Українська мова у професійному спілкуванні

Окрім назв державних установ та посад, часто скорочуються й назви партій, громадських організацій та об'єднань: ОУН; УНР; УХДП; ЛОО УРП. Майже всі слова у цій групі утворені ініціальним способом абревіації. Лише декілька назв партій утворені усічено-словесним способом абревіації: Демсоюз; Соцпартія.

Якщо перелічені вище абревіатури назв партій є офіційно визнаними і регламентованими, то такі абревіатури, скажімо, як «РІПка» («Реформи і порядок»), «Відро» («Відродження регіонів»), слід розглядати лише як один з можливих результатів журналістської мовотворчості.

Абревіатури назв підприємств, установ та організацій найчастіше утворюються за схемою: форма власності організації - у вигляді офіційно визнаної ініціальної абревіатури (ВАТ, ЗАТ, ДКВП, ТОВ, ПП) + назва організації - у вигляді ініціально-уламкової («Нафтопроммаш»).

Майже всі абревіатури назви міжнародних об'єднань та організацій є ініціальними, а вживання їх чітко регламентованим. Частина таких абревіатур утворена від початкових літер українських слів (ООН; МВФ; ЄЕС); частина - від початкових літер чужомовних слів (ЮНЕСКО - UNESKO англ. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization; НАТО -NATO, англ. North Atlantic Treaty Organization), скорочені слова утворені від загальних назв, які функціонують як звичайні слова (такі слова відмінюються): вуз, неп.



4. Нормативність та правильність фахового мовлення

4.1 Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови (робота з орфографічним та орфоепічним словниками)

4.1.1 Орфоепічні норми

Фонематичні помилки - це порушення, пов'язані зі змішуванням фонем, зі зміною однієї фонеми іншою, наприклад: везти (вести), казка (каска), родовий (ротовий), гадка (гатка). Такі помилки спотворюють зміст слова. Інколи фонематична помилка зумовлюється пропуском однієї із фонем, наприклад: плутати (путати), плутаю (путаю).

Фонетичні помилки - це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів, звуків, наприклад: вимова [] замість []: лекція - лекція, телеграма - телеграма, вимова [] замість [] у словах іншомовного походження: директор - діректор, тираж - тіраж, сімпозіум - симпозіум.

Правопис прізвищ та імен по батькові в українській мові.

Українські прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови та за загальними нормами українського правопису. Наприклад: Литвиненко, Гапоненко, Писаренко Шевченко, Марченко, Муляр, Кравченко, Назар, Удовенко, Пугач, Солов'яненко, Тимошенко, Юрчук.

4.1.2 Правопис прізвищ, імен та по батькові в українській мові

При творенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси -ович, -йович. Наприклад: Русланович, Сергійович, Іванович, Ігорович, Юрійович, Максимович, Євгенович, Богданович, Андрійович, Маркіянович, Васильович, Семенович.

При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), після голосних -ївн(а). Наприклад: Миколаївна, Іванівна, Юліанівна, Лук'янівна, Ярославівна, Артемівна, Владиславівна, Василівна, Бориславівна, Романівна, Олександрівна, Сергіївна.

4.1.3 Правопис складних іменників

Орфографія - (від грецького orthos - правильний, рівний і grapho - пишу, або правопис,) - це система загальноприйнятих правил, що визначають способи передачі мови у писемній формі.

Орфографія вивчає систему правил про способи передачі усної мови на письмі, встановлює правила написання слів разом, окремо і через дефіс, правила передачі частини слова з рядка в рядок, вживання м'якого знака і апострофа, написання іншомовних слів і скорочень слів. Орфографія охоплює лише основні правила. Орфографія української мови встановлює зокрема, правила написання окремих слів і їх значущих частин, правила написання слів разом, окремо і через дефіс, вживання великої букви та правила переносу слів з рядка в рядок.

Використовуючи засоби графіки, орфографія регулює написання слів і їх граматичних форм. Саме завдяки орфографії слова і форми їх набувають єдиного графічного образу.

Орфографія має соціальне значення, оскільки ви, хто користується писемною формою тієї чи іншої мови, повинні однаково, незалежно від особливостей індивідуальної мови, відображати на письмі слова літературної мови. Правила орфографії загальнообов»язкові, адже одинаковість правопису так само, як і однаковість звукового оформлення усної мови, сприяє полегшенню мовного спілкування. Тому дуже важливо, щоб орфографія була простою, ясною, загальнодоступною для вивчення і вживання.

Технічні правила переносу. Як уже згадувалося, в тексті ділового папера слід уникати переносів, проте зовсім уникнути їх неможливо, тому нагадуємо головні правила переносу:

– слова з одного рядка в другий переносяться складами,

– не розриваються: сполучення літер йо, ьо, односкладові префікси і частка най-, сполучення літер, що позначають один звук (дж, дз), не відриваються ініціали від прізвищ, а також назви посад, звань,

– не переносяться в наступний рядок розділові знаки.

Написання скорочених слів. У зв'язку з обмеженістю місця в документі, багато слів і зворотів пишеться в ньому скорочено. Правила скорочення слів у текстах ділових паперів закріплено державним стандартом.

1. Згідно з цим стандартом, після скороченого написання одиниць виміру не ставиться крапка: кг (кілограм), г (грам), т (тонна), см (сантиметр), год (година) та ін. Нагадуємо, що одиниці виміру скорочуються лише після числових назв.

2. В оголошеннях, листа, повідомленнях та ін. За правописом після скороченої форми слова на означення одиниць часу (година, хвилина, секунда) крапка ставиться. Так, в оголошенні треба писати: Збори відбудуться о 15 год. 45 хв.

3. Назви географічних понять скорочують перед словом, до якого вони належать: с. Сестренівка, ст. Махарище, пошт. відд. Козова, а також після цього слова: Козятинський р-н., Вінницька обл., Білопільська С. р. та ін.

4. Назви вчених ступенів, звань, посад і професій можуть скорочуватися безпосередньо перед прізвищем: акад. Богомолець, інж. Семенюк, проф., доц., інж., пом. (помічник), зав. (завідуючий) та ін.

5. Усталені також текстові скорочення загального характеру: с. (сторінка), гл. (глава), ч. (частина). Ін. (інше), див. (дивись) і т. ін. (і таке інше), ц. р. (цього року) та ін.

6. Скорочуватись (практично) може будь-яке слово тексту (найзагальнішою вказівкою текстового скорочення служить крапка). Не скорочуються назви процесів, види робіт, які звичайно вважаються віддієслівними іменниками (вивіз, відрядження, аналіз, складання методики, введення дослідження, зобов'язання та ін.)

