Системні фактори ефективності логістичної концепції постачання на підприємствах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Вінницький національний технічний університет

Монографія

СИСТЕМНІ ФАКТОРИ ЕФЕКТИВНОСТІ ЛОГІСТИЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ ПОСТАЧАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

Мороз Олег Васильович,

Музика Оксана Владиславівна

Вінниця - 2007

УДК 664:65.012.34

М 80

Рецензенти:

А.Г. Мазур, доктор економічних наук, професор

П.К. Канінський, доктор економічних наук, професор

Рекомендовано до видання Вченою радою Вінницького національного технічного університету Міністерства освіти і науки України (протокол № 6 від 25.01.2007 р.).

Мороз О.В., Музика О.В.

М 80 Системні фактори ефективності логістичної концепції постачання на підприємствах. Монографія - Вінниця: УНІВЕРСУМ - Вінниця, 2007. - 165 с.

ISBN

В монографії здійснено аналіз системних факторів ефективності логістичної концепції постачання на підприємствах. Узагальнено теоретико-методологічні і прикладні аспекти категорії "логістика постачання". На прикладі підприємств молочної промисловості досліджено особливості впровадження інтеграційної співпраці у систему "постачальник - переробне підприємство" і обґрунтовано організаційні, стратегічні та інформаційні фактори оптимізації системи постачання.

Для науковців, спеціалістів народного господарства, викладачів, аспірантів, студентів ВНЗ.

УДК 664:65.012.34

ISBN

© О. Мороз, О. Музика, 2007

Зміст

Вступ

1. Теоретико-методологічні основи ефективності системи постачання на підприємствах

1.1 Значення та основні детермінантні фактори постачання на сучасному підприємстві

1.2 Механізм ефективної співпраці між виробниками сировини та переробними підприємствами при реалізації системи постачання (на прикладі досвіду і практики АПК)

1.3 Системне оцінювання ефективності постачання на основі логістичної концепції

2. Ефективність логістичного підходу до управління постачанням на підприємствах

2.1 Методологія оцінювання економічної ефективності управління постачанням на підприємствах молочної промисловості на основі логістичної концепції

2.2 Умови забезпечення виробництва сировиною в управлінні запасами на молокопереробних підприємствах

2.3 Основні критерії формування ефективної системи "постачальники - молокопереробні підприємства"

3. Удосконалення системи логістики постачання в управлінні запасами на молокопереробних підприємствах

3.1 Організаційні фактори оптимізації логістичної моделі постачання

3.2 Стратегічні підходи до вдосконалення системи постачання

3.3 Моделювання та інформаційне забезпечення процесу оптимізації логістичної концепції постачання

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Як свідчить світовий досвід, підвищення ефективності управління поставками матеріалів та сировини у сучасній ринковій економіці передусім вимагає використання потенціалу організаційних модернізацій. Такий підхід на рівні підприємств передбачає, зокрема, процес інтегрування управління запасами у межах логістичної системи, визначення оптимальної величини запасів матеріальних ресурсів, при якій досягається висока їх оборотність, оптимальні витрати на доставку та зберігання тощо. Ускладнення виробництва і загострення конкуренції сьогодні вимагають також більш тісного зв'язку стратегії окремого підприємства щодо управління постачанням та його глобальної ринкової стратегії, а також активізації ролі логістики у підвищенні гнучкості підприємства, його спроможності швидко реагувати на ринкові сигнали.

Як показує практика вітчизняних та закордонних підприємств, недоврахування зв'язку концепції логістики з активною ринковою стратегією часто є однією з причин комерційного провалу. Яскравим прикладом цього може слугувати кризовий стан молокопродуктового підкомплексу, для підприємств якого дослідження ефективності логістичної концепції постачання сировини набуває особливої актуальності. Так, наявність тісних технологічних і функціональних взаємозв'язків між різними сферами молокопродуктового підкомплексу потребує органічного поєднання їх економічних інтересів. Налагодження взаємовигідних відносин між виробниками молочної сировини та базою переробки є основою стабілізації розвитку, нарощування обсягів виробництва і на цій основі забезпечення населення молокопродуктами високої якості. Безперервність виробничого циклу в молочному скотарстві, нетранспортабельність сировини у зв'язку із швидким її псуванням зумовлюють необхідність постійної взаємодії між виробниками молока та переробними підприємствами з врахуванням адекватно структурованої схеми. Всі ці завдання повинні розглядатись у руслі концепції логістики постачання.

Проблема управління поставками розглядається у працях М. Гордона, Є. Когана, О. Новікової та ін. Результати досліджень логістичної концепції, зокрема, представлені в роботах Є. Крикавського, А. Гаджинського, А. Кальченко, Б. Анікіна, М. Окландера, Ю. Пономарьової та ін. В роботах таких закордонних вчених, як Дж. Рігс, Дж. Сток, О. Уайт, Дж. Джонсон, Дж. Шапіро та ін. були визначені методологічні підходи до управління поставками і описані модельні дослідження логістичних закономірностей постачання сировини.

Проте, як показав аналіз, зазначена проблема логістики постачання в теорії вітчизняного менеджменту розроблена явно недостатньо. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває створення методологічного інструментарію, що дозволив би кількісно оцінити, аналізувати та прогнозувати різні варіанти формування стратегії управління поставками за логістичною концепцією. Разом з тим, питання управління постачанням в логістичній системі і розробки відповідного методичного апарату для вітчизняних підприємств вимагають в наш час подальшого опрацьовування саме в напрямі розроблення селективних прикладних моделей. З практичної сторони недостатньо уваги приділено регіональним аспектам проблеми стратегічного розвитку підприємств на основі логістичного підходу до управління постачанням, зокрема молокопереробних підприємств як однієї з провідних галузей Вінниччини.

