Фінанси підприємств

Внутрішні фактори поділяються на виробничі й невиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів та предметів праці, трудових і фінансових ресурсів. Ці фактори в свою чергу поділяються на екстенсивні (кількісні зміни) та інтенсивні (якісні зміни).

До позавиробничих факторів належать постачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці й побуту тощо.

При здійсненні фінансово-господарської діяльності всі ці фактори знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності.

Рис. 4.2. Схема формування прибутку підприємства

2. Розподіл прибутку підприємства

Об'єктом розподілу є балансовий прибуток підприємства. Під його розподілом розуміють направлення прибутку в бюджет і використання на підприємстві та за його межами. Законодавчо розподіл прибутку регулюється в тій його частині, яка надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків й інших обов'язкових платежів. Визначення напрямів витрачання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, структури статей його використання знаходиться в компетенції підприємства.

Принципи розподілу прибутку можна сформувати наступним чином:

· прибуток, отриманий підприємством у результаті здійснення виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом;

· прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків, обов'язкових платежів, ставки яких не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх нарахування та внесення до бюджетів установлюються законодавчо;

· величина прибутку підприємства, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості в зростанні обсягів виробництва та поліпшення результатів виробничо-господарської і фінансової діяльності;

· прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства в першу чергу направляється на заощадження, забезпечення його подальшого розвитку і тільки в іншій частині - на потреби споживання.

На підприємстві розподілу підлягає чистий прибуток, тобто прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов'язкових платежів.

Розподіл чистого прибутку - один із напрямів внурішньофірмового планування, значення якого в ринкових умовах зростає. Порядок розподілу і використання чистого прибутку на підприємстві фіксується в статуті підприємства.

При прийнятті рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинно знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення працівників та інші цілі. Схема розподіл чистого прибутку представлена на рисунку 4.3.

Рис. 4.3. Схема розподілу чистого прибутку

Суму прибутку підприємства, що залишається після його розподілу, називають нерозподіленим прибутком. Нерозподілений прибуток обліковують на окремому бухгалтерському рахунку і його суму записують у бухгалтерському балансі.

3. Суть і планування валового прибутку підприємства

Прибуток від основної діяльності підприємства (валовий прибуток) формується в результаті продажу продукції, реалізації виконаних робіт чи наданих послуг. Його сума залежить від двох основних факторів: обсягу продажу (чистого доходу) та собівартості реалізованої продукції, робіт або послуг.

Собівартість продукції, робіт, послуг -- це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання). Склад і порядок калькулювання витрат, які включають до собівартості продукції (робіт, послуг), регулюються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати» і Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг), затвердженими наказом № 47 Державного комітету промислової політики України від 2 лютого 2001 року.

До виробничої собівартості продукції включають прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, загальновиробничі витрати (змінні), загальновиробничі витрати та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Детальний перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством самостійно.

До прямих матеріальних витрат належить вартість сировини та основних матеріалів, купованих напівфабрикатів і комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Оцінку прямих матеріальних витрат здійснюють одним із таких методів:

• ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

• середньозваженої собівартості;

• собівартості перших за часом надходжень запасів (ФІФО);

• собівартості останніх за часом надходжень запасів (ЛІФО);

• нормативних затрат;

• ціни продажу.

До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну платню та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат належать усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи з прямої заробітної плати, плата за оренду земельних і майнових паїв, втрати від браку, що відповідають вартості остаточно забракованої продукції, та витрати на виправлення браку з конкретної продукції.

До складу загальновиробничих витрат уключають витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами і дільницями, витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів тощо), амортизація основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого призначення, витрати на утримання, експлуатацію й ремонт, страхування та операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення, витрати на вдосконалення технології та організації виробництва, витрати на опалення, освітлення, водопостачання й інше утримання виробничих приміщень, витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу, технологічний контроль за виробничими процесами та якістю продукції тощо), витрати на охорону праці, техніку безпеки, охорону навколишнього природного середовища, інші витрати (на внутрішньозаводське переміщення вантажів, нестачі і втрати від псування цінностей, оплата простоїв) тощо.

Загальна сума прямих витрат і розподілених загальновиробничих витрат підприємства за звітний період характеризує собівартість його валової продукції.

Собівартість товарної (готової) продукції розраховують шляхом коригування собівартості валової продукції підприємства у звітному періоді на зміну залишків незавершеного виробництва на початок і кінець звітного періоду.

Собівартість реалізованої продукції обчислюють як алгебраїчну суму собівартості товарної продукції та зміни залишків готової продукції на складах підприємства на початок і кінець звітного періоду.

У фінансовій звітності подають інформацію про склад витрат підприємства за економічними елементами.

Економічний елемент - це сукупність економічно однорідних видів витрат. Виділяють такі економічні елементи витрат: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати.

Прибуток від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг є основним джерелом формування власних фінансових ресурсів підприємства. Тому важливо правильно обґрунтувати його величину на плановий період.

На підприємствах виробничої сфери застосовують три основні методи обчислення планового прибутку від реалізації продукції:

1)метод прямого розрахунку;

2)метод розрахунку прибутку за показником витрат на 1 гривню продукції;

3)економічний (аналітичний) метод.

