Організація транспортування

Ряд принципових рішень, пов'язаних з транспортним забезпеченням поставок, приймається під час укладання договорів купівлі-продажу. Зокрема, визначається, на якій із сторін лежить обов'язок доставки товару, якими будуть терміни поставок і їх партіонність, через які пункти повинен проходити маршрут транспортування, яким видом транспорту повинен бути відправлений товар, якими транспортними документами буде підтверджено виконання постачальником його зобов'язань і т. д. Особливо важливими такі рішення є при міжнародних угодах купівлі-продажу, транспортне забезпечення яких є складною і відповідальне завдання. Для полегшення вироблення таких рішень в міжнародній торгівлі застосовуються типові умови поставки товарів, що містяться в правилах (див. питання 2.4).

Умови договорів, пов'язаних з транспортуванням та наданням інших транспортних послуг, визначаються відповідними нормами міжнародного та національного права.

Основною послугою транспорту є перевезення вантажу. Відповідно центральне місце в системі договірних відносин між транспортними операторами і клієнтурою займає договір перевезення.

Згідно ст. 909 ЦКУ від 16.01.2003 № 435-IV за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Цей вид договорів укладається, як і інші господарські договори, в письмовій формі, до якої ставляться спеціальні вимоги. Так, згідно з ч. 2 ст. 307 ГК та ч. З ст. 909 ЦК України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Перевізник зобов'язаний забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Сторони договору: перевізник і відправник, проте участь у виконанні договірних зобов'язань (однією із зобов'язаних сторін) є отримувач вантажу - особа визначена відправником, яка може і не брати участі в укладенні договору перевезення вантажу, проте повинна мати договірні відносини з відправником (скажімо, бути покупцем за договором поставки, укладеним з відправником).

Договір про перевезення вантажу є реальним (він вважається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення), оплатним і двостороннім.

Особливості цього виду договору полягають не лише в його предметі, а й у наявності інших специфічних ознак. Насамперед це особливий суб'єктний склад - однією зі сторін договору, яка виконує обов'язки перевізника, виступає особа (юридична, в окремих випадках - фізична) зі спеціальною правосуб'єктністю, що випливає із Закону України від 10 листопада 1994 року «Про транспорт». Відповідно до статті 6 цього Закону перевезення вантажів, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами. Господарська діяльність суб'єкта з надання послуг виробничого характеру має ту особливість, що надання перелічених послуг складає зміст такої діяльності, є невіддільним від цієї діяльності. Таким чином, перевізником зазвичай є орган транспорту (залізниця, пароплавство, порт (пристань), автомобільне, авіаційне, дорожнє підприємство та організація), якому транспортними статутами та кодексами надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи. Ліцензії на здійснення транспортної діяльності видаються Міністерством транспорту та зв'язку України, іншими уповноваженими на це органами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правові основи ліцензування перевезення вантажів визначено ст. ст. 12, 14 Господарського кодексу України, Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Умови та порядок ліцензування окремих видів вантажних перевезень регулюються:

- Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їхнього багажу на таксі), затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України від 18.12.2003 р. № 136/985;

- Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом, затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України від 07.12.2001 р.№ ЮЮ/6201;

- Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом, затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України від 30.01.2002 № 11/50;

- Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом, затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України від 08.06.2001 №85/363;

- Ліцензійними умовами провадження розроблення, випробування, виробництва, експлуатації ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземної космічної інфраструктури та її складових частин, обладнання, що входить до складу космічного сегмента супутникових систем, затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Національного космічного агентства України від 19.12.2000 №79/215;

- іншими нормативно-правовими актами.

Здійснення перевезень (окремими видами транспорту) можливе й індивідуальними підприємцями, які отримали відповідні ліцензії, сертифікати та дозволи (хоча перевезення значних вантажів на систематичній основі, на значні відстані та з використанням кількох видів транспорту більше відповідає можливостям транспортних підприємств, ніж індивідуальних підприємців, що пов'язано зі складністю організації перевезень).

Транспортні кодекси та статути встановлюють специфічні вимоги до перевізників на залізничному, повітряному, морському та внутрішньому водному транспорті, аналіз положень яких дозволяє визначити особливість правового статусу цих перевізників:

- повітряним вантажним перевізником є такий суб'єкт господарювання, власник або судновласник повітряного судна, який здійснює експлуатацію повітряного судна для вантажних перевезень на підставі ліцензії, сертифікату експлуатанта та дозволу, що регулює доступ на ринок авіаційних перевезень;

- перевізниками на залізничному транспорті вантажів є залізниці - статутні територіально-галузеві об'єднання, до складу яких входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і які, при централізованому управлінні здійснюють перевезення пасажирів і вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі (ст. 1 Закону України «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 р.); в Україні функціонує 6 залізниць: Південно-Західна, Придніпровська, Донецька, Львівська, Одеська, Південна;

- вантажним перевізником на морському та внутрішньому водному транспорті є такий суб'єкт господарювання, судновласник або власник морського судна/судна внутрішнього плавання, який здійснює експлуатацію цього судна для вантажних перевезень морськими або внутрішніми водними шляхами на підставі ліцензії;

- вантажним перевізником на автомобільному транспорті є суб'єкт господарювання (автотранспортне підприємство, індивідуальний підприємець), який на підставі отриманих ліцензій здійснює експлуатацію власних та/ або орендованих транспортних засобів (автомобілів) з метою перевезення вантажів.

