Пряме оподаткування підприємств в Україні та шляхи його удосконалення

Амортизацію основних фондів груп 2 і 3 проводять до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

Амортизацію на виведений із експлуатації окремий об'єкт, основних фондів 2 або 3 групи, не нараховують (ст. 7 Закону України „Про державний бюджет на 2002 рік”).

У податковому та фінансовому обліку є ряд особливостей і розбіжностей щодо обліку амортизаційних відрахувань основних фондів (основних засобів). Порівняльна характеристика методів і норм амортизації основних засобів та основних фондів подана в додатку 4.

Підприємство усіх форм власності мають право здійснювати щорічно індексацію балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів (рис 2.15) на основі коефіцієнта індексації, що можна визначити за такою формулою:

Кі = [І(а-1) - 10]/ 100

де І(а-1) - індекс інфляції року, за результатами якого проводять індексацію. Якщо значення Кі не перевищує 1, індексацію не здійснюють.

Якщо підприємство застосувало коефіцієнт індексації, воно зобов'язане розрахувати суму капітального доходу. Капітальний доход визначають, як різницю між проіндексованою балансовою вартістю відповідної групи основних фондів (нематеріальних активів) і балансовою вартістю такої групи основних фондів (нематеріальних активів).

Рис. 2.15

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зазначений капітальний доход належить до складу валових доходів підприємства в сумі, що дорівнює ? відсотка річної норми амортизації відповідної групи основних фондів (нематеріальних активів) від суми капітального доходу такої групи (нематеріального активу).

При застосування прискореного методу амортизації коефіцієнт індексації не застосовують.

Табл 2.9 Розрахунок амортизаційних відрахувань Автомехбази „Київпастранс”

№	Показники	Код рядка	2000	2001	2002
			на поч. звітного періоду	на кінець звітного періоду	наростаючим підсумком з початку звітного року	на поч. звітного періоду	на кінець звітного періоду	наростаючим підсумком з початку звітного року	на поч. звітного періоду	на кінець звітного періоду	наростаючим підсумком з початку звітного року
1	Балансова вартість основних фондів
	група 1	34.1	1363,7	1350		1294,7	1291,4		1245,2	1229,6
	група 2	34.2	591,1	515,8		564,3	545		540,1	545,1
	група 3	34.3	47,8	47,7		36,6	35,7		35,9	34,6
2	Сума амортизованих відрахувань по основних фондах, нематеріальних активах та від вартості фактично проведених поліпшень по об'єктах оперативного лізингу
2.1	група 1	34.11			59,2			60,6			63,2
2.2	група 2	34.12			141,3			141,4			136,8
2.3	група3	34.13			5,6			5,3			5,3
3	Загальна сума амортизаційних відрахувань (сума рядків з 34.11 по 34.15)	34.16			206,1			207,3			205,3

Отже, як видно з таблиці 2.9, динаміка амортизаційних відрахувань за 2000 - 2002 роки не зазнає значних коливань: у 2001 році вони зростають на 0,6%, а у 2002 скорочуться на 1%.

Переважну більшість амортизаційних відрахувань становлять амортизаційні відрахування по основних фондах 2 групи (68%), що зумовлено специфікою діяльності підприємства, друге місце посідають основні фонди 1 групи (29%) і на 3 групу припадає лише 3% загальної суми амортизаційних відрахувань.

Як вже зазначалося амортизаційні витрати зменшують скоригований прибуток платника податку. Розлянемо вплив амортизаційних відрахувань на оподатковуваний прибуток підприємства.

	2000	2001	2002
Скоригований валовий дохід	3548	3399,6	4351,1
Амортизаційні відрахування	206,1	207,3	205,3
Оподатковуваний прибуток	245,3	131,5	282,7
Частка амортизаційних відрахувань у скоригованому валовому доході, %	5,8	6	4,7

Отже, хоч амортизацйні відрахування номінально майже дорівнюють оподатковуваному прибутку, їх частка у скоригованому валовому доході досить незначна і коливається в межах 5 -6 відсотків.

транспортний податок нерухомий майно

Глава 3. Майнове оподаткування підприємств

3.1 Податок на землю

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному законодавством.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасники угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Справляння земельного податку за земельні ділянки, надані в користування у зв'язку з укладанням угоди про розподіл продукції, замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Плата за землі населених пунктів

Ставки земельного податку із земель, грошову оцінку яких зроблено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки.

Якщо грошову оцінку земельних ділянок не зроблено, середні ставки земельного податку встановлюються у наступних розмірах (див. табл. 3.1).

Табл. 3.1

Групи населених пунктів із чисельністю населення (тис. чол.)	Середня ставка податку (коп. за 1 кв. м.)	Коефіцієнт, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного підпорядкування
до 0,2	1,5
від 0,2 до1	2,1
від 1 до 3	2,7
від 3 до 10	3,0
від 10 до 20	4,8
від 20 до 50	7,5	1,2
від 50 до 100	9,0	1,4
від 100 до 250	10,5	1,6
від 250 до 500	12,0	2,0
від 500 до 1000	15,0	2,5
від 1000 і більше	21,0	3,0

У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку застосовуються коефіцієнти:

§ на південному узбережжі Автономної Республіки Крим - 3,0;

§ на південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,5;

§ на західному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,2;

§ на чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей - 2,0;

§ у гірських і передгірних районах Закарпатської, львівської, Івано Франківської та Чернівецької областей - 2,3, крім населених пунктів, які Законом України „Про статус гірських населених пунктів України” (№56/95 ВР) віднесені до категорії гірських;

§ на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях - 1,5.

Ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють і затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, наведених вище.

Податок на земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі трьох відсотків суми земельного податку, обчисленого за відповідними ставками.

Податок на земельні ділянки на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, розташованими на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, застосовуються такі коефіцієнти до відповідного земельного податку:

§ міжнародного значення - 7,5;

§ загальнодержавного значення - 3,75;

§ місцевого значення - 1,5.

Податок за частину площ земельних ділянок, наданих підприємствам, установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують норми відведення, справляється у п'ятикратному розмірі.

Податок на земельні ділянки, надані для Збройних сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25% суми відповідного земельного податку.

Ставки земельного податку застосовуються з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Плата за землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення, а також за землі природоохоронного оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та за землі лісового і водного фондів (за межами населених пунктів)

Податок на земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, справляється із розрахунку 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок на земельні ділянки, надані для залізничного транспорту, Збройних сил України, справляється у розмірі 0,02% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських підприємств.

У разі використання залізничним транспортом, Збройними силами України та іншими військовими формуваннями, створеними відповідно до законодавства України, земель не за цільовим призначенням, податок справляється у розмірах 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок на земельні ділянки, надані в тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, справляється у розмірах 50% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок на земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.

Податок на земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Від земельного податку звільняються:

q заповідники, в тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні й зоологічні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва;

q вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ;

q органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету (за винятком Збройних сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України), спеціалізовані санаторії України для реабілітації хворих згідно із списком, затвердженим Міністерством охорони здоров'я України, дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України, громадські організації інвалідів України, підприємства та організації громадських організацій інвалідів, майно яких є їх повною власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становлять протягом попереднього звітного періоду не менш як 25% суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу).

Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявності дозволу на право користування такою пільгою, який надається міжвідомчою Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів відповідно до Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”;

q вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням;

q зареєстровані релігійні та благодійні організації, що не займаються підприємницькою діяльністю.

Не справляється плата за сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій, визначених статтею 2 Закону України „Про правовий режим території що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” (зон відчуження, безумовного (обов'язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю), і хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства; за землі державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, які використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур; за землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування; за земельні ділянки державних, колективних і фермерських господарств, які зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень; за землі кладовищ; за земельні ділянки в межах граничних норм, встановлених Земельним кодексом України, інвалідів I і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами відповідно до Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, громадян, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів.

Якщо право на пільгу в платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому втрачено це право.

Якщо підприємства, установи та організації, що користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок на земельні ділянки, зайняті цими госпророзрахунковими підприємствами або будівлями (їх частинами), переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку за формою, встановленою Головною державною податковою адміністрацією України, щороку станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій інспекції.

За нововідведеними земельними ділянками розрахунки розмірів податку подаються юридичними особами протягом місяця з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Нарахування земельного податку громадянам проводиться державними податковими адміністраціями, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні.

За земельні ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно їх частці у власності на будівлю.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок із дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або у користуванні у поточному році.

Облік платників (товаровиробників сільськогосподарської продукції та громадян) і нарахування земельного податку проводиться щорічно станом на 1 травня, інших суб'єктів - платників податку - станом на 1 лютого.

Земельний податок сплачується однаковими частками власниками земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачами - виробниками товарної сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами до 15 серпня і 15 листопада, а всіма іншими платниками - щоквартально до 15 числа наступного за звітним кварталом місяця.

Надміру сплачені суми податку підлягають поверненню платнику за його письмовою заявою або за його бажанням зараховуються до сплати податку на наступний рік.

Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за два попередні роки.

Перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платнику допускаються не більш як за два попередні роки.

Автомехбаза „Київпастранс” сплачує податок на землю (крім плати за землю, що не використовується в господарській діяльності платника податку) в розмірі 0,6 тис. грн.

За землі населених пунктів у 2002 році сплачено 11346,21 грн. У тому числі з розбивкою:

q за січень - 931,54 грн.

q за лютий - 952,67 грн.

q за березень - 948 грн.

q за квітень - 948 грн.

q за травень - 948 грн.

q за червень - 948 грн.

q за липень - 948 грн.

q за серпень - 948 грн.

q за вересень - 948 грн.

q за жовтень - 948 грн.

q за листопад - 948 грн.

q за грудень - 948 грн.

Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки населених пунктів, яким встановлено грошову оцінку, Автомехбази 2002 року подано у табл. 3.2.

Звіт про пільги на земельний податок подано у табл. 3.3.

Табл. 3.2 Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки населених пунктів, яким встановлено грошову оцінку

Види земель

Площа земельної ділянки, на яку надано пільгу (кв. м.)

Загальна площа земельної ділянки (кв.м.)

Площа земельної ділянки, яка підлягає оподаткуванню (кв. м.)

Грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації (грн.)

Сума нарахованого земельного податку за даними платника (грн.)

Сума пільги (грн.)

Загальна сума земельного податку, яка підлягає сплаті (грн.)

