Новии? етап дослідження національно-визвольного руху пов'язують з моно- графією І. Біласа “Репресивно-каральна система в Украі?ні (1917-1953). У 2 кн.” Білас І. Репресивно-каральна система в Украі?ні. 1917-1953. У 2-х кн. / І. Білас. - К., 1994. ?, автор якоі? опирався на документи із архівів НКДБ-МДБ-КДБ та НКВС-МВС і сучасні здобутки історіографіі?. І. Білас стверджував, що внаслідок масових арештів та фізичного винищення населення, а також примусового виселення радянські каральні органи очистили територію Західноі? Украі?ни від небажаних тоталітарному режимові осіб, насамперед активних учасників національно- визвольного руху. Незважаючи на це, у західних областях Украі?ни зброи?нии? рух опору радянському тоталітарному режимові тривав аж до початку 50-х років. ?

В останнє десятиріччя спостерігається зростання зацікавленості такими проблемами, як морально-психологічнии? стан, бои?ова підготовка і характер діи? віи?ськ Німеччини та і?і? союзників на Східному фронті. У безпосередньому зв'язку з цим колом питань перебуває тема колабораціі? на територіі? СРСР у цілому та Украі?ни зокрема. У статтях І.Дереи?каДерейко І.І. Місцеві допоміжні структури та військові формування поліції безпеки та СД на теренах райхскомісаріату «Україна» 1941-1944 рр. / Дереи?ко І.І. // Сторінки воєнної історії України. - 2009. - N12. - С.177-184 містяться наукові реконструкціі? технологіі? залучення и? використання місцевого украі?нського населення в поліціи?них структурах Дереи?ко І.І. Організаційне та матеріальне забезпечення поліційних структур і підрозділів у райхскомісаріаті Україна // Дерейко І.І. / Укр. іст. журн. - 2009. - N1 - С.87-106.

Проблема колабораціонізму на окупованих територіях в період Другої світової війни комплексно розглянута в монографії української дослідниці В.Шайкан. Шайкан В. Колабораціонізм на території рейхскомісаріату « Україна » та військової зони в період Другої світової війни / В.Шайкан ; НАН України, Ін - т історії України. - Кривий Ріг : Мінерал, 2006 - 534 с. Автор всебічно дослідив причини, форми і типи колабораціонізму на українських землях, окупованих німецькими військами. Аналізуючи український самостійницький рух, В.Шайкан визначає лише ситуативну тимчасову співпрацю його учасників з окупантами. Вона стверджує, що угоди українських націоналістів з вермахтом були, але це була лише тактика боротьби у складних умовах війни. "З тактичних міркувань, ОУН - Б йшла на ситуативну співпрацю з Німеччиною. З часом, бандерівський рух зайняв радикальну позицію по відношенню і до гітлерівців, і до Червоної армії, і до польської сторони, і до інших напрямів самостійницького руху" Шайкан В. Колабораціонізм на території рейхскомісаріату « Україна » та військової зони в період Другої світової війни / В.Шайкан ; НАН України, Ін - т історії України. - Кривий Ріг : Мінерал, 2006 - С.127 .

Вагомий доробок становлять праці вітчизняних науковців у сфері вивчення окупаціи?ного періоду в Україні Потильчак О.В. Професійне навчання і підготовка трудових резервів в Україні в період німецько-фашистськоіїокупацї (1941-1944): політика і практика агресора. / Потильчак О.В. - К., 1998. - 218 с.

Офіцинський В. Дистрикт Галичина (1941- 1944)./ Офіцинський В. - Ужгород, 2001. - 347 с.

Курилишин К. Українське життя в умовах німецькоі? окупацї (1939-1944 рр.): за матеріалами україномовної преси - Л., 2010. - 215 с.

Найбільш активно опрацьовуються економічні аспекти окупації, оскільки нацистське керівництво вбачало в Україні невичерпнии? потенціал сировини, корисних копалин, продовольства, фуражу а також робочої сили Лисенко О.Є. Система управління окупованими територіями України (1941-1944) / Лисенко О.Є. // Історія державної служби в Україні. - Т.2. - С.289-334.. У публікаціях сучасних дослідників простежується весь комплекс заходів окупаційних органів у справі організації промислового и? сільськогосподарського виробництва. Щоправда, меншою мірою поки що вивчені кроки, спрямовані на працевикористання цивільного населення на окупованій території.

Тож, дослідження українськими вченими історії Першої та Другої світових воєн було обумовлено передовсім суспільно-політичними змінами, що відбувалися після воєнних конфліктів і вели до становлення й зміцнення тоталітарного радянського режиму, в умовах якого ставала неможливою свобода історичної думки, і переосмислення національного історичного минулого у контексті світової історії.

Аналізуючи багатий масив наукових досліджень, слід зазначити, що сучасні вітчизняні дослідження мають значні здобутки. Серед суттєвих особливостей вивчення Першої та Другої світових воєн доцільно назвати активізацію історичних досліджень, радикальне оновлення, урізноманітнення і розширення їхньої тематики.

2. Україна в Першій світовій війні

В останній третині ХІХ - на початку ХХ ст. швидко зростало нагромадження суперечностей між майбутніми головними противниками в Першій світовій. Влітку 1914 р. загострення протиріч дійшло до фатальної межі. Ворогуючі сторони ставили перед собою фактично одні й ті ж цілі: ствердження власного домінування в світі, загарбання чужих територій, встановлення контролю за ринками збуту та джерелами сировини, послаблення хвилі народних виступів за соціальне та національне визволення, знешкодження опозиційних політичних сил, концентрація народної уваги не на внутрішніх проблемах, а на зовнішній загрозі.

До 1914 р. особливо загострилися протиріччя між Німеччиною і Росією. На шляху здійснення експансіоністських планів Німеччини щодо розширення її геополітичного простору стала Російська імперія. Давні мрії Німеччини про здійснення “світової політики” перекреслювалися потужним потенціалом Росії. Німеччина прагнула підкорити Росію економічно і послабити її в політичному і військовому відношенні. Вона планувала відтіснити Росію на Схід, обмеживши її кордонами колишнього Московського князівства.

