Законність і правопорядок

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Вступ

До недавнього часу в нашій літературі існувало два поняття «законності» -- соціалістична й буржуазна законність. В минулому ми надзвичайно хвалили свою законність і критикували буржуазну за її формальний характер. В юридичному словнику сталінської доби соціалістична законність визначається як один із основних методів здійснення диктатури пролетаріату, який виражається в безумовному й точному дотриманні всіма державними органами, посадовими особами й громадянами законів і інших нормативних актів соціалістичної держави. Таке визначення пізніше трохи модифікувалось, але суть залишилась та ж. Воно було вигідне представникам найвищих ешелонів влади командно-адміністративної системи, тому що законність зводилась до точного й неухильного дотримання й виконання законів. Сьогодні ми знаємо, до чого приводить бездумне виконання багатьох законодавчих актів, прикладом може служити виконання Постанов і Указів по боротьбі з пияцтвом і алкоголізмом. Проведення в життя багатьох законодавчих актів привело до негативних наслідків, до початку економічної кризи в колишньому СРСР.

Під приводом виконання Постанов Уряду було багато порушень прав людини. Таким чином, суворе дотримання і виконання законів далеко не завжди приводить до позитивних наслідків, до прогресу добра й справедливості. Тому законність не може зводитись тільки до цієї, хоч і головної вимоги. Сам термін «законність» виник у період буржуазних революцій і зводився до вимоги підпорядкування громадян, адміністрації, посадових осіб і суду приписам закону і до заборони виходити за його межі. Зокрема в декларації прав людини й громадянина 1789 р. (Франція), в ст.5 записано,що все те, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто може бути примушений до дій, які не передбачені законом.

Принцип що не заборонено законом, те дозволено став реалізовуватись і в нас в останні роки так званої перебудови, але його реалізація також привела до негативних наслідків, тому що більшість громадян зрозуміли його як принцип -- роби, що хочеш і що можеш. Це поглибило стан кризових явищ у суспільстві. Щоб цей принцип діяв правильно, в нашому суспільстві повинна бути досконала система законів, які встановили б, яка діяльність і поведінка особи заборонена. Таким чином, щоб розкрити поняття законності, потрібно також торкнутись якості самих законів. Режим законності вимагає, щоб самі закони, в яких виражаються свавілля, волюнтаризм держави по відношенню до своїх громадян не можуть забезпечити й гарантувати демократичну форму правління, демократичний режим, демократичні права й свободи громадян.

Актуальність дослідження обраної теми зумовлена тим, що для теорії і практики зміцнення законності важливе значення посідає питання про розмежування принципів і вимог законності. Принципи законності -- це основні ідеї, початки, що виражають зміст законності, а вимоги те чого вимагає законність, тобто сформульовані в загальному виді правові розпорядження, дотримання, виконання яких робить явище законним.

При такому підході можна виділити чотири принципи законності: верховенство закону, єдність, доцільність і реальність законності.

Верховенство закону звичайно трактується як верховенство закону в системі нормативних актів. Однак цей принцип повинний розумітися набагато більш широко як підпорядкованість закону і всім нормативним актам, і всіх актів реалізації права (застосування, дотримання, виконання і використання), і всіх інших об'єктів. Тільки в цих умовах принцип верховенства закону стає універсальним, пронизуючим усю тканина суспільства. Під єдністю (загальністю) законності розуміється єдина спрямованість правотворчості і правореалізації в територіальному і суб'єктному плані, тобто на всій території дії відповідного нормативного акта, стосовно до діяльності всіх суб'єктів суспільних відносин. Доцільність законності означає необхідність вибору строго в рамках закону оптимальних, що відповідають цілям і задачам суспільства варіантів здійснення правотворчої і правореалізуючої діяльності (поводження), неприпустимість протиставлення законності і доцільності.

І, нарешті, реальність законності -- це досягнення фактичного виконання правових розпоряджень у всіх видах діяльності і невідворотності відповідальності за будь-яке їхнє порушення Законність в суспільстві повинна бути гарантована не тільки державою, але й іншими суб'єктами суспільних відносин. Гарантії законності -- це система різноманітних, у тому числі юридичних, засобів, за допомогою яких реалізуються права і обов'язки всіх суб'єктів суспільних відносин, охороняються і відновлюються порушені суб'єктивні права громадян, юридичних осіб і держави в цілому.

Предмет дослідження: сутність, принципи та гарантії законності, особливості дослідження, характеристика різних видів гарантії законності тощо.

Об'єкт дослідження. З позиції теорії держави і права виступає комплекс суспільних відносин, які виникають у сфері дотримання законності та правопорядку в суспільстві, а також той державний вплив (примус), який застосовується в разі недотримання чи порушення встановлених норм, правил поведінки.

Мета написання роботи. Основною метою цього дослідження є теоретико-правовий і науково-прикладний аналіз суспільного стану існуючої системи правового державного регулювання у сфері дотримання законності та встановлення правопорядку в державі зокрема, а також подальшого розвитку та удосконалення національного законодавства в досліджуваній сфері.

Методи дослідження. Методологічну основу даної роботи складають загально визнані методи наукового пізнання, в першу чергу -формально-логічний, нормативний, порівняльно-правовий, системно-структурний.

А даній роботі я постараюся здійснити всебічний аналіз організаційно-правових питань, що стосуються поняття законності та правопорядку, принципів законності, вплив на суспільство, тощо.

Розділ 1. Головні принципи та гарантії законності

1.1 Основні принципи та гарантії законності

Гарантії законності - це система загально-соціальних умов, засобів, способів що закріпленні в чинному законодавстві і спрямовані на забезпечення режиму законності. Важливе значення для теорії і практики зміцнення законності має питання про розмежування принципів і вимог законності. Принципи законності -- це основні ідеї, початки, що виражають зміст законності, а вимоги -- те, чого вимагає законність, тобто сформульовані в загальному виді правові розпорядження, дотримання, виконання яких робить явище (поводження, акт і т.п.) законним.

