Державне регулювання зайнятості

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Державне регулювання зайнятості

Л.В. Іванова

Одеса ОДЕУ 2008



УДК 331.582(073)

ББК. 65.240 Я 7

Л.В. Іванова

Державне регулювання зайнятості. Навчальний посібник. - Одеса: ОДЕУ, ротапринт, 2008 р. - 156 с.

Автор: Л.В. Іванова, канд. екон. наук, доцент

Рецензенти: В.О. Кравченко, канд. екон. наук, професор (зовнішній рецензент)

Т.І. Богданова, канд. екон. наук, доцент

О.П. Баркар, канд. екон. наук, доцент

Коректор:А. О. Ковальова

У навчальному посібнику розглядається зайнятість як основоположна характеристика ринку праці та об'єкт політики держави, теоретичні основи державного регулювання зайнятості. Визначено механізм реалізації державної політики зайнятості та методичний інструментарій прогнозування структури зайнятості, її збалансованість з кількістю робочих місць. Розкривається державне регулювання зайнятості у країнах з розвиненою ринковою економікою.

Посібник може бути корисним для студентів економічних спеціальностей, усім фахівцям у галузі управління зайнятістю.



Зміст

Вступ

Основні терміни і поняття

Тема 1. Зайнятість як основоположна характеристика ринку праці та об'єкт політики держави

Тема 2. Теоретичні основи державного регулювання зайнятості

Тема 3. Організація діяльності служби зайнятості

Тема 4. Механізм реалізації державної політики зайнятості у ринковій економіці

Тема 5. Методичний інструментарій прогнозування структури зайнятості та її збалансованості з кількістю робочих місць

Тема 6. Огляд міжнародного досвіду державного регулювання зайнятості

Тема 7. Державне регулювання зайнятості у Великобританії

Тема 8. Державна політика сприяння зайнятості у Швеції

Тема 9. Державне регулювання зайнятості населення у США та Японії

Тема 10. Державне регулювання зайнятості у країнах східної Європи

Висновки

Рекомендована література



Вступ

зайнятість ринковий праця держава

Навчальний курс "Державне регулювання зайнятості" є нормативною складовою спеціального модуля програми підготовки спеціалістів.

Метою вивчення дисципліни є надання студентам знань з теорії і практики державного регулювання процесів зайнятості населення на макроекономічному рівні.

Головні завдання дисципліни:

- засвоєння студентами знань про теоретичні положення регулювання зайнятості населення, досвід державного регулювання зайнятості, організації працевлаштування; функціонування служб зайнятості та соціального забезпечення у країнах із розвиненою економікою;

- допомогти студентам набути вмінь і навичок щодо самостійного розроблення заходів з вдосконалення системи державного регулювання зайнятості з урахуванням досвіду розвинених країн.

Вивчення даного курсу передбачає наявність у студентів знань з економічної теорії, державного регулювання економіки, ринку праці, економіки праці та соціально-трудових відносин, управління трудовим потенціалом, організації праці, соціальної політики тощо.

Крім того, для вдосконалення системи державного регулювання зайнятості важливе значення має вивчення законів України “Про зайнятість населення” та “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, які надані у додатках 1 та 2,3.

Відповідно до мети і завдань курсу "Державне регулювання зайнятості" для вивчення виносяться такі теми:



Основні терміни і поняття

Активна політика зайнятості - це комплекс заходів, націлений на сприяння повернення безробітних до активної праці, насамперед: створення робочих місць, допомога у працевлаштуванні, у професійній підготовці та перепідготовці, у розвитку самозайнятості, професійне консультування тощо.

Блочно-модульне професійне навчання - навчання, яке побудовано за вихідними стадіями таким чином, щоб кожна наступна стадія була логічним продовженням попередньої та забезпечувала працівникам можливість подальшого навчання.

Броня - кількість робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту.

Бюджетно-податкова політика - політика скорочення безробіття шляхом збільшення бюджетних витрат чи зниження податків, або використання і першого, і другого заходу.

Державна служба зайнятості - централізована структура спеціальних органів, яка утворена для комплексного вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.

“Економіко-технологічний детермінізм” - напрям у соціально-економічному розвитку, за яким виробляється надзвичайна ставка на активні економічні трансформації та ігноруються припустимі межі соціальної підтримки населення.

Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило приносить заробіток (трудовий доход).

Зайнятість неповна - режими зайнятості неповний робочий день.

Зайнятість нетоварна - означає всі види неоплачуваної роботи, результати якої споживаються самими працівниками або членами їхніх сімей. Передусім це робота в особистому підсобному та домашньому господарстві, а також перенесення в сім'ю тієї роботи, яка при нормальній платоспроможності є платними послугами. Чим нижчі грошові доходи сім'ї, тим більшу частку засобів існування вона отримує з нетоварного сектора.

Зайнятість неформальна - трудова діяльність людей в неформальному секторі економіки, яка характеризується такими рисами: відсутність офіційної реєстрації діяльності; переважання самозайнятості; низька капіталоозброєність праці; застарілі й шкідливі технології; легкий доступ для працівників та відсутність перешкод; низький рівень доходів; безправ'я працівників; нерідко “контроль” діяльності з боку кримінальних структур.

Зайнятість повна в ринковій економіці означає достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці.

Зайнятість продуктивна - це повна зайнятість, що в той же час відповідає вимогам раціональності. Вона відображає стан кількісної та якісної збалансованості між потребою населення в роботі й робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому.

