Системні фактори ефективності логістичної концепції постачання на підприємствах

Створення окремого відділу сировини на всіх підприємства обумовлене перш за все тим, що на молокопереробних підприємствах у структурі матеріальних витрат молоко має найбільшу частку за вартістю. В табл. 6 наведена структура матеріальних витрат у собівартості товарної продукції молокопереробних підприємств регіону. За цими даними матеріальні витрати на виробництво молочної продукції складають від 79 до 90% від загальної собівартості товарної продукції. Це підкреслює високу матеріаломісткість продукції, що є характерним для галузі. В свою чергу, сировина та матеріали формують основну частину матеріальних витрат. При цьому для кожного виду молокопереробного підприємства характерні свої особливості.

Таблиця 6. Структура матеріальних витрат у собівартості товарної продукції молокопереробних підприємств Вінницької області станом на кінець 2005 р., %*

Елемент витрат	Вид підприємства
	Молоко-завод	Масло-сирзавод	Завод сухого знежиреного молока	Масло-завод	Сироробний завод
Всього матеріальні витрати у собівартості товарної продукції	86,2	80,6	89,8	79,4	82,9
в т.ч. сировина і матеріали допоміжні матеріали теплоенергія електроенергія інші	67,7 7,3 6,5 2,6 2,1	36,7 18,8 9,9 8,4 6,8	49,4 8,1 6,1 22,9 3,3	58,3 6,5 4,3 6,3 4,0	48,5 19,6 4,8 7,5 2,5

*) За даними річних звітів підприємств

За технологією виробництва частка молока як сировини є найбільшою на підприємствах групи A (маслозаводи) та групи В (маслосирзаводи). На підприємствах з виробництва сухого молока (група А) взимку сухе молоко закладається для використання у виробництві інших видів молочної продукції (морозиво, крем). Тому в залежності від сезонності на таких підприємствах постачання сировини здійснюється в різних обсягах, і на кінець звітного періоду зберігається тенденція до збільшення споживання молока у виробничому процесі. Так, підприємства групи А протягом року залишаються домінуючими виробниками сухого молока на ринку молочної продукції. Натомість виробництво сухого молока більшістю підприємств, які відносяться до групи C, розпочинається з травня, коли зростають удої молока і виробники можуть заготовлювати його за більш помірними цінами. Однак, в цілому тенденція постачання та споживання молока протягом року є аналогічною для всіх молокопереробних підприємств регіону. На рис. 18 наведені дані (питома вага кожного кварталу) з виробництва та продажу молока заготівельним організаціям у Вінницькій області з поділом на суспільний (с.-г. підприємства) та приватний (населення) сектори.

Рис. 18. Виробництво та продаж молока заготівельним організаціям у Вінницькій області станом в 2005 р.

Як видно з рис. 18, найбільша частка виробництва та споживання молока припадає на весняний та літній сезони (2 та 3 квартали), коли удій молока є значно вищим. При цьому слід відмітити, що зменшення виробництва молока приватним сектором у 3 кварталі відбувається повільніше порівняно із суспільним, однак за даними продажу молока в цей період більш активним є суспільний сектор, питома вага продаж якого у 3 кварталі зростає.

Восени та взимку обсяги постачання молока в цілому зменшуються, але за умови кращого забезпечення кормами частка поставок від населення у 4 кварталі є більшою порівняно із виробництвом та продажом молока с.-г. підприємствами в цей період. Окрім того, молокопереробні підприємства намагаються підтримувати із приватними господарствами тривалі стосунки протягом року, і тому росту заготівель молока від них також сприяє своєчасна готівкова система розрахунків, яка розглядається як вкрай необхідна передумова для сільського виробника. В 1 кварталі в цілому спадає як виробництво, так і споживання молока. При цьому питома вага квартальних поставок від приватного сектора менша за питому вагу поставок від суспільного сектору, оскільки в цей сезон, коли найменший удій молока, населення в першу чергу задовольняє власні потреби, однак, воно залишається основним джерелом постачання сировини на молочні підприємства.

Таким чином, аналіз особливостей прогнозування потреби в матеріальних ресурсах на молокопереробних підприємствах показав, що молоко є не лише основною складовою товарної продукції молочних підприємств, але й величина його запасів значно залежить від фактора часу (сезонності). Виходячи з цього, можна визначити позицію молока як матеріального ресурсу в матриці АВС-XYZ шляхом зведення до неї результатів здійсненого аналізу (рис. 19).

Рис. 19. Матриця прогнозування потреб у матеріальних ресурсах

Як видно з рис. 19, за методом АВС молоко відноситься до матеріалів класу А, питома вага яких у вартісному вираженні в загальних витратах на придбання матеріальних ресурсів, що використовуються, складає 40% і більше. Окрім того, запаси молока через збільшення його продажів приватними господарствами, спад виробництва молочної продукції молокопереробними підприємствами, занепад сировинної бази, недостатні доходи споживачів мають тенденцію до зниження. За методом XYZ молоко відноситься до класу У, для якого характерним є наперед відомі тенденції споживання (зокрема, сезонні коливання, пов'язані зі зміною удою корів, а також сезонним споживанням певних видів молочної продукції) і середні можливості прогнозу, на точність якого впливають такі фактори, як зміна кон'юнктури товарного ринку, посилення конкуренції між виробниками молочної продукції.

Наступною функцією логістики постачання на молокопереробних підприємствах слід розглянути формування господарських зв'язків за оптимальністю поставок ресурсів. Ця функція передбачає виконання таких завдань:

- розробка стратегії пошуку замовлень, в т.ч. на давальницькій сировині;

- вибір підходу до формування запасів за фактором частоти поставок;

- розробка системи контролю якості молока при його прийомі підприємством.

На незначній кількості підприємств-об'єктів дослідження добре налагоджені зв'язки із постачальниками сировини та пунктами реалізації продукції. Приблизно 10% молокопереробних підприємств регіону на 40% своєї потужності працюють на давальницькій сировині. Так, ТОВ "СДС-Інвест", яке є об'єднанням 8 структурних підрозділів ВАТ "Вінницямолоко" в різних районах області, працює саме на давальницькій сировині, розробивши достатньо ефективну стратегію пошуку замовлень на виробництво як найбільш популярних сортів твердих сирів (сир "Російський", сир "Фаворит", сири плавлені в асортименті), так і власних новинок (сир "Тільзит", сири з плісенню в асортименті).