Оскільки провідні німецькі експерти, які напередодні війни консультували уряд Другого рейху з питань «східної політики», не вважали українство значною політичною силою порівняно, наприклад, із поляками, перші політичні кроки Берліна після вибуху липневої кризи 1914 р. стосувалися саме Польщі: 31 липня кайзер Вільгельм ІІ і канцлер Т.Бетман - Гольвег зробили заяви про необхідність відновлення Польської держави. Головченко В., Солдатенко В. Українське питання в роки Першої світової війни /В.Головченко, В.Солдатенко - К. :Парламентське вид - во, 2009. - С.48 Але стрімкий розвиток подій на початку серпня 1914 р., що призвів до вступу у війну проти Німеччини й Австро - Угорщини не лише Росії та Франції, а й Великобританії з її колосальною й невичерпною за ресурсами світовою колоніальною імперією, змусив Берлін і Відень звернути особливу увагу на український національно - визвольний рух.

Типовою формою реалізації агресивної політики Німеччини став план “Натиск на Схід”, який передбачав захоплення чужих територій різними шляхами. До таких територій, наприклад на Сході, були віднесені Україна, Польща, Білорусія і Прибалтійські губернії Російської імперії Історія України. Документи. Матеріали : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / уклад., комент. В. Короля. - К.:Академія, 2002. - С.360

У підготовленому 11 серпня 1914 р. посланні канцлера Т.Бетман - Гольвега німецькому послу у Відні вже зазначалося, що «зреволюціонування не лише Польщі, а й України є для нас дуже важливим як засіб боротьби з Росією» Кураєв, О. Ідея української держави і нові засади «східної політики» Німеччини (1914 - 1916) / О. Кураєв // Розбудова держави. - 2000. - №2 - 12. - С. 160. Ця ідея органічно поєднувалася зі створенням низки буферних держав із неросійських етносів у західних губерніях імперії Романових, що межували з Німеччиною чи Австро -Угорщиною. А вже 2 вересня того ж року експерт з польського питання й колишній німецький консул у Варшаві барон Г. Рехенберг передав начальникові імперської канцелярії меморандум, головною ідеєю якого була підтримка української державницької традиції в інтересах німецької воєнної стратегії. Цей програмовий документ на 20 ти сторінках містив докладний огляд історії України, де згадувалися й Козацька держава XVII-XVIII ст., й демократичний громадівський рух ХІХ ст., й антиукраїнська національна політика царату. Унаслідок останньої, наголошував дипломат, національне й культурно - духовне життя українців сконцентрувалося в Східній Галичині, а те, що вони відразливо ставилися до міцної злуки з Росією чи Польщею, оскільки не бажали потрапити під гніт російських і польських поміщиків, як сприятливу для Німеччини обставину.

Стосовно ж можливої форми правління в Україні, Г.Рехенберг віддавав перевагу монархії, але цілком слушно стверджував, що визначення персони монарха вимагало б вирішення складних питань: якщо б ним став представник Габсбургів, могла виникнути підозра у зовнішньому втручанні, тому оптимальним варіантом бачилася республіка з козацькими традиціями. Водночас німецький дипломат вважав сумнівним утвердження в Україні стабільного режиму з огляду на значне поширення там радикально - соціалістичних та інших революційних ідей, а також відданість царській владі російських та русифікованих чиновників і офіцерства. Створення незалежної України, на думку Г.Рехенберга, безперечно ліквідувало б російську загрозу для Центральних держав, але для організації національного повстання в південно - західних губерніях імперії Романових не було належних умов. Тому в меморандумі великого значення надавалося «українському П'ємонту»: «Привнести в російську Україну повстанський рух можливо лише з Галичини» Головченко В. Українське питання в роки Першої світової війни /В.Головченко, В.Солдатенко - К. :Парламентське вид - во, 2009. - С.48. Саме австрійський уряд мав узяти на себе місію ведення друкованої пропаганди серед російських українців на користь відновлення давньої козацької держави, з метою викриття злочинів царату й організації селянської боротьби проти великоросійських поміщиків. Це підготувало б ґрунт для введення регулярних німецько - австрійських військ у Наддніпрянщину. Забігаючи наперед, в подальшому українська політика Берліна розвивалася, в цілому, відповідно до пропозицій, сформульованих Г.Рехенбергом. Головченко В. Українське питання в роки Першої світової війни /В.Головченко, В.Солдатенко - К. :Парламентське вид - во, 2009. - С.48

Не менш важливими були геополітичні розрахунки. Як писав у 1897 р. німецький публіцист П.Рорбах: «Хто володіє Києвом, той має ключ від Росії». Німецькі та австрійські воєнні експерти добре розуміли, що відділення українських земель від Росії ставить під сумнів існування імперії Романових як великої європейської держави і створить стіну між власне Росією, Центральними державами та Балканами» Кураєв, О. Ідея української держави і нові засади «східної політики» Німеччини (1914 - 1916) / О. Кураєв // Розбудова держави. - 2000. - №2 - 12. - С. 164

Інші політичні сили Німеччини бачили долю України інакше: вони сподівалися на будівництво самостійної української держави, яка б послабила Росію і закрила б їй вихід до Європи Трубайчук, А. Наростання глобальних суперечностей: Причини виникнення Першої світової війни / А. Трубайчук // Історія в школі. - 1996. - №3. - С. 6.

Для більш ефективного пропагандистського забезпечення військово - політичних цілей Німеччини у жовтні 1914 р. в системі МЗС було створено Центральне управління закордонних служб (ЦУЗС) на чолі з майбутнім послом в Українській Державі - бароном А.Шварценштайном. До дорадчого комітету ЦУЗС серед інших увійшли один з лідерів Партії центру й майбутній віце - канцлер М.Ерцбергер та професор Берлінського університету, орієнталіст Е.Йєкх, а до числа штатних співробітників були зараховані П. Рорбах і А.Шмідт, які невдовзі стали впливовими лобістами українського вектора “східної політики” імперії. Головченко В., Солдатенко В. Українське питання в роки Першої світової війни /В.Головченко, В.Солдатенко - К. :Парламентське вид - во, 2009. - С.60.

Під тиском Берліна МЗС Австро - Угорщини змушене було 20 листопада 1914 р. сповістити послів у Берліні (принца Х.Гогенлое - Шіллінгфюрста) й Стамбулі (маркграфа І. Паллавічіні), що “нашою головною метою у цій війні є максимально тривале послаблення Росії, і для досягнення цієї мети в разі нашої перемоги ми розпочнемо заснування незалежної від Росії Української держави” Головченко В. Українське питання в роки Першої світової війни /В.Головченко, В.Солдатенко - К. :Парламентське вид - во, 2009. - С.61.

