Червона армія за лічені дні взяла під свій контроль територію Західної України, а також розбила й полонила окремі польські військові підрозділи. В умовах військового стану розпочалося повсюдне формування так званої “народної влади”: у містах і повітах - управлінь, у волостях і селах - селянських комітетів “на чолі з комуністами” (яких тоді реально нараховувалося 20 - 30 осіб на воєводство спеціально відряджених ЦК КП(б)У, а волостей - більше сотні в кожному воєводстві). Ініціаторами їх створення виступало безпосередньо командування Червоної Армії . Для координації й об'єднання керівництва місцевими органами влади Військова Рада Українського Фронту від 3 жовтня 1939 р. утворила в колишніх воєводствах Західної України обласні тимчасові управління в складі чотирьох осіб кожен із центрами у Львові, Станіславі, Тернополі й Луцьку. Під контролем Червоної армії відбулися вибори до Народних Зборів Західної України.

Усі заходи, які впроваджувалися в життя західноукраїнського регіону тимчасовими органами управління, повністю відповідали політиці партії більшовиків і радянської влади, яка прибула “на танках”. Працівники політвідділів військових частин і з'єднань, військові комендати в містах одночасно виконували адміністративні, господарські, правові, “політико-виховні та культурні” функції. Місцеве населення “правильно і заслужено” називало їх “комісарами” Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953 : Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. Документи і матеріали / І. Білас. - У 2 кн. - К. : Либідь - Військо України, 1994. - Кн. 2. - С.429.

Більшовицькі партійні організації із самого початку були зрощені з паростками “нової влади”. Хоча постанова ЦК ВКП(б) “Про створення первинних парторганізацій і оголошення прийому в партію” датована 1 жовтня 1939 р., тільки через три місяці після приходу Червоної армії відбулося створення мережі партійних організацій Західної України на базі присланих (відряджених) комуністів з інших територій УРСР і СРСР. У своєму послужному списку комуністи, які прибули відразу із військовими частинами, наголошували на тому, що вони є “учасниками визволення трудящих Західної України”Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953 : Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. Документи і матеріали / І. Білас. - У 2 кн. - К. : Либідь - Військо України, 1994. - Кн. 2 - С. 430.

Для виконання рішення ЦК ВКП(б) від 1 жовтня 1939 р. у Станіславській області станом на 10 грудня було утворено 56 первинних партійних організацій та обрано керівні партійні органи Малярчук О. Тоталітаризм проти західноукраїнського села / О. Малярчук. - Івано-Франківськ : Місто НВ, 2008. - С.152 .Проведені партійні збори первинних парторганізацій “пройшли за активної участі комуністів, на високому ідейному рівні”. З 942 відряджених на Станіславщину комуністів на зборах були присутні 859, або 91 %. Із числа присутніх узяли участь у виступах 715 осіб, або 84,4 %. “До керівного складу були обрані комуністи, які проявили себе на практичній роботі” Малярчук О. Тоталітаризм проти західноукраїнського села / О. Малярчук. - Івано-Франківськ : Місто НВ, 2008. - С.152. Станіславський міськком і повітові комітети КП(б)У, як і всі інші, були зобов'язані “ще ширше розгорнути партійно-масову роботу серед безпартійного активу, вивчення його, розпочати прийом до кандидатів партії робітників, що надавали допомогу Червоній Армії в боротьбі з ворожими елементами та виявили себе в справі встановлення революційного порядку, а також прийом до кандидатів партії передових селян та інтелігенції. Колишніх членів КПЗУ - приймати до лав ВКП(б) в індивідуальному порядку, після ретельної та непоквапливої перевірки” Малярчук О. Тоталітаризм проти західноукраїнського села / О. Малярчук. - Івано-Франківськ : Місто НВ, 2008. - С.153.

27 жовтня 1939 р. Народні Збори Західної України прийняли декларацію “Про встановлення державної влади”, яку підтвердили Верховні Ради СРСР і УРСР. Виходячи з рішень Президії Верховної Ради СРСР 4 грудня 1939 р., Президія Верховної Ради УРСР затвердила указ “Про утворення Волинської, Дрогобицької, Львівської, Ровенської, Станіславської і Тернопільської областей у складі Української РСР”, а 17 січня 1940 р. той самий законодавчий орган ліквідував старий адміністративний поділ. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 17 січня 1940 р. були реорганізовані тимчасові управління й волосні комітети в міськради й районні виконавчі комітети. У Станіславській області було створено 2 міськради, безпосередньо підпорядковані облвиконкому, 37 районних виконавчих комітетів, а в районах створено 10 селищних і 720 сільських рад Возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною / [редкол. Ю. Ю. Сливка та ін.] - К. : Наукова думка, 1989. - С. 316..

Виходячи із цього, спеціальними рішеннями обласних комітетів більшовицької партії здійснювався перехід функцій тимчасових органів влади в руки новостворених органів радянської влади. Так, 3 лютого 1940 р. бюро Станіславського обкому КП(б)У прийняло постанову “Про організацію сільських Рад в області”. Таким чином, на основі прийнятих постанов почали створюватися районні й сільські Ради. Усього в західних областях України було створено 6 облвиконкомів, 202 райвиконкоми, 14 міських, 89 селищних і 4944 сільські ради Возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною / [редкол. Ю. Ю. Сливка та ін.] - К. : Наукова думка, 1989. .- С.317..

Однак процес передачі влади тимчасових воєводських, повітових, волосних управлінь і селянських комітетів у руки створених обласних, міських, районних, селищних і сільських рад депутатів трудящих проходив повільно з багатьох причин. Головна з них полягала в тому, що в мільйонних масах міського й сільського населення необхідно було виявити своїх прихильників. Окрім того, їх треба було ще й “виховати й організувати на виконання політично відповідальних завдань". Так, наприклад, секретар Калуського повітового комітету КП(б)У І.Кучеренко, висловлювався: “Треба сказати, що до керівництва селянськими та волосними комітетами прийшли люди з невеликим досвідом роботи, з ними доводиться багато працювати, по декілька разів роз'яснювати їх роботу. У нашому повіті партійна організація - 39 осіб (32 члени і 7 кандидатів, 16 комсомольців)”. Возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною / [редкол. Ю. Ю. Сливка та ін.] - К. : Наукова думка, 1989 - С. 318.. Аналогічною була ситуація в усіх інших повітах краю. У своїй більшості це були неграмотні люди, забиті нуждою, вихідці з найбідніших верств сільського соціуму.

