У 1989 р. в ЄС прийнята Глобальна концепція гармонізації правил за оцінкою відповідності. Згідно з директивами відповідність може бути оцінена виробником, внаслідок чого заявою-декларацією він підтверджує відповідність товару вимогам директиви і засвідчує це шляхом маркіровки товару. "Нові" директиви містять гармонізовані вимоги з безпеки, конкретизовані стосовно певної стадії життєвого циклу продукції: проектуванню, виробництву, реалізації, використанню. Для того, щоб директиви протягом тривалого часу не потребували переробки, в них включають загальні вимоги. Більш докладні та приватні виносять у стандарти. "Нові" директиви відрізняються від "старих" за структурою: в них є правова частина і технічна, наводяться принципи систем оцінки відповідності і посилання на стандарти. Таким чином, європейський стандарт, що не носить обов'язкового характеру, як тільки буде згаданий у "новій" директиві, забезпечує надходження на ринок продукції, відповідної його вимогам, без будь-яких перешкод і обмежень. На відміну від "нових" "старі" директиви носять галузевий характер: вимоги, що містяться в них, не уніфіковані, немає також посилань на стандарти. У зв'язку з цим до кожної "старої" директиви було потрібне прийняття безлічі доповнень і поправок, що ускладнює їх застосування на практиці.

1. На стадії проектування пропонується модуль В - "Перевірка типового зразка". Заявник представляє повноважному органу наступні доку-менти: зразок виробу (тип), документацію, що містить опис зразка: концепцію проекту, креслення, схеми тощо; перелік стандартів, що застосо-вуються повністю або частково; результати розрахунків і експертиз; протоколи випробувань. Повноважний орган при позитивних результатах випробувань видає заявнику сертифікат затвердження типу "ЄС". Сертифікат повинен містити висновки експертизи, умови його чинності, дані для ідентифікації затвердженого зразка й інші відомості. Інші ОС терміново оповіщаються про видачу сертифіката затвердження даного типу. Завдяки комп'ютеризації при цьому до мінімуму скорочується кількість паперових документів. Якщо ж випробувальний орган ухвалює негативне рішення або анулює раніше виданий сертифікат "ЄС", він зобов'язаний інформувати про це як інші повноважні органи, так і держави, що наділили його повноваженнями. Модифікації затвердженого зразка повинні пройти додаткові випробування, якщо внесені зміни спричиняють можливість невідповідності вимогам безпеки.

2. Для стадії виробництва пропонуються чотири модулі.

Модуль С - "Декларація виробника про відповідність продукції (варіант 1)". Виробник заявляє, що вказані ним товари знаходяться у повній відповідності до зразка, що отримав сертифікат "ЄС". Виробник може маркірувати виріб знаком відповідності СЄ, проставляючи його на упаковці, на супровідній документації або на виробі. Виробник несе відповідальність за вживання необхідних заходів, що забезпечують стабільність якості на етапах виробництва і повну відповідність виробів сертифікованому типу.

Модуль D - "Декларація виробника про відповідність продукції (варіант 2)". На додаток до обов'язків виробника, що включаються у модуль З, у даному модулі передбачена необхідність організувати систему забезпечення якості у виробника і контроль за нею службою нагляду ЄС. Система якості повинна бути документована, містити опис цілей щодо якості та організаційної структури, передбачати відповідальність і визначати повноваження керівництва відносно якості. Представляється також документальний опис технологічного процесу, методів контролю якості, що застосовуються, способів підтримки ефективності системи забезпечення якості тощо. Повноважний ОС оцінює систему якості на відповідність європейському стандарту серії 29000 (ІСО 9000). Нагляд за системою якості проводиться для забезпечення упевненості в тому, що виробник виконує зобов'язання, пов'язані з сертифікацією системи на його підприємстві.

Модуль Е - "Декларація виробника про відповідність продукції (варіант 3)". Виробник зобов'язаний забезпечувати стабільний рівень якості на всіх етапах виробництва і відповідність виробів тому типу, який описаний у сертифікаті "ЄС", вимогам директиви, що пред'являються до цих виробів. Виробник вибирає повноважний орган, який проводить вибіркові перевірки якості цих виробів у відповідності з однією з нижченаведених процедур. Перша процедура - продукція зазнає статистичного контролю: виробник пред'являє партії виробів, зразок з кожної партії зазнає перевірки на відповідність критеріям схвалення. Якщо партія виробів визнається некондиційною, контролюючий орган вживає заходів, що запобігають її постачанню. Друга процедура - періодичні перевірки продукції на місці. Зразок зазнає експертизи і випробувань, передбачених у стандарті, за яким він виготовлений. При виявленні дефектів контролюючий орган вживає необхідних заходів.