Перед початком Першої світової українські землі опинилися між двох вогнів.Українські землі опинившись між Австро - Угорщиною і Російською імперією, стали одним з театрів бойових дій.

Південно-Західний фронт який простягався більш ніж на 400 км,проходив саме тут, але управління якого знаходилося Києві . Головнокомандуючим арміями Південно - Західного фронту був призначений генерал-ад'ютант М.Іванов. В складі фронту перебувало чотири армії: з півночі на південь - 4-а,5-а,3-я і 8-а. На лівому фланзі фронту між Дністром і Прутом діяв так званий Дністровський загін, основу якого складали 48-ий Одеський і 47-ий Український піхотні полки

Австро-Угорщина розгорнула проти Росії на лінії Сандомир - Перемишль - Станіслав - Чернівці чотири армії: 1-у, 4-у, 3-у і 2-у. Крім того, австрійське командування дозволило створити українські добровольчі військові формування під назвою Українські січові стрільці (УСС). На заклик Головної української ради відгукнулися близько 30 тис. добровольців, готових захищати Галичину від російських військ, проте відібрали лише декілька тисяч. Загони січових стрільців у баченні українських політиків повинні були стати основою майбутньої української армії. Саме так розуміли свою місію й самі стрільці, переважно студенти або люди з вищою освітою. Макарчук С. Українська республіка галичан. Нариси про ЗУНР./ Макарчук С //«Українська справа в Австро-Угорщині в роки війни»,- Л., 1997 - С.26

17 серпня 1914 року, виконуючи прохання французького уряду, армії російського Північно-Західного фронту почали Східно-Прусську операцію. У наступні два дні в наступ відправились війська Південно-Західного фронту, які увійшли на територію Східної Галичини. Почалася 33-денна Галицька битва - одна з найбільш успішних для російської армії і в той же час кривавих бойових операцій. У боях брали участь вісім армій, понад сто дивізій, більш як півтора мільйони солдатів і офіцерів. У Галичині російські війська мали значну перевагу в живій силі над австро - угорцями, які зосередили свої війська на Люблінсько - Холмській ділянці фронту. 27 серпня австро - угорські війська перейшли до оборони, наступного дня почали відступ, намагаючись уникнути загрози оточення російськими військами. Волковинський В. Бойові дії на українських землях у роки Першої світової війни / В.Волковинський // Укр. іст. журн. - 2004. - № 4. - С.56.

Паралельно з наступом російських армій на територію Галичини, на межі з Буковиною, 6 серпня, почалися бої місцевого значення російського і австрійського прикордонного караулу. Це був другорядний театр військових дій, а тому масштабніших боїв і операцій тут не проводилося. Заполовський В. Буковина у останній війні Австро-Угорщини. 1914-1918/Заполовський В - Чернівці, - 2003.- С.25

Долю Буковини в 1914 року, було визначено стрімким наступом російських військ на Галичину - у ніч із 30 на 31 серпня війська Австро - Угорської імперії залишили цей коронний край. 2 вересня Чернівці були взяті росіянами без бою, а вже 3 вересня російські війська змогли захопити Львів. Микола ІІ сприйняв цю звістку як величезний успіх російської армії й записав у своєму щоденнику: “Удень отримав радісну звістку про узяття Львова і Галича! Слава богу! Неймовірно щасливий з цієї перемоги і радію тріумфу нашої дорогої армії”. Боханов А. Николай II./Боханов А.- М., 1997. - С.155

17 вересня 1914 року 3-а російська армія оточила австрійську фортецю Перемишль із гарнізоном близько 300 тис. солдатів і офіцерів, але через те що мала нестачу артилерійських снарядів,вирішила не штурмувати фортецю.

25 вересня авангард російських військ навіть зміг прорватися через Ужоцький перевал у Карпатах звідки виходив на територію Угорщини, але потрапити туди їм не вдалося. Втім,навіть закріпитися на карпатських перевалах російські військові не змогли а бойові дії починали набувати позиційного характеру.

Як результат Галицької операції, російські війська просунулися углиб імперії Габсбургів приблизно на 300 км та загарбали Галичину, Буковину й частину Польщі. Австро - угорські війська втратили 400 тис. осіб (у тому числі 100 тис. полонених) і 400 гармат. Втрати росіян складали близько 230 тис. осіб і майже 100 гармат. Волковинський В. Бойові дії на українських землях у роки Першої світової війни. -Волковинський В. М. Бойові дії на українських землях у роки Першої світової війни / В. М. Волковинський // Укр. іст. журн. - 2004. - № 4. - С.59

Вважаючи незворотним процес приєднання Галичини й Буковини до Російської імперії, 21 серпня за наказом імператора Миколи II було створено генерал-губернаторство Галичини на чолі з Р.Бобринським. Адміністрація розділила окуповані території на Львівську, Тернопільську, Перемишльську і Чернівецьку губернії, призначила градоначальників, створила поліцію, жандармські управління. Знаючи про існування в Галичині потужних українських політичних, економічних, культурних організацій, які становили основу всього українського національного руху, російська окупаційна адміністрація розгорнула широку кампанію боротьби з українством. Особливих переслідувань зазнало греко-католицьке духівництво.

18 вересня 1914 р. було заарештовано й вивезено до Росії митрополита А.Шептицького. Взагалі тисячі галичан були вивезені як заручники (лише через Київ їх пройшло близько 12 тис.)Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914-1918). /Дорошенко.Д// Галицька Руїна 1914-1917 рр. -Львів,1923 - С.23;

На межі 1914-1915 рр. на Південно-західному фронті наступило затишшя. Восени 1914 р. на боці Австро-Угорщини у війну вступила Османська імперія, унаслідок чого загроза нависла над українськими землями ще й із Півдня. Для захисту узбережжя Чорного моря аж до румунського кордону з військ Одеського військового округу була створена 7-а армія.Мировые войны ХХ века. - Кн.1: Первая мировая война: исторический очерк. /В.Л. Мальков, Г.Д. Шкундин - М., 2002. - С.154

2-24 січня 1915 р. австро - німецькі війська почали наступ на російські позиції, завдаючи ударів з району Ужгорода на Самбір і з Мукачева - на Стрий. Російська армія 25 січня почала контрнаступ на лівому фланзі, проте під натиском супротивника вимушена була відступати до річок Дністер і Прут. Невдалими виявилися і спроби австро - німецьких військ звільнити Перемишль, який 6 міс. знаходився в оточенні російських військ. 22 березня гарнізон, який налічував на той час 120 тис. осіб, капітулював (основна причина - вичерпання всіх харчових запасів). У полон потрапили 9 генералів, 2500 офіцерів. Упродовж березня 8-а і 3-я армії вели постійні бої, проте прорватися до Будапешта через Карпати не вдалося. У Карпатській битві добре себе зарекомендували українські січові стрільці, до яких австрійці спочатку ставилися досить скептично. Особливо ефективною була служба стеження УСС. Вони взяли участь у боях на горі Маківці недалеко від Славського (23 березня - 4 квітня 1915 р.) Литвин М., Науменко К. Історія галицького стрілецтва. /М. Литвин- Л., 1991 - С.20.