Зайнятість раціональна - означає ефективність трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття: суспільну корисність результатів праці; оптимальність суспільного поділу праці; кількісну і якісну відповідність робіт і працівників; економічну доцільність робочих місць, що без шкоди для здоров'я дозволяє працівникам досягти високої продуктивності праці й мати заробіток, який забезпечує нормальне життя.

Квота робочих місць - закріплена норма робочих місць, у т.ч. з гнучкими формами зайнятості, у відсотках до кількості робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту.

Коефіцієнт валового обігу робочих місць - сума показників створення та ліквідації робочих місць.

Коефіцієнт валового обігу робочої сили - сума показників найму та вибуття робочої сили.

Коефіцієнт введення (створення) робочих місць - відношення різниці між чисельністю зайнятих на кінець та на початок періоду по групі підприємств, на яких зайнятість збільшувалася до загальної чисельності зайнятих в економіці на початок періоду.

Коефіцієнт виведення (ліквідації) робочих місць - відношення різниці між чисельністю зайнятих на кінець та на початок періоду по групі підприємств, на яких зайнятість зменшувалася, до загальної чисельності зайнятих в економіці на початок періоду.

Коефіцієнт вибуття робочої сили - аналогічний коефіцієнту робочих місць.

Коефіцієнт збалансованості робочих місць та робочої сили - відношення планової та фактичної чисельності персоналу до чисельності, яка потрібна для укомплектування всіх робочих місць з нормативною змінністю.

Коефіцієнт економічної активності населення у працездатному віці - відношення чисельності працюючих працездатного віку до загальної чисельності.

Коефіцієнт економічної активності пенсіонерів - відношення чисельності працюючих пенсіонерів до загальної їх чисельності.

Коефіцієнт економічної активності підлітків - відношення чисельності працюючих підлітків до загальної їх чисельності.

Коефіцієнт надмірного обігу робочих місць - різниця між коефіцієнтом валового обігу робочих місць і абсолютним значенням коефіцієнта чистої заміни зайнятості.

Коефіцієнт найму робочої сили - аналогічний коефіцієнту створення робочих місць.

Коефіцієнт холостого обігу робочої сили - різниця між коефіцієнтами валового обігу робочої сили та валового обігу робочих місць.

Коефіцієнт чистої зміни зайнятості - різниця між коефіцієнтами створення та ліквідації робочих місць.

Індексація - заходи підтримки реального рівня доходів населення в умовах росту споживчих цін.

Інститути державної служби - сукупність передбачених діючим законодавством органів виконавчої та представницької влади різних рівнів.

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання.

Міжнародна організація праці (МОП) - спеціалізована агенція ООН, яка створена у 1919 р. МОП розроблює міжнародні стандарти праці, реалізує програму надання технічної допомоги країнам, які розвиваються, прагне зменшити безробіття у межах Всесвітньої програми зайнятості.

Модуль трудових навичок - це опис роботи в рамках виробничого завдання чи професії, виражений у вигляді модульних блоков.

Модульний блок - це логічно довершена, прийнятна частина роботи в рамках виробничого завдання, професії чи сфери діяльності з чітко визначеним початком та закінченням.

Пасивна політика зайнятості - комплекс заходів, який спрямований на: реєстрацію громадян, які шукають роботу, визначення розміру допомоги по безробіттю, організацію системи надання допомоги по безробіттю, здійснення не грошових форм підтримки безробітних та членів їх сімей тощо.

Преференції - визначені фінансові субсидії, які надаються на безвідсотковій або безповоротній підставі державою тим фірмам, які беруть на себе зобов'язання щодо використання державних програм у будь-якій галузі.

Рекомендації МОП - міжнародні трудові норми, які не підлягають ратифікації та які орієнтують країни на удосконалення законодавства у тій чи іншій галузі. Як правило, розкривають проблему більш детально, ніж конвенції.

“Рецидив пасивності” - напрям у соціально-економічному розвитку, який виходить з того, що передбачення фахівців про збільшення безробіття та загострення соціально-трудових відносин безпідставні.

Ринок праці - динамічна система, в якій взаємодіють суб'єкти власності на засоби виробництва та наймані працівники, які формують обсяг, структуру, співвідношення попиту та пропозиції на робочу силу.

Страхування - особливий вид економічної діяльності, який пов'язаний з перерозподілом ризику надання урону майновим інтересам серед учасників страхування за різними несприятливими явищами.

Робоче місце - це первинна ланка виробництва, зона прикладання праці одного або декількох виконавців, визначена на основі трудових й інших діючих норм і оснащена необхідними засобами для трудової діяльності.



Тема 1. Зайнятість як основоположна характеристика ринку праці та об'єкт політики держави

Поняття зайнятості населення

Зайнятість розкриває один з найважливіших аспектів соціально-економічного життя людини, пов'язаний із задоволенням її потреб у сфері праці. Водночас трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво валового національного продукту, а отже - економічну основу життя суспільства. Разом з тим зайнятість має і соціальний характнр: вона відображає потреби людей не лише в заробітках, але і у самореалізації через суспільно-корисну діяльність.

Таким чином, зайнятість - це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти, як раціональне використання праці, забезпечення гідного рівня життя працюючого населення, задоволення потреб економіки у робочій силі із врахуванням її кількості та якості, задоволення професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіті та підтриманні кваліфікації, соціальну підтримку у разі втрати роботи тощо.

Тому глибоке вивчення закономірностей забезпечення ефективної зайнятості та можливостей її цілеспрямованого регулювання є дуже важливим елементом професійної підготовки економістів.

Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально - економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

Особливу увагу слід звернути на категорії громадян, які відносяться до зайнятого населення згідно зі ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" (від 1.03.1991р. із змінами і доповненнями 21.11.2000р).

