Безпека життєдіяльності

Тероризм, що є небезпекою глобального масштабу, в сучасних умовах, по суті, перетворився на загрозу політичним, економічним, соціальним інститутам держави, правам і фундаментальним свободам людини. Нам вже загрожує ядерний тероризм, тероризм із застосуванням отруйливих речовин, інформаційний тероризм.

«Сьогодні в світі налічується близько 500 нелегальних терористичних організацій. З 1968 по 1980 рр. ними було здійснено близько 6700 терористичних актів, в результаті яких загинуло 3668, поранено 74740 чоловік, сукупний бюджет у сфері терору складає щорічно від 5 до 20 млрд. доларів».

Хотілося б відзначити той факт, що окрім численних терористичних організацій, існує і безліч підтримуючих ці організації державних структур і навіть держав-спонсорів тероризму. В основному це розвинені західні і арабські нафтовидобувні країни. Абсолютно очевидно, що явище тероризму стає особливо небезпечним, якщо воно створюється і підтримується державними режимами, особливо диктаторського, націоналістичного, сепаратистського типа. Передбачається, що бази підготовки терористів існують, щонайменше, в десятку країн: Іран, Ірак, Північна Корея, Лівія, Сомалі, Куба, Сирія, Судан. Екстремістські і терористичні організації і угрупування, не виключаючи і мусульманські, знаходяться на території таких розвинених країн як Німеччина, Великобританія, Франція. Терористичне підпілля -- зокрема такі угрупування, як «Хамас», «Хезболлах», «Ісламський джихад» -- діють в труднодоступних джунглях і пустелях і ховаються в центрах великих міст.

Криваві акції чеченців, події 11 вересня в США, майже щоденні терористичні акти в Ізраїлі, що вражають своєю жорстокістю і варварськими формами (вибухи в місцях масового скупчення людей -- кафе, магазинах, адміністративних будівлях, пасажирських автобусах і літаках) . І це далеко не повний список дій терористів-фанатиків за останні декілька років. Хотілося б відзначити, що всі перераховані акти здійснювалися терористами на релігійному ґрунті. Саме релігійні переконання Бен Ладена роблять його і його послідовників такими небезпечними. Відомо, що агенти так званого терориста номер один вже протягом багатьох років намагалися купити або викрасти ядерні технології.

Сучасний тероризм представляє не тільки загрозу безпеки окремих політичних або громадських діячів, організацій, держав. Беручи до уваги глобальні масштаби і розмах тероризму сьогодні, можна з повною визначеністю стверджувати, що він представляє смертельну небезпеку для всього людства. Відомими фактами є спроби отруєння водопровідної води, розпилювання радіоактивних речовин, застосування зброї масового ураження в метро, погрози застосування гірчичного газу, бацили сибірської виразки, розповсюдження якої могло б порівнятися по кількості жертв з дією термоядерної зброї. Терористами також була створена підпільна лабораторія по виробництву палички ботулинуса, 200 грамів якого достатньо для знищення всього живого на планеті, не раз робилися спроби проникнути на ядерні об'єкти, дістати доступ до хімічної і бактеріологічної зброї.

Основні причини, що породжують тероризм

Тероризм з'являється, коли суспільство переживає глибоку кризу, в першу чергу криза ідеології і державно-правової системи, В такому суспільстві з'являються різні опозиційні групи - політичні, соціальні, національні, релігійні, для яких стає сумнівною законність існуючої влади. Тероризм має тенденцію до зростання саме в перехідні періоди і етапи життя суспільства, коли в ньому створюється певна емоційна атмосфера, а нестійкість є основною характеристикою базових відносин і соціальних зв'язків. Це є благодатним ґрунтом для вирощення насильства і агресивності в суспільстві і призводить до того, що та або інша економічна, етнічна, соціальна, релігійна або інша група намагається нав'язати свою волю суспільству, використовуючи при цьому як інструмент реалізації своїх устремлінь насильство.

Проблема тероризму набуває особливої гостроти в період соціальних конфліктів, які є провокуючим чинником терористичної поведінки. У свою чергу, причиною виникнення конфліктних ситуацій є перехідний період, корінна зміна соціально-політичного і економічного пристрою суспільства. Конфлікти відрізняються тривалістю, ступенем гостроти суперечностей, методами дозволу.

Вельми негативним чинником є і соціальні суперечності, властиві сучасній дійсності. Це:

суперечності, обумовлені розколом суспільства на групи з різним економічним станом;

суперечності, обумовлені поглибленням національних, релігійних, регіональних і інших конфліктів;

суперечності, обумовлені руйнуванням тієї, що склалася і відсутністю нової ефективної системи соціальних гарантій життя населення.

При цьому позначається дія таких чинників, як зростання соціальної незадоволеності, формування у зв'язку з цим настроїв соціальної відчуженості, посилення утриманства з боку значної частини суспільства, поступове втягування певної частини населення в кримінальні відносини. Всі вищеперелічені суперечності привели до таких несприятливих наслідків, як:

формування вогнищ соціальної напруженості і протиборства, здатних легко перейти в стадію відкритого конфлікту з активним застосуванням форм насильства, у тому числі і терору;

зниження ефективності діяльності правоохоронних органів і зростання загрози безпеки особи і майна;

втрата державою контролю над економічними і фінансовими ресурсами країни, оборотом зброї;

проникнення терористичних організацій і релігійних сект («Хезболла», «Брати-мусульмани» і ін.);

загострення криміногенної обстановки і розповсюдження правового нігілізму;

посилення впливу лідерів організованої злочинності на розвиток і загострення процесів протиборства, дестабілізації суспільства.

посилення міграції населення, наростання хвилі біженців, що спричиняє за собою важкі економічні і соціальні наслідки і створює нові вогнища напруженості в різних регіонах, місцях поселення біженців;

відсутність контролю за розповсюдженням способів терористичної діяльності через інформаційні мережі, публікація посібників з виготовлення вибухових речовин, організації вибухів. Вдосконалення інформаційних технологій розширює можливості пропаганди ідей тероризму, розповсюдження сучасних технологічних прийомів організації і проведення терористичних акцій. Наприклад, терористичні структури широко використовують можливості глобальної інформаційної комп'ютерної мережі Інтернет, в якій мають свої сторінки перуанські терористи з «Сендеро Луміносо» і «Тупака Амару», бойовики афганського руху «Талібан», грузинські націоналісти з групи «За вільну Грузію» і багато інших терористичних організацій.

