Рисунок 11.1 - Організаційна структура ІСО

На замовлення Міжнародної конференції з акредитації ВЛ (ІЛАК) ІСО/МЕК розроблене Керівництво 43 "Кваліфікаційні випробування лабораторій", яке застосовується як основоположний методичний документ при розв'язанні таких питань, як оцінка рівня роботи ВЛ; визначення технічної компетентності та галузі діяльності; оцінка ефективності методів випробувань, що застосовуються, акредитація лабораторії тощо. У галузі сертифікації ІСО займається виключно методологічними проблемами, в той час як МЕК розробила міжнародні системи сертифікації і розробляє стандарти, зокрема, з безпеки, які застосовуються як нормативна база при випробуваннях і сертифікації відповідної продукції. Загальним у діяльності ІСО і МЕК є спрямованість на сприяння висновку двох- і багатосторонніх угод про взаємне визнання з метою розвитку міжнародної торгівлі. На основі створених ними принципів гармонізація національних систем сертифікації може бути досягнута двома шляхами: приєднанням країни до міжнародних систем сертифікації МЕК або широким використанням єдиних організаційно-методичних принципів сертифікації, що пропонуються ІСО [5,6].

12 Діяльність Міжнародної електротехнічної комісії з сертифікації електротехнічних виробів

Ідея створення міжнародної системи сертифікації електротехнічних виробів (МЕКСЕ) виникла в 1926 р.: представники Німеччини, Швеції, Норвегії і Голландії організували першу міжнародну нараду по створенню міжнародної організації, яка повинна розробляти вимоги щодо безпеки виробів електротехнічних виробництв і правила їх приймання. Пройшовши декілька організаційних етапів, сформувалася сучасна міжнародна система: система МЕК (рис. 12.1) з випробувань енергоустаткування на відповідність стандартам безпеки МЕКСЕ, створена в 1985 р. і яка об'єднує 34 країни [5,6,16].

Мета системи - сприяння міжнародній торгівлі енергоустаткуванням, експлуатація якого здійснюється звичайними споживачами, а не фахівцями в галузі електротехніки. До такої продукції відносяться численні види електропобутових, електронних і електротехнічних виробів: побутове енергоустаткування, мережна електронна апаратура, світлотехнічні товари, медична електроапаратура, електронно-обчислювальна техніка тощо. Сертифікація таких виробів на безпеку майже у всіх країнах світу передбачена законодавчими положеннями по захисту прав споживачів. Основним способом усунення технічних бар'єрів у торгівлі енергоустаткуванням, як і іншими товарами, є взаємне визнання результатів випробувань і сертифікації в країнах-учасницях. На сприяння цьому спрямована Схема СБ (СВ Sheme) у системі сертифікації МЕКСЕ. Це процедура системи МЕКСЕ визнання результатів випробувань енергоустаткування на відповідність стандартам безпеки, проведеним у національних системах сертифікації. Головна умова взаємного визнання полягає в гармонізації стандартів і методів випробувань. Країни-учасниці Схеми СБ зобов'язані провести сертифікацію на відповідність стандартам МЕК з безпеки, які ним рекомендується застосовувати як національні. Членом Схеми СБ може бути тільки представник країни, що бере участь у системі сертифікації МЕКСЕ. Прийнято дві категорії членства:

- "визнають національний ОС", що означає визнання в країні сертифі-катів Схеми СБ за одним або більше стандартами МЕК;

- "що визнають і видають національний ОС", що означає право видачі національним органом сертифікатів за Схемою СБ. Для членства по цій категорії необхідна акредитація однієї або декількох лабораторій за правилами, прийнятими в Схемі СБ МЕКСЕ;

- асоційоване членство передбачене для тих, хто не готовий стати членом Схеми СБ.