Відправником вантажу є зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж органу транспорту для його перевезення і якій цей вантаж належить на законних підставах.

Якщо перевезення відбуваються у прямому або прямому змішаному сполученні, договір перевезення укладає та організація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж у пункті відправлення.

У відносинах перевезення беруть участь також одержувачі вантажу - зазначені у документі на перевезення вантажу юридичні чи фізичні особи, які за дорученням вантажовідправника отримують вантаж. Як правило, такі особи перебувають у договірних відносинах із відправником вантажу (купівлі-продажу, контрактації, поставки тощо).

Якщо у відносинах перевезення бере участь одержувач вантажу, договір на перевезення вантажу є договором на користь третьої особи, для якої виникають певні права (зокрема, вимагати видачі вантажу) та обов'язки (зокрема, прийняти вантаж).

Договори перевезення вантажу на певному виді транспорту можуть бути різних різновидів, що пов'язано з технологією перевезень тим чи іншим видом транспорту.

Умови договору перевезення вантажу поділяються на універсальні (притаманні для перевезень будь-яким видом транспорту) та специфічні (характерні Для перевезень певним видом транспорту).

Універсальні умови визначаються Господарським і Цивільним кодексами України, а специфічні - транспортними кодексами (статутами) чи на їх підставі договором.

Умовами договору перевезень є:

- предмет договору - надання послуг перевезення вантажу, для чого перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у передбачений договором строк (ч. 1 ст. 917 ЦК України), а відправник повинен пред'явити у встановлений строк призначений для перевезення вантаж у належній тарі та/або упаковці, замаркований відповідно до встановлених вимог (ч. 2 ст. 917 ЦК України). Порушення однією зі сторін своїх зобов'язань щодо предмета договору (надання перевізником непридатних транспортних засобів для перевезення вантажу;

- надання відправником вантажу в тарі та/або упаковці, що не відповідає встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу) інша сторона вправі відмовитися від виконання свого зобов'язання (перевізник - від прийняття вантажу без відповідного пакування та маркування; відправник - від непридатного для перевезення транспортного засобу);

- умови перевезення вантажу зазвичай є специфічними (передбачаються транспортними кодексами (статутами) чи на їх підставі - договором; зміна цих умов вантажовідправником можлива з дотриманням встановленого згаданими правовими документами порядку (ч. 1 ст. 309 ГК України); проте перевізник (незалежно від виду транспортного засобу) зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу; одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу (ч. 1 ст. 310 ГК України);

- провізна плата (ст. 916 ГК України) встановлюється за погодженням сторін, якщо інше не встановлено актами законодавства; перевезення вантажу транспортом загального користування зазвичай здійснюється за встановленими тарифами. Робота чи послуги, що виконуються на вимогу власника (володільця) вантажу і не передбачені тарифами, оплачуються додатково за домовленістю сторін;

- завантаження та вивантаження вантажу (ст. 918 ЦК України) здійснюється відправником чи перевізником відповідно до домовленості сторін, якщо інше не передбачено транспортними кодексами та статутами; розподіл зазначених обов'язків між сторонами може здійснюватися відповідно до моделей договору на реалізацію майна (правила ІНКОТЕРМС), які застосовуються у відповідному договорі між відправником та одержувачем; строки завантаження та вивантаження встановлюються договором, якщо інше не встановлено актами законодавства; про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення належним чином оформлений документ (ч. 5 ст. 308 ГК України);

- строки доставки вантажу передбачаються в договорі за домовленістю сторін, якщо інше не передбачено актами законодавства (в тому числі транспортними статутами та кодексами); якщо договором, актами законодавства не встановлені строки доставки, то вантаж має бути доставлений у розумний термін (ч. 1 ст. 919 ЦК України);

- відповідальність за порушення сторонами договірних зобов'язань.

Слід мати на увазі, що поняття «перевезення» і «транспортування» (це поняття також використовується в нормативних правових актах) юридично не тотожні. Перевезення виконується на основі відповідного договору і за винагороду; при транспортуванні виконання цих вимог не обов'язково. Таким чином, з правової точки зору тільки діяльність, здійснювана перевізниками по найму, є перевезенням.

Таким чином, договір перевезення вантажу є основним видом договору між транспортним оператором та вантажовідправником. Його висновок передбачено всіма транспортними статутами та кодексами. Положення цих актів, які стосуються договору перевезення, конкретизують загальні положення, встановлені ЦКУ, і регламентують:

- основні обов'язки сторін (доставка вантажу - для перевізника, оплата перевезення - для відправника);

- вид перевізного документа, його зміст та порядок оформлення;

- порядок подачі транспортних засобів, навантаження і вивантаження;

- вимоги з підготовки вантажу до перевезення (упаковка, документальний супровід);

- порядок визначення та відшкодування збитків, пов'язаних із затримкою транспортних засобів при навантаженні або розвантаженні понад нормативний часу;

- порядок зміни умов договору або припинення його дії;

- відповідальність сторін;

- порядок пред'явлення претензій і позовів, пов'язаних з неналежним виконанням умов договору;

- інші умови договору перевезення, а також порядок його укладення і виконання.

