Історія України
Етапи давньої історії українських земель. Походження Київської Русі. Причини і наслідки роздробленості давньоруських земель. Національно-визвольна війна українського народу. Періодизація та етапи національного відродження. Розбудова незалежної держави.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.05.2020 |
| Размер файла | 298,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1657 p., березень -- червень
Спільний зі шведами й угорцями похід на Польщу
Кампанія починається вдало (навіть було здобуто Варшаву), але допомога, яку надали Польщі Австрія та Крим, а також розбрат між союзниками, спричинилися до загальної невдачі
1657 р., 27 липня
Смерть Богдана Хмельницького
Козацька старшина обіцяє Хмельницькому «обрати» гетьманом його сина Юрія
2. Формування української козацької державності в ході боротьби
Виникнення і розвиток Запорозької Січі мали надзвичайно важливе значення в боротьбі українського народу за відродження власної державності в середині XVII ст.
Слід зазначити, що на початку Національно-визвольної війни проти польських поневолювачів Б. Хмельницький та його соратники навіть не мріяли про створення суверенної Української національної держави. Вони насамперед дбали про збереження козацьких вольностей, що польський уряд намагався знищити згідно “Ординації” 1638 р.
Проте, в ході боротьби, коли до козацтва приєдналися широкі народні маси й було звільнено значну територію України, у Б. Хмельницького спочатку виникла ідея створення української автономії у складі Речі Посполитої, а згодом і української суверенної держави. Про це він вперше офіційно заявив в лютому 1649 р. під час переговорів з польськими комісарами в Переяславі. Що ж до вибору форми державного утворення, Б. Хмельницький вагався між традиційною старою руською державою (князівство Руське) і козацькою державою Війська Запорозького.
Зрештою, вже в ході української національної революції Б. Хмельницький висунув власну програму будівництва Української козацької держави, в основі якої лежала ідея української соборності, й тим самим на практиці геніально синтезував ідею старої княжої України-Руси з новою ідеєю козацької державності.
Отже, аналізуючи діяльність Б. Хмельницького на ниві державного будівництва, маємо всі підстави вважати його творцем Української національної держави. Боротьба за її незалежність відіграла винятково важливу роль у розвитку національної самосвідомості українського народу.
В ході Національно-визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі на території Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств (близько 200 тис. км2) в основному було завершено процес формування Української національної держави, що за формою правління й устроєм основних інститутів політичної влади істотно відрізнялася від тогочасних монархій Європи. Ця держава була республікою. А якщо зважити на ту роль, яку відіграло козацтво в розбудові цієї державності, цілком виправдано вважати її Українською козацькою республікою.
Найхарактернішими ознаками нової держави були:
1) політична влада концентрувалася в руках козацької старшини - нової генерації української еліти. На вершині її ієрархічної структури був гетьман, що зосереджував у своїх руках керівництво збройними силами, очолював старшинську адміністрацію, визначав напрями внутрішньої та зовнішньої політики, міг скасувати рішення Генерального суду.
Зосередження основних політичних, адміністративних, судових та військових функцій в руках гетьмана призвело до того, що він став рідко скликати не тільки військові ради, а й навіть ради старшини, найважливіші питання вирішував самостійно, фактично перетворившись на військового диктатора.
Носієм ідеї українського монархізму був сам Б. Хмельницький. Він вперше почав висловлювати думку про свою владу не як владу виборного гетьмана, а самодержавну владу повного володаря України.
Законодавчу владу гетьман здійснював шляхом видання універсалів, наказів, листів тощо. Атрибутом гетьманської влади залишалася булава. При підтримці старшини, із залученням найманців гетьман придушував народні повстання. Отже, в його руках зосереджувалася практично необмежена влада, яка перевершувала за обсягом президентську і наближалася до царської.
2) територія - Б. Хмельницький визначив межі української етнічної території на заході - кордон з Річчю Посполитою - по р. Вісла.
3) політико-адміністративний устрій - замість польських органів управління було запроваджено полковий (36, 26, 16, 10) та сотенний устрій. Виникло нове правління - своєрідний старшинський уряд: військова рада, рада генеральної старшини, полкова і сотенна адміністрації, курінні і городові отамани. Магістрати і ратуші здобули право самоврядування.
Найвищим органом влади в Українській державі була загальновійськова рада. Проте поступово козацька старшина перебрала на себе розв`язання найважливіших проблем, що постали перед новоутвореною державою. Вона управляла Україною, охоплюючи різні сфери суспільного життя: цивільну адміністрацію, судочинство, земельні справи, фінанси тощо.
Функції виконавчого органу гетьманської влади виконував генеральний уряд, що складався з генерального обозного, генерального судді, генерального писаря, генерального підскарбія, генеральних осавулів, хорунжих та бунчужних. Найважливішою структурною частиною генерального уряду була генеральна військова канцелярія, яка здійснювала військове, адміністративне, фінансове й судове управління.
4) суд і судочинство, правова система, що склалася на основі Литовських статутів, Магдебурзького права та інших правових джерел, що діяли напередодні 1648 р. Водночас вона поєднала норми козацького звичаєвого права і гетьманські універсали як нове джерело права. Гетьман України заснував Генеральний військовий суд, що вважався найвищою судовою інстанцією.
5) зміни соціально-економічного устрою - ліквідація магнатсько-шляхетського землеволодіння, скасування панщини і фільваркової системи, формування козацького й селянського землеволодіння.
6) фінансова система та податки - формування власної податкової і фінансової політики.
7) військо - військові структури були не тільки ініціатором побудови державної системи, а й базою для її створення; провідна їх роль виявилась у тому, що козацька військова адміністрація контролювала всі сфери суспільного життя, крім релігійної.
8) зовнішньополітична діяльність - дипломатичні відносини з іншими країнами, насамперед Росією, Османською імперією, Кримським ханством тощо.
Специфіка українського державотворчого процесу в цей період полягала в тому, що виникнення і розвиток державних та військових структур відбувався поза класичною схемою: держава - військо. Якщо у сусідніх народів армія створювалася для вирішення завдань зовнішньої політики, то в Україні організоване у військову силу козацтво створило (за традиціями Запорозької Січі) в 1648 р. свої державні інститути з метою максимальної мобілізації сил народу. Водночас відбувався процес згортання республікансько-демократичних інститутів на користь монархічної форми правління. Усунення козацьких мас від управління державою, добір керівних кадрів за “свояцьким” принципом згодом призвели до того, що рядове козацтво спокійно спостерігало обмеження автономних прав України у складі Російської імперії.
Таким чином, у процесі створення державних органів влади Б. Хмельницький спирався на традиції Запорозької Січі та реєстрового козацтва. Проте, ситуація, що склалася на політичній арені в цей період, вимагала внесення певних змін у справу державного будівництва. Поступово гетьман відмовився від скликання загальновійськових рад як надто громіздкого та малоефективного інструмента законодавчої влади.
