Земельне право України

Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінювальних споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній встановлюються охоронні зони.

Землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об'єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об'єкти транспортування електроенергії до користувача. Землі енергетичної системи можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.

Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони.

4. Землі для потреб оборони

Землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, внутрішніх військ інших військових формувань.

Землі надаються в користування військовим частинам для спеціальних цілей. Військова частина, яка одержала землю зобов'язана використати її за прямим призначенням, визначеним актом відведення. Міністерство оборони не має права змінювати цільове призначення наданої земельної ділянки. Військовим частинам дозволено, за певних обставин, при умові, що це не зашкодить бойовій підготовці військ і збереженню військової таємниці, надавати сільськогосподарським підприємствам землі полігонів, аеродромів, та інших об'єктів для сінокосіння, випасу худоби, посівів сільськогосподарських культур. Таке використання має тимчасовий характер. Відводити зі складу земель спеціального призначення присадибні ділянки, городи, сади тощо не дозволяється.

Для землекористувачів військових частин встановлено на суміжних ділянках особливі режими обмеження землекористування: а) заборонений район -- територія до 5 км навколо зовнішньої огорожі деяких військових складів. Земельні ділянки в межах забороненого району залишаються в користуванні сільськогосподарських підприємств, окремих громадян, але з певним обмеженням (забороняється ставити будь-які споруди, що можуть бути загрозою для складів); б) заборонна зона -- територія з особливим режимом користування, зміст якого залежить від характеру об'єкта.

Існує два види заборонних зон:

1) всередині земельних ділянок, зайнятих оборонними об'єктами;

2) на суміжних землекористуваннях (зовнішні оборонні зони).

Загальним обмеженням в межах зовнішніх оборонних зон є заборона ставити будь-які будівлі, споруди, проводити будь-які земельні роботи, прокладати електролінії, будувати водопроводні й каналізаційні мережі, будувати чи знищувати шляхи і переправи, насаджувати чи знищувати насадження тощо.

Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством України.

Лекція 9. Правовий режим земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення

Питання:

1. Землі природоохоронного призначення;

2. Землі оздоровчого призначення;

3. Землі рекреаційного призначення;

4. Землі історико-культурного призначення.

1. Землі природоохоронного призначення

До земель природоохоронного призначення належать землі заповідників, національних, зоологічних і дендрологічних парків, парків-пам 'яток садово-паркового мистецтва, ботанічних садів, заказників (за винятком мисливських), заповідних урочищ, пам'яток природи.

До земель природоохоронного значення включаються земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність. На цих землях проводяться заходи із збереження та відновлення запасів певних природних ресурсів (лісів, рибних запасів, рослинного світу та ін.) при суворому обмеженні і регламентуванні використання інших природних ресурсів

Основний принцип регулювання використання цих земель полягає в тому, шо на природоохоронних землях допускається обмежена господарська діяльність за умови додержання встановленого на них режиму.

Правовий режим земель природоохоронного призначення. Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, шо оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони:

-- заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні;

-- пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Території природних заповідників, заповідні зони біосферннх заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю народу України.

Заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки й парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності народу України, так і в інших формах власності передбачених законодавством України.

У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання.

Завдання, науковий профіль, особливості природоохоронного режиму та характеру функціонування природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, заказників, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків визначаються у положеннях, які затверджуються:

-- Міністерством охорони навколишнього природного середовища України -- щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

-- органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на місцях -- щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

Природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки загальнодержавного значення є юридичними особами.

Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва відповідно до законодавства України можуть бути визнані юридичними особами.

Території і об'єкти, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснення якої визначається положенням щодо кожної з таких територій чи об'єктів, яке відповідно до законодавства України про охорону пам'яток історії та культури затверджується Міністерством охорони навколишнього природного середовиша України і Міністерством культури України.

На землях природоохоронного й історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, що негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Збереження територій і об'єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом:

1) встановлення заповідного режиму;

2) організації систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів і об'єктів;

3) проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання;

4) додержання вимог щодо охорони територій і об'єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планіровочної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз;

5) запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони;

6) здійснення державного і громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання;

7) встановлення підвищеної відповідальності за порушення режиму їх охорони та використання, а також за знищення і пошкодження заповідних природних комплексів і об'єктів;

8) проведення широкого міжнародного співробітництва у цій сфері;

9) проведення інших заходів з метою збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, то така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій і об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів і окремих об'єктів.

Спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони і використання природно-заповідного фонду є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Для забезпечення державного управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду можуть створюватися спеціальні підрозділи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та його органів на місцях. Управління природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, регіональними ландшафтними парками, а також ботанічними садами, дендрологічними парками і зоологічними парками загальнодержавного значення здійснюється спеціальними адміністраціями.

Спеціальні адміністрації можуть створюватися також для управління ботанічними садами, дендрологічними парками, зоологічними парками місцевого значення та парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва за рішенням органів, у віданні яких вони перебувають.

До складу спеціальної адміністрації по управлінню територіями та об'єктами природно-заповідного фонду входять наукові підрозділи, служби охорони, господарського та іншого обслуговування.

Управління територіями і об'єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об'єкти.

Землі природних заповідників. Природні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Ділянки землі й водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються заповідникам у порядку, встановленому законодавством України.

Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів і об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи.

На природні заповідники покладаються також координація і проведення наукових досліджень на територіях заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ у регіоні.

На території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти.

Землі національних природних парків. Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Ділянки землі й водного простору з усіма природними ресурсами та об'єкта ми вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому законодавством України.

До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі й водного простору інших землевласників та землекористувачів.

На території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів і об'єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням:

заповідна зона призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встаноаіених для природних заповідників;

зона регульованої рекреації -- в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення.

огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок, тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони;

зона стаціонарної рекреації -- призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку;

господарська зона -- в її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об'єкти комунального призначення парку, а також, землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, що призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.

Землі заказників. Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Оголошення заказників проводиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

На території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням замовника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Землі пам'яток природи. Пам'ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення з метою збереження їх у природному стані. Оголошення пам'яток природи проводиться без вилучення земельних ділянок водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

На території пам'яток природи забороняється будь-яка діяльність, шо загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених пам'ятками природи, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Землі заповідних урочищ. Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, шо мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.

Оголошення заповідних урочищ проводиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

На території заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, що відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заповідними урочищами, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Землі ботанічних садів. Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, проведення наукової, навчальної і освітньої роботи.

Ботанічні сади загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами.

Ботанічним садам місцевого значення у встановленому порядку може бути надано статус науково-дослідної установи, ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються ботанічним садам у порядку, встановленому законодавством України.

На території ботанічних садів забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню колекцій флори.

Землі дендрологічних парків. Дендрологічні парки створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.

Дендрологічні парки загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами.

Дендрологічним паркам місцевого значення у встановленому порядку може бути надано статус науково-дослідної установи.

Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються дендрологічним паркам у порядку, встановленому законодавством України.

На території дендрологічних парків забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню дендрологічних колекцій.

На території дендрологічних парків може бути проведено зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів.

Землі зоологічних парків. Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.

Зоологічні парки загальнодержавного значення є природоохоронними культурно-освітніми установами.

Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються зоологічним паркам у порядку, встановленому законодавством України.

На території зоологічних парків забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню сприятливих умов для життя тварин цих парків.

На території зоологічних парків з метою забезпечення виконання поставлених перед ними завдань виділяються зони:

-- експозиційна -- призначена для стаціонарного утримання тварин і використання їх у культурно-пізнавальних цілях;

-- наукова -- у її межах проводиться науково-дослідна робота (відвідування зони дозволяється в порядку, який встановлюється адміністрацією парку);

-- рекреаційна -- призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку;

-- господарська -- зона, де розміщуються допоміжні господарські об'єкти.

Охоронні зони земель природно-заповідного фонду. Для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об'єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони.

У разі необхідності охоронні зони можуть створюватись на територіях, прилеглих до окремих ділянок національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, а також навколо заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.

Розміри охоронних зон визначаються відповідно до їх цільового призначення на основі спеціальних обстежень ландшафтів та господарської діяльності на прилеглих територіях.

Режим охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначається з урахуванням характеру господарської діяльності на прилеглих територіях, на основі оцінки її впливу на навколишнє природне середовище.

В охоронних зонах не допускається будівництво промислових та інших об'єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду. Оцінка такого впливу здійснюється на основі екологічної експертизи, що проводиться в порядку, встановленому законодавством України.

