Фактор 1.

Першим масштабним фактором конфліктів всередині еліти є приналежність до різних вікових груп, пріоритет через це інших цінностей чи ідеалів. В даному контексті доречно звернутися до теорії поколінь та процесу формування комплексу цілей.

Основоположними елементами теорії еліт є два чинники - здатність вольового прояви чи впливу і спадкоємність поколінь. Перший фактор, підкріплений певним набором характеристик особистості та здібностями обумовлює цілі, можливості і роль даного індивіда в суспільстві. Сукупність елементів даного фактор може характеризуватися як людський потенціал. У разі розгляду представника еліти - людський потенціал представника еліти. Другий фактор характеризує зовнішні умови в яких формуються і реалізуються характеристики, включені до складу першого фактора. Формування системи цінностей, моральних, інтелектуальних і вольових характеристик людини проходить під впливом попереднього покоління, а значить саме спадкоємність, сімейність, клановість визначає довгострокові цілі і можливості представника бізнес -еліти.

Врахування особливостей поведінки представників бізнес-еліти доречно вести на основі врахування системи цінностей, притаманних певному покоління. Неспівпадіння ціннісних орієнтирів представників різних поколінь є підґрунтям для конфліктів та неефективної взаємодії бізнес-еліт в політико-економічному житті.

Слід зазначити, що людський потенціал соціальної групи або суспільства в цілому, в даному випадку бізнес-еліти, як активної групи, формується шляхом не простої акумуляції індивідуальних потенціалів, а залежить від вектора вольового впливу в результаті різних ціннісних орієнтирів. Можна допустити випадки з односпрямованим вольовим впливом представників еліт і тоді спостерігається консолідація зусиль, виникнення синергетичного ефекту і розвитку економіки і суспільства, або ж ситуація складається так, що протилежні цінності викликають різноспрямовані вольові впливи і спостерігається ситуація нівелювання чинника розвитку і деградації системи соціально-економічних відносин у державі. Другий випадок ми спостерігаємо в останнє десятиліття української історії.

Цілі та цінності української бізнес-еліти в перше десятиліття становлення держави були засновані на ідентичності їх інтересів з отримання власності в період первісного нагромадження капіталу. Бізнес-конфлікти наступних періодів, посилення конкуренції за активи, використання адміністративного ресурсу та лобіювання економічних інтересів стали тими зовнішніми умовами при яких проявилися і розвивалися ціннісні розбіжності представників бізнес-еліти України. Також у період 2000-2010 років з'явилося ціле покоління представників еліти, які почали активно управляти сімейними активами, отриманими їх батьками в попередній період. Слід звернути увагу на вікові та ціннісні розбіжності в структурі бізнес-еліти цього періоду. Якщо покоління батьків до моменту отримання власності вже зробило кар'єру і володіло соціальним статусом, то покоління нової еліти відразу отримало право управління власністю, але не реалізувало себе в суспільстві. Це зумовило прагнення кар'єрного зростання як у бізнес-середовищі, так і в області політики та державного управління. Кар'єрні амбіції стали елементом системи цінностей нової української бізнес-еліти.

Теорія поколінь, на нашу думку, може досить наочно продемонструвати зв'язок мотиваційних систем цінностей представників еліт з особливостями поколінь до яких вони належать. Вважаємо за необхідне виділити головні теоретичні моменти даної теорії. Теорія поколінь була розроблена американськими вченими Н. Хоув і В. Штраусом, які вивчали "конфлікт поколінь", не зв'язаний з віковими суперечностями. Спочатку вважалося, що люди, досягаючи певного віку, набували вікові цінності, характерні цьому періоду, але насправді цього не відбувається, і діти, досягаючи віку своїх батьків, не починають розділяти їх систему цінностей. Була проаналізована історія США та виявлена цікава закономірність, були виявлені певні періоди, коли більшість людей мають подібні цінності. Основою теорії стали цінності представників різних поколінь, які формуються в процесі розвитку особистості під впливом зовнішніх суспільних подій і сімейного виховання. Формування цінностей відбувається в підлітковому віці. Базові цінності особистості є підсвідомими, більшість з них непомітні, але надалі представники цілого покоління живуть і діють під їх впливом.