3. Зовнішня політика Української держави й укладення союзу з Росією
Формуванню української державності стали на заваді несприятливі умови всередині Гетьманщини та невигідна для неї міжнародна ситуація. Про незавершеність цього процесу свідчать недиференційованість органів влади, невизначеність території та кордонів, паралельне існування двох влад - козацької та королівської, що було зумовлено визнанням гетьманом сюзеренітету (верховного права) короля Польщі. В Гетьманщині великих масштабів набули люмпенізація суспільства, анархо-охлократичні рухи соціальних низів.
Загалом 1653 р. приніс Україні багато горя, соціальних потрясінь, дипломатичних і політичних невдач. Внаслідок спустошення Подільського воєводства й південної частини Волині в козацькій армії відчувалася нестача продовольства. У червні обурені козаки докоряли гетьману за продовження тривалих воєнних дій, потурання синові, за спустошення міст і сіл, голод, моровицю, неясність перспектив політичного становища Гетьманщини. На початку червня 1653 р. було розкрито чергову змову проти Б. Хмельницького, а її організаторів страчено. Людські втрати в чотирьох воєводствах України становили щонайменше 40-50 відсотків населення, багато козаків не могли виконувати військову повинність і переходили в стан міщан чи селян.
Гетьман вдавався до репресивних заходів щодо козаків, які намагалися уникнути військової служби. Лютували епідемії чуми й холери. Наприкінці року виникла серйозна криза в українсько-кримських відносинах. Підписання у грудні кримським ханом сепаратного миру з Польщею було зумовлено забороною гетьмана брати ясир на козацькій території, зближенням з Росією (6 грудня 1653 р. на старшинській раді було схвалено рішення щодо московської протекції). У червні старшинська рада втретє відхилила ідею союзу з Оттоманською Портою, але її рішення Б. Хмельницький приховав від султана. Блокуванню з Туреччиною найбільше опиралися І. Виговський та А. Жданович.
Головні складові геополітичної рівноваги в регіоні змінилися не на користь української самостійності. Сталося це через політику Криму, що в 1649 р. дозволив Польщі уникнути розгрому під Зборовом, трагічну Берестейську битву 1651 р. Саме “кримський” чинник, провал зовнішньополітичного курсу гетьмана у Придунайському регіоні стимулювали становлення нової системи міжнародних відносин, що склалася після 1654 р. Вона зумовила масштабні геополітичні зрушення в центральноєвропейському регіоні.
Політична ситуація в 1653 р. не залишала надій на мир з Польщею, а турецько-татарське покровительство вважалося неприйнятним. Тому гетьман навесні - влітку 1653 р. активізував дипломатичні контакти з царем (за 6 років боротьби Б. Хмельницький направив до Москви 10 посольств).
У свою чергу московський цар, втративши надію на здобуття польського престолу, в березні 1651 р. анулював “вічний мир” з Річчю Посполитою від 1634 р. Побоюючись зближення гетьмана з Кримом і Туреччиною, цар, мабуть, повірив погрозам гетьмана піти під владу мусульманських володарів, якщо не одержить протекцію Москви. Фактично наміри Б. Хмельницького і царя збігалися не тільки щодо мети - ослабити Польщу, але й щодо звільнення балканських християн від влади Порти. Обидва вони підтримували зв'язки з болгарами та сербами, тому під час війни Туреччини з Венецією частина султанського флоту постійно перебувала біля Чорноморського узбережжя, боячись нападу козаків.
8 січня 1654 р. у Переяславі почалася рада, яка прийняла рішення, що суттєво змінило українську історію. У ній взяли участь представники козацької старшини, козаки Переяславського полку та мешканці Переяслава. Представників Запорозької Січі на цій раді не було. Взагалі ніякого письмового договору в Переяславі підписано не було. Визначення відносин в усіх сферах між Україною і Московщиною було відкладено на деякий час.
Протягом двох наступних днів старшина з послами обговорювали деталі майбутньої угоди. Головним у ній було те, що між Україною і Московщиною укладено військовий союз, протекція московського царя поширювалася на територію Лівобережної України та давалась царська гарантія збереження всіх прав і вольностей усіх станів українського суспільства.
Наприкінці березня 1654 р. українські посли - генеральний суддя Семен Зарудний та переяславський полковник Павло Тетеря - привезли цареві проект договору у формі петиції з 23 розділів. Два тижні тривало обговорення статей договору. Цей документ, що складався з 11 частин, увійшов в історію під назвою Березневих статей. На жаль, оригінал його не зберігся.
Основними його пунктами були:
· невтручання царських представників у справи місцевих судів та управління;
· збереження прав і вольностей Війська Запорозького, козаків, шляхти та міщан;
· 60-тисячний козацький реєстр;
· виборність гетьмана і старшини;
· встановлення платні реєстровим козакам;
· право гетьмана приймати чужоземних послів;
· участь московського війська у війні з Польщею.
27 березня 1654 р. українські посли одержали відповідь щодо статей договору, царську грамоту з привілеями Війську Запорозькому, грамоту про права й привілеї Української шляхти, грамоту гетьманові на володіння Гадяцьким староством. Майже всі пропозиції української сторони були враховані царем, лише в пункті про міжнародні зносини гетьману заборонялося самостійно вести переговори з Польщею і Туреччиною.
Московський договір 1654 р. був так неясно сформульований, що обидві сторони вкладали в нього різний зміст й кожна підходила до нього з урахуванням лише власних інтересів. До цього часу серед істориків немає одностайності щодо його тлумачення. Україна вбачала в договорі лише військовий союз, про що свідчить активна дипломатична діяльність гетьмана у наступні роки, а Москва з перших днів намагалася змінити політику протекторату на підкорення української території.
Російський історик державного права В. Сергієвич вважав, що цей договір є персональною унією, тобто, він об'єднував дві держави під владою одного спільного монарха (подібно до Кревської унії 1385 р. між Литвою і Польщею). М.Грушевський був переконаний, що договір встановлював васальну залежність України від Москви. Російські історики І. Розенфельд та В. М'якотін вбачали в договорі інкорпорацію (входження) України до складу Московської держави. В. Липинський твердив, що в 1654 р. утворився звичайний військовий союз України й Москви проти Польщі, подібний до тих, які Б. Хмельницький уклав раніше з Кримом і Туреччиною, а згодом зі Швецією.
Об'єктивно договір засвідчив повну незалежність України від Польщі, для війни з якою Україна знайшла сильного союзника. На її території було збережено власну військову, адміністративну та судову владу. Православна церква, як і всі віруючі, вже не зазнавала релігійного переслідування.
