Управління міжнародною конкурентоспроможністю

Сенс цієї стратегії полягає не просто в спеціалізації, але і в зосередженні зусиль на випуску продукції, яка користується обмеженим попитом. Такі фірми намагаються ухилитися від прямої конкуренції з провідними корпораціями тому, що боротьба з гігантами у виробництві стандартної продукції завідомо приречена на провал. Зате в урахуванні спеціальних запитів споживача переваги на боці тієї фірми, яка присвятила свою діяльність їх вивченню і задоволенню. І тут гігантський розмір фірми з позитивної якості перетворюється в недолік, перевагу одержують малі і середні фірми.

Комутантна (пристосовницька) стратегія переважає при звич-му бізнесі у місцевих (локальних) масштабах. Сила малого неспеціалізованого підприємства полягає в його кращій пристосованості до задоволення невеликих за обсягом (а іноді короткочасних) потреб конкретного клієнта.

Численні малі підприємства, які створюються для кожного конкретного випадку виконують роль з'єднувальної тканини економіки. Лише комутанти готові використати кожну можливість для бізнесу, тоді як інші фірми строго дотримуються свого виробничого профілю. Підвищена гнучкість стає джерелом сили комутантів у конкурентній боротьбі.

Експлерентна (піонерська) стратегія. Ця стратегія конкур боротьби пов'язана зі створенням нових або радикальним перетворенням старих сегментів ринку. Це не просто вдосконалення товарів і послуг, а дуже ризиковий пошук революційних рішень. Н-д, такі фірми можна знайти серед першопроходців випуску персональних комп'ютерів ("Еппл", "Зеніт", "Осборн" та ін), біотехнології ("Джінетек").

Головний фактор сили експлерентів пов'язаний з випередженням у впровадженні принципових нововведень. Така компанія намагається створити новий ринок і одержати вигоди з первісної одноосібної присутності на ньому.

За М.Портером можна остаточно виділити наступні види конкур-х стратегій підприємства:

Стратегія лідерства за витратами - передбачає зниж-ня повних витрат на в-цтво товару чи послуги і на цій основі зниження реалізаційних цін, що приваблює переважну більшість клієнтів (покупців, споживачів).

Стратегія широкої диференціації - спрямована на надання товарам підприємства специфічних рис, що відрізняють їх від товарів конкурентів, що в свою чергу також приваблює споживачів.

Стратегія оптимальних витрат - дає можливість покупцям отримати за одні і ті ж гроші більшу цінність за рах поєднання високої корисності, внаслідок диференціації товару, з низькою ціною.

Стратегія ринкової ніші або фокусування у свою чергу поділяється на стратегії:

сфокусована стратегія низьких витрат - орієнтується на вузьку ринкову нішу споживачів, де підприємство випереджає своїх конкурентів за рахунок більш низьких витрат виробництва;

сфокусована стратегія диференціації - орієнтується на вузьку ринкову нішу споживачів, яких підприємство забезпечує диференційованим товарами та послугами, що найбільш відповідають їх потребам та смаку.

Крім названих за Портером, виділяють ще п'ятий вид конкур стратегій - стратегія упередження, яка найчастіше використ-ся підпр-ми у галузях, що знаходяться на початкових стадіях жит циклу, та пов'язані з формуванням стратег-го потенціалу випередження, який не завжди або важко нейтралізується конкурентами.

26. Конкурентні стратегії у сфері малого бізнесу

Дрібні підприємства концентрують свої зусилля на локальних потребах, яким властивий ряд специфічних рис:

- невеликі за розмірами і пов'язані з обмеженим колом клієнтів.

- спрямовані на різнорідні види товарів (послуг). Їх не можна задовольнити за допомогою високоефективного серійного виробництва.

- численні. Локальні потреби існують у всіх галузях народного господарства, а деякі з галузей за самою своєю природою повністю розпадаються на локальні виробництва.

- мінливі.

Головне в стратегії малих підприємств - гнучкість. У компанії немає могутнього високопродуктивного обладнання, але вона може на відміну від гігантів виконувати і дрібні замовлення. Фірма не нагромадила спеціальних знань в якийсь вузькій області бізнесу, але вона може пристосуватися до змін попиту, радикально змінюючи сферу своєї діяльності. Однак для досягнення успіху гнучкість має стати усвідомленою і агресивною політикою. Нестача капіталу, відсутність високих технологій і особливих неповторних продуктів у виробничій програмі глава фірми повинен компенсувати підприємницькою хваткою.

Для виживання в конкурентній боротьбі малі підприємства частіше за все обирають один з трьох варіантів поведінки:

- діяльність в сферах, що традиційно обслуговуються тільки дрібним бізнесом;

- виконання функцій субпостачальника нескладних деталей чи напівфабрикатів для більш крупної компанії;

- випуск товарів або послуг, що копіюють чужі вироби.

Переваги малої фірми в порівнянні з іншими видами компаній визначаються:

1. Високою керованістю й ефективністю управління. Малі розміри фірми дозволяють господарю прослідкувати за всім самотужки.

2. Можливістю раціональної організації підприємства, обумовленою максимальним зближенням менеджменту, маркетингу та виробничого процесу.

3. Наявністю унікальних, нетипових для інших фірм мотивів підприємництва. Там, де прибуток невеликий - а це не рідкість в дрібному бізнесі, - безкорислива любов до справи є великою перевагою. Власна ж справа створює оптимальні можливості для реалізації мотивів та схильностей до підприємницької діяльності.

4. Низькою капіталоємністю, швидкою окупністю вкладень, невисокими експлуатаційними та накладними витратами підприємства.

5. Мобільністю, здатністю до швидкого реагування на зміни кон'юнктури ринку, оперативністю освоєння нової продукції та зміни обсягів виробництва в межах виробничих можливостей.

6. Здатністю до якнайповнішої мобілізації доступних ресурсів, включаючи оперативне використання досягнень науково-технічного прогресу (у технічній, економічній, організаційній, інформаційній сферах).

7. Підтримкою держави. Незалежні дрібні господарі традиційно розглядаються як уособлення національної заповзятливості і найбільш цінний соціальний шар, так званий середній клас, що стабілізує політичну і економічну ситуацію в країні. В Україні малі підприємства мають можливість вести фінансовий облік за спрощеною системою, а також обирати альтернативні методи оподаткування (наприклад, єдиний податок).

Використання дрібними фірмами різноманітних прийомів виживання не позбавляє їх від «природженої» вади стратегії - низької міри стійкості. Ці фірми стійкі і незламні тільки як клас.

Якщо ж у малої фірми за сприятливих обставин з'являється можливість вирости, вона має чотири варіанти поведінки:

- збільшити свою ефективність та на цій базі добитися низьких питомих витрат («силова стратегія»);

- виробити ефективну спеціалізацію, що захищає від конкурентів;

- не змінюватися і стати легкою здобиччю для першого ж сильного супротивника;

- просто не збільшувати розмірів свого бізнесу, так як це роблять на Заході більшість власників малих фірм, які не бажають радикального їх збільшення.

