Костомаров і Меріме

В роки, коли готувався розпад СРСР та проголошення української незалежності, Меріме, як не парадоксально, продовжував залишатися анексованим різними незалежниками як україномовними, так і російськомовними¹⁷³. В 1990 р. вже згаданий перекладач Ярема Кравець перевидав свою працю 1987-го року, поєднавши тут «Опис України» Боплана з «Козаками України та їхніми останніми отаманами» у перекладі обох текстів українською й опублікувавши їх в одному томі. Цього разу Ярема Кравець виконав взяте на себе доручення зробити презентацію під назвою «От де, люде, наша слава...» Кравець Я. Гійом Левассер де Боплан, Опис України (с. 17-114), П. Мериме, Украінські Козаки (с. 115-141), Богдан Хмельницький (с. 142-301), Львів: Каменяр, 1990. 301 с. Передмова перекладача, с. 3-15: «От, де, люде, наша слава...». Там само. С. 2.. Короткий опис книги, написаний її видавцем, засвідчував:

Твори, що ввійшли до книги, визначне явище у світовій україністиці... Пропоновані твори П. Меріме унікальне свідчення українознавчих зацікавлень класика французької літератури. У них письменник виступає як сумлінний науковець,

психолог, історик .

Костомаров, «знайомство» з яким відбулося завдяки Тургенєву, згадувався лише один раз, бо письменник «залишив мало свідчень про свої письменницькі зацікавлення, плани; не любив відкривати секретів творчої лабораторії»Там само. С. 8, 10-11.. Тому українські читачі й були вражені такою оригінальністю Меріме, а кілька наступних публікацій незабаром нічого не змінили в такому _{баченні}І таке становище притаманне як рідкісним університетським працям, так широкій українській пресі: Кураев О. О. Культурні зв'язки України і Франції у другій половині XIX на початку ХХ ст. (18511917), дисертація на здобуття ступеня кандидата наук. Київський університет, 1992. У 2003 р. до 200-річчя з дня народження письменника вийшла маленька стаття Ігоря Сюндюкова «Проспер Меріме українознавець» // День. 2003. 27 вересня. № 172; також можна подивитися дисертацію з історії, захищену в Академії наук у Києві О. А. Іваненко «Українсьско французькі зв'язки: наука, освіта, мистецтво ХV-XX ст., 2009, 320 с.; єдина досить глибока праця з цього приводу, що належить Є. Луняку і вийшла в 2012 р., говорить про запозичення Меріме у Костомарова (с. 604-612), однак не визначає пропорцій такого запозичення та продовжує називати Меріме у роботі над «Хмельницьким» «дослідником», «науковцем», «старанним збирачем козацького фольклору», не помічаючи, що все це було взято у Костомарова при підготовці нарису в 1863 р., а потім повністю включено в книгу в 1865 р._.

Досить карколомним вінцем цих інтерпретаційних надбудов і національних сп'янінь стали, безумовно, найпрекрасніші перли, які ми зацитуємо. Українська професорка з Римського університету в своїй праці «Українська громадська література»Pachlovska Oxana, Civilta litteraria ucraina, Rome, Carocci, 1998, p. 177., наважилася перетворити жарт з листа до Пшездецької від 1867-го року «Знаєте, мені здається, що я сам козак!» на декларацію політичної ваги, подібну до вислову Джона Ф. Кеннеді «Ich bin ein Berliner» [нім. Я берлінець. Є. Л.]!

Як ми вже зазначали, поновлення видань праць Костомарова та студій, присвячених йому, серед яких ми відмітили найголовніші, не мали жодного значення для висвітлення його впливу на Меріме, і цей зв'язок залишається й дотепер невідомий спеціалістам, що вивчають й одного, й іншого.

У західній критиці кінця ХХ початку ХХІ ст. дана книга Меріме зберігає скромне місце. У дисертації Елізабет БальшейтОсмер її навіть не згадано, так само як і козаків. Глава 4, де рясно цитується дисертація Мішеля Кадо «Образ Росії в інтелектуальному французькому житті 1839-1856 рр.»Balscheit-Osmer Elisabeth, Prosper Mйrimйe als Historiker, doctorat en philosophie de Bвle, Bamberg, 1972, 285 p., sйrigraphie..