Положення, що визначають режим кожної з охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду, затверджуються державними органами, які приймають рішення про їх виділення.

Охоронні зони територій та об'єктів природно-заповідного фонду враховуються під час розробки проектно-планіровочної і проектної документації.

2. Землі оздоровчого призначення

До земель оздоровчого призначення належать земельні ділянки, що мають природні лікувальні фактори (мінеральні джерела, залежі лікувальної грязі, кліматичні та інші умови), сприятливі для організації профілактики та лікування.

Землі оздоровчого призначення підлягають особливій охороні. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, шо суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на природні лікувальні фактори цих земель.

Курортними й лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей. Території (акваторії), придатні для організації лікування і профілактики захворювань, а також відпочинку населення і володіють природніми лікувальними ресурсами (мінеральні джерела, лікувальні грязі, рапа лиманів і озер, лікувальний клімат, пляжі, інші природні об'єкти і умови), можуть бути віднесені до лікувально-оздоровчих місцевостей. Лікувально-оздоровчі місцевості і курорти виділяються в цілях їх раціонального використання і забезпечення збереження їх природних лікувальних ресурсів і оздоровчих властивостей.

Лікувально-оздоровча місцевість -- територія, що має природні лікувальні ресурси і придатна для організації лікування та профілактики захворювань, а також для відпочинку населення.

Курорт -- особливо охоронювана територія, що освоєна і використовується в лікувально-профілактичних цілях та має природні лікувальні ресурси і необхідні для їх експлуатації будівлі і споруди, включаючи об'єкти інфраструктури.

Для визнання території лікувально-оздоровчою місцевістю необхідно наявність певних умов. На території повинно знаходитись один або декілька унікальних природних лікувальних ресурсів, необхідний запас мінеральної води, лікувальних грязей, і достатні ресурси інших лікувальних факторів. Територія повинна мати площу, придатну і достатню для курортного будівництва, а також задовольняти екологічним і санітарно-епідемілогічним нормам і правилам, встановленим для особливо охоронюваних територій лікувально-оздоровчого призначення. На ній повинні бути джерела питного і технічного водопостачання і надійне енергозабезпечення, здатні задовольнити потреби майбутнього курорту.

Природні лікувальні ресурси надаються юридичним і фізичним особам для лікування і профілактики захворювань, а також в цілях відпочинку. Мінеральні води можуть використовуватись для промислового розливу. Надання лікувальних природних ресурсів для інших цілей як правило не допускається. У виключних випадках при наявності позитивного висновку екологічної і санітарно-епідемілогічної експертизи дозволяється використання природних лікувальних ресурсів для цілей, не пов'язаних з лікуванням, профілактикою і відпочинком населення, якщо це не зашкодить для курортно-рекреаційному потенціалу відповідних територій. Природні лікувальні ресурси надаються на підставі ліцензії у порядку, визначеному законодавством.

Родовища мінеральних вод, лікувальних грязей, а також інших природних лікувальних ресурсів розробляються відповідно до ліцензії. На курортах, в курортних регіонах (районах) природні лікувальні ресурси розробляються спеціалізованими гідрогеологічними підприємствами і організаціями, які мають ліцензію на цей вид діяльності.

Об'єми добутих мінеральних вод, лікувальних грязей, а також інших корисних копалин, віднесених до категорії природних лікувальних ресурсів, лімітуються затвердженими промисловими категоріями запасу і термінами їх експлуатації. Технічні методи, які застосовуються при експлуатації вказаних природних лікувальних ресурсів, базуються на технологічних схемах їх розробки. Якість природних лікувальних ресурсів регламентується спеціальним медичним висновком, який визначає кондиційний вміст корисних і шкідливих для людини компонентів.

Технологія видобування, підготовки і використання мінеральних вод, лікувальних грязей, а також інших корисних копалин, віднесених до категорії природних лікувальних ресурсів, повинна гарантувати захист родовища від передчасного виснаження та забруднення і захисту корисних копалин під втрати лікувальних властивостей.

У разі порушення правил використання природних лікувальних ресурсів право користування природніми лікувальними ресурсами може бути зупинене або обмежене. Зупинення і обмеження права користування природніми лікувальними ресурсами не звільняє винних осіб від інших видів відповідальності, передбачених законодавством.