Написання іншомовних слів. Слід бути обережними й уважними під час використання у діловому мовленні іншомовних слів. Якщо іншомовні слова можна замінити відповідними українськими, то вживання іншомовних - недоречне. Якщо ж іншомовні слова ввійшли до активного словника міжнаціонального спілкування, тоді їх можна використовувати в певних ділових паперах, що стосуються питань угоди чи міжнародних проблем.

Це лексика з фінансової сфери обслуговування: банк, фінанси, бюджет, факсиміль, авізо, кредит, дебет, поштово-телеграфного зв'язку: телеграф, телефон, бандероль, бланк, шифр, номер, серія, тощо.

Щоб правильно вживати іншомовні слова, варто керуватись такими правилами:

– не ставити у текст іншомовні слова, коли є відповідники в українській мові,

– вживання іншомовного слова в діловодстві допустиме лише в тому значенні, в якому воно зафіксоване в словниках,

– не рекомендуємо користуватись в одному і тому ж документі іншомовним словом і його українським відповідником. Бажано користуватися в таких випадках національною мовою, що значною мірою полегшить ведення справочинства.

М'який знак не вживається:

1. Після букв б, п, в, м, ф, г, к, х: голуб, піч, постав.

2. Після р у кінці складу: кір, Харків.

3. Перед буквами, що позначають м»які або пом»якшені приголосні: кузня, піша.

4. У сполученнях -ич, -лц, нч, сч, які утворились від -як, -ик, -ік: рибалці, рибалчине, дитинці, дитинчин.

Складні іменники пишуться разом або через дефіс.

Разом пишуться:

– іменники, утворені за допомогою сполучної голосної із двох чи кількох основ (одна з яких - дієслівного походження): коноплепрядіння, бавовнозаготівля, звуковловлювач, садовод, газомір, вертоліт, слов'янознавство, життєпис, водозбір;

– іменники, утворені поєднанням основ прикметника та іменника: чорнозем, бортмеханік, натурфілософія, Ощадбанк;

– іменники, утворені за допомогою сполучної голосної від двох іменникових основ, синтаксично й семантично рівнозначних: залізобетон, газопровідник, квітколоже, шлакоблок, лісостеп, верболіз (але: людино-день);

– іменники, утворені поєднанням дієслова в другій особі однини наказового способу з іменником: горицвіт, перекотиполе;

– іменники, утворені поєднанням числівникової основи з іменниковою: чотиритомник, сторіччя, двозначність, трикутник, двобій, двадцятиріччя;

– іменники з першою частиною пів-, напів-, полу-: півбака, півжиття, півстола, півроку, півфінал, півхлібини, півпляшки, півхустки, півповерху, напіврозпад, напівсон, полувал, полукіпок;

– іменники, пов'язані з інтернаціональною лексикою й термінологією, в яких другою складовою частиною є такі елементи: -граф, -графія, -лог, -логія, -метр: гігрограф, мікологія, філолог, лексикограф, цинкографія, фітобіологія, палеографія, геометр;

– іменники, утворені з трьох і більше іменникових основ: автомотогурток, веломотоспорт, ліспромгосп.

Через дефіс пишуться:

– іменники, що означають близькі за змістом поняття: батько-мати, хліб-сіль;

– іменники, що означають державні посади, військові звання: прем'єр-міністр, генерал-лейтенант;іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година, грам-атом, тонно-кілометр;

– іменники, в яких перше слово підкреслює прикмету чи особливість предмета, що передається другим словом: жар-птиця, козир-дівка, стоп-кран;

– іменники (окладні назви), що означають науковий ступінь, спеціальність, професію: член-кореспондент, інженер-економіст, лікар-педіатр;

– іменники з першою частиною пів- у значенні «половина» перед власною назвою: пів-Києва, пів-Америки, пів-Москви;

– словосполучення, що означають назви рослин: мати-й-мачуха, люби-мене, іван-чай;

– іменники (складні географічні назви): Гусь-Хрустальний, Ростов-на-Дону;

– слова, до складу яких входять іншомовні елементи віце-, екс-, лейб-, обер-, унтер-, штаб- (штабе-): штаб-квартира, екс-чемпіон, віце-адмірал, віце-консул, віце-президент, обер-лейтенант;складні прізвища: Гулак-Артемовський, Римський-Корса-ков, Мамин-Сибіряк, Нечуй-Левицький, Салтиков-Щедрін.

4.2 Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм

4.2.1 Іменники на позначення професій, посад, звань

Написання іменників на означення статусу, професії, посади, звання (у більшості випадків) у чоловічому роді, наприклад:

– неправильно, правильно,

– викладачка хімії, викладач хімії,

– касирка (касирша), заводукасир заводу,

– лаборантка (лаборантша) відділу, лаборант відділу,

– бригадирка (бригадирша) цеху, бригадир цеху,

– працівниця фірми, працівник фірми,

– учителька школи, учитель школи.

Слова (прикметник, дієслово), залежні від найменування посади чи звання, узгоджуються із цим найменуванням лише в чоловічому роді, наприклад: бухгалтер фірми виявив, старший інспектор комісії записав, висококваліфікований кухар ресторану переміг.

Форми жіночого роду набувають лише залежні займенники та дієслова, узгоджуючись із прізвищем, посадою, фахом тощо, наприклад: завідувач кафедри української мови доцент Креч Тетяна Василівна зазначила, що...

Слід звертати увагу на контекст уживання професії чи статусу, наприклад: До кабінету було запрошено секретарку директора Полякову Л.О. і до кабінету було запрошено секретаря комісії Полякову Л.О.

У конкурсі перемогла відмінниця 8-А класу Гур'єва Л. Г. й У конкурсі перемогла відмінник народної освіти викладач СШ № 8 Гур'єва Л.Г.

Зарахувати на посаду друкаря офсетного друку Козоріну Р.Ю. й Зарахувати на посаду друкарки-референта Козоріну Р.Ю.

Жіночий рід мають слова: авторка, аспірантка, вихованка, дипломантка, дисертантка, кравчиха, поетеса, студентка, учениця та ін.

Примітки:

1. Лише жіночий рід мають такі слова: друкарка, покоївка, праля, швачка (на відміну від шевця, який шиє лише взуття).

2. Рахівниця - прилад для лічби (не фах).

