Державне регулювання зайнятості

Вона передбачає такі заходи:

Перехід від політики, що створює залежність від соціальних трансфертів до дій, спрямованих на мобілізацію та розвиток "людських ресурсів", розширення можливостей особистості, підвищення ефективності зайнятості.

Відмову від політики, зорієнтованої на збереження старих робочих місць, оскільки це несумісне з економічним прогресом.

Збереження існуючого кваліфікаційного потенціалу (новий підхід до зайнятості кваліфікованих працівників пенсійного віку).

Ці нововведення в сучасній економічній науці отримали назву флексибілізації праці. Їхній розвиток вимагає незалежного рівня загальної освіти, високого ступеня інтегрованості працівників у виробничі структури і орієнтації економічної стратегії підприємства на досягнення довготривалих цілей.

Цільова функція регулювання зайнятості міститься у сприянні поширенню попиту на робочу силу та підтримки ефективної пропозиції робочої сили.

Якщо концепція активної політики не виступає визначальною стратегією зайнятості, то може мати місце перевага одного з трьох соціально-економічних напрямів у соціальному розвитку:

"Стратегія соціального популізму". Сутність його у тому, що вимоги занадто високого соціального захисту населення на ринку праці можуть спровокувати новий виток інфляції, який різко обмежить можливості якісної трансформації системи робочих місць і розвиток нових сфер застосування праці. Це примусить роботодавців обмежити додатковий найом робочої сили, що призведе до збільшення безробіття.

"Економіко-технологічний детермінізм". Сутність його у тому, що вироблюється надзвичайна ставка на активні економічні трансформації та ігноруються припустимі межі соціальної підтримки населення може призвести до того, що джерело небезпеки для економічних перетворень пересунеться у соціально - політичну галузь та як наслідок - соціальний вибух призведе до збільшення масового безробіття.

"Рецидив пасивності", який виходить з того, що передбачення фахівців про збільшення безробіття та загострення соціально - трудових відносин безпідставні. Такий підхід найбільш небезпечний, оскільки зводить різноманітність проблем тільки до незначної тимчасово вимушеної незайнятості та провокує консервацію непродуктивної формальної зайнятості, яка неминуче перетворюється у відкрите безробіття.

Як видно, кожний з них призводить до росту безробіття. Таким чином, найбільш ефективна стратегія політики зайнятості повинна ґрунтуватися на підтримці розумного балансу між активними і пасивними заходами. Для регулювання соціально-трудових відносин й зайнятості держава створює соціальні організації - інститути, до яких на різних рівнях економіки відносяться: Міністерство праці та соціальної політики, державна служба зайнятості, Національна академія праці, регіональні та місцеві органи та інш. Головне завдання цих інститутів - скоротити витрати всіх ресурсів на пошуки працівником підходящої роботи, а роботодавцем - підходящого працівника.

Треба уяснити, що важливою умовою регулювання зайнятості є інституціональна гнучкість, яка дозволяє швидко пристосовуватися до нової ситуації.

До основних напрямків інституціональної гнучкості відносяться:

Встановлення ставок мінімальної зарплати.

Встановлення високих ставок мінімальної заробітної плати може відтиснути до категорії безробітних осіб з низькою продуктивністю та призвести до скорочення зайнятості молоді. На українському ринку праці вплив цього чинника не відчувається. Протягом усього пореформеного періоду законодавчий мінімум залишався занадто низьким (майже 10% середньої заробітної плати) і тільки після 2000р. ця цифра склала 40%.

Система індексації зарплати.

Гнучкість ринку праці може порушуватися жорсткою системою індексації заробітної плати. Щільне прихилення темпів росту номінальної заробітної плати до темпів росту цін заважає досягненню макроекономічної стабільності, якщо одною з її необхідних умов є зниження реальної оплати праці.

На різних етапах реформ у багатьох країнах ЦСЄ були введені достатньо жорсткі схеми індексації, обов'язкові як для державного, так і недержавного секторів.

В Україні Закон про індексацію грошових доходів та заощаджень населення був прийнятий ще до початку ринкових реформ у 1991 році. Проте механізмів реалізації цього Закону вироблено не було. На практиці індексувалася тільки мінімальна заробітна плата.

Фактично мінімальна заробітна плата набула в Україні не притаманні їй функції, перетворившись у розрахункову одиницю при визначенні розмірів соціальної допомоги, штрафів тощо.

Податкова політика обмеження доходів.

Податкову політику обмеження доходів було розроблено в останні роки існування СРСР.

В Україні її було модифіковано, але не відмінено. За оцінками фахівців, Українська політика податкового обмеження доходів була однією з самих жорстких серед усіх постсоціалістичних країн. Проте, її жорсткість втрачала свою дію тим, що підприємства розробляли різноманітні страхові та інші схеми, які дозволяли їм обходити податок на понад нормативну заробітну плату. Зараз багато хто з вчених вважають, що податкова політика обмеження доходів була більш шкідливою, ніж корисною.

Податки та начислення на фонд оплати праці.

Податки та нарахування на ФОП стають на перешкоді між заробітною платою, яку фактично отримують працівники, та тими сукупними витратами, які доводиться нести фірмам у зв'язку з використанням їхньої праці. Чим більшою буде ця розбіжність, тим менш значущий, за іншими рівними умовами, попит на робочу силу.

В Україні загальна ставка внесків у соціальні фонди (пенсійний фонд, фонд зайнятості, фонди соціального та обов'язкового медичного страхування) складала понад 40% фонду оплати праці. У країнах ЦВЄ аналогічний показник був вищим і складав 45-60%, але ж у деяких з них значна частка внесків припадала на частку самих працівників; відрахування безпосередньо з роботодавців складали 40-50% ФОП.

