Українська мова у професійному спілкуванні

Сьогодні керівникам багатьох підприємств і фірм, а також бізнесменам, що контактують або бажають вступити в ділові відносини з іншими організаціями, як на території України, так і за кордоном, не вистачає елементарних знань про ділове спілкування, про переговори та методи й етапи їх проведення.

У політичній, підприємницькій, комерційній і іншій сферах діяльності ділові бесіди і переговори грають дуже важливу роль. Вивченням етики і психології переговорних процесів займаються не тільки окремі дослідники, але і спеціальні центри. А методика ведення переговорів є в програмі підготовки фахівців різних профілів.

Для того, щоб вести переговори, необхідно зрозуміти, що вони собою являють. Переговори - це вид спільної з партнером діяльності, як правило, спрямованої на рішення проблеми.

Вони завжди припускають, принаймні, двох учасників, інтереси яких частково збігаються, а частково - розходяться. В інших випадках ми маємо справу зовсім з іншими видами взаємодії. При повному збігу інтересів сторін обговорення не потрібно, учасники просто переходять до співробітництва.

При повній їхній розбіжності ми спостерігаємо в найбільш явному виді конкуренцію, змагання, протиборство, конфронтацію. Переговори - це факт нашого повсякденного життя, основний засіб одержати від інших людей те, чого ви бажаєте.

У вербальному спілкуванні передбачає застосування різних психологічних прийомів. Один з них - «формула прогладжування «Це словесні фрази типу «Удачі вам!», «Бажаємо успіху», відомі фрази «Великому кораблю велике плавання», «Ні пуху - ні пера» і т.п. виголошені з різними відтінками. Широко використовуються такі мовні знаки як «Самат», «Нема проблем», «Окей» і т.д.

Дуже часто першим кроком до вкладання ділового договору є телефонна розмова.

Людство користується телефоном уже більше століття. Здавалось би часу більш ніж достатньо для того, щоб навчитися розумно користуватися цим технічним засобом.

Але нажаль вміння говорити по телефону не передається по спадковості. Культурою спілкування по телефону володіє не кожен.

Погана підготовка, невміння виділяти головне, чітко і грамотно висловлювати свої думки призводять до значних утрат робочого часу (до 20-30%). Так стверджує американський менеджер А. Маккензі. Серед 15 головних причин втрати робочого часу, на його думку, перше місце займають телефонні розмови, які залежать від емоційного забарвлення. Лишня емоційність збільшує час телефонної розмови.

Відомо також, що при телефонній розмові спостерігається таке явище, як надто насичена розмова.

Вона може бути джерелом напруги між двома сторонами, тому потрібно дотримуватись певної міри, оскільки можна втратити сенс розмови, що спричинять конфлікти.

Перші ознаки перенасиченості розмови: роздратованість, образливість.

Тоді слід вийти з контакту з партнером, щоб зберегти ділові відносини. Крім того, ведучи довгі телефонні розмови, ви можете отримати репутацію зануди. Мистецтво ведення телефонної розмови полягає в тому, щоб коротко сказати все, що потрібно і отримати відповідь.

Основою успішної телефонної розмови є компетентність, тактовність, доброзичливість, володіння прийомами ведення бесіди, бажання швидко і ефективно вирішити проблему або надати допомогу для її вирішення. Важливо щоб службова телефонна розмова велася у спокійному тоні і викликала позитивні емоції.

Не відреагує на ваші доведення (пропозиції)?

Проявить недовіру до ваших слів, інформації?

Для підготовки до ділової розмови по телефону в особливості міжміської і міжнародної, краще підготувати спеціальний бланк у якому майбутню розмову записують з розрахунком прогнозуючих відповідей.

По закінченню ділової телефонної розмови необхідно 3-5 хвилин на аналіз змісту і стилю розмови. Проаналізуйте свої враження. Найдіть слабкі місця у розмові. Постарайтесь зрозуміти причину своїх помилок.

Культура спілкування є складовою частиною культури людини загалом. Вона, як і будь-яка інша культура, містить в собі певну суму знань, у цьому контексті - про спілкування.

Для культури спілкування характерна також нормативність. Вона визначає, як мають спілкуватися люди в певному суспільстві, у конкретній ситуації. Зазвичай норми визначаються станом суспільства, його історією, традиціями, національною своєрідністю, загальнолюдськими цінностями. Для кожної епохи розвитку людства характерна певна культура спілкування, що відповідає загальнолюдським цінностям. Тому саме тепер важливо закласти засади такої культури спілкування в нашому суспільстві, яка відповідала б часові, нашій історії та духовно-творчому потенціалу українського народу.

Безумовно, лише знання не забезпечать культури спілкування, якщо ними не скористатися. Для того, щоб спілкування було успішним, потрібні вміння, а їх набувають з досвідом, психологічними засобами, за допомогою певних вправ. Отже, культура спілкування у вузькому розумінні - це сума набутих людиною знань, вмінь та навичок спілкуватися,які створені, прийняті та реалізуються в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку.

Чи достатньо лише знань та вмінь, щоб одна людина зрозуміла іншу і спілкування стало успішним? Багато в чому культура спілкування залежить від особистості, її якостей. Один веде себе пихато як всезнайко, його не цікавить думка співрозмовника. Другий говорить тільки сам і не дає змоги іншому вставити навіть слово. Третій презирливо ставиться до чужої думки. Четвертий є людиною спокійною і терплячою, завжди має що сказати. Отже, спілкування - це своєрідний театр, де є п'єса певного змісту, актор, що виконує конкретну роль, і глядач, який сприймає цю п'єсу й цю роль. А потім глядач виступає як актор і хоче, щоб його також сприйняли як особистість. До того ж глядач в обох випадках є активною стороною.

Вище вже зазначалося, що культура спілкування охоплює знання про психологію та етику спілкування, вміння людей застосовувати на практиці комунікативні установки. У процесі розвитку людини важливо забезпечити не просто формування у неї третьої складової - комунікативних установок на спілкування з іншими, а саме гуманістичних комунікативних установок. Якщо вони є, то за відсутності адекватних до ситуації знань та вмінь людина творчо, інтуїтивно їх знайде. Головне - людина не зашкодить іншому, візьме участь | у конструктивному розв'язанні ділових проблем.

