Фінанси підприємств

• за цільовим призначенням: кредит для поповнення основного капіталу підприємства; кредит для поповнення оборотного капіталу підприємства; кредит для викупу майна при приватизації;

• за процентною ставкою: кредити з плаваючою процентною ставкою; кредити з фіксованою процентною ставкою;

• за валютою: кредит у національній валюті; кредит у іноземній валюті;

• за забезпеченням: забезпечені (гарантовані нерухомістю, цінними паперами, товарно-матеріальними цінностями, нематеріальними активами, поручительством тощо); бланкові - незабезпечені кредити, які надають тільки фінансово стійким підприємствам на короткий термін (від одного до десяти днів);

• за терміном погашення: онкольний (погашається на першу вимогу банку); короткостроковий (до одного року); середньостроковий (від одного до п'яти років); довгостроковий (понад п'ять років);

• за методом стягнення банківського процента: процент сплачують під час надання кредиту; процент сплачують рівними частинами впродовж терміну кредиту; процент сплачують у момент повернення кредиту.

Підприємства можуть отримувати різноманітні види кредитів та послуг кредитного характеру (рис. 7.3.).

Рис. 7.3. Види банківського обслуговування підприємства

Строковий кредит -- це кредит, який надається повністю відразу ж після укладання кредитної угоди. Його погашають періодичними внесками або одноразово після закінчення терміну надання кредиту.

Кредитна лінія -- це оформлена договором згода банку надати позичальникові кредит протягом певного часу (як правило, одного року) в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми (ліміту кредиту). Контокорентний кредит (овердрафт) -- це вид банківського кредиту в національній або іноземній валюті, що надається надійному клієнтові понад залишок його коштів на поточному рахунку в банку.

Кредит під урахування векселів (обліковий кредит) -- це короткостроковий кредит, який банківська установа надає пред'явникові векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання терміну оплати зобов'язань за ними і сплачуючи пред'явникові векселів їх номінальну вартість за мінусом дисконту.

Дисконт - це сума знижки (відсотка), яку утримують банки при здійсненні операцій з урахування (обліку) векселів.

Акцептний кредит - це один із видів короткострокових кредитів банків, пов'язаний із вексельним обігом. На відміну від облікового кредиту, що надається векселетримачеві (одержувачеві коштів за векселем), акцептний кредит надається векселедавцеві (платникові за векселем) і є гарантійною послугою. Зазвичай кредитну угоду оформляють із використанням переказного векселя, в якому одержувач коштів указує платника, який повинен акцептувати вексель (дати згоду здійснити платіж). Підприємство-векселедавець (платник) виставляє вексель на банк, який при цьому стає трасатом. Банк акцептує вексель за умови, що до настання терміну платежу за векселем підприємство-векселедавець внесе до банку суму, потрібну для його погашення.

Авальний кредит -- це кредит, призначений для сплати банком за зобов'язаннями клієнта в тому разі, коли сам клієнт не зможе цього зробити у формі поручительства або гарантії. Авальний кредит здійснюється у формі авалю векселя. Банківська гарантія має компенсувати ризик господарської діяльності ділових партнерів клієнта. За авальний кредит сплачують комісійні, величина яких залежить від виду вимоги, що випливає з гарантії, а також від терміну дії гарантії.

Принципова відмінність між авальним і акцептним кредитами полягає у характері відповідальності банку. При авальному кредиті - це додаткова відповідальність, при акцептному - це первинна відповідальність (банк і боржник несуть солідарну відповідальність за кредитом).

До банківських послуг кредитного характеру належить факторинг. Факторинг - це система фінансування, за умовами якої банк (чи фактор- фірма) скуповує права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов'язаннями, придбаними у різних осіб. Здебільшого банк купує дебіторські рахунки (рахунки-фактури) на поставлені товари чи надані послуги.

Факторингова угода передбачає, що підприємство-постачальник поступається банкові-посереднику правом отримання платежів від платників за поставлені товари чи надані послуги. Банк-посередник у день подання на інкасо платіжних вимог оплачує їх постачальникові і сам завершує розрахунки з покупцями.

3. Порядок отримання банківського кредиту

Видача банками кредитів суб'єктам підприємницької діяльності здійснюється при дотриманні таких принципів:

· строковості;

· повернення;

· забезпечення;

· цільового характеру;

· платності.

Кредитні взаємовідносини між банком і суб'єктом господарської діяльності регулюються кредитним договором, який укладається між кредитором та позичальником у письмовій формі після надання згоди банком на видачу позики позичальнику.

Для отримання банківського кредиту підприємство-позичальник зобов'язаний подати в банк необхідний пакет документів (рис. 7.4.).

Рис. 7.4. Перелік документів позичальника кредиту

Процедура отримання банківського кредиту складається з таких основних етапів:

· попередні переговори щодо можливості укладення кредитної угоди;

· подання в банк заявки та інших документів на отримання кредиту;

· оцінка банком кредитоспроможності позичальника та ефективності комерційної угоди;

· згода банку на надання кредиту і підписання кредитного договору між підприємством та банком;

· надання кредиту й контроль банку за виконанням підприємством умов кредитування.