Загалом Переяславсько-московський договір 1654 р. не перекреслював досягнень української нації у державотворенні. Він офіційно узаконив державний суверенітет Гетьманату, засвідчив правову форму його відокремлення від Речі Посполитої, примусив царський уряд взяти на себе зобов'язання, що гарантували незалежність Української козацької республіки й укладення передусім воєнного союзу з Московською державою.
У сучасному розумінні українсько-російські відносини будувалися не стільки на принципах протекторату, скільки на конфедеративній основі. В будь-якому разі угода не була для України, за словами сучасного українського історика Олени Апанович, “ні трагедією, ні ганьбою”.
Головним підсумком боротьби 1648-1657 рр. було створення автономної за статусом української козацької напівдержави з територією, кордонами (хоча й не чітко визначеними), органами влади, збройними силами, правовими нормами на базі звичаєвих законів, визнання її існування деякими державами. Намітився процес економічної інтеграції українських земель, почався рух суспільства у напрямі протокапіталістичного розвитку. Однак такий перебіг подій не влаштовував ні Польщу, ні Росію, ні Туреччину, тому вони зробили все, щоб заблокувати самостійний розвиток Гетьманату. Негативну роль у становленні української державності зіграв також глибокий розкол всередині українського суспільства.
Загалом Гетьманат за часів Б. Хмельницького як старшинсько-козацька республіка був сплавом моделі Речі Посполитої та сотенно-полкової системи козацької армії. Це була воєнізована держава, в якій система козацтва механічно переносилась на адміністративно-територіальну, що породжувало численні проблеми. Політичною елітою козацької держави була реєстрова старшина, а представники запорозької старшини - військовими ватажками. Крім того, в Гетьманаті переважали монархічні та династичні тенденції.
Питання для самоконтролю:
1. Дайте характеристику тим подіям, що можуть підтвердити революційність змін в українському суспільстві.
2. Охарактеризуйте основні етапи Національно-визвольної боротьби українського народу 1648 - 1676 рр.
3. Яке місце козацтва у війську Б.Хмельницького?
4. В чому полягала специфіка українського державотворення доби Б. Хмельницького?
5. Чи можна провести паралелі між Українською національною революцією середини XVII ст. та тогочасними подіями в Європі? Аргументуйте відповідь.
Тема 5. Козацько-гетьманська держава (сер. XVII-XVIII ст.)
Мета і завдання
Обґрунтувати причини поступової втрати Україною своєї державності впродовж другої половини XVII - у XVIII ст. Дати характеристику спробам української еліти зберегти свої автономні та політичні права. Висвітлити причини громадянської війни та Руїни, її поширення на всі сфери життя українського суспільства. Розкрити причини, методи остаточної ліквідації автономії України царською Росією.
План лекції:
1. Українські землі в період Руїни (друга половина XVII ст.).
2. Боротьба російського царизму з українською автономією.
3. Знищення Гетьманщини.
Основні поняття:
Слобожанщина, Гетьманщина, козацька старшина, Руїна, Малоросія, Північна війна, Малоросійські колегії, Конституція Пилипа Орлика, Новоросія, поділи Речі Посполитої, опришки, гайдамаки.
Література:
1. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVII - початок ХХ ст.) - Львів, 1996.
2. Верстюк В., Дзюба О., Репринцев В. Україна від найдавніших часів до сьогодення: хронологічний довідник. - К., 1995.
3. Гетьмани України. Історичні портрети. - К., 1991.
4. Гуржій О.І., Чухліб Т.В. Гетьманська Україна // Україна крізь віки. - Т. 8. - К., 1999.
5. Когут З. Російський централізм і українська автономія. Ліквідація Гетьманщини (1760-1830). - К., 1996.
6. Літопис гадяцького полковника Григорія Граб'янки. - К.. 1992.
7. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: В 2 т. - К., 1994.
8. Романцов В. Український етнос на одвічних землях та за їхніми межами (XVIII-ХХ століття). - К., 1998.
9. Цуп В. Похресник Мазепи // Політика і культура. - №3 (182). - 2003. - с. 42-43.
10. Чухліб Т. Козаки та Яничари: Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500-1700 рр. - К., 2010.
11. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності: Курс лекцій. - К., 1999.
12. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків - К., 1990.
13. Яковенко Н.М. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. - К., 2006.
1. Українські землі в період Руїни (друга половина XVII ст.)
Після смерті Б. Хмельницького у вересні 1657 р. на старшинській раді прийнято рішення про обрання до повноліття Юрія Хмельницького гетьманом Івана Виговського, який свого часу виконував обов'язки Генерального писаря при Б. Хмельницькому. Незабаром, в жовтні 1657 р., І.Виговського обрано повноправним гетьманом, що означало скасування принципу монархічного правління, який відстоював Б. Хмельницький.
Ліквідація спадкоємного гетьманату негативно позначилася на долі Національно-визвольної війни, оскільки спричинила боротьбу за владу в середовищі української козацької еліти. Розгортання цієї боротьби призвело до громадянської війни і, як наслідок, до занепаду козацької держави.
Іван Виговський став гетьманом у вкрай складний час. У своїй політиці новий гетьман припустився ряду серйозних політичних прорахунків, що спричинило різке загострення соціально-політичної ситуації в Україні і поширенні опозиційних настроїв у козацько-старшинському середовищі:
· обрання його гетьманом відбулося спочатку не на Генеральній козацькій раді, а на старшинській, що викликало протест з боку простого козацтва;
· шляхтич за походженням, гетьман взяв курс на задоволення інтересів козацької старшини і шляхти, нехтуючи інтересами козаків, міщан і селян, що спричинило повстання проти гетьмана, очолюване полтавським полковником М. Пушкарем і кошовим отаманом запорожців Я. Барабашем;
· недооцінив незворотність і глибину соціально-економічних перетворень, що відбулися в ході Національно-визвольної війни, і вважав за можливе часткове відновлення старих шляхетських порядків;
· спробував заручитися військовою підтримкою Москви для боротьби з опозицією і створив підґрунтя для втручання російської влади у внутрішні справи козацької держави (Москва провокувала загострення боротьби між сторонами, намагаючись посилити свій вплив в Україні);
· скористався допомогою Криму для боротьби з непокірними, вперше залучивши татар не для захисту від зовнішньої небезпеки, а для боротьби із старшинською опозицією і повсталим народом.
У протистоянні з Росією І. Виговський взяв курс на зближення з Річчю Посполитою і повернувся до ідеї входження козацької України до складу королівства. У вересні 1658 р. він уклав Гадяцький договір, згідно якого:
1. Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства утворювали автономне Руське князівство на чолі з гетьманом у складі Речі Посполитої (свобода релігійного віросповідання, збереження прав і привілеїв козацтва, відкриття 2-х академій, шкіл, друкарень);
2. Законодавча влада належала національним зборам; передбачалась самостійність фінансової системи, військо складалось з 30 тис. реєстрових козаків і 10 тис. найманців;
3. Відновлювались соціально-економічні відносини, що існували до початку Національно-визвольної війни, Руське князівство позбавлялось права на самостійну зовнішню політику.
