Peгіональні інноваційні комплекси в глобальній економіці

Деякі показники діяльності технопарків України наведено в табл. 3.3.

Таблиця 3.3

Показники діяльності технологічних парків України

Джерело: [102, 19].

· створення їх на базі провідних, визнаних у світі науково-дослідних колективів;

· наявність перспективних розробок, які можуть бути швидко комерціалізовані;

· всебічна підтримка держави;

· чітко визначена галузева спеціалізація;

· взаємодія промислового сектору , академічної та галузевої науки.

Однак вже на початковій стадії становлення та розвитку технопаркових структур можна зазначити такі недоліки:

· фактична орієнтація на великомасштабні проекти, ігнорування малого та середнього підприємництва;

· відсутність ефективного механізму фінансування процесу комерціалізації інновацій;

· відсутність належного інфраструктурного забезпечення;

· відсутність науково-обгрунтованої концепції створення та функціонування таких структур;

· складний механізм державного регулювання процесів формування та функціонування технологічних парків та інших інноваційних структур;

· незначне залучення регіональної влади до участі у регіональних інноваційних процесах та управлінні ними.

Розташований у Київі на базі однойменного інституту технопарк “Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона” є добровільним об'єднанням суб'єктів науково-технічної та підприємницької діяльності, які діють на підставі договору про спільну діяльність. Серед засновників та учасників технопарку власне Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона, науково-технологічний комплекс інституту, дослідно-конструкторські бюро, дослідні заводи зварювального обладнання, зварювальних матеріалів та спеціальної електрометалургії, науково-технологічні центри зварювання тиском “Титан”, “Дуга”, металообробки вибухом, електрошлакових технологій, центр сертифікації “Сепроз”, ООО “Технолуч”, “Елтерм”, НДЦ “Експловелд”, Центр розвитку інновацій, представництва корпорацій “Пратт і Уітні”, “Моторола” тощо. Пріоритетними напрямами діяльності технопарку є технології, матеріали та обладнання для зварювання, нанесення покрить та обробки матеріалів, спеціальної електрометалургії, технічної діагностики та споріднених процесів; нові матеріали й конструкції; охорона навколишнього середовища, нові комп'ютерні засоби та технології інформатизації виробництва, розробка програмної продукції, програмне моделювання.

Прогнозна оцінка діяльності технопарку свідчить, що протягом 2001-2005 рр. щорічний обсяг робіт досягне 30 млн. дол. США. На 5-му році надходження до бюджету та небюджетних фондів перевищать суми державної підтримки. Серед проектів технопарку варто назвати Інститут електрозварювання НАН України та Каховського заводу електрозварювального обладнання із випуску обладнання нового покоління для контактного стикового зварювання надміцних рельсів і залізничних хрестовин. Виконання проекту забезпечить у 2000-2016 рр. 270 робочих місць [103, 127].

Засновниками розташованого у Києві технопарку “Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка”, що функціонує у формі товариства з обмеженою відповідальністю (вид А, статутний фонд 5 млн грн.), виступають установи НАН України (Інститут фізики напівпровідників, Інститут електродинаміки), НДІ прикладної електроніки Національного технічного університету, “Київський політехнічний інститут”, АТ НПП “Сатурн”, науково-виробниче мале підприємство “Либідь-92”. До участі у програмі залучено також 15 академічних інститутів та університетів, 16 підприємств і об'єднань, понад 30 малих підприємств [103, 112]. Частково він фінансується за рахунок державного бюджету. Так, для формування дослідно-експериментальної бази на 2000-2002 рр. з бюджету було виділено 19,25 млн. грн. [104]. Технопарк виконав експортні контракти на розроблення та поставку компаніям ФРН, США, Ізраїлю трьох проектів: “Плазмон-8РК-47”, оптичного приладу та партії кристалів оптичного германію.