Однак, в цілому обсяги поставленого молока на переробні підприємства регіону на давальницьких засадах за 2000-2005 рр. зменшуються (рис. 20). Керівництво більшості підприємств розуміє, що використання у виробництві молочної продукції давальницької сировини уповільнює процес обертання запасів, оскільки оплата послуг підприємства-переробника часто здійснюється не грошовими коштами, а сировиною або готовою продукцією, що вироблена з давальницької сировини, тобто на підприємстві зростають запаси, які не повертаються до обороту.

Рис. 20. Відсоток молока, прийнятого для переробки на давальницьких засадах, у структурі поставленого на молокопереробні підприємства молока

Певним чином це визначає те, що на кожному з підприємств-об'єктів дослідження обрано агресивний підхід до формування їх запасів, який полягає у мінімізації всіх форм страхових резервів за окремими видами запасів, тому що обсяг виробничої діяльності має тенденцію до зниження, а також у поставці молока для задоволення щоденних потреб. Також умови поставки визначають хімічні властивості молока та високі вимоги до його зберігання протягом короткого строку. Однак, на підприємствах здійснюється накопичення сезонних запасів (тара, напівфабрикати).

Безперечними перевагами агресивного підходу до формування запасів сировини є можливість гнучкого реагування на коливання попиту і виникнення збоїв у виробничому процесі, розрахунок т.з. "плаваючої" точки замовлення, коли момент розміщення замовлення визначається з урахуванням виконання постачальником своїх зобов'язань, коливань попиту і інших факторів, визначення потреби у матеріальних ресурсах сумісно із задачами прогнозування, контролю за станом запасів і з урахуванням витрат на формування і зберігання запасів. На рис. 21 зображено криві добової поставки охолодженого та неохолодженого молока.

Як видно з рис. 21, поставки молока здійснюються щодня і при цьому 2-3 рази протягом одного дня. За лабораторними даними встановлено, що строки поставки не повинні перевищувати 8 год. Так, охолоджене молоко приймається від постачальника протягом перших 8 год. після доїння 2-3 рази на добу, а якщо молоко неохолоджене (з температурою вище 10 °С), а лише очищене, то воно приймається лише протягом 1 год. 1-2 рази на добу.

Рис. 21. Схема поставки та використання запасів молокопереробних підприємств

На графіку крива поставки охолодженого молока показує, що його добові обсяги (2/3+1/3) в сумі перевищують обсяги неохолодженого молока (2/3+0), оскільки перше може довше зберігатись і використовуватись у виробничому процесі наступного дня, а запас неохолодженого молока в цей момент може вже дорівнювати нулю (крива перетинається з віссю Х). Тому для повного забезпечення виробничого процесу сировиною залишається актуальним питання активна співпраця із постачальниками у напрямку належної підготовки і зберігання молока до моменту здачі саме з метою зберігання його якісних характеристик.

Як показав аналіз, за останні три роки передові молокопереробні підприємства при виборі постачальника молока враховують в першу чергу не лише фактор якості, але й фактор географічної віддаленості, який стає все важливішим в умовах обмеженої кількості постачальників. Сьогодні на ринку молока як сировини ціновий фактор обумовлений передусім тиском постачальників, а фактор якості - вимогами молокопереробних підприємств. В табл. 7 наведені вимоги діючого стандарту на незбиране сире коров'яче молоко під час закупівлі у молочних ферм, колективних с.-г. підприємств, приватних і фермерських господарств підприємствами з переробки молока, підприємствами-покупцями молока та приватними підприємцями для переробки на молочні продукти.

Таблиця 7. Показники якості молока згідно ДСТУ 3662-97

Показник якості	Норма для ґатунків молока
	вищий	перший	другий
Кислотність, °Т	16-17	?19	?20
Ступінь чистоти за еталоном, група	І	І	ІІ
Загальне бактеріальне обсіменіння, тис./см 3	?300	?500	?3000
Температура, °С	?8	?10	?10
Масова частка сухих речовин, %	?11,8	?11,5	?10,6
Кількість соматичних клітин, тис./см 3	?400	?600	?800

За результатами аналізу молокопереробні підприємства в першу чергу ведуть облік прийнятого цільного молока в перерахунку на молоко встановленої жирності, відсоток якої за 2000-2005 рр. зріс від 3,41 до 3,46%. Важливим, як зазначалось вище, є температура молока. Тому окремо в загальному обсязі прийнятого молока підприємства виділяють охолоджене до 10°С молоко. При врахуванні основних показників якості молока не виключенням є випадки повернення молока (брак). На рис. 22 наведена інформація щодо якості молока, проданого молокопереробним підприємствам.

Рис. 22. Структура молока за якісними параметрами

Як видно з рис. 22, відсоток необробленого молока, яке поступає на молокопереробні підприємства, зріс за 2000-2005 рр. з 49 до 72%. Основною причиною цього є зростання питомої ваги молока, яке поступає від населення порівняно із питомою вагою молока від с.-г. підприємств. Відповідно зменшується частка пастеризованого молока від с.-г. підприємств, особливо з 2002 р. (з 5,99 до 0,1%). Оскільки з технічних причин, а в деяких випадках і за відсутності вимог з боку приймальників молока, населення здає неохолоджене молоко, то зменшення його відсотка в структурі закупленого молока (з 49 до 28%) є логічним. Такі дані показують, що зниження якості закупленого молока відбувається в основному за рахунок відсутності можливостей належним чином обробити його. А вимоги до первинних якісних параметрів молока (вміст жиру, кислотність, бактеріальне обсіменіння тощо) з боку молокопереробних підприємств дуже високі, тому спостерігається зменшення частки молока що повертається як брак з 0,03% в 2003 р. до 0,003% в 2005 р.

