Фінанси підприємств

За умов ринкової економіки, коли підприємства мусять самостійно розв'язувати проблеми фінансового забезпечення власної виробничо- господарської та інвестиційної діяльності, значно зростає роль фінансів підприємств. До найважливіших завдань останніх належить забезпечення стабільності економіки країни. Це досягається за оптимізації розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту як на рівні підприємств, так і на загальнодержавному рівні. На макроекономічному рівні фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет та позабюджетні фонди.

Важливою є роль фінансів підприємств у забезпеченні збалансованості в економіці країни матеріальних і грошових фондів, призначених для споживання та нагромадження. Забезпечення такої збалансованості великою мірою впливає на стабільність національної валюти, грошового обігу, стану розрахунково-платіжної дисципліни.

Фінанси є чи не найсуттєвішим складником системи управління економікою. Без них неможливо забезпечити індивідуальний оборот виробничих фондів на розширеній основі, запроваджувати науково-технічні досягнення, стимулювати інвестиційну діяльність, регулювати структурну перебудови економіки.

Для ефективного функціонування фінансів підприємств повинні бути дотримані певні принципи (схема 1.3.).

Схема 1.3. Передумови ефективного функціонування фінансів

Такі умови у період перехідної економіки лише створюються. Цей процес складний і охоплює значний період розвитку трансформаційних процесів у формах власності, структурі та організації виробництва.

2. Склад і характеристика фінансових ресурсів підприємств

Для здійснення господарської діяльності підприємства використовують окремі види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також грошові кошти. Їх формування здійснюється за рахунок різних джерел фінансування: власних, позичених та залучених (схема 1.4.).

Власні фінансові ресурси формуються за рахунок власного капіталу, тобто тієї частини капіталу, яка залишається після вирахування його зобов'язань.

Позичені кошти - це кошти, які отримує підприємство на визначений термін, за плату і на умовах повернення (довгострокові та короткострокові кредити банків).

Залучені кошти - це кошти, які не належать підприємствам, але внаслідок діючої системи розрахунків постійно знаходяться в їх обігу. Формуються вони за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості.

Отже, фінансові ресурси підприємств - це власний, позичений та залучений грошовий капітал, який використовується підприємствами для формування своїх активів і здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання відповідного доходу, прибутку.

Схема 1.4. Фінансові ресурси підприємства

Сума джерел формування активів підприємства, зафіксована у пасиві балансу, являє собою капітал підприємства.

Складовими фінансових ресурсів підприємств є:

? статутний капітал ( зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, яка є внеском власників до капіталу підприємства);

? додатково вкладений капітал (сума перевищення вартості реалізації випущених акціонерним товариством акцій над їх номінальною вартістю);

? інший додатковий капітал (сума дооцінки необоротних активів, вартість активів отриманих підприємством безоплатно від інших юридичних або фізичних осіб тощо);

? резервний капітал (сума резервів, створених за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства відповідно до чинного законодавства або засновницьких документів);

? нерозподілений прибуток (сума прибутку, яка залишилась у підприємства та реінвестована у його діяльність);

? цільове фінансування (сума цільових надходжень, отриманих із бюджету);

? довгострокові і короткострокові кредити банків;

? кредиторська заборгованість усіх видів.

Фінансові ресурси підприємства використовуються для придбання основних засобів, нематеріальних активів, для покриття витрат на виготовлення і продаж продукції (виплата заробітної плати, сплата податків, орендної плати, страхових платежів тощо).

3. Організація фінансової роботи на підприємствах

Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінансів підприємств у системі господарювання. Фінансовий стан, платоспроможність підприємств визначається раціональною організацією фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва.

Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а з допомогою цілеспрямованої їх організації.

Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їхнім оборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами.

В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких принципах:

? саморегулювання;

? самоокупність;

? самофінансування.

Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод господарювання, що полягає в постійному порівнюванні у грошовому виразі витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу й мінімально можливого ризику.

Фінансова робота являє собою систему економічних заходів щодо визначення та розподілу фінансових результатів, а також фінансових ресурсів в обсягах, необхідних для забезпечення виконання планів економічного й соціального розвитку підприємств, здійснення контролю за їх цільовим та ефективним використанням.

В організаційній та управлінській роботі підприємств значна роль належить її фінансовій діяльності. Від неї багато в чому залежить вчасність і повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою й іншими суб'єктами господарювання.

Фінансова діяльність - це система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення поставлених цілей.

Фінансова діяльність підприємства спрямована на розв'язання низки завдань (схема 1.5.)

.

Схема 1.5. Основні завдання фінансової діяльності підприємства

Фінансова робота підприємства складається з таких чинників:

? фінансове планування та прогнозування;

? оперативна фінансова робота;

? аналіз і контроль за фінансовою діяльністю підприємства .

Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємства. Призначення фінансового планування і прогнозування полягає у визначенні потреб підприємств у фінансових ресурсах у розмірах, необхідних для виконання плану економічного й соціального розвитку, а також для пошуку резервів збільшення прибутковості та підвищення рентабельності підприємств.

Оперативна фінансова робота складається з комплексу заходів щодо мобілізації фінансових ресурсів, необхідних для здійснення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції, розрахунків та вчасного виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, централізованими фондами, постачальниками, робітниками підприємства тощо.

Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства - це діагноз його фінансовго стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення й мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів і прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому.

Питання для самоперевірки

1. Дайте визначення фінансів підприємств.

2. Схарактеризуйте основні сфери фінансових взаємовідносин, що виникають на рівні підприємства.

3. Розкрийте сутність функцій фінансів підприємств.

4. Дайте визначення поняття „фінансові ресурси”.

5. Дайте характеристику джерел формування фінансових ресурсів підприємства.

6. Визначте основи організації фінансів підприємств. Дайте характеристику таким категоріям: саморегулювання, самоокупність і самофінансування.

7. Охарактеризуйте організацію фінансів підприємств.

8. Дайте визначення фінансової діяльності підприємств.

9. Назвіть основні складові фінансової роботи підприємства.

Тема 2. Організація грошових розрахунків підприємств

План

1. Суть і форми здійснення грошових розрахунків.

2. Характеристика форм безготівкових розрахунків.

3. Вплив розрахунково-платіжної дисципліни на ефективність господарської діяльності підприємства.

1. Суть і форми здійснення грошових розрахунків

У процесі виробничо-фінансової діяльності, а також під час виконання підприємствами різного виду грошових зобов'язань відбуваються різноманітні грошові розрахунки і платежі. Сукупність усіх платежів створює грошовий оборот.

Грошовий оборот на кожному підприємстві відбувається в таких напрямах:

? забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих елементів, виплата заробітної плати);

? реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;

? сплата податків, обов'язкових відрахувань і зборів;

? забезпечення спільної діяльності підприємств;

? отримання і погашення кредитів, а також сплата відсотків за кредит кредитним установам.

Маса грошей, яка перебуває в обороті, має дві форми: готівкову і безготівкову (схема 2.1.).

Схема 2.1. Форми розрахунків

Розрахунки готівкою являють собою платежі готівкою підприємств і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) та за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції, товарів, робіт, послуг) й іншого майна.

Розрахунки готівкою здійснюються, як правило, із каси підприємств, установ організацій.

Між підприємствами, організаціями, установами та ланками фінансово- кредитної системи розрахунки здійснюються переважно в безготівковій формі через установи банків.

Сутність безготівкової форми розрахунків полягає в тому, що платежі проводяться не готівкою, а шляхом перерахування грошових коштів із рахунка платника на рахунок постачальника або отримувача коштів відповідною установою банку.

Рух готівкових грошей і безготівкових платіжних засобів взаємопов'язаний. Однак у сукупному грошовому обороті переважають безготівкові розрахунки, оскільки вони мають низку переваг над готівковими. Ці переваги виявляються передусім у прискоренні розрахунків, в економії витрат, пов'язаних із перевезенням готівки, її обліком та зберіганням. Використання безготівкових розрахунків зменшує потребу в обороті грошових знаків держави. Крім того, за безготівкових розрахунків грошова маса акумулюється в банках і створюються умови для контролю за їх цільовим використанням.

Безготівкові розрахунки не обмежовуються лише банківськими операціями. У грошовому обороті можуть мати місце взаємні розрахунки. Такі розрахунки, як правило, здійснюються поза банками.

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принципове значення має з'ясування основних нормативних положень, які б регулювали безготівкові розрахунки і максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.

У зв'язку з цим в основу організації безготівкових розрахунків покладені такі основні принципи:

1) самостійний вибір клієнтами установ банків для зберігання грошових коштів та форм безготівкових розрахунків;

2) розрахунки, як правило, повинні здійснюватись одразу ж після відпуску (відвантаження) товарів, надання послуг або одночасно з ними;

3) платежі повинні здійснюватись через установи банку та під їх контролем тільки за розпорядженням платника та за наявності у нього необхідних грошових коштів або права на отримання банківського кредиту;

4) використання грошових коштів можливе тільки за цільовим призначенням;

5) розрахунки повинні здійснюватись на підставі розрахунково- платіжних документів типової форми;

6) поточні рахунки підприємствам установи банків відкривають тільки за умови повідомлення про це податкового органу.

Суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів і виконання всіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих банків.

Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних рахунків у національній валюті та рахунки в іноземній валюті.