В ході Карпатської операції російським військам не вдалося виконати поставлені завдання, в основному через невміння воювати в зимових умовах у гірській місцевості. Під час її проведення війська Південно-західного фронту втратили 1 млн. осіб, тоді як австро - німецькі - 800 тис. Навесні 1915 р. австрійському командуванню за підтримки німецьких союзників вдалося успішно провести Горлицьку наступальну операцію. Їм вдалося прорвати оборону 3-ої російської армії на 35-кілометровій ділянці в районі міста Горлице (на південний захід від Сандомира) завдяки майже подвійній перевазі в живій силі (для цього спеціально була сформована 11 - а німецька армія на чолі з ген. А.Макензі). Російська армія відступила з Галичини з найбільшими втратами за всю війну - в середньому 235 тис. убитими і пораненими щомісячно (упродовж усієї війни ця цифра становила 140 тис.)Яковлев Н. 1 августа 1914 г./Н. Яковлев - М., 1974. - С.97.

3 червня німецькі і австрійські війська зайняли Перемишль, а 22 червня - Львів. У результаті Горлицької операції російські війська були відкинуті з Галичини, а фронт стабілізувався по лінії Холм - Володимир-Волинський - Броди - Бучач. Усі попередні успіхи російської армії були знівельовані, а величезні людські жертви виявилися марними. У період відступу з Галичини росіяни втратили лише полоненими 500 тис. осіб, а також 344 гармати. Заполовський В. Вплив Горлицької операції на активізацію бойових дій на фронтах Східної Галичини та Буковини (травень - червень 1915) /Заполовський В.,- М., 1941. - С.12.

Відступаючи, вони знищували все, що могло хоч би якимось чином стати в пригоді супротивникові, застосувавши тактику “випаленої землі”. Дуже постраждали не тільки військові об'єкти, а, перш за все, величезна шкода була завдана мирному українському населенню.Сердюк О. Біженство в Україні під час першої світової війни /Сердюк.О// Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. - Вип. 4с. - К., 2002. - С.16.

У серпні-вересні 1914 р. у Галичині за дозволом австрійського уряду з добровольців був сформований легіон Українських січових стрільців (УСС). Основний його контингент склали молоді вихованці українських воєнізованих організацій: “Сокіл” (спортивно-громадська), “Січ” (пожежна), “Пласт” (учнівська).

До міста Стрий на Львівщині, де формувався Легіон, прибуло понад 10 тис. добровольців, але австро - угорський уряд, прагнучи “розчинити” мобілізованих українців в імператорській армії, обмежив чисельність окремого українського формування до 2,5 тис. чоловік. Військову присягу вони приймали двічі: перший раз - загальну для всієї австро - угорської армії, а другий - на вірність Україні.

Бойове хрещення “усуси” (так, за абревіатурою УСС, називали українських січових стрільців) прийняли наприкінці вересня 1914 р., захищаючи Ужоцький перевал Карпатських гір, де вела наступ дивізія кубанських козаків.

Зважаючи на те, що основною метою “усусів” була національно-визвольна боротьба за незалежну Україну, австрійці намагалися не допускати широких контактів стрільців з українським населенням Східної Галичини і Закарпаття. Крім того, австрійське командування навіть планувало взагалі позбутися українського формування, розчленувавши його на розвідувальні загони по 20 чоловік, які повинні були переходити лінію фронту і вести бойові дії в тилу супротивника.

Однак у жовтні-листопаді 1914 р. масштабний наступ російських військ змусив австрійське командування змінити свій план розпилення УСС, і в бій був кинутий весь український легіон.

Того часу, коли десятки тисяч насильно мобілізованих солдатів австро-угорської армії (у тому числі й українці) не бажали воювати, “усуси” показали себе найстійкішими солдатами. Австрійське командування змінило своє ставлення до них. «Усусів» нагороджували, доручали їм найвідповідальніші завдання. Особливо відрізнилися вони у завзятих боях у квітні-травні 1915 р. за гору Маківка в Карпатах, панування на якій забезпечувало надійний заслін подальшому просуванню супротивника. У 1915 р. “усуси” воювали в боях біля Болехова (кінець травня), за Галич (кінець червня), у межиріччі Серету і Стріпи (кінець серпня). У грудні 1915 р. відбулося переформування куренів УСС у полк.

Протягом серпня-вересня 1916 р. полк УСС прикривав залізничну колію Підгайці-Бережани на Тернопільщині. На горі Лисоня, де “усуси” вели героїчні оборонні бої, українські легіонери знову здобули славу, але зазнали непоправних втрат убитими, пораненими і військовополоненими. Після боїв під Бережанами, де полк УСС був розгромлений, його залишки було виведено в тил для переформування.

Лише 150 стрільцям i 16 старшинам удалося прорватися з оточення. Ці бійці наприкінці 1916 р. прибули на Волинь, де їх зобов'язали допомагати австрійським окупаційним військам організовувати поповнення армії рекрутами з місцевого населення. «Усуси» відразу зайнялися просвітницькою роботою, організувавши в селах 46 початкових шкіл і почавши працювати в них учителями.

Отже, бойові дії на українських землях в Першу світову війну тривали протягом декількох років. Спочатку перевага була на стороні Російської імперії яка достатньо швидко захопила Галичину і Буковину але в невдовзі Австро - Угорщина змогла повернути собі ці землі і стабілізувати фронт.

