Державне регулювання зайнятості

Збалансованість робочої сили та робочих місць на рівні підприємства може бути досягнуто за допомогою забезпечення максимального виходу продукції з кожного робочого місця.

Прогноз зайнятості населення розроблюється з метою прогнозування чисельності осіб пенсійного віку.

Прогноз зайнятості населення розроблюється з метою прогнозування чисельності трудових ресурсів.

Прогноз зайнятості населення розроблюється з метою оцінки вивільнення працівників із галузей народного господарства.

Надмір кількості робочих місць (М) за умови роботи з нормативною змінністю можна розрахувати за формулою: М=Мпл. - Мнорм.

Надмір кількості робочих місць (М) за умови роботи з нормативною змінністю можна розрахувати за формулою: М=Мнорм. + Мпл.

Контрольні запитання для самоперевірки

Дайте характеристику підходів до проблеми формування прогнозів зайнятості.

Наведіть схему прогнозування галузевої структури зайнятості у промисловості по країні.

Як розраховується чисельність зайнятих у розрізі окремих підгалузей та виробництв галузі?

Як розраховується прогнозована галузева структура зайнятості у галузях за кожним регіоном країни?

Назвіть головне завдання прогнозування та управління зайнятістю.

У якій послідовності здійснюється збалансованість робочих місць та трудових ресурсів у регіоні?

За якими видами визначаються робочі місця?

Наведіть формули розрахунків:

а) коефіцієнта створення робочих місць;

б) коефіцієнта ліквідації робочих місць;

в) темпу приросту зайнятості;

г) коефіцієнта надмірного обігу робочих місць;

д) коефіцієнта валового обігу робочих місць;

е) коефіцієнта валового обігу робочої сили;

є) коефіцієнта холостого обігу робочої сили;

9. Від чого залежить планова кількість робочих місць?

10. Від чого залежить нормативна кількість робочих місць?

11. Як розраховується показник ступеня збалансованості робочих місць та працюючих?

12. Дайте характеристику територіального балансу робочих місць та трудових ресурсів.

Тема 6. Огляд міжнародного досвіду державного регулювання зайнятості

Державне регулювання попиту на робочу силу у розвинених країнах

Розглядаючи цю тему, слід уяснити, що у системі заходів державного регулювання зайнятості у країнах із розвиненою ринковою економікою можна виділити такі основні напрями:

заходи щодо регулювання попиту на робочу силу;

заходи щодо регулювання пропозиції робочої сили;

заходи щодо регулювання соціальних гарантій зайнятості.

До найбільш розповсюджених заходів державного регулювання зайнятості, які спрямовані на стимулювання попиту на робочу силу, можна віднести:

програми громадських робіт;

субсидування зайнятості;

фінансово-кредитний вплив на зайнятість.

Першій досвід розробки та реалізації програм громадських робіт належить США. Головна мета громадських робіт - це використання незайнятого населення для реалізації значущих проектів; при цьому одночасно враховуються інтереси суспільства та безробітних. Це була праця у соціальній сфері або тяжка некваліфікована праця.

У Швеції програми громадських робіт використовуються при циклічному та сезонному безробітті. До участі в них залучаються особи, які вичерпали своє право на отримання допомоги по безробіттю. Безробітний може брати участь у цих програмах протягом шести місяців.

У Франції програми громадських робіт, в основному, призначені для безробітної молоді 16-21 років, яка не отримала професійної підготовки.

Субсидування зайнятості містить в собі заходи, які пов'язані із заохоченням самозайнятості та наданням субсидій підприємцям, котрі наймають на роботу певні категорії громадян. Особливе місце в системі субсидування зайнятості займають програми, які стимулюють підприємців наймати тих працівників, чий рівень конкурентоспроможності на ринку праці знижений через фізіологічні або соціальні причини.

Наприклад: у Нідерландах підприємцям надаються субсидії терміном 6 місяців для доплат до заробітної плати, якщо вони наймають безробітних, які не мали роботи більш шести місяців. У Німеччині фірмам, які наймають працівників старіше за 50 років, надаються займи на пільгових умовах або субсидії для доплат до їх заробітної плати при наймі на допоміжні роботи.

Фінансово-кредитна політика, хоча і не відноситься безпосередньо до регулювання зайнятості, але впливає на попит на робочу силу.

Наприклад, інвестиційні податкові пільги дозволяють підприємцям зменшити оподатковані суми на величину інвестицій у нове капітальне будівництво. Самі по собі ці податкові пільги покликані стимулювати процеси інвестування, однак розширення масштабів виробництва супроводжується створенням нових робочих місць та збільшує зайнятість. Проте слід ураховувати, що цей ефект можна досягти при відносно невисокій ціні робочої сили, у супротивному випадку скорочення витрат на капітал спонукає підприємця до заміни живої праці на уречевлювану.

Інший характер носять заходи державного регулювання, які спрямовані на коректування пропозиції робочої сили.

У сучасних умовах держава реально впливає на формування структури пропозиції робочої сили шляхом реалізації програм професійної орієнтації та професійної підготовки. Особлива увага при цьому приділяється безробітній молоді. Найбільший ефект з точки зору активної державної політики мають ті програми професійного навчання безробітних, які мають адресний характер. Вони охоплюють такі напрямки:

переборення недоліків майстерства;

трудова адаптація для безробітних протягом тривалого часу;

повернення на роботу, тобто спеціальні програми для жінок, які бажають повернутися до роботи після перерви, пов'язаної з народженням та вихованням дитини;

навчання громадян із соціально уразливих груп населення.

Наприклад, у Великобританії програми професійної підготовки охоплюють молодих людей 16-17 років, які закінчили школу та підлітків - інвалідів до 21 року. Термін профпідготовки -1 - 2 роки. У Франції програми профпідготовки для молоді 16-18 років передбачають водночас навчання та роботу на підприємстві. У Німеччині держава фінансує навчання на підприємстві за системою “Наставник - учень” для всіх молодих людей, які бажають навчатися. Особливого значення у системі державного регулювання зайнятості набувають види й форми матеріальної підтримки безробітних.