Монументальне «Загальне листування», опубліковане в 1941-- 1964 рр. Морісом Партюр'є, дозволяє однак встановити певні факти без ризику помилки. Аркадій Жуковський скористався ним у своїй глибокій статті за 1987 р.A. JoukovskyА. Prosper Mйrimйe et la question ukrainienne, op. cit., яка, втім, не вирішила, як наступні праці, питання про передачу твору Меріме та не досить зосереджувалася на українофільському поштовху в Росії у 1856-1863 рр. Попри все, саме А. Жуковський мав честь вказати шлях для продовження досліджень, присвячених справжньому характеру «наукових дискусій» про Меріме та його модель. Одна з його статей особливо була спрямована на вивчення можливих і гіпотетичних французьких джерел Меріме, однак не містила окремого аналізу «Богдана Хмельницького».

У деяких статтях чи публікаціях останніх десятиліть Див. Bourdenet Х., Fonyi А., Geisler А., Santurenne Т., Schmitt А.

Bibliographie de la critique littйraire et historique sur l'њuvre de Mйrimйe, 1994-2005 // Cahiers Mйrimйe, №°2, 2010. «Хмельницький» похапцем згадується, й ці натяки, додаючи літературного світла, серйозно поновлюють бажання зрозуміти суть твору, не визначаючи, втім, його місця в творчості Меріме.

Навіть такий досвідчений знавець даного питання, як Мішель Кадо, не звернув спочатку уваги на Костомарова, у статті, яку він у 1999 р. присвятив російським натхненникам МерімеCadot М. Mйrimйe а la dйcouverte de la littйrature russe // Prosper Mйrimйe. Йcrivain, archйologue, historien, Genиve, Droz, 1999.. Однак тут ішлося про росіян першого плану. Сприйнявши суть праць Траара та Монго, М. Кадо в даному випадку яскраво відзначився, підкресливши глибоку прив'язаність Меріме до самодержавної Росії, символу порядку.

2003-ій рік, рік 200-річчя з дня народження Меріме, приніс низку студій, де «Хмельницький» хоча б побіжно згадувався. Книга Християна ШелебургаChelebourg С. Prosper Mйrimйe, le sang et la chair. Une poйtique du sujet, Paris-Caen, Minard Lettres modernes, 2003., без належних посилань, наводила головні аргументи, покликані довести невинуватість письменника у закидах в плагіаті, які йому адресували з приводу різних творів. Він нагадав автономну цінність поезії й особливо «літературності», подібно до того як Пруст у своєму творі «Проти Сент-Бьова» їх визначив: «Найкращі книги є написаними своєрідною іноземною мовою. У кожне слово кожен з нас вкладає свій сенс або, принаймні, свій образ, котрий часто є суперечливим. Однак у найкращих книгах всі ці суперечності, які ми робимо, є прекрасними». Цей захист суперечностей визначає, без відома критика, ту поезію, що походить від «Хмельницького» та робить практично даремними всі рефлексії щодо пошуків якоїсь відмінної «правди». Однак, чи варто слідувати за Х. Шелебургом у його схильності до п'янкого магічного запаморочення, на шкоду «суворому інтелекту»? Те, що найбільше цінував цей критик, це «анімація» історії та навіть її інструменталізація, щоб зробити з неї барокову оповідь. «Хмельницький», котрий цілком і повністю належить до епохи бароко, якраз і додає до цього всі бажані риси; він, здається, продовжує епоху «історичних сцен», де мистецтво і правда, уява та ерудиція змішувалися, і де Меріме вважав, що Геродот і Плутарх не могли діяти інакше.

Тож Шелебург вважав, що, починаючи з 1852 р., суворий учитель в письменнику перетворив того на митця, оскільки «його більш чи менш штучна початкова ерудиція змінилася на справжню та правдоподібну науку», але він помилявся, і йому тут зробили занадто багато честі. Меріме зовсім не був ерудитом у «Хмельницькому», а свою ерудицію він запозичив у одного росіянина. Це ще одна недоречність, у якій дехто намагається знайти нову красоту.