Ряд положень транспортних статутів і кодексів, які стосуються договору перевезення, має незаперечний (імперативний) характер і не може бути змінений в договорі угодою сторін. До числа таких положень відноситься, наприклад, відповідальність перевізника за втрату і пошкодження вантажу.

Інші положення встановлюють порядок, який може бути при необхідності змінений сторонами, що має бути зафіксовано в договорі.

Нарешті, в транспортних статутах і кодексах містяться також окремі досить загальні положення, що стосуються умов договору перевезення. Тому і для вантажовідправника, і для перевізника важливо детальне знання положень нормативних правових актів, що визначають умови договору перевезення, а також ретельне опрацювання сторонами всіх умов договору, що укладається.

Одним з центральних питань договору перевезення будь-яким видом транспорту є питання про розміри і межі відповідальності перевізника внаслідок втрати, псування, пошкодження вантажу, а також внаслідок затримки в доставці вантажу. Це питання вирішується відповідно до положень законодавчого акту (міжнародна конвенція, транспортний статут або кодекс), що регламентує дане перевезення.

Відповідальність за втрату, псування і пошкодження вантажу встановлюється або за одне вантажне місце (одиницю відвантаження), або за один кілограм ваги вантажу. Якщо нормативно-правовим актом встановлено обидва значення, то при визначенні розміру відповідальності вибирається більше з них. Транспортні кодекси та статути також містять низку положень про відповдальність сторін за неналежне виконання договорів перевезення вантажів, які значною мірою збігаються з регулюванням договірних відносин з перевезення вантажів відповідно до Господарського кодексу України, проте містять і деякі спеціальні норми.

Згідно з ст. 13 Закону «Про транспорт», підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятих для перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їх вини.

Розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу або пошкодження вантажу детально врегульовано транспортними статутами та кодексами, а стосовно автомобільного транспорту - статтею 924 ЦК.

Відповідальність перевізника включає:

- відшкодування збитків (ст. 224-229 ГК України, статті 923, 924. 1166 ЦК України); при цьому розмір заподіяної шкоди визначається за правилами ч. З ст. 314: а) у разі втрати або нестачі вантажу - у розмірі вартості втраченого вантажу (втраченої частини вантажу); б) у разі пошкодження вантажу - у розмірі суми, на яку зменшилась його вартість; в) у разі втрати вантажу, зданого для перевезення з оголошенням цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу;

- штрафні санкції/неустойка, передбачені законом (ч. 2 ст. 231 ГК України, інші акти законодавства) та договором перевезення вантажу (встановлюються за домовленістю сторін);

- оперативно-господарські санкції (притримання перевізником переданих йому для перевезення вантажів для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів - ч. 4 ст. 916 ЦК; відмова відправника від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення, а також відмова перевізника від прийняття вантажу, що подається у невідповідній тарі/ упаковці та/або не відповідає вимогам щодо маркування - ч. 1 і 3 ст. 917 ЦК України; відмова вантажоодержувача від прийняття вантажу, що був пошкоджений під час перевезення або втратив свою якість, - ч. 4 ст. 314 ГК. Порядок вирішення спорів, що виникають з перевезень, має свої особливості (ст. 315 ГК України; ст. 925 ЦК України):

- обов'язковість претензійного порядку врегулювання такого спору - ч. 1 ст. 315 ГК, ч. 1 ст. 925 ЦК;

- строки пред'явлення претензій: за загальним правилом - протягом б місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом 45 днів;

- строки для відповіді перевізником на претензію вантажовідправника: за загальним правилом - протягом 3 місяців; щодо претензій з перевезення у прямому змішаному сполучення - протягом 6 місяців; щодо претензій про сплату штрафу чи премії - 45 днів (ч. З ст. 315 ГК України); щодо претензій з міждержавних перевезень - протягом строків, встановлених транспортними кодексами/статутами чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

- строки для звернення до суду: за позовом до перевізника (загальне правило) - протягом 6 місяців з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку для відповіді; для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, - протягом 6 місяців; щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, - протягом строків, встановлених транспортними кодексами/статутами чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо вантажовідправник вважає, що встановлений законом розмір відповідальності перевізника недостатній, то він може:

- оголосити вартість вантажу, що перевозиться шляхом вказівки її в транспортному документі. Це дає підставу перевізнику на збільшення фрахту (ціни перевезення), яке зазвичай відповідає вартості додаткового страхування відповідальності перевізника;

- додатково застрахувати ризик псування, втрати або пошкодження вантажу під час перевезення.

Відповідальність за затримку в доставці вантажу може бути встановлена або у відсотках від вартості перевезення за обумовлений період затримки, або обмежена певною величиною (в останньому випадку передбачається, що сторони визначають розміри відповідальності в договорі).