Державні програми матеріальної підтримки безробітних у розвинених країнах

У більшості країн Європейського Союзу існує загальний підхід до сплачування допомоги по безробіттю:

розмір допомоги по безробіттю залежить від рівня заробітної плати на попередньому місці роботи та тривалості періоду сплачування страхових внесків. Наприклад у Франції, право на допомогу отримують особи, які мають страховий стаж не менше шести місяців за попередні безробіттю 12 місяців або зі стажем страхування 12 місяців за попередні безробіттю 24 місяці. При цьому допомога по безробіттю складається з двох частин : базової ставки (як правило, відповідної розміру мінімальної допомоги по безробіттю) та 40% середньої заробітної плати за останні 12 місяців;

передбачаються додаткові виплати та субсидії за наявністю утриманців. Наприклад, в Іспанії за наявністю дитини розмір допомоги по безробіттю збільшується до 195% мінімальної заробітної плати та до 220% мінімальної заробітної плати при наявності двох та більше дітей;

існує механізм матеріальної підтримки у разі часткового безробіття. Наприклад, у Франції у разі тимчасового зачинення підприємства або переводу працівника (працівників) на скорочений робочий тиждень надається соціальна допомога у розмірі 65% мінімальної заробітної плати. У Німеччині передбачена спеціальна допомога для працюючих на умовах скороченого робочого тижня (до 18 годин) за ініціативою роботодавця;

терміни сплачування допомоги завжди обмежені. Наприклад у Франції тривалість виплати коливається від 3 до 27 тижнів та залежить від стажу страхування. У Німеччині, у залежності від трудового стажу, тривалість виплат - від 17 до 53 тижнів, а для осіб пенсійного віку - до 104 тижнів.

Особлива специфіка виплати допомоги по безробіттю існує в Японії. Тривалість виплат складає 90 - 300 днів, у залежності від віку працівника. Для отримання допомоги протягом шести місяців безробітні віком до 30 років повинні мати не менше 10 років страхового стажу.

Джерелом коштів для сплачування допомоги по безробіттю є поточні страхові внески найманих працівників, роботодавців, а також державні асигнування. Слід відзначити, що ефективність системи заходів державного впливу на зайнятість залежить не від обсягу соціальної допомоги населенню, а від практичного рішення проблеми безробіття, яке можливе тільки за умов реально функціонуючого виробництва.

Фінансові важелі впливу на зайнятість населення у розвинених країнах

Важливою проблемою державного регулювання зайнятості є визначення оптимальних масштабів втручання держави до формування відносин на ринку праці та вибір конкретних інструментів цього втручання.

Здійснення соціально-економічної політики держави в цілому, а також окремих її складових відбувається під впливом розподілу національного доходу країни - знов створеної вартові або вартості валового внутрішнього продукту за відрахуванням споживчих у процесі виробництва засобів виробництва. Обсяг національного доходу визначає економічну зовнішність країни, ступінь задоволення державних потреб, особистих потреб громадян та корпоративних потреб фірм.

Головний інструмент перерозподілу національного доходу у більшості країн - податки, які виникають у суспільстві водночас з виникненням держави та фінансових відносин у цілому. Через податки держава мобілізує фінансові ресурси для досягнення своєї мети. Головною відміною податків від інших елементів фінансової системи - це їх обов'язковість. Через сплату податків юридичні та фізичні особи віддають частку своїх доходів на потреби держави. Податки можуть стимулювати або стримувати виробництво, збільшення доходів населення, формування сукупного платежеспроможнього попиту, рівень зайнятості населення.

Розподільчі відносини у суспільстві формуються під впливом податків та кредитних відносин, тобто, відносин, які пов'язані з поверненням та сплатою за використання кредитними ресурсами. Через механізм державного кредиту здійснюється вплив на формування та функціонування ринку кредитних ресурсів, що супроводжується збільшенням або зменшенням ціни кредита. Доступність кредитних ресурсів для фірм та населення визначає перспективи розвитку виробництва, що наприкінці вплине на рівень зайнятості населення та стан ринку праці.

Світовий досвід має у своєму арсеналі різноманітні важелі фінансового впливу на сферу соціально-трудових відносин, які можна згрупувати:

податковий механізм;.

кредитна політика;

преференції;

фінансові санкції;

державні субсидії.

Вплив податкової політики на стимулювання зайнятості здійснюється шляхом надання пільг за формами (пільги, які пов'язані зі звільненням від виплат у соціальні фонди; пільги за оподаткуванням, пільги за витратами, які обумовлені професійним навчанням) та за завданням (пільги, які пов'язані з прийняттям на роботу неконкурентоспроможних громадян, пільги, які пов'язані з професійним навчанням; змішані пільги).

Кредитна політика у галузі розвитку робочих місць серед інших фінансових важелів займає скромне місце. Наприклад, у Франції молодь має право на отримання спеціального державного пільгового кредиту на навчання.

Під преференціями розуміють визначені фінансові субсидії, які надаються на безвідсотковій або безповоротній підставі державою тим фірмам, які беруть на себе зобов'язання щодо використання державних програм у будь-якій галузі.

У багатьох розвинених країнах держава здійснює пряме цільове фінансування центрів професійної підготовки та перепідготовки у різних компаніях, а також навчання персоналу.

Фінансові санкції застосовуються при використанні такого адміністративного заходу, як квотування робочих місць для інвалідів та інших неконкурентоспроможних груп населення. У такому випадку держава зобов'язує підприємців, які відмовляються від квотування, сплачувати штрафи.

Посередницькі фірми по зарубіжному працевлаштуванню

У сучасній зовнішньоекономічній діяльності все більшого значення набувають посередницькі недержавні фірми по зарубіжному працевлаштуванню. У світі налічується майже 30 тисяч фірм по працевлаштуванню, у т.ч. 15 тисяч у США.

У теперішній час у сфері працевлаштування переважають дрібні фірми з чисельністю співробітників майже 8 осіб. Співвідношення "головна фірма - філіал" достатньо складні та не схожі з вітчизняними. Як правило, оперативна діяльність фірм є автономною і їх взаємодія та обмін інформацією здійснюється по мірі необхідності.

Таким же чином побудована і робота щодо зарубіжного працевлаштування. Спочатку фірма спеціалізується на працевлаштуванні всередині свого регіону, а потім шукає їх на міжнародному ринку робочої сили. Послуги таких фірм у своїй більшості розраховані на потребу великих фірм, які здійснюють, як правило, інноваційні проекти.