При такому підході можна виділити чотири принципи законності: верховенство закону, єдність доцільність і реальність законності. Верховенство закону звичайно трактується як верховенство закону в системі нормативних актів. Однак цей принцип повинний розумітися набагато більш широко -- як підпорядкованість закону і всім нормативним актам, і всіх актів реалізації права (застосування, дотримання, виконання і використання), і всіх інших об'єктів. Тільки в цих умовах принцип верховенства закону стає універсальним, пронизуючим усю тканина суспільства. Під єдністю (загальністю) законності розуміється єдина спрямованість правотворчості і правореалізації в територіальному і суб'єктному плані, тобто на всій території дії відповідного нормативного акта, стосовно до діяльності всіх суб'єктів суспільних відносин.

Доцільність законності означає необхідність вибору строго в рамках закону оптимальних, що відповідають цілям і задачам суспільства варіантів здійснення правотворчої і правореалізуючої діяльності (поводження), неприпустимість протиставлення законності і доцільності. І, нарешті, реальність законності -- це досягнення фактичного виконання правових розпоряджень у всіх видах діяльності і невідворотності відповідальності за будь-яке їхнє порушення. Законність в суспільстві повинна бути гарантована не тільки державою, але й іншими суб'єктами суспільних відносин. Гарантії законності -- це система різноманітних, у тому числі юридичних, засобів, за допомогою яких реалізуються права і обов'язки всіх суб'єктів суспільних відносин, охороняються і відновлюються порушені суб'єктивні права

громадян, юридичних осіб і держави в цілому. Всі гарантії можна поділити на загальносоціальні і юридичні. До загальносоціальних відносяться політичні, економічні, ідеологічні та інші. Юридичні гарантії -- передбачена правовим законодавством система юридичних засобів, включаючи практичну діяльність державних органів, по реалізації, охороні і відновленню порушених суб'єктивних прав і обов'язків. Юридичних гарантій є багато і їх можна класифікувати: за суб'єктами застосування гарантій: парламентські, президентські, судові, прокурорські, самоврядні (муніципальні), адміністративні (управлінські), контрольні, громадські(партійні); За видами правових норм, які забезпечують законність: конституційні, процесуальні, матеріальні (норми матеріального права).

За характером юридичної діяльності: правотворчі, правозастосувальні, правореалізаційні, ідеологічні (правова пропаганда, правова просвіта, правовий всеобуч). Можуть існувати й інші юридичні гарантії законності, зокрема міжнародно-правові. Загально-соціальні гарантії - умови, що визначають зміцнення режиму законності:

1) економічні - стан економічного розвитку суспільства, ритмічності роботи господарського механізму країни, підвищення продуктивності праці і зростання обсягу виробництва; різноманіття і рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин. Наявність економічної незалежності суб'єктів права створює об'єктивні умови для їх зацікавленості у законності;

2) політичні - рівень демократизму конституційного ладу, тобто розвиненості системи народовладдя, демократичних форм та інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дає змогу особі вільно самовизначатися, об'єднуватися в організації за різними інтересами; додержання принципу поділу влади;

3) соціальні - життєвий рівень населення, необхідна забезпеченість громадян найважливішими житлово-комунальними, соціально-культурними та іншими послугами; надання державної соціальної допомоги незаможним сім'ям або самотнім громадянам - субсидій, компенсацій, життєво необхідних товарів; соціальне страхування, ефективна соціальна служба; відсутність безробіття або низький його рівень;

4) ідеологічні (духовні) - ступінь розвиненості правосвідомості, комплекс моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимість вчинення аморальних проступків, які одночасно є протиправними; ідеологічний плюралізм, не нав'язування державою ідеології, а турбота про правову освіту, виховання, правову культуру; недопущення культивування насильства, націоналізму, расової ворожнечі, цинізму, байдужості до соціальних цінностей, зокрема й до права. Істотне значення має широка поінформованість населення, свобода преси, думок, що дає змогу вести публічну боротьбу з правопорушеннями у будь-якій сфері державного і суспільного життя. Спеціально-соціальні (юридичні) гарантії законності - сукупність юридичних умов, правових способів та організаційно-правових засобів, що закріплені в чинних законах та інших джерелах (формах) права й безпосередньо спрямовані на забезпечення режиму законності і правового порядку:

1) юридичні умови - якісний стан чинних джерел (форм) права: нормативно-правових актів, нормативно-правових договорів, судових прецедентів, правових звичаїв тощо, а також актів тлумачення норм права і правозастосовних актів;

2) правові способи - досконале законодавство і його відповідність нормам конституції; нагляд і контроль за станом законності, включаючи конституційний судовий контроль; попередження і припинення правопорушень; захист, відновлення порушених прав; реалізація юридичної відповідальності; наявність надійних і загальнодоступних юридичних процедур і процесів; розвинена правосвідомість і правова культура населення тощо;

3) організаційно-правові засоби - реалізація принципу поділу влади; ретельний підбір кадрів; організація умов для нормального функціонування юрисдикційних та правоохоронних органів, їх структурних підрозділів з метою ефективної протидії випадкам організованої злочинності, наркобізнесу, тероризму, корупції тощо. Юридичні гарантії законності забезпечуються ефективною діяльністю законодавчих, виконавчих, правоохоронних і судових органів влади (в Україні - парламентом, урядом, Конституційним судом, судами загальної юрисдикції, зокрема спеціалізованими судами - господарськими й адміністративними, прокуратурою, органами державної безпеки, міліцією та ін.); залежать не лише від об'єктивних, а й від суб'єктивних факторів - діяльності різноманітних службових і посадових осіб.

