19 Екологічна сертифікація

Мета екологічної сертифікації полягає в стимулюванні виробників до впровадження технологічних процесів і розробки продукції, які найменшою мірою забруднюють природне середовище і дають споживачеві гарантію безпеки продукції для його життя, здоров'я, майна і навколишнього середовища [18]. Для багатьох видів продукції екологічний сертифікат або знак є визначальним чинником їх конкурентоздатності. Екологічна сертифікація знаходиться на початку розвитку [5]. Однак вже чимало зроблено в даному напрямі. Так, встановлені об'єкти, що відносяться до цієї області. Вони поділяються на три групи:

- продукція, процеси, роботи, послуги, екологічні вимоги до яких містяться в міждержавних і державних стандартах, і вони підлягають обов'язковій сертифікації відповідно до законів;

- об'єкти, які внаслідок екологічної специфіки не можуть зазнавати сертифікації;

- навколишнє середовище з усіма його складовими, для яких не розроблені нормативні вимоги і сертифікаційні процедури.

Відсутність ясності в оцінці стану третьої групи стримує розвиток сертифікації двох перших об'єктів. Оцінку якості навколишнього середовища проводять різні відомчі організації, які являють безпосередньо спеціалізовані природоохоронні органи, контролюючі органи, органи місцевого самовря-дування, природокористувачів і деякі підрозділи академії наук. Дані оцінок, що представляються різними сторонами, як правило, практично непорівняні. Ціна помилок може бути дуже високою, що говорить на користь сертифікації як об'єктивного і незалежного способу оцінки відповідності. Для цього необхідна більш чітка класифікація об'єктів екологічної сертифікації. Виділяються чотири види об'єктів:

- об'єкти навколишнього природного середовища;

- джерела забруднення навколишнього середовища;

- продукція природоохоронного призначення;

- екологічні інформаційні ресурси, продукти і технології.

Іншим важливим питанням екологічної сертифікації є склад учасників, особливо якщо їх роль визначається в плані першої, другої і третьої сторін. Декрет КМУ "Про стандартизацію і сертифікацію" [12] в цьому випадку може бути застосований до тих об'єктів, які відносяться до продукції. Для інших же необхідний закон про екологічну сертифікацію, якого поки що немає. Не вирішене питання про оплату послуг з сертифікації. Висловлюється припущення, що основні витрати ляжуть на плечі природокористувачів, які, найвірогідніше, будуть заявниками в більшості випадків. Актуальною сферою екологічної сертифікації є відходи (ДСТУ 2195-93). Сертифікація в цій області спрямована на усунення небезпечного впливу відходів на середовище мешкання і максимального їх використання як повторної сировини. Важливо розвивати стандартизацію відходів, що напряму пов'язано з сертифікацією. Значне просування відзначається в розв'язанні проблеми сертифікації питної води, що також пов'язано і з нормуванням вимог до цього об'єкта сертифікації. У 1995 р. прийнятий міждержавний стандарт "Якість води. Вода питна. Контроль якості", розробляється система сертифікації питної води, матеріалів, технологічних процесів і обладнання, що застосовується в господарсько-питному водопостачанні. Здійснюється сертифікація питної води, розфасованої в різні ємкості, вирішується проблема сертифікації питної води, що поступає від централізованих систем водопостачання. Велика увага приділяється оцінці екологічності нових видів продукції і процесів, для яких передусім необхідно встановити відповідні вимоги в нормативних документах. Наприклад, розпочата робота зі стандартизації екологічних вимог до нових конструкцій і технологій. Розроблені стандарти ДСТУ ІСО серії 14000 "Системи управління якістю навколишнього середовища". У західноєвропейських країнах екосерти-фікація досить широко розвинена. Вона доповнює звичайну сертифікацію і майже завжди носить обов'язковий характер.

У Франції, наприклад, екосертифікація сільськогосподарської продукції встановлена законодавчим порядком в 1960 р., на її основі введені екознаки як за видами продукції, так і в окремих виробників або спілок виробників. Ці знаки отримали назву "червоні мітки" і друкуються для інформування споживачів. Екознаки доповнюють національний знак відповідності NF. Принципи екосертифікації полягають у забезпеченні безпеки продукції для споживача і навколишнього середовища, відповідності європейської екосертифікації обліку екологічної ситуації на ринках. Основні правила екосертифікації Франції включають положення для споживачів провести (по можливості) контроль екологічно чистих продуктів; до складу органу, що видає екосертифікат, обов'язково повинні входити споживачі та представники громадських організацій з захисту навколишнього середовища; екосертифікація повинна охоплювати життєвий цикл продукції, що сертифікується, і створювати економічну зацікавленість виробника в отриманні екосертификата.

