Оцінка ефективності інвестиційних проектів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оцінка ефективності інвестиційних проектів



Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади дослідження інвестиційних проектів

1.1 Економічна сутність інвестиційних проектів

1.2 Науково-методичні підходи до класифікації інвестиційних проектів

1.3 Джерела та методи фінансування інвестиційних проектів

2. Методологія оцінки ефективності інвестиційних проектів

2.1 Основні моделі оцінки ефективності інвестиційних проектів

2.2 Врахування ризику при оцінці ефективності інвестиційних проектів

2.3 Оцінка ефективності інвестиційних проектів в сфері ІТ

2.4 Сучасний стан та перспективи розробки і реалізації ІТ-проектів в Україні

3. Методичні рекомендації управління інвестиційними проектами

3.1 Сучасний стан та перспективи реалізації інвестиційних проектів в Україні

3.2 Удосконалення механізму оцінювання ефективності інвестиційних проектів

3.3 Прийняття управлінських рішень на основі результатів економічного аналізу інвестиційних проектів

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Актуальність теми. Визначальним фактором економічного розвитку та піднесення національної економіки будь-якої країни є інвестиційна діяльність. Інвестиції є важливим засобом забезпечення структурних зрушень у господарській діяльності країни та економіці в цілому, а також технічного прогресу. Особливо гостро проблема залучення інвестицій стоїть в сучасних умовах розвитку нашої держави. Засобом реалізації інвестицій, та, відповідно, залучених у процесі інвестування інвестиційних ресурсів, є інвестиційний проект. Тому в даному контексті, на перший план виходить оцінка ефективності інвестиційних проектів.

Аналіз інвестиційних проектів - це комплекс методичних і практичних прийомів розробки, обґрунтування й оцінки доцільності реалізації проекту. Інвестиційні проекти аналізують на основі комплексного вивчення аспектів майбутнього інвестування. Лише незначна частка інвестицій виявляється невдалою, тобто не дає очікуваного результату з незалежних від інвестора причин. Більшість проектів, що виявилися збитковими, могла бути не допущена до реалізації за умови якісного попереднього аналізу з урахуванням зовнішніх умов і внутрішніх якостей проекту.

У системі управління інвестиціями оцінка ефективності інвестиційних проектів являє собою один з найбільш відповідальних етапів. Саме на підставі результатів оцінки ефективності робиться висновок про доцільність реалізації проекту або про вибір одного з декількох проектів.Від того, наскільки об'єктивно й всебічно проведена ця оцінка, залежать строки повернення вкладеного капіталу, варіанти альтернативного його використання, додатково генерований потік прибутку підприємства в майбутньому.

Оцінці ефективності інвестиційних проектів присвячено ряд праць, як вітчизняних вчених: Верланов Ю.Ю., Боронос В.М., Боярко І.М., Базілінська О.Я., Гриценко Л.Л., Коюда В.О., Литвин Б.М., Стельмах М.В., Момот Т.В., Пересада А.А., Хобта В.М., Щукін Б.М.та ін.; так і зарубіжних: BrighamEugene F., EhrhardtMichael C., та ін. Водночас, в основу даних досліджень здебільшого входить лише розгляд існуючих методів та критеріїв оцінки ефективності інвестиційних проектів, однак практично не приділяється увага критеріям, умовам, доцільності їхнього застосування в різноаспектному середовищі інвестиційних проектів та прийняттю управлінських рішень щодо доцільності реалізації тих чи інших проектів. Також мало дослідженою залишається проблема оцінювання інвестиційних проектів в ІТ-сфері.

Мета і завдання дослідження. Враховуючи викладене, метою даного дослідження є комплексне дослідження теоретико-методичних і практичних питань аналізу ефективності інвестиційних проектів та розробка основних напрямків його удосконалення.

Для досягнення поставленої мети роботи визначенні наступні завдання:

1) дослідити правову та економічну сутність інвестиційної діяльності загалом, та інвестиційних проектів зокрема;

2) розглянути існуючі науково-методичні підходи до класифікації інвестиційних проектів з метою визначення особливостей їх реалізації;

3) проаналізувати джерела та методи фінансування інвестиційних проектів;

4) систематизувати основні моделі оцінки ефективності інвестиційних проектів та визначити основні переваги та недоліки статичних та динамічних методів оцінки для полегшення їх вибору в залежності від цілей інвестування;

5) обґрунтувати доцільність врахування ризику при оцінці інвестиційних проектів та охарактеризувати основні методи оцінки ризиків;

6) охарактеризувати особливості оцінки інвестиційних проектів в ІТ-сфері;

7) проаналізувати сучасний стан та перспективи розробки і реалізації інвестиційних проектів в ІТ-сфері;

8) дослідити сучасний стан та перспективи реалізації інвестиційних проектів в Україні;

9) розробити механізм удосконалення оцінки ефективності інвестиційних проектів;

10) надати рекомендації щодо прийняття управлінських рішень на основі результатів економічного аналізу інвестиційних проектів.

Об'єкт дослідження - фінансові взаємовідносини, що виникають в процесі підготовки та реалізації інвестиційних проектів.

Предмет дослідження - комплекс теоретичних, методичних, організаційних і практичних аспектів аналізу ефективності інвестиційних проектів в ІТ-сфері.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи складають прийняті у сучасній науці способи і форми наукового пізнання. Дане дослідження базується на системному підході до аналізу інвестиційних проектів. Для реалізації поставлених завдань у роботі використанні як загальнонаукові, так і спеціальні методи, а саме теоретичне узагальнення, класифікація, систематизація та порівняння (при визначенні сутності та класифікації інвестиційних проектів і методів оцінки їх ефективності), наукова абстракція, системний аналіз, методи аналізу та синтезу, індукції тадедукції, метод економіко-математичного моделювання (при формуванні рекомендації щодо удосконалення методів оцінки інвестиційних проектів та прийняття управлінських рішень), табличний та графічний методи тощо.

