Аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства

Динаміка цього показника за ряд попередніх періодів та його корректировка з урахуванням розроблених принципів залучання товарного (комерційного) кредиту дозволяє визначати середній строк використання цього кредиту у плановому періоді.

3. Оптимізація умов залучання товарного (комерційного) кредиту. Процес такої оптимізації передбачає розробку відповідних заходів для розширення сфери кредитних відносин за постійними господарчими партнерами за товарними операціями; для залучення нових партнерів з можливостями широкого використання комерційного кредиту; для забезпечення збільшення середнього періоду використання комерційного кредиту; для удосконалення видів кредиту у розрізі господарчих партнерів та інші.

4. Мінімізація вартості залучення товарного (комерційного) кредиту. Механізм управління вартістю цього кредиту базується на співвідношенні показників розміру цінової знижки при здійсненні готівкового платежу за продукцію (у межах встановленого розрахункового періоду) та періоду надання цього кредиту. Цей механізм мінімізації вартості залучення товарного (комерційного) кредиту можна виразити наступною формулою:

(ЦЗ/1-ЦЗ)х(360/ПВ) min, (1.26)

де: ЦЗ - розмір цінової знижки при здійсненні готівкового платежу за продукцію, виражений десятковою добою;

ПВ - період надання відстрочки платежу відповідно умовам товарного (комерційного) кредиту, у днях.

Із наведеної формули можна зробити висновок, що мінімізація вартості товарного (комерційного) кредиту визначається:

а) розміром цінової знижки - чим нижче цей розмір, тім відповідно нижче (за іншими рівними умовами) буде вартість залучення товарного (комерційного) кредиту на підприємстві;

б) періодом надання відстрочки платежу - чім вище цей період, тім відповідно нижче (за іншими рівними умовами) буде вартість залучення товарного (комерційного) кредиту на підприємстві.

При цьому слід мати на увазі, що ні за одним товарним кредитом вартість залучення не повинна перевищувати рівень ставки процента за короткостроковим банківськім кредитом за аналогічним періодом, адже більш вигідним буде залучення саме банківського кредиту для розрахунків з постачальниками.

Рис. 1.2 Основні етапи розробки політики залучення підприємством товарного (комерційного) кредиту

5. Забезпечення ефективного використання товарного (комерційного) кредиту. Критерієм ефективності, у даному випадку, виступає різниця між середнім періодом використання комерційного кредиту та середнім періодом обігу запасів товарно-матеріальних цінностей, котрі він обслуговує. Чім вище позитивне значення цієї різниці, тім вище вищезазначена ефективність. Регулятором рівня ефективності у даному випадку є збільшення середнього періоду використання комерційного кредиту або зменшення середнього періоду обігу сформованих за; його рахунок запасів товарно-матеріальних цінностей.

6. Забезпечення своєчасних розрахунків за товарним (комерційним) кредитом. Якщо середній період використання комерційного кредиту перевищує середній період обігу запасів товарно-матеріальних цінностей, то фінансові проблеми забезпечення таких розрахунків, за звичай, не виникають. Інакше для цих розрахунків повинні бути залучені додаткові джерела грошових коштів. Розрахунки за комерційним кредитом заносяться до розробляє мого платіжного календаря та контролюються в процес моніторингу поточної фінансової діяльності.

Також слід зазначити, що в процесі залучення комерційного кредиту повинні бути виключені внефінансові форми впливу з боку кредиторів (нав'язання непотрібного асортименту товару, продукції низької якості, вимоги припинення господарчих відносин з конкурентами продавця та інше).

Формуя політику управління кредиторською заборгованістю, триємству, крім визначення політики залучення і товарного (комерційного) циту, слід, також приділити увагу й внутрішній кредиторській заборгованості) внутрішнім рахункам нарахування коштів). Вона характеризує найбільш откостроковий вид використовуваємих підприємством позикових коштів, >муємих їх за рахунок внутрішніх джерел. Нарахування коштів за різними видами цих рахунків виконується підприємством щоденно (по мірі здійснення поточних господарчих операцій), а сплата зобов'язань за цією внутрішньою заборгованістю - у визначені строки у діапазоні до одного місяця. Так як з моменту нарахування коштів, що входять у склад внутрішньої кредиторської заборгованості вже не є власністю підприємства, а лише використовуються їм до наставання строку сплати цих зобов'язань, то за своїм економічним змістом вони є різновидом позикового капіталу[20].

Управління внутрішньою кредиторською заборгованістю має диференцований характер, який визначають її види. Основними видами внутрішньої кредиторської заборгованості є заборгованість за оплатою праці; за відрахуваннями у внебюджетні фонди (соціальне страхування; медичного страхування; пенсійний); за податками у бюджети різних рівней; за внесками на страхування майна підприємства та особисте страхування персоналу; за розрахунками з дочірніми підприємствами; за іншими видами нарахувань у складі внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства.

Основною метою такого управління на підприємстві є забезпечення своєчасного нарахування та виплати коштів, які входять у її склад.

На перший погляд, забезпечення своєчасної сплати нарахованих коштів суперечить фінансовим інтересам підприємства, адже затримка у виплаті цих коштів призводить до росту розміру внутрішньої кредиторської заборгованості, а відповідно, знижує потребу у кредиті та середньозважену вартість капіталу. Але з позиції загальноекономічних інтересів розвитку підприємства така затримка йілат містить набагато більший обсяг негативних наслідків. Так, наприклад, затримка виплат заробітної платні персоналу знижує рівень матеріальної зацікавленості та продуктивності праці робітників, призводить до зросту екучесті кадрів (слід зауважити, що в першу чергу, за таких обставин вільняються найбільш кваліфіковані робітники), а затримка сплати податків причиняє зріст штрафних санкцій, погіршує діловий імідж підприємства, знижує його кредитний рейтинг. Тому з позиції стратегічного розвитку своєчасна іиплата коштів, нарахованих у складі внутрішньої кредитної заборгованості, несе підприємству більше економічних переваг, чім свідома затримка цих виплат.