27. Конкурентоспроможність суб'єктів міжнародних економічних відносин в умовах глобалізації

В сучасних умовах головними суб'єктами МЕВ виступають:

§ національні господарства

§ регіональні інтеграційні угруповання країн (ЄС, НАФТА та інші)

§ транснаціональні корпорації (ТНК)

§ міжнародні організації (ООН, МВФ та інші)

У процесі глобалізації зростають обсяги і розмаїття транскордонних переміщень, товарів, послуг. Високими темпами розширюються міжнародні потоки капіталу. В нових умовах міжнародної економіки торгівля ресурсами для країн, що розвиваються, і так званих наздоганяючих країн часто перетворюється в «економічну пастку». Недоліки у визначенні світових цін на ресурси, зокрема, за відсутності незалежного контролю за ними з боку світової спільноти, перетворюються в ще одне, суттєве джерело багатства ТНК, розвинених країн і є причиною розширення прірви між цими країнами та країнами, що розвиваються.

Глобалізація фінансового сектора призвела до значного зростання інвестиційних потоків. Адже надії на широке залучення іноземних інвестицій можуть стримуватися розумінням того, що нинішня фінансова система перетворилася, по суті, в глобальний спекулятивний грошовий конгломерат, що функціонує не в інтересах розвитку національних економік, зростання виробництва і рівня життя людей, а в інтересах зміцнення позицій найбільш розвинених країн світу.

В один з механізмів несправедливого розподілу доданої вартості у світовому масштабі перетворився міжнародний фондовий ринок. Операції корпоратизованих переробних підприємств з цінними паперами на міжнародному фондовому ринку можуть обернутися великими збитками.

Лібералізація міжнародних економічних відносин сприяла створенню для транснаціональних суб'єктів господарювання можливостей управляти корпоративним економічним процесом незалежно від кордонів, національних політик та інтересів тощо, сповна використовуючи особливості ресурсного потенціалу й економічного стану країн свого розміщення, орієнтуватися фактично на власну мету діяльності. Це потребує висококваліфікованих менеджерів, здатних конкурувати на рівних з зарубіжними «акулами бізнесу».

В основі різних інструментів забезпечення прибутків транснаціональних компаній лежить доходність науково-технічної продукції. Тож може здатися привабливим порівняно легкий шлях входження на міжнародні ринки - стати асоційованим або в іншій організаційній формі членом транснаціональної компанії з функцією постачальника сировини. Це водночас може означати стати не тільки сировинним, а й економічним придатком цієї компанії.

В розвинутих країнах фактично сформувалася економіка нового типу, орієнтована на інноваційну модель розвитку, в якій визначальну роль відіграють інтелектуальний капітал і високі технології. ТНК і високо розвинуті країни повною мірою використовують інноваційну ренту («квазіренту») для отримання надприбутків. Процес глобалізації веде до нерівномірного вилучення доходів у населення всього світу і все більшої концентрації ресурсів, багатства у надрах ТНК, країн їх базування.

28. Конкурентоспроможність України в глобальній економічній системі

За рейтингами міжнародних економічних організацій Україна за рівнем конкурентоздатності посідає одне з останніх місць. Курс уряду на лібералізацію зовнішніх відносин не виправдав покладених на нього надій і не реалізував конкурентні переваги України.

Через не конкурентоспроможність занепадають цілі галузі, які можуть переробляти сировину, а деякі функціонуючі галузі не повністю використовують свої виробничі потужності.

Вплив глобалізації на національну економіку досить складний та суперечливий. Існують як позитивні, так і негативні сторони. Позитивні сторони очевидні: по-перше, це можливість брати активну участь в обговоренні режимів регулювання міжнародних економічних відносин, а не бути осторонь, як це спостерігається тепер.

По-друге, відбудеться скорочення витрат на здійснення зовнішньоекономічних операцій, що є дуже важливо, оскільки загальне підвищення цінової конкурентоспроможності українських виробників найактуальніше питання сьогодення.

Забезпечення інвестиційної привабливості України для іноземних інвесторів за рахунок приєднання країни до загальноприйнятих у світі регулятивних норм також є однією із позитивних сторін, оскільки сучасному становищу держави не позаздриш. Іноземні інвестори не довіряють політичній та економічній нестабільності в країні і тому забирають свої капіталовкладення, а це негативно впливає на розвиток виробничої промисловості.

Позиція, яку зараз підтримує Україна приведе до збільшення можливостей входження країни до великих міжнародних коопераційних проектів, що в перспективі можуть забезпечити істотне підвищення конкурентоспроможності та розширити можливості більш вільного доступу до зарубіжних ринків за рахунок зменшення тарифних і нетарифних перешкод.

Але для України стратегічно важливою метою має стати стимулювання структурних реформ усередині країни, спрямованих на забезпечення конкурентоспроможності у відкритому ринковому середовищі, що є стратегічно важливою метою.

З іншого боку, глобалізація спричинює серйозні негативні наслідки - вона загрожує майбутньому людської цивілізації, шкідливо впливає на клімат, погіршує якість та рівень життя. Виникає пригнічення розвитку окремих галузей (секторів) національної економіки, які виявляються не готовими до повноцінної міжнародної конкуренції, заміщення їх імпортом.

В умовах глобалізації спостерігається зниження ролі національної держави, втрата нею державної ідентичності, цілісності. Причому сили, які завуальовано руйнують державу, мають транснаціональну природу.

Глобалізація веде до зростання конкуренції у світовому масштабі, викликає поглиблення спеціалізації та поділу праці із властивими їм наслідками - зростанням продуктивності праці та скороченням витрат. Для національних виробників немає достатньої внутрішньої мотивації застосування інновацій, що дає можливість іноземним конку рентам використовувати суперечності внутрішнього законодавства для знищення контрагентів на внутрішньому ринку. У такій ситуації інтеграція позначається на руйнації цілих галузей, прикладом чого є тютюнова промисловість. На даний час Україна не використовує всі свої конкурентні переваги (дешева робоча сила, достатня ресурсозабезпеченість деякими видами сировини, використання вигідного геоекономічного розташування тощо), оскільки офіційний сектор економіки неефективний. Натомість конкуренти України широко застосовують високі й запатентовані технології, стимулюють виробництво унікальних товарів, всебічно залучають наукову еліту, кредитують інновації. Отримані результати дозволяють країнам-конкурентам знижувати собівартість виробництва й оволодівати новими ринками збуту. Покращити становище України на світовому ринку можливо завдяки застосуванню ефективної інноваційної та зовнішньоекономічної політики. Головним завданням інноваційної політики держави в епоху поширення глобалізацій них процесів має стати забезпечення збалансованої взаємодії наукового, технічного і виробничого потенціалів, вдосконалення механізму активізації інноваційної діяльності суб'єктів підприємництва, поширення інновацій по усіх сферах економіки.