Окрім перерахованих, існують і інші чинники, що служать сприятливим ґрунтом для розвитку тероризму.

Це, в першу чергу, економічні чинники. Саме вони, на думку багатьох юристів і соціологів, є головною передумовою виникнення тероризму у всіх його проявах. Економічна криза ущемляє інтереси середніх верств населення, які при цьому можуть створювати своєю поведінкою політичну нестабільність у вигляді страйків, пікетів, перекриттів транспортних магістралей. Безробіття молоді об'єднує її в групи, а наявність великої кількості вільного часу призводить до того, що для них участь в справах групи стає основною формою діяльності. А залежно від особистих якостей людини (відсутність працьовитості, бажання швидко розбагатіти, привернути до себе увагу хоч на деякий час, стать популярним в своєму середовищі) може спонукати його до активної терористичної діяльності.

Негативну дію надають і суперечності в політичних відносинах, серед яких принципового значення набувають:

суперечності між демократичними конституційними принципами і реальною практикою;

суперечності, витікаючи з процесу політичного розмежування суспільства, що продовжується, формування соціальних груп і шарів з протилежними політичними інтересами;

суперечності, породжені відчуженістю між владою і населенням;

суперечності, викликані ослабленням соціально-економічних і культурних зв'язків між центром і регіонами, а також між окремими регіонами.

Вся сукупність соціальних, економічних, політичних і інших суперечностей доповнюється суперечностями в духовній сфері, що спричиняють за собою деградацію духовного життя суспільства, руйнування історичних, культурних, етичних традицій, гуманістичних цінностей, затвердження культу індивідуалізму, егоїзму, жорстокості і насильства, невіру в здатність держави захистити своїх громадян, формування в суспільстві настроїв національного приниження і знецінення таких понять, як борг, гідність, честь, вірність Вітчизні, тобто втрату ідеології державності. Саме при виникненні таких явищ відбувається «героїзація» кримінальних авторитетів, бандитів і терористів.

Особливої уваги заслуговують і психологічні аспекти проблеми тероризму. Їх аналіз потрібен для пояснення не тільки конкретного терористичного акту і його причин, але і всього явища тероризму в цілому. Знання психології тероризму дозволяє зрозуміти, від кого можна чекати відповідних дій, що є терорист як особа, як попереджати і розслідувати злочини, пов'язані з терором, як карати винних. Основу психологічного пізнання тероризму складає аналіз мотивів цього злочину. Виникає питання: яку вигоду одержує винен від здійснення відповідного акту, у тому числі і в тих випадках, коли він діє за матеріальну винагороду? Адже корисливі стимули лише зовні виглядають природними мотивами, а під ними, в глибині, на несвідомому рівні, функціонують ще і інші, не менш могутні спонуки, які достатньо часто є ведучими.

Отже, зупинимося на питанні про безпосередні причини звернення до терористичної діяльності. Це:

причини психопатологічного характеру. Серед учених-психологів ведуться дискусії щодо того, хто переважає серед терористів -- нормальні люди або люди з психічними відхиленнями. Більшість дослідників схиляються все ж таки до першого;

мотиви самоствердження, молодіжної романтики і героїки, додання своєї діяльності особливої значущості, подолання відчуження, знеособлення, стандартизації;

корисливі мотиви, які можуть витісняти ідейні або переплітатися з ними. Крім того, когось просто наймають для здійснення терористичних актів;

дуже часто тероризм є результатом «залізного» переконання у володінні природною, вищою, остаточною істиною, унікальним рецептом «порятунку» свого народу або навіть всього людства («ідейний абсолютизм»).

Проте, слід відмітити, що коріння тероризму лежить не стільки в психології, скільки в політичних, економічних і інших соціальних відносинах. І терористичною діяльністю люди займаються не через психологічні аномалії (хоча вони, як вже наголошувалося, і можуть мати місце). Найважливішими причинами є все ж таки аномалії політичні, територіальні, ідеологічні, релігійні. Соціальна, економічна, духовна і політична криза, що заглиблюється, ослаблення правопорядку породжують нові суперечності, для дозволу яких окремі особи і організації все частіше вдаються до насильства. Руйнуючи і вбиваючи, терористи переслідують віддалені цілі, а самі вбивства і вибухи розглядаються ними лише як засоби досягнення мети. Тероризм в широкому розумінні поєднує самі різні форми терористичної діяльності -- від політичної, ідеологічної, релігійної до разових кривавих акцій, від справедливої вимушеної боротьби за своє виживання, існування або звільнення до звірячого знищення ні в чому не повинних людей у вузько корисливих і політичних інтересах.

Розглянуті передумови і причини тероризму, звичайно, не дають повної картини цього складного феномена. Є багато приватних, індивідуальних причин і мотивів звернення до терористичної діяльності, наприклад, особисті образи, заздрість, збитковість, садистські схильності, емоційні афекти і т.д.

Нормативне регулювання антитерористичної діяльності

Правове забезпечення антитерористичної діяльності є найважливішою передумовою успішної протидії як внутрідержавному, так і міжнародному тероризму.

Головними принципами боротьби з тероризмом визнаються: законність, пріоритет заходів попередження тероризму, невідворотність покарання винних, пріоритет захисту прав осіб, що наражаються на небезпеку в результаті терористичної акції, мінімальні поступки терористу, єдиноначальність в керівництві силами, що привертаються, і засобами при проведенні контртерористичних операцій.

Для вирішення проблеми антитерористичної діяльності у всьому світі були прийняті такі міжнародні акти, як: Конвенція про створення міжнародного кримінального трибуналу для залучення терористів до відповідальності (прийняла Рада Ліги Націй в 1937 р.), Конвенція про попередження і покарання тероризму (Організація Американських Держав, 1971 р.), Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу МАГАТЕ, 1980 р.), Конвенція про маркіровку пластичних вибухових речовин в цілях їх виявлення (ІКАО, 1990 р.), Декларація про заходи щодо ліквідації міжнародного тероризму (Генеральна Асамблея ООН, 1994 р.).

Тому важливим кроком вперед в цій сфері є ухвалення 9 грудня 1999 р. на черговому засіданні Генеральної Асамблеї ООН Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму. Так, одним з основних заходів щодо ліквідації міжнародного тероризму визнана боротьба з його фінансуванням.

