Земельне право України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАСТВА

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни "ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ"

(для студентів денної форми навчання напрямку

6.070908 - "Геоінформаційні ситеми")

О.В. Харитонов

Харків - ХНАМГ - 2008

Конспект лекцій з навчальної дисципліни «Земельне право України» (для студентів денної форми навчання напрямку 6.070908 - «Геоінформаційні системи») / Авт.: Харитонов О.В. - Харків: ХНАМГ, 2008. - 139 с.

Автор: к.ю.н. О.В. Харитонов

Рецензент: к.ю.н. Т.А. Коляда

Рекомендовано кафедрою правового забезпечення господарської діяльності, протокол № 8 від 24 березня 2008 р.

Зміст

1. Лекція 1. Предмет, метод і система земельного права

2. Лекція 2. Право власності на землю

3. Лекція 3. Право землекористування

4. Лекція 4. Правові основи управління земельним фондом

5. Лекція 5: Відповідальність за порушення земельного законодавства

6. Лекція 6. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення

7. Лекція 7. Правовий режим земель населених пунктів

8. Лекція 8. Правовий режим земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення

9. Лекція 9. Правовий режим земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення

10. Лекція 10. Правовий режим земель лісового фонду

11. Лекція 11. Правовий режим земель водного фонду

Лекція 1. Предмет, метод і система земельного права

Питання:

1. Поняття предмета земельного права;

2. Метод земельного права;

3. Поняття і основні принципи земельного права;

4. Система земельного права;

5. Джерела земельного права.

1. Поняття предмета земельного права

Центральне місце в питаннях внутрішньої організації і побудови системи права належить проблемі виділення галузей права. Будь-яка галузь права, будучи зведеною в систему сукупністю правових норм, характеризується наявністю специфічних ознак, які відрізняють її від інших галузей. До цих ознак належать предмет і метод правового регулювання, принципи, на яких базується дана галузь права, функції, які вона призначена виконувати. Найважливішою серед них є встановлення предмета галузі права -- визначення кола, матеріального змісту і якісних відмінностей тих суспільних відносин, що регулюються нормами цієї галузі права.

Предметом регулювання земельного права є суспільні відносини, об'єктом в яких виступає земля. Але термін «земля» може використовуватися в різних значеннях. Як природний об'єкт земля виконує дві важливі функції: виступає як засіб виробництва в сільському господарстві і як просторово-територіільний базис -- місце розміщення галузей народного господарстві, сільських і міських поселень. Вона існує незалежно від людини, як загальна умова і предмет людського життя. Земля відноситься до числа незнищуваних природних ресурсів.

На відміну від рослинного і тваринного світу, об'єкти якого належать до числа відновлюваних ресурсів природи, земля не має такої властивості. Завдяки спеціальним методам природна родючість грунту може тільки штучно поновлюватись.

Земля також виконує екологічні функції як первинний елемент у системі складних взаємозв'язків об'єктів природи -- екологічній системі. Досить суттєвим моментом є також те, що земля обмежена в просторі.

Земельне право являє собою систему спеціально встановлених норм. Воно покликано регулювати особливий вид суспільних відносин -- земельні відносини. Серед них потрібно виділити основні форми відносин:

а) відносини земельної власності;

б) відносини в області управління земельним фондом;

в) відносини землекористування;

г) землеохоронні відносини.

З цього переліку відносини власності є визначальними щодо інших форм відносин. Так, відносини з управління земельним фондом передбачають здійснення відповідними уповноваженими органами дій щодо залучення земельних ділянок в господарський обіг, забезпечення найбільш ефективного і раціонального використання земельних ресурсів, ведення обліку і реєстрації земель. Відносини власності на землю є також визначальними і для відносин користування землею, адже право землекористування є похідним від права власності на землю. Відносини з охорони земель також існують не самі по собі, а в тісному зв'язку з відносинами власності та землекористування.

2. Метод земельного права

При поділі права на галузі визначальним є предмет права. Разом з тим, іноді недостатньо предмета правового регулювання, щоб розмежувати всю сукупність норм на галузі. Для цього застосовують другий критерій розмежування -- метод правового регулювання.