1. Теоретико-методологічні основи ефективності системи постачання на підприємствах

1.1 Значення та основні детермінантні фактори постачання на сучасному підприємстві

Сучасний етап економічного розвитку України характеризується реформаторськими перетвореннями, направленими на здійснення переходу до ринкової моделі економіки. У ринкових умовах стратегія розвитку господарюючих суб'єктів формується з урахуванням ринкової кон'юнктури, вимог, що висуваються споживачем до якості продукції. Виходячи з цього, виробник висуває зі свого боку власні вимоги до постачальників сировини, матеріалів, напівфабрикатів щодо їх якості. Тому одним з важливих факторів підвищення ефективності підприємницької діяльності стає ефективне управління постачанням матеріальних запасів в умовах жорсткої конкурентної боротьби за постачальника, економічні показники діяльності якого є оптимальними.

Як показав аналіз, сучасні українські підприємства ще не включили управління запасами до складу основних напрямів активно здійснюваної стратегії своєї поведінки в ринковому середовищі і явно недостатньо використовують цей фактор задля підвищення конкурентоспроможності. Аналіз існуючої практики господарювання на підприємствах розвинених країн показує, що загальним орієнтиром в управлінні поставками є їх ефективність з точки зору швидкості, розміру, якісних характеристик тощо, що обумовлює прискорення обороту власних і залучених засобів і підвищення на цій основі конкурентоспроможності підприємства, зміцнення і розширення його ніші на ринку товарів, робіт і послуг [1, с. 208].

Ефективна реалізація цих задач здійснюється на основі використовування методологічних підходів нової наукової дисципліни - логістики постачання, яка є однією з функціональних систем логістики (рис.1) [2, с. 311].

Однією із основних проблем в управлінні закупівлями матеріальних ресурсів є вибір постачальника. Важливість її пояснюється не тільки тим, що на сучасному ринку функціонує велика кількість постачальників схожих матеріальних ресурсів, але, головним чином тим, що постачальник повинен бути надійним партнером підприємства в реалізації його логістичної стратегії.

Рис. 1. Система логістики постачання на сучасному підприємстві [6, с. 47]

Логістику постачання і логістику виробництва можна визначити як логістику матеріальних потоків. Слід відмітити, що в літературі зустрічається кілька синонімічних назв терміну "логістика постачання". Так, саме таким терміном оперують зокрема М. Окландер, Є. Крикавський [7, 10]. А. Кальченко [15] оперує поняттям "заготівельна логістика", а в роботах Б. Анікіна, Ю. Пономарьової [16, 18] використовується поняття "закупівельна логістика". Розглядаючи ці три основні синонімічні поняття, слід відмітити, що в першому випадку наголос робиться на критерії вчасної поставки, в другому - на критерії достатньої для створення запасу поставки, і в третьому - на критерії мінімальних затрат на закупівлю і створення запасу.

Виходячи з цього, слід розглянути різні підходи до визначення поняття "логістика постачання" (рис. 2) [7, 19, 20, 25, 27 30, 32].

Як видно з рис. 2, у визначеннях поняття "логістика постачання", запропонованих фахівцями різних країнах, є певні суперечності.

Визначення термінологічного словника з логістики [20, с. 104] ґрунтується на тому, що логістика постачання розглядається як цілісна наука. Логічним продовженням цього підходу є визначення логістики постачання через призму функцій управління, а саме планування, забезпечення, контролювання. Авторами цього підходу є, зокрема, Є. Крикавський, Ю. Пономарьова, Рада управління з логістики, аналогічним є трактування Дж. Койла [7, 19, 25, 27].

З іншої сторони, за твердженням А. Кальченко [32, с. 11], логістика є не лише наукою, але й видом господарської діяльності, що направлена на пошук необхідних ресурсів відповідної якості за мінімальними цінами. Близькою до цього є ідея Джеймса С. Джонсона [30, с. 21], який акцентує увагу саме на ефективності руху матеріалів від постачальника до споживача та використанні їх в економічній діяльності.

На нашу думку, поєднання ряду важливих аспектів цих визначень дає можливість розкрити поняття "логістика постачання" через уточнене універсальне визначення. Задоволення потреби виробника у сировині, матеріалах, напівфабрикатах, інформації можливе лише за умови забезпечення найвищої якості за порівняно менших цін. Це твердження підкріплено фактом наявності великої кількості як виробників матеріальних та нематеріальних ресурсів, так і їх споживачів, що створює зростаюче поле жорстокої конкуренції та ставить до обох сторін відповідні вимоги.

А. Зєваковим [40, с. 168] формулюється визначення логістики постачання через її дві форми: постачання складське та постачання транзитне.

Рис. 2. Підходи до трактування поняття "логістика постачання"

Постачання складське - це форма матеріального забезпечення, при якій поставки засобів виробництва від підприємства-виробника до підприємства-споживача здійснюються через підприємства оптової і дрібнооптової торгівлі. В систему складського постачання включаються також поставки товарної продукції з однієї бази на іншу або до магазину. Основною метою складського постачання є забезпечення споживача необхідними матеріальними ресурсами у тих досить частих випадках, коли поточна потреба в цих ресурсах менша, ніж встановлено транзитною нормою. Поставка, що більша за транзитну норму, може бути обтяжливою для підприємства; у цьому випадку підприємству краще скористатися послугами складського постачання Оскільки складські поставки реалізуються автотранспортом з місцевих баз, то завдяки цьому досягається висока оперативність постачання, що має пряме відношення до процесу формування запасів. Об'єм разової партії зі складу не регламентований і може здійснюватися з великою частотою, тобто з малими інтервалами часу між поставками, що істотно зменшує розміри виробничого (товарного) запасу. При складському постачанні підприємство-споживач несе додаткові витрати на складську переробку, складування, навантажувально-розвантажувальні роботи, зберігання і доставку продукції з баз/ магазину. Крім того, підприємство-споживач повністю оплачує всі витрати підприємств оптової і дрібнооптової торгівлі (витрати посередників), де ці витрати реалізуються через механізм цін на продукцію, що відвантажується.

