Історія України
Етапи давньої історії українських земель. Походження Київської Русі. Причини і наслідки роздробленості давньоруських земель. Національно-визвольна війна українського народу. Періодизація та етапи національного відродження. Розбудова незалежної держави.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.05.2020 |
| Размер файла | 298,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2. Чому НЕП пов'язується насамперед із скасуванням продрозкладки?
3. Проаналізуйте причини і наслідки голоду 1921-1923 рр.
4. Як позначилась централізаторська політика Москви на внутрішньому і міжнародному становищі України?
5. Які основні політичні аспекти українізації в 20-ті роки?
6. В чому ви вбачаєте основні причини відмови від політики українізації?
7. Які характерні риси утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні?
8. Якими були наслідки сталінського "стрибка в індустріалізацію"?
9. В чому суть сталінської "суцільної колективізації"? Які її наслідки?
10. Які причини голоду в Україні у 1932-33 рр.?
11. Чого домагався сталінський режим, організовуючи політичні процеси проти української інтелігенції?
12. Що означав перехід до командної централізованої економіки?
13. Охарактеризуйте національно-визвольний рух в західноукраїнських землях у 20-30-ті роки ХХ ст.
Тема 10. Україна в другій світовій війні (1939-1945 рр.)
Мета і завдання
Проаналізувати міжнародну політику напередодні нападу фашистської Німеччини на СРСР, охарактеризувати початок Великої Вітчизняної війни й оборонні бої 1941-1942 рр., розкрити причини поразки та невдач Червоної армії.
Підкреслити жорстокість фашистського окупаційного режиму. Розкрити специфіку антифашистського Руху Опору на українських теренах в роки війни. Проаналізувати дії Червоної армії щодо звільнення України від німецько-фашистських загарбників. Визначити наслідки Другої світової війни для українських земель.
План лекції:
1. Українське питання в міжнародній політиці напередодні і на початку Другої світової війни.
2. Україна в роки Великої Вітчизняної війни.
3. Рух Опору на окупованій території.
Основні поняття:
план «Барбаросса», план «Ост», бліцкриг, Велика Вітчизняна війна, окупаційний режим, рейхскомісаріат “Україна”, націоналістичний Рух Опору, УПА, «Поліська Січ», УШПР, партизанський рух, «рейкова війна».
Література:
1. Гунчак Т. Втрати українців під час Другої світової війни / Сучасність. - 1992. - Ч. 7.
2. Коваль М.В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939 - 1945 рр.) // Україна крізь віки. - Т. 12. - К., 1999.
3. Косик В. Україна і Німеччина в Другій світовій війні. - Париж - Нью-Йорк - Львів, 1993.
4. Літопис УПА. - Т. 1. - К. - Торонто, 1995.
5. Мірчук П. Українська повстанська армія 1942-1945: Документи і матеріали. - Львів, 1995.
6. Муковський І.Т., Лисенко О.Є. Звитяга і жертовність. Українці на фронтах Другої світової війни. - К., 1997.
7. Чайковський А.С. Невідома війна: Партизанський рух на Україні: мовою документів, очима істориків. - К., 1994.
8. Шавгуляк М.Н. Украина в экспансионистских планах германского фашизма. - К., 1983.
9. Шавгуляк М.М. Українська карта: Українське питання у міжнародній політиці напередодні і на початку Другої світової війни // Дзвін. - 1990. - №12.
10. Шаповал Ю. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії - К., 1993.
1. Українське питання в міжнародній політиці напередодні і на початку Другої світової війни
Слід зазначити, що війна розпочалася насамперед внаслідок суперечностей між імперіалістичними державами, які не пригасли після війни 1914-1918 pp., а навпаки, ще більше загострилися, особливо після відомих подій у Російській імперії - Лютневої та Жовтневої революцій. Більшовицький уряд, який прийшов тоді до влади, відверто взяв курс на світову революцію. У 1921 р. до влади в Італії пришили фашисти, які в 1935 р. розв'язали агресію в Ефіопії (Абіссінії), а в 1933 р. в Німеччині - партія націонал-соціалістів на чолі з Адольфом Гітлером. Вона закликала німців узяти реванш за поразку в 1918р, і вести переможну війну, що мала б забезпечити німцям як “Вищій расі” панівне місце у світі. У 1931 р. мілітаристська Японія розв'язала війну в Китаї, завоювала Маньчжурію (там вона створила фактично маріонеткову держану Маньчжоу-Го). Готувалися до війни й інші імперіалістичні держави.
Таким чином, уже тоді виникли вогнища майбутньої війни, які остаточно сформувалися в 30-х рр. Особливо активною стає в цей час нацистська Німеччина, яка створила німецько-японський союз (1936 p.). Внаслідок цього виник так званий Антикомінтернівський пакт, до якого в 1937 р. приєдналися Італія, а пізніше - Угорщина, Іспанія, Болгарія, Данія, Фінляндія, Румунія, Словаччина, Хорватія, Маньчжоу-Го.
У 1938 р. Німеччина загарбала Австрію називаючи свої дії «возз'єднанням» німецьких земель, розчленувала Чехословаччину і приєднала Судетську область. Навесні 1939 р. Чехія була повністю окупована Німеччиною, а у Словаччині, яка стала незалежною, прийшли до влади профашистські сили.
На черзі було загарбання Польщі. Розуміючи, що зламати опір Польщі буде набагато важче, оскільки польський уряд уклав угоди про взаємодопомогу з Англією та Францією, Гітлер заручився підтримкою сталінського керівництва СРСР. Згідно з нововиявленими архівними документами, СРСР планував ударити по Польщі ще в 1938 р.
23 серпня 1939 р. внаслідок тривалого зближення сталінського та гітлерівського тоталітарних режимів у Москві було укладено Договір про ненапад. Цей документ увійшов до історії як пакт «Молотова-Ріббентропа», оскільки саме ці міністри закордонних справ Німеччини й СРСР підписали його.
У договорі йшлося про взаємну обіцянку не нападати один на одного протягом 10 років, а також про розподіл і сфер впливу в Європі. Даний документ мав секретний додатковий протокол, в якому сферою впливу Німеччини оголошувалася Польща, а СРСР діставав згоду Німеччини на загарбання ним Західної України і Західної Білорусії, які перебували під владою Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Фінляндії, а також Молдавії та Північної Буковини, що перебували у складі Румунії.
Таким чином, імперська Москва ліквідовувала «український П'ємонт» і для вигіднішого розвитку майбутньої агресії відсовувала свої кордони далі на захід. Договір від 23 серпня 1939 р. прискорив початок Другої світової війни.
Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 р. нападом гітлерівської Німеччини на Польщу. СРСР надавав агресорові різноманітну допомогу. Так, гітлерівська авіація бомбардувала польську столицю, використовуючи й бомби радянського виробництва. У критичний момент війни, коли польські війська зупинили німецький наступ 17 вересня, під приводом захисту західноукраїнських і західнобілоруських земель СРСР вдарив у тил Польщі. Витримати боротьбу на два фронти польська армія не змогла і 5 жовтня капітулювала. 22 вересня 1939 р. на честь вирішальних перемог у Бресті було проведено спільний парад радянських і гітлерівських військ, який приймали, відповідно, комбриг Кривошеїн та генерал Гудеріан. Після перемоги над Польщею у відносинах між СРСР і Німеччиною запанував відносний спокій. Тоді ж СРСР сподівався використати суперечності між країнами Заходу, щоб реалізувати свої експансіоністські плани під виглядом революції. Повним ходом ішла гонка озброєнь, Червона армія готувалася до удару по Німеччині.
Сталінське керівництво вжило додаткових заходів для мілітаризації економіки, всупереч своїм же попереднім гаслам запровадило обов'язкову сплату за навчання студентами інститутів та університетів. Особлива роль у підготовці до війни відводилася Україні та Білорусі як головному плацдарму майбутньої війни. Саме тут концентрувалися ударні частини, будувалася нова лінія укріплень (стару лінію знищили, не дочекавшись створення нової), саме тут економіка мала працювати в першу чергу на потреби війни...
Обидва хижаки - Радянський Союз і Німеччина - готувалися до нападу в 1941 p., причому СРСР на момент зіткнення мав навіть більший воєнно-економічний потенціал. Але Гітлер випередив Сталіна, який явно недооцінив противника, і сили вермахта завдали потужного удару по СРСР.
2. Україна в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.)
22 червня 1941 р. о третій годині п'ятнадцять хвилин фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. Згідно з планом гітлерівського командування «Барбаросса», названим на честь героя хрестових походів германського імператора Фрідріха II Барбаросси, військова кампанія мала бути блискавичною («бліцкриг» - блискавична війна). Особливо важливе місце в ній відводилося діям авіації і танкових частин.
Наступ німецько-фашистських військ відбувався у трьох напрямках: на Ленінград (група армій «Північ»), на Мінськ, Смоленськ і Москву (група армій «Центр»), на Київ (група армій «Південь») з тим, щоб максимум за 5 місяців вийти на лінію Архангельськ - Астрахань.
В Україні гітлерівці мали у стислі терміни оволодіти Житомиром і Києвом, згодом - Донбасом і Кримом. Таким чином, Україна мала бути окупованою дуже швидко, а її багаті природні ресурси, економіка, хліб повинні бути одразу ж використані для продовження війни проти Росії.
Разом з Німеччиною у війну проти СРСР вступили Італія, Румунія, Словаччина, Угорщина і Фінляндія. Всі угруповання військ Німеччини нараховували 153 дивізії. Ще 37 дивізій належало її союзникам. Всього у військових діях з боку фашистської Німеччини брало участь 5,5 млн. осіб. Проти них діяло понад 6 млн. солдат і офіцерів Червоної армії, в тому числі у прифронтовій західній смузі - 2,9 млн. осіб.
На Україні діяли об'єднані війська двох фронтів: Південно-Західного та Південного, на морі - Чорноморський флот, на річках - Дунайська та Пінська річкові флотилії. Перевага в техніці була на боці СРСР. Так, якщо у гітлерівців було задіяно 3580 танків і штурмових артилерійських установок, то у Червоної армії - 9200 танків. У червні 1941 р. із 22 600 танків Червоної армії 12 тисяч дислокувались у західних прикордонних округах.
Уже в перший місяць війни німецькі війська захопили понад третину України, а після перемоги під Уманню (10-12 серпня) підступили до Києва. За наказом Гітлера частина його військ під командуванням генерала Гудеріана повернула з московського напрямку на південь і невдовзі взяла Стародуб і Чернігів, після чого в гігантському «котлі» опинилося понад півмільйона радянських вояків. Більшість із них, у тому числі й командуючий Південно-Західним фронтом М. Кирпонос, загинули під час спроб прорвати оточення. 16 вересня 1941 р. гітлерівці взяли Київ, а на початку листопада окупували майже всю територію тодішньої УРСР, за винятком східної частини Донбасу. У Криму в Червоної армії лишився тільки Севастополь, захисники якого тримали оборону до середини 1942 р. Взагалі гітлерівці на той час захопили чимало земель в європейській частині СРСР (Прибалтику, Білорусь, Україну, Молдавію, частину Росії), вели бої вже за 16 км від Москви, отже «бліцкриг» частково досяг своєї мети. Провівши низку мобілізаційних заходів, радянське керівництво сформувало близько 400 нових дивізій і, по суті, відновило кадрову армію СРСР, від якої на той час лишилося тільки 8%. Під Москвою німецько-фашистські війська зазнали першого тяжкого контрудару (грудень 1941 - січень 1942 pp.), однак у цілому кампанія 1942 р. для СРСР була невдалою. Спроба відвоювати Україну, почавши з Харківщини та Криму, обернулася новими поразками.
Наприкінці травня 1942 р. на Барвенківському виступі німці оточили і знищили три армії (загинуло 171 тис., потрапило у полон 240 тис. червоноармійців та їхніх командирів, втрачено 1200 танків), тоді ж дуже тяжких втрат (250 тис. убитих і полонених) зазнали війська Червоної армії, які висадилися на Керченському півострові.
Тяжка поразка на Керченському півострові визначила долю Севастополя, який впав на початку липня після 250-денної героїчної оборони. На відміну від оборони Одеси, тут не вдалося своєчасно евакуювати бійців, і майже всі вони (95 тис.) загинули або були взяті в полон гітлерівцями.
Зірвавши спробу радянського контрнаступу, німецько-фашистські війська наприкінці червня 1942 р. почали операцію «Блау» (“Блакитна”): потужний удар у напрямку нижньої Волги і Закавказзя (до нафтових джерел). Було прорвано лінію фронту завдовжки 650 км. Внаслідок цього під німецькою окупацією опинилася вся територія тодішньої УРСР, а також етнічні українські землі, що входили до складу Російської Федерації. Для керування військовими операціями на Україну навіть прибув Гітлер. Він провів у своїй ставці «Вервольф» під Вінницею понад 4 місяці. Але загальний хід війни на Східному фронті вирішувався не в цій ставці, а в окопах Сталінграда.
Швидкий наступ німецьких військ і окупація ними майже всієї України призвели до зриву радянських планів евакуації. Хоча до Росії та Середньої Азії було вивезено 550 підприємств, евакуйовано 3,5 млн. людей, які ставали до праці на нових місцях, основні підприємства залишилися. Тож з наказу Кремля застосовувалася тактика «випаленої землі». Особливо нелюдськими виглядають дії НКВД, коли воїни, згідно з наказом Кремля, винищували ув'язнених, серед яких було багато жертв незаконних репресій. Тільки в Кіровоградській тюрмі було розстріляно 12 тис. засуджених, у Луцькій - 3 тис. У Києві, Харкові, деяких інших містах тюрми було спалено разом з в'язнями. Загалом тоді знищили понад 40 тис. в'язнів.
30.06.1941 р. був створений Держкомітет оборони на чолі з Й. Сталіним, що розпочав важливі мобілізаційні заходи. Це стосувалося і формування нових військових частин, і переведення економіки на воєнний лад тощо.