Починаючи з 2001 року, внески у різні позабюджетні фонди були об'єднані у єдиний податок соціального страхування, причому сукупна ставка була зниженою близько до 4 відсоткових пунктів.

Регламентація процедур найма та вивільнення.

Жорстка регламентація процедур найма та вивільнення примушує фірми обережніше ставитися до залучення додаткових працівників, оскільки від них буде важко позбутися, якщо виникне така необхідність.

У багатьох країнах вивільнення можливі тільки за умов попереднього повідомлення працівників, отримання згоди від профспілок та державних органів зайнятості тощо. Підвищена обережність фірм при наймі працівників може прирікати багатьох громадян, хто шукає роботу, на тривале перебування у лавах безробітних.

У більшості країн ЦСЄ вихідні допомоги не перевищують розміру двох - трьохмісячного заробітку, як і в Україні. Разом з тим, у багатьох з них використовується більш диференційний підхід. Вихідна допомога сплачується тільки у випадку масових звільнень, а її розмір залежить від стажу роботи на даному підприємстві особи, яка звільняється.

Допомога по безробіттю.

Щедра допомога по безробіттю може негативно відбиватися на активній політиці зайнятості. В цьому випадку середній термін пошуку на ринку праці збільшується, сприяючи підтримці безробіття на високому рівні. Крім того, щедрий режим виплат обмежує можливості скорочення заробітної плати, перешкоджаючи її адаптацію до умов, які змінюються, замість того, щоб погодитися на отримання більш низької заробітної плати. Багато хто з працівників віддає перевагу реєструванню у службах зайнятості та існуванню на допомогу по безробіттю.

Диференціація заходів державного регулювання зайнятості

Усі заходи державного регулювання зайнятості доцільно диференціювати таким чином:

За об'єктами впливу. Об'єктами впливу можуть бути: населення та його окремі групи; працівники та їх окремі групи; заходи загального впливу; заходи спеціального впливу тощо.

За спрямованістю впливу: заходи, які зменшують чи збільшують пропозицію робочої сили; заходи, які зменшують чи збільшують попит на робочу силу тощо.

За формами впливу (прямі, непрямі). Прямі безпосередньо спрямовані на створення додаткових робочих місць, встановлення мінімальної заробітної плати, регламентацію робочого часу. Непрямі заходи впливають на ринок робочої сили через зміни умов господарювання та здійснення державою відповідної податкової, грошово-кредитної політики.

За типом впливу (активні, пасивні). До активних заходів відносять такі, які спрямовані на найшвидше повернення до активної праці (допомога в працевлаштуванні, сприяння підвищенню професійної та регіональної мобільності працездатних громадян, організація громадських оплачуваних робіт, розвиток самозайнятості, створення малого підприємництва).

За характером впливу (заохочувальні, обмежувальні, заборонні та захисні).

За змістом: економічні, адміністративні, ідеологічні. Економічні включають надання кредитів, субсидій, пільг та дотацій підприємцям тощо. До адміністративних заходів відносяться законодавчі акти, які регламентують робочий час, пенсійний вік, обмеження іміграції тощо. Ідеологічні заходи спрямовані на формування суспільної думки під впливом визначеної державної політики на ринку праці.

За масштабами впливу: загальні та селективні. Загальні охоплюють усе працеактивне населення. Селективні розповсюджуються на окремі групи працездатних, наприклад, молодь або працездатних осіб, які мешкають у певному регіоні, який можна віднести до району економічного лиха.

За рівнем впливу (загальнодержавні, регіональні, галузеві, внутрішньофірмові).

За джерелами фінансування (держбюджет, позабюджетні кошти, кошти фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування, кошти комерційних організацій та інше).

Активна політика зайнятості населення

Як відомо, методи та заходи щодо регулювання зайнятості поділяються на активні та пасивні.

Активна політика за формою - це комплекс заходів, які спрямовані на сприяння скорішому поверненню безробітних до активної праці та включають: допомогу у працевлаштуванні, сприяння у професійній перепідготовці, розвиток самозайнятості та інші.

Слід уявити, що на розробку та здійснення активної політики зайнятості впливають три групи факторів: міжнародні трудові норми, тип соціально-трудових відносин, який склався, різноманітність умов, які характерні для ринків праці різних регіонів.

При розробці та здійсненні пакета заходів щодо активної політики найбільш суттєвою, за думкою фахівців МОП, є така інформація:

статевовікова структура зайнятих та безробітних;

середній вік вступу до робочої сили;

частка доходу сім'ї;

ступінь урбанізації та масштаби формальної та неформальної зайнятості;

розподіл підприємств за їх розміром та формою власності;

відкритість економіки для міжнародної конкуренції;

розвиток та ефективність трудових інститутів;

масштаби, охоплення та ступінь виконання трудового законодавства, захист трудящих та соціальне страхування.

Одним із найважливіших напрямків політики держави на ринку праці є самозайнятість, основними напрямками якої є: підприємництво, фермерство, творча діяльність, індивідуальна трудова діяльність, професійна підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації незайнятих громадян.

Відповідно до визначення МОП (1990р.): “Самозайняті особи - це працівники, які працюють самостійно не за наймом, і підприємці, які створюють робочі місця для себе та інших, у тому числі постійних і тимчасових службовців, неоплачувальних працівників сімейних підприємств та осіб, які проходять індивідуальне виробниче навчання на підприємстві”.

Розрізняють самозайнятість у вузькому та широкому розумінні.

Самозайнятість у вузькому розумінні або індивідуальна зайнятість визначається як діяльність, яка приносить доход у грошовій чи натуральній формі та проводиться суб'єктом індивідуально.