Великою військовою операцією на українських землях став так званий Брусиловський прорив 1916 р., який увійшов до всіх підручників військової справи. 30 березня 1916 р. замість М.Іванова командуючим Південно-Західним фронтом призначений О.Брусилов. Під безпосереднім командуванням останнього з 4 червня на фронті від Луцька до Чернівців почався масований наступ армій Південно-західного фронту, який тривав до 20 вересня 1916 р. Перевершуючи супротивника в піхоті в 2-2,5 рази, артилерії - в 1,5-1,7 рази російські війська досить легко прорвали оборону австро - угорських формувань і вже 7 червня взяли Луцьк, а 18 червня - Чернівці. Війська О.Брусилова зайняли південну Галичину, Буковину і знову підійшли до Карпатських перевалів, проте на початку вересня темп наступальних дій значно сповільнився, і Південно - Західний фронт стабілізувався по лінії р. Стоход, міст і сіл Киселин, Золочів, Бережани, Галич, Станіслав, Делятин, Ворохта, Селетин. Дослідники неоднозначно підходять до оцінки результатів наступальної операції Південно-західного фронту літом 1916 р. У радянській історіографії традиційно робився наголос на значних втратах австрійських військ (1,5 млн. убитими, пораненими і полоненими, 581 гармата, 1795 кулеметів, 448 бомбометів і мінометів), тоді як російські втрати оцінювалися приблизно в 500 тис. осіб. История Первой мировой войны 1914-1918. /под редакцией И. И. Ростунова - М., 1975. Т.2- С.204.

Проте, як відзначає С.Нелипович, лише за підрахунками Південно-Західний фронт втратив з 4 червня по 27 жовтня 1,65 млн. осіб, що, на його думку, і вирішило долю Брусиловського прориву - російські війська захлинулися власною кров'ю, а жодне із завдань не було виконано: ворог не розгромлений, Ковель, як вузловий центр, не взято, попри величезні втрати російських військ.Мировые войны ХХ века. - Кн.1: Первая мировая война: исторический очерк. - М., 2002. - С.186.

У стратегічному плані, правда, все ж таки досягнуті позитивні для Антанти результати - врятована від розгрому Італія, вирішено питання приєднання Румунії до Антанти, російський наступ полегшив становище англійців і французів на їх фронтах.

Україні, на території якої відбувалася ця грандіозна битва, війна знову принесла значні руйнування, загибель сотень тисяч українців - солдатів, офіцерів і просто мирних жителів. Останню велику наступальну операцію під час Першої світової війни Південно-Західний фронт провів улітку 1917 р., але не досяг жодних успіхів. Більше того, унаслідок контрнаступу австро-німецьких військ армії російського Південно-західного фронту відішли північніше Бродів і зупинилися на лінії Збараж - Скалат - Гримайлів, далі по р. Збруч до Дністра, де з'єдналися з Румунським фронтом. Жовтнева революція в Петрограді і початок революційних подій в Україні, створення Української Народної Республіки зумовили припинення бойових дій на українських землях. Генеральний Секретаріат Центральної Ради 23 листопада вирішив об'єднати Південно-Західний і Румунський фронти в Український, а сама Центральна Рада почала переговори про завершення війни.Рубльов О., Реєнт О. Українські визвольні змагання 1917-1921 рр. /Рубльов О., Реєнт О - К., 1999. - С.67.

Щодо Українських січових стрілців то вони повернувся на фронт 17 лютого 1917 р. знов у районі Бережан. На початку липня 1917 р. шість сотень полку УСС узяли участь в наступі австрійських військ на р. Збруч. Але після революції в Росії та утворення українського уряду в Києві більшість січовиків були готові воювати проти Aвстpo-Угорщини, за визволення підвладних їй українських земель. Наприкінці 1917- на початку 1918 pp. група військовополонених галичан і буковинців утворили в Києві Перший курінь січових стрільців на чолі з Є. Коновальцем, який був підпорядкований УЦР та уряду УНР і став однією з найбільш боєздатних частин українських військ у 1918- 1919 рр.

Революція в Російській імперії 1917 року була поворотним пунктом в Першій світовій війні. Вона мала істотний вплив на хід світової війни.

Після перемоги Лютневої революції на початку березня 1917 року було утворено тимчасовий уряд, який разом з Радами здійснювало реальну владу в країні.

В області зовнішньої політики Тимчасовий уряд виступав за продовження світової війни, незважаючи на складну ситуацію в Росії. 18 квітня була опублікована нота міністра закордонних справ П.Мілюкова урядам країн Антанти про продовження Росією війни та її вірності союзницьким зобов'язанням. Ця нота і активізація військових дій на фронті викликали 20-21 квітня потужну демонстрацію солдатів Петроградського гарнізону і робітників міста проти політики продовження війни з вимогою відставки Мілюкова. В кінці квітня Мілюков і Гучков були змушені подати у відставку.

Після квітневої кризи Тимчасового уряду було сформовано другий коаліційний уряд. Пост військового міністра в ньому зайняв А.Керенський, а міністром закордонних справ став М.Терещенко. Розбіжності з приводу війни і миру знову стали домінуючими серед численних політичних проблем.

Праві партії, офіцери і генерали, чиновники, великі підприємці були готові продовжувати війну. Прихильники ліберально-демократичного розвитку Росії прагнули досягти почесного миру. Ліві і ліво-радикальні сили висловлювали невгамовне прагнення перетворити світову війну у всесвітню революцію.

У червні 1917 року почався новий наступ російської армії під загальним командуванням Брусилова. Моральний стан армії дещо поліпшилося після лютневої революції, незважаючи на більшовицьку пропаганду, але саме наступ диктувалося політичними міркуваннями. Успіх міг примусити німців погодитися на укладення миру. Невдача могла б сприяти посиленню позиції німецьких революційних соціалістів, які підтримують Росію.

Наступ був погано підготовлений і закінчився важким поразкою Росії. За 18 днів бойових дій на фронті загинуло близько 60 тисяч солдатів і офіцерів.

Після придушення масового виступу робітників і солдатів Петрограда 4 липня 1917 влада повністю перейшла до Тимчасового уряду. Призначення генерала Л.Корнілова головкомом російською армією зустріли схвально на Заході, однак Л.Корнілов зробив спробу військового перевороту, яка закінчилася провалом для монархістів, військових - прихильників продовження війни.

Після жовтневого перевороту 1917 року більшовики одним з перших прийняли Декрет про мир, який відображав їх намір вийти зі світової війни. Вже наприкінці року Раднарком почав безпрецедентні сепаратні переговори з Німеччиною.