Кримінальна відповідальність передбачена:

а) якого-небудь діяння, що є злочином згідно сфері застосування одного з перерахованих договорів, і визначенню, що міститься в ньому;

б) будь-якого іншого діяння, направленого на те, щоб викликати смерть якої-небудь цивільної особи або будь-якої іншої особи, що не бере активної участі у військових діях в ситуації озброєного конфлікту, або заподіяти йому тяжке тілесне ушкодження, коли мета такого діяння через його характер або контекст полягає в тому, щоб залякати населення або примусити уряд або міжнародну організацію зробити яку-небудь дію або утриматися від його здійснення. Так, по сенсу Конвенції карається не тільки фінансування конкретного злочину терористичного характеру, але і відрахування засобів на забезпечення міжнародного тероризму в цілому.

Оскільки тероризм, як було сказано раніше, породжується багатьма соціальними, політичними, психологічними, економічними, історичними і іншими причинами, то і боротьба з тероризмом є виключно складним завданням. Мабуть, що вказані причини і повинні бути об'єктом профілактичного втручання, але зробити це на практиці дуже важко, оскільки основна частина цих причин пов'язана з володінням державною владою, розподілом власності, торжеством тієї або іншої ідеології, зміною національної і соціальної структури суспільства. Крім того, на тлі нарад властей, присвячених заходам з посилення боротьби з тероризмом, що постійно організовуються, спостерігається явна нездатність, неузгодженість і неорганізованість дій правоохоронних органів і спецслужб з боротьби з терористичною діяльністю, а також їх недостатня інформованість і технічна оснащеність.

На жаль, доводиться констатувати факт, що тероризм невикорінний, оскільки є частиною одвічного і невмирущого супутника людства -- злочинності. Неможливо уявити собі, щоб коли-небудь зникли з лиця землі несамовиті і сліпі шукачі правди і справедливості, готові пожертвувати собою і іншими для загального щастя або гегемонії своєї соціальної або національної групи. Також неможливо представити, щоб більше не народжувалися на землі люди, які шляхом терору вирішують свої корисливі задачі, причому не тільки матеріальні, а нібито ради торжества загальної рівності.

Проте, цивілізоване суспільство повинне прагнути до того, щоб не давати розповсюджуватися цьому злу і вчасно виявляти терористичну загрозу. Сьогодні абсолютно очевидною є необхідність визначити і проаналізувати причини, проблеми, суть і тенденції тероризму, якнайскоріше розробити форми, методи і ефективні засоби боротьби з ним.

Головні напрями попередження тероризму повинні включати:

прогнозування терористичної активності з визначенням її можливих суб'єктів;

дія на основні явища і процеси в суспільстві, сприяючі зростанню тероризму;

припинення терористичних актів, що здійснюються, відносно державних і громадських діячів, затримання винних і віддання під їх суд, причому украй важливо покарання не тільки рядових виконавців і посібників, але і організаторів, і натхненників терору, а також тих, хто займається фінансуванням терористичної діяльності;

попередження і припинення схожих з тероризмом злочинів (захоплення заручників, геноцид, диверсія і ін.);

співпраця міжнародних організацій в попередженні і припиненні терористичної діяльності.

На закінчення ще раз відзначимо, що боротьба з тероризмом вимагає комплексного підходу, який повинен включати заходи і економічного, і політичного, і соціального, і правового характеру. Це довготривала програма, реалізація якої залежить від багатьох чинників. Але ні для кого не секрет, що рішучі і ефективні заходи необхідні вже сьогодні.

Індивідуальні і колективні дії під час терактів

Що робити, якщо перестрілка застала вас на вулиці? Перш за все - відразу лягти. Зрозуміло, тут є психологічний бар'єр, але, як вирвалося одного разу у Юрія Селютіна, офіцера московської цивільної оборони, «краще забруднитися гряззю, чим своєю кров'ю». Негайно треба оглядітися - не для того, щоб дізнатися, хто стріляє, а щоб знайти можливість укриття.

Укриттям може стати виступ будівлі, кам'яні ступені крильця, фонтан, пам'ятник, чавунна підстава ліхтарного стовпа, цегляний стовп огорожі, канава, навіть бетонна урна або бордюрний камінь. Ховаючись за автомобілем, врахуйте, що його метал все ж таки тонкий, колеса - гума з повітрям, а в баку - пальне. У будь-якому випадку треба виходити з того, що будь-яке укриття краще, ніж нічого. Вибираючи укриття, треба також мати на увазі, що захист бажаний не тільки з боку пострілів, оскільки не менш небезпечний рикошет.

Перестрілка не може тривати вічно, і, швидше за все її вдасться перечекати. Проте можлива ситуація, в якій безпечніше слизнути за кут або в підворіття, в під'їзд. В деяких випадках раціональніше навіть розбити вікно і вскочити в будь-яку квартиру першого поверху. Ідеальним методом порятунку на вулиці можна рахувати підземний перехід. Під час перестрілки до нього слід пробиратися повзучи (у тому числі і по ступенях). Але в той же час треба враховувати небезпеку викликати вогонь на себе із-за пересування. Особливо небезпечно бігти - стріляють можуть прийняти вас за супротивника.

Взагалі в таких випадках не може бути однозначних рецептів, рішення треба приймати на місці. Звичайно, є і безумовні речі: не дозволяти беззбройним роззявам стояти і спостерігати бій, негайно в першу чергу рятувати дітей (у тому числі і прикриваючи своїм тілом). Тут особливо важлива ініціатива професіоналів - офіцерів Озброєних Сил і працівників міліції.

Окремо треба сказати про ситуацію, коли в «гарячу крапку» ви відправляєтеся із власної волі. Найперше тут - добре зважити, чи дійсно вам туди потрібне. Тільки в крайньому випадку (наприклад, вивезти сім'ю) є сенс відправлятися в небезпечну подорож. Ви повинні виходити з того, що приїжджий, що не знає місцевих особливостей, знаходиться в особливо ризикованому положенні, має менше прав і підтримки.

Якщо ви все ж таки вимушені відправитися, необхідно, по-перше, зібрати максимально повну інформацію, особливо у тих, хто недавно пройшов цей шлях, і, якщо є можливість - у тих, до кого ви їдете. Погоджуйте дії. По-друге, вам необхідно і технічно підготуватися до поїздки як до екстремальної події, тому що часто сама дорога навіть небезпечніша. У випадку якщо ви їдете в «гарячу крапку» за межі нашої країни, наперед добивайтеся правових і соціальних гарантій від відряджуючої вас організації і підтримки посольства.