Всі міжнародні угоди, що регулюють умови договорів перевезення, встановлюють максимальні розміри відповідальності перевізника - як по окремим складовим (збиток вантажу, затримка доставки), так і сумарної відповідальності. Наявність такого обмеження забезпечує стабільність транспортного бізнесу та дозволяє застосовувати стандартні страхові поліси, якими перевізник страхує свою максимальну відповідальність.

Особливістю українського транспортного законодавства є неповне застосування принципу обмеження відповідальності перевізника. Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. (ст. 924 ЦКУ). При чому розмір відшкодування не обмежений. Дана норма встановлена КТМ України і ПК України - законодавчі акти, які регулюють діяльність «глобальних» видів транспорту і сприйняли ряд норм міжнародного транспортного права, - обмежують відповідальність перевізника певної конкретної величиною.

Вимірювання відповідальності. Протягом багатьох років для обчислення розмірів відповідальності перевізника в міжнародних транспортних конвенціях використовувалися базові одиниці, так чи інакше пов'язані з офіційною світовою ціною золота. З відмовою від міжнародного золотого стандарту була потрібна нова розрахункова одиниця. Починаючи з середини 1970-х рр. такою одиницею стала запроваджена Міжнародним валютним фондом одиниця спеціального права запозичення - Special Drawing Right - SDR. Курс SDR визначається на основі вартості кошика з чотирьох провідних валют: долар США, євро, ієна і фунт стерлінгів і публікується щодня (міжнародний валютний код - XDR).

Більшість міжнародних конвенцій, що встановлюють відповідальність перевізника, в даний час використовують SDR. При цьому для країн, де застосування SDR заборонено, вказані способи перерахунку встановлених меж відповідальності.

Договір повітряного перевезення - це угода щодо транспортування товарів повітряним транспортом, у тому числі період, коли товари перебувають під контролем повітряного перевізника. Правом на здійснення господарської і комерційної діяльності в галузі авіації може володіти кожна юридична або фізична особа, яка займається експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом, виробництвом, розробленням та іншою діяльністю у сфері авіаційної техніки й одержала ліцензію. Повітряні перевезення виконують на підставі договору. Кожний договір повітряного перевезення та його умови засвідчують документом на перевезення, виданим авіаційним підприємством або уповноваженими ним організаціями чи особами (агентами).

Повітряним перевізником визнають кожну юридичну або фізичну особу, що виконує повітряні перевезення та має права експлуатанта авіаційної техніки.

Експлуатант - особа, організація або підприємство, яке експлуатує повітряні судна або пропонує свої послуги в цій галузі.

Під час перевезення вантажу видають авіавантажну накладну. Замість авіавантажної накладної можуть бути застосовані інші засоби, що забезпечують збереження інформації стосовно його транспортування в електронному вигляді. Застосовуючи такі засоби, перевізник має право видати вантажовідправникові документ, який замінює авіавантажну накладну.

Авіавантажна накладна (до доказу протилежного) є презумпцією наявності договору перевезення вантажу між перевізником і вантажовідправником, котрі названі в цьому документі, та прийняття вантажу до перевезення на умовах, визначених у цьому документі. Будь-які відомості в авіавантажній накладній стосовно ваги, розмірів та упакування вантажу, а також кількості місць (до доказу протилежного) є свідченням повідомлених даних. Відомості щодо кількості, обсягу та стану вантажу не слугуватимуть доказом проти перевізника, за винятком випадків, коли такі відомості стосуються фактичного стану вантажу, а перевізник перевірив ці дані в присутності вантажовідправника і про це в авіавантажній накладній зроблено позначку.

Умови договору перевезення, наведені в авіавантажній накладній, не мають суперечити правилам перевезення вантажів. Відсутність, неправильність або втрата авіавантажної накладної не впливають ні на наявність, ні на дійсність договору перевезення.

Вантажовідправник повинен оформити чи мати оформлену від свого імені авіавантажну накладну відповідно до форми, кількості копій і способу, встановленого перевізником, та надати таку авіавантажну накладну перевізнику разом із вантажем не пізніше ніж у час, визначений перевізником (його агентом). Якщо дані про тарифи та збори не були встановлені, перевізник повинен назвати в авіавантажній накладній суму оплати транспортування вантажу вантажовідправником.

За транспортування декількох місць вантажу, коли товари неможливо транспортувати на одному повітряному судні (транспортному засобі) або коли транспортування товарів за однією авіавантажною накладною забороняють застосовані закони чи правила перевізника, останній має право вимагати від вантажовідправника оформлення авіавантажних накладних окремо на кожне місце вантажу.

Перевізник за заявою вантажовідправника може оформити авіавантажну накладну і стягнути за це з вантажовідправника відповідну плату. Водночас перевізник діє за згодою і від імені вантажовідправника. Якщо вантажовідправником надана авіавантажна накладна (чи інша інформація й інструкції стосовно товарів), неправильно заповнена, без усіх необхідних даних та інструкцій про вантаж або з помилкою, перевізник має право (але не зобов'язаний) зробити в авіавантажній накладній необхідні правки чи оформити нову авіавантажну накладну. Тут він діє від імені вантажовідправника, не беручи жодних зобов'язань стосовно таких дій. Перевізник може не приймати до перевезення вантаж, якщо авіавантажна накладна має виправлення, зроблені не перевізником (його агентом), підтерті або нерозбірливі записи.