Постачання транзитне - це форма постачання, при якій підприємство-виробник здійснює поставку засобів виробництва безпосередньо підприємству-споживачу, минувши бази і склади оптових та дрібнооптових організацій. Транзитне постачання забезпечує скорочення часу перебування засобів виробництва у сфері обігу, а також витрат обігу в результаті зменшення витрат на навантажувально-розвантажувальні операції і зберігання засобів виробництва на базах і магазинах постачальницько-збутових організацій Використання транзитного постачання доцільно для великих партій поставок продукції постійного асортименту, де розмір партії поставки відповідає транзитним нормам. Крім того, під транзитне забезпечення потрапляє продукція, що не вимагає додаткових операцій по підготовці до споживання [42, с. 80].

Посередниками між виробництвом і споживанням товарів є підприємства оптової і дрібнооптової торгівлі. Оптова торгівля - це частина внутрішньої торгівлі, що охоплює продаж крупних партій товарів, які реалізуються за оптовими цінами. Дрібнооптова і роздрібна торгівля являють собою частину внутрішньої торгівлі, що реалізовує товари і послуги промисловому виробництву, але переважно населенню за роздрібними цінами. Роздрібні ціни звичайно значно більше оптових, і через механізм роздрібних цін населення (покупці) оплачує дуже значні витрати підприємців і перекупників.

Оскільки постачання сировини, матеріалів, напівфабрикатів може здійснюватися до кінцевого споживача через нескінченну мережу посередників, то в цьому ланцюгу може з'явитись такий елемент, який буде виконувати не функцію збуту готового товару, а функцію його виробництва, що може виявитись для нього більш ефективним та прибутковим шляхом співпраці з постачальниками матеріальних ресурсів. В критичному випадку це може передбачати створення самих ресурсів на підприємстві, яке їх споживає у процесі своєї діяльності.

Ця ідея знаходить своє відображення в двох системах логістики постачання, які розглядає Є. Крикавський [7, с. 133]. Під аутсорсингом він розуміє перенесення частини виробничих процесів на інші підприємства. За цим сценарієм підприємства, намагаючись спростити організацію власного виробництва, залишають в себе лише виробництво тих складових, що належать до основного виробництва, і позбувається тих, які можна дешевше придбати на ринку, не залишаючи водночас поза увагою фактори присутності на ринку, стабільності постачання, залежності від постачальників тощо.

Натомість інсорсинг є протилежним до попереднього сценарію поведінки виробника і означає перенесення інших виробництв на підприємство, унезалежнюючись від зовнішніх факторів впливу, пов'язаних із виробничими та транспортними процесами [45, с. 65].

На сьогодні поєднання цих двох сценаріїв поведінки виробника відбувається у формі таких сучасних стратегій постачання:

- глобальне джерело постачання;

- концентрація джерел постачання;

- "модульне" постачання;

- регіональне постачання [46, с. 328].

Поняття глобального джерела постачання не має однозначного визначення, однак єдиною є сутність, що виражається в ефективному використанні світових ресурсів у сферах персоналу, матеріалів, енергії і капіталу. Використання глобальних джерел постачання дає змогу залучити мізерні чи відсутні у країні товари, послуги або виробничі потужності в бажаній якості і кількості. Водночас у країнах придбання можуть з'являтися нові ринки збуту. Також скорочуватиметься залежність від місцевих постачальників і, відповідно, підвищуватиметься конкуренція на ринку постачальників. Загалом стає можливим трансфер технологій [46, с. 330].

Упровадження стратегій глобального джерела вимагає певних зовнішніх і внутрішніх умов. Політична стабільність, торговельна і правова безпека належать до зовнішніх умов. Достатні знання і компетенції у міжнародних аспектах постачання, досвід менеджменту, кваліфікація і високий рівень співробітництва, логістично зорієнтована організація підприємства - аж ніяк не повний перелік внутрішніх умов.

Оцінювання ефективності впровадження стратегій глобального джерела повинно охоплювати також аспекти зниження ризику придбання за рахунок вищої надійності постачання, використання нових технологій, посилення конкуренції. Водночас необхідно враховувати додаткові витрати на вивчення ринку постачальників, маркетинг, інформаційні системи, організаційні заходи, кваліфікацію працівників як альтернативні до цієї стратегії, як і ризики коливання валютних курсів, політичні зміни тощо.

Очевидно, загалом промисловий перехід до глобального джерела у всіх випадках призводить до погіршення (ускладнення) кількісної, якісної, просторової і часової можливості визначення матеріальних потоків.

Для зменшення складності постачальницьких процесів, зниження витрат закупівлі та підвищення прозорості процесу придбання багато підприємств упроваджують стратегії концентрації джерел постачання і модульного постачання. Стратегія концентрації джерел постачання кореспондується із концепцією "точно, своєчасно" як нова сутність співпраці між покупцем і постачальником, що передбачає спільні інвестиції та взаємну залежність, а, як наслідок, - синергічні ефекти для обох сторін.

Із зростанням вимог до якості продукції підвищується роль концентрації джерел постачання як стратегії логістики постачання. Водночас загострюється вплив зовнішніх джерел на ймовірність ризику недопостачання, а отже, недовиробництва, що актуалізує необхідність створення відповідних інфраструктурних умов для забезпечення безперервності і надійності поставок. Натомість позитив внутрішньовиробничих умов визначається передусім характером співвиробництва у системі концентрації джерел постачання і ґрунтується на взаємному досвіді і відвертості (прозорості) ринкової поведінки та вимагає здатності працювати за різних підприємницьких культур. Реалізація цього вимагає часто створення позаінституціональних організаційних одиниць, колективів працівників із метою системного розв'язання проблем, замість "острівкового". За цих умов інформаційно-технічна інфраструктура та інфраструктура матеріальних потоків унаочнюють інтегральну складову системи відносин у моделі концентрації джерел постачання, що загалом означає неможливість однозначно специфікувати того чи іншого конкретного партнера.

Підприємства, що виготовляють комплексні вироби, намагаються використати переваги стандартизації складових частин, формування компонентів і складових частин, модулювання функціональних частин (модулів). Останнє передбачає монтаж компонентів у незалежних місцях попереднього збирання, що, безперечно, спрощує виробництво, оптимізує кінцевий монтаж, знижує витрати на управління, однак призводить до додаткових витрат на управління виготовленням компонентів (модулів).