Пріоритетними напрямами діяльності технопарку є проведення фундаментальних і прикладних досліджень, дослідно-конструкторських робіт, розробка нових технологій, матеріалів і устаткування, надання послуг, впровадження інноваційних та інвестиційних розробок, освоєння виробництва, постачання продукції на внутрішній та зовнішній ринки за такими напрямами: одержання й обробка вихідної сировини, виготовлення напівпровідникових, діелектричних, електропровідних матеріалів і багатошарових структур на їх основі, виробів з них для електронної техніки у промисловості та побуті; сенсорно оснащені пристрої, устаткування, машини, а також енерго- й ресурсоощадні системи контролю та управління технологічними процесами і виробництвами в машинобудуванні, металургії, енергетиці, транспорті, авіа- та ракетно-космічній техніці, нафтовій та газовій промисловості, АПК; системи реєстрації, обробки, збереження та поширення інформації, системи захисту інформації, цінних паперів, документів, товарів, послуг, а також технології, матеріали і елементи для їх виготовлення; елементи, прилади, системи і вироби на їх основі для діагностики та розпізнавання біологічних, хімічних, технологічних середовищ з метою їх використання у біотехнологіях, медицині, фармацевтичній, харчовій та переробній промисловості, екологічному моніторингу; технології, у т.ч. рулонні, виготовлення покриттів, плівкових і пакувальних матеріалів, а також вироби з них для поліграфічної, електронної, фармацевтичної, харчової та переробної промисловості; вироби мікро- та оптоелектроніки, у т.ч. освітлювальна та світлосигнальна апаратура, засоби техніки зв'язку, комп'ютерної, радіоелектронної та телевізійної техніки, включаючи розробку й організацію виробництва конкурентоспроможних моделей телевізорів з використанням вітчизняних комплектуючих виробів; новітні телекомунікаційні технології, інформаційно-аналітичні системи, технічні засоби, у т.ч. цифрові, програмні продукти, надання інформаційних та телекомунікаційних послуг, спрямованих на вдосконалення організації виробництва та покращення життя людини.

Учасниками “Інституту монокристалів” є 27 організацій, що виконували станом на І квартал 2003 р. 20 проектів вартістю 779,6 млн. грн. Засновниками технопарку (вид Б) виступають 24 організації та підприємства, серед яких установи НАН України (НТК “Інститут монокристалів”, Інститут надтвердих матеріалів ім. В.Н. Бакуля), науково-дослідні установи (НДІ радіотехнічних вимірювань, Харьківський біотехнологічний центр), вузи (Харківський державний технічний університет радіоелектроніки, Інститут скотарства, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Національний науковий центр “Харківський фізико-технічний інститут”), підприємства різних форм власності. Пріоритетними напрямами діяльності технопарку є пошук, дослідження, розробка конкурентоспроможної продукції для потреб медицини, біотехнологій, електроніки, машино- та приладобудування, авіа- та ракетно-космічної техніки, енергетики, охорони навколишнього середовища, інформаційних технологій тощо; розробка та запровадження сучасних методів аналізу матеріалів та об'єктів навколишнього середовища, дослідження структури, фізичних і хімічних характеристик та параметрів речовин та матеріалів; маркетинг світового ринку наукоємкої продукції за напрямами діяльності технопарку, розробка методичних матеріалів та підготовка вчених і спеціалістів, які мають конкретні технологічні пропозиції з метою їх комерційного використання, залучення інвестицій в науково-технічну сферу, створення нових технологічних підприємств малого та середнього бізнесу.

Прогнозна оцінка економічних результатів діяльності технопарку показує, що щорічний обсяг робіт протягом перших 5 років досягне 10 млн. дол. США. Діяльність у спеціальному режимі інноваційної діяльності дасть змогу спрямувати на розвиток науково-технічної та матеріальної бази 3,5 млн. дол., надходження до бюджетів та небюджетних фондів становитимуть 3 млн. дол. США. На 5-6-му році функціонування технопарку надходження до бюджету перевищуватимуть обсяги державної підтримки.

Щодо державної підтримки інноваційної сфери, то можна навести такі цифри. Загальна сума коштів, передбачена у державному бюджеті на фінансування державного замовлення на найважливіші новітні технології за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки, а також на фінансову підтримку технологічного забезпечення наукової бази у 2002 р. , становила 36173,3 тис. грн., у т.ч. замовником 6166,6 тис. грн. виступає МОН, замовником 19903,5 тис. грн. - НАН України. Держава посилює вплив на інноваційні процеси. Так, наприклад, для створення бази даних вітчизняних інновацій і забезпечення її функціонування в Міжнародному банку технологій та ділових можливостей Українському центру трансферу технологій у 2002 р. з державного бюджету виділено 75 тис. грн. [105].