Згідно з методом прямого розрахунку планову суму прибутку обчислюють за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку потрібні такі вихідні дані:

· плановий обсяг реалізації продукції за асортиментом виробів;

· планова собівартість одиниці кожного асортименту продукції;

· планова ціна одиниці реалізованої продукції (ціна виробника) за її асортиментом.

Метод визначення прибутку за показником витрат на одну гривню продукції - це укрупнений метод, який використовується для розрахунку прибутку від випуску і реалізації продукції загалом по підприємству.

Розрахунок планової суми прибутку здійснюється на основі таких даних:

· собівартість одиниці продукції, реалізованої в базовому періоді;

· очікуваний загальний обсяг реалізації продукції у плановому періоді;

· очікувана зміна витрат на одиницю продукції, передбаченої для реалізації у плановому періоді порівняно з витратами базового періоду.

Економічний (аналітичний) метод дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною продукцією (та, що вироблялась у попередньому періоді) і непорівнянною (в попередньому періоді на підприємстві не вироблялась).

Розрахунок планового прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:

· визначається базовий рівень втрат і прибуток на одиницю продукції в базовому періоді;

· обчислюється собівартість продукції та прибуток планового періоду за рівнем рентабельності базового періоду;

· розраховується відсоток і сума зниження собівартості продукції та приріст прибутку від зменшення витрат на одиницю продукції, передбаченої для реалізації у плановому періоді порівняно з базовим періодом;

· оцінюється вплив окремих чинників на загальну зміну прибутку підприємства в плановому періоді порівняно з базовим періодом.

Прибуток від реалізації непорівнянної продукції розраховують за наявності необхідних даних методом прямого розрахунку або шляхом використання показника середньої рентабельності продукції загалом по підприємству.

Із розглянутих методів обчислення прибутку метод прямого розрахунку практично може бути використаний на підприємствах різних сфер і видів економічної діяльності. Щодо аналітичного методу розрахунку і методу з використанням показника витрат на одну гривню продукції, то методологія й окремі положення можуть бути застосовані у виробничій сфері та на підприємствах сфери послуг.

4. Сутність і методи обчислення показників рентабельності

Прибуток характеризує загальний фінансовий результат діяльності підприємства. Однак на основі показника прибутку не можна комплексно оцінити ефективність виконання господарських операцій. Для цього суму прибутку порівнюють зі сумою витрат, пов'язаних із його отриманням, тобто розраховують показники рентабельності. Рентабельність - це відносний показник прибутковості, який характеризує ефективність витрат підприємства загалом або ефективність виробництва окремих видів продукції. Рівень рентабельності розраховують як відношення величини прибутку, отриманого за певний період (місяць, квартал, рік), до поточних витрат або авансованої вартості (капіталу). Рентабельність вимірюють у відсотках. Різноманітність видів прибутку, способів групування й оцінки поточних витрат та авансованої вартості зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності, які використовують для прийняття певних управлінських рішень.

Залежно від ступеня узагальнення вихідних даних розраховують рентабельність реалізації окремих видів продукції, товарів, робіт чи послуг, рентабельність діяльності підприємства загалом і рентабельність галузі економіки.

Рентабельність реалізації продукції, товарів, робіт чи послуг (Рп) розраховується за окремими їх видами і за загальним обсягом реалізації за певний період часу. Рентабельність продукції обчислюють діленням:

а) прибутку від реалізації продукції (Пр) на собівартість реалізованої продукції ( Ср):

Рп₁=(Пр/Ср)х100;

б) прибутку від реалізації продукції (Пр) на суму собівартості реалізованої продукції (Ср) та відповідної (розподіленої) суми операційних витрат (Во):

Рп₂ = [Пр / (Ср + Во)] х 100;

в) прибутку від реалізації продукції (Пр) на обсяг реалізованої продукції за ціною виробника (Ор):

Рп ₃ =(Пр/Ор) х 100;

г) прибутку від реалізації продукції (Пр) на собівартість реалізованої продукції (Ср) мінус матеріальні витрати (Вм):

Рп ₄ =[Пр/(Ср-Вм)] х 100.

Рентабельність діяльності підприємства загалом обчислюють як відношення загальної суми прибутку підприємства (операційного чи від звичайної діяльності) до поточних витрат (собівартості реалізованої продукції чи обсягу реалізації за цінами виробника) або авансованої вартості (вартості авансованого основного та оборотного капіталів). Рентабельність діяльності підприємства можна обчислити діленням:

а) прибутку від операційної діяльності (По) на собівартість реалізованої продукції (Ср):

Рд ₁ = (По/Ср) х 100;

б) прибутку від операційної діяльності (По) на обсяг реалізованої продукції за ціною виробника (Ор):

Рд ₂ = (По / Ор) х 100;

в) прибутку від звичайної діяльності (Пз) на суму основного (Кос) та оборотного (Коб) капіталів підприємства:

Рд₃ = [Пз/(Кос + Коб)] х 100.



Питання для самоперевірки

1. Розкрийте економічну сутність прибутку.

2. Які види прибутку прийнято виділяти?

3. Охарактеризуйте сутність та склад прибутку від операційної діяльності.

