Історія України
Етапи давньої історії українських земель. Походження Київської Русі. Причини і наслідки роздробленості давньоруських земель. Національно-визвольна війна українського народу. Періодизація та етапи національного відродження. Розбудова незалежної держави.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.05.2020 |
| Размер файла | 298,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Вступ
Основні завдання і мета курсу. Джерела та історіографія, наукова періодизація історії України
Мета і завдання:
Ознайомити студентів із значенням та завданнями вивчення курсу “Історія України”. Охарактеризувати методологічні засади, джерельну базу та стан історіографічних досліджень вітчизняної історичної проблематики; визначити особливості наукової періодизації історії України.
План лекції:
1. Курс “Історія України”, його мета і завдання.
2. Методологічні засади курсу “Історія України”
3. Джерела та історіографія історії України. Наукова періодизація історії України
Основні поняття:
Історичні джерела, історіографія, методологія історії, періодизація історії.
Література:
1. Брайчевський М.Ю. Вступ до історичної науки. - К., 1995.
2. Грушевський М.С. Звичайна схема “русской” історії і справа раціонального укладу східнього слов'янства // Пам'ятки України. 1991. - №3.
3. Кремень В., Табачник Д., Ткаченко В. Україна: альтернативи поступу. - К., 1996.
4. Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблема суспільної трансформації. - К., 1998.
5. Реєнт О. Сучасна історична наука в Україні: шляхи поступу // Український історичний журнал (далі - УІЖ). - 1999. - №3-4.
6. Тойнби А. Постижение истории. - М., 1991.
7. Яковенко Н. Вступ до історії. - К., 2007.
8. Ясперс К. Смысл и назначение истории. - М., 1991.
1. Курс “Історія України”, його мета і завдання.
Історія України - одна зі складових історичної науки, що досліджує генезис і закономірності становлення та розвитку українського народу, його боротьбу за національно-державну незалежність.
Предметом курсу історії України є складний процес формування та розвитку багатомільйонного українського народу, його діяльності в соціально-економічній, духовній, політичній і державній сферах з давніх-давен до сьогодення. Разом з тим історія України має розглядатися в тісному взаємозв'язку з глобальними історичними процесами.
Вивчення історії сприяє формуванню історичної свідомості народу, в якій органічно поєднуються знання, погляди, уявлення про суспільний розвиток. За допомогою історії вчені й державні діячі пояснюють джерела багатьох процесів, що відбуваються у суспільстві, визначити їхні чинники та передумови.
Відтворюючи історію, історики її моделюють, причому моделей може бути безліч, навіть коли йдеться про одні й ті самі факти. Історія є специфічною наукою, яка перебуває на межі класичних наук та мистецтва.
Отже, історія України - наука, що вивчає у хронологічній послідовності розвиток людського суспільства на українських землях та його закономірності.
2. Методологічні засади курсу “Історія України”
Методологія історії - сукупність прийомів, принципів та методів, що застосовуються істориком при здійсненні наукового дослідження. Методологія зосереджена на прикладній роботі історика. Вона виступає критерієм виокремлення певного наукового напрямку, школи тощо.
Зміни, які відбулися в наукознавстві та історичній науці в середині XX ст. під впливом постмодернізму, зумовили формування нових методологічних парадигм в історичній науці. Історіографічне вивчення остаточно надало перевагу пізнавальним (епістемологічним) і знаннєвим (когнітивним) підходам до дослідження історичної творчості, в центрі якої опинилися свідомісні процеси - історична думка, знання, світогляд, ментальність. Зовнішні прояви історіописання (твори, інституції, суспільні умови тощо) не зникли з поля зору професійних істориків, вони розглядають їх передусім як передумову й тло формування індивідуальної та колективної історичної свідомості.
Можна стверджувати, що зміна парадигм історіописання демонструє взаємопроникнення, поширення і застосування провідних моделей історіографії відповідного часу в усіх куточках світу, включених до сучасних інформаційних потоків. Процеси глобалізації, попри їх суперечливість, а часом конфліктність, стимулюють комунікативну інтеграцію.
Методологічний (теоретичний) складник історичного дослідження передбачає наявність у дослідника знань про мету, принципи і засоби (методи) здійснення історичного пізнання, а також його приналежність до визначеного наукового напряму, школи, інституції;
Методологія історичного дослідження містить такі пізнавальні категорії як об'єкт, предмет і методи. Оскільки історіографія творить особливі історіографічні знання, що спираються на історіографічні факти і містять їх теоретичні узагальнення (концепції, теорії), то їй властиві всі головні компоненти пізнавальної діяльності - творення історіографічних фактів, їх генералізація (узагальнення) і конструювання теоретичних історіографічних знань. На кожному з етапів історіографічного пізнання - від постановки історіографічної гіпотези (моделі) і до одержання теоретичних історіографічних знань - використовуються як загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція, дедукція тощо), так і адекватні для цього предмета дослідження методи.
Сучасні історіографи виокремлюють два основні рівні методів історіографічного пізнання: (1) методи конкретного історіографічного аналізу і (2) методи історіографічного синтезу. Якщо перший рівень безпосередньо пов'язаний з особливістю предмета вивчення(соціальні, культурні, психологічні, інституційні, мовні та інші складники історичних знань), то методи другого рівня спрямовані на узагальнення (генералізацію) здобутих з допомогою попереднього аналізу історіографічних джерел знань Зашкільняк Л. Сучасна світова історіографія: Посібник для студентів історичних спеціальностей університетів. - Львів, 2007. - С. 13-14..
3. Джерела та історіографія історії України
Наукова періодизація історії України
Джерелами з історії України є матеріальні носії історичної інформації, що безпосередньо відображають той чи інший бік діяльності людей (речові, етнографічні, лінгвістичні, усні, писемні).
Одне з чільних місць серед історичних джерел належить літописам (“Повість минулих літ” 1113 р.; Галицько-Волинський літопис ХІІІ ст. та ін.). Літописну традицію Київської Русі та Галицько-Волинського князівства було продовжено у литовсько-польську добу української історії (Густинський літопис 1670 р., “Синопсис”, козацькі літописи XVII - початку XVIII ст., зокрема “Літопис Самовидця”, літопис Самійла Величка та ін.). Окрему групу джерел з давньої історії України складають юридичні пам'ятки: договори Русі з Візантією, “Руська Правда” та ін.
Вершиною активного процесу узагальнення фактологічного матеріалу і формування оригінальної концепції історії України стала поява на рубежі століть “Історії Русів” (надруковано 1846 р.).
Історичні джерела - сукупність різноманітних об`єктів, які відображають історичний процес і створюють можливість вивчення минулого людського суспільства; усе, що було створено в процесі людської діяльності й збереглося до наших часів.
Типи історичних джерел: усні, писемні, речові, мовні, етнографічні, фоно- і фотодокументи.
Історіографія (від грец. (h)istoria + graphe [описування]) - дослівно - «описування історії».
Наприкінці XVIII ст. остаточно утверджується якісно новий етап розвитку української історіографії, який можна вважати науковим.