Поряд із національними гарантіями законності важливу роль відіграють міжнародні гарантії законності, що виражаються у діяльності міжнародних організацій:

1) з проведення контролю за дотриманням прав і свобод людини в різних країнах (забезпечення права громадян звертатися до міжнародних організацій з метою захисту своїх прав; з інспекційних перевірок в регіонах стану дотримання прав людини; з міжнародних спостережень за проведенням виборів тощо);

2) зі здійснення заохочувальних заходів політичного й економічного характеру, спрямованих на додержання прав і свобод людини в різних державах;

3) із застосування санкцій (політичних, економічних, військових) щодо держав, які порушують права і свободи людини.

Юридичні гарантії законності за найближчими цілями:

1) охоронні (превентивні, запобіжні) - виявлення, попередження і припинення правопорушень, їх негативних наслідків (митний контроль);

2) захисні (відбудовні) - відновлення порушених прав; компенсація збитків; покарання особи, винної у вчиненні правопорушення, з метою захисту потерпілої особи і суспільства від будь-яких протиправних діянь (примусове стягнення аліментів).

Юридичні гарантії законності за суб'єктами застосування: парламентські, президентські, урядові (адміністративно-управлінські), судові, прокурорські, контрольно-наглядові, муніципальні (комунальні) тощо. Усі зазначені гарантії законності є зовнішніми, формальними; їх фундамент - гарантії внутрішні, духовні, що досягаються моральним примусом особи, котра самовдосконалюється. Справжня, а не формальна законність повинна будуватися на певних принципах, основоположних засадах, забезпечують її зміст і місце в суспільному житті. До числа таких відноситься єдність, загальність, доцільність. При всьому різноманітті діючих законів і інших нормативних актів, при всіх місцевих особливостях законність повинна бути єдиною для всієї країни.

Розуміння і застосування законів повинні бути однакові на всій її території. Неприпустимі спроби створення в кожній республіці, області, районі (а тим більше на конкретному підприємстві, установі) своєї законності, відмінної від загальнодержавної. На жаль, в нашій країні цей принцип не завжди проводиться в життя, окремі регіони, суб'єкти приймають нормативні акти, що суперечать федеральному законодавству і навіть Конституції України. Подібне положення порушує єдність законності, знижує ефективність правового регулювання, вносить дезорганізацію в суспільні відносини.

Єдність законності, однак, не означає шаблону у застосуванні правових актів, не виключає самостійності та ініціативи місць. Мова йде про те, щоб при прояві ініціативи не допускалося відступів від загальноправових принципів, а облік своєрідності місцевих умов не був спрямований в обхід закону. Загальність законності характеризує дію законності по колу осіб Законність не може бути вибірковою, її вимоги звернені до всіх суб'єктів без винятку. Правові приписи повинні виконувати окремі громадяни і їх об'єднання, посадові особи, державні органи, політичні партії. Всі суб'єкти повинні нести юридичну відповідальність у випадку порушення закону. У суспільстві не повинно бути будь-яких суб'єктів, виведених з-під впливу законності, на яких би її вимоги не поширювались.

Доводиться, однак, визнати, що в сучасній Росії мають місце відступи від цього принципу. Це проявляється у наявності певних привілеїв для окремих посадових осіб, правового імунітету для них. звільнення деяких суб'єктів від юридичної відповідальності і т.д. Доцільність законності. Критерієм оцінки ролі законності має бути те, як вона сприяє досягненню цілей держави і суспільства, наскільки вона забезпечує вирішення завдань соціального прогресу, гарантованості прав і свобод громадян.

Доцільність законності витікає з цінності самого права як виразника свободи, відповідальності, справедливості, як засобу забезпечення порядку, організованості і дисципліни. Іншими словами, можна говорити про презумпцію доцільності виданого нормативного акту. Ця презумпція, в свою чергу, диктує необхідність точній і неухильній реалізації містяться в ньому приписів незалежно від суб'єктивного до них відносини. Тільки політико-правовий режим законності, заснований на доцільності, може захистити суспільство від випадковостей, суб'єктивізму і волюнтаризму окремих осіб. Однак формально закріплений закон не може сам змінюватися услід за зміною суспільними відносинами. З часом він може застаріти, втратити актуальність, відстати від вимог життя. Закони можуть бути невдалими, неефективними і з технічної сторони неадекватно відбивати характер суспільного життя. У цьому випадку дотримання застарілих або неефективних правових приписів може викликати негативні результати. Тому передки випадки, коли такі закони порушуються але міркувань їх застарілості, недосконалості, тобто недоцільності.

Однак з точки зору принципів законності, будь-які відступи від вимог закону, чим би вони не мотивувалися, нетерпимі. Повсюдне відступ від цих вимог потягне за собою невизначеність, нестабільність правового регулювання. Оскільки цілі правового регулювання не буде досягнуто, це нанесе шкоду суспільству і правопорядку. Законність можна розглядати і як правовий режим, тобто в якості обєктивного результату дії законності як принципу. При здійсненні законності у суспільстві встановлюється певний політико-правовий клімат, при якому права і свободи людини і громадянина, закріплені в нормах права, перетворюються в реальне явище суспільного життя. З цих позицій законність в демократичній державі виступає як стрижневого елемента державно-політичного режиму.

1.2 Поняття принципів та гарантій законності

У цьому аспектi законнiсть виступає як антипод зловживання владою та суб'єктивiзму при здiйсненнi державного управлiння, слiдчих i судових функцiй. Із цього випливає, що суть законностi в цiлому становить взаємне дотримання законiв як населенням, так i владою. У юридичнiй лiтературi зустрічаються поняття "законнiсть" i "режим законностi". Принципової рiзницi мiж ними немає. Якщо законність - це вимога дотримання всіх законів, то режим законності - це такі обставини, за яких дотримання законів держави, безперешкодне здiйснення юридичних прав i сумлiнне виконання юридичних обов'язкiв є принципом дiяльностi всiх фiзичних i юридичних осiб (державних органiв, посадових осiб, недержавних органiзацiй, громадян та ін.). Отже, законнiсть у цiлому є таким режимом (порядком), за якого:

- вимоги неухильного дотримання законiв ставляться всiм без винятку посадовим особам i громадянам;

- усi владнi державнi функцiї здiйснюються на основi точного й безумовного виконання законiв, за суворого дотримання посадовими особами прав громадян;

- здiйснюється неослабний нагляд за виконанням i дотриманням законiв, караються будь-які порушення законностi, вiд кого б вони не виходили.