Усі суб'єкти підприємницької діяльності й установи банків зобов'язані дотримуватись вимог чинного законодавства щодо відкриття рахунків. За порушення цих вимог суб'єкти підприємницької діяльності та банки несуть відповідальність.

Підприємства та їх відокремлені підрозділи можуть мати такі рахунки в національній валюті: поточні, бюджетні, кредитні, депозитні (схема 2.2.).

Для відкриття поточного рахунку юридичні та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності надають до установи банку, яка буде їх обслуговувати, такі документи:

1) заяву на відкриття рахунка встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером підприємства. У випадках відсутності посади головного бухгалтера заяву підписує тільки керівник;

2) копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємства в органі державної виконавчої влади або в іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально;

3) копію статуту (положення), зареєстровану в установленому порядку в органах виконавчої влади та засвідчену нотаріально;

4) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на облік у податковому органі, засвідчену нотаріально;

5) копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально;

6) картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджання рахунком та підписання розрахункових документів зі зразком відбитка печатки підприємства.

Схема 2.2. Рахунки підприємства



2. Характеристика форм безготівкових розрахунків

Більшість розрахункових операцій суб'єктів господарювання здійснюється в безготівковій формі. Застосування безготівкової форми розрахунків дає змогу знизити витрати на транспортування, облік і зберігання готівки, зменшує тривалість проведення розрахунків, підвищує рівень контролю за цільовим використанням грошових коштів.

Організацію безготівкових розрахунків підприємств регулює Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 року. Підприємства можуть здійснювати безготівкові розрахунки за допомогою таких розрахункових документів:

· платіжні доручення;

· платіжні вимоги-доручення;

· розрахункові чеки;

· акредитиви;

· векселі;

· платіжні вимоги;

· інкасовані доручення.

На підприємствах України нині найчастіше застосовують безготівкові грошові розрахунки з використанням платіжних доручень.

Платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної в дорученні суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Розрахунки платіжними дорученнями можуть здійснюватися за фактично відвантажену продукцію, виконані роботи чи надані послуги (як попередня оплата, для завершення розрахунків за активами взаємної заборгованості підприємства), для сплати податків тощо. Перевагою розрахунків платіжними дорученнями є простота і швидкість документообігу, економічність і універсальність (можливість застосування як за товарними, так і за нетоварними платежами).

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за схемою, наведеною на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Розрахунки платіжними дорученнями:

1 - постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги); 2 - постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги; 3 - покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення; 4 - банк покупця списує з його рахунка кошти; 5 - банк покупця повідомляє покупця (власника рахунка) про списання коштів; 6 - банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника; 7 - банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника; 8 - банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на поточний рахунок випискою з поточного рахунка.

Платіжна вимога-доручення - це комбінований документ, який складається з двох частин: верхньої (вимоги одержувача коштів безпосередньо до платника сплатити вартість поставленої йому продукції, виконаних робіт, наданих послуг) і нижньої (доручення платника обслуговуючому банкові про списання певної суми коштів зі свого рахунку та перерахування її на рахунок одержувача). Цей розрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач грошових коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення, вирішує питання про згоду на її оплату. Якщо платник погоджується оплатити цю вимогу, він оформляє її нижню частину і направляє у свій банк для переказу акцептованої суми на поточний рахунок постачальника.

Схему розрахунку за допомогою платіжної вимоги-доручення зображено на рисунку 2.2.

Рис. 2.2. Розрахунки платіжною вимогою-дорученням:

1 - постачальник відвантажує продукцію покупцеві; 2 - разом із документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату; 3 - покупець передає платіжну вимогу- доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів; 4 - банк покупця (платника коштів) списує з його рахунка кошти; 5 - банк покупця сповіщає випискою покупця (власника рахунка) про списання коштів з його поточного рахунка; 6 - банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення; 7 - банк постачальника зараховує кошти на поточний рахунок постачальника; 8 - банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на поточний рахунок випискою з поточного рахунка.

Грошові розрахунки підприємства можуть також здійснювати із застосуванням чеків. У грошових операціях підприємств використовують два види чеків: грошові та розрахункові.

Грошовий чек - це грошовий документ установленої форми, що містить беззаперечну вказівку власника поточного рахунка (чекодавця) банкові сплатити зазначену в чеку суму конкретній особі чи пред'явникові чека. Основне призначення грошового чека - бути інструментом отримання готівкових коштів із поточного рахунка підприємства.

Розрахунковий чек - це документ стандартної форми з дорученням чекодавця (платника) своєму банкові (банкові - емітенту) перерахувати кошти з рахунку чекодавця на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек заповнює платник і передає його отримувачеві платежу в момент здійснення господарської операції купівлі - продажу.

Чекодавець - юридична або фізична особа, яка підписує чек і видає його постачальнику в оплату за отримані від нього товари та послуги.