Починаючи від ХІХ ст. й до сьогодні під «історіографією» розуміють:
1) сукупність праць, присвячених тим чи іншим питанням історії;
2) наукову дисципліну, що вивчає стан історичної науки та історію історичного знання Яковенко Н. Вступ до історії. - К., 2007. - С.31..
В першій половині ХІХ ст. у вітчизняній історичній науці було започатковано народницький напрям (М.Максимович, М.Костомаров, В.Антонович, Д.Яворницький) - дослідження історії селянства, народних рухів, козаччини.
Але українська історична школа постала лише наприкінці ХІХ ст. і пов'язана з діяльністю В.Антоновича, який заснував київську школу істориків (Д. Багалій, М. Довнар-Запольський, М. Грушевський, Д. Дорошенко та ін.).
Нового імпульсу вітчизняна історична наука набула після відкриття 24 листопада 1918 р. Української Академії наук.
За радянських часів українська історична наука зазнавала великодержавних утисків з боку Москви, а 1930-ті роки ознаменувалися сталінським геноцидом проти вітчизняних дослідників.
В 1939 р. відновив свою роботу Київський університет (1924-1938 рр. - КІНО), де 1956 р. засновано кафедру історії України.
Зусиллями вітчизняних істориків і науковців засновано низку періодичних видань - „Український історичний журнал” ( з 1957 р.), “Київська старовина” ( з 1992 р.), “Пам'ять століть” ( з 1997 р.).
В сучасній історичній науці немає одностайності щодо періодизації вітчизняного історичного процесу. Більшість дослідників виокремлюють такі етапи в історії України:
І. Праісторичний період (до ІХ ст. н.е.).
ІІ. Княжа доба (ІХ ст. - 1349 р.).
ІІІ. Литовсько-польська доба (початок XIV ст. - 1648 р.).
IV. Доба козацько-гетьманської держави (1648 р. - кінець XVIII ст.).
V. Українські землі у складі Російської та Австро-Угорської імперій (ХІХ - початок ХХ ст.).
VI. Українська революція 1917-1920 рр.
VII. Україна в 20-30-х роках ХХ ст.
VIII. Україна в роки Другої світової війни (1939 - 1945 рр.).
ІХ. Україна в 1945-1991 рр.
Х. Розбудова Української держави (1991-2004 рр.).
Загальноєвропейській періодизації історії відповідає періодизація, запропонована вітчизняними дослідниками Гісемом О.В. та Мартинюком О.О. Гісем О.В. Історія України. Опорні схеми, таблиці, коментарі. 2-ге видання, виправлене, доповнене і перероблене / О.В. Гісем, О.О. Мартинюк. - Кам`янець-Подільський, 2010. - С. 8.
|
Назва періоду |
Хронологічні рамки |
|
|
Стародавня історія України |
Від появи першої людини на українських землях до V ст. (до ІХ ст.) |
|
|
Середньовічна історія України |
V-XV ст. (ІХ ст. - 1569 р.) |
|
|
Нова історія України |
XVI ст. - 1914 р. (1569-1914 рр.) |
|
|
Новітня історія України |
1914 р. - до сьогодення |
Питання для самоконтролю
1. Дайте визначення предметної сфери курсу «Історія України», розкрийте його місце і роль у формуванні світоглядних засад майбутніх спеціалістів.
2. Охарактеризуйте джерела з історії України, визначте їх типологізацію.
3. Проаналізуйте етапи становлення вітчизняної історіографії. Назвіть основні наукові напрями та школи.
4. Поясність критерії наукової періодизації історії України, порівняйте її із періодизацією загальноєвропейського історичного процесу.
Тема 1. Формування і розвиток первіснообщинного ладу на території України. Етнічний розвиток слов'янських племен
Мета і завдання:
Ознайомити студентів із специфікою формування людського суспільства в українських теренах, визначити основні етапи давньої історії українських земель. З`ясувати особливості формування класового суспільства у східних слов`ян та появи перших державних утворень на території сучасної України.
План лекції:
1. Українські землі в первісну епоху.
2. Неолітична революція та її значення. Трипільська культура.
3. Кочові племена на території України. Античні міста-поліси Північного Причорномор'я.
4. Формування класового суспільства у східних слов'ян. Перші державні утворення на території України.
Основні поняття:
Форми привласнюючого господарства; форми відтворюючого господарства; неолітична революція; етнічна спільнота; військово-політичний союз; велике розселення слов`ян; автохтонна теорія.
Література:
1. Баран В.Д. Давні слов'яни // Україна крізь віки. - Т. 3. - К., 1998.
2. Баран В.Д., Козак Д.Н., Терпиловський Р.В. Походження слов'ян. - К., 1991.
3. Бунтяк К.П., Мурзін В.Ю. Симоненко О.В. На світанні історії // Україна крізь віки. - Т. 1. - К., 1998.
4. Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. - К., 1991.
5. Винокур О., Трубчанінов С. Давня і середньовічна історія України. - К., 1996.
6. Греков Б.Н. Ранний железный век. - М., 1977.
7. Грушевський М.С. Історія України - Руси. - Т. 1, кн. 1. - К., 1991.
8. Гуржій І., Смолій В. Як почала формуватися українська нація. - К.,1991.
9. Залізняк Л. Де, як і коли виникла давньоруська народність // Пам'ять століть. - 1998. - №6.
10. Зубар В., Ліньова Є., Сон Н.. Античний світ Північного Причорномор'я. - К., 1999 р.
11. Котляр М.Ф. Русь язичницька. Біля витоків східнослов'янської цивілізації. - К., 1993.
12. Крижицький С.Д., Зубар В.М., Русяєва А.С. Античні держави Північного Причорномор'я // Україна крізь віки. - Т. 2. - К., 1998.
13. Нариси з історії українського державотворення. - К., 1995.
14. Мозолевський Б.М. Скіфський степ. - К., 1983.
15. Очерки истории культуры славян. - М.,1996.
16. Петров В.П. Походження українського народу. - К., 1992.
17. Пассек І. Трипільська культура. - К., 1990.
18. Пріцак О. Походження Русі // Хроніка 2000. - №3-4.
1. Українські землі в первісну епоху
Антропологія - наука, що вивчає походження і розвиток людського роду. В основу антропологічної періодизації покладена фізична еволюція людини.
|
Період |
Характеристика |
|
|
4 млн. років тому |
Австралопітеки - перші людиноподібні істоти, предки сучасної людини. Розпочали ходити на двох ногах. З`явилися в Африці. |
|
|
2,5-2 млн. років тому |
Homo habilis (людина вміла) - перші розумні істоти, які розпочали виготовляти знаряддя праці. З`явилися в Африці. |
|
|
1,5 млн. років тому |
Homo erectus (людина з прямою ходою), або архантропи (найдавніші люди) - першими навчилися використовувати вогонь. З`явилися в Африці. Близько 800 тис. років тому архантропи потрапили на територію сучасної України з півдня Європи. |
|
|
150-100 тис. років тому |
Неандертальці або палеоантропи (давні люди) - були першими людьми, що ховали своїх померлих. З`явилися в Африці, Азії та Європі. Найдавніші людські рештки на українських землях (печера Каїк-Коба в Криму) належать палеоантропам. |
|
|
40-30 тис. років тому |
Homo sapiens (людина розумна) - з`явилася у багатьох регіонах нашої планети. Із появою неоантропів (нових людей), або кроманьйонців - людей сучасного фізичного типу - завершився процес антропогенезу на Землі та розпочалася історія людства. |
Археологія - галузь історичної науки, що вивчає минуле за допомогою дослідження речових знахідок.