Під методом слід розуміти засіб, спеціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права і обов'язки, характер взаємовідносин суб 'єктів, правові засоби впливу у разі порушення наданих прав і обов 'язків.

Залежно від змісту земельних відносин їх правове регулювання здійснюється на основі імперативного організаційного впливу шляхом обов'язкових приписів і заборон, або диспозитивного впливу шляхом визначення лише меж поведінки учасників відносин і надання їм можливості вільно і самостійно регулювати свої взаємовідносини в рамках встановлених меж. У випадках, коли норми права учасниками земельних відносин добровільно не виконуються або порушуються встановлені ними права і обов'язки, застосовується державний примус до виконання норм шляхом притягнення винних до правової відповідальності і приведення цих відносин у відповідність з правовими вимогами. Заходи державного примусу можуть бути застосовані однією із сторін, якщо вона наділена за законом правом самостійно застосовувати їх до другої сторони. У разі, якщо ні одна зі сторін не наділена правом застосування засобів примусу до другої сторони, державний примус застосовується судом, арбітражним судом або спеціально уповноваженим на це державним органом.

Регулювання земельних відносин, коли одна сторона земельних відносин є носієм влади, а друга зобов'язана виконувати її приписи, здійснюється на основі застосування імперативного способу регулювання. Так, в галузі використання і охорони земель досить велика кількість відносин побудована за схемою: уповноважений -- орган державної влади, зобов'язаний -- власник або користувач земельної ділянки. У цій галузі, як правило, застосовують імперативний метод, тобто метод влади і підкорення. Наприклад, при здійсненні державного контролю за використанням і охороною земель уповноважені на це посадові особи мають право (а власник і користувачі земельних ділянок відповідно зобов'язані сприяти здійсненню цих прав) безперешкодно, при пред'явленні службового посвідчення відвідувати підприємства, установи, організації, в тому числі військові й оборонні об'єкти, незалежно від форм власності і відомчої належності для перевірки додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель; давати власникам землі й землекористувачам обов'язкові для виконання вказівки з питань використання та охорони земель та ін.

Імперативний метод регулювання земельних відносин застосовується також при веденні державного земельного кадастру; земельного моніторингу; визначення порядку проведення земельних аукціонів і конкурсів та в усіх інших випадках, коли регулюютсья відносини в галузі державного управління земельним фондом.

Дещо інший характер відносин виникає в галузі регулювання взаємовідносин власників земельних ділянок між собою з приводу використання землі. Всі власники землі є рівними між собою. Вони мають рівні і необхідні права для забезпечення раціональною використання землі. У цій галузі земельних відносин домінує диспозитивний метол регулювання. Його суть полягає в тому, що власник має право розпоряджатися своєю земельною ділянкою: продати її, здати в оренду і т.ін. Власники землі мають можливість у визначених межах самостійно регулювати взаємовідносини між собою. Імперативний і диспозитивний методи відносяться до групи загальних методів. В юридичній літературі окрім загальних називають ше галузеві метоли регулювання.

Земельне право, як самостійна галузь правової системи має властивий йому метод земельних відносин. Метод земельного права являє собою відповідні характеру земельних відносим способи й прийоми впливу на учасників цих відносин. Його складають встановлені земельно-правовими нормами права й обов'язки учасників зсмельно-правових відносин і застосування до них засобів державного примусу при недотриманні ними правових норм.

3. Поняття і основні принципи земельного права

Принципи права -- це основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права. Принципи права за своєю сутністю є узагальнені відображення об'єктивних закономірностей розвитку суспільства.

Під принципами земельного права потрібно розуміти закріплені в діючому земельному законодавстві основоположні керівні засади, які виражаюють сутність норм земельного права й головні напрямки в області правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з раціональним використанням і охороною земель.