Цi три положення позначаються так:

- усезагальнiсть вимог виконувати закони;

- правомірнiсть дiй державної влади;

- ґарантiї вiд сваволi та припинення правопорушень.

Здійснення законності базується на підставі основоположних принципів, які й визначають законнiсть у державi соцiально-демократичної орiєнтацiї або перехідного періоду.

Принципи законностi - тi основи, керiвнi iдеї та основоположнi вимоги, що розкривають її головний змiст як вiдповiдного режиму державного й суспільного життя в державi соцiально-демократичної орiєнтацiї.

Серед них видiляють такі:

- верховенство закону. Цей принцип означає, що саме закон має вищу юридичну силу. Відповідно до цiєї вимоги всi без винятку акти мiсцевих органiв влади, iнших органiв (судових тощо) повиннi вiдповiдати закону, видаватися лише на основi та в iм'я виконання закону, тобто всi цi акти є підзаконними;

- єднiсть законності. Ця вимога означає, що нiякi мiсцевi вiдмiнностi або мiсцевi iнтереси не можуть спричинити свавiльне тлумачення законів або служити виправданням їх невиконання. Закони повинні розумiтися однаково й виконуватися беззаперечно на всiй територiї країни всiма органiзацiями та громадянами, яких вони стосуються. Нiяка вiдомча доцільність не може бути пiдставою порушення або невиконання закону. Скасувати або змiнити закон може лише законодавчий орган, надiлений вiдповiдною компетенцiєю; - загальнiсть розпорядження виконувати закони. Законiв зобов'язанi дотримуватися всi без винятку. Громадяни рiвнi перед законом незалежно вiд походження, соцiального, майнового стану, расової та нацiональної приналежностi, статi, освiти, мови й iнших обставин. Не iснує якихось привiлеїв для окремих громадян або соцiальних груп. Ані посадове становище, анi заслуги, анi успiхи в будь-якiй сфері дiяльностi не дають права порушувати закон;

- дотримання й охорона прав громадян. Для цього необхiдно, щоб усi владнi дiї органiв держави (розпорядження, приписи, а тим паче засоби примусового впливу) суворо спиралися на вимоги про безумовне дотримання прав громадян. У свою чергу громадяни в ході реалiзацiї своїх прав зобов'язанi поважати права iнших осiб;

- припинення порушень законностi та невiдворотнiсть вiдповiдальностi. Реалiзацiя цього принципу - найважливiша умова лiквiдацiї правопорушень, пiдтримання та змiцнення режиму законностi. Законнiсть - це режим точного та неухильного дотримання законiв усiма без винятку установами, органiзацiями, посадовими особами та громадянами. Але в життi суспiльства неминуче виникають суперечні явища й тенденцiї. Тому законнiсть недостатньо тiльки проголосити, її необхiдно ґарантувати, пiдтримувати й змiцнювати.

Гарантiї законностi - це тi об'єктивнi та суб'єктивнi чинники, що створюють мiцну основу законностi, забезпечують неухильне дотримання законiв, правильне використання прав і виконання юридичних обов'язкiв усiма суб'єктами права, стабiльнiсть правовiдносин. У юридичнiй лiтературi ґарантiї законностi поділяються на чотири групи: соцiально-економiчнi, полiтичнi, юридичнi й iдеологiчнi.

Юридичні ґарантії являють собою спеціфічні юридичні засоби та механізми, що виступають реальним втіленням законності в правовій сфері. До них належать: - закрiплення основ суспiльного й державного ладу, основних прав та обов'язкiв громадян, компетенцiї органiв держави, принципiв правової системи та правосуддя в чинному законодавстві; - повна вiдповiднiсть сучасного законодавства принципам і нормам Конституцiї, верховенство закону над усіма iншими державними актами, усезагальнiсть вимог дотримання законiв; - рiвнiсть усiх громадян перед законом, право громадян на звернення до суду, розвинена правосвiдомiсть населення та його юридична інформованiсть, умiння кожного захищати свої права й законнi iнтереси, виконання громадянами своїх юридичних обов'язкiв; - забезпечення повноти й внутрiшньої узгодженостi системи нормативного реґулювання суспiльних вiдносин (це передбачає чiтку правову реґламентацiю нормотворчої дiяльностi державних органiв, своєчасну кодифiкацiю та впорядкування всiх нормативно-правових актiв, усунення суперечностей мiж ними та прогалин у законодавствi); - демократичнi принципи судочинства, здiйснення правосуддя лише судом, незалежнiсть суду й пiдкорення його лише закону, визнання правосуддя вищою юридичною ґарантiєю законностi й недоторканностi особи, її прав i свобод, а також дiя презумпцiї невинностi, право обвинуваченого на захист з моменту попереднього розслiдування.

Методами забезпечення законностi є переконання й примус.

Правові закони -- це демократичні закони, в яких виражаються потреби й інтереси всіх суб'єктів суспільних відносин. В таких законах повинні бути оптимально збалансовані права і законні інтереси як громадянина, так і держави. В останні роки головний акцент ставився на права й свободи людини, а права держави й суспільства в цілому ігнорувались. Повинно ж бути так, щоб був паритет прав і обов'язків держави, суспільства й громадянина.

