Безпека життєдіяльності

· принцип ненульового (прийнятного) ризику, який полягає в старанні досягти такого рівня ризику на підприємствах, які можна було б розглядати як прийнятний. Його параметри повинні бути обґрунтовані;

· принцип платні за ризик. Розмір оплати залежить від потенційної небезпеки техногенних об'єктів і є пропорційній величині можливого збитку. Ця оплата може бути розумним самообмеженням споживання суспільства. Ці засоби прямують на створення системи попередньої безпеки і підвищення оплати на виробництвах, де не забезпечується безпека (наприклад, вугільні шахти), а також на певні виплати за ризик, що повинні стимулювати проведення засобів, направлених на забезпечення безпеки;

· принцип добровільності, згідно з яким ніхто не має права відправляти людину на ризик без його згоди;

· принцип невід'ємного права кожного на здорове навколишнє середовище. Це право повинно бути гарантовано і захищено законом. Цей принцип передбачає обов'язки фізичних і юридичних осіб забезпечувати таке право і проводити свою діяльність так, щоб не задавати шкоди навколишньому середовищу;

· принцип правової забезпеченості передбачає, що всі аспекти функціонування системи захисту населення і території регламентується відповідними законами і іншими нормативно-правовими актами;

· принцип свободи інформації безпеки людини, що стосується, полягає в обліку громадської думки під час рішення питань небезпечних підприємств, що стосуються будівництва;

· принцип раціональної безпеки передбачає максимально можливе економічне обдумане зниження вірогідності виникнення надзвичайних ситуацій і пом'якшення їх наслідків;

· принцип превентивної безпеки - максимально можливе значення вірогідності виникнення надзвичайних ситуацій;

· принцип необхідної достатності і максимально можливого виконання наявних сил і засобів визначає об'єм засобів тих, що стосуються захисту населення і територій у разі надзвичайних ситуацій.

Основними принципами забезпечення безпеки життєдіяльності населення у межах чинного законодавства України є:

1) встановлення основних пріоритетів охорони навколишнього середовища;

2) визначення стратегії і тактики гармонійного розвитку виробничого і природного потенціалу на рівні:

· роботи галузей виробництва;

· рішення питань у сфері використання, поховання і регенерації відходів;

· військової діяльності і конверсії військово-промислового комплексу;

· забезпечення державної системи екологічного моніторингу;

3) формування єдиної державної системи запобігання травмуванню, захворюванню, аваріям, катастрофам і надзвичайним ситуаціям і реагування на них;

4) визначення і реалізація основних засобів тих, що стосуються збалансованого використання і відновлення природних ресурсів;

5) механізм реалізації основних напрямів державної політики України в галузі екологічній безпеці, безпеки праці і іншого за рахунок:

· розробки і впровадження системи законодавства;

· організаційних основ охоронних засобів і способів;

· впровадження економічних механізмів безпеки життєдіяльності;

· впровадження відповідної політики у сфері безпеки життєдіяльності;

· розвитку міжнародної співпраці.

Методами і засобами тих, що стосуються забезпечення безпеки життєдіяльності є:

· розробка і реалізація національних програм і концепцій в питаннях забезпечення безпеки життєдіяльності населення;

· професійна підготовка фахівців і загальна підготовка населення в питаннях безпеки життєдіяльності;

· впровадження експертного забезпечення в безпеці життєдіяльності;

· матеріально-технічне забезпечення безпеки життєдіяльності;

· розробка і впровадження інфраструктури безпеки життєдіяльності різних рівнів за регіональним принципом;

· стимулювання науково-проектних розробок, що дають можливість підвищити рівень безпеки життєдіяльності.

Система державних органів управління і нагляду за безпекою життєдіяльності

Державне управління безпекою життєдіяльності на Україні здійснюється відповідно чинному законодавству. За законодавством загальнодержавні завдання і функції управління покладені:

· Кабінет Міністрів України;

· Державний комітет України з нагляду по охороні праці;

· Міністерство Охорони здоров'я України;

· Міністерство внутрішніх справ України;

· Міністерство охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки;

· Міністерство праці і соціальної політики України;

· Міністерство в питаннях надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

· Міністерство статистики України;

· Держстандарт України.

Питаннями безпеки життєдіяльності по певних напрямах займаються також:

· Прокуратура України;

· Міністерство юстиції;

· Судові органи при порушенні і розгляді відповідних кримінальних або суспільних суднових справ.

При Кабінеті Міністрів України створено Національну Раду з питань безпеки життєдіяльності населення.

Основними завданнями, що вирішує Національна Рада, є:

· Розробка і здійснення засобів побудови цілісної системи державного управління безпеки життєдіяльності;

· Організація і забезпечення контролю за виконанням законодавчих актів і рішень Уряду України;

· Розробка Національної програми і законопроектів, пов'язаних з реалізацією державної політики у сфері безпеки життєдіяльності населення;

· Координація діяльності центральних і місцевих органів державної виконавчої влади у сфері охорони життя і інше.

Державний комітет України з нагляду за охороною праці реалізує політику у сфері охорони праці, здійснює - Держнагляд.

Міністерство охорони здоров'я України є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади, який здійснює управління, нагляд і контроль за виконанням санітарного законодавства і забезпеченням охорони здоров'я працівників і епідеміологічного благополуччя населення.

Міністерство праці і соціальної політики України здійснює державну експертизу умов праці, контроль за якістю проведення атестації робочих місць, встановлює їх відповідність чинним нормативним актам з охорони праці.