29. Конкуренція на основі інвестицій та інновацій (за підходами М. Портера)

Активізація теоретичних досліджень з проблем підвищення конкурентоспроможності національної економіки та ролі в цьому процесі інноваційної моделі економічного розвитку бере свій початок з опублікування в 1990 році всесвітньо відомої фундаментальної праці М. Портера „The Competitive Advantage of Nations"

Портер виходить з того, що "конкурентна перевага" створюється та здійснюється у зв'язку з певними умовами країни базування фірм.

М.Портер аналізував чотири види конкурентних стратегій -- на основі «чинників» (природних ресурсів, дешевої робочої сили тощо), інвестицій, інновацій і багатства (накопичених ресурсів), показавши, що економічного домінування домагаються країни, що конкурують на основі інновацій.

Фірми домагаються конкурентної переваги, знаходячи нові способи конкуренції в своїй галузі, з якими виходять на ринок, що можна назвати таким поняттям, як „нововведення". Нововведення, у широкому розумінні, містить і поліпшення технології, і удосконалювання методів ведення справ. Воно може виражатися як у зміні товару, виробничого процесу, так і в нових підходах до маркетингу. Фірми-новатори не тільки передбачають можливі зміни, але і прискорюють їх. Велика частина змін має еволюційний, а не радикальний характер. І досить часто акумуляція невеликих змін дає більше, ніж великий технологічний прорив.

Загальновизнано, що ефект масштабу, передова технологія і диференціація продукції створюють сприятливі умови для торгівлі, експорту. Але які фірми і з яких країн мають ці переваги? Чому країна домагається міжнародних успіхів у тій чи іншій галузях?

Портер, відповідаючи на ці питання, виділяє умови, що впливають на конкурентну перевагу країн:

1. Визначені факторні умови необхідні для успішної конкуренції в даній галузі. Наприклад, кваліфікована робоча сила чи інфраструктура.

2. Попит на внутрішньому ринку. на продукцію чи послуги, що пропонуються даною галуззю.

3. Наявність у країні пов'язаних та підтримуючих галузей,конкурентоспроможних на міжнародному ринку.

4. Умови, що існують у країні для створення і діяльності фірм, а також сам характер конкуренції на внутрішньому ринку.

Крім того, існують ще такі чинники, як випадкові події і дії урядів, які істотно впливають на умови розвитку підприємництва в країні.

Взаємодія системи детермінантів приводить до того, що конкурентспроможні галузі розподіляються в економіці країни нерівномірно. Вони об'єднані в „кластери" (пучки), що складаються із залежних одна від одної галузей. Аналіз взаємодії детермінантів в окремих кластерах має велике значення, тому, що дозволяє зрозуміти, чому «вмирають» національні галузі [2]. Таким чином, згідно з концепцією Портера високий рівень конкурентоспроможності національних фірм в сучасних умовах : тягається шляхом активізації конкуренції в домінуючих національних кластерах. Розповсюдження інновацій та розвиток внутрішньої конкуренції за межі цих кластерів приводить в остаточному підсумку до зростання конкурентоспроможності національної економіки.

В цілому портеріанський підхід до джерел національних конкурентних переваг, серед яких головне місце відводиться географічній близькості фірм, збігається з поглядами на взаємодію між підприємствами, галузями, державними і змішаними інститутами, що впливають на ч новації, конкурентоспроможність та економічне зростання. Але необхідно усвідомлювати, що цей підхід базується на неокласичній традиції та відображає американську модель інноваційної політики, в основу яких покладено принципи вільної конкуренції та максимальної автономії підприємництва.

30. Корпоративні стратегії диверсифікації

Нині у світі переважає тенденція диверсифікації, з якою пов'язують розширення товарної номенклатури, створення нової продукції для нових ринків, освоєння суміжних галузей виробництва.

Диверсифікація дає переваги в конкурентній боротьбі, оскільки збільшує можливості маневрування в умовах зміни кон'юнктури, забезпечує стійку частку ринку, знижує ризик інноваційної діяльності, підвищує ефективність використання науково-дослідних робіт, дозволяє підприємству створювати виробництва в інших галузях.

Розрізняють три види стратегій диверсифікації:

1. Стратегія горизонтальної (концентричної) диверсифікації. Підприємство додає до продукції своєї номенклатури нову продукцію, яка виробляється із використанням тих самих технологій, має подібне експлуатаційне призначення або потребує аналогічних маркетингових програм і обслуговування.

2. Стратегія вертикальної диверсифікації базується на тому, що діюча виробнича програма доповнюється продукцією попередніх та наступних ступенів.

3. Латеральна (конгломератна) диверсифікація здійснюється тоді, коли підприємство приймає рішення організувати виробництво в цілком нових галузях, які не збігаються з його основною діяльністю, а отже, немає жодного зв'язку між традиційною і новою продукцією. Така диверсифікація організаційно складніша, є дуже ризикованою та застосовується передусім у тих випадках, коли діяльність у межах однієї галузі обмежує зростання обсягів продаж і розвиток підприємства. Здійснити її можуть лише фірми зі значним науково-технічним, технологічним і фінансовим потенціалом.

Диверсифікація як стратегія виходу на ринок потребує великих витрат і повинна бути ретельно обґрунтована. В усіх випадках диверсифікація має на меті досягнення максимального зиску від наявних і нових товарів та ринків, розширення збуту, збагачення асортименту продукції, що виробляється. Диверсифікація є також засобом підвищення стійкості підприємства на ринку і зниження ризику банкрутства. Вона дає можливість підприємствам «триматися на плаву» при складній економічній кон'юнктурі за рахунок випуску різноманітного асортименту.

Процес диверсифікації може бути успішним і дозволяє підсилити конкурентні переваги підприємства лише тоді, коли вона вигідна структурним підрозділам підприємства. Для того, щоб впровадження процесу диверсифікації приносило вигоду, необхідно дотримання наступних умов:

здійснювати постійний пошук можливостей поділу виробництва продукції і надання послуг в існуючих структурах;

робити ревізію взаємозв'язків між існуючими структурними підрозділами підприємства;

оцінювати можливості наступної ефективної реорганізації структури підприємства;

використовувати при проведенні диверсифікації накопичений досвід і знання;

створювати основу для спрощення в розумних межах горизонтальних взаємозв'язків між робітниками підприємства.