Не ухиляйтеся від щеплень!

Що стосується затяжних бойових дій, то це вже зовсім інша екстремальна ситуація, яка називається війною. І як правильно поводитися під час тієї або іншої війни, звичайно стає зрозуміло тільки на місці: відразу ж або вже по закінченні багатьох мирних років.

Вибух на вулиці

Політичним тероризмом в світі зайняті близько 500 екстремістських груп і організацій. За останні 10 років вони здійснили близько семи тисяч актів міжнародного тероризму, в яких загинуло більше 5 тисяч чоловік. Один з найтрагічніших терористичних актів був здійснений 19 квітня 1995 року в Оклахома-Ситі, США. При вибуху 9-поверхової адміністративної будівлі загинули 168 чоловік, з яких 19 - діти.

Арсенал у зловмисників багатий - від саморобних пристроїв до гранат Ф-1 (радіус поразки - до 200 метрів), РГД-5, протитанкових мін або гранатомета одноразового користування «Муха». Часто вибір на користь вибуху чисто економічний - граната на чорному ринку дешевше за автомат і навіть пістолет. Тим більше дешевше - пивна банка, набита амонітом або толом з бікфордовим шнуром.

Дуже часто використовується простий спосіб мінування - граната або зв'язка гранат прив'язуються до автомобіля. У кільце чеки протягують волосінь, кінець якої прикріплений до нерухомого предмету поряд з машиною. Автомобіль рушає, запобіжник висувається з кубла. Якщо ви стали побоюватися мінування, прямий сенс користуватися маленькими хитрощами інформаційного захисту: у салоні і на капоті встановити свої секретки (такі, як уламок сірника на певному рівні або приклеєний волосок).

Якщо «сигналізація» порушена, не заводьте машину, огляньте її. Не полінуйтеся заглянути під днище: чи немає на його брудній поверхні чистої плями або проводка. Перш, ніж піднімати кришку капота, перевірте по його краю: щербини говорять про те, що його розкривали. Якщо щербин немає, все ж таки піднімати кришку капота треба акуратно, а побачивши дріт, закріплений на ній всередині, обережно опустите. Ознакою мінування може бути нештатний дріт, нова річ - термометр або годинник. При щонайменших підозрах звертайтеся до фахівців.

У багатьох випадках пильним жертвам вдавалося уникнути трагедії. Один з московських бізнесменів навіть сам знешкоджував гранату, знайдену під своєю машиною. Затиснувши її в руці, він звернувся до постового готелю «Космос» за порадою, а потім вже удвох вони дійшли до річки Яузи, в яку водій і кинув гранату, яка тут же вибухнула. Зрозуміло, краще так не ризикувати і залишити знешкодження вибухового пристрою фахівцям.

Якщо граната (незнайомий предмет) викотилася вам під ноги, коли ви відкривали дверці машини, не варто ціпеніти. У вас є до трьох секунд на кидок убік. Можна навіть встигнути впасти за машину.

Про те, що є небезпека вибуху, можна судити за наступними ознаками:

* невідомий згорток або деталь в машині або зовні; вибуховий пристрій може бути замаскований в пивній банці, пачці сигарет, іграшці, пляшці, може знаходитися в обрізаній трубі, корпусі електробритви, молочному пакеті, в будь-якому згортку або ящику. Нічого не чіпати!

* залишки різних матеріалів, нетипових для даного місця;

* натягнутий дріт, шнур;

* дроти або ізоляційна стрічка, що звисає з-під машини;

* свіжі подряпини і жирні плями на склі;

* несподіваний незнайомий запах - наприклад, супової приправи (так пахне деяка вибухівка);

* на дачі - ділянки свіжовикопаної або висохлої землі, що виділяються;

* у квартири - сліди ремонтних робіт, ділянки з порушеним забарвленням, поверхня яких відрізняється від загального фону;

* чужа сумка, портфель, коробка, який-небудь предмет, що опинився поблизу від вашого автомобіля.

Особливого відношення вимагає чемодан без господаря або коробка в метро, магазині, кінотеатрі або на мітингу. Відмітивши річ без господаря, зверніться до працівника міліції або іншого посадовця, зв'яжіться з машиністом метро, не торкайтеся знахідки і не допускайте до неї інших людей, уникаючи паніки. Зрозуміло, в деяких ситуаціях (наприклад, у вагоні метро) залишається сподіватися тільки на везіння і сувору, але, на жаль, реальну формулу: «Захист від осколків - ваш сусід», що примушує триматися усередині групи. До речі, якщо вибух вже відбувся, наступає наступна небезпека - пожежа або паніка.

Іноді терористи використовують і поштовий канал. Для листів з пластиковою міною характерна незвичайна товщина (більш 3мм), пружність, схожа з гумою, вага не менше 50 грамів і ретельна упаковка. На конверті можуть бути різні плями, проколи, можливий специфічний запах. Повинно насторожити наполегливе бажання вручити лист неодмінно в руки адресата і напису типу: «Розкрити тільки особисто», «Особисто в руки. Таємно» і т.п. Підозрілий лист не можна відкривати або згинати, піддавати дії тепла або води.

Страждають саме секретарі, оскільки один з традиційних варіантів захисту від вибухових пристроїв для керівника - нікуди не входити першим і приймати предмети тільки з рук охоронця або секретаря. До речі, відмічені випадки, коли «пани з групи ризику» просили за невелику платню заводити і розігрівати свою машину довірливого сусіда, а двері в свою квартиру відкривали палицею.

Як і в безлічі інших випадків, профілактичні заходи в захисті від терактів виявляються найбільш ефективним засобом, треба визнати, що ідеальних засобів тут немає взагалі. Особлива система захисту, що розробляється для кожного окремого випадку фахівцями з безпеки, контррозвідки або приватного розшуку, включає безліч організаційних і технічних питань, і все це дуже не дешево. При нагоді особистим охоронцям треба використовувати міношукачі, наперед оглядати місця можливих закладок мін (сміттєві корзини, столик і т.д.).

При збільшенні вірогідності теракту (погрози, шантаж, відмічене стеження) необхідно не просто уважніше виконувати запобіжні засоби, а ввести інший рівень режиму особистої безпеки - від інформаційного захисту, особливих заходів на робочому місці, в транспорті і житлі аж до зміни місця проживання.