Міністерство внутрішніх справ Україні здійснює державне управління у сфері пожежної, а також безпеки автомобільного руху у межах своїх повноважень.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки є спеціально уповноваженим державним органом управління у сфері ядерної безпеки.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи забезпечує реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту, запобігання, реагування та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру.

Прокуратура України здійснює вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів про безпеку життєдіяльності.

У інших міністерствах і центральних органах державної виконавчої влади створюються і працюють відповідні управління, відділи або служби, які здійснюють державне управління охороною праці на галузевому рівні.

Учбове питання 3. Регіональна система управління безпекою життєдіяльності

Регіональна політика у сфері управління безпекою життєдіяльності може передбачати:

1. Встановлення безпеки шляхом відновлення її структур (служб) на всіх рівнях держадміністрацій і підприємствах;

2. Визначення чинників, які формують політику регіону;

3. Визначення змісту і розвитку взаємодій, відповідно чинникам, які формують політику регіону;

4. Відтворення взаємозв'язків між регіональною (РСУБЖ) і державною системою управління життєдіяльності;

5. Встановлення взаємодії між суб'єктом (обласною держадміністрацією) і об'єктом (підприємствами) управління.

Регіональна політика у сфері безпеки життєдіяльності є одним з напрямів рішення проблем соціального управління на регіональному рівні.

Зміст політики дає зосереджене, концентроване уявлення про вірогідне використання шляхів і можливостей регіону, його ресурсів, кадрового і наукового потенціалу з одночасним застосуванням сучасних управлінських методів, технологій, рішень, дій з метою реалізації певних можливостей в справі соціального управління.

Встановлення відповідної регіональної політики у сфері управління безпекою життєдіяльності є визнаною необхідністю переходу до формування ринкових відносин, які мають потребу у впровадження заходів, адекватних сучасному положенню у формуванні інститутів влади і підприємницької діяльності. Основним завданням регіональної політики є розробка, встановлення сьогодення і облік прогнозу подальшого розвитку регіонального управління безпекою життєдіяльності відповідно розвитку підприємницької діяльності як взагалі в регіоні, так і безпосередньо в напрямах, які є складеній безпеці.

Зміст політики відтворюють:

а) чинники:

-- стратегічні;

-- соціальні;

-- організаційної діяльності;

-- прогнозні;

-- оптимізації;

-- що визначають стан невиробничого травматизму і ін.

б) склад напрямів (основних), за якими розвивається РСУБЖ:

-- нормативно-законодавче забезпечення;

-- організація робіт в РСУБЖ;

-- освіта;

-- наукове забезпечення;

-- навчання і пропаганда;

-- матеріально-технічне забезпечення;

-- профілактичне забезпечення і інше;

в) облік взаємодій між державною і регіональною СУБЖ:

-- інтеграція однієї системи в іншу;

-- розробка комплексних рішень;

-- уточнення змісту заходів і засобів при рішенні конкретних ситуацій, які характерні для державної і регіональної систем управління.

6.4.2. Структури органів, які реалізують регіональну систему управління безпекою життєдіяльності За діючим "Законом України про охорону роботи" і іншими, завдання з управління безпекою життєдіяльності на регіональному рівні покладені на місцеві державні адміністрації і ради народних депутатів, які:

-- реалізують державну політику у області безпеки життєдіяльності;

-- розробляють регіональну політику у області безпеки життєдіяльності у межах своєї компетенції відповідно державній політиці в цих напрямах;

-- формують за участю профспілок програми заходів щодо питань безпеки, гігієна роботи і виробничого середовища, яка має міжгалузеве значення;

-- організують з потреби регіональні аварійно-рятівні формування;

-- здійснюють контроль за виконанням нормативних актів по безпеці життєдіяльності;

-- складають з потреби відповідні фонди.

З метою виконання управлінських функцій місцеві органи створюють відповідні структурні підрозділи -- служби охорони роботи, екологічної безпеки, цивільної оборони і інше в місцевих державних адміністраціях і міських виконавчих радах. Служба безпеки життєдіяльності є структурним підрозділом місцевого органу виконавчої влади, яка виходить за наказом голови державної адміністрації.

Свою діяльність певні служби направляють на роботу з підприємствами, установами і організаціями, які розташовані у межах відповідних територій, але, перш за все, з тими, які належать до сфери управління державної адміністрації, підприємств недержавної форми власності.

Координацію робіт певних служб, обласних, міських Київською і Севастопольською держадміністрацією здійснюють відповідні структурні підрозділи органів нагляду і Міністерства, до складу яких вони належать. Відповідно, вказані служби обласних, міських Київської і Севастопольської державних адміністрацій здійснюють методичне керівництво роботою служб районних державних адміністрацій, розглядають уявлення і погоджують призначення керівників цих служб, розглядають питання утворення регіональних фондів.

Структура служб безпеки життєдіяльності залежить від специфіки конкретного регіону -- адміністративного розподілу регіону; специфічних особливостей структурних одиниць регіону; географічної і природної характеристики; наявність копалин, водосховищ, річок; насиченості підприємствами (з державною і недержавною формами власності); наявність наукового потенціалу, ВНЗ, коледжів і др.; а також відповідної інфраструктури; зв'язки і сформовані відносини, які склалося в практиці діяльності між адміністративними одиницями регіону.