Фірма „Менеджмент рекрутерс інтернейшнл” (МРІ) є найвизначнішою у світі компанією з пошуку та найму висококваліфікованих службовців. Вона створена у 1965 р., знаходиться у штаті Огайо (США).

Фірма працює перш за все, на американському внутрішньому ринку праці. Оголошень з вакансіями у США друкується щорічно більш ніж у будь-якій іншій країні світу. Сутність концепції фірми: допомогти суспільству у піднесенні економіки за рахунок укріплення кадрового потенціалу фірм і компаній, а окремим особам допомогти реалізувати себе через кар'єру.

У штаб-квартирі МРІ працює майже 70 осіб, а усього фірма налічує понад 3000 співпрацівників, які розосереджені у 600 дрібних бюро у 50 штатах країни. Такі бюро створені за принципом „френчайзингів”, коли місцевий дрібний бізнесмен бере на себе всю організацію діяльності на підставі купівлі у МРІ „френчайза” (привелегії) - право діяти від її імені. Таким шляхом мінімізуються витрати на утримання апарату компанії та розосереджується влада - кожне бюро самостійно приймає рішення в умовах централізованого управління.

Між бюро-„френчайзами” та МРІ встановлюється комп'ютерна система зв'язку з загальною базою даних про декілька тисяч компаній-клієнтів фірми. Завдяки єдиній інформаційній системі кожне бюро може у будь-яку мить сприяти іншому бюро у підборі необхідної кандидатури.

Щорічно МРІ обслуговує 10 тисяч компаній, для яких підбирає більш, ніж 25 тисяч службовців у більшій мірі із вищої управлінської категорії. Жоден з працевлаштованих не сплачує за своє працевлаштування, а сплачують роботодавці. Компанія працює, як правило, з особами, які мають роботу, але переманювати спеціалістів у США не вважається зазорним. Людина, яка часто змінює роботу з підвищенням у заробітній платі, котирується вище того, хто роками сидить на одному місці в очікуванні підвищення.

Послідовно, набравшись досвіду у масштабі США, МРІ вийшла на міжнародний ринок праці: спочатку до Канади, потім до Великої Британії, а зараз і до континентальних країн ЄЕС.

Практична частина

Чи правильне ствердження?

Програми громадських робіт відносяться до заходів державного регулювання зайнятості, які спрямовані на стимулювання попиту на робочу силу.

Субсидування зайнятості включає в собі заходи, які пов'язані із заохоченням самозайнятості.

У країнах із розвиненою економікою розмір допомоги по безробіттю не залежить від рівня заробітної плати на попередньому місці роботи та тривалості періоду сплачування страхових внесків.

У розвинених країнах не існує механізму матеріальної підтримки на випадок часткового безробіття.

У розвинених країнах терміни сплачування допомоги по безробіттю завжди обмежені.

Джерелом коштів для сплачування допомоги по безробіттю є поточні страхові внески найманих працівників та роботодавців, а також державні асигнування.

Джерелом коштів для сплачування допомоги по безробіттю є тільки поточні страхові внески найманих працівників.

Джерелом коштів для сплачування допомоги по безробіттю є поточні страхові внески роботодавців та державні асигнування.

Контрольні запитання для самоперевірки

Які напрями виділяються у системі заходів державного регулювання зайнятості у країнах із розвиненою ринковою економікою?

Які заходи державного регулювання зайнятості спрямовані на стимулювання попиту на робочу силу в розвинених країнах?

Охарактеризуйте програми громадських робіт у США, Швеції, Франції та інших країнах.

Охарактеризуйте субсидування зайнятості у розвинених країнах.

Який характер впливу фінансово-кредитної системи на зайнятість?

Охарактеризуйте заходи державного регулювання, які спрямовані на коректування пропозиції робочої сили у розвинених країнах.

Які напрями охоплюють програми професійного навчання безробітних, які мають адресний характер?

Який підхід до сплачування допомоги по безробіттю існує у країнах Європейського Союзу?

Охарактеризуйте світовий досвід важелів фінансового впливу на сферу соціально-трудових відносин.

У чому сутність податкового механізму?

Що уявляють собою преференції?

У якому випадку застосовуються фінансові санкції?

Охарактеризуйте діяльність міжнародної посередницької фірми "МРІ".

Тема 7. Державне регулювання зайнятості у Великобританії

Соціальне забезпечення як аспект політики зайнятості Великобританії.

Діяльність Британського уряду, яка спрямована на регулювання зайнятості включає:

створення системи профнавчання та працевлаштування;

збір та розповсюдження інформації про стан попиту та пропозиції на ринку праці;

створення фондів страхування по безробіттю;

розвиток системи соціального забезпечення.

Поряд з іншими країнами Велика Британія намагається радикально вирішити проблему зайнятості шляхом більш гнучкого регулювання заробітної плати, удосконалення трудового законодавства, сприяння географічної мобільності робочої сили тощо.

Усі напрями регулювання зайнятості Британської політики взагалі відповідають аналогічним програмам інших країн Заходу. Значна увага в політиці зайнятості приділяється вдосконаленню системи соціального забезпечення. Фонд соціального забезпечення формується з бюджетних дотацій, індивідуального оподаткування працюючих, оподаткування підприємців. Система соціального страхування по безробіттю охоплює усіх найманих осіб, включаючи державних службовців. Для отримання допомоги по безробіттю, працюючий повинен сплачувати внески протягом року із заробітної плати, яка встановлена як загальнонаціональний мінімум. Трудящі мають право на отримання компенсації за ряд умов: вимушений характер безробіття; здатність займатися трудовою діяльністю; готовність погодитися на робоче місце; активний пошук роботи.

У системі соціального забезпечення враховано таку категорію як часткове безробіття, у разі якого повні витрати по компенсації несе роботодавець. Вік виходу на пенсію - 65 років для чоловіків та 60 років для жінок перешкоджає процесу регулювання зайнятості та примушує уряд приймати додаткові заходи. Так, у 1977 році держава запровадила "План вивільнення робітників" з метою спонукання трудящих похилого віку раніше виходити на пенсію за умов, що підприємець візьме на звільнені місця безробітну молодь.