Інформаційною базою дослідження є наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з питань аналізу інвестиційної діяльності, закони України та інші нормативні акти, вітчизняні та іноземні статистично-аналітичні джерела та аналітичні звіти, зокрема Державної служби статисти України, Національного інституту стратегічних досліджень, Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, Державного агентство з інвестицій та управління національними проектами України, EuropeanBusinessAssociation, WorldBankGroup, TransparencyInternational тощо.

Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.



1. Теоретичні засади дослідження інвестиційних проектів

1.1 Економічна сутність інвестиційних проектів

Інвестиції є важливим засобом забезпечення структурних зрушень у господарській діяльності країни та економіці в цілому, а також технічного прогресу. Термін «інвестиція» походить від лат. «invest», що означає «вкладати». В широкому розумінні цього слова інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою його збільшення в майбутньому [Денисенко].

За визначенням І.О. Бланка, інвестиції - це вкладення капіталу у всіх його формах у різні об'єкти (інструменти) його господарської діяльності з метою одержання прибутку, а також досягнення іншого економічного чи позаекономічного ефекту, здійснення якого базується на ринкових принципах і пов'язане з факторами часу, ризику і ліквідності. Поняття «інвестиції» в українській економічній літературі замінило поширене в попередні періоди поняття «капітальні вкладення», але не тотожне останньому. «Капітальні вкладення» слід розуміти як вкладання капіталу у відтворення основних засобів, тоді як «інвестиції» - додатково в різноманітні фінансові, нематеріальні активи. Таким чином, капіталовкладення - це одна із складових форм інвестицій [3].

Законом України «Про інвестиційну діяльність» визначено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект [16].

Існує багато визначень процесу інвестування. Згідно думки більшості авторів, поняття інвестування означає здійснення довгострокового вкладання капіталу з метою отримання прибутку.

Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Вона являє собою цілеспрямований процес пошуку необхідних інвестиційних ресурсів, вибору ефективних об'єктів інвестування, формування збалансованої інвестиційної програми, створення умов для інвестування та забезпечення реалізації інвестицій.

Згідно ЗУ «Про інвестиційну діяльність», об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права[16].

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей[16].

Будь-який намір інвестування має супроводжуватися програмою його реалізації. Як правило, у випадку залучення коштів зовнішніх позичальників чи інвесторів, план здійснення інвестицій є обов'язковим через те, що систематизована відповідним чином програма дій дає їм змогу прийняти адекватне рішення з огляду на прагнення максимізації прибутку та мінімізації ризику неповернення наданих коштів. Такі програми найчастіше формулюються у вигляді інвестиційних проектів.

У широкому розумінні проект - це сукупність цілеспрямованих, послідовно орієнтованих у часі, одноразових, комплексних і нерегулярно повторюваних дій (заходів або робіт), націлених на досягнення кінцевого результату в умовах обмеженості ресурсів. [35]

Поняття проекту охоплює як стратегічне планування інвестиційної діяльності, так і практичну реалізацію щоденного оперативного управління нею.

Інвестиційний проект як план стратегічних дій інвестора в обраному напрямку істотно впливає на якість (тобто ефективність) інвестування. Проект вносить системність та організованість у процес інвестування.

Інвестиційний проект - це сукупність цілеспрямованих організаційно-правових, управлінських, аналітичних, фінансових та інженерно-технічних заходів, які здійснюються суб'єктами інвестиційної діяльності та оформлені у вигляді планово-розрахункових документів, необхідних та достатніх для обґрунтування, організації та управління роботами з реалізації проекту. Розробленню інвестиційного проекту може передувати розроблення проектної (інвестиційної) пропозиції.

Для того щоб повніше охопити багатофункціональність поняття «інвестиційний проект», визначимо його у двох аспектах: як документ і як діяльність - конкретні дії інвестора щодо реалізації своїх інвестиційних намірів.

Згідно з першим аспектом інвестиційний проект - це спеціально підготовлена документація - система організаційних, правових, нормативних, розрахункових та фінансових документів, необхідних для виконання дій з максимально повним описом і обґрунтуванням всіх особливостей майбутнього інвестування. У такому розумінні проект є документованим інвестиційним планом, що складається з двох крупних пакетів документів:

- обґрунтування економічної доцільності, обсягу і термінів здійснення капітальних вкладень, включаючи необхідну проектно-кошторисну документацію, розроблену відповідно до нормативних вимог;

- бізнес-план як опис практичних дій із здійснення інвестицій.

Щодо другого аспекту інвестиційний проект - це комплекс заходів, які здійснює інвестор з метою реалізації свого плану нарощування капіталу. Дії інвестора мають бути оптимальними для досягнення поставлених цілей при обмеженні часових, фінансових і матеріальних ресурсів[6].

Науковці визначають інвестиційний проект як системно обмежений і закінчений комплекс заходів, документів і робіт, економічним результатом якого є зростання багатства інвестора, фінансовим результатом - прибуток, метеріально-речовим - нові або реконструйовані основні фонди, або ж придбання і використання фінансових інструментів та нематеріальних активів з наступним отриманням доходу [36, с. 95].

Закон України «Про підготовку та реалізацію інвестиційних проектів за принципом «єдиного вікна»» трактує інвестиційний проект як комплекс організаційно-правових, фінансових та інженерно-технічних заходів, що здійснюються суб'єктами інвестиційної діяльності відповідно до планово-розрахункових документів, що містять обґрунтування необхідності їх здійснення [17].

Інвестиційне проектування є важливою складовою інвестиційної діяльності. Це є форма планування, обґрунтування, реалізації та управління інвестиційним процесом. Інвестиційний проект (ІП) містить інформацію про характеристики передбачуваного виду діяльності, його масштаби і форми; найважливіші показники маркетингу, виробничої та фінансової діяльності; ресурсне, технічне та кадрове забезпечення; обсяг необхідних інвестицій та строки їх повернення; ризик, пов'язаний з реалізацією даного виду діяльності.