4.2.2 Відмінювання прізвищ, імен, по батькові

1. Жіночі й чоловічі прізвища на -а, -я, що належать до іменникового типу, відмінюються, як іменники І відміни:

Н Кизима, Вечеря, Зизанія

Р. Кизими, Вечері, Зизанії

Д. Кизимі, Вечері, Зизанії

З. Кизиму, Вечерю, Зизанію

О. Кизимою, Вечерею, Зизанією

М. при Кизимі, при Вечері, при Зизанії

У прізвищах з основою на г, к, х на зразок Ремига, Панібудьласка, Саламаха при відмінюванні відбуваються чергування, як і у відповідних загальних назвах: порекомендувати добродієві Ремизі; надіслати громадянинові Панібудьласці; доручити справу менеджерові Саламасі.

2. Жіночі прізвища на -а, -я та чоловічі прізвища на -ий, -ій, що належать до прикметникового типу, відмінюються як відповідні прикметники: Красовська, Красовської, Красовській; Щасливий, Щасливого, Щасливому.

3. Жіночі прізвища на -о, -й і на приголосний не відмінюються: надати право Горицвіт Любові Володимирівні; засвідчити підпис Іваненко Світлани Ігорівни; привітати Колодій Ларису Святославівну.

4. Чоловічі прізвища на -о та на приголосний (крім тих, що утворилися за допомогою присвійних суфіксів) відмінюються як відповідні іменники ІІ відміни:

Біжко, Біжка, Біжкові (-у); Сокур, Сокура, Сокурові (-у). Прізвища на -ьо відмінюються, як відповідні іменники ІІ відміни: Кузьо, Кузя, Кузеві (-ю).

5. Чоловічі прізвища, утворені за допомогою присвійних суфіксів -ов, -ів (-їв), -ин, -ін (-їн) відмінюються, як іменники твердої групи ІІ відміни, але в О. відмінку вони мають прикметникове закінчення -им: Іванов, Іванова, Іванову, Івановим; Романів, Романова (-іва), Романову (-іву), Романовим; Гоїн, Гоїна, Гоїнові (-у), Гоїним; Рощин, Рощина, Рощинові (-у), Рощиним.

6. Не відмінюються псевдоніми та слов'янські прізвища на е, і (Ле, Трублаїні), а також прізвища іншомовного походження на і, е, у, о (Ганді, Гете, Шоу, Гюго).

Примітка. Прізвища, що походять від назв тварин, предметів, загальних назв людей за певною ознакою, в офіційних текстах рекомендується вживати в поєднанні з ім'ям, назвою посади тощо: привітати добродія Зайця Миколу Андрійовича, оголосити подяку Корж Галині Петрівні.

Відмінювання прізвищ:

1. Жіночі й чоловічі прізвища на -а, -я, що належать до іменникового типу, відмінюються, як іменники І відміни:

н. Щербина, Кучеря, Заведія

р. Щербини, Кучері, Заведи

д. Щербині, Кучері, Заведи

3. Щербину, Кучерю, Заведію

о. Щербиною, Кучерею, Заведією

м. при Щербині, при Кучері, при Заведії

У прізвищах з основою на г, к, х на взірець Брага, Кочерга, Панібудьласка, Морока, Муха при відмінюванні відбуваються чергування, як й у відповідних загальних назвах: розказати Бразі Миколі, дорікати Максимові Кочерзі, надіслати панові Панібудьласці, подарувати Мороці Оксані, видати свідоцтво Мусі Матвію. В офіційних документах бажано вживати такі прізвища у вихідній формі.

2. Жіночі прізвища на -а, -я і чоловічі прізвища на -ий, -ій, що належать до прикметникового типу, відмінюються, як відповідні прикметники: Ільницька, Ільницької, Ільницькій; Задорожня, Задорожньої, Задорожній; Головатий, Головатого, Головатому; Завгородній, Завгороднього, Завгородньому. Прізвища чоловічого роду у місцевому відмінку мають варіантні форми: при Головатому (Головатім), при Завгородньому (Завгороднім). У науковому та офіційно-діловому стилях допускається вживання лише першої з цих форм.

3. Жіночі прізвища на -о, -й і на приголосний не відмінюються: відзначити роботу Білоус Алли Олександрівни, стаття Стефанії Хим'як, привітати Людмилу Федорівну Біжик, нагородити Світлану Гелемей, працювати разом з Ніною Головко, виступ сестер Байко.

ПРАВОПИС ІМЕН І ПРІЗВИЩ У ДОКУМЕНТАХ. Ім'я. Наші імена - категорія змінна. Одна епоха відходила, надходила інша, а з нею інакша система найменувань, сформована, з одного боку, системою мови, а з іншого - юридичними нормами держави. У кожного народу існує своя специфіка найменувань, пов'язана з його історією, культурою, традиціями, віруваннями тощо.

Значний вплив на формування українських імен мала жива народна розмовна мова. Сучасна українська літературна мова має можливість користуватися значною кількістю імен, що серед них, як рівноправні офіційні імена, є й колишні розмовні варіанти імен із церковного календаря. Так, цілком рівноправні такі імена як Антон і Антін; Оверкій, Аверкій і Аверкіян; Єремія, Веремій і Ярема; Олександра, Олеся і Леся; Ксенія і Оксана; Ірина, Ярина, Орина й Орися та інші.

Наявність двох або й кількох варіантів офіційних імен може створити враження, що ці форми імен, а також неофіційні, розмовно-побутові їх форми начебто не розрізняються. Насправді ж це не так. Ці два типи імен слід чітко розрізняти, а зробити це можна за допомогою словників. Можна вибирати, наприклад, між іменами Ганна і Анна, але офіційним іменем не може бути ні Анюта, ні Нюся, ні Нюра, ні Аня.

По батькові. Серед усіх способів творення форми по батькові найпоширенішим на Україні був суфіксальний; серед суфіксів найпопулярнішим був суфікс - енко. Форми з цим суфіксом стали підставою для творення переважної більшості українських прізвищ на Наддніпрянщині. В архівних документах можна зустріти такі тричленні найменування «ім'я, по батькові, прізвище»: Дорош Дмитренко Горбаненко, Микита Григоренко Мураховщенко, Матвій Іваненко Шевченко та інші.

Проте це був не єдиний суфікс, яким утворювалися форми по батькові, були ще -ук(-юк) та -ів: Гринюк - син Гриня (Григорія), Федів - син Федора (Федя). Такі форми теж пізніше стали прізвищами.

Коли більша частина України опинилася у складі Росії, переписуючи кріпаків, рекрутів, укладаючи різні реєстри, царські писарі оформляли найменування українців по батькові уніфіковано, як у російській мові із суфіксом -вич. Старі форми на -енко ставали прізвищами.

Ім'я по батькові завжди було формою ввічливого звертання; це був почесний привілей вищих верств суспільства.

