Управління міжнародною конкурентоспроможністю

Різні галузі можуть мати різну кількість стратегічних груп. Важливо чітко визначити необхідні параметри для характеристики стратегічних груп галузі, які б відбивали специфічні характеристики підприємств певної галузі загалом і відмінності однієї стратегічної групи від іншої в межах галузі. Такими характеристиками можуть бути фактори конкурентоспроможності, згідно з якими треба аналізувати галузі та формувати стратегічні групи.

Аналіз стратегічних груп виконується за допомогою так званих «карт стратегічних груп галузі» в такій послідовності:

1. Обирають найсуттєвіші характеристики продуктів або підприємств галузі (згідно з метою аналізу). Виокремлюють два з них.

2. Складають матрицю-карту з цими двома характеристиками. Важливо, щоб вони не корелювали одна з одною.

3. Розраховують обрані характеристики за продуктом або підприємством, після чого продукти або підприємства розміщують на «карті».

4. Об'єкти, що опинились близько один до одного, об'єднують в одну стратегічну групу.

5. Навколо кожної стратегічної групи малюють коло. Доцільно, щоб загальний обсяг продажу підприємств стратегічної групи в галузі був пропорційний

63. Структурний підхід у трактуванні економічної конкуренції

конкуренцію, можна сказати, що економічна наука традиційно використовує три основні підходи:а) поведінковий, який розглядає конкуренцію як зіткнення, боротьбу, змагання суб'єктів господарювання; б) структурний передбачає аналіз структури ринку й конкурентного середовища, тобто умов і факторів, що визначають і впливають на розвиток підприємництва, змагальності в економіці; в) функціональний підхід акцентує увагу на ролі конкуренції в економіці

З погляду структурного підходу, представниками якого є такі відомі вчені як Ф. Еджуорт, А. Курно, Дж. Робінсон, Е. Чемберлін, конкуренцію розглядають не як боротьбу між різними фірмами, а з погляду аналізу структури ринку, та умов його функціонування. Визначення конкуренції Ф. Еджуорта мало велике значення у подальшому дослідженні, воно покладено в основу типової інтерпретації даного поняття у сучасній літературі. На думку цього автора, ідеальна конкуренція буде існувати, лише якщо виконуються такі чотири умови: - окрема особа вільна у перегляді угоди щодо цін будь-ким з невизначеної кількості осіб; - будь-яка особа вільна укласти угоду з невизначеною кількістю осіб; - будь-яка особа вільна переглянути угоду з іншими незалежно від третьої сторони; - будь-яка особа вільна укласти угоду з іншими незалежно від третьої сторони. Недотримання першої умови спричиняє недотримання другої, але не навпаки; третя та четверта умови співвідносяться аналогічно

64. Поведінковий підхід у трактуванні конкуренції

Конкуренцію, можна сказати, що економічна наука традиційно використовує три основні підходи:а) поведінковий, який розглядає конкуренцію як зіткнення, боротьбу, змагання суб'єктів господарювання; б) структурний передбачає аналіз структури ринку й конкурентного середовища, тобто умов і факторів, що визначають і впливають на розвиток підприємництва, змагальності в економіці; в) функціональний підхід акцентує увагу на ролі конкуренції в економіці

Поведінковий підхід є характерним для класичної економічної теорії, представниками якої є А. Сміт, Дж. Стиглер та ін. А. Сміт розглядав конкуренцію як сукупність взаємонезалежних спроб різних продавців встановити контроль на ринку, а головним об'єктом конкурентної боротьби визначав ціни на продукцію. Дж. Стиглер сформулював п'ять умов, з якими погоджується й А. Сміт: - конкуренти повинні діяти незалежно, але у змові; - кількість конкурентів, потенційних або тих, що є в наявності, повинна бути достатньою, для того щоб виключити екстраординарні ходи; - економічні одиниці повинні володіти прийнятним знанням о ринкових можливостях; - повинна бути вільність (від соціальних обмежень) дій у відповідності з цим знанням; - необхідно достатнього проміжку часу, щоб напрямок та обсяг потоку ресурсів почали відповідати бажанням власників . Концепція конкуренції запропонована А. Смітом, протягом тривалого часу не була ні доповнена, ні заперечена. Розвиток досліджень конкуренції було продовжено неокласичною теорією, для якої характерним є структурний підхід

65. Суб'єкти та об'єкти управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

УМКП- окремий функціональним напрямом менеджменту під-ва, якому властиві специфічні зміст, цілі, завдання та організаційно-економічні засоби їх реалізації. Його можна визначити як складову менеджменту підприємства, що спрямовується на формування, розвиток і реалізацію конкурентних переваг та забезпечення життєздатності підприємства як суб'єкта міжнародної економічної діяльності. Об'єкт УМКП- рівень міжнародної конкур-ності, необхідний і достатній для забезпечення життєздатності під-ва як суб'єкта міжнародної конкуренції. Проблема МКП має мікроекономічний зміст та загальнодержавний характер. Головне завданням УМКП- забезпечення життєздатності та сталого функціонування під-ва як суб'єкта світогосподарських зв'язків за будь-яких економічних, політ., соц. та інших змін у його зовнішньому середовищі. Суб'єкти УМКП- певне коло осіб, що реалізують його завдання. Суб'єкти УМКП: 1) власник під-ва, який за будь-яких умов має брати безпосередню участь у формуванні стратегічних цілей та завдань під-ва, пов'язаних з економічними інтересами та фінансовими можливостями власника; 2) вищий управлінський персонал підприємства (заступники директора та керівники підрозділів операційної діяльності під-ва, з яких складається ланцюг цінностей під-ва); 3) лінійні менеджери операційних підрозділів під-ва, які мають відповідний рівень підготовки; 4) менеджери-економісти консалтингових фірм, що залучаються на під-во на платній основі для розробки та реалізації стратегії міжнародної конкур-ності під-ва з метою переведення реального її рівня у бажаний; 5) державні та відомчі управлінські структури та органи, повноваження яких визначаються відповідними нормативними документами.