Німецький окупаційний режим в Україні
Чимало людей з приходом німецьких військ пов'язувало якщо не відродження Української держави, то принаймні поліпшення життя, припинення репресій, розпуск колгоспів і радгоспів тощо. На перших порах окупанти з тактичних міркувань зробили певні кроки в даному напрямі. Було дозволено відкривати церкви. Спочатку німецьке командування крізь пальці дивилося на відродження українського національного руху, «Просвіти», на використання української національної символіки (синьо-жовтих прапорів і тризуба), вихід української преси з викриттям злочинів комуністичної верхівки СРСР. Однак колгоспи окупанти не поспішали розпускати, бо з їхньою допомогою легше було експлуатувати селян на благо «третього рейху». З моменту перших розстрілів мирного населення німецькими окупантами ілюзії у людей почали швидко розвіюватись.
Оскільки Польщу було розгромлено і радянські війська утримували за собою лише незначну частину України, діячі обох течій ОУН вирішили, що настав час рішучих дій. Ще у травні 1941 р. Провід ОУН видав таємні «Політичні вказівки» з настановою в разі вибуху війни між Німеччиною та СРСР негайно взятися за відбудову Української держави, незалежно від позицій воюючих сторін. Були сформовані похідні групи ОУН, які мали піднімати українців СРСР на боротьбу за відродження власної держави.
30 червня 1941 р. на Українських національних зборах у Львові ОУН з благословення митрополита Андрія Шептицького проголосила Акт відновлення Української держави та створення Українського державного правління на чолі з Ярославом Стецьком.
Але в національному питанні гітлерівці не збиралися продовжувати політику Австро-Угорщини. У своїх секретних планах верхівка «третього рейху» мала на меті розчленувати Україну і перетворити її частини на свою колонію. 9 липня нацисти заборонили діяльність Правління, а 12 липня 1941 р. німецька поліція заарештувала його голову Ярослава Стецька та інших діячів.
Тим часом Гітлер передав Галичину у відання генерал-губернатора Ганса Франка з його цивільною німецькою адміністрацією, заявивши про передчасність спроб створення Української держави і натякаючи на те, що це питання буде вирішене після війни. Однак для далекоглядної частини українських самостійників арешт Стецька і Бандери був достатнім свідченням справжніх намірів гітлерівців. Саме тому українці, які вже сформували дві дивізії у складі вермахту («Нахтігаль» і «Роланд») і дійшли до Вінниці, у липні 1941 р. залишили лави діючої армії. Більшість із них потім влилося до УПА. Тим часом гітлерівці продовжили свою репресивну політику, зокрема заборонили «Просвіту», українську національну символіку тощо. У листопаді - грудні 1941 р. вони заарештували понад 700 людей - організаторів масового відзначення 20-річчя трагедії Базару, і ліквідували більшість із них.
Гітлерівська Німеччина проводила загарбницьку агресивну політику, скеровану на розширення життєвого простору для «вищої раси». Завойовані народи мали бути знищені цілком (євреї, цигани, поляки, росіяни) або частково (українці, білоруси та ін.), у кращому випадку переселені або ж перетворені на дешеву робочу силу. Виходячи з цього, гітлерівське керівництво могло використовувати національно-визвольний рух підкорених іншими державами народів у своїх інтересах, але тільки до певної межі.
Відповідно до цих настанов було розроблено план «Ост», який передбачав перетворення України у колонію Німеччини. Перш за все її було поділено на дві основні частини: «Рейхскомісаріат Україна» з центром у Рівному і «дистрикт (область) Галичина», причому останню було приєднано до генерал-губернаторства, основною частиною якого були польські землі з центром у Кракові. «Рейхскомісаріатом» управляв гауляйтер Еріх Кох, а «дистриктом» - генерал-губернатор Ганс Франк. Прифронтові області перебували в безпосередньому управлінні військового командування.
Крім того, частина українських земель (Закарпаття, яке угорські фашисти завоювали у 1939 р. і назвали підкарпатською територією) була передана Угорщині, а також Румунії як винагорода за лояльність до Німеччини і компенсація за втрату Трансільванії (остання 1940 р. була передана Угорщині). 19 липня 1941 р. румунська влада запанувала в Північній Буковині, Бессарабії та на українських землях до Південного Бугу включно з Одесою. За Дністром було створено генерал-губернаторство “Трансністрія” (Задністров'я), яке поділялося на 13 повітів. І румунська, й угорська влади на окупованих територіях запроваджували поліцейський терор і колоніальний визиск. Чітко простежувалося прагнення пануючих кіл зденаціоналізувати українців, перетворити їх на румунів чи угорців.
Після того як у 1941 р. майже вся Україна була завойована німецько-фашистськими військами, на її території було встановлено окупаційний режим в особливо жорстокій формі. Його здійснювали і таємна поліція (гестапо), і служба безпеки (СД), і спеціальні війська, насамперед з числа есесівців. Окупанти швидко налагодили систему пограбування України, створили систему потужної експлуатації українського народу. З лютого 1942 р. розпочалося примусове вивезення української молоді на роботи до Німеччини. Загалом було вивезено 2,5 млн. молодих громадян України, чимало з яких загинуло на чужині, втратили здоров'я, в кращому випадку залишилися на Заході.
Дуже тяжка доля випала військовополоненим Червоної армії. Тільки в 1941 р. до німецького полону потрапило понад 3,6 млн. радянських солдат і офіцерів (65% кадрової армії), які були приречені на повільну смерть від голоду та хвороб, у кращому випадку -- на каторжну працю.
3. Рух Опору на окупованій території
Гітлерівський окупаційний режим дедалі більше викликав спротив з боку населення України. Український народ став підніматися на боротьбу проти нового загарбника. На жаль, рух Опору був розколотий на власне український та радянський, причому український розгалужувався на три гілки: бандерівську, мельниківську і бульбівську.
Почалося з того, що на Схід були скеровані Похідні групи ОУН, які були сформовані ще до війни. Вони мали завданням формувати українські органи влади на місцях, а в разі зіткнення з окупаційною владою йти у підпілля і розгортати партизанський рух. Ці групи дійшли майже до лінії фронту, створили свої центри навіть у Криму та Донбасі.
У Києві ОУН(м) створило Українську національну раду (5 жовтня 1941 р.) - свій політично-громадський центр, але вже наприкінці 1941 р. гітлерівці його заборонили. Довше проіснувала Українська національна рада у «дистрикті Галичина», але в березні 1942 р. нацисти заборонили і її. У Харкові був заборонений аналогічного спрямування Громадський комітет на чолі з колишнім в'язнем Сталінських таборів В. Доленком.
Згідно з рішенням уряду УНР в екзилі відомого діяча українського руху Тараса Боровця (псевдонім Бульба) було уповноважено створити партизанський загін, який мав би встановити українську, незалежну від СРСР та Німеччини, адміністрацію. Так виникла «Поліська Січ» із центром в м. Олевську. У жовтні 1942 р. було проголошено створення УПА -- Української повстанської армії, налагоджуються контакти з Білоруською національною самообороною, загонами ОУН(б), Поліським лозовим козацтвом, створеним ще в 1939 р.