Концепція модульного постачання ґрунтується на купівлі попередньо змонтованих "модулів" від постачальника. Таке часткове перенесення процесу монтажу призводить до часткового перенесення функцій дослідження та розвитку, забезпечення якості тощо, обумовлюючи зменшення складності внутрішнього перебігу, кількості зовнішніх зв'язків із постачальниками.

Практично всі дослідники, наприклад [50, 52, 53, 68], сходяться на думці, що логістику постачання правомірно розглядати за її основною метою та завданнями та функціональними цілями (рис. 3).

Рис. 3. Мета та завдання логістики постачання

Щодо визначення мети логістики, то тут не було виявлено суперечностей, оскільки неможливо в повній мірі задовільнити потреби споживача у матеріалах, сировині, напівфабрикатах, обминувши хоча б одну з вимог конкретного споживача, тобто обсяг, якість чи вартість поставки. Ці параметри взаємопов'язані та обумовлюють один одного, що в системі визначає конкурентоспроможність постачальника.

Більш обґрунтованим є визначення мети за А. Гаджинським [69, с. 89], який підкреслює, що мета логістичної діяльності в сфері постачання конкретизується в певних правилах логістики (рис. 4). Мета вважається досягнутою, усі шість правил логістики виконані, тобто потрібний товар, необхідної якості, у необхідній кількості доставлений в потрібний час в потрібне місце з мінімальними витратами.

В перекладених виданнях [25, 27, 30, 50] зазначаються правила логістики Seven Rs, згідно з якими додається ще одне правило до зазначених вище. Воно полягає в тому, що товар повинен поступити не лише в потрібне місце, але й до певного споживача (покупця). Мається на увазі скорочення шляху руху товару від виробника сировини, матеріалів, напівфабрикатів до кінцевого споживача шляхом обмеження кількості посередників та зменшення транспортних витрат. Останнє знаходить своє відображення у реалізації основного правила логістики - здійснення мінімальних затрат.

Рис. 4. Правила логістики постачання

Логістична діяльність повинна також здійснюватися з урахуванням можливих несприятливих дій на оточуюче середовище, що в першу чергу припускає розробку заходів щодо використовування і утилізації відходів, розробку і використовування екологічно безпечної тари, упаковки, а також загальний контроль за вирішенням природоохоронних задач в логістичному ланцюзі.

А. Проскуряков [42, с. 89] відмічає нерозривний зв'язок логістики постачання із функціональними системами забезпечення постачання, що включає такі структурні елементи:

- складське господарство (будівлі, споруди, пристрої, призначені для приймання, розміщення і зберігання матеріальних ресурсів, що поступили на них, підготовки їх до виробничого споживання або до відпуску споживачам);

- транспортне господарство (матеріально-технічна база, з використанням якої транспортуються вантажі, а також інфраструктур, що забезпечує її функціонування);

- підрозділи, зайняті обслуговуванням постачання (підрозділи, зайняті обслуговуванням процесу постачання: ремонтне, інструментальне тощо);

- інформаційне забезпечення (сукупність документів і інших носіїв інформації, а також засобів їх обробки, що забезпечують інформаційний зв'язок між елементами логістичної системи постачання);

- правове забезпечення (інструктивні і правові матеріали, що забезпечують правову основу постачальницької діяльності);

- кадрове забезпечення (персонал, зайнятий виконанням логістичних операцій з постачання).

Через названі функціональні системи проходять матеріальні і інформаційні потоки з ринку закупівель, тобто з місць виникнення сировини і матеріалів до ринку споживачів цих ресурсів через всю необхідну сукупність виробничих і допоміжних процесів.

Виходячи з функціональних ознак логістики постачання, виділяють певні її функції. Найбільш повну їх класифікацію, на нашу думку, подає Б. Плоткін [75, с. 93] (рис. 5).

Ця класифікація заснована на традиційному розподілі операцій, пов'язаних з рухом матеріалопотоків у сфері постачання.

Рис. 5. Функції логістики постачання

Підсумовуючи, слід відзначити, що проблемам управління поставками матеріалів, сировини, напівфабрикатів для подальшого споживання присвячена значна кількість зарубіжних і вітчизняних досліджень, результати яких знайшли конкретне практичне використання. Разом з тим слід зазначити, що в цих наукових дослідженнях переважає узагальнений підхід. Найбільша увага приділяється проблемам оптимізації всієї системи логістики, в якій вага саме логістики постачання незначна. Отже, питання управління поставками в межах логістики постачання розглядаються поверхово, що вимагає подальшого вузькоспеціалізованого підходу.

1.2 Механізм ефективної співпраці між виробниками сировини та переробними підприємствами при реалізації системи постачання (на прикладі досвіду і практики АПК)

Досвід роботи агропромислових структур свідчить, що жодна з них в умовах ринку не може розвиватись успішно, функціонуючи відокремлено. Формування системи організаційно-технологічних і економічних відносин на основі економічної співпраці у формі інтеграції дозволяє повніше використовувати потужності переробної промисловості, урівноважити диспаритет цін, забезпечити еквівалентний обмін між підприємствами по всьому технологічному ланцюгу.

Слово "інтеграція" походить від латинського й означає поєднання окремих частин в єдине ціле. В широкому смислі слова під інтеграцією розуміють [89, с. 156] посилення економічних і виробничих зв'язків між різними країнами, окремими сферами і суміжними галузями, а також між різними підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами ринку.

У власному розумінні слова інтеграція означає організаційне поєднання технологічно пов'язаних між собою різнорідних видів діяльності з притаманними їм функціями з метою виробництва кінцевого продукту і доведення його до споживача, а також досягнення на цій основі вищих економічних результатів. Коли йдеться про агропромислову інтеграцію в широкому смислі слова, як зазначається в роботі В. Андрійчука [90, с. 554], мають на увазі розвиток виробничих і економічних зв'язків між галузями і підприємствами АПК, які пов'язані між собою, технологічно й об'єктивно орієнтовані на поєднання їх матеріальних інтересів у процесі виробництва і реалізації кінцевої продукції із с.-г. сировини.