Модуль F - "Верифікація (перевірка) уповноваженим органом (варіант 1)". Повноважний орган за результатами перевірки засвідчує відповідність (невідповідність) виробу, описаному в сертифікаті затвердження типу "ЄС", а також відповідним вимогам Директиви. Кожний виріб маркірується знаком відповідності СЄ, виробнику видається сертифікат відповідності. Знак СЄ супроводиться символом органу, що його видав.

3. Об'єднані стадії проектування і виробництва. На цих стадіях пропонуються три модулі.

Модуль А - "Декларація виробника про відповідність". Виробник у пись-мовому вигляді офіційно заявляє, що виріб, якій проводиться ним, задовольняє вимогам Директиви, маркірує виріб знаком СЄ. Крім того, заявник повинен представити проектну документацію (яка зберігається відповідним повно- важним органом до 10 років після випуску останнього виробу). Виробник відповідає також за те, щоб процес виробництва забезпечував відповідність товарів проекту і вимогам директив, що відносяться до них.

Модуль G - "Верифікація (перевірка) ЄС (варіант 2)". Використовується для перевірки окремого виробу або малих серій продукції. Повноважний орган за результатами перевірки підтверджує відповідність виробу і видає сертифікат відповідності з правом маркіровки виробів знаком СЄ. Кожний виріб зазнає експертизи і випробувань у відповідності зі стандартом. Повноважному органу представляється документація з проекту, що включає перераховані вище документи.

Модуль Н - "Декларація виробника про відповідність проекту і продукції". Виробник офіційно заявляє про відповідність проекту певного типу вимогам Директиви і про відповідність продукції даному типу. Крім того, виробник зобов'язаний впровадити систему забезпечення якості, яка повинна бути під наглядом служб ЄС. Вимоги до системи якості і процедура її перевірки відповідають описаним вище.

Хоч модулі доповнюють один одного, їх можна використати незалежно один від іншого. Модульний підхід забезпечує гнучкість систем підтвердження відповідності в рамках ЄС, але не виключає використання такого підходу в національних системах. Директиви також визначають можливості вико-ристання альтернативних способів оцінки відповідності стосовно окремих видів продукції. Наприклад, Директива 93/42/ЄС встановлює способи забезпечення якості та альтернативні види контролю лікарських засобів. Знак СЄ не свідчить про відповідність стандарту, але засвідчує відповідність Директиві ЄС. Товар зі знаком СЄ, таким чином, відповідає "основоположним вимогам", тобто безпеці, екологічності і має режим вільного звертання на ринках країн-членів ЄС. На відміну від "старих" директив "нові" містять посилання на європейські стандарти, тому фактично продукція зі знаком СЄ повністю відповідає стандарту і не потребує будь-яких доказів її відповідності. Європейському виробнику надане право випуску продукції за будь-яким нормативним документом, у цьому випадку він змушений доводити, що характеристики його товару повністю відповідають вимогам, що пред'являються в ЄС до такого роду продукції. Якщо виробник виробляє товар, що перевершує за параметрами вимоги стандарту, вказаного в Директиві, він може в добровільному порядку довести це шляхом випробувань товару. При цьому можливо використати знак, що підтверджує підвищену якість. У конкретній Директиві ЄС звичайно встановлюється можливість застосування декількох (двох-трьох) модулів на розсуд постачальника або виробника (заявника) товару. З опису модулів видно, що процедури оцінки відповідності носять змішаний характер: у них присутні дії виробника та уповноваженого ОС, відповідно до чого використовуються заява-декларація виробника, а також сертифікат і знак відповідності як атрибути сертифікації. Модулі різною мірою наближаються до процедури сертифікації, особливо якщо уповноважений орган - третя сторона. Поєднання дій виробника й уповноваженого органу дозволяє розглядати модулі як спосіб не тільки оцінки, але і забезпечення відповідності. Знак відповідності СЄ - це єдиний знак, який засвідчує відповідність продукту вимогам директив, що відносяться до нього. Інформація про директиви або стандарти, вимогам яких відповідає об'єкт перевірки, повинна міститися в протоколах випробувань і сертифікатах відповідності.

