Історичні, теоретичні та методологічні засади дослідження цивілізаційної ідентичності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історичні, теоретичні та методологічні засади дослідження цивілізаційної ідентичності

Поняття "ідентичність" і його вища форма "цивілізаційна ідентичність" є настільки багатогранними та системними, що за останні десятиріччя увійшли у категоріальний інструментарій усіх галузей наукових знань про людину, природу і суспільство. Як зазначалося у вступі, вони мають солідне історіографічне, філософське, психологічне, етнологічне підґрунтя, базуються на теоретичній та методологічній основі. Цивілізаційна самоідентифікація особистості як соціокультурний і свідомісний феномен проходить ряд етапів у своєму розвитку і може бути пізнана лише через призму міждисциплінарного дослідження механізму взаємодії усіх різновидів ідентичності - індивідуальної, групової, релігійної, етнічної, національної, культурної, громадянської та ін.

З погляду антропоцентризму і соціокультурного підходу пріоритетне місце в структурі ідентичностей посідає індивідуальна, яка, за класичним визначенням А. Тешфела, невіддільна від соціальної ідентичності. Людина так чи інакше пов'язує свою власну належність з певною соціальною групою чи групами, з їх цінностями. Соціальна ідентичність, у свою чергу, має декілька видів або типів, наприклад, групова, організаційна, етнічна, національна, культурна, професійна, громадянська, політична тощо. Особливе місце в ієрархії цих видів посідає цивілізаційна ідентичність, в основі якої лежать цінності тієї чи іншої цивілізації. При цьому, кожна із зазначених різновидностей ідентичності має свої критерії ідентифікації, відображаючи різні елементи та рівні цього суспільного явища.

Завдяки ідентифікаційному процесу перед людиною відкривається можливість зробити свій вибір, відчути самобутність, цілісність і визначеність своєї особистості, усвідомити як свою схожість з іншими людьми та їх групами, так і відмінності від них. Водночас ідентифікація є інструментом інтеграції людини до більш високих форм ідентичностей людства, зокрема, цивілізаційної як в українському, так і європейському вимірах. Україна є інтегральною частиною Європи в історичному, географічному і культурно-духовному сенсі, а це означає, що її цивілізаційна ідентичність формується паралельно з утвердженням національної, культурної, релігійної, громадянської та інших, виступаючи їх вищою інтегрованою формою.

Ідентичність як історіографічне явище, теоретична і методологічна проблема

Ідентичність є явищем, передусім, історичним та інтегральним, а відтак й історіографічним, оскільки історична наука, в т. ч. й українська, разом з іншими галузями гуманітиристики вже встигла нагромадити досить великий масив знань про сутність ідентичностей, їх різновиди, зародження, розвиток і сучасний стан. Історики разом з філософами, політологами, етнологами, соціологами впритул підійшли до з'ясування цивілізаційної ідентичності, трактуючи її як самоотожнення індивідів, груп, етносів, націй на основі самоідентифікації з певними соціокультурними цінностями відповідної цивілізації. В її основі лежить усвідомлення особою чи спільнотою своєї причетності до цивілізаційного вибору майбутнього. Видатний український філософ сучасності М. Попович виділив три основні підходи до визначення цивілізаційної ідентичності - конструктивістський, есенціалістський та герменевтичний, кожен з яких базується на елементах концепту "колективна ідентичність" і має раціональне зерно в рефлексіях наукового пізнання її сутностіПопович М. Культурні засади цивілізаційної ідентичності. Нова парадигма. Київ, 2015. Вип. 128. С. 3-4..

Поняття "цивілізаційна ідентичність" включає сукупність ключових, системоутворюючих елементів, які структурують цілісність і окреслюють самототожність цивілізації, її спільних цінностей, схожостей та повагу до відмінностей. Цивілізаційна ідентичність формується в процесі саморефлексії народу, нації шляхом свідомого зіставлення та порівняння себе з іншими за найбільш характерними ознаками. Іншими словами, цивілізаційна ідентичність - це сукупність уявлень людини, суспільства, нації щодо належності до певної культурно-цивілізаційної спільноти, яка спирається на певні цінності і ґрунтується на адекватних політичних і соціальних інститутах та відповідних відносинах.

Приступаючи до дослідження означеної теми, автори усвідомлювали, що воно може бути успішним за умови опори на наукові напрацювання попередників, органічного поєднання теоретичних та емпіричних студій з теорії і практики українського націєтворення, синтезуючого формату міжцивілізаційної взаємодії України і світу, застосування новітньої методології. Як зазначає О. Хім'як, однією з форм міжцивілізаційної взаємодії є конфлікт між цивілізаціями, який виступає фактором кризових явищ і порушення цілісності світуХім'як О. Сучасне бачення проблем взаємодії цивілізацій. Humanitarian Vision. 2015. Volume 1. Number 2. Р. 73-77.. Прикладом цивілізаційного протистояння може слугувати розв'язана путінським режимом війна на Донбасі, в якій віддзеркалюється фрагмент масштабного протиборства на осі Росія - Захід.

Як засвідчує вітчизняний і зарубіжний досвід, для наукового осмислення ідентичності, її продуктивного дослідження важливо підійти до цієї проблеми з позицій цивілізаційного трактування історичного процесу, дотримання антропологічного та соціокультурного підходів. На це націлюють праці теоретиків ідентичностей М. Барретта, Ф. Барта, П. Бергера, В.А. Ватермана, С. Гантінгтона, Б. Геральда, Е. Дюркгейма, Е. Еріксона, Г. Кона, В. Коннора, Дж. Колемана, Б. Лукмана, Дж. Марсіа, Г. Теджфела, Ч. Тейлора, Дж. Тернера, Е. Сміта, С. Страйкера, Ю. Габермаса, Г. Люббе, З. Фройда, В. Хесле, К. Юнга та ін., а також новітні дослідження вітчизняних і зарубіжних авторів. Спільним для більшості підходів до історичного і теоретико-методологічного аналізу ідентичності є те, що в його епіцентрі стоїть людина, її ідеали та цінності, яка в процесі ідентифікації уподібнюється, ототожнюється, соціалізується з цінностями тих груп або спільнот, до яких вона себе відносить чи прагне віднести. Сам по собі цей процес не є ані механічним, ані стихійним, а має усвідомлений характер на основі власного вибору тієї чи іншої людини. Як зазначає Т. Воропаєва, ідентифікація нерозривно пов'язана з когнітивною, емоційною, ціннісно-смисловою та поведінковою сферами діяльності особистості, зумовлюється потребами, мотивами, цілями і установками, опосередковується мовою спілкування, нормативно-звичаєвими, знаково-символічними, ідейно-образними та ціннісно-смисловими системами культуриВоропаєва Т. Трансформація національної ідентичності громадян України та українських мігрантів в контексті цивілізаційного поступу України (1991-2011 рр.). Українознавчий альманах. Випуск 7. Київ: КНУ ім. Т. Шевченка, 2012. С. 39-46..

