Історія України
Етапи давньої історії українських земель. Походження Київської Русі. Причини і наслідки роздробленості давньоруських земель. Національно-визвольна війна українського народу. Періодизація та етапи національного відродження. Розбудова незалежної держави.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.05.2020 |
| Размер файла | 298,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Маніфест створював передумови для переходу Росії від самодержавної форми державного устрою до конституційної монархії
2. Діяльність Української громади в І та ІІ Державних Думах Росії
|
Питання для характеристики |
І Державна дума |
ІІ Державна дума |
|
|
Період діяльності |
27 квітня - 8 липня 1906 р. |
20 лютого - 2 червня 1907 р. |
|
|
Усього депутатів |
497 |
518 |
|
|
Серед них депутати, обрані з 9 українських губерній |
102 |
102 |
|
|
Дата створення Української парламентської громади |
1 травня 1906 р. |
4 березня 1907 р. |
|
|
Кількість депутатів - членів Української парламентської громади |
45 |
47 |
|
|
Друкований орган |
«Украинский вестник» |
«Рідна справа - Вісті з Думи» |
|
|
Політична платформа |
Вимоги надання Україні політичної автономії в її етнографічних межах, запровадження української мови в школах, судових та адміністративних органах |
Перебудова імперії на конституційних засадах, національно-територіальна автономія України, амністія політичним в`язням, свобода слова, друку, зборів, пересувань, союзів і віросповідань, українізація школи, судочинства і церкви |
3 червня 1907 р. - розпуск ІІ Державної думи - завершення і поразка революції, початок політичної реакції в країні.
Реформи П.А. Столипіна
· аграрна реформа - руйнування селянської общини, закріплення за кожним господарем у приватну власність земель, якими він користувався (відруб, хутір); надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк; заохочення переселення селян до малозаселених районів Сибіру, Північного Кавказу і Середньої Азії;
· результати в Україні:
– упродовж 1907-1915 рр. в індивідуальну власність закріпили землю: на Правобережжі - 48% селян, на Півдні - 42%, на Лівобережжі - 16,5%;
– упродовж 1906-1912 рр. Селянський земельний банк продав українським селянам 596,4 тис. десятин землі, переважно поміщицької;
– на нові землі протягом 1906-1912 рр. виїхало з Наддніпрянщини близько 1 млн. осіб, майже чверть повернулася додому;
· програма реформ П. Столипіна передбачала піднесення агрокультури с/г виробництва, реорганізацію місцевого самоврядування, запровадження загальної початкової освіти та ін. заходи;
· політика репресій і терору, особливо проти національних рухів (заборона викладання у школах українською мовою, заборона святкування роковин пам`яті Т. Шевченка, закриття «Просвіт», українських видань і товариств тощо).
Західноукраїнські землі напередодні першої світової війни
Характерні риси розвитку економіки на початку ХХ ст.
1. домінування в економіці краю іноземного капіталу;
2. нав`язування австро-угорськими картелями власної волі західноукраїнським підприємствам;
3. промисловість мала переважно сировинний характер розвитку;
4. основна частина промислового населення працювала не в фабричній промисловості, а була ремісниками;
5. західноукраїнські робітники зазнавали жорстокої експлуатації;
6. с/г-во характеризувалося особливо повільними темпами розвитку;
7. посилювалося відносне аграрне перенаселення;
8. масова еміграція західноукраїнського селянства досягла найбільших розмірів;
9. економічне становище західноукраїнських земель фактично нагадувало колоніальне.
Особливості національного руху на початку ХХ ст.
1. рушійні сили - інтелігенція, духовенство, вчительство, студентство та учнівство;
2. головний організаційний центр - «Просвіта» (77 філій на території Галичини, читальні, театральні гуртки, хори, спортивні товариства, агро гуртки, позикові каси);
3. центральне політичне питання в Галичині - питання політичної реформи (1907 р. - новий виборчий закон);
4. центр протистояння українців і поляків - Львівський університет;
5. активізація ролі у суспільно-політичному житті краю греко-католицької (уніатської) церкви на чолі з митрополитом Андрієм Шептицьким;
6. на Буковині - Соціал-демократична партія Буковини, Радикальна партія (1906 р.);
7. на Закарпатті - провід у русі - греко-католицькі священники Юрій Жаткович, Августин Волошин;
Загальні тенденції розвитку українського мистецтва і літератури на початку ХХ ст.
· у культурній сфері - дві тенденції - збереження української національно-культурної ідентичності та перенесення на місцевий ґрунт європейських новацій художнього самовиразу;
· до Першої світової війни в європейському образотворчому мистецтві панував реалізм. Поряд із ним виник модернізм, як розрив з ідейними та художніми принципами класичного мистецтва. Обидва напрямки були притаманні тогочасному українському мистецтву;
· український модернізм сформувався як національна самобутня течія на основі власної мистецької традиції і розвивався паралельно з європейськими; зазнав значного впливу з боку романтизму;
· своєрідність українського модернізму - він з естетичного феномену перетворився на культурно-історичне явище, став спробою подолання провінційності, другорядності, вторинності української національної культури, формою залучення до надбань світової цивілізації;
· український модернізм вважається відображенням переходу українського суспільства від етнографічно-побутової самоідентифікації, тобто вирізнення себе з-поміж інших, до національного усвідомлення - визначення свого місця і ролі в сучасному світі.
Перша світова війна і політичні сили України
1. Плани ворогуючих сторін щодо українських земель:
1. Німеччина - Придніпров`я, Донбас, Крим (згодом Україна загалом);
2. Австро-Угорщина - Волинь, Поділля;
3. Туреччина - володіння, втрачені у російсько-турецьких війнах XVIII - ХІХ ст. (Південь України, Крим);
4. Росія - західноукраїнські землі (Закарпаття, Східна Галичина, Буковина);
5. Румунія - Північна Буковина, Бессарабія.