Потенціал подальшого розвитку регіонально-інноваційних процесів в Україні має значні відмінності у різних регіонах. За результатами обчислення коефіцієнта інноваційного потенціалу по регіонах України (значення Кіп1), найбільший інноваційний потенціал у Миколаївської, Чернігівської областей, м. Київа, Харківської, Закарпатської, Волинської, Полтавської областей. Найнижчий рівень інноваційного потенціалу характеризує Луганську, Рівненську та Хмельницьку області (див. табл.3.4).

Таблиця 3.4

Ранжування регіонів України за коефіцієнтом інноваційного потенціалу

Примітка. Кіп1 - коефіцієнт інноваційного потенціалу, обчислений за формулою 1.1 при таких значеннях L: L1 = 0,2; L2 = 0,2; L3 = 0,2; L4 = 0,2; L5 = 0,2. Кіп2 - коефіцієнт інноваційного потенціалу, обчислений за формулою 1.1 при L1 = 0,2; L2 = 0,1; L3 = 0,3; L4 = 0,3; L5 = 0,1. КіпЗ - коефіцієнт інноваційного потенціалу, обчислений за формулою 1.1 при L1 = 0,2; L2 = 0,3; L3 = 0,1; L4 = 0,1; L5 = 0,3. (Складено автором.)

Для розрахунку коефіціентів використовувались статистичні дані 2002 р. При обчисленні Кіп1 були використані однакові значення показників L, тобто значимість кожного показника К є однаковою. При обчисленні Кіп2 більша значимість була надана показникам, що характеризують фінансово-інвестиційні чинники інноваційного розвитку, при обчисленні Кіп3 - показникам людського капіталу. Результати розрахунку коефіцієнта Кіп2 дають змогу визначити регіони, в яких інноваційний потенціал формується переважно за рахунок фінансово-інвестиційних чинників, а розрахунок Кіп3 - визначити регіони, в яких переважним є людський фактор (див. табл. 3.4).

Використання даного інструментарію забезпечує широкі можливості аналізу та оцінки інноваційного потенціалу як регіонів, так і галузей економіки, зокрема за рахунок збільшення кількості змінних та варіювання їх ваги.

Порівняння рівня інноваційного потенціалу регіону із рівнем інноваційної активності підприємств дає підстави ранжувати регіони за рівнем використання інноваційного потенціалу. В таблиці 3.5 наведені дані про рівень інноваційної активності підприємств.

Запорізька та Сумська області, рівень інноваційного потенціалу яких є середнім по Україні, демонструють найвищий рівень інноваційної активності. Чернігівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Волинська, Житомирська області, які за рівнем інноваційного потенціалу входять до 10 регіонів-лідерів, одночасно належать до групи регіонів із найнижчим рівнем інноваційної активності. Таким чином, за критерієм найбільш повної реалізації інноваційного потенціалу, серед регіонів України найбільш успішними є Миколаївська обл., м.Київ, Харківська, Полтавська, Херсонська обл. Найменше змогли реалізувати власний інноваційний потенціал Рівненська, Хмельницька, Чернівецька області, м.Севастополь, Луганська області (див. табл. 3.6).

Істотне значення для оцінки інноваційного потенціалу регіонів та його впливу на зовнішньоекономічну діяльність України має аналіз регіональної структури експорту інноваційної продукції. Для оцінки стану регіонів та їх експортного потенціалу були використані такі показники:

К₁ - кількість підприємств, що відвантажували інноваційну продукцію, в загальній кількості підприємств регіону;

К₂ - обсяг відвантаженої інноваційної продукції в загальному обсязі відвантаженої продукції;

К₃ - обсяг поставленої на експорт продукції, що була вироблена за ліцензійними договорами, до загального обсягу виробництва за ліцензіями;

К₄ - обсяг поставлених на експорт нових видів продукції машинобудування;

К₅ - обсяг інноваційної продукції, відвантаженої за межі України.

Таблиця 3.5

Типізація регіонів України за рівнем інноваційної активності підприємств

Джерело: [106, 114].