УМКП має бути спрямованим на: подолання або обмеження кількості негативних чинників впливу на рівень конкурентоспроможності підприємства шляхом формування захисту проти них; використання позитивних зовнішніх чинників впливу для нарощування та реалізації конкурентних переваг підприємства;відтворювання та нарощування конкурентоспроможності підприємства на основі розвитку його ключових компептенцій, ринково-продуктової та просторово-часової його адаптації до змін зовнішнього середовища;забезпечення гнучкості управлінських дій і рішень -- їх синхронізації з динамікою дії негативних та позитивних чинників конкуренції на певному ринку.

66. Сутність конкурентних переваг та їх класифікація

Конкурентні переваги створюються унікальними матеріальними та нематеріальними активами, котрими володіє підприємство, тими стратегічно важливими для даного бізнесу сферами діяльності, котрі дозволяють перемагати в конкурентній боротьбі. Основою конкурентних переваг, таким чином, є унікальні активи підприємства чи особлива компетентність в сферах діяльності, важливих для даного бізнесу. Конкурентні переваги, як правило, реалізуються на рівні стратегічних одиниць бізнесу та є основою ділової (конкурентної) стратегії підприємства. В історичному аспекті теорія конкурентних переваг прийшла на зміну теорії порівняльних переваг. Переваги перестали бути статичними, вони змінюються під впливом іноваційного процесу (змінюються технології виробництва, методи управління, способи доставки та збуту продукції і т. д.). Тому, для утримання конкурентних переваг необхідне постійне впровадження нововведень.* Глобалізація бізнесу змушує компанії враховувати національні та міжнародні процеси.* Держава, територія розглядаються як основа стратегії компанії, а не лише як місце, де компанія реалізує свою діяльність. Конкурентні переваги можуть мати різноманітні форми в залежності від специфіки галузі, товару, ринку. Засобами захисту конкурентних переваг можуть бути:* Монополія.* Патенти, ноу-хау, таємничість.* Доступ до джерел сировини та комунікацій. Існує велика кількість напрямків досягнень конкурентних переваг, чи ділових стратегій, але найбільш загальними є:Виділяють конкурентні переваги товару(послуги),підприємств та крїн.

67. Сутність міжнародної конкурентоспроможності країн, підприємств, товарів

Міжнародна конкурентоспроможність фірми.- можливість ефективно розпоряджатися власними та залученими ресурсами в умовах конкурентного ринку. Тобто необхідн систематична робота в усьому виробнич-господарському циклі, що призводить до конкур переваг в сфері НДДКР, вир-ва, управління, фінансів, маркетингу .... + Це результат конкурентн переваг фірми по всьому спектру проблем управління фірмою. К-ть фірми може бути оцінена на основі порівняння найб суттєвих показників її дія-ті. Наприк, зіставлення досягнутих і оптимальних показників КВ (Ансофф), (Портер) аналіз попиту на продукт, стратегії фірми та суперництва, взаємодія з фірмами інш галузей, матеріалн база та організац особливості промисловості фірми.

Міжнародна конкурентоспроможність національних економік.Конкурентоспроможність національної економіки -- це вирішальний критерій її розвитку. Його слід враховувати при вирішенні проблем лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків і рівня відкритості економіки. Головне завдання, яке повинна виконати держава щодо своїх товаровиробників і споживачів -- якнайшвидше створити передумови для конкурентного середовища. Без справжньої конкуренції на внутрішньому ринку не можна забезпечити ефективний вихід на міжнародну арену. На макрорівні конкуренція забезпечує лише компанії, які найкраще виживають в умовах постійної боротьби та удосконалення використання ресурсів.

м/н кон-ть економіки (країни) - сукупність ек, наук-техніч, виробнич, управлінь, маркетинг та інших можливостей що реалізуються в товарах та послугах, які успішно конкурують з аналогічними закордонними товарами на внтріш та зовнішн ринках. + Це переваги сис-ми деравн, суспільного устрою країни, політ-правово орг-ції країни, регулювання всіх сторін суспільного життя, здатності держави забезпечити стійкий, динамічний розвиток держави та забезпечити матеріал благополуччя населення на рівні світових стандартів. Тобто необхідним є наявність конкурентного суспільства, що має певні переваги в різних сферах людської активності. К-ть країни залежить від к-ті її галузей.

Конкурентоспроможність товару.(послуги)Для визначення конкурентоспроможності товару керуються наступними принципами:протилежність цілей і засобів суб'єктів ринку;урахування особливостей різних сегментів ринку;

квазістабільність ринкової кон'юнктури в період проведення досліджень;переважно раціональна поведінка суб'єктів ринку.Після визначення основних принципів оцінки конкурентоспроможності товару слід перейти до визначення показника конкурентоспроможності товару.Конкурентоспроможність (К) у загальному вигляді визначається відношенням корисного ефекту (Ек) до сумарних затрат, які, включають витрати, що пов'язані з придбанням та експлуатацією товару і іменуються ціною споживання (Цспож).Чим більше співвідношення, тим вище конкурентоспроможність товару. Але визначити, чи відповідає потенційно експортний товар даній умові, можна лише в результаті порівняльного аналізу сукупних характеристик товару з товарами-конкурентами за ступенем задоволення конкретних потреб і за ціною споживання. Оцінка конкурентоспроможності будь-якого товару, що йде на експорт, включає такі етапи:

а) аналіз ринку та вибір найбільш конкурентоспроможного товару-зразка для порівняння і визначення рівня конкурентоспроможності даного товару;б) визначення набору порівнюваних параметрів обох товарів;в) розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності даного товару.Одним з найбільш відповідальних моментів аналізу конкурентоспроможності товару є вибір зразка. Помилка на цьому етапі може привести до викривлення результатів всієї роботи. Зразок повинен належати до тієї ж групи товарів, що й вибір, який аналізується. Він повинен бути найбільш показовим для даного ринку, як такий, що завоював найбільшу кількість переваг покупців.Для того, щоб дати об'єктивну оцінку конкурентоспроможності товару визначають набір порівняльних параметрів товару.