Законність -- не тільки метод або режим діяльності державних органів і громадян. Законність -- це складне соціальне явище, яке потрібно відрізняти від аналогічних соціальних явищ таких, як право, законодавство, правопорядок.

1) Першою й найголовнішою вимогою законності є добре продумана система правових демократичних законів і інших нормативно-правових актів. Від якості законів залежить вся діяльність правоохоронних органів, громадських організацій, державних і приватних підприємств. «Який закон -- такий і суд», -- такий принцип був проголошений в нашій пресі. Діяльність суду повністю залежить від якості законів. Закони повинні бути ясні, однозначні, доступні для всіх громадян і посадових осіб. Вони повинні бути такі, щоб не можна було застосувати дореволюційний афоризм: «Закон як дишло -- куди повернув, туди і вийшло». В Україні проходить повне оновлення системи законодавства, почалась правова реформа, хоча і з великими труднощами.

2) Другою вимогою законності є відповідність підзаконних нормативних актів законам і Конституції. В минулому такі акти називали «надзаконними», оскільки вони суперечили законам і реалізовувались в першу чергу. Крім того, вони видавались, виходячи із відомчих інтересів і всупереч інтересам всього суспільства й народу.

3) Третьою вимогою законності є чітке формулювання і закріплення компетенції, функціональних прав і обов'язків всіх державних органів і їх посадових осіб, підприємців і організацій, політичних партій і громадських об'єднань, їх, правового статусу. Важко визначити, хто і які має права і обов'язки, що і коли повинен робити, як виконувати, дотримуватись й використовувати закони.

4) Законність -- це є одночасно метод і режим діяльності всіх суб'єктів суспільних відносин. Це процес реалізації правових норм на підставі автономного, імперативного, дозволяючого й заохочуючого методів правового регулювання. Результатом цього процесу є стан правопорядку, стан правовідносин суспільства.

Таким чином, законність -- це особливий режим або процес діяльності держави й інших суб'єктів суспільних відносин, суть якого зводиться до трьох основних вимог:

1) наявність добре продуманої системи правових законів і незаконних нормативно-правових актів;

2) точне і повне закріплення правового статусу (прав і обов'язків) всіх учасників правовідносин;

3) точне і неухильне виконання і дотримання законів та інших нормативно-правових актів всіма посадовими особами і громадянами.

Суть законності полягає в реальності права, в тому, що всі без винятку суб'єкти суспільних відносин керуються принципом суворого дотримання приписів законів й інших нормативних актів, сумлінно виконують покладені на них юридичні обов'язки, безперешкодно і повною мірою використовують свої суб'єктивні права. Тим самим у державі і суспільстві дотримуються встановлених законами та іншими нормативними актами правопорядку, державної і громадської дисципліни.

Законність означає, що при здійсненні посадовими особами своїх владних функцій не має місця суб'єктивізму і сваволі, що ведеться рішуча боротьба із різного роду зловживаннями, фактами зневажання законів, порушенням прав і законних інтересів громадян, а також з неправомірною поведінкою громадян. Слід зважати на те, що законність відображує факт відповідності поведінки суб'єктів регульованих правом відносин юридичним правилам (нормам права).

Зв'язок законності з державним апаратом, державною владою, політичною системою, правом свідчить про те, що законність пронизує всі інститути державно-правової надбудови і сфери їх діяння у суспільстві.

Законність нерозривно пов'язана з демократією. Цей зв'язок характеризується насамперед тим, що законність є невід'ємним елементом демократії, дійсного народовладдя. Законність, покликана охороняти суспільні відносини, соціальні цінності суспільства, справедливість. Справжня демократія неможлива без твердої законності. Демократія, у свою чергу, справляє значний вплив на формування і підтримання режиму законності, виступає як найважливіша гарантія законності. Всебічне забезпечення законності досягається лише за умов демократичних форм державного і суспільного життя, коли в боротьбі з правопорушеннями беруть участь широкі маси трудящих, коли діяльність державного апарату перебуває під контролем народу його представницьких органів. На жаль, упродовж багатьох років у нашій країні законність попиралася, І долю країни, всього народу вершив не закон, а особисті амбіції окремих осіб, переважав підхід з позицій партійно-номенклатурної доцільності, а право, закон займали другорядні позиції. Результати цієї протиправної діяльності ще й нині відчуваються у нашій країні.

Динамізм законодавства при стабільності основних його принципів та інститутів, чіткість, якість, конкретність закону, відсутність у ньому "загальних місць", нічим не підкріплених декларацій і закликів важливий показник, правової культури суспільства, вагома гарантія від волюнтаризму та свавілля. Проте, сучасне законодавство не позбавлене цих недоліків. Так, багатьом чинним законам бракує чіткості, багато з них містять формулювання, що дають можливість виконавцям широко трактувати положення даних законів. Зовсім неприпустимо, коли загальнодержавні рішення перекроюються на відомчому чи місцевому рівнях. Безглузді заборони і обмеження гальмують суспільне корисні ініціативи. Вони лише породжують бюрократизм і безвідповідальність, з одного боку, корупцію -- з іншого. Уся діяльність у сфері правового регулювання має бути зорієнтована на принципи законності, їх практичну реалізацію. Принципи законності -- це ті основні начала, керівні ідеї і основоположні вимоги що розкривають її сутність, основу її змісту як обов'язкового режиму державного і суспільного життя.Основними принципами законності є:

-- нерозривний зв'язок, підпорядкування, зумовленість законності режимом демократії;

-- обов'язковість вимог законності для усіх громадян, посадових осіб, державних органів та громадських організацій;

-- забезпечення верховенства закону в системі правових актів;

-- зв'язок законності із загальною та правовою культурою населення, посадових осіб;

-- неприпустимість протиставлення законності й доцільності; -- єдність законності та справедливості;

-- встановлення дійового контролю і нагляду за дотриманням законності;

-- участь мас у діяльності по забезпеченню законності;

-- невідворотність відповідальності за правопорушення, будь-які порушення режиму законності.