Для України це здавна засвідчена форма офіційного найменування людини. Так, у документі, датованому 1653 роком, згадуються гетьманські (тобто Богдана Хмельницького) посланники Герасим Яцкович та Павло Обрамович, Антон Жданович та інші.

4.2.3 Правопис відмінкових закінчень іменників II відміни у родовому відмінку

У родовому відмінку закінчення -а (-я) мають: Закінчення -у (-ю) мають:

1. Назви осіб, власні імена, прізвища, персоніфіковані предмети: батька, магістранта, Івана, Авраменка, Зевса.

2. Назви установ, закладів, організацій: інституту, деканату, факультету, банку, тресту, поштамту, відділу, комітету (але: гастронома).

3. Назви тварин, дерев, квітів: осла, оселедця, голуба, абрикоса, дуба, ясена, проліска, тюльпана.

4. Назви речовин, матеріалу: меду, бензину, сиру, рису, борщу, спирту (але: хліба, вівса).

5. Назви органів, частин тіла людини: носа, шлунка, тулуба, хребта, пальця, рота (але: стравоходу, мозку).

6. Назви, що означають збірні поняття: колективу, атласу, гаю, каталогу, загалу, кодексу, тексту (але: табуна, циркуляра)

7. Назви машин і їх деталей: автомобіля, комбайна. фільтра, тролейбуса, потяга, автобуса, двигуна, кузова 4. Назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: заводу, універмагу, мезоніну, ґанку, поверху, залу (але: хліва, гаража, маяка, млина, сажа).

8. Назви конкретних предметів, речей: рушника, портфеля, ключа, дзеркала, малюнка, свічада (але: трону) 5. Назви процесів, станів, формацій, властивостей, явищ суспільного життя: винятку, ідеалу, моменту, мінімуму, реалізму, ритму, руху, способу (але: парадокса, ривка, пікніка, стрибка, тягаря, стусана).

9. Назви мір довжини, площі, ваги, часу, одиниць напруги, енергії тощо; назви місяців і днів тижня: метра, аршина, гектара, кілограма, дня, місяця, вольта, понеділка, квітня (але: ранку, віку, року, кварталу).

10. Назви почуттів, відчуттів, хвороб, явищ природи: болю, сумніву, відчаю, (але: гріха), нежитю, грипу, гастриту, тонзиліту (але: правця) дощу, інею, припливу, вітру, вогню, жару, туману.

11. Терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: електрона, портика, балкона, ромба, іменника, радіуса (але: виду, роду, синтаксису, складу, способу, стану) .

12. Назви видів спорту й танців: вальсу, футболу, тенісу, краков'яку, хокею, менуету, волейболу, танцю, полонезу (але: гопака, тропака, козачка).

13. Назви населених пунктів (міст, сіл тощо), а також інші географічні назви із присвійними суфіксами -ов, -ев, (-єв), -ин (-їн) або з наголошеним закінченням у Р. відмінку: Дніпропетровська, Алжира (місто), Пирятина, Іртиша, Дніпра, Тетерева.

14. Назви річок, окрім тих, які в Р. відмінку мають наголошені закінчення, озер, гір, островів, країн, областей, регіонів: Байкалу, Сейму, Криму, Світязю, Кіпру, Дунаю, Паміру, Дону, Казахстану, Сибіру, Алтаю, Ямалу.

15. Назви планет, сузір'їв, інших небесних тіл: Водолія, Волосожара, боліда, астероїда

4.2.4 Рід невідмінюваних іменників

1. Назви осіб чоловічої статі належать до чоловічого роду: прибулий месьє, військовий аташе, люб'язний портьє, мій імпресаріо, справедливий рефері, сміливий тореро, відомий шансоньє, елегантний маестро, несамовитий тифозі, активний япі, заповзятий папарацці, екстравагантний кутюр 'є.

2. Назви осіб жіночої статі кваліфікуються як іменники жіночого роду: усміхнена фрейлейн, літня мадам, серйозна фрау, струнка міс.

3. Родова належність деяких назв осіб визначається конкретним уживанням у мові. Це так звані іменники спільного роду: Ваш протеже виявив себе з найкращого боку. - Милуйтеся-бо вашою протеже! (М. Старицький); Жодного паперу не писав для них більше, хоч як не тис на мене мій візаві (Ю. Андрухович); - Ох, як усім цікаво, - сказала моя чарівна візаві (В. Шкляр); справжній хіпі - справжня хіпі.

4. Невідмінювані іменники, що означають тварин, належать до чоловічого роду: крикливий какаду, яскравий ара, галасливий жако, швидкий йому, смішний поні, крихітний колібрі, потішний маго, неповороткий гризлі. Але якщо контекст указує, що йдеться про самку, то слова, які узгоджуються з невідмінюваними назвами тварин, уживаються у формі жіночого роду: Шимпанзе годувала малюка. Поні не відходила ні на крок від дитини. Винятком є іменники цеце (муха), івасі, путасу (риба), ківі (пташка), окапі (тварина родини жирафових), які належать до жіночого роду.

5. Субстантивовані невідмінювані слова відносяться до середнього роду: довгождане «так», гучне «ура», останнє «вибач», суворе «цить», лагідне «добраніч», улесливе «мерсі».

6. Невідмінювані іменники, що називають неістот, належать до середнього роду: вовняне кашне, нове меню, актуальне інтерв 'ю, світлове табло, смачне канапе.

Частина іменників змінила родову належність відповідно до родової ознаки тематичного слова. Так, до чоловічого роду належать такі невідмінювані слова, як: сироко, памперо, майстре, грего та інші назви вітру, сулугуні (сир), шимі (танець), кабукі (театр), кавасакі (бот), бефстроганов (від прізвища Строганов), багі (гоночний автомобіль), бенді (хокей з м'ячем), кантрі (стиль у музиці), жакоб (стиль меблів), карт-бланш (бланк), барбекю (різновид шашлику). Словами жіночого роду є іменники: авеню (вплив синоніма «вулиця»), бере (груша), кольрабі (капуста), салямі (ковбаса), бері-бері (хвороба), страдиварі (скрипка), альма-матер (буквально «мати-годувальниця»).

7. Деякі невідмінювані назви неістот подаються в словниках з подвійною родовою характеристикою. Наприклад, як іменники чоловічого і середнього роду визначаються назви деяких грошових одиниць (екю, ескудо), назви танців (па-де-де, па-де-труа, сиртакі),а також слова; мачете, статус-кво, бренді. У формах жіночого і середнього роду виступають іменники; есперанто (мова), афгані (грошова одиниця). Слово бієнале (б'єнале) подається словниками як іменник чоловічого і жіночого роду.