2. Бойові дії на українських землях:
|
Рік |
Події |
|
|
1914 |
1(19 липня за ст. ст.) серпня 1914 р.- початок Першої світової війни На початку серпня російські війська зупинили наступ австро-угорської армії у прикордонних боях; 18 серпня - успішний наступ 8-ї російської армії під командування О. Брусилова, який переріс у загальний наступ п`яти російських армій Південно-Західного фронту; 23 серпня - розпочалася «Галицька битва» - росіяни оволоділи Східною Галичиною, Північною Буковиною і вийшли на Карпатські перевали; австрійські втрати - 400 тис. убитими, пораненими, полоненими; Кінець осені - зима - боротьба за Карпатські перевали. |
|
|
1915 |
Лютий - австрійці звільнили Чернівці від російських військ. Березень - російські війська захопили Перемишль (120 тис. австрійців - у полон). Останній успіх росіян у кампанії 1914-1915 рр. 2 травня - прорив російського фронту німецькими військами в районі Горлиці й Тарново. 22 червня - австро-німецькі війська вступили у Львів. Швидкий відступ росіян завершився лише у жовтні на лінії Кам`янець-Подільський - Тернопіль - Кременець - Дубно (втрати росіян - 150 тис. убитими,700 тис. пораненими, 900 тис. полоненими). Росіяни втратили завойовані Підляшшя, Північну Буковину і Східну Галичину, Холмщину, Берестейщину, Західну Волинь |
|
|
1916 |
22 травня - наступ російських військ Південно-Західного фронту під командування генерала О. Брусилова («Брусиловський прорив»). 25 травня росіяни взяли Луцьк, 5 червня - Чернівці, підійшли до Львова; частково відвоювали Західну Волинь, Східну Галичину, Північну Буковину. Австро-угорські втрати - 1,5 млн. убитими, пораненими, полоненими. |
|
|
1917 |
Червневий наступ російської армії на львівському напрямку завершився повним провалом і витісненням російських військ із Галичини і Буковини. Стабілізація фронту до укладення Брест-Литовського миру |
3. Національний рух на західноукраїнських землях
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Мета діяльності - захист інтересів українців в Австро-Угорщині в умовах Першої світової війни; підтримка політики Австро-Угорщини.
київський русь український національний незалежний
Союз визволення України (СВУ)
|
Засновники |
Д. Донцов, В. Дорошенко, А. Жук, О. Назаріїв; згодом приєдналися М. Меленевський, О.Скоропис-Йолтуховський |
|
|
Голова СВУ |
Д. Донцов |
|
|
Секретар |
В. Дорошенко |
|
|
Мета |
СВУ було створено як безпартійну політичну репрезентацію національно-політичних та економічних інтересів українського народу Росії. Основна політична мета - проголошення самостійності й соборності України. Реалізацію своєї мети СВУ пов`язував із поразкою Росії у війні та поваленням царизму, внаслідок чого постане «Вільна Самостійна Україна» |
|
|
Пропагандистський Дипломатичний |
Видання науково-популярних брошур, періодичних видань з історії та сучасного становища України, лекції, доповіді тощо. Налагодження відносин з урядовими колами, представництво українських інтересів у країнах Четверного Союзу та нейтральних країнах |
|
|
Допомога військовополоненим українцям |
Створення окремих таборів для українських військовополонених у Німеччині та Австрії. Формування українських дивізій у складі німецької («синьожупанна») та австрійської («сірожупанна») армій |
|
|
Адміністративно-організаційний |
Формування з українців місцевої влади на окупованих Німеччиною та Австрією українських землях. Заснування українських установ, організацій, шкіл на Волині, Поліссі, Підляшші (134 школи) |
Отже, на початку ХХ ст. українські землі залишалися під владою Російської та Австрійської імперій, які проводили колоніальну політику по відношенню до населення Наддніпрянщини та західноукраїнських земель. Погіршення соціально-економічного та політичного становища, невирішеність аграрного питання, відсутність демократичних прав і свобод зумовили активізацію суспільних рухів і створення українських політичних партій.
Одним з головних здобутків російської революції 1905 - 1907 рр. стало здобуття представниками українського руху досвіду парламентської діяльності, що сприяло подальшій самоорганізації його учасників, виробленню нових форм і методів діяльності, радикалізації вимог учасників українського руху.
Тема 8. Національно-визвольні змагання українського народу В 1917-1921 рр.
Мета і завдання
Осмислити процеси, що відбулися в українському суспільстві впродовж 1917-1921 рр. Охарактеризувати і порівняти державотворчу діяльність Української Центральної Ради, гетьманату Павла Скоропадського та Директорії. Визначити особливості зовнішньої та внутрішньої політики українських урядів періоду національно-демократичної революції 1917-1921 рр. Проаналізувати причини поразки українських визвольних змагань 1917-1921 рр.
План лекції:
1. Утворення і діяльність Центральної Ради. Харківський з'їзд Рад (грудень 1917 р.) та його політичні наслідки.
2. Політика Гетьманату та уряду Директорії. Утворення ЗУНР.
3. Становлення радянської державності в Україні (кін. 1918 - 1921 рр.).
Основні поняття:
Автономія, Українська Центральна Рада, Універсал, УНР, Тимчасовий уряд, Рада народних Комісарів, Український Національний Союз, Гетьманат, консервативна ідея, Директорія, Акт Злуки, ЗУНР.
Література:
1. Винниченко В. Відродження нації: Історія української революції: У 3 т. - К., 1990.
2. Грушевський М.С. Хто такі українці і чого вони хочуть? - К., 1991.
3. Гунчак Т. Україна першої половини ХХ ст.: Нариси політичної історії. - К., 1993.
4. Дорошенко Д. Нарис історії України. Т.2. - К., 1992.
5. Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття. - К., 1994.
6. Папакін Г.В. Павло Скоропадський: патріот, державотворень, людина: Історико-архівні нариси. - К., 2003.
7. Петлюра С. Вибрані твори та документи / Уклад. А.В. Голота. - К., 1994.
8. Петлюра С. Статті. Листи. Документи / В. Сергійчик (упоряд.). - К., 1999.
9. Реєнт О. П. Павло Скоропадський. - К., 2003.
10. Реєнт О. Українська революція і робітництво: соціально-політичні та економічні зміни 1917 - 1920 рр. - К., 1996.
11. Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання. 1917 - 1921 рр. / Україна крізь віки. - Т. 10. - К., 1998.
12. Солдатенко В.Ф. Українська революція: концепція та історіографія. - К.. 1997, 1999.
13. Солдатенко В.Ф. Українська революція: Історичний нарис. - К., 1999.
14. Україна в ХХ ст. 1900 - 2000: Збірник документів і матеріалів: Навч. посібник / А.Г. Слюсаренко та ін. (упоряд.). - К., 2000.
15. Українська революція і державність (1917 - 1920). - К., 1998.
16. Уряди України у ХХ ст. / С.В. Кульчицький, Н.П. Барановський, Т.Б.Бикова та ін.; В.М. Литвин (відп. ред.). - К., 2001.
17. Центральна Рада в документах і матеріалах. - Т.1-2. - К., 1997.
1. Утворення і діяльність Центральної Ради. Харківський з'їзд Рад (грудень 1917 р.) та його політичні наслідки
В лютому 1917 р. в Росії відбулася демократична революція, наслідком якої стало повалення династії Романових. 3 березня 1917 р. Микола ІІ зрікся престолу. Лютнева 1917 р. демократична революція повалила цей режим і встановила двовладдя в країні: Тимчасовий буржуазний уряд і Ради робітничих та солдатських депутатів.
Представники буржуазних партій почали формувати органи влади, які зберегли б Україну в складі Росії під керівництвом Тимчасового уряду. Ними було створено “Виконавчий комітет”, до якого увійшли представники міської Думи, фабриканти, заводчики та інші. Виконавчий комітет спирався на військову силу Київського воєнного округу. Цей виконавчий комітет представляв Тимчасовий російський уряд в Україні. На місцях виконавча влада передавалась повітовим і губернським комісарам.
