тільки частина цієї ренти.

Остання відмінність дає змогу впритул наблизитися до вирішення питання про розмір платежів за землю. Зокрема, оскільки орендна плата за землю визначається повною велдичиною земельної ренти, її розмір може бути вирахований як сукупність абсолютної і диференціальної ренти І.

З огляду на це є помилковою точка зору, за якою натуральний (продовольчий) податок стягується на компенсаційній основі і як економічна категорія виступає в ролі плати за користування земельними угіддями. Його розмір у грошовому виразі дорівнює сумі рентних платежів (капіталізована сума абсолютної, диференціальної І та ІІ рент). У наведеному випадку правильним є тільки те, що натуральний податок стягується на компенсаційній основі, тобто що він може стягуватися як компенсація грошового податку. Але як економічна категорія податок не може виступати в ролі плати за користування земельними угіддями. Інакше він підміняв би орендну плату, а це вже інша економічна категорія.

Підміни можливі тільки за командно-адміністративних систем, а наслідки цих підмін добре відомі.

Про те, що більшість авторів хоче підмінити орендну плату податком, свідчить також їхнє уявлення про розмір орендної плати. Крім цього, не можна не помітити ще однієї помилки, пов'язаної з тлумаченням терміну суми рентних платежів. Під останньою більшість авторів розуміють капіталізовану суму абсолютної, дитференціальної І та ІІ рент, хоч відомо, що капіталізована земельна рента - це ціна землі, а не орендна плата і тим більше не земельний податок.

Не можна не зробити зауваження щодо включення в суму рентних платежів диференціальної ренти ІІ. На практиці вона завжди є проблематичним фактором реалізації рентних відносин. Як правило рента ІІ входить до складу орендної плати лише на момент укладання договору оренди, тут вона, по суті, перетворюється в диференціальну ренту І. У період дії договору при фіксованій орендній платі новостворена диференціальна рента ІІ привласнюється орендатором. Власник землі, врахоауючи цей факт, завжди прагне скоротити термін здачі землі в оренду.

Включати диференціальну ренту ІІ до складу орендної плати можна двояко: якщо розмір цієї плати встановлюється як пай від доходу орендатора, якщо поряд із фіксованою платою, як доповнення до неї, застосовується прибуткова орендна плата у вигляді паю від понаднормативного доходу орендатора. Другий варіант відрізняється від першого в основному за формулою. По суті він, як і перший, орієнтований на вилучення в орендатора диференціальної ренти ІІ у міру її утворення. І все-таки йому віддають перевагу, оскільки він відрізняється гнучкістю другої (рухомої) частини орендної плати.

Таким чином, розмір орендної плати за землю визначається величиною сукупної земельної ренти, але до неї не завжди може входити диференціальна рента ІІ. Принаймі до фіксованої орендної плати вона, як правило, не входить або входить лише частково й до того ж періодично.

Розмір податку, який можна визначити як платіж із земельної ренти, може кваліфікуватися як певна частина останньої. За аналогією з податком на прибуток підприємств цю частину можна встановити в тій частці (нормативі), яку прийнято законодавством України, - 30%.

Досить важливою є умова, коли орендна плата і земельний податок можуть вилучатися тільки в тому разі, якщо до ціни реалізації сільськогосподарської продукції включають земельну ренту. При чому розмір орендної плати визначається усією сумою ренти, яка міститься в цінах, а величина податку - тільки відповідною частиною цієї суми (за нормативом). На даний момент може скластися така парадоксальна ситуація, коли найрадикальніші законодавчі акти, що дозволяють приватну власність на землю, її оренду і т. д., виявляться такім ж недієвими, як і більшість попередніх.