Під самозайнятістю у широкому розумінні терміна розуміють індивідуальну зайнятість і діяльність, пов'язану з застосуванням праці на мікропідприємствах.

Слід відзначити, що сегмент самозайнятості у сучасній економічній системі України охоплює зареєстрованих індивідуалів і значну частину неформального сектора економіки.

Отже, активна політика складається із заходів, спрямованих на:

збільшення попиту на робочу силу з боку як приватного, так і державного сектора економіки;

підвищення конкурентоздатності робочої сили та забезпечення якісної відповідності робочої сили і робочих місць;

поліпшення процесу працевлаштування.

Фінансується активна політика головним чином за рахунок цільових асигнувань центрального та місцевого бюджетів.

Пасивна політика зайнятості у ринковій економіці

Пасивна політика передбачає відповідальність держави за стан працівників та роботодавців на ринку праці.

До пасивної політики регулювання зайнятості належить: реєстрація осіб, що шукають роботу; визначення розміру допомоги по безробіттю; організація системи надання допомоги по безробіттю, впровадження не грошових форм підтримки безробітних та їхніх сімей; оформлення дострокового виходу на пенсію за умов наявності трудового стажу тощо.

Таким чином, центральне завдання пасивної політики - надати безробітним допомогу, яка гарантує мінімальний рівень існування і враховує кількість осіб, які знаходяться на утриманні безробітного (додаток 3). Незважаючи на те, що домінуючою у більшості розвинутих держав є активізація державної політики зайнятості, витрати на пасивну підтримку поки що переважають порівняно з активними заходами у всіх європейських країнах (окрім Швеції).

Державне регулювання зайнятості в Україні

Враховуючи особливості суспільно-економічного розвитку, ринок праці в Україні набуває специфічних ознак, яких немає у країнах зі стабільними ринковими відносинами. Тому ринок праці вимагає регулювання з боку держави за допомогою економічних, адміністративних, а також правових важелів.

Треба звернути увагу на характеристику кожної групи важелів. Виходячи з цього, визначальними напрямками економічного впливу держави на забезпечення зайнятості в Україні є: формування оптимальних нормативів пільгового оподаткування для підприємств, які створюють додаткові робочі місця для громадських робіт та фонди страхування на випадок безробіття, приймають на роботу жінок, молодь, інвалідів та інші категорії осіб, які попадають під 5% квоту; оптимізація заробітної плати працівника з урахуванням ціни мінімального споживчого бюджету, дотації підприємствам, які створюють центри підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до вимог ринку тощо.

З метою забезпечення зайнятості населення Кабінетом Міністрів та місцевими органами державної виконавчої влади розроблюються річні, довгострокові державні та територіальні програми зайнятості населення.

Національна програма зайнятості населення України має виходити з програми стабілізації й розвитку економіки і бути взаємопов'язаною з програмами інших напрямів - "Чорнобиль", "Екологія", "Приватизація" та ін.

Особливу увагу слід звернути на Державну службу зайнятості (ДСЗ), яка є централізованою структурою спеціальних органів і утворена для комплексного вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян. Організацію діяльності державної служби зайнятості розглянуто у наступній темі.

Практична частина

Чи правильне ствердження?

1. Цільова функція регулювання зайнятості міститься у наданні тимчасової допомоги безробітним, які не можуть на рівних конкурувати на ринку праці.

За формою впливу заходи державного регулювання зайнятості можуть бути прямі та побічні.

За формою впливу заходи державного регулювання зайнятості можуть бути регіональними та внутрішньофірмовими.

До пасивної політики регулювання зайнятості відносять сприяння розвитку самозайнятості.

Оформлення дострокового виходу на пенсію за умов наявності трудового стажу відноситься до заходів пасивної політики регулювання зайнятості населення.

Квотування робочих місць відносять до заходів активної політики регулювання зайнятості населення.

Організація оплачуваних громадських робіт - це захід активної політики регулювання зайнятості населення.

Організація оплачуваних громадських робіт - це захід пасивної політики регулювання зайнятості населення.

Регулювання трудових міграцій - це захід активної політики зайнятості населення.

Сприяння у професійній підготовці та перепідготовці - це захід активної політики регулювання зайнятості населення.

Оптимізація заробітної плати робітників з урахуванням ціни мінімального споживчого попиту - це економічний важіль регулювання зайнятості населення в Україні.

Створення страхових фондів на випадок безробіття - це економічний важіль регулювання зайнятості населення.

Перекваліфікація працівників відповідно до вимог ринку - це економічний важіль регулювання зайнятості населення.

Перекваліфікація працівників відповідно до вимог ринку - це адміністративний важіль регулювання зайнятості населення.

Впровадження активної та пасивної політики на ринку праці - це адміністративний важіль регулювання зайнятості населення.

Впровадження активної та пасивної політики на ринку праці - це економічний важіль регулювання зайнятості населення.

Система індексації заробітної плати є одною з основних характеристик інституціональної гнучкості у сфері зайнятості населення.

Податкова політика обмеження доходів є однією з основних характеристик інституціональної гнучкості у сфері зайнятості населення.

Внесення змін у законодавчі акти про працю - правовий важіль регулювання зайнятості населення.

Внесення змін у законодавчі акти про працю - економічний важіль регулювання зайнятості населення.

Контрольні запитання для перевірки

1. Назвіть пріоритети соціальної спрямованості процесу регулювання зайнятості.

2.Назвіть необхідні умови для виробітку стратегії регулювання зайнятості.

3.До яких наслідків призводить ситуація, якщо концепція активної політики не виступає визначальною стратегії зайнятості?

4.Дайте поняття "інститутів", які регулюють соціально-трудові відносини.

5.Які функції виконують "інститути"?

6.Назвіть основні напрями "інституціональної" гнучкості.