Диверсифікація підприємницької діяльності повинна базуватися на реальних можливостях підприємства. Мінімізувати комерційний ризик, глибоко і докладно обґрунтувати прийняття важливого рішення можна за допомогою проведення наступних заходів:

розробки моделі споживчих очікувань стосовно нової продукції або послуги;

запровадження механізму прогнозування, створення і використання нової продукції (послуги). Такий механізм вимагає застосування випереджальної бази порівняння при плануванні оновлення товару, що забезпечує його конкурентоспроможність саме на момент продажу, а не на момент виробництва

Здійснення обґрунтованої диверсифікації в потрібний момент часу, як правило, сприяє припливу позик у виді прямих інвестицій коштів і збільшенню збуту продукції, що випускається.

31. Методика експертної оцінки конкурентного середовища (на основі моделі п'яти конкурентних сил М.Портера)

Конкурентне середовище- це комплекс чинників, які забезпечують життєздатність та довгострокову прибутковість організації, на які вона має обмежений вплив через встановлення ефективних комунікацій зі споживачами, постачальниками, існуючими та потенційними конкурентами, інвесторами, кредиторами, посередниками, підрядниками, бізнес-партнерами тощо. Об'єктом діагностики конкур сер-ща є проміжне сер-ще компанії. Концептуальною основою діагностики конкурентного (проміжного) середовища на релевантному ринку є модель п'яти конкурентних сил, запропонована М. Портером (1980 р.), яка виходить з того, що спроможність фірми реалізувати свою конкурентну перевагу на релевантному ринку залежить не лише від інтенсивності боротьби з безпосередніми конкурентами, але й від комплексу діючих на ринку конкурентних сил. До них М.Портер віднос:

1. загрозу появи нових конкурентів (місткість ринку;пит витрати на в-во;ступінь диференціації продукції;необхідний обсяг капітальних вкладень;розвиненість інфрастр-ри;консерватизм с-ми постачання; доступність каналів розподілу;реакція існуючих конкурентів.)

2. наявність товарів-замінників(наявність ефектив тов-замін; обсяги вир-ва тов-замін;маркет політика виробників тов-замін;вподобання покупців щодо тов-замін;різниця цін на товар-оригінал та на його замінники.)

3.вплив спож-в продукції (лояльність покупців до товарів під-ва;

важливість товару для покупця;пит вага споживача у заг обсязі продаж під-ва; купівельна спроможність спож-ча;чутливість до зміни цін;ступінь поінформованості про товар;рівень вертикальної інтеграції сп-ча;ступінь організованості сп-чів.)

4.вплив постачальників(к-ть та рівень концентрації пос-в; договірна політика пос-в;витрати на зміну пос-ка;важливість товару, що постачається; небезпека прямої та зворотної інтеграції;ступінь диференціації продукції, яка постачається; наявність ефективних замінників продукції, що постачається.)

5.вплив існуючих на ринку конкурентів - інтенсивність конк-ї(к-ть конкурентів;динаміка розвит ринку;рентаб ринку;ступінь стабільності ринк частки; заг показник інтенсив конкуренції; незаконні методи конкуренції; переваги головних конкурентів )

Наступним етапом діагностики є характеристика конкурентних сил та визначення типу ринку, що здійснюється експертним шляхом на основі моделі “п'яти сил” М.Портера. Для оцінки впливу окремих факторів конкурентного сер-ща доцільно використовувати 3-х бальну шкалу: 1 бал - слабкий вплив, 2 бали - помірний вплив і 3 бали - сильний вплив. По кожній конкурентній силі підраховується середнє значення її впливу. За рез-ми експертної оцінки конкур сил розрах коеф заг впливу конкур сер-ща на д-ть під-ва:

Квпл=0,2*Інк+0,2*Ітз+0,3*Іпок+0,1*Іпост+0,2*Ік

Коефіцієнти при індексах відображають відносну вагомість впливу конкур сил на компанію. Найбільш важливою є сила впливу споживачів на д-ть компанії, оскільки залежно від її рівня досліджуване сер-ще може бути кваліфікованим як “ринок споживача” або “ринок виробника”.

Показник заг впливу конкур сер-ща на рівні менше 1,5 означ максим сприятливе для розвитку компанії сер-ще, мін вплив конкур сил, тобто ситуацію, в якій ринкова позиція компанії є близькою до монопольної. Зн-ня коефіцієнту заг впливу більше 2,5 несприятливу для розвитку під-ва ринкову ситуацію з макс впливом конкур сил, що свідчить про тип ринку, близький до умов чистої конкуренції.

32. Методика оцінки глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму(ВЕФ)

Найпопулярнішими дослідженнями, які використовують кількісні та якісні методи оцінювання конкурентоспроможності, стали Щорічник світової конкурентоспроможності Інституту менеджменту і розвитку та Доповідь про глобальну конкурентоспроможність ВЕФ. У 2003 р. рейтинг КС визначався для 102 країн світу згідно з Growth Competitiveness Index (GCI) та Business Competitiveness Indeх (BCI).

Розрахунок ВСІ відповідає методиці мікроекономічного індексу. Експерти цієї організації виділяють наступні основні фактори, які впливають на економічне зростання будь-якої країни світу, а саме: технології, суспільні інституції та макроекономічне середовище. Тому при побудові індексу GCI (ІК) розраховували три індекси: технологічний, громадських інституцій та макроекономічного середовища. На його основі виявляють спроможність національних економік досягати сталого розвитку у середньостроковому періоді. Ці індекси розраховуються як за аналітичними даними, так і за даними анкетувань. Всі аналітичні дані конвертовані з допомогою наступного розрахунку:

Крім того, всі країни згруповані як ключові інноватори (core innovators) та не інноватори (non-core innovators). Критерієм такого поділу послугував показник кількості патентів, зареєстрованих на 1 млн. населення в США у 2001 році (більше, ніж 15). Таких ключових технологічно-інноваційних країн є 24, а 56 країн було віднесено до групи технологічно неключових економік. Тому для першої групи загальний індекс конкурентоспроможності розраховується як,

де Im -- технологічний індекс,Iс.ін. -- індекс суспільних інститутів,Iм.с. -- індекс макроекономічного середовища.

А для неключових інноваторів відповідно:

,

Технологічний індекс також окремо розраховується для цих груп країн, а саме для країн першої групи:

,

де Iін -- інноваційний субіндекс,Ііт -- субіндекс інформаційних технологій.

Для країн другої групи:

,

де ТТ -- технологічний трансфер

Індекс суспільних інститутів розраховують як

де Кз -- субіндекс законності, К -- субіндекс корупції

Індекс макроекономічного середовища розраховують

де Мс -- субіндекс макроекономічної стабільності,Ік -- субіндекс кредитоспроможності країни,Іуп -- субіндекс державних витрат у ВВП.