Особливо варто підкреслити, що і законність у цілому, і всі без винятку принципи законності мають за мету забезпечення і захист прав і свобод громадян, їх правового статусу. Саме на цю мету зорієнтований режим законності дійсно демократичного суспільства, правової соціальної держави, формування якої є глобальним завданням українського суспільства. Реалізація режиму законності у країні базується на системі гарантій, дієвість яких покликана зробити законність реальною. Гарантії законності -- це позитивні об'єктивні умови, що сприяють підвищенню рівня розвитку суспільства, добробуту народу, а також спеціальні юридичні засоби і способи, через які забезпечується режим законності у країні. На жаль, дані об'єктивні умови (економічні, соціальні, політичні і ті, що стосуються рівня розвитку суспільної свідомості) у кожному суспільстві далекі від ідеальних у плані гарантій законності. Тому зміна в позитивний бік це питання законності в Україні.

Дещо про спеціальні юридичні засоби. Такими є:

1. Чіткість і конкретність норм чинного права, ефективність санкцій, що захищають ці норми. Дотримання правових норм гарантується можливістю застосування у випадку їх порушення тих чи інших форм державного примусу, юридичної відповідальності. Окремо слід відзначити, що в системі українського права, як і права деяких інших держав, є галузі й інститути права, котрі містять норми, що регулюють саме питання різноманітних форм відповідальності за певні правопорушення (кримінальне право, інститут матеріальної відповідальності у цивільному праві і т. ін.).

2. Виконання правосуддя як спеціальної форми універсальної, здійснюваної на основі права і справедливості діяльності судів, котра забезпечує реалізацію чинного права, захист прав і свобод громадян.

3. Здійснення вищого нагляду за точним і однаковим виконанням законів з боку органів прокуратури.

4. Діяльність державних інспекцій та контрольно-ревізійного апарату, котрі в межах своєї компетенції здійснюють роботу по запобіганню, виявленню і припиненню порушень законності у різних сферах державного і суспільного життя. В результаті дотримання режиму законності у суспільстві встановлюється правовий порядок (правопорядок). Останній слід визначити як систему суспільних відносин, будь-яких інших дій, що мають правове значення і здійснюються у суспільстві відповідно до вимог норм права.

Законність -- це принцип діяльності, режим дій, відносин.

Правопорядок -- це результат реалізації цього принципу, режиму, дотримання законності.

Режим законності являється необхідним елементом політичного режиму. Законність безпосередньо зв'язана з відповідним демократичним режимом. Цей зв'язок проявляється в тому, що законність -- це дотримання і виконання демократичних правових законів. Вона опирається на демократичну рівність громадян перед законом, на рівність основних прав і обов'язків. Згідно з Конституцією України і Законами про вибори в вищі і місцеві органи влади всі громадяни України мають рівні права обирати й бути обраними в представницькі органи державної влади і місцевого самоврядування.

Законність заснована на підконтрольності державного апарату народу і його представнику -- Верховній Раді України. Усі державні органи діють на підставі законів. Вищі посадові особи держави призначаються і звільняються Верховною Радою України Народ зацікавлений в зміцненні законності і в нормальній діяльності державного апарату. Законність є засобом охорони демократичних прав громадян. Вона забезпечує активну участь громадян в управлінні державою і суспільством. Законність гарантує демократичну процедуру прийняття законів, її суть полягає в тому щоб забезпечити верховенство правових законів.

У ст. І Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України вказується, що: «Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, яка утворена на основі здійснення українським народом свого суверенного права на самовизначення виражає волю народу і захищає інтереси своїх громадян. В Україні діє принцип верховенства Права». Народ є єдиним джерелом влади і здійснює її як безпосередньо -- шляхом референдумів, так і через систему державних органів та органів місцевого самоврядування. Законність направлена на охорону демократії від свавілля окремих громадян, антисуспільних корумпованих і мафіозних груп. Таким чином законність є конституційний принцип. Разом із тим, цей принцип конкретизується в інших принципах і вимогах законності. До них відносяться:

1) принцип єдності законності на всій території України. Він визначається єдністю системи права і системи законодавства, а також практики його реалізації всіма суб'єктами суспільних відносин. Законність повинна бути єдина в усіх областях України;

2) принцип загальності законності. Він полягає в тому, що законів зобов'язані дотримуватись і виконувати всі без виключення державні органи, громадські організації, посадові особи і громадяни. Нікому не дано право порушувати закони, обходити їх чи ставити себе над законом. Законність повинна бути одна, інакше не може бути ні культурності, ні політичної грамотності;

3) однією з основних вимог законності є дотримання й охорона прав громадян. Всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування в Україні здійснюють свої повноваження, виходячи з пріоритетності прав і свобод людини.

Забезпечення цих прав і свобод охорона життя, честі і гідності людини --обов'язок держави (ст.5 Конституційного договору). Всі посадові особи держави повинні використовувати свої повноваження в відповідності із законом, охороняючи права громадян і задовольняючи їх законні інтереси. Згідно з принципом правової держави всім посадовим особам дозволено робити лише те, що дозволяє робити закон, а громадянам дозволяється робити все те. що не заборонено законом. Державні органи повинні своєчасно розглядати заяви, скарги і пропозиції громадян:

4) важливим принципом законності в правовій державі є верховенство права над законами і підзаконними нормативно-правовими актами, над фізичною і політичною силою держави чи інших суб'єктів громадянського суспільства. В ст. І Конституційного договору проголошено, що в Україні діє принцип верховенства права. Це означає, що всі закони й Інші нормативно-правові акти повинні бути правовими, всі питання внутрішнього економічного і політичного життя повинні вирішуватись з позицій права, справедливості і гуманізму без авторитарних насильницьких методів;

5) принцип єдності законності і доцільності. Цей принцип полягає в тому, що рішення вищих і місцевих органів влади повинні прийматись відповідно до правових законів і закономірностей економічного і політичного розвитку суспільства. Доцільність повинна співпадати з вимогами і інтересами всього суспільства. У випадку розбіжностей між суспільними інтересами і інтересами підприємств) організацій і громадян повинні домінувати інтереси суспільства і держави;

6) одним із принципів законності є невідворотність юридичної відповідальності за вчинені правопорушення. Це означає, що правоохоронні й інші державні органи зобов'язані притягувати до юридичної відповідальності осіб, винних у вчиненні правопорушень. Незважаючи на надзвичайно великий обсяг роботи в правоохоронних органах (велика завантаженість), всі факти правопорушень повинні бути розкриті. Закони повинні виконуватись всіма без виключення посадовими особами і громадянами.