68. Сутність ринкової конкуренції та її роль в економічному розвитку

Конкуренція - категорія товарно-ринкової економіки. Її зародження і виникнення історично належать до простого товарного виробництва. У процесі конкуренції кожний дрібний виробник намагається створити для себе найбільш вигідні умови виробництва і збуту товарів. Особливого розвитку конкуренція набула з переходом до великого товарного виробництва. У ХХ і на початку ХХІ ст. конкуренція в усіх країнах свідомо використовується як одна з рушійних сил економічного і соціального прогресу.

Історично найстарішими формами конкуренції є внутрігалузева і міжгалузева.Внутрішньогалузева - це конкуренція між виробниками певної галузі. Об'єктами такої конкуренції є умови виробництва, ринки збуту, "портфелі" замовлень, затрати виробництва, якість продукції та послуг. Вона зумовлює зростання ефективності всієї галузі, кількісних і якісних показників, її подальший розвиток.Міжгалузева конкуренція здійснюється між виробниками (підприємствами, підприємцями) даної галузі й виробниками інших галузей. Об'єктом такої конкуренції є більш висока норма прибутку (рентабельності) в тій чи іншій галузі, отже, і боротьба за вигідніше вкладення капіталу. Ця конкуренція сприяє міжгалузевому переливанню капіталів і переміщенню ресурсів до більш ефективних галузей і сфер виробництва. Швидке переміщення капіталу і ресурсів з однієї галузі до іншої дає суспільству можливість найбільш раціонально використовувати засоби виробництва і робочу силу.Міжнародна конкуренція являє собою конкуренцію виробників на світовому ринку і включає в себе як внутрігалузеву, так і міжгалузеву форми конкуренції. На світовому ринку домінуюча роль належить компаніям найбільш розвинутих країн. Міжнародна конкуренція сприяє зниженню інтернаціональних затрат, збалансованому розвитку світового ринку, переливанню капіталу не тільки між галузями виробництва, але й між державами світової співдружності.У сучасній економічній науці розглядаються дві основні форми конкуренції: чиста або "досконала" та обмежена або "недосконала".Досконала або чиста конкуренція - це така модель ринку, при якій вплив кожного учасника економічного процесу на загальну ситуацію настільки малий, що ним можна знехтувати. Модель чистої конкуренції має наступні характерні ознаки. По-перше, при ній на ринку знаходиться багато незалежних продавців і покупців даного продукту. По-друге, ніким і нічим не обмежений доступ на ринок і такий самий вихід з нього всіх бажаючих. По-третє, фірми, що конкурують, випускають стандартизовану продукцію. По-четверте, в умовах чистої конкуренції відсутній будь-який вплив окремої фірми на рівень ринкової ціни. Учасники ринкових угод мають вичерпну і вчасну інформацію про якість товару, ціни і вигоду торгівлі. Все сказане дало привід назвати даний вид досконалою конкуренцією."Недосконала" (обмежена) конкуренція репрезентується двома основними формами: монополістичною конкуренцією та олігополією. Об'єднує їх те, що на відміну від чистої конкуренції, вони дають змогу окремій фірмі впливати на ринок, використовуючи для цього ряд важелів і, насамперед, важіль ціни.Монополістична конкуренція - це конкуренція, яка виникає між монополіями. Вона може бути внутрі- та міжгалузевою, а також міжнародною. На відміну від вільної конкуренції, в умовах панування монополій конкуренція контролюється і певною мірою обмежується. Ступінь обмеження конкуренції залежить від масштабів монополізації виробництва й ринку. Основною ознакою монополії є можливість фірми (монополії) впливати на ринкові ціни та розвинутість нецінової конкуренції.Монополістична конкуренція у трактуванні сучасної зарубіжної економічної теорії - це така модель ринку, для якої властивою є відносно велика, але значно менша, ніж за умов чистої конкуренції, кількість підприємств, що випускають диференційовану продукцію. Це дає змогу порівняно легко проникати в галузь, але вимагає від фірми значних зусиль для реклами та використання торговельної марки.Олігополія (від гр. "oligos" - незначний; "poleo" - продаю) є конкуренція, при якій декілька великих фірм монополізують виробництво і збут основної маси продукції і ведуть між собою переважно нецінову конкуренцію.

69. Сутність та елементна характеристика глобального індексу конкурентоспроможності за методикою Всесвітнього економічного форуму

Тут конкурентоспром визначається як набір інститутів,стратег і факторів що визнач рівень продуктивності країни.Тут 12 складників конкурентоспром:1.яксть інститутів 2.інфраструктура 3.макроек стабільність,4.здоровя і початкова освіта,5.вища освіта і проф. підготовка 6.ефективність ринку товарів і послуг 7.ефективність ринку праці 8.розвиненість фін ринку 9.технологічний рівень 10.розмір ринку 11.конкурентоспроможність бізнесу 12.інноваційний потенціал.Україна -86 місце.

70. Сутність та класифікація конкурентних переваг підприємств

Конкурентоспроможність підприємства (КП) - це узагальнююча оцінка його конкурентних переваг щодо формування ресурсного потенціалу, якості задоволення споживчого попиту та досягнутої завдяки цьому ефективності функціонування господарської системи; - це здатність ефективно використовувати ресурси підприємства, тим самим, забезпечувати випуск і реалізацію конкурентоспроможної продукції.