У Німеччині роботи з екосертифікації почалися з 1974 р. Через декілька років був встановлений екознак - прообраз теперішнього, відомого не тільки в країні, "Блакитного ангела". Розвиток екосертифікації з привласненням знаку "Блакитний ангел" багато в чому пов'язаний з програмою ООН щодо захисту навколишнього середовища. Продукція, маркірована цим знаком, відповідає встановленій групі критеріїв, що гарантують її екологічну безпеку. Наприклад, автомобіль, що має екознак, обладнаний надійною системою очищення вихлопних газів. Заслуговує уваги процедура німецької екосертифікації. На початковому етапі публічно представляється продукція, що претендує на екознак. Федеральне бюро з навколишнього середовища створює компетентну комісію, яка аналізує відгуки, дає замовлення Німецькому інституту гарантії якості та сертифікації на розгляд заявки на екосертифікацію. Технічні умови сертифікації розробляє Федеральне бюро з навколишнього середовища як центральний орган Системи. У розгляді заявки беруть участь Німецький інститут гарантії якості та сертифікації, Федеральне бюро з охорони навколишнього середовища, Конференція німецької промисловості, Асоціація споживачів, Асоціація торгівлі, експерти. За результатами розгляду заявки виробляються рекомендації для жюрі. Жюрі враховує результати етапів, докази відповідності виробника, відгуки організацій, призначених для участі в процедурі. Екознаки "Блакитний ангел" і "Зелена крапка" стали загально-європейськими. Найбільш поширений екознак - "Зелена крапка" застосовується в системі заходів щодо запобігання забрудненню навколишнього середовища відходами. Такий знак на упаковці вказує на можливість її переробки, тому цивілізовані споживачі викидають упаковку, маркіровану "Зеленою точкою", в спеціальні контейнери. Інші екознаки інформують споживача про різні екологічні характеристики товарів, які продаються, що нерідко є основним критерієм їх вибору серед численних аналогів. Отримавши сертифікат і право на використання екознака, підприємство-виробник може укласти контракт з Німецьким інститутом гарантії якості на рекламування підприємства. Сертифікація на знак "Блакитний ангел" не охоплює продукцію сільського господарства, фармацевтичну, побутового призначення, тому не виключений подальший розвиток і вдосконалення екосертифікації.

Особливу позицію в Європі з питань захисту навколишнього середовища займає Данія. Один з чинників, що пояснюють це, полягає в тому, що її кордони безпосередньо прилягають до "основних забруднювачів" природи - країн Східної Європи, Великобританії, Швейцарії. У країні діє закон, що регулює використання та виробництво хімічних продуктів та їх компонентів. У ньому містяться принципи екосертифікації. Парламент Данії враховує дії ЄС в області екології на відміну від інших країн, наприклад Німеччини, де громадськість вважає екосертифікацію суто національною справою кожної країни. Уряд Данії сприяє застосуванню екознаків, але вважає, що воно повинно носити добровільний характер, хоч знаки охороняються законом. Датські споживачі вважають наявність екознака важливим аргументом при купівлі товару, але оскільки застосування знаків не носить обов'язкового характеру, є чимало випадків введення виробниками, союзами торговців і навіть окремими супермаркетами своїх екознаків, що приводить до конкуренції екознаків на ринку Данії. Це також стимулює підтримку Данією екосертифікації в рамках ЄС і введення єдиного екознака. У той же час Данія бере участь у роботі регіональних організацій зі стандартизації, сертифікації і акредитаціям ІНСТА, НОРДЕСТ і НОРДУ, що розробили регіональну систему екосертифікації, яка базується на екологічних критеріях найбільш розвинених країн, що розповсюджуються на стадії життєвого циклу продукції.

Принципи екосертифікації ЄС базуються на заходах: збитків для навколишнього середовища треба запобігати насамперед шляхом ліквідації джерел забруднення. Фінансова відповідальність осіб, з вини яких порушується екологічна рівновага - це чинник другої черги. Ефективність сертифікації залежить від критеріїв безпеки продукції, послуги, процесу або іншого об'єкта екосертифікації для навколишнього середовища. Критерії екосертифікації повинні перевершувати по суті й обхвату параметри екологічності, що містяться в стандартах. Визначити такі критерії можливо на основі маркетингових досліджень, які дозволять встановити критерії для кожної конкретної групи товарів у залежності від ступеня їх впливу на навколишнє середовище. На кожному етапі життєвого циклу продукції для цього необхідне вивчення рівня використання природних ресурсів, забруднення атмосфери, гідросфери та грунту, збитку для лісів, полів, води, дослідження естетичних та інших параметрів. ЄС підкреслює добровільність європейської екосертифікації та її відкритий характер для всіх країн, що також не виключає розвитку національної екосертифікації. У той же час у 1993 р. прийнята Директива ЄС, яка визначає переваги сертифікованої продукції, що поставляється на єдиний ринок: ціна її підвищується вдвічі. Офіційний бюлетень Комісії ЄС періодично публікує екологічні критерії, які співвідносяться з кожною фазою життєвого циклу об'єкта сертифікації від проектування до утилізації відходів. Інформація про критерії супроводиться даними про терміни придатності продукту і тривалість періоду застосовності критерію. Розробка системи екосертифікації в ЄС базується на німецькій системі екосертифікації на знак "Блакитний ангел". Таким чином, не на всі види товарів розповсюджуються правила екосертифікації.

Встановлення видів товарів, які підлягають екосертифікації та маркіровці екознаком ЄС, критеріїв їх оцінки покладено на уповноважені державні органи країн - членів ЄС з участю представників промисловості, споживчих товариств, незалежних вчених, екологічних організацій, які об'єднуються на регіональному рівні в спеціальний консультативний форум. Практична робота з привласнення європейського екологічного знаку проводиться на національному рівні, на якому здійснюються екологічні випробування на відповідність затвердженим критеріям і робиться висновок про привласнення екознака. У ЄС прийняте екомаркування спеціальним знаком [5]. Цілі введення знаку - достовірне інформування споживачів про екологічність продукту, що придбається, і стимулювання виробників до дотримання норм і вимог з охорони навколишнього середовища. Екознак не розповсюджується на харчові продукти, напої та лікарські препарати. Ним маркірують товари, які містять речовини і препарати, віднесені директивами до небезпечних, але в допустимих межах. Колір знаку може бути зеленим, блакитним, чорним на білому фоні (і навпаки). Для набуття права використати екознак виробник повинен представити продукт для оцінки його екологічності, чим звичайно займаються ОС, з якими необхідно укласти контракт на кожний вид продукції окремо. Екознак активно використовується в рекламі і сприяє просуванню товару на ринок, позитивно впливаючи на конкурентні позиції продавця (виробника). Оскільки екологічні вимоги до товарів вельми актуальні, а знак прямо впливає на рівень продажу, на сучасних ринках з'явилася жорстка конкуренція екознаків, зумовлена незаконним застосуванням екомаркування виробником або винаходом нових і не відомих покупцям знаків. Це шкодить споживачам та ідеї екосертифікації.