Як показав аналіз, переважно якість молока визначає якість продукції, яка з нього виготовляється. Враховуючи обсяги споживання, доцільно розглянути фактори, які впливають на якість вершкового масла. Основним фактором підвищення якості вершкового масла є вміст у молоці жирів. За часткою жиру на ринку молочної продукції Вінницької області нараховується шість видів вершкового масла: за масовою часткою жиру від 30-50 (низькожирне масло) до 80-85% (масло традиційного складу). Слід відмітити, що збільшення вмісту немолочного жиру від 40 до 85% зумовлює зміну виду і розміру груп кристалів, що утворюються, і це позначається на характері процесу кристалізації, а отже - на структурі і консистенції готового продукту. Важливе значення має фізичний (агрегатний) стан використовуваних рослинних жирів. Установлено, що застосування твердих немолочних жирів дозволяє здійснити заміну до 85% молочного жиру, використання рідких - лише до 20% без істотного, як вважається, погіршення споживчих властивостей комбінованого масла порівняно з вершковим. Враховуючи це, в практиці, наприклад, Вінницького молокозаводу відсутнє виробництво масла із використанням замінників молочного жиру. Однак, маслозаводи регіону використовують замінники молочного жиру. Вони забезпечують покупця доступною інформацією про продукт, про біологічну цінність натурального вершкового масла та його комбінованих аналогів.

Експертні опитування вказують на факт, що участь молокопереробних підприємств у галузевих конкурсах - це один з ефективних методів підвищення якості продукції. При проведенні конкурсів з оцінки якості продукції залучаються громадські організації, враховуються відгуки споживачів тощо. З метою забезпечення об'єктивності оцінки для проведення конкурсу якості молочної продукції створюється дегустаційна комісія, до складу якої входять, крім представників облдержадміністрації та контролюючих організацій, фахівці провідних підприємств галузі.

Більшість провідних молокопереробних підприємств Вінницької області, зокрема ВАТ "Літинський молокозавод" є переможцями різних конкурсів якості. На Всеукраїнському конкурсі якості продукції "100 кращих товарів України" молочна продукція оцінювалась за такими критеріями:

- рівень споживчих і органолептичних властивостей (на підставі результатів роботи дегустаційної комісії, що оцінювала шифровані зразки);

- наявність або відсутність претензій, рекламацій споживачів (за результатами аналізу матеріалів контролюючих організацій);

- наявність на підприємстві сертифікованої системи управління якістю (відповідно до вимог ДСТУ ISO 9001-2001) або безпечністю харчових продуктів (ХАССП);

- наявність контролю продукції за фізико-хімічними показниками;

- проведення контролю продукції за показниками безпеки;

- наявність пакування;

- наявність маркування;

- рівень задоволеності споживачів;

- участь підприємства у виставках і конкурсах.

Необхідною умовою формування ефективних господарських зв'язків із постачальниками молока є розробка та впровадження обома сторонами системи контролю якості молока при прийомі. На низці підприємств, наприклад, Ямпільському маслосирзаводі це питання цілком вирішене. На рис. 23 наведені заходи впровадженої на ньому системи контролю якості сировини та вихідної продукції.

Рис. 23. Система контролю якості молока на ВАТ "Ямпільський маслосирзавод"

На більшості молокопереробних підприємствах регіону залишається диференційованим підхід до перевірки якості молока, яке закуповується від населення та фермерських господарств. В першому випадку визначається лише градус кислотності, а в другому - робиться аналіз усіх показників якості. Це створює можливість для домашніх господарств "псувати" молоко з метою продовження терміну зберігання молока до його здачі. Однак, на багатьох підприємствах груп А та В наявність пунктів прийомки молока, які оснащені холодильними камерами та необхідними лабораторними приладами, дозволяє на 20-30% підвищити ефективність обробки молока, яке поступило. Зокрема тому на даних підприємствах вищий відсоток молока І та ІІ ґатунків порівняно з підприємствами груп С та D (рис. 24).

Рис. 24. Структура ґатунків молока на молокопереробних підприємствах Вінницької області

Функція логістики постачання, яка полягає у формуванні ефективних зв'язків із постачальниками сировини, знаходить свої продовження у функції оформлення поставок. Економічні відносини між с.-г. і переробними підприємствами ґрунтуються на укладанні договорів, в яких обумовлюються строки, обсяги, асортимент поставок та технологічна якість сировини, з одного боку, а також розрахункові ціни та строки розрахунків за поставлену сировину - з другого. Основною вимогою зі сторони постачальника є мінімальні строки розрахунків, а зі сторони покупця - вчасна доставка молока необхідної якості.

Для документального оформлення щоденних поставок молока ведеться відомість, в якій зазначаються райони прийому молоко та обсяг поставки. На кожну поставку оформляється спеціалізована товарна накладна (додаток А), а на кожний місяць відкривається приймально-розрахункова відомість про видачу грошей за закуплене молоко (додаток В), яка має бути завірена печаткою відповідної сільської ради.

Наступною функцією логістики постачання є розміщення та організація приймального пункту та складського господарства. Пункти прийому на молокопереробних підприємствах функціонують в деяких випадках як окремі приміщення. На Крижопільському сироробному заводі (група B) цей пункт облаштований у формі закритого приміщення; на Вінницькому молокозаводі (група А) - у вигляді відкритого прохідного проїзду; на більшості підприємства групи D - це площадка під навісом або окрема самостійна будівля; на Ямпільському маслосирзаводі (група В) - пункт прийому молока розташований у місці проїзду у виробниче приміщення. Окремі будівлі для прийому молока зарекомендували себе в якості оптимального рішення, тому що при цьому полегшується окреме встановлення танків для необробленого молока.

На пунктах прийому молока обов'язковим є встановлення приладів (або комп'ютерів) для виміру кількості молока, що поступає, швидкого визначення його якості, а також агрегати для очистки цистерн. Зовнішня чистка автоцистерн, яка проводиться перед їх в'їздом на територію молокозаводу, служить для зменшення можливості занесення шкідливих мікробів. Для вимірювання якісних параметрів молока на території підприємств функціонують виробничі та бактеріологічні лабораторії.

У пункті прийому молока підприємств міст Гайсин, Ямпіль, Літин та інших підприємств групи В комбінується видача молока, яке повертається, з прийомом необробленого молока. Тому слід враховувати необхідність раціонального рішення шляхів з'єднання на заводській території, а також розміщення під'їзних рамп.