Конкурентоспроможність, слід розглядати як рівень компетентності підприємства відносно інших суб'єктів господарювання за різними параметрами. На формування ринкової позиції конкурентів впливають особливості товарної та цінової політики, організація збуту, заходи стимулювання реалізації продукції, фінансовий стан підприємства. В 1шу чергу, КП залежить від наявності фін ресурсів та ефективності їх використання. Лише за наявності необхідного розміру власних фінансових ресурсів, доступності залучених резервів та ведення прибуткової діяльності можливе впровадження нових технологій, введення товарів-замінників, розширення асортименту продукції, застосування заохочувальних систем знижок для постійних партнерів та ін. На думку І.Ансоффа, рівень КП залежить від загального управління (зростання і ефективності виробництва); фінансового управління (наявність і достатність фін ресурсів); маркетингової політики (збут та його аналіз); виробництва (управління запасами); інноваційної діяльності (удосконалення виробничого процесу).Осн показники оцінки КП можна об'єднати в такі групи: -показники ефективності виробничої діяльності;-фінансове становище підприємства;-ефективність організації збуту та просування товару;-конкурентоспроможність товару. КП залежить від багатьох факторів вн. середовища:фінансові ресурси, виробничі ресурси, комерційні аспекти,управлінські аспекти, технологічні ресурси, кадрові ресурси.

Фін КП - це можливість виживання підприємства в умовах постійної конкурентної боротьби завдяки наявності значного вн. фін. потенціалу підприємства, достатності фін. ресурсів, доступності позикових ресурсів, спроможності забезпечення високорентабельної діяльності та розширеного відтворення в умовах ринкової трансформації. Показниками фін діяльності підприємства х-зують конкурентні переваги та відставання від учасників конкурентної боротьби в умовах постійної зміни кон'юнктури.

Забезпечення фін КП призведе до провідних позицій у

виробничій сфері (переваги у отриманні сировини, матеріалів, комплектуючих, устаткуванні, наявній матеріально-технічній базі, її розміщенні),

комерційній сфері (спроможність розширювати асортимент, існуючі системи знижок, організована рекламна діяльність, стабільність госп-х зв'язків з постачальниками і покупцями),

управлінській сфері (високий професійний рівень, можливість постійного його підвищення, залучення провідних фахівців),

соціальному захисті (переваги у рівні зар. плати, у наявності соц-х виплат, у захищеності працівників),

технологічній галузі (забезпеченість новітніми технологіями та можливість постійного оновлення, власні розробки та їх ефективне впровадження у виробництво, автоматизація).

Для виходу на міжнародний ринок підприємство, перш за все повинно досягти певного рівня ефективності своєї роботи. Цей рівень можуть х-зувати якість продукції, величина прибутку та рівень рентабельності. Для підвищення КП і продукції на підприємствах запроваджуються системи якості з наступною їх сертифікацією. Система якості - сукупність організаційної структури, методик, процесів і ресурсів, які необх. для загального керівництва якістю на підприємстві. Система якості є лише засобом на шляху одержання необхідного сертифікату, якого вимагають зовн. споживачі. Але формальне запровадження системи якості і одержання сертифікату на дану систему і продукцію може бути лише однією з необхідних, але аж ніяк не достатньою умовою забезпечення КП. Компанії, які зосереджені на забезпеченні рентабельності або прибутку за рік, страждають на короткозорість. Типовими є ситуації, коли при наявності прибутку підприємство є неплатоспроможним, тобто не може погасити свої поточні зобов'язання, і, навпаки, маючи збитки, підприємство акуратно розраховується з постачальниками, співробітниками, державою і кредиторами. Тож одержання прибутку не може бути критерієм успішності функціонування підприємства. Критерієм ефективності підприємства є зростання добробуту власників (акціонерів, власників частки або паю), або, інакше, зростання вартості бізнесу. Для того, щоб зберегти і зміцнити свої позиції на міжнародному ринку, підприємству необхідно не тільки підтримувати високу конкурентоспроможність, але й постійно її підвищувати тому, що конкуренти не "дрімають".

71. Сутність та критерії стратегічних груп конкурентів

Стратегічна група конкурентів -- це певна кількість підприємств, які посідають близькі позиції на ринку та конкурують між собою на основі одних і тих самих конкурентних переваг і однаковими методами.Підприємства опиняються в одній і тій самій стратегічній групі, якщо вони відповідають принаймні одній із зазначених вимог [78]:· близька структура асортименту продукції;· використання однієї системи розподілу;· однакові тип і ступінь вертикальної інтеграції;· пропонування покупцям аналогічних послуг і технічної допомоги в експлуатації;· спрямованість на одних і тих самих замовників;· задоволення попиту покупців, що потребують однакових особливостей у виробах;· використання одних і тих самих прийомів реклами у засобах масової інформації;· застосування ідентичних технологічних підходів до виготовлення та обслуговування продуктів (або надання послуг);· робота в одному інтервалі параметрів «ціна -- якість»;· наявність ідентичних стратегічних орієнтирів та механізмів їх досягнення;· однакова поведінка на ринку.

Чим ближчими є параметри у підприємств-конкурентів, частіше зустрічаються ті самі конкурентні переваги, тим ретельніше слід вивчати їхню діяльність, оскільки саме вони є основними конкурентами, що входять до однієї стратегічної групи.Аналіз стратегічних груп виконується за допомогою так званих «карт стратегічних груп галузі» в такій послідовності:1. Обирають найсуттєвіші характеристики продуктів або підприємств галузі (згідно з метою аналізу). Виокремлюють два з них.2. Складають матрицю-карту з цими двома характеристиками. Важливо, щоб вони не корелювали одна з одною.3. Розраховують обрані характеристики за продуктом або підприємством, після чого продукти або підприємства розміщують на «карті».4. Об'єкти, що опинились близько один до одного, об'єднують в одну стратегічну групу.5. Навколо кожної стратегічної групи малюють коло. Доцільно, щоб загальний обсяг продажу підприємств стратегічної групи в галузі був пропорційний до радіуса кола .

