Земельне право України

6. Вирішення земельних спорів

В процесі землекористування можуть виникати спори з приводу володіння, користування та розпорядження землею. Учасниками цих спорів можуть бути землекористувачі, а також інші особи, які своїми діями так чи інакше зачіпають права землекористувачів. При вирішенні земельних спорів встановлені чіткі і тверді процесуальні гарантії сторін, їхні права і обов'язки, а також порядок розгляду земельних спорів. Відповідно до ст.158 Земельного кодексу України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви.

Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.

У рішенні органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядок його виконання.

Рішення передається сторонам у 5-денний термін з часу його прийняття.

Рішення відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання.

Виконання рішення щодо земельних спорів може бути призупинено або його термін може бути продовжений вищестоящим органом або судом.

Лекція 5. Відповідальність за порушення земельного законодавтсва

Питання:

1. Поняття юридичної відповідальності за земельні правопорушення;

2. Кримінальна відповідальність за земельні правопорушення;

3. Адміністративна відповідальність за земельні правопорушення;

4. Цивільно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства.

1. Поняття юридичної відповідальності за земельні правопорушення

Юридична відповідальність -- це міра покарання правопорушника шляхом позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які йому належали до факту правопорушення, від імені держави (суспільства) на підставі закону, з метою попередження правопорушення в перспективі і відновлення (чи відшкодування) втрачених суб'єктивних прав на матеріальні і духовні цінності.

Юридична відповідальність -- це міра покарання, яка носить, як правило, публічний характер. Вона здійснюється від імені держави шляхом державного примусу, повинна бути передбачена, в законодавстві, особливо в кримінальному і адміністративному.

Юридична відповідальність настає лише за факт правопорушення. Він є основною підставою юридичної відповідальності. Склад правопорушення обов'язково повинен бути закріплений в діючому законодавстві.

Всі правопорушення поділяються на дві великі групи: кримінальні злочини і проступки. Проступки, в свою чергу, поділяють на конституційні, адміністративні (правопорушення), фінансові, цивільно-правові, дисциплінарні. Відповідно до цього юридичну відповідальність поділяють на такі основні види: конституційна, кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова, матеріальна (в зв'язку із завданням шкоди в процесі виконання трудових обов'язків).

Підставою настання відповідальності є правопорушення, відповідно підставою настання відповідальності в земельному праві є земельне правопорушення. Земельне правопорушення -- це суспільно небезпечна винна дія або бездіяльність, що суперечить нормам земельного права. Земельні правопорушення представляють собою негативні соціальні явища, тому що посягають на земельний лад і правопорядок, покликаний забезпечити раціональне використання і охорону земель. Причинами правопорушень в земельному праві нерідко бувають недоліки правового регулювання земельних відносин, безконтрольність за станом використання земельного фонду, недостатня юридична грамотність населення в земельному законодавстві.

Суб'єктами земельних порушень можуть бути як громадяни, посадові особи, працівники підприємств, установ, організацій. Правопорушниками можуть бути і державні органи, які незаконно розпоряджаються земельним фондом або здійснюють інші порушення діючих норм земельного права. Суб'єкти земельних правопорушень -- юридичні та фізичні особи -- не обов'язково повинні бути землекористувачами або суб'єктами земельних відносин. Порушувати земельні правовідносини можуть, наприклад, проектні організації, які розробляють проекти землеустрою, будівництва підприємств, якщо при складанні проекту не дотримуються встановленнх законодавством нормативів.

Об'єктами земельних правопорушень можуть бути порушення права державної, колективної і приватної власності на землю, укладений порядок землекористування і охорони земель, права та інтереси окремих громадян, підприємств, установ, організацій,

Змістом земельних правопорушень є дії або бездіяльність, які суперечать вимогам норм земельного законодавства. Вони (дії або бездіяльність) є суспільно шкідливими і виступають в формі винних дій або бездіяльності.