На загальних підставах

При здачі в оренду

На загальних підставах

При здачі в оренду

На загаль-них підставах

При здачі в оренду

За даними платника

За даними податково-го органу

нші землі

18295,53

19304,0

18295,53

1008,47

287,5*0,8 1,09*1,13*1,182*1,02*1%*1%

287,5*2,5*1,09*1,13*1,182*1,02*1%

625,02

10721,19

61876,43

11346,21

Табл. 3.3 Звіт про пільги на земельний податок

№	Назва документа, на підставі якого надано пільгу	Номер документа, на підставі якого надано пільгу	Дата прийняття документа, на підставі якого надано пільгу	Розмір пільги у відсотках до загальної суми податку	Термін, на який надано пільгу	Загальна площа земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні (кв. м. Або га)	Грошова оцінка земельної ділянки, на яку надано пільгу (грн.)	Площа земельної ділянки, на яку надано пільгу (кв. м. або га)	Сума пільги (грн.)
1	Рішення Київської міської ради	162/1596	20.12.2001	99,0	2002	19304	287,5*0,8*1,09*1,13*1,182*1,02*1%	18295,53* 11м-в	56707,70
								18343,38* 1м-в	5168,73
									61876,43

Размещено на http://www.allbest.ru/

У 2002 році в обчислені податку на землю була допущена помилка. Збільшення податкових зобов'язань в результаті самостійно виявленої помилки, допущеної в попередніх звітних періодах подана у табл. 3.4

Табл. 3.4 Довідка про суми земельного податку, які зменшують або збільшують податкові зобов'язання в результаті виправлення самостійно виявленої помилки, допущеної в попередніх звітних періодах Звітний період, що уточнюється: 2002 рік Платник: Автомехбаза

№	Показники	Сума
1	Загальна сума земельного податку, що підлягає сплаті згідно з попередньо поданим Розрахунком, у якому виявлено помилку	10879,54
2	Загальна сума земельного податку, що підлягає сплаті згідно з уточненим Розрахунком	11346,21
3	Сума земельного податку, яка збільшує податкові зобов'язання у зв'язку з виправленням помилки	466,67
4	Зміст помилки: зміна кількості орендарів

Податок на землю, що сплачує Автомехбаза „Київпастранс” за роки, що аналізуються (2000 - 2002 рр.) не змінюється і становить 0,6 тис. грн. Як бачимо, податок на землю для підприємства не є обтяжливим. Він складає 0,4% від загальних податкових платежів. Отже, аналізуючи податковий тягар на Автомехбазу слід звертати увагу на більш вагомі податки, тобто податок на прибуток та транспортний податок.

3.2 Податок з власників транспортних засобів

Податок з власників транспортних засобів справляється згідно з Законом України „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” від 11.12.91 р. №1963-ХІІ у редакції Закону України від 18.02.97 року №75/97 - ВР зі змінами та доповненнями.

Платниками податку є юридичні особи, в тому числі нерезиденти, громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, які мають зареєстровані в Україні власні транспортні засоби.

Об'єкти оподаткування та ставки податку з власників транспортних засобів й інших самохідних машин та механізмів наведено в табл.3.5.

Не справляється податок з таких транспортних засобів: тракторів (гусеничних); автомобілів швидкої допомоги та пожежних; машин і механізмів для сільськогосподарських робіт; вантажних і самохідних транспортних засобів, що використовуються на заводах і в портах; мотоциклів з об'ємом двигуна до 50 куб. см.; спортивних яхт, суден і човнів.

Фізичні особи сплачують податок щороку або один раз на два роки. Відповідно до Правил проведення державного технічного огляду автомобілів, автобусів, мототранспору і причепів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.93.р. №141 зі змінами і доповненнями, громадяни, які використовують легкові і вантажні автомобілі, моторолери, причепи, напівпричепи в комерційних цілях, зобов'язані пройти технічний огляд, а отже, і сплачувати податок один раз на рік.

За ті ж самі об'єкти для індивідуальних потреб податок сплачується один раз на два роки, перед технічним оглядом. Фізичні особи, які продають транспортні засоби, а отже знімають їх з обліку в органах ДПІ до терміну проходження технічного огляду, податок з власників транспортних засобів за поточний рік не сплачують. Податок у цьому випадку сплачується новим власником транспортного засобу перед реєстрацією. Якщо транспортні засоби придбані фізичними особами у другому півріччі, податок сплачується в половинному розмірі.

Табл. 3.5

Код	Опис суб'єктів оподаткування	Ставка податку на рік
87.01	Трактори колісні, крім гусеничних, - код 870130	2,5 грн. з 100 см. куб.
87.02	Автомобілі для перевезення не менш як 10 осіб, включаючи водія	3,6 грн. з 100 см. куб.
87.03	Автомобілі легкові, крім автомобілів з електродвигуном, - код 870390100 з об'ємом циліндрів двигуна:
	до 1000 см. куб.	3 грн. з 100 см. куб.
	від 1001 до 1500 см. куб.	4 грн. з 100 см. куб.
	від 1501 до 1800 см. куб.	5 грн. з 100 см. куб.
	від 1801 до 2500 см. куб.	10 грн. з 100 см. куб.
	від 2501 до 3500 см. куб.	20 грн. з 100 см. куб.
	від 3501 і більше	30 грн. з 100 см. куб.
87039-0100	Автомобілі з електродвигуном	0,5 грн. з 1 квт.
87.04	Автомобілі вантажні з об'ємом циліндра двигуна:
	до 8200 см. куб.	10 грн. з 100 см. куб.
	від 8201 до 15000 см. куб.	15 грн. з 100 см. куб.
	від 15001 см. куб. і більше	20 грн. з 100 см. куб.
87.05	Автомобілі спеціального призначення (крім пожежних і швидкої допомоги)	3,6 грн. з 100 см. куб.
87.11	Мотоцикли (мопеди), велосипеди з двигуном (крім тих, що мають об'єм двигуна до 50 см. куб.)	2 грн. з 100 см. куб.