72. Сутність та основні етапи діагностики конкурентного середовища

Діагностика конкурентного середовища та аналіз діяльності конкурентів є найважливішою стадією процесу управління конкурентоспроможністю підприємства. Від достовірності та повноти економічної інформації, опрацьованої в процесі діагностики, різноманітності та релевантності застосованих методів конкурентного аналізу залежить ефективність управлінських рішень, конкурентних заходів фірми. Детальний аналіз конкурентних сил, що діють на релевантному ринку, дослідження джерел формування конкурентних переваг, характеру інструментів та методів конкурентної боротьби створюють міцне аналітичне підґрунтя для вдосконалення конкурентної стратегії підприємства, визначення перспективних напрямів підтримки та нарощування конкурентних переваг компанії.

Перед тим, як перейти безпосередньо до розгляду методик діагностики конкурентного середовища необхідно чітко визначити її об'єкт. Така необхідність пов'язана з тим, що на рівень міжнародної конкурентоспроможності підприємства впливає комплекс неоднорідних різнорівневих факторів, які доцільно систематизувати за такими критеріями як місце та джерело виникнення, спрямованість і час дії, характер визначення, ступінь взаємообумовленості чинників, наслідки прояву та ступінь впливу на підприємство

Сукупність вищенаведених факторів може бути впорядкована також за критерієм можливості впливу на них з боку підприємства. В цьому світлі детермінанти міжнародної конкурентоспроможності підприємства формують три рівні середовища економічної діяльності компанії: зовнішнє (або макро) середовище, конкурентне середовище на релевантному ринку (або проміжне середовище) та внутрішнє середовище компанії (рис.).

Зовнішнє середовище компанії - це сукупність факторів, які забезпечують життєздатність та довгострокову прибутковість організації, на які вона не може впливати взагалі, або має обмежений вплив.

Конкурентне середовище на релевантному ринку - це комплекс чинників, які забезпечують життєздатність та довгострокову прибутковість організації, на які вона має обмежений вплив через встановлення ефективних комунікацій зі споживачами, постачальниками, існуючими та потенційними конкурентами, інвесторами, кредиторами, посередниками, підрядниками, бізнес-партнерами тощо.

Внутрішнє середовище компанії - це система факторів, які забезпечують життєздатність та довгострокову прибутковість організації і перебувають під безпосереднім контролем керівників та персоналу організації.

Об'єктом діагностики конкурентного середовища є, перш за все, проміжне середовище компанії. Концептуальною основою діагностики конкурентного (проміжного) середовища на релевантному ринку є модель п'яти конкурентних сил, запропонована М. Портером, яка виходить з того, що спроможність фірми реалізувати свою конкурентну перевагу на релевантному ринку залежить не лише від інтенсивності боротьби з безпосередніми конкурентами, але й від комплексу діючих на ринку конкурентних сил. До них М.Портер відносить загрозу появи нових конкурентів, наявність товарів-замінників, вплив споживачів продукції, постачальників і, звичайно, дії існуючих на ринку конкурентів. Таким чином, характеристика типу релевантного ринку (з точки зору оцінки конкурентного середовища) буде повною лише у випадку врахування впливу всіх п'яти взаємопов'язаних конкурентних сил

Загалом, процес діагностики конкурентного середовища компанії включає ряд логічно взаємопов'язаних етапів:

1. Виявлення переліку фірм, що знаходяться на релевантному зовнішньому ринку; визначення прямих конкурентів; побудова карти стратегічних груп конкурентів.

2. Збір вихідної інформації та приведення економічних показників до співставного виду.

3. Визначення типу обраного ринку та розрахунок характеристик, що відображають рівень впливу на підприємство конкурентних сил.

4. Розрахунок узагальнюючих показників інтенсивності конкуренції та оцінка ступеню монополізації ринку.

5. Аналіз конкурентних позицій компаній на релевантному зовнішньому ринку:

5.1 визначення ринкових часток компаній на початок і кінець аналізованого періоду;

5.2 розрахунок середньої ринкової частки, формування груп фірм, які знаходяться на ринку і розрахунок середньої ринкової частки для кожної групи;

5.3 розрахунок темпів приросту ринкових часток кожної фірми та визначених груп;

5.4 факторний аналіз динаміки ринкової частки досліджуваної компанії;

5.5 визначення виду статистичного розподілу ринкових часток.

6. Побудова конкурентної карти ринку, виявлення стратегічних положень фірм на релевантному ринку, ситуаційний аналіз і прогнозування конкурентної стратегії фірми.

73. Сутність та складові індексу глобальної конкурентоспроможності за методикою Всесвітнього економічного форуму

Найпопулярнішими дослідженнями, які використовують кількісні та якісні методи оцінювання конкурентоспроможності, стали Щорічник світової конкурентоспроможності Інституту менеджменту і розвитку та Доповідь про глобальну конкурентоспроможність Всесвітнього економічного форуму. Розрахунок ВСІ відповідає методиці мікроекономічного індексу. Експерти цієї організації виділяють наступні основні фактори, які впливають на економічне зростання будь-якої країни світу, а саме: технології, суспільні інституції та макроекономічне середовище. Тому при побудові індексу GCI (ІК) розраховували три індекси: технологічний, громадських інституцій та макроекономічного середовища. На його основі виявляють спроможність національних економік досягати сталого розвитку у середньостроковому періоді. Ці індекси розраховуються як за аналітичними даними, так і за даними анкетувань.

Крім того, всі країни згруповані як ключові інноватори (core innovators) та не інноватори (non-core innovators). Критерієм такого поділу послугував показник кількості патентів, зареєстрованих на 1 млн. населення в США у 2001 році (більше, ніж 15). Таких ключових технологічно-інноваційних країн є 24, а 56 країн було віднесено до групи технологічно неключових економік. Тому для першої групи загальний індекс конкурентоспроможності розраховується як

,

де Im -- технологічний індекс,

Iс.ін. -- індекс суспільних інститутів,

Iм.с. -- індекс макроекономічного середовища.