У системі основних принципів земельного права слід виділити такі:

1) принцип правової рівності форм власності на землю. Згідно з чинним законодавством в Україні встановлено три форми власності: державна, колективна й приватна. Всі названі форми власності визнаються рівноправними;

2) принцип державного управління земельним фондом. Об'єктивна необхідність державного управління земельним фондом обумовлена економічним значенням землі для життєдіяльності суспільства, просторовою обмеженістю земельного фонду, незамінністю у сфері матеріального виробництва та інших сферах господарської діяльності;

3) принцип багатоманітності форм землекористування. Землекористування може здійснюватись на основі придбання землі в приватну або колективну власність, земля також може надаватись в користування або в оренду згідно з правилами встановленими чинним законодавством;

4) принцип раціонального використання і охорони земель. Він полягає в забезпеченні одночасно ефективного використання земель і їх охорони. Передбачаються спеціальні вимоги щодо збереження родючості грунтів, підвищення врожайності, запобігання негативному впливу на стан земель, всього навколишнього природного середовиша. Цей принцип втілюється в багатьох нормах земельного права;

5) принцип цільового використання землі. Суть цього принципу в тому, що ні власник земельної ділянки, ні його володілець чи орендатор не вправі міняти цільове призначення земельної ділянки за своїм розсудом. Вони зобов'язані використовувати землі згідно з їх цільовим призначенням. Зміна цільового призначення землі допускається тільки в установленому порядку спеціально уповноваженими на це органами;

6) принцип платності землеволодіння та землекористування. Згідно з Законом України від 19 вересня 1996 р. «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним;

7) принцип пріоритетності сільськогосподарського використання земель, тобто землі, придатні для потреб сільськогосподарського використання, повинні надаватись насамперед для сільськогосподарських цілей.

4. Система земельного права

Земельне право включає в себе систему земельно-правових інститутів, які закріплюють земельні відносини в суспільстві.

Система земельного права -- це його структура, будова й внутрішня форма організації теоретичних положень і земельно-правових норм, які є елементами системи. Ці елементи об'єднані в певні групи за ознакою однорідності суспільних відносин, на регулювання яких вони спрямовані.

Під системою галузі земельного права розуміють сукупність земельно-правових інститутів, що складаються з групи земельно-правових норм, які регулюють однорідні види земельних відносин. Прикладом можуть бути правові норми, шо регулюють відносини, пов'язані з веденням земельного кадастру, і складають правовий інститут державного земельного кадастру.

Інститути, шо мають загальні положення, дія яких розповсюджується на всі або більшість земельних відносин, створюють у своїй сукупності загальну частину земельного права. Вона складається з інститутів права власності на землю, державного управління земельним фондом, права користування землею і охорони прав на землю. Загальна частина земельного права вивчає правове регулювання використання всіх земель незалежно від їх категорій та цільового використання.

Особлива частина земельного права складається з інститутів, що визначають правовий режим окремих категорій земель, які виділяються за основним цільовим призначенням. Відповідно до передбачених в законодавстві категоріями земель особлива частина земельного права складається з інституту правового режиму використання земель сільськогосподарського призначення; земель населених пунктів; земель промисловості, транспорту, енергетики, зв'язку, оборони та іншого призначення; земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення; земель лісового фонду; земель водного фонду; земель запасу.

5. Джерела земельного права

Джерелом земельного права є нормативно-правові акти, які регулюють земельні відносини. Структура земельного законодавства є формою організації системи земельних нормативних актів. Якщо земельне право -- це сукупність юридичних норм, то земельне законодавство -- це система нормативних актів. Якщо земельне право можна розглядати як внутрішню форму права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються, то земельне законодавство -- зовнішня форма права, тісно пов'язана з його змістом. Отже земельне право становить зміст земельного законодавства, а законодавство є формою вираження земельного права.

Земельне законодавство -- це система нормативних актів, які містять в собі норми, що регулюють земельні відносини. Юридична сила всіх законів та інших нормативних актів визначається залежно від компетенції органів державної влади, що їх видали, а також ролі нормативного акта в системі законодавства.

Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) й звичайні.

Конституція як основний закон держави є основою структури всього законодавства і займає центральне місце серед джерел земельного права.

Конституція України прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 р. Вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції і повині відповідати їй. Конституція містить норми різних галузей права, в тому числі норми земельного права. Так, в статті 13 закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони с об'єктами права власності Українського народу. Конституційні норми передбачають правові засади регулювання відносин власності в Україні в загальному, а також право власності на землю зокрема. «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право надається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до ст. 14 Конституції України.