Паралельно в Україні формувалися Ради робітничих і солдатських депутатів, до яких входили представники соціал-демократичної, більшовицької, меншовицької та есерівської партій.
І Тимчасовий уряд, і Ради виступали за збереження централізованої держави.
Але проти цього в Україні поширився масовий національний рух за повернення Україні державного суверенітету - право націй на самовизначення, аж до створення самостійної держави. В цьому русі сформувалося дві течії:
1. Автономісти - обстоювали культурно-національну автономію України в складі Російської федерації (ТУП на чолі з М.Грушевським);
2. Самостійники - обстоювали повну незалежність України. На цих позиціях стояла Українська Народна партія на чолі з М.Міхновським.
Прагнення об`єднати сили, зацікавлені у відродженні національно-визвольного руху в Україні та недопущенні розколу в ньому, привели національно-патріотичні сили до створення єдиної державно-політичної організації, що отримала назву Центральна Рада України. Її було створено 3-4 березня 1917 р. ЦР об`єднала представників ТУП, УСДРП, УНП, УСП(р) та інших громадських організацій. Головою ЦР України було обрано відомого українського політичного діяча, професора історії М. Грушевського - лідера федералістів-автономістів (ТУП). Велику роль в діяльності ЦР відігравав член УСДРП, український письменник В. Винниченко, а також С. Петлюра, М. Міхновський та інші діячі того часу.
Так сформувалася третя політична сила, що претендувала поряд з Тимчасовим урядом та Радами на владу в Україні. Спочатку ЦР відігравала роль міської організації. Але 6-8 квітня 1917 р. в Києві зібрався Всеукраїнський Національний Конгрес, на якому 900 делегатів обговорювали методи досягнення автономії України. В травні 1917 р. відбувся І Український військовий з`їзд, де військовий комітет на чолі з С. Петлюрою підтримав автономістську позицію ЦР.
В ході розгортання національно-визвольного руху гасло автономії України в складі Російської федерації стала основною політичною метою ЦР України. Ці події березня - травня 1917 р. стали початком національно-демократичної революції в Україні.
Чим же пояснити, що після Лютневої революції в Україні переважали автономістські, а не самостійницькі настрої? Це пояснюється тим, що:
· Програмною метою більшості політичних партій та сил ЦР була саме політична автономія;
· Ідея самостійності ще не набула поширення, визнання та популярності серед загалу українського населення;
· В середовищі української політичної еліти було поширене ілюзорне сподівання на справедливе вирішення національного питання революційною демократією Росії;
· Самостійність в умовах першої світової війни залишила б Україну без державних структур, без армії, без фінансування та надійного матеріального забезпечення. За таких обставин Україна перетворилася б на легку здобич для воюючих сторін з перспективою перетворення на колонію.
10 червня 1917 р. на ІІ Всеукраїнському з`їзді було оприлюднено І Універсал ЦР, в якому самочинно проголошувалася автономія України в складі Російської федерації. ЦР проголосила себе державним органом, що має право приймати акти конституційного значення. Цим же універсалом визнавалася рівність всіх національних меншин в Україні. Проголошенням І Універсалу ЦР брала на себе державні функції.
Для поточної роботи 15 червня 1917 р. було обрано уряд України - Генеральний Секретаріат на чолі з В. Винниченком. Ці події спричинили зростання революційного ентузіазму мас в Україні.
Зважаючи на становище в державі (червневі масові демонстрації, поразка Південно-Західного фронту, що призвела до втрати Галичини, активна державотворчість в Україні), Тимчасовий уряд не міг діяти виключно силовими методами. До того ж на захист ЦР могли виступити фронтові українські частини і загал населення України. Збройний конфлікт з ЦР сприяв би розколу в середовищі російських демократів. Зважаючи на це, 28 червня 1917 р. до Києва прибула делегація Тимчасового уряду в складі Керенського, Терещенка і Церетелі. Вони визнали автономію України. Цей компроміс спричинився до урядової кризи в Росії, але більшістю голосів угода була затверджена Тимчасовим урядом.
Зміст цієї угоди було покладено в основу ІІ Універсалу ЦР, проголошеного 3 липня 1917 р. ЦР визнавалася найвищим органом революційної демократії в Україні, Генеральний Секретаріат, після затвердження його Тимчасовим урядом, перетворився на крайовий орган влади. ЦР брала зобов`язання не здійснювати самочинно автономію України до зібрання Всеросійських Установчих зборів. 4 серпня 1917 р. Тимчасовий уряд видав “Тимчасову інструкцію для Генерального Секретаріату”, яка суттєво обмежила права України. Згідно Тимчасової інструкції ГС оголошувався органом Тимчасового уряду і призначався ним за поданням ЦР, інститут національної окремої влади в Україні зводився нанівець. До того ж в компетенції ГС залишилося 5 губерній - Київська, Волинська, Подільська, Полтавська і Чернігівська. Харківська, Катеринославська (включаючи Донбас), Херсонщіна і Таврія підпорядковувалися Тимчасовому уряду, який до того ж вирішував військові, продовольчі, судові справи, відав шляхами сполучення, транспортом і зв`язком в Україні.
За цих складних умов ЦР так і не змогла налагодити ефективне керівництво в країні, забезпечити міста продовольством, домогтися порядку і законності. ЦР не пішла назустріч прагненню селянства розпочати негайно аграрну реформу. Це негативно позначилося на авторитеті ЦР. Фатальні наслідки мали прорахунки ЦР у воєнному питанні. Так у вирішальний час ЦР України втратила підтримку у селянському та військовому середовищах.
Після проголошення Центральною Радою ІІІ Універсалу 20 листопада 1917 р. Генеральний Секретаріат по суті став незалежним урядом України. Але він проявляв нерішучість у вирішенні основних завдань:
· не змінили старі основи державності;
· не вилучив гроші з банків, що були вкрай потрібні новому урядові;
· не змінив судового апарату, систему освіти (російська мова);
· повільно йшла конфіскація земель і передача їх селянам.
УНР ставала мимоволі оплотом антибільшовицьких сил, оскільки до України мігрували противники більшовиків. Це спричинилося до загострення відносин з більшовицьким урядом Росії. Знайшовся і привід. В Україні стояли деякі більшовицькі частини, що отримали наказ просуватися до Києва з метою встановлення там більшовицької влади. Дорогу їм заступив І Український корпус під командуванням П. Скоропадського, що і врятувало молоду державу.