З метою здійснення координації всіх робіт для забезпечення безпеки життєдіяльності населення регіонів, при обласних державних адміністраціях створеної обласної ради з питань безпеки життєдіяльності населення.

Під час рішення всіх питань, пов'язаних з управлінням безпекою життєдіяльності в регіоні, відповідні структурні підрозділи (що займаються питаннями безпеки життєдіяльності) постійно, в міру необхідності, взаємодіють з іншими підрозділами держадміністрації. Таким чином здійснюється управління і нагляд за безпечною життєдіяльністю населення в регіоні. На обласному рівні до них належать обласне територіальне управління Державного департаменту з нагляду за охороною праці, експертно-технічні центри Державного департаменту з нагляду за охороною праці, обласна державна інспекція пожежного нагляду, обласна санітарно-епідеміологічна станція, обласна державна автоінспекція, обласне управління екологічної безпеки, державна експертиза умов праці, обласна інспекція державного нагляду за станом сільськогосподарських машин, обласне статистичне управління соціального захисту населення, центр стандартизації і метрології, рятувально-водолазна станція, обласна рада профспілки і інше.

Тема 11. Корпоративна безпека

11.1 Основи корпоративної безпеки

Учбове питання 1. Основи корпоративної безпеки

Поняття «корпоративна безпека» («безпека підприємства») досить багатогранне, і полягає в забезпеченні стану стабільної життєдіяльності, при якому забезпечується реалізація основних інтересів, захист підприємства від внутрішніх і зовнішніх погроз і чинників, що дестабілізували.

Воно включає безліч елементів, що становлять, серед яких:

· забезпечення безпечної і стабільної діяльності підприємства і його співробітників;

· проведення роботи по виявленню існуючих і потенційних погроз, посягань на репутацію, імідж і власність підприємства;

· реалізацію програм, направлених на локалізацію і усунення погроз, розробка планів по зменшенню втрат від їх наслідків;

· роботу з персоналом і формування «фірмового» патріотизму;

· розробку стратегій виживання в конкурентному середовищі;

· віднесення інформації до категорій інформації з обмеженим доступом і організацією роботи з такою інформацією, а також інші елементи.

Цілі забезпечення корпоративної безпеки:

· захист законних прав підприємства, його структурних підрозділів і персоналу;

· збереження і ефективне використання всіх видів ресурсів;

· виключення можливості отримання збитків;

· підвищення іміджу підприємства і зростання прибутку.

Завдання забезпечення корпоративної безпеки:

· своєчасно виявляти і усувати погрози підприємству і його персоналу, фінансовим і матеріальним ресурсам;

· створювати надійний режим охорони;

· організовувати захист інтелектуальної власності підприємства;

· навчати персонал і сформувати «фірмовий» патріотизм;

· розробити методику віднесення інформації до категорії з обмеженим доступом і інших інформаційних ресурсів до різних рівнів доступності.

· організовувати взаємодію з державними і правоохоронними органами;

· створювати систему, що дозволяє максимально забезпечити відшкодування і локалізацію збитку, що завдається, від неправомірних дій зловмисників і конкурентів;

Принципи забезпечення корпоративної безпеки:

Законність -- розробка системи безпеки на основі і відповідно до чинного законодавства України і нормативних актів по безпеці підприємства.

Самостійність і відповідальність -- діяльність підрозділу безпеки повинна повною мірою забезпечувати захист, і вся відповідальність за належне забезпечення безпеки підприємства лежить на ньому.

Економічна доцільність -- необхідно, щоб ефективність роботи системи безпеки була вища за її вартість.

Обґрунтованість -- всі заходи безпеки повинні проводитися з використанням досягнень науки і техніки, забезпечувати надійний захист на заданому рівні безпеки.

Комплексність -- забезпечення взаємозв'язаної системи безпеки всіх ресурсів підприємства (інформаційні, людські, матеріальні і ін.) і здібність системи до розвитку і вдосконалення.

Своєчасність -- всі дії системи безпеки повинні носити той, що попереджує характер, а постановка завдань по забезпеченню безпеки повинна проводитися на ранніх стадіях розробки системи безпеки на підставі аналізу моделі погроз, конкурентів, обстановки, об'єктів захисту.

Безперервність -- головний принцип безпеки, що має на увазі взаємодоповнюючий перелік заходів протягом всього часу функціонування системи безпеки.

Активність -- використання активних заходів захисту власних інтересів з використанням нестандартних форм і способів захисту.

Координація і взаємодія -- організація взаємодії між всіма підрозділами підприємства і здійснення єдиного керівництва процесом безпеки підприємства, організація взаємодії з державними і правоохоронними органами.

Спеціалізація -- використання для забезпечення безпеки спеціалізованих організацій, що мають відповідні ліцензії і досвід практичної роботи по даному напряму.

Централізація управління -- керівництво безпекою підприємства повинне знаходитися в руках першого керівника, а функціонування системи безпеки повинне відбуватися за наперед певними функціональними і методологічними принципами.

Учбове питання 2. Джерела загрози безпеки об'єкту економіки

Перш ніж говорити про організацію системи безпеки підприємства, необхідно в першу чергу визначити перелік основних погроз бізнесу. Ми живемо в складний час, коли погіршення криміногенної обстановки в країні дає підставу вважати, що тенденція ускладнення оперативної обстановки навколо підприємств в найближчому майбутньому збережеться. Тому необхідно наперед визначити, що може загрожувати бізнесу, з якого боку може йти ця загроза, від чого особисто ви можете постраждати.