Основним документом, який регулює кредитні відносини між підприємством і банком, є кредитний договір. Кредитний договір - це юридичний документ, що визначає взаємні зобов'язання й відповідальність між банком та клієнтом із приводу одержання останнім банківського кредиту.

4. Види небанківського кредитування підприємств

Основними видами небанківського кредитування підприємств є комерційне, лізингове і державне кредитування, кредитування за рахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних інститутів.

Комерційний кредит -- це короткостроковий кредит, що надається продавцем (виробником) продукції покупцеві у формі відтермінування оплати за продані товари, виконані роботи чи надані послуги. Звичайно його оформляють переказним векселем.

На практиці застосовують три види комерційного кредиту:

• кредит із фіксованим терміном погашення;

• консигнація;

• кредитування за відкритим рахунком.

Державний кредит -- це економічні відносини, які виникають між підприємством і державою внаслідок купівлі підприємством державних цінних паперів, а також унаслідок отримання підприємством бюджетних і позабюджетних кредитів.

Бюджетні позики можуть надаватися органам державної виконавчої влади через установи державного Казначейства України та уповноважені банки для фінансування технічного перезброєння і реконструкції особливо важливих підприємств, для нового будівництва в пріоритетних галузях економіки тощо.

Перелік об'єктів, які фінансуються з коштів Державного бюджету, визначає Міністерство економіки за погодженням із Міністерством фінансів. Визначений перелік подають на затвердження Кабінету Міністрів України у складі Державної програми економічного і соціального розвитку України на плановий рік.

Лізинговий кредит - це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцем (кредитором ) лізингоотримувачеві (позичальнику).

Лізинг є довготерміновою орендою машин, обладнання, споруд виробничого призначення. Згідно з чинним законодавством лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи фінансових ресурсів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоотримувачеві майна, що є його власністю (або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоотримувачем у відповідного продавця) за умови сплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів.

У лізингових операціях звичайно беруть участь три сторони: виробник (постачальник) машин і обладнання, організація, що фінансує лізингову угоду (орендодавець), й організація, яка використовує орендоване майно у своїх інтересах (орендар). Організаціями, що фінансують лізингові операції, виступають спеціальні лізингові компанії або банки.

Розрізняють два основних види лізингових операцій - фінансовий і оперативний лізинг.

Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачеві згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути поновлений на нових умовах. У протилежному разі майно повертається власникові або викуповується орендарем за договірною ціною.

Механізм укладання та реалізації лізингової угоди зображено на рисунку 7.5.

Рис. 7.5. Механізм укладання і реалізації лізингової угоди:

1 - надходження замовлення на лізинг обладнання. 2. Аналіз замовлення, замовника (як потенційного лізингоотримувача). 3. Вивчення та обговорення умов постачання обладнання. 4. Прийняття рішення щодо участі в угоді. 5. Укладання лізингової угоди. 6. Укладання кредитної угоди, отримання кредиту для виплати авансу та сплати митних зборів. 7. Укладання кредитної угоди, отримання кредиту для придбання обладнання. 8. Укладання договору купівлі-продажу, оплата вартості майна. 9. Постачання обладнання. 10. Складання акта приймання-передачі обладнання. 11. Страхування майна на користь лізингодавця за рахунок лізингоотримувача. 12. Сплата лізингових платежів. 13. Погашення кредиту лізингоотримувачем. 14. Погашення кредиту лізингодавцем

За користування лізинговим кредитом сплачується лізинговий платіж, який уключає суму амортизації об'єкта лізингу за період лізингової угоди, процент за лізинговий кредит, лізингову маржу, відшкодування страхових платежів тощо.

Для отримання лізингового кредиту укладають лізингову угоду, складають акт приймання-передачі об'єкта лізингу в експлуатацію, а в окремих випадках - договір на технічне обслуговування майна.

Вітчизняні підприємства мають можливість отримувати кредити в міжнародних фінансових і кредитних установах, зокрема кредитні лінії Світового банку та Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), Агентства США з міжнародного розвитку, фонду Євразія тощо.

Питання для самоперевірки

1. Дайте визначення кредиту. Чим зумовлена його необхідність?

2. Які основні принципи кредитування?

3. Які основні об'єкти короткострокового кредитування на підприємстві?

4. Які основні об'єкти довгострокового кредитування на підприємстві?

5. Як можна класифікувати кредити, що отримують підприємства?

6. Перелічіть види банківських кредитів. Розкрийте їх сутність.

7. Яка процедура отримання кредиту підприємством?

8. Який зміст кредитного договору, що укладається між підприємством та банком?

9. У чому полягає необхідність і сутність комерційного кредитування?

10. Який механізм отримання підприємством лізингового кредиту?

11. Яка процедура кредитування малих підприємств?

12. Що являє собою відсоток за кредит? Які існують види відсоткових ставок?

13. Розкрийте способи та джерела погашення банківського кредиту.

Тема 8. Фінансове забезпечення відтворення основних засобів

План

1. Сутність основних засобів.

2. Знос та амортизація основних засобів.

3. Капітальні вкладення, їх види та форми здійснення.

4. Показники стану та ефективності використання основних засобів.

1. Сутність основних засобів

До основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних та соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше від одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) і вартість одиниці перевищує певну (встановлену на підприємстві) суму.