8. Невідмінювані багатозначні слова можуть мати неоднакову родову характеристику у різних значеннях; альпака - ч. і ж. (тварина) і с. р. (шерсть), каберне - ч. р. (сорт винограду) і с. р. (вино), контральто - с. р. (голос) і ж. р. (співачка), сопрано - с. р. (голос) і ж. р. (співачка).

4.2.5 Особливості використання займенників у діловому мовленні

Треба використовувати тільки нормативні форми займенників, уникаючи розмовних, діалектних варіантів: неправильно правильно на моїм на моєму - сей захід цей захід, у кожнім - у кожному, которий день поспіль - котрий день поспіль, був відсутній якийсь час - був відсутній деякий час, у чиїм - у чийому, свойого зобов'язання - свого зобов'язання, воно сталося випадково - це сталося випадково.

Дійова особа в реченні, виражена займенником, повинна стояти в Н., а не в Ор. відмінку:

неправильно/правильно

мною запроваджено/я запровадив

нами запропоновано/ми запропонували

ними привезено/вони привезли

вами доведено/ви довели

Уникати двозначності, що може виникнути: якщо займенник віддалений від слова, із яким синонімічне пов'язаний: неправильно/правильно.

Значна кількість учених У багатьох секційних взяла активну участь засіданнях взяла участь у секційних засіданнях. значна кількість учених.

Їх виявилося багато.

Пенсіонерка мешкає Аварійна квартира, у якій в аварійній квартирі, мешкає пенсіонерка.

Її треба відремонтувати/потребує ремонту.

Якщо можливе співвіднесення займенника з будь-яким зі слів, однаково граматично вираженим:

Неправильно/правильно

Лаборант Горобець В. О. Голова зборів

внесла пропозицію. Головуючий відхилив пропозицію

з нею не погодився. лаборанта Горобець В. О.

Якщо замість особового займенника вжито присвійний: неправильно/правильно.

Моїм отриманим завданням/Я отримав завдання...

було... Завдання, що я отримав...

Якщо вжито зворотно-присвійний займенник свій: неправильно/правильно.

Він своїми руками відремонтував/Він власноруч відремонтував

монтував свою машину/особисту машину

Директор попросив присутніх/Директор запропонував

прокоментувати свої присутнім/прокоментувати

пропозиції/їх пропозиції

Якщо вжито зворотний займенник із неконкретним співвіднесенням: правильно/неправильно.

Комісія запропонувала/Комісія запропонувала

адміністрації взяти надати послуги адміністрації на себе функції щодо в розслідуванні НП.

розслідування НП.

Якщо неправильно узгоджено займенник зі збірним іменником: неправильно/правильно

Цими гіллями закрили канаву/Цим гіллям закрили канаву.

Якщо є невиправдане використання займенника у формі Ор. відмінка: неправильно/правильно

Усією групою пішли/Група в повному складі пішла

на заняття/на заняття.

Виконано за однією моєю Виконано за умови або умовою. Виконано лише за умови.

6. Не слід використовувати займенники 3-ї особи в присутності тих, про кого йдеться.

Без займенника, як правило, укладаються ділові листи, які починаються дієсловом у 1-й особі множини (від імені організації, установи, закладу - Нагадуємо..., Надсилаємо..., Повідомляємо...). Паралельно вживається форма 3-ї особи однини (Адміністрація повідомляє..., Ректорат просить..., Об'єднання інформує...).

Без займенника я укладаються розпорядження і накази, які розпочинаються дієсловом у 1-й особі однини (Доручаю..., Пропоную..., Наказую...).

Науковий стиль вимагає заміни авторського я на ми, залучаючи читача (слухача) до участі в міркуваннях.

Нормативним є шанобливе використання щодо осіб категорії: Ви, колего, зачекайте, будь ласка. Мати надіслали листа. Вам, пане професоре, зателефонують з Одеси.

Пам'ятайте: використання чи невикористання займенників змінює тональність ділових текстів, може підсилювати або пом'якшувати категоричність наказу, вимоги, прохання, поради тощо.

Увага! Запам'ятайте правильну форму займенників у таких словосполученнях:

Неправильно/правильно

Дякую Вас./Дякую Вам.

Пробачте мене./Пробачте мені.

На котру годину призначили.../О котрій годині призначили.

Скільки годин?/Котра година?

Властивий для нього./Властивий йому.

Характерний йому./Характерний для нього.

Телефонував до нього./Телефонував йому.

Вибачити його./Вибачити йому.

Кепкувати над ним./Кепкувати з нього.

Окремі учасники./Деякі учасники.

Правильний наголос у займенниках - це не тільки культура мовлення, а й засіб уникнення двозначності.

У Р. й Д. відмінках однини займенників то, те, цей, це наголос падає на кінцевий склад: того, тому, цього, цьому. А в М. та Р. відмінках із прийменниками наголос переходить на перший склад: на тому, у цьому, біля того, для цього, до того, із цього, не без того, не від того.

4.2.6 Узгодження прикметників з іменником на означення певних професій

Прикметник узгоджується з іменником на означення певних професій, посад та звань жінок лише в чоловічому роді.

Неправильно/правильно

старша викладачка/старший викладач

досвідчена інженер/досвідчений інженер

нова професорша/новий професор

винахідлива капітан/винахідливий капітан



4.2.7 Числівники в діловому мовленні: написання цифрових даних у професійних текстах

У текстах службових документах слід застосовувати стандартизовані одиниці величин та одиниці обліку, їхні назви й позначення.

Числа при одиницях величин та одиницях обліку слід давати цифрами. Коли однозначні числа не при одиницях фізичних величин стоять у непрямих відмінках або коли з кількісного числівника починається речення, рекомендується буквена форма чисел, наприклад: «Здійснити випробування семи труб завдовжки 12 м кожна.»; «Дібрати 15 труб для випробувань на тиск.». Числа до десяти рекомендується в текстах писати словами, а після десяти - цифрами: п'ять комп'ютерів; 156 студентів.

азі зазначення інтервалу числових значень фізичної величиний при перелікові числових значень, виражених однією й тією самою одиницею фізичної величини, позначення одиниці наводять лише після останньої цифри, наприклад: Від 100 до 110 мм; 10...100 кг; 5,0; 5,5; 6,3 мм.

Ступінь точності цифрових значень величин, що наводяться в документі, має забезпечувати найбільшу їх інформативність; при цьому треба, щоб у ряду однотипних даних ступінь точності (кількість цифр після коми) був однаковим, наприклад: «...товщина сталевої гарячекатаної стрічки 1,50; 1,75; 2,00 мм».