Згідно із ст.1 Закону України “Про зайнятість населення”, “зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі” [3., с.1].

За цією ж статтею, в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

а) працюючи за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

г) які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

д) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

е) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольства і місій.

Законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення.

Що стосується інших країн, то в них критерії віднесення населення до зайнятого різні. Слід зауважити, що за методологією ООН до зайнятого населення відносяться:

працюючі за наймом, у тому числі за кордоном;

підприємці (зайняті на власному підприємстві);

учні, які отримують платню;

частково зайняті студенти та домогосподарки;

особи вільних професій;

військовослужбовці;

допомагаючі члени сімей (зайняті вихованням дітей, доглядом за інвалідами, громадянами похилого віку).

Згідно з міжнародним визначенням зайнятості, до "зайнятих" відносять усіх осіб старіше за віком, який встановлений для виміру економічно активного населення, котрі протягом певного короткочасного періоду (один тиждень, або один день) відносилися до таких категорій:

Зайняті за наймом.

а) "працюючі" - особи, які протягом звітного періоду виконували визначену роботу за заробітну плату або платню грошима, або натурою.

б) "ті, які мають робочі місця, але не працюють" - особи, які вже працювали на своєму теперішньому робочому місці, але тимчасово не працюють у звітному періоді, хоча формально зберігають своє робоче місце.

Зайняті на власному підприємстві.

а) "працюючі" - особи, які протягом звітного періоду виконували визначену роботу для отримання прибутку або сімейного доходу грошима, або натурою.

б) "ті, які мають підприємство, але не працюють" - особи, які мають підприємство і тимчасово не працюють протягом звітного періоду, за тою або іншою причиною.

Наприклад, у США зайнятими вважаються: особи які, протягом тижня працюють на момент статистичного опитування за плату або на власних підприємствах; особи, які пропрацювали не менше 15 годин на тиждень безкоштовно на підприємствах, що належать членам їхніх сімей; особи, які тимчасово є непрацездатними і ті, хто перебуває у відпустках.

Соціально - економічна сутність зайнятості

Як економічна категорія зайнятість - це діяльність працездатного населення, пов'язана зі створенням суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість щодо корисної для суспільства має вирішальне значення. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень якості життя населення загалом і добробут окремих громадян.

Соціально-економічна система зайнятості виконує три функції:

Економічну - як фактор створення суспільного продукту.

Доходну - як засіб одержання трудових доходів.

Суспільну - як засіб задоволення потреби в праці.

Слід відрізняти зайнятість з економічних позицій та зайнятість з соціальних позицій.

Зайнятість з економічних позицій суспільства - це діяльність працездатного населення, пов'язана зі створенням суспільного продукту або національного доходу.

Зайнятість із соціальних позицій - це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, інших денних навчальних закладах, служба в армії, зайнятість у домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими, участь у роботі громадських організацій.

Статус зайнятості визначається для частини трудових ресурсів, які беруть участь у суспільно-корисній діяльності. Згідно з цим усіх зайнятих можна поділити на дві групи. До першої групи належать громадяни, які зайняті у державному секторі економіки, у кооперативних, акціонерних товариствах, у приватному секторі. До другої групи входять особи, які навчаються з відривом від виробництва, які служать в Українській армії.

Необхідно звернути увагу на те, що зайнятість повинна розглядатися як невід'ємна частина комплексної соціальної політики. Соціальність проблем зайнятості визначається її одвічною націленістю на людину, його інтереси та потреби у трудовій сфері.

Треба враховувати такі соціальні аспекти зайнятості:

- нерозривний зв'язок зайнятості із важливішим конституційним правом людини - правом на працю;

- визначальну роль зайнятості у формуванні рівня життя та вартих умов існування;

формування нової мотивації високоефективної праці як основи росту добробуту кожного та суспільства у цілому;

саме трудова діяльність перетворює людину, розкриває та збільшує його професійні можливості, стимулює розвиток власності.

Основні концепції зайнятості населення

Концепція зайнятості - це система поглядів, уявлень, які розкривають характер зайнятості на певному етапі соціально-економічного розвитку суспільства. Основними концептуальними видами зайнятості є глобальна, повна, продуктивна, раціональна і ефективна зайнятість.

Концепція глобальної зайнятості виходить з потреб у трудовій діяльності усього дорослого населення, передбачаючи нормування сукупного обсягу робіт і прерозподіл його між усіма бажаючими працевлаштуватися. Враховуючи принцип добровільності праці, повна зайнятість у ринковій економіці означає не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, як це було в радянські часи, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці.

Продуктивна зайнятість -- це економічно доцільна, вигідна зайнятість. Вона означає перевищення економічних вигід, отриманих у результаті цієї зайнятості порівняно з витратами на організацію цієї роботи. Продуктивність зайнятості з погляду працівника означає отримання трудового доходу більшого, ніж мінімально необхідний для відтворення робочої сили. Продуктивність зайнятості з погляду роботодавця означає отримання прибутку від найманої праці.

Раціональна зайнятість -- це одночасно і економічно, і соціально доцільна зайнятість. Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; якісною відповідністю робіт і працівників;

економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дає змогу працівникові досягти високої продуктивності праці та мати заробіток, який забезпечує нормальне життя, а підприємцю дає змогу досягти високої ефективності виробництва без екологічної, соціальної та іншої шкоди для суспільства.

Повну зайнятість, що водночас відповідає вимогам раціональності, називають ефективною зайнятістю.