Основні засоби зараховують на баланс підприємства за їх первісною вартістю. У процесі експлуатації основні засоби оцінюють за їх справедливою (ринковою або переоціненою), залишковою (балансовою) і ліквідаційною вартістю.

Первісна вартість об'єкта основних засобів складається із:

• суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

• реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів; суми ввізного мита;

• суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

• втрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

• витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів, інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Використовуються різні ознаки класифікації основних засобів (рис. 8.1)

Частка вартості окремих груп основних засобів підприємства характеризує її структуру.

Завдання фінансових служб - сформувати оптимальну структуру основних засобів підприємства, зокрема забезпечити оптимальне співвідношення між їх активною і пасивною частинами, між обсягом виробничих і невиробничих основних засобів тощо.

Поліпшити структуру основних засобів можна шляхом їх оновлення, модернізації та ліквідації зайвих або малоефективних об'єктів основних засобів.



Рис. 8.1. Класифікація основних засобів

2. Знос та амортизація основних засобів

Знос об'єкта - це сума амортизації з початку його корисного використання. Розрізняють два види зносу основних засобів - фізичний і моральний.

Фізичний знос являє собою частину вартості, яку переносить на продукцію засіб праці внаслідок його використання в тому розмірі, в якому він втрачає споживчу вартість. Фізичний знос є результатом використання основних засобів, а також дії природних факторів. Цей знос частково відновлюється шляхом ремонту, реконструкції і модернізації основних фондів.

Моральний знос проявляється в тому, що застарілі основні засоби за своєю конструкцією, продуктивністю, економічністю, якістю продукції відстають від нових зразків. Тому періодично виникає необхідність заміни основних засобів, особливо їх активної частини. При цьому в сучасній економіці головним фактором, що викликає необхідність заміни, є моральний знос.

Амортизація -- це процес поступового перенесення вартості основних виробничих фондів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань, установлених законодавством на продукцію, що виготовляється з їх допомогою. Таким чином, амортизація є економічним зносом, який виражений у грошовій формі.

Амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:

1) Прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів;

2) Зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату відділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;

3) Прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, що обчислюється виходячи зі строку корисного використання об'єкта, і подвоюється;

4) Кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, котрі залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

5) Виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації розраховується діленням вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), котрий підприємство очікує виробити (виконати) із використанням об'єкта основних засобів.

Підприємства, що є платниками податку на прибуток, з метою оподаткування прибутку повинні застосовувати податковий метод нарахування амортизації. Згідно зі змінами від 24.12.2002 р. в Законі України

„Про оподаткування прибутку підприємства” встановлено норми амортизаційних відрахувань з 01.01. 2004 р. для кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в таких розмірах:

На квартал:

Група 1 - 2%;

Група 2 - 10%;

Група 3 - 6%;

Група 4 - 15%.

Відповідно до податкового законодавства, підприємства всіх форм власності мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації (Кі), який визначається за формулою

Коефіцієнт індексації (Кі) = (Індекс інфляції року - 10) /100

Якщо значення Кі не перевищує одиниці (10%), індексація не проводиться.

3. Капітальні вкладення , їх види та форми здійснення

Відновлення основних фондів на діючих підприємствах здійснюється за рахунок капітальних вкладень.

Капітальні вкладення - витрати на створення нових, розширення, реконструкцію та модернізацію діючих основних фондів.

Поняття „капітальні вкладення” є тотожним поняттю „інвестиції”. У зв'язку з цим поняття „капітальні вкладення” розглядається як інвестиції, які спрямовані на створення нових, розширення, реконструкцію та модернізацію діючих основних засобів.

Капітальні вкладення, залучення в створення та відновлення основних фондів, підрозділяються за призначенням:

· на капітальні вкладення виробничого призначення;

· на капітальні вкладення невиробничого призначення.

Залежно від джерел фінансування капітальні вкладення бувають:

· державні;

· державні централізовані;

· недержавні;

· змішані капітальні вкладення.

Розширення основних фондів виробничого призначення може здійснюватись за рахунок нового будівництва виробничих об?єктів, розширення реконструкції та переозброєння діючих підприємств.

Обсяги капітальних інвестицій загалом і за їх окремими видами підприємства визначають щорічно, виходячи з потреби в них і наявних джерел фінансування.

Капітальні вкладення підприємств-інвесторів забезпечуються фінансовими ресурсами з різних джерел (рис. 8.2.).

Рис. 8.2. Склад джерел фінансування капітальних вкладень на підприємстві

Однією з форм відтворення основних фондів є їх ремонт. Вчасне проведення ремонтру діючих основних виробничих фондів запобігає передчасному їх зносу і вибуттю, продовжує термін служби, підвищує експлуатаційні можливості й ефективність використання відремонтованих фондів.

Ремонт - усунення ушкоджень, поломок, вад у чомусь.

Ремонт основних фондів - це усунення ушкоджень, поломок, вад в основних засобах із метою відновлення їх експлуатаційних якостей.

Розрізняють поточний, середній і капітальний ремонти основних засобів.

Капітальний ремонт -- це ремонт, при якому відбувається заміна зношених конструкцій та деталей або всіх деталей та вузлів, розбирання агрегату тощо. Він здійснюється з періодичністю більше ніж один рік.