У виробничому приміщенні Вінницького молокозаводу для зберігання і складування необробленого молока використовуються лежачі та стоячі вертикальні танкери. Розміщення танкерів для зберігання молока на відкритому повітрі дає можливість скоротити будівельну площу приміщення та більш гнучко використовувати внутрішній простір. Між пунктами прийому і складами необробленого молока, а також розташованими далі цехами його обробки прокладаються трубопроводи, які їх з'єднують і по яких перекачується молоко.

Для зберігання молока до моменту його використання у виробничому процесі воно охолоджується в холодильних камерах та поступає у спеціальні танки. Оскільки молоко як основна частина сировини молочних підприємств зберігається не більше 1-3 діб, то складські приміщення повинні бути, по-перше, оснащені потужними холодильними камерами, та, по-друге, в них повинні строго підтримуватись санітарно-гігієнічні умови.

Після того, як молоко поступило на підприємство та в період його зберігання, дана операція повинна бути відображена у документах бухгалтерського обліку, що є ще однією функцією логістики постачання. На підприємствах, що аналізуються, щомісяця незалежно від рівня інфляції здійснюється перерахунок вартості запасів за допомогою методів ЛІФО [90, 124, 197] або ФІФО [90, 196, 201], що дозволяє об'єктивно оцінити стан та рух запасів. Від того, які методи обліку запасів (або собівартості продукції) визначені обліковою політикою підприємства, залежить різна оцінка коштів, які вкладені в запаси, а відповідно, і різні значення параметрів, які беруть участь у визначені оптимальної політики управління ними.

Використання методу ЛІФО передбачає першочергове списання на виробництво тих матеріалів, які були придбані останніми. Тоді величина залишків у балансі буде визначатись, виходячи із собівартості матеріалів, придбаних першими. А метод ФІФО, навпаки, базується на тому, що матеріальні запаси на кінець періоду оцінюються за цінами останніх закупок, а на собівартість реалізованої продукції використані матеріали списуються за вартістю їх перших закупок.

В практиці найбільш розповсюдженим методом оцінювання матеріальних запасів є метод оцінювання за фактичною собівартістю придбання. До числа негативних наслідків його використання для підприємства слід віднести те, що, з одного боку, занижується собівартість реалізованої продукції, і, з іншого боку, обумовлюється суттєве зниження вартості матеріалів, а отже, штучне завищення їх оборотність.

Можна відмітити, що 48% молокопереробних підприємств мають перевагу з точки зору використання методу ЛІФО, який є досить привабливим в умовах інфляції з позиції оподаткування (оскільки він максимізує собівартість реалізованої продукції), однак, в той же час, цей метод змінює величину залишків матеріалів у бік їх зменшення, в результаті чого достовірність показника оборотності запасів знижується.

Ситуація на решті 52% підприємств, які використовують метод ФІФО, характеризується тим, що вартість реалізованої продукції формується, виходячи з найбільш стійких (в умовах інфляції) цін на матеріали, а їх залишки оцінюються за максимальною (ринковою) вартістю. Виходячи з цього, оборотність запасів таких підприємств у цьому випадку є об'єктивно нижчою. В зв'язку з цим корисно взяти до уваги, що ця перевага методу може одночасно виявитись і його недоліком з боку менеджерів, зацікавлених у наданні своїм кредиторам або інвесторам інформації про високу оборотність коштів на підприємстві.

Через функціональну систему логістики постачання матеріальні потоки проходять з ринку закупівель, тобто з місць виникнення сировини і матеріалів до виробника через всю необхідну сукупність виробничих і допоміжних процесів. Вчасна поставка необхідної кількості сировини на молокопереробне підприємство залежить від стану транспортних засобів підприємства, тобто ефективності виконання функції розміщення та організації транспортного господарства.

Транспортування молока молочними підприємствами регіону здійснюється власними рефрижераторами-молоковозами. При цьому більшість підприємств групи А та В співпрацюють з приватними постачальниками, які поставляють молоко власними молоковозами. Молоковози підприємств, які окрім того, що вимагають частого поточного ремонту, також необхідно здійснювати великі транспортні затрати для перевезення ними молока.

Обстеження кількох молочних підприємств потужністю 30-150 т. переробки молока за добу показало таку закономірність щодо витрат на транспортування молока: потужними (більше 12 т) рефрижераторами-молоковозами (КаМАЗи) найбільш ефективна доставка молока навіть на великі відстані (до 600 км); транспортними засобами меншої потужності (до 6 т) вони збільшуються у 1,5 рази, вантажопідйомністю до 4 т - у 2,-2,5 рази [202, c. 64].

Динаміка вартості транспортних засобів молокопереробних підприємств носить негативний характер з 2004 р., оскільки у загальній структурі основних засобів в середньому по регіону в 2005 р. вони складають лише 6,3%, і ця цифра за умов високого коефіцієнта зносу (50-70%) та недостатнього оновлення не покращується (рис.25).

Транспортне господарство молокопереробних підприємств не обмежується лише транспортними засобами для поставки сировини на підприємство. Функціональною системою логістики постачання також є система переміщень матеріальних ресурсів в межах молокопереробного підприємства. Вона включає матеріально-технічну базу, з використанням якої транспортуються вантажі, а також інфраструктуру, що забезпечує її функціонування.

Рис. 25. Частка вартості транспортних засобів у сумі необоротних активів молокопереробних підприємств Вінницької області в 2002-2005 рр.

На підприємствах для перекачування молока з пункту його прийому у виробниче приміщення здійснюється через трубопроводи, які з'єднують ці два приміщення. Трубопроводи також поставляють молоко до відповідних цехів. У процесі перетворення сировини у готову продукцію матеріальні запаси рухаються через мережу поточних виробничих ліній. І далі готова продукція через конвеєр розподіляється на розфасовку. Продукти в картонних коробках або в ящиках складаються штабелями на піддонах та транспортуються вилочним штабелем до вантажного автомобіля, який вивозить продукти з підприємства.

Таким чином, оцінювання логістики постачання підприємств-об'єктів дослідження показує, що вже на першому етапі виробничого циклу підприємство повинно враховувати взаємозв'язок його внутрішнього та зовнішнього середовищ. Тобто успіх подальшої діяльності залежить не лише від внутрішніх можливостей виробника молочної продукції, але й від умов діяльності постачальника сировини, посередницьких мереж, державної політики ціноутворення та стимулювання розвитку молокопереробної промисловості області, а отже, що є основним, організаційного механізму в системі "постачальники сировини - переробне підприємство".