Після Конституції України вищу юридичну силу мають закони. Центральне місце серед законів у галузі земельного права займає Земельний кодекс України. Він регулює головні питання права власності та використання земель. У ньому закріплені права й обов'язки власників землі та землеволодільців.

Серед законів, норми яких регулюють земельні відносини, необхідно назвати також Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про природно-заповідний фонд», «Про колективне сільськогосподарське підприємство» та ін.

Важливе місце серед джерел земельного права займають Укази Президента України. Згідно Конституції, Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на всій території України.

Велику групу джерел земельного права складають нормативно-правові акти, прийняті Кабінетом Міністрів України. Такі акти відносяться до підзаконних нормативних актів, тобто актів виконавчих органів державної влади, які видаються в межах їх компетенції, на основі і на виконання законів України. Декрети, постанови Кабінету Міністрів України направленні на регулювання окремих питань земельного права, конкретизацію положень законів України або указів Президента, вони повинні відповідати діючому земельному законодавству. Наприклад Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок», Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 р. «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)».

Досить значною частиною земельного законодавства є відомчі нормативні акти. Так, регулювати земельні відносини в межах наданих повноважень можуть Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики, Міністерство агропромислового комплексу, Державний комітет лісового господарства та ін.

Голови місцевих державних адміністрацій, органи місцевого самоврядування приймають в межах своїх повноважень рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території.

Вдосконаленню земельних відносин в нових умовах господарювання служать також роз'яснення Вищого Господарського Суду України та Постанови Пленуму Верховного Суду України.

Лекція 2. Право власності на землю

Питання:

1. Загальна характеристика права власності на землю;

2. Право державної власності на землю;

3. Право колективної власноті на землю;

4. Право приватної власності громадян на землю.

1. Загальна характеристика права власності на землю

Відносини власності, включаючи відносини земельної власності, закріплені в Конституції України, Цивільному кодексі, Земельному кодексі, Законі «Про власність» та в інших законодавчих актах. Розглядаючи питання власності на землю, необхідно коротко охарактеризувати загальні ознаки права власності.

Право земельної власності означає панування власника над земельною ділянкою у визначених законодавством межах. Вони визначаються сукупністю наданих йому повноважень, які називаються «правом власності». Право власності на землю юридична категорія - виступає у формі норм права, які закріплюють економічні відносини з володіння, користування і розпорядження землею.

Право власності на землю має основні ознаки загального вчення про власність. Тому його можна розглядати в об'єктивному і суб'єктивному значенні. В об'єктивному значенні право власності на землю являє собою сукупність правових норм, що регулюють відносини власності. У суб'єктивному розумінні право власності на землю -- це сукупність повноважень власника з володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктивне право власності незалежно від форми власності захищається законом. Держава забезпечує захист всіх суб'єктів права власності і господарювання.

Відносини власності на землю в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про власність», Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами. Закон України «Про власність» визначає право власності як врегульовані законом суспільні відносини з володіння, користування і розпорядження майном.

Повноваження власника з володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою і є змістом права власності на землю, яке реалізується громадянами, юридичними особами і державою відповідно до закону.

Володіння землею -- означає наявність фактичного панування конкретного власника над земельною ділянкою, можливість здійснення будь-яких дій з нею, а також утримання землі у сфері господарювання.

Користування -- гарантована правовими нормами можливість вилучення з землі корисних властивостей, можливість її господарської експлуатації та отримання прибутків від неї.

Розпорядження -- визначення власником юридичної або фактичної долі землі.

Обмеження права власності на землю розділяють на постійні та тимчасові. Постійні обмеження прав власника -- це закріплені в законодавстві обов'язки виконувати вимоги раціонального використання і охорони земель; не порушувати своїми діями права й законні інтереси інших власників, користувачів землі, виконувати особливі умови використання особливо охоронюваних територій, охоронних зон. До тимчасових обмежень відносяться обмеження на здійснення купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, ведення будівництва з відхиленнями від існуючих норм і правил та без проекту забудівлі.