Поточний ремонт -- це виконання дрібних робіт із виправлення та часткової заміни окремих деталей об'єкта основних засобів, робіт із підтримання їх у нормальному санітарно-технічному стані.

Середній ремонт за складністю і характером проведення близький до капітального. Однак, на відміну від останнього, він проводиться кілька разів на рік.

4. Показники стану та ефективності використання основних засобів

Для забезпечення відтворення основних засобів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних засобів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства.

Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи (рис. 8.3.).

Рис. 8.3. Показники забезпечення, стану та ефективності використання основних засобів

Фондоозброєність - це відношення балансової вартості основних фондів до середньооблікової чисельності працівників.

Фондомісткість - це відношення балансової вартості основних фондів до вартості виробленої продукції.

Фондовіддача - це відношення вартості виробленої продукції до балансової вартості основних фондів.

Коефіцієнт зносу основних фондів - це відношення суми зносу основних фондів до балансової вартості основних фондів.

Коефіцієнт придатності основних фондів - відношення залишкової вартості основних фондів до балансової вартості основних фондів (або 1 - коефіцієнт зносу).

Коефіцієнт оновлення основних фондів - відношення вартості введених основних фондів за звітний період до вартості основних фондів на кінець року.

Коефіцієнт вибуття основних фондів - це відношення вартості виведених основних фондів за звітний період до вартості основних фондів на початок року.

Коефіцієнт приросту основних засобів - це відношення різниці вартості уведених і виведених основних засобів за звітний період до балансової вартості основних засобів.

Рентабельність основних фондів - це відношення балансового прибутку до балансової вартості основних фондів на кінець звітного періоду, виражене у відсотках.

Питання для самоперевірки

1. Що належить до основних засобів підприємства?

2. На які групи поділяються основні засоби?

3. Що розуміють під відтворенням основних засобів?

4. У чому полягає суть понять зносу та амортизації основних засобів?

5. Які існують методи нарахування амортизаційних відрахувань?

6. Охарактеризуйте нарахування амортизації основних засобів, передбачене податковим законодавством.

7. У чому полягає сутність прискорених методів нарахування амортизаційних відрахувань?

8. З якою метою і яким чином проводиться переоцінка основних засобів?

9. З якою метою та яким чином здійснюється індексація основних засобів?

10. Які є джерела фінансування капітальних вкладень підприємств?

11. Який порядок фінансування капітальних вкладень підприємств?

12. Який порядок фінансування витрат на поліпшення основних засобів підприємств?

13. Які показники стану та ефективності використання основних засобів?

Тема 9. Оцінка фінансового стану підприємства

План

1. Необхідністьі сутність фінансовго аналізу.

2. Інформаційне забезпечення оцінки фінансовго стану підприємства.

3. Показники оцінки фінансового стану підприємства.

1. Необхідність і сутність фінансовго аналізу

Підприємства, які працюють в умовах ринкових відносин, несуть повну відповідальність за своїми зобов'язаннями перед ланками фінансово- кредитної системи, постачальниками, своїми працівниками, а також за результати своєї виробничо-фінансової діяльності. Здатність підприємства вчасно погашати свої боргові зобов'язання характеризує його фінансовий стан.

Фінансовий стан -- це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Основною метою аналізу фінансового стану підприємства є об'єктивна і комплексна його оцінка та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування і використання фінансових ресурсів.

За змістом аналіз фінансового стану підприємства поділяється на внутрішній і зовнішній. Внутрішній аналіз проводиться економічною службою підприємства з метою оцінки і прогнозування фінансового стану. Зовнішній аналіз здійснюється засновниками, інвесторами, банкаим, акціонерами, постачальниками, податковими і фінансовими органами з метою встановлення можливостей вигідного вкладення коштів, оцінки умов кредитування і визначення ступення ризику, вчасного отримання платежів, перевірки дотримання підприємством податкової і бюджетної дисципліни тощо.

Деталізація методики аналізу фінансового стану підприємства залежить від поставлених завдань, а також факторів інформаційного, методичного і кадрового забезпечення. За глибиною проведення аналіз фінансовго стану поділяється на експрес-аналіз та деталізований аналіз.

Метою експрес-аналізу є наочна і доступна оцінка фінансового стану й динаміки економічного розвитку підприємства шляхом розрахунку порівняно невеликої кількості найбільш важливих показників. Експрес-аналіз завершується висновком про стійкий, нестійкий (передкризовий) або кризовий фінансовий стан підприємства і доцільність або необхідність більш глибокого й детального аналізу.

Мета деталізованого аналізу - комплексна характеристика майнового і фінансового стану підприємства, оцінка динаміки фінансових результатів його діяльності, обґрунтування перспективних параметрів розвитку. Деталізований аналіз конкретизує, доповнює і розширює окремі напрями експрес-аналізу.



2. Інформаційне забезпечення оцінки фінансовго стану підприємства

Інформаційною базою для оцінювання фінансовго стану підприємства є:

· баланс (форма №1);

· звіт про фінансові результати (форма №2);

· звіт про рух грошових коштів (форма №3);

· звіт про власний капітал (форма №4);

· примітки до звітів із показниками та поясненнями, що

забезпечують деталізацію і обґрунтованість статей фінансових звітів;

· статистична звітність та оперативні дані.