Того року Антонія Фонюі підготувала цінну збірку критичних праць, що були опубліковані з приводу загалу творів, Хмельницькому вона відзначила особливо у своєму баченні, поставивши його у ряд російських героїв Меріме (хоча Хмельницький і не був росіянином!). Вона заглибилася заради цього у коментарі, що з'явилися після публікації 1865-го року якраз на хвилі повного захоплення в дусі Меріме примітивною та дикою козацькою натурою, нероздільної суміші насильства та аркадійської невинності, яку авторка назвала «архе»Fonyi A. La question Mйrimйe, un parcours critique de bientфt deux siиcles // Revue des Sciences humaines, numйro spйcial Mйrimйe йcrivain, textes rйunis par Antonia Fonyi, n° 270, 2003/2, p. 132-151 ; Idem, Dйmйtrius, Chmielnicki, Pierre le Grand: les hйros russes de Mйrimйe // Cahiers Ivan Tourguйniev, Pauline Viardot, Maria Malibran, numйro spйcial Prosper Mйrimйe Ivan Tourguйniev. Deux ambassadeurs de l'Europe culturelle, n° 27, 2003, p. 33-41..

Цей текст з'явився в тому ж номері «Зошитів Івана Тургенєва», що і розвідка Ксав'є Даркоса у якій той, зробивши певні уточнення до його розгорнутої біографії, презентував тему «Меріме слов'янофіл», де навів щодо «Хмельницького» досить негативні рефлексії, створені десятками критиківDarcosХ. Мегітее 8ІауорЬЇ1е, Ш., р. 9-33. ІЬ/С., р. 23.. Цей дослідник, на той час міністр освіти, присвятив лише півтори сторінки нашому сюжету. Він нагадав, що, як і випадку із «Стенькою Разіним» трохи раніше, Меріме «працював слідом за Костомаровим», якого ми зовсім не знаємо, за винятком того, що його праця послугувала тільки для того, щоб епатувати громадянина «історіями про насильство, пограбування, вбивства та найстрашніші жорстокості, що викликають нудоту». «Те, що зацікавило

Меріме, це коливання між легендою та реальністю в цій картині, персонаж якої був досить типовим. Меріме був вражений цим яскравим і кривавим варварством, яке навіть його фантастичне уявлення не могло вигадати...». Однак його захоплення, навіть з домішкою ентузіазму, залишалося холодним і поверховим: «він розповідає про це жахіття буденно, навіть з вольтерівською лаконічністю» та неодмінно наводить різанину, влаштовану в родині головного героя Чаплинським. Згадка про кілька листів показує іронію письменника стосовно свого сюжету, й особливо його втому, яку він нам передає: «Життя цього шибайголови це лише вбивства та розбій, це аж втомлює, і алкоголь тут не приносить жодної розради.». Меріме «грається живописними сценами та робить яскраві описи баталій, однак кров тече рікою, а розмах варварства затоплює оповідання»ІЬ/С, р. 24-25.. Як і багато хто перед ним, Даркос відзначає «особисті» рефлексії Меріме щодо 15 000 жертв Кривоноса у місті Барі. Якщо весь «Хмельницький» вписується до цього своєрідного та огидного загального вкраплення, у чому ж тоді можна побачити частину «слов'янофільського тестаменту» Меріме? Вочевидь, сенс слова «слов'янофіл» не зовсім розкрився перед Ксав'є Даркосом.

Вся ця критична продукція залишається, вочевидь, маловідомою, адже навіть коли в 2004 р. Ярослав Лебединський, етноісторик козацтва, опублікував окремою книгою всі французькі згадки про козаків, що діяли від доби Відродження до кінця ХУІІІ ст.^ш, він, говорячи про гетьмана Хмельницького, не згадував ні Костомарова, ні Меріме, котрі не входили в часові рамки його розвідки.

Ось чому тогорічне питання Мішеля Кадо «Чи цікавився Меріме Україною ?» не є даремним⁸ Lebedynsky І. Les Cosaques, une sociйtй guerriиre entre libertйs et pouvoirs. Ukraine, 1490-1790, Paris, Errances, 2004, 251 p. Cadot М. Mйrimйe s'est-il intйressй а l'Ukraine? // Littйratures, numйro spйcial Mйrimйe, n°51, 2004, p. 117-125., однак його стаття з приводу цієї проблеми не просунулася далі того, що нам вже й так було відомо про «Хмельницького». Дана стаття спростовує існування українофільського руху в 1856-1863 рр., зауважуючи, що «поняття «Україна» використовувалося в ту епоху в сенсі виключно географічному»Ibid, p. 117..