7.Як диференціюються всі заходи державного регулювання зайнятості?

8.Охарактеризуйте активну політику зайнятості.

9.Які групи факторів впливають на розробку та здійснення активної політики зайнятості?

10.Яка інформація є найбільш суттєвою при розробці та здійсненні пакета заходів щодо активної політики?

11.Назвіть центральну задачу пасивної політики.

12.Яка політика зайнятості (активна чи пасивна) переважає у розвинених країнах?

13.Назвіть економічні важелі регулювання зайнятості населення.

14.Назвіть адміністративні важелі регулювання зайнятості.

15.Назвіть головну мету програми сприяння зайнятості населення.

16.Назвіть структуру Державної служби зайнятості.

17.Назвіть права та обов'язки Державної служби зайнятості.

Тема 3. Організація діяльності служби зайнятості

Мета, завдання та основні напрямки діяльності ДСЗ

Державна служба зайнятості України прийшла на зміну системі бюро з працевлаштування. Її діяльність регламентується законом України „Про зайнятість населення”, прийнятим Верховною Радою України 1 березня з наступними змінами і доповненнями.

Служба зайнятості заснована відповідно до постанови Кабінету Міністрів України „Про створення державної служби зайнятості в Українській РСР” від 21.12.1990 р. №381. Постановою Кабміну України від 24. 06. 1991р. №47 затверджено Положення про ДСЗ, згідно з яким на неї покладене комплексне вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.

На сучасному етапі державна служба зайнятості діє як єдина цілісна система органів виконавчої влади з трирівневою структурою (рис. 3).

Перший (базовий) рівень - це районні, міські, міськрайонні, районні в містах центри зайнятості, які безпосередньо приймають громадян і надають їм послуги згідно з чинним законодавством про зайнятість.

Другий рівень - це центр зайнятості Автономної республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські центри зайнятості зі статусом обласних, що здійснюють територіальний розподіл трудових ресурсів і беруть участь у розробці регіональних програм зайнятості відповідно до місцевих особливостей і потреб.

Третій (верхній) рівень - це Державний центр зайнятості, який відповідає за реалізацію єдиної політики зайнятості на всій території України, заходів соціального захисту та сприяння зайнятості незайнятих громадян, організаційно-методичне, правове та нормативне забезпечення, створення єдиної інформаційно-довідкової системи, розвиток матеріально-технічної бази служби зайнятості, підготовку кадрів усіх рівнів, міжнародні зв'язки, раціональне використання коштів фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи і організації, підпорядковані службі зайнятості.

Згідно із законодавством державна служба зайнятості надає послуги із забезпечення зайнятості населення безплатно. Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок передбачених на такі цілі коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (ФЗДСС).

Основними завданнями державної служби зайнятості є:

- розробка і здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості, які забезпечують зайнятість працездатного населення та матеріальну допомогу громадянам на випадок безробіття;

- систематичне вивчення процесів на ринку праці і у сфері професійної зайнятості та професійного навчання, а також складання необхідних прогнозів для розробки і впровадження заходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості робочої сили;

- раціональне й ефективне використання ФЗДСС;

- контроль за дотриманням законодавства про зайнятість державними і громадськими органами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності.

Державна служба зайнятості відповідно до покладених на неї завдань:

- інформує населення про стан ринку праці, наявність вільних робочих місць і вакантних посад на підприємствах, в установах і організаціях, про послуги, що надаються службою зайнятості;

- консультує громадян з питань одержання роботи, у тому числі в інших населених пунктах держави, умов і оплати праці;

- інформує та консультує власників підприємств, установ і організацій щодо наявності незайнятої робочої сили на відповідній території, можливості забезпечення нею підприємств, установ і організацій, включаючи проведення переселення громадян і членів їх сімей з інших регіонів;

- веде облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, вільних робочих місць і вакантних посад, створює автоматизовані банки даних про потребу підприємств, установ і організацій у кадрах;

- здійснює добір і направлення на підприємства, в установи і організації незалежно від форм власності та господарювання працівників потрібних професій і кваліфікації, контроль за їхнім працевлаштуванням; веде первинний облік працевлаштування громадян, а також громадян, направлених на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку і оплачувані громадські роботи;

- сприяє створенню додаткових робочих місць на підприємствах, в установах і організаціях для громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також на територіях пріоритетного розвитку;

- розробляє прогнози щодо структури робочих місць, потреби підприємств, установ і організацій у працівниках за їх професійним складом та визначає на цій основі обсяги і напрями професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників та незайнятого населення;

- здійснює заходи щодо професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників і безробітних як у навчальних закладах системи служби зайнятості, так і в інших навчальних закладах з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів громадян з метою підвищення їхньої конкурентоспроможності на ринку праці;

- бере участь у підготовці та реалізації державних і територіальних програм зайнятості, заходів щодо запобігання безробіттю;

- вносить до місцевих державних адміністрацій, виконавчих комітетів відповідних рад народних депутатів пропозиції про бронювання на підприємствах, в установах і організаціях до 5% загальної кількості робочих місць для осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

- бере участь в організації оплачуваних громадських робіт для осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності та за договорами на інших підприємствах, в установах і організаціях;

- реєструє безробітних, здійснює їх працевлаштування, а також виплачує допомогу по безробіттю, подає матеріальну допомогу безробітному та членам сім'ї, які перебувають на його утриманні, видає безвідсоткові позики для зайняття підприємницькою діяльністю;

- виплачує стипендії громадянам, які за направленням служби зайнятості проходять професійну підготовку, підвищення кваліфікації, перепідготовку;

- інформує населення про наявність навчальних закладів, центрів, курсів;

- здійснює роботу з питань організації професійної діяльності громадян України за кордоном;

- готує пропозиції про доцільність і можливість залучення та використання іноземної робочої сили, сприяє іноземним громадянам у професійній діяльності;

- розробляє статистичну звітність про стан ринку праці;

- веде облік та складає звіти про витрачання коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення.