Фізичні особи - платники податку зобов'язані пред'явити органам, які здійснюють реєстрацію або технічний огляд транспортних засобів, платіжні доручення про сплату податку як за попередній, так і за поточний рік.

Що стосується юридичних осіб, то вони зобов'язані самостійно розрахувати суму податку за відповідними ставками і подати результати розрахунку до податкової інспекції не пізніше 15 березня.

На підставі поданого розрахунку юридичні особи сплачують податок за рік. У поточному році він сплачується щоквартально до 15-го числа місяця, що настає за звітним кварталом, у рівних частинах від загальної суми.

У разі купівлі транспортних засобів юридичними особами протягом року необхідно у 10-денний термін після їх реєстрації подати розрахунок суми податку до податкової інспекції і сплатити суми податку за кварталами, які ще не настали, починаючи з кварталу, в якому проведена реєстрація.

Юридичні особи - платники податку так само, як і фізичні особи, зобов'язані пред'явити органам, які здійснюють реєстрацію, перереєстрацію або технічний огляд транспортних засобів, платіжні доручення про сплату податку.

У випадках же проведення капітального ремонту транспортних засобів, а також в інших випадках, коли з будь-яких причин неможливо надати транспортні засоби для техогляду, податок усе одно сплачується.

Від сплати податку звільняються такі групи платників:

q підприємства автомобільного транспорту загального користування, тарифи оплати проїзду в якому визначені у встановленому законодавством порядку;

q установи та організації, що фінансуються з державного бюджету України, а саме: установи та організації Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, Цивільної оборони України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Прокуратури України за умови цільового використання цих транспортних засобів у службових справах та в межах встановлених лімітів транспортних засобів;

q навчальні заклади, які фінансуються з бюджету, за учбові транспортні засоби за умови їх використання за призначенням;

q громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1-ї і 2-ї категорій, учасники бойових дій, інваліди та учасники війни, особи, які мають особливі трудові заслуги перед вітчизною (Герої Соціалістичної Праці і повні кавалери ордена Трудової Слави), ветерани праці мають пільгу щодо одного легкового автомобіля з об'ємом циліндрів двигуна до 2500 см. куб., або одного мотоцикла з об'ємом циліндрів двигуна до 650 см. куб., або одного моторного човна чи катера з довжиною корпуса до 7,5 м;

q громадяни, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, 3-ї і 4-ї категорій.

Установи ц організації, які фінансуються з державного бюджету, а саме ті, які належать Міністерству оборони, Прикордонним військам, Цивільні обороні, Службі безпеки, Міністерству внутрішніх справ, Прокуратурі, на сьогодні не мають пільг щодо сплати податку з власників транспортних засобів.

Від сплати податку звільнені на 50%:

§ сільськогосподарські товаровиробники - за трактори колісні, автобуси і спеціальні автомобілі для перевезення людей з кількістю місць не менше 10. Слід зазначити, що оскільки платники фіксованого сільськогосподарського податку згідно із Законом України від 17.12.98 р. №320-IV „Про фіксований сільськогосподарський податок” зі змінами і доповненнями не сплачують податку з власників транспортних засобів, то відповідно до них не застосовується 50-відсоткової пільги;

§ громадяни, які мають легкові автомобілі, вироблені в країнах СНД і поставлені на облік в Україні до 1990 року включно (пільга діє з 01.01.2002 р.)

Відповідальність платників податку передбачена у вигляді штрафу в розмірі 100% від суми недоплати. За відсутність обліку і неподання звітності з податку до юридичних осіб застосовується на сьогодні штраф у розмірі 10% від суми платежу. Зрозуміло, сама недоплата також повинна бути сплачена.

Розмір пені, що стягується за несвоєчасну сплату податку, встановлений у розмірі 120% річних від облікової ставки НБУ, що діє на день складання акта (довідки) документальної перевірки платника податку, від суми недоплати за кожний день прострочення платежу, включаючи день сплати.

Вищеназваним законом №1963 після внесення змін передбачені заходи щодо запобігання ухиленню платників податків від сплати податку з власників транспортних засобів за ввезені на митну територію України транспортні засоби. Мова йде про транспортні засоби, ввезені на територію України під зобов'язання зворотного вивезення згідно з митним законодавством, а також про транспорт, який перевозиться через митну територію України транзитом.

Указаний транспорт є власністю нерезидентів, і тільки вони мають право на управління таким транспортом та його експлуатацію без реєстрації на території України. Передавати у володіння і користування іншим особам на території України ввезені тимчасово транспортні засоби на сьогодні забороняється. Отже, юридичні і фізичні особи можуть експлуатувати ввезений в Україну транспорт тільки за умови його реєстрації і відповідно сплати податку з власників транспортних засобів.

Згідно зі статтею 14 Закону України „Про систему оподаткування” від 25.06.91 р. №1251-ХІІ у редакції Закону України від 18.02.97 р. №77/97-ВР зі змінами і доповненнями податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів відноситься до загальнодержавних. Отже, сплата податку є обов'язковою. Спрямовується цей податок до місцевих бюджетів.