Індекс зростання конкурентоспроможності розглядає джерела приросту ВВП на душу населення, тобто майбутнє конкурентоспроможне зростання економіки, можливості досягати сталого розвитку. Проте особливістю методики ВЕФ та Центру міжнародного розвитку при Гарвардському університеті, який активно співпрацює з ВЕФ є поєднання макро- та мікроконкурентоспроможності країн в умовах глобалізації.

33. Методика оцінки конкурентного середовища підприємства

Діагностика конкурентного середовища та аналіз діяльності конкурентів є найважливішою стадією процесу управління конкурентоспроможністю підприємства. Конкурентне середовище -- це результат і умови взаємодії великої кількості суб'єктів ринку, що визначає відповідний рівень економічного суперництва і можливість впливу окремих економічних агентів на загально ринкову ситуацію.

Модель п'яти сил конкуренції Портера (1980 р.) є найбільш розповсюдженим, потужним інструментом для систематичної діагностики основних конкурентних сил, що впливають на ринок, оцінки ступеня впливу кожної з них та визначення характеру конкурентної боротьби на даному ринку До них М.Портер віднос: загрозу появи нових конкурентів, наявність товарів-замінників,вплив спож-в,вплив постачальників, вплив існуючих на ринку конкурентів - інтенсивність конк-ї.

Наступним етапом діагностики є характеристика конкурентних сил та визначення типу ринку, що здійснюється експертним шляхом на основі моделі “п'яти сил” М.Портера. Для оцінки впливу окремих факторів конкурентного сер-ща доцільно використовувати 3-х бальну шкалу: 1 бал - слабкий вплив, 2 бали - помірний вплив і 3 бали - сильний вплив. По кожній конкурентній силі підраховується середнє значення її впливу. За рез-ми експертної оцінки конкур сил розрах коеф заг впливу конкур сер-ща на д-ть під-ва:

Квпл=0,2*Інк+0,2*Ітз+0,3*Іпок+0,1*Іпост+0,2*Ік

Коефіцієнти при індексах відображають відносну вагомість впливу конкур сил на компанію. Найбільш важливою є сила впливу споживачів на д-ть компанії, оскільки залежно від її рівня досліджуване сер-ще може бути кваліфікованим як “ринок споживача” або “ринок виробника”.

конкур сер-ща на рівні менше 1,5 означ максим сприятливе для розвитку компанії сер-ще, мін вплив конкур сил, тобто ситуацію, в якій ринкова позиція компанії є близькою до монопольної. Зн-ня коефіцієнту заг впливу більше 2,5 несприятливу для розвитку під-ва ринкову ситуацію з макс впливом конкур сил, що свідчить про тип ринку, близький до умов чистої конкуренції.

Процес діагностики конкурентного сер-ща компанії включ етапи:

1. Вияв фірм, що знаходяться на релевантному зовн ринку; визначення прямих конкурентів; побудова карти стратегічних груп конкурентів.

2. Збір вихідної інфо та приведення ек показ до співставного виду.

3. Визнач типу обраного ринку та розрахунок хар-к, що відображають рівень впливу на під-во конкурентних сил.

4. Розрахунок узагальнюючих показників інтенсивності конкуренції та оцінка ступеню монополізації ринку.

5. Аналіз конкур позицій компаній на релевант зовн ринку(визн ринк часток на поч і кін періоду; розрахунок сер ринк частки, формув груп фірм, які знаходь на ринку і розрахунок сер ринк частки для кожної групи;розрах темпів приросту ринк часток кожної фірми та визначених груп; фактор аналіз динаміки ринк частки компанії;визнач виду статистич розподілу ринк часток.)

6. Побуд конкур карти ринку, виявлення стратег положень фірм на релевант ринку, ситуаційний аналіз і прогнозування конкурентної стратегії фірми.

Важливим етапом діагностики конкурентного середовища є оцінка інтенсивності конкуренції. Існує ряд методик оцінки інтенсивності конкурентної боротьби та визначення рівня монополізації ринку. Інтенсивність конкуренції (UД), тим вища, чим нижчий коефіцієнт варіації ринкових часток.

34. Методики оцінки конкурентоспроможності підприємств

Конкурентоспроможність фірми на міжн рівні визнач наявністю значної долі її продукції в обсязі експорту або обсягом прямих інвестицій, які вона вкладає в дочірні, спільні та інші під-ва за кордоном. Щоб оцінити КС фірми на світовому ринку, потрібно визнач частку цієї фірми в сукуп експорті країни.

Осн групи показн оцінки КС під-ва:

-показники ефективності виробничої діяльності;

-фінансовий стан підприємства;

-ефективність організації збуту та просування товару;

-конкурентоспроможність товару.

Конкурентна перевага підприємства - це ступінь реалізації конкурентного потенціалу суб'єктів господарської діяльності, це фактично реалізована можливість, що зафіксована реальним та очевидним визнанням споживача. КС під-ва тим вища, чим вищий рівень конкурентних переваг лежить в основі її забезпечення.

Методи оцінки рівня міжн КС під-ва на релевантному зовн ринку ряд методик оцінки інтенсивності конкурентної боротьби та визначення рівня монополізації ринку. Інтенсивність конкуренції (UД), тим вища, чим нижчий коефіцієнт варіації ринкових часток.

35. Методики оцінки конкурентоспроможності підприємств

Конкурентоспроможність фірми на міжн рівні визнач наявністю значної долі її продукції в обсязі експорту або обсягом прямих інвестицій, які вона вкладає в дочірні, спільні та інші під-ва за кордоном. Щоб оцінити КС фірми на світовому ринку, потрібно визнач частку цієї фірми в сукуп експорті країни.

Осн групи показн оцінки КС під-ва:

-показники ефективності виробничої діяльності;

-фінансовий стан підприємства;

-ефективність організації збуту та просування товару;

-конкурентоспроможність товару.

Конкурентна перевага підприємства - це ступінь реалізації конкурентного потенціалу суб'єктів господарської діяльності, це фактично реалізована можливість, що зафіксована реальним та очевидним визнанням споживача. КС під-ва тим вища, чим вищий рівень конкурентних переваг лежить в основі її забезпечення.