У західній економіці об'єктом дослідження теорії став середній клас суспільства, який володіє високим рівнем доходів, може дозволити собі значні витрати на освіту, харчування, просвітництво, культурне життя. Тоді як застосування теорії поколінь у пострадянській практиці має свою специфіку. За результатами соціологічних досліджень до середнього класу себе відносять як мінімум дві групи громадян. Перша група - це люди з високим економічним доходом і друга - люди з високим рівнем освіти і не дуже високим доходом. Тому, наприклад у Росії, застосовуючи дану теорію, фахівці вважають за краще використовувати термін "більшість".

У контексті проблематики вивчення еліт, теорія поколінь не може застосовуватися з точки зору усередненої більшості даної соціальної групи, з причини значного впливу на соціально-економічні процеси не стільки рівня доходів чи рівня освіти, а рівня вольового потенціалу представників даної групи. Індивідуальні вольові характеристики особистості всередині цієї групи можуть переважати над рівнем впливу інших її характеристик. Таким чином, цінності, властиві певним поколінням, що розглядаються через систему мотивацій як типової споживач або найманий працівник, у випадку з представниками бізнес-еліти трансформуються в систему цінностей при прийнятті рішень.

Розглянемо докладніше покоління на прикладі пострадянського простору і їх відмінні характеристики - базові цінності (див. табл. 1.3).

Однак, дана тенденція до переважання матеріальних цінностей над іншими, що спостерігається на пострадянському просторі, характерна не для всіх країн. Наприклад, мотиваційні відмінності між поколінням «бумерів», поколінням Х і поколінням Y за таким критерієм як «економічна вигода» для респондентів з США, згідно з даними консалтингової компанії Ernst&Young [1], показують динаміку зниження на 20-30% кожне наступне покоління. Цей факт пояснюється тим, що покоління бебі-бумерів в західному світі існувало в умовах ринкової економіки і зуміло реалізувати свої потреби, забезпечивши сприятливі матеріальні умови для розвитку двох наступних поколінь. На пострадянському ж просторі даний процес почався тільки з 1990-х років і проходить в умовах жорстокої конкуренції між представниками відразу трьох поколінь (мовчазного, бебі-бумерів і покоління Х).

Таким чином, можна констатувати суміщення за місцем і часом економічних інтересів трьох поколінь, що володіють різним набором професійних навичок, морально-етичних характеристик і різними системами цінностей. Крім того, час знаходження в активної трудової фазі для кожного з поколінь відрізняється, тому стратегії досягнення поставлених цілей будуть істотно відрізнятися по періоду часу і за темпами реалізації.

Таблиця 1.3 - Зв'язок ціннісних установок представників бізнес-еліти з урахуванням класифікації «теорії поколінь» (авторська)

Спробуємо проілюструвати даний висновок на прикладі прийняття управлінських рішень суб'єктами різного рівня.

У макроекономіці є класична задача розрахунку виробничих можливостей на прикладі альтернативного виробництва гармат і масла. Вибір остаточного рішення здійснюється виходячи з поточних цілей даної держави, тобто ціннісних установок його політичної еліти. Довгострокова інвестиція у безпеку або поточне благополуччя населення - такий вибір робить політик і його рішення прямо залежить від його власної системи цінностей та моделі поведінки. Довгострокова стратегія розвитку кар'єри вимагає витрат на оборону, бажання швидкої кар'єри спонукає зробити вибір на користь споживчих витрат. Таким чином, прийняття макроекономічного політичного рішення пов'язано з особистими кар'єрними прагненнями представника політичної еліти держави.

Уявімо собі аналогічний процес прийняття рішення мером міста, перед яким стоїть завдання вибору між будівництвом нового фонтану і заміною ділянки каналізаційного колектора. Знову проблема зводиться до ціннісних пріоритетів однієї особистості. У разі якщо мер має стратегічну мету свого кар'єрного розвитку і поточну свою посаду бачить тільки як проміжний етап, то його вибір буде очевидний - реальний швидкий ефектний проект благоустрою шляхом будівництва фонтану. У разі, якщо він розуміє і бажає тривалого перебування на посту мера, то його рішенням стане реалізація поточного інфраструктурного завдання, яке не дасть видимих результатів і не спричинить помітної електоральної підтримки.

Таке рішення може прийняти тільки представник регіональної еліти, орієнтований в ціннісних пріоритетах на суспільне благо, а не на побудову власної подальшої кар'єри. Таким чином, класична задача макрорівня «гармати-масло» трансформується в регіональну задачу «фонтан - колектор».