У бухгалтерському обліку нарахування податку збільшує рахунки затрат, у податковому обліку сума нарахованого податку включається до валових витрат. Нарахування податку здійснюється в тих податкових періодах, у яких податок повинен бути сплачений, у такому ж порядку сума нарахованого податку включається до валових витрат.

Автомехбаза „Київпастранс” сплачує податок з транспортних засобів в повному обсязі:

q у 2000 р. - 50,3 тис. грн.;

q у 2001 р. - 35,1 тис. грн.;

q у 2002 р. - 40,7 тис. грн.

За придбані у 2003 році транспортні засоби було сплачено37828 грн. (див. додаток 5).

Отже, податок з транспортних засобів є другим по величині податковим платежем, що сплачує підприємство. Автомехбаза „Київпастранс” являється автотранспортним підприємством, що надає не лише ремонтні, але й транспортні послуги підприємствам КП „Київпастранс”. Проте пільг на транспортний податок воно не має, оскільки згідно Закону України „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” у редакції від 18.02.1997 р. №75/97 ВР пільги мають підприємства автомобільного транспорту загального користування. Таке становище сприяє нерівномірному розподілу податкового тягаря серед інших підприємств-платників податку. Деякі економісти вбачають вихід з ситуації у повному скасуванні пільг. Я з цим не згодна. До того ж, як зазначив Григорій Оперенко, податкова служба ніколи не була проти надання пільг, спрямованих на підвищення рівня виробництва, поповнення оборотних коштів. На мій погляд, вигідним був би варіант встановлення 50% пільги на податок з транспортних засобів як для підприємств автомобільного транспорту загального користування, так і для підприємств, основною діяльністю котрих є надання транспортних послуг іншим підприємствам.

3.3 Перспектива введення податку на нерухоме майно

Приступаючи, до розгляду цієї теми, хочеться зауважити, що в проекті податку на нерухомість не розділяється окремо податок на нерухомість з юридичних осіб і податок на нерухомість з фізичних осіб. І хоч дана робота присвячується проблемі оподаткування підприємств, я вважаю за необхідне розглядати майнове оподаткування вцілому (як з юридичних так і з фізичних осіб), роблячи при цьому акцент на особливостях майнового оподаткування підприємств.

Важливість податку на нерухомість для місцевих бюджетів України

Завдяки реформі міжбюджетних відносин, закріпленій у Бюджетному кодексі, Україна досягла істотного поступу на шляху до фіскальної децентралізації. Однак цій реформі бракує вкрай важливого елементу - фіскальної незалежності місцевих бюджетів. Переваги фіскальної децентралізації не будуть реалізовані повною мірою, доки в розпорядженні органів місцевого самоврядування не буде значних доходних джерел, обсяг приросту яких вони можуть певною мірою коригувати. Якщо місцеві жителі прагнуть одержувати більший обсяг суспільних послуг і хочуть платити за них, то органи місцевого самоврядування повинні мати в своєму розпорядженні певну податкову базу з можливістю контролювати ставки податків цієї бази. Аналогічно, якщо місцеві жителі схильні одержувати менший обсяг суспільних послуг і відповідно нести менший податковий тягар, то органи місцевого самоврядування повинні мати базу податку чи податків, ставки яких вони можуть знижувати.

Справді незалежні органи місцевого самоврядування потребують інструментів одержання доходів, які вони могли б застосовувати таким чином, щоб якомога повнішою мірою враховувати преференції своїх виборців щодо наданих їм суспільних послуг. На сьогодні доходи органів місцевого самоврядування в Україні складаються переважно з надходжень від прибуткового податку з громадян, який збирається на відповідній території, та цілої низки незначних за обсягом надходжень податків і зборів. Місцеві податки і збори, такі як ринковий збір, збір за паркування автомобілів та комунальний податок, становлять невелику частку в сукупних доходах місцевих бюджетів - як правило, не більше п'яти відсотків. Органи місцевого самоврядування мають право визначити ставки місцевих податків і зборів, проте це справляє мінімальний вплив на обсяги доходної частини місцевих бюджетів. База та ставки прибуткового податку з громадян визначаються законами України, а розмір плати за землю місцеві органи влади можуть коригувати лише у вузьких рамках.

Через обмеженість власних доходних ресурсів видатки місцевих бюджетів у розрахунку на душу населення визначаються, головним чином, сумами видатків, які плануються для них у щорічному Державному бюджеті. Місцеві бюджети одержують з державного бюджету цільові субвенції на фінансування цілої низки програм соціального захисту, які визначаються законами України, але виконуються місцевими органами влади, які діють у даному випадку як представники центрального уряду на місцях. Залежно від середньодушового обсягу доходних ресурсів у кошику доходів (головним чином прибуткового податку з громадян), місцеві бюджети або одержують дотації (розраховані за формулою), або передають кошти до державного бюджету. Ці кошти використовуються на фінансування повноважень, делегованих органам місцевого самоврядування - охорону здоров'я та освіту, відповідно до положень Державного бюджету України. Видатки на соціальний захист, охорону здоров'я та освіту становлять щонайменше три чверті сукупних видатків місцевих бюджетів. Надходження плати за землю, а також численних місцевих податків і зборів можуть використовуватися для фінансування власних видаткових повноважень, таких як утримання місцевих доріг, вивезення сміття та благоустрій.