2.3.2 Культура телефонного діалогу

Телефон необхідний в багатьох невідкладних життєвих ситуаціях. І не тільки драматичних. Побачення з улюбленою людиною, візит до друзів, відвідини театру часто призначаються по телефону. Телефон нині є в кожній установі, підприємстві, організації, в багатьох квартирах. Він - невід'ємна частина нашого життя. Якщо по особистому телефону можна без особливого збитку для суспільства говорити достатньо довго, то по службовому телефону одночасно дзвонять багато людей і від того, що вони не можуть зв'язатися з вами через зайнятість лінії, страждає справа, затягується рішення важливих питань. Втім, розмова і по домашньому телефону зриває плани знайомих і родичів.

Телефонний зв'язок - особлива сфера спілкування, яка вимагає певних навиків. Але потрібно сказати, що правильно користуватися нею уміють ще далеко не всі.

«Захист від телефону». Кожний, хто дзвонить тобі по телефону, переконаний в тому, що він - єдиний. і немає питання більш важливого ніж у нього. Плюс він упевнений в тому, що ти можеш слухати тільки його весь робочий день. І якщо ти спробуєш переконати таку людину, обмежити час розмови або взагалі відхилитися, по-перше, він не зрозуміє тебе, а по-друге, важко передбачати, до яких наслідків може привести твою відмову.

Метод відгородження. Телефон може віднімати дуже багато часу. Як вписати його в робочий день? Буде краще, якщо ти наперед відгородишся від непотрібних дзвінків або відсунеш їх на інше, більш зручне для тебе час.

Проінформуй всіх, з ким ти говориш по телефону (підлеглих, колег, клієнтів, друзів, родичів) про те, коли тобі не дзвонити.

Признач по можливості час для щоденних активних телефонних переговорів.

Повідом своїх абонентів час, коли тобі краще всього дзвонити.

Уникай в кінці розмови фраз типу: «Подзвоніть мені як-небудь!». якщо бажаєш, щоб людина дзвонила ще раз.

Не примушуй чекати людей, які розраховують отримати від тебе звістку, а дзвони в точно призначене тобою час, перш ніж вони подзвонять тобі і нагадають.

Розмова без відкладання. У виняткових випадках, коли прориваються важливі дзвінки, або під час телефонного «години прийому», ти повинен зразу ж на початку розмови з'ясувати. Хто твій абонент, з якої фірми, яка у нього посада, які питання вирішує.

Чого він хоче. Наскільки терміново і важливо його справа (термін виконання).

Коли ти зможеш подзвонити йому(після того, як виконаєш його прохання або пропозицію).

По якому номеру ти можеш додзвонитися до нього (при першому контакті: адреса, номер телефону або телекса, точне написання прізвища).

І, звичайно, потрібно записати всі відповіді на ці питання.



3. Лексичний аспект сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні

3.1 Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни

3.1.1 Терміни і термінологія

Терміни - це слова або усталені словосполучення, що чітко й однозначно позначають наукові чи інші спеціальні поняття. Як правило, терміни - це слова іншомовного походження (вектор, генератор, політологія) або кальки з них, утворені на питомому матеріалі (кисень, напівпровідник, теплообмін).

Основні способи творення термінів:

– зміна значення слова звичайної мови;

– творення неологізмів шляхом словотвору з коренів та інших морфологічних елементів звичайної мови, що часто набирає форми кальок з іноземних мов;

– запозичення з іноземних мов. Переважання перших двох способів пов'язане з тенденцією до пуризму. Для практичних цілей термінологія укладається в галузевих термінологічних словниках.

Термінологія та її розвиток. Щоб скласти поняття про предмет, людина із великої кількості властивостей і ознак предмета виділяє найбільш важливу й суттєву, без якої поняття про нього скласти не можна, і це головне знаходить відображення в терміні. Отже, у семантиці терміна існує елемент наукової цінності поняття яке складає ядро, серцевину значення терміна. Вказати значення терміна - це визначити зміст поняття, співвіднесеного з даним терміном, виявити найбільш важливі, суттєві ознаки, які виділяються в позначуваних поняттям однорідних предметах і явищах.

Природа терміна як особливого виду мовного знака передбачає однозначну відповідність між словом і поняттям, тобто симетрію плану вираження та плану змісту. Ця особливість зумовлює найсуттєвішу характеристику терміна - його однозначність.

Однозначним може бути слово або термін, але не поняття. Термін входить у визначення поняття, але визначення не зводиться до терміна.

Таким чином, стає зрозумілим, чому виникає зацікавленість у регламентації мовних процесів у галузі термінології та у здійсненні заходів щодо вдосконалення спеціальної мови. Тому вироблення принципів уточнення наукових термінів має як філософську (гносеологічну) основу, так і важливе значення для подальшого розвитку самої теорії пізнання навколишньої дійсності, що доводить: термінологія суттєво впливає не тільки на досягнення певної науки, техніки, але й на ті науки, що тільки починають формуватися. Усвідомлене вживання спеціальної лексики в комунікативному аспекті позитивно позначаються на розвитку науково-технічного процесу.

Деякі вчені, зокрема Л.Є. Азарова, А.В. Костюк вважають, що вивчення лінгвістичних питань термінології підвищує можливості пізнання загальних закономірностей розвитку мови.

Термінологія - це сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж.

Розділ лексикології, який вивчає терміни різних галузей знань. Термінологія зародилася в надрах лінгвістики, але тільки в середині ХІХ ст. набула самостійності. Методологічні засади дослідження термінології в лінгвістиці пов'язані з іменами Б. Головіна, В. Даниленко, Д. Лотте, О. Реформатського. Щодо природничих наук об'єктом системних досліджень є біологічна лексика (Л. Симоненко), ботанічна (А. Капська, І. Сабадош, М. Фещенко), геологічна (М. Годована).



3.1.2 Лексика за сферою вживання

За сферою використання словниковий склад сучасної української мови ділиться на 2 групи:

1. загальновживана, або загальнонародна, лексика;

2. лексика обмеженого вживання.

До загальновживаної лексики входять слова, використовувані в різних мовних сферах і зрозумілі будь-якому носієві мови незалежно від того, де він живе, професії, способу життя, наприклад: картопля, школа, журнал, море, п'ять, літо, понеділок, тисяча, високий, зелений, низько, радісно тощо.