Таким чином, ефективна і вільно обрана зайнятість відображає стан кількісної і якісної збалансованості між потребою населення в роботі та робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. Зрозуміло, що в зв'язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.

Сутність та мета державної політики зайнятості

Державна політика зайнятості населення в Україні базується на таких принципах:

- забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, ставлення до релігії тощо;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

- координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямками економічної соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

- співробітництво та координації органів влади усіх рівнів;

- міжнародне співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Політика зайнятості має декілька рівнів: загальнодержавний (макрорівень), регіональний, локальний.

Політика зайнятості на макрорівні повинна носити комплексний характер і бути націленою на формування основних рис зайнятості у соціальній ринковій економіці.

Слід зауважити, що значне місце у політиці зайнятості відведене її гнучкості. Головне у проблемі гнучкості зайнятості - добровільність вибору й організація праці, яка дозволяє за меншу тривалість робочого часу нормально заробити. Доки повністю не запрацюють ринкові регулятори, необхідно активне сприяння держави у розвитку альтернативних режимів праці.

Структура соціально - економічної системи зайнятості та показники її ефективності

Структуру соціально-економічної системи зайнятості можна характеризувати за показниками, які відбивають ідеологію державного розвитку та формуються під впливом динаміки продуктивності суспільної праці.

По-перше, це пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їх участі у суспільно корисній діяльності. Вони свідчать, за яким рівнем продуктивності праці задовольняється потреба населення у роботі та якими шляхами досягається повна зайнятість.

По-друге, це рівень зайнятості працездатного населення у суспільному господарстві. Економічно цей показник відбиває як потребу суспільного господарства у працівниках, так і потребу населення у робочих місцях.

По-третє, це структура розподілу працюючих за галузями народного господарства, яка за сутністю уявляє собою пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять.

По-четверте, це професійно-кваліфікаційна структура працюючих. Вона характеризує розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами та відбиває ступінь збалансованості системи підготовки кадрів з потребою економіки у кваліфікованих працівниках.

Головною умовою ефективності структури зайнятості є її відповідність технічній, функціональній та територіальній організації виробництва, які дозволяють забезпечити максимально можливе підвищення продуктивності праці та задовольняти суспільні потреби при найменших витратах суспільної праці.

Поряд з оцінкою структурних змін за головним критерієм ефективності, раціональність структури зайнятості можна оцінювати і за допомогою інших показників. Їх можна підрозділити на чотири групи:

1. Пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їхньої участі в суспільно корисній діяльності. Вони показують, на якому рівні продуктивності задовольняється потреба населення в робочих місцях і якими шляхами досягається повна зайнятість. Чим вища продуктивність праці, тим більше передумов для високих доходів працівників, для вдосконалення сфери праці, підвищення якості трудового життя та ін. Відповідно громадяни можуть мати більше вільного часу без зниження рівня життя. Тому повна зайнятість зі зростанням продуктивності праці досягається при зменшенні рівня участі працездатного населення в суспільному виробництві.

2. Рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві відображає, з одного боку, потребу громадян у оплачуваній роботі, а з іншого - потребу суспільного господарства у працівниках. Кількісно він визначається відношенням кількості населення, зайнятого професійною працею, що приносить дохід, до загальної кількості працездатного населення. В будь-якому випадку високий рівень зайнятості означає її низьку ефективність, оскільки не забезпечує достатнього рівня продуктивності праці й достойного рівня її оплати.

3.Структура розподілу працівників за галузями економіки являє собою пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять. Сучасна галузева структура зайнятих в Україні відображає низьку ефективність зайнятості й потребує докорінних змін згідно із загальносвітовими тенденціями, для яких характерні високі темпи зростання чисельності й частки працюючих у галузях сфери послуг та науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. На жаль, у наш час для економіки України характерні прямо протилежні тенденції, що можуть назавжди відкинути країну з групи науково розвинених держав.

4. Професійно-кваліфікаційна структура працюючих показує розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами і відображає міру збалансованості підготовки кадрів з потребою економіки у кваліфікованих працівниках. Сучасна професійно-кваліфікаційна структура працюючого населення України явно не ефективна і значно відрізняється від аналогічної структури в країнах з високорозвиненою економікою. Серед зайнятих висока частка працівників фізичної праці, низькокваліфікованих робітників, надзвичайно мала частка технічних виконавців тощо. Це засвідчує про збереження в нашій економіці застарілих технологій. Значно погіршує показники професійно-кваліфікаційної структури інтенсивна еміграція з України висококваліфікованих робітників, спеціалістів, науковців. Проблеми набуття якісної професійної освіти також призводять до погіршення цих показників. Вирішення цих проблем потребує особливої уваги держави.

Наведена система показників дозволяє на макрорівні оцінити зайнятість з позицій її ефективності. Такі оцінки важливі не лише для виявлення проблем, але і для визначення нових тенденцій у зайнятості населення. Сам зміст цих показників засвідчує, що зайнятість має не лише економічне, а і велике соціальне значення, у зв'язку з чим вона стає важливим елементом соціально-економічної політики держави і пріоритетним напрямом соціально-трудових відносин.

Треба зауважити, що сутнісні характеристики зайнятості, у тому числі закономірності у розподілі за видами зайнятості, галузями народного господарства, професійно - кваліфікаційними групами, відрізняються у людей за статтю та віком.

Статево - вікові групи населення, які об'єднані за характером їх участі у суспільно-корисній трудовій діяльності, прийнято називати соціально-демографічними групами населення.