Період між моментом появи проекту і моментом його закриття, протягом якого готуються і реалізуються інвестиційні наміри інвестора, - це життєвий цикл проекту.

Відповідно до встановленої практики стани, через які проходить проект протягом його життєвого циклу, називають фазами (етапами, стадіями). У свою чергу кожна фаза (етап) може ділитися на фази (етапи) наступного рівня (підфази, підетапи) і т.д. Універсального підходу до поділу процесу розробки та реалізації інвестиційного проекту на фази не існує, а тому поділ інвестиційного проекту на фази може бути найрізноманітнішим. Розглянемо деякі варіанти такого поділу.

І. У Світовому банку (WorldBank) та UNIDO (підрозділ ООН з промислового розвитку) прийнято наступний розподіл на фази:

- Передінвестиційна фаза: аналіз інвестиційних можливостей, попереднє техніко-економічне обґрунтування, техніко-економічне обґрунтування, доповідь про інвестиційні можливості;

- Інвестиційна фаза: переговори та укладення контрактів, проектування, будівництво, маркетинг, навчання;

- Експлуатаційна фаза: приймання та запуск, заміна обладнання, розширення, інновації[63].

ІІ. З погляду організаційної структуриреалізації інвестиційного проекту виділяють наступні етапи:

- Формування інвестиційного задуму (ідеї): вибір і попереднє обґрунтування задуму, інноваційний, патентний та екологічний аналіз технічних рішень, попередній відбір підприємств для реалізації;

- Дослідження інвестиційних можливостей: вивчення попиту на продукцію, оцінка рівня цін, організаційно-правова форма реалізації і склад учасників, оцінка обсягу інвестицій, початково-дозвільна документація;

- Техніко-економічне обґрунтування проекту (будівництва): маркетингові дослідження, підготовка програми випуску продукції, опис організації будівництва, економічна оцінка інвестицій, ризики тощо;

- Підготовка контрактної документації: переговори з потенційними інвесторами, тендерні торги;

- Підготовка проектної документації;

- Будівельно-монтажні роботи;

- Експлуатація об'єкта, моніторинг економічних показників: сертифікація продукції, створення дилерської мережі, центри сервісного обслуговування (ремонту), поточний моніторинг (детальний аналіз) економічних показників проекту.

- Ліквідація (демонтаж, утилізація, продаж, завдання на розвиток).

ІІІ. За економічним змістом життєвий цикл інвестиційного проекту ділиться на чотири фази, які об'єднують у два періоди: інвестиційний і період повернення інвестицій.

Інвестиційний період:

- Передінвестиційна фаза - включає кілька стадій: формування інвестиційного задуму, дослідження інвестиційних можливостей, формування інвестиційної пропозиції, передпроектні дослідження, розробку техніко-економічного обґрунтування та бізнес-плану, остаточне формулювання проекту та прийняття по ньому рішення;

- Власне інвестиційна фаза - практична реалізація інвестиційного проекту: розробка організаційно-економічного механізму взаємодії учасників проекту, проведення проектних робіт, придбання (оренда) землі, зведення об'єктів, придбання і монтаж обладнання, створення виробничої інфраструктури тощо. Це найбільш витратна фаза, що поглинає основний (або весь) обсяг інвестицій. Вона закінчується моментом введення об'єкта в експлуатацію.

Період повернення інвестицій - період експлуатації, в який відбувається повернення первісних інвестицій за рахунок отримання доходу від реалізації продукції. Закінчується, коли всі інвестиції компенсуються доходами.

- Експлуатаційна фаза - в цей період можуть бути й інвестиційні витрати (зростання виробництва, знос обладнання), але доходи від реалізації продукції набагато їх перевищують. Потім проект починає поступово застарівати, попит на продукцію падає, дохідність проекту знижується. У той же час основні фонди проекту старіють морально і фізично, тобто. життєвий цикл інвестиційного проекту завершується, і щоб уникнути перетворення його у збитковий доцільно проект згорнути і до цього часу підготувати новий інвестиційний проект;

- Ліквідація проекту може бути додатковим джерелом грошових надходжень (наприклад, у разі продажу за залишкової вартості обладнання) або додатковими витратами (наприклад, при необхідності рекультивації земель).

Ці фази пов'язані грошовими потоками, які забезпечують формування та використання капіталу, повернення інвестицій, відтворення капіталу (просте чи розширене).

Розглянемо більш детально класифікацію прийняту у Світовому банку (WorldBank) та UNIDO.

Протягом передінвестиційної фази відбувається зародження бізнес-ідеї, вивчається об'єкт інвестування, приймається рішення про інвестування коштів. Після попередньої оцінки витрат на проект, дослідження альтернативних варіантів конструктивних і технологічних особливостей проекту приймається остаточне рішення про прийняття проекту до реалізації. Передінвестиційна фаза складається з таких етапів:

1. Формування інвестиційного задуму (ідеї). На цьому етапі, на підставі аналізу поточного стану підприємства визначаються альтернативні перспективні напрями і стратегія його розвитку, які втілюються в певну бізнес-ідею (інвестиційний задум).

2. Дослідження інвестиційних можливостей. На цьому етапі здійснюється аналіз макро- і мікросередовища, який дозволяє оцінити інвестиційні можливості реалізації проекту.

3. Техніко-економічне обґрунтування проекту (ТЕО). На стадії ТЕО приймається остаточне рішення про те, що наявні економічні, фінансові, комерційні, технічні та організаційні умови відповідають інвестиційному задуму і проект може бути втілений.

Інвестиційна фаза включає: вибір проектної фірми, розробка ефективних креслень і моделей проекту, вибір будівельного майданчику, одержання необхідних дозволів, підготовка вихідних даних для проектування, проходження експертизи, здійснення будівельно-монтажних робіт із спорудження об'єкта інвестування, введення його у дію. Інвестиційна фаза складається з таких етапів:

1. Створення юридичного, фізичного, організаційного та фінансового базису, який включає підготовку установчих документів, вибір організаційної структури виробництва, придбання технологій.