2.3 Основні критерії формування ефективної системи "постачальники - молокопереробні підприємства"

В умовах зниження обсягів виробництва та постачання молока, погіршення його якості, зростання значення фактора сезонності тощо для молокопереробних підприємств актуальним стає питання раціонального вибору виробника молока. Основними джерелами постачання молока, як відзначалось вище, є суспільний та приватний сектори, які мають, як було показано, різні можливості задовольнити запити молокопереробних підприємств. На рис. 26 показано зміну питомої ваги категорій господарств у виробництві молока протягом 1990-2005 рр.

Рис. 26. Питома вага категорій господарств у виробництві молока

Дані рис. 26 вказують на стрімке зростання обсягів виробництва молока від приватного сектора. З розвитком ринкових відносин, зменшенням державного контролю за цінами, впровадженням нових логістичних підходів до формування системи поставок молока на молокопереробні підприємства, роль приватних господарств усталено зростає, тоді як занепад суспільної сировинної бази посилюється. Виходячи з цього, молокопереробні підприємства стикаються з проблемою вибору того чи іншого постачальника сировини.

Окремим джерелом поставок сировини на молокопереробне підприємство слід розглядати давальницьку сировину. В 2005 р. молокопереробні підприємства Вінницької області продовжували практику використання давальницької сировини. Так, на давальницьких засадах вироблено 9,8% обласного обсягу масла тваринного, 10,7% сирів жирних, 12,3% сухого незбираного молока, третина обласного випуску сухого знежиреного молока. Однак, за цей рік в цілому по області здача молока на давальницьких засадах зменшилась з 1,5 тис. т до 81 т.

Проблема вибору постачальника повинна розглядатись як вибір найліпшої альтернативи: 1) по-перше, у гомогенному просторі пропозиції сировини; 2) по-друге, у стратегічному розумінні як вибір субституційних варіантів, що за змістом є гетерогенними, однак ідентичними за кінцевою метою логістики постачання, яка полягає у гарантованому забезпеченні сировиною виробничого процесу. Традиційне вирішення проблеми вибору постачальника молока полягає у виборі джерела постачання, яким зазвичай може бути виробник або посередник, що функціонує у дистрибуційній мережі з обслуговування виробника (власній чи контрактній).

Вдосконалення процедури вибору джерела постачання вимагає використання методу оцінювання. Такий метод багатокритеріального оцінювання постачальників може бути реалізований за кількома сценаріями. Загалом об'єктивізація узагальнювального оцінювання постачальника може здійснюватися двома шляхами або їх комбінацією:

- введенням вагових коефіцієнтів щодо оцінок за окремими критеріями;

- деталізацією окремих критеріїв частковими показниками оцінювання.

Перший шлях вимагає прийняття або ж обґрунтування як типових відповідної системи критеріїв. Так, типова структура критеріїв повинна надати можливість комплексного оцінювання кожного джерела щодо: ціни, якості, характерних параметрів доставляння (терміну, надійності, гнучкості тощо), додаткових (сервісних) послуг.

На основі деталізації окремих типових критеріїв пропонується низка показників оцінювання (рис. 27). Така деталізація може бути доповнена встановленням "ваги" кожного критерію, і тоді зазначені показники перетворяться у показники структурованого критерію, які входять до загальної оцінки безпосередньо оцінюванням (за 10-бальною шкалою).

За цих умов для оцінювання постачальників та їх подальшого вибору слід використовувати багатокритеріальний підхід, який вимагає реалізації такого алгоритму:

- формування систем можливих постачальників молока (етап 1);

- формування систем можливих суттєвих критеріїв (етап 2);

- формування безконфліктної системи критеріїв (етап 3);

- оцінювання важливості ("ваги") кожного критерію (етап 4);

- оцінювання кожного постачальника за вибраними критеріями (етап 5);

- розрахунок інтегрального критерію та вибір постачальника (етап 6).

Рис. 27. Показники оцінювання джерела молока

Зауважимо, що прийняття за основу лише типових критеріїв спрощує алгоритм вибору постачальника, охоплюючи лише етапи 4, 5 і 6.

Розглянемо прийняття логістичного рішення на прикладі груп молокопереробних підприємств-об'єктів дослідження, дотримуючись викладеного повного алгоритму:

1. Сформуємо систему можливих постачальників молока. Для цього об'єднаємо їх у три групи: P (public sector - суспільний сектор), Pr (private sector - приватний сектор) і G (goods made on commission - давальницька сировина). Окрім того, група Pr може бути представлена кількома суб'єктами (рис. 28).

Поділ групи Pr на зазначені на рис. 28 суб'єкти видається необхідним, виходячи із галузевої специфіки підвищеної важливості факторів відстані до молокопереробного підприємства, якості та, відповідно, ціни на молоко. Ці критерії для них будуть мати різне значення і питому вагу.

2. Сформуємо систему можливих критеріїв оцінювання кожної групи постачальників:

К ₁ - відстань між молокопереробним підприємством та постачальником;

К ₂ - якість молока;

К ₃ - ціна закупки;

К ₄ - умови закупки (передоплата, кредит);

К ₅ - термін поставки;

К ₆ - фінансовий стан постачальника;

К ₇ - можливість позапланової закупки;

К ₈ - інші критерії.



Рис. 28. Групи постачальників молока

Очевидно, що сформована система критеріїв оцінювання з огляду на прийняту до реалізації логістичну стратегію постачання повинна всебічно характеризувати ринок постачальників, зосереджуючи увагу, як вважається [7, с. 146], на таких питаннях:

- які зміни спостерігаються в оточенні (в т.ч. зміни у вимогах до якості, політиці ціноутворення тощо);

- хто є лідером на ринку постачання молока;

- який постачальник має вагомі переваги над конкурентами;

- який постачальник пропонує найкращу якість молока;

- хто з постачальників контролює структуру витрат на виробництво молока тощо.

Підбір системи критеріїв та виділення проблемних питань в процесі вибору постачальника молока було здійснено за результатами анкетування молокопереробних підприємств регіону (додаток Б).