Відповідальність за порушення може наступати тільки при наявності повного складу правопорушення, яке характеризується чотирьома елементами: суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна сторона і об'єктивна сторона правопорушення. Суб'єктивна сторона являє собою психічне ставлення суб'єкта до протиправного діяння, яке він здійснив. Об'єктивна сторона земельного правопорушення -- це конкретні дії правопорушника, які посягають на земельні інтереси учасників земельних відносин.

Юридична відповідальність за скоєне правопорушення настає в тому випадку, якщо в законодавстві закріплений склад правопорушення і встановлені санкції до правопорушників. Земельні правопорушення регламентуються не тільки земельним законодавством, тому до порушників земельних правовідносин застосовують також санкції, які встановлені цивільним, адміністративним, кримінальним, трудовим та іншим законодавством.

2. Кримінальна відповідальність за земельні правопорушення

Кримінальна відповідальність -- це вид юридичної відповідальності, яка встановлена кримінальним законодавством як негативна оцінка і покарання, як особливий вид державного примусу, який має публічний характер, застосовується тільки судом від імені держави, у формі вироку до особи, яка винна у скоєнні злочину.

Кримінальна відповідальність є найбільш суворим видом відповідальності за земельні правопорушення і має каральний характер. Діючий Кримінальний кодекс України до числа суспільно небезпечних правопорушень в області земельного правопорядку відносить такі злочини:

Стаття 239 - Забруднення або псування земель: забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля, - караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ті самі діяння, які спричинили загибель людей, їх масове захворювання або інші тяжкі наслідки, - караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Стаття 254 - Безгосподарське використання земель: безгосподарське використання земель, якщо це спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, виведення земель з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури грунту, - караються штрафом до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Слід зазначити, що в наш час існує тенденція до декриміналізації окремих складів злочинів і віднесення їх до числа адміністративних проступків.

3. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства

Найбільш розповсюдженим видом юридичної відповідальності за земельні правопорушення є адміністративна відповідальність.

Адміністративна відповідальність -- це такий вид юридичної відповідальності, яка наступає за адміністративні правопорушення, передбачені Кодексом про адміністративні правопорушення та іншими нормативними актами. Адміністративна відповідальність матеріалізується у вигляді адміністративного стягнення. Адміністративне стягнення -- міра відповідальності за адміністративне правопорушення (проступок) застосовується з ціллю здійснити виховну дію на порушника та інших осіб і тим самим попередити здійснення нових проступків, а також злочинів.

Адміністративні стягнення можуть накладатися адміністративними комісіями при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, суддями, держадміністраціями, органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій, які уповноважені здійснювати контроль і накладати такі стягнення; органами пожежного нагляду, залізничного транспорту, правовими і технічними інспекторами праці, митними органами, санепідеморганами тощо.

Справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушеннями законодавства в області використання і охорони земель і порядку регулювання земельних відносин розглядає, відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, державний комітет із земельних ресурсів та його органи на місцях.

Органи Державного комітету із земельних ресурсів накладають адміністративні стягнення за: псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст.52); порушення правил використання земель (ст.53); самовільне зайняття земельної ділянки (ст.53-1); приховування або перекручення даних земельного кадастру (ст. 53-2); несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за призначенням (ст.54); самовільне відхилення від проектів внутрігосподарського землеустрою (ст.54); знищення межових знаків (ст.56).

За порушення санітарних правил охорони земель справи про адміністративні правопорушення розглядають органи державного санітарного нагляду.

Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку. Це можуть бути як громадяни України, так і іноземні громадяни та особи без громадянства крім тих, які, згідно з чинними законами та міжнародними договорами, користуються імунітетом. Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням установлених правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків.

Порушення умов і порядку використання земель сільськогосподарськими виробниками, порча землі при проведенні будівельних та інших робіт, самовільна зміна режиму використання землі, неприйняття заходів щодо охорони земель наносять шкоду земельним ресурсам, тому вони є підставою для застосування засобів адміністративного впливу. При виявленні правопорушення інспектор землевпорядної служби або інша уповноважена особа складає протокол. Останній є підставою для розгляду справи про порушення законодавства.