Первісна оцінка радянської влади як “визволительки”, поступово змінювалася. За кілька місяців свого утвердження тоталітарний режим сталінського зразка швидко опанував ситуацію як у містах, так і в сільській місцевості. Адміністративно-командні методи керівництва заповнили всі сторони життя. Усеохопний контроль партійно-радянської влади, свавілля спецслужб розкрилися у всій своїй сутності. За кілька тижнів після приєднання НКВС установив контроль над усіма сферами життя. Масові арешти було проведено вже в другій половині жовтня 1939 року, і в 1940-му кількість їх зросла. Заарештовували переважно польських військових офіцерів, землевласників, бізнесменів, поліцаїв і членів довоєнних польських організацій, таких як скаути й “Союз стрільців”. Іноді людей арештовували невмотивовано. У великих і малих містах у в'язницях сиділи тисячі. НКВС заарештував українських політичних лідерів і членів українського націоналістичного підпілля. Тисячі українських активістів тікали до окупованої німцями Польщі Редліх Ш. Разом і нарізно в Бережанах. Поляки, євреї та українці, 1919-1945 / Ш. Редліх. - К. : ДУХ І ЛІТЕРА, 2002. - С. 144.

Усі політичні партії, окрім комуністичної, були заборонені, а також громадські інституції неполітичного спрямування. Політика войовничого атеїзму відштовхнула частину населення, яка радо вітала прихід нової влади. Особливі гоніння впали на Греко-католицьку церкву, яка користувалася серед українського народу найбільшим авторитетом і довірою. Вона складалася з 3040 парафій, які об'єднували 4,3 мільйона віруючих, 4440 храмів і каплиць, Богословської академії у Львові, п'яти духовних семінарій, двох духовних шкіл, 127 монастирів і монастирських домів Марчук В. Українська Греко-Католицька Церква. Історичний нарис / В. Марчук. - Івано-Франківськ : Плай, 2001. - С. 107.

Об'єднання українських земель у єдиній державі 1939-1940 рр. українське населення Західної України назагал вітало й покладало на цей історичний акт великі надії. Проте досить швидко стало очевидним, що “не за таку Україну боролися і мріяли”. Тоталітаризм безпощадно насаджував свою політику в усіх сферах життя, прикриваючись волевиявленням усього народу, незалежно від національності. Радянізація західноукраїнських областей здійснювалася за безпосередньої участі Червоної армії та надісланих перевірених партійних кадрів. Із метою подолати масовий опір заходам радянської влади на селі робився наголос на розкол селянства, перш за все - за національною й релігійною приналежністю. Західноукраїнське село того періоду в національному відношенні було надзвичайно строкатим: українці, поляки, євреї, німці, цигани та ін. Зрозуміло, що заможна верства селянства становила невеликий відсоток. У першу чергу вістря боротьби спрямовувалося проти привілейованої частини сільських мешканців колишньої польської держави - осадників, яких нараховувалося в селах Західної України біля 30 тисяч осіб. Ненависть українського селянства як до польського поміщицького двору, євреїв-лихварів, німців-колоністів, так і осадників - поляків використовувалася із метою подолати й не допустити організованого опору радянській владі

Модель суспільно-економічних перетворень у новостворенних західних областях України була однаковою. Суттю її була активна радянізація. Зміни, що відбулись, на цих територіях мали суперечливий характер. З одного боку, експропріація маєтків польських землевласників, перерозподіл їхньої землі між українськими селянами; україназація системи народної освіти, державних установ, судочинства, поліпшення медичного обслуговування, особливо на селі; націоналізація промислових підприємств, ліквідація безробіття та ін. З іншого - руйнація політичної та культурної інфраструктури, створеної місцевою українською інтелигенцією; насильницька колективізація; антицерковні акції; репресії; масові депортації населення.Історія України з давніх часів до наших днів: соціально-політичні аспекти. В.Ніколаєнко та ін. Харків: ХДПУ, 1994. - вип.3. - С.90

Таким чином, входження споконвічних українських територій до складу УРСР стало актом історичної справедливості, важливим етапом у боротьбі українського народу за соборність, що об'єктивно закладало передумови для прогресу. Переважна більшість населення західно - українських земель вітала цей акт. В той же час спроби сталінського режиму запровадити там ідеї “казарменого соціалізму” привели до глибоких соціально-економічних деформацій, масових репресій, людських трагедій.

4. Україна в німецько-радянській війні

22 червня 1941 р. нападом Німеччини на СРСР почалася неоголошена війна, яка тривала 1418 днів і ночей і забрала життя понад 27 млн. громадян СРСР, в тому числі більше 8 млн. українців.

На початок війни німецька армія налічувала 190 дивізій, з них 157 німецьких, 47 тис. гармат, 4,3 тис. танків, 5 тис. літаків. У союзі з Німеччиною виступили Італія, Румунія, Угорщина і Словаччина. Війна з боку Німеччини та її сателітів проти СРСР була загарбницькою. Коваль М. Український народ у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр./ М.Коваль //Укр.іст.журн. - 1990. - № 3. - С. 89

Війна 1941 - 1945 рр., яка іменується як, німецько - радянська війна в історичній літературі поділяється на періоди. Перший період з 22 червня 1941 р. до 19 листопада 1942 р. Це час перетворення СРСР в єдиний військовий табір, провал Гітлерівського плану “блискавичної війни” і створення умов для корінного перелому. Другий період з 19 листопада 1942 р. і до кінця 1943 р. - корінний перелом в ході війни. Третій період - січень 1944 р. - травень 1945 р. - період розгрому Німеччини і визволення Європи від нацизму.

Відповідно до гітлерівського плану “Барбароса“ війна з СРСР повинна була закінчитись за 6-8 тижнів. Проти України була зосереджена група армії “Південь“, в яку входило 13 корпусів і 57 дивізій.Коваль М. Український народ у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр./ М.Коваль //Укр.іст.журн. - 1990. - № 3 - С.90

До середини червня фронт стратегічного наступу гітлерівських військ досяг 3000 км, глибину вторгнення на головних напрямках 400-600 км. За три тижні війни 28 радянських дивізій були розгромлені, а ще 72 дивізії втратили 50% і більше особового складу - це 3/5 військ, що знаходились у західних військових округах. Уже 16 липня А.Гітлер поставив питання про приєднання до Третього Рейху радянських територій - України, Білорусії, Прибалтики та інших, де було навіть призначено губернаторів.