Впровадження в практику єдиної для країн ЄС системи оцінки відповідності зіткнулося з проблемами, пов'язаними з місцем і роллю в ній національних систем сертифікації, процедур взаємного визнання. Одним із шляхів вирішення цих проблем стало створення спеціального органу - Європейської організації з випробувань і сертифікації (ЄОВС). У 1990 р. на основі Меморандуму про взаєморозуміння Комісією ЄС, Секретаріатом ЕАСТ і СЕН/СЕНЕЛЕК встановлена ЄОВС, яка в 1993 р. набула статусу Міжнародної незалежної некомерційної асоціації. У ЄОВС входять національні комітети за оцінкою відповідності 18 європейських країн і 8 європейських організацій, діяльність яких пов'язана з сертифікацією і випробуваннями: ЕСIТС (Європейський комітет з інформаційної техніки), EQS (Європейський комітет з атестації та сертифікації систем якості), WELAC (Західноєвропейська організація з акредитації лабораторій), ЕСОК (Європейська конференція організацій з контролю), Консультативна рада споживачів ЄС, Консультативна рада споживачів EACT, EUROLAB (Європейська організація з атестації лабораторій), WECC (Західноєвропейська організація за взаємним визнанням акредитації калібрувальних лабораторій).

Головна задача ЄОВС - встановлення взаєморозуміння і взаємної довіри між європейськими організаціями в країнах-членах, які займаються оцінкою відповідності, для забезпечення вільного пересування товарів і послуг та чесної конкуренції. ЄОВС мають на меті створення умов, які гарантують зацікавленим сторонам, що продукція, послуги і технологічні процеси, які пройшли випробування або сертифікацію, не потребують повторної перевірки тих результатів, які повинні прийматися різними сторонами або різними європейськими країнами. ЄОВС передбачає як дійсне, так і асоційоване членство. Дійсні члени організації (мають право голосу) поділяються на національні та європейські. Національний член - це орган, що має право представляти всі зацікавлені організації країни-члена ЄС і EACT. Європейський член - будь-яке угрупування, що об'єднує не менше п'яти країн-членів ЄС і EACT, а також що представляє міжгалузеві інтереси. Асоційованим членом має право бути будь-яка європейська неприбуткова організація без права голосу в ЄОВС. ЄОВС здійснює як зовнішні зв'язки (висновок угод про взаємне визнання результатів випробувань і сертифікації з країнами, що не є членами ЄС), так і силами галузевих комітетів сприяє висновку подібних угод на основі стандартів ДСТУ EN 45000 в середині ЄС. Експортери продукції зобов'язані знати, що на ринках західноєвропейських країн визнаються тільки видані центрами сертифікати, які відповідають вимогам EN 45000. Сім європейських стандартів серії EN 45000 стосуються випробувань, сертифікації та акредитацій випробувальних центрів. У них містяться критерії оцінки діяльності ВЛ (EN 45001 і EN 45002), оцінки органів з акредитації ВЛ (EN 45003). Стандарти EN 45011, EN 45012, EN 45013, EN 45014 містять вимоги щодо роботи сертифікаційних центрів, ОС систем якості та персоналу. У них наводиться форма декларації постачальника про відповідність товару вимогам стандарту. Офіційне прийняття цих стандартів як національних дає можливість створювати значну міру довір'я до результатів сертифікації і випробувань різних сертифікаційних і випробувальних центрів. На урядовому рівні в країнах ЄС офіційно визнаються лише ті центри, які організують діяльність у повній відповідності з EN 45000.