Згідно з чинним законодавством ДС зайнятості надано право:

- одержувати від підприємств незалежно від форм власності статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, про вивільнюваних працівників і заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;

- розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій пропозиції щодо встановлення для підприємств усіх форм власності квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

- направляти для працевлаштування на підприємства всіх форм власності за наявності там вільних робочих місць громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;

- направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;

- надавати громадянам матеріальну допомогу з безробіття, припиняти і відкладати виплату допомоги;

- розпоряжатися коштами ФЗДСС;

- стягувати з підприємств, незалежно від форм власності, суми прихованих або знижених обов'язкових зборів і недоїмок до ФЗДСС;

- стягувати штрафи з підприємств усіх форм власності у разі:

відмови у прийняті на роботу громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості;

надання послуг, пов'язаних з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном без дозволу, виданого ДЦЗ;

стягувати з підприємств, установ та організацій суми витрат, пов'язаних із працевлаштуванням, професійною підготовкою, виплатою допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які раніше були ними заявлені.

Організація профорієнтації, профконсультації, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації незайнятого населення

В основі вибору професії лежить складний довготривалий процес професійного самовизначення особистості. В умовах формування ринкових відносин він набуває нових ознак. На рис. 4. наведена модель професійного самовизначення особистості з урахуванням ринкових змін.

Така модель системного професійного самовизначення потребує послідовного виконання відповідних заходів у кожній підсистемі, що дає змогу свідомо та обгрунтовано обрати чи змінити сферу трудової діяльності, професію, фах.

З метою визначення основних напрямків державної політики у сфері професійної орієнтації, забезпечення єдиного науково-методичного підходу до її реалізації Кабінет Міністрів України постановою від 27 січня 1994р. №48 ухвалив Концепцію державної системи професійної орієнтації населення, згідно з якою, професійна орієнтація - це комплексна науково обгрунтована система форм, методів і засобів впливу на особу з метою оптимізації її професійного самовизначення на основі врахування особистісних характеристик кожного індивідуума та потреб ринку праці.

Основним об'єктом профорієнтаційної діяльності є зайняте і незайняте населення, у тому числі молодь, що навчається, звільнені працівники й особи з обмеженою працездатністю.

Елементи профорієнтації наведені на рис. 5.

Профорієнтаційну роботу виконують підрозділи державної служби зайнятості. Окремі її елементи застосовуються в дошкільних, загальноосвітніх, професійних та вищих навчальних закладах. Останнім часом більше приділяється уваги профорієнтації осіб з обмеженою працездатністю.

З метою забезпечення єдиного науково-методичного підходу до реалізації політики у сфері професійного навчання незайнятого населення, об'єднання зусиль усіх зацікавлених відомств і організацій Кабінет Міністрів України постановою від 1 лютого 1996р. №150 ухвалив Концепцію професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації незайнятого населення.

На основі узагальнення досвіду та вивчення літературних джерел вітчизняних та зарубіжних спеціалістів в Україні створена структурно-змістова модель професійної освіти, на підставі якої здійснюються програми підготовки та перепідготовки працівників (рис. 6).

Професійне навчання громадян, що зареєстровані в місцевих центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, організовується ДСЗ на договорній основі в навчальних закладах, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від рівня їх підпорядкованості, діяльність яких пов'язана з наданням послуг для одержання профосвіти, підготовкою спеціалістів різних рівнів кваліфікації, а також у навчальних закладах ДСЗ. Ці навчальні заклади повинні мати спеціальні дозволи, які видаються у встановленому порядку.

Громадянам, які зареєстровані в ДСЗ на загальних підставах або які вперше шукають роботу чи тривалий час не працюють, або закінчили навчання у професійно-технічних і вищих закладах освіти чи звільнилися зі строкової військової служби, зареєстрованим у ДСЗ як такі, що шукають роботу, і безробітні, у період професійної підготовки і перепідготовки виплачується матеріальна допомога у розмірі допомоги по безробіттю, передбаченої для цієї категорії громадян (ст. 28, 29 Закону України „Про зайнятість населення”).

З метою підвищення ефективності професійного навчання, введення в навчальний процес гнучких програмних технологій, індивідуалізації навчальних програм з урахуванням наявних знань та вмінь слухачів впроваджується модульна система професійного навчання. Положення про організацію професійного навчання незайнятого населення за модульною системою затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства освіти і науки України від 8.07. 1999р. № 113/247.

Модульна система професійного навчання - це гнучка інноваційна педагогічна технологія організації навчального процесу у професійно-технічних закладах, що грунтується на індивідуалізованому підході до освоєння модулів трудових навичок особистістю у визначеній професії за індивідуальними навчальними програмами.

Модуль трудових навичок - це опис роботи в рамках виробничого завдання чи професії, виражений у вигляді модульних блоков.

Модульний блок - це логічно довершена, прийнятна частина роботи в рамках виробничого завдання, професії чи сфери діяльності з чітко визначеним початком та закінченням.

За участю Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, а також навчальних закладів освіти триває робота із запровадження модульного навчання для дорослого незайнятого населення.

Державна служба зайнятості надає такі профорієнтаційні послуги: інформує щодо змісту професій і спеціальностей та умов успішного оволодіння ними, допомагає у виборі виду професійної діяльності, що найбільше відповідає здібностям особистості, стану її здоров'я, вимогам ринку праці, спонукає безробітних до самостійного пошуку роботи та працевлаштування, індивідуальної трудової діяльності і роботи у сфері малого та середнього бізнесу.