Складні слова, де перша частина позначається цифрою, можуть бути написані так: 50-процентний і 50 %; 100-кіло-метровий і 100 км.

Іноді виникають труднощі у вживанні форм однини та множини числівників. Наприклад: Більшість спеціалістів вирішила. Більшість спеціалістів вирішили. Більшість спеціалістів вирішило. Тут усі три варіанти відповідають нормам сучасної української мови.

Форма однини рекомендується, якщо у складі речення є слова такого типу: більшість, меншість, решта, частина, ряд, група, безліч, багато, мало і т. д. Наприклад: Решта пацієнтів теж обстежена; Більшість американських бізнесменів прибула в Україну.

Форма множини рекомендується при однорідних членах печення. Наприклад: вже не один, а безліч планерів оперізують (а не оперізує) небо.

Якщо ж використовуються числівники на позначення великої кількості (а також іменники: сто, тисяча, мільйон, мільярд), то переважає однина. Наприклад: Чотириста вісімдесят підприємців прибуло (а не прибули) на виставку; В село повернулось (а не повернулись) сімдесят дев'ять молодих спеціалістів.

Якщо вживаються числівники до десяти, то пишеться форма множини. Наприклад: чотири брати, два керівники, три менеджери.

Велике значення має використання числівників в усному мовленні. Готуючи доповідь чи звіт, числівники треба записувати прописом і проставляти наголос. Краще будувати речення так, щоб числівники вживалися у називному відмінку.

Слід запам'ятати наголошення числівників одинадцять, чотирнадцять.

4.2.8 Безособові конструкції з дієслівними формами на -но, -то

Українській мові властиві утворені від пасивних дієприкметників форми на -но, -то: відзначено, здобуто, наказано. Це - незмінні слова, які виконують роль головного члена в безособових реченнях (у них немає підмета):

Хай буде вік прожито як належить (Л. Костенко).

4.2.9 Прийменники у професійному мовленні

Для українського ділового мовлення важливе правильне вживання прийменника по, особливо тоді, коли йдеться про переклад з російської мови на українську. Адже російські конструкції з прийменником по в українській мові перекладаються цілим рядом конструкцій з прийменниками:

за: за свідченням; за власним бажанням; за дорученням; за наказом; за вказівкою; менеджер за професією і т. д.;

з: з питань комерційної торгівлі; з ініціативи; дослідження з уфології; курс лекцій з української мови; з багатьох причин; з певних обставин; з нагоди (чогось) і т. д.;

на: на замовлення; на вимогу; на пропозицію; на мою адресу;

для: курси для вивчення; комісія для складання актів;

після: після одержання посвідчення; після повернення; після від'їзду; після розгляду (чогось) і т. д.;

4.3 Синтаксичні норми сучасної української літературної мови у професійному спілкування

4.3.1 Синтаксичні структури у професійному мовленні

Складні синтаксичні структури відрізняються від простих речень своєю будовою: членами простого речення є слова або словосполучення, а членами складних конструкцій є кілька моделей речень (прості речення поєднуються і стають частинами складних речень).

Одна з основних вимог до речень будь - якого типу у діловому мовленні є вимога чітко й мітко виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал. Речення має бути цілісним і передавати інформацію в усій складності залежностей і зв'язків. Синтаксичні зв'язки у реченнях називають за функцією члена речення: означальні (між означенням і підметом, додатком, обставиною), обставинні (між присудком і обставинами), додаткові (між присудком і додатком), присудкові (між підметом і присудком).

З метою пов'язання компонентів думки, у діловому мовленні найчастіше серед різних типів синтаксичних одиниць використовують займенникові зв'язки (це займенники цей, такий, той, а також займенникові слова типу даний, відомий та ін.). для встановлення різних відношень між однорідними членами використовуються сполучники типу: якщо не... то, не тільки... а й та ін.. логічний зв'язок між компонентами думки, послідовність цих компонентів виражаються за допомогою вставних слів по - перше, по - друге, отже, таким чином та ін.. з цією ж метою використовуються синтаксичні конструкції типу незважаючи на..., завдяки...та ін.

У діловій документації переважає розповідна форма викладу. Присудок ставиться здебільшого у формі теперішнього часу, перевага надається пасивним конструкціям (прибуток - одержується, система освіти - перебудовується та ін..). синтаксис ділових паперів характерний вживанням інфінітивних конструкцій (перебудувати, втілити, фінансувати та ін.), дієприслівникових і дієприкметникових зворотів; використанням серед дієслівних форм першої особи множини теперішнього і майбутнього часу (розглянемо, пропонуємо, звернемося та ін.), розщепленого присудка (виявити увагу, вести переговори та ін.).

Серед синтаксичних структур складних речень у ділових паперах широко вживаються сполучники і, але, а, зв'язки між простими реченнями в межах одного синтаксичного цілого здійснюються за допомогою сполучників через те що, перш ніж, після того як та ін., а для позначення складних логічних зв'язків використовуються багатослівні сполучники типу відповідно до того, у зв'язку з тим та ін.

Досить рідко вживаються у діловому стилі модальні частки ніби, начебто, неначе, а також питальні конструкції.

Загалом, використовуючи різні синтаксичні структури у діловому мовленні, слід добиватися, аби виклад був простим і зрозумілим.

4.3.2 Розповідна форма викладу матеріалу

У діловій документації переважає розповідна форма викладу. Присудок ставиться здебільшого у формі теперішнього часу, перевага надається пасивним конструкціям (прибуток - одержується, система освіти - перебудовується та ін..). синтаксис ділових паперів характерний вживанням інфінітивних конструкцій (перебудувати, втілити, фінансувати та ін.), дієприслівникових і дієприкметникових зворотів; використанням серед дієслівних форм першої особи множини теперішнього і майбутнього часу (розглянемо, пропонуємо, звернемося та ін.), розщепленого присудка (виявити увагу, вести переговори та ін.).

Серед синтаксичних структур складних речень у ділових паперах широко вживаються сполучники і, але, а, зв'язки між простими реченнями в межах одного синтаксичного цілого здійснюються за допомогою сполучників через те що, перш ніж, після того як та ін., а для позначення складних логічних зв'язків використовуються багатослівні сполучники типу відповідно до того, у зв'язку з тим та ін.

Досить рідко вживаються у діловому стилі модальні частки ніби, начебто, неначе, а також питальні конструкції.

Загалом, використовуючи різні синтаксичні структури у діловому мовленні, слід добиватися, аби виклад був простим і зрозумілим.