Останніми роками став ширше розповсюджуватися і «моральний терор» - школяр, не готовий до контрольної, дзвонить по «102» з повідомленням про бомбу в школі; пасажир літака, що спізнюється на свій рейс, з такою ж звісткою звертається в аеропорт, а невдачливий актор цим нехитрим способом псує прем'єру своїм колегам.

Як і всі повідомлення в екстремальні служби міста, такі дзвінки фіксуються на магнітофон, ведеться слідство, і відстежена людина потім може подумати про свою помилку в камері, оскільки голос безпомилково ідентифікується.

Захоплення літака

Літак завжди захоплюють двічі: спочатку викрадачі, потім - спецпідрозділ. Ці дії однаково небезпечні, і перевести дух можна, тільки опинившись, нарешті, в своєму передпокої. А доти головна заповідь - беззаперечно виконувати команди: спочатку загарбників, потім - солдат.

Якщо у вас немає спеціальної підготовки, у жодному випадку не намагайтеся проявити героїзм, поки це можливо. Ви маєте справу із злочинцем, який переступив певну межу, і страх ще одного злочину навряд чи його зупинить.

Досвід показує, що заручники найбільше страждають не від фізичного насильства, а від сильного психологічного шоку. Саме це в першу чергу слід пам'ятати, опинившись в нещасливому літаку.

Багато фахівців з безпеки, наприклад, справедливо рекомендують заручнику відвернутися від неприємних думок аналізом ситуації.

Огляньте місце, де ви знаходитеся, відзначте шляхи відступу, укриття, за яким можна сховатися у разі перестрілки. Придивіться до людей, що захопили вас. Оцініть їх психологічний стан, озброєння.

Спробуйте по можливості увійти з ними до контакту, розмови - це зручно зробити, якщо ви сидите біля проходу. Дайте зрозуміти, що ви співчуваєте. Якомога більше розкажіть про себе, покажіть сімейну фотографію. Якщо вам відразу не заткнули рот, це знак, що всиляє надію.

Спробуйте навіть давати якісь поради, поводьтеся природно, навіть дружньо. По-перше, ви заспокоїтеся самі і заспокоїте бандита, по-друге, психологічно йому буде важче застрелити вас як заручника. Якщо надії на контакт на вашу думку немає, прагніть не виділятися в групі заручників, нічим не дратувати бандитів. Не варто сякати і кашляти, голосно плакати або виражати свою незадоволеність. Якщо ви хочете відкрити сумочку, встати або перейти на інше місце, спитайте дозволу.

Часто в ході переговорів заручники звільняють дітей, жінок, хворих. Якщо ви потрапили в це число (іноді завдяки симуляції, що переконала бандита, що ви хворі), ви повинні максимально допомогти тим, що залишилися на борті. Перш за все, тим, що повідомити якомога більше і точніше про те, що відбувається в літаку, групі з боротьби з тероризмом.

Це можна зробити і не виходячи з літака: просто розмовляючи з сусідом. Річ у тому, що спецпідрозділ, швидше за все, встановив зовні підслуховуючи пристрої і збирає всю інформацію.

Ось головна інформація: число заручників, в якій частині літака вони знаходяться, озброєння, число пасажирів, де вони знаходяться, моральний і фізичний стан терористів, особливості їх поведінки (агресія, дія наркотиків), хто головний в групі, години годування і відходу до сну, чи не було відмічено мінування приміщення.

Але це лише основні питання, і треба пам'ятати, що в екстремальних ситуаціях істотними можуть виявитися будь-які подробиці, зайвої інформації тут не буває. Якщо вам ставлять питання люди, які підтримують зв'язок між властями на землі і терористами, прагніть допомогти їм. Річ у тому, що це, як правило, члени спецпідрозділу, перевдягнуті залежно від ситуації в той або інший одяг: льотчиків, лікарів і т.д.

Ще декілька порад. Їх дає Яцек Палкевіч в книзі «Виживання в місті»:

· прагніть зайняти себе: читати, писати, грати або розмовляти з сусідами;

· не вживати алкоголь;

· віддати особисті речі, які зажадають терористи;

· при стрілянині лягти на підлогу або сховатися за сидінням, але нікуди не бігти;

· захоплення літака може продовжуватися декілька днів, протягом яких спостерігається поліпшення відношення піратів до пасажирів, тому не втрачайте віру в благополучний результат.

Якщо в спілкуванні з викрадачами краще сидіти біля проходу, то при появі групи захоплення безпечніше біля стіни або ілюмінатора. Почувши сильні виляски зовні, зберіться: швидше за все це спрацювали заряди групи захоплення, після яких відкриються люки. Наступні виляски в салоні, - шашки із сльозоточивим газом або світлові гранати.

Ви повинні закрити очі і затримати дихання, нахилитися якнайнижче. Не тріть очі. Найбільш безпечна позиція - руки за голову, закрити шию. Ліктями - боки і живіт.

У будь-якому випадку, безумовно, під час роботи групи захоплення не можна бігти, падати в обійми визволителів і стояти в той час, коли прозвучала команда пасажирам впасти на підлогу. Звичайно, бійці спецпідрозділу не обов'язково стріляють у всіх, хто до них біжить, але треба мати на увазі, що пасажири і терористи не відрізняються одягом, а нерви у рятувальників натягнуті.

Не вибігайте з літака до тих пір, поки не послідує наказ, не метушіться; при звільненні виходьте щонайшвидше, не витрачайте часу на пошуки ручної поклажі - літак ще може вибухнути або загорітися.

Тема 9. Перша допомога при нещасних випадках

9.1 Перша допомога при нещасних випадках

Учбове питання 1. Організація і способи долікарської допомоги

Аптечка першої допомоги

В результаті виникнення і розвитку будь-якої надзвичайної ситуації можуть з'явитися потерпілі або людські жертви. Характер надзвичайної ситуації не дозволяє наперед підготувати ресурси необхідні для надання першої медичної допомоги (медичний персонал, медикаменти, лікувальні установи, спеціалізований транспорт). У зв'язку з цим виникає питання надання першої, долікарської допомоги потерпілим.

Для надання першої медичної допомоги використовуються наявні підручні засобу і аптечки першої допомоги. Місця зберігання і склад аптечки першої допомоги, на жаль, до справжнього моменту визначається наказами і інструкціями галузевих міністерств і відомств. Міністерство охорони здоров'я України виробляє тільки загальні рекомендації, які не є керівним документом для всіх підприємств і організацій, а носять тільки загальний, рекомендаційний характер. Наприклад, центром медицини катастроф спільно із співробітниками служби швидкої і невідкладної допомоги, практичними лікарями був розроблений перелік укладання автомобільної аптечки нового зразка.