Останніми роками попит на навчання перевищує можливості державної служби зайнятості. Доказом цього є різниця між кількістю осіб, які виявили бажання навчатися, і кількістю осіб, які розпочали навчання. Кількість громадян, які навчаються за направленням служби зайнятості, невпинно зростає. Початкове професійне навчання здобувають 30% осіб, які навчаються і має тенденцію до спаду; 5% становлять особи, що підвищують кваліфікацію; 65% - це особи, професія яких втратила попит, вони проходять курси перенавчання, щоб здобути іншу професію.

Порядок реєстрації безробітних, пошуку їм підходящої роботи, працевлаштування

До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від роботи час. Усі ці послуги ДСЗ надає безкоштовно.

Відповідно до Закону України „Про зайнятість населення” Кабінет Міністрів України затвердив важливий документ, яким ДСЗ керується у своїй діяльності, - Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги з безробіттю, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки (далі - Положення про реєстрацію).

Зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час і звернулися до державної служби зайнятості, підлягають обліку в місцевому центрі зайнятості. Під час прийому таких громадян працівник ДСЗ проводить консультацію з цих питань і робить відповідні записи у спеціальній карті консультацій.

Незайняті громадяни, інваліди та пенсіонери, які звертаються до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, підлягають реєстрації у цій службі. Під час реєстрації кожна особа самостійно або із застосуванням автоматизованої системи за допомогою працівника ДСЗ заповнює картку персонального обліку (КПО) громадянина, який шукає роботу, і особистим підписом підтверджує достовірність внесених до неї даних та ознайомлюється зі спеціальною пам'яткою про права і обов'язки громадян, які звернулися до державної служби зайнятості.

Перелік документів, які слід подати окремим категоріям громадян, і строки реєстрації в ДСЗ наведено в таблиці 3.

Таблиця 3 - Умови реєстрації громадян, які шукають роботу, державною службою зайнятості

№ пп	Категорія громадян	Документи, які необхідно подати для реєстрації	Термін реєстрації
1	2	3	4
1	Громадяни, які втратили роботу з ініціативи власника (п. 1 ст. 40 КЗпП України)	Паспорт, трудова книжка, документ про освіту	Протягом 7 календ. днів після звільнення
2	Особи віком від 15 до 16 років	Свідотство про народження, довідка з ЖЕК або органу місцевого самоврядування із зазначенням постійного місця проживання, письмова згода одного з батьків або опікуна
3	Громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного випадку, профзахворювання і потребують професійної підготовки	Довідка МСЕК щодо професійної придатності, паспорт, трудова книжка
4	Випускники вищих навчальних закладів	Паспорт, диплом, направлення на роботу, довідка про відмову у працевлаштуванні або довідка про самостійне працевлаштування	Протягом календарного року з дня закінчення навчання
5	Випускники професійно-технічних училищ	Паспорт, документ про освіту, довідка про самостійне працевлаштування	Протягом календарного року з дня закінчення навчання
6	Громадяни, які переселені з території радіоактивного забруднення	Паспорт, трудова книжка, у разі відсутності запису у трудовій книжці - довідка про відселення або самостійне переселення	Протягом 1 місяця після звільнення
7	Громадяни, які втратили роботу у колективних с/г підприємствах, у т.ч. звільнені за п. 1 ст. 40 КЗпП України	Паспорт, трудова книжка, у разі необхідності - документ про освіту; довідка про вихід зі складу членів с/г підприємства, кооперативу, товариства	Протягом 7 календарних днів після звільнення
8	Військовослужбовці звільнені у зв'язку зі скороченням штату без права на пенсію	Віськовий квіток, документ про освіту	Протягом 7 календарних днів з дня взяття на військовий облік військовим комісаріатом
9	Громадяни, які отримують пенсію	Паспорт, трудова книжка, пенсійне посвідчення або посвідчення інваліда

Громадяни, зазначені в п. 1, 3, 6, 7, 8 наведеної таблиці, за умови дотримання строків реєстрації одержують пільги і особливі гарантії відповідно до п. 1 ст. 26 ЗУ „Про зайнятість населення”. У разі, коли громадяни без поважних причин своєчасно не зареєструвалися у ДСЗ як такі, що шукають роботу, вони втрачають пільги, передбачені п. 1 ст. 26 зазначеного Закону, а умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір встановлюються на підставі ст. 26 і 29 цього ж Закону як громадянам, зареєстрованим на загальних підставах.

Громадяни України, які працювали за кордоном, у тому числі у країнах СНД, у державній службі зайнятості реєструються як такі, що шукають роботу, на загальних підставах незалежно від причин звільнення.

Громадянам, зареєстрованим у ДСЗ як такі, що шукають роботу, протягом 7 календарних днів з моменту реєстрації підбирається підходяща робота. Семиденний строк підбору підходящої роботи починається з дня реєстрації громадянина як такого, що шукає роботу.

Громадяни, які зареєстровані у ДСЗ згідно з п.1 ст. 26 ЗУ „Про зайнятість населення” і відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи у період пошуку роботи, втрачають право на отримання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою перереєстрацією на загальних підставах як таких, що шукають роботу.

Громадяни, які зареєстровані у ДСЗ як такі, що шукають роботу, на загальних підставах і відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Такі особи знімаються з обліку і їм протягом 6 місяців надаються консультаційні послуги. Після закінчення 6 місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно у ДСЗ як такі, що шукають роботу.