4. Визначте сутність і склад прибутку від фінансових операцій.

5. Охарактеризуйте сутність та склад прибутку від іншої звичайної діяльності.

6. Дайте характеристику формування прибутку від реалізації продукції.

7. Розкрийте зміст окремих методів розрахунку прибутку від реалізації продукції.

8. Які види витрат включає виробнича собівартість?

9. Наведіть формули, що застосовуються для визначення собівартості:

а) випущеної продукції; б) реалізованої продукції.

10. Дайте визначення й охарактеризуйте економічну сутність рентабельності.

11. Назвіть і охарактеризуйте показники рентабельності.

12. Розкрийте сутність та порядок обчислення чистого прибутку підприємства.

13. Охарактеризуйте зміст розподілу і використання прибутку.

14. Які фактори впливають на суму прибутку та рівень рентабельності підприємства?



Тема 5. Оподаткування підприємств

План

1. Сутність податкової системи України.

2. Сутність, функції та джерела сплати податків.

3. Поняття, що застосовуються в оподаткуванні.

4. Види податків, що діють в Україні.

1. Сутність податкової системи України

Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві, які виникають із появою держави.

Сутність податків (платежів) як економічної, фінансової категорії полягає в тому, що вони є обов'язковими внесками до бюджету відповідного рівня чи до державних цільових фондів, які здійснюють платники в порядку і на умовах, зазначених у відповідних законодавчих актах України про оподаткування. Виникнення й існування податків і платежів пов'язано з виникненням та функціонуванням держави. Держава без податків на може існувати, тому податки є вихідною категорією, що відображає істотні риси і властивості загальнодержавних фінансів. Податки й платежі, що внесені платниками до бюджету, стають власністю держави і є матеріальною базою фінансового забезпечення виконання нею соціально-економічних та військово-політичних обов'язків.

Система оподаткування - це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням стану економіки, розвитку ринкових відносин, національних особливостей, необхідності виконання конкретних економічних і соціальних завдань, досвіду інших країн.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 р. Закону „Про систему оподаткування в Україні”. У ньому визначено принципи побудови і призначення системи оподаткування , дано перелік податків, зборів, названо платників та об'єкти оподаткування. Так було закладено підвалини системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

Система оподаткування - це сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів), що стягуються в порядку, встановленому відповідними законами держави, до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів.

Принципами побудови податкової системи є:

Ш стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

Ш стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

Ш обов'язковість;

Ш рівнозначність і пропорційність;

Ш рівність, недопущення будь-яких видів податкової дискримінації;

Ш соціальна справедливість;

Ш стабільність;

Ш економічна обґрунтованість;

Ш рівномірність сплати;

Ш компетентність;

Ш єдиний підхід;

Ш доступність.

На рисунку 5.1. зображено модель організаційної структури податкової системи.



Рис. 5.1. Модель організаційної структури податкової системи

Основними критеріями системи оподаткування повинні бути її економічна ефективність і соціальна спрямованість. У зв'язку з цим податки мають забезпечувати, з одного боку, стійку і в потрібному обсязі фінансову базу держави, а з другого - залишати господарюючим суб'єктам стільки коштів, щоб їм вистачало на власний розвиток та на підвищення матеріальної зацікавленості робітників і службовців у результатах праці.

2. Сутність, функції та джерела плати податків

Податки - особлива сфера виробничих відносин, своєрідна не лише економічна, але й фінансова категорія, а також найважливіший економічний важіль, що регулює взаємини юридичних і фізичних осіб з державою в умовах ринку.

Податки встановлюються виключно державою і базуються на актах вищої юридичної сили. Основними характерними особливостями податків є те, що вони:

· стягуються на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачено пільги щодо певного податку;

· мають односторонній характер установлення. Оскільки податки стягуються з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то вони є індивідуально безповоротні. Сплата платником податків не породжує зустрічного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

· на відміну від інших обов'язкових платежів, податки можуть бути сплачені лише до бюджету, а не до інших грошових централізованих чи децентралізованих фондів;

· вони є не тільки правовою, але й економічною категорією, оскільки це форма перерозподілу національного доходу. При сплаті податкових платежів відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при внесенні до бюджету обов'язкових платежів державними підприємствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;

· виступають як безоплатність і виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обов'язків із надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює його платежу.

Суспільне призначення податків виявляється у функціях, які вони виконують. У сучасних умовах податки виконують дві основні функції: фіскальну і регулюючу.

Фіскальна функція податків виявляється в мобілізації коштів у розпорядження держави, формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання її функцій та реалізуються через розподіл частини валового національного продукту. Вона притаманна всім податкам.

Регулююча функція податків реалізується через вплив податків на різні напрями, показники діяльності суб'єктів господарювання (рис. 5.2.).

У разі використання податків для регулювання діяльності підприємств важливе значення має правильне розв'язання таких питань:

· установлення об'єкта оподаткування та методики їх розрахунку;

· установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку;

· визначення джерел сплати податків;

· установлення термінів сплати податків (податкового періоду);

· надання податкових пільг;

· стягнення штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства суб'єктами господарювання.