Археологічна періодизація історії України (в основі - зміни основних матеріалів, із яких виготовлялися знаряддя праці, предмети побуту, зброя тощо)
|
Назва періоду |
Хронологічні рамки |
|
|
Кам`яний вік Палеоліт, або давній кам`яний вік Виділяють три етапи палеоліту - ранній, або нижній - середній, або мустьє - пізній, або верхній |
Близько 1 млн. (800 тис.) - 11 тис. років тому Закінчився 150 тис. років тому 150-35 тис. років тому 35-11 тис. років тому |
|
|
Мезоліт, або середній кам`яний вік |
10-7 тис. років тому |
|
|
Неоліт, або новий кам`яний вік |
6-4 тис. років тому |
|
|
Енеоліт, або мідно-кам`яний вік |
4-3 тис. років тому |
|
|
Бронзовий вік |
2 тис. років до н.е. - VIII ст. до н.е. |
|
|
Ранній залізний вік |
VIII ст. до н.е. - IV ст. н.е. |
Археологічна культура - велика група археологічних пам`яток, що датуються однією історичною добою, мають спільні ознаки та розташовані на певній території.
Археологічна пам`ятка - група винайдених в одному місці речей, які є матеріальними рештками діяльності людини або змінені їх працею.
Історія України бере свій початок з появи перших людей на її території. Науково доведено, що первісні люди з`явилися в українських землях приблизно 1 млн. рр. тому - найдавніше поселення знайдене біля с. Королеве в Закарпатті.
Розселення перших людей започаткувало первісну добу в історії України, що тривала на півдні України до 1 тис. р. до н.е., на іншій території - до поч. н.е. Її головними атрибутами стали поширення колективної власності, колективного виробництва та споживання.
Первісне суспільство не мало класів і держави. Двома формами суспільно-економічних відносин в цей період були первісне людське стадо, згодом - родова община і плем`я.
В розвитку первісного суспільства виокремлюють кам`яний вік (палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт), бронзовий і ранній залізний віки.
Релігія - віра людини в надприродні сили та існування богів.
|
Форми |
Характеристика |
|
|
Тотемізм |
Віра в походження роду від спільного предка - тварини, рослини, птаха. Пращура вважали захисником роду, просили у нього допомоги у полюванні. |
|
|
Фетишизм |
Наділення неживих предметів надприродними властивостями. Люди вірили, що фетиш міг захистити від злих сил, подарувати удачу. |
|
|
Магія |
Віра у можливість впливати на навколишній світ за допомогою ворожіння, заклинань, замовлянь. |
|
|
Анімізм |
Віра в існування душі у живих істот та потойбічного світу. |
2. Неолітична революція та її значення. Трипільська культура (кін. V тис. до н.е. - середина III тис. до н.е.)
«Неолітична революція» - перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства.
Трипільська культура (кінець V тис. до н.е. - середина ІІІ тис. до н.е.)
· назва - від с. Трипілля (Київщина), відкритого в 1893 р. Вікентієм Хвойкою;
· ареал - лісостепова смуга від Румунського Прикарпаття (захід) до Середнього Подніпров`я (схід); на пізньому етапі сягала Північного Причорномор`я на півдні;
· основа господарства - орне землеробство (пшениця, ячмінь, горох) і скотарство (велика рогата худоба, дрібна рогата худоба, свині); землеробство - екстенсивне, переложне;
· на ранніх етапах - невеликі поселення (7-14 жител) на берегах річок, схилах долин, згодом - протоміста - великі поселення площею понад 100 га.
Про високий рівень трипільської цивілізації свідчило:
· поширення орного землеробства, що було основним заняттям трипільців (одна з перших землеробських культур в Європі). Вирощували ячмінь, просо, пшеницю, майже всі садово-городні культури, відомі сьогодні в Україні;
· трипільці вперше на території України почали виготовляти вироби з міді; надзвичайно високий рівень розвитку гончарства (глиняний посуд білого, чорного, червоного й жовтого кольорів з орнаментом і плоским дном);
· будували протоміста площею до 400 га (населення міст сягало 50 тис. чоловік);
· високого рівня досягла духовна культура: існувала писемність - буквенно-звуковий алфавіт (один з найдавніших в світі).
Дотепер залишаються дискусійними питання про походження, етнічність трипільців та про причини поступового зникнення культури. Зокрема, висловлюється думка про середземноморське походження даного антропологічного типу. Інші дослідники вважають, що трипільська культура своєрідно поєднала представників кількох антропологічних та мовних груп Європи. Що ж до зникнення, то його причинами вважають експансію кочовиків на територію трипільців та похолодання клімату.
Зміна форм суспільної організації
|
Період |
Основні особливості |
|
|
Ранній палеоліт |
Первісне людське стадо - невелике нестійке об`єднання первісних людей |
|
|
Середній палеоліт |
||
|
Пізній палеоліт |
Родова громада - сталий колектив родичів, що мають спільну власність і працюють разом. Її основою був рід |
|
|
Мезоліт |
Плем`я - група родових громад, які мають спільні мову, територію, вірування, матеріальну та духовну культуру |
|
|
Неоліт |
||
|
Енеоліт |
Перехід від материнського роду (матріархату) до батьківського (патріархату) |
|
|
Доба бронзи |
Союзи племен - політичні об`єднання кількох племен (за певних умов ставали зародками державної організації) |
3. Кочові племена на території України. Античні міста-поліси Північного Причорномор'я
|
Назва |
Мовна група |
Період |
|
|
Кіммерійці |
Індоіранська |
ІХ-VII ст. до н.е. |
|
|
Скіфи |
Індоіранська |
VII-III ст. до н.е. |
|
|
Сармати |
Індоіранська |
III ст. до н.е. - III ст. н.е. |
|
|
Готи |
Германська |
III-IV ст. н.е. |
|
|
Гуни |
Тюркська |
IV-V ст. н.е. |
|
|
Авари |
Тюркська |
VI-VII ст. н.е. |
Залізний вік ( з І тис. до н.е.):
· Використання заліза призвело до різкого зростання продуктивності праці й створення додаткового продукту понад прожиткового мінімуму;
· Відбувся другий суспільний поділ праці - ремесло відокремилося від сільського господарства;
· Додатковий продукт стає економічною передумовою зародження нових станово-класових відносин.
На території України початок залізної доби пов`язаний з кіммерійською культурою, поширеною у Північному Причорномор`ї на поч. І тис. до н.е., та з ранніми слов`янськими культурами поч. н.е.