У травні 1943 р. «Поліська Січ» злилася з ОУН(б) в єдину Українську повстанську армію, але невдовзі вийшла з її складу. У середині 1943 р. «Поліська Січ» була роззброєна загонами УПА ОУН(б), так само як і частини під керівництвом ОУН(м). Більша їх частина і далі діяла в лавах УПА, але решта згодом створила УНРА (Українську народно-революційну армію). УНРА діяла до кінця 1943 p., коли Т. Боровець був схоплений гітлерівцями і кинутий до концтабору Заксенхаузен. Однак окремі її загони вели боротьбу до 1945 р.
ОУН(б), зазнавши 30 червня 1941 р. поразки у спробі відродити незалежну Українську державу, стала енергійно боротися проти гітлерівських окупантів, діючи в підпіллі, готувати масове повстання. У жовтні 1942 р. член ОУН(б) Сергій Качинський (Остап) сформував частини УПА. 7 лютого 1943 р. сотня Григорія Перегійняка вчинила напад на німецькі поліцейські бараки у містечку Володимирець на Рівненщині. З цього часу починається антигітлерівська боротьба УПА. Вона обороняє українське мирне населення не тільки від німецьких карателів, а й від радянських та польських партизан. Загальне керівництво здійснював первісно Дмитро Клячківський (Савур), пізніше (у 1943-1950 pp.) УПА очолив Роман Шухевич.
У цей час особливо активізувався партизанський рух. Причина полягала не тільки в успішному наступі Радянської армії: населення України з усією повнотою відчуло на собі тягар гітлерівської окупації, ставлення до себе як до нижчої раси, як до рабів, і тому все рішучіше виявляло спротив окупантам. Важливо й те, що значно активізувався радянський партизанський рух, який до осені 1942 р. майже не давав про себе знати. Ще 30 травня 1942 р. у Москві було створено Штаб партизанського руху, пізніше аналогічний штаб створили і для України. Партизанські з'єднання підпорядковувалися відомству Берії, тобто НКВС, і прирівнювалися до полків останнього. Лише після сталінського наказу від 5.09.1942 р, найбільші партизанські з'єднання почади перебазовуватися з Брянських лісів на Україну.
У 1943 р. в лісах Північної України діяли цілі партизанські з'єднання під командуванням С. Ковпака, П. Вершигори, В. Бегми, М. Попудренка, О. Федорова, О. Сабурова та ін., які здійснювали далекі рейди. Ці партизанські загони мали завданням насамперед нищити невеликі ворожі гарнізони, загони поліції, склади, мости, залізничні колії, пускати під укіс ешелони з військами та технікою, здобувати розвідувальну інформацію. Але дії радянських партизанів цим не вичерпувалися. Згідно з інструкціями з Кремля вони мали вести боротьбу проти українського та польського партизанського рухів. Будь-які спроби встановити єдиний антигітлерівський фронт між радянськими партизанами та УПА, що було цілком логічним і виправданим в умовах німецької окупації, заборонялися Москвою.
Витіснення з України німецьких військ радянськими неминуче спряло назріванню конфлікту між УПА і радянською владою. Оскільки армійські частини були погано пристосовані до придушення українського національно-визвольного руху, не виявляли особливого запалу в боротьбі проти УПА, в Україну були кинуті добірні частини НКВС. Розпочалися також депортації українців із Західної України, яких виселяли до Сибіру цілими селами під дійсним чи вигаданим приводом симпатії до УПА. Усього за 1944-1951 pp. було депортовано понад 200 тис. осіб.
Трагічною і малодослідженою сторінкою тогочасної історії є польсько-українська війна. Її коріння лежить у старій великодержавній політиці Речі Посполитої, курсі польського еміграційного уряду та керованих ним збройних сил, насамперед підпільної Армії Крайової (АК). Ця війна почалася з різанини, яку АК влаштувала в 1942 р. на захід від річок Західний Буг та Сян (насамперед на Холмщині). У відповідь почалося винищення польського населення на Волині. Трагічний і непотрібний конфлікт коштував тисяч жертв з обох боків, послабив сили українців і поляків перед окупантами.
У березні 1945 р. у Німеччині було створено Український національний комітет під керівництвом генерала-хорунжого УНР Павла Шандрука. Цей комітет, створений за згодою президента УНР в екзилі Лівицького та деяких керівників ОУН, мав стати репрезентантом українського народу перед німецькою владою. Свою діяльність він розпочав з формування Української національної армії, ядром першої дивізії якої стала дивізія «Галичина». Кінець війни застав цю дивізію в м. Радштадт (Австрія), потім її було перекинуто до м. Ріміні (Північна Італія). Дивізійників було піддано детальній перевірці, але оскільки «Галичина» не брала участі у злочинах проти мирного населення, її члени отримали можливість жити на Заході (переважно в Канаді та Англії).
Варто додати, що верхівка «третього рейху» спробувала використати український національно-визвольний рух у своїх інтересах. З цією метою восени 1944 р. були випущені з концтаборів керівники ОУН (С. Бандера, А. Мельник, Я. Стецько, Т. Боровець та ін.), але вони відмовилися співпрацювати з гітлерівцями.
Звільнення території України. Наслідки Другої світової війни
Переломний момент у ході Другої світової війни настав внаслідок Сталінградської битви та битви на «Курській дузі» наприкінці 1942 - в середині 1943 pp. На той момент СРСР провів реорганізацію армії, яку було перейменовано з Червоної на Радянську, завдяки зусиллям тилу й допомозі союзників по антигітлерівській коаліції відновив її технічний потенціал, при цьому навіть перевершивши німецьких інженерів щодо військово-технічного оснащення. Про це свідчили нові типи літаків, танків, ракетної зброї (“катюші”). Піхота замінила гвинтівки на автомати.
Радянська армія ціною величезної крові врешті здобула необхідний досвід війни, з'явилася нова плеяда талановитих полководців, серед яких було чимало українців, командувачів фронтів та армій, зокрема А. Гречко, П. Жмаченко, А. Єременко, Р. Малиновський, К. Москаленко, П. Рибалко, І. Черняховський та ін. Були здійснені певні заходи і для посилення бази комуністичного режиму. Так, припинилися відверті гоніння на Російську православну Церкву, яка закликала народ до боротьби проти Німеччини. Велася активна пропаганда російського патріотизму: вперше за 20 років заговорили про бойові традиції царської армії, її досвід; було здійснено й кроки, які свідчили начебто про пом'якшення великодержавної політики Москви щодо республік СРСР, навіть розглядалося питання про створення національних частин у Радянській армії.
Розвиваючи контрнаступ, радянські війська влітку 1943 р. в результаті Курської битви вступили на територію Сіверської України. Стався корінний злам у ході війни. Внаслідок успішних Харківсько-Білгородської та Донбаської операцій у серпні-вересні 1943 р. радянські війська вдруге вибили німців з Харкова (23 серпня) і визволили Донецьк (8 вересня).