При переході на рівень підприємства дана ситуація ділиться на два кардинально різних варіанти, перший за участю найманого менеджера і другий за участю власника підприємства. У вигляді умовної задачі припустимо вибір альтернативи між витратами на просування і збут продукції та інвестиціями в модернізацію обладнання, умовно завдання зведеться в альтернативу «план збуту - модернізація». У випадку з найманим менеджером повторюється мотивація і вибір рішення аналогічно політику і мерові. Тільки в разі участі в процесі вибору рішення реального власника можна говорити про власне економічному вирішенні завдання, без впливу особистих кар'єрних цілей особи, що приймає дане рішення.

На цьому умовному прикладі ми проілюстрували роль особистих кар'єрних цілей представника еліти будь-якого рівня при прийнятті ним рішення для суто економічної задачі.

Слід зазначити важливість ціннісних установок особистості в процесі прийняття рішення, які в разі представників еліт можуть переважати над обов'язковими очікуваними правилами, що регламентують поведінку на даній посаді.

У контексті проблеми врахування особистих цінностей представників еліти доцільно враховувати «теорію поколінь», яка характеризує зміну поколінь і відповідну цьому трансформацію їх системи цінностей, що може полегшити аналіз та розуміння процесу прийняття рішень представниками бізнес-еліти.

Можна констатувати, що різні цінності притаманні окремим представникам еліти можуть стати джерелом виникнення серйозних конфліктних ситуацій.

Фактор 2.

На сучасному етапі економічного розвитку суспільства в Україні, дуже гостро постає питання про забезпечення суб'єктів господарювання професійними управлінськими кадрами. Важливим мотиватором праці менеджера є побудова успішної кар'єри, що забезпечує і високий соціальний статус, і певне матеріальне заохочення. Ключовим питанням дослідження є аналіз факторів, що впливають на успішність кар'єри менеджерів високої кваліфікації та їх просування в організаціях. Вплив фактору освіти є вирішальним при способі прийняття управлінських рішень менеджером та впливає на розвиток його кар'єри.

Під впливом освіти мається на увазі спеціальність, за якою представники певної категорії навчалися. Топ-менеджери усіх категорій отримували освіту ще в Радянському Союзі, де перевага надавалася технічним спеціальностям, що чітко проявляється в таблиці закономірностей: 37,3% державних службовців - технічна освіта, у політичних діячів - 47,7%, у представників бізнесу - 64%.

Відповідно до проведених нами досліджень, проаналізовано яка освіта є переважаючою серед представників української управлінської еліти [2]. Великий відсоток політиків з технічною освітою може пояснюватися тим, що вік представників, які досліджуються свідчить про те, що вони навчалися у Радянському Союзі, де цінувались саме ці спеціальності. А велика кількість політиків віком від 50 до 60 років ще раз підтверджує, що цей шлях побудови кар'єри потребує багато зусиль та часу.

Рисунок 1.3 - Вплив освіти на кар'єру представників різних категорій (результати авторського аналізу)

Що ж до представників бізнесу, то дана тенденція може бути пояснена наступним чином: люди, що досягли значного успіху у бізнесі, спочатку навчались на технічних спеціальностях, а отже були обізнані у виробничих процесах, а потім отримавши певний досвід на підприємстві та обійнявши певні посади, створювали власну справу.

При обробці інформації про граничні межі віку першого стрибка в кар'єрі ми базувалися на тому, в якому віці досягнення певного представника вперше переходили на наступний, вищий за попередній, рівень. Цей показник для деяких категорій виявився визначаючим. Наприклад, у категорії державні службовці, чим пізніше відбувся стрибок, тим нижчих результатів представниками топ-менеджменту було досягнуто, в той час як для політиків ця закономірність не працює.

У категорії бізнесмени також не було виявлено чітких тенденцій, хоча можна сказати, що 30% підприємців, перший стрибок у кар'єрі яких припав на 25-35 років, досягли найвищого - транснаціонального рівня. Та це не є свідченням того, що інші представники з інших вікових категорій не досягли цього рівня. Під транснаціональним рівнем ми розуміли масштаби діяльності чи капіталу, що виходять за межі національної економіки і можуть розглядатися як елементи глобальної економіки.