У системі безпеки бізнесу одне з основних місць займає забезпечення безпеки персоналу і особистої безпеки керівника, оскільки саме люди є головною цінністю, без якої неможливе функціонування і розвиток підприємства.

У системі забезпечення безпеки особи виділяють:

* об'єкти погроз (особа керівника, члени сім'ї, особисте майно і ін.);

* форму загрози (грабіж, вбивство, насильство, образа і ін.);

* джерела погроз (злочинці, хулігани, конкуренти і ін.);

* об'єкт посягань (свобода, майно, життя, документи і ін.);

* місце перебування, в якому загроза найбільш вірогідна (будинок, офіс, кабінет, транспорт і ін.);

* напрями захисту (фізична, юридична і ін.);

* засоби захисту (технічні пристрої, автомобіль, охорона і ін.).

На базі всього викладеного можна виділити основні категорії об'єктів, що потребують захисту:

персонал і керівництво підприємства, що мають доступ до секретів підприємства і його комерційної таємниці;

фінансові кошти підприємства;

матеріальні ресурси підприємства (будівлі, майно і ін.);

інформаційні системи підприємства (локальні комп'ютерні мережі, автоматизовані системи управління, засобу зв'язку і ін.);

інформаційні ресурси підприємства (документи, бази даних і інша конфіденційна інформація);

система технічного захисту інформації (використовувані прилади і пристрої, програмне забезпечення, ключі, паролі і ін.);

система охорони і режиму (зведення про пости, чисельності охорони, укомплектованості охорони спецзасобами і ін.).

При організації системи безпеки підприємства необхідно в першу чергу приділяти увагу плануванню заходів щодо забезпечення безпеки, тобто де вони здійснюватимуться, хто буде привернутий ним, протягом якого часу вони здійснюватимуться, з ким і як буде організована взаємодія, який бажаний результат від проведення всіх заходів щодо забезпечення безпеки повинен бути досягнутий і як мінімізувати втрати при збоях в роботі системи безпеки.

Сучасна економічна безпека будь-якої країни - це загальнонаціональний комплекс заходів, направлених на постійний і стійкий розвиток і вдосконалення економіки країни, яка обов'язково передбачає механізм протидії погрозам, кримінологій злочинних структур.

Термін «економічна безпека» вперше з'явився в 70-і роки, коли представники Західної Європи виступили за використання економічних методів забезпечення національної безпеки. Тоді і було визначене головне завдання економічної безпеки - збереження і зміцнення позицій в світовій економічній системі.

Розглянемо два основні поняття, що стосуються економічної безпеки.

Економічна розвідка - сфера таємної діяльності з збору, аналізу і використанню особливо цінної інформації, яка охоплює всі сфери ринкової економіки.

Головна мета економічної розвідки - забезпечення конкурентної переваги, що є найважливішою умовою досягнення успіху в ринковій економіці.

Економічна розвідка включає стратегічні і тактичні плани, які визначають характер і проведення окремих її видів, наприклад:

складна міжнародна гра під назвою «співпраця-конкуренція», якою активно займаються близько 500 найбільших в світі промислових груп;

конфронтація, що супроводжується переговорами, між основними економічними блоками;

національні інтереси різних країн, що практично не докладають анінайменших зусиль до діалогу між собою;

міжрегіональна стратегія держав, більш менш вільна від опіки центрального правління;

області мовного впливу і етнічна діаспора.

Найбільший інтерес для економічної розвідки складають:

науково-дослідні і конструкторські роботи;

фінансові операції компаній, фінансування ними проектів, інвестиційна політика;

особливості технологічного процесу, результати досліджень;

маркетинг, зокрема: режим постачань, список замовників, кон'юнктура ринку, відомості про укладені угоди, звітах про реалізацію продукції;

організація виробництва;

комерційна філософія керівників фірм-конкурентів, стратегія їх бізнесу і ін.

Економічна розвідка підрозділяється на три складові:

Макроекономічна розвідка.

Економічна контррозвідка.

Мікроекономічна розвідка.

Макроекономічна розвідка - це збір інформації тієї, що включає:

тенденцію економічного розвитку зарубіжних держав;

енергетичні і сировинні ресурси;

розроблені за межею технології;

стан галузевих і регіональних ринків;

діяльність значних корпорацій миру;

функціонування фінансових систем і ін.

Головною особливістю макроекономічної розвідки є несподіваний факт - значна її частина здійснюється цілком легально, і по своєму сенсу вона нагадує науково-дослідну роботу.

Економічна контррозвідка забезпечує запобігання можливості добування іноземними фірмами і спецслужбами торговельно-економічних і технологічних таємниць, які мають значну цінність.

Мікроекономічна розвідка, яка ведеться державними службами на користь промислових корпорацій в боротьбі з іноземними конкурентами, є делікатнішим напрямом в діяльності розвідувальних служб. Це сфера глобального бізнесу, тому для такої діяльності потрібні співробітники з досвідом роботи у області бізнесу і фінансів. Для них створюють, так звані, глибокі прикриття в транснаціональних корпораціях, фірмах і компаніях, їх представництвах за кордоном.

Окрім традиційних методів розвідки застосовуються і що різноманітні дестабілізували методи:

компрометація фірм;

проникнення і дезинформація;

торпедування крупних контрактів;

доктрина "наведення мостів".

Компрометація фірм. Найчастіше приватні розвідувальні структури готують компрометуюче досьє на промислові групи або окремі фірми з метою продажу його конкурентам.