Методи оцінки рівня міжн КС під-ва на релевантному зовн ринку

36. Методики оцінки міжнародної конкурентоспроможності країн на основі кількісних показників

Міжн.КС кр.- здатн.кр. ств-ти таке нац.-не бізнес-сер-ще за умов вільного і справ-го ринку,в якому вітчизн.товаровир-ки можуть постійно розв-ти свої конкур-ні переваги та займати і утрим-ти стійкі позиції на певних сегментах св..ринку+якість та станд.життя нас-ня. оцінити нац КС через якість труд рес-в, еф-ть їх упр-ня та співставити з кр-конкур. можна за доп розрах. вартості одиниці роб сили (оплати праці) (ULC), яка є функцією таких хар-к, як продукт праці, зароб плата і вал курс (ВК) та паритет купів спром-ті (ПКС). Вартість одиниці праці (роб сили) визнач як

ULC = (W · EMP) / OUT,де W

зароб плата одного прац;EMP -- кіл-ть зайнятих;OUT - вал випуск прод. Відповідно продукт прац-ка:

LP = OUT / EMP

Зміна в продукт-ті прац-ка апроксимується як

dLP = dOUT -- dEMP

Так. чином, вартість одиниці роб сили

ULC = W / LP

будь-які зміни у вартості роб сили (dULC) можуть сприч наст фактори:

dULC = dW -- dLP = dW -- dOUT + dEMP

Зміни продукт-ті визнач відн рівень зрост-ня пр.-ії і зайн-ті: продукт-ть збільш-ся (зменш-ся, якщо зр-ня випуску пр.-ії відбув-ся швидше, ніж зр-ня зайн-ті, та якщо зар плата, що підвищ продук-ть, збільшить вартість одиниці роб сили і підвищ КС. методику ЄС визн-ня КС регіонів. Мультиплікативна модель регіональної КС визнач як

методика Всесвітнього Економічного Форуму. фактори, які вплив на економічне зрост будь-якої країни світу, а саме: технології, суспільні інституції та макроек сер-ще. Тому при побудові індексу GCI (ІК) розрах три індекси: технолог, громадських інституцій та макроек сер-ща. На його основі виявляють спром нац ек-к досягати сталого розв у середньостроковому періоді.

всі країни згруп як ключові інноватори та не інноватори. Критерієм такого поділу послугував пок-к кіл-ті патентів, зареєстрованих на 1 млн. населення в США у 2001 році (більше, ніж 15). Таких ключ технологічно-інноваційних країн є 24, а 56 країн було віднесено до групи технологічно неключових економік. Тому для першої групи загальний індекс КС розрах як

,

Im -- технологічний індекс,Iс.ін. -- індекс суспільних інститутів,Iм.с. -- індекс макроекономічного середовища.А для неключових інноваторів відповідно:

.

Техн індекс також окремо розрах для цих груп країн, а саме для країн першої групи:

де Iін -- інноваційний субіндексІіт -- субіндекс інформаційних технологій.Для країн другої групи:

де ТТ -- технологічний трансферІндекс суспільних інститутів розраховують як

де Кз -- субіндекс законності,К -- субіндекс корупції. Індекс макроекономічного середовища розраховують

,

де Мс -- субіндекс макроекономічної стабільності,Ік -- субіндекс кредитоспроможності країни,

Іуп -- субіндекс державних витрат у ВВП.

37. Методологічна основа управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства

Системний підхід.п-во розгляд як складна динамічна соціотехнічна відкрита та недетермінована ек-на одиниця. Відкритою є с-ма, яка взаємодіє з навкол сер. Перебуваючи у тісній взаємодії із зовн сер під впливом постач-в ресурсів, спож продукції/послуг, конкур, держ установ п-во вимушене або адаптуватись до зазначених змін, або трансформувати зовн сер-ще, впливаючи на ті чи інші його компоненти. Отже, у будь-якому випадку підприємство є динамічною системою, або системою, що розвивається.Підприємство є також соціотехнічною системою, оскільки в ньому поєднуються соціальні (люди, культура, цілі, завдання) і технічні (засоби виробництва, технологія) компоненти. Більшість підпр-в є складними с-ми, оскільки вони вкл ряд внут с-м (підрозділи, відділи, управління тощо), які, в свою чергу, можуть мати власні підсистеми. Функціонування кожної підсистеми впливає на ефективність системи в цілому. Системний підхід до конкурентного управління організацією може бути реалізований за умови: план КС параметрів випуску продукції (послуг), що є головним фактором розшир частки ринку та поліпшення показників соц-ек еф-ті д-ті п-ва; забезп підпр-ва якісними ресурсами, необх для випуску КС продукції/послуг; безперервного вдоскон переробної підсистеми на основі підвищ техніко-технологічного та організац рівнів вир-ва;забезп п-ва точною та своєчасною екон інформацією, що дозволяє планувати і контролювати д-ть фірми;сприятливого зовн сер-ща та ефект звор зв'язку від споживачів тов і посл до виробників і постачальників ресурсів. Викор систем підходу дозволяє зроз необх. та сутність упр-ня міжн КС п-ва, виявити хар-ки д-ті п-ва і взаємозв'язки між ними, розвиток яких забезп досягн. ефекту синергії.Маркетинговий підхід.орієнтує компанію на макс задов потреб споживачів шляхом створ кращої споживчої цінності, ніж у конкурентів.Під КС п-ва в контексті марк підходу слід розуміти таку його вл-ть, яка хар-є ступінь відповідності техніко-функціональних, екон, організ. та інших характер-к підпр-ва вимогам спожив, визначає частку ринку, що належить даному підпр-ву, і перешкоджає перерозподілу цього ринку на користь інших підприємств. Продукція підприємства вважа КС, якщо вона, 1. відповідає за всіма парам-ми вимогам ринку, покупців, споживачів; 2. перевершує за сукупністю якісних і вартісних характ-к товари-аналоги, забезпечуючи підпр-ву переваги на конкретному ринку протягом певного проміжку часу.Динамічний підхід. КС розгляд в процесі розвитку компанії, що дозв виявити етапи конкур упр-ня, спрогнозувати стан об'єкту упр-ня у майбутньому. Ядром цього підходу є концепція “життєвого циклу” товару, технології та підприємства. (ЖЦТ) - це період часу від поч створ товару до закінчення його затребуваності на ринку і припинення вир-ва. Виділяють кілька етапів “життя” товару на ринку: впровадження на ринок, зростання, зрілість і спад продажів. При цьому необхідно відрізняти цикл життя товару на ринку від економічного циклу життя продукту, який за часом набагато довший ринкового і починається з розробки товару. Підхід , представлений міжнародними стандартами ISO 9000 про системи якості пр-ії, акцентує увагу на організ інноваційної та виробн д-ті п-ва. Згідно цього стандарту виділяють 11 етапів ЖЦТ: 1)маркетинг; 2) НДДКР; 3) матеріально-технічне забезпечення; 4) підготовка і розробка виробн процесів; 5) безпосереднє вир-во; 6) контроль, випробування та обстеження продукції в процесі вир-ва і вихідний контроль; 7) пакування і збереження готової продукції; 8) реалізація і розподілення; 9) монтаж і експлуатація; 10) технічна допомога в обслуговуванні; 11) утилізація товару після закінчення строку використання. Ситуаційний підхід. увага зосереджується на застос специфічних прийомів та методів управ міжн КС конкретного п-ва, враховуючи конкретні економічні фактори та ринкову ситуацію, які вплив на рівень КС п-ва в конкретний період часу. акцентує увагу на необх адаптації фірми до різних конкур ситуацій. Суть його полягає у тому, що незважаючи на придатність концепції менеджменту для всіх організацій, конкретні управлінські методи значно варіюються залежно від особливостей конкретних конкурентних обставин, які в даний момент часу найбільш інтенсивно вплив на д-ть компанії. Процесний підхід. Сутність та механізм конкур упр-ня випливає з традиційного бачення менеджменту як безупинного процесу реалізації взаємопов'язаних дій з реалізації упр-х функцій: планув, організ, мотивації, контролю та координації. В цьому сенсі упр-ня міжн КС п-ва є процесом цілевизначення, планування, організації, мотивації, контролю та прийняття рішень, спрямованим на створення та розвиток конкурентних переваг з метою забезпечення життєдіяльності підприємства на релевантному міжн ринку в процесі реалізації ек д-ті господарюючого суб'єкта.