Як вказують українські історики Литвин В.М., Мордвінцев В.М., Слюсаренко А.Г., прагнення І. Виговського та його найближчого оточення створити з України державу європейського взірця під протекторатом польського короля, але з усіма ознаками суверенної держави, прагнення розбудувати державу, перевівши козацьке звичаєве право на типові для Європи рейки аристократичної або напіваристократичної республіки, було їх заслугою. А водночас і помилкою, бо народ до таких перетворень не був готовий і не зрозумів їх (Цит. за: Шокалюк О.І. Історія України. Навч. посіб. - К., 2004. - С. 53).
Орієнтація І. Виговського на Річ Посполиту, поступливість у відносинах з нею, терор проти опозиції викликали різке незадоволення в суспільстві. Антигетьманький рух очолили І. Богун, П. Дорошенко, І. Сірко та ін.
У вересні 1659 р. Військова козацька рада обрала гетьманом Ю. Хмельницького. Незабаром в жовтні він підписав Переяславські договірні статті, що регламентували подальші стосунки козацької України з російською владою (обмежувалися прерогативи гетьмана, український уряд позбавлявся права на зовнішню політику, київська митрополія підпорядковувалась московському патріарху).
Переяславські статті, укладені під тиском Москви і промосковської лівобережної старшини, викликали розчарування і обурення козацтва.
Восени 1660 р. Ю. Хмельницький, після невдалих військових операцій проти Польщі, підписав Слободищенський трактат, згідно якого Україна поверталась під владу Речі Посполитої на автономних засадах (відновлювалися умови Гадяцького договору без статті про утворення Руського князівства).
Більшість козацтва і старшини Лівобережжя, серед яких переважали проросійські настрої, відмовилися визнавати владу Ю. Хмельницького. Усвідомлюючи свою політичну неспроможність, Ю. Хмельницький склав гетьманську булаву.
Правобережне козацтво обрало гетьманом Павла Тетерю (1663-1665 рр.), який дотримувався пропольської орієнтації. На Лівобережжі перемогу здобув Іван Брюховецький (1663-1668 рр.), який зробив ставку на російський уряд.
Таким чином, Українська держава розкололася на два державних утворення з протилежною орієнтацією на зарубіжні держави, з окремими урядами, які перебували у стані війни. Були створені передумови для поділу України по Дніпру між Росією і Річчю Посполитою.
Основними причинами Руїни були:
· розкол серед старшини - правлячої верстви українського суспільства;
· посилення антагонізму між різними станами українського населення;
· слабкість гетьманської влади, не здатної консолідувати народ;
· боротьба геополітичних інтересів Російської держави. Турецької імперії, Речі Посполитої тощо;
Характерними ознаками Руїни були:
· загострення соціальних конфліктів як наслідок соціального егоїзму старшини, її зловживань, намагання реанімувати старі шляхетські порядки, ігнорування соціально-економічних інтересів козацтва і селян;
· початок громадянської війни, що спричинила розкол України за територіальною ознакою;
· поява у свідомості певної частини політичної еліти небезпечної тенденції - відмови від національної державної ідеї, повернення до ідей автономізму;
· жорстока боротьба за владу, зокрема за гетьманську булаву;
· поступове зменшення конструктивності і все більш деструктивний характер дій Запорозької Січі (небажання підпорядковуватися гетьманській владі тощо).
В 1667 р. Росія і Річ Посполита уклали між собою Андрусівське перемир`я терміном на 13,5 років (Російській державі повертались Смоленськ і Сіверська земля; Україна поділялася по Дніпру на Лівобережжя і Правобережжя, підпорядковані відповідно Росії та Польщі; Київ на 2 роки залишався за Росією, згодом мав перейти до Речі Посполитої; Запоріжжя формально перебувало під владою двох держав).
Отже, Україна зникає як суб`єкт міжнародної політики і стає розмінною монетою в політичній грі її агресивних сусідів, об`єктом їхньої колонізації. Кожний гетьман Лівобережжя укладав окремий договір (статті) з московським урядом, що значно обмежували «Березневі статті» Б. Хмельницького 1654 р.
Боротьбу національно-патріотичних сил за об`єднання України очолив П. Дорошенко (1665-1676 рр.). Розуміючи, що Річ Посполита не надасть допомоги у реалізації його планів, він уклав союз із Кримом, пішов на зближення з Туреччиною. Багато уваги гетьман приділив переговорам з Росією про протекцію царя за умови об`єднання етнічних земель України, але зазнав невдачі.
П. Дорошенко став на шлях обмеження впливу Польщі, а надалі - відвертого розриву з нею; здійснив кілька реформаторських заходів:
1) створив постійне наймане військо (сердюцькі полки), щоб забезпечити незалежність від козацької старшини;
2) покінчив як з отаманством старшин, так і практикою скликання чорних рад;
3) відновив принцип призначення полковників;
4) запровадив нову митну лінію на кордоні, випускає власну монету;
5) сприяє заселенню спустошених земель Правобережжя;
6) усвідомлював значущість існування національної Церкви для утвердження самостійності України;
7) у соціально-економічній сфері проводив політику утвердження козацького типу господарства, визнання соціальних завоювань селянства та недопущення до маєтків шляхти.
На початку 1668 р. на Лівобережжі вибухнуло антимосковське повстання. П. Дорошенко, заручившись підтримкою значної частини населення Лівобережної України, усунув І. Брюховецького і об`єднав козацьку Україну. У червні 1668 р. Військова козацька рада обрала його гетьманом об`єднаної України.
Відкрилась перспектива відродження возз`єднаної Української держави. Проте вкрай несприятлива геополітична ситуація і відсутність єдності в діях українських сил стали на заваді реалізації цієї перспективи.
З метою організації опору Польщі П. Дорошенко повернувся на Правобережжя, залишивши в Лівобережній Україні наказним гетьманом чернігівського полковника Дем`яна Многогрішного. Останній, опинившись внаслідок наступу російських військ у скрутному становищі, перейшов на бік Росії і за підтримкою російського уряду був обраний гетьманом Лівобережної України (1668-1672 рр.). Українська держава знову розкололася на два гетьманства.
Д. Многогрішний взяв курс на відновлення прав і кордонів Української держави періоду Б. Хмельницького. Гетьман відновив зв`язки з П. Дорошенком, надавши йому військову допомогу. Така діяльність не відповідала інтересам російської влади, Д. Многогрішного було звинувачено у «зраді», і після суду в Москві його заслали до Сибіру.