Інтерес українських науковців до проблеми цивілізаційної ідентичності почав помітно зростати з 1990-х рр. і відтоді не переривається. Свідченням цього є порівняно великий пласт наукових праць як узагальнюючого, так і проблемно-тематичного характеру, значна частина яких названа у вступі цієї монографії, в низці статейЯнковський C. В. Онтогенетичний концепт соціокультурного світу в контексті соціальної ідентичності за доби цивілізаційних викликів і невизначеності. Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки. 2020. Вип. 1 (87). С. 131-140.. У зв'язку з цим обмежимося тут лише констатацією того, що історіографія проблеми представлена працями трьох основних циклів. Перший пов'язаний з цивілізаціологією, тобто студіями, присвяченими теорії та історії цивілізаційПавленко Ю.В. Історія світу: цивілізаційний і соціокультурний розвиток людства. Вид. 3-тє, стереотипне. Київ: Либідь, 2001. 360 с.'Цивилизационные модели современности и их исторические корни / Ю.Н. Пахомов, С.Б. Крымский, Ю.В. Павленко и др. НАН Украины. Киев: Наукова думка, 2002. 632 с.'Кармазіна М. Глобалізація: місце і роль суб'єктів та об'єктів процесу. Людина і політика. 2003. № 4. С. 73-81.'Коппель О.А. Україна в контексті світових цивілізацій. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2002. Вип. 32. Ч. 1. С. 18-23'Цивілізація: структура і динаміка /за ред. І. В. Бойченка та О.В. Романенко. Київ: Видавець Купріянова О. О., 2003. 448 с.'Довжук І. В., Попов В.Б., Атоян А. І. Історія і теорія світових цивілізацій. Луганськ: СЄНУ ім. В. Даля, 2012. 1088 с.'Михальченко Н. Великий цивилизационный взрыв на рубеже ХІХ-ХХ веков. Киев: Паламентское изд-во, 2016. 504 с., цивілізаційній історії світу, України та інших країнГорєлов М. Є., Моця О.П., Рафальський О.О. Цивілізаційна історія України. Київ: "ЕксОб"", 2005. 632 с.'Гломозда К. Українські ідентичності в історіографічних рефлексіях. Агора. Подолання розбіжностей - розвиток особливостей. Випуск 4. Київ: Стилос, 2006. С. 103-109.'Горєлов М. Є., Моця О.П., Рафальський О.О. Держава і цивілізація в історії України. Київ: Еко-Продакшин, 2009. 879 с.'Юрій М. Ф., Алексієвець Л. М., Калакура Я.С., Удод О.А. Україна найдавнішого часу - ХУШ століття: цивілізаційний контекст пізнання. Кн. 1. Київ - Чернівці - Тернопіль: Астон, 2012. 700 с.'Юрій М. Ф., Алексієвець Л. М., Калакура Я.С., Удод О.А. Україна ХІХ - початку ХХІ століття: цивілізаційний контекст пізнання. Кн. 2. Київ - Чернівці - Тернопіль: Астон, 2012. 696 с.. У них у тією чи іншою мірою порушуються питанняцивілізаційної ідентичності, оскільки вона не тільки похідна від цивілізації, але й один із критеріїв її повноти і зрілості. На особливу увагу в цьому циклі заслуговують студії, безпосередньо присвячені аналізу української регіональнолокальної цивілізаціїМихальченко Н. Украинская региональная цивилизация:прошлое, настоящее,

будуще. Киев: ИПиЭнИ им. И.Ф. Кураса НАН Украины, 2013. 340 с.'Рафальський О., Самчук З. Цивілізаційне перехрестя сучасного суспільства. Київ: ІПіЕнД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2018. 688 с..