Також як форма позичкового капіталу, використовуваємого підприємством в процесі своєї господарчої діяльності, внутрішня кредиторська заборгованість зактеризується основними наступними особливостями:

1. Внутрішня кредиторська заборгованість є для підприємства безплатним джерелом використовуваємих позичкових коштів. Як безплатне джерело формування капіталу вона забезпечує зниження не тільки позикову його частку, а й усієї вартості капіталу підприємства.

2. Розмір внутрішньої кредиторської заборгованості, виражений у днях її оберту, чинить вплив на тривалість фінансового циклу підприємства. Він впливає у визначеному ступені на потрібний обсяг коштів для фінансування оборотних активів. Чім вище відносний розмір внутрішньої кредиторської заборгованості, тім менший обсяг коштів (за іншими рівними умовами) підприємству слід залучати для поточного фінансування своєї господарчої діяльності.

3. Сума формуємої підприємством внутрішньої кредиторської заборгованості існує в прямій залежності від обсягів господарчої діяльності, в першу чергу - від обсягів виробництва та реалізації продукції. З ростом обсягів виробництва та реалізації продукції зростають витрати підприємства, які нараховуються у складі його внутрішньої кредиторської заборгованості, і навпаки.

4. Прогнозуємий розмір внутрішньої кредиторської заборгованості за більшістю видів має обмежений характер. Це пов'язано з тим, що розміри багатьох нарахувань, що входять до складу внутрішньої кредиторської заборгованості, не можливо точно кількісно розрахувати у зв'язку з невизначеністю багатьох параметрів майбутньої господарчої діяльності підприємства.

5. Розмір внутрішньої кредиторської заборгованості за окремими її видами та по підприємству у цілому залежить від періодичності виплат (сплати зобов'язань) нарахованих коштів. Періодичність цих виплат регулюється державними нормативно-правовими актами, умовами контрактів за господарчими партнерами й лише незначна їх частина - внутрішніми нормативами підприємства. Висока ступень залежності періодичності виплат (а відповідно й розмірів нарахувань) за окремими рахунками, що входять до складу внутрішньої кредиторської заборгованості від зовнішніх факторів визначає низький рівень регулювання цього джерела позикових коштів у процесі фінансового менеджменту.

З урахуванням усього вищезазначеного управління внутрішньою кредиторської заборгованістю будується за наступними основними етапами (рис.1.3):

1. Аналіз внутрішньої кредиторської заборгованості у попередньому періоді. Основною метою аналізу є виявлення потенціалу формування позикових фінансових коштів підприємства за рахунок цього джерела. В процесі даного аналізу досліджується динаміка загальної суми внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства у попередньому періоді, зміни її поточної ваги у загальному обсязі залучаємого позикового капіталу; розглядається обертаємість даного виду кредиторської заборгованості підприємства, виявляється її роль у формуванні його фінансового циклу; вивчається склад внутрішньої кредиторської заборгованості за окремими її видами, виявляється динаміка її поточної ваги у загальний сумі внутрішньої кредиторської заборгованості, перевіряється своєчасність нарахування та виплат коштів за окремими рахунками. Також вивчається залежність кожного виду внутрішньої кредиторської заборгованості від зміни обсягу реалізації продукції, для цього за окремим видом даних зобов'язань розраховується коефіцієнт їх еластичності від обсягу реалізації продукції. Розрахунок коефіцієнтів еластичності відбувається за наступною формулою:

КЄз = ((Із - 1)/(Іор - 1) х 100, (1.27)

де: КЄ - коефіцієнт еластичності конкретного виду внутрішньої кредиторської заборгованості від обсягів реалізованої продукції, в %;

Із - індекс зміни суми внутрішньої кредиторської заборгованості конкретного виду в аналізуємому періоді, виражений десятковим дробом;

Іор - індекс змін обсягу реалізації продукції підприємства в аналізуємому періоді, виражений десятковим дробом.

Результати аналізу використовуються у процесі прогнозування суми внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства у майбутньому періоді.

2. Визначення складу внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства у майбутньому періоді. В процесі цього етапу установлюється перелік конкретних видів внутрішньої кредиторської заборгованості з урахуванням нових видів господарчих операцій (наприклад, особистого страхування персоналу), нових видів діяльності, нових внутрішніх (дочірніх) структур підприємства, нових видів обов'язкових платежів, тощо.

Рис. 1.3 Основні етапи управління внутрішньою кредиторської заборгованістю підприємства

3. Встановлення періодичності виплат за окремими видами внутрішньої кредиторської заборгованості. На цьому етапі за кожним видом внутрішньої кредиторської заборгованості встановлюється середній період нарахування коштів від моменту початку цих нарахувань до здійснення цих виплат. З цією метою розглядаються конкретні строки сплати окремих податків, сборів та відрахувань у бюджет та внебюджетні фонди, періодичність виплат страхових внесків відповідно заключним договорам страхування, строки виплати заробітної платні відповідно заключним колективним трудовим договором та індивідуальними трудовими договарми, тощо.

4. Прогнозування середньої суми нарахованих платежів за окремими видами внутрішньої кредиторської заборгованості.

5. Прогнозування середньої суми й розміру приріст внутрішньої кредиторської заборгованості по підприємству у цілому.

6. Оцінка ефекту приріст внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства у майбутньому періоді.

7. Забезпечення контролю за своєчасністю нарахування та виплат коштів у розрізі окремих видів внутрішньої кредиторської заборгованості. Нарахування цих коштів контролюється бухгалтерією за результатами здійснення окремих господарчих операцій підприємства. Виплата цих коштів включається до розробки платіжного календаря та контролюється в процесі моніторингу фінансової діяльності підприємства.