Екознаки умовно можна розділити на дві групи [5]:

- екознаки, що інформують про безпеку продукції для здоров'я людини і навколишнього середовища. Сюди можна віднести знак "Блакитний ангел" тощо;

- знаки і написи, що інформують про можливість переробки відходів (часто це стосується упаковки). Таким чином, утилізуються відходи як повторна сировина, і охороняється природа. Іноді знаки цієї групи повідомляють про те, що виріб отриманий з повторної сировини (наприклад, пластмасові предмети). До такого роду екознаків відносяться: "Зелена точка" (Німеччина); знак "Ресайклінг" (використовується в США, Великобританії, країнах Північної Європи), що закликає здавати упаковку в приймальні пункти для подальшої переробки.

Екосертифікація привертає увагу міжнародних організацій. Питаннями екологічного маркування займається Міжнародна організація зі стандартизації (підкомітет ПК З ІСО/ТК 207 "Маркіровка в області навколишнього середовища").

20 Сертифікація послуг

Сфера послуг є найскладнішим предметом переговорів у процесі вступу країн до ВТО [5,10]. Приєднання до Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС) стосується не тільки питання технічних бар'єрів, але й правил переміщення фізичних осіб, інвестицій та інших проблем внутрішнього регулювання в цій галузі. Генеральна угода охоплює банківські і страхові послуги, операції з цінними паперами, різні види транспорту, телекомунікації, будівництво, туризм, освіту, індустрію дозвілля, консультаційні, медичні послуги тощо. Приєднання до ГАТС забезпечує доступ на ринки послуг країн-учасниць без будь-якої дискримінації. В той же час участь у ГАТС зобов'язує надавати режим найбільшого сприяння на національному ринку послуг для країн-учасниць, гарантувати відвертість заходів регулювання, послідовне зниження торгових тарифів тощо. Реалізація зобов'язань по ГАТС стимулює стандартизацію в сфері послуг і їх сертифікацію. Основні принципи систем сертифікації послуг ті самі, що для систем сертифікації продукції: обов'язковість і добровільність, умова третьої сторони, акредитація ОС, видача сертифіката відповідності тощо. Однак особливості об'єктів сертифікації обумовили відмінності в системах [18].

Особливості послуг як об'єкта сертифікації: безпосередня взаємодія виконавця і споживача при наданні послуг; вплив на споживача умов обслуговування; збіг під час виробництва і споживання деяких послуг; умовність поняття "транспортування і зберігання" послуг; оцінка якості послуг споживачем. За функціональним критерієм послуги поділяються на матеріальні і нематеріальні. До матеріальних відносять послуги, які впливають на споживчі властивості предмета (зміна властивостей, виготовлення на замовлення, створення умов для споживання послуги). Нематеріальні послуги (соціально-культурні за ГОСТ 30335-95 і ДСТУ 3279-95) впливають на морально-психологічний, фізичний, духовний стан споживача. Схема сертифікації послуг (табл. 20.1) вибирається шляхом включення в процедуру певного набору дій з наступних:

- перевірка результатів матеріальної послуги;

- сертифікація системи якості обслуговування;

- атестація персоналу, що виконує послуги;

- атестація способів або технології надання послуг;

- сертифікація підприємства, що надає послуги;

- технічний нагляд.

Для сертифікації матеріальних видів послуг до схеми звичайно включають: атестацію професійної майстерності виконавця послуги та інспекційний контроль (для підприємців і малих підприємств); атестацію надання послуги і вибіркову перевірку результату послуги при періодичному інспекційному контролі; атестацію процесу надання та інспекційний контроль; сертифікацію систем якості обслуговування та технічний нагляд. Для сертифікації нематеріальних послуг, як правило, застосовують наступні схеми: сертифікація підприємства загалом і подальший технічний нагляд; сертифікація системи забезпечення якості обслуговування і подальший технічний нагляд за її роботою [5].