Чекотримач - юридична або фізична особа, що отримала чек і має право на стягнення грошових коштів із рахунка чекодавця в оплату відпущених йому товарів і послуг.

Розрахункові чеки використовуються тільки для безготівкових розрахунків юридичних та фізичних осіб із метою зменшення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи, надані послуги) і не підлягають сплаті готівкою.

Розрахунок чеком здійснюється за схемою, наведеною на рисунку 2.3.

Рис. 2.3. Розрахунок чеками:

1 - постачальник передає товар покупцеві; 2 - покупець передає чек постачальнику; 3 - постачальник передає чек у свій банк; 4 - банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця; 5 - банк платника списує кошти з рахунка покупця товару; 6 - банк платника повідомляє платника про списання коштів; 7 - банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти; 8 - банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 9 - банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок

В умовах ринку зростає роль розрахунків акредитивами.

Акредитив - розрахунковий документ, за яким одна кредитна установа (банк) доручає іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих (заброньованих) для цього коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги або виплатити пред'явникові акредитива певну суму коштів.

За своєю суттю акредитив є договором, що відокремлений від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися. Тобто акредитив - це договір, що містить зобов'язання банку-емітенту, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара (особи, якій призначено платіж) або доручає іншому виконуючому банку здійснити цей платіж.

Відкриття (виставлення) акредитива може бути здійснено як у банку платника, так і в банку постачальника, з бронюванням грошових коштів на окремому рахунку або без бронювання.

Застосовується акредитивна форма розрахунків тоді, коли між постачальником і покупцем немає постійних господарських зв'язків щодо купівлі товарів та надання послуг та угода носить разовий характер.

Позитивною рисою акредитивної форми розрахунків є те, що вона гарантує платіж постачальнику. Для покупців ця форма розрахунків менш ефективна, бо вона має обмеженість у розрахунках, а також при виставленні акредитива за рахунок власних коштів з обігу підприємства вилучаються обігові кошти, що стримує їх обіг.

Схему розрахунків з використання акредитивної форми розрахунків наведено на рисунку 2.4.



Рис. 2.4. Розрахунок із використанням акредитива:

1 - покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив; 2 - банк покупця відкриває акредитив; 3 - банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива; 4 - банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму; 5 - банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива; 6 - відвантаження товару; 7 - покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива, тобто дає наказ на розкриття акредитива; 8 - банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива; 9 - банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 10 - банк постачальника повідомляє про це свого клієнта

Однією з форм безготівкових розрахунків є розрахунки за допомогою векселів.

Вексель - це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити у певний термін зазначену суму грошей власникові векселя (векселетримачеві). Розрізняють вексель простий і переказний.

Простий вексель містить просту, нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму.

На рисунку 2.5. зображено схему обліку простого векселя банківською установою.



Рис. 2.5. Схема обліку простого векселя банківською установою:

1 - відвантаження товару (надання послуг); 2 - надання простого векселя за отриманий товар (послуги); 3 - облік векселя банківською установою; 4 - отримання від банківської установи грошових коштів за умов обліку векселя (за вирахуванням сум дисконту); 5 - пред'явлення банком простого векселя до сплати боржникові; 6 - оплата векселя

Переказний вексель (трата) містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Трасат стає боржником за векселем тільки після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис. Акцептант переказного векселя, як векселедавець простого векселя, є головним вексельним боржником і несе відповідальність за оплату векселя у визначений у ньому термін. Відносини трьох сторін можуть бути оформлені переказним векселем за схемою, зображеною на рисунку 2.6.

Основними перевагами вексельної форми розрахунків є зменшення витрат на здійснення грошового обігу, прискорення грошового обігу, скорочення потреби у готівці.

У системі безготівкових розрахунків у ряді випадків застосовуються платіжні вимоги, інкасові доручення.

У випадках наявності в господарюючих суб'єктів несплаченої дебіторської заборгованості вона може бути стягнена отримувачем із рахунка платника через судові органи в беззаперечному порядку.

Рис. 2.6. Переказний вексельний обіг:

1 - банк надає підприємству кредит; 2 - підприємство А виписує переказний вексель на користь банку як забезпечення кредиту (оформлення векселем заборгованості підприємства перед банком); 3 - підприємство А відвантажує товар підприємству Б; 4 - банк пред'являє підприємству Б вексель для акцепту, яке з цього часу стає прямим боржником за векселем, оскільки акцептант за переказним векселем несе всі зобов'язання за ним; 5 - трасат сплачує гроші банку за векселем. У разі сплати грошей кредит, наданий підприємству А, вважається погашеним

Беззаперечне стягнення та безакцептне списання грошових коштів з рахунка платника здійснюється платіжною вимогою на підставі рішення господарського суду.