З урахуванням приросту внутрішньої кредиторської заборгованості на підприємстві формується загальна структура позикових коштів, залучених з різних джерел.

Таким чином, кредиторська заборгованість підприємства є найбільш дптупним та, в деяких випадках, оптимальним джерелом фінансування поточних потреб підприємств в обігових коштах. Але для оптимізації своєї к діяльності суб'єкт господарювання повинен розглядати її у комплексі з іншими зобов'язаннями та активами. Що до останніх, увагу слід приділити дебіторській заборгованості підприємства, адже як і кредиторська вона виникає у результаті існування розриву у часі між операціями отримання товару (продукції, робіт, послуг) та сплатою за них. Також більшість показників, що використовується для формування політики управління кредиторської заборгованості підприємства аналогічні до наведених попередьних показників формування політики управління його дебіторською заборгованістю. Але є й різниця - так для визначення оборотності кредиторської заборгованості та середнього періоду її сплати замість величини доходів з продажу береться величина закупівлі, оскільки обсяги і продажу не можуть порівнюватися з борговими зобов'язаннями за отримані поставки. Також загальна політика управління кредиторської заборгованістю на підприємстві формується з урахуванням видів данних короткострокових зобов'язань (мається на увазі формування політики управління внутрішньою і кредиторською заборгованістю поряд з політикою формування залучення товарного кредиту), в той час як політика управління дебіторською заборгованістю підприємства більш спрямована на формування основних засад падання його товарного кредиту.

Формування політики управління дебіторською заборгованістю підприємства, в першу чергу, пов'язана з порівнянням додаткового прибутку, отриманого від продажу товарів у кредит, із витратами та втратами, що виникають при зміні даної реалізації товару. Кредитує покупців підприємство фактично ділиться з ними частиною свого доходу. У тих випадках коли платежі підприємства постачальника затримуються понад строком, воно змушено для забезпечення своєї господарської діяльності використовувати позикові джерела, збільшу тим самим свою кредиторську заборгованість. Тому формуючи свою політику управління дебіторською та кредиторською заборгованістю підприємство слід приділяти увагу їх порівнянню та оптимізації їх розмірів та строків надання і сплати,і як наслідок, синхронізувати грошові потоки за цими заборгованостями.

1.2 Правове регулювання управління дебіторською та кредиторською заборгованістю підприємства

Суб'єкти підприємництва постійно вступають у взаємовідносини між собою шляхом виключення договорів купівлі-продажу та виконання відповідних зобов'язань за ними. Як наслідок розриву у часі між першою та другою подіями, супроводжуючими господарчі операції виникає дебіторська або кредиторська заборгованість.

Принципи формування в бухгалтерському обліці інформації про дебіторську заборгованість підприємства та вимоги щодо її розкриття у фінансовій звітності визначені у Положенні (Стандарті) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.99р. №237 (далі - Стандарт 10).

Спочатку зазначимо, що саме поняття "дебіторська заборгованість" не змінилося (це сума заборгованості дебіторів підприємству на визначену дату). Але змінилися критерії поділу дебіторської заборгованості на довгострокову або поточну, та вимоги до відображення її в балансі, передбачена необхідність дарахування сумнівних боргів та можливість списання безнадійної заборгованості з балансу до закінчення строку позивної давності (див.рис. 1.4).

Отже, Стандарт 10 поділяє заборгованість на поточну та довгострокову. Поточна дебіторська заборгованість - це заборгованість, котра виникає протягом нормального операційного циклу або буде сплачена протягом 12 місяців з дати балансу. Заборгованість, котра не виникає протягом нормального операційного циклу та буде сплачена після 12 місяців з дати балансу, відноситься до довгострокової.

Таким чином, одним з критеріїв класифікації даної заборгованості на поточну та довгострокову є операційний цикл, визначення котрого дається у Положенні (Стандарті) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимогти до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від И.03.99р. №87 (далі - Стандарт 1).

Рис. 1.4 Класифікація дебіторської заборгованості згідно Положенню (Стандарту) бухгалтерського обліку 10, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.99р. №237

Операційний цикл - це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отримання коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів чи послуг.

Поняття операційного циклу вступає в дію, коли за часом цей цикл перевищує 12 місяців з дати складання балансу.

У зв'язку з тим, що дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову або короткострокову, в балансі вона відображається відповідно у розділах "Необоротні активи" та "Оборотні активи".

Зазначимо, що сумнівна дебіторська заборгованість - це поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги, відносно котрої існує невпевненість у її у сплаті боржником. Безнадійна дебіторська заборгованість - це поточна дебіторська заборгованість, відносно котрої існує вненість у її неповернені боржником або строк позової давності скінчився.

Строк позової давності за розрахунками між підприємствами та фізичними особами встановлений Статтею 71 Цивільного Кодексу України тривалістю з рокиз дати виникнення [40].

Також з метою складання фінансової звітності дебіторська заборгованість, окрім зв'язка з операційним циклом та строку її сплати, може класифікуватися й за наступними ознаками (див.рис.І.5) [43]:

об'єктом, відносно котрого виникли зобов'язання дебіторів;

своєчасності сплати боржником дебіторської заборгованості.

Рис. 1.5 Класифікація дебіторської заборгованості з метою складання фінансової звітності

Дебіторська заборгованість за об'єктом, відносно котрого виникли збов'язання дебіторів поділяють на:

заборгованість, пов'язана з реалізацією товарів, робіт, послуг;

заборгованість, не пов'язана з реалізацією товарів, робіт, послуг.

За своєчасністю сплати боржником дебіторську заборгованість поділяють на:

- заборгованість, строк котрої не настав;

заборгованість не сплачена в строк;

заборгованість, за котрою стік строк позової давності.