Процедура прийняття в члени Схеми СБ включає подачу заявки з додатком документів за встановленими правилами, після розгляду якої комітетом сертифікаційних органів Схеми СБ призначаються експерти для перевірки відповідності заявника вимогам. Експерти оцінюють на місцях здатність кандидата виконати правила Схеми СБ, його компетентність, дієздатність, досвід, знання в галузі стандартизації виробів, що сертифікуються, відповідність вимогам Керівництва 38 ІСО/МЕК "Загальні вимоги до приймання ВЛ". Головний критерій визнання національного ОС у Схемі СБ досить суворий - це проведення сертифікації на відповідність стандартам МЕК не менш, ніж за десятьма заявками, протягом двох років, що передували перевірці. Так оцінюється досвід. Якщо досвід визнається недостатнім, кандидат приймається умовно з випробувальним терміном в один рік. Протягом випробувального терміну призначеною ВЛ Схеми СБ перевіряються протоколи випробувань за трьома заявками на сертифікацію виробів, яку здійснив кандидат. Витрати за контрольними випробуваннями оплачує кандидат. Схема СБ безперервно удосконалюється. Зокрема, спрощується процедура визнання та інспекційного контролю. Наприклад, у Керівництві "Взаємне визнання нагляду за діяльністю підприємства" пропонується визнавати атестацію і контрольні інспекції, які здійснюються національними органами з сертифікації в країнах-учасницях. Для отримання сертифіката СБ існують дві альтернативні процедури. Згідно з першою процедурою сертифікат СБ видає національний ОС після відповідних випробувань і при підтвердженні національним органом іншої країни. Цей національний орган підтверджує, що об'єкт сертифікації відповідає аналогічним вимогам, що перевіряються в ході випробувань ВЛ країни, яка співробітничає з даним сертифікаційним органом. Згідно з другою процедурою сертифікат СБ видає національний ОС після того, як об'єкт сертифікації витримав випробування в лабораторії, що співробітничає з даним органом.

До додаткової умови отримання сертифіката можна віднести обов'язкову наявність у заявці торгової марки виробника або фірмового знаку, що необхідно для ідентифікації виробника національним ОС. Виробники, чиї підприємства знаходяться в країнах, які не мають національного ОС, що бере участь у схемі СБ, можуть користуватися тільки першою процедурою. ВЛ може бути акредитована в Схемі СБ, якщо в країні її перебування є національний ОС, що бере участь у Схемі СБ з відповідної номенклатурі виробів, та її технічна компетентність відповідає вимогам Схеми СБ. У Схемі СБ акредитовано 34 національних ОС і понад 70 ВЛ, які за бажанням заявника з будь-якої країни-учасниці МЕКСЕ можуть здійснити випробування енергоустаткування і видати сертифікат СБ, що підтверджує відповідність виробу вимогам стандарту МЕК з безпеки. До сертифіката обов'язково додається протокол випробувань. Необхідність цього зумовлена тим, що в стандартах переважної більшості країн-учасниць є ті або інші відхилення від стандартів МЕК. Протокол випробувань доводить відповідність виробу відхиленням, які декларуються, що виключає необхідність додаткових випробувань в іншій країні. Однак не всі країни-учасниці МЕКСЕ визнають протоколи випробувань на відповідність національним відмінностям від стандартів МЕК. Не визнають протоколи Великобританія, Японія, Південна Корея, Ізраїль.

13 Міжнародна система сертифікації виробів електронної техніки

Загальне керівництво Системою покладене на Керівний комітет з сертифікації, підзвітний Раді МЕК; до його складу входять делегації країн-учасниць. У Системі може брати участь будь-яка країна-член МЕК при виконанні умов [5]:

- наявність національної організації зі стандартизації і сертифікації;

- згода виконувати правила Системи і видавати відповідні національні документи;

- визнання сертифікатів і протоколів випробувань виробів електронної техніки (ВЕТ), що випускаються в інших країнах-учасницях, якщо вони відповідають вимогам Системи;

- виконання фінансових зобов'язань члена Системи.