Якщо стан вантажу чи його упакування незадовільні, вантаж або упакування ушкоджені ззовні, то вантажовідправник повинен зазначити в авіавантажній накладній фактичний стан вантажу. Коли ж він не в змозі це зробити або названі дані нечіткі, перевізник має право ввести в авіавантажну накладну дані про фактичний стан вантажу, його особливі властивості або уточнити попередні дані в авіавантажній накладній. Вважають (до доказу протилежного), що перевізник діє від імені вантажовідправника. Перевізник має право вимагати від вантажовідправника надати документ про характер вантажу, коли це вимагають застосовані закони.

Відповідальність вантажовідправника. Вантажовідправник відповідає перед перевізником (іншими особами) за правильність, точність і повноту даних та інструкцій стосовно вантажу, названих ним (або від його імені) в авіавантажній накладній або наданих перевізникові для введення в авіавантажну накладну. Він відповідає перед перевізником за всіляку шкоду, заподіяну йому або іншій особі, через неправильність, неточність чи неповноту даних та інструкцій про вантаж, зазначених ним (або від його імені) в авіа-вантажній накладній або наданих перевізникові щодо вантажу, і зобов'язаний відшкодувати завдані збитки.

Відповідальність перевізника. Перевізник також відповідає перед вантажовідправником за шкоду, заподіяну вантажовідправникові або іншій особі через неправильність, неточність чи неповноту даних та інструкцій, уведених перевізником (від його імені) в авіавантажну накладну про вантаж, і зобов'язаний відшкодувати завдані збитки.

Тарифи і збори за транспортування вантажу, застосовані перевізником, мають бути опубліковані ним або від його імені та дійсні на день видавання авіавантажної накладної. Якщо тарифи чи збори не відповідають опублікованим рівням, то різниця між опублікованим рівнем і застосованим тарифом або збором повинна бути повернута вантажовідправникові (вантажоодержувачу) або стягнута з вантажовідправника (вантажоодержувача). Якщо інше не встановлене перевізником, опубліковані тарифи і збори містять повітряне перевезення вантажу між визначеними перевізником аеропортами чи між аеропортом та іншим пунктом посадки або пунктом, розташованим біля пункту посадки. Якщо розмір витрат чи виплат стосовно транспортування вантажу не може бути визначений під час передавання вантажу для транспортування, перевізник має право вимагати, аби вантажовідправник вніс перевізникові суму, встановлену ним як достатню для покриття таких витрат і виплат. Остаточний перерахунок між перевізником і вантажовідправником, з огляду на такий депозит, має бути зроблений після виконання договору перевезення вантажу та визначення точної суми таких витрат і виплат.

Якщо вага брутто вантажу, його розміри, кількість чи оголошена цінність вантажу під час транспортування перевищать вагу брутто, розміри, кількість або оголошену цінність вантажу, згідно з котрим була попередньо розрахована вартість перевезення, перевізник має право вимагати оплати вантажовідправником або вантажоодержувачем таких змін. Зміни у вартості попередньо сплаченого перевезення вантажу можуть бути застосовані до договору перевезення за умови, що запит з цього приводу зроблений у письмовій формі до постачання вантажу вантажоодержувачеві (його агенту).

Перевізник не зобов'язаний здійснювати перевезення вантажу й має право відмовити в продовженні такого перевезення, якщо воно не оплачене за діючим тарифом, а також не був оплачений збір та інші належні перевізнику платежі.

Бронювання. Вантажі, призначені для перевезення, повинен приймати перевізник відповідно до наявності придатних транспортних засобів і вільних вантажних місткостей. Для цього необхідно здійснювати попереднє бронювання. У протилежному випадку вантаж можна приймати до перевезення на встановлених перевізником маршрутах і за визначеної перевізником ваги (об'єму).

Підтверджене бронювання надає право на перевезення вантажу лише в той день і на тому рейсі, коли здійснене бронювання відповідної місткості, й між пунктами, визначеними під час бронювання між перевізником та вантажовідправником і названими в авіавантажній накладній. Бронювання вважається попереднім доти, доки перевізник не видав вантажовідправникові належно оформлену авіавантажну накладну. Заяву про бронювання вважають прийнятою перевізником з моменту повідомлення про це особи (вантажовідправника чи перевізника), яка зробила запит про бронювання.

Бронювання на визначений рейс недійсне і не буде нормативним для перевізника, якщо:

- вантажовідправник не сплатив за транспортування вантажу в терміни, встановлені перевізником;

- вантажовідправникові не видана (з вини вантажовідправника) належно оформлена авіавантажна накладна на перевезення вантажу необхідним рейсом і у відповідних графах авіавантажної накладної не зроблено позначки про бронювання.