2. Детальне проектування та контрактація. Стадія передбачає роботи з підготовки території будівництва, остаточний вибір технологій та обладнання, планування будівельного виробництва, підготовку креслень і схем, проведення торгів (тендерів), укладання контрактів на будівництво, постачання матеріалів.

3. Будівництво. На цій стадії здійснюються будівельно-монтажні роботи, монтаж і випробування технологічного обладнання, здача завершеного будівництва об'єкта в експлуатацію.

4. Довиробничий маркетинг. Передбачає маркетингові приготування для підготовки ринку до нових видів продукції, послуг, робіт, забезпечення критичного рівня поставок.

5. Набір і підготовка експлуатаційного персоналу.

6. Введення готового об'єкта в експлуатацію включає вихід виробничих потужностей на запроектований рівень.

Третя фаза інвестиційного циклу - експлуатаційна (післяінвестиційна) включає господарську діяльність з випуску продукції, виконання робіт, надання послуг. Протягом цієї фази відбувається відшкодування вкладених інвестицій, одержання доходу (прибутку), досягнення соціального ефекту.

Деякі економісти пропонують враховувати четверту фазу інвестиційного циклу - ліквідаційну, протягом якої об'єкти інвестицій морально та фізично зношуються та ліквідуються, продаються або безоплатно передаються іншому власнику. Ліквідація проекту може бути додатковим джерелом грошових надходжень (наприклад, у разі продажу за залишкової вартості обладнання) або додатковими витратами (наприклад, при необхідності рекультивації земель).

Інвестиційні цикли конкретних інвестиційних проектів, що реалізуються в країні на певний момент часу, знаходяться на різних фазах своїх циклів, що у сукупності складає безперервний інвестиційний процес. Отже інвестиційний процес - сукупність індивідуальних життєвих циклів інвестиційних проектів.

На відміну від поняття «інвестиційний проект» під терміном «бізнес-план» розуміють документ, що містить лише економічний план реалізації проекту та його обґрунтування.

Структура інвестиційного проекту як документа та його зміст визначаються виходячи з принципу достатності інформації для забезпечення належного техніко-економічного обґрунтування інвестиційного проекту. Проект може бути укладений за будь-якою методикою, що дає можливість його аналізу, експертизи та схвалення [35].

Розділи інвестиційного проекту мають давати повну інформацію про всі техніко-технологічні, організаційні, економічні і правові аспекти його впровадження. Такі відомості повинні дозволити зробити висновки щодо ступеня підготовленості проекту до впровадження, доцільності його розміщення на території міста, а також потенційних можливостей заявника реалізувати інвестиційний проект у повному обсязі у встановлені терміни.

Таким чином, структура інвестиційного проекту загалом не є законодавчо стандартизованою і, за необхідністю, визначається відповідними органами в залежності від мети інвестування (наприклад, Державні будівельні норми (ДНБ)).

1.2 Науково-методичні підходи до класифікації інвестиційних проектів

Будь-яка класифікація дозволяє формувати системний погляд на ті або інші об'єкти (проблеми, процеси тощо). Це значно полегшує пошук нетрадиційного розв'язання унікальних проблем. Крім того, класифікації дозволяють системно фіксувати нерозв'язані проблеми та помилки, які виникали в різних проектах. А розв'язання проблем та пошук шляхів уникнення помилок є джерелом інноваційних ідей[38].

З наукової точки зору, вчені економісти пропонують багато різних класифікацій інвестиційних проектів. Систематизація існуючих підходів до класифікації інвестиційних проектів за різними класифікаційними ознаками наведена в таблиці 1 додатку А. Це пов'язано з тим, що методи управління інвестиційними проектами значною мірою залежать від масштабу (розміру) проекту, термінів реалізації, якості, обмеженості ресурсів, місця та умов реалізації тощо.

Також класифікація інвестиційних проектів варіюється в залежності від проблеми, яка вивчається та потребує поглибленого дослідження за обраними критеріями. Так, в залежності від напрямку використання коштів, задач, що вирішуються підприємством, та характеру фінансування Е. Брігхем[59] виділяє проекти:

1. Заміна обладнання: підтримка бізнесу. Ця категорія включає витрати по заміні зношеного або пошкодженого обладнання, що використовується у виробництві продукції. Проекти по заміні обов'язкові, якщо фірма збирається продовжувати свій бізнес. Єдині питання це а) чи повинно виробництво даної продукції тривати взагалі і б) чи повинна фірма продовжувати використовувати той же самий виробничий процес? Часто відповіді на ці питання є позитивними, і тому рішення про заміну обладнання зазвичай приймаються без тривалого і дорогого аналізу.

2. Оновлення обладнання для скорочення витрат. Дана категорія проектів включає витрати на заміну працездатного, але морально застарілого обладнання. Метою в даному випадку є зниження витрат праці, матеріалів, електроенергії та інших витрат. Такі рішення приймаються нечасто, і зазвичай вони вимагають досить детального аналізу.

3. Розширення виробництва продукції. Сюди включаються витрати на збільшення випуску вже освоєної продукції або на розширення мережі роздрібних торгових точок або мережі дистрибуції на нині діючих ринках. Ці рішення більш складні, оскільки вони вимагають точного прогнозу зростання попиту на ринку. Тут більш вірогідні помилки, тому потрібний особливо ретельний аналіз. Крім того, через високу ризикованість подібних операцій, рішення про те, здійснювати чи ні такий проект, зазвичай приймає вище керівництво фірми.

4. Зміна асортименту продукції або вихід на нові ринки. Це інвестиції, спрямовані на виробництво нової продукції або на розширення діяльності в ще не охоплену географічну область. Такі проекти включають стратегічні рішення, які здатні змінити фундаментальну природу бізнесу, і зазвичай вони потребують витрат значних грошових коштів, а окупність можуть забезпечити тільки у віддаленому майбутньому. Безумовно, вони вимагають виконання детального аналізу, а остаточне рішення зазвичай приймається радою директорів фірми як частини її стратегічного плану.