В ніч з 25 на 26 жовтня (7-8.11) 1917 р. в Петрограді більшовики здійснили соціалістичний переворот. Водночас в Києві розгорнули агітаційну діяльність за радянську владу місцеві більшовицькі організації. Тоді ЦР роззброїла червоногвардійські частини і вислала їх за межі України. Другим приводом для загострення стосунків між Україною та Росією став дозвіл ЦР на пропуск через територію України донських козачих частин на Дон, які перебували на ворожих позиціях до більшовиків. Тому 4 грудня 1917 р. Рада народних комісарів Радянської Росії по радіотелеграфу звернувся з “Маніфестом до українського народу”, який містив ультимативні вимоги до ЦР. В Маніфесті визначалося на словах право українського народу на самовизначення аж до відокремлення УНР від Росії при умові визнання радянської влади в Україні. Це означало ліквідацію українського уряду і її автономії, а після встановлення радянської влади Маніфест зобов'язував Україну не пропускати через свою територію донців, припинити роззброєння більшовицьких частин і допомогти їм розгромити противників радянської влади. Був визначений термін 48 годин, після якого РНК проголосить ЦР у стані війни з Росією. Маніфест був підписаний В.Леніним і Л.Троцьким.
ЦР у своїй відповіді підкреслила непослідовність більшовиків та радянської влади до національно-визвольного руху в Україні, відкинула домагання РНК і заявила, що на випадок війни ЦР буде боронити свої права.
4 грудня 1917 р. в Києві розпочав роботу І Всеукраїнський з`їзд Рад, переважна більшість делегатів якого підтримали Центральну Раду. З'їзд визнав ультиматум РНК як замах на УНР.
Більшовики, що опинилися у меншості, переїхали до Харкова, який перетворився на радянський форпост в Україні. Саме тут 11-12 грудня 1917 р. більшовики провели свій з'їзд Рад, який проголосив встановлення радянської влади в Україні, яка, в свою чергу, проголошувалася частиною Російської республіки. Було створено радянські органи влади. Більшовицький уряд Харкова розпочав збройну боротьбу проти УЦР. РНК дав наказ більшовицьким військам встановлювати радянську владу на місцях в Україні. 17 грудня 1917 р. ЦВК більшовицьких рад в Харкові опублікував Маніфест про повалення в Україні ЦР і Генерального Секретаріату. Наступного дня Центральний Виконавчий комітет (більшовицький орган влади) сформував Комітет боротьби з контрреволюцією.
25 грудня 1917 р. радянські війська почали загальний наступ, в результаті якого захопили Катеринослав, Полтаву, Херсон, Одесу та ін. міста. Червоногвардійські загони наближалися до Києва.
З огляду на ці події 9 (22) січня 1918 р. Центральна Рада прийняла IV Універсал, який виголосив М. Грушевський. Універсал проголошував незалежність і суверенність УНР; стверджувалося, що Україна прагне жити в мирі з усіма народами, але жоден з них не має права втручатися у справи УНР. Урядові доручалося довести до кінця переговори з центральними державами і укласти з ними мир. Всю землю роздати селянам без викупу, націоналізувати ліси, води і підземні багатства. Держава встановлює контроль над банками та найближчим часом будуть скликані українські Установчі збори, які схвалять конституцію України. Генеральний Секретаріат було реорганізовано у Раду Міністрів на чолі з В. Винниченком.
Історичне значення IV Універсалу полягає в тому, що він проголосив УНР незалежною і суверенною державою, завершивши процес складного і суперечливого періоду розвитку українського національно-визвольного руху. Прийняття IV Універсалу означало остаточний розрив з імперським центром Росії, а з цим і зі сподіваннями на автономію і федералізм.
16 січня 1918 р. робітники заводу “Арсенал” почали збройне повстання, щоб допомогти більшовицьким військам. Повстання через 5 днів було придушене, але 26 січня 1918 р. більшовики захопили Київ.
30 січня 1918 р. в Києві було проголошено Українську робітничо-селянську республіку з Народним Секретаріатом на чолі. ЦР покинула Київ і переїхала до Житомира. Члени українського уряду були оголошені злочинцями, а їх майно конфісковано.
Перші кроки радянської влади в Україні ознаменувалися жорстоким терором. По оцінкам число знищених людей досягло 5 тис. чоловік. Пам'ятаючи 16 січня 1918 р. під Крутами, у Маріїнському парку було розстріляно 200 учнів гімназій і училищ. Через деякий час до Києва з Харкова прибули члени українського радянського уряду. На Україну була поширена дія всіх декретів радянської влади. Україна стала управлятися відповідно до законів Російської федерації.
Розв'язавши за допомогою насильства питання про владу, більшовики почали докорінний злам всіх соціально-економічних відносин, нав'язуючи народу України порядки, що утвердилися в Росії.
Перш за все, було встановлено контроль за фінансами - банкам заборонили здійснювати будь-які операції, конфісковувалися на користь Рад золото, дорогоцінні метали та коштовності. На заможні верстви населення України було накладено контрибуції, конфіскації, реквізиції.
Відбулося одержавлення української промисловості. Для цього в Україні було створено філії російської Вищої ради народного господарства, що проводили лінію центру на місцях. На селі більшовики прагнули нав'язати селянству принцип артільно-комуністичного ведення господарства, але майже все селянство виступало за індивідуальне господарювання. Одним з найважливіших для більшовиків в Україні було питання про хліб і сировину. Тільки за 4 перші місяці радянської влади з України було вивезено до 15 млн. пудів хліба, без якого більшовики в Росії не змогли б зберегти владу.
Установлений шляхом обману, насильства і прямого втручання ззовні, більшовицький режим в Україні неминуче мав стати і став причиною антибільшовицького опору в країні.
2. Політика Гетьманату та уряду Директорії. Утворення ЗУНР
29 квітня 1918 р. Всеукраїнський хліборобський з'їзд (близько 8 тис. чол.) проголосив почесного отамана Вільного козацтва генерала Павла Скоропадського гетьманом України. Центральна Рада була розпущена, і в Україні започатковано нове державне утворення - гетьманат "Українська держава".
Основні причини, що забезпечили безкровний характер гетьманського перевороту:
· Суттєві помилки, допущені Центральною Радою, позбавили її підтримки мас (непослідовність тактичних дій; зволікання із вирішенням насущних соціально-економічних проблем; зневага до представників імущих класів; не досить прихильне ставлення до церкви і духовенства; неповне усвідомлення потреби творення національної армії тощо).
· Підтримка П.Скоропадського 450-тисячною німецько-австрійською армією.
· Важке економічне становище України (зубожіння селян, падіння виробництва промислової продукції, руйнування транспорту, зв'язку - результат чотирирічної світової війни).
· Розкол у політичних силах України, які мали більшість у Центральній Раді, тощо.
· Поступове знецінення національних ідеалів.
· Розкольницька діяльність більшовиків України.
Ідеологічна платформа тих сил, які привели до влади П. Скоропадського, була викладена в "Грамоті до всього українського народу", підписаній 29 квітня. Прерогативи його влади були розписані в "Законі про тимчасовий державний устрій України", оприлюдненому також 29 квітня 1918 р. Історія України: Документи. Матеріали (Уклад., комент. В.Ю. Короля). - К., 2001. - С. 277-282.