З метою захисту права власності на землю чинне законодавство встановлює спеціальний порядок оформлення права власності на землю. Документом, який підтверджує право власника на землю, є Державний акт на право власності землею, форма якого встановлена Постановою Верховної Ради України. Державний акт на право власності землею засвідчує право власності, а також є підставою для здійснення земельно-правових та цивільно-правових угод, а також інших дій шодо розпорядження земельною ділянкою у відповідно до чинного земельного законодавства.

Закон України «Про власність» встановлює гарантії захисту права власності на землю. Громадянина можна позбавити права власності на земельну ділянку тільки на підставі рішення суду, у випадках, передбачених законом. Якшо за рішенням суду необхідно вилучити земельну ділянку для задоволення державних або громадських потреб, колишньому власнику надається інша рівноцінна за якістю земельна ділянка. Підстави припинення права власності на землю передбачені земельним законодавством.

2. Право державної власності на землю

Ст. 3 Земельного кодексу України встановлює, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну і приватну. Слід зазначити, що з прийняттям нової Конституції України 28 червня 1996 р., дещо змінилися пріоритети щодо земельної власності. Так, якщо в Земельному Кодексі на першому місці стоїть державна власність на землю, то в Конституції першою є приватна власність.

Згідно з Земельним кодексом у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

Суб'єктами права державної власності на землю є:

1) Верховна Рада України -- на землі загальнодержавної власності України;

2) Верховна Рада Республіки Крим -- на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

3) обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів -- на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися в користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Земельним кодексом визначена певна категорія земель, які перебувають виключно у державній власності і не можуть передаватись у колективну та приватну власність: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади; землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств; землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

Таким чином, в колективну і приватну власність можуть надаватися частина земель сільськогосподарського призначення, окремі групи земель населених пунктів та земельні ділянки із земель запасу.

3. Право колективної власності на землю.

Серед форм власності на землю Земельний кодекс називає колективну власність на землю.

Відповідно до Земельного кодексу України суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільсько-господарські акціонерні товариства, в тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств -- за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.

До прийняття такого рішення проводиться передача земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, до відання сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.

Площа земель, що передаються у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, що знаходяться у віданні відповідної Ради, і площею земель, які залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо) і у власності громадян.

Земельні ділянки загального користування садівницьких товариств поділу не підлягають.

Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому Земельним кодексом.

Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна і статутом відповідного колективного підприємства. За відсутності спадкоємців переважне право на земельну частку мають члени цих підприємств, кооперативів і товариств.

У разі продажі власником своєї земельної частки переважне право на її купівлю мають співвласники.

Землі загального користування (внутрішньогосподарські шляхи, полезахисні лісосмуги та інші ґрунтозахисні насадження, гідротехнічні споруди тощо) колективних сільськогосподарських підприємств, сільсько господарських кооперативів та акціонерних товариств, що ліквідуються або збанкрутіли, передаються у відання відповідних місцевих Рад народних депутатів.

4. Право приватної власності громадян на землю

Відповідно до Земельного кодексу, громадяни України мають право на одержання у власність земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну.

Передача земельних ділянок у власність громадян проводиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для: ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється в порядку, передбаченому законодавством, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного Земельним кодексом, садівництва дачного і гаражного будівництва.

За плату передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.

При визначенні розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народних депутатів, враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, установи, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.

Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері села.

До осіб, які працюють у сільському господарстві, належать усі працівники колективних сільськогосподарських підприємств, підсобних сільських господарств, селянських (фермерських) господарств, інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій.

При визначенні середнього розміру земельної частки має враховуватися якість сільськогосподарських угідь. Розмір середньої земельної частки може переглядатися залежно від демографічних умов і конкретних обставин, що склалися Радою народних депутатів, яка визначила цей розмір.

Надана громадянинові у власність земельна ділянка може бути об'єктом застави лише за зобов'язанням з участю кредитної установи.

Колишнім власникам землі (їх спадкоємцям) або землекористувачам земельні ділянки не повертаються. За їх бажанням може бути передані у власність або надані у користування інші земельні ділянки на загальних підставах.