Розгляд справ про адміністративні правопорушення відбувається на засадах рівності громадян, відкрито, за наявності складу адміністративного проступку, протоколу про адміністративне правопорушення, доказів і пояснень зацікавлених осіб.

Найбільш поширеним видом адміністративних стягнень є штраф. При його накладенні конкретний розмір визначається в межах санкцій конкретної статті кодексу. Так, наприклад, згідно ст. 53 КпАП використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень -- тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб -- від десяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Крім того, розмір штрафу буде залежати також від тяжкості проступку, ступеня вини правопорушника, майнового положення винного, а також обставин, що обтяжують або пом'якшують адміністративну відповідальність.

5. Цивільно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства

У випадках порушення майнових прав власників землі, землеволодільців, землекористувачів і орендарів земельних ділянок або завдання їм шкоди застосовується цивільно-правова відповідальність.

Загальні положення, що стосуються відшкодування шкоди, завданої власнику землі, землеволодільцю, землекористувачу або орендарю землі в результаті порушення земельного законодавства визначаються нормами цивільного законодавства.

Цивільно-правова відповідальність -- це ті невигідні для заподіювача шкоди і боржника майнові наслідки, які встановлені законом або договором на випадок невиконання обов'язку, а також невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання.

Завданням цивільно-правової відповідальності є відновлення порушених цивільних прав суб'єктів, відновлення майнового стану, відшкодування збитків, зміцнення господарсько-договірної дисципліни, а також задоволення матеріальних і духовних потреб громадян і організацій.

Підставами цивільно-правової відповідальності є факт (склад) цивільного правопорушення, деліктоздатність особи -- здатність нести юридичну відповідальність (недієздатні і неделіктоздатні особи, за загальним правилом, не можуть нести цивільно-правову відповідальність), наявність чинного цивільного законодавства.

Основною підставою цивільно-правової відповідальності є факт правопорушення, а саме: наявність майнової шкоди (збитків) в результаті правопорушення; протиправність цивільно-правової діяльності або поведінки боржника; наявність вини боржника за вчинення шкоди; причинний зв'язок між протиправним діянням і шкодою, як об'єктивна підстава цивільно-правової відповідальності.

Законом передбачаються різні види цивільно-правової відповідальності. Так, залежно від підстав виникнення правовідносин, за порушення яких виникає відповідальність остання поділяється на договірну і позадоговірну. Ст. 34 Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року передбачає відповідальність за невиконання зобов'язань по договору оренди землі і порушення земельного законодавства сторонами договору. За невиконання зобов'язань по договору оренди земельної ділянки, в тому числі зміни або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність у відповідно до закону та договору. Умови відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання договору оренди землі є істотними умовами цього договору. Тому якщо в договорі не досягнуто згоди між сторонами по всіх істотних умовах, такий договір оренди землі вважається неукладеним.

Поряд з договірною відповідальністю в земельному праві застосовується також позадоговірна відповідальність. Так, Земельний кодекс України вказує, що збитки, заподіяні вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також обмеження прав власників землі і землекористувачів, в тому числі орендарів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність для використання за цільовим призначенням в результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян підлягають відшкодуванню в повному обсязі власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, які зазнали збитків.

Лекція 6. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення

Питання:

1. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення;

2. Земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства;

3. Земельні ділянки для ведення садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби;

4. Землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств.

1. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

Земельне законодавство відносить до категорії сільськогосподарського призначення землі, основне цільове призначення яких - використання їх в сільськогосподарському виробництві.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей.

Придатність земель для використання їх в сільському господарстві встановлюється на підставі даних державного земельного кадастру.

Землі сільськогосподарського призначення поділяються на два основних види. Основну їх частину складають сільськогосподарські угіддя, що використовуються як засоби виробництва. Другий різновид цих земель -- землі, що використовуються як територіальний базис для розміщення доріг, виробничих будівель та інших споруд, що безпосередньо обслуговують потреби сільського господарства.