Передбачено два види участі країни в Системі МЕК [5,6,8]:

- участь у Керівному комітеті з сертифікації з правом голосу і консультативне членство в Координаційному комітеті з нагляду;

- участь у Керівному комітеті з правом голосу і повноправне членство в Координаційному комітеті з нагляду.

Офіційними мовами Системи є англійська та французька. Країни, що заявляють про проведення сертифікації за Системою МЕК, згідно з правилами Системи повинні мати національну службу нагляду, яка відповідає за відповідність порядку сертифікації ВЕТ положенням Системи МЕК і правильність застосування знаку відповідності. Крім того, в країні-заявникові повинні діяти національні служби повірки засобів вимірювань, якими користуються ВЛ і національний орган нагляду. У країну, що претендує на вступ у Систему МЕК, після схвалення національного положення про нагляд Координаційний комітет направляє інспекційну групу, яка перевіряє: відповідність функцій національної служби нагляду правилам Системи МЕК; відповідність дійсного стану справ змісту національного положення про нагляд; досвід з сертифікації ВЕТ, ведення переліків атестованих підприємств-виробників і незалежних ВЛ. Критеріями досвідченості вважаються атестація хоча б одного підприємства-виробника і сертифікація не менш за два види ВЕТ на встановлені в Системі вимоги. Інспекційна група відвідує ВЛ, лабораторію повірки засобів вимірювань, знайомиться з однією з технологічних ліній з виробництва ВЕТ, які будуть сертифікуватися за Системою МЕК, причому стандарт (або технічні умови), за якими виготовляється виріб, мають бути надані в інспекційну групу ще до її візиту. За підсумками візиту інспекційна група в звіті голові Координаційного комітету з нагляду викладає рішення про прийняття кандидата або відзначає недоліки з вказівкою терміну для їх усунення і письмового підтвердження цього. Після такої процедури дається рекомендація про затвердження кандидата. Країна-кандидат має право на незгоду з виведенням інспекційної групи і подання у письмовому вигляді заперечень до Координаційного комітета, після чого слідує передбачена правилами Системи процедура. Країна, що стала членом Системи, зобов'язана сповіщати Координаційний комітет з нагляду про будь-які зміни в національній системі нагляду, які можуть істотно впливати на організацію сертифікації ВЕТ. Ці зміни підлягають схваленню Координаційним комітетом з нагляду. Національні служби нагляду, атестовані в Системі МЕК, зобов'язані раз у три роки направляти до Координаційного комітету перелік змін національного положення по нагляду.

Важливими етапами сертифікації ВЕТ за Системою МЕК [8,16] є атестація підприємства-виробника та акредитація ВЛ, перевірка відповідності нормативних документів, що застосовуються, і приймання типу. Для перевірки (атестації) підприємства представником національної служби нагляду повинна бути представлена документація з контролю якості та випробування ВЕТ на підприємстві, система забезпечення якості, перелік діючого випробувального обладнання, документи про його атестацію тощо. Обов'язкова умова акредитації ВЛ - наявність досвідченого і компетентного персоналу, належного обладнання, актуалізованих методик випробувань. Діяльність ВЛ повинна бути незалежною від виробника і споживачів ВЕТ. У лабораторії має бути призначений відповідальний за виконання вимог Системи МЕК, до обов'язку якого входить підтримка ділових постійних контактів з національною службою нагляду; забезпечення кваліфікованого оформлення результатів випробувань; дотримання конфіденційності інформації, якщо така є в роботі лабораторії.