Споконвіку Південь України, його неосяжний відкритий степ приваблював войовничі кочові племена Євразії. Він став осередком життя кочових народів, що хвилеподібно рухалися зі сходу і змінювали один одного з кін. ІІ тис. до н.е.: кіммерійці, скіфи, сармати тощо.
Основу господарства кочовиків становило скотарство, але поряд з тим кочовики займалися землеробством, ремеслами. Дуже поширеною була військова справа.
Першими з найдавніших мешканців Північного Причорномор`я, відомості про яких містять писемні джерела, зокрема, „Одіссея” Гомера та праці Геродота, були кіммерійці (IX-VII ст. до н.е.). Ці войовничі племена доходили до країн Передньої та Малої Азії. Їхнє військо складалося з рухливих загонів вершників, озброєних сталевими й залізними мечами та кинджалами, луками, бойовими молотами та булавами. Кіммерійці вперше на сучасних українських землях навчилися обробляти залізо. Серед мирних занять переважало кочове скотарство, втім займалися й рільництвом. Конярство давало левову частку продуктів харчування, коней використовували й як засіб пересування.
Суспільна організація кіммерійців складалася з союзів племен на чолі з царями-вождями. Останні користувалися необмеженою повнотою влади в державі, яка була рабовласницькою.
В VII ст. до н.е. в українські степи прийшли іраномовні племена скіфів, що переважали кіммерійців чисельністю, військовою вправністю, вищою організацією тощо. Геродот поділяв скіфів на царських скіфів, скіфів-кочівників, скіфів-орачів, скіфів-землеробів. Племена царських скіфів та скіфів-кочовиків панували над іншими.
Основним заняттям кочовиків було скотарство, що давало все необхідне для життя. Разом з тим поширеними були орне землеробство, розведення свійських тварин та садівництво. Серед ремесел домінували ковальське, бронзоливарне, гончарство, ткацтво. Вели жваву торгівлю з античними містами Північного Причорномор`я. Ударну силу скіфського війська становила кіннота. Кожний дорослий скіф був кінним воїном. Скіфські воїни відзначалися жорстокістю до ворогів.
Наприкінці VI ст. до н.е. у скіфів сформувалася держава - Скіфія, що досягла найвищого піднесення в IV ст. до н.е., коли її територія поширилася від Дунаю до Дону. На межі IV-III ст. до н.е. почався занепад Скіфської держави, яка під тиском сарматів змістилася в степи Кримського півострова.
В ІІІ ст. до н.е. починається експансія в землі Північного Причорномор`я сарматів, які в ІІ-І ст. до н.е. повністю займали степи між Доном і Дніпром, а інколи їхні поселення сягали навіть Південного Бугу й Дунаю.
Основним заняттям сарматів було кочове скотарство. Вони розводили велику рогату худобу, овець, коней; полювали на степових звірів і птахів, ловили рибу, займалися ремеслами.
Наприкінці І ст. н.е. утворився великий союз племен, очолюваний сарматським племенем аланів, що згодом зійшов з історичної арени під тиском германських племен готів в ІІІ ст. н.е.
Нині з упевненістю можна стверджувати про взаємозв'язок трипільської культури, кіммерійців, скіфів і населення України І тис. н.е. Дослідження українських археологів та істориків дають нам уявлення про неперервність етнокультурних процесів на землях України, починаючи з IV тис. до н.е. і закінчуючи останніми століттями до н.е.
Античні міста-держави у Північному Причорномор`ї та Криму
Причини грецької колонізації:
· аграрна;
· демографічна;
· торгівельна;
· сировинна;
· соціальна;
· воєнна;
· етнічна
Особливості:
· мирний характер;
· аграрний характер;
· незалежність від метрополії;
· поєднання стихійного і планового характеру.
|
Назва полісу |
Коли і ким засновано |
Місце розташування |
Історична доля |
|
|
Ольвія («щаслива») |
Наприкінці VI ст. до н.е. вихідцями з Мілету |
Бузький лиман, неподалік сучасного Миколаєва |
Знищена гунами у 70-х рр. IV ст. н.е. |
|
|
Херсонес («півострів») |
У 422-421 рр. до н.е. переселенцями з Гераклеї Понтійської та Делосу |
Південно-західне узбережжя Криму, неподалік сучасного Севастополя |
Після падіння Західної Римської імперії увійшов до складу Візантії. Припинив своє існування в XV ст. |
|
|
Пантікапей («рибний шлях») |
У VII ст. до н.е. вихідцями з Мілету |
Узбережжя Керченської протоки, сучасна Керч |
Зруйнований гунами у 70-х рр. IV ст. н.е. |
|
|
Тіра (від грец. назви Дністра - Тірас) |
Наприкінці VI ст. до н.е. вихідцями з Мілету |
Гирло Дністра, неподалік сучасного Білгорода-Дністровського |
Припинила існування в 70-х рр. IV ст. н.е., можливо внаслідок гунської навали |
За формою правління міста-держави були республіками: демократичними або аристократичними. Єдина монархія - Боспорське царство - виникла у V ст. до н.е. в результаті об`єднання понад 20 міст на чолі з Пантикапеєм. Спочатку це був союз міст, що мали елементи самоврядування. Втім поступово він трансформувався в монархію, що охоплювала територію Керченського та Таманського півостровів, Кубані. Розквіт держави припав на IV-III ст. до н.е., але незабаром внаслідок повстання рабів під проводом Савмака (107 р.до н.е.) та чисельних ударів гуннів у 70-х роках IV ст н.е. остаточно занепадає та зникає з історичної арени.
Рабовласницька економіка античних міст-держав була багатогалузевою. Торгівля велася з Грецією та північними сусідами - скіфами та сарматами. Ремесло, що досягло високого рівня, славилося виробництвом металевих, керамічних, ювелірних та ткацьких виробів. Вирощували пшеницю, ячмінь, просо, виноград, яблука тощо. Поширеними були скотарство та рибальство.
Розвивалися освіта, наука, література, музика, театр, архітектура тощо. Загалом культуру міст-держав визначають як чорноморський варіант античної культури.
Причини занепаду:
§ Загальна криза рабовласництва, що поширюється з ІІІ ст. н.е. і підірвала сили держав;
§ Натиск кочовиків (ІІІ ст. - під тиском готів гине Ольвія, IV ст. - Боспорське царство).
В V ст. н.е. античні міста-держави припинили існування. Культура античних колоній значною мірою вплинула на культурний розвиток сусідніх народів, в т.ч. і слов`ян.
4. Формування класового суспільства у східних слов'ян. Перші державні утворення на території України
Устрій слов`янської общини
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Велике переселення народів - умовна назва масових зрушень варварських племен (германських, слов`янських, сарматських та ін.) у напрямку Римської імперії і розселення на її території в IV-VI ст. Внаслідок Великого переселення народів відбулась варваризація Римської імперії і загибель її західної частини. На її теренах постала низка варварських королівств.