Регіони ранжували шляхом визначення середнього значення за період 2000-2002 рр. та надання регіону із найвищим значенням показника першого місця, із найнижчим - останнього місця. За сумою значень найбільш орієнтованими на експорт регіонами є АР Крим, Сумська, Харківська, Донецька, Чернігівська, Запорізька області. Нижчий рівень зовнішньоекономічної активності у Волинській, Чернівецькій, Полтавській, Київській, Херсонській, Миколаївській областях (див. табл. 3.7). Простежується тісний зв'язок між рівнем інноваційної та зовнішньоекономічної активності регіону.

Таблиця 3.6

Типізація регіонів України за рівнем реалізації інноваційного потенціалу

(Складено автором)

Досліджуючи особливості формування та функціонування вітчизняних технопарків, слід зазначити наявність елементів промислово-фінансових груп (ПФГ) і холдингових структур в моделі їх організації. Технопарки із промислово-фінансовими групами об'єднує характер їх створення та функціонування.

Таблиця 3.7

Ранжування зовнішньоекономічної активності інноваційних підприємств по регіонах України

(Складено автором)

Обидві структури створюються за дозволом держави (технопарки - законом, ПФГ - постановою Кабміну), відповідно до державних програм із схожою метою - структурної перебудови та розвитку пріоритетних галузей економіки. Діяльність обох структур має відповідати заявленим напрямам і концентруватися навколо випуску певної продукції. Підставою об'єднання учасників і проведення сумісної діяльності є договір про спільну діяльність. За результатами формування технопарку ми отримуємо холдингову структуру, головною компанією якої є власне технопарк, а дочірніми - усі компанії - учасники технопарку, що може викликати проблеми із антимонопольним законодавством (у випадку створення виду А), а в подальшому необхідність реорганізації структури комплексу.

Організація РІК за схемою ПФГ холдингового типу має такі переваги, як

· оптимізація управлінням підприємствами та організаціями, в яких є частка державної власності;

· чітка схема взаємодії та розрахунків між учасниками;

· значна економія на масштабах (особливо у сфері управління);

· прискорення переливання капіталу, технологій, інформації, інших видів ресурсів;

· високий потенціал виробництва та мінімізації ризиків.

Звичайно, організація ПФГ холдингового типу в цілому має багато переваг, але ефективність застосування такої моделі до регіональних інноваційних процесів є сумнівною через ймовірність прояву деяких негативних аспектів:

· проблема контролю за діяльністю дочірніх компаній;

· монополізація високотехнологічного сектора;

· можливість виникнення конфліктних ситуацій внаслідок суперечностей стратегій головного та дочірніх підприємств.

ПФГ холдингового типу ефективна лише за умов створення на обмежений строк та з метою досягнення чітко визначених цілей, після реалізації яких вона має бути реорганізована.

Особливістю згаданих структур є велика частка державної власності та державного контролю, що, в свою чергу, викликає необхідність пошуку найоптимальніших моделей управління згаданою власністю. В структурі управління державними корпоративними правами основна вага належить органам приватизації - 62,72%, міністерствам та відомствам - 17,5%, лише 13,1% - облдержадміністраціям і 0,39% - приватним структурам [107,7]. На порядку денному знаходиться питання щодо підвищення ефективності управління державною власністю, розробляються нові механізми.

Зважаючи на те, що до процесу формування РІК в Україні обов'язково будуть залучені організації та підприємства державної форми власності, керівництво РІК має передбачити механізм участі таких підприємств в регіональному інноваційному комплексі. На нашу думку, ефективним у даному контексті може стати використання трастового механізму. Трастові (довірчі) операції в межах РІК мають великий потенціал розвитку в сфері управління:

· державною та комунальною власністю (об'єктами нерухомості, інфраструктури, рекреації і т.п.);

· майном та активами навчальних закладів, науково-дослідних організацій, фондів, агенцій розвитку;

· внесками іноземних інвесторів;

· коштами та майном малих і середніх підприємств;

· венчурним капіталом;

· інтелектуальною власністю, в т.ч. у патентній сфері.