Іноземним громадянам і особам без громадянства земельні ділянки у власність не надаються.

Лекція 3. Право землекористування

Питання:

1. Поняття землекористування;

2. Форми землекористування;

3. Припинення і перехід прав на землю;

4. Вилучення (викуп) земель;

5. Плата за придбання землі у власність, земельний податок, орендна платта за землю;

6. Права і обовязки власників землі та землекористувачів;

7. Захист і гарантії прав власників землі та землекористувачів.

1. Поняття землекористування

Питанням використання земель у Земельному кодексу України присвячений окремий розділ, але ні в Земельному кодексі, ні в інших законодавчих актах немає чіткого визначення поняття «землекористування». При розгляді права землекористування, на думку А.М. Шульги, необхідно враховувати, що в умовах формування ринкових відносин в економіці країни право землекористування дещо змінюється. Ми бачимо стійку тенденцію до розширення повноважень землекористувачів. Крім того, земельне законодавство йде по шляху встановлення плати за користування землею, розширення договірної форми в галузі землекористування, а також правових та інших гарантій прав землекористувачів.

В юридичній літературі право землекористування розглядається як:

правовий інститут, тобто сукупність норм, що регулюють права і обов'язки землекористувачів та інших осіб, правовідношення, в якому реалізується суб'єктивне право; суб'єктивне право, яке належить конкретному суб'єкту.

Суб'єктивним правом землекористувача є можлива поведінка особи, регламентована законодавством, направлена на вилучення корисних властивостей землі з метою реалізації її матеріальних, екологічних та інших інтересів.

Деякі автори вважають, шо зміст суб'єктивного права землекористування включає повноваження щодо користування земельною ділянкою, тобто повноваження конкретної особи безпосередньо здійснювати в своїх інтересах цільову експлуатацію земельної ділянки для отримання певних благ. Це так зване обмежене тлумачення права землекористування. Прихильники розширеного тлумачення права землекористування вважають, шо суб'єктивне право землекористування не можна обмежувати тільки одним повноваженням землекористувача -- користуватися земельною ділянкою, воно повинно включати також інші повноваження (володіння і розпорядження), а також обов'язки землекористувача.

Таким чином, з урахуванням повноважень власників і землекористувачів право землекористування можна визначити як сукупність повноважень конкретного суб'єкта на володіння і користування певною земельною ділянкою.

2. Форми землекористування

Законодавство України виділяє три форми користування землею громадянами та їх колективами: на підставі отримання права приватної або колективної власності на землю, надання землі в користування, отримання земельної ділянки в оренду. Причому, користування землею землекористувачем і орендарем має похідний і залежний характер, на відміну від користування землею, яке здійснюється на праві власності.

Передача земель у власність. Реформування земельних відносин в країні передбачає передачу земель у приватну й колективну власність. Питання приватизації регламентуються цілою низкою законодавчих актів: Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок», Указом Президента України від 12 липня 1995 р. «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності» та ін.

Приватизація -- це юридично визначена процедура, за якою реалізується матеріальна й процесуальна правосуб'єктність осіб, спрямована на виникнення права приватної і колективної власності.

Об'єктом приватизації є всі землі в межах території України. Об'єктами конкретних приватизаційних земельних правовідносин можуть бути, переважно земельні ділянки резервного фонду, віднесені відповідними радами до таких, що підлягають перерозподілу і наступній передачі в приватну і колективну власність.

Передача земельних ділянок у колективну й приватну власність проводиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Власники земельних ділянок, переданих їм Радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або Раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана. При наявності поважних причин суд за позовом власника може скоротити зазначений строк.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву до сільської, селищної, міської, а у разі відмови -- до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета ЇЇ використання і склад сім'ї.

Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і в разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, проводиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки.

Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви та матеріали та приймають відповідні рішення.

Передача у власність громадян земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, проводиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому законодавством.

Громадяни можуть придбати у місцевих Рад народних депутатів земельні ділянки у власність для ведення селянського (фермерського) господарства понад площу, що передається безплатно. Таке придбання проводиться за плату в порядку, передбаченому законодавством.