Проникнення і дезинформація. Даний метод характеризується прагненням проникнути в державні або приватні структури з метою одержати надійне прикриття для своєї незаконної діяльності. Для проникнення в стратегічні галузі промисловості використовується метод участі акціонерів зацікавленої країни в загальній долі капіталу на той або інший проект стратегічного призначення. Може також практикуватися збір даних консультаційними фірмами, для чого розсилаються анкети, в які включаються пункти, відповіді на які можуть відкрити секрет виробництва продукції.

Для дезинформації може також використовуватися міжнародна мережа Іnternet, куди спеціально, з певною метою, можуть заноситися помилкові технологічні дані.

Торпедування крупних контрактів. Цим методом користуються великі корпорації за участю уряду для укладення вигідних контрактів з іншою країною (або перехоплення потрібного контракту, який повинні були укласти певні країни), знаходячи для цього слабкі безвихідні сторони, такі наприклад, як вимогу негайно погасити заборгованість і т.п.

У французькому журналі «Національна, оборона» генерал Пішо-Дюкло поділився такою думкою: «Існує невидимий фронт, на якому програють або беруть перемоги в баталіях за великі контракти».

Доктрина "наведення мостів" - це ефективний інструмент ведення «агресивної економічної політики» по відношенню до конкретної країни. Суть цього методу полягає в наданні гуманітарної і іншої допомоги з метою широкомасштабного проникнення в країну. При цьому основний упор робиться на підключення до програм допомоги науковим інститутам, які займаються опитом громадської думки, економічними і соціальними дослідженнями. Це допомагає одержати чіткіше уявлення про політичні і економічні процеси в країні, її інтелектуальних, виробничих і сировинних ресурсах, місткості ринків збуту, а також налагодити потрібні контакти і робити вплив осіб, що володіють цінною інформацією.

Даний метод передбачає:

відвідини підприємств (фірм) з метою обміну досвідом і закупівлі продукції, під час яких встановлюються неформальні контакти з керівниками даних підприємств;

спеціальна зміна повістки ділових переговорів з постановкою питань, які виходять за рамки раніше узгодженої програми;

включення, іноді в останню мить, до складу делегації нових осіб, про яких раніше не наголошувалося і інше.

Особливу цікавість виявляють іноземні спецслужби до торгових делегацій, які ведуть переговори на міждержавному рівні. Використовують вони і консультаційні фірми, маючи можливість таким чином одержувати поштою або по телефаксу потрібну оглядову інформацію.

Широкі потенційні можливості для ведення економічної розвідки відкриває практика створення спільних підприємств. Це надає можливість іноземним співробітникам мати доступ до важливої інформації. А розвиток електронних інформаційних технологій значно розширює можливість отримання цінної інформації через: прослуховування телефонних розмов, зняття інформації з факсів і портативних комп'ютерів і т.п.

Економічна розвідка, як сфера таємної діяльності по збору, аналізу, збереженню і використанню особливо цінної конфіденційної інформації, охоплює всі сфери ринкової економіки. Збитки від економічної розвідки, наприклад, в банківській сфері, складають в світі 30 відсотків від всіх втрат, які несуть банки.

Промислове шпигунство

Шпигунство - це цілеспрямована діяльність по збору відомостей, що цікавляться, які можуть нанести протилежній стороні певні втрати, і кваліфікується законодавчими органами протилежної сторони як злочинна.

Характерні особливості діяльності промислового шпигунства:

Оволодіння ринками збуту.

Підробка товарів.

Дискредитація або усунення конкурентів.

Перепродаж фірмових секретів.

Зрив переговорів по контрактах.

Шантаж окремих осіб.

Створення умов для підготовки і проведення терористичних і диверсійних акцій.

Особливу загрозу для об'єктів економіки представляють такі підривні акції, як: постачання наперед неякісної, застарілої продукції і дії, які створюють передумови для виникнення аварій, надзвичайних ситуацій, масових отруєнь і т.п.

Із зростанням інфляції, посиленням конкуренції і соціальної напруги в світі промислове шпигунство активізується і засобів на його ведення, як правило, не жаліють. Причетними до його ведення є недержавні організації і приватні особи.

Як свідчить практика, недержавні організації, які займаються промисловим шпигунством, виявляють найбільшу зацікавленість в таких питаннях:

маркетинг і стратегія цін;

технічна специфікація існуючої і перспективної продукції;

умови контрактів;

перспективні плани розвитку виробництва;

фінансовий стан об'єкту;

умови продажу або злиття об'єктів;

організаційна структура об'єкту;

найважливіші елементи систем безпеки, кодів і процедур доступу до інформаційних мереж і центрів.

Для добування потрібної інформації вищезазначені організації користуються спеціальними формами і методами, наприклад:

завуальовані питання фахівцям конкурента;

обманне запрошення на роботу фахівців, які працюють у конкурента, з пропозицією заповнити тест із спеціально підібраними питаннями;

обманні переговори з представником конкурента про придбання товарів або ліцензії і, після отримання необхідної інформації, відмова від предмету переговорів;

безпосереднє таємне спостереження за об'єктом, яким може бути фахівець, відділ або установа;

використання професійних агентів для отримання інформації;

посягання на власність конкурента;

підкуп співробітників з ключових відділів конкурента;

засилання агентів до службовців або фахівців конкурента;

підслуховування розмов конкурента;

викрадання креслень, зразків, документів;

шантаж і різноманітні способи тиску;

незаконне отримання інформації через корумповані елементи у владних структурах.