Інформація, яка береться до уваги для аналізу фінансового стану підприємства, за доступністю поділяється на відкриту і закриту (таємну).

Інформація, що міститься в бухгалтерській та статистичній звітності й виходить за межі підприємства, є відкритою.

Але кожне підприємство розробляє свої планові і прогнозовані показники, норми, нормативи, ліміти, тарифи тощо. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й "ноу-хау". Підприємство має право тримати таку інформацію в таємниці, тобто вона є закритою.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її змін, що робить можливим ретроспективний аналіз результатів діяльності підприємства і їх прогнозування (табл. 9.1.).



Таблиця 9.1

Призначення основних компонентів фінансової звітності

Компоненти фінансової звітності	Зміст	Використання інформації
Баланс	Наявність економічних ресурсів, які контролюються підприємством на дату ба-лансу	Оцінка структури ресурсів підприємства, їхньої ліквідності та платоспроможності підприємства; прогнозування майбутніх потреб у позичках; оцінка та прогнозування змін в економічних ресурсах, які підприємство (ймовірно) контро-люватиме в майбутньому
Звіт про фінансові результати	Доходи, витрати та фінан-сові результати діяльності підприємства за звітний період	Оцінка та прогноз прибутковості діяльності підприємства, структури доходів і витрат
Звіт про власний капітал	Зміни в складі власного капіталу підприємства про-тягом звітного періоду	Оцінка та прогноз змін у власному капіталі
Звіт про рух грошових коштів	Генерування та викорис-тання грошових коштів протягом звітного періоду	Оцінка і прогноз операційної, інвестиційної та фінансової діяль-ності підприємства
Примітки до фінансової звітності	Вибрана облікова політика. Інформація, не наведена безпосередньо у фінансових звітах, але обов'язкова за П(С)БО. Додатковий аналіз статей звітності, необхідний для забезпечення її пра-вильного розуміння користу-вачами	Оцінка та прогноз: облікової політики; ризиків і непевності, які впливають на підприємство, його ресурси й зобов'язання; діяльності підрозділів підприємства тощо

Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї, як на головне джерело фінансової інформації, під час прийняття економічних рішень (рис. 9.1.).

Призначення фінансової звітності, досліджуваної за допомогою різних методів, що використовуються у фінансовому аналізі, полягає перш за все в тому, щоб допомогти її користувачам виробити кваліфіковані висновки і прийняти відповідні рішення, направлені на поліпшення фінансового стану підприємства.

Рис. 9.1. Інформаційні потреби основних користувачів фінансової звітності

3. Показники оцінки фінансового стану підприємства

Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його фінансово-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об'єктивно здійснити не через один (нехай і найважливіший) показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства.

Показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб усі, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання: наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні? У кожного з партнерів підприємства (акціонерів, банківських установ, податкових адміністрацій) є свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожен партнер міг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

Зрозуміло, що в доброму фінансовому стані зацікавлене передусім саме підприємство. Однак добрий фінансовий стан будь-якого підприємства формується в процесі його взаємовідносин із постачальниками, покупцями, акціонерами, банківськими установами та іншими юридичними і фізичними особами. З другого боку, безпосередньо від підприємства залежить міра його економічної привабливості для всіх цих осіб, що завжди мають можливість вибору між багатьма підприємствами, спроможними задовольнити той самий економічний інтерес.

Відтак необхідно систематично, детально і в динаміці аналізувати фінанси підприємства, оскільки від поліпшення фінансового стану підприємства залежить його економічна перспектива.

Традиційно оцінка фінансового стану підприємства здійснюється за даними балансу і звіту про фінансові результати за такими основними напрямами:

• характеристика майнового стану підприємства;

• характеристика джерел формування фінансових ресурсів;

• оцінка фінансової стійкості;

• оцінка ліквідності балансу;

• аналіз і оцінка показників прибутку і рентабельності.

Загальне уявлення про фінансовий стан підприємства дає аналіз структури вартості його майна. Основними характеристиками майнового стану виступають: валюта балансу, частка необігових коштів у валюті балансу, частка активної частки основних засобів, коефіцієнт зношення основних засобів. Характеризуючи джерела формування фінансових ресурсів, слід розрахувати коефіцієнт фінансової незалежності підприємства і дослідити його динаміку, а також джерела формування основних фондів та обігових засобів.

Фінансова стійкість - це такий рух грошових коштів, який забезпечує постійне перевищення надходжень коштів над їх витратами, забезпечує вільне маневрування грошовими коштами і шляхом їх ефективного використання сприяє безперебійному процесу виробництва й реалізації продукції.

Зовнішнім проявом фінансової стійкості виступає платоспроможність

-здатність вчасно і повністю виконати свої платіжні зобов'язання. Вищою формою сталості підприємства є його кредитоспроможність -- наявність умов для отримання кредиту і здатність вчасно повернути взяту позику зі сплатою відповідних процентів.