Під час сертифікації в Україні за Системою МЕК до нормативних документів висуваються конкретні вимоги [8]: Система базується на стандартах МЕК; ці стандарти повинні бути прийняті в країнах-учасницях прямим або непрямим методом; зміст міжнародного стандарту повинен обов'язково зберігатися, хоча допускається оформляти прийнятий документ за національними правилами. При відсутності стандарту МЕК на який-небудь конкретний виріб допускається "тимчасовий документ", тобто застосування національного, як правило, або фірмового нормативного документа для цілей сертифікації. При цьому національна організація з сертифікації несе відповідальність за відповідність тимчасових технічних умов вимогам Системи МЕК, і термін їх дії припиняється через рік після опублікування МЕК аналогічних технічних умов. За правилами Системи стандарти, які застосовуються для сертифікації, розглядаються як єдиний масив, який будується відповідно до вимог Керівництва МЕК 102 "Правила побудови технічних умов для цілей сертифікації виробів електронної техніки". Керівництво встановлює наступні види нормативних документів: основоположні технічні умови; загальні технічні умови; групові технічні умови; форми технічних умов на вироби конкретних типів; технічні умови на вироби конкретних типів [8]. Основоположні технічні умови розповсюджу-ються на ВЕТ або на декілька груп виробів. До них відносяться, наприклад, стандарти МЕК на методи випробувань при впливі зовнішніх чинників, на порядок організації контролю по партіях і періодичного контролю і т.д. Загальні технічні умови відносяться до груп або підгруп ВЕТ. У них встановлюються терміни і визначення, шифри, методи випробувань, характерні для даної групи і т. п. Групові технічні умови відносяться до конкретної підгрупи, вони містять відповідну форму документа на ВЕТ конкретного типу або інструкції з його розробки. Форми технічних умов на вироби конкретних типів використовуються для уніфікації нормативних документів і базуються на положеннях загальних або групових технічних умов. Звичайно в них встановлюється номенклатура технічних критеріїв, що обов'язково вико-ристовуються при сертифікації, і умови випробувань. Технічні умови на конкретний виріб містять безпосередньо або в формі посилання відомості, необхідні для його сертифікації в системі МЕК. Цей вид технічних умов можуть розробляти технічні комітети МЕК і національні організації зі стандартизації та атестовані підприємства-виробники. Типове приймання виробу (типу) проводиться за умови, що технологія виробництва таких виробів використовується одним або декількома атестованими підприємствами. Для отримання схвалення типу ВЕТ підприємство-виробник звертається до національного ОС із заявкою, в якій підтверджується виконання на підприємстві встановлених вимог до виробництва і випробувань виробів. Схвалення типу видається при дотриманні підприємством умов випробувань, включаючи число зразків у вибірці і правила їх відбору, кількість випробуваних партій, періодичність випробувань вибірки від кожної партії і т. д. За правилами Системи проводиться контроль якості виробів, що випускаються, на відповідність сертифікованому типу. Контрольні випробування партій виробів поділяють на дві групи: група А - зовнішній огляд, перевірка розмірів і окремих найважливіших характеристик; група Б - зовнішній огляд, перевірка розмірів і усіх технічних характеристик. Прийняті партії виробів за правилами Системи маркіруються знаком відповідності. Знак відповідності являє національний знак, прийнятий у державній системі сертифікації, який доповнюється інформацією про національну службу нагляду, національної організації з сертифікації, номером контрольної партії. Сертифікат відповід-ності, крім прийнятих реквізитів та інформації, містить текст: "Виготовлені вироби прийняті відповідно до Правил процедур у Системі сертифікації МЕК ВЕТ під спостереженням національної служби нагляду, що є повноправним членом Координаційного комітету з нагляду, і відповідно до вищезгаданих технічних умов".

14 Сертифікація в діяльності Європейської економічної комісії ООН

Значну роль у становленні та розвитку міжнародної і національної сертифікації, в усуненні технічних бар'єрів у торгівлі зіграла прийнята ЄЕК ООН Рекомендації "Визнання результатів випробувань", направлені на сприяння двох- і багатостороннім угодам про взаємне визнання [5]. Цей документ зіграв позитивну роль у вдосконаленні практики акредитації ВЛ. Він підготовлений у 80-і роки спільно з ІЛАК, з якої ЄЕК постійно співробітничає. У даному документі зазначається, що урядові посадові особи вважають за необхідне "сприяти міжнародній торгівлі за допомогою усунення випадків дублювання в галузі випробувань і технічного контролю, які не виправдовуються з точки зору міркувань безпеки або охорони здоров'я". Рекомендації зазначають, що національні системи акредитації повинні засновуватися на положеннях Керівництв ІСО/МЕК з лабораторної атестації. Національні системи вимірювань повинні бути пов'язані з міжнародними системами одиниць і вимірювань, що розглядається як найважливіший критерій оцінки компетентності лабораторій.