Основними причинами поразок Червоної Армії у початковий період війни були: раптовіть нациського нападу; незавершеність процесу переозброєння СРСР; розпорошення сил Червоної Армії на кордонах проти Німеччини, Туреччини та Японії; масові репресії кінця 30-х рр. проти армійського командного складу; некомпетентність вищого воєнно - стратегічного керівництва.

Український напрямок для німців був одним із ключових, і це чітко виявилося у процесі експансії проти СРСР. Уже 18 вересня 1941 р. фюрер припинив наступ на Москву і переорієнтував головні удари на Ленінград і Київ, підкреслюючи, що наступ на столицю України - “безпосереднє стратегічне завдання”.

Така зміна акцентів була зумовлена цілим комплексом чинників: економічними - захоплення України суттєво підривало військово-промисловий потенціал СРСР і забезпечувало Німеччину ресурсами для ведення війни (напередодні війни частка УРСР в Радянському Союзі становила у видобутку вугілля - 50,5%, залізної руди - 67,6%, у виплавці чавуну - 64,7%, сталі 48,9%; лише Харкові за півроку виготовлялось стільки танків, скільки мав вермахт на початку Другої світової війни); воєнними - окупація України не тільки створювала вигідний плацдарм для подальшої експансії, а й давала змогу “нейтралізувати“ Крим, який А.Гітлер називав “радянським авіаносцем для нанесення ударів по румунським нафтовим свердловинам”; морально-політичними - взяття Києва могло підняти рейтинг Німеччини на міжнародній арені, зміцнити впевненість нациських військ і посилити настрої поразки у Червоній Армії. Руденко Н.М., Русак А.В. Армія фашистського агресора: від перемог до поразок. 1941-1945 рр. (Морально-психологічний аспект)/Н.М. Руденко,А.В. Русак - К.: Інститут історії України НАН України, 1997. - С.30

На території України групі німецьких армій “Південь” протистояли війська Київського особливого і Одеського військових округів. На цьому напрямку ворог мав лише незначну кількісну перевагу у живій силі (1:1,4), але значно менше мав техніки. В радянських військових частинах було в 1,3 рази більше гармат і мінометів, у 4,9 рази - танків і в 2,4 рази літаків. Але навіть за таких сприятливих для Червоної Армії обставин втримати німців на радянському кордоні не вдалось. Головною військово-стратегічною подією літньо - осінньої кампанії 1941 року стала оборона столиці України Києва. Вона тривала з 11 липня по 26 вересня. Більш 100 тисяч чоловік втратили гітлеровці в боях за Київ, але після прориву Південно-Західного фронту захисники опинилися перед загрозою оточення і вимушені були залишити столицю України. Внаслідок прорахунків радянського командування в кільце оточення потрапили дві радянські армії - 660 тис. чоловік, де 60 тис. складали командири.Не дивлячись на ці катастрофічні наслідки, оборона Києва мала позитивний момент: до осені затримала наступ ворога на центральному напрямку.

Важливе значення в перші місяці війни мала і оборона Одеси, що тривала 73 дні, та битва за Кримський півостров на початку 1942 року. Під Одесою німці втратили близько 200 тис. чоловік вбитими, пораненими і полоненими, багато техніки. Обороняючи Одесу, радянські війська сковували туги понад 18 дивізій противника. Це полегшило відхід військ Південного фронту за Дніпро й організацію там оборони.

До осені 1941 року становище в Україні для Червоної Армії склалось досить тяжке. Наприкінці серпня ворога захопив Дніпропетровськ (тепер м.Дніпро). Одночасно німецькі танкові групи вийшли в район Чернігова, 25 жовтня після жорстоких боїв гітлерівці вдерлися у Харків. На кінець 1941 року німці окупували майже всю Україну, крім східних районів Харківської, Сталінської(Донецької) та Ворошиловградської (Луганської) областей, які обороняли війська Південно-Західного та Південного фронтів. Фашистська окупація України в 1941-1944 рр. у працях західних вчених. // Укр.іст.журнал. 1994. - № 5. - С.128

Після перемоги під Москвою (грудень 1941 - січень 1942 р.) в СРСР була проведана нова мобілізація, що дало можливість сформувати майже 400 нових дивізій. За вказівкою Й.Сталіна на початку 1942 року було розпочато ряд часткових, розрізнених, погано підготовлених операцій, за визволення Донбасу та Харкова. Наступальна операція в районі Харкова (травень 1942 р.) спочатку розвивалась успішно, але в результаті допущених помилок, нестачі досвіду, німецьке командування зуміло оточити три армії і захопити в полон 240 тис. червоноармійців і командирів.

У травні - червні 1942 року німцям вдалось завдати серйозної поразки військам Кримського фронту. Німцям вдалося захопити весь Керченський півострів, у тому числі і м.Керч. У ворожому полоні опинилося близько 200 тисяч радянських військовослужбовців. Понад 10 тис. воїнів зайняли Аджимушканські каменоломні, де оборонялися кілька місяців, очікуючи повернення Червоної Армії. На початку липня 1942 р., блоковані ворогом із суші, моря та повітря після 250-денної оборони, за наказом Ставки залишили місто героїчні захисники Севастополя. Фашистська окупація України в 1941-1944 рр. у працях західних вчених. // Укр.іст.журнал. 1994. - № 5. - С.130.

Після того, як 22 липня 1942 р. радянськими військами було залишене місто Свердловськ, (тепер м.Довжанськ) Луганської області, закінчилися оборонні бої на території України.

Таким чином, за рік тяжких боїв була втрачена по суті вся територія України. Некудишні дії першого секретаря ЦК ВКП(б) призвели до втрати не тільки територіальної але втрати людської. Декілька армій полоненими,(тільки оборона Києва вартувала сотень тисяч бійців) коли він міг зберегти боєздатних бійців які могли відійти назад,зміцнівши таким чином оборонні редути,приходить наказ “стояти до останнього“; зруйновані міста;підривання мостів;пізне реагування на ситуацію та пізний початок евакуації,з цих помилок і склався пазл помилок через які і була втраченна Україна.

Коли гітлерівські війська захопили Україну, фюрер на прохання румунського диктатора - генерала І.Антонеску дозволив «навічно» включити до складу Румунії Чернівецьку й Ізмаїльську області. У серпні 1941 р. гайуляйтер Г.Франк за згодою фюрера приєднав до підвладного йому польського генерал-губернаторства так званий “дистрикт Галичина“, куди увійшли території Львівської, Дрогобицької, Станіславської (Івано - Франківської) та Тернопільської областей. У тому ж місяці представники вермахту й І.Антонеску підписали в Бендерах угоду, за якою Одеська, Миколаївська і частково Вінницька області, що склали так звану Трансністрію, передавалися під протекторат румунського королівства.