Санаторно-курортним організаціям для лікувально-профілактичних цілей надаються відповідно до вимог законодавства про природні ресурси земельні ділянки та інші природні ресурси. Забудова земель лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів ведеться з дотриманням правил, встановлених законодавством для відповідних робіт на вказаних особливо охоронюваних природних територіях.

Особливе значення для охорони природних лікувальних ресурсів, лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів має організація їх санітарної охорони.

З метою охорони природних лікувальних факторів земель оздоровчого призначення встановлюються округи санітарної охорони. У межах цих округів забороняється передавати земельні ділянки у власність і надавати їх у користування, в тому числі в оренду, тим підприємствам, установам, організаціям і громадянам, діяльність яких є несумісною з охороною природних лікувальних властивостей та забезпеченням сприятливих умов для відпочинку населення.

Порядок використання земель оздоровчого призначення визначається законодавством України.

3. Землі рекреаційного призначення

До земель рекреаційного призначення належать землі, призначені для організованого масового відпочинку і туризму населення. До них відносяться земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, туристських баз, стаціонарних і наметових туристсько-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристських станцій, парків, зелених зон навколо міст та інших населених пунктів; навчально-туристських стежок, маркірованих трас, дитячих і спортивних таборів і розташовані поза землями оздоровчого призначення.

За межами міст та інших населених пунктів землі, зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, шо виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення, включаються до складу зеленої зони.

Навколо міст і промислових селищ виділяються приміські зелені зони, в тому числі лісопаркові захисні пояси, як території, шо виконують захисні, санітарно-гігієнічні й рекреаційні функції. На території рекреаційних зон забороняються:

а) господарська та інша діяльність, шо негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням;

б) зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням.

Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законодавством України.

4. Землі історико-культурного призначення

До земель історико-культурного призначення належать землі історико-культурних заповідників, меморіальних парків, поховань, археологічних і архітектурних пам'яток та архітектурно-ландшафтних комплексів. Ці землі використовуються в особливому режимі. Вилучення земель історико-культурного призначення для потреб, що суперечать їх основному цільовому призначенню, і будь-яка діяльність, що не відповідає встановленому режиму, не допускаються. Відповідно до законодавства окремі землі історико-культурного призначення можуть бути повністю вилучені з господарського використання, враховуючи землі, на яких і в яких розташовуються історико-культурні об'єкти, шо підлягають дослідженню і консервації.

До об'єктів, що розташовуються на землях історико-культурного призначення, відносяться пам'ятники історії і культури.

Усі пам'ятки історії та культури, які знаходяться на території України, охороняються державою.

До пам'яток історії та культури належать:

пам'ятки історії -- будинки, споруди, пам'ятні місця і предмети, пов'язані з найважливішими історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави;

пам'ятки археології -- городиша, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам'яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів;

пам'ятки містобудування і архітектури -- архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки стародавнього планування і забудови містта інших населених пунктів; споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, а також пов'язані з ними твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва, природні ландшафти.

До пам'яток історії та культури можуть бути віднесені й інші об'єкти, що становлять історичну, наукову, художню або іншу культурну цінність.

Ансамблі й комплекси пам'яток історії та культури, які становлять особливу історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, можуть бути оголошені рішеннями Кабінетом Міністрів історико-культурними заповідниками, охорона яких здійснюється на підставі окремого про кожний з них положення.

Державний контроль за охороною і використанням пам'яток історії та культури здійснюється Радами народних депутатів, їх виконавчими органами та спеціально уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства.

Державний контроль за охороною і використанням пам'яток історії та культури має своїм завданням забезпечити виконання всіма міністерствами, державними комітетами і відомствами, державними, кооперативними, іншими громадськими підприємствами, організаціями, установами і громадянами обов'язків щодо додержання встановленого порядку охорони, використання, обліку і реставрації пам'яток, а також інших правил, передбачених законодавством.

Охорона і використання пам'яток природи та інших об'єктів навколишнього природного середовища, пов'язаних з пам'ятками історії, археології, містобудування та архітектури, здійснюються державними органами охорони пам'яток за погодженням в необхідних випадках з іншими заінтересованими органами.