Відрізняють такі соціально-демографічні групи:

-чоловіки, жінки, молодь (трудоактивне населення 15-19 років та 20-29 років);

-особи середнього віку (30-39 років та 40-49 років);

-особи перед пенсійного віку (працездатне населення старіше за 50 років);

-особи пенсійного віку.

Особливу увагу слід приділяти молодим працівникам. Економічна і соціальна функції молоді у зайнятості визначаються її значенням у формуванні трудового потенціалу країни. Умовно у цій групі можна виділити дві великі групи: молодь, яка навчається та яка працює.

Особи середнього віку (30-49 років) - багаточисельна група у трудових ресурсах країни. Важливішою її характеристикою є найвищий рівень зайнятості у народному господарстві. У працівників даної соціально-демографічної групи, як правило, стійко визначені професійні інтереси, тому прагнення до зміни місця роботи у цій групі є найменшим у порівнянні з іншими соціально-демографічними групами.

Розподіл населення України за соціально-демографічними групами наведений у таблиці 1. 

Таблиця 1 - Рівень зайнятості населення за статтю та віковими групами у 2005 році (відсотків до кількості обстеженого населення відповідної вікової групи)

Показники	Всього	У тому числі за віковими групами
		15-24 років	25-29 років	30-34 років	35-39 років	40-49 років	50-59 років	60-70 років
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Все населення	57,7	34,2	75,2	77,2	80,1	78,8	61,6	22,8
Жінки	53,1	30,4	67,8	71,6	77,4	77,5	54,9	20,3
Чоловіки	62,8	37,9	82,5	82,9	82,9	80,3	70,0	26,6
Міське населення	56,5	31,8	76,3	77,6	80,9	78,7	60,3	15.1
Сільське населення	60,5	40,4	72,4	76,4	78,4	79,1	65,1	35,9

Форми зайнятості населення.

Усі види зайнятості можна класифікувати за такими ознаками:

характер діяльності;

соціальна належність;

галузева належність;

територіальна ознака;

рівень урбанізації;

професійно-кваліфікаційна ознака;

статево-вікова ознака;

види власності.

У межах кожного з наведених вище видів зайнятості, організація праці людей може розрізнятися різноманітними організаційно-правовими формами і нормами регулювання тривалості та режимів робочого дня. З огляду на цю обставину виокремлюються форми зайнятості, які класифікуються за ознаками, наведеними на рис. 1. Розглянуті поняття мають суттєве значення у сфері формування робочої сили.



Повна зайнятість - це зайнятість протягом повного робочого дня (тижня, року), яка приносить доход у нормальних для даного району розмірах.

Неповна зайнятість - це зайнятість певної особи або протягом неповного робочого часу, або з неповною оплатою, або з неповною ефективністю. Видима неповна зайнятість - це переважно статистичне поняття, яке можна безпосередньо виміряти за допомогою даних про заробітну плату, відпрацьований час або шляхом спеціальних вибіркових обстежень.

Невидима неповна зайнятість - аналітичне поняття, яке відбиває фундаментальне порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вимушеною називається неповна зайнятість, зумовлена економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства тощо. Добровільною називається неповна зайнятість, зумовлена соціальними причинами: необхідністю підвищення кваліфікації, набуттям професії, станом здоров'я, вихованням дітей тощо.

Первинна зайнятість - це зайнятість на основному місці роботи, яка і є основним джерелом доходів для працівника.

Вторинна зайнятість - це трудова діяльність осіб, які вже мають основну роботу або навчаються очно. Ця зайнятість приносить додатковий доход і називається сумісництвом.

Постійна зайнятість - це зайнятість, яка відзначається відносною стабільністю місця роботи.

Тимчасова зайнятість - це зайнятість, яка пов'язана з тимчасовим, епізодичним або сезонним характером роботи.

Стандартна зайнятість характеризується роботою у виробничому приміщенні, стандартним навантаженням протягом дня (тижня, року), наявністю стабільного робочого місця, чітко визначеним часом початку та закінчення робочого дня, законодавчо встановленою тривалістю робочого дня. Відсутність однієї з цих рис дає змогу говорити про альтернативні (нестандартні) форми зайнятості. Нестандартна зайнятість - це зайнятість, яка не відповідає стандартним правилам і потребує спеціального правового регулювання (надомна праця, сумісництво, тимчасова зайнятість, стислий робочий тиждень, форми зайнятості, на умовах гнучкого робочого часу тощо).

Легальна зайнятість - це діяльність громадян, яка регламентована державними документами.

Нелегальна зайнятість (дикий ринок праці) - це така діяльність, яка відбувається без укладання трудового договору, не враховується державною статистикою, нерідко перебуває на межі криміналу без сплати податків. Нелегальна зайнятість найманою працею завжди є дискримінаційною щодо працівника і не обмежується віком.

Трансформація зайнятості у перехідний період

Повна і раціональна зайнятість означає можливості кожного працездатного громадянина забезпечити собі гідний рівень життя сумлінною працею. Іншими словами, маючи пристойний заробіток за висококваліфіковану добросовісну працю, людина зможе задовольнити свої потреби і потреби своєї родини у таких важливих соціальних благах, як раціональне харчування, хороше житло, оздоровлення, отримання і підвищення рівня освіти, самовдосконалення, народження й виховання дітей та багато іншого. Тобто ефективність зайнятості для найманих працівників, які становлять основну активну частину населення, практично означає можливості забезпечення високої якості життя без допомоги держави.