12 центральних областей республіки склали рейхкомісаріат “Україна”, який було передано в безпосередню опіку так званого східного міністерства. Очолював його А.Розенберг. Чернігівська, Сумська, Харківська, Донецька і Луганська області, на території яких в кінці 1941- першій половині 1942 рр. проходила лінія фронту, залишалися в юрисдикції вермахту й відділялися від інших територій зоною якнайсуворішого режиму.

Так, розчленувавши Україну, розмежувавши її кордони гітлерівці сподівалися назавжди розтоптати українську державність, підірвати єдність, волю й силу народу до організованого опору. Жорстокий окупаційний режим - “новий порядок“ - позбавляв населення українських земель будь-яких громадянських прав. Грабувалися і нищилися матеріальні і культурні цінності. Ешелонами відправлявся до Німеччини український чорнозем. З музеїв вивезли 40 тис. найбільш цінних творів мистецтва. 2,4 млн. чоловік було депортовано на примусові роботи. Місцеве населення підлягало витісненню в північні райони або знищенню. Так, протягом 103 тижнів окупації Києва у Бабиному Яру було розстріляно більше 200 тис. чоловік. Серед них були євреї, українці, росіяни, поляки, цигани та представники інших народів. Бабин Яр став однією із найбільших інтернаціональних могил. У червні 1943 р. перестало існувати Львівське гетто, де було страчено 130 тис. чоловік. Боговис Н. Зверства немецко-фашистских захватчиков: документы / [сост.: Н. Боговис, О.Алёшина; под ред. М. Ченалина]. - Б. м.: Воениздат, 1943. - С.29

Всього на території України діяли 180 таборів смерті, де було страчено 1 млн 366 тис. радянських військовополонених. В Україні відомо не менше 250 місць масових розстрілів українського населення. “Фабрики смерті“ діяли в Києві, Львові, Дніпрі, Харкові, Кропивницькому та в інших містах. Боговис Н. Зверства немецко-фашистских захватчиков: документы / [сост.: Н. Боговис, О.Алёшина; под ред. М. Ченалина]. - Б. м.: Воениздат, 1943 - С.30

Масовим злочинам гітлерівців на українській землі не було меж. Одним із перших було знищено селище Яців, що під Черніговим. Людей було зігнано у велику клуню й спалено. Восени 1941 року на Полтавщині були повністю спалені села Обухівка, Олефіровка, Панасівка, Соколівка. За час окупації в Чернігівській області знищено 23 села. На згарище перетворили окупанти велике село Козари, а 4268 його жителів розстріляли. За час окупації значно скоротилось населення України. Боговис Н. Зверства немецко-фашистских захватчиков: документы / [сост.: Н. Боговис, О.Алёшина; под ред. М. Ченалина]. - Б. м.: Воениздат, 1943.- С.30

16 вересня 1942 р. у ставці “Хагевальд“ під Житомиром були оголошені схвалені фюрером “нові принципи” німецької політики на Сході та архітаємний план “Ост”. В ньому щодо України говорилося, що за 30 років вона перетвориться на територію для утворення нової арійської імперії “Остготія“ - як пам'ять про напівлегендарну Остготську державу, що процвітала на початку нашої ери в приазовських степах і була знищена гуннами.

Після офіційного проголошення генерального плану “Ост” у практиці нацистського геноциду визначилися нові зловісні аспекти. Поряд із масовими екзекуціями стали дедалі частіше застосовуватися “виселення” українців із зазделегідь визначенних районів. Навесні 1943 р. цю акцію розпочав житомирський генерал-комісаріат. Особливо інтенсивно здійснювалося “виселення“ українців вздовж запланованої нацистами шосейної магістралі “Г - Г" - Гамбург-Готенланд (Готенланд - так вони перейменували Крим), обіч якої розташувалися вельможні східні ставки А.Гітлера (“Верфольф”), Г.Гимлера (“Хегевальд”) і Г.Герінга (“Форотенштадт”). Сюди ж почали прибувати ешелони з тірольськими переселенцями. Лише після визволення Києва, коли війська І Українського фронту розгорнули навальний наступ на Житомир, закінчилось “велике переселення нордичної раси”.

Як зазначалося, Червона Армія на початковому етапі війни знаходилась у важкому становищі. З одного боку, відчувалися тактичні переваги ворога, а з іншого - давався взнаки низький рівень боєздатності радянських військ і керівництва ними. Вже в перші дні війни була розроблена програма мобілізації всіх сил держави на боротьбу з ворогом. Програма була викладена в директиві Раднаркому й ЦК ВКП(б) “Партійним і радянським організаціям прифронтових областей” від 29 червня 1941 р. Вона охоплювала широке коло теоретичних, політичних, організаційно-технічних та ідеологічних питань. В директиві вимагалося від радянських, партійних і громадських організацій: підкорити всі сили й ресурси інтересам ведення війни; перебудувати роботу радянського тилу; перевести народне господарство на воєнні рейки; розвивати партизанський рух у тилу ворога.

Виконуючи цю директиву, захищаючи життя і свободу, український народ вніс значний вклад в розгром гітлерівської Німеччини. Зокрема саме українці заклали матеріально-технічний фундамент для вигнання нацистів з України. Вже у 1941 р. разом з евакуацією 550 підприємств з України на схід виїхали 3,5 млн. громадян республіки. Вони включилися в роботу оборонних підприємств, наукових установ, сільсько-господарське виробництво в РСФСР, Казахстані, Узбекистані, Киргизії, Таджикистані, Туркменії та інших союзних республіках. Було зібрано багато металевого брухту, коштів на будівництво танкових колон, літаків, теплих речей для фронту, тощо. Тільки у фонд оборони українці зібрали близько 2 млрд.крб.