Відносними показниками, за допомогою яких характеризують фінансову сталість, виступають:

• частка власного капіталу в загальній сумі джерел;

• коефіцієнт співвідношення позикового і власного капіталу;

• частка позикового капіталу в загальній сумі довгострокових пасивів, під якими розуміють власний та позиковий капітал;

• коефіцієнт забезпеченості процентів по кредитах і позиках.

В якості основних характеристик платоспроможності виступають:

• величина власних обігових коштів;

• коефіцієнти ліквідності.

Горизонтальний (або трендовий) фінансовий аналіз базується на вивченні динаміки окремих фінансових показників в часі. В процесі використання цієї системи аналізу розраховуються темпи росту окремих показників фінансової звітності за кілька періодів і визначаються загальні тенденції їх зміни. У фінансовому менеджменті найбільше розповсюдження дістали наступні види горизонтального (трендового) фінансового аналізу:

1. Зіставлення фінансових показників звітного періоду з показниками попереднього періоду.

2. Зіставлення фінансових показників звітного періоду з показниками аналогічного періоду минулого року.

3. Зіставлення фінансових показників за ряд попередніх періодів.

Вертикальний (або структурний) фінансовий аналіз базується на структурному розкладенні окремих показників фінансової звітності підприємства. В процесі здійснення цього аналізу розраховується питома вага окремих структурних складових агрегованих фінансових показників. У фінансовому менеджменті найбільш поширеними є наступні види вертикального (структурного) аналізу:

1. Структурний аналіз активів.

2. Структурний аналіз капіталу.

3. Структурний аналіз грошових потоків.

Порівняльний фінансовий аналіз базується на зіставленні значень окремих груп аналогічних показників між собою. В процесі використання цієї системи аналізу розраховуються розміри абсолютних і відносних відхилень порівняльних показників. У фінансовому менеджменті найбільше розповсюдження дістали наступні види порівняльного фінансового аналізу:

1. Порівняльний аналіз фінансових показників даного підприємства і середньогалузевих показників

2. Порівняльний аналіз фінансовим показників даного підприємства і підприємств-конкурентів.

3. Порівняльний аналіз фінансових показників окремих структурних одиниць і підрозділів даного підприємства (його "центрів відповідальності").

4. Порівняльний аналіз звітних і планових (нормативних) фінансових показників.

Аналіз фінансових коефіцієнтів (R-аналіз) базується на розрахунку співвідношення різних абсолютних показників фінансової діяльності підприємства між собою.

1. Коефіцієнти оцінки фінансової стійкості підприємства дозволяють виявити рівень фінансового ризику.

2. Коефіцієнти оцінки платоспроможності (ліквідності) характеризують можливість підприємства вчасно розраховуватися за своїми поточними фінансовими зобов'язаннями за рахунок оборотних активів різного рівня ліквідності.

3. Коефіцієнти оцінки оборотності активів характеризують, наскільки швидко сформовані активи обертаються в процесі господарської діяльності підприємства.

4. Коефіцієнти оцінки оборотності капіталу характеризують, наскільки швидко капітал підприємства обертається в процесі його господарської діяльності.

5. Коефіцієнт оцінки рентабельності (прибутковості) характеризують спроможність підприємства генерувати необхідний прибуток у процесі своєї господарської діяльності і визначають загальну ефективність використання активів та вкладеного капіталу.

Інтегральний фінансовий аналіз дозволяє одержати найбільш поглиблену (багатофакторну) оцінку умов формування окремих агрегованих фінансових показників.

За допомогою Звіту про рух грошових коштів підприємства можна простежити порядок фінансування операцій підприємства і використання ним фінансових ресурсів. Інформація про рух грошових коштів корисна тим, що вона дає користувачам фінансової звітності базу для оцінки здатності підприємства приваблювати і використовувати грошові засоби та їх еквіваленти.

За станом руху грошових потоків можна судити про якість управління підприємством. Цю залежність зображено на рисунку 9.2.

Рис. 9.2. Залежність якості управління від структури грошових потоків



Питання для самоперевірки

1. Дайте визначення поняття „фінансовий стан”.

2. Які інформаційні джерела використовуються для проведення аналізу й оцінки фінансового стану?

3. Для яких категорій спеціалістів становлять професійний інтерес аналіз і оцінка фінансового стану підприємства?

4. Які методичні прийоми можна застосовувати для проведення аналізу фінансового стану підприємства?

5. Які принципи класифікації показників оцінки фінансового стану підприємства за різними ознаками та яка їх економічна сутність?

6. Який порядок розрахунку і методи оцінювання показників оцінки майнового стану підприємства?

7. Який порядок розрахунку та методи оцінювання показників ліквідності та платоспроможності?

8. Який порядок розрахунку і методи оцінювання показників ділової активності підприємства?

9. Який порядок розрахунку та методи оцінювання показників рентабельності підприємства?

10. Який порядок розрахунку і методи оцінювання показників акціонерного капіталу?

11. Дайте визначення фінансової стійкості.

12. Які показники характеризують фінансову стійкість підприємства?

13. Перелічіть типи фінансової стійкості. На основі яких критеріїв вони визначаються?

14. Яким чином здійснюється комплексна оцінка фінансового стану підприємства?

15. Які способи зміцнення фінансової стійкості підприємства?



Тема 10. Фінансове планування на підприємствах

План

1. Поняття фінансової стратегії підприємства.