У структурі ЄОВС діють: Рада; спеціалізовані комітети; галузеві комітети; групи управління договорами; адміністративна інфраструктура підтримки. Рада координує діяльність за оцінкою відповідності, забезпечує гласність відносно принципів і процедур оцінки, публікує інформацію про діяльність організації, сприяє Комісії ЄС у визначенні перспектив у роботі за взаємним визнанням результатів випробувань (у тому числі з країнами, що не входять до ЄС), контролює правильність процедур. Рада складається з 14 членів: один член представляє спільні інтереси держав, що перебувають в організації; по троє - від споживчих організацій, профспілок і Організації європейської промисловості; по одному - від кожного спеціального і галу-зевого комітетів, Комісії ЄС і кожної європейської організації зі стандартизації. Спеціалізовані комітети розробляють правила і процедури, контролюють їх виконання; організують технічні експертизи; сприяють укладанню угод про взаємне визнання з сертифікації, випробувань або контролю; консультують і надають технічну допомогу з інтерпретації і застосування основоположних європейських стандартів у галузі управління якістю продукції EN 29000 і в області випробувань EN 45000. Галузеві комітети складаються з представників зацікавлених сторін від країн-членів, включаючи виробників, споживачів тощо. Їх діяльність конкретизується відповідно до особливостей і потреб певної галузі виробництва. Загалом галузеві комітети повинні забезпечувати необхідною інформацією зацікавлені в ній сторони; координувати роботу в галузях з висновку угод про взаємне визнання, в тому числі на міжнародному рівні; підтримувати зв'язки з аналогічними організаціями інших регіонів і країн за межами ЄС. Групи управління договорами розробляють правила з укладання договорів про взаємне визнання і контролюють їх виконання; спостерігають за діяльністю національних систем сертифікації; підтримують постійний контакт з Радою, галузевими і спеціалізованими комітетами, інформуючи їх про роботу і виникаючі потреби. Адміністративна інфрастуктура підтримки забезпечується головним чином силами СЕН і СЕНЕЛЕК. Основне місце в інфраструктурі займає інформаційне забезпечення: єдиною інформаційною системою зі стандартизації (ІСИС) користуються організації з стандартизації країн-членів ЄС. Інформацію щодо сертифікації, випробувань і випробувальних лабораторій надає система "Промолог - Сертифікат", в яку закладені докладні й численні відомості, що стосуються товарів, сертифікованих на відповідність певним нормативним документам, і ці документи; особливостей систем сертифікації для певних видів виробів; правил і процедур конкретних систем сертифікації; знаків відповідності; аналогів конкретного виробу, його виробників, характе-ристик безпеки та якості тощо. Надалі ця інформаційна система розглядатиметься як частина ІСИС.

Політика ЄС в області сертифікації цілком ув'язується з політикою за якістю [5,17,18]. Відповідність товару основним вимогам повинна бути обов'язковою, оскільки необхідно охороняти здоров'я людей і забезпечувати їх безпеку, охороняти навколишнє середовище. Повна відповідність небов'язкова до методів управління, направлених на підвищення ефективності, конку-рентоздатність і досягнення досконалості. Політика ЄС в області якості базується на принципі "горизонтального підходу", значення якого зводиться до "підтягнення" тих областей, де спостерігається низький рівень конкуренто-здатності, і зміцненню позицій там, де досягнуті переваги. Це не повинно бути пов'язане з концентрацією зусиль на якійсь одній галузі промисловості. Кінцева мета цієї концепції - підвищення якості життя громадян ЄС. Ця політика пов'язана з більш широкою концепцією якості, коли продукція не тільки відповідає заданим вимогам і придатна до застосування, але й має додаткову перевагу над іншою продукцією при конкурентоздатній ціні. Такий підхід до управління якістю вимагає нового підходу до стратегічного управління компанією, який як найкраще відповідає концепції TQM - всебічного управління якістю. TQM розглядається в зарубіжних країнах як найбільш високий рівень в управлінні якістю, шлях до якої лежить через самооцінку діяльності компанії, усунення всього, що заважає досягненню переваги в області якості та обов'язковому залученню персоналу компанії (не тільки всіх підрозділів виробничих підприємств, але й всієї корпорації загалом) у TQM. ЄС визначає основні цілі політики в області якості [5]:

- підвищення конкурентоздатності європейських фірм на внутрішньому і зовнішньому ринках;

- розвиток інфраструктури як технічної основи єдиного ринку;

- зміцнення партнерства постачальників і споживачів;

- підвищення якості та ефективності праці;

- примноження промислового потенціалу Європи загалом.

Перераховані цілі узгодяться з політикою оцінки відповідності. Практика сертифікації сприяє досягненню загальних цілей політики ЄС в області якості і конкурентоздатності. Сертифікація в ЄС глибоко проникла в сферу управління якістю продукції. Деякі фахівці вважають, що фактично всі фірми західноєвропейських країн сертифікували системи якості на відповідність стандартам ІСО 9000 і переходять до більш високого рівня - освоєння TQM, коли якість визначається як стратегія управління фірмою [5,16].