Значний вклад у зміцнення боєздатності Червоної Армії на даному етапі внесли вчені, що працювали в евакуйованих установах. Завдяки запровадженню на танкових заводах Уралу швидкого автоматичного зварювання, запропонованого колективом інституту електрозварювання під керівництвом академіка Є.Патона, значно зросло виробництво найкращих на той час танків Т-34 та КВ, інших видів бойової техніки. Свій вклад у виробництво необхідної для фронту зброї вніс і колектив ХДПУ (в роки війни ХЕТІ, ХММІ і ХХТІ). Так, наприклад, майстерні ХЕТІ перейшли від виробництва осцилографів і електровимірювальної апаратури до виробництва електрообладнання для танків. Навчально-експериментальний завод ХММІ, виконуючи завдання відділу Наркомтяжмашу СРСР, організував і освоїв випуск верстатів-автоматів для авіаційної промисловості і деяких видів озброєнь. Завод виготовляв приціли до 50-міліметрових мінометів. За пропозицією інженера С.Воробьева поділки на лімбах замість ручної нарізки почали виробляти шляхом хімічного травлення, що привело до значного зростання продуктивності праці. Уже в перші дні війни доценти В.Атрощенко і К.Бєлов розробили спосіб виготовлення хімічних запалювачів для протитанкових пляшок і запалювальних ампул. В жовтні 1941 р. вищеназвані інститути були евакуйовані до Узбекистану та Свердловської області, де множили свій внесок у справу перемоги. Тисячі поранених воїнів було повернено до лав діючої армії завдяки плідній діяльності медиків на чолі з видатними вченими України О.Богомольцем, М.Стражеском, В.Філатовим та інші.

Причин стратегічних поразок радянських військ на початковому етапі війни багато, вони складні й неоднозначні, як і їх оцінка. Серед основних те, що воєнно-економічний потенціал СРСР поступався більш розвинутій економіці Німеччини. В мирний час 46% світового виробництва зброї належали саме їй, з початком Другої Світової війни частка Німеччини у виробництві озброєння складала 40%, а СРСР - лише 23%.

Мали місце грубі прорахунки радянського політичного керівництва на чолі із Й.Сталіним у виборі воєнно-політичного курсу: підписання та ратифікація пакту про ненапад між СРСР та Німеччиною, обумовило помилкові розрахунки на затяжний характер війни Британії та Франції з Німеччиною, їх взаємне ослаблення і виграш у часі для СРСР; переоцінка пропагандою боєздатності Червоної Армії; нераціональне використання часу між підписанням пакту і початком війни (1,5 року), який можна було використати для укріплення обороноздатності країни; ігнорування численних попереджень про точну дату ворожого вторгнення; ослаблення Червоної Армії сталінськими репресіями 1937 - 39 рр.; значне відставання вітчизняної техніки від іноземної, особливо в галузях авіа- і мотобудівництва, радіолокаційних засобів і засобів зв'язку через масові репресії досвідчених працівників та інженерів, конструкторів та розробників нової військової техніки; розпорошення матеріальних і людських ресурсів - до початку війни не вдалося закінчити будівництво 190 аеродромів, залізничних і шосейних шляхів, оборонних укріплень; на початковому етапі війни практично вся Червона армія перебувала в дорозі до західного кордону (47 тис вагонів з військовим вантажем); наркомат оборони та Генштаб вважали, що війна буде «наступальною» і «малою кров'ю». В результаті війська, так і не отримали конкретних завдань щодо оборони кордонів.

Прорахунки початкового етапу німецько-радянської війни дозволили гітлерівцям до 22 липня 1942 р. окупувати всю територію України.

4.2 Окупаційний режим та партизанський рух на українських землях

Окупувавши всю територію України фашисти штучно розчленували її: західноукраїнські землі (Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська області) під назвою “дистрикт Галичина” були включені до генерал-губернаторства, створеного на території окупованої Польщі; південні райони (Одеська, Чернівецька, част. Вінницької та Миколаївської областей) під назвою “Трансністрія” ввійшли до складу Румунії; східні райони України (5 областей) були оголошені прифронтовою зоною і підпорядковувались воєнним комендантам; більшу ж частину України було віднесено до так званого “рейхскомісаріату Україна” Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні / Косик В. - Париж; Нью - Йорк; Львів: 1993. - С. 317..

Переважання серед нацистського керівництва прихильників жорстокої політики стосовно східних слов'ян зумовило небачений терор на окупованих східно-слов'янських землях. Визнаючи та пропагуючи тільки силові методи управління окупованими територіями, нацисти віддавали перевагу політиці і практиці фізичного терору щодо місцевого населення. «Новий порядок», що запроваджувався в окупованих районах України, був ретельно продуманою системою карально-репресивних заходів.

Згідно з фашистським планом “Ост” (Схід) - знищення місцевого населення та колонізація окупованих територій німецькими колоністами, та теорії “расової винятковості німецької раси” (істинні арійці) на території України почалось планомірне винищення населення. Було утворено 180 концентраційних таборів. З кінця вересня 1941 р. почалися розстріли в Бабиному Яру в Києві. За останніми даними лише за п'ять днів з 29 вересня розстріляли 150-160 тис мирного населення, в основному євреїв, у тому числі й військовополонених. Здійснювалася політика «Юденфрай» (чистий від євреїв) - голокост - в результаті кількість євреїв України зменшилася на 1,8 млн осіб (було 2,5 млн). Всього за роки окупації фашисти закатували на українській землі 5 млн 264 тис.осіб мирного населення та військовополонених Коваль М. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939 - 1945 рр.).- Київ: Альтернативи, 1999. - С. 129. .

Одним з основних методів обезлюднення окупованої території України була організація штучного голоду, особливо в містах. Фашистські загарбники, зібравши хліб та інші продукти харчування, прирікали на голод місцеве населення. Особливо голодувало населення промислових центрів - Харкова, Дніпропетровська, міст Донбасу.

Німці намагались проводити фашизацію свідомості українців, тисячі людей стали колаборантами. Більшість українців змушені були підкоритися окупантам і пасивно виконувати німецькі накази. Однак, невелика частина населення активно, усвідомлено співпрацювала з окупантами. Більшість українських колаборантів - це репресовані радянською владою, ідеологічні фанатики та антисеміти. Співробітництво з німцями зводилося до участі в органах місцевої влади, допоміжній поліції. Щоправда таких людей було не більше ніж серед росіян чи інших народів окупованих країн. Серед майже півмільйона колишніх радянських громадян, які в 1944 р. були в німецькій армії, українці становили близько 220 тис. Коваль М. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939 - 1945 рр.).- Київ: Альтернативи, 1999. - С. 132..

Нацисти у період проведення каральних операцій широко застосовували тактику «випаленої землі» і знищення населених пунктів разом з мешканцями, вдаючись до терористичних акцій військового, політичного і економічного характеру.