Суттю державного режиму гетьманату була зміна демократичної парламентської форми правління на авторитарну, тобто було здійснено перехід верховної влади, як законодавчої, так і виконавчої, в руки одної особи - гетьмана П.Скоропадського.
Особливості політики уряду П. Скоропадського
|
Досягнення |
Прорахунки |
|
|
1. Відновлення права приватної власності та вільного підприємництва. 2. Жорстке державне регулювання промисловості, транспорту, торгівлі і зв'язку в умовах гострої економічної кризи, боротьба з анархією на місцях та дезорганізацією виробництва. 3. Налагодження нормального грошового обігу, вдосконалення грошової системи, сформування державного бюджету. 4. Прийнято закон про загальний військовий обов'язок (армія мала нараховувати понад 300 тис. чоловік); розпочато розбудову українського морського флоту. 5. Визнано де-юре і де-факто суверенітет Української держави з боку майже трьох десятків країн світу. 6. Подальші кроки щодо української народної освіти і підвищення авторитету державної української мови [створено українські початкові школи, відкрито 50 нових українських середніх шкіл, 150 українських гімназій (не замість російських, а поруч з ними) тощо]. Піклування про розвиток науки, заснування Української академії наук та українських наукових видань. 7. Значне розширення мережі національної вищої школи, театральних закладів, музичних, культурних установ. 8. Підвищено авторитет Православної Церкви; покладено початок Українській Автокефальній Православній Церкві тощо. |
1. Повернення поміщиків у свої маєтки і "вибивання" компенсації з селян за збитки, завдані маєткам. 2. Невирішеність аграрного питання на практиці. 3. Закон про локаути, тобто заборона страйків, що вело до значного обмеження демократизму. 4. Збільшення тривалості робочого дня до 12 годин. 5. Зайняття чиновницьких посад росіянами (в основному), більшість в уряді представляли члени російської партії кадетів. 6. Помилкова ставка лише на заможні верстви населення, відсутність політичної гнучкості. 7. Велика залежність від німецько-австрійської військової адміністрації; орієнтація лише на держави німецького блоку. 8. Прийняття Акта про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією, чим було перекреслено головні здобутки на шляху державотворення (фактично скасовувалась державність, самостійність України), тощо. |
В травні 1918 р. партії просоціалістичної орієнтації утворили опозиційний гетьманові П. Скоропадському Український національно-державний союз (з серпня - Український національний союз; з вересня очолив В.Винниченко). 13 листопада 1918 р. на таємному засіданні УНС було вирішено підготувати збройний виступ проти П. Скоропадського і для керівництва повстанням було утворено тимчасовий орган - Директорію, до якої увійшло п'ять чоловік: В. Винниченко - соціал-демократ, голова; С. Петлюра - соціал-демократ; Ф. Швець - соціаліст-революціонер; П. Андрієвський - соціаліст-самостійник; А. Макаренко - безпартійний.
14 грудня 1918 р гетьман П. Скоропадський зрікається влади, і вона повністю переходить до Директорії, яка 19 грудня влаштувала тріумфальний парад переможців на Софіївській площі у Києві.
Отже, після перемоги антигетьманського повстання Директорія формально повинна була скласти свої повноваження. Однак, відновивши УНР, вона не відновила Центральну Раду, оскільки та втратила свою популярність у масах.
26 грудня 1918 р. Директорія проголосила дуже важливий документ, який деякі дослідники називають "Тимчасовою Конституцією України", - Декларацію, в якій:
1. Вперше після свого утворення чітко заявила про основні програмні цілі та чинники їх реалізації.
2. Оголосила себе "верховною владою революційного часу", зазначивши свою тимчасовість.
3. Оповіщено про скликання Конгресу Трудового Народу України, який розглядався як Тимчасовий передпарламент.
4. Проголошено ряд соціально-економічних гасел, зокрема: робітничий контроль; боротьба зі спекуляцією; "національна злагода всіх націй, що заселяють українську землю" тощо.
5. Скасовано всі закони і постанови гетьманського уряду в сфері робітничої політики: відновлено 8-годинний робочий день, право коаліції і страйків, колективні договори.
6. Відновлювалась національно-персональна автономія та інші.
26 грудня 1918 року було утворено перший уряд Директорії, який очолив соціал-демократ В. Чехівський. 5 січня 1919 року відбулися вибори до Конгресу Трудового Народу України (КТНУ) - Тимчасового передпарламенту.
Варто наголосити, що 22 січня 1919 року на Софіївській площі в Києві було урочисто проголошено Акт Соборності України (Злуки УНР і ЗУНР). КТНУ ухвалив "Закон про форму влади в Україні". Він став державним органом молодого українського парламентаризму.
Наприкінці 1918 р. розпочинається наступ радянських військ на Україну; 3 січня 1919 року був зайнятий Харків, де частина української території отримала офіційну назву - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), головою радянського уряду 29 січня 1919 року став болгарин Х. Раковський.
16 січня Директорія офіційно оголосила стан війни з РСФРР. Але сили були нерівними, і 2 лютого Директорія переїхала до Вінниці, а 5 лютого радянські війська зайняли Київ.
У царині зовнішньої політики Директорія продовжила безуспішні пошуки надійної підтримки. Державна нарада у Вінниці прийняла рішення про переговори з Антантою. На вимогу Антанти про виведення із Директорії В. Винниченка, С. Петлюри, як головних "провідників більшовицького курсу", 9 лютого В.Винниченко виходить із Директорії, С. Петлюра - із соціал-демократичної партії, а уряд В. Чехівського подає у відставку. З цього часу розпочинається період так званих "похідних кабінетів", а місцем осідку уряду були Вінниця, Проскурів, Кам'янець-Подільський, Рівне.
15 листопада 1919 р. Директорія передала свої повноваження С. Петлюрі, який фактично став диктатором (він ще 9 травня був обраний головою Директорії). 4 грудня С.Петлюра оголосив перехід до партизанських методів ведення війни, а сам виїхав до Польщі.
Українсько-польську угоду (21 квітня 1920 р.) іноді слушно називають договором Петлюри - Пілсудського, оскільки вона не користувалася підтримкою ані в польському середовищі, ані в українському суспільстві.
За умовами Варшавського договору:
· польський уряд визнавав незалежність УНР та Директорію на чолі з С. Петлюрою;
· кордон між Україною і Польщею мав проходити по колишньому російсько-австрійському кордоні, а Східна Галичина і Волинь відходили до Польщі;
· гарантувались національно-культурні права українського населення в Польщі й польського - в Україні;
· Польща зобов'язувалась не укладати міжнародних угод спрямованих проти України;
· у спеціальній таємній військовій конвенції передбачалось: початок спільних польсько-українських воєнних дій проти радянських військ на території України; воєнні дії мали відбуватись під польським командуванням; український уряд дав згоду на підпорядкування польському управлінню залізниць, постачати продукти харчування для польської армії.