Ведеться промислове шпигунство за допомогою різноманітних технічних засобів:

спеціальна звукозаписна апаратура;

прилади для зняття інформації з телефонних ліній зв'язку;

міні-радіовкладки;

апаратура для зняття інформації з вікон за допомогою лазерних випромінювачів;

навідні мікрофони;

спеціальні системи спостереження і передачі відеозображення;

спеціальна фотоапаратура;

прилади спостереження;

прилади нічного бачення;

Величезна маса комерційної інформації зберігається в електронних базах даних, які також є об'єктом промислового шпигунства.

Злочинні нашарування в жорстокій боротьбі за прибуткові сфери і території країн проникають в структури влади і управління, втягують в свою діяльність державний апарат.

Найактивніше промисловим шпигунством займаються транснаціональні корпорації (ТНК). Фахівці вважають, що на сьогодні в світі не менше 55 тисяч транснаціональних корпорацій, які мають близько 170 тисяч філіалів. Триста значних транснаціональних корпорацій контролює близько 25 відсотків всіх активів, з них сто найбільших в 1990 році володіли активами на загальну суму 3,1 трильйонів доларів.

У розвідувальній діяльності транснаціональних корпорацій використовуються всі види шпигунства, починаючи з науково-технічного і кінчаючи політичним. Особливе місце в цій сфері належить зарубіжним філіалам, які володіють розвідувальною мережею "інформаторів" по всій країні перебування і колосальними фінансовими можливостями.

Окрім інформації про діяльність фірм, банків, організацій і іншого, спецслужби транснаціональних корпорацій збирають дані на видних політичних діячів, як своєї країни, так і країн, де знаходяться філіали ТНК, з метою зробити на них тиск ради своїх інтересів. З цією ж метою ведеться робота по складанню досьє на провідних фахівців і менеджерів фірм-конкурентів, а спеціальні служби крупних корпорацій ведуть пошук, вивчають і переманюють талановитих учених з різних країн.

Учбове питання 3. Система забезпечення корпоративної безпеки об'єкту економіки

Погрози безпеки, кримінології, об'єктам економіки мають досить широкий і різносторонній по сенсу діапазон. Вони підривають не тільки економічну стабільність окремого об'єкту, але і загрожують безпеці країни в цілому.

Метою системи забезпечення безпеки об'єкту економіки є його захист від посягання злочинних структур, що дозволяє даному об'єкту надійно зберігати і ефективно використовувати свій матеріальний, фінансовий і кадровий потенціал.

До основних завдань системи забезпечення безпеки об'єкту економіки відносяться:

захист законних прав і інтересів об'єкту і його співробітників;

захист співробітників об'єкту від насильницьких посягань;

збереження матеріальних цінностей і відомостей, які містять комерційну таємницю;

фізична і технічна охорона будівель, споруд, території і транспортних засобів об'єкту;

збір, аналіз, оцінка і прогнозування даних, які характеризують обстановку на об'єкті;

вивчення партнерів, клієнтів і конкурентів;

своєчасне виявлення і недопущення проникнення на об'єкт структур промислового шпигунства, організованої злочинності і окремих осіб з протиправними намірами;

протидія технічному проникненню із злочинними намірами;

виявлення, попередження і припинення можливої протиправної або іншої негативної діяльності співробітників об'єкту.

Правова основа організації і функціонування системи безпеки підприємства

На сьогодні можна визначити наступні аспекти, регулюючі діяльність по забезпеченню безпеки підприємства:

1. Закони України:

«Про підприємства в Україні»

«Про підприємництво»

«Про інформацію»

«Про захист інформації в автоматизованих системах»

«Про захист від недобросовісної конкуренції»

«Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції»

«Про власність»

«Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»

«Про охорону прав на промислові зразки»

«Про державну таємницю».

Кримінальний кодекс України, Цивільний кодекс України, Кодекс законів про працю в Україні.

Ухвали Кабінету Міністрів України:

№ 611 від 16.03.93 р. «Про перелік відомостей, що не становлять комерційну таємницю»

№ 1020 від 03.07.98 р. «Про порядок ліцензування підприємницької діяльності».

4. Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на надання послуг з охорони колективній і приватній власності, монтажу, ремонту і профілактичному обслуговуванню засобів охоронної сигналізації.

5. Інструкція про умови і правила здійснення підприємницької діяльності за поданням послуг з охорони колективній і приватній власності, монтажу, ремонту і профілактичному обслуговуванню засобів охоронної сигналізації.

6. Внутрішні документи підприємства:

Статут;

Правила трудового розпорядку;

Колективний договір;

Посадові обов'язки персоналу;

Концепція діяльності служби безпеки підприємства;

Положення про службу безпеки підприємства і ін.

Від того, наскільки чітко будуть викладені у внутрішніх документах підприємства його право на безпеку, комерційну таємницю, організацію захисту інформації і ін., безпосередньо залежать можливості по організації його безпеки. Створення служби безпеки тільки допоможе в цьому процесі, але не стоїть сподівається на миттєвий результат, оскільки це просто не можливо. По-справжньому надійна система безпеки формується впродовж тривалого періоду часу, при цьому задіяні значні людські і фінансові ресурси.