17 Сертифікація в СПІВДРУЖНОСТІ Незалежних Держав

Основним документом, що визначає напрями діяльності з сертифікації в СНД, служить «Угода про проведення узгодженої політики в області стандартизації, метрології і сертифікації», яка підписана в 1992 р. На основі положень Угоди, що стосуються сертифікації, країни співдружності-учасниці Угоди, маючи повну самостійність у формуванні й реалізації систем сертифікації та організаціях робіт у цій області, формують національні системи сертифікації з урахуванням керівництва ІСО/МЕК і накопиченого досвіду в даній області [5]. Держави, що підписали Угоду, домовилися про взаємне визнання ОС, ВЛ, результатів випробувань і сертифікації, сертифікатів і знаків відповідності на продукцію. Прийняті також умови акредитації для подальшого взаємного визнання: акредитація органів і лабораторій у національній системі сертифікації і наявність у ВЛ практичного досвіду з проведення випробувань на основі міждержавних стандартів; акредитація у міжнародних системах сертифікації, до яких приєдналися держави СНД, що вирішує питання про визнання.

Сторони беруть участь у міжнародних системах сертифікації самостійно, причому Угода не торкається прав і обов'язків сторін, виходячи з правил міжнародних систем сертифікації. Сертифікаційні випробування можуть проводитися в акредитованій лабораторії будь-якої країни. Нормативною базою сертифікації визнані міжнародні, міждержавні або національні стандарти, визнані в державах учасниках Угоди. Країни, що підписали Угоду, домовилися погоджувати порядок поетапного введення обов'язкової сертифікації взаємопостачальної продукції, забезпечувати об'єктивність результатів випробувань і достовірність результатів сертифікації продукції. При встановленні в країні-імпортерові порушень вимог сертифікації національний ОС може припинити визнання сертифікатів у своїй країні і повинен повідомити про це до національного органу країни-експортера і Технічного секретаріату Міждержавної ради зі стандартизації, метрології та сертифікації. Подальший розвиток узгодженої політики з сертифікації відображений в «Угоді про принципи проведення і взаємне визнання робіт з сертифікації» від 1994 р., яка встановила умови і процедури визнання в області сертифікації.

Основні положення цієї Угоди закріплюють [5]:

- взаємне визнання протоколів випробувань, сертифікатів і знаків відповідності на продукцію і послуги, відповідні затвердженому переліку і що підлягають обов'язковій сертифікації; взаємне визнання національних систем сертифікації і виданих ними сертифікатів за умови дотримання встановлених процедур;

- акредитацію ОС національними органами зі стандартизації, метрології і сертифікації з урахуванням думки експертів держав-учасників Угоди;

- право держав-учасників Угоди на здійснення інспекційного контролю сертифікованої продукції. Оскільки не всі країни - члени СНД однаковою мірою готові до укладення багатосторонньої угоди про взаємне визнання, прийняте рішення починати з двосторонніх угод. Такі угоди укладаються на рівні національних ОС. Держстандартом України двосторонні угоди підписані з Білоруссю, Молдовою і РФ, з країнами, що не беруть участь у СНД, - з Литвою, представники якої були присутні на засіданні Міждержавної ради як спостерігачі.

Угоди про взаємне визнання в області сертифікації визначають:

- конкретні терміни, умови і процедури взаємного визнання сертифі-каційних органів і ВЛ, акредитованих у національних системах сертифікації;

- порядок підтвердження безпеки продукції, що поставляється в рамках Угоди про взаємне визнання; відповідальність виробника за безпеку продукції, що експортується, й органу, що видав сертифікат; сертифікат держави-експортера визнається приймаючою країною в порядку, передбаченому для визнання зарубіжних сертифікатів. Прогресивним кроком у розвитку сертифікації в СНД стало прийняття нормативних документів, що встановлюють єдині вимоги для держав-учасників Угоди зі стандартизації, метрології і сертифікації. Це міждержавні нормативні документи, що встановлюють порядок сертифікації однорідних груп продукції і деяких видів послуг. Серед рішень, прийнятих Міждержавною радою, важливе значення для країн-учасниць має домовленість про Євро-Азіатську регіональну організацію з акредитації за подібністю EAL. Просуванням в організації сертифікації є прийняття Міждержавною Радою «Положення про сертифікацію засобів вимірювань», яке, зокрема, свідчить: "Організація, зацікавлена в імпорті (експорті) засобів вимірювань з держави-учасника Угоди через національний орган подає до національного органу країни-експортера (імпортера) сертифікат (або інший документ) про затвердження типу засобу вимірювання з описом типу для Держреєстра та експлуатаційну документацію з методикою повірки". Це положення принципово для визнання сторонами результатів випробувань взаємопостачальної продукції.