Новим гетьманом Лівобережної України було обрано лояльного до Москви Івана Самойловича (1672-1687 рр.).
В той же час П. Дорошенко під тиском надзвичайно тяжких зовнішніх і внутрішніх обставин (боротьба проти Польщі, претендентів на гетьманську булаву П. Суховія і М. Ханенка тощо) взяв курс на порозуміння з турецьким султаном.
В 1672 р. гетьман приєднався до Туреччини, що розпочала війну проти Речі Посполитої. В серпні цього ж року султан на чолі об`єднаних турецько-татарських загонів разом з козаками П. Дорошенка (загальна кількість вояків нараховувала 150-170 тис. осіб) з`явився під стінами Кам`янця-Подільського, залога якого нараховувала всього близько 1060 чоловік.
Восени 1672 р. під загрозою просування кримсько-турецьких і козацьких загонів на захід України, Річ Посполита змушена була піти на укладення Бучацького мирного договору (18 жовтня 1672 р.):
· Поділля відходило до Туреччини;
· Українська держава утворювалась в межах Брацлавського і Київського воєводств.
Порушення територіальної цілісності України, вимоги Порти роззброїти козаків і зруйнувати фортеці, пограбування татарами і турками населення змусили П. Дорошенка шукати іншого союзника. В 1673 р. він пішов на переговори з Москвою (погодився повернутися під протекцію Росії за умов збереження цілісності козацької України, її прав і вольностей, надання надійної допомоги для боротьби з Туреччиною). Втім переговори припинилися незабаром.
Ситуація загострилася в 1674-1675 рр., коли внаслідок кримсько-турецьких походів на Правобережжя і відсутності допомоги з боку Росії П. Дорошенко втратив підтримку населення. Спроба порозумітися з Річчю Посполитою на умовах Гадяцької угоди також не була результативною. Марно шукаючи протекції різних союзників, П. Дорошенко опинився у глухому куті. Його чекала неминуча поразка.
У вересні 1676 р. П. Дорошенко склав свої повноваження на користь І. Самойловича. Гетьману не вдалося реалізувати державну ідею, за яку так наполегливо і послідовно боровся Б. Хмельницький.
Отже, падіння гетьманства П. Дорошенка ознаменувало кінець національно-визвольної війни та її поразку. Була ліквідована українська державність на Правобережжі, і усі спроби її відновити зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Росії. Незалежну соборну державу в межах етнічних українських земель було створено лише на короткий період.
6 травня 1686 р. Річ Посполита і Росія уклали «Трактат про вічний мир», згідно якого:
1) Річ Посполита остаточно визнала приєднання Лівобережжя до Росії і остаточно відмовилась на користь Росії від Києва з навколишніми землями; до складу Росії також навічно входило Запоріжжя;
2) більша частина Правобережної України (Київщина, Волинь, Брацлавщина) входила до складу Речі Посполитої;
3) православним гарантувалась свобода віросповідання;
4) Росія і Річ Посполита укладали військовий союз для спільної боротьби проти Туреччини і Кримського ханства.
Отже, наприкінці XVII ст. в часи Руїни українські землі були повністю розчленовані і захоплені іноземними державами - Росією, Річчю Посполитою, Туреччиною та Кримським ханством.
2. Боротьба російського царизму з українською автономією
Вирішальним моментом у стосунках між Україною і Росією стало гетьманування Івана Мазепи, який став гетьманом у надзвичайно складний для України час. «Коломацькі статті» (1687 р.), що були укладені гетьманом з Росією, значно обмежували і навіть ліквідовували самостійну економічну, соціальну і зовнішню політику Гетьманщини.
І. Мазепа мріяв про створення держави західноєвропейського взірця. З цією метою він сприяв формуванню із козацької старшини аристократичної верхівки так званих «бунчукових товаришів», щедро роздуваючи їм землі. Він був відомий і як меценат, опікувався письменством, наукою, мистецтвом і особливо справами церкви. Разом з тим І. Мазепа сприяв розвитку економіки, промислів, мануфактур тощо.
Основні напрями діяльності Івана Мазепи
|
Зовнішня політика |
Внутрішня політика |
||
|
Соціально-економічна |
Культурно-просвітницька |
||
|
Незважаючи на заборону, підтримував дипломатичні зносини з багатьма європейськими монархами, приймав у Батурині іноземних послів Відновив торговельні зв'язки Гетьманщини з іншими країнами (Річ Посполита, Пруссія, Швеція, Кримське ханство, Туреччина), перервані за часів Руїни Брав участь в азовських походах 1695, 1696 pp. Петра І проти Османської імперії Здійснив похід на Правобережну Україну, фактично приєднавши її до Лівобережної гетьманщини 1704-1708 pp. 1705 p. Установив таємні зв'язки з польським королем С.Ліщинським, а пізніше зі шведським королем Карлом XII 1708 p. Уклав україно-шведську антиросійську угоду про воєнний союз та україно-польську угоду про входження Гетьманщини у формі князівства Руського до складу Речі Посполитої як третього суб'єкта 1709 р. Уклав новий україно-шведський договір про створення незалежної Української держави в союзі зі Швецією |
Прагнув створити в Україні станову державу західно європейського зразка зі збереженням традиційного козацького устрою. Ідеал державного устрою вбачав у Речі Посполитій Сприяв формуванню аристократичної верхівки українського суспільства з козацької старшини, наділяючи її значними землеволодіннями, новими правами і привілеями Надав охоронні грамоти містам, підтвердив спеціальним універсалом права Київської митрополії та окремих монастирів Узаконив універсалом від 28 листопада 1701 р. панщину для селян у розмірі двох днів на тиждень. Силою придушував селянські протести Намагався за допомогою зв'язків з царем і московськими можновладцями зберегти права і привілеї Гетьманщини Уважав за доцільне дотримуватися курсу показного вірно-підданства Москві, що спричинило великі людські втрати, виснаження економіки Гетьманщини і зростання не-вдоволення населення Політичні та організаційні прорахунки гетьмана позбавили його опори серед козаків і селянства у критичний період боротьби за майбутнє України і прирекли її на поразку |
Піклувався станом освіти, науки,мистецтва і релігії Добився від царської влади надання Києво-Могилянській колегії статусу академії Здобув славу опікуна і захисника православної церкви. Надавав великі кошти на будівництво і відновлення церков і монастирів Видав власним коштом Євангеліє арабською мовою. Подарував коштовну срібну чашу церкві Святого Гробу Господнього в Єрусалимі. Обдарував чимало українських церков іконами, книгами, дзвонами і цінними речами Покровительствував літературі. Підтримував творчість І. Максимовича, Ф. Прокоповича, Д. Туптала, С. Яворського. Автор низки віршів: «Дума», «Пісня», «Псальми» та ін. Направляв навчатися за кордон дітей козацької старшини |
Причини пошуку гетьманом І.Мазепою нових союзників на початку Північної війни (1700-1721 рр.)