Розпочалася битва за Україну, яка тривала 680 діб. Того ж 1943 р. були визволена Суми (20 вересня), Чернігів (21 вересня), Полтава (23 вересня), Запоріжжя та Дніпропетровськ (25 жовтня). Радянські війська вийшли до берегів Дніпра. На початку листопада розпочалася одна з найважливіших битв Другої світової війни - битва за Київ. 6 листопада 1943 р. Київ було визволено, радянські війська пішли далі. Склалися передумови для успішних дій на Правобережній Україні.
Навесні 1944 р. розгорнувся загальний наступ радянських військ по всій території України, внаслідок якого німецько-фашистські окупанти змушені були залишите Правобережну і частину Західної України. На деяких напрямках радянські війська у березні - квітні 1944 р. перейшли кордони з Румунії та Чехословаччиною. У квітні - на початку травня 1944 р. війська 4-го Українського фронту разом з Окремою Приморською армією, яка наступала з боку Таманського півострова й оволоділа Керчю, очистили Крим від гітлерівців.
14 жовтня 1944 р. війська 4-го Українського фронту, діючи в Закарпатті, повністю визволили українську землю від німецько-фашистських окупантів. Закарпаття було приєднане до СРСР, але це було, як і у випадку із Галичиною та Волинню, замасковане «возз'єднання з УРСР». 29 червня 1945 р. згідно з договором, підписаним у Москві, Чехословаччина офіційно відмовилася від своїх претензій на Закарпатську Україну, яка стала областю у складі УРСР. Далі війна продовжувалася вже за межами України і СРСР, від гітлерівських військ були очищені Польща, Румунія, Угорщина, Чехія, Словаччина, Югославія. У всіх цих кровопролитних боях важливу роль відіграли українські вояки.
Наслідки Другої світової війни
· Внесок українців у перемогу СРСР над Німеччиною та її союзниками важко переоцінити. Під час війни в Україні загинуло 5,5 млн. осіб (разом з жертвами серед мирного населення - 8 млн.). На фронтах втрати України оцінюються в 2,5 млн. осіб, тоді як втрати значно більшої Росії - у 3-4 млн. Українці посіли друге місце після росіян по кількості воюючих в лавах Радянської армії та по кількості осіб, які в 1941-1945 pp. були удостоєні звання Героїв Радянського Союзу. Не слід забувати й про те, що чимало українців воювало в арміях держав антигітлерівської коаліції (США, Канади та ін.), брало активну участь у русі Опору у Франції, Бельгії, Югославії та ін.
Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок про величезну, але до кінця ще належно не оцінену роль України та українців у розгромі гітлерівської Німеччини.
· Друга світова війна тяжко позначилася на економічному становищі України. Її підприємства, фабрики й заводи нищилися під час військових дій, а також під час відступів обох воюючих сторін (Червоною армією у 1941 p., гітлерівською армією у 1943-1944 pp.). В Україні було зруйновано понад 700 міст (40% міст СРСР, зруйнованих внаслідок війни), близько 30 тис. сіл. Сумарні матеріальні втрати сягали майже половини всіх втрат СРСР.
· Змінилася і національна структура населення України. Тут майже не стало німців, значно зменшилась кількість євреїв і циган, винищених гітлерівцями, а також поляків. Зате значно збільшилася кількість росіян, яких Москва прагнула поселити в містах України, особливо в прикордонних регіонах - Галичині (Львів), Закарпатті (Ужгород).
· 2,5 млн. українців було примусово вивезено до Німеччини, де вони мусили працювати в тяжких умовах, часто гинучи або втрачаючи здоров'я. Близько 200 тис. колишніх українських «остарбайтерів» залишилися на Заході. Після війни остарбайтери, так само як і військовополонені, стали об'єктом особливої уваги НКВС.
Питання для самоконтролю
1. Розкрийте зміст та наслідки укладення радянсько-німецького Договору про ненапад 1939 р.
2. Визначте причини поразок Червоної армії упродовж 1941 - 1942 рр.
3. Визначте історичне значення проголошення Акту відновлення Української держави 30 червня 1941 р. у Львові.
4. Охарактеризуйте нацистський «новий порядок» та долю українського населення на окупованих територіях.
5. Проаналізуйте ідейні засади та особливості практичної діяльності учасників Руху опору в Україні.
6. Охарактеризуйте процес визволення території України від німецько-фашистських загарбників в 1943 - 1944 рр. Назвіть основні військові операції.
7. Охарактеризуйте втрати України у Другій світовій війні.
8. Проаналізуйте особливості розвитку української культури в роки Другої світової війни.
Тема 11. УРСР В 1945-1991 рр.
Мета і завдання:
Ознайомити студентів та визначити причини наростання кризових явищ у суспільно-політичному та економічному житті України в повоєнний період. Охарактеризувати дисидентський рух в Україні як складову частину національно-визвольних змагань другої половини ХХ ст. З`ясувати сутність та наслідки процесу перебудови в Україні.
План лекції:
1. УРСР в період відбудови народного господарства (1945 - початок 1950-х рр.).
2. Соціально-економічні і політичні зміни в республіці у другій половині 50-х - середині 60-х років
3. УРСР в 1965-1985 рр.: особливості соціально-економічного та політичного розвитку.
4. Українське суспільство в 1985-1991 рр.: шлях до незалежності.
Основні поняття:
Адміністративно-командна система, консерватизм, конформізм, холодна війна, стагнація, космополітизм, націоналізм, мілітаризація економіки, лібералізація, дисидентство, УГС, "перебудова", плюралізм, стагнація, референдум.
Література:
1. Баран В.К., Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи (1946 - 1980-ті рр.) // Україна крізь віки. Т. 13. - К., 1999.
2. Історія України: Нове бачення: У 2 т. / За ред. В.А. Смолія. - К., 1996.
3. Баран В.К. Україна після Сталіна. - Л., 1992.
4. Воронов І.О., Пилявець Ю.І. Голод у 1946-1947 рр. - К., 1991.
5. Касьяненко Г.В. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980 рр. - К., 1995.
6. Лук`яненко Л.Г. Сповідь у камері смертників. - К.,1991.
7. Мірчук П. Українська повстанська армія. 1942-1952: Документи і матеріали. - Л., 1991.
8. Національні відносини в Україні у ХХ ст.: Зб. док. і матеріалів. - К., 1994.
9. Російщення України: Наук.-популярний зб. - К.,1992.
10. Сверстюк Є. Блудні сини України. - К., 1993.
11. Суспільно-політичний розвиток західних областей УРСР 1939-1989.: Зб. док. і матеріалів. - К., 1989.
12. Шаповал Ю.І. Сталінізм і Україна. - К., 1995.
13. Ярош Б.О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях. 30 - 50-ті рр. ХХ ст. - Луцьк, 1995.
14. Чорнобильська трагедія. Документи і матеріали. - К., 1997.
1. УРСР в період відбудови народного господарства (1945 - початок 1950-х рр.)