Слід відзначити, що мета у напрямку зайнятості часто не співпадає з метою соціального забезпечення. З усіх видів відрахувань до системи соціального забезпечення менш за все сприяє вирішенню проблеми зайнятості діюче положення про податки, які сплачуються підприємством із заробітної плати працюючих. Відповідно до закону відсоток податкових відрахувань від заробітної плати збільшується до верхнього його обмеження, після якого податки пропорційно зменшуються. Таким чином, чим більше заробітна плата перевищує верхню встановлену межу, тим меншу величину податка сплачують підприємці. Їм вигодніше мати меншу чисельність працюючих, але із заробітною платою, яка перевищує верхній податковий рівень.

Державні програми профорієнтації, профпідготовки та працевлаштування у Великобританії

З 1987 року у Великобританії діє програма зайнятості, в основу якої покладена програма навчання та профорієнтації безробітних. Фінансування програми передбачається з таких джерел: 36% - приватний сектор; 22% - добровільні суспільства допомоги безробітним; 27% - державні установи та 15% - спеціальні установи за професійним навчанням. Її орієнтація на приватну ініціативу зустріла опір з боку державних компаній, які негативно поставилися до перспективи капіталовкладень, які прямо не пов'язані з інтересами їх виробництва. За останній період ситуація поступово змінилася за мірою денаціоналізації державного сектора. Ураховуючи недоліки прийнятої програми, комісія по трудових ресурсах запропонувала урядові деякі зміни, у тому числі про регулювання часу навчання та його оплати, тобто 40% часу відводиться для інтенсивних занять, а інший час - безпосередній роботі на підприємстві. Заняття можуть максимально продовжуватися до 12 місяців, програма передбачає не тільки допомогу для тих, хто навчається, але й додаткову оплату їх роботи.

Окрім загальної програми профорієнтації та підготовки у Великій Британії здійснюється політика зайнятості, яка зорієнтована на молодь, дозволяє їй отримати трудові навички, професію. Діють змішані програми, які поєднують навчання з трудовою діяльністю. Одна з останніх програм для молоді націлена на встановлення зв'язку між школою та виробництвом. Вона дозволяє підприємцям створювати субсидовані робочі місця для 16 - річних школярів. Програма передбачає шестимісячний несплачувальний термін, протягом якого оцінюються здібності молодої людини.

Інші програми професійного навчання призначені для молоді, яка не має будь-якої професії, оскільки особливості нової технології навіть вимагають не тільки високої кваліфікації, а також й адаптаційних здібностей працівника. Розроблений та діє спеціальний план стимулювання підприємств з метою створення достатньо високооплачуваних робочих місць для молодих людей на певний мінімальний період часу. Підприємцям сплачується одноразова дотація за найом молодих людей віком до 18 років, які вперше отримали роботу.

Створена також значна кількість центрів зі спеціальної підготовки жінок. Програми можуть охоплювати осіб не тільки позбавлених роботи, а й тих, хто має роботу, але готовий без відриву від виробництва підвищити кваліфікацію або змінити професію з метою отримання іншої роботи.

Більшість програм за навчанням організовує та проводить комісія по трудових ресурсах. Усі програми, як правило, розраховані на 1 - 2 роки і враховують час на пошуки постійної роботи. Кожна з них оцінюється за такими показниками, як витрати на здійснення, чисельність осіб, які поступають на курси та їх закінчують, зміст отриманої професії, поліпшення життєвих умов тих, хто пройшов навчання та інше.

Регіональне планування зайнятості у Великобританії

Серед інших напрямів державної активності у стимулюванні зайнятості слід відокремити перерозподіл частини централізованих функцій на регіональний рівень. Відповідне законодавство надає можливість місцевій владі самостійно заохочувати підприємницьку ініціативу.

Місцеві органи отримали право використовувати бюджетні засоби для придбання земельних ділянок, засобів виробництва, для надання фінансової допомоги молодим підприємствам тощо. Водночас заохочується створення кооперативних товариств робітниками при загрозі закриття підприємства. Щоб врятувати підприємство від банкрутства, робітники формують акціонерний капітал зі своїх збережень, а при їх відсутності беруть позику в місцевих профспілкових організаціях та розвивають виробництво власними силами. Це сприяє розширенню вплива профспілок та членства в них. Допомога профспілок виявляється не тільки у фінансовій підтримці про заходи, які здійснюють володарі підприємств, організацій. Часто профспілки працюють у співробітництві з місцевою владою, що дозволяє їм володіти даними про попит на продукцію та інше.

Широке розповсюдження отримала ідея створення робочих кооперативів, які дозволяють оптимізувати розподіл трудових ресурсів, створюють передумови для руху робочої сили, для більш гнучкої орієнтації праці. Кооперативи мають на меті підвищення заробітної плати з меншою чисельністю працюючих, що не сприяє збільшенню зайнятості на кожному окремому підприємстві, але водночас сприяє виникненню більшості дрібних високопродуктивних виробництв. Таким чином, кооперативи дозволяють оптимізувати розподіл трудових ресурсів , створюють передумови для збільшення руху робочої сили, для більш гнучкої організації праці. Основною формою організації кооперативів є дрібні та середні підприємства. Величезні кооперативи створюються, як правило, на базі тих компаній, які руйнуються.

Основним різновидом є некомерційні кооперативи соціальної орієнтації на непрацездатних та підстаркуватих, дітей дошкільного віку, для вирішення питань охорони здоров'я, культури й відпочинку і т.п. Такі організації користуються урядовими субсидіями, якщо вони приймають безробітних. Для полегшення діяльності кооперативів, особливо тих, які не використовують найману працю, уряд створив Агентство по розвитку кооперативів, яке має місцеві представництва.

Слід відзначити, що різні програми, які здійснювалися урядом, не впливали достатньо ефективно на зайнятість внаслідок діючих у сфері праці внутрішніх чинників жорсткості, таких як: система пільгових відрахувань з підприємств; жорстке закріплення виробничих функцій; недостатня професійна підготовка кадрів, які здатні виконувати роботу в умовах структурних змін в економіці країни та інше. Все це стримувало ініціативу підприємців та не сприяло збільшенню найму робочої сили.