· Схильність Петра І до політики жорсткого централізму зводила нанівець наміри гетьмана збільшити самостійність Гетьманщини
· Стрімке виснаження людського та економічного потенціалу Гетьманщини за перші роки війни внаслідок задоволення вимог царя про допомогу
· Побоювання, що для здобуття перемоги у війні та виходу до Балтійського моря цар може пожертвувати Україною
· Відмова царя допомогти гетьману (боронися як знаєш) під час загрози вторгнення в Україну союзника шведів польського короля С. Лещинського
· Плани Петра І стосовно ліквідації Гетьманщини та козацького устрою України
Угода про україно-шведський союз, укладена І. Мазепою з Карлом XII (1708 р.)
Основні положення
Стаття І. Шведський король зобов'язувався захищати Гетьманщину і при єднані до неї землі, надсилаючи для цього свої війська, за вимогою гетьма на і Генеральної ради. Шведські війська будуть знаходитися у розпорядженні й під командуванням гетьмана стільки, скільки це він вважатиме за потрібне. Гетьман забезпечуватиме їх продовольством, а шведський король сплачуватиме їм платню
Стаття II. Усе те, що буде завойоване в московських володіннях, належатиме тому, хто його захопив. Те, що буде визнане колишньою власністю українського народу, повинне бути передане Україні
Стаття III. Український князь (І.Мазепа) і Генеральна рада будуть надалі панувати згідно з правами, якими користувалися й раніше на цих землях
Стаття IV. Івану Мазепі, законному князю, нічим не будуть перешкоджати у володінні цим князівством. Після його смерті буде забезпечена свобода для українських земель, згідно з їх давніми законами
Стаття V. Герб і титул українського князя зберігаються без змін, і шведський король не може їх засвоїти собі
Стаття VI. Для забезпечення цього договору і безпеки України князь іГенеральна рада від ступлять Карлу XII на час війни декілька своїх міст, а саме Стародуб, Мглин, Полтаву, Батурин і Гадяч
Воєнно-політичні акції Петра І проти українців, здійснені після переходу І. Мазепи на бік Карла XII
Основні заходи Петра І
27 жовтня 1708 р. Перший маніфест Петра І до українців, у якому він сповіщав, що Мазепа «безвесно пропал» (цар знав, що гетьман перейшов на бік шведів) і наказував генеральній старшині й полковникам зібратися у Глухові для обрання нового гетьмана
28 жовтня 1708 р. Другий маніфест царя до українців. Петро І звинувачував Мазепу в зраді царя і України, стверджував, що він продав українців польському королю, щоб повернути православних українців під унію.
Уведення підрозділів російської армії в центральні райони Гетьманщини, щоб паралізувати опір козацтва і не допустити переходу Карла XII на лівий берег Десни
Наказ царя О. Меншикову захопити і зруйнувати гетьманську резиденцію Батурин, де знаходилися артилерія, запаси продовольства, гетьманський архів і канцелярія. Населення і вся залога були знищені, а місто спалене
5 листопада 1708 p., напередодні ради з обрання нового гетьмана, у Глухові було організовано символічну смертну кару над опудалом Мазепи
Розміщення російських військ на Правобережжі, яке перебувало під регіментом І Мазепи і де в козацьких полках було чимало прибічників гетьмана
9 листопада 1708 р. у маніфесті до українського народу Петро І заявив, що шведи збираються заволодіти українськими землями, передати їх під польську владу, а І.Мазепу зробити самовладним князем України
7 листопада 1708 р. Глухівська грамота Петра І, у якій він гарантував царське прощення і збереження маєтностей за тими представниками козацької старшини, які в місячний термін одумаються і залишать Мазепу. Тих, хто цього не зробить, позбавлять маєтків, їхні сім'ї відправлять у заслання, а їх самих покарають смертю
12 листопада 1708 р. у глухівській Свято-Троїцькій церкві, у присутності царя, російських урядовців і козацької старшини, й одночасно у московському Успенському соборі було оголошено анафему (церковне прокляття) на І.Мазепу
14 травня 1709 р. російські війська за наказом Петра І зруйнували Запорозьку Січ
27 червня 1709 р. - Полтавська битва - поразка об`єднаних сил Карла ХІІ та І. Мазепи.
Характеризуючи роль гетьмана І. Мазепи у змаганнях за збереження козацької державності на початку XVIII ст., слід зазначити, що І. Мазепа та його доба мали визначальний вплив на подальший розвиток українського національно-визвольного руху, формування державницьких традицій та національної культури українського народу.
Поразка Івана Мазепи у боротьбі з Росією призвела до важкого політичного становища України. Призначивши гетьманом Івана Скоропадського, цар не відновив договору між Москвою і Україною.
1709 р., вересень - Бендерські статті - Договір, підписаний Карлом XII та І. Мазепою, проголошує протекторат Швеції над Україною і союз України з Кримським ханством.
1710 р., квітень - «Пакти і Конституція прав і свобод Запорозького Війська» - у «Конституції», складеній Пилипом Орликом, узагальнено досвід української державотворчості, накреслено шляхи побудови і розвитку незалежної України після визволення з-під влади Росії, викладено історію «Війська Запорозького та українського народу». За Конституцією обмежується влада гетьмана і старшини; Генеральна рада перетворюється на своєрідний парламент (до неї, крім старшини, мають входити делегація Січі та по одному делегату від кожного полку); значну увагу приділено господарському і фінансовому розвиткові, захисту прав немаєтних прошарків суспільства. Відчувається великий вплив на Орлика парламентського ладу Європи
1711 р., вересень - Прутський мир між Росією і Туреччиною - Росія, зазнавши поразки, повертає Правобережжя Польщі. Указ Петра І пропонує населенню переселятися на Лівобережжя, обіцяючи компенсацію за покинуті маєтки.
1721 р. - Царський указ про заборону друкувати релігійні книжки українською мовою. Починається русифікація української культури.
1722 р., 29 квітня - Царський указ про заснування Малоросійської колегії - скасовується гетьманство, Колегія (існувала до 1727 р.) стає основним органом управління Лівобережною Україною.
з 1724 р. - після смерті наказного гетьмана Павла Полуботка (1722-1724 pp.) - Лівобережною Україною правила лише Малоросійська колегія; вільна торгівля фактично скасовується. Українцям забороняється займатися торгівлею з іншими країнами, крім Росії.
Після смерті Петра І (1725 р.) російські імператори намагалися обмежити українське самоврядування. Але із зміною імператорів і міжнародної ситуації політика "залізної руки" щодо України інколи дещо пом'якшувалася.