Загальнонародна мова становить основу української мови.

Певні обмеження сфери функціонування виявляють діалектна, спеціальна, жаргонна, арготична лексика. Розглянемо їх докладніше.

До діалектної лексики (діалектизмів) належать слова, уживання яких обмежене певною територією. Діалектна лексика характеризується неоднорідністю. Одним із видів діалектизмів є етнографізми - слова, що називають предмети, поняття, характерні для побуту, господарства певної місцевості, наприклад: котига - віз, на якому возять припаси, необхідні для пастухів, овець; верета - покривало, мішок на сінник; загата - огорожа біля стін хати, проміжок між якою і стінами закладається листям, соломою або глицею для утеплення хати взимку; сачма - велика сітка-накидка для лову риби; рунець - біла хустина або шматок полотна; рябчун - різнобарвний домотканий килим. Етнографізми не мають паралелей у літературній мові, оскільки вони є місцевими назвами місцевих реалій.

Іншою групою діалектної лексики є власне лексичні діалектизми - слова, які збігаються із загальнолітературними за значенням: безрога - свиня, легінь - парубок, бузько - лелека, втрафити - потрапити, капарство - недбалість, неохайність, ковнір - комір, клевець - молоток, когут - півень, рахуба - клопіт.

Третьою групою діалектної лексики є семантичні діалектизми, тобто слова, які мають інше, ніж у літературній мові, значення: куля - милиця, бук - палиця, обруч - поряд, пасія - гнів, чудно - незручно, під - горище.

Розрізняють також діалектизми фонетичні (хтіти - «хотіти», свеї - «своєї», шкахва - «шафа», кождий - «кожний») і граматичні (баче - «бачить», дасиш - «даси», к столу - «до столу»).

До термінів ставляться такі вимоги:

1. Термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику формі (діловодство, але не діло ведення, справоведення, діловиробництво та ін.). Проникнення нестандартних термінів у діловодство пояснюється насамперед обставинами складання документа: вони укладають швидко, часто навіть без чернетки, поява їх диктується обставинами, звичайно малосприятливими для тривалого обдумування, не завжди ці папери читаються іншими особами.

Виникнувши таким чином, нестандартний термін поступово поширюється й може навіть перейти в загальнонародний вжиток, засмічуючи мову.

2. Термін повинен вживатися з одним значенням. Наприклад, циркуляр - це розпорядження, які повинні виконуватися всіма підвідомчими даній організації установами й підприємствами, а це означає, що циркуляр - це лише директивний лист, а не лист будь-якого типу, і таким словом можна називати лише документ цього типу.

Економічний термін повинен вживатися в тому значенні, в якому його застосовують економісти, технічний - у тому, в якому його вживають інженери та ін. Визначення термінів зафіксовані в державних стандартах, а також у спеціальних довідника і словниках. Проте деякі терміни мають на практиці неоднозначний зміст (особливо такі, як затоварювання, зрив плану, штурмівщина та ін.). Серед термінів, уживаних у діловодстві, зустрічаються й такі, що мають кілька значень, наприклад: Справа.

Класифікаційне поняття, вживане для позначення сукупності документів, які стосуються певного напряму або питання діяльності установи, вміщених в окрему обкладинку (папку). Одиниця зберігання текстових документів у архівах. Різновид справи, який становить цілісне за змістом і послідовне ведення одного питання (судова справа). У таких випадках автор мусить так будувати текст, щоб одразу було видно, яке значення багатозначного терміна він має на увазі.

3. При користуванні терміном слід суворо дотримуватись правил утворення від нього похідних форм: якщо словник або довідник дає лише певні форми, то «утворювати» ще якісь слова для власного вжитку забороняється, наприклад: акт, род. відм. акта (а не акту), множина - акти; словосполучення: акт приймання - здавання, акт ревізії, акт ревізії каси; акт звірки розрахунків; акт звірки взаємних розрахунків, акт про надходження неякісних або некомплектних товарів, комерційний акт, оперативно-технічний акт та ін. Від терміна акт можна утворити дієслово (актувати), пасивну форму дієслова (катуватися), дієприкметник (актований), віддієслівний іменник (актування). Проте вже термін активування належить до іншої галузі і в діловодстві вжитий бути не може.

4. При укладанні документа службова особа повинна звіритися за словником, якщо певний термін викликає у неї сумніви, і не пускати в обіг слів, утворених кимось на заміщення наявних у словнику загальнолітературних термінів. Наприклад: є терміни позаштатний фонд і несписочний фонд, проте дехто, порушуючи норми літературної мови, вживає неправильний вислів безлюдний фонд.

Якщо пам'ять не підказує складачеві документа потрібного терміна, то не слід одразу ж хапатися за створення свого. Це викликає плутанину, неясність, призводить до зайвого листування - роз'яснення «темних місць» одержаного документа.

5. Причиною таких ускладнень часто буває неоднозначне розуміння якогось терміна тим, хто писав листа, і тим, хто його одержав. Наприклад: слово вага вживається в багатьох галузях науки, тому без уточнюючого означення його не слід вживати в документі.

3.1.3 Термінологічна і професійна лексика, її відмінність від загальновживаної

Сьогодні в термінології багатьох галузей наук з'явилося чимало термінів-дублетів (нові й старі терміни для називання того самого поняття), термінів-неологізмів, термінів, які вживає лише певна наукова школа та ін. При необхідності вжити ці терміни в діловому документі слід вибрати той, який для цієї термінології вже кодифікований (закріплений у словнику).

3.2 Спеціальна термінологія і професіоналізми (відповідно до напряму підготовки)

3.2.1 Правила вживання термінів

Правопис географічних назв. ГН, що складаються з двох чи трьох слів, пишуться з великої літери, а їх родові позначення - малої: Азовське море, Весела слобода. Але коли вони не сприймаються як родові позначення, то з великої: Біла Церква, Красні ворота.

Назви, запозичені з рос. мови передаються за фонетичним принципом: е-е: Воронеж, Нева; е-є: Євпаторія, Єнісей; після пригол. у -єв-, -єєв-: Лаптєвих (крім р,ц) ё-йо: Йолкіно; ё-ьо: мис Дежньова; ё-о: Рогачов (ч,щ); э-е: Ельбрус; и-і: Іркутськ, Сочі; и-ї: Троїцьк; и-и: після ж,ч,ш,ц перед пригол.: Нальчик; Кисловодськ; префікс при-: Приморськ; Владивосток; після д,т,з,с,ц,л,н: Гомель; ы-и: Сивтіркар.