Перелік лікарських засобів, які повинні входити до складу автомобільних аптечок № 1 і № 2, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 07.07.1998 р. № 187. Аптечка № 1 призначена для оснащення пасажирських легкових транспортних засобів з кількістю пасажирів менше 9, а також вантажних транспортних засобів; аптечка № 2 для пасажирських транспортних засобів з числом пасажирів більше 9 чоловік.

Склад і місце зберігання аптечки першої допомоги в автомобільному транспорті введені в дію розпорядженням начальника Управління Державної автомобільної інспекції від 24.04.2000 р. № 20. Згідно цьому розпорядженню в цілях удосконалення надання першої медичної допомоги потерпілим в ДТП всі автомобілі - учасники дорожнього руху повинні бути укомплектовані аптечкою № 1 з 1 липня 2000 р., а аптечкою № 2 з 1 вересня 2000 року (відповідно до виду автотранспортного засобу)

За допомогою аптечки можна на сучасному рівні надати першу медичну допомогу в екстремальних умовах, а саме:

1. Провести адекватне знеболення;

2. Зупинити кровотечу;

3. Відновити потерпілому дихання;

4. Провести іммобілізацію кінцівок і шийного відділу хребта (аптечка № 2).

За даними статистики, при дорожньо-транспортних подіях переважають політравми і в більшості випадків потерпілі гинуть в результаті розвитку больового шоку із-за неможливості провести адекватне знеболення в перші 15 хвилин після отримання травми.

Важливою складовою частиною нових аптечок є ефективний знеболюючий засіб буторфанола тартрат (1 мл 0,2% розчину). Цей синтетичний опіоідний анальгетик, який по своїй знеболюючій дії у декілька разів сильніше за морфін, ефективно попереджає розвиток больового шоку при отриманні травми. Препарат знаходиться в пластиковому одноразовому тюбику шприца, стерильний, і в екстремальних умовах для знеболення його можна вводити навіть через одяг потерпілого. Застосування цього анальгетика на місці аварії при важкій травмі припинить розвиток травматичного шоку і дозволить доставити потерпілого до лікувальної установи для надання спеціалізованої допомоги.

Для зупинки кровотечі окрім традиційного джгута в новій аптечці є дві кровоспинні серветки «Колетекс». Для очищення дихальних шляхів від блювотних мас або крові в аптечці передбачені спеціальні поліетиленові рукавички, а для проведення штучної вентиляції легенів - спеціальна плівка-клапан. Вона відповідає гігієнічним вимогам. При її застосуванні повністю виключений контакт людини, що надає допомогу, з блювотними масами або кров'ю потерпілого.

У аптечці № 2 додатково є набір сучасних, легких, вільно модельованих еластичних шин для іммобілізації кінцівок при травмах, а також спеціальний набір комірів для іммобілізації шийного відділу хребта при переломах. Вказані коміри і шини досить прості в обігу. Їх застосування істотно знижує ризик зсуву переломів на етапі транспортування потерпілих. Згодом це сприяє якнайшвидшому одужанню і знижує ризик інвалідності. Таким чином, до мінімуму зведені пошук і використання підручних засобів з метою іммобілізації, що дає можливість скоротити час і підвищити якість наданої невідкладної допомоги потерпілому.

Аптечки № 2 комплектуються еластичними шинами американського виробництва. У кожній аптечці нового зразка є коротка інструкція щодо застосування лікарських засобів. Таким чином, будь-яка людина, що опинилася на місці події, зможе надати першу медичну допомогу. Для цього необхідно тільки відкрити аптечку і слідувати інструкції. Всі ліки в аптечці знаходяться в 16 гніздах поліетиленового чохла, що робить користування ліками зручним, і дає можливість без зайвих втрат часу відшукати необхідний засіб.

Завжди в надзвичайній ситуації, слід оцінити необхідність першої допомоги, встановити першочергові завдання, а потім скласти план дій і виконувати його. Зрозуміло, ваші рішення можуть сильно залежати від конкретної ситуації, але, незалежно від обставин, дотримуйтеся наступних правил:

v Зберігайте спокій. Якою б серйозною не була травма або небезпечною ситуація, паніка тільки ослабить вашу здатність думати і понизить ефективність ваших дій. Крім того, при цьому ви втратите час, а в кризовій ситуації час може вирішити на користь життя або смерті.

v Уникайте непотрібного ризику. Це не боязкість. Ви не зможете нікому допомогти, якщо самі постраждаєте.

v Перш ніж діяти, подумайте ретельно і спокійно, але, по можливості, швидко.

v Постарайтеся заспокоїти і утішити потерпілих.

v З'ясуйте, чи немає інших уцілілих людей, що зберегли активність, які могли б допомогти вам справитися з ситуацією. Зокрема, пошукайте, чи немає серед уцілілих медиків або людей, досвідченіших, ніж ви.

v При оцінці наслідків нещасного випадку максимально використовуйте свої органи чуття. Питайте. Дивіться. Слухайте. Нюхайте. Потім подумайте і дійте. Попросіть потерпілого описати свої симптоми, сказати вам, що, на його думку, відбулося, і що, згідно його відчуттям, у нього не в порядку..

У приведених вище правилах простою і доступною мовою описані основні правила і порядок дій, яких повинна дотримуватися людина, що надає допомогу потерпілим.

Перша медична допомога виявляється безпосередньо на місці поразки або поблизу від нього з використанням підручних засобів надання допомоги. Своєчасно і правильно надана перша медична допомога врятовує життя потерпілому і попереджає розвиток несприятливих результатів. У разі відсутності поблизу людей потерпілий повинен сам поклопотатися про до лікарської допомоги. При організації першої медичної допомоги особливу увагу необхідно звертати на своєчасність її надання при травмах, що супроводжуються кровотечею, шоком, асфіксією, втратою свідомості, отруєнням окислом вуглецю.

У об'ємі першої медичної допомоги особливе значення набуває виконання таких заходів, як зупинка зовнішньої кровотечі за допомогою тампонади рани подушечками перев'язувального пакету, що тисне пов'язки, накладення джгута (закручування з підручних засобів), введення знеболюючих засобів, усунення асфіксії, проведення штучного дихання, непрямий масаж серця з метою відновлення серцевої діяльності, закриття ранової поверхні пов'язкою і ін.