Мирний договір був підписаний 3 березня 1918 року в Бресті. Згідно Брестським договором Радянська Росія визнала за Німеччиною територію Прибалтики, Польщі, частково Білорусії. Вона зобов'язувалася відмовитися від претензій на Фінляндію, передати Туреччині Каре, Батум, Ардаган, укласти мир з Українською Центральною Радою, провести демократизацію армії, роззброїти флот, відновити старий торговий договір, виплачувати Німеччині репарації в розмірі 6 млрд. марок. Таким чином, Радянська Росія позбулася території у розмірі 800 тис. кв. км, на якій проживало 26% населення. Брестський договір означав вихід Росії з війни. Він діяв до листопада 1918 року.

Таким чином, з початком світової війни на провідні ролі в реалізації українського вектора зовнішньої політики Німецької імперії вийшло молодше політичне покоління, не переобтяжене «політичним заповітом» Отто фон Бісмарка, що, як відомо, категорично застерігав своїх наступників від передчасного нападу на Росію: “Навіть найбільш сприятливий результат війни ніколи не призведе до розкладення основної сили Росії, яка ґрунтується на мільйонах власне росіян... Ці останні, навіть якщо їх розчленувати міжнародними трактатами, так само швидко знову з'єднаються один з одним як частинки розрізаного шматочка ртуті” История дипломатии/ Сост. А. Лактионов. - М.: АСТ,2005. - С. 667.. П.Рорбах і його однодумці виявилися готовими, принаймні на декларативному рівні, визнати право українців на створення власної повноцінної держави.

Перша світова війна не принесла перемоги жодній з імперій. Кількість жертв які полягли на фронті просто колосальна, особливо великі втрати були в російської армії що збільшило напруження в російському суспільстві і бажання росіян вийти з війни. На цій хвилі приходять до влади більшовики які мали свої плани щодо української території і втілювали їх впродовж наступних сімдесят років.

2.2 Діяльність партійних та громадських організацій в роки війни

6 серпня Австро-Угорщина оголосила війну Росії. Переважна більшість українських солдатів і офіцерів обох імперій виконували свій військовий обов'язок і воювали в арміях тих держав, де вони народилися і жили, вважаючи нападників своїм кровним ворогом.

Патріотичний підйом на початку війни з обох боків був значним, чому сприяла й позиція провідних суспільно-політичних сил, у тому числі українських, направлена на підтримку війни. У зверненні до українців від 21 вересня митрополит А.Шептицький, зокрема, відзначав: «Ми по Божій волі сполучені з Австрійською державою і династією Габсбурґів, загальна у нас доля і горе. Якщо військо нашого цісаря переможе - нас чекає краще майбутнє. До крові будьте вірні цісареві». Створена провідними галицькими українськими політиками Головна українська рада (ГУР) підтримала австрійський уряд, виступивши за “створення самостійної Української держави в Російській Україні й окремого автономного краю з українських земель у межах Австрії” (маніфест від 3 серпня 1914 р.). У 1915 р. цієї ж позиції дотримувалася ЗУР (Загальна українська рада), створена на основі ГУР. У свою чергу С.Петлюра в “Украинской жизни” оприлюднив маніфест “Війна і українці”, в якому стверджував, що українці рішуче настроєні виконати до кінця свій “громадянський обов'язок” перед Росією.

Із формально нейтральних, а фактично проросійських позицій виступило ТУП (Товариство українських поступовців). Водночас, позиція наддніпрянських українських політиків не була така одностайна у підтримці свого уряду, як галицьких. Декілька їхніх представників, виїхавши до Австрії, створили Союз визволення України, гаслом якого стало створення самостійної української держави. Вони вважали, що така держава потрібна Європі як бар'єр перед Московщиною, обмежувач імперських амбіцій Росії в Європі. Лише з часом війна між Австро-Угорщиною і Росією почала розглядатися українськими політиками Галичини і Придніпров'я як можливість отримання для українських земель більшої автономії, а то і незалежності. Для політичної орієнтації українського народу і захисту його національних інтересів були створені Головна українська рада, Союз визволення України, Загальна українська рада, Українська парламентська репрезентація.Сарбей В. Національне відродження України./Сарбей В. - К., 1999 (серія «Україна крізь віки», т.9). - С.296.

Царська влада Росії, розпочала гоніння на наддніпрянських українців, підозріваючи їх у «сепаратизмі» і «мазепинстві». В січні 1915 р. у Київському воєнному окрузі відновлено дію Емського указу: мета цього кроку була чіткою, покінчити назавжди з проявами української національної свідомості. Було ліквідовано всі українські політичні видання, «Просвіту», українські клуби. В Києві, зокрема, заборонили вихід газети ТУП «Рада» та інших україномовних видань. Їхніх редакторів, зазвичай, висилали за межі України. М.Грушевський, котрий на початку війни зі Львова повернувся в Київ, був висланий у Симбірськ (перебував там до вересня 1916 р.).

Особливо жорстокою антиукраїнська діяльність царської влади була в Східній Галичині й Буковині, що визнавались як тимчасово втрачені раніше російські території. Крім того, в них вбачалась загроза розповсюдження українського руху. Російським властям допомагали москвофіли. 29липня 1914р. вони створили у Києві «Карпато - Руський освободительний союз», який виробляв рекомендації щодо боротьби з українським рухом у Галичині й Буковині Донік О. Діяльність громадських організацій і товариств у справі допомоги військовим та цивільному населенню в Україні у роки Першої світової війни (1914-1918 рр.)/Донік О// Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. - Вип.4. - С.162. Після того, як російська армія оволоділа у вересні 1914р. всією Східною Галичиною, частиною Північної Буковини, почався процес інкорпорації цих територій до Росії. Створювалося генерал - губернаторство.Генерал-губернаторство поділялося на Львівську, Перемишльську, Тернопільську і Чернівецьку губернії. Всі адміністративні посади займали військові та цивільні службовці, які прибули з Росії. Вони часто зловживали своїм становищем, ліквідовували національні товариства, українські школи, гімназії. Цар Микола ІІ у квітні 1915р. відвідав Львів, Перемишль, Самбір і схвалив такий курс місцевої російської влади Боханов А. Николай II./Боханов А.- М., 1997. - С.178. У Росію, передусім Сибір, вивезли тисячі українців, підозрюваних у нелояльності до нової влади. Лише через Київ упродовж осені 1914 - літа 1915р. було переправлено на Схід більше 12тис. виселенців із Галичини і Буковини. Всього із Західної України в добровільному чи примусовому порядку переселено сотні тисяч осіб. Від голоду, хвороб померли десятки тисяч осіб.