Окрім, вищезазначеної класифікації дебіторської заборгованості з метою дання фінансової звітності слід окремо виділити поділ даної заборгованості ю Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та інструкції про його виконання" від 30.11.99р. №291 (далі - Наказ №291) (див. рис.1.6). 3а кожним з даних видів дебіторської заборгованості Наказом №291 передбачені відповідні рахунки та субрахунки. Метою цієї класифікації є правильна, повна та зрозуміла організація бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості для здійснення управління, контролю, узагальнення та аналізу даного виду активів підприємства.

Визначення елементу звітності - це процес, котрий передбачає опис статті, значення її грошової суми (оцінки), в котрій він буде відображений у (повідній формі фінансовій звітності.

Відповідно до Стандарту 10 дебіторська заборгованість визнається активом у тому випадку, коли виконуються наступні умови:

існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод;

сума заборгованості буде достовірно визначена.

Отже, безнадійна дебіторська заборгованість не підлягає відображенню в балансі, адже вона не може бути визнаним як актив - вона не забезпечує отримання підприємством майбутніх економічних вигод.

В свою чергу, поточна дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги визнається активом одночасно із визначенням доходу від реалізації товарів, робіт, послуг при наявності виконання наведених вище умов [43]:

покупцеві передаються ризики та вигоди, пов'язані з правом власності на проданий товар;

-підприємство не здійснює у подальшому управління та контроль за реалізованою продукцією (товару);

сума заборгованості буде достовірно визначена;

існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод.

Критерії визнання дебіторської заборгованості активом схематично зображені на рис. 1.7.

Оцінка моменту на котрий підприємство передає покупцеві ризики та вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію, товари та вимагає вивчення договору між підприємством та покупцем, також з обставинами операції. Договір поставки продукції (товарів), заключний між підприємством та покупцем, визначає умови переходу ризиків втрати або ушкодження продукції (товарів) та вигод, повзаних з правом власності. Дане визначення відбувається на підставі базових умов постачання згідно з “Інкотермс” (міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів), затвердженого наказом Президента України “Про використання міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів” від 04.10.94р. № 567/94.

Рис. 1.6 Класифікація дебіторської заборгованості згідно Наказу Міністерства фінансів України “Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та інструкції про його виконанн” від 30.11.99р. №291

Рис. 1.7 Критерії визнання активом дебіторської заборгованості

Вивчення обставин операцій обумовлено тим, що у більшості випадків передача ризиків та умов від власності збігається з передачею юридичного права власності або з передачею у власність покупцеві, наприклад при здійснені роздрібної торгівлі. Але в інших випадках передача ризиків та вигод у власність відбувається неодночасно з передачею юридичного права власності або з передачею у власність, наприклад, реалізація товарів, продукції за комісійною угодою, якщо отримання доходу від реалізації залежить від доходу, котрий отримує покупець від власної реалізації цих товарів.

Важливим питанням обліку дебіторської заборгованості є її оцінка. Методи оцінки повинні забезпечувати дотримання викладеного у Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996 одного з основних принципів підготовки фінансової звітності - обачності, згідно котрого сума активів та доходів підприємства неповинна бути завищеною.

Стандарт 10 визначає методи оцінки дебіторської заборгованості на етапах рарахування її до балансу підприємства при відображенні у фінансовій звітності на дату балансу та при списанні з балансу як безнадійної. Розглянемо ці методи.

Початково дебіторська заборгованість приймається до балансу за історичною (фактичною) собівартістю, котра являє собою собівартість наданих дебіторам активів - товарів, нематеріальних активів, виконаних робіт, послуг та інше.

Стандарт 10 встановлює особливий порядок оцінки дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги. Він полягає у тому, що ця заборгованість зараховується до балансу одночасно із визнанням доходу від реалізації товарів, робіт, послуг. Завищення її оцінки супроводжується завищенням відображених у звіті доходів, що може вплинути на достовірність фінансової звітності. Оцінюється така дебіторська заборгованість за первісною вартістю реалізованих товарів, робіт, послуг. Ця вартість змінюється під впливом низки чинників.

Сума доходу від реалізації товарів продукції, послуг, робіт визначається договором між підприємством та покупцями. Ця сума вимірюється за справедливою вартістю компенсації, котра була отримана чи підлягає отриманню. Слід зазначити, що відповідно до Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 19 "Об'єднання підприємств", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.08.00р. це сума за котрою можна обміняти актив чи сплатити заборгованість у операціях між обізнаними, зацікавленими та незалежними особами. У більшості випадків доход від реалізації продукції, товарів, послуг, робіт обраховується за номінальною сумою отриманої компенсації (сумою грошових коштів або їх еквівалентів, витрачених у момент придбання), котра отримана чи підлягає отриманню та суттєво не відрізняється.від її справедливої вартості. Отже, первісна вартість дебіторської заборгованості ра реалізацію товарів, робіт, послуг наближена до її справедливої вартості, а е різниця, що виникає між ними не значна.

Поряд з цим, в окремих випадках сума доходів може не збігтися із справедливою вартістю реалізованих товарів, робіт, послуг. Так, якщо продукція (товари) реалізуються із торговою знижкою або зі знижкою з обсягів, доход визнається за меншою сумою ніж справедлива вартість. Виходячи з цього, первісна вартість дебіторської заборгованості за реалізовану продукцію, товари, роботи,послуги буде залежати від різноманітних торгових знижок, що надає.підприємство покупцям, а також від можливого повернення товару від нього.

Але оцінка поточної дебіторської заборгованості на дату балансу в більшому ступені залежить від вчасності її погашення. Як вже зазначалося, в залежності від платоспроможності дебіторів можуть мати місце безнадійна та сумнівна дебіторська заборгованість (див. рис. 1.4). Наявність даних видів дебіторської заборгованості обумовлює втрату доходів та зменшенню прибутків.

Для достовірної оцінки поточної дебіторської заборгованості на дату балансу слід виключати із її складу безнадійну. Основна проблема вилучення безнадійної дебіторської заборгованості пов'язана із визначенням моменту часу в котрий слід здійснити її списання на відповідні витрати.