Поширення зайнятості через гнучке регулювання ринку праці у Великобританії

Протягом останніх років урядом країни та організацією підприємців використовуються взаємопов'язані заходи з підвищення гнучкості у сфері трудової діяльності і, перш за все, шляхом послаблення існуючих законодавчих обмежень у сфері праці, знімання деяких обмежень у питаннях найму та вивільнення при укладенні трудових угод, реорганізації режимів робочого часу, вдосконаленні організації праці та професійної підготовки. До найбільш типових форм гнучкої політики у галузі зайнятості можна віднести такі:

Заходи щодо додержання заробітної плати.

Уряд виробив політику, яка спрямована на сповільнення росту заробітної плати через регулювання політики доходів, заморожування заробітної плати, зниження встановленого мінімального рівня заробітної плати (і навіть його скасування) для молодих трудящих.

Зв'язок оплати праці окремих працівників та результатів діяльності підприємств.

При підписанні договорів наростає тенденція пов'язування підвищення заробітної плати не тільки з продуктивністю праці окремої людини, а також із результатами діяльності підприємства у цілому. Урядом Великобританії запропоновано включити певні податкові пільги підприємствам з метою ув'язки заробітної плати із їх доходами: скорочуються доходи - скорочується і заробітна плата. Нова система передбачає відмову від автоматичного збільшення зарплати та підвищення по службі.

Договори про двохступеневу шкалу заробітної плати.

Новий вид договорів передбачає виплати як основної заробітної плати, так і її складових, які можуть змінюватися у залежності від конкурентоспроможності підприємства. Положення договорів також передбачають роздільну та більш низьку шкалу заробітної плати для знов прийнятих трудящих. З одного боку, така система полегшує мобільність як на підприємстві, так і поза нього, надає можливості для підвищення зарплати. З другого боку, вона призводить до усунення традиційного поділу видів праці. Заробітна плата у значній мірі ставиться у залежність від загальних результатів праці, ніж від чинників, які визначають її розмір (трудовий стаж, рівень кваліфікації тощо).

Практика включення субпідрядів.

Сутність її у тому, що фірми виводять за межі своєї виробничої структури ті види діяльності, які не є невід'ємною частиною їх спеціалізації. Включення субпідрядів є важливим джерелом короткотермінової та тимчасової зайнятості. Субпідрядникам потрібна гнучка робоча сила, яку вони можуть збільшувати або скорочувати по мірі необхідності.

Зниження віку виходу на пенсію.

Урядом Великобританії створена система вивільнення робочих місць, згідно з якою підприємствам надаються додаткові субсидії для виплати пенсій особам, які бажають вийти на пенсію по досягненню встановленого законом віку за умов, що вони будуть заміщені безробітними трудящими.

Слід уявити, що нові форми гнучкого використання робочої сили мають як позитивні, так і негативні риси. Ефективні при короткотерміновому застосуванні, вони часто дають негативні результати при тривалому використанні. Цей факт необхідно врахувати при використанні досвіду країн з ринковою економікою.

Практична частина

Чи правильне ствердження?

До найбільш типових форм гнучкої політики зайнятості у Великобританії відносяться заходи щодо стримування росту заробітної плати.

До найбільш типових форм гнучкої політики зайнятості у Великобританії відносяться заходи щодо стримування віку виходу на пенсію.

Фонд соціального забезпечення у Великобританії формується з бюджетних дотацій, фонду профспілок та пенсійного фонду.

Фонд соціального забезпечення у Великобританії формується з бюджетних дотацій, оподаткування підприємців та індивідуального оподаткування найманого працівника.

Фонд соціального забезпечення у Великобританії формується тільки з бюджетних дотацій.

Фонд соціального забезпечення у Великобританії формується тільки за рахунок оподаткування підприємців.

Система соціального страхування по безробіттю у Великобританії охоплює все працездатне населення, яке проживає на території країни.

Система соціального страхування по безробіттю у Великобританії охоплює осіб найманої праці, які проживають на території країни.

Контрольні запитання для самоперевірки

Які напрямки включає британська політика регулювання зайнятості?

У чому сутність системи соціального забезпечення політики зайнятості?

Сутність загальної програми навчання та профорієнтації безробітних. У чому полягають її недоліки?

Дайте характеристику змішаних програм профорієнтації та підготовки безробітних.

Дайте характеристику регіонального планування зайнятості у Великобританії.

Дайте характеристику типових форм гнучкої політики у галузі зайнятості.

У чому сутність договорів про двох - ступеневу шкалу заробітної плати?

У чому сутність включення субпідрядів?

Назвіть позитивні та негативні риси форм гнучкого використання робочої сили.

Тема 8. Державна політика сприяння зайнятості у Швеції

Основні напрями політики зайнятості

У загальному економічному розвитку Швеція східна з більшістю європейських капіталістичних країн, але її внутрішньому ринку праці властива певна специфіка. Слід відзначити, що після Другої світової війні регулювання зайнятості скоротилося у зв'язку із загальним економічним ростом. Однак, керівництво ЦОПШ (Центральне об'єднання профспілок Швеції) схилилося до поширення політики зайнятості у зв'язку з новими ускладненнями. Профспілки зіштовхнулися з двома проблемами: ростом інфляції та пов'язаним з ним стимулюванням вимог росту заробітної плати. Економісти ЦОПШ врахували ненормальним для профспілкового руху стримувати збільшення зарплати. Тому вони запропонували програму, яка складалася з трьох напрямів:

Політика узгодження вимог, які не виходять за межі реальних громадських можливостей.

Політика солідарності в оплаті з подальшим скороченням різниці у доходах.

Політика регулювання зайнятості.

Передбачалося, що обидва перших напрями призведуть до збільшення безробіття, але воно буде компенсуватися регулюванням зайнятості. Ця програма проводилася з середини 50-х років. Профнавчання та допомога у зв'язку з переїздом були її характерними особливостями.

З середини 60-х років виявилися недоліки програми. Отже, географічна мобільність негативно відбилася на периферії; під ударом опинилися ті, хто не може переїхати на нове місце внаслідок фізичного знешкодження, за сімейними обставинами тощо.