В. Яценко [92, с. 54] наголошує, що агропромислова інтеграція як процес поступового об'єднання спеціалізованих галузей АПК, які займаються виробництвом, переробкою, зберіганням, реалізацією с.-г. продукції, а також підприємств і організацій виробничої інфраструктури, що обслуговують сільське господарство, направлено саме на підвищення ефективності агропромислового виробництва.

У практиці агропромислова інтеграція в системі постачання означає органічне поєднання інтересів с.-г. і промислових підприємств, спрямованих на одержання високих кінцевих результатів у спільній діяльності. За таких умов розвивається кооперація с.-г. виробництва, формуються високопродуктивні технології виробництва і переробки продукції, поглиблюється спеціалізація підприємств, поліпшується техніко-технологічне обслуговування господарських структур, оптимізуються транспортні роботи.

Механізм агропромислової інтеграції постачання і переробки с.-г. сировини має ряд важливих переваг, а саме:

- ціна на с.-г. сировину перестає бути основною причиною конфлікту між аграрними й агропереробними підприємствами, оскільки потреба в такому економічному інструменті для розрахунків між цими партнерами зникає;

- учасники інтеграційного процесу стають обопільно заінтересованими в об'єктивному визначенні якості сировини, адже агропереробні підприємства втрачають сенс занижувати якість сировини при її прийманні, як це поширено нині;

- менш гострою стає проблема різної віддачі вкладень через неоднакову швидкість обороту капіталу в аграрній і агропромисловій сферах, оскільки розрахунок з аграрними підприємствами має здійснюватися у міру надходження грошової виручки від реалізації готової продукції, і в цьому відношенні вони ставляться в однакові умови з агропереробними підприємствами;

- інтеграційний механізм орієнтований на економію витрат. Ті аграрні та агропереробні підприємства, які господарюють раціонально і скорочують завдяки цьому витрати, досягаючи їх меншої величини порівняно з нормативними витратами, отримуватимуть більшу економічну вигоду, ніж ті учасники, в яких витрати збігаються або ж перевищують нормативні [90, с. 568].

М. Гладій [115, с. 57] у цьому плані виділяє специфічні переваги поглиблення агропромислової співпраці. До них він відносить такі:

- збереження та оновлення орендованого майна, підтримання у належному стані орендованих с.-г. земель;

- забезпечення стабільності доходів орендодавців у вигляді орендних платежів (визначено договорами оренди);

- досягнення постійності поставок високоякісної с.-г. сировини, що зумовлює конкурентоспроможність підприємств;

- розширення можливостей впровадження новітніх технологій;

- здешевлення заготівлі сировини саме через позбавлення впливу "посередників";

- створення умов для виходу на зовнішні ринки збуту.

А. Бурковська [116, с. 108] додає, що за умови ефективної організації взаємовигідні відносини між переробними і аграрними підприємствами розв'язують ще низку таких проблем:

- стимулюють інвестування капіталу переробних підприємств у виробництво сировини, оскільки розподіл інвестицій здійснюється в оптимальних пропорціях (що дає змогу реалізувати існуючі на кожному рівні резерви підвищення ефективності);

- підвищують ефективність роботи аграрних підприємств за рахунок спеціалізації та концентрації виробництва в них, вищого рівня товарності с.-г. продукції;

- нарощують обсяги виробництва сировини, що дозволяє максимально завантажити потужності переробних підприємств;

- поліпшують інформаційні зв'язки між аграрними й переробними підприємствами, що, у свою чергу, покращує прогнозування та планування їх діяльності.

Крім вищеназваних переваг, поглиблення переробки сировини, що постачається на інтеграційній основі, забезпечує можливість одержання максимальної доданої вартості. За великих розмірів аграрного виробництва з'являється можливість отримати статус с.-г. підприємства, а отже - і ряд пільг. До того ж агропромислові формування одержують додатковий ефект за рахунок виробництва і реалізації кінцевої продукції, яка завжди оцінюється вище, ніж сировина. Одержуючи більше доходів (порівняно із звичайними аграрними підприємствами), агропромислові формування забезпечують вищу соціальну захищеність своїх працівників, гарантують повнішу їх зайнятість протягом року.

Разом із тим необхідно звернути увагу на такі негативні наслідки інтеграційних процесів, які призводять до:

- зменшення робочих місць в результаті підвищення технологічної оснащеності;

- поступове зменшення впливу с.-г. формування як юридичної особи у разі оренди землі та залучення робочої сили переробним підприємством. У разі фінансової кризи останнього зупиниться надходження і переробка більших обсягів с.-г. виробництва порівняно з кількома с.-г. підприємствами;

- вирішення питань соціально-культурного розвитку сіл, у межах яких орендовано землі.

Проте вищезазначені аспекти можуть бути вирішені як результат пошуку взаємовигідних умов на шляху розбудови ринкових відносин. Безперечно, що позитивні результати поглиблення агропромислової співпраці переважають негативні явища. Свідченням цього є не лише збільшення асортименту, кількості та якості виробленої продукції, але й розширення посівних площ під с.-г. культурами в останні роки [115, с. 57].

В. Андрійчук [90, с. 556] розкриває сутність партнерської співпраці між с.-г. та промисловим підприємствами через синергічний ефект, що проявляється у вищій економічній ефективності інтегрованого виробництва порівняно з відокремленим. Джерелами формування синергічного ефекту вважається:

- істотне зменшення втрат с.-г. продукції, передусім тієї, що швидко псується, за рахунок зведення до мінімуму розриву між її збиранням і промисловою переробкою;

- збільшення обсягу виробництва кінцевої продукції за рахунок утилізації нестандартної с.-г. продукції та побічних відходів, які без інтегрованого виробництва повністю пропадають або використовуються нераціонально (так, тваринам нерідко згодовують нестандартні овочі, фрукти тощо);

- скорочення витрат на транспортування продукції до місць

переробки на великих переробних підприємствах і на зустрічні завози продовольчих товарів для споживання місцевим населенням. Це особливо важливо в умовах високої вартості енергоносіїв.