Відбудова господарства України розпочалася уже з 1943 року, після початку визволення частини території від фашистської окупації.
Особливості відбудови народного господарства УРСР
· Війна завдала величезних людських і матеріальних втрат. Майже половину (48 %) довоєнного економічного потенціалу України було знищено, на руїни перетворено 714 міст, понад 28 тис. сіл (250 спалено повністю). На УРСР припадало 42 % знищених промислових об'єктів СРСР. Лише прямі матеріальні збитки, завдані господарству України, становили 285 млрд. крб. Загальна сума втрат становила один трильйон 200 млрд. крб.
· Процес відбудови господарства в республіці ускладнився голодом 1946-1947 років. Загроза голоду, викликана посухою і післявоєнною розрухою, не була своєчасно попереджена, нейтралізована державою, а навпаки, посилена негативними суб'єктивними факторами. Державні хлібозаготівлі не зменшились (у липні 1946 року план хлібозаготівель зріс з 340 млн. пудів до 360 млн. пудів). Зросли обсяги експорту хліба і продуктів харчування за кордон (так званим "братнім державам» вивезено 1,7 млн. пудів хліба). Таким чином, повторювався сценарій 1933 року. Від голоду в 1946-1947 роках померло близько 1 млн. осіб.
Суттєвою особливістю відбудовних процесів в Україні була дія командно-адміністративної системи, яка проявилася в наступному:
· повернення до гігантоманії, надання переваги кількісним показникам над якісними, відставання технологічного оновлення;
· домінування ролі ідеології, проведення широкомасштабних мобілізаційно-пропагандистських заходів (рух ударників, передовиків соцзмагання і т.д.);
· надмірний ріст оборонної промисловості за рахунок експлуатації селян-колгоспників. Село мало забезпечити потреби промисловості у сировині, постачати міста продовольством, експортувати продукцію в країни Східної Європи для підтримки про радянської політики.
Результати відбудови господарства на початку 1950-х років були вагомими і успішними:
· обсяг валової продукції промисловості України зріс за 1946-1950 роки у 4,7 рази і перевищив рівень 1940 року на 15%;
· відновили роботу 22 доменних, 43 мартенівських печі, 46 прокатних станів, металургійні заводи - Азовсталь, Запоріжсталь, Краматорський, Єнакієвський та інші. Радянська Україна знову стала однією з провідних індустріальних територій СРСР і Європи.
В повоєнні роки після великої перемоги над фашизмом запрацювала сталінська машина репресій проти власного народу, особливо в духовній, науковій, ідеологічній сферах. Проявом сталінізму стало некомпетентне втручання партійних органів у духовне життя, заперечення художньої свободи, насадження авторитарних думок, звинувачення в буржуазному націоналізмі, низькопоклонстві перед Заходом тощо.
В другій половині 40-х років ухвалено 12 партійних постанов про так звані помилки і перекручення в ідеологічній сфері. В них, як правило, домінували три тези:
· критика "проявів буржуазного націоналізму" в галузях літератури, мистецтва, науки;
· недостатнє висвітлення в художній творчості "проблем радянської дійсності, соціалістичного реалізму", їх переваг над західними;
· заклики до розгортання "більшовицької критики, самокритики, виявлення ворогів народу, класової боротьби".
Серед повоєнних адміністративно-територіальних змін можна назвати:
1) врегулювання територіального питання з Польщею - у вересні 1944 року за угодою між Польщею і УРСР споконвічні українські землі, 17 повітів Підляшшя, Холмщини, Посяння і Лемківщини, де проживало майже 800 тисяч українців, передавалися Польщі.
16 серпня 1945 року між СРСР і Польською Республікою укладено договір щодо радянсько-польського державного кордону, який закріплював кордон в основному по "лінії Керзона", хоча і тут Москва пішла на поступки прорадянській політиці польського уряду - на окремий ділянках відхилення на схід на користь Польщі було до 30 км.
Остаточно процес польсько-українського розмежування завершився в 1951 році, коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками, майже однаковими за площею.
2) приєднання Закарпаття до УРСР - в листопаді 1944 року І з'їзд делегатів Народних комітетів Закарпатської України в Мукачевому ухвалив маніфест про возз'єднання Закарпатської України з УРСР, а в червні '945 року договір між Чехословаччиною та СРСР юридично закріпив це рішення.
3) остаточно крапку у визначенні повоєнних кордонів України було поставлено 10 лютого 1947 року під час підписання радянсько-румунського договору, в якому Румунія визнала права УРСР на Північну Буковину, Хотинщину, Ізмаїльщину, тобто юридично визнані кордони, встановлені в червні 1940 року.
Отже, західні кордони УРСР і СРСР у післявоєнні роки визначалися не з волі народів та історичної справедливості, а з волі прорадянських систем, хоча в основному цей процес мав позитивні наслідки, бо:
1. відбулося остаточне визнання кордонів республіки, які зафіксовані Актом про державну незалежність України в 1991 році;
2. відбулося збільшення території УРСР (з 470 тис. кв. км до 601 тис. кв. км) та її демографічного потенціалу на 8 млн. чоловік;
3. відбулося об'єднання земель у складі однієї держави (УРСР), завершилося формування сучасної території (останнім актом цього процесу стало включення у 1954 році Кримської області до складу УРСР).
На початку 1945 р. територія УРСР стабілізувалася, її площа складала 603,7 тис. кв. км. Вона була поділена на 25 областей, межувала на сході з РРФСР, на півночі з БРСР, на заході з Польщею, Чехо-Словаччиною, Угорщиною, Румунією.
Оцінюючи міжнародне становище України, необхідно підкреслити, що авторитет її у воєнні і повоєнні роки значно зріс. У квітні 1945 року Україна (як і Білорусія), разом із СРСР, була включена до складу 47 країн-засновниць ООН. В 1944 році було створене Міністерство закордонних справ республіки. її представники з'явились у різних міжнародних організаціях (ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці та ін.). Україна підписала у 50-х роках 60 міжнародних угод та конвенцій (договір з конкретного питання, наприклад, з освіти і т.д.), її посланці працювали в 16 міжнародних організаціях.
2. Соціально-економічні і політичні зміни в республіці у другій половині 50-х - середині 60-х років
Доба Хрущова в СРСР (1953-1964 pp.) ввійшла в історію радянської влади як чергова і невдала спроба повернутися до цивілізованих політичних і економічних методів державного керівництва.
До позитивних політичних, ідеологічних факторів можна віднести:
· припинення кампанії "боротьби проти націоналізму", часткове сповільнення процесу русифікації, зростання ролі українського фактора у різних сферах суспільного життя;
· на словах засуджено тоталітарну державну систему, названодеякі злочини 30-40-х років, частково реабілітовано жертв сталінських репресій (у 1956-1959 роках реабілітовано 205 тис. чоловік, звільнено з таборів 66 тис. в'язнів, у т.ч. 6,5 тис. членів ОУН).