Таблиця 20.1 - Схеми сертифікації послуг

Як нормативна база сертифікації послуг застосовуються міжнародні, регіональні та національні стандарти, діючі санітарно-гігієнічні норми і правила, нормативні документи, що затверджуються органами державного управління для конкретних видів послуг. До нормативних документів для обов'язкової сертифікації висуваються певні вимоги (ДСТУ 3060-95). В них повинні бути вказані норми безпеки для життя і здоров'я споживачів і їх майна; екологічні параметри; вимоги до методів перевірки послуги, технологічного процесу виконання, майстерності виконавця і до системи забезпечення якості. За умови добровільної сертифікації нормативний документ пропонує заявник. Сертифікаційні перевірки послуг (що ідентично сертифікаційним випро-буванням продукції) виконують експерти-аудитори, зареєстровані в реєстрі УкрСЕПРО. Перевірки звичайно проводяться на місці виробництва послуги. При позитивних результатах перевірок ОС оформляє сертифікат відповідності, при негативних заявнику видається рішення про відмову. Заявник також може отримати ліцензію на застосування знаку відповідності і проставляти його на ярликах, документації, квитанціях і т.п., використати в рекламних цілях протягом терміну дії сертифіката (не більш 3 років). Технічний нагляд за дотриманням вимог до сертифікованих послуг покладений на ОС, який звичайно залучає територіальні органи Держстандарту, санітарно-епідеміологічні служби, транспортні та інші інспекції, спілки (товариства) споживачів. Для контролю нематеріальних послуг попит споживачів вивчають шляхом анкетування, особистого інтерв'ю і т. п. Звичайно цим займаються соціологічні центри, служби маркетингу, місцеві органи управління, виконавці послуг. За результатами контролю приймаються рішення у відповідності з правилами сертифікації. Технічний нагляд може бути плановим і позаплановим. Періодичність планового встановлює ОС. Позаплановий призначається ОС за наявністю претензії споживачів і зауважень контролю-ючих органів. Приділяється увага такій послузі, як туризм, і не тільки на національному рівні, але й в рамках СНД. Обов'язкова сертифікація туристських і готельних послуг введена в 1999 р. В Україні ухвалений Закон "Про туризм" і “Правила обов'язкової сертифікації готельних послуг“, в яких визначені основні цілі державного регулювання туристських послуг:

- забезпечення права громадян на відпочинок і подорожі;

- охорона навколишнього середовища;

- створення умов для виховання й оздоровлення туристів;

- розвиток індустрії туризму.

Пріоритетними напрямами державного регулювання названі підтримка і розвиток внутрішнього, в'їзного, соціального і самодіяльного туризму. Способи державного регулювання різні. До основних можна віднести: стандартизацію туристських послуг, ліцензування, сертифікацію туристського продукту, встановлення правил в'їзду і виїзду, податкове і митне регулювання, сприяння просуванню туристичного продукту на внутрішній і зовнішній ринок і інш. У Законі є спеціальна стаття, що відноситься до ліцензування, стандартизації і сертифікації туристських послуг, в якій, зокрема, міститься наступне положення: "Відмова туроператора або турагентства від обов'язкової сертифікації турпродукту, негативний результат сертифікації веде до анулювання дії сертифіката відповідності або припинення дії ліцензії на надання послуг з туризму". У 1994 р. за рішенням глав уряду створено Раду по туризму країн СНД, яка включилася в роботу зі стандартизації і сертифікації сфери туристських послуг. У 1995 р. розроблений проект Концепції уніфікації стандартів і систем сертифікації в туризмі, як міждержавні прийняті стандарти: ГОСТ 28681.1-95 "Туристсько-екскурсійне обслуговування. Проектування туристських послуг"; ГОСТ 28681.2-95 "Туристсько-екскурсійне обслугову-вання. Туристські послуги. Загальні вимоги". Ці рішення Ради визнані обов'язковими для національних органів зі стандартизації, метрології і сертифікації туристських і готельних послуг.

Цілі сертифікації в даній області - захист споживачів туристських послуг від недобросовісної діяльності організацій, які їх пропонують; захист життя, здоров'я і майна туриста; підтвердження заявлених показників якості туристського обслуговування; формування сприятливого суспільного, правового і економічного середовища для інтенсивного розвитку туристського і готельного бізнесу; вироб заходів державної підтримки туризму як важливого сектора економіки. Остаточний варіант "Концепції з розробки і впровадження міждержавних стандартів і систем сертифікації в області туризму в державах-учасниках Співдружності Незалежних Держав" прийнятий в 1996 р. на нараді представників і експертів країн СНД. Вирішено також створити Міждержавний технічний комітет зі стандартизації і сертифікації туристських послуг, який має у співпраці з національними органами зі стандартизації, сертифікації і метрології виконувати наступні задачі, що покладаються на нього [5]:

- розробляти загальні міждержавні принципи зі стандартизації і серти-фікації в туризмі; публікувати перелік туристських послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації;

- виявляти доцільність застосування національних стандартів країн-членів СНД як міждержавні;

- визначати порядок акредитації ОС.

За розрахунками експертів, з 2000 р. до 70 % ділової активності переміститься в сферу послуг [13]. Конкуренція на цьому ринку постійно посилюється як через розширення видів послуг, що пропонуються, так і внаслідок постійного збільшення виробників однотипних послуг. Якість послуги, так само як на товарних ринках, стала визначальним чинником її конкурентоздатності. Тому сертифікація послуг як об'єктивна оцінка їх якості досить широко розвинена в зарубіжних країнах. Для будь-якої оцінки важливо визначити критерії. Вибір критерію сертифікації послуг - важливий, але найбільш важкий рівень оцінки відповідності послуги.

Цікавий підхід до якості послуг в Японії [18]. Японські фахівці з питань якості пропонують умовно класифікувати параметри якості послуг на основі їх вагомості для споживачів. З цієї точки зору потрібно розрізняти:

- "внутрішню" якість, яка не знаходиться в полі зору споживачів (наприклад, технічне обслуговування);

- "матеріальну" якість, яка помітна для споживача (якість товару, готель-ного обслуговування, ресторанного харчування і т.п.);

- "нематеріальну" якість, яку споживач бачить (правдивість реклами, грамотно оформлена документація, доступна розумінню інструкція з користування, інформаційне етикетування і т.п.);

- "психологічну якість" (гостинність, ввічливість, уважність тощо);

- термін обслуговування.