Відносини між партнерами - переробними та аграрними підприємствами - регламентуються в основному договорами і контрактами. Договірний тип регламентації відносин забезпечує високу якість операцій тільки у випадку ринкових засобів регулювання взаємовідносин. До таких інструментів у першу чергу слід віднести велику кількість переробних і заготівельних підприємств на сировинних ринках, розвиток інформаційних інфраструктур, наявність у підприємства спеціалізованих служб і підрозділів з реалізації продукції і придбання сировини [118, с. 143].

Д. Андерсен [30, с. 62] визначає контрактну логістику як використовування спеціалізованих логістичних організацій у сфері розподілу (перевізників, складів, інших третіх сторін) для здійснення всіх або деяких функцій з розподілу продукту підприємства, включаючи транспортування, зберігання, контроль за запасами, обслуговування клієнтів і створення мереж логістичної інформації. Ці сторонні організації не мають статусу власників товарів, управління запасами яких вони здійснюють для інших. Більшість організацій, що надають послуги в рамках контрактної логістики, - це філіали великих транспортних агентств.

Окрім контрактних відносин між виробниками та переробниками сировини Б. Дж. Ла-Лонд і М.К. Купер [30, с. 62] виділяють інші незалежні складові в системі постачання, які виступають у формі угоди (рис. 6).

Так, ланцюги постачання створюються при співпраці між постачальником та споживачем на основі довготривалих, взаємовигідних угод між сторонами. Коли підприємство вступає у партнерські відносини з джерелом постачання матеріалів, сировини, воно завжди повинно прогнозувати, як ці взаємостосунки відобразяться на всьому ланцюзі поставок. В ідеалі всі учасники ланцюга постачання повинні одночасно розробляти угоди, необхідні для забезпечення функціонування ланцюга поставок найкращим чином.

Рис. 6. Види угод між сторонами агропромислових відносин

Партнерство - відносно нове поняття в системі взаємовідносин АПК. Його широко використовують для опису позитивних довготривалих взаємозв'язків між підприємством та його постачальниками. Партнерські відносини встановлюються так, щоб всі партнери одержали вигоди у разі успішної спільної діяльності. Вони також повинні стимулювати спільну роботу на загальний успіх.

Партнерство стає все більш важливим і популярним в логістиці постачання з кількох причин. Відміна регулювання постачань дозволила с.-г. підприємствам проявляти більше гнучкості при укладанні довгострокових угод з переробними підприємствами. В наш час виробники використовують менше постачальників, ніж раніше. Упровадження JIT-системи поставок і обміну електронними даними (ЕDI) привело до більш тісних і дисциплінованих взаємостосунків з меншою кількістю постачальників.

Партнерські угоди можуть бути вільними (неофіційними). Як приклад вільної угоди можна навести обмін рукостисканнями після укладання усної угоди після закінчення випадкового візиту на підприємство. Звичайно, це - крайність, але зустрічається і протилежна крайність, коли об'ємні письмові угоди лише забирають зайвий час та кошти на їх оформлення, а постачання триває короткий період, що не приносить бажаних результатів для обох сторін.

Угоди про співпрацю між постачальниками і клієнтами складаються так, щоб у разі успіху спільних дій вигоду одержували всі партнери. В цьому також передбачаються стимули, що спонукають всі сторони працювати для досягнення успіху. У багатьох випадках для здійснення цих відносин сторонами здійснюються певні додаткові інвестиції. Всі ризики також приймають на себе обидві сторони. Деякі партнери тепер діляться зекономленими засобами, які стали результатом успішної співпраці.

За складом учасників виділяють кілька видів співпраці між постачальником та переробним підприємством у формі інтеграції. Основна частина дослідників називає два види інтеграції - вертикальну і горизонтальну. До вертикальної інтеграції залучають підприємства різних галузей АПК або однієї сфери з метою розвитку діяльності, яка ведеться в інших сферах АПК. Наприклад, об'єднання с.-г. підприємств для створення переробних виробництв або торговельних структур, взаємодія кількох переробних підприємств для спільного виробництва сировини, інтеграція підприємств, що виробляють аграрну сировину, зі структурами, які здійснюють подальшу її переробку, зберігання та реалізацію тощо. Так, М. Гладій зазначає [115, с. 56], що основною формою вертикальної інтеграції в АПК є агропромислове формування зі збереженням або втратою його учасниками статусу юридичної особи. В ньому поєднуються інтереси с.-г. товаровиробників і підприємств, що переробляють їхню продукцію й обслуговують аграрний сектор економіки (за рахунок встановлення паритетних цін на продукцію, що виробляється учасниками інтегрованих формувань). Звідси, у широкому розумінні поняття "агропромислова інтеграція" - це розвиток виробничих і економічних зв'язків між галузями й підприємствами агропромислового комплексу, пов'язаних технологічно та орієнтованих на виробництво кінцевої продукції із с.-г. сировини.

Горизонтальна інтеграція передбачає поєднання підприємств однієї сфери АПК без залучення формувань інших його сфер зі збереженням їх традиційних функцій.

Вертикальна та горизонтальна інтеграція мають власні напрямки (рис. 7). Порівнюючи вертикальний і горизонтальний види інтеграції, слід визнати, що організація вертикально побудованих об'єднань, на відміну від горизонтальних формувань, охоплює увесь процес виробництва, включаючи переробку, зберігання та продаж готової продукції. При цьому досягається безперервність технологічного процесу на всіх етапах виробництва і збуту, наскрізний контроль за якістю продукції, підвищується ефективність виробництва. По суті, будь-яке кооперування с.-г. товаровиробників є проявом горизонтальної інтеграції.



Рис. 7. Основні напрями вертикальної та горизонтальної інтеграції

Окремо слід зазначити такий різновид горизонтальної інтеграції, як науково-виробничі системи, які вперше стали створюватися в 1986-1987 рр. з метою одержання їх учасниками - с.-г. підприємствами кваліфікованої допомоги від головного підприємства - науково-дослідної установи у впровадженні в практику прогресивних технологій, інших досягнень НТП і передового досвіду, а також в удосконаленні форм і методів організації праці і виробництва.