Платіжна вимога - розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача грошових коштів їх платнику про сплату певної суми коштів через установу банку.

У випадках невчасної сплати платниками відповідних податків до бюджету вони стягуються податковими органами в беззаперечному порядку з нарахуванням пені за прострочення платежу. Стягнення здійснюється інкасовими дорученнями (розпорядженнями) встановленої форми.

3. Вплив розрахунково-платіжної дисципліни на ефективність господарської діяльності підприємства

Усі господарюючі суб'єкти мусять правильно, відповідно до чинних нормативних документів, організовувати зберігання та витрачання грошових коштів, вчасно розраховуватись за своїми платіжними зобов'язаннями з постачальниками продукції, товарів, робіт, послуг, із ланками фінансово- кредитної системи, установами й організаціями, як правило, в безготівковому порядку через установи банків і під їх контролем, тобто дотримуватися розрахунково-платіжної дисципліни.

Розрахункова дисципліна передбачає дотримання суб'єктами господарювання певних правил проведення розрахунків. Вона базується на дотриманні основних принципів розрахунків.

Платіжна дисципліна передбачає забезпечення оплати підприємством своїх фінансових зобов'язань у повному обсязі й у встановлені строки. Стан розрахункової дисципліни залежить від фінансового стану підприємства. Водночас порушення розрахунково-платіжної дисципліни негативно впливає на фінансовий стан підприємства.

За порушення розрахункової дисципліни до підприємства вживають такі санкції:

· договірні санкції;

· банківські або кредитні санкції;

· фінансові санкції.

Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й безумовного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуються у вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаного зобов'язання.

Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств за порушення ними кредитної дисципліни; за незадовільний стан обліку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; порушення планових строків уведення об'єктів, на які отримано кредит, в експлуатацію; за невчасне повернення отриманих кредитів.

Фінансові санкції застосовуються за порушення суб'єктами господарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними органами, податковою адміністрацією.

Фінансові санкції визначено Законами України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», «Про Державну податкову службу», «Про систему оподаткування в Україні», а також законами, які регулюють нарахування і сплату суб'єктами господарювання окремих видів податків. Цими законодавчими актами передбачено застосування штрафних фінансових санкцій за невчасну сплату податків, невчасне подання податкових декларацій, податкових розрахунків тощо.

До підприємств можуть також застосовувати фінансові санкції у формі штрафів за перевищення встановлених лімітів готівки (у двократному розмірі понадлімітної готівки), за неповне відображення готівки (у п'ятикратному розмірі невідображеної готівки) тощо.

Крім фінансових санкцій, до підприємств застосовують адміністративні штрафи та інші стягнення:

· конфіскація цінностей, отриманих незаконно;

· позбавлення спеціального права на ведення діяльності;

· попередження;

· виправні роботи;

· адміністративний арешт тощо.

Важливою частиною роботи фінансових служб підприємств при організації грошових розрахунків є контроль за вчасністю платежів. Про обсяги грошових розрахунків підприємства звітують у Звіті про рух грошових коштів. Застосування фінансових та адміністративних санкцій сприяє зміцненню розрахунково-платіжної дисципліни. Однак суми штрафів за незначні фінансові порушення не повинні бути надмірно високими, щоб не вилучати в підприємств значну частку їх прибутку, який є основним джерелом поповнення власних фінансових ресурсів суб'єктів господарювання.

Питання для самоперевірки

1. У чому полягає сутність грошового обороту підприємства та з якими напрямами діяльності він пов'язаний?

2. Розкрийте сутність безготівкових розрахунків і окресліть сферу їх застосування.

3. Охарактеризуйте принципи організації безготівкових розрахунків.

4. Які види рахунків відкривають підприємствам банки?

5. Які документи необхідно подати банку для відкриття рахунку?

6. У яких випадках застосовуються розрахунки платіжними дорученнями? За якою схемою вони діють?

7. В яких випадках доцільно використовувати розрахунки платіжними вимогами-дорученнями? У чому їх переваги і недоліки?

8. Розкрийте сутність чекової форми розрахунків.

9. У чому полягає зміст акредитивної форми розрахунків? Які види акредитивів існують?

10. Дайте характеристику вексельної форми розрахунків.

11. Розкрийте сутність готівкових розрахунків та окресліть сферу їх застосування.

12. Що розуміють під лімітом каси і які санкції передбачені законодавством за його перевищення?

13. Дайте характеристику організації готівкового обігу.

14. Що Ви розумієте під розрахунково-платіжною дисципліною?

15. Які санкції застосовуються в системі грошових розрахунків?

Тема 3. Грошові надходження підприємств

План

1. Характеристика та склад грошових надходжень підприємств.

2. Доходи від операційної діяльності.

3. Грошові надходження від інвестиційної та фінансової діяльності підприємств.