Державні об`єднання східних слов`ян
|
Період |
Об`єднання східнослов`янських племен |
|
|
V-VII ст. |
Дулібський племінний союз |
|
|
IV ст. - початок VII ст. (602 р. остання згадка у письмових джерелах) |
Антський племінний союз |
|
|
VII-VIII ст. |
Полянський союз племен, до складу якого входили поляни, деревляни, сіверяни |
|
|
IX ст. - 882 р. |
Київське князівство (Куявія) князя Аскольда (дреговичи, поляни, деревляни, сіверяни) Князівство словенів (Славія) Рюрика (870-879 рр.) і Олега (879-882 рр.), до складу якого входили ільменські словени, кривичі й полочани |
|
|
882 р. |
Виникнення східнослов`янської держави Київська Русь |
Слов`янське язичництво - цілісна система уявлень про світ і місце людини в ньому. У слов`ян існували традиційні для індоєвропейців уявлення про трищаблеву будову світу богів, де на кожному рівні розміщувалися, як правило, парні боги, що певною мірою протистояли один одному.
|
Сварог - пов`язувався зі спокійним, доброзичливим до людей, ясним небом |
Небо |
Стрибог - похмурий бог-батько, уособлював темну буремну силу |
|
|
Даждьбог - бог сонячного світла і тепла, син ясного неба Сварога |
Між небом і землею |
Перун - бог громовиці, син бога темного і захмареного неба Стрибога |
|
|
Род - володар Землі та всього живого |
Земля |
Велес - хазяїн підземного світу |
Слов`яни є автохтонним (корінним) населенням Європи індоєвропейського походження. Як окрема етнічна спільнота, слов`яни сформувалися на початку нашої ери. Окремі історики ототожнюють їх з венедами, згадки про яких вперше зустрічаються у римських авторів І - ІІ ст. - Плінія, Тацита, Птолемея. Більшість дослідників вважає ойкуменою їхнього розселення територію від середньої течії Дніпра до Вісли.
Термін “слов'яни” вперше вживають візантійські історики Прокопій Псевдо-Кесарійський, Іоанн Єфеський, Менандр. У 551 р. Йордан у своїй праці „Про походження та діяння гетів” або „Гетіка” розповідає про три гілки слов'ян - венедів, що населяли басейн Вісли; антів, що мешкали в Подніпров'ї й слов'ян, або склавинів з Подунав'я.
Згодом, в II-VII ст. н.е. - в період Великого переселення народів - слов`яни розселилися у всіх напрямках. Слов`янський етнос розпався на три гілки: західних (поляки, чехи, словаки, лужицькі серби), південних (болгари, серби, боснійці, хорвати, македонці, словенці, чорногірці, серби) та східних (українці, росіяни, білоруси).
З ІІ ст. н.е. на території України між Дністром та Сіверським Дінцем розселилися племена антів. Провідною галуззю економіки антів було сільське господарство (орне землеробство, двопілля, пшениця, ячмінь, овес, просо, горох, конопля, сочевиця), зерно було важливою складовою експорту антів. Підтримували торговельні зв`язки з сусідами (скіфами, сарматами, готами), а також провінціями Римської імперії.
Інтенсивний розвиток економіки обумовив розклад общинного господарства, соціальне розшарування, появу нових форм політичної організації.
В IV ст. н.е. анти створили державне об`єднання - Антський союз (від Дністра до Азовського моря і Дону на північ до Чорного моря) зі спадковим вождем, організованим військом та участю населення в політичному житті (віче). Це об`єднання мало характер військової демократії і проіснувало до VII ст.н.е., коли розпалося під ударами аварів.
М. Грушевський саме з цього моменту виводить історію України, пов'язуючи перших українців з антами. Невдовзі на зміну антам прийшов полянсько-руський політичний союз з центром у Середньому Подніпров'ї, що став колискою розвитку українського народу.
Після розпаду Антського союзу на території України утворюються окремі племінні об`єднання, відомі нам за “Повістю минулих літ”: поляни, древляни, сіверяни, тіверці, уличі, волиняни, дуліби, білі хорвати, дреговичі. Найвигідніше у геополітичному відношенні розташовувалися поляни, що мешкали в Середньому Подніпров`ї (майже в центрі слов`янських племен, на перехресті важливих торговельних шляхів).
Саме вони стали центром консолідації східнослов`янських земель, заснувавши наприкінці V - в першій половині VI ст. Київ. Першими київськими князями, свідоцтва про яких містять писемні джерела, були Дір і Аскольд (30-50 рр. ІХ ст. - 882 р.).
З середини ІХ ст. навколо полян постає стабільне державне об`єднання, що в арабських письмових джерелах отримало назву Куявія, а сучасні дослідники називають його Руською земле або Київським князівством. Саме Київське князівство стало територіальним, політичним, етнокультурним ядром, навколо якого незабаром зросла Київська Русь.
У 882 р. новгородський князь Олег разом із сином Рюрика Ігорем захопили Київ, об`єднавши Київські та Новгородські землі, й започаткував консолідацію протоукраїнських та інших східнослов`янських племен. Специфіка розташування Києва, що перебував на перетині річкових транзитних шляхів і це дозволяло контролювати весь дніпровський шлях, обумовила перетворення його на центр об`єднання східнослов`янських територій.
Отже, перебіг подій свідчить про автохтонність і споконвічність українського народу на його історичній землі. На всіх етапах формування протоукраїнців колискою цього складного неоднозначного процесу було Подніпров'я, пов'язане з цивілізацією Середземномор'я. Саме на цих землях почалося формування в середині І тис. н.е. Київської Русі.
Питання для самоконтролю
Охарактеризуйте становище українських земель у первісну епоху.
Розкрийте зміст неолітичної революції та її значення для подальшого розвитку людського суспільства.
Визначте місце і роль Трипільської культури у вітчизняному історичному процесі.
Охарактеризуйте вплив кочовиків на формування суспільства на теренах України.
Античні міста-поліси Північного Причорномор'я.
Формування класового суспільства у східних слов'ян. Перші державні утворення на території України.
У чому суть норманської та хозарської теорії походження державності у східних слов'ян?
Завдання для індивідуальної роботи:
1. Проблеми етногенезу східних слов'ян.
2. Витоки Трипільської культури.
3. Піднесення Скіфії за царювання Савмака.
4. Порівняльний аналіз суспільно-економічного життя Ольвії та Херсонесу?
5. Культура дохристиянської Русі.
6. Державність у східних слов'ян у теоретичних конструкціях Л.Гумільова.
7. Вітчизняна передісторія: українські землі в зарубіжних описах.
8. Ранні форми української культури.
Тема 2. Княжа доба української історії у світових вимірах
Мета і завдання
На основі матеріалів лекції ознайомити студентів з матеріалами наукової дискусії з питань походження Київської Русі та назви «Русь»; встановити специфіку феодалізації слов'янського суспільства в добу Київської Русі, визначити причини і наслідки роздробленості давньоруських земель; розкрити роль Галицько-Волинського князівства у вітчизняній історії.
План лекції:
1. Концепції походження Київської Русі і назви “Русь”.
2. Давньоруська держава (ІХ - ХІІ ст.).
3. Феодальна роздробленість Русі (ХІІ - XIV ст.).
4. Галицько-Волинське князівство та його роль у вітчизняній історії.