3. Для подальшого застосування цих критеріїв із метою формування безконфліктної системи незалежних критеріїв останні необхідно порівняти за логічною взаємоузгодженістю та відносною незалежністю. Попарне порівняння кожного критерію з іншими дає змогу виявити як взаємозалежні критерії між собою (один з критеріїв за змістом охоплює інший), так і критерії, які конфліктують (один критерій суперечить іншому) (рис. 29). Категорія "конфліктність" розглядається як суперечливість одного критерію іншому або відсутність зв'язку між ними, тобто взаємного впливу значення одного критерію на значення іншого.

Рис. 29. Схема конфліктності критеріїв оцінювання постачальників молока: (-) - критерій К ₁ не має впливу на критерій К ₂; (+) - критерій К ₁ визначає критерій К ₂; (0) - відсутність впливу критерію самого на себе

За даними рис. 29 можна зробити такі висновки:

A. Чим більша відстань між молокопереробним підприємством та постачальником (критерій К ₁), тим меншої свіжості буде молоко (критерій К ₂); зростуть транспортні витрати постачальника, які будуть закладатись в ціну закупки молока (критерій К ₃); збільшиться час доставки (критерій К ₅); а при зменшенні відстані оперативніше можна організувати позапланові закупки (критерій К ₇). На інші критерії критерій К ₁ не має значного прямого впливу.

B. Із покращенням якості молока (критерій К ₂) ціна його закупки (критерій К ₃) зростає; в результаті зростання ціни може покращитись фінансовий стан постачальника (критерій К ₆); якщо молокопереробне підприємство впевнене у тому, що у даного постачальника якісне молоко, то воно без вагань може співпрацювати з ним по позапланових закупках (критерій К ₇).

C. При прогнозованому збільшенні закупочної ціни на молоко (критерій К ₃) молокопереробне підприємство буде намагатись зробити передоплату (критерій К ₄) на майбутні поставки за нижчими цінами; ціна забезпечує покриття витрат постачальника і тому певною мірою визначає його фінансовий стан (критерій К ₆); якщо молокопереробне підприємство влаштовує закупочна ціна на молоко, то позапланові закупки з його боку (критерій К ₇) можливі.

D. При передоплаті (критерій К ₄) постачальник може надати молокопереробному підприємству скидку, а за умови кредитування ціна закупки може зрости (критерій К ₃); підприємство, яке здійснює передоплату, ставить першим у чергу замовлень (критерій К ₅); кредитні умови закупки погіршують фінансовий стан постачальника (критерій К ₆); при передоплаті молокопереробне підприємство може розраховувати на майбутні позапланові закупки (критерій К ₇).

E. Із збільшенням терміну поставки молока (критерій К ₅) погіршується його якість (критерій К ₂); при першочерговій швидкій доставці молока на підприємство можливе підвищення закупочної ціни (критерій К ₃); при оперативній доставці молокопереробне підприємство може розраховувати на позапланові закупки (критерій К ₇).

F. Фінансові можливості постачальника (критерій К ₆) визначають його спроможність забезпечити необхідні умови зберігання і доставки якісного молока (критерій К ₂); якщо дозволяє фінансовий стан, постачальник може надавати кредит з метою збереження партнерських відносин із молокопереробним підприємством (критерій К ₄).

G. При позаплановій закупці молока (критерій К ₇) якість не завжди може задовольняти покупця (критерій К ₂); при цьому і ціна може бути високою (критерій К ₃); позапланові закупки можуть оплачуватись в кредит, якщо постачальник співпрацює давно і довіряє партнеру, і по передоплаті (критерій К ₄), якщо діяльність покупця нестабільна; позапланові закупки не завжди можуть виконуватись вчасно (критерій К ₅).

Отже, вибрані критерії утворюють безконфліктну систему.

4. Оцінювання важливості кожного критерію здійснювалось групою експертів з підприємств-об'єктів дослідження. За результатами оцінювання сформована півматриця, в клітинах якої розташовані критерії, котрі є важливішими у попарному порівнянні з іншими. Отримана кількість переваг для кожного критерію нормалізується, що і визначає вагу кожного з них. Зауважимо, що попарне порівняння критеріїв є значною мірою суб'єктивним оцінюванням, однак є менш суб'єктивним порівняно із методом прямого (безпосереднього) оцінювання важливості, встановленого групою експертів (табл. 8). Остання графа таблиці формує послідовність критеріїв на підставі їх важливості для загального оцінювання придатності постачальника. Так, на першому місці стоїть якість молока (К ₂), а ціна закупки (К ₃) - лише на третьому.

Таблиця 8. Півматриця для визначення важливості окремих критеріїв оцінювання постачальника молока

5. Оцінювання кожного постачальника за обраними критеріями пропонується здійснювати експертним методом. Експертні оцінювання даються за десятибальною шкалою так, що, наприклад, висока якість молока оцінюється великою кількістю балів, а велика відстань до постачальника і великі строки доставки молока - малою кількістю балів.

В табл. 9. розглядається оцінювання визначених груп постачальників молока (суспільний сектор S, приватний сектор P, давальницька сировина G).

Проаналізуємо результати таблиці за кількістю балів. Порівняно найкращу якість молока (критерій К ₂) мають ті постачальники, молоко яких при здачі перевіряється представником від молокопереробного підприємства (групи P, G та підгрупа (2) суспільного сектора). Господар, який самостійно реалізує молоко (підгрупа (1)), не знаходиться під контролем жодного суб'єкта, а молоко перекупника (підгрупа (3)) в більшості випадків не є першої свіжості.

Таблиця 9. Оцінна матриця для вибору постачальника молока

Найбільш організованими щодо терміну поставки (критерій К ₅) молока є такі групи постачальників:

- сільгоспвиробник, який здає молоко на підприємство на переробку як давальницьку сировину і особисто зацікавлений в оперативності поставок і виробництва продукції із поставленого молока (група G);

- господар, який живе близько від обласного центру і сам реалізує молоко (підгрупа (1));

- суспільний сектор, який продає молоко на переробку підприємству на договірних засадах (група P), і недотримання ним строків поставки може призвести до небажаних штрафних санкцій.