Рис. 5.2. Схема впливу податків на фінансово-господарську діяльність підприємства

Кожний вид податку повинен мати відповідне джерело його сплати. Джерела сплати податків і податкових платежів - це дохід їх платника, з якого сплачуються відповідні податки і платежі. На сьогодні розрізняють чотири видів доходів: рента, процент, заробітна плата, підприємницький дохід.

Рента - це дохід господарюючих суб'єктів, отримання якого зумовлено чинниками, що не залежать від їх діяльності. Цей дохід приносить, як правило, такий чинник виробництва, як земля, що включає всі її природні ресурси (ліси, водні ресурси, родовища корисних копалин та ін.)

Процент - це дохід на вкладений капітал або інвестовані ресурси. Цей дохід можуть отримувати як фізичні так і юридичні особи.

Заробітна плата - дохід, який сплачується працівникам за використання їх праці. Цей дохід також може бути джерелом сплати як прямих, так і непрямих податків.

Підприємницький дохід - це дохід, отриманий у результаті підприємницької діяльності; він є джерелом сплати прямих податків підприємців.

3. Поняття, що застосовуються в оподаткуванні

Оподаткування юридичних та фізичних осіб пов'язане з використанням таких ключових термінів і понять, як суб'єкт, об'єкт та ставка оподаткування, одиниця виміру, податковий період.

Суб'єкт, або платник, податку - це той, хто сплачує податок, тобто юридична або фізична особа, яка зобов'язана згідно з чинним законодавством сплачувати відповідні податки й податкові платежі. Суб'єкт оподаткування повинен мати самостійне джерело доходу та бути зареєстрованим у податковому органі.

Об'єкт оподаткування - це те, що обкладається податком, база оподаткування відповідним податком. Об'єктом оподаткування можуть бути доходи в широкому значенні (прибуток, рента, дивіденди), заробітна плата, капітал (рухоме і нерухоме майно, земля тощо), вартість продукції, робіт, послуг, операції з цінними паперами, користування природними ресурсами, майно юридичних та фізичних осіб, додана вартість продукції й товарів, інші об'єкти, визначені Законом „Про оподаткування”.

Податкова ставка - це встановлений у законодавчому порядку розмір податку на одиницю оподаткування. Залежно від методів установлення, ставки бувають універсальні і диференційовані.

Універсальна ставка - це єдина для всіх платників ставка, встановлена на одиницю об'єкта оподаткування (наприклад, ПДВ).

Диференційована ставка - це ставка податку з одиниці об'єкта оподаткування, що встановлюються диференційовано за видами платників і характеристиками об'єкта оподаткування.

За методом побудови податкові ставки поділяються на абсолютні (в гривнях на одиницю продукції) і відносні (у відсотках до об'єкта оподаткування у грошовому виразі). Відносні (відсоткові) ставки в свою чергу поділяються на постійні (незмінні), прогресивні й регресивні.

Постійні - це єдині ставки, які не змінюються залежно від зміни розміру об'єкта оподаткування (наприклад, ставка ПДВ). Їх застосування спрощує роботу зі стягнення податків і ставить платників у рівні умови.

Прогресивні ставки - це такі ставки, розмір яких збільшується зі зростанням обсягів об'єкта оподаткування (наприклад, ставки стягнення податку з автотранспортних засобів).

Регресивні - це такі ставки, розмір яких знижується зі зростанням об'єкта оподаткування.

Одиниця оподаткування - це одиниця виміру об'єкта оподаткування. Вона має фізичний (гектар, квадратний метр) і вартісний виміри (в гривнях).

Податкова квота - це частина податку в доході платника. Виражається вона як в абсолютному, так і у відносному вимірнику. Вона характеризує рівень оподаткування.

Податковий період (період оподаткування) - це період часу, за який відбувається оподаткування.

Термін сплати податку - законодавчо встановлений термін унесення до бюджету податків, належних до сплати за відповідний період.

Суттєвим регулятором економічних умов платників податків є пільги по податках - це повне або часткове звільнення платників від сплати податків. Пільги встановлюються в законодавчому порядку по окремих видах податків або платників з урахуванням їх платоспроможності, соціального значення товару, що оподатковується.

На практиці оподаткування застосовуються такі види пільг: звільнення від сплати податків окремих юридичних і фізичних осіб; зниження податкових ставок для окремих платників податків; зменшення об'єкта оподаткування за рахунок вилучення в нього окремих видів пільг (зменшення оподатковуваного доходу на суму емісійного доходу при підрахунку податку на прибуток або звільнення від сплати податку на землю заповідників, ботанічних садів, зоологічних парків, науково-дослідних закладів сільськогосподарського профілю та ін.).

4. Види податків, що діють в Україні

Існуюча система податків і податкових платежів має свою класифікацію, в основу якої покладені такі ознаки: форма оподаткування; економічний зміст об'єкта оподаткування; рівень державних структур, які встановлюють податки; напрям використання.

Залежно від форми оподаткування всі податки поділяються на прямі і непрямі.

Прямі податки - це податки, які встановлюються безпосередньо на доходи і майно платників і сплачуються ними з власних надходжень грошових коштів.

Види прямих податків, їх платники, розмір та порядок стягнення встановлюються в законодавчому порядку.