Сільськогосподарські угіддя залежно від їх природних властивостей та економічної доцільності використання в цілях рослинництва або тваринництва підрозділяють на наступні види: орні угіддя, пасовища, луки, землі, які відводяться під городи, сади, а також міські угіддя, що використовуються для сільськогосподарських потреб, земельні ділянки відведені під городи, сади тощо.

Землі, визнані в установленому порядку придатними для потреб сільського господарства, насамперед повинні надаватися сільськогосподарським організаціям, підприємствам і установам. Для будівництва промислових підприємств, житлових об'єктів», залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередач, магістральних трубопроводів, а також для інших несільськогосподарських потреб надаються землі несільсько-господарського призначення, або непридатні для сільського господарства, або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. Надання для зазначених вище цілей земельних ділянок із складу земель державного лісового фонду проводиться переважно за рахунок не вкритих лісом площ, зайнятих чагарниками і малоцінними насадженнями.

Землі сільськогосподарського призначення можуть бути передані у власність і надані у користування: громадянам -- для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби; сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам і загальноосвітнім школам -- для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення сільського господарства; несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям, громадським об'єднанням та релігійним організаціям -- для ведення підсобного сільського господарства.

Земельні ділянки, що зазнали радіоактивного і хімічного забруднення, на яких не забезпечується одержання чистої продукції, підлягають виключенню із сільськогосподарського обороту. Виробництво на цих землях сільськогосподарської продукції забороняється.

2. Земельні ділянки особистих селянських господарств

Особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі у сфері сільського зеленого туризму.

Правовий режим земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства визначений у ст. 33 Земельного кодексу України і Законі України №742 "Про особисте селянське господарство" від 15 травня 2003 року.

Громадяни України можуть мати у власності й орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Іноземні громадяни і особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на умовах оренди.

Для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку встановленому законом.

Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону.

Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства відповідно до закону.

Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) можуть виділятися в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя) відповідно до закону.

У випадку виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених ст. 121 Земельного кодексу України для ведення особистого селянського господарства.

3. Земельні ділянки для ведення садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби

Правовий режим земель для ведення садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби регулюється ст. 34-36 Земельного кодексу.

Громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди.

Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення будинків, господарських споруд тощо.

Землі загального користування садівницького товариства є його власністю. До цих земель належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об'єктами загального користування.

Приватизація земельної ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства.

Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

Громадянам або їх об'єднанням із земель державної або комунальної власності можуть також надаватися в оренду земельні ділянки для городництва.

На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається.

На земельних ділянках, наданих для городництва, можуть бути зведені тимчасові споруди для зберігання інвентарю та захисту від непогоди. Після закінчення строку оренди зазначеної земельної ділянки побудовані тимчасові споруди підлягають знесенню власниками цих споруд за їх рахунок.

4. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Таке господарство може бути створене одним або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Правовий режим використання земель для ведення фермерського господарства визначено ст. 31-32 Земельного кодексу України та Законом України №973 "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року.

Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної форми власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додається рішення професійної комісії з питань створення фермерських господарств щодо наявності у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

У разі відмови органів державної влади і органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом. Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договору оренди. Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться після збирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем.

Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Це положення не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Землі лісового і водного фондів, що входять до складу сільськогосподарських угідь, не можуть передаватися у приватну власність для ведення фермерських господарств, за винятком невеликих - до 5 гектарів ділянок лісів у складі угідь фермерського господарства і невеликих - до 3 гектарів ділянок під замкненими природними водоймами. Фермерське господарство має право проводити залісення частини земель та будувати замкнену водойму на земельній ділянці, що належить фермерському господарству чи його членові на праві приватної власності.

Лекція 7. Правовий режим земель населених пунктів

Питання:

1. Поняття і склад земель населених пунктів;

2. Планування використання земель населених пунктів;

3. Землі міст;

4. Землі сільських населених пунктів;

5. Земельні ділянки для індивідуального, житлового, гаражного і дачного будівництва.