Міждержавна рада зі стандартизації, метрології і сертифікації керує роботою постійно діючого технічного секретаріату і декількох робочих груп. У їх числі - групи зі стандартизації, єдності часу і частоти, класифікації і кодування техніко-економічної і соціальної інформації, за стандартними зразками.

Головні досягнення в діяльності Міждержавної Ради [5]:

- збереження фондів нормативних документів і еталонної бази колишнього СРСР, що важливе для розробки міждержавних програм зі стандартизації і метрології в рамках СНД;

- гармонізація національних законів країн-членів СНД зі стандартизації, метрології і сертифікації;

- підготовка міждержавних і міжвідомчих угод в області стандартизації, сертифікації, метрології, спрямованих на зміцнення загального економічного простору та інтеграцію в сфері виробництва.

Пріоритетним напрямом із сертифікації визнано забезпечення безпеки взаємопостачальної продукції. Це пов'язано із взаємним визнанням національних систем сертифікації. Ускладнення в цій області зумовлені нерівномірністю розвитку організації і практики сертифікації в країнах-членах СНД. Розв'язання проблеми полягає у створенні міждержавних систем сертифікації.

18 СЕРТИФІКАЦІЯ СИСТЕМ ЯКОСТІ В України Та за рубежем

Сертифікація систем забезпечення якості на відповідність стандартам ІСО серії 9000 широко розвинена в зарубіжних країнах [3,5,6,15]. На Україні практично тільки протягом п'яти останніх років на цю проблему звернули серйозну увагу. Одна з причин такого відставання пов'язана із занепадом вітчизняного виробництва і слабкою орієнтацією діючих підприємств на експорт товарів. Небагато виробничих підприємств усвідомили важливість і необхідність сертифікації систем якості: усього лише декілька десятків підприємств мають сертифікат на системи якості, в той час як за рубежем ним володіють понад сто тисяч фірм [16-18].

Зарубіжні фахівці вважають, що сертифікат відповідності на систему забезпечення якості дає фірмі чимало вигід і переваг. Він доводить надійність партнера по бізнесу, в тому числі у відносинах з банками, які більш охоче надають кредити фірмам, чия система якості сертифікована. Страхові компанії віддають перевагу таким фірмам при страхуванні від збитку за неякісну продукцію. Сертифікат на систему якості - вагомий аргумент на користь укладання контракту на постачання товару: західні експерти зазначають, що на єдиному європейському ринку в найближчому майбутньому до 95 % контрактів будуть укладатися тільки за наявністю у фірми-постачальника сертифіката на систему якості. При виникненні судових позовів, пов'язаних з неякісною продукцією, сертифікат на систему якості розцінюється судом як доказ невинуватості фірми. Наявність сертифіката на систему якості стала обов'язковою умовою участі в різних тендерах. Сертифікація системи якості позитивно відбивається на внутрішніх справах підприємства (фірми): в процесі підготовки до сертифікації системи якості приводяться у відповідність ринковій економіці управління підприємством і виробництвом; полегшується процедура сертифікації продукції.

Сертифікована система якості характеризує здатність підприємства стабільно випускати продукцію належної якості і цілком може розглядатися як один з вагомих чинників конкурентоздатності фірми як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Для вітчизняних підприємств, плануючих у майбутньому експортувати продукцію, сертифікація системи якості визначає можливість контракту і реалізації товару цивілізованим шляхом за гідними цінами. Є чимало підприємств, що зіткнулися з цією проблемою лише на переговорах з іноземним контрагентом. Такі переговори при відсутності сертифіката на систему якості завершилися, на жаль, не кращим чином.