Якщо у рос. геогр. назвах є суфікси -ск, -цк, -ич та інші, то при перекладі на укр. мову ці суфікси замінюються укр. відповідниками - -ськ, -цьк, -ич: Донецьк, Углич, Нижньоамурськ.

Назви залізничних станцій в укр. мові не відмінюються, назви міст, сіл, рік, озер відмінюються. Не відмінюються ГН, що складаються із двох слів: Біла Церква.

Якщо перед назвами островів, річок, озер, гір є означувальне слово, то сама назва не змінюється.

Терміни у ділових паперах. Т. - спеціальні слова або словосполучення, що дають точне визначення чи пояснення предметам, явищам, діям з якої-небудь галузі знання - науки, культури, техніки, політики, економіки.

В діловому стилі свої Т.

Вимоги:

– Т. повинен вживатися лише в одній формі (словник). Т. поступово поширюються і переходять в загальнонародний вжиток;

– дотримуватись правил утворення похідних форм термінів;

– не випускати в обіг слів, утворених кимось.

Т. - група слів мови, яка потребує спеціальної уваги, постійного звірення зі словником, повсякчасного поновлення в пам'яті значення.

Професіоналізми. П. - слова або вислови, властиві мові певної вузької проф. групи людей.

Виникають:

– коли та чи інша спеціальність, або вид занять не має розвинутої термінології (полювання), або як розмовні неофіційні замінники наявних у цій галузі термінів;

– особливо поширені і досить активно поповнюються між людьми.

Нові П. творяться за рахунок словоскладання префіксів та суфіксів.

В діловому спілкуванні вживання П. небажано.

На відміну від термінів, мають емоційне забарвлення.

Основні риси офіційно-ділового стилю. О.-д.с. задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, економічного життя і ділові стосунки між людьми.

Риси:

– о.д.с. - це послідовність, точність, обєктивність оцінок, що грунтується на логічній основі;

– о.д.с. відзначається зростаючою стандартизацією мови, масової документації;

– суворі вимоги до лексики, широке використання термінології, відсутність діалектизмів, жаргонів;

– синтаксис ділового стилю вимагає прямого порядку слів.

Порушення:

– використання деяких мовних засобів, властивих іншим стилям мови;

– вживання нестандартних скорочень.

Підстилі: інформаційний, дипломатичний, законодавчий, адміністративно-канцелярський.

3.2.2 Терміни і професіоналізми

Розвиток мовлення майбутніх професіоналів будь-якої галузі починається із збагачення їхнього словникового запасу. Чим більший лексичний запас студента, тим проникливіше він бачить світ, тонше відчуває явища, точніше сприймає прочитане й почуте, а отже, йому легше дається навчання, ширшає його кругозір, і найголовніше - він впевненіше висловлюється.

За твердженням учених, лексика науки охоплює три шари: загальновживану, загальнонаукову й термінологічну лексику. Важко собі уявити плідний розвиток наук, якщо сутність понять, які ця наука розглядає й викладає, не має наукової термінології. Мова «входить» у професійну діяльність і науку, перш за все, - термінологією.

Термін - це слово, або усталене словосполучення. Що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а навпаки, поняття, приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається вдома конвенційність термінова, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї чи іншої галузі домовляються. Що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції - лаконічному, логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета, або зазначення поняття. Тобто його зміст і межі.

Професіоналізмами (від лат. ргоfessio - заняття, спеціальність) називаються слова, вживання яких обмежене вузько-специфічними потребами представників певної професії.

3.2.3 Творення професіоналізмів

До професіоналізмів звичайно належать назви знарядь виробництва, назви трудових процесів, різні професійні означення загальномовних понять і т. д. Через обмеженість їх вживання більш-менш вузьким колом людей, а також в силу того, що в більшості випадків професіоналізми є неофіційними розмовними замінниками термінів, їх інколи називають професійними діалектизмами. «На відміну від термінів, професіоналізми не мають строгого наукового визначення, не становлять цілісної системи, можуть мати експресивне забарвлення. Якщо терміни - це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми - конкретні; вони надзвичайно детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії». «Вузькоспеціальні слова ніби деталі зують загальнонародний словник. Так, загальні поняття «човен», «весло», «сітка» відомі і для людей, не зв'язаних з рибальським промислом. Але для рибалок ці поняття мають далеко важливіше значення, і тому в їхньому словнику по ряд зі словом «човен» вживаються назви «дуб», «байдак», «баркас», «фелюга» - великі човни; «калабуха», «тузик» - невеличкі човни тощо; в човні рибалки розрізняють «карма» - гнізда, в які вкладаються весла; «строп» - ремінь, яким прив'язують весло до шкарми; «банка» - поперечна дошка, на якій сидять гребці; «чордак» - передня, звужена частина човна; «сволочок» - дерев'яна підставка, на якій тримається передуб. Є кілька десятків рибальських назв для знарядь лову, залежно від їх величини, будови, розміру вічок, призначення тощо. Поряд з назвами «сітка», «невід», у рибальському словнику вживаються ще «бродяк», «волок», «волочок», «волокуша», «галиця», «дель»,.десятка», «канка», «копці», «кукла», «лапташ», «матула», «мережа», «накидка», поріж», «сороковка», «ставник», «ставка», «трандата», «фартух».

Професіоналізми використовуються в текстах художніх творів з метою мовної характеристики персонажів, реаліс тичного відтворення мовного колориту різних професійних груп, з метою емоційного увиразнення мовлення і т. д.

Наукові поняття визначаються спеціальними словами - термінами, які складають основу наукової мови.