5. Проекти з охорони праці і/або захисту навколишнього середовища. До цієї категорії відносяться витрати, необхідні для відповідності підприємства нормативним документам, трудовими угодами або умовам політики страхування. Ці витрати називаються обов'язковими витратами (mandatoryinvestments), і вони часто означають здійснення некомерційних проектів (nonrevenue-producing projects). Те, як здійснюється управління подібними проектами, залежить від їх масштабу, при цьому невеликі проекти здійснюються багато в чому аналогічно описаним вище проектам першої групи.

6. Дослідження і розробки. Для багатьох фірм дослідження і розробки є найбільш великим і важливим видом капітальних вкладень. хоча подібні витрати концептуально можна аналізувати таким же чином, як і вкладення в матеріальні активи, потоки грошових коштів, які вони утворюють, часто занадто невизначені для того, щоб забезпечити виконання стандартного аналізу майбутніх грошових потоків. Зазвичай відбувається наступне: спочатку менеджери розглядають витрати на дослідження і розробку в звичайних термінах суб'єктивної оцінки майбутніх надходжень, а потім визначають необхідні суми грошей для виконання дослідження за даним проектом або рядом проектів. Оскільки результати проектів з дослідження та розробки практично завжди дуже невизначені і оскільки продовження фінансування проекту залежатиме від результату його попередніх етапів, то часто використовується аналіз дерева рішень.

7. Довгострокові контракти. Компанії часто укладають довгострокові угоди з постачання товарів та послуг певним клієнтам. Наприклад, компанія IBM уклала угоду з надання послуг, пов'язаних з поставкою та обслуговуванням комп'ютерних мереж, з низкою інших компаній на період від 5 до 10 років. Тут можуть вимагатися значні авансові інвестиції, а виручка буде накопичуватися протягом ряду років. Тому ще до підписання контракту необхідно проведення аналізу майбутніх грошових потоків.

8. Інші проекти. До цього типу віднесено проекти, що, пов'язані, наприклад, з підтримкою іміджу фірми, її вищого адміністративного персоналу тощо. Ця загальна категорія включає інвестиції в офісні будівлі, паркувальні території, витрати на утримання транспорту, і т.д. Тут, зрозуміло, теж повинен застосовуватися аналіз майбутніх грошових потоків, але те, як насправді відбувається оцінка таких проектів, часто залежить від корпоративної культури і звичаїв компанії.

Однак, найпоширенішими ознаками класифікації, а на нашу думку і найбільш доцільними з точки зору оцінки ефективності інвестиційних проектів є наступні ознаки і виділенні згідно них проекти:

1) період реалізації проекту (тривалість проекту) (І. Бланк, В. Верба, О. Загородніх, А. Шарапатюк, В. Попов, Б. Щукін та ін.):

ь короткостроковий проект (до 3-х років);

ь середньостроковий проект (3 - 5 років);

ь довгостроковий проект (понад 5 років).

2) відношення до вже діючого підприємства чи виробництва:

ь проект, що впроваджується на діючому підприємстві;

ь проект, що реалізується при створенні нового підприємства.

3) відношення до діючих основних фондів (Б. Щукін):

ь проект розширення виробництва;

ь проект модернізації устаткування;

ь проект технічного переозброєння;

ь проект повної реконструкції.

4) масштаб проекту (Б. Щукін, А. Шарапатюк):

ь тактичні - пов'язані зі змінами обсягу продукції та послуг, підвищенням їх якості, модернізацією обладнання;

ь стратегічні проекти - пов'язані зі значною зміною активів, сфери діяльності, форми власності.

5) клас проекту (за складом, структурою і предметною галуззю) (В. Попов, А. Шарапатюк, В. Верба, О. Загородніх та ін.):

ь монопроект - це окремий проект певного типу та виду;

ь мультипроект - можна розглядати як комплексний проект, який складається з сукупності монопроектів і потребує застосування багатопроектного управління;

ь мегапроект - це цільові програми, стратегії розвитку регіонів, галузей тощо, які у своєму складі мають низку моно - та мультипроектів.

6) форма реальних активів (Б. Щукін):

ь проекти інвестицій в основні активи;

ь проекти інвестицій в оборотні активи.

7) обсяг необхідних інвестицій (І. Бланк):

ь дрібні (невеликі) (до 100 тис. дол. США);

ь середні (від 100 тис. до 1 млн. дол. США);

ь великі (понад 1 млн. дол. США).

8) тип відношень:

ь незалежні - якщо рішення про прийняття одного проекту не впливає на рішення про прийняття іншого;

ь альтернативні - якщо проекти не можуть бути реалізовані одночасно, тобто прийняття одного проекту автоматично означає, що інший проект має бути відхилений;

ь компліментарні - якщо прийняття нового проекту приводить до зростання доходів за одним або декількома проектами;

ь заміщення - якщо прийняття нового проекту приводить до зниження доходів за одним або декількома діючими проектами.

9) тип грошового потоку:

ь з ординарним грошовим потоком - інвестиційний проект, грошовий потік якого складається із вихідної інвестиції, зробленої одноразово або протягом декількох послідовних базових періодів, та наступних припливів грошових коштів;

ь з неординарним грошовим потоком - інвестиційний проект, в якому припливи грошових коштів чергуються в будь-якій послідовності з їх відпливами.

10) соціальна спрямованість (А. Шарапатюк):

ь комерційні, головною метою яких є отримання прибутку;

ь некомерційні (соціальні), головною метою яких є отримання соціального ефекту.

11) джерела фінансування:

ь проекти, що фінансуються з внутрішніх джерел;

ь проекти, що фінансуються переважно з зовнішніх джерел;

ь проекти, що фінансуються зі змішаних (комбінованих) джерел.

12) рівень ризику:

ь безризикові;

ь з мінімальним ризиком;

ь з середнім ризиком;

ь високоризикові.