Практична діяльність з сертифікації систем якості регламентується основоположними державними стандартами ДСТУ 2925-94, ДСТУ 2926-94, ДСТУ 2927-94, ДСТУ 3021-95, ДСТУ 3230-95, ДСТУ 3419-96. Як нормативні документи, на відповідність яким проводиться сертифікація, використовуються прийняті "методом обкладинки" міжнародні стандарти ІСО:

ДСТУ ІСО 9001-95 "Системи якості. Модель забезпечення якості при проектуванні, розробці, виробництві, монтажі та обслуговуванні";

ДСТУ ІСО 9002-95 "Системи якості. Модель забезпечення якості при виробництві, монтажі та обслуговуванні";

ДСТУ ІСО 9003-95 "Системи якості. Модель забезпечення якості при контролі і випробуваннях готової продукції".

Основні принципи сертифікації систем якості: добровільність; виклю-чення дискримінації в доступі до системи; об'єктивність і відтворюваність їх результатів; конфіденційність; інформованість; чітка визначеність області акредитації ОС; перевірка виконання обов'язкових вимог до продукції (послуги) в сфері законодавчого регулювання; достовірність документованих доказів заявника про відповідність діючої системи якості встановленим вимогам. ОС систем якості і виробництв проводять сертифікацію, оформляють її результати і здійснюють інспекційний контроль; ведуть методичну роботу, взаємодіють зі структурними підрозділами Регістра. Організації з сертифі-кованими системами якості забезпечують стабільність функціонування якості (виробництва) і надають необхідну інформацію на вимогу ОС або Технічного центра Регістра; вживають коректуючі заходів за результатами інспекційного контролю; інформують ОС про введені зміни у виробничий процес і т.д.

Процедури сертифікації систем якості та атестації виробництва, встановлені ДСТУ 3414-96 і ДСТУ 3419-96, відносяться до взаємодії ОС і заявників у період, що передує сертифікації: проведення перевірок, прийняття рішень про сертифікацію систем якості, оформлення сертифікатів відпо-відності, інспекційного контролю за сертифікованими системами якості, взаємодії ОС. Процедури гармонізовані з європейськими і міжнародними правилами, що направлено на створення умов для визнання сертифікатів за рубежем, приєднання до міжнародної системи визнання результатів оцінки систем якості QSAR. Однак система сертифікації систем якості відрізняється від міжнародної практики, оскільки включає аналіз виробництв. Це пояснюється умовами, в яких зараз опинилася переважна більшість вітчизняних підприємств: у них відсутня система якості, але вони знайомі з процедурою оцінки виробництва, оскільки в країні проводилася атестація виробництва за ДСТУ 3414-96 і технологічних процесів за КНД 50-029-94. Оскільки сертифікація систем якості складніша, ніж виробництва, то підприємства вважають за краще спочатку зайнятися сертифікацією виробництв і розглядають її як перший рівень до сертифікації системи якості, що вже здійснилося більш ніж на 100 підприємствах.

Тому згідно з правилами сертифікація систем якості являє по суті двоступеневу сертифікацію, що вважається тимчасовим явищем. Розроблено державний стандарт ДСТУ 3420-96, що регламентує вимоги до ОС систем якості і порядок їх акредитації, який найбільшою мірою гармонізований з міжнародними правилами. Це передусім відноситься до компетентності ОС, у штаті яких повинні перебувати сертифіковані експерти. Передбачається також можливість залучення висококваліфікованих фахівців, добре знайомих з підприємством-заявником зсередини. Організація, яка претендує на акредитацію як ОС систем якості, повинна бути відома за рубежем, мати документовані процедури оцінки систем якості. Сертифікацію виробництв проводитиме той самий акредитований орган, але він не дістане права на видачу сертифікатів відповідності продукції, оскільки для цього потрібна інша область акредитації. Область акредитації передбачається встановлювати не за видами продукції (як це робиться зараз), а за напрямами, які включені в ДК 009-96 «Класифікатор видів економічної діяльності». Цей документ визначає 39 напрямів і гармонізований із зарубіжними класифікаторами. Розширення області акредитації буде можливе за умови, якщо організація наведе доказ успішної роботи в раніше акредитованих областях.

За даними на січень 1999 р. в Україні акредитовано 12 ОС систем якості, передбачається, що незабаром їх буде більше 20. Функції ОС полягають у проведенні сертифікації системи якості на підприємстві, оформленні і видачі сертифіката, розробці методик сертифікації виробництв, інспекційному контролі сертифікованої системи якості і виробництва. Експерти, які здійснюють процедуру, повинні відповідати вимогам міжнародного стандарту ДСТУ ІSО 10011-2-98 "Керівні вказівки з перевірки систем якості", частина 2, "Кваліфікаційні критерії для експертів-аудиторів з перевірки систем якості" і європейського стандарту EN 45013 "Загальні критерії для органів з атестації персоналу", вимогам УкрСЕПРО до експертів-аудиторів (ДСТУ 3418-96). Експерти-аудитори повинні бути внесені до Державного реєстра експертів (зареєстровані), який веде Держстандарт. Процес сертифікації систем якості проходить у три етапи:

- заочна оцінка системи якості;

- остаточна перевірка та оцінка системи якості;

- інспекційний контроль сертифікованої системи якості протягом терміну дії сертифіката.