А для неключових інноваторів відповідно:

Індекс зростання конкурентоспроможності розглядає джерела приросту ВВП на душу населення, тобто майбутнє конкурентоспроможне зростання економіки, можливості досягати сталого розвитку. Проте особливістю методики Всесвітнього економічного форуму та Центру міжнародного розвитку при Гарвардському університеті, який активно співпрацює з ВЕФ є поєднання макро- та мікроконкурентоспроможності країн в умовах глобалізації. М. Портером було запропоновано методику оцінки мікроконкурентоспроможності країн з допомогою таких факторів як якість бізнес-середовища та досконалість стратегій підприємств. На його думку багатство країни створюється на мікрорівні, а конкурують на світовій арені не країни, а підприємства.

Критерії ідентифікації стадій конкурентоспроможності країн:

1.factor driven(gdp per capita-<2000 дол сша) Перехідна стадія(2000-3000) 2.efficiency driven(gdp per capita-3000-9000) Перехідна стадія(9000-17000) 3.innovation driven(gdp per capita>17)

Основні фактори індексу глобальної конкурентоспроможності (Україна): Якість інститутів3,1, Інфраструктура3,3, Макроекономічна стабільність3,9, Здоровя і початкова освіта5,4, Вища освіта і професійна підготовка4,4, Ефективність ринку товарів і послуг3,7, Ефективність ринку праці4,5, Розвинутість фінансового ринку3,5 Технологічний рівень3,3 Розмір ринку4,6 Конкурентоспроможність компаній 3,6 Інноваційний потенціал3,2

74. Сутність, цілі та завдання управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства являє собою напрям менеджменту підприємства, спрямованого на формування, розвиток і реалізацію конкурентних переваг та забезпечення життєздатності підприємства як суб' єкта міжнародної економічної діяльності.

Об'єктом управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства є рівень міжнародної конкурентоспроможності, необхідний і достатній для забезпечення життєздатності підприємства як суб' єкта міжнародної конкуренції.

Проблеми рівня міжнародної конкурентоспроможності не є лише власною справою окремого підприємства, оскільки воно виступає як частина більш складної національної, територіальної й галузевої господарської системи. Вплив рівня міжнародної конкурентоспроможності підприємства мають відчувати не тільки його робітники, а й партнери по кооперації, місце (регіон) розташування підприємства та дер' жава, валютні надходження бюджету якої формуються з доходів суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності.

Отже, проблема міжнародної конкурентоспроможності ггідприємс має не тільки мікроекономічний зміст, а й загальнодержавний характер.

Визначення цього факту об'єктивно обумовлює головне завдання» управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства -- забезпечення життєздатності та сталого функціонуваї підприємства як суб'єкта світогосподарських зв'язків за будь-яі економічних, політичних, соціальних та інших змін у його зовніг му середовищі.

Суб'єктами управління міжнародною конкурентоспроможністю нідприємства є певне коло осіб, що реалізують його завдання. Сучасна світова практика дає можливість визначити наступні п'ять груп Об'єктів управління міжнародною конкурентоспроможністю "ідприємства:

1) власник підприємства, який за будь-яких умов має брати безпо-^редню участь у формуванні стратегічних цілей та завдань підприєм-*ьаі пов'язаних з економічними інтересами та фінансовими можливостями власника;

2) вищий управлінський персонал підприємства (заступники директора та керівники підрозділів операційної діяльності підприємства, з яких складається ланцюг цінностей підприємства);

3) лінійні менеджери операційних підрозділів підприємства, які мають відповідний рівень підготовки (бажано на рівні магістра);

4) менеджери-економісти консалтингових фірм, що залучаються на підприємство на платній основі для розробки та реалізації стратегії міжнародної конкурентоспроможності підприємства з метою переведення реального її рівня у бажаний;

5) державні та відомчі управлінські структури та органи, повноваження яких визначається відповідними нормативними документами.

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства має бути спрямованим на:

а) нейтралізацію (подолання) або обмеження кількості негативних (деструктивних) чинників впливу на рівень конкурентоспроможності підприємства шляхом формування захисту проти них;

6) використання позитивних зовнішніх чинників впливу для нарощування та реалізації конкурентних переваг підприємства;

в) відтворювання та нарощування конкурентоспроможності підприємства на ґрунті розвитку його топ-характеристик, ринково-продуктової та просторово-часової його адаптації до змін зовнішнього середовища;

г) забезпечення гнучкості управлінських дій і рішень -- їх синхронізації з динамікою дії негативних та позитивних чинників конкуренції на певному ринку.

75. Сучасний зміст та завдання менеджменту конкурентоспроможності

Управління міжнародною конкур-ністю під-ва (УМКП) це складний процес, орієнтований на реалізацію цілей: 1)максимально можливе задоволення потреб споживачів на основі раціонального використання обмежених економічних ресурсів в умовах постійно еволюціонуючого техніко-технологічного рівня виробництва; 2)випередження конкурентів у досягненні поставлених цілей економічної діяльності під-ва на основі максимальної реалізації свого конкурентного потенціалу та високої компетенції персоналу під-ва щодо ефективного використання власних та залучених ресурсів в умовах конкурентного ринку;

3)постійне підвищення ефективності функціонування під-ва, що відображається у поліпшенні (у кожному наступному періоді порівняно з попередніми) показників продуктивності праці, матеріало- та фондовіддачі, рентабельності, економії на масштабах вир-ва, інноваційності продукції та виробничих процесів, збільшенні ринкової частки фірми, поліпшенні якості та функціональних характеристик продукції, розширенні її асортименту та супровідних послуг тощо.

В процесі реалізації управління конкурентоспроможністю підприємства зусилля менеджерів мають бути спрямовані на вирішення ряду завдань: вивчення потреб потенційних покупців продукції,прогнозування їх модифікації;здійснення моніторингу ринку з метою збору інформації про умови збуту продукції; конструювання узагальненої моделі управління конкур-ністю, що передбачає формування переліку факторів, які впливають на конкур-ність,встановлення взаємозв'язків між ними; формування загальних підходів та розробка конкретних методів, алгоритмів і процедур кількісної оцінки конкур-ності під-ва та його продукції;аналіз динаміки конкур-сті під-ва та си-ми факторів, що її визначають;визначення рівня конкур-ності, який забезпечує заданий обсяг прибутку чи бажану частку ринку.