До методів нацистського фізичного терору на території України належить і використання вермахтом цивільного населення під час військових дій. Військові частини вермахту прикривали свої війська як при наступі, так і при відступі переважно жінками, людьми похилого віку і дітьми.

У зв'язку з великими людськими втратами німецької армії, і особливо після важких поразок взимку 1942-1943 рр., широкого розмаху набула насильницька мобілізація мирного населення окупованих областей для формування антирадянських частин. У прифронтовій зоні німці мобілізовували всіх чоловіків, навіть підлітків і старих включно. У відповідь на такі дії вермахту більшість тікала до лісів і вступала до партизанських загонів.

Таким чином, підрив “біологічної сили” українського народу, які всіх слов'янських народів, фашисти здійснювали такими методами : фізичним винищенням великих мас народу; скорочення чисельності населення шляхом навмисної організації голоду (обмеження постачання міст продовольством); ліквідація медичного обслуговування; знищення інтелігенції і зведення освіти до найнижчого рівня.

Після захоплення України, величезною допомогою діючій армії стала партизанська і підпільна боротьба в тилу ворога.

В українському антифашистському русі Опору існувало дві течії : радянський рух Опору (партизани та підпільники) та національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН. Зважаючи на те, що перша течія прагнула відновлення статусу України у складі СРСР, а друга - відродження незалежної Української держави, то закономірно, що між ними точилася жорстока боротьба.

У своєму розвитку радянський партизанський рух пройшов кілька умовних етапів. Перший етап тривав з початку війни до кінця 1942 р. Було визначено оптимальні організаційні форми й ефективні методи боротьби у ворожому тилу. Другий етап - це так звана «стабілізація». Він продовжувався до середини 1943 р. і характеризувався появою штабів партизанського руху. Матеріальна допомога Великої землі давала змогу народним месникам не лише боронити власні бази, протистояти каральним акціям фашистів, а й тримати під контролем цілі райони, поступово переходити до здійснення рейдових операцій. Третій етап тривав до повного розгрому фашистів. Він характеризується великомасштабними диверсіями, численними рейдами.

Вже на середину 1942 р. на окупованій території України діяло 760 радянських партизанських загонів і значна кількість підпільних організацій.Керівництво бойовою діяльністью здійснювала система штабів на чолі з Центральним штабом партизанського руху

. Значну воєнну і організаційну роботу проводив і Український штаб партизанського руху керований Т.Строкачем. В Україні діяли 17 великих партизанських з'єднань і 160 партизанських загонів. Однією з форм партизанської боротьби було проведення рейдів. Рейди під керівництвом С.Ковпака, М.Наумова, О.Федорова, О.Сабурова та інших сприяли розгортанню і активізації всенародної боротьби в інших окупованих районах, допомагали забезпечити успіх бойових дій радянських військ. Бойко О. Історія України :навч.посіб./О. Бойко - К.: Видавничий центр «Академія»,2002. - С.471

За роки війни партизани вбили або взяли в полон 1,5 млн. ворожих солдатів і офіцерів, пустили під укіс 21 тис. поїздів, знищили 2300 танків, 1100 літаків, тощо. На території Харківщини діяли партизанські загони та диверсійні групи загальною кількістю 3581 чоловік. За 23 місяці боротьби вони вбили 23 тис. гітлерівців, розгромили 4 штаби ворога, пустили під укіс 21 ешелон з військами і технікою, знищили 88 паровозів та 777 вагонів, 260 автомашин, підірвали 24 залізничних і шосейних мости, захопили багато зброї та боєприпасів. У Харкові і області відбувався саботаж робітників, селян та інтелігенції.

Подібну роботу проводили підпільники й в інших областях. Так, в Донбасі було зірвано видобуток вугілля для гітлерівської Німеччини. Використовувалися такі засоби саботажу як: завали шурфів шахт, штреків і лав, що були придатні для експлуатації, заниження продуктивністі праці, не виходили на роботу, затягували строки ремонту механізмів, без яких неможливо було відновити роботу шахт. Інженерно-технічні працівники вносили путанину в технічні розрахунки, переконували гітлерівців в легкому відновленні найбільш пошкоджених шахт, що приводило до марних витрат значних сил і коштів. В результаті цього німці домаглися лише 1,5% обсягу довоєнного видобутку вугілля і були вимушені завозити його з Німеччини.

Боротьба шахтарів велась у смертельно тяжких умовах. Люди ризикували не лише здоров'ям, а і своїм життям. Так, наприклад, за затягування сроків ремонту механізмів, пошкодження обладнання шахт Краснодону гітлерівці живцем закопали 32 чоловіки. Серед них А.Валько - зав. шахтою № 11, І.Бесчасний - cекретар партійної організації; С.Шевцов - шахтар шахти “Урало-Кавказ” та ін.

Така ж невдача очикувала гітлерівців і на металургійних підприємствах. Замість запланованих 1 млн. вони отримали лише 35 тис. т. металу.

Яскравою сторінкою боротьби за зрив економічних планів Німеччини був провал німців у використанні суднобудівних і судноремонтних заводів та портів півдня України (м.Миколаїв і Одеса). Німці встановили на заводах суворий режим. Інспектори, спостерігаючи за роботою цехів, виявляли саботажників і направляли їх на покарання до поліції або гестапо. Часто це закінчувалось відправкою до концтаборів. Жорстокі заходи дали можливість гітлерівцям налагодити роботу лише окремих цехів суднобудівних заводів, тільки частково організувати виробництво господарського інвентаря, ремонт залізничних вагонів, будівництво понтонів, тощо.

Саботаж робітників мав місце і на окремих невеликих заводах України, де вироблялось харчування, збруя для коней, одяг для солдатів і офіцерів, чавунні печі для землянок, ліжка для госпіталей та інш. Наприклад, у м.Рівне, з осени 1941 року підпільна організація фабрики, яка виготовляла валянки, прийняла рішення: працювати “добросовісно“, випускати продукцію в заданому обсягу, але в шерсть добавляти сіль сірчаної кислоти. При зіткненні з вологою шерсть роз'їдалась і валянки тут же розпадались. Подібне мало місце в м. Ніжині підпільники під керівництвом Я.Батюка випустили більше 9 тис. комплектів збруї для коней, яка була оброблена спеціальними хімічними речовинами, що у вологому стані роз'їдали і саму збрую і шкіру коней. Це виводило їх з ладу на тривалий час.

Таким чином, координація дій і матеріальна підтримка з Великої землі, підтримка населення і знання народними месниками місцевості, сприяла тому, що партизанський та підпільний рух надавав велику допомогу Червоній армії, зміцнював у людей, що знаходилися в окупацієї віру на звільнення.