13) тип проекту (за основними сферами діяльності, в яких реалізується проект):

ь технічні;

ь організаційні;

ь економічні;

ь соціальні;

ь змішані.

Однак, деякі з приведених характеристик при класифікації проектів не є абсолютними, і в певній мірі, достатньо умовні. Зокрема, розподіл проектів за обсягом необхідних інвестицій залежить від розмірів компанії, оскільки очевидно, що в великій фінансово-промисловій групі та невеликому заводі з виробництва меблів критерії для великих та малих інвестиційних проектів різні. Розподіл проектів за тривалістю, теж дещо умовний, так як бурхливі зміни та нестабільність зовнішнього середовища, які характерні для сучасного стану суспільства, економіки, знань, потребують гнучкішого підходу до такої класифікації проектів. Короткостроковими слід вважати такі проекти, за час реалізації яких не відбувається різких змін в економічних показниках зовнішнього середовища (рівень інфляції, облікові ставки за кредитами і депозитами, курси валют тощо). Тобто, період за якого інвестиційні проекти вважаються короткостроковими зменшується до 1 року, а іноді й до 3-6 місяців. Відповідно зменшуються й періоди середньострокових і довгострокових проектів. Тобто за тривалістю проекти класифікують не за календарним часом, а виходячи з динаміки та бурхливості змін в економіці країни[38].

В той же час, важливим в аналізі інвестиційних проектів є виділення різних відношень взаємозалежності. Поділ проектів на незалежні та альтернативні має особливе значення при комплектуванні інвестиційного портфеля в умовах обмежень на сумарний обсяг інвестицій. Виявлення відносин компліментарності передбачає пріоритетність розгляду проектів в комплексі, а не ізольовано. Це має важливе значення, коли прийняття проекту за обраним основним критерієм не є очевидним; в цьому випадку повинні використовуватися додаткові критерії, в тому числі наявність і ступінь компліментарності.

Виділення ординарних та неординарних потоків має велике значення при виборі того чи іншого критерію оцінки ефективності інвестицій, оскільки не всі критерії справляються з ситуаціями, коли необхідно аналізувати проекти з неординарними грошовими потоками [45].

Ранжування проектів за рівнем ризику від безризикових до проектів із високим ступенем ризику є дещо специфічним. Наприклад, мінімальний ризик мають державні інвестиційні проекти, метою яких, в більшості випадків, є соціальний ефект, а найбільш ризикованими вважають інноваційні проекти - метою яких є одержання надприбутків від впровадження нових ідей, техніки, технологій тощо, що безумовно слід враховувати при оцінці інвестиційних проектів.

Таким чином, класифікація проектів є досить суттєвим аспектом при дослідженні інвестиційних проектів та оцінці їх ефективності.

1.3 Джерела та методи фінансування інвестиційних проектів

Однією з найбільш важливих проблем, яка виникає в процесі здійснення інвестиційної діяльності, є пошук ефективних джерел і ресурсів фінансування інвестицій, своєчасне повернення інвестованого капіталу. Забезпечення сталого економічного розвитку неможливе без належного фінансового забезпечення інвестиційної діяльності. Ефективна система фінансування інвестиційних проектів сприяє зміцненню технологічного потенціалу країни та підвищенню конкурентоспроможності національної економіки. Умови формування високих кінцевих результатів інвестиційної діяльності залежать від структури сформованих інвестиційних ресурсів. Тому, під час передінвестиційних досліджень перед суб'єктами господарювання виникає проблема визначення обсягу та структури інвестицій для фінансування проекту.

Інвестиційні ресурси - це активи, які підприємство використовує для забезпечення інвестиційної діяльності. При здійсненні інвестиційної діяльності, необхідно враховувати весь спектр можливих джерел фінансування інвестицій, який включає три основні групи: внутрішні, зовнішні та змішані (комбіновані) (Рис. 1. 1.).

Зауважимо, що внутрішні інвестиційні ресурси - це частина капіталу, яка знаходиться у власних фондах підприємства і може бути скерована на фінансування інвестиційної діяльності. Зовнішні інвестиційні ресурси - це частина капіталу, яку підприємство залучає із зовнішніх джерел, з метою фінансування інвестиційної діяльності[43].



Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Джерела фінансування інвестиційної діяльності

* Джерело: складено автором на основі [43], [48], [47]

Для забезпечення фінансової стійкості фірми в період реалізації проекту необхідна оптимізація структури джерел фінансування. Оптимізація структури - це вибір найбільш вигідного співвідношення внутрішніх та зовнішніх джерел на кожному етапі життєвого циклу проекту.

Вибираючи ті чи інші джерела фінансування інвестиційних проектів потрібно враховувати їх особливості. Кожне з джерел фінансування інвестиційних проектів має свої переваги і недоліки (табл. 1.1.). Тому реалізація будь-якого інвестиційного проекту передбачає обґрунтування стратегії фінансування, аналіз альтернативних методів та джерел фінансування, ретельну розробку схеми фінансування.

Таблиця 1.1. Порівняльна характеристика джерел фінансування інвестиційних проектів

Джерела фінансування	Переваги	Недоліки
Внутрішні джерела (власний капітал)	Є доступність і швидкість залучення; Є висока віддача за критерієм норми прибутковості інвестиційного капіталу (непотрібно виплачувати відсотки та дивіденди); Є суттєве зниження ризику неплатоспроможності та банкрутства підприємства при їх використанні; Є повне збереження власності та можливості управління в руках засновників.	- обмеження щодо обсягів залучення інвестиційних ресурсів; - необхідність вилучення частини власних коштів з господарського обігу; - наявність лише внутрішнього контролю за їх ефективним використанням.
Зовнішні джерела (залучені й позикові)	Є можливість залучення значних обсягів коштів для реалізації масштабних проектів; Є наявність зовнішнього незалежного контролю за ефективністю їх використання.	- складність процедури залучення коштів; - необхідність надання кредиторам гарантій фінансової стійкості (на платній основі); - підвищення ризику неплатоспроможності й банкрутства у зв'язку з несвоєчасним погашенням боргу; - втрата частини прибутку від інвестиційної діяльності у зв'язку з необхідністю платити відсотки та дивіденди; - можливість втрати власності й управління діяльністю підприємства.