Трастові відносини можуть опосередковувати співробітництво між суб'єктами різних рівнів. Перспективним, на нашу думку, є заснування зонального трасту. Його засновниками можуть виступати місцева влада, адміністрація РІК, вузи, науково-дослідні установи, великі компанії-учасники, фонди як вітчизняні, так і іноземні. Організаційно-правове оформлення та функціонування зонального трасту, як передбачається, найлегше відбудеться за умов створення технопарку виду Б на підставі договору про спільну діяльність. Шляхом об'єднання без відчуження права власності майна й коштів засновників та їх передачі до професійного менеджменту пересічні клієнти РІК отримують централізований доступ до необхідних ресурсів. Зональний траст (див. рис. 3.1) може бути заснований за принципом як “участі у володінні”, що передбачає право засновників на отримання доходу від діяльності трасту, так і дискретності - право розпорядження внесками цілком переходить до довірчих керуючих [108, 27]. Перевагами застосування трастового механізму в управлінні майном для органів державної та місцевої влади є наявність альтернативних (прямих та опосередкованих) способів використання та розпорядження майном, зменшення витрат на управління, чітке визначення строків дії трасту тощо. Проте на жаль, українським законодавством прямо не передбачена можливість трастового та довірчого управління майном, яке замінюється в деяких випадках інститутом представництва. В цілому застосування такої схеми можливе, оскільки не суперечить законодавству України.

Рис. 3.1 Авторський варіант організаційної схеми локального РІК. (Складено автором)

КС - корпоративний сектор

У межах зонального трасту функціями бізнес-інкубатора можуть стати:

В формуванні відносин власності слід підкреслити значну роль суб'єктивних та інституціональних факторів, а також рухливість та інерційність як економічного, так і правового середовища. Швидке розширення номенклатури об'єктів відносин власності сприяє залученню все більшої кількості суб'єктів, коло яких значно розширюється за рахунок вторинних суб'єктів власності (до яких право власності перейшло від первинних у силу договору або на будь-яких інших підставах, первинний суб'єкт права власності - особа, яка безпосередньо брала участь у створенні об'єкту власності). Основною підставою переходу згаданих прав у цивілізованому бізнесі є договір, причому обсяги та форми переходу прав визначаються сторонами. Так, наприклад, за ліцензійним договором ліцензіар передає ліцензіату лише право користування, зберігаючи за собою весь спектр прав власності, тобто ліцензіар має право укласти аналогічний договір з іншою особою або визначити долю об'єкта у будь-який інший спосіб.

Прибуток від інтелектуальної власності та шляхи її використання набагато ширші за можливості, що надають матеріальні активи. Права інтелектуальної власності, коло яких також розширюється та охоплює нові сфери, все частіше стають предметом договорів між господарюючими суб'єктами. Кожен вид інтелектуальної власності та характер співробітництва з його використанням потребує спеціального розгляду й аналізу.

Щодо прав власності на нові технології, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, що охоронюються патентами, то їх використання в світі й навіть в Україні чітко регламентовано. Передача таких прав найчастіше опосередковується укладанням ліцензійного договору. Проте поряд з передачею зазначених прав інтелектуальної власності в світовому обороті зростає частка передачі незапатентованої інформації у вигляді ноу-хау, секретів виробництва, управлінського та організаційного досвіду, з тих чи інших причин не включеної до патентів. Останнім часом до господарського обороту все більше залучаються такі нематеріальні активи, як права власності на зареєстровані знаки для товарів та послуг, фірмові найменування. У договірному порядку право на зазначення місця походження товару не може бути передано іншій особі, проте його своєчасна реєстрація та володіння правами на його використання можуть створити значні переваги у майбутній діяльності. По-перше, РІК володіє характеристиками, достатніми для того, щоб будь-який суб'єкт, розташований на його території, мав право скористатися перевагами місця свого розташування, оскільки РІК акумулює, зокрема, природні, людські фактори, комбінація яких визначає унікальність середовища та продукції, що виготовляється в межах РІК. По-друге, реєстрація даного права тісно пов'язана із реєстрацією однойменних або подібних торгових марок і знаків. Так, наприклад, істотною є проблема визначення пріоритетності в реєстрації того чи іншого знака/марки або питання правової охорони користування колективним знаком. Оскільки найменування знака/марки стає нині важливим активом, частиною іміджу компанії та складовою її комерційного успіху, захист зазначених прав набуває особливої актуальності.

Співробітництво в межах РІК між його суб'єктами, в т.ч. й іноземними, опосередковується встановленням договірних відносин. Найчастіше в світовій практиці трапляються договори ліцензування та франчайзингу.