Подібний підхід дозволяє більш достовірно оцінювати відповідність послуг очікуванням і перевагам споживачів і виробляти належні критерії для сертифікації. У цьому плані певним досягненням світового досвіду за оцінкою послуг можна вважати прийняття ДСТУ ІСО 9004-2-98 "Керівні вказівки з послуг", який є методичною основою для національної стандартизації і сертифікації послуг. До характеристик, що визначають вимоги до послуг, у загальному плані відносяться: час очікування, дотримання термінів виконання, чисельність персоналу й одиниць обладнання та інші кількісні характеристики; міра довір'я споживачів, безпека, ввічливість, естетичність, зручність, гігієнічність і інші якісні характеристики. Поряд з національними системами сертифікації послуг у зарубіжних країнах в деяких сферах послуг діють регіональні та міжнародні організації, які проводять атестацію в сфері послуг, суть якої аналогічна сертифікації. Наприклад, Міжнародний європейський технічний центр хімічного чищення і фарбування здійснює атестацію англійських, голландських, бельгійських і швейцарських підприємств хімчистки. Ця процедура носить добровільний характер, але у споживачів атестоване підприємство викликає більш довірче відношення. Сертифікація послуг на безпеку носить обов'язковий характер у тих самих випадках, які вже розглядалися вище для продукції. До міжнародних організацій з атестації в сфері обслуговування відносяться Асоціація міжнародного повітряного транспорту, Міжнародна асоціація соціального страхування, Європейська федерація автотуризму, Всесвітня організація туризму, Всесвітній поштовий союз тощо.

21 Сертифікація харчових товарів

Правила проведення сертифікації харчових продуктів і продовольчої сировини діють у рамках УкрСЕПРО і можуть застосовуватися як для обов'язкової, так і для добровільної сертифікації. Для конкретних груп однорідної харчової продукції розробляється порядок проведення сертифікації. Діючий КНД 50-050-95 введений у середині 1999 р. Він замінив положення в цій області, яке застосовувалося раніше.

Об'єктом сертифікації є будь-яка харчова продукція, призначена для реалізації на ринку, якщо вимоги до неї встановлені в діючих стандартах [9]. Обов'язкова сертифікація проводиться на відповідність обов'язковим вимогам стандартів, причому на цю область розповсюджується державний метрологічний нагляд. Згідно з Законом "Про захист прав споживачів" перелік харчових товарів, що обов'язково сертифікуються, затверджується Держстан-дартом України. У 1997 р. Держстандарт України затвердив перелік товарів і послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації [9,12]. Серед них визначені наступні продовольчі товари: м'ясо і м'ясні продукти; яйця, молоко і молочні продукти; риба, рибні й інші продукти моря; хліб, хлібобулочні і макаронні вироби; мукомольно-круп'яні вироби; цукор і кондитерські вироби; плодоовочева продукція та продукти її переробки; продукція масложирової промисловості; вода питна, розфасована в місткості; безалкогольні, алкогольні напої; тютюнові вироби, кава, чай і прянощі; продукція зернобобових і олійних культур продовольча; харчові концентрати, сіль; продукція бджільництва продовольча. Вибір схеми сертифікації залежить від терміну гарантованого зберігання. Правилами встановлені дві категорії:

- продукція короткочасного зберігання (термін - до одного місяця);

- продукція тривалого зберігання (термін - більше місяця).

Добровільна сертифікація проводиться на основі договору між заявником і ОС, ініціатором може бути юридична або фізична особа. У договорі встановлюється нормативна база сертифікації. Об'єктом добровільної сертифікації є продукція, призначена для експорту. За рішенням ОС випробування можуть бути проведені за скороченою номенклатурою показників за умови, що частина характеристик документально підтверджена різними органами державного контролю і нагляду: санітарно-гігієнічного, ветеринарного, фітосанітарного, документами про стан грунту, кормів, сировини і т.п. Особливістю сертифікації в даній області є виключення схем 1, 6 і 8. Крім інших схем сертифікації допускається застосовувати сертифікацію на основі заяви-декларації виробника (схеми 9-10а) [2, 5, 14] з подальшим інспекційним контролем з боку ОС.

До заяви-декларації виробник зобов'язаний прикласти документи, що доводять безпеку продукту. При цьому для вітчизняного товару необхідні результати перевірки службами Державного нагляду, відомості про відсутність рекламацій, протоколи випробувань, свідоцтва інших органів згідно з різновидами товару. Для продукту, що імпортується, потрібне свідчення безпеки компетентного органу країни-виробника, сертифікат якості від виробника, протоколи випробувань, сертифікат походження, спеціальні сертифікати для відповідної продукції. Для продукції, що поставляється вперше, потрібний висновок санітарно-епідеміологічного нагляду. У правилах передбачені умови для сертифікації фермерської продукції (з невеликою мірою організаційних особливостей) і швидкопсувної, для якої рекомендується застосовувати схему 5. Якщо продукт отриманий за новою технологією, з використанням нового обладнання або сам є новим видом харчових товарів, до його сертифікації потрібно отримати гігієнічний сертифікат. Гігієнічний сертифікат також потрібен на пакувальні матеріали і тару.