1. Поняття і склад земель населених пунктів

Землі, зайняті населеними пунктами, призначені для розміщення міст, селищ, сільських населених пунктів. Землями населених пунктів є всі землі в межах сільських селищних міських населених пунктів.

Всі населені пункти підрозділяють на кілька типів. В основу їх класифікації покладені наступні критерії: чисельність населення, науково-виробнича спеціалізація населеного пункту, значення населеного пункту в системі розселення населення і адміністративно-територіальній будові країни.

Населені пункти діляться на міські (міста, селища міського типу) й сільські.

Смуга населеного пункту. Ці землі обмежуються від інших категорій земель єдиного земельного фонду встановленням їх адміністративних кордонів, а саме міської, селищної, сільської смуги. Міська смуга є зовнішньою межею міста, що відокремлює його землі від прилеглих земель інших категорій (сільськогосподарського призначення, лісового фонду тощо). Значення цієї смуги полягає в тому, що вона не тільки відділяє землі міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів, а і є кордоном даного населеного пункту як адміністративно-територіальної одиниці, в межах якої здійснюється компетенція міських, селищних, сільських Рад, та їх виконкомів в області регулювання земельних відносин на підвідомчій їм території.

Види земель населених пунктів та загальна характеристика їх правового режиму. Землі населених пунктів (міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів) -- одна із складових частин єдиного земельного фонду. Ця категорія земель є територіальною базою для забудови житловими, комунально-побутовими, промисловими, транспортними та іншими будівлями та спорудами в цілях задоволення житлово-комунальних, культурно-побутових та інших потреб населення, що проживає на цій території.

Землі населених пунктів за своїм цільовим призначенням не однорідні.

До їх складу входять: землі міської, селищної та сільської забудови; землі загального користування; землі сільськогосподарського призначення та інші угіддя; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі, зайняті міськими лісами; землі промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення.

Складові частини земель населених пунктів мають різне цільове призначення. Але правовий режим всіх цих видів земель призначений основній задачі -- обслуговування різного роду потреб населеного пункту.

Землі міської, селищної та сільської забудови -- найбільш важлива частина земель населених пунктів. До них відносяться землі, забудовані або які підлягають забудові житловими, культурно-побутовими, адміністративними, діловими, виробничими, складськими, релігійними та іншими будівлями та спорудами. Ці землі надаються підприємствам, установам і організаціям для будівництва і експлуатації промислових, виробничих, житлових, культурно-побутових, релігійних та інших будівель і споруд, а також громадянам для індивідуального житлового будівництва.

Землі загального користування у містах, селищах і сільських населених пунктах складаються із земель, які використовуються як шляхи сполучення (площі, вулиці, провулки, проїзди, проїжджі частини, набережні), для задоволення культурно-побутових потреб населення (парки, лісопарки, сквери, сади, бульвари, водоймища, пляжі), полігонів для захоронення неутилізованих промислових відходів, полігонів побутових відходів і сміттєпереробних підприємств та інших земель, що призначені для задоволення потреб міста, селища, сільського населеного пункту. На цих землях здійснюється право загального землекористування і більша їх частина не надана конкретним організаціям.

2. Планування використання земель населених пунктів

В основі правового регулювання використання земель населених пунктів лежить принцип планування.

Відповідно до Закону України від 20 квітня 2000 р. №1699 "Про планування і забудову територій", планування територій - це процес регулювання використання територій, який полягає у створенні та впровадженні містобудівної документації, ухваленні та реалізації відповідних рішень.

Згідно з Земельним кодексом всі землі міст, селищ, сільських населених пунктів використовуються за їх проектами планіровки та забудови і планів земельно-господарського устрою. Проекти планіровки та забудови міст, селищ, сільських населених пунктів визначають основні напрямки використання земель для промислового, житлового та іншого будівництва, благоустрою та розміщення місць відпочинку населення.

План земельно-господарського устрою населеного пункту складається на основі генерального плану цього населеного пункту і затверджується відповідною місцевою Радою народних депутатів. План земельно-господарського устрою може виконуватись як розділ генерального плану населеного пункту і затверджуватись в його складі.