Важливим досягненням у роботі ЄЕК з сертифікації вважається прийняття (1988 р.) Рекомендацій "Розробка і сприяння висновку міжнародних угод по сертифікації". Згідно з цим документом уряди країн-членів ЄЕК повинні сприяти висновку двох- і багатосторонніх угод про взаємне визнання систем сертифікації. Головною основою повинні бути взаємовигідні умови економічної співпраці. Угоди передбачають: відкритий характер для приєднання іншої країни, готової прийняти діючі правила і зобов'язання; рівність прав, обов'язків і режиму імпортованих і зроблених в середині країни товарів; взаємне визнання результатів випробувань, що проводяться в країні постачальника для встановлення відповідності товару вимогам стандарту; наявність кваліфікованого персоналу і належної випробувальної бази для упевненості і гарантії відповідності процедури сертифікації вимогам угоди; гармонізацію національних стандартів. Необхідна попередня умова ефективного функціонування угод з сертифікації базується на взаємній довірі технічній компетентності, надійності та безсторонності національних систем сертифікації і тих організацій, які в ній беруть участь.

ЄЕК ООН визначила основні заходи, які можуть сприяти досягненню взаємної довіри. Передусім, це обмін інформацією про національні системи сертифікації, їх технічні можливості, кваліфікацію персоналу, інформування один одного з різних проблем; взаємний допуск експертів до систем для ознайомлення з методами контролю і нагляду, розвиток технічної та адміністративної співпраці. Важливим моментом у створенні атмосфери довіри вважається уніфікація критеріїв забезпечення якості, наявність захисту зареєстрованих торгових марок.

Досить чітко в Рекомендаціях сформульована вимога відносно нормативної бази сертифікації: вона повинна засновуватися переважно на міжнародних стандартах у тих галузях, де вони існують, або на гармонізованих національних і регіональних нормативних документах. Підкреслено, що відмінності у вимогах національних стандартів до безпеки продукції і її сумісності є головною перешкодою в торгівлі [5,15].

Питаннями стандартизації, сертифікації та якості в ЄЕК ООН займаються спеціалізовані комітети. Так, Комітет по транспорту розробив Правила ЄЕК ООН по сертифікації транспортних засобів, на основі яких створено систему сертифікації обладнання дорожніх транспортних засобів; Комітет по сільському господарству розробляє рекомендації з сертифікації агропро-мислової продукції; Комітет по лісу - зі стандартизації і сертифікації лісових товарів.

До розвитку угоди про сертифікацію приймаються нові правила. Щорічно частина Правил оновлюється. Ці Правила є додатком до Угоди і розробляються групою експертів Комітету з транспорту ЄЕК. Країни, що приєдналися до Угоди, використовують Правила ЄЕК при сертифікаційних випробуваннях дорожних транспортних засобів. Кожна сторона має право прийняти правила або частину їх, про що вона за встановленою процедурою повідомляє ЄЕК ООН за рік до припинення використання того чи іншого правила направляє повідомлення на ім'я Генерального секретаря ООН. Зміни до правил проходять ту саму процедуру. Сертифікат відповідності конкретному правилу має форму "Повідомлення про офіційне затвердження типу транспортного засобу". Підприємство-виробник за результатами сертифікації типу транспортного засобу дістає право на застосування офіційно затверджених знаків сертифікації. Для цього потрібне дотримання певних положень: по-перше, необхідно мати умови перевірки відповідності продукції сертифікованому зразку, по-друге, зразки повинні витримувати випробування і відповідати встановленим вимогам.