Репресії зазнала греко-католицька церква. 14вересня 1914р. був заарештований і депортований у Суздаль митрополит Андрей Шептицький, де він перебував до березня 1917р. За ним до кінця 1916 р. послідувало майже сто священиків. У Галичину прибуло православне духовенство з Росії, з метою навернення місцевого населення в православ'я. Загалом у 1914-1916 рр. майже 200 греко-католицьких парафій були перетворені на православні.

На кінець червня 1915 р. російські війська залишили більшу частину Східної Галичини і Північної Буковини. Більш як 100 тисяч місцевих жителів, побоюючись репресій з боку австрійської влади, вимушені були відійти з рідних земель у Наддніпрянську Україну. Повернення австрійської влади не забезпечило спокою галичанам і буковинцям. Деяких з них звинувачували у шпигунстві на користь росіян, багато страчували ні в чому не винних людей.

Специфічною і неоднозначною щодо вирішення українського питання була позиція громадськості українських губерній Росії. Псевдопатріотичні настрої початкового періоду і в часи перемог російської армії змінювалися на осуд війни та російського уряду, який звинувачували в поразках на фронті. Влітку 1915 р. у прифронтовій зоні спостерігалась паніка. Губернські установи з Кам'янця-Подільського передислоковані до Вінниці, Київський університет евакуйовано у Саратів, а політехнічний інститут - у Воронеж.

Поразка російської армії в Галичині, враження від антигуманних дій чиновників стосовно галицьких і буковинських українців призвели до певного пом'якшення позиції в «українському питанні». Так, кадети восени 1915 р. на своїй партконференції визнали право українців на широке культурне самовизначення. В цьому ж аспекті варто розглядати створення і діяльність Товариства допомоги населенню, яке постраждало від воєнних дій. Вони займались організацією притулків для сиріт з Галичини, облаштування побуту біженців тощо. Велику роботу в цьому ж напрямку проводили комітети Союзу міст і Союзу земств Південно-Західного фронту з осідком у Києві. Конкретно цією діяльністю займалися Д.Дорошенко, А.Ніковський, Ф.Штейнгель Донік О. Діяльність громадських організацій і товариств у справі допомоги військовим та цивільному населенню в Україні у роки Першої світової війни (1914-1918 рр.)/Донік О// Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. - Вип.4. - С.165.

У 1916 р. журнал «Украинская жизнь» опублікував лист 182 представників російської інтелігенції з нагоди відкриття у Лубнах української гімназії. Вони відзначали прикрим той факт, що термін «Україна» і похідні від нього досі вважаються в Росії страшним пережитком минулого й офіційно не визнаються. У листі містився заклик до влади забезпечити рівність усіх народів у питаннях освіти і національно-культурного самовизначення.

ТУП розпочало кампанію прийняття петицій про надання Україні такої ж автономії, як і Польщі. У них ставились вимоги до уряду забезпечити свободу слова і друку, відкрити культурно-освітні установи, повернути із заслання українців, засуджених за політичними мотивами.

Однак спроби громадськості відновити видання газет українською мовою влада жорстоко придушувала. Можемо констатувати, що лише ТУП певною мірою вдавалось утриматись на його тодішніх загалом об'єктивних позиціях щодо війни і місця в ній українців. У грудні 1916 р. газета «Рада» опублікувала декларацію. В ній говорилося, що «наш бездержавний український народ, опинившись між молотом і кувалдою, приніс великі жертви, зазнали руйнацій наші міста і села і ми нічого за те не отримали. Якщо і щось отримали, то це біженців, репресії і заборони». На думку ТУП, тільки автономія України могла бути гарантом того, щоб усі ці прикрі явища припинилися. Реєнт О. Перша світова війна і Україна / О. Реєнт, О. Сердюк//Ін-т історії України НАН України. - К. : «Генеза», 2004. - с.20

Реальність була такою, що дії російської армії й чиновників у Східній Галичині й Буковині призвели до посилення антиросійських настроїв серед галичан і буковинців, а відновлення Польської держави спричинило активізацію українських політичних сил у боротьбі за національну незалежність. Національне гноблення не зменшилось ні у Наддніпрянській, ні в Західній Україні, а державність, тим більше соборність українських земель, попри жертовність українців Сходу і Заходу, не наближалася.

Поразки російських армій у 1915 р. визначили зміни в думках російської громадськості і, що важливо, урядових сфер до українського питання. Так, П.Милюков на конференції кадетів визнав право українців на культурне самовизначення. Проявом цих тенденцій, а також реакцією на репресії проти українського населення в перші роки війни з боку влади стала декларація Ради ТУП «Наша позиція», в якій ТУП виступив за створення демократичної, автономної України у складі Росії, перетвореної за федеральним принципом. Таким чином, ТУП переходить від позиції активного нейтралітету до рішучого неприйняття війни як такої, що знищує українські землі. Згода австрійського уряду на створення польської держави, проголошена 1916 р., вплинула і на зміну позицій галицьких українських політиків. Австрофільство представників старшого покоління політикуму в Галичині помітно зменшилося, а молоді, що пройшли бойові випробування на передових позиціях, взагалі критично ставилися до цієї риси своїх старших колег і відкрито виступали за створення єдиної української держави.

Помітну роль у еволюції відносин зіграли масштабні репресії австрійського уряду проти українського населення Галичини і Буковини на початку війни. Взагалі, вибір українськими політичними партіями тієї або іншої орієнтації не був планований стратегічно, був ситуативним, спровокованим конкретними обставинами. Як справедливо помітили Ю.Горбань і В.Шпаченко, упродовж століть основними знаряддями у визвольній боротьбі українців був пошук союзників, пристосування під чужі політичні інтереси і геополітичні сценарії. Не став винятком і період Першої світової війни. Політичні орієнтації були різними у західних і східних українців, схожими були лише ідеалізовані етнополітичні мотиви, що визначали вибір тієї або іншої орієнтації, тобто прив'язка свого майбутнього до участі у війні на якомусь боці. Безоглядна орієнтація на захід більшості українських партій, а саме на Німеччину і Австро-Угорщину, була, на думку багатьох дослідників, очевидною помилкою українського національного руху з трагічними наслідками для української державності. Помилкою було те, що в тій же Європі не побачили інших союзників, як це зробила Польща, яка може послужити прикладом гнучкості у справі політичного вибору орієнтації і користі від використання такого підходу.Горбань Ю. Український політичний вибір в контексті першої світової війни/Горбань Ю., Шпаченко В. // Перша світова війна і слов'янські народи. - С.48.