Але, з іншого боку, процеси десталінізації, демократизації в цій сфері залишились незавершеними, половинчатими:
· основним винуватцем названо Й. Сталіна, а не тоталітарну державну систему; всі звинувачення приписувались культу особи;
· перелік і засудження злочинів були далеко не повними, та й сам М. Хрущов був прямо причетний до злочинів системи;
· гостра критика, яку містили партійні документи (постанова ЦК КПРС від 30 червня 1956 року), не зачепила суті командно-адміністративної системи, не викрила її соціальної природи.
Такими ж суперечливими і неоднозначними були рішення і дії в сфері соціально-економічної політики. З одного боку:
· розширились права УРСР: із союзного у республіканське підпорядкування перейшли десятки тисяч підприємств, організацій, більше як у два рази зріс бюджет республіки, розширено юридичну компетенцію, склад і права місцевих органів влади;
· історичне значення мав Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про передачу Кримської області із складу РРФСР до УРСР" (19 лютого 1954 p.), враховуючи спільність економіки, територіальну близькість та тісні господарські й культурні зв'язки між Кримом і Україною. 26 квітня 1954 р. прийнято Закон з цього питання;
· в середині 50-х років УРСР відігравала одну з головних ролей в єдиному господарському механізмі СРСР. За кількістю виробленого чавуну на душу населення Україна випереджала всі держави світу, а за видобутком вугілля вийшла на друге місце в світі. Сільськогосподарське виробництво вперше за довгі роки стало рентабельним. Виробництво валової продукції сільського господарства за 1954-1959 роки порівняно з попередньою п'ятирічкою зросло на 35%;
· з лютого 1957 року була впроваджена нова система управління господарством, її суть -- територіальний принцип управління через ради народного господарства (раднаргоспи). Це сприяло поліпшенню розподілу праці, її кооперації в межах економічного регіону, кращому використанню місцевих ресурсів, зменшенню диктату центру.
· з іншого боку, ці успіхи не були закріплені, вони були недовготривалими; офіційна політика залишалася непослідовною, суперечливою, волюнтаристською, елементи ринкової, цивілізованої економіки вступали в протиріччя з плановою соціалістичною економікою.
Зокрема, це проявилося в зменшенні і обмеженні розмірів присадибних господарств, встановленні грошових податків з громадян, які тримали худобу, розробці і прийнятті волюнтаристських програм у господарстві.
Україна стала експериментальним майданчиком надпрограм у галузі аграрної політики:
· Освоєння цілинних земель у Казахстані та інших регіонах СРСР, куди з України виїхало до 100 тис. осіб і відправлено 90 тис. тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, вичерпувало людські і матеріальні ресурси, суттєво послабило сільське господарство республіки.
· Постійне і невиправдане розширення площ посівів кукурудзи та інших культур. Посіви кукурудзи в УРСР збільшились з двох до п'яти млн. га, але результат був абсолютно непропорційний затраченим зусиллям і ресурсам.
· Грандіозним хрущовським проектом стала надпрограма у тваринництві, її суть полягала у тому, щоб у найближчі роки наздогнати і перегнані США у виробництві м'яса, масла і молока на душу населення. Ця гонка виснажувала сили, енергію, ресурси і закінчилася тим, що виробництво продукції тваринництва на початку 60-х років не збільшилось, а зменшилось.
Отже, чергова спроба змін у радянській системі в другій половині 50-х років зазнала невдач. Основна причина їх полягала її тому, що навіть незначні зміни, які нагромаджувалися у політичній і економічній сфері, вступали в протиріччя із програмними цілями радянської системи.
Суперечливий характер особливо чітко простежується у сфері культури, науки, літератури. Проголошений Хрущовим курс на перебудову народної освіти (1958 р.) мав поєднати загальноосвітнє і політехнічне навчання. Проте матеріально-технічна база шкіл, педагогічні кадри були неспроможні повною мірою реалізувати ці завдання. Якість підготовки спеціалістів у вузах і технікумах відставала від кількісного їх зростання. Шкільний закон, прийнятий Верховною Радою УРСР (квітень 1959 р.), став інструментом русифікації української школи (в 60-х роках у Києві і в обласних містах українські школи становили 28%, російські - 72%).
В період "відлиги" активізувалась робота творчої інтелігенції, науковців. Цікаві дослідження здійснювали історики, етнографи, археологи, літературознавці, мистецтвознавці. Засвітився талант поетів і прозаїків Д. Павличка, Р. Лубківського, І. Драча, Ю. Мушкетика, Д. Іваничука, композиторів А. Кос-Анатольського, С. Людкевича, П. Майбороди та ін.
Друком вийшли: "Український історичний журнал", багатотомні видання "Українська Радянська Енциклопедія", "Словник української мови", "Історія українського мистецтва", "Історія міст і сіл України" тощо.
Великі досягнення відбулися в науково-технічній сфері. У 1964 р. у Фізико-технічному інституті АН УРСР побудовано найбільший у світі (на той час) прискорювач електронів; розширилися дослідження у галузі фізики твердого тіла, матеріалознавства, біофізики, астрофізики тощо.
Україна була одним із центрів розвитку кібернетики; залишилася центром розвитку у галузі електрозварювання (під керівництвом академіка Б. Патона); академік М. Боголюбов розробив нові методи квантової теорії поля та статистичної фізики та ін.
Послабилась самоізоляція країни. Республіка ставала все відкритішою для іноземного туризму. Почастішали візити радянських громадян за кордон. Так, у 1958 р. 326 зарубіжних учених і спеціалістів відвідали АН УРСР, 257 осіб - Українську сільськогосподарську академію.
Однак слід наголосити, що на початку 1960-х років політичний курс М. Хрущова зазнає суттєвих змін. Почався погром лібералів в Україні, який часто прикривався боротьбою з так званим українським буржуазним націоналізмом. Активно йшла русифікація республіки.
У цих умовах на захист української мови, національної культури, вітчизняної історії стали кращі представники творчої молоді - шістдесятники. Це було нове покоління письменників, художників: Л. Костенко, Б. Олійник, В. Симоненко, М. Вінграновський, І. Драч, Є. Сверстюк, В. Стус, І. Світличний, І. Дзюба, А. Горська, П. Заливаха та ін. Проте творити їм доводилось в умовах всезростаючого опору влади (посилення цензури видань тощо). Як протест проти антинародних дій тоталітарного режиму, недотримання ним конституційних положень, особливо прав людини, став розвиватись дисидентський рух.
Отже, оцінюючи українську історію середини 50-х - початку 60-х років, можна відмітити:
· це була спроба очищення суспільства від жорстокого сталінського режиму. Припинились масові арешти, менше стало переслідувань "вільнодумства". На деякий час творча інтелігенція, діячі культури, науки дістали більшу свободу для самовираження;
· все ж зберігалось багато рис тоталітарної системи: життя і діяльність людини регламентувались цензурою і органами КДБ; монополію на владу й далі мала Комуністична партія; інтереси України і її народу цілком підпорядковувались інтересам Радянського Союзу;
· активні виступи шістдесятників, дисидентів, прогресивної громадськості підготували глибокі демократичні зміни для наступного періоду історичного розвитку України.