Час доставки вантажу до місця відправлення. Вантажовідправник зобов'язаний доставити вантаж в аеропорт або в інше місце відправлення не пізніше, ніж у час, визначений перевізником (його агентом) для виконання адміністративних формальностей і відповідних процедур про відправлення вантажу. Якщо вантажовідправник не доставив вантаж до встановленого строку, доставив його з неправильно оформленими документами або не підготував вантаж до відправлення згідно зі застосованими законами, то перевізник має право анулювати бронювання, раніше зроблене для цього вантажу. Перевізник не несе відповідальності перед вантажовідправником або вантажоодержувачем за збитки, котрі є наслідком несвоєчасної доставки вантажовідправником вантажу в аеропорт чи інше місце відправлення, встановлене перевізником.

Товари мають бути упаковані в такий спосіб, щоб гарантувати їхнє безпечне транспортування за звичайних умов перевезення й оброблення. Кожне місце вантажу маркують, зазначаючи назву та повну поштову адресу вантажовідправника і вантажоодержувача, а якщо адреса фактичного вантажоодержувача інша, ніж названа в авіавантажній накладній, то в авіавантажній накладній має бути зазначена адреса фактичного вантажоодержувача.

Перевізник зобов'язаний перевірити придатність вантажу та його упакування для транспортування, вигідність необхідного обладнання для оброблення вантажу й забезпечити відповідні умови для безпечного транспортування вантажу. Вантаж приймають до транспортування лише після попередньої оплати, якщо:

- вантажоодержувач - недієздатна особа;

- вантажоодержувач - урядове агентство (крім випадків, коли відповідне урядове агентство надає належно оформлені гарантії оплати);

- вантаж швидкопсувний або складається з інших, визначених перевізником, категорій;

- застосовані закони країни призначення забороняють оплату транспортування вантажу безпосередньо під час його доставки.

Право розпоряджатися вантажем має бути реалізоване вантажовідправником (його агентом) і застосоване до всього вантажу, який оформлений однією авіавантажною накладною. Це право може бути реалізоване лише тоді, коли вантажовідправник або його агент нададуть перевізникові частину авіавантажної накладної, доставленої йому чи збереженої ним.

Інструкції про розпорядження вантажем повинні бути своєчасними, подані у письмовій формі, встановленій перевізником. Якщо право розпоряджатися вантажем реалізується до зміни вантажоодержувача, то таким новим вантажоодержувачем вважатиметься вантажоодержувач, названий у авіавантажній накладній.

Вантажовідправник повинен відшкодувати перевізнику всі витрати, що виникли у зв'язку з реалізацією його права розпоряджатися вантажем. Право вантажовідправника розпоряджатися вантажем припиняється тоді, коли після прибуття вантажу до місця призначення вантажоодержувач отримує його у своє розпорядження; одержує запит про доставку вантажу чи авіавантажної накладної; інакше підтверджує прийняття ним вантажу. Якщо вантажоодержувач відмовляється приймати товари чи авіавантажну накладну або з ним неможливо зв'язатися, то право розпоряджання вантажем залишається за вантажовідправником.

Перевізник зобов'язаний негайно повідомити вантажоодержувача про прибуття вантажу. Доставка вантажу вважається виконаною, коли вантаж доставлений митному брокерові чи іншим державним органам, як це передбачено законом, і перевізник відправив повідомлення про прибуття. Отримати вантаж може лише вантажоодержувач, названий в авіанакладній, його агент або інша особа, що має право на отримання вантажу. Перевізник не зобов'язаний установлювати дійсність таких повноважень.

Якщо вантажоодержувач відмовився чи з інших причин не може прийняти вантаж після його доставки до місця призначення, то перевізник повинен докласти зусиль для виконання інструкцій вантажовідправника, зазначених в авіавантажній накладній. Якщо таких інструкцій немає або вони з певних причин не можуть бути виконані, перевізник повинен повідомити вантажовідправника про неможливість передання вантажу вантажоодержувачеві й отримати від нього інструкції про подальші дії. За відсутності таких указівок від вантажовідправника впродовж ЗО діб перевізник має право: повернути вантаж у пункт відправлення; продати цей товар згідно зі законами; знищити вантаж на свій розсуд; залишити його у себе.

Відповідальність перевізника під час перевезень за жодних обставин не може перевищувати суми доведених збитків. Перевізник не відповідає за непрямі, побічні, опосередковані збитки, доодержану вигоду (прибутки). Перевізник відповідає за шкоду, заподіяну під час знищення, втрати, ушкодження чи затримання доставки вантажу, якщо випадок, що спричинив шкоду, трапився в процесі повітряного перевезення. Перевізник несе відповідальність за шкоду, завдану під час затримання доставки вантажу. Однак перевізник не відповідає за шкоду, заподіяну внаслідок затримання доставки, коли доведе, що він, його службовці й агенти вжили всіх необхідних заходів для уникнення шкоди або такі заходи неможливо було вжити. Межі відповідальності перевізника про вантаж установлені Правилами перевезення вантажів. Окрім того, відомі випадки, коли перевізник звільняється від відповідальності за ушкодження, знищення та затримання вантажу.

Стосовно шкоди, заподіяної під час знищення, втрати, ушкодження чи затримання вантажу, то відповідальність перевізника обмежується, якщо:

- вантажовідправник не задекларував цінність і не сплатив відповідний збір - 20 доларів США (або еквівалентом в іншій валюті) за 1 кг брутто;

- вантажовідправник задекларував цінність і сплатив необхідний збір, тоді відповідальність перевізника вантажу обмежується задекларованою цінністю.