У результаті, протягом наступного періоду державна політика регулювання зайнятості зазнала такі зміни:

З другої половини 60-х років значного розвитку отримала регіональна політика регулювання зайнятості;

Протягом 70-х років були здійснені широкомасштабні експерименти за підтримкою, стимулюванням підприємств для дотримування робочої сили на випадок економічного спаду.

У середині 70-х років з'явилися нові закони, які регулюють ринок робочої сили. Найзначнішим був "Акт про гарантію зайнятості", який став на перешкоді вивільненню працюючих;

Протягом 70-х років були збільшені розмір та час сплачування компенсації по безробіттю.

Пенсійний вік був знижений з 67 до 65 років. З'явилися часткові пенсії.

Ринок праці та цільові групи

Політика зайнятості у 80-х роках, яка була раніш зорієнтованою на підприємство, зазнала значних змін. Припинилося стимулювання виробництва держзаказами, державне субсидування на перекваліфікацію та інше. У державній політиці зайнятості проявилися два напрями: збільшення значення бюро по працевлаштуванню та орієнтованість на певні "групи риску" ринку праці. Нові дослідження були спрямовані на аналіз безробіття за тривалістю та частотою. Увага зверталася на те, що зростання безробіття все більш характеризується не стільки чисельністю безробітних, скільки збільшенням її тривалості при одночасному тривалому незаповненню вакантних робочих місць. У зв'язку з цим був прийнятий закон, який передбачає, що всі вакантні робочі місця повинні бути зареєстрованими у бюро по працевлаштуванню.

Другим заходом у цьому ж напрямку було надання послуг компаніям та субсидування географічної мобільності робочої сили. Політика зайнятості стала більш зорієнтованою на слабо захищені групи населення. Нові цільові групи на ринку праці склали жінки та молодь, а також громадяни з обмеженою працездатністю. Отже, підтримка страхових фондів по безробіттю та виплата допомоги по безробіттю складають незначну частку у порівнянні з вартістю заходів активної політики на ринку праці.

Слід звернути увагу на те, що програми активної політики на ринку праці, перш за все, індивідуально орієнтовані. Вони передбачають прискорене заповнення вакансій, кошти на навчання, перепідготовку, професійну реабілітацію тощо. Усього програмами зайнятості охоплено у теперішній час 4 - 5% загальної кількості працюючих. Допомога ж безробітним, які пересуваються по країні торкається усього 0,4 - 0,8% загальної робочої сили щорічно.

Слід відзначити, що демографічні групи відрізняються одна від одної за мірою залучення у суспільне виробництво. Зайнятість чоловіків віком 20-59 років є постійною і знаходиться на дуже високому рівні. Участь у виробництві 60 - 64 річних чоловіків значно збільшилася у всіх вікових підгрупах від 20 до 60 років.

Значно зменшилася частка працюючої молоді віком 16 - 19 років. Багато хто з молодих людей працює лише частину часу як доповнення до навчання. Зрушення у трудовій діяльності населення особливо проявляються у скороченні робочого тижня, особливо у жінок, молоді, громадян похилого віку. Скорочення робочих годин відбулося одночасно з поступовим скороченням стандартного робочого тижня з 45 до 40 годин. У теперішній час більшість жінок працюють від 20 до 30 годин на тиждень. Зацікавленість у збільшенні робочого тижня, більш високих заробітках уряд стимулює зниженням оподаткування.

У Швеції по різному оцінюють результативність централізованого регулювання зайнятості. Прибічники програм зайнятості підкреслюють більш ефективний розподіл трудових ресурсів по країні внаслідок мобільності робочої сили. Інші критикують програми субсидувань підприємств та закон про гарантії зайнятості і вважають їх причинами, які призвели до сповільнення економічного росту.

Слід підкреслити, що цей закон різко обмежує перелік підстав для вивільнення: роботодавець не може вивільнити працівника тільки внаслідок його низької працездатності, навпаки, він повинен перевести його на підходяще для нього місце роботи. Для хворих та інвалідів підприємець повинен створювати спеціальні, доступні для них умови праці. Закон про гарантії зайнятості (який діє і тепер) сприяє меншій гнучкості на ринку праці, але більшій гнучкості на підприємстві.

Система працевлаштування

Однією з важливих задач системи працевлаштування населення (АМ) є оперативна допомога у розстановці кадрів при наявності вакантних робочих місць.

Діяльність органів працевлаштування засновується на тому, що перевага надається, у першу чергу, працевлаштуванню, потім професійній підготовці та створенню додаткових робочих місць та нарешті наданню фінансової допомоги.

Державне управління ринком праці - вищий орган в системі працевлаштування. Його керівництво зазначає найголовніші стратегічні завдання господарської діяльності, розподіляє ресурси у різних галузях виробництва, веде облік та аналізує економічну діяльність. На місцевому рівні функціонують комісії та відділи по працевлаштуванню, на регіональному - районі відділи по працевлаштуванню.

У країні налічується 280 відділів по працевлаштуванню з загальним штатом працівників - 5600 осіб. Штат співпрацівників відділу складається з працівників, які відповідають за розстановку кадрів, консультантів за питаннями зайнятості та службовців, які безпосередньо контактують з клієнтами.

При кожному відділі сформований комітет за питаннями розподілу трудових ресурсів. Метою його діяльності є планування та регулювання роботи відділу по розміщенню кадрів, а також облік трудових ресурсів та координація пропозицій, які пов'язані з працевлаштуванням.

Завданнями райвідділу по працевлаштуванню є: визначення задач та напрямків економічної активності у межах району; розподіл ресурсів; планомірний облік та аналіз результатів.

За останні роки діяльність органів працевлаштування спрямована на сприяння економічного росту підприємств, поліпшення діяльності служб за питаннями найму. У тому випадку, якщо влаштування на роботу пов'язане з переселенням з одного району в інший, безробітним надається фінансова допомога на транспортні витрати.

Державна система підготовки та перепідготовки

Як було зазначено вище, у Швеції активно діє державна система АМУ - підготовки та перепідготовки кадрів у межах політики зайнятості.

Організаційна структура АМУ включає центральне управління з відділами:

планування ресурсів;

науково-педагогічний відділ;

кадровий відділ.