На сьогодні в Україні встановлені такі види прямих податків:

- податок на прибуток підприємств;

- податок на доходи фізичних осіб;

- плата за землю;

- податок із власників транспортних засобів;

- плата за воду;

- фіксований сільськогосподарський податок;

- єдиний податок тощо.

Непрямі податки - це податки, що встановлюються на товари і послуги й оплачуються покупцем в їх цінах або тарифах, а до бюджету сплачуються продавцями товарів та послуг.

Види непрямих податків, їх платники, розмір ставок, порядок стягнення і сплати до бюджету встановлюються в законодавчому порядку.

На сьогодні в Україні встановлені такі види непрямих податків: податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори.

За економічним змітом об'єкта оподаткування податки поділяються на:

· податки на доходи - це податки, що стягуються за встановленими ставками з доходів фізичних і юридичних осіб;

· податки на споживання - це податки, що стягуються з покупців у цінах на товари та послуги, які купуються;

· податко на майно - це податок, що встановлюється на конкретне майно юридичних і фізичних осіб.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки вони поділяються:

· загальнодержавні - це податки, що встановлюються Верховною радою України й стягуються на всій території країни;

· місцеві податки і збори - це платежі, які встановлюються місцевими органами влади та обов'язкові до сплати їх платниками на даній територій.

Наразі в Україні встановлені такі види місцевих податків і зборів:

- комунальний податок;

- податок із реклами;

- збір за паркування автомобілів;

- ринковий збір;

- збір за видачу ордера на квартиру;

- збір на право використання місцевої символіки;

- збір за проведення аукціону;

- збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

- збір за надання земельних ділянок для будівництва об'єктів виробничого і невиробничого призначення, індивідуального житла та гаражів у населених пунктах;

- збір за проїзд на території Автономної Республіки Крим і прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон та ін.

Залежно від напряму використання податки поділяються на:

· загальні - це податки, які не мають цільового призначення і використовуються державою на загальнодержавні заходи;

· цільові (спеціальні) - це податки, які встановлюють для фінансування спеціальних заходів.

Тема 6. Оборотні кошти та їх організація на підприємстві

План

1. Суть, склад і структура обігових коштів підприємства.

2. Організація обігових коштів та джерела їх формування.

3. Методи обґрунтування потреби підприємства в обігових коштах.

4. Показники ефективності використання обігових коштів підприємства.

1. Суть, склад і структура обігових коштів підприємства

Обігові кошти (оборотний капітал) -- це кошти, витрачені на придбання чи виготовлення оборотних активів підприємства, які необхідні для забезпечення на підприємстві безперервності процесу виробництва і реалізації продукції й отримання прибутку.

Оборотні (обігові) активи -- це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи підприємства, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців із дати складання балансу підприємства.

До оборотних активів підприємства належать: запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів; залишки незавершеного виробництва; запаси готової продукції; поточна дебіторська заборгованість; поточні фінансові інвестиції; грошові кошти та їх еквіваленти; витрати майбутніх періодів; інші види оборотних активів.

Оборотні активи використовуються в основній, операційній, іншій звичайній та надзвичайній діяльності суб'єктів господарювання.

Обігові кошти підприємства класифікують за такими основними ознаками:

а) за джерелами формування:

• власні обігові кошти;

• залучені обігові кошти;

б) за участю в процесі виробництва і реалізації продукції:

• оборотні фонди;

• фонди обігу;

в) за способом обґрунтування потреби:

• нормовані обігові кошти;

• ненормовані обігові кошти.

На рисунку 6.1. зображено склад і розміщення оборотних коштів.

Питома вага вартості окремих складових обігових коштів підприємства у загальній їх вартості характеризує їхню структуру. Структура обігових коштів має свої особливості на підприємствах різних галузей економіки держави. Для забезпечення ефективності функціонування кожного підприємства важливо визначити і встановити оптимальний склад та структуру його обігових коштів.

Формування обігових коштів підприємства має грунтуватися на таких основних принципах: самостійне розпоряджання своїми обіговими коштами; визначення оптимальної потреби обігових коштів через їх нормування; використання раціональних джерел фінансування обігових коштів; контроль і аналіз ефективності використання обігових коштів для прискорення їх обертання.

Рис. 6.1. Склад і розміщення оборотних коштів

2. Організація обігових коштів та джерела їх формування

Обігові активи, що є основним елементом матеріальної основи процесу виробництва, певним чином впливають на його перебіг. Якщо виробництво забезпечене в достатній кількості необхідними елементами обігових активів

– воно працює, як правило, ефективно. Ефективно в цьому випадку використовуються й самі активи.

Управління обіговими коштами - це встановлення обсягів запасів і витрат у розмірах, які забезпечують безперервність процесу виробництва, оптимізації складу та структури обігових активів і джерел їх формування з метою підвищення ефективності їх використання й ефективності виробництва загалом.

Установлення на підприємствах необхідного складу та структури обігових коштів, визначення їх потреб і джерел формування, а також контролю за зберіганням й ефективністю їх використання називається організацією обігових коштів.

Організація обігових коштів повинна будуватись на принципах, наведених на рисунку 6.2.