7) Принципом законності також є право громадян на захист. Цей принцип реалізується через всю систему державних органів. Він означає, що всі громадяни мають право подавати заяви, скарги і пропозиції по захисту своїх прав, а також по покращенню діяльності державного апарату. Захист прав громадян здійснюється, в першу чергу, через систему правосуддя. Суди повинні бути незалежними і підкорятись тільки закону, розглядаючи ті чи інші справи.

8) Одним із принципів (вимог) законності є також здійснення державного нагляду і громадського контролю за точним і неухильним дотриманням законів. Цей принцип повинні реалізовувати не тільки контрольно-наглядові, але і правотворчі органи.

9) Однією із вимог законності являється також єдність розуміння і застосування нормативно-правових актів на всій території всіма посадовими особами і громадянами України. Реалізація цього принципу здійснюється через правове виховання і навчання працівників держапарату і населення. Воно повинно забезпечуватись формуванням у населення і посадових осіб поваги до права, до закону, до людини на підставі власних переконань кожної особи.

1.3 Гарантії законності, їх різновиди

Як і будь-яка інша юридична категорія, що має самостійний характер, законність виявляється у двох аспектах: теоретичному, тобто як поняття, що має певні риси, зміст, форми прояву, сутність та природу, і практичному -- як реально існуюче поняття, що забезпечує реалізацію та виконання законоположень. Практичне функціонування закону залежить від комплексу економічних, політичних, організаційних засобів, які охоплюються категорією гарантії законності. Гарантії законності -- це комплекс взаємопов'язаних об'єктивних умов та суб'єктивних факторів і спеціальних засобів, що забезпечують режим законності. Структурно гарантії законності класифікують на загальні та спеціальні. Загальними є об'єктивні умови суспільного співжиття, у межах яких здійснюється правове регулювання та функціонує правова система. Вони визначають атмосферу функціонування та реалізації права, його ефективність і, як наслідок, визначають рівень законності. Вони ж створюють необхідні умови для розвитку і вдосконалення права, а отже, і для підвищення рівня законності. Об'єктивний характер загальних гарантій та їх взаємозв'язок із функціонуванням суспільства надають можливість класифікувати гарантії за основними сферами його життєдіяльності. Саме вони і забезпечують різноманітні умови функціонування законності. Економічні гарантії формуються у процесі функціонування економічної системи суспільства шляхом створення матеріальних умов реалізації правових приписів. Умовами, що забезпечують законність, є рівень розвинутості економічних відносин, стабільність діяльності суб'єктів господарювання, підвищення рівня економічного достатку населення, підвищення продуктивності праці, зростання обсягу виробництва, ефективна грошова система та економічна політика держави.

Політичні гарантії засновуються на сильній легітимній державній владі, що здатна ефективно здійснювати управлінські функції, у тому числі і правоохоронні. Це влада, що спирається на демократичні інститути, користується підтримкою населення та здатна забезпечити і гарантувати реалізацію прийнятих нею рішень. Легітимна демократична влада є запорукою стабільності суспільства, забезпечення суспільної злагоди і безпеки та ефективної боротьби з порушеннями закону.

Важливе значення серед політичних умов гарантування законності належить іншим суб'єктам політичних відносин, що є складовими політичної системи суспільства. Адже саме їх діяльність становить перешкоду авторитарного тиску недемократичної держави на суспільство, сприяє відображенню та врахуванню різноманітних інтересів суспільства, забезпечуючи їх компроміс та гарантує участь населення як у прийнятті, так і реалізації державно-владних рішень.

А це, у свою чергу, гарантує усвідомлене ставлення до права та добровільне виконання його положень. Ідеологічні умови формуються у процесі духовного розвитку суспільства. Правова ідеологія є важливим елементом суспільної і тому перебуває під впливом політичної, правової та загальної культури населення. Особливого значення має правова культура, що формує повагу до права та переконання у необхідності усвідомленого виконання його положень.

Політична культурна забезпечує переконання у демократичності державної влади, у її суспільному та соціальному значенні, у можливості забезпечити та гарантувати суб'єктивні права. Формування необхідного рівня культури населення забезпечується шляхом правового виховання, прийняття зрозумілих та реальних для виконання правових приписів, правової пропаганди, патріотичної роботи, формування поваги до прав людини та відчуття відповідальності. Соціальні гарантії передбачають наявність стабільного суспільства з високим рівнем життя та соціальної захищеності населення. Вони відображають суспільне значення людини, реальні можливості усвідомленого функціонування як суб'єкта суспільних відносин. Звичайно ж незахищеність населення, падіння життєвого рівня, зростання безробіття та вартості соціальних послуг свідчить про політичний авторитаризм держави і перешкоджає сприйняттю прийнятих нею рішень.