3.2.4 Фразеологічні одиниці, кліше та використання їх у мовленні

Фразеологічні одиниці з структурою словосполучення і речення. До кожного фразеологізму входить,як правило, не менше двох складників. Це можуть бути повнозначні слова з службовими і без них (все тече, все міняється; решетом воду носити; серце з перцем), повнозначне і службове слово(не промах, з пелюшок, на порі) і навіть тільки службові слова (або, від і до, за й проти). Структурно-граматична організація фразеологічних одиниць надзвичайно різноманітна. Проте слова в них пов'язані за правилами української граматики й усталені звороти мають структурні відповідники серед вільних сполучень слів. Наприклад: громада - великий чоловік і Надія - передова доярка або в серці похололо і в лісі потемніло. За структурно-граматичним оформленням виділяють дві основні групи фразеологічних одиниць: фразеологічні одиниці, співвідносні із словосполученням і реченням. Фразеологічні звороти, співвідносні з словосполученнями можуть мати структуру як підрядного, так і сурядного словосполучення, тобто такого, що складається із незалежних одне від одного слів.

Фразеологічні одиниці типу урядних словосполучень - найчастіше поєднані сполучниками сурядності (переважно єднальними) повторювані повнозначні слова - іменники, прикметника, дієслова, прислівники. Наприклад: плоть і кров; молодий та зелений; ні живий ні мертвий; і вашим і нашим; ні се ні те; і днює і ночує; ні кує ні меле; рано чи пізно. Фразеологізми типу підрядних словосполучень складаються, як і всі звичайні словосполучення, з головного (стрижневого) слова і одного чи кількох залежних слів або словосполучень. Наприклад: підносити до неба;змінити гнів на милість; тримати в чорному тілі.

Головним словом найчастіше буває іменник або дієслово. Фразеологічні одиниці, головним словом у яких є іменник, другим складником можуть мати узгоджений з ним прикметник, дієприкметник, порядковий числівник, займенник (морський вовк, дев'ятий вал, на всю губу), а також іменник у непрямому відмінку з прийменником чи без нього (гріш ціна, гра з вогнем, без сорому казка, птиця високого польоту).

Стилістичне використання фразеологічних одиниць. Фразеологічні записи української мови, як і її лексичний склад, стилістично диференційовані. Серед фразеологічних звороті виділяють між стильові та обмежені вживання у певному стилі. Міжстильовими називаються фразеологічні звороти, що використовуються в усіх стилях мовлення. Наприклад: привертати увагу, із року в рік, робити послугу.

Міжстильові фразеологічні звороти являють собою загальновживані найменування певних предметів і явищ дійсності. Їм не властиві додаткові відтінки значення, експресивність, емоційність.

Переважна більшість фразеологічних зворотів має стилістичні особливості і є опорою образного, емоційно наснаженого мовлення. Ці усталені звороти тяжіють до певного стилю. Офіційно-ділова фразеологія - це усталені звороти, що використовуються в документах, ділових паперах. Наприклад: оголосити догану, взяти до уваги, заслухавши і обговоривши.

Вживання фразеологізмів у художній та публіцистичній літературі.

Широко використовуються фразеологічні звороти в публіцистичному та художньому стилях. Усталені звороти, вживані в публіцистичному стилі, досить неоднорідні за своїм складом і особливостями змісту. Серед них виділяються фразеологічні одиниці. Які позначають поняття політичного змісту й наближаються до термінологічних зворотів, властивих науковому стилю. Наприклад: соціалістичне змагання, бригада комуністичної праці. Чимало вживаних у публіцистичному стилі фразеологічних зворотів книжного походження має незначне емоційне забарвлення. Наприклад: мати вплив, домогтися успіхів, надавати допомогу, почесний обов'язок.

Велика частина фразеологічних зворотів, що вживаються в публіцистичному стилі, характеризується яскраво вираженою образністю, емоційністю: арена боротьби, гонка озброєнь, сім'я єдина.

У публіцистичних творах широко використовуються фразеологізми, характерні для розмовно-бутового і художнього стилів. Вони надають публіцистичним творам особливої емоційності й переконливості. Наприклад: Польща для мене завжди буде близька - побратими мої в тій землі лежать, та й з поляками я не один пуд солі з'їв і під час війни, і пізніш, за роки мирної праці. Багатозначність, синонімія та антонімія фразеологічних зворотів.

Є ряд фразеологічних одиниць, зокрема серед крилатих висловів, прислів'я та приказок, які досить легко змінюють чи розширюють свої компоненти з рядів відповідної синонімії закладених в образі можливих уточнень.

Наприклад: валити (звалювати, скидати, змішувати, горнути) все до купи (намолоти, наплести, набалакати) сім мішків ( три мішки, сім кіп, чотири копи, три копи) гречаної вовни (і всі не повні, та й ті не повні).

Зустрічається й зворотнє явище: скорочення фразеологізмів. Опущений

компонент, правда, здебільшого живе асоціативно в свідомості й мовця, і слухача. Наприклад: моя хата скраю (я нічого не знаю); скачи, враже (як пан каже).



3.2.5 Джерела походження фразеологізмів

Переважна більшість фразеологізмів, як і слів, за походженням є корінними українськими. Серед них виділяються спільнослов'янські, спільносхіднослов'янські і власне українські.

До складу української фразеології входять також усталені звороти, засвоєні з інших мов. Дуже часто це вислови, поширені в багатьох мовах світу. До складу української фразеології ввійшли висловлювання К.Маркса і Ф. Енгельса, звороти спортивних та державних документів. Найбільше засвоєно українською мовою фразеологічних зворотів з російської мови - висловлювання Леніна, російських письменників, фразеологізми з народної мови. Широко використовуються в української мові фразеологізми античного походження - старогрецькі, староримські, усталені звороти з західноєвропейських мов - німецької, французької, англійської, італійської та ін. Основним,невичерпним джерелом української фразеології є народна мова, якій властиві влучність, образність. Саме влучні, метафоричні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови. Особливо багато фразеологічних зворотів виробничого і професійного походження.

Ряд фразеологізмів є дотепними висловами з анекдотів, жартів та інших жанрів усної народної творчості: не до солі,вийшов пшик, ростуть груші на вербі. У фразеологізмах відбиті спостереження над оточуючим життям, людьми, природою: жувати жуйку; розправляти крила; скриготати зубами; задирати носа.

В української фразеології віддзеркалюються найрізноманітніші сфери життя народу, його історія. культура, суспільні відносини, виробнича діяльність, морально - етичні норми, погляди, вірування, прагнення. У ряді фразеологізмів чується відгук боротьби народу з татарськими нападниками,польською шляхтою, згадуються часи козацтва, розкриваються класова невірність, боротьба народу проти панства, бюрократизм чиновників, хабарництво.