Рис. 6.2. Організація обігових коштів

Підприємства формують обігові кошти за рахунок власних і залучених фінансових ресурсів. До власних джерел фінансування обігових коштів належать статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал, цільові фонди, нерозподілений прибуток, сталі пасиви тощо.

У період створення підприємства обігові кошти формуються за рахунок частки коштів його статутного (пайового, акціонерного) капіталу. В процесі експлуатації обігові кошти підприємства поповнюються з таких власних джерел фінансування, як: нерозподілений прибуток, дотації, субсидії тощо, а також коштів, які можна прирівнювати до власних, -- цільове фінансування, сталі пасиви.

Із власних джерел формують мінімальну частину обігових коштів підприємства.

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємства виникає потреба в залученні додаткових фінансових ресурсів для фінансування його тимчасових витрат у зв'язку із сезонністю виробництва, збільшенням обсягу виробництва і реалізації продукції, розширенням її асортименту, зміною умов розрахунків із постачальниками та покупцями тощо. У таких випадках підприємство поповнює обігові кошти за рахунок залучених джерел фінансування, до яких належать короткотермінові кредити банків (строком до одного року), комерційні кредити, інші види кредиторської заборгованості, у тому числі й оформлені виданими векселями.

Застосування різних джерел фінансування обігових коштів впливає на швидкість їх обертання, на витрати підприємства та його фінансові результати.

3. Методи обґрунтування потреби підприємства в обігових коштах

Нормальне функціонування підприємства можливе тільки за умови оптимального співвідношення складових його оборотного капіталу.

Ефективне функціонування обігових коштів забезпечується через їх нормування.

Нормування обігових коштів -- це визначення мінімальної їх потреби для створення запасів оборотних активів, необхідних для забезпечення нормальної і безперебійної діяльності підприємства.

У практиці використовують два методи визначення потреби в обігових коштах: прямий та економічний. Суть прямого методу полягає в тому, що норматив потреби за кожним видом обігових коштів визначають з урахуванням усіх особливостей діяльності підприємства (умов і термінів постачання запасів, кількості постачальників, організації процесу виробництва продукції, умов її реалізації тощо).

У разі застосування економічного методу потребу в обігових коштах розраховують шляхом коригування нормативів обігових коштів, обчислених раніше прямим методом.

Міністерством фінансів України встановлено Типовий порядок обчислення норм запасів товарно-матеріальних цінностей для державних підприємств та організацій, який передбачає нормування обігових коштів для створення виробничих запасів, у незавершеному виробництві, у витратах майбутніх періодів, для створення запасів готової продукції.

Нормування обігових коштів для створення виробничих запасів

До складу виробничих запасів належать: сировина, основні матеріали, паливо, куповані напівфабрикати, комплектуючі частини тощо.

Норматив виробничих запасів (Нвз) розраховують за формулою

Нвз = Овз х Твз,

де Овз - одноденне витрачання виробничих запасів за окремими їх видами (статтями), у грн.;

Твз - норма запасу обігових коштів за окремими їх видами у днях.

Розмір одноденного витрачання виробничих запасів (Овз) обчислюють діленням обсягу їх витрачання в четвертому кварталі планового року згідно з кошторисом виробництва на 90 (90 - середня кількість днів у кварталі):

Овз = 3/ 90,

де 3 - обсяг витрачання виробничих запасів у четвертому кварталі планового року, грн.

Норма запасу обігових коштів (Твз) складається з таких елементів: транспортний запас, підготовчий запас, технологічний запас, поточний (складський) запас, гарантійний (страховий) запас.

Транспортний запас(Тз) - це різниця між часом перебування вантажу в дорозі від постачальника до споживача та часом поштового пробігу розрахункових документів, їх оформлення вантажовідправником і опрацювання банком.

Якщо запаси надходять від різних постачальників, то розраховують середньозважену величину запасу. За умови одночасного надходження товарних документів і виробничих запасів транспортний запас не визначають.

Підготовчий запас (Тпід) - це час для прийняття, розвантажування, сортування та складування виробничих запасів.

Технологічний запас(Ттех) - це час на виконання підготовчих операцій (витримування, подрібнення виробничих запасів тощо), якщо вони не є складовою виробничого циклу.

Поточний запас (Тпот) залежить від частоти і рівномірності обсягів поставок виробничих запасів. Його тривалість приймають у розмірі 50% від середнього (фактичного або планового) інтервалу між окремими поставками виробничих запасів, за їх видами. Середню тривалість інтервалу між поставками розраховують методом середньозваженої величини з урахуванням обсягів поставок.

Гарантійний (страховий) запас (Тг) - це запас для запобігання перебоям у постачанні виробничих запасів. Гарантійний запас (7г) приймають у розмірі 50% від поточного запасу виробничих запасів.

Норму виробничих запасів визначають за формулою

Твз = Тпгв + Ттех + Тпот + Тг.

Норматив обігових коштів для тари обчислюють як добуток норми вартості тари на 1000 грн. товарної продукції, вираженої в гривнях, на плановий обсяг товарної продукції за гуртовими цінами.

Норматив обігових коштів у запасних частинах для ремонтів машин та обладнання визначають множенням норми вартості запасних частин на 1000 грн. діючого обладнання на загальну вартість діючих машин і обладнання підприємства у плановому періоді.