2. Зміст, завдання та методи фінансового планування.

3. Зміст перспективного, поточного та оперативного фінансового плану підприємства.

4. Бюджетування в системі оперативного фінансового планування.

1. Поняття фінансвої стратегії підприємства

Фінансова стратегія підприємства - складова його загальної економічної стратегії, яка охоплює систему довготермінових завдань фінансової діяльності підприємства та шляхів їх досягнення. Мета фінансової стратегії підпорядковується загальній меті економічного розвитку підприємства.

Розроблення фінансової стратегії підприємства пов'язане з вирішенням таких основних завдань:

· визначення перспективних напрямів розвитку фінансових взаємовідносин підприємства з діловими партнерами;

· обґрунтування основних джерел фінансового забезпечення діяльності підприємства;

· вибір оптимальних способів інвестиційної діяльності підприємства;

· зведення до мінімуму фінансових ризиків підприємства;

· забезпечення фінансової стійкості і рентабельності діяльності підприємства;

· визначення способів та методів виходу підприємства з фінансової кризи.

Фінансова стратегія підприємства є основою для розроблення його фінансової політики. Фінансова політика підприємства - це форма реалізації фінансової ідеології та стратегії підприємства в розрізі окремих аспектів його фінансової діяльності. Фінансова політика формується лише за окремими напрямами фінансової діяльності підприємства, що потребують найефективнішого управління для досягнення головної стратегічної мети цієї діяльності.

Основними напрямами фінансової політики підприємства є: політика формування активів і структури капіталу; політика управління активами й інвестиціями; політика залучення фінансових ресурсів; політика управління фінансовими ризиками і запобігання банкрутству. Формування фінансової політики підприємства має здебільшого багаторівневий характер. Так, наприклад, у межах політики формування фінансових ресурсів підприємства може розроблятися політика формування власних фінансових ресурсів і політика їх залучення із зовнішніх джерел. У свою чергу політика формування власних фінансових ресурсів може включати самостійні блоки: цінову політику, податкову, амортизаційну, дивідендну, інвестиційну політику тощо. Цінова політика - це політика формування цін на продукцію підприємства з урахуванням динаміки кон'юнктури ринку (попиту й пропозиції) та рівня витрат на виготовлення і реалізацію продукції. Податкова політика ґрунтується на виборі оптимального способу здійснення податкових платежів за наявності альтернативних варіантів господарської діяльності підприємств. Амортизаційна політика - це політика управління амортизаційним відрахуваннями з метою інвестування їх у виробничу діяльність підприємства. Дивідендна політика підприємства ґрунтується на оптимізації пропорцій між частиною прибутку підприємства, що використовується на споживання (виплату дивідендів), і тією частиною прибутку, яку капіталізують.

Важливою складовою фінансової політики підприємства є його інвестиційна політика, яка полягає у виборі та реалізації найвигідніших шляхів розширення й оновлення активів підприємства задля забезпечення основних напрямів його економічного розвитку.

Фінансова стратегія підприємства втілюється в його стратегічному перспективному плані розвитку, в якому визначають основні альтернативні фінансові показники діяльності підприємства, відповідно до передбачуваних варіантів розвитку ринкового середовища. Розроблення альтернативних фінансових планів, які дають змогу прогнозувати ймовірні зміни фінансового стану і фінансових результатів діяльності підприємства, здійснюється на основі моделювання, факторного аналізу і нормування.

У перспективному фінансовому плані розробляють прогноз звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, прогноз балансу активів і пасивів підприємства тощо.

Ефективність фінансової стратегії залежить від того, чи враховує вона реальні економічні можливості підприємства та стан і тенденції розвитку зовнішнього щодо підприємства підприємницького середовища.

2. Зміст, завдання та методи фінансового планування

Фінансове планування - це розроблення системи фінансових планів за окремими напрямами фінансової діяльності підприємства, які забезпечують реалізацію його фінансової стратегії у плановому періоді. Мета фінансового планування - забезпечення поточної діяльності підприємства необхідними фінансовими ресурсами.

Основними завданнями фінансового планування є :

· оптимізація фінансових відносин підприємства з діловими партнерами у плановому періоді;

· фінансове забезпечення основної, операційної та іншої звичайної діяльності підприємства;

· визначення способів ефективного інвестування капіталу підприємства у плановому періоді;

· забезпечення раціонального використання матеріально-технічних і фінансових ресурсів підприємства у плановому періоді;

· контроль за організацією поточних розрахунків і використанням платіжних засобів підприємства.

Фінансовий план розробляють на основі: загальної фінансової стратегії підприємства; основних напрямів його фінансової політики; даних про планові обсяги виробництва та реалізації продукції; показників розвитку фінансового ринку; результатів фінансового аналізу діяльності підприємства за попередні звітні періоди; оцінки фінансового стану і резервів економічного розвитку підприємства на початок планового періоду тощо.

Для розроблення фінансових планів застосовують такі методи:

· балансовий, згідно з яким балансують не тільки підсумкові показники доходів і витрат, а й для кожної статті витрат визначають конкретні джерела їх покриття;

· нормативний, за яким потребу у фінансових ресурсах визначають на основі фінансових норм і нормативів (ставки податків, норми амортизації тощо);

· розрахунково-аналітичний, відповідно до якого планові показники розраховують на основі фактичних даних за базовий період та індексів їх зміни у плановому періоді;

· методи економіко-математичного моделювання для прогнозування значення показників та оптимізації планових рішень.