4.3.3 Прямий порядок слів

В українській мові порядок слів вважається вільним, тобто не існує певного місця у реченні за тим чи іншим його членом. Вільний порядок слів значить, що кожне речення може мати різні варіанти, наприклад: Ця прогулянка розрахована лише на три години. Розрахована ця прогулянка лише на три години. Лише на три години розрахована ця прогулянка. Існує прямий і непрямий порядок слів, або інверсія. Розглянемо два речення: Спеціальний стаж іноді підтверджується показаннями свідків. Цей навчальний заклад завжди забезпечував високий рівень підготовки фахівців з вищою освітою. Для них характерне таке розташування членів речення: підмет стоїть перед присудком (стаж підтверджується, заклад забезпечував); узгоджене означення передує означуваному слову (спеціальний стаж, цей навчальний заклад, високий рівень); неузгоджене означення стоїть після означуваного слова (показання свідків, фахівців з освітою); додаток стоїть після слів, від яких залежить (підтверджується показаннями, забезпечував рівень); обставина часу передує присудку (іноді підтверджується, завжди забезпечував). Порядок слів у наведених реченнях є прямим. Прямий порядок слів домінує у мові. Він вважається нейтральним і є характерним для офіційно-ділового та наукового стилів. При інверсії основний зміст речення зберігається, але зміна порядку слів дозволяє внести додаткові змістові відтінки, підсилити виразність слів. Наприклад, у реченні В Українському домі вітали з п'ятиріччям Академію муніципального управління комунікативним завданням є повідомлення про те, що відбулося. При іншому порядку дієприслівникові звороти і підрядні речення, наприклад: Купуючи харчові продукти, обов'язково перевіряйте дату виготовлення. Коли ви купуєте харчові продукти, обов'язково перевіряйте дату виготовлення; Читаючи протокол допиту, свідок повинен простежити,щоб його відповіді були записані якомога точніше/Коли свідок читає протокол, він повинен простежити, щоб його відповіді були записані якомога точніше; Повертаючи майно в неробочому стані, Орендар відшкодовує завдані збитки/Якщо Орендар повертає майно в неробочому стані, він відшкодовує завдані збитки; підрядне речення і дієприкметниковий зворот: Акти оформлюються комісією, що її створює керівник підприємства/Акти оформлюються комісією, створеною керівником підприємства; Генпідрядник зобов'язаний здати Замовникові устаткування в терміни, які обумовлюються договором/Генпідрядник зобов'язаний здати Замовникові устаткування в терміни, обумовлені договором; підрядні речення і члени речення, наприклад обставини: Незважаючи на погану роботу транспорту у нашому місті, наші співробітники ніколи не спізнюються на роботу/Хоча транспорт працює погано, наші співробітники ніколи не спізнюються на роботу; З метою кращого забезпечення ліками населення у місті відкрито кілька нових аптек/У місті відкрито кілька нових аптек, для того щоб краще забезпечувати населення ліками; За умови дотримання водіями правил дорожнього руху аварії траплятимуться рідше/Аварії траплятимуться рідше, якщо водії будуть дотримуватися правил дорожнього руху; Внаслідок неотримання замовником товару у нас виникли серйозні проблеми/У нас виникли серйозні проблеми, тому що замовник не отримав товар; обставини і дієприслівникові звороти: Після закінчення роботи колектив повинен подати Замовнику звіт про використання матеріально-технічних ресурсів/Закінчивши роботу, колектив повинен подати Замовнику звіт про використання матеріально-технічних ресурсів; Оформлюючи замовлення, ви повинні визначити кількість деталей, необхідних для ремонту телевізора/При оформленні замовлення ви повинні визначити кількість деталей, необхідних для ремонту телевізора.В офіційно-діловому мовленні перевага віддається обставинам,оскільки вони мають більш книжний характер порівняно з підрядними реченнями і дієприслівниковими зворотами.

Паралельними засобами вираження думки є безособові, пасивні та особові конструкції. В особових конструкціях підкреслюється однорідні члени речення. Помилки у вживанні однорідних членів речення можуть бути пов'язані з порушенням норм керування. Не можна вживати один додаток, який стосується кількох однорідних членів речення, якщо вони вимагають різного відмінка залежного слова. Розглянемо три речення:

1. Рада акціонерного товариства контролює і регулює діяльність правління.

2. Одним із обов'язків головного бухгалтера є нарахування і виплата винагород працівникам підприємства.

3. Ми цінуємо і пишаємося нашими ветеранами.

Перші два речення є правильними, оскільки однорідні члени речення в них мають однаковий характер керування (контролювати і регулювати що?, нарахування і виплата чого?). Порушення лексико-граматичної сполучуваності відзначається у третьому прикладі. Помилка виникла внаслідок того, що при двох однорідних членах речення, які вимагають різного відмінка керованого слова (цінуємо кого?, пишаємося ким?) стоїть один додаток. Різний характер керування обов'язково повинен бути врахований при побудові цієї конструкції. Виправити речення можна за допомогою займенника, що замінює слово ветерани: Ми цінуємо наших ветеранів і пишаємося ними. Однорідні члени речення можуть уживатися з узагальнюючими словами. Значення узагальнюючих слів має включати значення всіх слів, що є однорідними членами речення: Хімічній чистці не підлягають такі вироби: хутряні речі кустарної вичинки, старі речі, пошкоджені міллю, килими кустарного виробництва та ін. Порушується ця вимога у такому реченні: Нова аптека пропонує широкий вибір лікарських засобів, як-от: пігулки, настоянки, бальзами, мазі, гелі, грілки, гірчичники, медичні довідники тощо.

Однорідні члени речення вживаються у тій само формі, що й узагальнююче слово, наприклад: Трудова угода повинна містити такі реквізити: дату і місце складання, зміст угоди, юридичні адреси сторін…

Дієприкметниковий зворот. Дієприкметник разом із залежними від нього словами називається дієприкметниковим зворотом. Дієприкметник завжди є означенням. Наприклад: На шляху розвитку кожної мови позначились історичні події, пережиті її народом. (Антоненко-Давидович.) Події (які?), пережиті її народом. Дієприкметниковий зворот, що стоїть після пояснюваного слова (у нашому прикладі-події), виділяється з-поміж інших частин речення комою або, якщо після нього речення продовжується, - двома комами: Історичні події, пережиті народом, позначилися на шляху розвитку його мови. В усному мовленні-відповідно одною або двома паузами. Якщо дієприкметниковий зворот стоїть перед пояснюваним словом, він ні паузою в усному мовленні, ні комою на письмі не виділяється: На шляху розвитку кожної мови позначились пережиті її народом історичні події. Або ще: Безмежний степ, укритий снігом, спав. (М. Старицький). Дієприкметник-елемент книжного мовлення. В усному мовленні (у розмовно-побутовому стилі) він уживається рідко. До широко вживаних у всіх книжних стилях належать пасивні та активні дієприкметники минулого часу. Пасивні дієприкметники теперішнього часу вживаються здебільшого в науковому та діловому мовленні (досліджувана проблема, обговорюваний проект). Активні дієприкметники теперішнього часу вживаються рідко, тоді, коли немає залежних від них слів. Здебільшого їх замінюють підрядними реченнями: замість «Наступаючі на цій ділянці частини досягли успіху» - «Частини, які наступають на цій ділянці, досягли успіху».