Бюджетний кодекс виконав украй важливе завдання, чітко і обґрунтовано визначивши видаткові та доходні повноваження місцевих бюджетів і запровадивши нову формульну систему трансфертів між державним і місцевим бюджетами. Але Кодекс не надав і не міг надати (адже запропонування податків не є його прерогативою) місцевим бюджетам важливого прирісного доходного джерела, на обсяг приросту надходжень з якого вони мали б змогу впливати. Зараз органи місцевого самоврядування, які прагнуть одержати більше доходів, наділені дуже обмеженими інструментами для досягнення цього. Вони можуть, наприклад, посилити роботу щодо забезпечення виконання податкової дисципліни і підвищити якість суспільних послуг, які ними надаються, щоб залучити нові інвестиції та розширити базу прибуткового податку з громадян. Однак жоден із цих інструментів не є надійним джерелом нових надходжень, і в обох випадках, а особливо коли йдеться про нарощування бази місцевих податків, потрібен значний час, перш ніж ужиті заходи принесуть результати у вигляді зростання доходної частини бюджету. У цьому контексті є всі підстави розглядати податок на нерухомість як перспективний засіб, що відповідає потребам місцевих бюджетів у прирісному джерелі доходів.

Податок на нерухомість є привабливим кандидатом на роль засобу, покликаного задовольнити потреби місцевих органів влади в прирісному джерелі доходів, з кількох причин. По-перше, як свідчить досвід інших країн, база податку на нерухомість є відносно мало мобільною, а тому ухилятися від сплати цього податку важко, навіть за умов різних ставок податку на нерухомість у різних місцях. Крім того, чимало послуг, які фінансувалися б коштом податку на нерухомість, призначилися б саме для власників майна, тож тут існує прямий зв'язок між тим, хто платить, і тим, хто одержує користь від цього. Більше того, база податку на нерухомість може бути визначена таким чином, щоб обмежити тягар податку на нерухомість на домогосподарства з низьким рівнем доходів, і в такий спосіб буде дотримано принцип платоспроможності. Податок на нерухомість може також бути ефективним засобом оподаткування доходів, одержаних у тіньовій економіці. Насамкінець, цей податок є відносно стабільним, попри коливання в економічному циклі, і, якщо він буде правильно побудований, то адмініструвати його буде неважко, потрібно буде лише чітко визначити інституційні вимоги до запровадження цього податку.

Історія податку на нерухомість в Україні

Останніми роками і Україні було здійснено чимало спроб запровадити податок на нерухомість, які поки що не досягли мети. Так, у 1995р. Кабінет Міністрів подав законопроект про податок на нерухомість на розгляд до Верховної Ради. За цим законопроектом до бази оподаткування включалися житлові і нежитлові приміщення й передбачалося, що обсяг бази визначатиметься за скоригованою на амортизацію відновною вартістю будівель та споруд. Встановлюється єдина ставка податку - 0,05 відсотка від бази оподаткування, відповідальною за збирання податку визначалася Державна податкова адміністрація. Передбачалося звільнити від сплати цього податку широкі категорії населення, включаючи інвалідів війни та потерпілих від аварії на Чорнобильській АЕС. Хоч цей законопроект і був схвалений у першому читанні, далі справа не пішла через невирішеність питання про кількісне вираження бази оподаткування і визначення переліку пільговиків.

У 1996 р. Кабінет Міністрів знову подав до Верховної Ради цей законопроект, переглянувши його в деяких важливих аспектах. Насамперед, органам місцевого самоврядування надавалося право встановлювати ставки в межах від одного до трьох відсотків відновної вартості. Передбачалося прив'язування пільг до житлової площі нерухомого майна, причому невеликі за площею приміщення за цією новою редакцією законопроекту звільнялися від оподаткування. Крім того, у новій редакції передбачалося право на оскарження оцінки бази оподаткування, визначеної органом державної податкової адміністрації. Однак цей законопроект спіткала у Верховній Раді та сама доля, що й попередній.

Новий законопроект оприлюднено у Верховній Раді в 1998 році. Його було внесено народними депутатами України Є.Д. Жовтяком, на той час заступником голови Кабінету ВР з питань бюджету, та Р.П. Безсмертним, тодішнім представником Президента України у Верховній Раді України. Цей законопроект істотним чином відрізнявся від своїх попередників. У ньому передбачалося, що база оподаткування буде обмежена лише житловими будівлями. Для міст з населенням понад 50 тисяч база оподаткування мала визначатися за поточною ринковою ціною, а для невеликих громад - методом заміщення з урахуванням зональних коефіцієнтів. Ставки оподаткування передбачалися в розмірі від 0,1 до 0,3 відсотка оціненої вартості, а для будівель, загальна житлова площа яких перевищує 100 квадратних метрів, пропонувалася ставка 0,6 відсотка. Законопроектом передбачалося, що зобов'язання щодо податку на нерухомість мають визначатися органами державної податкової служби на підставі даних, що містяться в реєстрі комунальних підприємств з реєстрації, обліку та оцінки об'єктів нерухомого майна (Бюро технічної інвентаризації). Не планувалося жодних пільг, за винятком пільг для об'єктів, що перебувають у зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначених Законом України „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Передбачалося запровадження процедури оскарження. Цей законопроект також був схвалений у першому читанні, але потім Верховна Рада не поверталась до нього. Основною перешкодою до ухвалення цього законопроекту стала невирішеність питання про те, як запровадити підхід, пов'язаний із оцінкою ринкової вартості нерухомого майна для оподаткування нерухомості.