Найбільш представницьким з погляду теми нашого дослідження є другий цикл, який охоплює здебільшого теоретико-емпіричні дослідження, які безпосередньо стосуються ідентифікаційного процесу та взаємодії різновидів ідентичностей. Ідеться про праці П. Гнатенка, О. Гнатюк, О. Голоденко, В. Павленка, Л. Нагорної та ін.Гнатенко П.И., Павленко В.М. Идентичность: философский и психологический анализ. Киев: Арт-пресс, 1999. 213 с.'Соціокультурні ідентичності та практики/ за ред. А. Ручки. Київ: Інститут соціології НАН України, 2002. 315 с.'Гнатюк О. Прощання з імперією. Українські дискусії про ідєнтичність. Київ: Критика, 2005. 528 с.'Нагорна Л.П. Регіональна ідентичність: український контекст. Київ: ІПіЕнД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2008. 405 с.'Черниш Н.Й. Множинність ідентичностей та множинність їхніх інтерпретацій. Вісник Львів. нац. ун-ту. Серія соціологічна. Вип. 4. Львів: Видав. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2010. С. 3-13'Черниш Н.Й. Ідентичності в сучасній Україні та стратегії їхнього вивчення. Вісник Харків. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. 2011. Вип. 941. С. 100-110.'Козловець М.А. Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. 558 с.'Степико М.Т. Українська ідентичність: феномен і засади формування. Київ: НІСД,'²⁷'²⁸'²⁹'³⁰'³¹. З-поміж праць українських гуманітаристів цього циклу найближче стоять до дослідження сутності цивілізаційної ідентичності студії Т. Вакулової, Т. Воропаєвої, Є. Галкіної, П. Гнатенка, Я. Грицака, О. Демченко, Н. Іванової, Л. Іоніна, М. Козловця, О. Коппель, Н. Корж, І. Кудрі, Н. Кузьменко, І. Куцого та ін.³²'³³'³⁴. Важливі аспекти формування цивілізаційної ідентичності відображені у працях Н. Лебедєвої, О. Мачинського, О. Михайлової, Л. Нагорної, Л. Науменко, В. Павленка, М. Поповича, М. Рябчука, С. Савоскула, Н. Черниш, М. Шульги, М. Юрія, Г. Яворської та багатьох інших ^{35;3б;37;38;39;40;41;42;43;44}. На окрему увагу заслуговує монографія С. Пирожкова і Н. ХамітоваВакулова Т. Політична ідентифікація українців: цивілізаційний вимір. Вісник СевНТУ: Політологія. 2009. Вип. 100. С. 152-156. Михайлова О. Цивілізаційна складова національної ідентичності: нові акценти інформаційної доби. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. 2012. Вип. 4. С. 338-349. Куций І. П. Категорія "цивілізаційна ідентичність" як об'єкт історіографічного дослідження: сучасні інтерпретації. Український історичний журнал. 2014. № 6. С. 113-122. Гончаревський В.Е. Цивілізаційний підхід до історії: сучасний український досвід (1991-2009). Київ: Логос, 2011. 238 с. Космина В.Г. Проблеми методології цивілізаційного аналізу історичного процесу. Запоріжжя: ЗНУ, 2011. 309 с. Калакура Я.С. Цивілізаційні орієнтири новітньої української історіографії. Історіографічні дослідження в Україні: Інститут історії України НАН України. Вип. 24. Київ: Інститут історії України НАН України, 2014. С. 23-38. Калакура Я.С. Методологія історіографічного дослідження: науково-методичний посібник. Київ: ВПЦ Київський університет, 2016. 319 с. Калакура Я.С., Юрій М.Ф. Методологічні засади цивілізаційного пізнання культури. Наукові записки ІПіЕнД ім. І. Ф. Кураса НАН України. 2016. Вип. 3-4 (83-84). С. 41-54. Салата О. Світоглядні та методологічні позиції формаційного і цивілізаційного підходів до історії. Цивілізаційні дискурси світової та української історіографії. Київ: Київ. ун-т імені Бориса Грінченка, 2017. С. 9-20. Бевз Т. Концепт ідентичності українства в умовах соціокультурних трансформацій: загрози національній безпеці в гуманітарній сфері (історіографія проблеми). Українознавство. 2020. № 3 (76). С. 178-200. Пирожков С., Хамітов Н. Цивілізаційна суб'єктність України: від потенцій до нового ^{світогляду і буття людини. Киї}в: Наукова думка, 2020. 255 с., присвячена цивілізаційній суб'єктності України, її світоглядному та антропологічному вимірах.

У третьому циклі зосереджені праці з методології цивілізаційного, антропологічного та соціокультурного дослідження ⁴ . Більшість їх авторів не оминають й принципи та методи студіювання проблем ідентичності. Власне для дослідження цивілізаційної ідентичності, її сутності та структури автори монографії керувалися цивілізаційним трактуванням історичного процесу, його антропологічним та соціокультурним розумінням.

Які особливості та переваги цивілізаційного розуміння історії, порівняно з формаційним, для дослідження ідентичності загалом і цивілізаційної зокрема? Хоча цивілізаційне трактування історії само по собі не є антиподом формаційному, але воно докорінно відрізняється передусім світоглядно. Як відомо, з формаційним підходом ув'язувались абсолютизація матеріалістичного розуміння історії, партійно-класових оцінок подій, явищ і процесів, які були доведені до канону в сталінському "Короткому курсі історії ВКП(б)" і з деякими корективами побутували до кінця 1980-х рр. Принагідно зазначимо, що у К. Маркса немає терміна "історичний матеріалізм", його застосував Ф. Енгельс, але марксистське гасло "буття визначає свідомість" і досі домінує в головах багатьох людей, особливо представників старшого покоління, включаючи й деяких істориків. Між тим, ще за життя К. Маркса його формаційну теорію гостро критикував знаний німецький філософ і економіст М. Вебер, наголошуючи не тільки на рівнозначності матеріальних і духовних детермінант суспільного розвитку, а й на пріоритеті культурно-духовних чинників, які спроможні справляти визначальний вплив на прогрес економіки і суспільства загалом.

На відміну від формаційної, цивілізаційна теорія історії базується на філософії цілісності світу, діалектичній єдності соціуму та культури, культурологічній та синергетичній парадигмах, на пріоритеті ролі людини в історичному процесі. Саме тому вона особливо важлива для дослідження локальних цивілізацій, зокрема для української, яка реформується і трансформується на шляху євроінтеграції, а відтак і для розуміння цивілізаційної ідентичності, тобто осмислення власного місця, а також ролі своєї спільноти, нації, країни у цивілізаційному просторі світу. Не випадково С. Гантінгтон охарактеризував цивілізацію як "... найбільші ми, всередині яких ми відчуваємо себе у культурному плані як дома і відрізняємо себе від усіх інших"Хантингтон С. Кто мы? Вызовы американской национальной идентичности / пер. с англ. А. Башкирова. Москва: АСТ: АСТ МОСКВА, 2008. С. 439.. ідентичність цивілізаційний історіографічний

Застосовуючи цивілізаційну теорію наукового пізнання ідентичності, автори брали до уваги, що вона сама ґрунтується на низці специфічних методологічних засад і дослідницьких пріоритетів, з-поміж яких найголовнішим поряд з історизмом є принцип антропоцентризму. Він означає, що в епіцентрі ідентифікаційного процесу перебуває людина як її рушій і творець, найбільша цінність і центр світобудови. Ідентичність виступає невід'ємною рисою людини і виявляється в усвідомленні своєї унікальності, з одного боку, й відчутті належності до певної спільноти, з іншого. Визнаючи людину головною дійовою особою в процесі ідентифікації, принцип антропоцентризму в його цивілізаційному розумінні орієнтує пострадянських дослідників на перехід від вивчення "знелюдненої" історії класів, їх боротьби, революцій і воєн - до з'ясування закономірностей розвитку людини і людства загалом, включаючи й цивілізаційні ідентичності. Це надзвичайно важливо, адже в не так далекому минулому під прикриттям гасла антропоцентризму мали місце спекулятивні намагання вихолостити з історії України цінності української людини, позбавити нас пам'яті про своїх героїв на різних етапах минувшини і сучасності, не згадувати при цьому поняття "український народ", "титульна українська нація", які є осердям Української держави, відмовитися від концепту "українська національна ідея", тобто розмити українську політичну структуру і підготувати її до повної інкорпорації у великий російський проєкт, відомий під лицемірною назвою "рускій мір".