Такі межі не застосовують, якщо доведено завдання шкоди саме внаслідок навмисних дій або бездіяльності перевізника, його працівників і агентів, здійснених з наміром учинити таку шкоду, або з необережності й розумінням того, що це може спричинити шкоду за умови, коли у випадку таких дій або бездіяльності працівника чи агента буде доведено його дію у межах своїх службових повноважень.

Наявність договору перевезення пасажира повітряним транспортом засвідчує квиток. Квиток дає право пасажирові на переліт відповідним рейсом (рейсами) і зобов'язує перевізника здійснити відповідне перевезення пасажира та його багажу, а також надати інші послуги, пов'язані з перевезенням згідно з умовами договору перевезення. Умови договору перевезення, зазначені у квитку, не мають суперечити Варшавській конвенції (про правила, які стосуються міжнародних повітряних перевезень) 1929 р. та Правилам повітряних перевезень пасажирів і багажу.

Особа не буде мати права на переліт рейсом, якщо вона:

- не сплатить відповідний тариф за перевезення;

- не укладе кредитну угоду з перевізником;

- не матиме квитка з авіаційним купоном на відповідний рейс, усіма іншими невикористаними авіаційними купонами, пасажирським купоном або пасажирською квитанцією, якщо немає купона;

- пред'явить зіпсований квиток або квиток, куди були внесені зміни не перевізником або його уповноваженим агентом;

- не в змозі підтвердити те, що електронний квиток був наданий їй.

Коли квиток утрачений або зіпсований (його частина), перевізник на клопотання пасажира може замінити такий квиток (його частину) через видавання дубліката квитка за умови підписання пасажиром угоди про відшкодування перевізникові збитків аж до вартості оригіналу квитка, які зазнав або може зазнати перевізник через використання оригіналу квитка третьою особою. Якщо пасажир не підписує таку угоду, перевізник, видаючи дублікат квитка, має право вимагати від пасажира сплатити його повну вартість.

Квиток може бути використаний для перевезення лише особи, зазначеної в квитку.

Застосовувані тарифи - це встановлені й опубліковані перевізником або від імені перевізника (якщо не опубліковані, то розраховані згідно з тарифними нормативами перевізника) тарифи на рейс чи рейси з місця відправлення до місця призначення, зазначені у квитку, котрі чинні в день оплати квитка для відповідного класу обслуговування. Кожним тарифом передбачені правила його застосування, якими встановлено термін дії квитка й умови застосування тарифу. До тарифів не входять транспортні послуги між терміналами аеропорту і аеропортами та міськими терміналами.

Для дотримання формальностей, пов'язаних з процедурою відльоту, пасажир має прибути до місця проведення перевізником реєстрації і пропускного пункту з необхідними документами для подорожі не пізніше ніж у час, визначений перевізником (його агентом). Якщо пасажир прибуде до місця реєстрації та пропускного пункту після закінчення остаточного часу оформлення пасажирів або з'явиться без необхідних документів для подорожі, то перевізник матиме право анулювати бронювання і не зобов'язаний затримувати рейс. Процедуру реєстрації пасажирів і багажу повинен здійснювати перевізник (агент з обслуговування) зі застосуванням автоматизованих систем контролю відправлень.

Перевізник може відмовити в перевезенні чи подальшому перевезенні пасажира (багажу) з метою забезпечення безпеки польоту та виконання вимог застосованих законів або на підставі власних обґрунтованих рішень.

На повітряному транспорті поряд зі звичайним договором перевезення вантажів досить широко застосовується договір повітряного чартеру.

Правова природа повітряного чартеру практично однозначна з правовою природою договору чартеру в морському праві.

За договором повітряного чартеру одна сторона - фрахтувальник зобов'язується надати іншій стороні - фрахтувальнику всю місткість або частину місткості одного або декількох повітряних суден на один або кілька рейсів для перевезення вантажів.

За договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити доручений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачеві, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Таке поняття договору відрізняється від його визначення в ЦК України, де не зауважено, що доручений вантаж залізниця має доставити в зазначений термін, але це випливає зі загальних положень зобов'язальних правовідносин і у випадку порушення встановленого терміну доставки стає причиною майнової відповідальності залізниці.

Характеристика договору перевезення вантажу залізничним транспортом:

1. Оплатний, оскільки вантажовідправник зобов'язаний сплатити за перевезення встановлену плату.

2. Двосторонній, адже сторони наділені взаємними правами й обов'язками.

3. Реальний, бо вважається укладеним з моменту здавання вантажу транспортній організації для перевезення, чим і відрізняється від договорів про організування перевезень, які є консенсуальними, оскільки укладений з моменту надання договору належної (письмової) форми. Причому угода не передбачає перевезення конкретного вантажу, тому вона не є товарною угодою.