Існує два методи списання безнадійних боргів:

метод прямого списання;

метод нарахування резерву.

Відповідно до норм Стандарту 10 дебіторська заборгованість за продукцію, звари, роботи, послуги включається у підсумок балансу за чистою реалізаційною вартістю.

Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості - це сума поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги за відрахуванням резерву сумнівних боргів. Зазначимо, що при нарахуванні останнього збільшуються витрати операційної діяльності.

Величина резерву сумнівних боргів визначається виходячи із платоспроможності окремих дебіторів або на підставі класифікації дебіторської заборгованості.

Стандарт 10 не виділяє базовий метод оцінки, тому можна вважати, що оба вони є рівноправними - вибір робить підприємство при визначенні його облікової політики.

За обома цими методами розмір величини сумнівних боргів визначається як добуток суми дебіторської заборгованості за реалізовану продукцію, роботи, послуги на коефіцієнт сумнівності (див. рис. 1.8).

Резерв сумнівних боргів	=	Сума дебіторської заборгованості за товари, роботи, послугт	Х	Коефіцієнт сумнівності

Рис. 1.8 Порядок обрахування резерву сумнівних боргів

Різниця зазначених методів полягає лише в тому, які суми даного виду дебіторської заборгованості приймають участь у розрахунку та як визначається коефіцієнт сумнівності, що демонструє частку дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги відносно котрої мають місце сумніви[42].

Створювання резерву сумнівних боргів виходячи із платоспроможності дебіторів передбачає аналіз платоспроможності кожного із них та розраховуються за наступною формулою:

РСБ = (ВББ х ДЗт)/100, (1.28)

де: РСБ - резерв сумнівних боргів;

ВББ - відсоток безнадійних боргів за сплатою дебіторської заборгованості за товари, роботи,послуги кожним дебітором;

ДЗт - сума дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги у звітному періоді;

n - кількість заборгувавших підприємств дебіторів.

Створювання резерву сумнівних боргів виходячи із періодизації дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги передбачає групування цієї дебіторської заборгованості за строками її сплати із встановленням коефіцієнту сумнівності для кожної групи. Величину резерву сумнівних боргів, у даному випадку, визначають за наступною формулою:

РСБ = (КСі х ДЗті /100, (1.29)

де: РСБ - резерв сумнівних боргів;

КСі - коефіцієнт сумнівності (відсоток безнадійних боргів) за сплатою дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги виходячи із фактичної суми безнадійної заборгованості даного виду за минулі періоди, згрупованої за збільшенням строку несплати;

ДЗті - сума поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги, згруповано за відповідними групами збільшення строків її несплати;

і - відповідна група несплати дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги;

n - загальна кількість груп несплаченої дебіторської заборгованості за njвари, роботи послуги.

Відповідно, коефіцієнт сумнівності кожної групи може визначатися за формулою:

Кс = (ДЗб/ДЗ)х100, (1.30)

де: Кс - коефіцієнт сумнівності відповідної групи;

ДЗб - фактично списана безнадійна дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги відповідної групи;

ДЗ - загальна дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги відповідної групи.

Отже, оцінка резерву способом класифікації дебіторської заборгованості хоч і достатньо складна у технічному виконанні, але базується на фактичних даних підприємства, що знаходяться у його розпорядженні. З іншого боку, при застосуванні цього способу для нарахування резерву сумнівних боргів, коефіцієнт сумнівності визначається за даними минулих періодів та заборгованостям інших дебіторів та механічно поширюється на дебіторську заборгованість звітного періоду, що може викликати сумніви у достовірності результату. В свою чергу, оцінка резерву сумнівних боргів виходячи із платоспроможності окремих дебіторів, навпаки, базується на аналізі платоспроможності конкретних дебіторів за станом на дату балансу, що у цілому викликає до нього більш довіри, але цей спосіб потребує наявності повної та достовірної інформації про фінансовий стан та ступень платоспроможності дебіторів, що в сучасних умовах надто ускладнено.

Сума резерву сумнівних боргів визначається на рік та служить для списання безнадійного боргу дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги поточного року.

Для дебіторської заборгованості, непов'язаної з реалізацією товарів, робіт, послуг (див. рис 1.9.) резерв сумнівних боргів не розраховується - безнадійні борги у даному випадку вилучаються з балансу методом прямого списання.

Якщо поточна дебіторська заборгованість за розрахунком та інша поточна дебіторська заборгованість визнаються безнадійними, то вони списуються з балансу та відображаються одразу у складі інших операційних витрат того періоду, у котрому вони списуються.

Також, слід зазначити, що векселі, отримані у забезпечення дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги, відображаються у балансі за мінальною вартістю. В свою чергу довгострокова дебіторська заборгованість, згідно Стандарту 10, оцінюється за дисконтною вартістю майбутніх платежів, котрі очікуються для її погашення.

Принципи формування у бухгалтерському облщі інформації про кредиторську заборгованість підприємства та вимоги що до її розкриття у фінансовій звітності визначені у Положенні (Стандарті) бухгалтерського обліку 11 "Зобов'язання ", затверджена наказом Міністерства фінансів України від 31.01.00р. №20 (далі - Стандарт 11).

Згідно Стандарту 11, зобов'язання - це заборгованість підприємства, котра виникла у результаті минулих подій та погашення котрої в майбутньому, як очікується, призводить до зменшення ресурсів підприємства, втілюющих у собі економічні вигоди (див.рис.1.10). Кредиторську заборгованість відносять до складу поточних (короткострокових) зобов'язань.

До поточних зобов'язань відносять борги, сплата котрих очікується протягом року чи операційного циклу. Кредиторську заборгованість, котру не планують сплачувати протягом року чи звичайного операційного циклу відносять до довгострокових зобов'язань.