Для держави повна і раціональна зайнятість означає не лише вищі темпи економічного зростання, більші податкові надходження до бюджету, соціальну стабілізацію, а й мінімізацію державних витрат на соціальну допомогу працездатним, але малозабезпеченим з причин нераціональної зайнятості та безробіття громадянам. Таким чином, забезпечення умов для повної і раціональної зайнятості населення має стати найважливішим напрямом соціально-економічної політики держави, основним аспектом соціально-трудових відносин та найголовнішим предметом соціального партнерства.

У процесі переходу нашого суспільства від радянської командно-адміністративної до соціально орієнтованої ринкової економіки має відбутися і відбувається докорінна трансформація зайнятості. Дуже важливо, щоб ця трансформація відбувалася в напрямку забезпечення громадянам можливостей повної, раціональної, вільно обраної зайнятості.

На рис. 2. схематично показано основні групи чинників, що впливали на трансформацію зайнятості в процесі переходу українського суспільства від командно-адміністративної до сучасної перехідної економіки, а також ті, які впливатимуть на зайнятість у процесі подальшого руху суспільства від перехідної до соціальне орієнтованої ринкової економіки. Знаки "+" або "-" біля кожного чинника означають його позитивний (+), негативний (-) або суперечливий (+, -) вплив на зміни у сфері зайнятості.

Як бачимо з рисунка, зайнятість у командно-адміністративній економіці загалом характеризувалася такими основними ознаками: гарантована, примусова, загальна, неефективна, немобільна, рутинна. У процесі кардинальних соціально-економічних перетворень в Україні в 90-х рр. XX ст. характер зайнятості зазнав суттєвих як позитивних, так і негативних змін під дією найрізноманітніших чинників. Основні з цих чинників можна згрупувати у такі блоки:

* ринкові перетворення, що викликали такі позитивні зміни у сфері зайнятості, як розвиток підприємництва, нові форми і види зайнятості, трудова мобільність. Разом з тим під дією конкуренції відбувалося зменшення попиту на працю; тінізація зайнятості; суттєво посилилася диференціація трудових доходів та ін;

* відкритість української економіки, глобалізація соціально-економічного життя, які призвели до створення спільних підприємств і міжнародних корпорацій, що загалом мало позитивний вплив на сферу зайнятості. Разом з тим активно відбувалося "вимивання" робочих місць, передусім таких, які потребують кваліфікованої праці; дедалі збільшувалося незатребування людського капіталу; наростала інтелектуальна еміграція та ін.;

* науково-технічний прогрес впливає переважно на сферу зайнятості: відбувається швидка комп'ютеризація трудової сфери, поширення інформаційних технологій, засобів телекомунікації й т. ін. Це спричиняє поступове виникнення нових робочих місць і професій висококваліфікованої праці, нових вимог до знань та умінь працівників, потребує високого рівня та постійного підвищення кваліфікації у нових видах діяльності на передових підприємствах. З'являються умови для поширення нестандартних видів зайнятості, домашніх і дистанційних робочих місць, самозайнятості. Поступово зростає значення людського капіталу;

* під впливом державного регулювання відбулася небачена раніше на радянському просторі демократизація зайнятості, і це є найвагомішим здобутком 90-х рр. у сфері праці. Громадяни отримали значні трудові права і свободи: вільно обирати зайнятість (чи незайнятість), її форму, місце роботи, займатися підприємництвом і організовувати власну справу, вільно їздити по світу, в тому числі і з метою заробітку, працювати одночасно на декількох роботах і багато ін. Водночас результатом державного регулювання (або нерегулювання) стали і такі негативні наслідки у соціально-трудовій сфері, як зменшення трудових доходів і посилення податкового тиску на громадян, критичне зменшення соціальних гарантій, скорочення фінансування соціальної сфери. Все це викликало різке падіння доходів та рівня життя більшості населення, а на сфері зайнятості відобразилося суттєвим збільшенням пропозиції праці, економічно вимушеною надмірною зайнятістю тощо.

У результаті дії перерахованих та інших чинників відбулася істотна трансформація зайнятості. На кінець 90-х років зайнятість в Україні загалом характеризувалася такими основними ознаками: негарантована, економічно вимушена, неповна, мобільна, нераціональна, неефективна. Основним здобутком перехідного періоду у сфері зайнятості стала її демократизація та поширення ринкових форм зайнятості. Основними втратами -- недовикористання людського потенціалу, критичне зменшення соціальних гарантій, різке падіння рівня життя значної частини населення, соціальне розшарування, високий рівень безробіття.

На етапі економічного відродження, що розпочалося в Україні на межі тисячоліть, забезпечення повної, продуктивної зайнятості, постійне підвищення її ефективності може і має стати тією провідною силою, яка призведе до поступового переходу України від сучасної перехідної до соціальне орієнтованої високоефективної ринкової економіки. Як зображено на рис. 2, основна роль у забезпеченні прогресивних перетворень у сфері зайнятості належить таким групам чинників.

* Виважене державне регулювання стає основним чинником забезпечення соціальної орієнтації економіки загалом і, зокрема, ринку праці. Можна виділити такі основні напрями впливу держави на підвищення ефективності зайнятості: створення сприятливого економічного клімату, сприяння економічному зростанню; державний протекціонізм на ринку праці; створення нових ефективних робочих місць у державному секторі й заохочення цих процесів у недержавному секторі економіки; послаблення податкового тиску як на найманих працівників, так і на роботодавців; збільшення державних інвестицій в людський капітал шляхом розвитку соціальної сфери; заохочення громадян та роботодавців до здійснення таких інвестицій; посилення соціальних гарантій; детінізація економіки та ін.