Для одержання статусу безробітного з призначенням допомоги по безробіттю громадянин повинен наступного дня після встановленого строку підбору підходящої роботи (тобто на 8-й день після реєстрації) особисто подати до державної служби зайнятості письмову заяву про надання статусу безробітного та заяву про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів.

Особи, яким виплата по безробіттю призначається згідно з пп. „б” п.1 ст.26 та пп. „а” п. 1 ст. 29 ЗУ „Про зайнятість населення”, у т.ч. й особи, що займалися підприємницькою або індивідуальною трудовою діяльністю, подають довідку про середню заробітну плату за останні два місяці роботи за попереднім місцем роботи, а військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію, - довідку з військового комісаріату про розмір і строки виплати посадового окладу та доплати за звання.

Дуже важливим і для громадян, які користуються послугами ДСЗ, і для працівників місцевих ЦЗ є поняття „підходяща робота”. Саме це поняття визначає, на яку роботу може претендувати громадянин залежно від причин звільнення з останнього місця роботи, освіти, досвіду роботи, тривалості періоду безробіття. Поняття підходящої роботи міститься у ст. 7 ЗУ „Про зайнятість населення”. У разі неможливості надання громадянину роботи за професією протягом 6 місяців безробіття СЗ повинна запропонувати йому змінити професію з урахуванням можливості навчання і потреб ринку праці у цій професії.

Закон вимагає, щоб особи, зареєстровані в ДСЗ як такі, що шукають роботу, і безробітні, активно сприяли своєму працевлаштуванню. Дозвіл на працевлаштування оформлюється і видається Державним центром зайнятості Міністерства праці і соціальної політики України або з його дозволу ЦЗ Республіки Крим, областей, м. Київа та Севастополя для роботи на зазначеному підприємстві, на певній посаді.

Організація центром зайнятості громадських та сезонних робіт, залучення безробітних до підприємницької діяльності

Оплачувані громадські роботи - це загальнодоступні види тимчасової трудової діяльності громадян, що не потребують спеціальної кваліфікації і виконуються на договірній основі.

До участі в оплачуваних громадських роботах можуть залучатися як громадяни, зареєстровані ДСЗ, так і зайняті трудовою діяльністю, які виявили бажання працювати у вільний від основної роботи і навчання час. Перевага надається безробітним, у яких закінчилася виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю.

Положення про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт, затверджених постановою Кабміном України від 27.04.1998 р. №578, визначає перелік робіт, які можуть кваліфікуватися як оплачувані громадські:

а) благоустрій та озеленення території населених пунктів, зон відпочинку і туризму;

б) підсобні та ремонтні роботи на будівництві житла, об'єктів соціальної сфери;

в) будівництво шляхів, водопровідних каналізаційних, газових, залізничних, портових та інших транспортних споруд;

г) землевпорядні та меліоративні роботи;

д) виконання сільськогосподарських робіт;

е) окремі види робіт на овочевих базах;

є) виконання вантажно-розвантажувальних робіт на залізницях тощо;

ж) догляд за особами похилого віку, хворими в закладах охорони здоров'я, відбудова історико-архітектурних пам'яток, виконання робіт з метою забезпечення діяльності підприємств соціальної інфраструктури міста чи села;

з) збирання та заготівля лікарських рослин та ягід;

і) інші доступні види трудової діяльності.

Не можуть використовуватися під оплачувані громадські роботи вакантні робочі місця, бо це тимчасова робота на підприємстві або організації на строк до двох місяців.

З особами, які бажають брати участь у громадських роботах, укладається строковий трудовий договір з правом його продовження за угодою сторін до вирішення питання про їх працевлаштування на підходящу роботу.

На основі аналізу ринку праці та вивчення можливостей організації оплачуваних громадських робіт місцеві центри зайнятості подають пропозиції місцевим органам виконавчої влади щодо організації оплачуваних громадських робіт. Останні приймають рішення про їх організацію на підприємствах комунальної власності, визначають їх види та обсяги і доводять до підприємств.

Фінансування оплачуваних громадських робіт здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів, коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення та коштів підприємств, для яких ці роботи виконуються.

Оплата праці осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, здійснюється за фактично і якісно виконану роботу і не може бути меншою від мінімального розміру заробітної плати, встановленої законодавством.

За безробітними громадянами у період участі в оплачуваних громадських роботах зберігається виплата допомоги по безробіттю. До оплачуваного робочого часу безробітного, зайнятого на громадських роботах, додається 2 години на тиждень, призначені для пошуку підходящої роботи та відвідування центру зайнятості.

Організація сезонних робіт - це порівняно новий напрям діяльності державної служби зайнятості. Положення про порядок організації сезонних робіт було підготовлене у зв'язку з останніми змінами до ЗУ „Про зайнятість населення” і затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.04 1998 р. №578.

Сезонними вважаються роботи, які через природні та кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду , але не більше 6 місяців.

Успішна організація сезонних робіт залежить від чіткої діяльності всіх ланок ДСЗ - Державного центру зайнятості, обласних центрів зайнятості трудонадлишкових і трудонедостатніх областей, а також місцевих ЦЗ. Інформація про потребу в робочій силі у трудонедостатніх регіонах повинна надійти за два місяці до початку сезону до обласних ЦЗ і оперативно має бути доведена до обласних центрів зайнятості трудонадлишкових регіонів.

Центри зайнятості укладають з підприємствами договори на проведення сезонних робіт. У договорі зазначаються відомості про потребу в робітних, професійні вимоги до них, обсяги роботи, що пропонується , строки її виконання, умови оплати та організація праці, специфіка роботи, відповідальність сторін, строк чинності договору, підстави його припинення та розірвання.