Складовою частиною антифашистського руху опору в Україні стали формування, утворені під егідою уряду УНР в екзилі та ОУН. Напередодні вторгнення німецьких військ на територію СРСР націоналістичний рух був розколотий на дві течії: ОУН-м (мельниківська, ветерани ОУН перебували в еміграції) та ОУН-р революційна або ОУН-б бандерівська (радикальна молодь, що очолювала підпільну боротьбу в західноукраїнських землях. Перші розраховували на значну підтримку Німеччини в досягненні Україною незалежності, інші - лише на власні сили і на здійснення національної революції для досягнення мети. Проте з початком війни обидві течії зробили ставку на Німеччину.

У роки німецько-радянської війни на Україні, в основному в її західних регіонах, діяла й Українська Повстанська Армія (УПА) як військова структура Організації Українських Націоналістів (ОУН).Шевчук В. Украинская повстанческая армия /В.Шевчук/ // Политика и время. - 1991. - № 11. - С. 78

ОУН була створена у Відні у 1929 р. Більшу частину її членів складала галицька молодь, а керівництво забезпечували з-за кордону Є.Коновалець та його соратники. Напротязі довоєнного існування Організація Українських Націоналістів мала гострі внутрішні суперечності, які в решті решт призвелиидо її розколу. У лютому 1940 року у Кракові, в опозиції до політики і методів діяльності ОУН під керівництвом полковника А.Мельника, був створений революційний центр ОУН на чолі з С.Бандерою, затверджений у квітні 1941 р. великим збором. Від того часу ОУН разділилась на прихильників А.Мельника (“мельниківці”) та С.Бандери (“бандерівці”). Цей поділ поглиблювався, набирав драматичних виявів, справа доходила до братовбивчої боротьби. Шевчук В. Украинская повстанческая армия /В.Шевчук/ // Политика и время. - 1991. - № 11. - С. 79

Напад нацистської Німеччини на СРСР українські націоналісти зустріли з ентузіазмом. Вони розглядали це як багатообіцяючу можливість створення незалежної Української держави. Та хоч ОУН і Німеччина мали єдиного ворога, їхні цілі були далеко не спільними. З точки зору німців користь від ОУН полягала в тому, щоб вона стала основною диверсійною силою для створення хаосу в радянському тилу. Зі свого боку українські націоналісти не мали наміру бути тільки знаряддям німецької політики. Вони поставили собі за мету скористатися війною і поширити по всій Україні власний вплив. У відносинах Німеччини з ОУН були й інші складнощі. Серед німців існувала розбіжність поглядів на Організацію Українських Націоналістів: військова розвідка (абвер) виступала за співробітництво, а партійне керівництво фашистської партії на чолі з М.Борманом розцінювало її як несерйозного політичного гравця.Шевчук В. Украинская повстанческая армия /В.Шевчук/ // Политика и время. - 1991. - № 11. - С.80

І все ж в результаті співпраці між німцями та ОУН незадовго до нападу на СРСР у німецький армії було створено українське збройне з'єднання під назвою “Легіон українських націоналістів”. Воно нараховувало близько 600 солдатів, переважно налаштованих пробандерівськи. “Легіон українських націоналістів” мав два підрозділи під кодовими назвами “Нахтігаль” та “Роланд”. Німці планували використати їх у диверсійних цілях, але ОУН-Б сподівалася, що вони стануть серцевиною майбутньої української армії, а також засобом поширення впливу фракції С.Бандери.

Уже в перші дні німецької окупації України конфлікт між ОУН і німцями вийшов на передній план. ОУН-Б (при підтримці “Нахтігалю”) пішла на зухвалий крок, вирішивши без узгодження з німцями проголосити 30 червня 1941 р. створення Української сувереної держави у щойно захопленому Львові. На посаду прем'єр-міністра було призначено близького соратника Бандери - Я.Стецька. Бойко О. Історія України :навч.посіб./О. Бойко - К.: Видавничий центр «Академія»,2002. - С.474

“Нахтігаль” разом з німцями уже в перший тиждень окупації Львова брав участь у знищенні понад 5000 його жителів - поляків, українців, євреїв, росіян. Проте “державну” діяльність українських націоналістів в Берліні не схвалили. Гітлер вважав “гру в самостійність” зайвою. 5 липня 1941 р. за цю непогоджену ініціативу С.Бандера і Я.Стецько були заарештовані.

Провал спроби бандерівців встановити свою владу негайно використали мельниківці. 7 липня 1941 р. А.Мельник надіслав фуреру листа, в якому просив створити власний уряд. Однак йому навіть не відповили. Створена в Києві, під час його окупації, мельниківська “Українська Народна Рада” в жовтні 1941 р. теж припинила свою діяльність. Вона, як і “уряд” Я.Стецька, була не потрібна гітлерівцям. Адже вони розглядали Україну як багату колонію, постачальницю продовольства, сировини та дешевої рабської сили.Шевчук В. Украинская повстанческая армия /В.Шевчук/ // Политика и время. - 1991. - № 11. - С.82

Роздратовані спробою ОУН-Б проголосити Українську державу, гитлерівці заарештували не тільки багатьох бандерівців, але й мельниківців .

3 вересня 1941 р. націоналісти змушені були піти в підпілля. Стало очевидним, що їх нетривалий “медовий місяць” із Німеччиною закінчився. З цього часу ОУН починає боротись як проти більшовиків, так і проти німців.

Перші партизанські загони українських націоналістів були створені на Поліссі та Волині. Спочатку вони не були пов'язані з ОУН. Коли ж Німеччина напала на СРСР відомий український діяч Тарас Бульба-Боровець, близький до петлюрівського уряду УНР, що перебував у вигнанні у Варшаві, сформував нерегулярну частину під назвою “Поліська Січ“ (пізніше перейменовану на “Українську Повстанську Армію“, щоб воювати як з німцями, так і з більшовиками.

У 1942 р. члени ОУН-М та ОУН-Б, що переховувались від переслідувань гітлерівців, створили на Волині кілька невеликих партизанських загонів. Наприкінці 1942 р. ОУН-Б вирішила сформувати великі партизанські сили, поклавши тим самим початок створенню регулярної української армії. Для об'єднання всіх націоналістичних загонів ОУН-Б силоміць включила до своїх формувань підрозділи Т.Боровця та ОУН-М, назвавши їх УПА. Її головнокомандувачем було призначено Р.Шухевича. Як стверджує відомий історик української діаспори О.Субтельний, найбільшої чисельності УПА досягла в 1943 - на початку 1944 рр., коли в ній налічувалось 30-40 тис. чоловік Субтельний О. Україна. Історія:навч.посіб/О.Субтельний - К., Либідь, 1992 - С.418.