Особливо значення цих гарантій підвищується у перехідний період розвитку держави, коли становлення нових державно-владних інститутів не забезпечує у повній мірі реалізацію загальносоціальних функцій держави. І тут важливо пам'ятати, що стабільна законність можлива лише за умови соціальної стабільності і впевненості населення не лише у завтрашньому дні, а й гарантованості наданих прав і свобод. Загально правові гарантії виокремлюються не всіма авторами. Однак вони мають право на існування, оскільки визнають вплив на законність загального стану права та законодавства. Розвинута система законодавства, що засновується на єдиних принципах, правилах законодавчої техніки, підтверджена дієвим механізмом реалізації, відповідає об'єктивним умовам розвитку суспільства і його потребам, обумовлює стан та дієвість законності. Спеціальні умови забезпечення законності визначаються як сукупність юридичних та організаційних засобів, створених спеціально для забезпечення законності. Більшість авторів виділяють серед спеціальних гарантій законності юридичні та організаційні засоби.

Юридичні гарантії являють собою обумовлену рівнем розвитку суспільства систему засобів, що закріплені у чинному законодавстві, мають юридичний характер і націлені безпосередньо на забезпечення законності.

Вони включають:

-- конституційне закріплення принципу законності та засобів по його забезпеченню;

-- вдосконалення чинного законодавства;

-- засоби вияву порушень законності;

-- засоби запобігання правопорушенням;

-- ефективні засоби юридичної відповідальності та захисту прав та свобод суб'єктів;

-- якісну роботу правоохоронних органів, а також органів судового захисту;

-- засоби контролю та нагляду за реалізацією нормативно-правових актів;

-- засоби профілактики порушення законності;

-- розвинуту правосвідомість та правову культуру населення та суспільства в цілому.

Особливістю цих гарантій є те, що вони спеціально створюються для забезпечення і охорони законності та завжди отримують правове закріплення. Вони розробляються, охороняються і гарантуються державою. Організаційні гарантії базуються на створенні оптимальної структури державного апарату, реалізації принципу розподілу влади та організації роботи спеціальних органів. Система організаційних гарантій теж отримує нормативне закріплення, однак її своєрідність виявляється у поширеності на діяльність спеціальних державних структур. До цих гарантій належать:

-- чітка визначеність та нормативна фіксація повноважень державних органів;

-- функціональне розмежування діяльності владних структур;

-- конституційне закріплення принципів організації державного апарату;

-- незалежність юрисдикційних органів та підкореність їх закону;

-- створення необхідних умов для роботи правоохоронних органів;

-- добір та розстановка державних кадрів;

-- наявність органів, що здійснюють контроль та нагляд за законністю;

-- наявність системи стримань і противаг у діяльності державних органів владного характеру.

Нами визначені основні спеціальні гарантії законності. Однак, у сучасній літературі обґрунтовується можливість виокремлення і інших гарантій цього виду. Наприклад, проф. О. Шатуров особливу роль серед юридичних гарантій відводить процесуальним, що забезпечують форму життя матеріального права, та судовим, що забезпечують розгляд та вирішення справ з метою зміцнення законності. Проф. М. Вітрук класифікує гарантії за функціональним призначенням на засоби забезпечення та охорони законності, а проф. Л. Морозова обґрунтовує самостійне значення засобів, що забезпечують контроль за законністю, позовне провадження, судовий контроль за законністю правових актів та конституційний контроль, що забезпечує зміцнення законності. О. Лісюткін у межах спеціальних гарантій законності виділяє правові, що мають загальний характер і передбачені чинним законодавством, та договірні, що обумовлені нормативними актами, які регулюють сферу договірних відносин, поширюючи дію на учасників цих відносин.

Гарантіями законності, на думку Л. Явича, є внутрішні переконання суб'єктів, що охоплюються категорією моральності. Саме вони і є фундаментом, що забезпечує законність. Проф. О. Скакун виділяє систему гарантій за цілями (припиняючі, відновлюючі, каральні) та за суб'єктами застосування (парламентські, президентські, судові, прокурорські, адміністративні, контрольні, муніципальні). Проф. В. Копєйчиков вважав, що важливою гарантією зміцнення законності є правова активність громадян, яка, з одного боку, виявляється у активному здійсненні належних прав та обов'язків а, з іншого -- у непримиренному ставленні до будь-яких порушень приписів нормативно-правових актів. Гарантіями законності є певні суб'єктивні фактори як умови, що залежать від діяльності різноманітних суб'єктів. Безпосередній вплив на рівень законності спричиняють:

-- пануючі в юридичній науці науково-теоретичні концепції;

-- вплив гуманістичних ідей на розвиток сучасної юриспруденції;

-- діяльність парламентарів, зумовлена демократичними традиціями та встановленням інтересів народу чи політичними традиціями, що зумовлюють пріоритет партійних інтересів над загальнолюдськими;

-- формування тенденцій та концепцій розвитку правової сфери суспільства з врахуванням об'єктивних потреб та умов;

-- ефективна діяльність політичного керівництва держави;

-- вірний вибір пріоритетів у процесі прийняття важливих рішень;

-- вміння відповідних органів зміцнювати законність правовими методами;

-- бажання населення знати право та вміння застосовувати його положення на практиці;

-- значний рівень правової культури та правосвідомості всіх суб'єктів суспільних відносин.

Таким чином законність як складне багатоаспектне суспільно-політичне явище повинна гарантуватись системою умов, що відображають рівень розвитку суспільства та його готовність до свідомого і активного сприйняття правових норм.

Вимога точного і неухильного дотримання і виконання всіма суб'єктами права чинних законів і підзаконних актів випливає безпосередньо з властивості права, його загальнообов'язковості. Право, закон живуть, діють тільки тоді, коли вони виконуються, реалізуються в дійсності. Вимога верховенства закону означає реалізацію всіх правових приписів.

Закон - нормативний акт вищих органів державної влади, що безпосередньо виражає волю народу, інтереси громадянського суспільства. Кажучи "закон", ми маємо на увазі і підзаконні нормативні акти, які також повинні відповідати закону, і будь-який відступ від цієї вимоги є вже порушення законності.

...