Так, у 1727 р. царський уряд, враховуючи можливість війни з Туреччиною, вирішив відновити посаду гетьмана. Ним став Данило Апостол (1727-1734 pp.). За короткий час гетьман навів порядок у фінансах, насамперед у податковій системі, сформував державний бюджет у розмірі 144 тис. крб. річних і в розвитку економіки зробив ставку на підприємливу буржуазну верству суспільства, тим більше, що й власне багатогалузеве господарство розвивав у такому ж напрямі.
У 1729-1730 pp. власті провели генеральне слідство про маєтності, яке виявило неконтрольоване роздавання сіл у приватне володіння й катастрофічне зменшення кількості особисто вільних селян. Всі маєтності були поділені на шість категорій - рангові, надані за заслуги, ратушні, вільні, спірні та монастирські. Незаконно одержані старшиною, шляхтою, монастирями, містами і російськими чиновниками села й хутори поверталися до свого попереднього статусу. В зв'язку з цим значна частина селян поліпшила своє матеріальне й соціальне становище. Права землевласників на маєтності й підданих, визнані генеральним слідством, зміцнювалися. Була зроблена спроба покінчити із землеволодінням російських вельмож і чиновників. Гетьман видав старшині спеціальний універсал, щоб вона спонукала російських землевласників спродувати свої маєтки в Україні за прийнятною ціною.
Д. Апостол добився передання судових справ у відання місцевих судів. Генеральному суду поверталися функції вищої судової інстанції, хоч нею фактично продовжував залишатися російський монарх. Тим самим підривалась незалежність українського судочинства й посилювалася влада центру. Гетьманська інструкція 1730 р. чітко визначила компетенцію різних судових установ та їх чисельний склад. Гетьман планував створити новий єдиний кодекс законів для всієї Гетьманщини.
В цілому за гетьманування Д.Апостола внутрішнє життя України стабілізувалося. Прості люди відчули себе захищенішими від зловживань властей і багатих землевласників, старшина отримала підтвердження на старі маєтності, а торгівці дістали нові можливості для занять ремеслами, промислами й торгівлею.
Після смерті Д. Апостола російський уряд 16 років не дозволяв обирати гетьмана. У 1750 р. за рішенням імператриці Єлизавети Петрівни (1741-1762 pp.) було обрано останнього гетьмана козацької України Кирила Розумовського (1750-1764 pp.).
К. Розумовський докладав багато зусиль для розширення автономного управління Української держави, добивався спадковості гетьманства. Але в умовах централістичних прагнень Російської імперії подальший розвиток української автономії був неможливим.
3. Знищення Гетьманщини
У 1762 р. престол зайняла Катерина II, прибічниця централізму, яка рядом заходів остаточно ліквідувала автономний устрій України:
· у 1764 р. ліквідовано гетьманство, вся повнота влади зосередилася в руках Малоросійської колегії;
· у 1775 р. знищено Запорізьку Січ. її землі були роздані царським фаворитам, вельможам, генералам. Доля запорізьких козаків склалася по-різному: 25 тис. козаків згодом переселено на Кубань, 5 тис. запорожців отримали політичний притулок в Туреччині і заснували там Задунайську Січ (1775-1828pp.), значна кількість запорожців отримала статус селян;
· у 1781-82 pp. ліквідовано поділ України на полки і створено губернії;
· у 1783 р. запроваджено кріпосне право в Україні. Цього ж року було ліквідоване українське козацтво як стан. Замість козацьких полків створювалися полки російської регулярної армії. Козаків перевели в селянський стан, а приблизно 10 тис. заможних козаків отримали грамоти дворян і офіцерські чини в російській армії.
Ліквідація Гетьманщини, створення Малоросійської колегії як найвищого виконавчо-розпорядчого органу на Лівобережній Україні і розгром «козацької, демократичної, християнської республіки» - Запорозької Січі - дощенту зруйнували українську державність. Царський уряд забороняв навіть згадувати про козаків і автономію (тим паче - самостійність) України.
Скасування інституції Гетьманщини і запровадження імперської адміністрації супроводжувалося поступовим злиттям українських і російських соціальних структур. Цей процес був різко прискорений здійсненням місцевих реформ і втіленням у життя положень нових імперських грамот, дарованих дворянству та міщанству.
За короткий період, між 1782 і 1786 pp., у соціальній організації Гетьманщини відбулися драматичні зміни: українська шляхта стала частиною імперського дворянства; мешканці міст у Гетьманщині підпорядковувались тим самим правовим, економічним і соціальним нормам, що й міщани всієї імперії; козаки вважалися привілейованими державними селянами; селян у приватних маєтках юридично закріпачили. Але це були лише законодавчі кроки на шляху до інтеграції українського суспільства; пройшло ще кілька десятиріч, поки українське суспільство справді стало відповідати імперському соціальному ладові.
У відповідь на наступ царизму на українську державність, скасування її автономії серед патріотично налаштованої української старшини виникла думка вдатися до іноземної інтервенції. Речником цієї групи виступив відомий на той час громадський діяч і літератор Василь Капніст. У 1791 р. він таємно їздив до Берліна, де просив допомоги у Прусії проти московського абсолютизму. Однак ця спроба виявилася невдалою.
Таким чином, в результаті політики російського царизму на Україні було ліквідовано гетьманство, Запорізьку Січ, полковий військовий і адміністративно-територіальний устрої. Україна стала звичайною провінцією Російської імперії. Українському народу через несприятливі політичні умови, через недостатню внутрішню консолідацію не вдалося зберегти свою державність. Але збереглася на Україні державно-національна традиція, ідея незалежної соборної української держави, і цілі покоління боролися і вмирали за цю ідею.
Питання для самоконтролю:
1. Дайте характеристику доби Руїни. Розкрийте роль українських гетьманів у боротьбі за збереження єдності українських земель.
2. З`ясуйте роль турецько-татарського і московського чинників у боротьбі за владу старшинських угруповань у другій половині XVII ст.
3. Визначте основні етапи інкорпорації українських земель до складу Російської імперії упродовж XVIII ст.
4. Розкрийте роль І. Мазепи та П. Орлика в українському національно-визвольному русі XVIII ст.
5. Проаналізуйте роль і місце Запорозької Січі у геополітичних відносинах XVIII ст.
6. Охарактеризуйте основні напрями еволюції соціальної структури Гетьманщини наприкінці XVII - упродовж XVIII ст.
Тема 6. українське національне відродження (кін. XVIII - поч. ХХ ст.)
Мета і завдання: охарактеризувати становище українських земель у складі Російської та Австрійської імперій впродовж ХІХ - початку ХХ ст.; показати колоніальний характер політики імперських урядів відносно України; визначити сутність та зміст українського національного відродження кінця XVIII - початку ХХ ст., його вплив на формування національної самосвідомості українців Наддніпрянщини та Західної України.