Пам'ятки історії та культури використовуються для розвитку науки, освіти й культури та естетичного виховання. Використання пам'яток історії та культури в господарських і інших цілях допускається, якщо це не завдає шкоди схоронності пам'яток і не порушує їх історико-художньої цінності. Надання пам'яток історії та культури в користування державним підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям і особам для наукових, культурно-освітніх, туристських та інших цілей здійснюється в порядку і з додержанням умов, які визначаються законодавством.

Користування пам'ятками історії та культури здійснюється на підставі відповідних охоронних зобов'язань.

З метою забезпечення охорони пам'яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва встановлюються охоронні зони, зони регулювання забудови і зони охороного природного ландшафту в порядку, що визначається законодавством.

Зони охорони пам'яток історії та культури встановлюються виконавчими комітетами обласних, міських Рад народних депутатів за поданням відповідних державних органів охорони пам'яток. Зони охорони пам'яток історії та культури включаються у проекти планування, забудови і реконструкції відповідних міст та інших населених пунктів.

У межах зазначених зон забороняються проводження земляних, будівельних та інших робіт, а також господарська діяльність без дозволу відповідних органів охорони пам'яток.

Проекти районного планування, генеральні плани міст, селиш міського типу та сільських населених пунктів, проекти детальної планіровки та забудови повинні передбачати охоронні зони, зони регулювання забудови і зони охоронного ландшафта. Проекти планування, забудови і реконструкції міст та інших населених пунктів, які мають пам'ятки історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва, підлягають погодженню з відповідними органами охорони пам'яток.

Закон передбачає спеціальні заходи щодо забезпечення збереження пам'яток історії та культури при будівельних та інших роботах. Будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, які можуть створювати загрозу для існування пам'яток історії та культури, проводяться тільки за погодженням з державними органами охорони пам'яток і після здійснення заходів, шо забезпечують охорону пам'яток. Проекти будівельних, меліоративних, шляхових та інших робіт повинні передбачати заходи, шо забезпечують схоронність пам'яток історії та культури, і бути погодженими з державними органами охорони пам'яток.

Підприємства, організації, установи в разі виявлення в процесі ведення робіт археологічних та інших об'єктів, які мають історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, зобов'язані повідомити про це державний орган охорони пам'яток і зупинити подальше ведення робіт.

Заходи щодо забезпечення схоронності пам'яток історії та культури при проводженні будівельних, меліоративних, шляхових та інших робіт організуються і координуються відповідними державними органами охорони пам'яток. Зазначені заходи включають виявлення пам'яток, їх дослідження і фіксацію, передачу речових знахідок в музеї або інші спеціальні сховища, а також інші необхідні роботи, які проводяться за вказівкою державних органів охорони пам'яток.

Державні органи охорони пам'яток мають право зупиняти будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи в разі виникнення в процесі проведення цих робіт небезпеки для пам'яток шторі, та культури або порушення правил їх охорони до числа обмежень, які зв'язані з забезпеченням охорони пам'ятників історії і культури, відноситься право виконавчих органів державної влади і органів місцевого самоврядування обмежувати або забороняти рух транспортних засобів, самохідних машин та механізмів по шляхах, що пролягають через зони охорони пам'яток історії та культури, якщо створюється загроза для існування пам'яток.

Особливі вимоги пред'являються до ведення розкопок і розвідок пам'яток археології. Така діяльність допускається тільки при наявності дозволів (відкритих листів), що видаються і реєструються у встановленому порядку. Організації і громадяни, які здійснюють археологічні роботи, зобов'язані забезпечити схоронність пам'яток.

Лекція 10. Правовий режим земель лісового фонду

Питання:

1. Поняття і загальна характеристика правового режиму земель лісового фонду;

2. Право лісокористування;

3. Державне управління в галузі використання, охорони, захисту та відтворення лісів і земель лісового фонду;

4. Правове регулювання відновлення лісів та лісорозведення;

5. Забезпечення охорони та захисту лісів.

1. Поняття і загальна характеристика правового режиму земель лісового фонду

Землі лісового фонду займають значну територію нашої країни. Основне їх цільове призначення -- використання як засобу виробництва в лісовому господарстві. Земельне законодавство розглядає землі лісового фонду як самостійну категорію по відношенню до лісового фонду.