УМКП- окремий функціональним напрямом менеджменту під-ва, якому властиві специфічні зміст, цілі, завдання та організаційно-економічні засоби їх реалізації. Його можна визначити як складову менеджменту підприємства, що спрямовується на формування, розвиток і реалізацію конкурентних переваг та забезпечення життєздатності підприємства як суб'єкта міжнародної економічної діяльності.

Об'єкт УМКП- рівень міжнародної конкур-ності, необхідний і достатній для забезпечення життєздатності під-ва як суб'єкта міжнародної конкуренції. Проблема МКП має мікроекономічний зміст та загальнодержавний характер.

Головне завданням УМКП- забезпечення життєздатності та сталого функціонування під-ва як суб'єкта світогосподарських зв'язків за будь-яких економічних, політ., соц. та інших змін у його зовнішньому середовищі.

Суб'єкти УМКП- певне коло осіб, що реалізують його завдання. Суб'єкти УМКП: 1) власник під-ва, який за будь-яких умов має брати безпосередню участь у формуванні стратегічних цілей та завдань під-ва, пов'язаних з економічними інтересами та фінансовими можливостями власника; 2) вищий управлінський персонал підприємства (заступники директора та керівники підрозділів операційної діяльності під-ва, з яких складається ланцюг цінностей під-ва); 3) лінійні менеджери операційних підрозділів під-ва, які мають відповідний рівень підготовки; 4) менеджери-економісти консалтингових фірм, що залучаються на під-во на платній основі для розробки та реалізації стратегії міжнародної конкур-ності під-ва з метою переведення реального її рівня у бажаний; 5) державні та відомчі управлінські структури та органи, повноваження яких визначаються відповідними нормативними документами.

УМКП має бути спрямованим на: подолання або обмеження кількості негативних чинників впливу на рівень конкурентоспроможності підприємства шляхом формування захисту проти них; використання позитивних зовнішніх чинників впливу для нарощування та реалізації конкурентних переваг підприємства;відтворювання та нарощування конкурентоспроможності підприємства на основі розвитку його ключових компептенцій, ринково-продуктової та просторово-часової його адаптації до змін зовнішнього середовища;забезпечення гнучкості управлінських дій і рішень -- їх синхронізації з динамікою дії негативних та позитивних чинників конкуренції на певному ринку.

76. Сучасні методи оцінки міжнародної конкурентоспроможності країн

Для оцінки конкурентоспроможності національної економіки застосовують кількісні (hard data) та якісні (survey data) (експертні та соціологічні) методи. Кількісні -- базуються на використанні математичних і статистичних методів аналізу для показників. Це здебільшого стосується обсягів ринку в грошовому чи натуральному вираженні, цін, витрат і факторів, які на них впливають.

У теорії та практиці міжнародних економічних взаємин існує декілька підходів до визначення конкурентоспроможності національної економіки та показників, які її характеризують. Їх можна згрупувати у дві основні групи:

оцінювання на основі окремих показників, які характеризують вартісні результати виробництва, чи використання певних ресурсів.

оцінювання на основі системного підходу з використанням як статистичних показників, так і результатів моніторингу.

Однак чи це окремі показники, чи комплексні методики, здебільшого, визначають на таких рівнях:

мікрорівень, на якому визначається конкурентоспроможність фірми з допомогою таких показників як прибутковість, рентабельність, продуктивність праці, ліквідність і кредитоспроможність, а також -- якість продукції, ступінь задоволеності споживачів та інші;

мезорівень, на якому визначають конкурентоспроможність галузі та кластерів з допомогою середніх показників діяльності фірм певної галузі, а також, використовуючи торгівельні показники;

макрорівень, на якому визначають конкурентоспроможність країни за допомогою таких показників як динаміка прибутків населення, ефективність використання усіх видів ресурсів, темпи інфляції, рівень зайнятості, сальдо торговельного балансу, питома вага високотехнологічного експорту та інші.

Крім того, здійснюють дослідження міжнародної конкурентоспроможності країни, визначаючи конкурентоспроможність її територій, регіонів, де відбуваються соціально-економічні процеси. В залежності від поглиблення інтеграційних процесів у подальшому все більшого значення набуватиме дослідження конкурентоспроможності на мегарівні. Так, Європейський Союз із 2003 р. розраховує конкурентоспроможність своїх регіонів за показником продуктивності праці регіону за годину роботи.

Деякі з вітчизняних економістів зосереджують увагу на конкурентоспроможності з позиції участі національної економіки в міжнародній торгівлі, за такими показниками як питома вага країни на світових ринках, імпортні квоти тощо, аргументуючи, що завоюванням країною значної частини ринку певного товару підвищує конкурентні переваги і навпаки. Але ні позитивне чи від'ємне сальдо, ні об'єм експортного ринку чи курс обміну національної валюти самі по собі не можуть дати вичерпної інформації стосовно динаміки конкурентоспроможності.

Крім того, і дані досліджень, проведених М. Портером упродовж останніх років підтверджують, що немає кореляційного зв'язку між цими показниками і рівнем життя в країні, як одним із найважливіших індикаторів конкурентоспроможності національної економіки.

Негативним моментом підходу, який ґрунтується на характері зовнішньоекономічних зв'язків країни, тобто лише на окремих показниках міжнародної торгівлі є те, що він не містить посилань на джерела торгівельних успіхів країни. Тому, звісно, більше значення мають ті напрямки, які досліджують міжнародну конкурентоспроможність економік за допомогою таких показників як рівень та темпи зростання продуктивності праці. Перевага такого підходу в тому, що в дзеркалі цих показників можна визначити джерела підвищення конкурентоспроможності. Саме тому йому віддають перевагу державні організації, які займаються питаннями національної конкурентоспроможності, такі як Європейська Комісія, Рада з політики конкурентоспроможності США та інші.