* Науково-технічний прогрес на наступному етапі має стати ще активнішим позитивним чинником трансформації зайнятості. Під його дією відбуватиметься подальше поширення інформаційних технологій, впровадження нових технологічних процесів, видів виробництва й т. ін. Розумова, творча роль людини на виробництві зростатиме. Це спричинить подальше зростання попиту на інтелектуальну творчу працю, висококваліфікованих працівників, здатних постійно навчатися, засвоювати і створювати нове. Людський капітал стане найефективнішим ресурсом і визначальним чинником економічного розвитку. Це обумовить необхідність і економічну вигідність людського розвитку, спричинить суттєве збільшення соціальних інвестицій. Разом з тим зростання вимог до кваліфікації й мобільності працівників може викликати проблеми зайнятості низькокваліфікованих та недостатньо мобільних громадян.

* Глобалізація економіки й суспільного життя загалом як процес, що сприяє поглибленню поділу праці, ефективнішому розподілу та використанню ресурсів у світовому масштабі, потенційно має супроводжуватися посиленням на ринку праці позицій висококваліфікованих працівників, підвищенням продуктивності праці й життєвого рівня населення. Однак потрібно передбачити відвернення потенційних загроз глобалізації, що вже виявляються у нашій країні "вимиванням" робочих місць, інтелектуальною еміграцією, "розмиванням" економічної структури і навіть способу життя, що формувалися десятиліттями.

* Структурна трансформація економіки матиме позитивний вплив на зайнятість за умови, що відбуватиметься на основі інноваційного оновлення, спрямовуватиметься на пріоритетний розвиток тих галузей і видів виробництва, які визначають перехід до пост-індустріального суспільства. У такому випадку вона супроводжуватиметься подальшою диверсифікацією форм і видів зайнятості; збільшенням зайнятості у сфері нематеріальних (інтелектуальних) послуг; підвищенням мобільності зайнятості; поліпшенням освітньо-кваліфікаційної структури зайнятих та ін.

За умови успішної дії названих чинників характерна для 90-х років XX ст. економічно вимушена, неефективна зайнятість в Україні загалом має докорінно трансформуватися. Зайнятість у соціальне орієнтованій ринковій економіці характеризується такими основними ознаками: добровільна, ефективна, мобільна, регульована державою.

Політика зайнятості має декілька рівнів: загальнодержавний (макрорівень), регіональний (мезорівень) і локальний (мікрорівень). Політика зайнятості на макрорівні є визначальною щодо інших рівнів і тому повинна мати комплексний характер і спрямовуватися на досягнення поставлених перспективних цілей в цій сфері: забезпечення повної і раціональної зайнятості як необхідної передумови не лише реалізації права громадян на працю та досягнення високого рівня життя населення, але й загального соціально-економічного прогресу країни.

Ефективна і вільно обрана зайнятість відображає стан кількісної та якісної збалансованості між потребою населення в роботі та робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників та роботодавців, так і суспільства в цілому.

Проблеми зайнятості в Україні

В останні роки однією з найважливіших проблем зайнятості в Україні стало приховане безробіття, яке існує в таких формах:

надлишкова чисельність працівників, які одержують повну заробітну плату;

утримання на підприємстві осіб, що працюють на умовах неповного робочого часу, отримають відповідну неповну зарплату;

оформлення певній частині працівників відпусток без збереження або з частковим збереженням заробітної плати;

наявність цілоденних і внутрішньозмінних простоїв з організаційно-технічних причин.

Значне поширення в Україні "тіньової економіки" призводить до утворення неформальної зайнятості, яка характеризується такими рисами:

відсутність офіційної реєстрації діяльності;

переважання самозайнятості;

низька капіталоозброєність праці, застарілі й шкідливі технології;

низький рівень доходів, безправ'я працівників.

Зайнятість у нетоварному секторі означає всі види неоплачуваної роботи, результати якої споживаються самими працівниками або членами їхніх сімей. Проблеми зайнятості в неформальному і нетоварному секторах можна звести до таких груп:

порушення норм законодавства про працю, зокрема щодо її безпеки, тривалості, оплати, важкості та шкідливості для здоров'я, використання дитячої праці тощо;

соціальна незахищеність працівників на випадок втрати роботи, виробничої травми, хвороби, старості;

несплата податків державі.

Вирішення цих та інших проблем зайнятості можливе лише при втручанні держави в її регулювання.

Динаміка зайнятості населення за регіонами України за останні три роки наведена у таблиці 2.

Таблиця 2 - Динаміка зайнятості населення за регіонами (у відсотках до всього населення у віці 15-70 років)