Спільний польсько-український похід на Київ закінчився його взяттям 7 червня, але вже 11 червня 1920 р. червоні війська оволоділи Києвом. 18 березня 1921 р. між Польщею і РСФСР та УСРР було підписано Ризький мирний договір, згідно якого кордон встановлювався по так званій лінії Керзона, що в 1919-1920 рр. Антанта визнала як східний кордон Польщі. Варшавський договір був анульований.
Отже, Ризький мир остаточно поховав самостійницькі плани Директорії і "узаконив" контроль радянської Росії над більшістю території України, а територія Західної України переходила під владу Польщі.
Основні причини поразки Директорії:
· Директорія не мала боєздатної армії, особливою рисою якої стала отаманщина (отамани не виконували наказів, діяли свавільно тощо);
· У керівництві Директорії не було єдності у поглядах на перспективу національно-державного будівництва. Пошук компромісів часто приводив до загострень особистих відносин між політичними діячами та партіями;
· По-справжньому не було створено інститутської влади. Селянська стихія почала швидко перероджуватися в руйнівну анархію;
· Проведення аграрної реформи затягувалося, й вона мала популістський характер. Закон про ліквідацію приватної власності не втілювався в життя; земельна власність іноземних поміщиків оголошувалася недоторканою тощо;
· Психологічним аспектом поразки Директорії можна назвати відсутність у селян загальнонаціональних інтересів; виявлялася інертність у справі захисту власної держави;
· У зовнішній політиці Директорія орієнтувалася на країни Антанти, що не визнавали Директорію та почали воєнну інтервенцію на півдні України.
Проголошення ЗУНР, її внутрішня та зовнішня політика
Коли Австро-Угорська імперія почала розвалюватися наприкінці Першої світової війни, в західних землях встановилася своя держава - Західноукраїнська Народна Республіка.
18 жовтня 1918 р. у Львові зібралися представники всіх політичних українських сил краю, так звана Українська Конституанта (Установчі збори). Реалізувавши право народу на самовизначення Конституанта проголосила себе Українською Національною Радою з повноваженням парламенту. До неї увійшли 33 українських посли до австрійського парламенту, 34 депутати до Галицького та 16 - до Буковинського крайових сеймів і по 3 представники від національно-демократичної, християнсько-суспільної і соціал-демократичної партій та студентської молоді. Головою Національної Ради було обрано Євгена Петрушевича.
Тим часом у Кракові було утворено Польську ліквідаційну комісію, що мала прибути до Львова 1 листопада, щоб перебрати владу в Галичині до рук Польщі. За цих обставин гаяння часу з боку українців могло обернутися катастрофою. Тому у ніч з 31 жовтня на 1 листопада українцями на чолі сотником УСС Д.Вітовським влада у Львові була взята. У складі українських військових сил, які перебрали владу над двохсот-тисячним Львовом, було всього близько 2,5 тис. чоловік. Ранком 1 листопада Українська Національна Рада перебрала владу у свої руки.
9 листопада 1918 р. на засіданні Української Національної Ради було визначено назву держави - Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). Вона охоплювала близько 70 тис. кв. км з 6 млн. населення (71% українців, 14% поляків, 13% євреїв та інші). Правда, невдовзі Північну Буковину захопила Румунія, а Закарпаття - Чехословаччина. Таким чином, ЗУНР охоплювала лише територію Східної Галичини з 4 млн. населення.
У цей же день (9 листопада) було сформовано уряд - Державний секретаріат, який складався з 14 державних секретарств (міністерств). Головою (прем'єр-міністром) було обрано К. Левицького.
13 листопада УНРада прийняла «Тимчасовий Основний Закон про державну самостійність українських земель колишньої австро-угорської імперії», який складався з таких артикулів: назва, кордони, державна суверенність, державне заступництво, герб і прапор. У цьому законі закріплювались верховенство і суверенність народу, який мав здійснювати їх через свої представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого, таємного голосування за пропорційною системою. Гербом ЗУНР став золотий лев на синьому полі, Державним прапором - синьо-жовтий, гімном - пісня "Вже воскресла Україна" ("Ще не вмерла Україна").
Польські керівні кола не змирилися з утворенням ЗУНР. Уже з перших чисел листопада на вулицях Львова розгорілись збройні сутички між українськими і польськими загонами. Бої проходили з перемінним успіхом, та у ніч на 22 листопада українські підрозділи змушені були залишити Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а з січня 1919 р. до Станіслава. 22 січня 1919 р. у Києві, на Софіївській площі, було урочисто проголошено Акт про злуку ЗУНР і УНР. На жаль, справжнього об'єднання не відбулося, бо через кілька днів Директорія змушена була покинути Київ під ударами наступаючої з північного сходу Червоної армії. В той же час Українська галицька армія (УГА) ЗУНР вела бої з переважаючими у бойовій силі і техніці польськими військами. 16-18 липня 1919 р. УГА перейшла р. Збруч, залишивши всю Східну Галичину під польською окупацією.
Отже, Акт злуки мав декларативний символічний характер. Сторони, що об'єднувалися, не мали достатньої кількості державотворчих сил, щоб вистояти в тогочасних складних умовах і до справжнього об'єднання справа не дійшла, оскільки і ЗУНР, і УНР втрачали в цей час позицію за позицією, територію за територією.
Проте боротьба не була марною. За умов постійної воєнної розрухи урядові ЗУНР вдалося налагодити адміністрацію краю, забезпечити функціонування шкіл, пошти, телеграфу, залізниці і прийняти цілу низку законів: «Про тимчасову адміністрацію і організацію судів» (16 листопада 1918 р.), «Про державну мову» (15 листопада 1918 р.), «Про виконання громадських прав і обов'язків» (8 квітня 1919 р.), «Про земельну реформу» (14 квітня 1919 р.), «Закон про вибори до однопалатного сейму ЗО УНР» (16 квітня 1919 р.), «Про восьмигодинний робочий день» (12 квітня 1919 р.) тощо.