Історія багатьох фразеологічних зворотів здається загадковою і незрозумілою. Живе людина,що добре знає свою справу і кажуть про неї: «Він на цьому ділі собаку з'їв».А трапиться незугарний працівник, який не вміє зробити того, за що взявся, як говорять: «Зробив із лемеша швайку» і за кожним висловом стоїть своя, цікава історія, тепер уже забута,хоч зворот живе в різних сферах сучасної людської діяльності.

Так, історія фразеологізму перемивати (перетирати) кістки ( кісточки) - займатись пересудами, обмовляти кого-небудь - зв'язана з обрядом другого поховання, яке організовувалось у східних слов'ян через кілька років після смерті людини. Наші предки вважали, що покійника треба звільнити від гріхів, зняти з нього закляття через очищення останків небіжчика.

Перемиваючи кості в прямому значенні цих слів, пригадували життя покійного, переповідали окремі події, найяскравіші сторінки біографії, говорили про характер, вихваляли, возвеличували його. Так поняття «перемивати кістки» було пов'язане з аналізом життя, вчинків, рис людини, яку вдруге ховали. Відірвавшись від обряду по його відмиранні, вислів ось уже тисячоліття несе в собі як основне значення супровід обряду в близькому переосмисленні.

3.2.6 Сфери вживання

Живе в нашій мові фразеологічний зворот прикласти руку - взяти участь у чомусь. Історія його походження відкриває завісі над особливостями організації в давнину діловодства. Сьогодні, написавши будь-який діловий папір, документ, ми засвідчуємо його достовірність власноручним підписом. Так робили і в давнину, бо знали про своєрідність підпису кожної людини . Проте письмом у давні часи володіло не так багато людей і неписьменні, замість підпису прикладали до паперу руку або палець,попередньо злегка пофарбувавши їх. Відбиток руки або пальця надійно замінював підпис. У судочинстві царської Росії ще й у 19 ст. Був поширений навіть термін рукоприкладство, яким називали підпис пазовника.

Ще іншу стороні життя наших предків розкриває фразеологічний зворот сім п'ятниць на тиждень, який використовується для характеристики нестійкої, легковажної людини, яка часто міняє свої рішення, погляди, не дотримуються своїх слів.

Колись існував культ «святої п'ятниці «.Пригадайте, як шанував і боявся святої п'ятниці» старик Кайдаш із твору І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я». На відзначення «святої п'ятниці «будувалися церкви, день відкриття яких вважався в певній місцевості святом. У цей день приймали й честували гостей,поминали померлих. Біля церкви збиралося багато людей; організовувався ярмарок, велись торги, купували, продавали,міняли,брали в борг і повертали борги. П'ятниця ставала строковим днем, з яким зв'язували виконання обіцянок, зобов'язань. Траплялося, зрозуміло, й такі люди, які не дотримувались слова і відкладали виконання своїх обіцянок до наступної п'ятниці або й переносили на інший день. У таких людей всі дні тижня ставали строковими, перетворювались у п'ятниці,а обіцянки так і залишались не виконаними. Так і з'явився вислів, що став усталеним і досить точно характеризує непослідовних легковажних людей. Майже всі ідіоми та й інші фразеологічні звороти мають цікаву історію. Ознайомлення з нею не тільки дає відповідь на запитання, чому ми так говоримо. а й збагачує знання про життя. історію, культуру, побут нашого народу в минулому. Українська фразеологія багата крилатими висловами власне українського походження. Це афоризми, що належать перу письменників: Караюсь, мучуся..,але не каюсь! І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь(Т. Шевченко); Всякому городу нрав і права (Г. Сковорода); пропаща сила(П. Мирний); коні не винні(М. Коцюбинський); досвітні вогні (Л.Українка).



3.3 Типи термінологічних словників (відповідно до фаху)

3 типи термінологічних словників. Серед термінологічних лексикографічних праць 90-х років можна виокремити такі види за структурою видань: серійні, однотомні, багатотомні.

Термінологічні словники входять до складу серій, які охоплюють різножанрову літературу, - «Від А до Я», «Бібліотека фахівця», «Nota bene!», «Трансформація гуманітарної освіти в Україні», а також до спеціалізованих серій, що об'єднують суто лексикографічні праці: бібліотека словників «Ін Юре», «Нові словники», серія навчальних словників і довідників «Medicina polyglotta». Так, у термінографічній серії «СловоСвіт», заснованій 2000 року у Технічному комітеті стандартизації науково-технічної термінології, першим виданням був «Англійсько-український словник інженерії довкілля» Т.Балабана, який охопив близько 15 тис. інженерних, медичних, біологічних, правничих та суміжних з ними термінів, переважну більшість яких подано з тлумаченнями чи з довідковими відомостями. Окремо винесено словник назв і документів урядових установ англомовних країн та українсько-англійський покажчик базових слів словника-довідника. Сьогодні у термінографічній серії «СловоСвіт» вже видано чотири словники, зокрема з теплоенергетики, профілактичної та екологічної токсикології, гідравліки та санітарії.

Для словників, що входять до складу серій, притаманне однотипне оформлення, спільність задуму, тематики та читацького призначення.

Однотомні видання становлять переважну більшість термінологічних словників.

Багатотомні видання нечисленні. Серед них переважають двотомні праці. Зареєстровано 6 двотомних словників: перекладних, тлумачно-перекладних, словників-довідників, які відображають розгалужені термінологічні системи - медицину, хімію, правознавство, наприклад російсько-українсько-латинський словник медичних термінів (Київ, 1993), англо-український словник з хімії (Київ, 1994), англо-український словник медичних термінів (Одеса, 1996), словник-довідник «Інтелектуальна власність» (Київ, 2000). Серед них особливу увагу привертає «Українсько-латинсько-англійський медичний тлумачний словник» (Львів, 1995) на 33 тис. термінів. У Львівській академії мистецтв створено двотомний словник «Декоративно-ужиткове мистецтво» (2000) за редакцією відомого мистецтвознавця.