38. Міжнародна конкурентоспроможність країн за методиками міжнародних організацій

Методику ЄС визн-ня КС регіонів. Мультиплікативна модель регіональної КС визнач як

методика Всесвітнього Економічного Форуму. фактори, які вплив на економічне зрост будь-якої країни світу, а саме: технології, суспільні інституції та макроек сер-ще. Тому при побудові індексу GCI (ІК) розрах три індекси: технолог, громадських інституцій та макроек сер-ща. На його основі виявляють спром нац ек-к досягати сталого розв у середньостроковому періоді.

всі країни згруп як ключові інноватори та не інноватори. Критерієм такого поділу послугував пок-к кіл-ті патентів, зареєстрованих на 1 млн. населення в США у 2001 році (більше, ніж 15). Таких ключ технологічно-інноваційних країн є 24, а 56 країн було віднесено до групи технологічно неключових економік.

39. Міжнародна конкурентоспроможність суб'єктів міжнародних економічних відносин: сутність та рівні

КС - не показник, рівень якого можна обчислити для себе і для конкурента, а потім перемогти. Насамперед - це філософія роботи в умовах ринку, що орієнтує на:

- розуміння пріоритетів споживача і тенденцій їх розвитку;

- знання поведінки і можливостей конкурентів;

- знання стану і тенденцій розвитку ринку;

- розуміння тенденцій розвитку зовнішнього середовища;

- вміння створити такий товар і так довести його до споживача, щоб той надав йому перевагу в порівнянні з товаром конкурента. Це означає, що КС не є явищем, притаманним даному об'єкту, не випливає з його внутрішньої природи, а виявляється за умов порівняння цього об'єкта з іншими.

Слід особливо відзначити, що в економічній літературі, у тому числі й у закордонній, КС інтерпретується по-різному в залежності від характеру об'єкта, до якого це поняття стосується.

Основними складовими які хар-ть КС на рівні світового госп-ва сер-ща конкурентної боротьби, є наступні: товар - підприємство - галузь (як сукупність підприємств) - регіон - національна економіка.

Найбільш повно поняття КС вивчено на рівні п-ва, д-ь якого здійснюється в умовах відкритого ринку. Складніше піддається сприйняттю поняття КС на макрорівні, тому що воно відображає позиції нац ек-ки та її здатність їх зміцнювати - нарощувати темпи економічного зростання, підвищувати рівень зайнятості населення та збільшувати реальні доходи громадян.

Поняття нац-ї КС безпосередньо пов'язане з оцінкою КС галузей економіки певної країни, в свою чергу галузі розглядаються як сукупність підприємств які виробляють конкурентоспроможну продукцію.

Загалом одним із складових системи показників, що доповнюють хар-ку КС фірми і можуть впливати на її зміни виступає показник КС товару. РІВНІ: мікрорівень, на якому визнач КС фірми з допомогою таких показників як прибутковість, рентабельність, продуктивність праці, ліквідність і кредитоспроможність, а також -- якість продукції, ступінь задоволеності споживачів та інші;

мезорівень, на якому визнач КС галузі та кластерів з допомогою середніх показників діяльності фірм певної галузі, а також, використовуючи торгівельні показники;

макрорівень, на якому визначають КСь країни за допомогою таких показників як динаміка прибутків населення, ефективність використання усіх видів ресурсів, темпи інфляції, рівень зайнятості, сальдо торговельного балансу, питома вага високотехнологічного експорту та інші

40. Міжнародна конкурентоспроможність товарів та методи їх оцінки

Міжнар.КС тов..-ступінь його привабл.для спож у порівн. З тов., які є аналог у конкур.

Для визнач КСтовару керуються наступними принципами:

Ш протилежність цілей і засобів суб'єктів ринку;

Ш урах особл різних сегментів ринку;

Ш квазістабільність ринкової кон'юнктури в період проведення досліджень;

Ш переважно раціональна поведінка суб'єктів ринку.

Принцип протилежності цілей і засобів при упр-ні КС товару означає, що КС товару як ек категорію слід розглядати у двоїстому аспекті, тобто необхідно врахов інтереси обох суб'єктів ринкових відносин (споживачів і виробників), цілі яких взаємопов'язані, але протилежні: для виробників важливими є параметри, які впливають на рівень витрат, а для споживача -- параметри, які впливають на споживчі якості продукції (товару). Вважається оптимальним сегмент ринку, до якого відносяться 20% споживачів, які купують приблизно 80% товару.

Принцип квазістабільності ринкової кон'юнктури полягає в тому що КС товару -- це поняття відносне, яке прив'язане не тільки до конкретного ринкового сегменту, але й до певного моменту часу. При незмінності якісних і вартісних характеристик товару його КС може змінюватися у досить широкому діапазоні на протязі нетривалого періоду часу.

Принцип переважно раціональної поведінки суб'єктів ринку заснований на припущенні того, що поведінка кожного суб'єкта ринкових відносин -- або споживача або виробника -- розглядається як серія взаємопов'язаних раціональних дій із заздалегідь визначеною метою.

Сутність цих дій полягає в тому, що суб'єкт вибирає раціональні цілі тільки у відповідності з його природними і розумники соціальними потребами і старанно розраховує оптимальний шлях до задоволення потреб. Кожний виробник намагається використати всі резерви для одержання максимальної віддачі від наявних у його розпорядженні ресурсів. Кожний споживач намагається одержати за свої гроші максимум з точки зору кількості і якості товару.

Нераціональний попит означає, що частина сукупного попиту обумовлена іншими факторами, які не пов'язані з якістю товару (наприклад, психофізіологічні, соціокультурні, інстинкти, задоволення тощо. показник КС тов.. КС (К) у загальному вигляді визнача відношенням корисного ефекту (Ек) до сумарних затрат, які, включають витрати, що пов'язані з придбанням та експлуатацією товару і іменуються ціною споживання (Цспож). Чим більше співвідношення, тим вище конкурентоспроможність товару. Але визначити, чи відповідає потенційно експортний товар даній умові, можна лише в результаті порівняльного аналізу сукупних характеристик товару з товарами-конкурентами за ступенем задоволення конкретних потреб і за ціною споживання.