Використання і охорона лісів знаходиться в прямій залежності від стану земель даної категорії. У свою чергу, експлуатація лісових ресурсів впливає на стан земель лісового фонду. Відносини, пов'язані з використанням земель лісового фонду, є різновидністю земельних відносин і регулюються земельним і лісовим законодавством.

Відповідно до Земельного кодексу землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства.

У Лісовому кодексі землі лісового фонду поділяються на:

а) лісові:

вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю;

не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами;

б) нелісові:

зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо;

зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства);

зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.

Землі лісового фонду є самостійною правовою категорією самостійним об'єктом правового регулювання по відношенню до такої категорії, як лісовий фонд. Відносини, пов'язані з використанням земель лісового фонду, є різновидністю земельних відносин, як предмета земельного права. В силу цього всі норми, які регулюють відносини з приводу земель лісового фонду, носять земельно-правовий характер, незалежно від того знаходяться вони в земельному законодавстві чи в лісовому кодексі. Земельне законодавство визначає загальні положення, що відносяться до регулювання використання і охорони земель лісового фонду, а лісове -- відображає специфіку регулювання цих відносин. Беручи до уваги цільове призначення земель лісового фонду, їх правовий режим закріплюється в земельному і лісовому законодавстві.

Загальна характеристика правового режиму земель лісового фонду. Специфічні властивості лісу як природного ресурсу визначають особливості правового регулювання земель лісового фонду. Для правильного розуміння цього правового регулювання необхідно дати коротку характеристику правового режиму лісів.

Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. До лісового фонду не належать усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів: окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.

Ліс -- один із основних елементів оточуючого людину природного середовища. З біологічної точки зору він являє собою складний комплекс, в якому нерозривно взаємнопов'язані деревинна, кущова і трав'яниста рослинність, тваринний світ, грибна флора, грунт і мікроклімат. Користь лісу для суспільства полягає в тому, що він є джерелом деревини та деяких інших видів природної сировини, служить оздоровчо-санітарним та природно-стабілізуючим фактором всесвітнього значення.

Ліс -- це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварини, мікроорганізми та інші природні компоненти, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище.

Корисними властивостями лісів є їх здатність зменшувати вплив негативних природних явищ, захищати грунти від ерозії, регулювати стік води, попереджувати забруднення навколишнього природного середовища і очищати його, сприяти оздоровленню населення та його естетичному вихованню.

Лісовими ресурсами є деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва.

Лісові ресурси за своїм значенням поділяються на лісові ресурси державного і місцевого значення.

До лісових ресурсів державного значення належать деревина від рубок головного користування і живиця.

До лісових ресурсів місцевого значення належать лісові ресурси, не віднесені до ресурсів державного значення.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні.

Для ведення лісового господарства важливе значення мають такі поняття, як група лісів і категорія захисності лісів. Відповідно до економічного, екологічного і соціального значення лісового фонду, функціями, які він виконує, проводиться поділ лісового фонду за групами лісів і розмежування лісів за категоріями захисності.

Лісове законодавство виділяє ліси першої і другої групи. Основна ціль такого поділу полягає в тому, щоб визначити режим заготівлі деревини і забезпечити охорону найбільш цінних лісів, які мають важливе природоохоронне значення. Залежно від груп і категорій захищенності лісів встановлюється порядок ведення лісового господарства в них, використання лісового фонду, а також порядок вилучення ділянок лісового фонду. Віднесення лісів до відповідної групи означає використання тих чи інших видів і способів вирубки, ширини просік і та ін.

До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції.

Залежно від переваг виконуваних ними функцій ліси першої групи належать до таких категорій захисності:

водоохоронні (смуги лісів уздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об'єктів, включаючи смуги лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб, а також захисні лісові насадження на смугах відводу каналів);

захисні (ліси протиерозійні, приполонинні, захисні смуги лісів вздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного значення, особливо цінні лісові масиви, державні захисні лісові смуги, байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепових, гірських районів, які мають важливе значення для захисту навколишнього природного середовища). До цієї категорії належать також полезахисні лісові смуги, захисні лісові насадження на смугах відводу залізниць, захисні лісові насадження на смугах відводу автомобільних доріг; санітарно-гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунктів, ліси зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств, ліси першого і другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання та ліси зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій).

До першої групи належать також ліси на територіях природно-заповідного фонду (заповідники, національні природні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки, ліси, що мають наукове або історичне значення, лісоплодові насадження і субальпійські деревні та чагарникові угруповання.

