Історичні, теоретичні та методологічні засади дослідження цивілізаційної ідентичності

Водночас, природний процес самоідентифікації українців не вдалося зупинити, оскільки він спирався на генетичні фактори. По-перше, питома мова. В українській мові, хоч і були місцеві діалекти, однак вони ніколи не розділяли народ так, як це було, наприклад, в Німеччині, Франції та Італії, де жителі різних регіонів з труднощами розуміли один одного навіть на рівні побутового спілкування. На теренах України люди достатньо легко розуміли один одного, незважаючи на деякі відмінності у вимові.

По-друге, релігія. З часів хрещення Русі християнська віра була вирішальною у самоідентифікації. Пізніше, після Берестейської церковної унії, греко-католицизм став другим маркером української самоідентифікації на тій самій християнській традиції. Отже, українська ідентичність формувалася як через етнолінгвістичний і культурний аспект, так і через релігійний.

По-третє, ідея свободи і незалежності. Український народ, зберігаючи пам'ять про велич Києво-Руської держави, прагнув зберегти свою самобутність, постійно відстоював свободолюбивість і право на незалежність, а це спонукало до етнічної та духовної цілісності і соборності в непростих історичних обставинах, в яких він опинявся в ХІХ-ХХ ст.

По-четверте, це система цінностей української ідентичності в її архетипічному вимірі, що є базовою для самоідентифікації. Вона побудована на таких світоглядних принципах, як: соціальна справедливість; примат духовного над матеріальним; єдність усіх людей; орієнтація на моральний вимір життя як його сенс і цінність.

Сказане підтверджує слова Макса Вебера, який акцентував увагу на тому, що розвиток цивілізації, самоідентифікація цивілізаційної ідентичності зумовлені не стільки об'єктивними законами її функціонування, скільки прагненнями, інтересами, потребами, цінностями людей, їхнім розумінням процесів суспільного розвитку, тобто суб'єктивними чинниками.

У підходах до з'ясування цивілізаційної належності України існує різне бачення на вибір її моделей: 1) наша країна, етнос якої індоєвропейський за своїм корінням, належить до євроатлантичної цивілізації; 2) вона є самобутньою східноєвропейською субцивілізацією; 3) одна її частина належить до євроатлантичної цивілізації, а інша - до євразійської (московсько-православної) цивілізації; 4) оскільки Україна не перебуває в епіцентрі жодної з цих цивілізацій, то, відповідно, не може повністю належати до якоїсь однієї з них. Ось чому логічно говорити про наявність у суспільстві хоча й суперечливих, але реально існуючих двох основних цивілізаційних ідентифікацій: євроатлантичної і християнської, ядрами яких є північноатлантична (протестантська і католицька) та східна (православна константинопольська).

Більшість дослідників схиляються до того, що в Україні все ще не розв'язана проблема подолання системної "кризи цивілізаційної самоідентифікації", яка, хоча й притаманна багатьом сучасним державам світу у зв'язку з процесами глобалізації, в нашій країні відчувається особливо гостро в контексті глибоких соціально-економічних і політичних трансформацій, олігархізації суспільства, корупції і окупаційно-гібридної війни Російської Федерації проти нашої держави. Це зумовлює цивілізаційну розколотість українського суспільства, показником чого є суперечність між декларативною орієнтацією на цивілізаційну модель розвинутого Заходу та розпливчатими уявленнями щодо тих практик, які характерні для нинішнього вектора реального розвитку.

З історії відомо, що у більшості випадків спільні цивілізаційні риси прищеплювалися народам шляхом примусу. Так було, наприклад, із розширенням просторів християнського та ісламського цивілізаційних світів у часи Середньовіччя. Примусовою була й спроба творення "совєтської цивілізації" у минулому столітті. Проте у ХХІ ст. така примусовість не тільки неприпустима, а й неможлива. Цивілізаційні зміни в сучасних країнах, особливо з поліетнічним населенням, мають відбуватися на основі суспільного діалогу й консенсусу, що сприяє демократичному вибору елітою, народом і владою траєкторії цивілізаційного розвитку. Це повною мірою стосується й України.

Що таке цивілізаційний вибір? Це вибір комфортного способу життя і цінностей, які є продуктивними для розвитку країни та її громадян. І вже на цій основі обираються моделі внутрішнього життя, зовнішньополітичні партнери, союзи, блоки тощо. Тому цивілізаційний вибір - це вибір не місця у світі, а парадигми і стратегій реалізації власного поступу у світі.

При цьому не слід забувати, що цивілізаційний вибір країни не повинен суперечити архетипам традиційної культури й особливостям ментальності її населення. Звісно, цивілізацію не можна обрати в готовому вигляді, вона органічно розвивається протягом багатьох століть. Проте розвиток цивілізації постійно потребує усвідомленого вибору суспільством того чи іншого шляху його розвитку. Отже, цивілізаційний вибір країни передбачає певну корекцію цивілізаційного розвитку, модернізацію цивілізаційного проєкту, в якому і буде визначено спосіб життя та цінності як усвідомлені орієнтири суспільства і держави.

Здійснивши і законодавчо закріпивши свій цивілізаційний вибір, Україна покликана конкретизувати свій власний цивілізаційний проєкт - образ майбутнього на основі стратегії вільної, гідної та ефективної самореалізації у світі, в процесі якої національно-культурна самобутність народу буде органічно поєднана з цивілізаційним поступом. Інакше кажучи, цивілізаційний проєкт України має перетворити її у повноправного суб'єкта геополітики та історії, а її громадян - у захищених, вільних і щасливих.

Цивілізаційний проєкт України, як і будь-який інший, є ідеальною і бажаною моделлю соціуму. Проте для того, щоб ця модель не залишилась утопією, в її побудові необхідно враховувати реальні тенденції розвитку суспільства і світовий досвід. Передусім слід усвідомлювати, що наявний цивілізаційний розвиток України є доволі суперечливим явищем, в якому маємо поєднання спрямованості до гуманізації, забезпечення гідності й самореалізації людини, характерних для "відкритого суспільства", з тенденціями олігархічного неофеодалізму. Цивілізаційний проєкт України має бути втіленням формування суспільства розвитку людини, її самореалізації і утвердження гідності. Це передбачає надання справедливих і рівних умов для здобуття освіти, праці, для ефективного використання "соціальних ліфтів". Для цього потрібно актуалізувати відповідну атмосферу у суспільстві. Йдеться насамперед про суспільство толерантності і діалогу, в якому була б відповідність цивілізаційного розвитку України з архетипами культури та ментальними особливостям людей, що в ній живуть, суспільство довіри та соціального і політичного партнерства ¹⁷ .

Таким чином, продуктивний цивілізаційний світ України може стати реальністю лише на основі світоглядних трансформацій і європейської самоідентифікації українських ідентичностей. І ці трансформації не можуть нав'язуватися або укорінюватися шляхом маніпуляцій, адже це призводитиме до їх спотворення або до рецидивів синдрому совєтської свідомості.

Размещено на Allbest.ru