Причини втрати української державності та її історичне значення
Серед складного комплексу чинників, що зумовили поразку, головними можна назвати наступні:
1. Слабка соціальна база українського національного руху як результат неповної соціальної структури української нації ( відсутність середнього класу, промислової буржуазії, міського елемента тощо);
2. З усіх соціальних верств найбільш національно свідомою була інтелігенція, але вона становила лише 2-3% усього населення;
3. Міста переважно не були осередками українства, оскіль були зрусифіковані і стали базою впливу більшовиків;
4. Лідери української революції не змогли розв'язати дилему, які проблеми потребують першочергового вирішення: соціальні (земля, 8-годинний робочий день і т.п.) чи національне визволення, чим і скористалися більшовики;
5. Нерішучість у питанні про національну незалежність, панування ідей федералізму та автономізму також стримували наступальний темп української революції;
6. Відсутність дійового адміністративного апарату на місцях, брак відповідно підготовлених кадрів;
7. Неповне усвідомлення нагальної потреби створення боєздатної національної армії (особливо це стосується Центральної Ради);
8. В Україні була відсутня сильна центристська сила, що могла об'єднати політичні сили в боротьбі за національну незалежність (так, Центральна Рада і Директорія спиралися на ліві сили, гетьман П. Скоропадський - лише на праві);
9. Відсутність єдності серед лідерів національного руху (досить згадати антагонізм між керівниками Директорії С.Петлюрою та В.Винниченком);
10. Державне будівництво, спроба самоутвердження України відбувалися не в стабільній, мирній обстановці, а в умовах нескінченних воєн (досить сказати, що лише у Києві влада переходила з рук в руки 14 разів!);
11. Україна перебувала в оточенні ворожих сил, не маючи на міжнародній арені жодного союзника, котрий би підтримав національні змагання. Проголосивши свою незалежність від Росії й уклавши сепаратний мир з Німеччиною та іншими державами Четвертного союзу, Україна автоматично потрапила у табір ворогів переможної Антанти тощо.
Отже. поразку української революції 1917-1921 рр. спричинила ціла низка причин як внутрішнього, так і зовнішнього порядку.
Проте незважаючи на поразку Української революції, її здобутки були очевидними:
· прискорився процес перетворення українського етносу, який за словами І.Франка, являв собою "купу піску", на сучасну політичну націю;
· з назвою "Україна" відроджена (хоч і тимчасово), держава ніколи вже не зникала з політичної карти світу;
· була реанімована традиція державності, на засадах якої розвивалася українська політична думка до кінця XX ст.;
· накопичувався визвольний потенціал, зростала самосвідомість, формувалися національні кадри.
Варто також зазначити, що то був особливий етап національної історії: протягом чотирьох років було пройдено величезну еволюцію - від підданства через проголошення національно-територіальної автономії федеративної Росії до усвідомлення повної незалежності й самостійності; поновлена в Україні державницька свідомість, яка була приглушена двома віками російської окупації. Головне, що зробила революція - це добилася визнання прав українського народу на свою державу, свою культуру, свою мову. Вперше після середини XVII ст. Україна постала як геополітична реальність.
Революція мала на меті відродження української нації в усіх сферах суспільного буття - економічній, політичній, духовній, державотворчій. Свідченням цього є Універсали Центральної Ради, законодавчі документи Гетьманату, Директорії. Було сформовано основні атрибути державності, випробувано різні моделі внутрідержавного життя.
Слід погодитися з досить слушною думкою українського історика з діаспори І. Лисяка-Рудницького, що "було б помилкою говорити про абсолютну поразку української революції. Вона не досягла своєї остаточної мети, але вона внутрішньо переродила суспільство України..." і що "... немає сорому в тому, щоб бути переможеним у боротьбі за свободу. Навпаки, така поразка може стати джерелом духовної обнови, що з нього черпатимуть силу наступні покоління, продовжувачі цієї самої боротьби на новому історичному етапі".
Питання для самоконтролю:
1. Охарактеризуйте державотворчу діяльність Української Центральної Ради. Визначте особливості еволюції напрямків українського державотворення упродовж 1917 - початку 1918 рр.
2. З`ясуйте причини конфлікту УЦР з більшовицькою Росією.
3. Які причини гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р.?
4. Які причини падіння гетьманської влади П.Скоропадського?
5. В чому були досягнення і прорахунки Директорії УНР?
6. Якими були особливості національно-визвольного руху в західноукраїнських землях?
7. Чому національно-визвольна боротьба 1918-1919 рр. в Галичині, Буковині та на Закарпатті зазнала поразки?
8. Історичне значення української державності на початку 20-х років та причини її втрати.
9. Визначте етапи встановлення радянської державності в Україні в період революційних змагань 1917- 1921 рр.
10. Які можна виділити етапи в процесі державотворення на українських землях в 1917-1921 рр.?
Тема 9. Міжвоєнний період в історії українського народу (1921-1939 рр.)
Мета і завдання
Поглибити знання щодо поступу українського суспільства у міжвоєнний період; визначити особливості здійснення і наслідки впровадження нової економічної політики та сталінської модернізації в Україні. Проаналізувати процес створення унітарної держави - СРСР та долю України в новому державному утворенні. Розкрити особливості духовного і культурного життя українського суспільства у зазначений період.
Охарактеризувати специфіку суспільно-політичного, соціально-економічного та духовного розвитку західноукраїнських земель у складі Польщі, Чехословаччини, Румунії упродовж 1920-х - в 1930-ті роки.
План лекції:
1. УРСР в період Нової економічної політики (1921 - 1928 рр.).
2. Особливості проведення індустріалізації та колективізації в Україні.
3. Морально-політична обстановка в Україні в 1930-ті роки.
4. Український національно-визвольний рух в західноукраїнських землях. Діяльність ОУН.
5. Передумови возз'єднання Західної України з УРСР.
Основні поняття:
Базис, надбудова, НЕП, командні висоти, концесія, унітаризм, федералізм, договірна федерація, коренізація, автономізація, націонал-ухильництво; планова економіка, командно-адміністративна система, індустріалізація, карткова система, колективізація, голодомор, МТС, тоталітарний режим, етноцид, масові репресії; ОУН, румунізація, радянізація, Карпатська Україна, пацифікація, УНДО, КПЗУ, Татарбунарське повстання, полонізація
Література:
1. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953.- К.,1994. -Кн.1-2.
2. Волковинський В., Кульчицький С. Християн Раковський: політичний портрет. - К., 1991.
3. Воля О. Мор. - К., 2002.
4. Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. - К., 1990.
5. Гунчак Т. Україна. Перша половина 20 ст. - К., 1993.
6. Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-1930-х рр. - К., 1992.
7. Колективізація і голод в Україні (1929-1933 рр.): Зб. документів і матеріалів. - К., 1992.
8. Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: Довідник з історії України. - К., 1993.
9. Кульчицький С.В. Нова економічна політика: уроки для сьогодення //Маршрутами історії. - К., 1990.
10. Международная комиссия по расследованию голода в Украине 1932-1933 годов: итоговый отчет. - К., 1992.
11. Мовчан О.М. Голод 1921-1923 рр. На Україні // Український журнал. - 1990. - №10, 12.
12. Пирожков С.І. Демографічні втрати Української РСР у 30 роки // УІЖ - 1990. - №10-12.
13. Рубльов О.С., Черненко ЮА. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції: 20-50-ті роки 20 ст. - К., 1994.
14. Україна і світ. Історія господарства. - К., 1994.
15. Шостий всеукраїнський з'їзд Рад. 14-18 грудня 1921 р. Стенограф. звіт. - Харків, 1921.
16. Шаповал Ю.І. Україна 20 - 50 рр.: Сторінки ненаписаної історії. - К., 1993.
1. УРСР в період Нової економічної політики (1921-1928 рр.)