Наказом №291 надається наступна класифікація кредиторської заборгованості підприємства (див.рис. 1.11)

3а кожним видом кредиторської заборгованості підприємства передбачені відні субрахунки.

Рис. 1.9 Порядок списання безнадійних боргів

Рис. 1.10 Класифікація зобов'язань підприємства згідно Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 11, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 р №20

Зобов'язання (в тому числі й кредиторська заборгованість) визначаються та відображуються в обліці та звітності, якщо дотримуються наступні умови:

вона є результатом здійснених операцій або подій;

його сплата призведе до зменшення ресурсів, від котрих очікується отримання економічних вигод;

підприємство може достовірно визначити його оцінку.

Якщо ці умови для якого-небудь зобов'язання не дотримуються,таку статтю слід виключити із складу балансу. Одночасно із зменшенням загальної суми зобов'язань визнається дохід звіт нього періоду.

І дійсно, любе зобов'язання (люба кредиторська заборгованість) припускає його сплату, доки не скінчився строк позовної давності. Таке погашення буде здійснюватися грошами чи іншими активами (основними засобами, матеріалами, товарами у випадку бартерного обміну). В свою чергу, у результаті погашення кредиторської заборгованості зменшуються активи., котрі становлять потенціал економічних вигод.

Крім цього, як у вітчизняній практиці, так і у міжнародній існують єдині умови визнання зобов'язання (кредиторської заборгованості) підприємств перед іншими суб'єктами господарювання, основні з котрих полягають у наступному 48:

зобов'язання повинні мати місце тепер і бути наслідком минулих фактів господарського життя;

зобов'язання пов'язані з необхідністю майбутніх платежів з метою збереження господарських зв'язків чи відповідно до нормальної підприємницької діяльності;

має бути виконаним неминуче;

має визначений строк виконання, хоча точна дата може бути невідомою;

суб'єкт, що до якого виникли зобов'язання повинен бути ідентифікованим як окрема особа чи група осіб, якщо не в момент прийняття зобов'язань, то в момент його виконання.

Отже, дані зобов'язання виникають у результаті здійснення яких-небудь операцій і є свого роду юридичною підставою до наступних платежів. Вони позначаються в обліці тільки тоді, коли виникає заборгованість за ними.

Кредиторська заборгованість звичайно оцінюється сумою грошей, котрі потрібні для сплати за боргом (чи вартістю товарів та послуг, котрі потрібно надати). Для більшості даних зобов'язань ця сума відома, але для деяких вона повинна розраховуватися: частина їх являє собою накопичені суми у вигляді нарахованої заробітної платні, відсотків, податків та інше 13.

Слід зазначити, що кредиторська заборгованість підприємства обліковується та відображається у балансі за сумою сплати.

Як і дебіторська заборгованість, кредиторська також може класифікуватись за строками сплати та поділятися на наступні види:

заборгованість, строк котрої не настав;

заборгованість строк котрої стік;

безнадійна заборгованість, строк позової давності котрої стік.

Остання підлягає у бухгалтерському обліці віднесенню до результатів фінансової звітності.

Щодо податкового обліку дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства, то правила його ведення встановлені Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97р. №283/97-ВР зі змінами та доповненнями (далі - Закон про прибуток) та Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97р №168/97-ВР зі змінами та доповненнями (далі -Закон про ПДВ) при продажу товарів (виконанні робіт, надані послуг). Вони передбачають збільшення валових доходів і податкових зобов'язань платника податків за датою першої події: або це дата зарахування коштів від покупця (замовника) в оплату товарів, робіт, послуг, або це дата відвантаження товарів, а для робіт та послуг - дата фактичного надання робіт та послуг платником податків 35.

У разі отримання попередньої оплати ніяких фінансових проблем у продавця не виникає, оскільки і витрати на виготовлення продукції (робіт, послуг), і нараховані до сплати у бюджет податок на прибуток та ПДВ покупцем вже компенсовано. Але є й інша ситуація, коли товари (роботи, послуги) передаються покупцеві без оплати і в обмовленні договором не слачуються. У такому випадку джерелом витрат на виготовлення (закупівлю) товару (виконання робіт, послуг) і нарахованих до сплати у бюджет податків є оборотні кошти підприємства - власні або позикові.

З точки зору оподаткування найбільшу цікавість викликає безнадійна заборгованість. Законом про прибуток до останньої відносять заборгованість за котрою стік строк позовної давності, у випадках признання боржника банкротом і недостатності майна боржника для сплати боргів; у зв'язку з діями обставин непоборної сили (форс-мажор); прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісті відсутніми або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до розбавлення свободи.

Законом про прибуток визначено, що до валових витрат відноситься сума безнадійної заборгованості у частині, котра не була віднесена до валових витрат раніш, у випадку, коли відповідні заходи по стягненню таких боргів не призвели до позитивних результатів, а також суми заборгованості, за котрою закінчився строк позової давності. Отже, коли покупець без погодження з продавцем затримує оплату відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) передбачена можливість зменшення валового доходу платника податків (продавця) на вартість цих товарів (робіт, послуг), раніше включених до валових доходів. Для практичної реалізації такої можливості продавець товарів (робіт, тослуг) повинен виконати встановлені Законом про прибуток умови (див.рис.1.12).

Зробимо деякі пояснення до наведених операцій:

У разі, якщо в наступних після зменшення валового доходу податкових періодах суд (арбітражний суд) не задовольняє з вини платника податків позов або задовольняє його частково, то, по-перше, пеня розраховується на всю невизнану судом суму доходу, і, по-друге, пеня розраховується за строк з першого дня податкового періоду, наступного за періодом, протягом якого відбулося зменшення валового доходу, до останнього дня податкового періоду, на який припадає збільшення валового доходу.