План лекції:
1. Генезис капіталістичних відносин в українських землях в першій половині ХІХ ст.
2. Соціально-економічна модернізація України.
3. Українське національне відродження: періодизація та характеристика основних етапів.
Основні поняття:
Масонство, таємні товариства, військові поселення, ліберальний рух, слов'янофіли, народовці, громади, національне відродження, Кирило-Мефодіївське братство, просвіти, політична партія, індустріальне суспільство, імперія, самодержавство
Література:
1. Бойко О.Д. Історія України. - К., 2007.
2. Борисенко В.Й. Курс української історії. - К., 1997.
3. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ - ХХ ст. - К., 1996.
4. Дорошенко Д. Нарис історії України. Т.2. - К., 1992.
5. Історія України: Посібник / За ред. Г.Д. Темка, Л.С. Тупчієнка. - К., 2002.
...Подобные документы
Визвольна війна українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького в середині XVII ст., її основні причини та наслідки, місце в історії держави. Характеристика соціально-економічного розвитку України в середині 60-х-початок 80-х р. XX ст.
контрольная работа [24,6 K], добавлен 31.10.2010Первіснообщинний лад на території України. Історичне значення хрещення Русі, період феодальної роздробленості. Виникнення українського козацтва. Берестейська церковна унія. Визвольна війна українського народу, гетьмани. Декабристський рух в Україні.
шпаргалка [90,6 K], добавлен 21.03.2012Суспільний устрій слов’ян. Зовнішня політика київських князів. Розпад Київської Русі, боротьба з монголами. Виникнення козацтва, визвольна війна українського народу. Скасування кріпацтва. Революції, поразка Центральної Ради. Відбудова країни після війни.
учебное пособие [165,8 K], добавлен 24.11.2011Історіографічний огляд концепцій походження державно-політичного утворення Русі. Об’єднання східнослов’янських племен навколо Києва і зміцнення ранньофеодальної держави на Русі. Діяльність великих київських князів. Соціально-економічна історія Русі.
курсовая работа [1,2 M], добавлен 03.04.2011Причини війни, що призвела до змін в розвитку українських земель. Зборівська угода 1648 р., її наслідки для обох сторін. Союз зі шведами, розчарування Xмельницького москвинами. Війна Речі Посполитої з козаками й Москвою. Історичні особи даного періоду.
реферат [45,7 K], добавлен 08.04.2014Причини політичного, соціального и національно-релігійного характеру. Характер і рушійні сили. Цілі Національно-визвольної війни. Прагнення Хмельницького завершити звільнення й об'єднання українських земель. Наростання протиріч між Гетьманщиною і Росією.
курсовая работа [19,8 K], добавлен 19.01.2010Причини, характер, рушійні сили визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Етапи національно-визвольної війни. Формування української державності в ході визвольної війни. Російсько-українська міждержавна угода 1654 р.: неоднозначність оцінок.
курсовая работа [80,9 K], добавлен 27.03.2011Становлення та розвиток Давньоруської держави, теорії її походження. Політика і реформи у Київській Русі, причини її феодальної роздробленості. Монголо-татарська навала, її оцінка в історіографії. Етапи державного розвитку Галицько-Волинського князівства.
презентация [2,6 M], добавлен 27.11.2013Причини визвольної війни українського народу, її хід та рушійні сили. Військова стратегія і тактика Б. Хмельницького. Внутрішня і зовнішня політика Б. Хмельницького. Переяславська рада 1654 р. та її наслідки. Суспільний розвиток українського народу.
контрольная работа [33,5 K], добавлен 19.10.2012Причини та цілі, початок і хід війни. Характер і рушійні сили всенародного руху. Політичні і соціально-економічні зміни в українських землях. Переяславська рада. Наростання протиріч між Гетьманщиною і Росією. Дипломатична діяльність Б. Хмельницького.
презентация [960,0 K], добавлен 28.03.2016Початок Другої світової війни, шлях українського народу від початку війни до визволення від фашистських загарбників, причини, характер та періодизація війни. Окупація українських земель, партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА, визволення України.
контрольная работа [39,1 K], добавлен 01.08.2010Характеристика первісного суспільства і перші державні утворення на території України. Сутність українських земель у складі Литви і Польщі. Особливості розвитку Української національно-демократичнлої революції. Національно-державне відродження України.
книга [992,2 K], добавлен 13.12.2011Головні періоди політичного розвитку Київської Русі, особливості процесу об'єднання всіх давньоруських земель в одній державі. Релігійні реформи князя Володимира та прилучена Русі до християнської культури. Опис суспільно-політичного життя та культури.
контрольная работа [35,0 K], добавлен 10.11.2010Причини і цілі національно-визвольної війни середини XVII ст., її етапи і розвиток подій. Суспільний лад України у цей період, становлення національної держави. Найважливіші джерела права і правові норми внутрішнього життя і міжнародного становища країни.
реферат [33,0 K], добавлен 04.01.2011Війна українського народу проти польського панування під проводом Б. Хмельницького. Мета повстання: знищення польського панування, створення власної держави, ліквідація кріпацтва, феодальної власності на землю, утвердження козацького типу господарювання.
реферат [33,1 K], добавлен 29.04.2009Виникнення Литви та її спорідненість с Київщиною. Легенда про походження Литви, постання національної держави. Початок Литовської доби на Русі-Україні. Значення битви на Синіх водах. Устрій українських земель, зростання значення Київського князівства.
реферат [16,4 K], добавлен 23.12.2009Дослідження соціально-економічних і політичних передумов утворення Давньоруської держави. Аналіз основних етапів історії Київської Русі. Характерні риси державного ладу Давньоруської держави. Галицько-Волинське князівство та його історичне значення.
реферат [23,0 K], добавлен 18.05.2010Історія та існуючі теорії походження слов'ян, етапи формування окремих груп слов'янських мов. Створення та перші правителі Київської Русі, становлення та завоювання нової держави. Процвітання металургійної промисловості та основні ремесла пращурів.
реферат [19,5 K], добавлен 25.03.2010Дослідження по здобуттю незалежності Мексики. Мексиканська війна, її етапи, здобутки та особливості. Приходський священик Мігель Ідальго - "генерал-капітан" Америки. Визвольна війна від іспанського колоніального гніту та створення незалежної держави.
реферат [17,3 K], добавлен 27.10.2011Початок Другої світової війни. Окупація українських земель фашистською Німеччиною. Партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА. Визволення України від німецько-фашистських загарбників, перемога у війні. Вклад українського народу в боротьбу з гітлерівцями.
реферат [32,2 K], добавлен 10.10.2011