З'ясовуючи ідентичність особи, дослідники таким способом охоплюють усі види ідентичності людини: індивідуальну, особистісну, соціальну, групову, національну, культурну, релігійну і, нарешті, цивілізаційну та ін. Як зазначає Л. Чорна, ідентичність особи становить єдність свідомих і несвідомих складових, виступає найбільш широкою категорією в термінологічному полі самовизначень людини і свідчить про певний рівень сформованості структури її особистості як соціальної властивості. При цьому між індивідуальною і соціальною ідентичностями не існує полюсних відносин. Іншими словами, ідентичність особистості, особиста та особистісна ідентичності - поняття, що відображають різні аспекти вияву ідентичності не тільки особи, але й тих груп, які вона представляє або співвідносить себе з ними.

Завдяки новітнім працям став зрозумілішим сам концепт "українська людина" як продукт природи і суспільного розвитку, представник світового людства, який усвідомлює себе частиною української спільноти, її історії, культури, національних традицій і духовних цінностей, любить Україну, захищає її інтереси, працює для її розвитку, дорожить українським громадянством Чорна Л.Г. Ідентичність особи: від групи до індивідуальності (методологічний аналіз). Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави. Київ, 2012. Вип. 13. С. 108-118. Українська людина в європейському світі: навч. посіб. /за ред. Т.С. Смовженко, З.Е. Скринник. Київ: УБС НБУ, 2015. С.13-14.'Антропологічний код української культури і цивілізації / О.О. Рафальський (керівн. автор. кол.), Я.С. Калакура, В.П. Коцур, М.Ф. Юрій (наук. ред.).У 2 кн. Кн. 1. Київ: ІПіЕнД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2020. С. 13.. Звичайно, українство далеко не одноманітне, в ньому представлені поряд з етнічними українцями представники інших етносів, люди різних вікових категорій, різного характеру, темпераменту, ментальності, не однакові за світоглядними, свідомісними, ціннісними та ідентифікаційними орієнтирами. Спираючись на методи соціальної та культурної антропології, Т. Воропаєва навела умовну типологію українців і дійшла висновку, що найважливішим і найголовнішим чинником Української Перспективи є Патріотична людина, Європейська людина, Людина опору, Постколоніальна людина та Підприємницька людина. На думку авторки, досить піддатливими для конструктивних або маніпулятивних соціокультурних трансформацій є Кризова людина, Маргінальна людина та Розчарована людина, а найбільш байдужими до Української держави, нації та української національної ідентичності є Людина споживання та Совєтська людина.

Однак відрадно, що в процесі соціокультурних трансформацій зростає кількість респондентів, які представляють Патріотичну людину, та зменшується кількість респондентів, які репрезентують Совєтську людинуВоропаєва Т. Українська людини як "HOMO ANTEMURALE". Антропологічні виміри філософських досліджень: Матеріали 7-ї міжнародної наукової конференції. Дніпро, 2018. С. 84..

Застосовуючи системно методологічний інструментарій наукового пізнання цивілізаційної ідентичності, автори особливу увагу звернули на синергетичний підхід, який винятково важливий для дослідження і моделювання складних систем, зокрема, соціокультурних процесівМетодологія наукових досліджень в парадигмі синергетики:монографія /

Є. І. Ходаківський, В.К. Данилко, Ю.С. Цал-Цалко. Житомир: Житомирський державний технологічний університет, 2009. 340 с. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз / Губерський Л., Андрущенко В., Михальченко М. Київ: Знання України, 2002. 580 с. Метельова Т.О. Цивілізація як категорія культурно-цивілізаційного аналізу. Культурно-цивілізаційний простір Європи і Україна: особливості становлення та сучасні тенденції розвитку / керівн. автор. кол. А. І. Кудряченко. Київ: Університет "Україна". С. 11-24. Стан сучасного українського суспільства: цивілізаційний вимір / за наук. ред. М.О. Шульги. Київ: Інститут соціології НАН України, 2017. 198 с.. Його цінність у тому, що дозволяє залучити та інтегрувати методи суміжних наук, зокрема етнополітології, етнопсихології, етнокультурології, соціології, і відкриває можливість забезпечити системне бачення взаємодії різних чинників формування цивілізації, ідентифікаційних, етногенетичних, націєтворчих та соціокультурних процесів. Ідеї та положення синергетичної парадигми виступають і в ролі світоглядних основ ефективного управління ідентифікаційним процесом, спрямованим на поширення цивілізаційних цінностей у рамках різних соціальних систем.

Ефективність синергетичної моделі гуманітарного дослідження цивілізаційної ідентичності набагато підвищується на тлі соціокультурного підходу як пізнавального інструменту, тісно пов'язаного із принципом антропоцентризму. Сучасна наука розглядає культуру, цивілізацію і духовність як головне поле формування ідентичності та пріоритетний критерій змісту і якості соціального життя, суспільних відносин, творення та збереження цінностей ^53,54,55. У монографії, присвяченій антропологічному коду української цивілізації і культури, наголошується, що його стрижнем виступає людина, а антропологічного коду цивілізації - суспільство. Кожна цивілізація, включаючи й українську, має свій антропологічний код, самобутній соціокультурний простір і відповідну ідентичність, органічно вмонтовану у світові цивілізаційні процесиАнтропологічний код української культури і цивілізації /О.О. Рафальський (керівн. автор. кол.), Я.С. Калакура, В.П. Коцур, М.Ф. Юрій (наук. ред.). У 2 кн. Кн.2. Київ: ІПіЕнД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2020. С. 524.. На практиці культура є базовою конструкцією, на якій вибудовується як соціальна організація суспільства, так і процес ідентифікації людини. Зрештою, суспільство як система відносин між людьми залежно від співвідношення в ній соціальності й культури розвивається від простої до складної надорганічної і далі - до соціокультурної системи, що має здатність саморозвиватися й саморегулюватися.