Нормування обігових коштів у незавершеному виробництві

Норматив обігових коштів для фінансування витрат у незавершеному виробництві розраховують за показниками одноденних витрат у незавершеному виробництві, тривалості виробничого циклу та коефіцієнта наростання витрат у незавершеному виробництві за формулою

Ннв = Онв х Твц х Кзв,

де Онв -- одноденні витрати в незавершеному виробництві за планом, грн.

Твц -тривалість виробничого циклу у днях;

Кзв - коефіцієнт зростання витрат у незавершеному виробництві. Планові одноденні витрати в незавершеному виробництві (Онв) обчислюють діленням виробничої собівартості валової продукції підприємства (Св) у четвертому кварталі планового року на 90:

Онв = Св/ 90.

Тривалість виробничого циклу (Твц) визначають на основі аналізу технологічних карт на виконання виробничих процесів, необхідних для виготовлення продукції. Тривалість виробничого циклу включає тривалість оброблення деталей, їх транспортування, перерв між окремими операціями, передавання готової продукції на склад. Часто середньозважений показник тривалості виробничого циклу обчислюють за певною кількістю однорідних виробів.

Коефіцієт зростання витрат(Кзв) характеризує ступінь готовності виробів у незавершеному виробництві. За рівномірного розподілу витрат Кзв розраховують за формулою

Кзв = (В₁+ 0,5В₂)/(В₁+В2),

де В₁ - одноразові витрати на початку виробничого циклу, грн.;

В₂ - наступні витрати в незавершеному виробництві, які включають у собівартість продукції, грн.

Нормування обігових коштів у витратах майбутніх періодів

Норматив обігових коштів у витратах майбутніх періодів (Нвмп) обчислюють як алгебраїчну суму витрат майбутніх періодів на початок планового періоду, витрат майбутніх періодів у плановому році та витрат майбутніх періодів, які будуть уключені в собівартість продукції планового року, за формулою

Нвмп = Вп + Вк- Вс,

де Вп - сума коштів, які вкладені у витрати майбутніх періодів на початок планового року, грн.;

Вк - витрати майбутніх періодів, передбачені кошторисом у плановому році, грн.;

Вс - витрати майбутніх періодів, які згідно з кошторисом будуть уключені в собівартість продукції у плановому році, грн.

Нормування обігових коштів для створення запасів готової продукції

Норматив обігових коштів для створення запасів готової продукції

(Нгп) обчислюють за формулою

Нгп = Огп х Тгп,

де Огп - одноденний випуск товарної продукції у четвертому кварталі планового року за виробничою собівартістю, грн.;

Тгп -- норма запасу обігових коштів для готової продукції у днях.

Норма запасу обігових коштів для готової продукції {Тгп) становить суму витрат часу на комплектування готової продукції для поставки (Тк), часу на упакування продукції (Ту), часу на оформлення і здавання платіжних документів у банк (То):

Тгп = Тк + Ту + То.

Сукупний норматив обігових коштів підприємства на плановий рік визначається підсумовуванням нормативів за кожною статтею нормованих обігових коштів. Порівнюючи сукупний плановий норматив обігових коштів із фактичною їх наявністю на початок планового періоду, обчислюють обсяг приросту (зменшення) суми обігових коштів підприємства у плановому періоді. Ці дані використовуються для складання фінансового плану. У фінансовому плані визначають джерела фінансування приросту нормативу обігових коштів підприємства.

4. Показники ефективності використання обігових коштів підприємства

Фінансові результати і фінансовий стан підприємства залежать від обсягу, структури та ефективності використання його обігових коштів. Ефективність використання обігових коштів підприємства оцінюють за показниками, суть яких розкрито нижче.

Загальна сума обігових коштів (сума оборотного капіталу) підприємства (З), що дорівнює сумі значень другого та третього розділів активу бухгалтерського балансу підприємства.

Сума власних обігових коштів (власний оборотний капітал) підприємства (Звл), яку розраховують за даними бухгалтерського балансу підприємства як різницю між його поточними (оборотними) активами (р. II активу + р. III активу) і поточними (короткостроковими) зобов'язаннями (р. IV пасиву + + р. V пасиву). Сума власних обігових коштів підприємства характеризує їх обсяг, сформований за рахунок власних фінансових ресурсів підприємства.

Швидкість обертання обігових коштів (О) у днях характеризує тривалість одного оберту. Швидкість обертання обігових коштів обчислюють за формулою

О = (3с х Д)/Р,

де Зс - середні залишки обігових коштів підприємства, грн.;

Д - тривалість періоду, за яким обчислюють швидкість обертання обігових коштів, днів;

Р - обсяг реалізованої підприємством продукції протягом періоду, за який визначають швидкість обертання обігових коштів, грн.

Коефіцієнт обертання обігових коштів (Ко) розраховують за формулою

Ко = Р/Зс.

Коефіцієнт обертання характеризує кількість обертів обігових коштів підприємства за звітний період.

Сума вивільнення обігових коштів за рахунок прискорення їх обертання (?Зс), яку визначають за формулою

?Зс = ?О х Ро,

де ?О - зміна швидкості обертання обігових коштів (у днях) у періоді, який аналізують порівняно з базовим або звітним періодом, дні;

Ро - одноденний обсяг реалізації продукції у періоді, який аналізують, грн.