Принцип взаємного визнання сертифікації сторонами, що беруть участь в Угоді, свідчить: продукція, виготовлена на території будь-якої зі сторін, що домовляються, і що отримала офіційне схвалення цієї сторони, вважається такою, що відповідає законодавствам інших сторін, які домовляються, що застосовують дані правила. Якщо невідповідність продукції офіційно затвердженому при сертифікації типу являє потенційну небезпеку для дорожнього руху і людей, то будь-яка сторона, що домовляється, має право заборонити на своїй території продаж і застосування відповідних видів обладнання та пристроїв. Сертифікація транспортних засобів у кожній країні-учасниці проводиться ОС, які створюються відповідно до Женевської угоди 1958 р., і реєструються в ООН. До складу системи сертифікації включаються адміністративний орган і технічні служби згідно з прийнятими правилами ЄЕК ООН.

В Україні введені в дію “Правила сертифікації дорожних транспортних засобів”[12]. Процедура Системи УкрСЕПРО повністю відповідає правилам ЄЕК ООН. У Системі УкрСЕПРО визнаються сертифікати відповідності Директивам ЄС, еквівалентним відповідним Правилам ЄЕК ООН. При цьому можливе визнання "Повного схвалення типу транспортного засобу", виданого в країнах-членах ЄС на легкові автомобілі.

15 міжнародні системи акредитації

З середини 70-х років у різних країнах стали створюватися системи акредитації ВЛ. У 1977 р. уперше зізвана міжнародна конференція з акредитації ВЛ ІЛАК (International Laboratory Accreditation Conference), яка не мала форми організації і переслідувала мету обміну досвідом з юридичних і технічних аспектів процедури [5,6,16]. По суті ІЛАК - це міжнародний форум, а не організація в звичному уявленні. Для прийняття рішення провести щорічні конференції головним спонукальним мотивом стала Угода ГАТТ / ВТО з тех-нічних бар'єрів у торгівлі і важливість у цьому плані міжнародного взаємного визнання сертифікації, результатів випробувань і систем акредитації. Прак-тичний напрям діяльності ІЛАК почався з вивчення юридичних та адмі-ністративних аспектів взаємного визнання результатів випробувань і систем акредитації на двох- і багатосторонній основі; підготовки міжнародного покажчика національних систем акредитації ВЛ, національних правил визнання результатів випробувань; вивчення ефективності створення національних систем акредитації ВЛ. Провівши скрупульозну аналітичну роботу і виявивши юридичні і адміністративні відмінності, які перешкоджають укладанню угод про взаємне визнання, експерти ІЛАК визначили існування на практиці двох типів угод між державами:

- угода за взаємним визнанням протоколів випробувань і сертифікатів без акредитації лабораторій;

- угода за взаємним визнанням національних систем акредитації ВЛ і сертифікатів.

Подальша робота ІЛАК і ЄЕК ООН дозволила більш чітко класифікувати міжнародні угоди за взаємним визнанням, які поділяються на чотири групи:

- взаємне визнання національних систем акредитації;

- взаємне визнання результатів випробувань, як правило, на міжурядо-вому рівні (угода між країнами-членами ЄС про визнання затверджених зразків судин високого тиску);

- участь у міжнародних (регіональних) системах сертифікації, створених у неурядових організаціях (система МЕКСЕ);

- меморандум про взаєморозуміння. У ряді випадків меморандум діє декілька років і створює умови для вирішення питань, пов'язаних із взаємним визнанням.