Структура сертифікації харчової продукції відповідає правилам УкрСЕПРО і міжнародним рекомендаціям [16,17]. Термін дії сертифіката встановлюється ОС з урахуванням терміну придатності продукту, терміну дії сертифіката на систему якості та виробництва, терміну дії гігієнічного сертифіката, але загальний термін його дії не повинен перевищувати трьох років. Якщо сертифікація проходила за схемами 9, 10а, термін дії сертифіката не більше за один рік. Якщо сертифікована продукція призначена для державного резерву, сертифікат дійсний на термін її зберігання. Маркування продукції знаком відповідності здійснюється за правилами ДСТУ 2296-93. До особливостей технічного нагляду за сертифікованою харчовою продукцією відноситься можливість включення в його процедуру наступних положень: відбір зразків і їх випробування за повною програмою або зі скороченнями; отримання від заявника інформації про рекламації на продукцію за період, що перевіряється; отримання інформації про продукт від основних споживачів або наглядових органів, спілок споживачів; перевірка на місці стану виробництва і (або) системи забезпечення якості тощо. Технічний нагляд може мати форму планових і позапланових перевірок відповідно до рішення ОС. Задачі з сертифікації харчових товарів безпосередньо пов'язані зі стандартизацією. Визнання сертифікатів значною мірою залежить від гармонізації вимог вітчизняних нормативних документів зі стандартами "Кодекс Аліментаріус".

Незважаючи на те, що багато що вже зроблене з сертифікації продовольчих товарів, існує чимало проблем, пов'язаних зі специфікою об'єкта сертифікації. Сертифікація продовольства за показниками безпеки не забезпечує для споживача того "наочного" уявлення про нього, яке складається з сукупності якісних характеристик. Споживчі властивості відносять до області добровільної сертифікації [16-18]. Це означає, що показники, які підтверджуються сертифікаційними випробуваннями, встановлюються за узгодженням між заявником і ОС. У кінцевому результаті вибір покупця залежить від цих, з точки зору обов'язкової сертифікації, другорядних показників якості. Знак відповідності може вводити в оману споживачів. Цим далеко не вичерпуються особливості сертифікації продовольчих товарів, що говорить про необхідність її вдосконалення [5,7].

22 Актуальні задачі з розвитку сертифікації

Введення обов'язкової сертифікації має значний соціально-економічний ефект: зниження витрат бюджету на забезпечення безпеки продукції для життя, здоров'я людей і на захист навколишнього середовища; запобігання підробці товарів; практична реалізація прав споживачів на вибір товару належної якості; підвищення якості послуг; запобігання надходженню на ринок значної кількості неякісної і небезпечної імпортної і вітчизняної продукції [1, 3]. Обов'язкова сертифікація введена лише в 1992 р. Вона вже придбала досить широкі масштаби. Це один з чинників, що характеризує, мабуть, новий етап у цій області діяльності. Разом з тим такі проблеми, як потреба в зниженні частки витрат на сертифікацію в собівартості продукції; задачі з подальшого зближення практики сертифікації з новим підходом до підтвердження відповідності в ЄС; посилення активного впливу на якість продукції, що виробляється й інші, зажадали внесення змін у законодавство. Розроблений проект Закону "Про стандартизацію і сертифікацію". Концептуальні положення цих змін характеризують нове в сертифікації на майбутній період. Це необхідність більш чіткої регламентації вимог стандартів, що підтверджуються, і повноважень органів виконавчої влади, які відповідають за організацію сертифікації, перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації [8,12].

Актуальна проблема сертифікації товарів малих підприємств, які звичайно випускаються невеликими партіями і фермерської продукції [5]. Для них мало підходять прийняті схеми сертифікації, вартість цієї процедури сумірна з вартістю випущеної партії товару, тривалість процедури затримує оновлення асортименту. У зв'язку з цим передбачається можливість застосування нових схем, що дозволяють включення в схему заяви-декларації виробника про відповідність продукції вимогам безпеки. Для цього необхідно прийняти у відповідних системах сертифікації правила, які спростять процедуру сертифікації продукції малих підприємств і дозволять зменшити фінансові й тимчасові витрати. Сертифікат відповідності таких товарів підтверджуватиме, що товар відповідає вимогам стандарту (або іншого нормативного документа), вказаного в заяві-декларації, а відповідність товару цим вимогам підтверджена. В ОС забороняється працювати посадовим особам, які займаються державним контролем і наглядом, основну роботу повинні виконувати експерти з сертифікації. Для виключення цінового свавілля порядок оплати обов'язкової сертифікації встановлюють “Правила визначення вартості робіт з сертифікації”, узгоджені з Мінфіном. Більш суворо потрібно підходити до видачі сертифіката на продукцію, безпека якої повинна підтверджуватися службою ветеринарії або санітарно-епідеміологічного нагляду. Сертифікат відповідності в подібних ситуаціях може бути оформлений при наявності документів цих органів (наприклад, гігієнічного сертифіката та інш.). Більш широкий розвиток у подальший період отримає акредитація, оскільки формування цієї системи практично завершене: стандарти, що регламентують акредитацію, гармонізовані з рекомендаціями ІСО/МЕК і європейськими стандартами, що підвищить відповідність робіт з акредитації світовій практиці. Уточнюється статус добровільної сертифікації: вона проводитиметься стосовно до будь-яких об'єктів і вимог за пропозицією заявника, але не замінить обов'язкову для товарів, що підлягають відповідно до законодавства обов'язковій сертифікації [5,16].