Реалізація методології соціокультурного повороту виводить дослідників за межі традиційного розуміння сутності людини, дозволяє трактувати її як творця, носія і втілення системи усіх суспільних відносин. Соціокультурний контент дозволяє, по-перше, інтегрувати три ключові виміри людського буття: взаємовідносини людини і суспільства, характер культури і тип соціальності. Завдяки цьому створюються додаткові умови для осмислення ролі ідентичності в забезпеченні цілісності та системності суспільства. Подруге, він визнає органічну єдність, взаємообумовленість та взаємодію культурного і соціального, що теж має важливе значення в ідентифікаційному процесі. По-третє, соціокультурне трактування історії виступає як альтернатива марксистському монізму партійно-класового підходу. Як зазначає Н. Шакун, завдяки цьому методологічному принципу історія постає "мозаїкою" культур, кожна з яких виражає унікальний спосіб життєдіяльності людейЯковенко Р.В., Самсонова К.В. Формаційний і цивілізаційний підходи у дослідженні національної економіки. Materialy VII Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji ["Naukowa mysl informacyjnej powieki 2011"]. (Перемишль, Польща, 07-15 березня 2011 р.). Przemysl: Nauka і stadia, 2011. Vol. 7: Ekonomiczne nauki. Panstwowy zarzad. S. 73-75. Шакун Н.В. Соціокультурний підхід до історії як альтернатива історичному монізму. Проблеми соціальної роботи: філософія, психологія, соціологія. Чернігів, 2018. № 1 (11). С. 111..

Новітня історіографія засвідчує, що означений принцип особливо важливий як для аналізу трансформаційних та ідентифікаційних процесів в умовах переходу від тоталітарної системи до демократичної, так і відповідного реформування суспільних відносин на основі цивілізаційних цінностей. Його дотримання дозволяє глибше усвідомити, що відчуття ідентичності людини не існує поза культурою, а це означає, що без її пізнання не можна осягнути роль людського фактору в природі і соціумі на різних історичних етапах еволюції свідомості та ментальності людини. Ось чому з погляду цивілізаційної ідентичності так важливі і необхідні подальші наукові дослідження цієї унікальної гармонії і взаємодії, адже людина творить культуру, а культура впливає на неї, значною мірою віддзеркалюється в її мисленні, свідомості, мові, в текстах, у творчості та поведінці, зрештою, в самій ідентичності.

Ключовими концептами соціокультурного підходу до осмислення цивілізаційної ідентичності є поняття "культура", "культурна ідентичність" і "соціокультурний простір"Титар О.В. Українські національні і культурні ідентичності у глобалізованому світі (на прикладі культури Слобожанщини): монографія. Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2015. 349 с.. Як зазначав вже згадуваний М. Попович, "культура є простір, в якому проходить людське життя від народження до смерті"Попович М.В. Нарис історії культури України. Київ: АртЕк, 1999. С. 7., виступаючи головною сферою діяльності людини. Людина, культура, соціум, цивілізація та ідентичність, а також знання про них перебувають у постійному розвитку, зазнають змін під впливом глобалізаційних, інтеграційних, інформаційних, демографічних та ідентифікаційних процесів як у сучасному світі, так і в Україні.

Що ж стосується співвідношення соціокультурного простору та ідентичності, то їх теж репрезентують конкретні люди, які формують цей простір і виступають носіями ідентичностей. Сама особистість у координатах соціокультурного підходу розглядається як алгоритм відносин соціуму (суспільства людей) і культури, їх тісної взаємодії. Від народження людина дедалі глибше занурюється у соціокультурний світ, ідентифікується, усвідомлюючи свою належність до певної національної і соціальної спільноти, історико-культурного (родинного, мовного, освітнього, вікового, професійного, релігійного тощо) середовища. Соціокультурна та ідентифікаційна самовизначеність людської особистості передбачає врахування різних критеріїв, способів і проявів, зокрема, самовдосконалення та самореалізації свого потенціалу, долучення до суспільного, культурного, політичного і духовного життя. Ось чому важливо утверджувати у суспільній практиці пріоритетність культурних і духовних цінностей, через які людина найповніше самореалізується, задовольняє свої потреби. Існує діалектична взаємодія цінностей і культури: вони становлять її фундамент, а предметним полем формування цінностей виступає культура. Вона, власне, й визначається через систему цінностей та ідей, що слугують індикаторами моральності суспільства.

Іншими словами, культура є підмурівком усієї будівлі суспільного життя, а цінності - осередком його духовності. Саме культура дозволяє глибше усвідомити різницю між цінностями та антицінностями. Люди, що поділяють більш-менш однакові цінності, ідентифікуються в соціальні групи, формують ідентичності, включаючи й цивілізаційну. Цінності скріплюють ідентичності, надають їм цілісності. Культурні та соціальні цінності соціуму виступають у формі національних, соціальних, політичних, моральних ідеалів, ідей, ціннісних настанов, орієнтацій, у тому числі й національної ідеї. Виконуючи роль ідентифікаційних, інтегруючих, соціалізуючих та комунікативних засад у житті суспільства, цінності забезпечують його національно-державницьку, духовновольову єдність, високий рівень самосвідомості, мобільності та організованості.

Що включає в себе система світоглядних цінностей і морально-етичних норм поведінки людей? Вона найбільш повно узагальнена в універсальній шкалі Ш. ШварцаSchwartz S., Sagie G. Value consensus and importance. A Cross National Study. Journal of cross cultural psychology. 2000. Vol. 31. № 4. URL: http://jcc.sagepub.com, яку можна розглядати як серцевину соціокультурного підходу в дослідженні цивілізаційної ідентичності. Йдеться про комплекс установчих принципів життя людини, пов'язаних із її свідомістю, переконаннями, світоглядом та почуттями. Вони орієнтують на досягнення певної мети відповідними діями й ситуаціями, виступають як стандарти, які керують вибором або оцінкою вчинків людей, подій. В усіх національних культурах, включаючи й українську, поряд з універсальними людськими цінностями, які відображають потреби, пов'язані з біологічним та соціальним життям, існують специфічні орієнтири, зумовлені конкретно-історичними особливостями та ментальністю того чи іншого народу, націокультурним контекстом.

Американський науковець Д. Макклеланд, досліджуючи зв'язок цінностей з мотивацією людини, виділив два типи мотивів: а) ті, що функціонують на основі біологічних потреб; б) ті, які функціонують на базі соціально значущих стимулів, таких як усвідомлений вибір, доцільність, винагорода, очікування тощоМакклелланд Д. Мотивация человека: Учебное пособие. Санкт-Петербург: Питер, 2007. 672 с.. Останні мають пряме відношення до формування цивілізаційної ідентичності.