Інтеграційним процесам в АПК в умовах ринку притаманний багатоплановий характер, розвиток яких здійснюється від простих до складніших інтегрованих систем, від функціонування виробничих структур за участю кількох територіально близько розташованих підприємств с.-г. й промислового виробництва, до регіональних і транснаціональних формувань. Раціональні межі створення та діяльності останніх визначаються насамперед ринковими регуляторами - попитом і пропозицією.

Своєрідність природно-кліматичних зон, коливання погодних умов, сезонність і циклічний характер с.-г. виробництва призводять до нестабільності сировинної бази підприємств переробної промисловості. Вищезгадане зумовлює необхідність налагодження тривалого співробітництва переробних підприємств із с.-г. підприємствами - агропромислової інтеграції, яка здійснює розподіл ризиків між її учасниками (що особливо актуально в умовах структурної кризи сільського господарства, харчової та переробної промисловості країни).

Отже, агропромислова інтеграція при поставках сировини є особливою формою організації виробництва й управління, яка прискорює доведення с.-г. продукції до кінцевого споживача, сприяє встановленню тривалих і стабільних зв'язків між підприємствами АПК та підвищенню ефективності їх функціонування. Це закономірний процес, який передбачає створення визначених виробничих структур, що охоплюють увесь цикл технології - від вирощування й переробки с.-г. продукції до доведення її до споживача-переробника.

Розвиток агропромислової інтеграції зумовлений необхідністю забезпечення технічної, технологічної, організаційно-управлінської, економічної єдності й безперервності етапів виробництва, заготівлі, транспортування, зберігання та переробки с.-г. сировини з метою стабілізації економічного стану агропромислового виробництва і підвищення його ефективності. При цьому є явні передумовами агропромислової інтеграції, які полягають у розвиненості форм виробничих відносин, високому рівні розвитку науки та практичному застосуванні на практиці її досягнень, рівні підготовки працівників, розгалуженій і взаємопов'язаній системі економічних важелів та методів регулювання міжгалузевих виробничих зв'язків [116, с. 106].

Таким чином, основою ефективності інтегрованих формувань можна вважати створення сприятливих умов для задоволення інтересів різних господарських суб'єктів, посилення заінтересованості партнерів за поліпшення якості кінцевих результатів роботи; становлення інтегрованих формувань сприяє комплексному вирішенню питань виробництва, переробки, зберігання та реалізації с.-г. продукції. Процес співпраці між виробниками с.-г. сировини та її переробниками передбачає також оптимізацію розмірів сировинних зон переробних підприємств, транспортних потоків сировини і технологічних відходів переробки, поліпшення використання побічної продукції, сприяння процесам спеціалізації та концентрації, вирішення соціальних проблем.

1.3 Системне оцінювання ефективності постачання на основі логістичної концепції

Автори наукових публікацій [7, 25, 32, 69, 120], присвячених проблемам постачання сировини, матеріалів, напівфабрикатів на переробні підприємства, одностайні у твердженні, що ефективність системи постачання визначається значною мірою інтенсивністю впровадження логістики постачання.

В даний час не існує єдиного методологічного підходу до кількісної оцінки ефективності функціонування логістики постачання. Так, широко поширене поняття функціональна ефективність, що кількісно визначається як корисний ефект, отриманий у результаті функціонування логістичної системи за визначений період часу. Корисний ефект вимірюється кількістю випущеної продукції із поставленої сировини, обсягом виконаних логістичних послуг, величиною отриманого прибутку і т.п. [121, с. 102].

Іншим є методологічний підхід, при якому ефективність логістичної операції, логістичного рішення, функціонування логістичної системи може бути охарактеризована системою показників, що характеризують їхню якість при заданому рівні логістичних витрат. Цей підхід описується в роботах, зокрема, А. Семененко [122, с. 69], де в якості основних ефектоутворюючих факторів аналізується рівень матеріальних запасів і потреба у складських площах, надійність і своєчасність постачань, тривалість логістичного циклу, якість і рівень сервісу, застосування бездокументної технології переміщення матеріального потоку.

Основну мету системи управління запасами ряд авторів, наприклад, [10, 30, 69, 124, 125 130, 132] бачить у підтримці витрат, пов'язаних з формуванням і зберіганням запасів сировини та матеріалів на мінімальному рівні за умови забезпечення безперервності виробництва та, як результату, задовільного обслуговування споживачів. Для успішного досягнення вказаних цілей необхідно враховувати функції запасів матеріальних ресурсів, а їх реалізація, на нашу думку, є неоднозначним і суперечливим процесом.

Дж. Ріггса [140, с. 124] вважає найважливішою функцією запасів забезпечення відносної взаємної незалежності окремих стадій виробництва від зовнішнього постачання. Дж. Ріггс зазначає, що матеріальні запаси покликані зменшити залежність виробничого процесу від невизначеного характеру поставок, зробити подальші операції з обробки продукції незалежними від порушень виробничого процесу на попередніх стадіях, а також забезпечити стійку пропозицію продукції при нестійкому попиті.

Разом з тим, використання логістичної методології дозволяє назвати функцію забезпечення високої якості поставки найважливішою функцією матеріальних запасів.

Враховуючи значний вплив, який має склад запасів матеріальних ресурсів на фінансове положення і конкурентоспроможність підприємства, виникає необхідність визначити фактори, що впливають на розмір сукупних запасів. До таких факторів слід віднести:

- структуру сукупного запасу матеріальних ресурсів;

- величину потреби в різних різновидах матерів, сировини;

- обсяг поставок різних видів матеріальних ресурсів;

- рівномірність витрачання запасів;

- періодичність виготовлення продукції підприємствами-

постачальниками;

- співвідношення транзитної і складської форм постачання;

- розміри транзитних норм відвантаження;

- види і способи транспортування;

- віддаленість комерційних партнерів.