Учбове питання 2. Правила зупинки кровотечі

Розрізняють наступні види кровотечі:

§ капілярне;

§ артеріальне;

§ венозне.

Капілярна кровотеча відбувається при пошкодженні дрібних судин. Кров сочилася по всій поверхні рани, як з губки. Як правило, така кровотеча не буває рясною. Зупиняється капілярна кровотеча накладенням тиснучої пов'язки безпосередньо на рану.

Артеріальна кровотеча визначається по яскраво-червоному, яскраво-червоному кольору крові, яка викидається з рани пульсуючим струменем, іноді у вигляді фонтану. Воно небезпечно для життя, оскільки поранений за короткий проміжок часу може втратити велику кількість крові. Тому необхідно швидко зупинити кровотечу. Найпростішим способом його зупинки є пальцьове притиснуте артерії вище за місце поранення.

Пальцьове притиснуте артерії - це тільки перша міра, яка застосовується при артеріальній кровотечі. Її можна застосовувати тільки протягом дуже короткого терміну, необхідного для підготовки до накладення джгута або закручування на кінцівці або що стерильної тисне пов'язки на інші ділянки тіла.

При артеріальній кровотечі на гомілці притискається підколінна артерія. Притиснення проводиться обома руками. Великі пальці при цьому кладуть на передню поверхню колінного суглоба, а рештою пальців нащупують артерію в підколінній ямці і притискують її до кістки.

При артеріальній кровотечі із стегна притискують стегнову артерію, яка знаходиться на внутрішній поверхні верхньої частини стегна безпосередньо під паховою складкою.

При артеріальній кровотечі з пораненого судини верхньої кінцівки притискують плечову артерію до плечової кістки у внутрішньої поверхні двоголового м'яза плеча чотирма пальцями руки. Ефективність притиску перевіряють по пульсації променевої артерії .на внутрішньої поверхні ліктьового згину.

При кровотечі з рани, розташованої на шиї, притискують сонну артерію на стороні поранення нижче за рану.

Для зупинки артеріальної кровотечі при пораненні кінцівок накладають джгути або закручування. Місця накладення кровоспинних джгутів співпадають з місцями притиску артерій.

Найбільш надійний спосіб зупинки артеріальної кровотечі з кінцівок - накладення гумового або матерчатого джгута (закручування), зробленого з підручних матеріалів: ременя, рушника і т.п.

При накладенні джгута (закручування) необхідно дотримувати наступні правила:

§ джгут (закручування) слід накладати якомога ближче до рани, що кровоточить, і більш центрально від рани по відношенню до тулуба;

§ джгут (закручування) слід накладати поверх одягу (або поверх декількох турів бинтів); накладений джгут (закручування) повинен бути добре видно, його не можна закривати одягом або бинтом;

§ затягувати джгут (закручування) належить до припинення кровотечі; надмірне затягування джгута (закручування) збільшує больові відчуття і нерідко травмує нервові стовбури; слабо затягнутий джгут (закручування) підсилює кровотечу;

§ у холодну пору року кінцівка нижче за джгут слід тепло укутати, але не можна застосовувати штучне зігрівання;

§ джгут (закручування) не можна тримати більше 1,5-2 годин, інакше може наступити омертвіння кінцівки.

Якщо після накладення джгута (закручування) пройшли 1,5-2 години, то джгут потрібно злегка і плавно ослабити, пошкоджену артерію в цей час притиснути пальцями вище за рану, а потім джгут знову накласти, але трохи вище за те місце, де він був накладений раніше.

Під джгут (закручування) обов'язково підкладають записку, в якій указується час (години, хвилини) їх накладення.

Поранених з сильною артеріальною кровотечею після накладення джгута (закручування) потрібно негайно доставити в найближчий медичний пункт або в лікарню. У дуже холодний час джгут бажано на короткий час ослабляти через кожні півгодини.

Наступним способом зупинки артеріальної кровотечі є спосіб зупинки кровотечі шляхом максимального згинання кінцівок.

Для зупинки кровотечі з ран кисті і передпліччя потрібно розташувати згорнутий з марлі, вати або тугого м'якого матеріалу валик в ліктьовий згин, зігнути руку в лікті, при цьому передпліччі щільно прив'язується до плеча.

Для зупинки кровотечі з плечової артерії валик кладуть в пахвову западину і зігнуту в лікті руку міцно прибинтовують до грудної клітки.

При кровотечі в пахвовій западині зігнуті в лікті руки максимально відводять назад і лікті зв'язують, при цьому підключична артерія притискається ключицею до першого ребра. Цим прийомом не можна користуватися при переломі кісток кінцівок.

При пошкодженні дрібних артерій, а також при пораненні грудей, голови, живота, шиї і інших місць тіла артеріальні кровотечі зупиняють накладенням стерильної тиснучої пов'язки. В цьому випадку на рану накладають декілька шарів стерильної марлі або бинта і щільно забинтовують.

Венозна кровотеча визначається по темно-червоному, вишневому кольору крові, яка витікає з рани безперервним струменем, але поволі, без поштовхів.

Така кровотеча часто може бути рясною. Для його зупинки досить накласти ту, що стерильну тугу тисне пов'язку і додати піднесене положення постраждалої частини тіла. При пошкодженні крупних вен на кінцівці накладають джгут. В цьому випадку джгут накладають нижче за рану і затягують менш туго, чим при артеріальній кровотечі.

Велике значення має правильна зупинка носової кровотечі. В цьому випадку потерпілий повинен лежати або сидіти з розстебнутим коміром сорочки, без головного убору, голова повинна бути злегка закинена назад, до ніг слід покласти грілку, на перенісся - холодні примочки.

Кровотеча з внутрішніх органів виникає унаслідок сильних ударів. Його ознаки: різка блідість особи, слабкість, частий пульс, задишка, запаморочення, сильна спрага і непритомний стан. У таких випадках треба негайно доставити потерпілого до лікувальної установи, а до цього створити потерпілому повний спокій. На живіт або до місця травми слід покласти міхур з льодом; холод звужує судини, сприяє зупинці кровотечі, без дозволу лікаря ураженому не можна давати пити.

Евакуація таких постраждалих проводиться з особливою обережністю і в першу чергу.

Учбове питання 3. Правила обробки ран і накладення пов'язки

Рани - це механічні порушення цілості шкірних покривів або слизистих оболонок. Розрізняють рани різані, колені, рубані, забиті, розтрощені, рвані, вогнепальні та інші.