Наслідком більшовицьких експериментів в період політики “воєнного комунізму” стало поширення кризи, що охопила всі сторони суспільного життя. Ігнорування економічних законів, “насадження комунізму” та військові дії майже знищили торгівлю, підірвали грошовий обіг, селяни втратили зацікавленість у результатах своєї праці тощо. Як наслідок, поширилися голод, епідемії, селянські повстання. Селянство протестувало проти продрозверстки. Проти повстанських загонів селян було кинуто найбоєздатніші частини Червоної Армії під командуванням Блюхера, Дибенка, Котовського, Пархоменка.
Вимушеною реакцією більшовицького уряду стала відмова від директивного управління економікою і запровадження нової економічної політики (НЕПу), яка тривала впродовж 1921-1928 рр.
Загалом внутрішня політика більшовицької партії впродовж 1920-х років ознаменувалася трьома компромісами по відношенню до суспільства в цілому, й українського зокрема. Йдеться про:
§ в соціально-економічній сфері - запровадження НЕПу;
§ в державницькій - утворення на федеративних засадах СРСР;
§ в культурній - запровадження українізації.
Причинами запровадження НЕПу були:
...Подобные документы
Визвольна війна українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького в середині XVII ст., її основні причини та наслідки, місце в історії держави. Характеристика соціально-економічного розвитку України в середині 60-х-початок 80-х р. XX ст.
контрольная работа [24,6 K], добавлен 31.10.2010Первіснообщинний лад на території України. Історичне значення хрещення Русі, період феодальної роздробленості. Виникнення українського козацтва. Берестейська церковна унія. Визвольна війна українського народу, гетьмани. Декабристський рух в Україні.
шпаргалка [90,6 K], добавлен 21.03.2012Суспільний устрій слов’ян. Зовнішня політика київських князів. Розпад Київської Русі, боротьба з монголами. Виникнення козацтва, визвольна війна українського народу. Скасування кріпацтва. Революції, поразка Центральної Ради. Відбудова країни після війни.
учебное пособие [165,8 K], добавлен 24.11.2011Історіографічний огляд концепцій походження державно-політичного утворення Русі. Об’єднання східнослов’янських племен навколо Києва і зміцнення ранньофеодальної держави на Русі. Діяльність великих київських князів. Соціально-економічна історія Русі.
курсовая работа [1,2 M], добавлен 03.04.2011Причини війни, що призвела до змін в розвитку українських земель. Зборівська угода 1648 р., її наслідки для обох сторін. Союз зі шведами, розчарування Xмельницького москвинами. Війна Речі Посполитої з козаками й Москвою. Історичні особи даного періоду.
реферат [45,7 K], добавлен 08.04.2014Причини політичного, соціального и національно-релігійного характеру. Характер і рушійні сили. Цілі Національно-визвольної війни. Прагнення Хмельницького завершити звільнення й об'єднання українських земель. Наростання протиріч між Гетьманщиною і Росією.
курсовая работа [19,8 K], добавлен 19.01.2010Причини, характер, рушійні сили визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Етапи національно-визвольної війни. Формування української державності в ході визвольної війни. Російсько-українська міждержавна угода 1654 р.: неоднозначність оцінок.
курсовая работа [80,9 K], добавлен 27.03.2011Становлення та розвиток Давньоруської держави, теорії її походження. Політика і реформи у Київській Русі, причини її феодальної роздробленості. Монголо-татарська навала, її оцінка в історіографії. Етапи державного розвитку Галицько-Волинського князівства.
презентация [2,6 M], добавлен 27.11.2013Причини визвольної війни українського народу, її хід та рушійні сили. Військова стратегія і тактика Б. Хмельницького. Внутрішня і зовнішня політика Б. Хмельницького. Переяславська рада 1654 р. та її наслідки. Суспільний розвиток українського народу.
контрольная работа [33,5 K], добавлен 19.10.2012Причини та цілі, початок і хід війни. Характер і рушійні сили всенародного руху. Політичні і соціально-економічні зміни в українських землях. Переяславська рада. Наростання протиріч між Гетьманщиною і Росією. Дипломатична діяльність Б. Хмельницького.
презентация [960,0 K], добавлен 28.03.2016Початок Другої світової війни, шлях українського народу від початку війни до визволення від фашистських загарбників, причини, характер та періодизація війни. Окупація українських земель, партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА, визволення України.
контрольная работа [39,1 K], добавлен 01.08.2010Характеристика первісного суспільства і перші державні утворення на території України. Сутність українських земель у складі Литви і Польщі. Особливості розвитку Української національно-демократичнлої революції. Національно-державне відродження України.
книга [992,2 K], добавлен 13.12.2011Головні періоди політичного розвитку Київської Русі, особливості процесу об'єднання всіх давньоруських земель в одній державі. Релігійні реформи князя Володимира та прилучена Русі до християнської культури. Опис суспільно-політичного життя та культури.
контрольная работа [35,0 K], добавлен 10.11.2010Причини і цілі національно-визвольної війни середини XVII ст., її етапи і розвиток подій. Суспільний лад України у цей період, становлення національної держави. Найважливіші джерела права і правові норми внутрішнього життя і міжнародного становища країни.
реферат [33,0 K], добавлен 04.01.2011Війна українського народу проти польського панування під проводом Б. Хмельницького. Мета повстання: знищення польського панування, створення власної держави, ліквідація кріпацтва, феодальної власності на землю, утвердження козацького типу господарювання.
реферат [33,1 K], добавлен 29.04.2009Виникнення Литви та її спорідненість с Київщиною. Легенда про походження Литви, постання національної держави. Початок Литовської доби на Русі-Україні. Значення битви на Синіх водах. Устрій українських земель, зростання значення Київського князівства.
реферат [16,4 K], добавлен 23.12.2009Дослідження соціально-економічних і політичних передумов утворення Давньоруської держави. Аналіз основних етапів історії Київської Русі. Характерні риси державного ладу Давньоруської держави. Галицько-Волинське князівство та його історичне значення.
реферат [23,0 K], добавлен 18.05.2010Історія та існуючі теорії походження слов'ян, етапи формування окремих груп слов'янських мов. Створення та перші правителі Київської Русі, становлення та завоювання нової держави. Процвітання металургійної промисловості та основні ремесла пращурів.
реферат [19,5 K], добавлен 25.03.2010Дослідження по здобуттю незалежності Мексики. Мексиканська війна, її етапи, здобутки та особливості. Приходський священик Мігель Ідальго - "генерал-капітан" Америки. Визвольна війна від іспанського колоніального гніту та створення незалежної держави.
реферат [17,3 K], добавлен 27.10.2011Початок Другої світової війни. Окупація українських земель фашистською Німеччиною. Партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА. Визволення України від німецько-фашистських загарбників, перемога у війні. Вклад українського народу в боротьбу з гітлерівцями.
реферат [32,2 K], добавлен 10.10.2011