З-поміж багатьох функціональних цінностей української нації, її ідентичностей особливе місце посідають національна гідність, свобода, справедливість, патріотизм, соборність і цілісність України. Наші національні цінності - це своєрідний націєоберігаючий імунітет суспільства, який водночас посилює вектор розвитку і особистості як громадянина Української держави і націїПетрочко Ж.В. Національні цінності як сучасний державницько-суспільний пріоритет. Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: зб. наук. пр. / Ін-т проблем виховання НАПН України. Київ, 2017. Вип. 20. Кн. 2. С. 146-158.. Тут закладається підґрунтя для національної, громадянської та цивілізаційної ідентичності українців. Враховуючи, що наше суспільство все ще перебуває в стані певного розколу, який всіляко підігрівається різними засобами гібридної війни Росії та її агентурою в Україні, дуже важливо утверджувати консолідуючу роль національних цінностей і культури у "зшиванні" країни та її ідентичності. Тим більше, віруси розколу та розмивання національної ідентичності найчастіше проникають у суспільну свідомість, що заважає сприйняттю української історії і культури як цілісної цінності.

У цьому зв'язку видається доцільним хоча б стисло торкнутися такої важливої теоретико-методологічної проблеми, як взаємодія нащетворчого та ідентифікаційного процесів. Як уже зазначалося, національна ідентичність не тільки не суперечить цивілізаційній, а є її ключовим сегментом. Ідеться про природний процес дедалі глибшого самоусвідомлення елітою, широким народним загалом сутнісних рис нації, її історії і базових цінностей. У формуванні національної ідентичності, яка невіддільна від етнічної та громадянської, пріоритетними є такі основоположні атрибути нації, як національна культура, національна держава, національна правова та політична системи, національний ринок, національна церква, національна мова тощо, які конструюють її ідеальний образ на основі осмислення цінностей і врахування досвіду інших народів та держав, передусім західної демократії . За свою багатовікову історію українська нація пройшла через племінний, етнічний та національний етапи розвитку і за міжнародною класифікацією Я. Крейчі та В. Велімського вважається повномасштабноюРудакевич О.М. Національний принцип: етнополітична концепція нації. Тернопіль: Вид-во ТНЕУ "Економічна думка", 2009. 292 с. Крейчі Я., Велімський В. Етнічні та політичні нації в Європі. Київ: Бв, 2005. С. 486-490.. Це означає, що вона виступає одночасно як етнічна і політична, але для успішної інтеграції нашої держави у сучасний цивілізаційний світ цього замало: необхідно завершити націєі державотворення, утвердити власну ідентичність з урахуванням загальнолюдських цінностей. Як засвідчує світовий досвід, ідентичність не народжується стихійно, вона не існує сама собою, а є ситуативною і дискурсивною, тобто твориться подібно до нації. У відомій лекції "Що таке нація?" Ернест Ренан зазначив, що нація проходить щоденний плебісцит, демонструє своє волевиявлення, самостійно визначаючи своє майбутнє. Це відбувається передусім текстами, і не так державними законами чи розпорядженнями, як творами філософів, істориків, літераторів, та митцівURL: https://fly-uni.org/blogi/ezhednevnyj-plebiscit/.

Творення української нації та самоствердження її ідентичності належить, головним чином, до модерної доби, але базується на старих історичних блоках та уявленнях. За словами Я. Грицака, українська нація, у цьому сенсі, так само як і німецька, є молодою зі старою історією, але різниця тут полягає в тому, що в українському випадку вагомішу роль відіграли літературні і мистецькі тексти, аніж тексти державні чи політичні. Справа в тому, що до 1991 року українці практично не мали реального досвіду власної національної держави, зокрема армії та школи, ефективних інструментів масової націоналізації населення, передусім селянстваГрицак Я. Українська ідентичність. Критика. 2016. Ч. 3-4. С. 18-21.. І все ж, більшість сучасних дослідників схиляються до думки про те, що українська модерна нація як політичний організм є нацією європейською, а значить - цілком цивілізованою. спроможною забезпечити нормальне державне життя та інтегруватися у світовий цивілізаційний простір.

Тут цілком доречно нагадати думку Р. Брюбейкера, який відносить Україну до так званих "націоналізаторських держав", або нових національних держав, котрі постали на уламках старих імперій і керуються у своїй політиці низкою таких принципів, як: наявність титульної національності з правом на свою державу; інтереси цієї національності тривалий час були скривджені, а тому необхідні спеціальні заходи, щоб подолати ці кривди заради історичної справедливості; національна мобілізація розгортається "знизу" з тим, щоб тиснути на державу заради запровадження відповідних змін; держава, у свою чергу, здійснює відповідні заходи законодавчого характеру щодо захисту прав титульної національностіБрюбейкер Р. Переобрамлений націоналізм. Статус нації та національне питання у новій Європі. Львів: Кальварія, 2006. С. 280. Грицак Я. Українська ідентичність. Критика. 2016. Ч. 3-4. С. 18-21., що, в свою чергу, сприяє національній ідентифікації.

У цьому контексті знову ж таки можна погодитися з думкою Я. Грицака про так званий "мобілізаційний націоналізм", тобто право нації стати засобом чи інструментом для мобілізації заради захисту своєї державності і безпеки, покращення життєвих шансів, відстоювання цивілізаційних цінностей, стати локомотивом змін, з яких починаються більш глибокі суспільні зміни. Тут доречно звернутися до схеми народження цінностей всередині "націоналізаторської держави", запропонованої Р. Брюбейкером. В українському вимірі спочатку національно свідома еліта заохочує всіх до політичної нації, потім, коли більшість погоджується, національно свідома еліта починає потрохи піднімати політичну націю на рівень етнічної і тоді процес політично-національної інтеграції перетворюється на процес українізації, як це було задекларовано ідеалами Помаранчевої революції в Україні, а відтак і Революції Гідності.

Усі ці природні процеси націєтворення невіддільні від формування української ідентичності і зміцнення національної державності, що викликає шалений спротив антиукраїнських сил, передусім путінської Росії, її прагнень розколоти Україну, розмити ідентичність, спровокувати політичну і громадянську кризу. Не випадково, що російська пропаганда маніпулятивно трактує окупацію частини Донбасу і розв'язану там війну як "внутрішній конфлікт двох Україн": між "українськими націоналістами-фашистами" Заходу та російськомовними українцями Сходу. Ці ідеологеми підтримуються і підігріваються не тільки ідеологами "руского міра", але місцевими олігархічними кланами та їх представниками у владних структурах, адже розділеними й посвареними громадянами легше маніпулювати. Необхідно також подолати стереотипи про так звану "совєтську ідентичність" та "совєтський народ" як нову спільність, синдром яких усе ще побутує у свідомості частини жителів України.