У тому самому 1998 році на розгляд Верховної Ради подавався інший депутатський законопроект стосовно податку на нерухомість, авторами якого були депутати С.П. Гмиря, О.П. Черенков та А.І. Левченко. Цей проект пропонував цілком інше бачення оподаткування нерухомості у порівнянні з пропозиціями депутатів Є.Д. Жовтяка і Р.П. Безсмертного. Перш за все, законопроект не передбачав зарахування надходжень від податку на нерухомість до місцевих бюджетів, а натомість визначав його як „загальнодержавний податок”.

Місцеві органи влади також не отримували жодних повноважень для впливу на ставки податку - ставки жорстко визначалися безпосередньо у законопроекті і залежали виключно від одного критерію - площі нерухомого майна. Проект встановлював неоподатковувану площу будівель - в розмірі 100 квадратних метрів, садових будиночків - 50 квадратних метрів, та гаражів - 30 квадратних метрів, однак не передбачував ніяких інших соціальних пільг (крім положення, згідно з яким до об'єктів оподаткування не включалась нерухомість у зонах відчуження та обов'язкового відселення внаслідок Чорнобильської катастрофи). До об'єктів оподаткування законопроект пропонував включити не лише існуючі будівлі, але і об'єкти незавершеного будівництва, водночас земельні ділянки оподаткуванню в проекті не підлягали. Після розгляду у Верховній Раді у першому читанні цей проект депутатами було відхилено.

Третій депутатський законопроект щодо податку на нерухомість був розроблений і поданий на розгляд до Верховної ради наприкінці 1999 року народним депутатом П.В. Мельником. Як і в проекті депутатів Є.Д. Жовтяка і Р.П. Безсмертного, у поданому законопроекті податок на нерухомість визначався як місцевий податок. Водночас проект депутата П.В. Мельника надав органам місцевої влади значну автономію у виборі ставки податку. З урахуванням певних обмежень, майже всі остаточні рішення стосовно ставок пропонувалося приймати відповідним сільським, селищним та міським радам. Місцеві ради, згідно з проектом, повинні були б визначати та затверджувати у місцевому бюджеті ставки податку на земельні ділянки населених пунктів (за винятком сільськогосподарських угідь) з умовою, що вони не повинні перевищувати встановлені у проекті середні ставки більш ніж удвічі, а також ставки податку на будівлі та споруди (у розмірах від 1 до 2 відсотків бази оподаткування). Проект також передбачав низку соціальних пільг. Зокрема, від податку пропонувалося звільнити інвалідів 1 та 2 груп, пенсіонерів, громадян, які виховують трьох і більше дітей, ветеранів війни та громадян, постраждалих унаслідок Чорнобильської аварії. Крім того проект встановлював неоподатковувану площу будівель в розмірі 21 квадратного метра на одного члена сім'ї плюс 10,5 квадратного метра на кожну сім'ю, але не менше від 80 квадратних метрів у цілому. Цей законопроект також було розглянуто в першому читанні і відхилено.

Проект Податкового кодексу України, який був затверджений Верховною Радою у другому читанні 29 листопада 2001 р., також містить окремий розділ, присвячений оподаткуванню майна (Розділ VI). Значна кількість норм цього розділу фактично повторюють пропозиції, що були викладені у проекті народного депутата П.В. Мельника у 1999 році і коротко описані вище. Як і у законопроекті, об'єктами податку на майно, запропонованого у проекті Кодексу, є будівлі та споруди, а також земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні. Базою оподаткування в обох випадках для земельних ділянок встановлюється їх грошова оцінка за методикою, визначеною Кабінетом Міністрів України, або площа, якщо грошову оцінку не було проведено. Для будівель в обох випадках базою є добуток площі на середню вартість одиниці виміру будівлі, встановлену на підставі спеціальної багатофакторної оцінки. В обох проектах база оподаткування для споруд визначається як їх балансова вартість.

Майже ідентичними є положення обох законопроектів стосовно визначення ставок оподаткування, причому проект Податкового кодексу містить такий самий обсяг повноважень із визначення ставок на рівні місцевих органів влади. В частині соціальних пільг єдина відмінність полягає в тому, що встановлення неоподаткованої площі для кожної сім'ї диференціюється залежно від розміру населеного пункту. У поселеннях, чисельність яких перевищує 50 тисяч, неоподатковувана площа у проекті складає 21 квадратний метр на одного члена сім'ї плюс 10,5 квадратного метра на кожну сім'ю, але не може бути меншою від 80 квадратних метрів (як і у проекті закону про податок на нерухомість депутата П.В. Мельника). У менш населених пунктах кожен член сім'ї має право на неоподатковувану площу в розмірі 40 квадратних метрів плюс 10,5 квадратного метра на кожну сім'ю, а мінімальний загальний обсяг для сім'ї не встановлюється. Проект Податкового кодексу вже понад рік очікує розгляду в третьому читанні, і поки що невідомо, коли воно відбудеться.

Ці невдалі спроби запровадити податок на нерухомість прислужилися важливій меті - вони висвітлили основні політичні та технічні питання, що потребують розв'язання, перш ніж податок на нерухомість в Україні стане реальністю. Нижче всі ці питання розглядаються докладніше.