Регіони	2003р.	2004р.	2005р.
	Тис. осіб.	відсотків до населення у віці 15-70 років (%)	Тис. осіб.	відсотків до населення у віці 15-70 років (%)	Тис. осіб.	відсотків до населення у віці 15-70 років (%)
1	2	3	4	5	6	7
Україна	20163,3	56,2	20680,0	57,7	20680,0	57,7
Автономна Республіка Крим	931,8	59,4	899,7	58,5	906,1	58,7
Вінницька	821,0	65,1	720,8	57,4	723,0	57,6
Волинська	452,7	60,4	423,9	56,7	429,9	57,5
Дніпропетровська	1585,1	58,8	1554,7	57,8	1573,8	58,4
Донецька	2074,2	56,7	2086,0	57,4	2124,9	58,7
Житомирська	502,7	50,6	561,6	56,8	570,6	57,9
Закарпатська	551,2	60,3	537,8	58,7	551,0	60,0
Запорізька	793,0	54,5	824,8	56,8	846,0	58,2
Івано-Франківська	473,2	46,7	513,5	50,7	522,5	51,6
Київська	739,0	55,1	764,4	56,8	791,0	58,6
Кіровоградська	454,9	55,7	444,5	54,6	457,5	56,5
Луганська	978,7	50,8	1019,8	53,3	1054,4	55,4
Львівська	1069,4	56,0	1057,0	55,4	1064,6	55,8
Миколаївська	506,6	53,7	534,7	56,7	539,8	57,3
Одеська	1051,7	56,8	1039,4	56,2	1028,1	55,6
Полтавська	662,8	56,0	670,3	56,7	690,3	58,3
Рівненська	422,7	50,7	437,4	52,4	461,6	55,2
Сумська	556,3	58,9	534,4	56,7	546,0	58,1
Тернопільська	374,1	46,0	387,7	47,8	425,1	52,6
Харківська	1301,5	58,9	1285,7	58,0	1297,2	58,4
Херсонська	456,4	52,2	477,6	54,8	499,9	57,5
Хмельницька	543,1	53,3	573,6	56,6	586,0	57,9
Черкаська	538,1	53,2	561,1	55,4	578,7	57,0
Чернівецька	323,5	48,8	353,4	53,2	361,7	54,5
Чернігівська	523,0	59,6	506,1	58,1	517,9	59,8
Міста
Київ	1334,9	64,4	1348,9	64,2	1352,0	62,3
Севастополь	141,7	53,4	176,9	59,7	180,4	60,6



Практична частина

Чи правильне ствердження?

1. Зайнятість як соціально-економічна система виконує регулюючу функцію.

2. Зайнятість як соціально-економічна система виконує доходну функцію.

3. Зайнятість як соціально-економічна система виконує економічну функцію.

4. Зайнятість як соціально-економічна система виконує відтворювальну функцію.

5. Зайнятість як соціально-економічна система виконує суспільну функцію.

6. Глобальна зайнятість населення - це така, яка забезпечує вартий доход, здоров'я, ріст освітнього та професійного рівня для кожного члена суспільства на підставі росту суспільної продуктивності праці.

7. Ефективна зайнятість - це така, яка забезпечує вартий доход, здоров'я, ріст освітнього та професійного рівня для кожного члена суспільства на підставі росту суспільної продуктивності праці.

8. Основним принципом державної політики зайнятості є можливість трудитися тим категоріям населення, для яких надається робота.

9. Основним принципом державної політики зайнятості є можливість трудитися неконкурентоспроможним категоріям населення.

10. Соціально - економічні відносини зайнятості обумовлюються соціально-економічними процесами.

11. Соціально - економічні відносини зайнятості обумовлюються регіональними процесами.

12. Соціально - економічні відносини зайнятості обумовлюються технологічними процесами.

13. Ефективність якісного перетворення структури зайнятості розкривається через показник збільшення частки населення, зайнятого сільськогосподарською працею.

14. Ефективність якісного перетворення структури зайнятості розкривається через показник збільшення частки фахівців з вищою освітою у загальному прирості працівників переважно розумової праці.

15. Ефективність якісного перетворення структури зайнятості розкривається через показник зменшення частки зайнятих у допоміжному виробництві.

16. Показник територіального розподілу та перерозподілу робочої сили характеризує якісне перетворення структури зайнятості.

17. Показник збільшення зайнятості переважно у галузях кінцевої обробки продукції характеризує якісне перетворення структури зайнятості.

Контрольні запитання для перевірки

Дайте визначення зайнятості населення.

Які категорії громадян відносять до зайнятого населення згідно зі ст. 1. Закону України "Про зайнятість населення"?

На яких принципах базується державна політика зайнятості населення в Україні?

Які функції виконує соціально-економічна система зайнятості?

Що уявляє собою зайнятість із економічних позицій?

Що уявляє собою зайнятість із соціальних позицій?

Охарактеризуйте соціальні аспекти зайнятості.

Охарактеризуйте рівні політики зайнятості.

Які існують види зайнятості та у чому їх концептуальне значення?

Чи може існувати повна зайнятість?

Як ви розумієте раціональність зайнятості?

Які групи населення називають соціально-демографічними?

Якими показниками характеризується структура соціально-економічної системи зайнятості?

За якими ознаками можна класифікувати всі види зайнятості?

Охарактеризуйте форми зайнятості населення.

Охарактеризуйте основні проблеми зайнятості в Україні.

Тема 2. Теоретичні основи державного регулювання зайнятості

Інституціональна підтримка політики зайнятості та характеристика інституціональної гнучкості.

Перш за все, треба уяснити, що державне регулювання зайнятості є невід'ємною частиною державного регулювання економіки, яке спрямовано на: стабілізацію виробництва; фінансування неринкових секторів економіки; державну підтримку конкуренції; стабілізацію грошової системи; подолання надмірної майнової та соціальної диференціації серед населення.

Виходячи з соціально-економічних функцій, які виконує ринок праці, стратегія регулювання зайнятості повинна відповідати на питання: які пріоритети закладаються у систему заходів (облік безпосередніх життєвих інтересів усіх членів суспільства; особлива увага до стану найменш забезпечених громадян; вимоги справедливості при розподілі результатів суспільного виробництва). Вибір з цих пріоритетів визначить соціальну спрямованість процесу регулювання зайнятості.

Необхідно звернути увагу на умови, які необхідні для виробітку стратегії регулювання зайнятості.

З кінця 80-х років у державній політиці на ринку праці з'явилися нові підходи до раціоналізації зайнятості. Сформувалась модернізована стратегія впливу на зайнятість, котра ґрунтувалася на концепції активного суспільства, для якої характерним є збільшення кількості робочих місць з більш широкою участю працівників у адаптаційних процесах.

...