Склад і структура служби безпеки підприємства

На сьогодні реалізація заходів щодо забезпечення безпеки підприємства можлива декількома шляхами:

створення власної служби безпеки;

укладення договорів на забезпечення безпеки підприємства з недержавними службами безпеки;

* укладення договорів на забезпечення безпеки підприємства з державними органами, що надають послуги із забезпечення безпеки бізнесу;

* комбінований спосіб (використання власної служби безпеки спільно з державними і недержавними структурами, що надають послуги із забезпечення безпеки бізнесу).

Остаточне рішення ухвалюється керівником підприємства, виходячи з конкретних завдань по забезпеченню безпеки підприємства, фінансових можливостей і інших чинників.

На підставі наявного досвіду по організації системи безпеки можна запропонувати використання комбінованого способу, коли повною мірою поєднуються можливості державних і недержавних підприємств, що працюють на цьому ринку.

Форма, склад і структура служби безпеки підприємства можуть бути достатньо різноманітними, оскільки вони залежать від:

* форми організації і структури конкретного підприємства;

* напрямів діяльності підприємства і масштабів діяльності;

* форми власності на майно;

* об'єму фінансування заходів щодо безпеки і інших чинників.

До складу служби безпеки входять різноманітні підрозділи і фахівці. Приведена структура може змінюватися залежно від чинників, вказані раніше, але головне - це раціональний підхід при створенні служби безпеки.

Не стоїть за рахунок одних підрозділів збільшувати чисельність інших. При великій кількості співробітників в одному підрозділі порушується «золоте» правило менеджменту персоналу, яке свідчить, що керівник певного рівня ефективно управляє 8-10 підлеглими. Інакше підрозділ може перетворитися на некеровану структуру.

Керівник служби безпеки повинен бути не тільки хорошим фахівцем, бути на хорошому рахунку у керівництва підприємства, але і мати сильний вплив на підлеглих. При підборі кадрів в службу безпеки підприємства слід дотримуватися наступних рекомендацій:

вік від 30 до 50 років;

відсутність шкідливих звичок і захоплень (алкоголь, азартні ігри і ін.);

хороша психологічна і фізична підготовка;

досвід роботи по управлінню діяльністю підрозділу не менше 5 років;

особисті рекомендації декількох співробітників, що користуються довірою і пошаною;

достатній рівень знань;

бажання самоудосконалення і інші позитивні якості.

Не треба думати, що можна знайти готового висококваліфікованого фахівця для служби безпеки підприємства. В більшості випадків ефективна робота співробітника буде помітна тільки через декілька місяців, оскільки є певна специфіка роботи.

Згідно світовій практиці, співробітники служби безпеки підприємства найменше схильна текучість кадрів, тому необхідно формувати по-справжньому згуртований колектив.

Програмні питання для вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності»

1. Основні поняття й визначення теоретичних основ БЖД

2. Основні цілі й завдання БЖД

3. Концепція БЖД в Україні

4. Концепція ООН про стійкий розвиток людства

5. Методологічні основи БЖД

6. БЖД - інтегральна наука

7. Основні положення теорії ризику

8. Методика прогнозування можливості виникнення негативних факторів

9. Теорія катастроф

10. Методи й способи визначення ризику

11. Принципи забезпечення БЖД

12. Людина - відкрита біоенергетична система

13. Здоров'я людини, як медико-біологічна й соціальна категорія, гомеостаз

14. Шляхи реалізації захисних здатностей організму людини

15. Екстремальні ситуації - як ситуації багатофакторних небезпек

16. Фізіологічна надійність людини

17. Поняття про аналізатори й механізм сприйняття інформації

18. Характеристики аналізаторів людини

19. Підвищення життєдіяльності при впливі негативних факторів навколишнього середовища.

20. Вплив науково-технічного прогресу на здоров'я людини

21. Імунітет, адаптація і їхня роль у БЖД людини

22. Світогляд і мораль людини як визначальні фактори особистої безпеки

23. Психологічні особливості людського організму

24. Вплив характеру й темпераменту людини на його безпеку

25. Типові моделі психологічних реакцій людей у випадку екстремальних ситуацій

26. ВОЗ про поняття «здоров'я» людини

27. Показники індивідуального здоров'я й здоров'я колективу

28. Фактори формування здоров'я і його прогноз

29. Причини появи шкідливих звичок і їхня профілактика

30. Методика вивчення фізичного здоров'я людини

31. СНІД і його профілактика

32. Зовнішнє середовище й середовище перебування життєдіяльності людини

33. Характеристика природного, побутового й виробничого середовища

34. Внесок Вернадського в розвиток науки про «ноосферу»

35. Класифікація негативних факторів середовища життєдіяльності

36. Характеристики негативних факторів середовища життєдіяльності

37. Негативні фактори й способи попередження їхнього негативного впливу

38. Нові небезпеки НТП

39. Аварії й катастрофи, їхні причини й наслідки

40. Класифікація НС

41. Землетруси й ударна хвиля, їхній вплив на людину й навколишнє середовище

42. Пожежа і його наслідки для людини й навколишнього середовища

43. Правила поведінки й гасіння пожежі

44. Вогнегасники, їхні можливості й способи використання

45. Характеристика радіоактивного випромінювання, його вплив на людину й навколишнє середовище

46. Дози опромінення, їхньої характеристики

47. Характеристики НХР і ОР

48. Класифікація НХР і ОР

49. Токсичність і її характеристики

50. Види забруднювачів продуктів харчування

51. Застосування пестицидів у сільському господарстві й побуті

52. Важкі метали й радіонукліди в продуктах харчування

53. Криміногенна ситуація, найбільш характерні випадки її прояву

54. Безпека в побуті

55. Стан і динаміка розвитку прояву тероризму

56. Юридичні документи, які підтверджують права й границі самооборони

57. Основи корпоративної безпеки

58. Конкуренція, економічна війна і її наслідки

59. Економічна розвідка й промислове шпигунство, їхні завдання й об'єкти

60. Перша медична допомога при порятунку життя й здоров'я потерпілого

61. Методика проведення штучного дихання

62. Перша допомога при кровотечах

63. Види отруєнь і методика надання першої допомоги

64. Перша допомога при переломах і вивихах

65. Перша допомога при опіках і обмороженнях

66. Перша допомога при приступах бронхіальної астми, алергійної реакції й ін.