Предметом договору перевезення, незалежно від того, що становить предмет перевезення, є не окремі дії транспортного підприємства, спрямовані на переміщення, а транспортні послуги, тобто послуги з переміщення (транспортування) матеріальних цінностей. Договір перевезення вантажу укладають між собою дві особи - вантажовідправник та перевізник. Оскільки перевезення вантажу характерне тим, що одержувач вантажу зазвичай не відправник, а інша особа (одержувач), то суб'єктами відносин перевезення вантажів стають перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Вантажовідправник - це зазначена в документі на перевезення вантажу (накладній) юридична або фізична особа, яка доручає вантаж залізниці для перевезення.

Вантажоодержувач - особа, наділена правом на отримання вантажу і бере участь у зазначеному договорі. Серед дослідників триває дискусія про правове становище одержувача вантажу: одні вважають його стороною договору, інші - ні.

Договори залізничного перевезення вантажів обов'язкові для залізниці під час звернення до неї клієнта за наданням відповідної послуги, причому укладає договори від імені залізниці залізнична станція, яка не є стороною договору. Договір на перевезення вантажу укладають в письмовій формі, оформляючи відповідні документи встановленого зразка. До комплекту перевізних документів належать: накладна, дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу.

Накладна - основний перевізний документ установленої форми, оформлений відповідно до статуту і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Вона є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яку укладають відправник та залізниця на користь третьої особи - одержувача. Накладна є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення і супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, у зв'язку з чим договір перевезення вантажів вважають укладеним лише за умови пред'явлення відправником накладної.

Отримавши накладну разом з вантажем від відправника, станція відправлення повинна на підставі накладної скласти дорожню відомість, яка: 1) є внутрішнім транспортним документом залізниці (на відміну від накладної її не видають одержувачеві разом із вантажем); 2) виконує роль розписки, оскільки саме розписка в дорожній відомості про отримання вантажу та накладної посвідчує виконання договору перевезення. Талон, який разом з дорожньою відомістю надходить на станцію призначення, відривають від дорожньої відомості й пересилають на станцію відправлення. У такий спосіб здійснюють матеріальний облік перевезень вантажів на станції відправлення, яка під час отримання талона встановлює доставку вантажу.

Квитанцію про приймання вантажу видають вантажовідправникові. Вона за юридичним значенням є: розпискою перевізника в прийнятті вантажу; доказом прав та обов'язків за договором перевезення; документом, який засвідчує право розпоряджання вантажем на шляху проходження.

Отже, саме залізнична накладна - єдина форма договору перевезення вантажів, а всі інші транспортні документи разом із накладною становлять комплект перевізних документів.

Права та обов'язки сторін. У договорі перевезення вантажу його учасники мають різні за змістом права й обов'язки, що визначають особливості транспортних операцій та реалізуються на різних стадіях укладання договору, під час транспортування вантажу та видачі його у пункті призначення.

Нормативні документи, які визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

У процесі укладання договору перевезення перевізника зобов'язують подати для перевезення відповідні транспортні засоби, а відправника - вантаж. Перевізник зобов'язаний надати відправникові вантажу справні транспортні засоби в стані, придатному для перевезення відповідного вантажу. Відправник має право відмовитися від наданих транспортних засобів, непридатних для перевезення відповідного вантажу.

Обов'язки перевізника:

- доставити доручений вантаж в обумовлений пункт призначення;

- забезпечити збереження вантажу;

- доставити вантаж у зазначений термін;

- видати вантаж після поставлення в пункт призначення названому в накладній одержувачу.

Обов'язки вантажовідправника:

- сплатити залізниці провізну плату;

- прийняти вантаж після його доставки в пункт призначення, якщо відправник назвав себе одержувачем вантажу.

Обов'язки вантажоодержувача:

- прийняти та вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу;

- вивантажити багаж із вагона (контейнера), очистити зовнішню поверхню кузова вагона від залишків багажу, повністю прибрати з вагона всі елементи кріплення вантажів, а також папір, картон та інші засоби упакування й збереження багажів;

- сплатити всі додаткові платежі.

На транспорті укладають й інші договори, які не є договорами перевезення вантажу, але тісно пов'язані з процесами транспортування вантажів і регламентуються у межах транспортного законодавства. Серед таких договорів особливо вагомими й одночасно своєрідними є договори на експлуатацію залізничних під'їзних колій і на подання та прибирання вагонів, що укладають вантажовласники та залізниці.

Договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом - це двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, який регламентує обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки і відповідальність сторін стосовно їхнього дотримання. Ініціативу про встановлення договірних відносин для перевезення вантажів автомобільним транспортом може виявити і перевізник, і вантажовідправник (вантажоодержувач).

Договори перевезення вантажів автомобільним транспортом істотно відрізняються від договорів перевезення вантажів іншими видами транспорту. Під час перевезення в автомобілях вантаж здають для транспортування, зазвичай у пункті, яким відає не перевізник, не на території автотранспортного підприємства, а яким відає на території клієнта, тобто відправника вантажу. Закінчується транспортний процес також на території вантажоодержувача, а не самого автотранспортного підприємства.

В автотранспортних відносинах одним із суб'єктів договору завжди є автотранспортне підприємство, організація (вантажний перевізник), а іншим - підприємство, організація або фізичні особи (громадяни), котрі користуються послугами автомобільного транспорту, інші транспортні організації (замовники); Вантажний перевізник - суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до законодавства й отриманої ліцензії надає послугу.

...