Тим часом дедалі більше українців схиляються до світової історичної традиції про необхідність державної підтримки національних цінностей, сприйняття їх усім населенням України, що цілком уписується в критерії її цивілізаційного вибору та формування цивілізаційної ідентичності.

У цивілізаційній ідентичності найповніше простежуються взаємовпливи людини і суспільства, культури і цивілізації, їх взаємодія із зовнішнім світом. Україна - частина європейського світу. Крім того, життєдіяльність українців материкової України тісно пов'язана зі світовим українством, із зарубіжними діаспорами. Нині кожен третій українець живе постійно або тимчасово в чужоземному середовищі і виступає ретранслятором у сучасний світ багатовікових надбань українського народу, а водночас пізнає це середовище, адаптується до нього і стоїть перед вибором: або розчинитися в ньому, асимілюватися з ним, або зберегти свою самобутність. Без наукового пізнання і осягнення механізму взаємодії та взаємовпливів світового українства важко уявити перспективи інтеграційних процесів в умовах інформаційного та глобалізованого суспільства.

Важливим напрямом наукового обґрунтування шляхів формування цивілізаційної ідентичності є осмислення досвіду ідентифікаційних процесів в Європейському Союзі^70,71. Його фундатори, закладаючи основи європейської ідентичності, висунули ідею "союзного націоналізму". Це означало, що всі члени ЄС, маючи спільну, хоча й не безконфліктну історію, спільну територію, багато в чому однакові культурні цінності, крок за кроком сформують європейську ідентичність. "Союзний націоналізм" Європи не передбачав можливості розширення європейського співтовариства. Однак, коли розпався так званий соціалістичний табір і перестав існувати Совєтський Союз, постала ціла низка старих і нових держав, які заявили про своє прагнення і готовність стати повноправними членами ЄС або його партнерами. Ідея "союзного націоналізму" втратила актуальність. Унаслідок низки причин не виправдала себе концепція мультикультуралізму, нові держави побоялися розчинитися в цьому європейському морі як у космополітичному проєкті, не захотіли втрачати своє національне его, свою мову, культуру, традиції. Все це спонукало лідерів ЄС до пошуку нового розуміння сутності європейської ідентичності як вищого рівня національних ідентичностей, тобто цивілізаційної, пропагуючи гасло "єдність у розмаїтті". Нарешті прийшло усвідомлення, що фундамент європейської ідентичності - це цінність людини і необхідність створення для неї комфортного середовища життя. Що це означає для України? Це означає, що ця цінність, тобто Людина, має бути покладена в основу українських реформ з тим, щоб кожен українець був захищеним і відчував себе комфортно, тобто господарем на своїй землі, у своєму домі. Шульга М. Критерії європейської ідентичності. Політичний менеджмент. 2010. № 2. С. 139-147. Щолокова Г.В. Концепт "Європейська ідентичнісь" у політичному дискурсі ЄС. Вісник Дніпропетровського університету. Політологія. 2016. № 5. С. 93-100.

Таким чином, теоретико-методологічна база і новітня історіографія цивілізаційної ідентичності представлені порівняно великим масивом праць про сутність цивілізацій, особливості сучасного ідентифікаційного процесу та методологію її дослідження, трактує цивілізаційну ідентичність як концепт, що розкриває належність того чи іншого індивіда, соціальної групи або етносу загалом до тієї чи іншої цивілізації. Спираючись на класичну теорію цивілізацій та ідентичностей, сучасна наука переконливо доводить, що цивілізаційна ідентичність не збігається з конфесійною, етнічною, національною та іншими ідентичностями, але й не затіняє і не заміняє їх. Вона виступає як вища форма індивідуальної і колективної ідентифікації, ґрунтуючись на цивілізаційних цінностях. При цьому дослідники наголошують, що Україна, перебуваючи на межі двох цивілізацій, однозначно зробила свій цивілізаційний вибір: курс на інтеграцію в Європейський Союз, оскільки історично глибше укорінена в західну цивілізацію та її цінності. Вони визначені так званими "копенгагенськими критеріями", з-поміж яких домінуючими є демократія, права людини, верховенство закону, високі соціальні стандарти, самоорганізація і самоврядування, плюралізм думок та суджень, що є похідним індивідуальних свобод, плюралізм думок та суджень як ознака розмаїття індивідуального життяКультурно-цивілізаційний простір Європи і Україна: особливості становлення та сучасні тенденції розвитку. Київ: Університет "Україна", 2010. 405 с.. Саме Європейський Союз, як наднаціональне утворення, об'єднує як колишні "Великі" нації, так і менші народи, як католицькі країни, так і православні і навіть мусульманські, має власні інститути управління, систему безпеки та фінансів. "Занурення" українства в європейський цивілізаційний та соціокультурний простір - це пріоритетний чинник реформування нашого суспільства, створення умовного європейського середовища в самій Україні, формування спільної цивілізаційної ідентичності на ґрунті спільної системи цінностей і забезпечення її сталого розвитку. По мірі євроінтеграції України, її адаптації до стандартів Європейського Союзу контури європейських цінностей будуть дедалі більше утверджуватись в українській цивілізації, в усіх видах ідентичностей, при цьому вона зберігає власні цінності і не відгороджується від надбань та традиційних зв 'язків із іншими цивілізаціями.

Концепт "ідентичність", його сутність і структура

Поняття ідентичності в науковому вимірі сформувалося як інтегративна категорія в умовах пізньокласичної пізнавальної парадигми і постмодерну, основними рисами яких є як певна невизначеність, фрагментарність, невпевненість у майбутньому, так і відкритість, різноманітність, політ у культурність, множинність, конструювання моделей суспільних відносин на підставі розуміння минулого, теперішнього і майбутнього. Ідентифікація, ідентичність, криза ідентичності стали позитивними евристиками, інструментами дослідження співвідношення колективного й індивідуального, соціального й особистого, тотожного і відмінного, реального і віртуального. З. Бауман, аналізуючи концепт ідентичності, відзначив його гносеологічну цінність для суспільства. З його точки зору, ідентичність "стає призмою, через яку розглядаються, оцінюються і вивчаються багато важливих рис сучасного життя" .