У навчальній мережі системи АМУ зайнято 5,5 тис. осіб.

До 1986р. АМУ знаходилася на бюджеті держави, а після реформи - переведена на окупність. Її відносини з державною системою працевлаштування (АМ) та з приватними фірмами будуються на підставі продажу своїх послуг з розробки програм, організації навчальних курсів та проведенню навчання. Майже 90% курсів АМУ закупаються державною службою працевлаштування, інші 10% - приватними фірмами.

Окрім АМУ в Швеції функціонує система профпідготовки молоді у межах середньої школи. Курси навчання гарантують учням безкоштовне навчання та надання стипендій.

Професійне навчання у Швеції будується таким чином, щоб забезпечити учнів професією широкого профілю, чому сприяє модульна система побудови навчальних курсів. Наприклад, підготовка верстатника - це не тільки здобуття навичок роботи на верстатах усіх типів, але й вміння ремонтувати їх, складати та змінювати програму, використовувати комп'ютери для читання креслень тощо. Загальна тривалість навчальних курсів від декілька тижнів до 3 років - у залежності від рівня складності професій, індивідуальної підготовки та здібностей учнів.

Таким чином, регулювання зайнятості сприяє залученню до економічної діяльності різних груп населення, стримує безробіття, але оцінки впливу програм зайнятості на економічний ріст та інфляцію не рівнозначні.

Практична частина

Чи правильне ствердження?

Закон Швеції про гарантії зайнятості характеризується обмеженням переліку підстав для звільнення.

Закон Швеції про гарантії зайнятості характеризується наданням прав роботодавцям звільнювати працівників.

Закон Швеції про гарантії зайнятості характеризується створенням спеціальних умов праці для інвалідів.

Закон Швеції про гарантії зайнятості характеризується субсидуванням географічної мобільності жінок.

Політика зайнятості Швеції у 80-х роках характеризується субсидуванням географічної мобільності молоді.

Політика зайнятості Швеції у 80-х роках характеризується зорієнтованістю на "групи ризику".

Політика зайнятості Швеції у 80-х роках характеризується збільшенням розміру виплати компенсації по безробіттю.

Забезпечення географічної мобільності населення у Швеції шляхом надання субсидії на переїзд сімей з районів трудонадлишкових до районів трудонедостатніх - це активна політика зайнятості.

Забезпечення географічної мобільності населення шляхом надання субсидії на переїзд сімей з районів трудонадлишкових до районів трудонедостатніх - це пасивна політика зайнятості у Швеції.

Контрольні запитання для самоперевірки

Назвіть основні напрями програми зайнятості населення у 50-ті роки.

Які зміни відбулися у державній політиці регулювання зайнятості у 60-х та 70-х роках?

Назвіть напрями політики регулювання зайнятості у 80-х роках.

У чому сутність активної та пасивної політики у цільових групах?

Дайте характеристику системі працевлаштування у Швеції.

Охарактеризуйте організаційну структуру державної системи АМУ - підготовки та перепідготовки кадрів у межах політики зайнятості.

Тема 9. Державне регулювання зайнятості у США та Японії

Система регулювання зайнятості, яка склалася у 60-х роках у США уявляла собою, по-перше, державне підприємництво, яке пов'язане із наймом робочої сили, не використаної приватним сектором; по-друге, регулювання попиту на робочу силу за допомогою державних закупівель, податкової та кредитно-грошової політики; по-третє, безпосереднє регулювання ринку робочої сили за допомогою федерально-штатної системи працевлаштування, програм навчання та перенавчання безробітних, програм допомоги молоді та інше. Державний сектор забезпечує надання роботи на державних підприємствах, в установах виробничої та соціальної інфраструктури через соціальні програми працевлаштування.

Для регулювання попиту на робочу силу великого значення набуває соціальна інфраструктура, і перш за все народна освіта та охорона здоров'я. На їх систему припадає 50% усіх зайнятих у суспільному секторі.

У функціонуючій у США системі регулювання зайнятості слід відокремити такий важливий напрямок, як формування попиту на робочу силу. Серед них:

Заходи щодо збільшення пропозиції робочих місць.

а) дотації підприємцям при наймі робочої сили, яка зазнає особливі труднощі з працевлаштуванням;

б) збільшення пропозиції робочих місць у сфері послуг, стимулювання підприємств малого бізнесу;

в) створення робочих місць відділами по справах праці у межах "програм громадських робіт".

Заходи за перерозподілом трудових навантажень:

а) збільшення віку вступу у трудове життя, припинення найму іноземної робочої сили, розширення можливостей дострокового виходу на пенсію та інше.

б) скорочення робочого часу - розвиток часткової зайнятості, практика поділу робочих місць, збільшення тривалості відпусток та інше.

Заходи щодо зберігання робочих місць:

а) податкові пільги, дотації підприємцям за збереження робочих місць.

б) націоналізація підприємств з метою збереження робочих місць.

Намагаючись зберегти рівновагу між рухом цін та рівнем зайнятості, держава опирається на співробітництво із капіталом. Держава впливає на соціальну поведінку підприємців через системи економічних, адміністративних, законодавчих, організаційних заходів. Найбільш розповсюдженими є економічні заходи (надання кредитів та субсидій для скорочення витрат виробництва, зниження ставок мінімальної заробітної плати для стимулювання найма молоді під час канікул, створення сприятливих податкових режимів, субсидування державою частки заробітної плати найманих працівників).

Слід зауважити, що важливим елементом регулювання зайнятості є програми роботи для молоді віком 16-21 року з бідних сімей, які ставлять своєю метою надати молодим особам певну професійну підготовку. Разом з тим ці програми не вирішують проблеми безробіття, оскільки замість регулярної зайнятості молодим людям пропонують лише декілька тижнів некваліфікованої роботи переважно у літні місяці.

Одним з важливих напрямків регулювання ринку робочої сили є пристосування пропозиції робочої сили до існуючого попиту. У межах цього напрямку здійснюються:

Діяльність інформаційної служби по працевлаштуванню.

Професійно-технічна підготовка та перепідготовка працівників.

Інформаційну службу в США здійснює Федерально-штатна система працевлаштування, яка складається з 2200 бірж праці, розташованих в усіх штатах. Вони вивчають попит та пропозицію робочої сили, забезпечують складання програм перебудови зайнятості.