Протягом останнього десятиріччя опубліковано низку словників у 3-х томах: «Економічна енциклопедія» (Київ, 2000); «Російсько-українсько-латинський словник медичних термінів» (Київ, 1993); «Словник з матеріалознавства» (Київ, 1995), кожен том якого має іншу вихідну мову - українську, російську, англійську.

Термінологічні словники, особливо тлумачні та тлумачно-перекладні, використовують у навчальному процесі як довідкову базу. Виходять термінологічні праці, які поліграфічно оформлені як окремі видання, але становлять один із томів багатотомних наукових, навчальних видань. Наприклад, у тритомному навчальному посібнику «Основи підприємництва» (Київ, 2000) В.І. Павлова 3-й том становить тлумачний словник бізнесових термінів. У двотомнику «Міжнародне гуманітарне право» (Київ, 1999) у другому томі вміщено словник основних термінів і понять філософсько-правової доктрини регулювання збройних конфліктів.

Термінологічні словники, відображаючи лексику спеціальної сфери, мають чітко окреслене функційне призначення - відображати поняттєво-термінологічний апарат різних галузей науки й техніки та забезпечувати наукову, навчальну, виробничу діяльність. Це зумовлює критерій відбору термінологічного матеріалу за читацькою адресою.

Термінологічні лексикографічні праці призначено широким колам науковців, викладачів, студентів усіх спеціальностей або певної спеціальності, аспірантів, слухачів підготовчих відділень, слухачів системи підвищення кваліфікації, учнів, науково-технічних працівників. Однак існують словники, які виникли як наслідок спостереження за професійною лексикою окремих категорій фахівців чи угруповань мовців, наприклад, «Словник русизмів у мові медиків» (Львів, 1995; укладач Я. Ганіткевич). У руслі надання допомоги представникам органів влади в опануванні української ділової лексики, крім ґрунтовних лексикографічних праць, видано порадник «Уникаймо русизмів в українській мові!: Короткий словник-антисуржик для депутатів Верховної Ради та всіх, хто не хоче, щоб його мова була схожа на мову Вєрки Сердючки» (Київ, 2000; укладач Ю.В.Гнаткевич), «Абетка депутата» (Київ, 2000; укладач А.Ф. Ткачук).

За ознакою первинності виходу в світ лексикографічні праці можна класифікувати на оригінальні, передруки й перекладені. Термінологічні словники 90-х років - це переважно сучасні оригінальні лексикографічні праці.

3.4 Точність і доречність мовлення. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми. Вибір синонімів

3.4.1 Багатозначні слова

Слова української мови поділяються на однозначні та багатозначні. Слова, що мають одне значення, називаються однозначними. Такими словами є, наприклад, іменники: прейскурант - «офіційний довідник цін на товари й послуги», дендрологія - «розділ ботаніки, що вивчає деревні рослини», толь - «покрівельний та гідроізоляційний матеріал, застосовуваний у будівництві». Однозначність є характерною ознакою термінів будь-якої галузі.

Багатозначні слова мають кілька значень, як-от:

ТРИБУНА - підвищення для виступу промовців. споруда для глядачів, де ряди місць розташовані уступами вгору (напр., на стадіоні), місця для публіки, журналістів та ін. в парламентах, переносно - засіб, що його використовують для політичної діяльності.



3.4.2 Синонімічний вибір слова

Явище синоніміки означає наявність у мові близьких, але не тотожних способів висловлення, покликаних як найточніше відтворювати всі відтінки нашої думки.

Незнання синонімічних можливостей мови, невміння вибрати єдине потрібне слово - принесло багато помилок.

Суспільний, громадський. Суспільний поєднується зі словами лад, продукт, наука, праця, становище, буття. Громадський (тобто «не державний», «не службовий») поєднується зі словами обов'язок, осуд, порядок, організація.

Білет, квиток. Тут різниця у мовній традиції. Слово квиток виступає в таких словосполученнях: театральний квиток, залізничний квиток, професійний квиток.

Слово білет вживається значно рідше: кредитний білет, банківський білет, екзаменаційний білет. Тут традиція велить купувати театральний квиток у білетній касі, показувати

3.4.3 Словники синонімів та паронімів: правила користування

У синонімічних словниках наводяться синонімічні ряди, які складаються зі слів і словосполучень тотожних або близьких за значенням. У межах кожного синонімічного ряду подається семантична (вказується на відмінні відтінки значень) і стилістична характеристика слів, окреслюється їх сполучуваність, наводяться приклади їх уживання в контексті. Саме так побудовані академічний «Словник синонімів української мови» у 2-х томах (К., 1999-2000) і «Словарь синонимов русского языка» в 2-х томах за редакцією А.П. Євгеньєвої (М., 1970-1971). У синонімічних словниках для широкого практичного користування наводяться синонімічні ряди без ілюстрацій прикладами їх уживання. Такими є «Короткий словник синонімів української мови» П.М. Деркача (К., 1960), «Практичний словник синонімів української мови» С. Караванського (К., 1995), «Словарь синонимов русского языка».

3.4.4 Пароніми та омоніми у мові фаху

Омоніми (від гр. homos - однаковий і опута - ім'я) - це слова, різні за значенням, але однакові за звучанням і написанням. У лексикології розрізняють омоніми лексичні, морфологічні, словотворчі.

Практичне завдання. Із лексичних багатств дібрати омоніми і пояснити:

– кадри фільму - кадри (основний склад працівників підприємств, установи);

– стан (корпус, тулуб людини) - стан (обставини, умови, самопочуття);

– організований захід - захід (протилежний сходу, напрям світу);

– економія (заощадження) - економія (великий поміщицький маєток);

– оклад (заробітна плата) - оклад (металеве покриття);

– універсал-розпорядчий (акт адміністративно-політичного характеру) - універсал (людина, яка володіє багатьма спеціальностями).

Омоніми як зображувально-виразовий засіб досить активно використовуються в художній літературі, народній творчості. Вони увиразнюють думку, а часом надають мовленню відповідного забарвлення.

Пароніми (від гр. раго біля і опута - ім'я) - це слова досить близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значенням:

– адресат - адресант,

– еміграція - імміграція,

– талан - талант,

– дипломат - дипломант.



3.4.5 Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення. Абревіатури загальновживані та вузькоспеціальні у тексті (граматичні форми)

Основні правила скорочення:

1. Скороченню підлягають різні частини мови. Одне й те саме скорочення застосовується для всіх граматичних форм одного й того самого слова, незалежно від роду, числа, відмінка й часу.