* Джерело: складено автором на основі [47], [45]

Метод фінансування інвестиційного проекту в управлінні інвестиційними проектами розглядається як спосіб залучення інвестиційних ресурсів з метою забезпечення фінансової можливості реалізації проекту.

Відповідно до виділених джерел інвестиційних ресурсів виділяють наступні методи (схеми) фінансування інвестиційних проектів:

1. повне самофінансування;

2. акціонування;

3. бюджетне фінансування;

4. кредитне фінансування;

5. лізинг або селенг;

6. змішане фінансування.

Прийнята схема фінансування повинна забезпечити:

ь достатній обсяг інвестицій для реалізації інвестиційного проекту в цілому і на кожному кроці розрахункового періоду;

ь оптимізацію структури джерел фінансування інвестицій;

ь зниження ризиків у процесі реалізації інвестиційного проекту.

Самофінансування - здійснюється виключно за рахунок власних коштів підприємства, яке реалізує інвестиційний проект. Головна роль серед власних джерел фінансування інвестиційних проектів, безумовно, належить використанню статутного (акціонерного) капіталу, а також грошового потоку, що створюється у процесі діяльності підприємства (чистого прибутку й амортизаційних відрахувань). Цільовий характер використання коштів у процесі реалізації проекту забезпечується створенням окремого самостійного бюджету інвестиційного проекту[47].

Як метод фінансування інвестиційних проектів самофінансування є не досить поширеним, оскільки використовується переважно при реалізації невеликих (локальних) проектів індивідуальних інвесторів, де він являється основним.

Капіталомісткі інвестиційні проекти, як правило, фінансуються із залученням не тільки внутрішніх, але і зовнішніх джерел, що обумовлено обмеженістю власних коштів підприємств.

Акціонування - метод який використовується для фінансування великих інвестиційних проектів із значними строками окупності витрат. При акціонуванні капітал, залучається шляхом емісії простих та привілейованих акцій, що розміщуються серед юридичних та фізичних осіб, або через випуск варантів. Через акціонування може залучатися не тільки грошовий капітал, але й матеріальні та нематеріальні цінності[45].

Перевагами акціонування, як методу фінансування інвестиційних проектів є:

- забезпечення необхідного обсягу фінансових ресурсів на початку реалізації інвестиційного проекту, тобто дає можливість профінансувати нові підприємства, в яких немає ще прибутків, амортизації, немає заставного майна, щоб одержати кредит у банку;

- можливість відстрочення виплати дивідендів до моменту отримання доходів від реалізації проекту;

- відсутність обмежень щодо обсягу та термінів інвестиційних ресурсів, які залучаються шляхом акціонування;

- можливість контролю за цільовим використанням інвестиційних ресурсів у процесі реалізації проекту;

- можливість виплат за користуванням залученими коштами за наявності позитивного фінансового результату діяльності підприємства.

Водночас застосування акціонування як методу фінансування інвестиційних проектів має певні обмеження, головними з яких є:

- здійснення додаткових витрат, пов'язаних із проходженням лістингу, з оплатою послуг професійних учасників ринку цінних паперів тощо;

- збільшення акціонерного капіталу компанії, що є наслідком додаткової емісії, може призвести до зменшення часток колишніх акціонерів у статутному капіталі і зменшення їх доходів.

Для компаній інших організаційно-правових форм залучення додаткових коштів, призначених для реалізації інвестиційного проекту, здійснюється шляхом інвестиційних внесків, вкладів, паїв засновників або запрошених сторонніх співзасновників до статутного капіталу. Цей спосіб фінансування характеризується меншими операційними витратами, ніж додаткова емісія акцій, однак у той же час більш обмеженими обсягами фінансування[47].

Акціонерна форма фінансування інвестиційних проектів значно полегшує процес інтеграції економіки країни в систему світових господарських зв'язків, залучаючи інвестиції іноземних підприємств. Випуск та реалізація цінних паперів національними підприємствами на світових ринках має сприяти залученню додаткових валютних ресурсів для здійснення технічного розвитку, переозброєння та реконструкції виробничої бази.

Бюджетне фінансування інвестиційних проектів проводиться, як правило, за допомогою фінансування у рамках державних цільових програм і фінансової підтримки. За умов, коли фінансова система є недостатньо гнучкою та привабливою для належної мобілізації заощаджень, державні запозичення відіграють важливу макроекономічну коригуючу роль.

У країнах Західної Європи державні програми, як правило, розробляються в галузях з тривалим інвестиційним циклом і низькою рентабельністю, яка робить невигідним вкладення в їх реалізацію приватного капіталу, а також для стимулювання розвитку слаборозвинених територій[47].

Бюджетне фінансування передбачає використання бюджетних коштів у таких основних формах:

інвестиції у статутні капітали діючих або новостворених підприємств;

бюджетних кредитів (зокрема інвестиційного податкового кредиту);

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

надання гарантій і субсидій.

Кредитне фінансування інвестиційних проектів застосовується при фінансуванні Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

інвестиційних проектів із високою нормою прибутковості (яка перевищує ставку позичкового відсотка) та незначними строками окупності витрат. Основою кредитного фінансування виступає інвестиційний кредит, який представляє собою економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу фінансування інвестиційних заходів на засадах повернення і, як правило, із виплатою відсотка. Ці відносини характеризуються рухом вартості (позичкового капіталу) від кредитора до позичальника та в протилежному напрямку[45].

Основними формами кредитного фінансування є банківські кредити та цільові облігаційні позики.