Таким чином, упродовж 1914-1916 рр. за умов Першої світової війни українське питання, тобто питання передусім про відновлення української державності, попри усі вибудови українськими політичними силами можливих варіантів, залишалося невирішеним. Навпаки, Російська і Австро-Угорська імперії своєю антиукраїнською політикою в Східній Галичині й Буковині продемонстрували небажання і неконструктивність у підходах до вирішення цього питання. Австро-Угорщина разом з Німеччиною в листопаді 1916 р. дозволила полякам утворити державу, складовою якої мала стати Східна Галичина. Це означало, що й на землях західних українців, попри всі зусилля їх політичних кіл, українське питання в умовах війни не буде вирішено.

Одним із характерних проявів життя військового соціуму стала діяльність громадських організацій по наданню допомоги військовим і цивільному населенню. Благодіяння, яке набуло організованих інституційних форм, виявило тенденцію до становлення основних елементів громадянського суспільства на українських землях в роки війни.

Уже у вересні 1914 р. було засновано Тетянин комітет з надання тимчасової допомоги тим, хто постраждав від військових дій, а згодом - організовано Комітет великої княгині Єлизавети Федорівни, Романівський комітет та ін. Різноманітні громадські організації, товариства і комітети для допомоги постраждалим військовим і цивільному населенню виникають на місцевому рівні.

Провідною громадською військово медичною організацією в роки Першої світової війни було Російське Товариство Червоного Хреста, яке сприяло військовій адміністрації у справі надання допомоги пораненим і хворим. Головою управління РТЧХ при Південно-Західному фронті був призначений Б.Іваницький. Одночасно в тилу була розгорнута система територіальних органів, які почали організовувати лікувальні установи для військових, збір засобів для забезпечення хворих і поранених усім необхідним. Тільки за два роки війни РТЧХ витратило на ці цілі гігантську суму - майже 128 млн. руб.Донік О. Діяльність громадських організацій і товариств у справі допомоги військовим та цивільному населенню в Україні у роки Першої світової війни (1914-1918 рр.)/Донік О// Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. - Вип.4. - С.155

Уже в перші тижні війни значну допомогу військово-санітарному відомству надали Всеросійський земський союз допомоги хворим і пораненим воїнам і відповідний Всеросійський союз міст. На відміну від РТЧХ, фінансованого і контрольованого урядом, земський і міський союзи були організаціями, створеними «знизу», за ініціативою місцевих підприємців, а тому значною мірою автономні від уряду. Особливо активно місцеві осередки згаданих комітетів розгорнули діяльність на українських землях. Так, серед українських міст, які увійшли до складу Союзу міст, у 82-х функціонували губернські і повітові комітети, а в Києві, Харкові і Катеринославі - обласні.

Яскравим прикладом приватної доброчесності в роки Першої світової війни може бути українська сім'я підприємців-землевласників Терещенків. Її представники були активними членами багатьох благочинних організацій і брали активну участь в їх роботі, засновували і утримували власним коштом лікувальні заклади (1915 р. лише в Києві - 6 лазаретів), здійснювали значні внески на потреби жертв війни.Донік О. Діяльність громадських організацій і товариств у справі допомоги військовим та цивільному населенню в Україні у роки Першої світової війни (1914-1918 рр.)/Донік О// Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. - Вип.4. - С.167.

Уряд направляв чималі засоби для забезпечення функціонування цих структур, унаслідок чого провідні громадські організації настільки зміцніли, що стали конкурувати з урядовими в деяких сферах надання допомоги населенню. Досить істотною була й участь церкви в допомозі жертвам війни. У кожному приході були створені відповідні ради з питань допомоги сім'ям тих, хто знаходився на фронті, при монастирях відкривалися лазарети і т. п. Так, у Києві в 1917 р. в монастирях, при релігійних братствах і громадах було влаштовано 11 лазаретів.Степаненко А. Благотворительность православной церкви в Украине в период Первой мировой войны/Степаненко А // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. - Вип.4. - С.133.

Зростання ролі громадських організацій до певної міри було реакцією на нездатність уряду належним чином організувати допомогу військовим і цивільному населенню. Уряд проявив тенденцію до самоорганізації соціуму в критичні моменти свого існування, зокрема у військовий час. Війна загострила соціальні проблеми, головною з яких стала проблема виживання як такого - люди масово втрачали довоєнний соціальний статус. Ціни стали значно вищими, ніж зарплати, що відбилося відповідним чином на рівні споживчих можливостей робітників. Тривалість робочого дня зросла до 15 год. Істотно змінилася позиція жінок у суспільстві, на плечі яких тепер лягла турбота про сім'ї (серед працівників промислових підприємств кількість жінок зросла з 15 тис. у 1914 р. до 133 тис. у 1917 р.). Накопичення соціальних проблем, погіршення матеріального становища основної маси населення, тривале порушення традиційного устрою життя викликали наростання антиурядових виступів. Так, із серпня 1914 по вересень 1915 р. зафіксовано близько 100 страйків, в яких взяли участь 43 тис. робітників України, а з жовтня 1915 по вересень 1916 р. - 225 страйків, що охопили 210 тис. робітників. Із серпня 1914 по грудень 1916 р. в Україні відбулося понад 160 селянських виступів.Реєнт О. Перша світова війна й Україна: історико-теоретичні аспекти вивчення проблеми /Реєнт О// Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. - Вип.4. - С.9.

Затяжний характер бойових дій, значні людські втрати, а також активна пропагандистська робота обумовлювали значне посилення антивоєнних і антиурядових настроїв і в солдатському середовищі Південно-Західного і Румунського фронтів, дислокованих в Україні. Для більшості солдатів, в основній своїй масі безграмотних або з мінімальним рівнем освіти, все ще залишалася незрозумілою мета цієї страшної бійні, і на останньому етапі війни це обернулося втратою боєздатності армії, зробило її одним з основних гравців революційних подій. Значне зростання незадоволення солдатів і всього населення Російської імперії спостерігалося після того, як російське командування не змогло використовувати Брусиловський прорив для перелому в ході війни. Фактично, після цього необхідність і неминучість кардинальних змін у суспільному житті усвідомили всі прошарки російського суспільства.