План земельно-господарського устрою може використовуватись для обгрунтування, розробки і подальшого планування на землях населеного пункту необхідного обсягу організаційних та інженерно-технічних заходів по освоєнню, поліпшенню якості земель, їх раціональному використанню, охороні та захисту від руйнівних процесів тощо.

Планування територій здійснюється на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях.

Планування територій виконується відповідними органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Планування і забудова окремих земельних ділянок, що належать на праві власності чи праві користування, здійснюється їх власниками або користувачами у встановленому законодавством порядку.

Рішення органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з питань забудови та іншого використання територій, вибору, вилучення (викупу) і надання земельних ділянок для містобудівних потреб приймаються в межах, визначених законом відповідно до містобудівної документації за погодженням з спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури.

Рішення органів виконавчої влади і місцевого самоврядування з питань забудови та іншого використання територій, прийняті в межах повноважень, визначених законом, є обов'язковими для суб'єктів містобудування.

3. Землі міст

До складу земель міста належать всі землі в межах міста (землі міської забудови, землі загального користування, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, землі, зайняті міськими лісами, парками, землі залізничного, водного, повітряного, трубопроводного транспорту, гірничої промисловості та ін.).

Міська смуга є зовнішньою межею міста, шо відокремлює його землі від прилеглих земель інших категорій (сільськогосподарського призначення, лісового фонду тощо). Межа міста визначається проектом планіровкн та забудови міста або техніко-економічним обгрунтуванням розвитку міста. Вона встановлюється і змінюється в порядку, що визначається Верховною Радою України.

Включення земельних ділянок до меж міста не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до законодавства.

Порядок землеустрою території міст, надання та вилучення земельних ділянок і умови використання земель міста здійснюється відповідно до проектів планіровки й забудови міста.

Всі землі міста перебувають у віданні міської Ради та її виконкому, органи комунального господарства якого здійснюють безпосереднє управління землями міста.

Основними функціями державного управління землями міст є: відведення та вилучення земель; державна реєстрація землекористувань і облік земель; контроль та використання землі; вирішення земельних спорів.

Всі міські землі використовуються органами комунального господарства, підприємствами, організаціями, громадянами або надаються в безплатне громадське користування. Юридичною підставою для цього є акт про відведення земельної ділянки або договір. Окремі землі загального користування (наприклад, вулиці, сквери тощо) використовуються без оформлення їх актом.

4. Землі сільських населених пунктів

До земель сільського населеного пункту належать всі землі, що знаходяться в межах, установлених для цього пункту в порядку землеустрою. Це землі сільської забудови з присадибним користуванням громадян, землі загального користування, призначені під вулиці, майдани, проїзди, парки, стадіони, колгоспні ринки, кладовища тощо, землі сільськогосподарського призначення та непродуктивні землі сільськогосподарських підприємств, землі державних організацій, підприємств та установ.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення в межах сільських населених пунктів, закріплені за сільськогосподарськими підприємствами, використовуються для потреб сільського господарства, а ділянки загального користування -- для культурно-побутових та інших потреб сільського населення. Земельні ділянки, що перебувають у користуванні державних, кооперативних і громадських підприємств і установ, використовуються ними за цільовим призначенням.

Землі сільського населеного пункту перебувають у віданні сільської Ради народних депутатів.

Межі сільських населених пунктів встановлюються і змінюються районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів.

Використання земель сільського населеного пункту здійснюється відповідно до проектів планіровки та забудови даного населеного пункту.

5. Земельні ділянки для індивідуального, житлового, гаражного і дачного будівництва

Громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних житлових будинків, господарських будівель, гаражів і дач.

Земельні ділянки, що надаються для індивідуального житлового будівництва, використовуються для будівництва житлових будинків та службово-господарських будівель. Розмір ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) складає: у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Земельна ділянка, відведена під житлове будівництво повинна бути використана за призначенням в терміни, встановлені органами місцевого самоуправління. При перевищенні встановленого терміну органи місцевого самоврядування застосовують до забудовника санкції, передбачені законодавством.