Основний напрям діяльності ІЛАК полягає в сприянні визнанню результатів випробувань акредитованих лабораторій шляхом висновку двосто-ронніх і багатосторонніх угод про взаємне визнання систем акредитації ВЛ. ІЛАК відіграє велику роль в інформаційному забезпеченні зацікавлених сторін з питань акредитації лабораторій і висновку угод про взаємне визнання. ІЛАК видає Покажчик національних систем акредитації і ВЛ, які в них акредитовані; бібліографічний покажчик літератури з акредитації; публікує звіти робітників і спеціальних груп з вивчення різних проблем акредитації. Матеріали про діяльність ІЛАК регулярно публікуються в журналі "Метрологія", який видає Міжнародна організація мір і ваги (МОМВ). ІЛАК розроблена класифікація випробувань і виробів для систем акредитації, яка опублікована в Довіднику. Крім Покажчика, ІЛАК видає Щорічник для фахівців з сертифікації. Крім спеціальної інформації в ньому даються відомості про офіційних представників органів з акредитації, до яких можна звертатися за консультацією. Більш докладну інформацію про діючий порядок і напрями роботи зареєстрованих програм акредитації лабораторій ІЛАК публікує в докладному Довіднику, що складається з чотирьох розділів: "Органи з акредитації лабораторій, що задовольняють встановленим критеріям", "Інші системи схвалення лабора-торій", "Міжнародні системи", "Проекти систем, що пропонуються". Крім великої інформаційної роботи, ІЛАК розробляє рекомендації щодо укладання угод про взаємне визнання і вимоги до типової міжнародної угоди про взаємне визнання національних систем акредитації. Велику практичну роль діяльність ІЛАК відіграє в укладанні угод на рівні органів з акредитації ВЛ. Публікації ІЛАК визначають наступні види таких угод:

- визнання зарубіжної лабораторії зацікавленою стороною будь-якою виробничою або торговою організацією, якій необхідно провести випробування;

- визнання зарубіжної лабораторії третьою стороною;

- угода між лабораторіями про взаємне визнання результатів випробувань;

- безумовне визнання інформації про випробування зарубіжною лабораторією, що представляється;

- угода про взаємне визнання між органами з акредитації двох країн.

Для взаємного визнання результатів випробувань необхідна гармонізація критеріїв акредитації лабораторій і процедури акредитації, що є ще однією важливою задачею ІЛАК. У цьому напрямі ІЛАК підтримує тісні ділові контакти з ІСО, МЕК, ЄЕК ООН, МОЗМ. Діяльність ІЛАК значною мірою вплинула на прийняття стандартів EN 45000, які встановлюють вимоги до ВЛ, що акредитуються, органів з акредитації і сертифікації. Спільно з ІСО / МЕК доповнені і переглянуті Керівництва ІСО/МЕК 25, 38, 54 і 55, що стосується різних аспектів оцінки та акредитації ВЛ. Робочими органами ІЛАК є комітети: з проведення конференцій; прикладного застосування акредитації в торгівлі; практики акредитації; практичної роботи лабораторій; редакційний комітет. З ініціативи ІЛАК розроблені п'ять керівництв ІСО/МЕК, що представляють комплект довідкових і методичних матеріалів для вироблення узгоджених міжнародних критеріїв акредитації ВЛ. Акредитація ВЛ на основі узгоджених на міжнародному рівні принципів і процедур є найважливішим етапом взаємної довіри, шляхом до усунення технічних бар'єрів у торгівлі. До створення міжнародної або регіональної системи акредитації ІЛАК рекомендує просуватися поступово від укладання двосторонніх угод за визнанням результатів випробувань на рівні органів з акредитації, лабораторій або уряду; потім акредитація зарубіжної лабораторії в національній системі, і, нарешті, взаємне визнання систем акредитації на двосторонній і багатосторонній основі. Кінцевим етапом є створення міжнародних систем акредитації.

Найбільш авторитетні такі міжнародні системи акредитації [5]:

- Система акредитації МЕКСЕ, проводить акредитацію лабораторій, що займаються випробуваннями ВЕТ;

- Федерація асоціацій з олії, насіння і жирів (FOSFA International), проводить атестацію лабораторій, що здійснюють аналітичні дослідження даних товарів за замовленнями організацій - учасників міжнародної торгівлі. Лабораторії проводять хімічні, біологічні й інші випробування.

- Міжнародна організація з текстильних виробів з вовни (Interwool labs), акредитує ВЛ з перевірки вовни на відповідність уніфікованим критеріям.