Він підштовхує до думки, що, всупереч прихильності Меріме до російського режиму, в 1854 р. (під час Кримської війни), той, можливо, хотів «зробити внесок у національну політику». Також головні праці, наведені А. Жуковським, тут були згадані з припущенням про роль передавача С. О. Соболевського. Втім, дати виходи в «Journal des Savants» та у видавництві Мішеля Леві були помилковимиM. Кадо помилково написав, що йдеться про 1861 і 1863 рр. (Ibid., p. 125.). Костомарова почали згадувати, однак не вивчати. Єдині довгі цитати, що показують справжній інтерес Меріме до країни козаків і підтверджують його, ми знаходимо в листах до Тургенєва, де, зокрема, проявляється цікавість і до постаті Марко Вовчок.

М. Кадо опублікував також трохи згодом статтю про С. О. Соболевського, яка, на жаль, не дає відповіді на наше запитання щодо його ролі у можливій передачі до Франції праці

Костомарова про ХмельницькогоCadot M. Sergueп Aleksandrovitch Sobolevski: un mйdiateur interculturel au XIX^e siиcle // Plus Oultre, mйlanges offerts а D. H. Pageaux, йd. Sobhi Habchi, Paris, L'Harmattan, 2007.. Інша стаття, яку він опублікував у 2010 р., «Слов'янський світ Меріме», окрім кількох цікавих деталей, що притаманні всім працям цього видатного компаративіста, знову не дає з цього приводу жодної нової інформаціїCadot M. Le monde slave de Mйrimйe // Prosper Mйrimйe, йd. A. Fonyi, Caen, Lettres modernes Minard, «Йcritures 19», 2010, p. 205216..

Нарешті, найважливішою ознакою поновлення у Франції інтересу до «Хмельницького» Меріме стало факсимільне видання в 2007 р. «Козаків давніх часів», зроблене з видання 1865-го рокуMйrimйe P. Bogdan Chmielnicki, fac-similй de l'йdition originale (1865), Paris, L'Harmattan, «Prйsence ukrainienne», 2007, 294 p., note introductive p. VII-XIV. Щоб надати цьому тексту українського характеру, яким Меріме не дуже переймався, давши назву «Козаки давніх часів» тексту, що спочатку публікувався, як відгук з підзаголовком, який і був обраний в якості субтитру в 2007 р., подібно до того, як це було у виданні «Journal des Savants» 1863-го року; тож у назві знову з'явився Богдан Хмельницький. Природно, «Стенька Разін» був виключений звідси, як росіянин. Таким чином, Меріме був знову яскраво використаний українцями. Паризькими українцями, цього разу. Таке викривлення не було дуже істотним: хіба ж було присутнє національне передчуття в тексті Меріме? Дана публікація в рамках серії «Prйsence ukrainienne» («Українська присутність») тільки роз'яснила те, що було незрозумілого у Меріме та зробила більш чітким його запозичення у Костомарова, яке ми намагалися більш виразно тут позначити. Адже там побіжне «вступне слово» це позначило недостатньо.

Варто було б, насамкінець, сказати тут і про непорозуміння в коментарях стосовно «Хмельницького», які можуть продовжитися й далі, якщо ми сприймемо на віру те, що сказав про нього Т'єррі Освальд у недавній книзі, а саме, що цей твір, сприйнятий ним безтурботно за частину глибоких та особистих роздумів, своєрідну велику антропологію, вчить лише тому, що стверджує глибинний пацифізм МерімеOswald Т. Mйrimйe et la Russie, Paris, Eurйdit, 2014..

Ми сподіваємося, що презентоване видання заповнить певні перманентні лакуни в інформації. Хоча, що б ми не говорили і що б ми робили, Меріме, котрий не повністю зрозумів свій сюжет і був не повністю зрозумілим інтерпретаторам свого твору, інтуїтивно відчув важливість свого персонажу та став творцем першого плану в спорудженні одного міфу.

Якщо, як ми зазначали, опитування суспільної думки, проведені в Україні в 2002 р., свідчать, що для 83% опитаних Богдан Хмельницький був «найпозитивнішим героєм» країни, внесок Костомарова та інших українських істориків тут є, звичайно, набагато більшим, ніж внесок Меріме та його перекладів, однак завдяки нашому письменнику Хмельницький посів у Франції те місце, якого він не отримав би без Меріме, та, можливо б, його значення не мало б такої важливості в літературі, подібне до надзвичайно патріотичного значення, яке він має в Україні. Можливо також, що теперішнє видання зможе покінчити нарешті з помилковим віднесенням Хмельницького до розряду «російських героїв» Меріме.

Размещено на Allbest.ru