Банківські інвестиційні кредити - це основна форма інвестиційного кредиту, при якій грошові кошти на фінансування інвестиційних проектів залучаються на умовах платності, строковості, повернення та цільового використання коштів. Як правило, такі кредити є середньо - або довгостроковим, що обумовлено характером реального інвестування. Такий кредит може мати пільговий період - період відстрочення погашення основної суми боргу, передбачати пільгові умови обслуговування кредиту. Проте такі умови компенсуються зростанням відсоткової ставки.

Перевагами інвестиційного кредиту перед іншими формами зовнішнього фінансування є:

ь наявність ефекту фінансового левериджу;

ь зменшення сум податку на прибуток за рахунок включення до витрат відсотків за кредитом;

ь відсутністю витрат, пов'язаних з реєстрацією і розміщенням цінних паперів;

ь гнучкість схем фінансування (можливість відкриття кредитної лінії тощо).

Цільові облігаційні позики організовують шляхом випуску підприємством корпоративних облігацій, кошти від розміщення яких спрямовуються на фінансування інвестиційного проекту (проектів) цього підприємства.

Випуск і розміщення корпоративних облігацій вважається більш вигідним у порівнянні з банківським кредитом способом кредитного фінансування інвестиційних проектів через ряд причин, зокрема:

ь можливість залучення значних сум фінансування;

ь меншу вартість фінансових ресурсів та відсутність застави;

ь можливість погашення основної суми боргу за облігаційною позикою після закінчення терміну позики, що дає можливість обслуговування боргу за рахунок надходжень, що забезпечуються проектом;

ь можливість дострокового викупу власних облігацій за ціною, яка може бути нижчою за номінал;

ь надання кредиторам більш обмеженої інформації у порівнянні із залученням банківського кредиту (загальна характеристика інвестиційного проекту без детального бізнес-плану та внутрішньої фінансової інформації);

ь за умови випуску облігації із вбудованим опціоном підприємство має більшу гнучкість щодо управління позиковими джерелами фінансування проекту;

ь більшу самостійність в управлінні проектом, оскільки у цьому випадку кредитори мають менший вплив на процес реалізації проекту.

Недоліками використання облігаційної позики як способу фінансування проектів можуть бути:

- наявність додаткових витрат на емісію і розміщення облігацій;

- підвищені вимоги щодо фінансового стану підприємства-емітента;

- оплата послуг професійних учасників фондового ринку, пов'язаних з емісією та розміщенням облігацій;

- доцільність використання облігаційних позик у великих обсягах через значні емісійні витрати та недостатню ліквідність облігацій при невеликих розмірах емісії, що зменшує інвестиційну привабливість таких облігацій.

Варто зазначити, що в Україні чинне законодавство обмежує обсяги емісії облігацій у межах суми, яка не перевищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надається їй з цією метою третіми особами. Також забороняється розміщення облігацій підприємств до повної сплати їх статутного капіталу [19]. Не допускається розміщення облігацій для формування і поповнення статутного капіталу емітента, а також покриття збитків від господарської діяльності шляхом зарахування доходу від продажу облігацій як результату поточної господарської діяльності [37].

Додаткові умови випуску облігацій визначаються з метою зменшення витрат на обслуговування позики, компенсації ризиків тощо. Серед таких умов можуть бути:

Ш право дострокового викупу облігації;

Ш можливість конвертації в акції;

Ш забезпечення облігації заставою або гарантіями тощо.

Лізинг (від англ. lease - оренда) це комплекс майнових відносин, що виникають при передачі предмета лізингу (рухомого і нерухомого майна) в тимчасове користування на основі його придбання і здачу в довгострокову оренду. Лізинг є господарською діяльністю, що спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною(лізингодавцем) у виключне користування другій стороні(лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів[47].

Відмінність між лізингом та традиційною орендою визначається так:

ь об'єкт лізингу обирає лізингоодержувач, а не лізингодавець, який купує обладнання за свій рахунок;

ь термін лізингу, як правило, менший за термін фізичного зношення обладнання;

ь після закінчення дії контракту лізингоодержувач може продовжити оренду на пільгових умовах або придбати майно, що орендується, за залишковою вартістю;

ь лізингодавцем, як правило, є кредитно-фінансовий інститут - лізингова компанія, банк.

Лізинг має спільні риси і з інвестуванням, і з кредитом. З одного боку, він передбачає вкладання коштів у реальні активи з метою отримання прибутку, а, отже, може визначатися як інвестиція, а, з іншого боку, лізингова угода укладається за принципами платності, терміновості, повернення коштів, - отже, схожа на кредитну угоду. Проте очевидною є відмінність між лізингом і банківським кредитуванням. Перевагою цього виду фінансування в порівнянні з банківським кредитуванням є залучення інвестицій із меншим ризиком для інвестора, оскільки лізингова компанія зберігає власність на об'єкт лізингу і таким чином бере на себе частину ризиків. Тобто схеми фінансування на основі лізингу у багатьох випадках є варіантом захисту кредитної операції[45].

Традиційно лізинг розглядають як альтернативу банківському кредиту. Перевагами лізингу перед кредитуванням є:

можливість отримати майно в лізинг для реалізації інвестиційного проекту за відсутності повної суми власних коштів і залучення інших зовнішніх джерел;

можливість використання лізингу «молодими» підприємствами без кредитної історії та застави, необхіднРазмещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ої для забезпечення кредиту;

повне фінансування вартості предмета лізингу з можливістю відстрочення сплати лізингових платежів, тоді як банківський кредит забезпечує фінансування 60-80%Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

необхідних капітальних вкладень;

визначення схеми лізингових платежів виходячи з реальних можливостей і особливостей конкретного лізингоотримувача;

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

підвищення комерційної ефективності інвестиційного проекту при використанні лізингу як методу фінансування, зокрема, за рахунок пільг з оподаткування і застосування прискореної амортизації, а також здешевлення деяких робіт, пов'язаних з придбанням обладнання (наприклад, участь у передпродажній підготовці, контроль якості, монтаж обладнання, консультаційні послуги тощо.)

...