До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення, для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористування.

Під час поділу лісів на групи та віднесення до категорій захисту визначаються межі земель, зайнятих лісами кожної групи та категорії захисності.

Порядок ведення господарства залежно від груп лісів і категорій захисності, використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт визначається Кабінетом Міністрів України.

У лісах першої та другої груп можуть бути виділені особливо захисні земельні ділянки лісового фонду з режимом обмеженого лісокористування.

Поділ лісів на групи та віднесення до категорій захисту. переведення лісів з однієї групи до іншої, а також виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду провадиться, виходячи з народногосподарського призначення лісів, їх місцерозташування та виконуваних ними функцій.

Переведення лісів з однієї групи до іншої та віднесення їх до категорій захисності у зв'язку з будівництвом великих господарських об'єктів здійснюється до початку цього будівництва.

Межі лісового фонду визначаються шляхом відмежування земель лісового фонду віл інших земель. Включення земель в склад лісового фонду і їх вилучення з нього здійснюється в порядку, передбаченому лісовим та земельним законодавством.

Залежно від групи лісів і категорії захисту лісів встановлюється порядок ведення господарства в них, режим використання лісів і відповідних земель, а також порядок вилучення земель лісового фонду для державних і суспільних потреб. У зв'язку з цим важливе значення для забезпечення збереження лісів має визначення порядку переведення лісових земель в нелісові.

Переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов'язаних із веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, проводиться за рішенням органів, які надають ці землі користування відповідно до земельного законодавства.

Переведення лісових земель до інших категорій проводиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Переведення лісових земель до нелісових у цілях, пов'язаних із веденням лісового господарства, спеціальним використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, здійснюється з дозволу відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя за погодженням з відповідними державними органами охорони навколишнього природного середовища. Важливий елемент правового режиму земель лісового фонду -- право власності на ці землі.

Відповідно до ст. 6 Лісового кодексу всі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує свої повноваження щодо розпорядження лісами відповідним Радам народних депутатів, що визначені законодавством. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та Лісовим кодексами. Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному законодавством України.

У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, в яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому Лісовим кодексом.

У постійне користування для цієї ж мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до п'яти гектарів, якщо вони входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також надаватися громадянам із спеціальною підготовкою.

Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

У тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути короткостроковим -- до трьох років і довгостроковим -- від трьох до двадцяти п'яти років.

Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформляється договором.

Форма договору на право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду, в тому числі на умовах оренди, і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

У тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися на умовах оренди. Умови оренди визначаються за згодою сторін у договорі. Орендар має переважне право на поновлення договору оренди земельних ділянок лісового фонду після закінчення строку його дії.

2. Право лісокористування

Поняття права лісокористування. Ліси є джерелом заготівлі деревини - сировини для виробництва різної продукції. Поряд з цим в лісах ведеться заготівля різної недеревинної продукції: живиці, різних смол, ефірних масел, технічної і лікарської сировини, грибів, горіхів, меду та інших харчових продуктів. Ліси -- середовище проживання диких тварин і птахів, в них ведеться мисливське господарство. Одночасно ліси виконують важливі екологічні функції, які підтримують умови життя в біосфері.

Еколого-економічна характеристика лісу унікальна. При умові ведення розумного господарства його можливо використовувати одночасно в різних необхідних суспільству цілях: заготовляти деревину, здійснювати побічне лісокористування, використовувати в культурно-оздоровчих цілях і та ін.

Право користування лісом -- центральний інститут лісового права. Право лісокористування являє собою сукупність правових норм, що встановлюють умови і порядок багатоцільового використання лісів, їх збереження і відновлення, права і обов 'язки лісокористувачів, виходячи з інтересів суспільства в отриманні деревинної і недеревинної лісової продукції, використання інших корисних властивостей лісу і забезпечення охорони навколишнього середовища.

Лісокористування здійснюється з додержанням наступних основних вимог:

забезпечення безперервного, невичерпного і раціонального використання лісів для задоволення потреб економіки, населення в лісових ресурсах; збереження та посилення водоохоронних, захисних та інших функцій лісів в цілях охорони здоров'я громадян, покращення навколишнього природнього середовища і розвитку економіки;

...