Рішення відповідної Ради народних депутатів з цього питання є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки з посвідченням у нотаріальному порядку.

Укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки і документ про оплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі державного акта на право власності.

Передача земельної ділянки у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, проводиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів та товариств.

Місцева Рада народних депутатів розглядає у місячний строк зазначені клопотання та матеріали і приймає рішення з цього питання.

Користування земельними ділянками. Користування землею являє собою гарантовану правовими нормами можливість вилучення з землі корисних властивостей, можливість її господарської експлуатації та отримання прибутків з неї.

За терміном надання земельної ділянки користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельна ділянка надається без заздалегідь установленого строку і має місце, коли необхідно забезпечити стабільність використання землі, створити зацікавленість у землекористувача вкладати засоби у підвищення родючості земель. В постійне користування земельні ділянки надаються із земель, що є державною власністю, підприємствам, відомствам та організаціям незалежно від форм власності та сфери їх діяльності.

Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим -- від трьох до двадцяти п'яти років. У разі виробничої необхідності їх строки можуть бути продовжені на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування.

У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об'єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; установам, військово-навчальним закладам, підприємствам і організаціям Збройних сил України для потреб оборони; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям за участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, які повністю належать іноземним інвесторам.

У тимчасове користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: -- громадянам України для городництва, сінокосіння і випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; громадським об'єднанням; релігійним організаціям; установам, військово-навчальним закладам, підприємствам і організаціям Збройних сил України для потреб оборони; сільськогосподарским підприємствам і організаціям, житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних та фізичних осіб.

У тимчасове користування із земель, що перебувають у колективній і приватній власності, земля може надаватися відповідним власникам цієї землі за договором, який реєструється у сільській, селищній, міській Раді народних депутатів: громадянам України для городництва, сінокосіння і випасання худоби; промисловим, транспортним та іншим підприємствам, установам і організаціям для несільськогосподарських потреб. У випадках, передбачених законодавством України і Республіки Крим, земля може надаватися в користування іншим організаціям та особам.

Продовження строку користування земельними ділянками, наданими із земель, що перебувають у державній власності, проводиться Радами народних депутатів, які надали їх у користування.

Сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених Земельним кодексом; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.

Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд, та в інших випадках передбачених законодавством.

Верховна Рада України надає земельні ділянки у разі, коли для вилучення цих земель установлено особливий порядок.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому Земельним кодексом.

Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок.

Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації.

Замовниками виконання вказаних робіт є відповідні місцеві Ради народних депутатів, підприємства, установи і організації.

Відведення земельних ділянок для потреб громадян провадиться за кошти державного, республіканського (Республіки Крим) та місцевих бюджетів на замовлення сільських, селищних, міських, районних Рад народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки.

Умови й строки розробки проектів відведення земельних ділянок і перенесення їх меж у натуру (на місцевість) визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт.

Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки.

Клопотання про відведення ділянок, що надаються Верховною Радою України, подаються до обласної, Київської, Севастопольської міської Ради народних депутатів.

До клопотання додається: копія генерального плану будівництва або інші графічні матеріали, що обґрунтовують розмір намічуваної для відведення площі, титульний список або довідка про фінансування будівництва, проект рекультивації земель, інші матеріали.

У заяві громадянина про надання земельної ділянки вказуються бажані її розмір і місце розташування, мета використання.

Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляє про це Раду народних депутатаів. на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем і подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.

Якщо надання земельної ділянки проводиться районною, обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, сільська, селищна, міська Рада народних депутатів свій висновок подає до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів.

Районна (міська) Рада народних депутатів приймає у місячний строк рішення про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання ділянки провадиться обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, подає свій висновок до обласної Ради народних депутатів.

Обласна, Київська, Севастопольська міська Рада народних депутатів вирішує у місячний строк питання про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання земель проводиться Верховною Радою України, подає проектні матеріали і свій висновок до Кабінету Міністрів України, який розглядає ці матеріали і вносить у місячний строк свої пропозиції до Верховної Ради України.