2. Неприпустиме одне скорочення для двох різних за значенням слів без додаткового пояснення.

3. У скороченому слові слід залишати не менше ніж дві букви, незалежно від прийому, який використовується. Під час відсікання крапка ставиться, а під час стягування ні.

4. Скорочення слова до однієї початкової літери припускається тільки для загальноприйнятих скорочень: к. (карта), м. (місто), с. (сторінка) та ін.

5. Іменники та інші частини мови, крім прикметників і дієприкметників, скорочують лише за наявності їх у переліку особливих випадків скорочень слів.

Лексичні скорочення бувають декількох типів:

– Ініціальні (абревіація)- утворені з початкових букв слів, що означають поняття; вони, у свою чергу, поділяються на: буквені - читаючи їх, треба вимовляти букви: КБ, ЖБК, ХГЗтаін.; звукові - читаючи їх, вимовляють звуки: ЗАГС, ЦУМ, Ту-154, Ан-24 та ін.; буквено-звукові (змішані) - частина слова вимовляється за буквами, частина - звуками: ЖЕК, ТЕЦ та ін.

– Складові скорочення - утворені з частин складів слів: завгар, техред, лінкор, міськком, Харзеленбуд та ін.

– Частково скорочені слова - утворені з частини або частин слів і повного слова: Донвугілля, Татнафта, госпрозрахунок, рембаза та ін.

– Відсікання (усічення): зал., зав., пом., акад., доц. та ін.

– Телескопічні скорочення - утворені з початкової та кінцевої частини складових слів: рація (із ра[діостан]-ція), біоніка (із біо[логія] та [електро]ніка) й ін.

– Змішаного типу (комбіновані): НДІторгмаш, ХарБТІ й ін. Розрізняють декілька типів графічних скорочень: крапкові: ст., див., їм. Та ін.; дефісні: з-З, б-ка, ш-ттаін.; скіснолінійні (дробові): р/р, а/с (крапка не ставиться); нульові (курсивні) - на позначення фізичних, метричних величин, валют та ін. лише після цифрових назв: 2 хв, 47 кг, 250 г, 400 грн та ін. (крапка не ставиться); комбіновані: півд,-зах., півн.-схід. та ін.

Графічні скорочення, як правило, не подвоюються, виняток становлять рр. (роки).

У документах припускається використання лише загально-нормативних графічних скорочень, зафіксованих у державних стандартах та словниках.

Не можна перевантажувати текст графічними скороченнями, наприклад:

НП, що сталася на ПУ півд.-схід, міської РМС через порушення ПТБ інженером Ковтуном В.С.

Не можна скорочувати:

– імена та імена по батькові (крім:ініціалів): не Мих. Серг. Грушевський, а М. С. Грушевський (як виняток - з однаковими прізвищами: Гр. Тютюнник - Григір, бо є Григорій Тютюнник);

– псевдоніми: не Ж. Занд, а Жорж Занд, не Л. Українка, а Леся Українка, не П. Мирний, а Панас Мирний;

– подвійні прізвища: не Б.-Хом'як, а Богачевська-Хом'як, не Ж.-Стоша, а Жукевич-Стоша, не К.-Яценко, а Кучук-Яценко.

Графічні скорочення та абревіатури Г. с. в усній мові вимовлюються повністю і скорочуються на письмі. Стандартні скорочення значень метричних мір пишуться без крапки. Інші скорочення пишуться з крапками на місці скорочення. В графічних скороченнях зберігається написання великих та малих літер, дефісів, не скорочуються слова на голосну літеру, якщо воно не початкове. При збігу двох однакових приголосних, скорочення робиться після першого. При збігу двох і більше приголосних, скорочення можна робити як після першого, так і після останнього. Види скорочення слів: для зорового сприйняття не мають граматичного оформлення, пишуться маленькими літерами: і д. т., до н.е.; для вживання в усній і писемній формі пишуться без крапок і мають граматичні форми: назви документів; назви посад; офіційні форми звертання; офіційні назви організацій; в планово-обліковій документації: ЗДУ, СНД. Назви ПУО, утворені з частин слів, пишуться з великої літери, якщо це стосується одиничних установ. Складноскорочені назви, утворені з початкових букв власних і загальних імен. З малої літери пишуться слова, що є родовими назвами: міськрада. Складнос Абревіація як один із найактивніших способів сучасного словотворення.

Процеси розбудови молодої української держави, формування у суспільстві нових політичних, економічних та культурних відносин, а також відповідних інституцій об'єктивно супроводжуються активним поповненням фонду сучасної української мови. Серед інновацій - чимало абревіатур, що фіксують нові або оновлені реалії громадсько-політичного життя (це назви нових партій, політичних спілок, громадських організацій, об'єднань та ін.).

Особливість абревіації як способу словотворення полягає в тому, що вона спрямована на створення більш коротких порівняно з вихідними структурами (словосполуками або реченнями) номінацій-синонімів. Через стислість плану виразу абревіатури часто використовуються у текстах функціональних видів літератури - ділової, наукової, навчальної, ужиткової. Часто трапляються вони й в мові друкованих засобів масової інформації. Вживання абревіатур дозволяє економити місце на газетних та журнальних шпальтах.

Аналіз текстового масиву щоденної львівської газети «Поступ» дав нам можливість зробити деякі висновки щодо найбільш поширених у сучасному словотворення форм абревіації.

Найчастіше абревіації підлягають назви органів державного управління, державних установ та керівних посад (ЛОДА - Львівська обласна державна адміністрація; Мін'юст; Нацрада; ГУБОЗ - Головне управління у боротьбі з організованою злочинністю).

Найбільш продуктивним способом абревіації в цій групі назв виявився ініціальний (коли абревіатура складається з початкових звуків або літер слів, що входять до словосполуки): ВР; СБУ; РНБО; ФДМ. На другому місці - усічено-словесний спосіб абревіації (коли абревіатура складається з початкової частини слова (слів) та цілого слова): Нацбанк; Державтоінспекція; Генпрокуратура. Зафіксовано в цій групі й декілька уламкових абревіатур (коли в абревіатуру об'єднуються семантичні частини слів): Кабмін; виконком; Мінфін.

...