3. УРСР в 1965-1985 рр.: особливості соціально-економічного та політичного розвитку
Після усунення М. Хрущова в суспільно-політичному жити країни посилилися деформаційні процеси. Звуження демократії, бюрократичне засилля, порушення законності, нехтування прав і свобод людини - ці та інші неосталіністські тенденції ставали дедалі виразнішими.
Протягом 1963-1972 pp. посаду Першого секретаря ЦК КП України посідав П. Шелест, який намагався захистити економічні інтереси УРСР. На травневому (1972 р.) пленумі ЦК КП України його усунули з цієї посади. Формальним приводом було рішення про переведення його на союзну роботу. Замість П. Шелеста Першим секретарем КПУ став В. Щербицький. Вольові методи управління збереглися і зміцнилися, посилився ідеологічний диктат партапарату. Все глибше в життя проникала ідеологія «культу особи».
В Україні продовжуються репресії проти інакомислячих. Особливо переслідувалися поборники розвитку національної ідеї, української культури та мови. Поряд із карними методами офіційна влада посилювала ідеологічний тиск на суспільство. У сфері міжнаціональних відносин орієнтація йшла на злиття націй і утворення нової історичної спільноти - радянського народу.
...Подобные документы
Визвольна війна українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького в середині XVII ст., її основні причини та наслідки, місце в історії держави. Характеристика соціально-економічного розвитку України в середині 60-х-початок 80-х р. XX ст.
контрольная работа [24,6 K], добавлен 31.10.2010Первіснообщинний лад на території України. Історичне значення хрещення Русі, період феодальної роздробленості. Виникнення українського козацтва. Берестейська церковна унія. Визвольна війна українського народу, гетьмани. Декабристський рух в Україні.
шпаргалка [90,6 K], добавлен 21.03.2012Суспільний устрій слов’ян. Зовнішня політика київських князів. Розпад Київської Русі, боротьба з монголами. Виникнення козацтва, визвольна війна українського народу. Скасування кріпацтва. Революції, поразка Центральної Ради. Відбудова країни після війни.
учебное пособие [165,8 K], добавлен 24.11.2011Історіографічний огляд концепцій походження державно-політичного утворення Русі. Об’єднання східнослов’янських племен навколо Києва і зміцнення ранньофеодальної держави на Русі. Діяльність великих київських князів. Соціально-економічна історія Русі.
курсовая работа [1,2 M], добавлен 03.04.2011Причини війни, що призвела до змін в розвитку українських земель. Зборівська угода 1648 р., її наслідки для обох сторін. Союз зі шведами, розчарування Xмельницького москвинами. Війна Речі Посполитої з козаками й Москвою. Історичні особи даного періоду.
реферат [45,7 K], добавлен 08.04.2014Причини політичного, соціального и національно-релігійного характеру. Характер і рушійні сили. Цілі Національно-визвольної війни. Прагнення Хмельницького завершити звільнення й об'єднання українських земель. Наростання протиріч між Гетьманщиною і Росією.
курсовая работа [19,8 K], добавлен 19.01.2010Причини, характер, рушійні сили визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Етапи національно-визвольної війни. Формування української державності в ході визвольної війни. Російсько-українська міждержавна угода 1654 р.: неоднозначність оцінок.
курсовая работа [80,9 K], добавлен 27.03.2011Становлення та розвиток Давньоруської держави, теорії її походження. Політика і реформи у Київській Русі, причини її феодальної роздробленості. Монголо-татарська навала, її оцінка в історіографії. Етапи державного розвитку Галицько-Волинського князівства.
презентация [2,6 M], добавлен 27.11.2013Причини визвольної війни українського народу, її хід та рушійні сили. Військова стратегія і тактика Б. Хмельницького. Внутрішня і зовнішня політика Б. Хмельницького. Переяславська рада 1654 р. та її наслідки. Суспільний розвиток українського народу.
контрольная работа [33,5 K], добавлен 19.10.2012Причини та цілі, початок і хід війни. Характер і рушійні сили всенародного руху. Політичні і соціально-економічні зміни в українських землях. Переяславська рада. Наростання протиріч між Гетьманщиною і Росією. Дипломатична діяльність Б. Хмельницького.
презентация [960,0 K], добавлен 28.03.2016Початок Другої світової війни, шлях українського народу від початку війни до визволення від фашистських загарбників, причини, характер та періодизація війни. Окупація українських земель, партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА, визволення України.
контрольная работа [39,1 K], добавлен 01.08.2010Характеристика первісного суспільства і перші державні утворення на території України. Сутність українських земель у складі Литви і Польщі. Особливості розвитку Української національно-демократичнлої революції. Національно-державне відродження України.
книга [992,2 K], добавлен 13.12.2011Головні періоди політичного розвитку Київської Русі, особливості процесу об'єднання всіх давньоруських земель в одній державі. Релігійні реформи князя Володимира та прилучена Русі до християнської культури. Опис суспільно-політичного життя та культури.
контрольная работа [35,0 K], добавлен 10.11.2010Причини і цілі національно-визвольної війни середини XVII ст., її етапи і розвиток подій. Суспільний лад України у цей період, становлення національної держави. Найважливіші джерела права і правові норми внутрішнього життя і міжнародного становища країни.
реферат [33,0 K], добавлен 04.01.2011Війна українського народу проти польського панування під проводом Б. Хмельницького. Мета повстання: знищення польського панування, створення власної держави, ліквідація кріпацтва, феодальної власності на землю, утвердження козацького типу господарювання.
реферат [33,1 K], добавлен 29.04.2009Виникнення Литви та її спорідненість с Київщиною. Легенда про походження Литви, постання національної держави. Початок Литовської доби на Русі-Україні. Значення битви на Синіх водах. Устрій українських земель, зростання значення Київського князівства.
реферат [16,4 K], добавлен 23.12.2009Дослідження соціально-економічних і політичних передумов утворення Давньоруської держави. Аналіз основних етапів історії Київської Русі. Характерні риси державного ладу Давньоруської держави. Галицько-Волинське князівство та його історичне значення.
реферат [23,0 K], добавлен 18.05.2010Історія та існуючі теорії походження слов'ян, етапи формування окремих груп слов'янських мов. Створення та перші правителі Київської Русі, становлення та завоювання нової держави. Процвітання металургійної промисловості та основні ремесла пращурів.
реферат [19,5 K], добавлен 25.03.2010Дослідження по здобуттю незалежності Мексики. Мексиканська війна, її етапи, здобутки та особливості. Приходський священик Мігель Ідальго - "генерал-капітан" Америки. Визвольна війна від іспанського колоніального гніту та створення незалежної держави.
реферат [17,3 K], добавлен 27.10.2011Початок Другої світової війни. Окупація українських земель фашистською Німеччиною. Партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА. Визволення України від німецько-фашистських загарбників, перемога у війні. Вклад українського народу в боротьбу з гітлерівцями.
реферат [32,2 K], добавлен 10.10.2011