- Судновий Регістр Ллойда, атестує лабораторії з випробуваннь матеріалів і неруйнуючого контролю. Об'єкти випробувань: стальні пластини, прокат, бруси, обшивки, трубопроводи і трубки, залізне відливання, вироби з алюмінієвих сплавів, відливання для гвинтів зі сплавів міді, якірні ланцюги, дротяні канати тощо. Основний вид неруйнуючого контролю - радіографія.

В Європі функціонують дві регіональні організації з акредитації: Європейська співпраця з акредитації ОС продукції, систем якості, персоналу (ЕАС) і Європейська співпраця з акредитації лабораторій, органів з навчання персоналу і контролюючих організацій (ЕAL) [5,16]. Загальна мета цих організацій - сприяти довірі ринку до сертифікатів, що видаються ОС, які акредитовані цими організаціями. Діяльність EAL і ЕАС базується на правилах і процедурах, відповідних європейським стандартам EN 45000, що також сприяє створенню умов для взаємного визнання результатів випробувань і сертифікації.

16 Сертифікація в Європейському Співтоваристві

У 1988 р. у Брюсселі відбувся симпозіум західноєвропейських країн з питань сертифікації і випробувань, на якому розроблені рекомендації щодо створення єдиних для ЄС принципів сертифікації і випробувань [5,6]. На основі матеріалів симпозіуму Комісія європейських співтовариств (КЄС) підготувала резолюцію з питання комплексного підходу до технічних умов, випробувань і сертифікації. Положення цього документа підтверджують початок нового, більш високого рівня в розвитку підходів ЄС до сертифікації і випробувань продукції:

- пропонується підприємствам країн ЄС впровадити системи управління якістю на базі стандартів EN 29001, EN 29002 і EN 29003;

- затверджуються єдині для Співтовариства критерії оцінки компе-тентності та незалежність ВЛ, органів з акредитації і сертифікації.

У країнах ЄС існували помітні відмінності в процедурах підтвердження безпеки виробів: це могло бути як заява-декларація, так і сертифікація третьою стороною [16]. У 1985 р. прийнята директива Ради ЄС про технічну гармо-нізацію, в якій розмежовується роль основних вимог і стандартів. Основні вимоги обов'язкові на відміну від вимог стандартів. Причому, якщо стандарт гармонізований, то продукція, виготовлена за цим стандартом, вважається відповідною основним вимогам. У зв'язку з цим процедура контролю для виробника полегшується. Якщо продукція виготовлена не за гармонізованим стандартом, а відповідно до основних вимог, то необхідне підтвердження відповідності третьою стороною. Комплексний підхід наближає перехід до взаємного визнання результатів сертифікації за умови компетентності, високої технічної оснащеності і відвертості. Для створення режиму відвертості мається намір забезпечити доступ зацікавлених сторін до інформації про вимоги стандартів, методи випробувань, вимоги безпеки виробів. Створений Комісією ЄС банк даних "Сертифікат" містить інформацію про існуючі в Європі системи сертифікації, методики випробувань, лабораторії і випробувальні центри та інш. Посилюється увага до акредитації ВЛ у країнах-членах ЄС. Заохочуються тенденції до розвитку національних систем акредитації на базі європейських стандартів EN 45000 і до співпраці в цій області. Комплексний підхід передбачає нову законодавчу процедуру сертифікації і випробувань, згідно з якою в законодавчі норми ЄС не допускається включення однієї обов'язкової методики сертифікації конкретного товару. Повинні бути визначені необхідні параметри безпеки, декілька методів їх підтвердження, умови застосування цих методів. Обмежується також пряме втручання державних органів у діяльність незалежних центрів, за винятком випадків крайньої необхідності. Оцінюються на відповідність процес розробки продукції (проектування, дослідний зразок, виробництво); вид контролю (перевірка документації, випробування дослідного зразка, перевірка системи якості тощо); контролюючий орган (виробник, незалежна організація, третя сторона).