Для зменшення суми валових доходів для здійснення кредитно- депозитних операцій платниками податків - кредиторами у разі несплати дебіторами відсотків (комісійних) у строки, визначені кредитно-депозитними договорами, досить подати позов до арбітражного суду про стягнення заборгованості та задоволення цього позову. Метод нарахування при визначенні валових доходів кредитора що до відсотків (комісійних) за таким договором у цьому випадку не застосовується до повного погашення заборгованості або списання боргу на збитки у встановленому порядку. Повторне звернення до суду із заявою про визнання дебітора банкрутом не потрібно.

Вимога Закону про прибуток що до необхідності звернення до арбітражного суду із заявою про визнання Покупця банкрутом з двох обставин може викликати ускладнення:

Законом про прибуток вимагається подання заяви до арбітражного суду протягом 30-ти днів після задоволенням суду першого позову про стягнення заборгованості, якщо оплата не надійшла. Згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції Закону від 14.05.92р. №2313 (далі - Закон про банкрутство) боржником, проти якого може бути порушено справу про банкрутство, є суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами протягом 3-х місяців після встановленого строку їх сплати. При цьому згідно з цим Законом, якщо заявник цей строк не дотримав, суддя повертає заяву позивачеві без розгляду, про що виносить ухвалу. Якщо від строку сплати за товари, роботи,послуги згідно із договором до позитивного рішення суду за позовом про стягнення заборгованості пройшло більше 2-ох місяців, то проблем немає - через 30 днів настане 3-х місячний строк прострочення платежу. Якщо строк був меншим, то подану продавцем заяву до арбітражного суду на банкрутство буде повернено. На думку Державної податкової адміністрації України (далі - ДПАУ), викладену у листі від 07.06.2000р №7827/7/15-1117, Законом про прибуток вимагається подання заяви, а не порушення справи про банкрутство. Факт подання заяви буде зафіксовано в ухвалі, що є достатнім для того, щоб не збільшувати валовий дохід. При цьому, відразу після закінчення 3-х місячного терміну продавець зобов'язаний знову подати позов до арбітражного суду.

Законом про банкрутство встановлено, що справа про банкрутство порушується, якщо вимоги кредиторів до боржника сукупно складають не менше ніж триста мінімальних розмірів заробітної плати. З цього випливає, що при сумі дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги менше 3540 грн. кредитор для порушення справи про банкрутство має об'єднати свою заяву з аналогічними заявами інших кредиторів, щоб після цього сукупний обсяг заборгованості перевищив установлений поріг.

Після подання платником податків заяви до арбітражного суду про визнання покупця банкрутом валові доходи продавця на суму визнаної заборгованості покупця не збільшується тільки на час судового розгляду справи (пп.12.1.5 п.12 Закону про прибуток). Після закінчення судового розгляду на ту частину вартості товарів (робіт, послуг), що залишається непогашеною, валові доходи збільшуються після чого ця заборгованість або погашається при розподілі активів підприємства, або переходить до категорії безнадійної з віднесенням із пп.5.2.8 п.5 Закону про прибуток до складу валових витрат.

У разі, якщо в податковий період, що настає після віднесення безнадійної заборгованості кредитором до складу валових витрат, дебітор повністю або частково погашає її, кредитор збільшує валовий дохід на одержані суми.

Якщо і відвантаження товарів (виконання робіт, послуг) і невиконання договірних строків їх оплати, а також звернення до суду про стягнення заборгованості відбувається в одному податковому періоді, вартість цих товарів (робіт, послуг) відображається як у складі валових доходів від продажу, так і в складі доходів, що підлягають вилученню з метою оподаткування. Якщо ці події відбуваються в різні податкові періоди, то зменшення валових доходів відображається в податковому періоді, в якому платник податків звернувся із заявою до суду про стягнення заборгованості.

Згідно із пп.12.1.4. п.12 Закону про прибуток при зменшені валового доходу платник податків надсилає податковому органу повідомлення про зменшення валового доходу за операціями пов'язаними з реалізацією товарів (робіт, послуг) за звітній податковий період, форму якого наведено в Порядку повідомлення про зменшення валового доходу по операціях, пов'язаних з реалізацією товарів, затвердженою наказом ДПАУ від 28.07.97р. № 256, зі змінами та доповненнями, а також копію рішення суду про прийняття справи до впровадження.

Щодо регулювання заборгованості в податковому обліку ПДВ, то відповідно пп..7.3.1 п.7 Закону про ПДВ при відвантаженні товарів (виконанні робіт, надані послуг) до отримання оплати податкові зобов'язання продавця, загалом, збільшуються на дату такого відвантаження (виконання, надання), при затримці покупцем оплати коригування податкових зобов'язань Законом про ПДВ непередбачене. При цьому пп..4.5. п.4 Закону про ПДВ встановлено, що у разі, коли після продажу товарів, робіт, послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації за продані товари, роботи, послуги, у тому числі у разі визнання боргу покупця безнадійним, податок, нарахований у зв'язку з таким продажем, перераховується відповідно до зміни бази оподаткування. У цьому випадку продавець зменшує суму податкового зобов'язання на суму надмірно нарахованого податку, а покупець відповідно збільшує суму податкового зобов'язання при цьому платник податків - продавець товарів (робіт, послуг) виписує розрахунок коригування кількісних і вартісних токазників до податкової накладної за встановленню формою, оригінал якого передає покупцеві.

Вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) було включено до валових доходів під час їхнього відвантаження?	Ні	Регулювання сумнівної заборгованості не здійснюється
	Так
Так
Відвантаженні товари (виконанні роботи, надані послуги) оплачені в узгоджені терміни?		Валові доходи не корегуються
Ні
Продавець звернувся до суду (арбітражного суду) про стягнення заборгованості (визнання покупця банкрутом) ? Чи здійснив нотаріус за наданням продавця виконавчій напис про стягнення боргу з покупця або стягнення закладеного майна?
	Ні
Так
Валовий дохід звітного періоду зменшується на вартість відвантажених товарів (робіт, послуг)		Якщо позив не задоволено з вини продавця, валовий дохід збільшується з нарахуванням пені в розмірі 120%
Суд (арбітражний суд) задовольнив Позив продавця.
	Ні
Так
Оплата за рішенням суду надійшла протягом 30 календарних днів?		Валовий дохід збільшується з дати оплати
	Так
Ні
Продавець протягом наступних 30 днів звернувся до арбітражного суду із заявою про визнання покупця банкрутом?		Валовий дохід збільшується без нарахування пені
	Ні
Так
Погашена заборгованість після розподілу активів покупця, оголошеного банкрутом
	Так
Ні
Безнадійна заборгованість відображається у складі валових витрат

Рис. 1.12 Перелік умов і послідовність дій платника податків при регулюванні сумнівної та безнадійної заборгованості згідно із Законом про прибуток

Якщо на балансі підприємства значиться кредиторська заборгованість з стійким строком позової давності, то у податковому обліку така заборгованість згідно з Законом про прибуток підлягає включенню у валові доходи, а у бухгалтерському - віднесенню на результати фінансово-господарчої діяльності. За усіма іншими випадками такі суми підлягають перерахуванню підприємством у бюджет не пізніше 10 числа наступного місяця після закінчення строку позовної давності. За несвоєчасне перерахування у бюджет стягується пеня у розмірі 0,3% від цих сум за кожен прострочений день 38.

Окрім цього, податковим законодавством за несплату у зазначені строки передбачається нарахування пені та штрафних санкцій. Зазначимо, що за загально встановленими правилами пеня із сум недоїмки нараховується з розрахунку 120% річних облікової ставки НБУ від суми недоплати, розраховані за кожен день прострочення платежу. Також, за несплату платником податків узгодженої суми податкового зобов'язання протягом граничних строків передбачаються наступні штрафні санкції 45:

10 % суми податкового зобов'язання при затримці до 30-ти календарних діб;

20 % суми податкового зобов'язання при затримці від 31-го до 90 календарних діб;

50 % суми податкового зобов'язання при затримці, що є більшою 90 календарних діб.

Слід зазначити, що згідно з наказом Президента України "Про заходи збільшення відповідальності платників податків за своєчасні та повні розрахунки бюджетом" від 09.11.97р №167 передбачені наступні заходи для стимулювання своєчасності та повноти розрахунків з бюджетом:

- закриття рахунків платника податків - усіх, крім основного;.

вилучення виторгу у торгових, постачальницьких, збутових організацій;

використання податкової застави.

Таким чином, для ефективного управління дебіторською та кредиторською заборгованістю підприємства потрібне узгодження сформованої політики за цими показниками з роботою юридичних служб та бухгалтерією.

1.3 Планування та прогнозування дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства

Основу формування ефективного управління дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства складає їх фінансове планування. Останє являє собою розробку системи фінансових планів та планових (нормативних) показників для забезпечення розвитку підприємства потрібними фінансовими ресурсами та збільшення рентабельності його фінансової діяльності унаступному періоді.

Слід зазначити, що фінансове планування на підприємстві (або внутріфірмене фінансове планування) базується на використанні 3-х основних його систем:

- прогнозування фінансової діяльності;

- поточне планування фінансової діяльності;

- оперативне планування фінансової діяльності.

Усі системи фінансового планування знаходяться у взаємозв'язку та реалізуються у визначенні послідовності. Початковим етапом планування є прогнозування основних напрямків та цільових параметрів фінансової діяльності шляхом розробки загальної фінансової стратегії підприємства, котра повинна визначати задачі та параметри поточного фінансового планування. В свою чергу поточне фінансове планування будує засади для розробки та доведення до дезпосередніх виконавців оперативних бюджетів за основними аспектами фінансової діяльності підприємства 20.

Головна різниця між, так називаним стратегічним та тактичним плануванням полягає в тому, що основне питання стратегічного планування--чого хоче досягти підприємство, в той час як тактичне планування має справу з рішеннями про те, як повинні бути перерозподілені його ресурси для досягнення стратегічних цілей. Тактичне планування охоплює середньострокові та короткострокові періоди. Прийняття рішень на рівні тактичного планування, як правило буває менш суб'єктивним, так як базується на конкретній інформації та даних аналізу. Виконання тактичних рішень краще просліджується, менш підтверджене ризику, оскільки такі рішення стосуються в основному внутрішніх проблем підприємства. Тактичні рішення на відміну від стратегічних легше оцінюються, так як можуть бути представленими у більш конкретних цифрових результатах. Але, незважаючи на відміни, спостерігається тісний взаємозв'язок та взаємозалежність між стратегічним (довгостроковим) та тактичним (середньо та короткостроковим) плануванням (див.рис. 1.13) 14.

Рис. 1.13 Процес планування на підприємстві

Стратегія підприємства являє собою систему довгострокових цілей фінансової діяльності підприємства, визначаємих його фінансовою ідеологією та найбільш ефективних шляхів її досягнення. Поточне планування складається у розробці конкретних видів поточних фінансових планів, котрі дозволяють визначити на майбутній період усі джерела фінансування розвитку підприємства, сформувати структуру його доходів та витрат, забезпечити постійну платоспроможність, визначити структуру його активів та капіталу на кінець плануємоґо періоду. Таким чином, плануємі напрямки формування політики управління дебіторською та кредиторскою заборгованістю підприємства в рамках розробленої стратегії оптимізації його структури активів та використовуваємого плану конкретизуються у розробляємих на підприємстві фінансових планів.

Вихідними даними у даному випадку, окрім сформованої фінансової політики із зазначеними аспектами діяльності підприємства також будуть 21:

фінансова стратегія підприємства та цільові стратегічні нормативи за основними напрямками фінансової діяльності на наступний період;

...