Земельні ділянки для дачного будівництва використовуються для будівництва житлового будинку, господарських будівель і організації відпочинку, а також для вирощування овочів, ягід, фруктів, квітів. Розмір земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва не повинен перевищувати 0,1 гектара.

Земельні ділянки, надані для гаражного будівництва, використовуються для спорудження будівель, необхідних для зберігання і обслуговування автомобілей, інших видів транспорту. Розмір земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів -- не більше 0,01 гектара.

Лекція 8. Правовий режим земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення

Питання:

1. Загальна характеристика правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

2. Землі промисловості;

3. Землі транспорту, зв'язку та іншого призначення;

4. Землі для потреб оборони.

1. Загальна характеристика правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення

Землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення складають самостійну категорію. Основним критерієм віднесення земельних ділянок до цієї категорії є загальна ціль, для якої використовуються ці землі -- створення різного роду об'єктів нерухомості та їх експлуатації. Об'єднання вказаних земель в рамках даної категорії обумовлено тим, що вони використовуються для спеціальних несільськогосподорських потреб.

Землями промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення визнаються землі, надані в користування підприємствам, організаціям і установам для здійснення покладених на них спеціальних завдань промислового виробництва, транспорту, зв 'язку тощо.

Залежно від конкретних цілей, для яких надаються ці землі, розрізняють наступні основні їх види: землі промисловості, землі транспорту, землі зв'язку, землі оборони, землі іншого призначення.

Земельне законодавство досить детально врегульовує питання використання вказаних земель для будівництва промислових підприємств, оборони країни (укріплення, полігони, аеродроми тощо), потреб транспорту, електрифікації, гірничих розробок, культурно-побутового обслуговування населення, збереження пам'ятників природи тощо.

Найважливішого ознакою земель промислового призначення є несільськогосподарське їх використання. Головною функцією даної категорії земель є їх використання в якості просторово-територіального базиса для розміщення об'єктів нерухомості: промисловості, транспорту, енергетики, зв'язку та ін. Тому в першу чергу для вказаних потреб надають землі несільськогосподарського призначення або не придатні для сільського господарства, а в разі відсутності таких земель -- сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Головна відмінність правового регулювання використання данної категорії земель полягає в тому, що їх правовий режим, а також правовий режим суміжних земельних ділянок підкоряється режиму експлуатації об'єктів нерухомості, які тісно зв'язані з землею. Іншою особливістю правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення є нормування розмірів земельних ділянок, шо надаються для використання в несільськогосподарських цілях. Згідно ст. 66 Земельного кодексу розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації, а відведення ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння. Якщо такі норми не встановлені, то площа земельної ділянки, необхідної для обслуговування об'єкта, визначається в проекті його будівництва.

До числа особливостей правового режиму земель даної категорії належить право підприємств, установ, організацій промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та інших галузей надавати невикористовані ними землі за рішенням сільських, селищних, міських Рад у тимчасове користування громадянам, колективним сільськогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам і організаціям для сільськогосподарських цілей.

2. Землі промисловості

Поняття земель промисловості. Землі промисловості як окремий вид категорій земель знаходиться за територією населених пунктів. Це визначається тим, що землі, зайняті промисловими підприємствами в містах і інших населених пунктах, включаються в склад земель населених пунктів.

Землями промисловості визнаються землі, надані для розміщення і експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних путів, інженерних мереж адміністративно-побутових будинків, інших споруд.

При відведенні земель для промислових цілей точно вказується призначення певної земельної ділянки, що є підставою віднесення цієї ділянки до категорії земель несільськогосподарського призначення.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації, а відведення ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння. Земельні ділянки надаються промисловим підприємствам для їх виробничої діяльності і використовуються для розміщення виробничих об'єктів, цехів, складів, проведення комунікацій і інших цілей.

Промислові підприємства зобов'язані використовувати свої земельні ділянки за їх цільовим призначенням, у зв'язку з їх виробничою діяльністю.