Збільшується кількість основоположних документів. Велика увага приділятиметься стандартам з урахуванням того, що основна кількість, яка використовується при обов'язковій сертифікації - це стандарти колишнього СРСР. З розвитком сертифікації її корисним ефектом більшою мірою буде вважатися не тільки запобігання просуванню на прилавки небезпечної і неякісної продукції, але й інформування покупця про високу і належну якість товарів. Цьому сприятимуть знаки відповідності. Підприємства, які отримали сертифікат відповідності, мають більше шансів пройти міжнародну сертифікацію й отримати більше вигід від експорту. Основними напрямами подальшого розвитку сертифікації визнані: вдосконалення законодавчої бази (наприклад, проект Закону про відповідальність юридичних осіб за порушення правил сертифікації); уточнення діючих основоположних документів і розробка нових; розробка й перегляд державних і міждержавних стандартів; розвиток мережі ОС, ВЛ і більш раціональне їх розміщення (наближення до об'єктів сертифікації); вдосконалення розподілу функцій між відомствами в області сертифікаційної діяльності; подальша гармонізація системи сертифікації з міжнародними правилами, що особливо актуально для приєднання до ЄС і вступу у ВТО; вдосконалення підготовки кадрів. Особливо потрібно відзначити важливість розвитку сертифікації систем якості на підприємствах і в організаціях, у чому зараз є значне відставання від зарубіжних країн. До актуальних проблем відноситься сертифікація продукції, що експортується. Сертифікація в міжнародній торгівлі є одним із засобів нетарифного регулювання, значення якого зводиться до захисту прав споживачів країни при імпорті і сприяння успіху виробників-експортерів на зовнішніх ринках. Для виробника-експортера особливу значущість набуває наявність сертифіката відповідності, що визнається в міжнародному масштабі [3,15,18].

Згідно із законодавством контроль (у плані обліку) за товарами, що вивозяться, покладений на митні органи. Однак ні законодавство, що стосується сертифікації, ні митні правила не передбачають будь-яких положень щодо сертифікації продукції, яка експортується. Склалася ситуація, коли сертифікація товару, призначеного для продажу за рубежем, повністю залежить від зацікавленості експортера. Разом з тим, у світовій практиці є діаметрально протилежні приклади. Так, в Японії товари, що експортуються, підлягають обов'язковій сертифікації, причому переважно в міжнародних системах, що забезпечує безперешкодне визнання сертифіката в будь-якій країні, що приймає. Обговорюється пропозиція про введення інспектування товарів для експорту. За узгодженням з МВЕЗ й іншими зацікавленими відомствами готується пропозиція з організації інспектування в регіонах за місцем виробництва (здобичі). Введення інспекції дозволить вирішити такі задачі, як визначення відповідності якості товару умовам контракту й облік кількості переміщуваних товарів з оцінкою їх вартості в залежності від якості. У найближчій перспективі необхідно встановити перелік товарних груп, що підлягають обов'язковій інспекції, і порядок її введення за товарними групами, затвердити єдину форму сертифіката для зовнішньої торгівлі.

На світовому ринку послуг є чимало спеціалізованих незалежних фірм, які займаються інспекцією якості і кількості товарів. Деякі з них, за даними МЗЕС, підтвердили готовність брати участь в інспекції експортних товарів, висловили намір сприяти інтеграції інспекційної системи в Міжнародну федерацію інспекційних агентств. Згідно з міжнародними правилами сертифікати, що видаються відомими інспекційними фірмами, визнаються як у країні походження товару, так і за рубежем. Вже є досвід проведення пробних перевірок у портах на комерційній основі з ініціативи МЗЕС. Основний аспект сертифікації зумовлює інформування споживача за допомогою сертифіката або знаку відповідності лише про безпеку товару (послуги). Крім цього споживача при виборі товару цікавить його надійність, економічність і конкретні характеристики, що визначає перевагу окремих сегментів покупців даного ринку. У зарубіжній практиці докладні відомості про аналогічні товари різних виробників дають результати порівняльних випробувань (тестування), які проводяться акредитованими випробувальними центрами. Замовлення на порівняльне тестування надходять, як правило, від товариств споживачів, виконують замовлення незалежні експертні організації. Результати порівняльних випробувань публікуються в спеціалізованих виданнях, які в порядку "реклами в кожний будинок" доводять до споживачів інформацію про якість товарів, що продаються на даному ринку. Товари, що дістали оцінку "задовільно", поступово зникають з ринку, оскільки попит на них помітно падає. Оцінка "погано" або "з великими недоліками" спричиняє повну відсутність попиту. Це змушує виробників вдосконалити продукцію, якщо вони планують утримувати позиції на ринку. У країнах ЄС [17] введені єдині методики з проведення однотипних порівняльних випробувань різними випробувальними центрами. Це в свою чергу дасть необхідні відомості акредитуючим органам, оскільки згідно з розробками ІСО/МЕК результати порівняльних випробувань розглядаються як критерій оцінки технічної компетентності лабораторії. Широке інформування споживачів про результати порівняльних випробувань відсутнє тому, що цей метод оцінки відповідності тільки-но входить в практику. Його розвиток стане не тільки значним доповненням до сертифікації в плані захисту прав споживачів на якісний товар, але й служитиме інструментом виключення зі сфери торгівлі товарів низького технічного рівня і якості, які надходять як від вітчизняних виробників, так і через рубіж [5,7].

Контрольні питання та завдання до розділів 7 - 21

1. Охарактеризуйте схожість і відмінність між обов'язковою і добровільною сертифікацією.

2. Що таке технічні бар'єри в торгівлі, і які шляхи їх усунення? Які міжнародні організації працюють у цьому напрямі? Які їх основні розробки?