Аналіз наявності освіти показав, що більшу частину у загальній кількості обраних професій досліджуваних представників займає технічна освіта, що пояснюється тим, що більшість з них отримували освіту у Радянському Союзі і уявляли своє життя за даного режиму. Проведений аналіз свідчить, що процес впливу освіти як фактору розвитку кар'єри управлінської еліти доцільно враховувати для розуміння способу мислення та прийняття рішень та перспектив розвитку економіки окремих підприємств, галузей чи регіонів, що є підконтрольні даному представнику еліти.

Неспівпадіння позицій та способу мислення з причин різної освіти є також дуже впливовим фактором виникнення конфліктів у бізнес середовищі.

Фактор 3.

Окремим питанням щодо представників еліти завжди було і є питання їх дистанції до державних інституцій та стратегії поведінки щодо держави як регулятора економічних відносин в країні. В новітній історії України період первинного нагромадження капіталу швидко змінився періодом переділу політичної та економічної влади в поєднанні з періодами політичних криз та революцій. Поступово створювалась специфічна корупційна модель управління країною, яка спотворювала функції державних інститутів і повністю поставила під приватний контроль економічно привабливі сектори економіки. В цих умовах не йшлося про розвиток бізнесу, а лише про намагання його власників у будь який спосіб захистити свої активи.

Виділимо декілька категорій власників того періоду:

1. представники реального бізнесу який успішно функціонує і може розвиватися самостійно;

2. представники бізнесу, що мають тим чи іншим чином приватизовані неефективні активи і потребують постійної підтримки;

3. представники фінансово-інвестиційного сектору, що функціонує при взаємодії з державним сектором;

4. представники крупних ФПГ, що об'єднали три вищезазначених сектора та створили впливові групи, які використовують переваги корпоративного підходу та мінімізують ризики окремого виду бізнесу.

До малого та середнього бізнесу переважно належать власники категорії 1, частково в середньому бізнесі можуть бути власники 2 категорії. До категорій 2 і 3 належать переважно представники крупного бізнесу, які повинні постійно йти на певні домовленості з представниками поточної влади через постійну залежність від державних та муніципальних бюджетних потоків. Категорія 4 складається з типових олігархічних груп, що мають настільки значний вплив на політичні та державницькі процеси в країні, що є центрами впливу та прийняття рішень. Представники 1 та 2 категорії є типовими об'єктами владного державного впливу, в той час як власники 3 та 4 категорій є суб'єктами в цьому процесі і відповідно приймають активну участь у формуванні стратегії розвитку окремих територій та країни в цілому. В умовах тимчасових політичних проектів, створюваних під конкретні задачі поточного періоду, в умовах відсутності незалежної судової влади та державного апарату, в умовах нерозвинених громадських організацій саме представники 3 та 4 категорій власників відповідальні за стан справ в країні. Саме досягненню їх цілей адаптовані державні інституції та наявна політична структура українського суспільства. Таким чином, можна зробити висновок, що для розуміння дефектів економічної системи України слід зосередитись на вивченні мотиваційних особливостей поведінки певних груп власників, що й призвели до гострого соціально конфлікту.

Далі в таблиці 1.4 за матеріалами авторської публікації [3] проаналізовано в хронологічному порядку певні історичні події останнього кризового року, дії та мотивацію представників еліти, що брали участь в цих подіях за певних обставин.

Дана таблиця подій, дій та мотивацій не може претендувати на історичну чи політичну об'єктивність, а ставить на меті виокремити певні періоди та факти, коли відбувалися якісні економічні зміни та зміни активних учасників чи їх позицій з боку бізнес-еліти внаслідок кризи 2013-2014 років в Україні. Дії певних конкретних осіб чи груп осіб в певний період мали змогу кардинально змінювати вектор розвитку подій. Деякі дії відбулись і призвели до певних наслідків, але треба аналізувати й бездіяльність певних суб'єктів економічного життя, що призвели до катастрофічних важко передбачуваних наслідків.

Таблиця 1.4 - Характерні прояви мотиваційних факторів в поведінці бізнес-еліти України в період кризи 2013-2014 р.р.

Отже, можна зробити висновок, що події кризового періоду були спричинені в першу чергу діями чи бездіяльністю еліти, що представляла великий бізнес, чия мотивація прямо протиставлялася інтересам більшості населення країни, що і викликало революційні події 2013-2014 років. Роль та дії представників малого та середнього класу бізнесу є більш продуктивними в цьому періоді і ще потребують свого детального дослідження.

2. Економічні конфлікти на підприємстві