Основні поняття:
«Норманська» теорія, автохтонна теорія, феодальне суспільство, християнство, централізована держава, феодальна роздробленість, Галицько-Волинське князівство, монголо-татари.
Література:
1. Баран В.Д. Давні слов'яни // Україна крізь віки. - Т. 3. - К., 1998.
2. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. - К., 1988.
3. Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. - К., 1991.
4. Винокур О., Трубчанінов С. Давня і середньовічна історія України. - К., 1996.
5. Головко О.Б. Князь Роман Мстиславович та його доба. - К., 2001.
6. Горський А.А. Ще раз про роль норманів у формуванні Київської Русі // Укр. іст. журн. - 1994. - №1.
7. Грушевський М.С. Звичайна схема “русскої” історії і справа раціонального укладу східнього слов'янства // Пам'ятки України. - 1991. - №3.
8. Грушевський М.С. Історія України - Руси: У 11 т., 12 кн. - К., 1991-1997.
9. Ісаєвич Я. Україна давня і нова. Народ, релігія, культура. - Львів, 1996.
10. Котляр М.Ф. Галицько-Волинська Русь // Україна крізь віки. - Т. 5. - К., 1998.
11. Котляр М. Галицько-волинський літопис. Найдавніша повість про Данила Галицького // Київська старовина. - 1992. - №1.
12. Котляр М. В. Запровадження Християнства у Давньоруській державі // УЇЖ. - 1988. -№6.
13. Котляр М.Ф. Історія давньоруської державності. - К., 2002.
14. Котляр М.Ф. Історія України в особах. Давньоруська держава. - К., 1996.
15. Моця О.П. Населення південноруських земель ІХ - ХІІІ ст. - К., 1993.
16. Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичництва до християнства. - К., 1996.
17. Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь // Україна крізь віки. - Т. 4. - К., 1998.
18. Толочко П. Київська Русь. - К., 1996.
19. Толочко П.П. Літописи Київської Русі. - К., 1994.
20. Яковенко Н.М. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. - К., 2006.
1. Концепції походження Київської Русі і назви “Русь”
До питання про походження Київської Русі вперше звернувся легендарний літописець Нестор понад вісім століть тому в «Повісті минулих літ». Трактування цього питання залишається одним з найзаплутаніших у вітчизняній та світовій історіографії. Вузькість джерельної бази, суперечливість і неоднозначність відомого фактичного матеріалу, хибні методологічні підходи, політична заангажованість та ідеологічні симпатії істориків неодноразово ставали на заваді об`єктивному погляду на процес виникнення Давньоруської держави. Перші спроби знайти відповіді на це питання робилися ще середньовічними хроністами. Вони штучно пов`язували ранню історію Русі з відомими їм народами східної Європи - скіфами, кельтами, сарматами, аланами.
В другій половині XVIII ст. німецькі історики, члени Петербурзької Академії наук Г. Байєр та Г. Міллер обґрунтували концепцію норманізму, що пояснювала походження Давньоруської держави за допомогою скандинавського (варязького) чинника.
Рішучим опонентом і палким критиком норманізму виступив М. Ломоносов. Майже одразу полеміка перетворилася на ідеологічне протистояння. «Космополітизмові» німецьких істориків, які абсолютизували «варязький» фактор і принижували державотворчу здатність слов`ян, було протиставлено «державницький патріотизм», що був своєрідним виявом зростаючої національної свідомості.
З 20-х років ХХ ст. на основі численних історичних, археологічних, мовних джерел значна частина науковців віддавала перевагу «варязькому» чиннику в становленні державності русів, висуваючи наступні аргументи:
1) Русь отримала назву від слова «руотси» - так в середині ХІ ст. фіни називали шведів;
2) більшість імен руських послів, зафіксованих в договорах з Візантією 911 р. і 944 р., мають скандинавське походження - Карл, Інегельд, Фарлоф, Веремуд та ін.;
3) візантійський імператор Костянтин Багрянородний у своїй книзі «Про управління імперією» (близько 950 р.) наводить як слов`янські, так і руські назви дніпровських порогів. Більшість руських назв мають давньонорманське походження;
4) ісламські географи та мандрівники ІХ-Х ст. завжди чітко розділяли «русів» і «слов`ян».
Антинорманісти стверджували:
1) назва «Русь» - слов`янського походження, посилаючись на назви річок Рось, Руса, Роставиця в Центральній Україні;
2) жодного племені чи народу з назвою «руси» не було відомо в Скандинавії, відсутні відомості і в давньонорманських джерелах;
3) ісламський письменник Ібн-Хордадберг (бл. 840-880 рр.) називає русів слов`нським племенем;
4) археологічні матеріали з міст та торговельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив «варязького чинника».
Пояснення процесу виникнення державності як наслідку тривалої еволюції суспільного розвитку, відмова від погляду на утворення держави як на одномоментний акт, різнобічно обґрунтовані твердження істориків та археологів про те, що східнослов`янське суспільство ще до літописного закликання варягів мало свої протодержавні утворення, заклали підґрунтя сучасного якісно нового бачення процесу державотворення русів.
Проблема походження давньоруської держави Київська Русь нерозривно пов`язана з проблематикою генезису українського народу і є важливою науковою проблемою вітчизняної історії. Серед багатьох точок зору, висловлених вченими щодо етногенезису українців та походження Київської Русі, простежується три основних підходи:
1. російський, великодержавно-шовіністичний, започаткований автором «Київського Синопсису» І. Гізелем. Він стверджував, що не було ніякого українського народу, а завжди існував єдиний руський народ. Ці ідеї знайшли подальший розвиток у працях російських дворянських істориків В. Татищева, М. Щербатова, М. Карамзіна, С. Соловйова. Історія Київської Русі трактувалась ними як початковий етап історії Росії. Після розпаду Київської Русі населення Наддніпрянщини мігрувало на територію Центральної Росії, де згодом утворило Московську державу. Згідно з цією концепцією, заперечувалась приналежність Київської Русі до історії України і применшувався внесок українського народу в розвиток світової цивілізації.
2. визнання спільного етногенезу всіх трьох східнослов`янських народів - ця концепція найчіткіше була сформульована в «Тезах про 300-річчя возз`єднання України з Росією» (1954 р.). Зазначалося, що російський, український і білоруський народи походять від єдиного кореня - давньоруської народності, що утворила давньоруську державу - Київську Русь. Відповідно, українці як нація почали формуватися лише з XIV ст.
3. автохтонно-автономістичний підхід, суть якого полягає в тому, що український народ - автохтон, тобто такий, що з самого початку свого виникнення проживає на тій території, що й нині.
Остаточно сформулював систему історичних поглядів на етнічну спадщину Давньоруської держави, зв`язки між українським та російським народами М. Грушевський. Він заперечував, що історія українського народу починається з XIV-XV ст., яка до того була загальноруська. Першим в історіографії М. Грушевський бачив український народ цілком сформованим ще в часи формування Київської Русі, тобто в ІХ ст. В «Ілюстрованій історії України» науковець простежив родовід української народності з перших століть нашої ери. М. Грушевський стверджував, що прямим спадкоємцем політичної і культурної традиції Києва було Галицько-Волинське князівство.