Заочна оцінка системи якості - це попередня оцінка, яка потрібна для того, щоб експерт міг виявити потенційну можливість сертифікації і доцільність подальших робіт на даному підприємстві. На цьому етапі заявник подає до ОС систем якості: заявку; документ про політику за якістю; керівництво за якістю; анкету-опитувач з відповідями. При позитивних результатах ОС укладає договір із заявником про остаточну перевірку: стан і види діяльності підприємства по управлінню якістю; стан виробничої системи; якість продукції, що випускається. Діяльність по управлінню якістю перевіряється на відповідність реально існуючих на підприємстві елементів забезпечення якості вимогам заявленого міжнародного стандарту ІСО серії 9000. Внаслідок перевірки можуть бути зроблені наступні висновки:

- система повністю відповідає встановленим вимогам;

- система загалом відповідає вимогам, але виявлені окремі відхилення від стандарту;

- система не відповідає встановленим вимогам.

У першому випадку ОС видає підприємству сертифікат на систему якості після його реєстрації в Державному реєстрі. У другому випадку підприємству призначається термін для усунення виявлених невідповідностей, після чого за його заявкою сертифікація продовжується, але за спрощеною схемою. При позитивних результатах підприємство отримує сертифікат. Якщо результат перевірки негативний, підприємство має право, коли буде підготовленим, на повторну сертифікацію за повною програмою. Технічний нагляд за сертифікованою системою якості проводиться в двох формах: як плановий (не рідше одного разу на рік) і як позаплановий. Підстави для позапланового контролю: надходження до Ос відомостей про претензії до якості продукції; введення істотних змін у технологічний процес або в конструкцію (склад) продукції; зміна організаційної структури або кадрового складу підприємства. Сертифікація систем якості на підприємствах поступово розвивається. Проблема визнання вітчизняних сертифікатів також не залишається без уваги. Нарівні з тим, що для усунення перешкод на шляху визнання сертифікатів за рубежем створений Регістр систем якості, в структурі системи УкрСЕПРО використовуються інші можливості. Однією з них стала спільна сертифікація. Укладена Угода про спільну сертифікацію з фірмою Дет Норське Верітас (ДНВ), яка добре відома в світі, оскільки, маючи штаб-квартиру в Осло, акредитована в 30 країнах як ОС і має там відділення. Крім цього шляху, деякі підприємства використовують й інші можливості: безпосередньо звертаються із заявками у визнані фірми з сертифікації, такі, як Тюф-СЕРТ, Регістр Ллойда.

Атестацію виробництва за ДСТУ 3414-96 можна вважати або самостій-ною процедурою, або складовою частиною сертифікації системи забезпечення якості, так само як і схеми сертифікації продукції. Узагальненим критерієм оцінки відповідності виробництва служить здатність стабільно забезпечувати відповідність готової продукції нормативному документу, що встановлює вимоги до неї. Процедура атестації виробництва здійснюється за правилами, встановленими Держстандартом, які, зокрема, передбачають складання мето-дики атестації виробництва для кожного підприємства. Методика містить: однозначні вимоги; обгрунтовані методи оцінки; відтворюваність результатів; доступність методів перевірок. При атестації виробництва оцінюються чотири блоки об'єктів:

- готова продукція (оцінка її якості в сфері реалізації і споживання, аналіз причин виявлених дефектів);

- технологічна система (технологічні процеси, стан вантажно-розван-тажувальних робіт, зберігання, установка);

- технічне обслуговування і ремонт (технічне обслуговування і ремонт обладнання, експлуатація і ремонт оснащення, повірка контрольно-вимірю-вальних приладів);

- система технічного контролю і випробувань (вхідний, операційний і приймальний контроль; типові, кваліфікаційні та періодичні випробування).

Основні етапи атестації виробництва подані в табл. 18.1.