Оцінка конкурентоспроможності будь-якого товару, що йде на експорт, включає такі етапи:

а) аналіз ринку та вибір найбільш конкурентоспроможного товару-зразка для порівняння і визначення рівня конкурентоспроможності даного товару;

б) визначення набору порівнюваних параметрів обох товарів;

в) розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності даного товару.

Одним з найбільш відповідальних моментів аналізу конкурентоспроможності товару є вибір зразка. Помилка на цьому етапі може привести до викривлення результатів всієї роботи. Зразок повинен належати до тієї ж групи товарів, що й вибір, який аналізується. Він повинен бути найбільш показовим для даного ринку, як такий, що завоював найбільшу кількість переваг покупців.

41. Міжнародні конкурентні стратегії компанії

Стратегія міжнародної конкурентоспроможності підприємства являє собою найважливіші довготермінові зусилля та дії компаній щодо забезпечення конкурентних переваг і захисту завойованих на цих ринках позицій. Юданов, узагальнюючи поширені в російській економіці типи бізнесових структур, виокремлює наступні чотири стратегії міжнародної конкурентоспроможності підприємства.1. Віолентна («силова») стратегія - стратегія домінування на осяжному ринку, орієнтована на високу продуктивність і зниження витрат виробництва, а отже, і зниження ціни продажу. Це досягається організацією масового виробництва товарів середньої якості, що цілком влаштовує масового покупця. Такої стратегії дотримуються багато великих компаній. Товар виробляється ними в широкому асортименті, часто оновлюється, що в поєднанні з його добротністю і доступністю за ціною дозволяє залучити широкі маси покупців. Цьому іноді сприяє проведення великих рекламних компаній. 2. Патієнтна (нішева) стратегія - стратегія, що зорієнтована на випуск обмеженої кількості спеціалізованої продукції високої якості. Фірми, що дотримуються такої стратегії, прагнуть відхилитися від прямої конкуренції з ведучими компаніями і знайти на ринку власну нішу, недоступну для віолентів. Вони добре доповнюють віолентів, оскільки вносять на ринок різноманітність, вишукують і активно формують специфічні потреби. Вузька спеціалізація патієнтів дозволяє їм забезпечити високий науково-технічний рівень виробництва і високу кваліфікацію персоналу. Такої стратегії дотримуються менші в порівнянні з віолентами, середні і дрібні фірми.3. Комутантна (пристосовницька) стратегія - стратегія, спрямована на максимально швидке задоволення потреб невеликих за обсягом, короткочасних і таких, що часто змінюються. Дрібні фірми, що дотримуються цієї стратегії, звичайно не мають в своєму розпорядженні ефективного обладнання і науково-технічні напрацювання, але мають хороших майстрів «на всі руки», що дозволяє їм швидко пристосовуватися до потреб ринку, що змінюються. 4. Експлерентна (піонерська) стратегія - стратегія, що орієнтує на радикальні нововведення і появу нових потреб і попиту на принципово нові товари. Ця стратегія властива постіндустріальній епосі і підприємницькій реакції на зміни на ринку. Реалізувати її можуть фірми, що мають високий науково-технічний потенціал і підприємницький стиль поведінки. Така стратегія забезпечує вагомі прибутки в разі успіху, хоча їй властивий високий ризик невдачі (товар, що пропонується, не знаходить споживача).

42. Модель управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства

Концептуальна модель процесу управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства - це послідовність логічно взаємопов'язаних етапів, які розкривають структуру процесу управління конкурентоспроможністю, його сутність, цілі, механізми і результати заходів конкурентного управління. 1 етап -- діагностика рівня МКП.(констатується узагальнюючий висновок щодо існування проблеми -- протиріччя між станом міжнародної конкурентоспроможності підприємства і цілями його міжнародного бізнесу;виявляються та ранжуються основні чинники виникнення проблеми;прогнозуються наслідки виникнення та розвитку проблеми та гострота (нагальність) її подолання;визначається потенціал подолання проблеми на основі нейтралізації негативних чинників впливу на рівень конкурентоспроможності та використання позитивних чинників впливу.2 -- обґрунтування необхідності та можливостей управління МКП. (формування аналітичної основи для оцінки внутрішніх і зовнішніх можливостей управління МКП. Головне завдання-сформувати бачення щодо подолання проблеми, яке має включати: систему протидії впливу негативних чинників зовнішнього ринку (на рівні як окремого підприємства, так і на рівні держави) і систему використання впливу позитивних чинників зовнішнього середовища.3 -- визначення мети та завдань управління МКП: запобігання виходу підприємства з даного ринку, скорочення розриву рівнів конкурентоспроможності підприємства і його головних конкурентів, запобігання зниженню конкурентоспроможності підприємства, зростання конкурентних переваг підприємства і його МК.4 -- ідентифікація суб'єкта управління МКП. (визначення суб'єкту, який бере на себе відповідальність за розробку і реалізацію заходів щодо досягнення цілей та завдань управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства, встановлюються його повноваження та участь функціональних підрозділів підприємства в їх реалізації. Ефективність дій визначається вибором топ-менеджерів, досвідом і професійним рівнем залучених до виконання експертів за напрямками, створенням необхідних матеріально-технічних умов їх праці.5 -- ідентифікація й оцінка ключових активів і топ-характеристик підприємства. Виявлення точок опору -- активів і топ-характеристик, розробка і розвиток яких має ключове значення для діяльності на даному сегменті зовнішнього ринку -- складає зміст дій і рішень на даному етапі процесу управління. 6 -- розробка і реалізація програми розвитку ключових активів і топ-характеристик підприємства. Зміст дій на даному етапі обумовлюється результатами діагностики міжнародної конкурентоспроможності, метою управління та розривами (дефіцитом) в активах і топ-характеристиках підприємства, які мають бути закриті (ліквідовані) на основі розробки та реалізації програми їх розвитку.7 -- моніторинг розвитку ключових активів і топ-характеристик підприємства(відслідковання динаміки змін бізнес-діяльності підприємства, пов'язаних із розвитком існуючих і розробкою нових ключових активів і топ-характеристик, які є базою формування конкурентних переваг підприємства. Результати моніторингу мають містити відповіді щодо Унікальності кожного ключового активу і топ-характеристики, можливості копіювання (дублювання), існування субститутів. 8 -- відтворення (підтримка) ключових компетенцій і конкурентних переваг підприємства. Досягнення переваг над конкурентами і трансформація їх в ключові фактори успіху підприємства мають бути закріплені відповідним механізмом їх захисту, відтворення та підтримки у робочому стані

...