Профтехосвіта у США широко надається учням середніх шкіл, а також особам з незакінченою середньою освітою. Слід відзначити, що за часткою випускників шкіл, які потім поступають до ВНЗ (45%) США займають перше місце у світі (в Україні до 20%).

Програми націлені на створення бази для професійних навичок, але не носять характеру спеціалізованого профнавчання. Головне місце у системі профнавчання займають середні школи.

У цілому по країні система професійного навчання, яка субсидується із державного бюджету, забезпечує підготовку 38% фахівців у сільському господарстві, 24% - в охороні здоров'я, 53% - у конторських операціях, 41% - у промисловості.

Велику популярність у молоді мають спеціалізовані навчальні заклади, які дають можливість отримати конкретну спеціальність. Разом з тим, якість середньої освіти не відповідає у повній мірі сучасним вимогам , що збільшує витрати бізнесу на власні програми трудової перепідготовки.

Треба звернути увагу на те, що регулювання зайнятості в Японії цілком відрізняється від політики зайнятості у США.

Особливості державного регулювання зайнятості в Японії

Система трудових відносин в Японії, в основному, зосереджена на рівні підприємств. Першою особливістю відносин між трудом і капіталом є "система пожиттєвого найму", сутність якої полягає у тому, що новим працівникам, яких наймає фірма з випускників навчальних закладів, неофіційно гарантується зайнятість аж до досягнення ними граничного віку, який встановлює адміністрація фірми. Другою особливістю є різкий поділ найманих працівників на постійних та тимчасових з великою різницею в їх статусі. Третьою особливістю є переважання "внутрішньокомпанейських" профспілок, які об'єднують весь персонал фірми, що сприяє більш сильному "прив'язуванню" працівників до фірми та поширює вільність маневру адміністрації у розпорядженні робочої сили.

Перший спеціальний закон про заходи у галузі зайнятості був прийнятий в Японії у 1966 році. Він зобов'язував державні органи регулярно розроблювати комплексні заходи, кінцевою метою яких було "досягнення повної зайнятості". На підставі цього закону у подальшому через кожні 5-7 років затверджувались так звані "Базисні плани заходів у галузі зайнятості".

Страхування від безробіття та субсидування фірм в Японії.

Новий закон про страхування від безробіття, який було затверджено у зв'язку з "нафтовою кризою", запровадив структуру внесків у страховий фонд, яка була більш обтяжливою для підприємців: 0,85% від щомісячного фонду заробітної плати з боку адміністрації та 0,5% від оподатковуваного заробітку працівника (раніше: підприємець, і працівник 0,65%; одна третина витрат, які пов'язані з виплатою допомоги припадала на державу).

Слід звернути увагу на умови отримання допомоги по безробіттю. Перш за все - це наявність страхового стажу не менше 6 місяців. При стажі роботи до 1 року допомога сплачувалася протягом 3 місяців. При більшому стажі була встановлена наступна тривалість виплати: для осіб, які молодше за 30 років - 3 міс.; 30-44 років - 6 міс.; 45-54 років - 8 місяців; старіших за 55 років - 10 місяців. Страхуванню на випадок втрати роботи підлягали наймані працівники всіх галузей народного господарства.

Новим елементом цієї системи було те, що страховий фонд можна використовувати не тільки на виплату допомоги особам, які втратили роботу, але й на субсидування фірм, які не допускають переходу своїх працівників до категорії безробітних. Право на субсидування розповсюджувалося і на фірми, які передають своїх надлишкових працівників "у позику" іншим фірмам.

Тільки на загальнодержавному рівні в Японії діють понад 10 різних видів субсидій. З урахуванням же субсидій, які призначаються префектуральними та місцевими органами влади, їх кількість дорівнює близько ста.

Можна виділити три основні напрями субсидування фірм:

Субсидування фірм, які відчувають тимчасові труднощі у зв'язку із циклічними коливаннями економічної ситуації.

Субсидування фірм, які відчувають труднощі у зв'язку із загальним спадом галузей, до яких вони відносяться.

Субсидування фірм, які спрямовані на стабілізацію зайнятості працівників похилого віку.

Перший напрямок виявляється у загальних положеннях, які розглядалися раніше.

За другим напрямком, фірма, яка має намір провести скорочення персоналу, повинна представити до місцевої біржі праці план з викладенням заходів щодо працевлаштування вивільнених працівників. Будь - яка інша фірма, яка візьме таких працівників на постійну роботу, або буде здійснювати їх перепідготовку для подальшого використання набуває право на компенсацію у розмірі 0,5 їх заробітної плати протягом 6 місяців.

Слід відзначити, що субсидування працевлаштування або перенавчання працівників не є єдиним видом стабілізуючого впливу держави на стан фірми, яка входить до складу одної з таких галузей. При визначенні "структурно хворих" галузей державні органи виходять з таких критеріїв:

розбіг між пропозицією та попитом дуже великий;

конкуренція на ринку продукції галузі вкрай гостра;

можливості ринку обмежені;

залежність від витрат виробництва зарубіжних конкурентів дуже велика;

роль торгових компаній у галузі дуже велика;

можливість самостійних дій обмежена;

продукція галузі відноситься до категорії первинної проміжної продукції;

продукція галузі не є різноманітною;

існування галузі не є необхідною з точки зору національної економічної безпеки;

галузь не в змозі підвищити ціни на свою продукцію.

Відповідність усім переліченим критеріям не є обов'язковою умовою - достатньо наявності більшості з них.

Допомога може здійснюватися не тільки неконкурентоспроможним галузям, але й районам (регіонам) в економіці яких такі підприємства займають важливе місце.

У подальшому уряд прийняв рішення про розширення допомоги регіонам із "структурно хворою" економікою шляхом надання додаткових субсидій фірмам, які відкривають у таких районах нові підприємства або поширюють вже існуючі.

Проблема стабілізації зайнятості та працевлаштування існує і у державному секторі. Як і в інших розвинених країнах, уряд Японії здійснює поступову денаціоналізацію найбільш збиткових підприємств або цілих галузей, у яких державний сектор займає домінуюче положення.

...