Зв'язок плати за землю з податком на нерухомість

Як правило, база податку на нерухомість складається з двох елементів вартості землі та вартості будівель і споруд, які зазвичай поєднуються в єдиній оцінці майна, хіба що застосовується система розподільних ставок. З цього погляду Україна вже має податок на нерухомість, який перебуває на початкових етапах розвитку. Йдеться про плату за землю. Успадкована ще з радянських часів, плата за землю донедавна застосовувалась у вигляді фіксованого збору з площі землі з поправкою на місцерозташування ділянки та її функціональне призначення. Останніми роками по всій Україні працювали земельні комісії, щоб перетворити базу плати за землю на щось наближене до ринкової вартості в розрахунку на гектар. На цю нову базу, оцінену за принципом ad valorem (з вартості), місцеві органи влади у міських територіях зараз нараховують плату за ставкою один відсоток. У сільській місцевості ставки нижчі - 0,1 відсотка для орних земель і лише 0,03 відсотка для земель, що використовується під вирощування багаторічних культур. Крім того, при здійсненні будь-яких операцій з купівлі-продажу землі стягується п'стовідсоткове державне мито.

За певними винятками про методику, яка застосовується для оцінки землі, відомо небагато. У місті Києві, наприклад, оцінку землі було проведено шляхом поділу території міста на 1483 зони, кожній з яких було приписано певну вартість. При застосуванні ставки податку в 1 відсоток виходять суми податку від 4 грн. До 5000 грн. За квадратний метр землі.

В окремих країнах, зокрема на Ямайці податок на нерухомість застосовується лише до вартості земельного компоненту власності. Логічне обґрунтування застосування такого типу оподаткування нерухомості, коли оподатковується вартість земельної ділянки під забудову, полягає в тому, що це дозволяє уникнути викривлень, які виникали б у разі включення до бази оподаткування споруд та елементів благоустрою. Прихильники застосування податку на вартість землі під забудову, посилаючись на праці Генрі Джорджа, наголошують на економічній нейтральності цього типу податку на нерухомість та низьких затратах на досягнення його ефективності. Так чи так, якщо в Україні, врешті-решт, буде вирішено застосовувати податок на нерухомість, що охоплює будинки, то треба буде продумати, як цей новий податок можна сумістити з існуючим податком на землю, щоб надати податкові на нерухомість послідовної форми.

Основні конструктивні питання запровадження нового податку на нерухомість

Легко показати, що в разі застосування відносної вартості як методу оцінки бази податку на нерухомість, існує висока вірогідність серйозних викривлень рішень про розміщення об'єктів. Крім того, це може призвести до неефективної просторової структури економічної діяльності. Застосування методу відновної вартості також може мати небажані наслідки з погляду справедливості. Якщо, наприклад, багатоквартирний будинок оцінюється з метою нарахування податку на нерухомість за методом відновної вартості, то загальна сума нарахованого на цей будинок податку розподіляється між мешканцями будинку залежно від площі помешкань, які їм належать. При цьому, якщо в будинку є певна кількість квартир типу „люкс”, то їхні власники, по суті, платитимуть податок за нижчою від інших ставкою. Єдиний спосіб уникнути цього полягає в застосуванні оцінки на основі ринкової вартості.

Однак оцінка за ринковою вартістю можлива лише за умов наявності повноцінного ринку нерухомості, який дозволяє легко зорієнтуватися в ринкових цінах або вирахувати їх. У багатьох регіонах України ця умова застосування такого податку на нерухомість зараз відсутня, і мине певний час, перш ніж такого роду дані будуть у розпорядженні будь-якого місцевого органу, який справлятиме податок на нерухомість. Питання полягає в тому, чи можна зробити що-небудь тим часом. Нижче описано компромісне рішення у вигляді підходу, що передбачає застосування оцінки за вартістю квадратного метра площі.

Оцінка майна за вартістю одиниці площі.

Основним каменем спотикання для запровадження податку на нерухомість в Україні є брак надійної інформації про ринкову вартість нерухомого майна. До того ж, зрозуміло, що мине, вірогідно, чимало років, перш ніж така інформація буде в наявності на постійній основі.

В інших країнах, де застосовується система податку на нерухомість, свого часу також існували аналогічні обмеження, пов'язані з браком даних. Вони подолали такі обмеження, запровадивши метод оцінки бази податку на нерухомість за вартістю, щоправда дещо грубе, але воно дозволяє поступово перейти до повноцінної системи оцінки за ринковою вартістю. Донедавна (до 1998 р.) оцінка за вартістю одиниці площі використовувалась у Роттердамі, а згодом там перейшли на оцінку за ринковою вартістю.

У загальних рисах метод оцінки за вартістю одиниці площі працює таким чином. Основною одиницею при оподаткуванні нерухомості в місті є кількість зважених квадратних метрів, які належать власнику нерухомого майна. При цьому застосовуються вагові коефіцієнти, що віддзеркалюють, по-перше. Місце розташування об'єкта, а по-друге, якість житлової площі. Остання вимірюється віком будівлі і тим, який там зроблено останнім часом ремонт. Вагові коефіцієнти, що відображають місце розташування об'єкта власності можна легко встановити на основі інформації про градієнт орендної плати в місті. Ріелтерські журнали та газети подають дані про орендну плату в різних районах міста, і ці дані можна використати, щоб визначити, наскільки різниться орендна плата на будинки та квартири аналогічної якості у різних районах. У центрі міста орендна за помешкання аналогічної якості може бути, наприклад, у п'ять разів вищою, ніж у віддалених районах міста. У такому разі квартирі, розташованій у центрі, буде присвоєно ваговий коефіцієнт, що дорівнює 5, а квартирі на околиці - 1.

...