Громадяни, зареєстровані у ДСЗ як такі, що шукають роботу, і безробітні, які виявили бажання працювати на сезонних роботах, знімаються з обліку в ЦЗ. Після закінчення строку чинності трудового договору на сезонні роботи громадяни мають право на перереєстрацію в ДСЗ за місцем постійного проживання.

Останніми роками ДСЗ розширює заходи щодо сприяння незайнятим громадянам у підприємницькій діяльності. Повну правову основу підтримки державною службою зайнятості тих безробітних, які вирішили розпочати свою справу, створює Положення про порядок надання безвідсоткової позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю (від 27.04.1998 р. №578).

Безвідсоткова позика для зайняття підприємницькою діяльністю надається за рахунок Державного фонду сприяння зайнятості населення в межах коштів, передбачених державною та територіальними програмами зайнятості. Ця позика надається тільки на підприємницьку діяльність, пов'язану з виробництвом продукції, і може бути використана на придбання обладнання, інструменту, сировини, на організацію робочих місць та інші витрати, пов'язані з цією діяльністю. Контроль за цільовим використанням безвідсоткової позики здійснюється державною службою зайнятості.

Безвідсоткова позика для зайняття підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності і своїй праці, надається безробітному у розмірі до 30 мінімальних заробітних плат.

Безвідсоткова позика надається на строк, визначений договором, але не більше ніж на 2 роки, під заставу майна або зобов'язання гаранта на її повернення. Громадянин, який отримав позику, повинен повернути її в строк, зазначений у договорі, незалежно від фінансових результатів підприємницької діяльності.

Єдина технологія діяльності центрів зайнятості України

З 2000 року у державних центрах зайнятості населення діє Єдина технологія обслуговування незайнятого населення, (ЄТОН) основна мета якої - створення нової, адаптованої до умов ринкової економіки системи соціального захисту та самозахисту населення і підвищення єфективності роботи державної служби зайнятості щодо надання соціальних послуг клієнтам, які шукають роботу та роботодавцям (рис.7).

ЄТОН базується на загальновизнаних принципах діяльності служб зайнятості європейських країн. Основними з них є такі:

* пріоритетність інтересів і потреб клієнтів служби зайнятості;

* урахування мотивів людини як особистості, її обставин, нахилів та здібностей;

* співробітництво клієнта і служби зайнятості -- найефективніший і найкоротший шлях до працевлаштування:

* пріоритетність послуг центру зайнятості, пов'язаних з пошуком і підбором роботи, перед іншими видами послуг.

Основні засади ЄТОН у центрах зайнятості України:

* активізація власних зусиль клієнтів щодо влаштування свого життя, підвищення відповідальності людини перед собою, своєю сім'єю та суспільством;

* підвищення відповідальності фахівців ЦЗ за ефективність вжитих заходів та кінцеві результати роботи з клієнтами;

* зміцнення взаємодії з роботодавцями -- основи підвищення ефективності діяльності центрів зайнятості;

* раціоналізація розподілу персоналу служби зайнятості та використання його робочого часу;

* поділ потоків клієнтів залежно від мети відвідування центру зайнятості;

* поділ приміщень ЦЗ на функціональні сектори, в яких незалежно від площі приміщень, особливостей будинку ЦЗ здійснюються процедури і операції щодо обслуговування клієнтів. Найважливішою засадою побудови ЄТОН є поділ клієнтів центру зайнятості на певні категорії:

1. Працездатні громадяни працездатного віку, які не мають роботи і вперше звернулися до центру зайнятості або перебували на обліку і були зняті з обліку в зв'язку з працевлаштуванням та повторно звернулися до центру зайнятості.

2. Громадяни, які зареєстровані як такі, що шукають роботу, і звернулися до центру зайнятості в призначений день.

3. Громадяни, які раніше перебували на обліку в центрі зайнятості як безробітні, були зняті з обліку за власною заявою або у зв'язку з невідвідуванням центру зайнятості більше одного місяця, не працевлаштувалися і повторно звернулися до центру зайнятості протягом двох років з моменту першої реєстрації.

4. Громадяни, які зареєстровані як безробітні і звернулися до центру зайнятості в призначений час.

5. Громадяни, які працюють і бажають змінити місце роботи або шукають додаткову зайнятість (додатковий -заробіток).

6. Інваліди, які бажають працевлаштуватися.

7. Громадяни, які звернулися до центру зайнятості за довідками.

8. Керівники, які звернулися до центру зайнятості з метою реєстрації підприємств як платників внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (ФЗДССУВБ).

9. Керівники та працівники кадрових служб підприємств, які звернулися до центру зайнятості за допомогою в підборі персоналу.

10. Роботодавці, які не мають прав юридичної особи та звернулися до центру зайнятості щодо реєстрації трудових договорів між працівником та фізичною особою.

Такий підхід зумовлений відмінністю у змісті технологічних процедур і операцій, що виконують конкретні фахівці центрів зайнятості при наданні тієї чи іншої послуги. Запропонований поділ клієнтів дає змогу запроваджувати цілеспрямовані дії спеціалістів центру зайнятості насамперед залежно від потреб клієнтів і ознак ситуації.

Враховуючи те, що центри зайнятості України розташовані в різних за площею, плануванням та іншими умовами приміщеннях, неможливо передбачити їх уніфіковане просторове розміщення. Однак, незалежно від цього, за ЄТОН у кожному центрі зайнятості створюється 8 функціональних секторів, з яких основними є перші п'ять.

1) довідково-консультаційний сектор;

2) сектор самостійного пошуку вакансій;

3) профорієнтаційний сектор;

4) реєстраційно-приймальний сектор;

5) сектор активної підтримки безробітних;

6) сектор взаємодії з роботодавцями;

7) сектор навчання та психологічного розвантаження персоналу;

8) адміністративно-господарський сектор.

...