Так, слід відмітити тенденцію стрімкого захоплення ринку сирого молока саме приватним сектором. Його частка, як зазначалось вище, протягом 1990-2005 рр. зросла від 24 до 78%, а суспільний сектор відповідно став втрачати свою значимість.

Господар, який живе далеко від обласного центру (підгрупа (2)), продає молоко в своєму селі заводському закупнику, який як посередник фактично гальмує процес поставки молока. Перекупник (підгрупа (3)), хоч і не здає молоко до приймального пункту, а самостійно його реалізує в невеликих обсягах, сам є посередником у системі поставки молока на молокопереробне підприємство.

Найвищим балом по оцінці ціни закупки (критерій К ₃) (найнижча ціна) потенційно оцінено господарства, які розташовані близько від обласного центру (підгрупа (1)) і не несуть значних транспортних витрат, а також постачальник давальницької сировини (група G), який зацікавлений у економії на вартості сировини. Решта постачальників, а особливо перекупники (підгрупа (3)) у ланцюзі поставки є посередниками, і тому ціна на їхнє молоко порівняно завищена. Однак, ціна на молоко суспільного сектора (група P) в більшій мірі визначається тим, що даною групою постачальників якість в цілому гарантовано.

Критерій відстані між підприємством та постачальником молока (критерій К ₁) є не менш важливим, оскільки визначає величину транспортних витрат. Найближчими до підприємства зазвичай є організовані ним приймальні пункти (підгрупа (2)), а також обрані найближчі райони, де закуповується молоко від населення (підгрупа (1)). Решта постачальники можуть бути віддаленими, але вони поставляють молоко на певні підприємства в силу своїх інтересів.

Постачальники, які мають обмежену кількість корів (група Рr), практично не можуть здійснювати позапланові поставки (критерій К ₇), а суспільний сектор (група P), який організовує збір молока на селі, може в тій чи іншій мірі контролювати обсяги поставок, тому він має вищий бал оцінювання цього критерію.

Критерії умов закупки (критерій К ₄) та фінансового стану (критерій К ₆) постачальника мають зв'язок між собою. Так, сільгоспвиробник, який здає молоко на підприємство на переробку як давальницьку сировину (група G), планує в подальшому реалізувати молочну продукцію. Він має налагоджену мережу виробництва сировини та збуту продукції і тому більш фінансово забезпечений порівняно з іншими постачальниками. Виходячи з цього, за умови вигідної співпраці із підприємством такий постачальник може дозволити умови поставки у кредит.

Суспільний сектор (група P), який вже тривалий час співпрацює із підприємством, також може будувати з ним відносини на довірі і надавати пільгові умови оплати за поставлене молоко. Перекупники молока (підгрупа (3)) не зацікавлені в кредитних умовах оплати, оскільки їх фінансовий стан визначає потребу у розрахунках в момент поставки. А підприємство через недостатню стабільність поставок з таких джерел не вдається до передоплати. Щодо населення (підгрупи (1) та (2)), то підприємства використовують систему кредитної оплати поставок молока із строковістю 5-15 днів. Така система є накопичувальною і зручною як для постачальників молока, так і для його заготівельників.

6. У табл. 9 також здійснено зважене оцінювання кожної групи постачальників молока за допомогою ваги кожного критерію.

Результати розрахунків показують, що за узагальнювальним критерієм

ряд придатності постачальників виглядає так:

* постачальник G (К_заг =8,82; ?Б = 58);

* постачальник P (К_заг = 8,66; ?Б = 58);

* постачальник (1) (К_заг = 7,58; ?Б = 43);

* постачальник (2) (К_заг = 7,3; ?Б = 40);

* постачальник (3) (К_заг = 6,55; І, ?Б = 41).

Цей ряд придатності дещо відрізняється від попереднього ряду, побудованого без урахування ваги критеріїв, коли постачальники були розташовані у такій послідовності: S, G, (1), (3), (2). Так, постачальники підгруп (2) та (3) помінялись місцями. Це пояснюється тим, що постачальники підгрупи (2) виграють на найбільш вагомих критеріях (К ₁, К ₂, К ₃, К ₅), а постачальники підгрупи (3) мають більші бали за менш вагомими критеріями і ці бали не компенсують недоотримані бали за більш вагомими критеріями. Тому врахування важливості критерію дає можливість більш об'єктивно оцінити постачальника молока.

Викладена деталізація дає змогу узагальнено оцінити джерело постачання графічним методом за допомогою об'ємної діаграми, в якій площа області вказує на інтегральну оцінку постачальника (рис. 30).

Як видно з рис. 30, найбільшу площу (графічно відповідає інтегральній оцінці) займає група постачальників P та G. При цьому постачальники групи G виграють за рахунок критеріїв К ₂ та К ₅, а постачальники групи P - критерію К ₂. Найменшу оцінку мають постачальники підгрупи (3) приватного сектора, оскільки їх найбільша зважена оцінка (по критерію К ₂) на цілих 0,5 одиниць менша за максимальну зважену оцінку по цьому критерію постачальників підгрупи (2) та груп Р і G (2,1<2,7) і на 0,1 одиницю підгрупи (1) (2,1<2,4).

Рис. 30. Графічна інтерпретація інтегрального оцінювання джерела постачання за методом структуризації критеріїв оцінювання

Ефективність співпраці молокопереробних підприємств із постачальниками молока досягає високого рівня за умови, якщо постачальник забезпечує себе стабільними надходженнями сировини впродовж року. Проведемо аналіз доходів від здачі молока різних груп постачальників на прикладі ВАТ "Ямпільський маслосирзавод" (табл. 10).

Таблиця 10. Дохід від продажу молока різними групами постачальників на ВАТ "Ямпільський маслосирзавод" в 2005 р., грн./день*

Група постачальників	Сезон
	зима/ весна	літо/ осінь
Група Pr (1). Господиня, яка живе близько від обласного центру і сама реалізує власну продукцію	52,42	46,92
(2). Господиня, яка живе далеко від обласного центру і продає молоко в своєму селі заводському закупнику	28,35	38,50
(3). Перекупник молока і молочної продукції	32,86	39,3
Група G Сільгоспвиробник, який здає молоко на підприємство на переробку як давальницьку сировину	140,0	119,0
Група B Суспільний сектор, який продає молоко на переробку підприємству	24,0	18,0

*) За даними Головного управління статистики Вінницької області

Аналіз одержаних результатів показав, що у зимній період закупівля молока від населення, перекупників та на давальницьких умовах обходиться виробнику молочної продукції набагато дорожче, ніж влітку. Решта груп постачальників досягають певної економії взимку за рахунок більших обсягів поставок (ціна знижується), тому на одиницю обсягу вони отримують менше доходу.