Рани можуть бути поверхневими, коли ушкоджуються тільки верхні шари шкіри (садно), і глибшими, коли ушкоджуються не тільки всі шари шкіри, але і глибше лежачі тканини (підшкірна клітковина, м'язи, внутрішні органи).

Якщо рана проникає в яку-небудь порожнину грудну, черевну, черепи -- вона називається проникаючою.

Забиті, розтрощені і рвані рани, одержані в результаті ударів падаючих конструкцій і уламків стін зруйнованих будівель і споруд супроводжуються обширним крововиливом в підшкірну клітковину і в глибші тканини.

Більшість ран кровоточать унаслідок пошкодження кровоносних судин.

Перша допомога при пораненні має на меті зупинити кровотечу, оберегти рану від забруднення, створити спокій пошкодженої кінцівки.

Захист рани від забруднення і зараження мікробами краще всього досягається накладенням пов'язки. Для накладення пов'язки використовуються марля і вата, що володіє високою гігроскопічністю. Сильну кровотечу зупиняють накладенням тиснучої пов'язки або кровоспинного джгута (на кінцівці).

При накладенні пов'язки необхідно дотримувати наступні правила:

§ ніколи не слід самостійно промивати рану, оскільки при цьому в неї можуть бути занесені мікроби;

§ при попаданні в рану шматків дерева, обривків одягу, землі і т.п. виймати їх можна лише в тому випадку, якщо вони знаходяться на поверхні рани;

§ не можна торкатися поверхні рани (опікової поверхні) руками, оскільки на шкірі рук особливо багато мікробів;

§ перев'язку слід робити тільки чисто вимитими руками, по можливості протертими одеколоном або спиртом.

§ перев'язувальний матеріал, яким закривають рану, повинен бути стерильним.

§ у разі відсутності стерильного перев'язувального матеріалу допустимо використовувати чисту хустку або шматок тканини, переважно білого кольору, бажано пропрасований заздалегідь гарячою праскою;

§ перед накладенням пов'язки шкіру навколо рани потрібно протерти горілкою (спиртом, одеколоном), причому протирати слід в напрямі від рани, а потім змастити шкіру йодною настоянкою.

Перед тим, як накласти пов'язку, на рану накладають марлеві серветки (одну або декілька, залежно від величини рани), після чого рану бинтують. Бинтування звичайно проводять зліва направо, круговими ходами бинта. Бинт беруть в праву руку, вільний кінець його захоплюють великим і вказівним пальцями лівої руки.

Специфічними випадками є проникаючі поранення грудної і черевної порожнини, черепа.

При проникаючому пораненні в грудну порожнину виникає загроза зупинки дихання і летального результату для потерпілого унаслідок асфіксії (задухи).

В результаті проникаючого поранення в грудну порожнину вирівнюється зовнішній атмосферний і внутрішньочеревний тиск. При спробі потерпілого вдихнути, повітря потрапляє в грудну порожнину і легені не розправляються. У таких випадках необхідно терміново видихнути, затиснути рану рукою і заклеїти будь-яким підручним матеріалом (скотчем, упаковкою для стерильного пакету, поліетиленовим пакетом). Якщо потерпілий знаходиться без свідомості, необхідно різко натиснути на грудну клітку для імітації видиху і також заклеїти рану. У випадку необхідно виконати штучне дихання.

При проникаючому пораненні в черевну порожнину необхідно закрити рану стерильною бинтовою пов'язкою. Якщо внутрішні органи випали назовні їх не можна заправляти в черевну порожнину, а необхідно акуратно прибинтовувати до тулуба. Потерпілим з проникаючими пораненнями грудної і особливо черевної порожнини не можна давати пити.

При проникаючому пораненні черепа слід видалити осколки кісток, що стирчать, або сторонніх предметів, а рану щільно забинтувати.

Як перев'язувальний матеріал краще всього використовувати стандартні перев'язувальні пакети.

Для розтину пакету його беруть в ліву руку, правою захоплюють надрізаний край оболонки і ривком обривають склеювання. Із складки паперу дістають шпильку і закріплюють її на своєму одязі, розвернувши паперову оболонку, беруть кінець бинта, до якого пришита ватяно-марлева подушечка, в ліву руку, а в праву - бинт, що скачав, і розводять руки, бинт натягається, при цьому буде видно друга подушечка, яка може пересуватися по бинту. Цю подушечку використовують в тому випадку, якщо рана крізна, одна подушечка при цьому закриває вхідний отвір, а друга вихідне, для чого подушечки розсовують на потрібну відстань.

До подушечок можна торкатися руками тільки із сторони, поміченою кольоровою ниткою. Зворотною стороною подушечки накладають на рану. Круговими ходами бинта їх закріплюють, а кінець бинта заколюють шпилькою. У тому випадку, коли рана одна, подушечки розташовують поряд, а при ранах невеликих розмірів -- їх накладають один на одного.

Існують наступні правила накладення різних типів пов'язок.

Найпростіша пов'язка - кругова. Вона накладається на зап'ястя, нижню частину гомілки, лоб і т.д. При накладенні її бинт накладається так, щоб кожен подальший оборот його повністю закривав попередній.

Спіральну пов'язку застосовують при бинтуванні кінцівок. Спіральну пов'язку починають так само, як і кругову, роблячи на одному місці два-три обороту бинта для того, щоб закріпити його. Причому починають бинтувати з найбільш тонкої частини кінцівки. При бинтуванні по спіралях для того, щоб бинт прилягав щільно, не утворюючи кишень, після одного-двох оборотів його перевертають. Після закінчення бинтування бинт закріплюють шпилькою або кінець його розрізають по довжині і зав'язують.

При бинтуванні області суглобів стопи, кисті застосовують вісъмиподібні пов'язки, звані так тому, що при їх накладенні бинт весь час як би утворює цифру «8».

При бинтуванні рани, розташованої на грудях або на спині, застосовують так звану хрестоподібну пов'язку.

При пораненні плечового суглоба застосовують колосовидну пов'язку.

Косиночна пов'язка накладається при пораненні голови, ліктьового суглоба і сідниці.

На підборіддя, ніс, потилицю і лоб накладають пращевидну пов'язку. Для приготування її беруть шматок широкого бинта завдовжки близько 1м і з кожного кінця розрізають по довжині, середню частину залишаючи цілою, при невеликих ранах замість пов'язки можна застосовувати наклейку.

...