1. Характеристика та склад грошових надходжень підприємств

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів. Укладання коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу характеризує кругообіг коштів підприємств.

Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обігу, вчасне виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств.

Грошові надходження - це кошти, які надходять на поточні й інші рахунки підприємства у банках та в касу підприємства.

Надходження і витрачання грошових коштів та їх еквівалентів є грошовими потоками підприємства. Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять із будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства.

Трансформація економіки в ринкову супроводжувалася створенням необхідної інфраструктури, насамперед розвитком фінансово-кредитної системи й фінансового ринку. За цих умов підприємства поряд з операційною (основною) діяльністю здійснюють і фінансову та інвестиційну діяльність.

Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, крім інвестиційної та фінансової.

Основна діяльність - це операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Інвестиційна діяльність - це сукупність операцій із придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, що не є еквівалентами грошових коштів.

Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у відому суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості. Звичайно такими еквівалентами є високоліквідні інвестиції в цінні папери на строк, що не перевищує три місяці (казначейські векселі, депозитні сертифікати тощо).

Фінансова діяльність - це сукупність операцій, які призводять до зміни величини та (або) складу власного і позичкового капіталу.

Операційна, інвестиційна й фінансова діяльність підприємства є звичайною діяльністю підприємства.

Звичайна діяльність - це будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що забезпечують основну діяльність або виникають унаслідок її здійснення. Крім звичайної діяльності, виділяють надзвичайні події.

Надзвичайна подія - це подія або операція, яка не входить у звичайну діяльність підприємства та настання котрої не очікується періодично або в кожному наступному звітному періоді.

На рисунку 3.1. зображено класифікацію грошових потоків за видами діяльності.

Рис. 3.1. Класифікація грошових потоків за видами діяльності

У грошових надходженнях підприємств найбільша питома вага належить доходам від операційної діяльності та іншим операційним доходам. Класифікацію доходів підприємства зображено на рисунку 3.2.

Застосовуючи розглянуту класифікацію, слід мати на увазі, що віднесення руху коштів до відповідної групи залежить передусім від характеру господарської діяльності підприємства. Наприклад, інвестиції в цінні папери звичайно є інвестиційною діяльністю підприємства, але основною (операційною) діяльністю інвестиційної компанії.

Рис. 3.2. Класифікація доходів

Грошові надходження підприємства відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва й реалізації продукції, вдосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.

2. Доходи від операційної діяльності

Головним джерелом грошових надходжень від операційної діяльності є грошові кошти, отримані від покупців і замовників. Операційна діяльність, як правило, є основним джерелом доходу підприємства. У доходах від операційної діяльності важливе місце посідають доходи (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача. Реалізація продукції (Т - Г') - це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства (Г - Т ... В ... Т' - Г'), яка є його важливим показником. Рух товарів і коштів створює основу економічних відносин між виробниками, постачальниками, посередниками й покупцями.

Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає і потребам покупців, суспільному попиту.

На практиці можуть використовуватися два методи визначення моменту реалізації продукції:

а) продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулася передача права власності) - метод нарахування;

б) одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію

– касовий метод.

В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи мають бути оформлені відповідно до чинного положення. Реалізація продукції завжди передбачає зміну форми вартості (Т - Г). Тому бартер, або прямий товарообмін (Т - Т), не можна вважати реалізацією продукції. За бартерного обміну товарів не відбувається руху коштів, немає надходжень виручки від реалізації продукції, тобто не відбувається зміни форми вартості.

Однак в економіці України досить велика питома вага товарообмінних бартерних операцій.

Зростання бартерних операцій зумовлене кризовим станом платежів. Багато підприємств за браком коштів на рахунках змушені користуватися бартерними операціями.

За наявності податкового і бухгалтерського обліку існують різні методичні підходи до визнання доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

У податковому обліку дохід визнається за однієї з подій, що сталася раніше - відвантаження продукції або отримання коштів.

Згідно з П(С)БО 15 „Дохід” у бухгалтерському обліку дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визнається за наявності таких умов:

Ш покупцеві передані суттєві ризики і вигоди, пов'язані з правом власності на товар (продукцію, активи);

Ш підприємство не здійснює подальше управління та контроль за реалізованими товарами (активами);

Ш сума доходу (виручки) може бути достовірно визначена;

Ш є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства;

Ш витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Якщо підприємство отримало грошові кошти чи сталося збільшення інших його активів, але не виконано хоча б однієї з названих вище умов, то в бухгалтерському обліку дохід не визнається.

Розмір виручки від реалізації продукції за інших однакових умов залежить від:

1) кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації;

2) рівня реалізаційних цін.

Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції й зміни величини перехідних залишків нереалізованої продукції на початок та кінець року. Асортимент реалізованої продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в загальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з більш високою ціною збільшує величину виручки і навпаки.

Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін. У свою чергу, на рівень цін впливають якість і споживчі властивості, строки реалізації продукції, попит і пропонування на ринку. На окремі види продукції, робіт та послуг держава встановлює фіксовані чи регульовані ціни. Тоді виручка від реалізації продукції залежить від рівня прейскурантних цін.

За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульовані ціни. Вони стають найважливішим фактором регулювання процесу виробництва та споживання й безпосередньо впливають на попит і пропонування.

Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямого розрахунку, множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів.

Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визначають за формулою

В = Р х Ц,

де В - виручка, Р - кількість реалізованих виробів, Ц - ціна реалізації кожного виробу.

Обсяг реалізації можна розрахувати, виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки виробів на початок планового періоду і віднімаючи такі на кінець планового періоду. Плановий обсяг реалізації обраховують із формули

Р = З₁ + Т - З₂,

де Р - обсяг реалізації в плановому періоді; З₁ - залишки кожного виду готових виробів на складі та відвантажених на початок планового періоду, Т - випуск товарної продукції в плановому періоді, 3₂ - залишки кожного виду виробів на складі на кінець планового періоду

Реалізаційні ціни в плановому періоді визначають на основі цін базового періоду, які коригують на передбачувані зміни в плановому періоді, у тім числі з урахуванням попиту і пропонування.

Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для підрахунку виручки від реалізації виробів іншого асортименту користуються укрупненим методом. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають до нього вартість залишків на початок планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними вільними цінами й за собівартістю.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво й реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягу продажу та виручці приділяється особлива увага. Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат та формування прибутку, а й вчасність і повнота податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в кінцевому підсумку позначається на фінансовому результаті діяльності підприємства.

На величину грошових надходжень впливають зовнішні і внутрішні фактори.

До зовнішніх факторів належать: кон'юнктура товарного та фондового ринків; форми розрахунків; умови та порядок банківського кредитування; система оподаткування підприємств; умови надання товарного кредиту; можливість залучення безоплатного цільового фінансування.

До внутрішніх факторів належать: життєвий цикл підприємства; тривалість операційного циклу; невідкладність інвестиційних програм; сезонність виробництва і реалізації продукції; амортизаційна політика підприємства; коефіцієнт операційного левереджу; фінансова підготовка менеджерів підприємства.

Крім доходів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), підприємство отримує інші операційні доходи, які включаються у доходи від операційної діяльності.

До інших операційних доходів належать:

· дохід від реалізації іноземної валюти;

· дохід від реалізації інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій);

· дохід від операційної оренди активів;

· дохід від операційної курсової різниці;

· одержані пені, штрафи, неустойки;

· відшкодування раніше списаних активів (надходження боргів, списаних як безнадійні);

· дохід від списання кредиторської заборгованості, щодо якої минув строк позовної давності;

· одержані гранти та субсидії;

· інші доходи від операційної діяльності - такі, що не знайшли відображення у названих вище доходах, зокрема доходи від операцій з тарою, від інвентаризації тощо.

3. Грошові надходження від інвестиційної та фінансової діяльності підприємств

За умов ринку зростає значення інвестиційної і фінансової діяльності підприємства.

Інвестиційна діяльність підприємства починається з розроблення інвестиційної стратегії. Інвестиційна стратегія - це формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення.

Відповідно до розробленої стратегії інвестор оцінює альтернативні інвестиційні проекти, здійснює їх техніко-економічне обґрунтування, відбираючи найперспективніші, та формує з них інвестиційні портфелі.

Інвестиційна діяльність підприємства здійснюється відповідно до розроблених стратегічних напрямів, які зумовлюють розподіл інвестицій на капітальні і фінансові.

Капітальні (реальні) інвестиції здійснюються у формі капітального будівництва, придбання (виготовлення) основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, придбання (створення) нематеріальних активів тощо.

Фінансові інвестиції - це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

Фінансові інвестиції поділяються на довгострокові та поточні.

Довгострокові фінансові інвестиції - інвестиції зі строком погашення понад один рік, а також інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.

Поточні фінансові інвестиції - інвестиції зі строком погашення, меншим за один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.

Фінансова діяльність на підприємстві ведеться з метою примноження його грошових коштів і служить для фінансового забезпечення виробничо- господарської діяльності.

У доходах підприємства виділяють доходи від фінансових операцій, які включають:

· дохід від участі в капіталі;

· інші фінансові доходи.

Дохід від участі в капіталі - це доходи від інвестицій, вкладених в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться за методом участі в капіталі.

Метод участі в капіталі - метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування.

Дохід від участі в капіталі включає:

· дохід від інвестицій в асоційовані підприємства;

· дохід від спільної діяльності;

· дохід від інвестицій у дочірні підприємства.