Надаючи земельну ділянку в користування, орган, уповноважений на це повинен враховувати категорію землі та її цільове призначення. Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарських цілей. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, проводиться на підставі даних державного земельного кадастру.

Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередач і зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших сільськогосподарських потреб надаються землі сільськогосподарського призначення, не придатні для ведення сільського господарства, або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Надання для вказаних цілей земельних ділянок із земель лісового фонду проводиться переважно за рахунок нелісових площ або площ, зайнятих чагарниками і малоцінними насадженнями.

Надання земельних ділянок для видобування корисних копалин відкритим способом і торфу та проведення інших робіт, пов'язаних із порушенням фунтового покриву, проводиться після приведення раніше наданих земельних ділянок у стан, придатний для використання їх за призначенням, і повернення цих ділянок попереднім шіасникам землі або землекористувачам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.

Надання земельних ділянок під забудову на плоші залягання корисних копалин (крім загально поширених) провадиться за погодженням з органами державного гірничого нагляду, а на площах залягання загальнопоширених корисних копалин -- за погодженням з обласними Радами народних депутатів.

Спеціальним видом тимчасового землекористування є заняття земельної ділянки для геологознімальних, пошукових. геодезичних та інших розвідувальних робіт. Підприємства, установи і організації, які здійснюють геологознімальні пошукові, геодезичні та інші розвідувальні роботи, можуть проводити ці роботи на всіх землях, незалежно від їх цільового призначення, на підставі дозволу на проведення розвідувальних робіт і договору, шо укладається з власником землі, землекористувачем. Земельні ділянки для проведення розвідувальних робіт у власника землі або землекористувача не вилучаються (не викуповуються).

Дозвіл на проведення розвідувальних робіт видається органами державної адміністрації району або виконавчим комітетом міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів, на строк не більше одного року, а для будівництва розвідувальних свердловин на нафту і газ -- на строк, обгрунтований проектною документацією.

Проведення розвідувальних робіт на землях заповідників, національних, дендрологічних, ботанічних, меморіальних парків, поховань і археологічних пам'яток дозволяється у виняткових випадках.

Підприємства, установи і організації, що проводять розвідувальні роботи, зобов'язані відшкодовувати власникам землі та землекористувачам усі збитки, включаючи неодержані доходи, а також за свій рахунок приводити займані земельні ділянки у стан, придатний для використання їх за призначенням, і передавати за актом власникові землі або землекористувачу.

Підприємства, установи і організації, які проводять розвідувальні роботи і повністю або частково обмежують використання земельних ділянок власниками землі або землекористувачами, сплачують земельний податок або орендну плату за весь час строку зайняття ділянок.

Одним з видів тимчасового землекористування є використання землі на умовах оренди. Правове регулювання орендних відносин в сфері використання землі здійснюється Земельним кодексом, Законом «Про оренду землі» та іншими спеціальними нормативними актами.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про оренду» оренда землі -- це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Оренда землі, як і тимчасове землекористування, характеризується тимчасовим користуванням землі. В обох випадках використання земельних ресурсів оплатне. Але наряду із спільними рисами між тимчасовим користуванням і орендою земльної ділянки існують певні відмінності. Так, коло суб'єктів, які використовують землю на підставі оренди, значно більше. На умовах оренди земельні ділянки надаються громадянам, юридичним особам, громадським і релігійним організаціям, міжнародним об'єднанням та організаціям, а також іноземним організаціям, іноземним юридичним та фізичним особам, особам без громадянства.

Об'єктами оренди є земельні ділянки, шо перебувають у власності громадян і юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селиш, міст (комунальній власності), держави.

Об'єктами оренди можуть бути земельні ділянки з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, що розташовані на них, якщо це передбачено договором оренди.

При передачі в оренду земельних ділянок громадянами, які мають право на земельну частку (пай) у недержавному сільськогосподарському підприємстві, їх місце розташування визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування відповідно до спеціальних землевпорядних проектів, які затверджуються загальними зборами членів сільськогосподарського підприємства або зборами уповноважених, а в акціонерному товаристві -- загальними зборами товариства.

...