УПА повинна була вирішувати два завдання: захищати місцеве населення від німецьких репресій, та готувати себе до ролі “народної армії” після вигнання німців з України.

Прихід на початку 1944 р. у західні регіони України Червоної армії поставив перед УПА складне питання про доцільність продовження боротьби з переважаючими радянськими військами. У свій час ОУН вважала, що війна виснажить і більшовиків, і нацистів. Саме ці сподівання і спонукали боротьбу ОУН-УПА як проти німців, так і проти Червоної армії. Шевчук В. Украинская повстанческая армия /В.Шевчук/ // Политика и время. - 1991. - № 11. - С.83

Після вигнання німців з території України (жовтень 1944 р.) дії ОУН-УПА були спрямовані проти НКВС, членів комуністичної партії і тих, хто співпрацював з радянським режимом. Навесні 1944 р. вояками УПА був смертельно поранений командуючий 1-им Українським фронтом М.Ватутін. Для ліквідації УПА радянські війська організували блокаду партизанських територій, засилали агентів до УПА, вбивали її командирів. Боротьба виявилась запеклою і довготривалою. Вона закінчилась вже післі війни на початку 50-х років. Шевчук В. Украинская повстанческая армия /В.Шевчук/ // Политика и время. - 1991. - № 11. - С.84

Таким чином, ОУН-УПА: з одного боку, світла сторінка боротьби українського народу проти гітлерівського фашизму і сталінського тоталітарного режиму за створення незалежної Української держави; з іншого боку, діяльність УПА принесла немало горя власному народу, зокрема проти тієї його частини, яка не підтримувала поглядів ОУН-УПА. На совісті цього формування також і кров багатьох невинних жертв місцевого польського, єврейського та російського населення.

Таким чином, наявність двох, хоч і нерівнозначних за масштабами та ефективністю, сил руху Опору (з перевагою на боці комуністичної) була особливістю українського театру партизанських дій. До цього треба віднести факт розколу української нації в ідеологічному плані. Але є підстави наголосити і на тому, що об'єднувало українців: абсолютна більшість населення не сприйняла націонал-соціалістичної ідеології, хоч як нацисти не намагались її нав'язати, зайняла, зрештою, однозначно ворожу позицію щодо окупантів. Це створювало сприятливі умови для розгорання всеукраїнського руху Опору, який у 1943 році досяг найбільшого розмаху. В першу чергу активізувалась партизанська боротьба. А протипартизанські заходи німців приносили їм мінімальний успіх. Більше від них страждало мирне місцеве населення. Для охорони тилу Німеччина вимушена була тримати 10% своєї регулярної армії. Окупаційна адміністрація втратила контроль над територією України. Партизанські формування на цей час вже не тільки багато в чому нагадували частини регулярної армії, а й координували з нею бойові дії. Це був справжній другий фронт німецько - радянської війни.

4.3 Визволення України

Корінний перелом у німецько - радянській війні приніс українським землям визволення від нацистів. Початком звільнення території України від окупантів стала Сталінградська битва. Уже 18 грудня 1942 р. в ході контрнаступу радянських військ було звільнено перший український населений пункт - с. Півнівку Ворошиловградської області. Бойко О. Історія України ./О.Бойко - К.: Видавничий центр «Академія»,2002. - С.481.

До лютого 1943 р. ворога було вигнано із значної частини Донбасу і Харківщини. 23 серпня 1943 року був визволений Харків. Велику роль в очищенні української землі відіграло форсування Дніпра (вересень-листопад 1943 р.) 6 листопада 1943 р. радянські війська оволоділи столицею України - Києвом. Бойко О. Історія України ./О.Бойко - К.: Видавничий центр «Академія»,2002 - С.482. Правобережна Україна була звільнена від гітлерівців в ході Корсунь - Шевченківської та Рівненсько - Луцької операцій (січень-лютий 1944 р.). В травні 1944 року було визволено Крим, а 27 червня 1944 р. - місто Львів.

На початку жовтня 1944 р. територія України в межах кордонів червня 1941 р. була повністю звільнена від окупантів, а наприкінці цього місяця війська 4-го Українського фронту вигнали ворога із Закарпаття. 29 червня 1945 року між СРСР і Чехословаччиною було підписано договір про возз'єднання Закарпатської України з УРСР.

Для звільнення української землі з січня 1943 по жовтень 1944 р. було проведено 11 стратегічних і 28 фронтових операцій. 680 діб тривала безпрецедентна битва за визволення України. Українська земля захлиналася кров'ю - і своєю, і ворожою. Середньодобові втрати, коли бої досягали найбільшого напруження, становили 68 тис. чоловік.

На завершальному етапі визволення України в Корсунь - Шевченківській, Кримській, Ясько - Кишенівській операції подвиг повітряного тарану М.Гастелло повторили 52 льотчики-українці; а подвиг О.Матросова, який під час атаки закрив своїм тілом амбразуру ворожого дзоту і тим вирішив успіх переможного наступу, повторили 25 українських воїнів. Воїни-українці брали активну участь і в боях за визволення інших країн і розгрому Німеччини. Так, лише при штурмі Берліна звання Героя Радянського Союзу отримали 108 українців із 589 радянських солдат і офіцерів, які були удостоєні цієї награди за Берлінську операцію.

Визволення українських земель супроводжувалося відновленням на місцях органів радянської влади. Складні і суперечливі стосунки партійно-радянської влади з населенням вступили у нову стадію. З одного боку, абсолютна більшість людей, що настраждались під нацистським ярмом, з радістю і вдячністю зустріли Червону армію, щиро вважаючи її своєю визволителькою. Та при цьому повернення Радянської влади нерідко викликало почуття не тільки радості, а і страху. Багато мислячих людей, переживши окупацію, починали розуміти суть не тільки гітлерівського, а й сталінського тоталітаризму. Населення чекало і надіялось на серйозні соціально-політичні зміни, демократизацію суспільного життя. Проте його надії не справдилися. Тоталітарна система знову розпочала репресії. Людей почали звинувачувати у дезертирстві, навмисному небажанні евакуюватися в 1941 році і т.ін.