3. Найбільші міжнародні організації ІСО і МЕК метою діяльності з сертифікації вважають сприяння розвитку міжнародної торгівлі; в чому схожість і відмінність у їх підходах?

4. Підприємство подало заявку на сертифікацію продукції в Системі УкрСЕПРО. ОС встановив схему 5. Яку роль відіграє в цій ситуації сертифікована раніше система забезпечення якості? Які характеристики продукції підлягають у цьому випадку перевірці і яким чином?

5. Проаналізуйте схеми сертифікації продукції, передбачені правилами, відносно їх відповідності рекомендаціям ІСО/МЕК і процедурам оцінки відповідності в ЄС. Чи вважаєте ви, що вони гармонізовані відносно міжнародних правил?

6. Партія товару, що імпортується, супроводиться сертифікатом відповідності. Яка буде процедура визнання його, якщо: а) сертифікат виданий у Системі МЕКСЕ? б) сертифікат виданий національним органом країни-експортера? в) сертифікат виданий "Дет Норське Верітас"?

7. З якою метою Регістр систем якості акредитований в УкрСЕПРО? Яким чином Регістр гармонізований з міжнародними правилами сертифікації систем якості?

8. Які способи підтвердження відповідності продукції існують в ЄС?

9. Чому до процедури сертифікації систем якості введена атестація виробництва?

10. У 1985 р. Генеральна асамблея ООН прийняла "Керівні принципи для захисту прав споживачів", які можна назвати "вісьмома заповідями ООН": право на безпеку товарів і послуг; право на інформацію; право на вибір товарів і послуг; право бути вислуханим; право на задоволення основних потреб; право на відшкодування збитку; право на споживчу освіту; право на здорове навколишнє середовище. Як забезпечуються ці права в аспекті стандартизації і сертифікації?

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

Державна система сертифікації УкрСЕПРО. - К.: Держстандарт, 1997. - 240 с.

Исаев Л. К., Малинский В. Д. Метрология и стандартизация в сертификации. - М. : Изд - во стандартов, 1996. - 172 с.

Качество и сертификация промышленной продукции / А. Г. Гребеников, А. К. Мялица, В. М. Рябченко, К. Б. Трофимов и др. - Харьков: ХАИ, 1998. - 396 с.

Койфман Ю. І., Кальман І. Г., Сердюков О. Я. та інші. Державна система сертифікації України: Методи, правила, організація діяльності. - К. - Львів: Леонорм, 1995. - 296 с.

Крылова Г. Д. Основы стандартизации, сертификации, метрологии. - 2- е изд., доп. и перераб. - М. : ЮНИТИ - Дана, 2000. - 711 с.

Медведев А. М. Международная стандартизация. - М. : Изд - во стандартов, 1988. - 232 с.

Николаева М. А. Сертификация потребительских товаров. - М.: Экономика, 1995.- 126 с.

Основы сертификации изделий электронной техники / М. И. Попов, Б. Р. Киселев, А. Т. Буга и др. - М. : Изд - во стандартов, 1988. - 278 с.

Продукція та послуги, що підлягають обов'язковій сертифікації в Україні: Довідник / За ред. В. Л. Іванова.-2-ге вид., доп.-Львів: Леонорм, 1998. - 216 с.

Сергеев А. Г., Латышев М. В. Сертификация. - Уч. пособие. - М.: Логос, 1999. - 248 с.

Сертификация продукции и услуг [в РФ]: Правовой режим сертификации: Порядок и правила проведения: Государственный контроль: Сб. норм. и метод. док. - 2 - е изд., перераб. и доп. - М. : Ось-89, 1997.-160 с.

Сертифікація в Україні: Нормативні акти та інші документи. - В 3-х т. - К.: УкрНДІССІ, 1998.

Федько В. П., Альбеков А. У. Маркировка и сертификация товаров и услуг. - Ростов н/Д : Феникс, 1998. - 640 с.

Фомин В. Н., Чинов И. Н. Сертификация продукции: Принципы и их реализация.- М.: Центр экономики и маркетинга, 2000. -168 с.

Шаповал М. І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації. - 3 - е изд., перероб. і доп. - К. : ЕУФСІМБ, 2000. - 174 с.

Серебренникова М. Ф. Сертификация потребительских товаров: Зарубежный опыт. - М. : Изд - во стандартов, 1990. - 80 с.

Руженцев Н. В. Обеспечение качества потребительских товаров: Зарубежный опыт. - М. : Изд - во стандартов, 1990. - 80 с.

Руженцев Н. В. Защита интересов и прав потребителей за рубежом. - М. : Изд - во стандартов, 1989. - 80 с.

Лузганов В. С. Взаимозаменяемость и технические измерения: Методические указания к практическим занятиям. - Харьков: ХТУРЭ, 1997. - 36 с.

Лузганов В. С. Основы стандартизации: Методические указания по организации самостоятельной работы. - Харьков: ХТУРЭ, 1999. - 38 с.

Абрамов В. А. Сертификация продукции и услуг. - М.: Ось-89, 2000. - 224 с.

ISO 9000-1-94. Quality management and quality assurance standards. Part 1: Guidelines for selection and use.

ISO 9001-94. Quality systems. Model for quality assurance in design, development, production, installation and servicing.

ISO 9002-94. Quality systems. Model for quality assurance in production, installation and servicing.

ISO 9003-94. Quality systems. Model for quality assurance in final inspection and test.

ISO 9004-1-94. Quality management and quality system elements. Part 1: Guidelines.

Размещено на Allbest.ru