Інший український історик С. Томашівський назвав Галицько-Волинське князівство безперечно українською державою, оскільки в ХІІІ ст. в апогеї своєї могутності ці об`єднані князівства охоплювали 90% населення, що проживало в межах сучасних кордонів України.
На думку окремих сучасних дослідників, Давньоруська держава була нестійким, нецентралізованим державним утворенням без єдиної праруської або давньоруської народності. В Київській Русі одночасно відбувався процес етногенезу трьох східнослов`янських народів - українців (на території Київської, Чернігівської, Переяславської, Волинської, Галицької земель), росіян (Володимиро-Суздальська, Новгородська, Псковська, Смоленська, Рязанська землі), білорусів (Полоцька, Мінська, Туровська землі).
Водночас слід зазначити, що українці мають все ж таки більше підстав претендувати на історичну спадщину Київської Русі. Адже головний осередок цієї держави фактично сформувався на території сучасної України, а її основою стало Середнє Подніпров`я з Києвом, який був центром об`єднання слов`янських племен і столицею держави.
Сучасна українська історіографія підтвердила концепцію виникнення державності у східних слов`ян на стадії розкладу первіснообщинного та формування класового суспільства у VIII-IX ст. Ця держава й отримала назву Київська Русь.
2. Давньоруська держава (ІХ-ХІІ ст.)
Періодизація історичного розвитку Київської Русі
|
Період |
Особливості |
|
|
882-972 рр. |
Швидке територіальне зростання КР й поступова консолідація держави. Князювання Олега, Ігоря, Ольги і Святослава |
|
|
980-1054 рр. |
Економічний і культурний розквіт Київської держави, досягнення нею вершини політичної могутності. Князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого |
|
|
1054-1132 рр. |
Поступове політичне ослаблення КР. Князівські усобиці, що розпочинаються після смерті Ярослава Мудрого. Найвідоміші князі - старші брати Ярославичі (Ізяслав, Святослав і Всеволод), Володимир Мономах і його син Мстислав |
|
|
1132-1241 рр. |
Поліцентралізація Київської держави, яка була насильно перервана монгольською навалою 1237-1241 рр. У князівствах, на які розпалася Русь, формуються місцеві князівські династії: Ольговичі, Ростиславичі, Мономаховичі, Мстиславичі та ін. |
Склад населення Русі в ІХ-Х ст.
|
Знать |
Великий князь, бояри, дружинники (варяги і слов`яни) |
|
|
Селяни |
Переважно вільні общинники об`єднані у верви (громади) |
|
|
Міщани |
Ремісники, торговці, чорнороби. Етнічні громади (євреї, вірмени, варяги тощо) |
|
|
Раби |
Відносно небагато, патріархальні відносини |
Причини виникнення міст на Русі:
· Формування племінних центрів;
· Формування воєнно-адміністративних центрів;
· Заснування торгівельних факторій варягами;
· Розвиток ремесел, торгівлі.
Князювання Володимира Великого (980-1015 рр.)
980-1015 рр. - князювання Володимира Святославовича.
988 р. - запровадження на Русі християнства як державної релігії.
989-996 рр. - спорудження Десятинної церкви.
Внутрішня політика:
· Продовжував політику збирання східнослов`янських земель навколо Києва;
· Приєднав східнослов`янські племінні князівства білих хорватів і дулібів, в`ятичів, радимичів;
· Здійснив військову реформу: звільнив зі служби найманців - варягів і замінив їх дружинниками - варягами;
· Запровадив адміністративну реформу: позбавив влади місцеву племінну знать і замінив її своїми синами - посадниками;
· Провів судову реформу: запровадив нове зведення законів усного звичаєвого права, назване літописцем «Уставом земляним»;
· Запровадив релігійну реформу: близько 980 р. спробував реформувати язичництво, проголосивши Перуна верховним богом країни. 988 р. запровадив на Русі християнство;
· Вів боротьбу з кочовиками-печенігами, що нападали на південні кордони держави. Створив величезну систему укріплень із валів, фортець та укріплених міст уздовж річок Стугна, Сула, Десна, Трубіж та Остер;
· Розбудовував і прикрашав свій стольний град - будівництво міської фортеці площею у 10 га навколо центральної частини Києва, гори, відомої як «місто Володимира». Зведення церков св. Василя і церкви Богородиці (Десятинної).
Отже, основні зусилля внутрішньої політики князя Володимира були зосереджені на розбудові держави, формування якої загалом було завершено.
Зовнішня політика:
· Вів боротьбу з Польщею за червенські міста (Волинь, Червень, Белз, Перемишль) та на сході з Волзькою Булгарією;
· Активізував відносини з Візантією, створюючи протидію її зусиллям перетворити Київську Русь на залежну державу;
· Встановив дипломатичні відносини з Чехією, Угорщиною та Польщею, уклавши з ними договори про «мир та любов»;
· Обмінявся посольствами з Німеччиною, установив відносини з Римом;
· Започаткував «шлюбну дипломатію» руських князів.
У зовнішній політиці князь Володимир перейшов від експансії до оборони кордонів КР; докладав чимало зусиль для зміцнення міжнародного авторитету своєї держави.
Князювання Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.)
1017-1037 рр. - спорудження Софійського собору, укріплень навколо «міста Ярослава», будівництво «Золотих воріт» у Києві.
1019 р. - битва Ярослава зі Святополком на р. Альті.
1019-1054 рр. - князювання Ярослава Мудрого в Києві
1048 р. - посольство французького короля Генріха І Капета до Ярослава Мудрого.
1049 р. - шлюб дочки князя, Анни, з французьким королем.
1051 р. - призначення київським митрополитом Іларіона, першого на цій посаді русича. Заснування Печерського монастиря
Особливості внутрішньої політики:
· Докладав чимало зусиль для відновлення централізованої держави, що послабилася внаслідок міжусобної боротьби між синами Володимира Великого;
· Продовжив боротьбу з нападами печенігів. 1036 р. під Києвом завдав поразки печенігам і примусив припинити напади на Русь;
· Сприяв створенню нових і розбудові існуючих міст. У Києві - нова система укріплень («місто Ярослава»), Софійський собор, Георгіївська та Ірининська церкви, Золоті ворота з надбрамною церквою;
· Остаточно ліквідував місцевий сепаратизм, означив територію і кордони держави, удосконалив державний апарат;
· Створив перше писане зведення законів КР - «Найдавніша правда» або «Правда Ярослава»;
· Сприяв утвердженню християнства. 1051 р. без згоди патріарха собор руських єпископів обрав першого митрополита з русичів Ілларіона;
· Піклувався про розвиток культури: заснування шкіл, виготовлення книжок, ведення літописання, заснування першої бібліотеки при Софійському соборі.
Зовнішня політика:
· Завершив боротьбу з Польщею за червенські міста. 1030 р. відвоював у поляків Белз, а наступного року - всю Червону Русь;
Червенські міста - група міст у Волинській землі з центром у м. Червень (нині - с. Черлено Люблінського воєводства у Польщі).