4.3.4 Місце в реченні вставних слів та словосполучень

Слова і словосполучення, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснення або надання йому різних модальних значень, називаються вставними. Вони не пов'язані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за смислом поєднані з реченням. Тому виключення вставних слів і словосполучень із речення змінює його зміст, але не порушує синтаксичної будови.

Вставні слова і словосполучення часто використовуються у діловому мовленні, при складанні ділових паперів, ними розпочинаються речення, абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено.

В усному діловому мовленні вживання вставних слів і словосполучень не створює зайвої інформації. Використання цих конструкцій допомагає мовцеві зорієнтуватися, зосередитися, а слухачам - краще сприйняти сказане. В діалогічному мовленні надмірне вживання вставних слів створює враження некомпетентності, низької мовної культури.

Зв'язок із реченням у вставних конструкціях здійснюється за допомогою інтонації, яка залежить від інтонації всього речення. І якщо простежити, як конкретно виявляє себе кожна складова частина інтонації в різних позиціях вставних конструкцій, зокрема мелодична лінія, висота голосу, час звучання, сила вимови, характеристика пауз, то виходить, що вставні конструкції вимовляються в тісній єдності ч основним реченням і не виділяються ні рухом основного тону, ні інтенсивністю, ні паузами. Тільки на початку речення можна помітити висхідний напрям руху основного тону у вставних словах та виший частотний рівень, а також більшу інтенсивність вимови порівняно з усім реченням: «Отже, почалися сільські весілля, думалось їй» (Є. Гуцало). Якщо вставні конструкції розміщені в середині речення, то пауза спостерігається тільки після них, а не з обох боків: «Зміни на краще, можна сказати, відбулися на моїх очах» (журн.).

Крім того, вставні конструкції приєднуються до речення без сполучників або за допомогою сполучників сурядності. З сурядних найчастіше вживаються і, а, з підрядних - як: «Сталевий трос двічі обривався, доки, нарешті, вдалося зірвати з місця примерзлий до землі газик і витягти його на грейдер» (О. Гончар); «І справді, оптимізм - невід'ємна риса трудового народу...» (М. Рильський); «А хіба менш важливе значення мас суворе дотримання ощадливих режимів застосування пестицидів? Щороку ми, як правило, використовуймо їх велику кількість» (журн.).

Вставні конструкції в сучасному мовознавстві піддаються класифікаціям з річних боків. Найважливіші з них - за складом компонентів і за семантикою. Інші класифікації сполучаються з цими двома. За складом, наприклад, розглядаються вставні слова, словосполучення і речення у зв'язках з вираженням компонентів різними частинами мови та частками. Семантичний поділ на групи поєднується з різними способами оформлення думки.

4.3.5 Складні випадки керування та узгодження у професійному мовленні

Керування - один із способів поєднання слів, при якому слово вимагає конкретної відмінкової форми іншого слова, тобто керує формою іншого слова. Наприклад, поширена в транспортному сервісі фраза «Оплачуйте за проїзд не правильна тому, що дієслово оплачувати вимагає після себе знахідного відмінка без прийменника /оплатити, оплачувати проїзд, послуги, рахунок/. Однокореневе дієслово платити вимагає після себе знахідного відмінка з прийменником за /платити за проїзд, за проживання/. Очевидно, у наведеному прикладі змішані два синонімічних словосполучення: платити за що, оплачувати що.

Отже, труднощі у правильному виборі відмінка виникають тоді, коли:

– слова-синоніми керують різними відмінками: повідомити + дав. відм. /директору/; інформувати + род. відм. /директора/;

– змішують форми українського і російського словосполучень:

– укр. дякувати + дав. відм. /Вам/,

– рос. благодарить + винит. падеж /Вас/.

В українській мові найпоширенішим є дієслівне керування. Складаючи ділові папери, особливу увагу варто звернути на такі словосполучення:

вживати заходів, ліків

завдавати, завдати + род. відм. прикростей, шкоди

зазнавати, зазнати нападу, невдачі

запобігати, запобігти + дав. відм./аваріям, злочинам/

опанувати + знах. відм. /професію, предмет/

оволодіти + оруд. відм. /професією, майном/

бачити на власні очі

чути + на + знах. відм. на власні вуха

хворіти на ангіну

слабувати на очі

заперечувати + знах. відм. /участь, факти/

+ дав. відм. /командиру, йому/

ігнорувати + знах. відм. /пропозицію, погляді

додержувати /виконувати тиші, порядку

щось точно/ + род. відм.

додержуватися /бути прихильником законів, курсу

керуватися ними/

наголошувати + на + дав. відм. /помилках, головному/,

читати англійською мовою

говорити + орудн.відм. українською мовою

повідомляти телефоном

їхати тролейбусом

Іменники, утворені від дієслів, теж можуть вимагати певних відмінків /іменне керування/: опанування + род. відм. /дисципліни, курсу/:

оволодіння + орудн. відм. /знаннями/

освоєння + род. відм. /спеціальності/

запобігання + дав. відм. /злочинним замахам/

попередження + род. відм. /незаконних дій/

Існують інші випадки іменного керування. Наприклад, іменник пам'ятник вимагає давального відмінка: пам'ятник Шевченкові /а не Шевченка/, Франкові, загиблим воїнам.

В українській мові є ряд прикметників, які теж керують формою іншого слова /прикметникове керування/:

хворий на грип

багатий + на + знах. відм. на iдеї

високий на зріст

характерний + для + род. відм. /для ситуації/

притаманний + дав. відм. /автору/

властивий + дав. відм. /професії, йому/

свідомий + род. відм. /свого значення, ролі/

Конкретної форми слова вимагають також прийменники прислівникового походження. Так, слова всупереч і завдяки вимагають давального відмінка: всупереч умовам, вимогам; завдяки клопотанню, узгодженості.

4.3.6 Просте і складне речення

...