Як уже зазначалося, сучасні словникові дефініції слова "ідентичність" пов'язують його з латинським коренем "identitas" ("тотожний" - такий, що збігається з ким-, чим-небудь або наочно відповідає кому-, чому-небудь; тотожність означає властивість речей залишатися за будь-яких обставин такими самими, не втрачати своєї сутності, відповідати буттю об'єктів, суб'єктів, спільноти, бути незмінними, постійними, константними). Варто зазначити, що ідентичність належить передусім до категорії соціальногуманітарних наук (психології, соціальної філософії, культурної антропології, соціальної психології тощо), які використовують її для опису індивідів і груп як відносно стійких, тотожних самим собі цілісностейБауман З. Индивидуализированное общество /пер. с англ., под ред. В.Л. Иноземцева. Москва: Логос, 2005. С. 113. Степико М. Українська ідентичність: феномен і засади формування. Київ: НІСД, 2011. С. 33..

У філософії поняття "ідентичність" має довгу історію (від античності до теперішнього часу) і його часто інтерпретують як самототожність, самопізнання. Що ж стосується соціологів, то їх особливо цікавлять питання групової тотожності. В західній психології поняття "ідентичність" в основному співвідноситься з поняттями "Я-концепція" і "образ Я". Українська психологія трактує ідентичність як самопізнання і самовідношення, самість і "образ Я", самовизначення і соціалізацію особи.

Поняття ідентичності має складну комплексну структуру. Згідно з сучасною соціально-гуманітарною теорією, ідентичність - змінна структура, яка розвивається впродовж всього життя людини, проходить через подолання криз, може змінюватися у прогресивному або регресивному напрямах, тобто бути "успішною" (ефективною) або "негативною" (індивід заперечує будь-яку взаємодію). Виділяють два аспекти ідентичності: особистісний і соціальний, до сьогодні ведуться дискусії про те, який з них первісний щодо іншого. Вчені відзначають ще один загальний механізм або принцип ідентичності, на якому засновані соціальні взаємодії і комунікації: відмінність і ототожнення.

В онтологічному сенсі поняття "ідентичність" можна визначити як постійне рефлексійне співвідношення особистості зі своїм власним "я" через усвідомлення і прийняття себе незалежно від духовних і фізичних змін. Як "суб'єктивне, надихаюче відчуття тотожності і спадкоємності"Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис /пер. с англ. А.В. Толстых. Москва: Прогресс, 1996. С. 28., ідентичність є результатом ідентифікації, тобто тривалого процесу порівняння і співвідношення себе з іншим, з групою, з певною спільнотою. Усталена інтерпретація взаємозв'язку понять основну увагу приділяє процесуальному, інтерактивному аспекту формування ідентичності.

На сучасному етапі продовжується концептуалізація і категоризація концепту ідентичність у міждисциплінарному контексті на перехресті соціально-гуманітарних наук, розробляється структура, визначаються параметри, вивчаються близькі до нього поняття, явища і процеси (кризи ідентичності, ідентифікація, самоідентичність, самоідентифікація, самовизначення тощо). Ставиться питання про уточнену відповідність - ідентичності своєму зразку, певній сутності, про співвідношення чого-небудь з самим собою у зв'язку і нерозривності власної змінності, що трактується спостерігачем у цій ролі. В цьому випадку реальний об'єкт прирівнюється до ідеального. Водночас ідентичністю, як феноменом антропологічного, трактується як одиничність буття особистості, її самість, самовизначення особистості, екзистенційна самототожність або "сенс себе"Хантингтон С. Кто мы? Вызовы американской национальной идентичности. Москва: ООО "Издательство АСТ"; ООО "Транзиткнига", 2004. С. 65.. В цьому внутрішнє протиріччя концепту ідентичності, на яке вказував П. РікерРикер П. Я-сам как другой /пер. с франц. Москва: Издательство гуманитарной литературы, 2008. С. 57. : змішування при використанні поняття двох значень. По-перше, ідентичність як те саме, відповідне, стійке в своїй основі, що не піддається змінам у часі. По-друге, ідентичність як самість, як тотожність з самим собою, несумісне з уявленням про зв'язок людей зі змінністю оточення. Думка про незмінність особистості не дозволяє вирішити питання про її адаптацію до зовнішніх змін. Спроби примирення цього протиріччя сприяють зверненню до соціокультурної контекстуальності ідентичності. В підсумку ідентичність розрізняється як результат і процес ідентифікації - як вибір, що забезпечує безперервну динаміку ідентичностіЭриксон Э. Идентичность:юность и кризис. Москва: Издательская группа

"Прогресс", 1996. С. 341.. Результатом цього процесу є побудова моделі взаємозв'язку з зовнішнім світом. Не випадково підставу сучасного розуміння процесу ідентифікації складає концептуалізація відношення "ЯІнший", представлена в рамках символічного інтеракціонізму. Далі, зміст поняття ідентичності, що обумовлює пошук тотожності через зіставлення (речі своєму зразку), а людини з самою собою (хто - я?) і з іншими людьми (на кого я подібний?), передбачає інтерес до її зовнішніх і внутрішніх вимірів. На це вказує і залучення таких понять, як індивідуальне існування та ідентичність загального⁹ Сартр Ж-П. Бытие и ничто. Москва: Прогресс, 1988. С. 42., ідентичність колективна й індивідуальнаЭнциклопедия глубинной психологи. Т. 1. Зигмунд Фрейд: жизнь, работа, наследие /пер. с нем.; общ. ред. А.М. Боковикова. Москва: ЗАО МГ Менеджмент, 1998. С. 68., групова і персональна, зовнішня і внутрішня. У таких випадках встановлюється зв'язок між суб'єктивною сферою свідомості й об'єктивними соціокультурними явищами. На це, наприклад, націлене формулювання ідентичності як властивості психіки в концентрованому вигляді виражати уявлення про власну належність до різних соціальних, національних, професійних, мовних, політичних, релігійних, расових та інших груп або інших спільнот чи ототожнення себе з тією чи іншою людиною як втіленням притаманних цим групам або спільнотам властивостей. По мірі вивчення цього феномену ідентичності помітно акцентується розуміння його як ставлення індивіда до самого себе у контексті соціокультурної реальності з її темпоральністю в рамках дихотомій "Его-Альтер" і "Я (Ми)-Інший (Інші)". Теоретики вважають, що розрізнення зовнішньої і внутрішньої ідентичностей стає необхідною концептуальною відповіддю на складність розуміння взаємодій "Я" і оточуючого світу. Це дозволяє, наприклад, розглядати ідентифікацію як процес і спосіб ототожнення "внутрішнього" (сутнісного) і "зовнішнього" (об'єктивно-сутнього) світів людини.