Найбільші доходи впродовж року отримують сільгоспвиробники, які здають молоко як давальницьку сировину. Це пояснюється тим, що підприємство на 40% своєї потужності працює саме на давальницькій сировині. Майже всі підприємства Вінницької області в меншій чи більшій мірі працюють на давальницькій сировині, а деякі підприємства (наприклад, ТОВ "СДС-Інвест") - навіть на всю потужність.

Наступними за розміром доходів є населення та суспільний сектор. Стабільність їх доходів забезпечується тим, що дане молокопереробне підприємство намагається встановлювати партнерські відносини із ними з огляду можливості постачання високоякісної сировини. Як показав аналіз, поширеною стала практика облаштування за кошти та за ініціативи підприємств холодильними камерами та необхідним лабораторним обладнанням приймальні пункти на селі. В таких умовах населення зацікавлене у збільшенні поставок молока, що приносить їм додаткові надходження.

Звісно, господар, який живе далеко від обласного центру, витрачає порівняно з іншими постачальниками більше коштів на транспортування сировини і тому є у менш сприятливому становищі. Перекупник має найменші доходи, оскільки є посередником і не може безмежно завищувати ціну поставки.

Отже, фінансові важелі при постачанні молока грають велику роль як для постачальника, так і для молокопереробного підприємства. Тому для досягнення економії затрат на сировину більшість молокопереробних підприємств груп А та В розглядають можливість власного виробництва молока, що досягається за рахунок власних сил або об'єднання останніх із можливостями с.-г. підприємств. Подібного роду партнерство, як свідчить практика, дозволяє створити конкурентоспроможну виробничу базу. Цей підхід знаходить своє відображення у методі, який ґрунтується на розв'язанні в логістиці постачання задачі "MOB" (від англійської Make-or-Buy Problem, що в перекладі означає "зробити чи купити").

Для вирішення цієї задачі необхідно:

1. Порівняти затрати на власне виробництво молока та його закупівлю.

2. Визначити розмір економії (перевитрат) при порівнянні двох джерел постачання молока.

3. Визначити, чи достатнім є рівень економії (або неризиковий рівень перевитрат) для обрання певного джерела поставок.

Складемо задачу МОВ для кожної групи підприємств-об'єктів дослідження. Припустимо, що із кількості с.-г. підприємств, з якими співпрацюють молокопереробні підприємства, останні можуть об'єднатись у процесі виробництва молока з тією мінімальною кількістю підприємств, яка забезпечує максимально повне завантаження обладнання. Тоді підприємство може гарантовано створювати поточні запаси сировини за собівартістю, а при сезонному збільшенні обсягів виробництва, а також за умов виробництва з давальницької сировини - закуповувати молоко з інших додаткових джерел, з якими також вже налагоджені відносини.

В табл. 11 наведено підрахунок середньорічної собівартості 1 л молока по групах молокопереробних підприємств, які його виробляють спільно із с.-г. підприємствами.

Таблиця 11. Структура собівартості 1 л молока по Вінницькій області на кінець 2005р., грн.*

*) За даними річних звітів підприємств

Зазначені в табл. 11 витрати необхідно порівняти із витратами на закупку молока (табл. 12).

За результатами таблиць 11-12 найбільшу економію від вибору закупівлі сировини, виходячи тільки з витрат, мають підприємства групи А, оскільки вони за обсягами споживання молока для об'єднання можуть обрати потужне с.-г. підприємство із порівняно кращими умовами виробництва. Підприємства груп С та D мають можливість встановити взаємовигідні відносини лише з тими виробниками, які згодні відмовитись від постачання на інші підприємства та співпрацювати з ними на умовах поставки значно меншої кількості молока. Тому відповідно будуть більші затрати на виробництво молока.

Однак, в усіх розглянутих випадках спільне виробництво молока створює економію порівняно із закупкою, при цьому таку економію (150-430%), яка може дозволити збільшити за того ж рівня затрат обсяг використовуваної сировини в 1,5-4,5 рази. В більшості випадків ця економія досягається значною мірою за рахунок економії на транспортних витратах, оскільки витрати на перевезення 1ц молока набагато вищі (майже втричі) порівняно з витратами на перевезення 1ц концентрованих кормів для корів.

Таблиця 12. Порівняння витрат на виробництво та закупку 1 л молока по Вінницькій області (дані на 2005 р.)*

*) За даними річних звітів підприємств

Як показали результати аналізу, зекономлені кошти частково повинні витрачатись на підтримку с.-г. підприємств, тому що у кінцевому підсумку можуть мати синергічний ефект посилення позитивних наслідків як для переробних підприємств, так і виробників/ постачальників сировини. Відповідно на практиці, як свідчить досвід, більшість підприємств груп А та В, а також деякі - групи С, як зазначалось вище, налагоджують відносини із постачальниками молока шляхом створення приймальних пунктів, які обладнуються холодильними камерами.

3. Удосконалення системи логістики постачання в управлінні запасами на молокопереробних підприємствах

3.1 Організаційні фактори оптимізації логістичної моделі постачання

Проведений аналіз логістики постачання підприємств молокопереробної промисловості Вінницької області дозволяє зробити висновки, що перед ними постають або посилюються проблеми, в яких опинилася більшість господарських суб'єктів даної галузі. Зокрема, до основних перешкод можна віднести сезонність виробництва і, відповідно, нерівномірне постачання сировини та завантаження виробничих потужностей протягом року, незадовільна якість сировини, що надходить на підприємства, відсутність налагодженої системи зв'язків з постачальниками сировини, застарілі транспортні засоби, використання яких призводить до транспортних перевитрат і т.д. Тому в умовах ринкової економіки комплексною проблемою стає забезпечення необхідного рівня ефективності управління поставками. При цьому пріоритетним напрямком стає застосування логістики постачання.

...