Коефіцієнт завантаження обігових коштів (Кз) визначають

діленням середніх залишків обігових коштів підприємства за певний період часу до обсягу реалізованої за цей період часу продукції:

Кз = 3с/Р.

Коефіцієнт завантаження характеризує суму обігових коштів на 1 грн. реалізованої підприємством продукції.

Коефіцієнт ефективності обігових коштів обчислюють діленням прибутку підприємства від реалізації продукції за певний період часу до середнього залишку його обігових коштів за цей же період:

Ке = П/Зс,

де П - прибуток підприємства від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг за період, який аналізують, грн.

Коефіцієнт забезпечення власними обіговими коштами (Квл) розраховують діленням суми власних обігових коштів (Звл) на загальну суму обігових коштів підприємства (3):

Квл = Звл /3.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання (рис. 6.3.).

Ліквідність поточних активів є головним чинником, який визначає рівень ризику вкладення оборотних коштів.

Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності підприємства) обчислюють як відношення суми всіх поточних (оборотних) активів до суми всіх поточних (короткострокових) зобов'язань підприємства.

Коефіцієнт швидкої ліквідності розраховують як відношення найбільш ліквідних оборотних засобів ( грошових коштів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій і дебіторської заборгованості) до поточних (короткострокових) зобов'язань підприємства.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначають діленням суми залишків грошових коштів та їх еквівалентів на суму поточних (короткострокових) зобов'язань підприємства.

Розрахунок показників ефективності використання обігових коштів дозволяє виявити наявні резерви зниження витрат виробництва й обігу, підвищення рентабельності діяльності підприємства та його економічного зростання.

Рис. 6.3. Класифікація оборотних коштів за рівнем ліквідності та ризиком вкладення

Питання для самоперевірки

1. Дайте визначення оборотних коштів.

2. Дайте характеристику оборотних виробничих фондів підприємства.

3. Охарактеризуйте фонди обігу підприємства.

4. У чому полягає необхідність і сутність нормування оборотних коштів?

5. Як розрахувати норматив оборотних коштів прямим методом?

6. Як визначається потреба в оборотних коштах економічним методом?

7. Назвіть і охарактеризуйте власні джерела формування оборотних коштів підприємства.

8. Поясніть необхідність залучення підприємствами банківських кредитів для формування оборотних коштів.

9. Назвіть і охарактеризуйте показники стану власних оборотних коштів підприємства.

10. Назвіть та охарактеризуйте показники ефективності використання оборотних коштів.

11. Як впливає розміщення оборотних коштів на фінансовий стан підприємства?

Тема 7. Кредитування підприємств

План

1. Необхідність і суть кредитування підприємств.

2. Банківське кредитування підприємств.

3. Порядок отримання банківського кредиту.

4. Види небанківського кредитування підприємств.

1. Необхідність і суть кредитування підприємств

В умовах ринку роль кредиту як інструменту регулювання фінансової діяльності підприємств зростає.

Кредит -- це позичка в грошовій або товарній формі, що надається банком чи юридичною або фізичною особою (кредитором) іншій особі (позичальникові) на умовах терміновості, повернення, платності, цільового характеру і забезпечення. Кредит є формою вияву кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує, й водночас є формою позичкового капіталу (у грошовій або товарній формі). За користування кредитом позичальники сплачують процент, суму якого не включають до собівартості продукції (робіт, послуг), а відносять до витрат фінансової діяльності підприємства. У податковому обліку витрати підприємства на сплату відсотків за користування кредитними ресурсами відносять до складу валових витрат підприємства, внаслідок чого зменшується сума об'єкта оподаткування податку на прибуток.

Основні чинники, які зумовлюють виникнення кредитних відносин, зображені на рис. 7.1.

Рис. 7.1. Причини виникнення кредитних відносин

Об'єктами кредитних відносин є грошові та товарно-матеріальні цінності, витрати на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, платіжні та розрахункові операції підприємств, щодо яких укладають кредитний договір.

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні суб'єкти підприємництва.

Кредити, які можуть отримувати підприємства, класифікують за кредиторами, формами та видами, метою використання, терміном надання, забезпеченням, порядком надання.

Кредиторами підприємства можуть бути банки, парабанківські установи, інші підприємства, держава, міжнародні фінансово-кредитні установи тощо, а формами кредитування -- товарна і грошова.

Класифікацію кредитів за їх видами зображено на рисунку 7.2.

Рис. 7.2. Види кредитів

За метою використання розрізняють кредити:

• для фінансування обігових коштів;

• для фінансування необоротних активів.

За терміном надання кредити поділяють на такі:

• короткострокові (терміном до 1 року);

• середньострокові (терміном від 1 до 3 років);

• довгострокові (терміном понад 3 роки).

2. Банківське кредитування підприємств

Банківський кредит - це основна форма кредиту, за якої банк надає клієнтові у тимчасове використання частину власного або залученого капіталу на умовах повернення зі сплатою банківського процента.

Банківське кредитування підприємств здійснюють на основі таких принципів, як терміновість, повернення, забезпечення, платність, цільове використання.

Банківський кредит класифікують за такими ознаками:

...