Земельні ділянки, що вивільняються підприємствами з видобування корисних копалин, іншими промисловими або транспортними підприємствами на наданих їм у користування сільськогосподарських землях чи лісових угіддях, повинні бути приведені ними у стан, придатний для використання в сільському, лісовому, рибному господарстві, житловому будівництві або садівництві, а земельні ділянки на наданих у користування інших землях -- для використання за призначенням.

Навколо промислових підприємств залежно від характеру виробництва повинні створюватися санітарно-захисні зони відповідно до норм, затверджених у встановленому порядку. В межах цих зон житлове будівництво забороняється.

Комплексні екологічні вимоги при розміщенні, проектуванні, будівництві, реконструкції, введенні в експлуатацію підприємств, споруд та інших об'єктів закріплені в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища». При розміщенні, техніко-економічному обгрунтуванні проекту, проектуванні, будівництві, реконструкції, введенні в експлуатацію підприємств, споруд в промисловості, сільському господарстві, на транспорті, в енергетиці, водному, комунально-побутовому господарстві, при прокладенні ліній електропередач, зв'язку, трубопроводів та інших об'єктів, які можуть негативно впливати на навколишнє середовище, повинні виконуватися вимоги екологічної безпеки і охорони здоров'я населення, передбачатися заходи щодо охорони природи, раціонального використання природних ресурсів, оздоровлення оточуючого природного середовища.

У разі розміщення підприємств, споруд та інших об'єктів повинно бути забезпечено виконання вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів.

3. Землі транспорту, зв'язку та іншого призначення

Землями транспорту, зв 'язку та іншого призначення визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього водного, повітряного та трубопровідного транспорту, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередач та зв 'язку.

Землі, надані транспорту, перебувають у розпорядженні відповідного відомства і обслуговують:

1) технічно-експлуатаційні;

2) комерційно-експлуатаційні;

3) господарські;

4) житлово-будівельні;

потреби відповідних видів транспорту, зв'язаних з утриманням, реконструкцією, розвитком і удосконаленням шляхів сполучення.

Розміри земельних ділянок, що надаються для вказаних цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації, а відведення ділянок провадиться з урахуванням черговості їх освоєння.

Землі транспорту використовуються відповідними органами транспорту безпосередньо або надаються у смузі відведення на договірних засадах в користування іншим відомствам і організаціям, в першу чергу: а) для будівництва під'їздних шляхів, трубопроводів, тощо, б) під склади і організацію складських приміщень, в) для задоволення житлових, будівельних, господарських і культурних потреб робітників і службовців транспорту, г) для обслуговування потреб пасажирського руху.

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Для забезпечення безпеки руху і експлуатації транспортних засобів, безпеки населення, нормальної експлуатації інженерних споруд залізниці зобов'язані дотримуватися порядку використання смуги відведення, утримувати земельні ділянки в межах смуги відведення способами, які не повинні наносити шкоду землі як природному об'єкту.

Землі, що використовуються водним транспортом, поділяються на дві категорії:

1) землі, закріплені за органами річкового флоту (пристанські території, землі під затонами, суднобудівельними заводами, соціально-культурними установами тощо); на них поширюється правовий режим земель несільськогосподарського призначення;

2) землі берегової смуги, що мають своєрідне правове становище, яке полягає в тому, що вони переважно не вилучаються у землекористувачів, але характеризуються певними обмеженнями прав останніх в інтересах судноплавства.

Землі цивільного повітряного флоту складаються із земель, зайнятих аеродромами, різними технічними спорудами, аеромаяками, вишками, заводами, майстернями, житловими і службовими будинками, культурно-побутовими приміщеннями, льотними школами тощо.

Відповідно до ст. 71 Земельного кодексу України, до земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

До земель дорожнього господарства належать землі під проїздною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:

а) паралельні об'їздні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди;

б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу;

в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами;

г) захисні насадження.

Статті 75 і 76 Земельного кодексу встановлюють, що до земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку.

Землі зв'язку можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.

...