Інші фінансові доходи - це доходи, що виникають у ході фінансової діяльності підприємства, - дивіденди, відсотки та інші доходи від фінансової діяльності, які не включаються в дохід від участі в капіталі.

До доходів підприємства, належать також доходи від іншої звичайної діяльності, яка охоплює інвестиційну та фінансову діяльність підприємства, за винятком фінансових операцій, які забезпечують доходи від участі в капіталі та інші.

Інші доходи підприємства включають:

· дохід від реалізації фінансових інвестицій;

· дохід від реалізації необоротних активів;

· дохід від реалізації майнових комплексів;

· дохід від неопераційної курсової різниці;

· дохід від безоплатно одержаних активів;

· інші доходи від звичайної діяльності.

Доходи, які є наслідком надзвичайних подій, належать до надзвичайних доходів. Вони включають:

· відшкодування надзвичайних витрат страховими компаніями;

· значних благодійних внесків з боку інших підприємств або фізичних осіб.

Підприємство має проводити певну політику щодо зростання грошових надходжень у довгостроковому періоді. Це можливо у результаті: залучення стратегічних інвесторів з метою збільшення обсягу власного капіталу; додаткової емісії акцій; залучення довгострокових фінансових кредитів; продажу частини або всього обсягу фінансових інструментів інвестування; продажу або здавання в оренду обладнання, яке не використовується.

Питання для самоперевірки

1. Що розуміють під рухом грошових коштів?

2. У якому документі міститься інформація про грошові потоки підприємства?

3. Для чого потрібно знати й аналізувати грошові потоки?

4. Дайте визначення операційної, інвестиційної і фінансової діяльності.

5. Розкрийте сутність грошових надходжень та поясніть їх значення для підприємств.

6. Дайте характеристику виручки від реалізації продукції.

7. Назвіть фактори, що впливають на абсолютну суму виручки від реалізації продукції.

8. Які методи обліку виручки Вам відомі?

9. Які методи використовуються при плануванні виручки?

10. Дайте характеристику цін на продукцію і факторів, що на них впливають.

11. Поясніть порядок визначення цін на продукцію.

12. Назвіть склад доходів від іншої операційної діяльності.

13. Охарактеризуйте доходи підприємства від фінансової та інвестиційної діяльності.

14. Назвіть форми та дайте характеристику капітальних і фінансових інвестицій.

15. Охарактеризуйте довгострокові та поточні фінансові інвестиції.

Тема 4. Формування і розподіл прибутку

План

1. Суть прибутку підприємства, порядок його формування.

2. Розподіл прибутку підприємства. 3.Планування валового прибутку підприємства.

4. Сутність і методи обчислення рентабельності підприємства.

1. Суть прибутку підприємства, порядок його формування

Одним з основних завдань виробничо-господарської діяльності будь-якого підприємства є отримання прибутку. Прибуток - найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому підсумку свідчить про рівень та якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Він є важливим джерелом фінансування виробничого й соціального розвитку підприємства.

Сума прибутку підприємства залежить від таких основних факторів, як:

• обсяги виробництва і реалізації продукції;

• ефективність виробничо-господарської діяльності підприємства (ефективність використання основних засобів, виробничих запасів, нематеріальних активів, грошових коштів тощо, які впливають на рівень витрат підприємства).

Окрім того, формування прибутку підприємства залежить від нормативно-правового регулювання порядку визначення собівартості продукції, оподаткування діяльності підприємства та інших чинників. Згідно з чинним законодавством розрізняють обліковий і податковий прибутки (збитки) підприємства.

Податковий прибуток (об'єкт оподаткування) -- це сума прибутку підприємства, визначена за податковим законодавством (згідно із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”), який є об'єктом оподаткування за звітний період.

Обліковий прибуток -- це сума прибутку до оподаткування, визначена в бухгалтерському (фінансовому) обліку, яку записують у Звіті про фінансові результати підприємства за звітний період. Сума облікового прибутку відрізняється від суми податкового прибутку підприємства через відмінності в методиках їх обчислення. Складові облікового прибутку подані на рисунку 4.1.

Можна виділити такі види облікового прибутку підприємства:

• валовий прибуток від реалізації продукції, робіт, послуг;

• прибуток від операційної діяльності;

• прибуток від звичайної діяльності до оподаткування;

• прибуток від надзвичайних подій.

Рис.4.1. Складові облікового прибутку підприємства

У процесі розподілу облікового прибутку розраховують прибуток від звичайної діяльності, чистий прибуток та нерозподілений прибуток підприємства. На рисунку 4.2. зображено схему формування прибутку підприємства.

Серед факторів, які впливають на збільшення прибутку підприємства, можна виділити зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх факторів належать природні умови, державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій та ін. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть спричиняти значний вплив на величину прибутку.

...