М. Портер підкреслює, що продуктивність -- основний показник, який визначає рівень життя в країні, оскільки в ньому криється основне джерело прибутку на душу населення. Таким чином, єдине, на чому може ґрунтуватися концепція конкурентоспроможності на рівні країни, -- це продуктивність використання ресурсів, постійне підвищення національними фірмами продуктивності. Є досить багато прикладів, які підтверджують цю точку зору. Так, співставлення даних із продуктивності праці в найрозвинутіших країнах Європи й Америки (ВВП по паритету купівельної спроможності на одну людино-годину), показало, що на кінець ХІХ ст. і початок ХХ ст. лідерство Великобританії в світовій торгівлі співпадало з лідерством і в продуктивності праці.

Наприкінці ХХ ст. вчені почали дискутувати щодо появи незвичайного феномену -- «парадоксу продуктивності праці», викликаного труднощами вимірювання низки економічних процесів, властивих новій інформаційній економіці. Оскільки зростають інвестицій в нові технології, а продуктивність праці сповільнюється, -- особливо у сфері послуг. Це пояснюється неспроможністю традиційної статистики відбити структуру сучасної економіки, яка швидко змінюється. Тому зниження продуктивності праці в американській економіці ще не означає зниження її конкурентоспроможності.

Окрім того, треба сказати щодо індексованих показників найбільш популярним в світі є індекс глобальної конкурентоспроможності за методикою Всесвітнього економічного форуму. Розрахунок ВСІ відповідає методиці мікроекономічного індексу. Експерти цієї організації виділяють наступні основні фактори, які впливають на економічне зростання будь-якої країни світу, а саме: технології, суспільні інституції та макроекономічне середовище. Тому при побудові індексу GCI (ІК) розраховували три індекси: технологічний, громадських інституцій та макроекономічного середовища. На його основі виявляють спроможність національних економік досягати сталого розвитку у середньостроковому періоді. Ці індекси розраховуються як за аналітичними даними, так і за даними анкетувань. Всі аналітичні дані конвертовані з допомогою наступного розрахунку:

Подробнее про індекс Всесвітнього формуму - шпора №74

77. Сучасні стратегії галузевого лідирування

Ключові концепції теорії галузевого лідерства М. Потрера:

Перша ключова концепція стосується порівняльної привабливості різних галузей з точки зору довгострокової прибутковості. Привабливість галузей, говорив Портер, змінюється відповідно до п'ятьма основними конкурентними силами, і розуміння цих сил має фундаментальне значення для розробки стратегії і досягнення переваги над конкурентами.

Портер стверджував, що, хоча найкраща стратегія будь-якої фірми залежить від конкретних обставин, на найзагальнішому рівні існують лише три обгрунтовані й виправдані позиції, які може зайняти компанія і які дозволять їй успішно справитися з п'ятьма конкурентними силами, забезпечити своїм акціонерам більш високі доходи від інвестицій в порівнянні з конкуруючими фірмами і здолати конкурентів в довгостроковій перспективі.

Нарешті, Портер вважав, що всякий аналіз джерел переваг в конкурентній боротьбі повинен проходити не на рівні компанії в цілому, а на рівні дискретних дій окремих фірм, що займаються проектуванням, виробництвом, збутом, поставками і підтримкою свого продукту. Коротше, про кожному бізнесі можна думати як про ланцюжок деяких дій, що генерують цінність для спожива лей, і тільки за допомогою ретельного аналізу цієї своєї ціннісної ланцюга компанії зможуть знайти джерела стійкого переваги в конкурентній боротьбі

Концепція „ключових компетенцій” Хемела і Прахалада.

Справжня відмінність менших компаній від великих, зайнятих стратегічним плануванням, за Хемелом і Прахаладом, полягала в тому, що менші компанії досягли успіху в створенні абсолютно нових переваг над конкурентами і в радикальній зміні деяких дій. Вони перейшли від стратегічного планування до стратегічного мислення. Менеджери цих компаній силою уяви створювали ще не існуючі продукти та послуги, змінювали напрямки розвитку галузей, а потім перетворювали це на реальність.

„Ціннісні дисципліни” Трейсі і Вірсеми.

Представники консалтингової фірми CSC Index Ціннісні дисципліни, або How to lead with hammer of customers' values. Вони представили три ціннісні дисципліни, або способи доставки споживачеві тієї або іншої цінності, - виробнича досконалість, лідерство по продукту і близькість до споживача. Компанії, що прагнуть домінувати на своїх ринках, повинні вибрати одну і лише одну з цих дисциплін і доcягти в ній досконалості.

Перша ціннісна дисципліна: виробнича досконалість. Компанії, що володіють досконалим виробничим процесом, доставляють своїм споживачам таке поєднання якості, цін і простоти придбання, з яким на даному ринку ніхто не може порівнятися. Ці компанії не пропонують нових продуктів або послуг і не культивують особливих, нетрадиційних відносин з своїми споживачами. Вони діють виключно добре, а їх пропозиція споживачам гарантує низьку ціну і (або) безумовне, на першу вимогу, обслуговування.

Друга ціннісна дисципліна: лідерство по продукту. Компанії, що прагнуть стати лідерами за продуктом, зосереджують свої зусилля на пропозиції товарів і послуг, які розширюють існуючі межі ефективності і якості.

Третя ціннісна дисципліна: близькість до споживача. Компанії, які захищають цінність за допомогою близькості до споживача, створюють зв'язки, подібні до відносин між добрими сусідами. Близькі до споживачів компанії поставляють не те, що хоче ринок, а те, що потрібно конкретному споживачеві. Такі компанії роблять свій бізнес на знанні своїх клієнтів і їх потреб, постійно адаптують свої товари і послуги до запитів конкретних споживачів, причому за розумну ціну.

...