Найважливішим фактором, що впливає на величину сукупних запасів, можна вважати його структуру. В науковій літературі, присвяченій проблематиці управління запасами, відсутній єдиний підхід до визначення структури запасів матеріальних ресурсів. Так, Г. Савицька [152, с. 86] поділяє запаси матеріальних ресурсів на дві великі категорії: 1) сировина і матеріали; 2) напівфабрикати і готова продукція. М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури [155, с. 98] виділяють три основні типи запасів: 1) запаси висхідних матеріалів, запаси комплектуючих деталей і матеріалів, що витрачаються для створення буфера між обсягом закупівель і обсягом їх споживання у виробництві; 2) запаси незавершеного виробництва; 3) запаси готової продукції, які є буфером між продуктивністю системи і швидкістю відвантаження або продажу продукції.

Потенціал логістики постачання полягає саме у можливості реалізації задачі управління і оптимізації матеріальних потоків. Оптимізація матеріального потоку здійснюється, виходячи з головної мети всієї логістичної системи - підвищення конкурентоспроможності підприємства в ринкових умовах, що змінюються. На рис. 8 представлені складові універсальної системи управління матеріальними потоками на промисловому підприємстві.



Рис. 8. Система ефективного управління матеріальними потоками

Результатом проведення АВС-аналізу стосовно підприємств молочної промисловості є побудова кривої Лоренца (рис. 9), яка показує, що велика частина витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних ресурсів (75-80%), припадає на незначну кількість найменувань матеріальних ресурсів класу А, що у кількісному відношенні складає 15% від загального числа видів всіх матеріальних ресурсів. Приблизно 15% загальних витрат пов'язані з придбанням матеріалів класу В і лише 5% загальних витрат припадає на матеріали класу С, питома вага яких в загальній номенклатурі матеріальних ресурсів, що використовуються, складає 50%.

Результат АВС-аналізу, як вважається, [7, с. 231] може бути доповнений результатами XYZ-аналізу, що дозволяє визначити не тільки найзначущі для підприємства види матеріальних ресурсів, але і поділити їх на класи відповідно до стійкості попиту на них. Проведення XYZ-аналізу припускає розбиття на три класи X, У і Z залежно від частоти їх споживання.



Рис. 9. Питома вага затрат на окремі види матеріальних ресурсів, % [7, с. 231]

До класу Х відносять матеріальні ресурси, які характеризуються постійною величиною потреби у них, невеликими її коливаннями і високою точністю її прогнозування. До класу У відносяться матеріальні ресурси, які характеризуються наперед відомими тенденціями в споживанні (наприклад, сезонними коливаннями) і середніми можливостями прогнозу. До класу Z відносять матеріальні ресурси, які характеризуються нерегулярним споживанням і відсутністю при цьому яких-небудь тенденцій, неточного прогнозування оцінок.

Результатом сумісного проведення аналізів АВС і XYZ є матриця, що складається з дев'яти різних класів матеріальних ресурсів (рис. 10).

Клас, до якого відносяться матеріальні ресурси, показує їх значущість при розробці загальної стратегії управління матеріальними запасами і визначає методи їх регулювання.

Як видно з приведеного рис. 10, найпильнішої уваги вимагають матеріальні ресурси, що відносяться до класу АХ. Стратегія управління цією групою матеріальних ресурсів характеризується особливою ретельністю при визначенні моменту подачі замовлення і розміру чергової партії поставки, а також жорстким автоматизованим контролем за станом запасів цих матеріальних ресурсів в режимі "online". При розробці такої стратегії ставиться мета визначити в конкретній ситуації найраціональнішу норму запасу, тобто відшукати такі моменти і розміри поставок, при яких досягається мінімум сукупних витрат, пов'язаних із зберіганням і поповненням запасів і, разом з тим, досягається максимізація попиту.

Рис. 10. Прогнозування потреб у матеріальних ресурсах

Щодо визначення потреби у матеріальних ресурсах, то використовується детермінований спосіб тоді, коли відомий певний період виконання замовлення та потреба в сировині за кількістю та строками. Стохастичний спосіб передбачає використання як основи розрахунку математично-статистичних методів, що визначають очікувану потребу. За допомогою евристичного способу потреба встановлюється на основі досвіду робітників. Вибір того чи іншого методу залежить від профілю підприємства, його можливостей щодо зберігання сировини, її типу, наявності та виду складів, системи контролю за станом запасів.

Найбільш часто в практиці використовується оптова закупівля. Для неї характерна простота оформлення документів, гарантія поставки всією партією, значні торговельні знижки. Однак така закупівля вимагає наявності великих складських приміщень та уповільнює обіг капіталу. За умов регулярних закупівель дрібними партіями покупці замовляють необхідну кількість сировини, що постачається окремими партіями протягом певного періоду. Такі види закупівель прискорюють оборотність капіталу, забезпечують економію складських приміщень, скорочують витрати на документування поставки; при цьому недоліком є ймовірність появи надлишкової кількості, а також необхідність сплати всієї кількості, визначеної у замовленні. Закупівлі сировини із коротким терміном зберігання можуть здійснюватися щодобово, що прискорює оборотність капіталу, зниження витрат на складування та зберігання, своєчасність поставок. Одержання сировини може відбуватися в міру необхідності, коли її кількість визначається приблизно, що зумовлює у постачальників необхідність постійно зв'язуватись з покупцями. У цьому випадку сплачується тільки фактично поставлена кількість сировини. Після закінчення строку контракту замовник не зобов'язаний приймати та сплачувати сировину та матеріали, що тільки-но поставлені. За таким методом закупівель тверді зобов'язання щодо купівлі певної кількості сировини відсутні, до того ж мінімізується робота з оформлення документів.

Результати проведеного аналізу стосовно молокопереробних підприємств засвідчили, що задача оптимізації запасів матеріальних ресурсів на підприємстві і підвищення ефективності управління ними стає в умовах сучасної ринкової економіка досить актуальною, остільки розмір запасів безпосередньо і значною мірою впливає на кінцеві результати діяльності підприємства. Забезпечити високий рівень якості продукції і надійність її поставок споживачам неможливо без створення запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, продукції незавершеного виробництва та інших ресурсів, необхідних для безперервного і ритмічного функціонування виробничого процесу.

...