На основі розробленого фінансового плану можна визначити, який обсяг грошових коштів може мати підприємство у своєму розпорядженні, які основні джерела їх надходження, чи достатньо коштів для виконання планових завдань, скільки коштів потрібно перерахувати до бюджету, кредиторам, страховим компаніям тощо, як буде розподілятися прибуток підприємства, чи збалансовані доходи з витратами підприємства тощо.

Фінансове планування можна розглядати як єдиний процес, що включає шість етапів (рис. 10.1.).

Рис. 10.1. Основні етапи фінансовго планування на підприємстві

3. Зміст перспективного, поточного та оперативного фінансового плану підприємства

На підприємстві фінансове планування проводиться за трьома основними напрямами: перспективне фінансове планування; поточне фінансове планування; оперативне фінансове планування. Кожній із цих трьох підсистем властиві певні форми розроблюваних фінансових планів (табл. 10.1).

Період перспективного фінансового плану визначається загальною фінансовою стратегією підприємства, економічною стабільністю, можливостями прогнозування обсягів фінансових ресурсів і напрямів їх використання. У ньому зазначають найважливіші показники, пропорції та темпи розширеного виробництва. Розробляючи довгострокові фінансові плани, використовують спрощені методи розрахунків доходів і статей витрат, які найчастіше мають вигляд прогнозу й потім уточнюються в поточних планах. Прогнозування базується на узагальненні та аналізі наявної інформації з подальшим моделюванням можливих варіантів розвитку ситуацій і фінансових показників.

Стратегічному фінансовому плануванню притаманні такі характерні риси:

· спрямованість у середньострокову та далекострокову перспективу;орієнтація на розв'язання ключових, визначальних для фінансової системи підприємств цілей, від досягнення яких залежить його виживання;

· органічне ув'язування накреслених цілей з обсягом і структурою ресурсів, потрібних для їх досягнення;

· урахування впливу на планований об'єкт численних зовнішніх факторів, розроблення заходів для успішного розв'язання завдань планової фінансової системи;

· адаптивний характер, тобто здатність передбачати зміни зовнішнього і внутрішнього середовища фінансового планування об'єкта та пристосовувати до них процес його функціонування.

Таблиця 10.1

Характеристика підсистем фінансового планування

Підсистеми фінансового планування	Форми розроблюваних планів	Період планування
Перспективне (стратегічне) планування	Прогноз звіту про прибутки та збитки Прогноз звіту про рух грошових коштів Прогноз бухгалтерського балансу	3-5 років
Поточне планування	План доходів і видатків операційної діяльності План доходів і видатків інвестиційної діяльності План надходження і витрачання грошових коштів Балансовий план	1 рік
Оперативне планування	Платіжний календар Касовий план	Декада, місяць, квартал

Поточний план складається на один рік. У ньому деталізують доходні і видаткові статті, використовують точніші порівняно з перспективними планами методи розрахунків. Цей вид фінансового планування характеризується розробленням конкретних видів фінансових планів. Вони дають можливість підприємству визначити на поточний період усі джерела фінансування його розвитку, сформувати структуру його доходів і витрат, забезпечити постійну платоспроможність, а також визначити структуру активів та капіталу фірми на кінець планового періоду. Дані, включені у поточні фінансові плани, характеризують такі параметри:

· фінансову стратегію підприємства;

· результати фінансового аналізу за попередній період;

· плановані обсяги виробництва і реалізації продукції, а також інші економічні показники операційної діяльності підприємства;

· систему розроблених на підприємстві норм і нормативів витрат окремих видів ресурсів;

· чинну систему оподаткування;

· чинну систему норм амортизаційних відрахувань;

· середні ставки кредитного та депозитного процентів на фінансовому ринку тощо.

Оперативне планування доповнює поточне і використовується з метою контролю за надходженням поточної виручки на поточний рахунок та витрачанням наявних фінансових ресурсів. Для здійснення оперативного планування фінансової діяльності розробляються комплекси короткострокових планових завдань щодо фінансового забезпечення основних напрямів господарської діяльності підприємства.

Оперативне фінансове планування включає складання та використання платіжного календаря, касового плану і розрахунку потреби у короткостроковому кредиті.

Платіжний календар - це оперативний фінансовий план, який розробляють зазвичай на місяць із розбивкою на декади або тижні. У ньому визначають очікувані грошові потоки ( у національній та іноземній валютах) за всіма напрямами і термінами їх надходження й використання, а також порівнюють залишки грошових коштів, їх надходження і вибуття та оцінюють спроможність підприємства вчасно виконувати всі свої поточні фінансові зобов'язання.

Касовий план - це план обороту готівки підприємства, необхідний для контролю за її надходженням і витрачанням. Він потрібний підприємству для того, щоб більш точно визначити розмір зобов'язань перед працівниками із заробітної плати, нарахувань на заробітну плату та інших виплат.

4. Бюджетування в системі оперативного фінансовго планування

...