67. Медична аптечка. Використання підручних матеріалів при наданні першої медичної допомоги

68. Сутність правового забезпечення БЖД

69. Державні законодавчі акти в області БЖД

70. Нормативні документи в області БЖД

Список літератури

1. Безопасность жизнедеятельности: Учебник для вузов / Под общ.ред.С.В.Белова. - 2-е изд.,испр. и доп. - М.: Высш.шк., 1999. - 448с.

2. Безопасность жизнедеятельности: Учеб.пособие, Ч.1 / Под ред.Э.А.Арустамова. - М. : Маркетинг, 1998. - 248с.

3. Безопасность жизнедеятельности: Учебник для вузов / К.З. Ушаков, Н.О. Каледина,Б.Ф.Кирин,М.А.Сребный; Под ред. К.З. Ушакова, МГГУ. - М.: Изд-во МГГУ, 2000. - 430с.

4. Безопасность жизнедеятельности: учебник для среднего профессионального образования / С.В. Белов, В.А. Девисилов, А.Ф. Козьяков и др.; Под общ. ред. С.В. Белова. - М.: Высшая школа, 2000. - 343с.

5. Безопасность жизнедеятельности: Учебное пособие для вузов / Т.А. Хван, П.А. Хван . - Ростов н/Д.: Феникс, 2000. - 352с.

6. Безопасность жизнедеятельности: Словарь-справочник / Ф.В. Кармазинов, О.Н. Русак, Гребенников С.Ф., Осенков В.Н.; Под общ.ред. С.Ф. Гребенникова, Междунар.акад.наук экологии и безопасности жизнедеятельности . - СПб. : Лань, 2001. - 304с.

7. Безопасность жизнедеятельности / Авт.-сост. И.Н. Кузнецов. - М.: Изд-во деловой и учебной лит-ры; Минск: Амалфея, 2002. - 464с.

8. Безопасность жизнедеятельности: Учебник для вузов / Л.А. Михайлов, В.П. Соломин, А.Л. Михайлов и др.; Под ред. Л.А. Михайлова. - СПб.: Питер, 2006 . - 302с.

9. Безопасность жизнедеятельности: учебник для вузов / Э.А. Арустамов, А.Е. Волощенко, Г.В. Гуськов и др.; Под ред. Э.А. Арустамова . - 5-е изд., перераб. и доп. - М.: Изд.-торговая корпорация "Дашков и К", 2003. - 496с.

10. Безопасность жизнедеятельности: учебное пособие для вузов / А.В. Маринченко. - 2-е изд., доп. и перераб. - М.: Изд.-тор. корпорация "Дашков и К", 2008. - 360с.

11. Безопасность жизнедеятельности: Научно-практ. и учеб.-метод. журн. - М.: "Новые технологии" (Россия) .

12. Демиденко Г.П. и др. Защита объектов народного хозяйства от оружия массового поражения. Справочник. К.: 1987 (1989).

13. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для студ.ВЗО України 1-1V рівнів акредитації / Є.П. Желібо, Н.М. Заверуха, В.В. Зацарний; За ред. Є.П. Желібо, В.М. Пічі . - К.: Новий Світ-2000, 2001 . - 320с.

14. Безпека життєдіяльності: Навчальний.посіб. / Ю.О. Чирва, О.С. Баб'як . - К.: Атіка, 2001. - 304с.

15. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для ВНЗ / В.С. Джигирей, В.Ц. Жидецький; Укр.держ.лысотехн.ун-т . - 3-тє вид.,доп. - Львів: Афіша, 2000. - 256с.

16. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для ВНЗ / Ю.С.Скобло, В.Г.Цапко, Д.І.Мазоренко, Л.М.Тіщенко; За ред. В.Г.Цапка . - 2-ге вид., перераб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2003. - 397с.

17. Безпека життєдіяльності: Всеукр. наук.-попул. журн. - К.: "Основа" (Украина)

18. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для ВНЗ / З.М. Яремко ; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка . - К.: ЦНЛ, 2005. - 320с.

19. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для ВЗО України I-IV рівнів акредитації / Є.П.Желібо,Н.М.Заверуха,В.В.Зацарний; За ред. Є.П. Желібо, В.М. Пічі . - 4- те вид. - К.: Каравела, 2005. - 344 с.

20. Безпека життєдіяльності: навчальний посібник для ВНЗ / Я.І. Бедрій, В.Я. Нечай. - Львів: Магнолія 2006, 2007. - 499с.

Примітка:

Всі методичні розробки та лекції, що ввійшли до даного конспекту, були розглянуті та затверджені на засіданні кафедри «Безпеки життєдіяльності і Цивільної оборони».

Размещено на Allbest.ru

...