· Розширив кордони на північному заході, приєднавши землі угро-фінських племен;
· Підтримував дружні відносини з Візантією; проте 1043-1046 рр. - русько-візантійська війна, спричинена зміною ставлення до Русі нового візантійського імператора Константина Мономаха, завершилася примиренням і підписанням мирної угоди;
· Постійні дипломатичні відносини з Німеччиною (1030-1031 і 1040-1043 рр. - обмін посольствами);
· Подальший розвиток «шлюбної дипломатії».
Значення діяльності Ярослава Мудрого полягало у тому, що за його правління КР досягла вершин свого розквіту, ставши в один ряд з Візантією і Німеччиною - найрозвиненішими тогочасними державами. Він сприяв посиленню єдності та централізації Київської держави, її європеїзації.
В основу запропонованої Ярославом Мудрим нової системи управління та успадкування князівств було покладено принцип сеньйорату, тобто влади найстаршого в роді. У разі смерті одного з князів, його місце посідав молодший, що спричиняло переміщення всіх князів. Внаслідок цього, за задумом Ярослава, кожен князь мав можливість із часом стати великим князем київським мирним шляхом.
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Канонізований - зарахований до числа святих; у переносному значенні - визнаний незаперечним авторитетом, зразком
Політичний устрій, соціально-економічний розвиток
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
...Подобные документы
Визвольна війна українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького в середині XVII ст., її основні причини та наслідки, місце в історії держави. Характеристика соціально-економічного розвитку України в середині 60-х-початок 80-х р. XX ст.
контрольная работа [24,6 K], добавлен 31.10.2010Первіснообщинний лад на території України. Історичне значення хрещення Русі, період феодальної роздробленості. Виникнення українського козацтва. Берестейська церковна унія. Визвольна війна українського народу, гетьмани. Декабристський рух в Україні.
шпаргалка [90,6 K], добавлен 21.03.2012Суспільний устрій слов’ян. Зовнішня політика київських князів. Розпад Київської Русі, боротьба з монголами. Виникнення козацтва, визвольна війна українського народу. Скасування кріпацтва. Революції, поразка Центральної Ради. Відбудова країни після війни.
учебное пособие [165,8 K], добавлен 24.11.2011Історіографічний огляд концепцій походження державно-політичного утворення Русі. Об’єднання східнослов’янських племен навколо Києва і зміцнення ранньофеодальної держави на Русі. Діяльність великих київських князів. Соціально-економічна історія Русі.
курсовая работа [1,2 M], добавлен 03.04.2011Причини війни, що призвела до змін в розвитку українських земель. Зборівська угода 1648 р., її наслідки для обох сторін. Союз зі шведами, розчарування Xмельницького москвинами. Війна Речі Посполитої з козаками й Москвою. Історичні особи даного періоду.
реферат [45,7 K], добавлен 08.04.2014Причини політичного, соціального и національно-релігійного характеру. Характер і рушійні сили. Цілі Національно-визвольної війни. Прагнення Хмельницького завершити звільнення й об'єднання українських земель. Наростання протиріч між Гетьманщиною і Росією.
курсовая работа [19,8 K], добавлен 19.01.2010Причини, характер, рушійні сили визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Етапи національно-визвольної війни. Формування української державності в ході визвольної війни. Російсько-українська міждержавна угода 1654 р.: неоднозначність оцінок.
курсовая работа [80,9 K], добавлен 27.03.2011Становлення та розвиток Давньоруської держави, теорії її походження. Політика і реформи у Київській Русі, причини її феодальної роздробленості. Монголо-татарська навала, її оцінка в історіографії. Етапи державного розвитку Галицько-Волинського князівства.
презентация [2,6 M], добавлен 27.11.2013Причини визвольної війни українського народу, її хід та рушійні сили. Військова стратегія і тактика Б. Хмельницького. Внутрішня і зовнішня політика Б. Хмельницького. Переяславська рада 1654 р. та її наслідки. Суспільний розвиток українського народу.
контрольная работа [33,5 K], добавлен 19.10.2012Причини та цілі, початок і хід війни. Характер і рушійні сили всенародного руху. Політичні і соціально-економічні зміни в українських землях. Переяславська рада. Наростання протиріч між Гетьманщиною і Росією. Дипломатична діяльність Б. Хмельницького.
презентация [960,0 K], добавлен 28.03.2016Початок Другої світової війни, шлях українського народу від початку війни до визволення від фашистських загарбників, причини, характер та періодизація війни. Окупація українських земель, партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА, визволення України.
контрольная работа [39,1 K], добавлен 01.08.2010Характеристика первісного суспільства і перші державні утворення на території України. Сутність українських земель у складі Литви і Польщі. Особливості розвитку Української національно-демократичнлої революції. Національно-державне відродження України.
книга [992,2 K], добавлен 13.12.2011Головні періоди політичного розвитку Київської Русі, особливості процесу об'єднання всіх давньоруських земель в одній державі. Релігійні реформи князя Володимира та прилучена Русі до християнської культури. Опис суспільно-політичного життя та культури.
контрольная работа [35,0 K], добавлен 10.11.2010Причини і цілі національно-визвольної війни середини XVII ст., її етапи і розвиток подій. Суспільний лад України у цей період, становлення національної держави. Найважливіші джерела права і правові норми внутрішнього життя і міжнародного становища країни.
реферат [33,0 K], добавлен 04.01.2011Війна українського народу проти польського панування під проводом Б. Хмельницького. Мета повстання: знищення польського панування, створення власної держави, ліквідація кріпацтва, феодальної власності на землю, утвердження козацького типу господарювання.
реферат [33,1 K], добавлен 29.04.2009Виникнення Литви та її спорідненість с Київщиною. Легенда про походження Литви, постання національної держави. Початок Литовської доби на Русі-Україні. Значення битви на Синіх водах. Устрій українських земель, зростання значення Київського князівства.
реферат [16,4 K], добавлен 23.12.2009Дослідження соціально-економічних і політичних передумов утворення Давньоруської держави. Аналіз основних етапів історії Київської Русі. Характерні риси державного ладу Давньоруської держави. Галицько-Волинське князівство та його історичне значення.
реферат [23,0 K], добавлен 18.05.2010Історія та існуючі теорії походження слов'ян, етапи формування окремих груп слов'янських мов. Створення та перші правителі Київської Русі, становлення та завоювання нової держави. Процвітання металургійної промисловості та основні ремесла пращурів.
реферат [19,5 K], добавлен 25.03.2010Дослідження по здобуттю незалежності Мексики. Мексиканська війна, її етапи, здобутки та особливості. Приходський священик Мігель Ідальго - "генерал-капітан" Америки. Визвольна війна від іспанського колоніального гніту та створення незалежної держави.
реферат [17,3 K], добавлен 27.10.2011Початок Другої світової війни. Окупація українських земель фашистською Німеччиною. Партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА. Визволення України від німецько-фашистських загарбників, перемога у війні. Вклад українського народу в боротьбу з гітлерівцями.
реферат [32,2 K], добавлен 10.10.2011
