Організація транспортування

Істотні умови договору:

- найменування та місцезнаходження сторін;

- найменування та кількість вантажу, його пакування;

- умови й термін перевезення;

- місце та час завантаження і розвантаження;

- вартість перевезення.

Умови, встановлені автотранспортним законодавством, не є предметом угоди сторін і не можуть не змінюватися, не скасовуватися сторонами, діючи незалежно від згоди сторін. З огляду на це їх зазвичай не вводять у текст договору. Наприклад, сторони не мають права передбачати в договорі умови про зниження ступеня відповідальності за порушення своїх зобов'язань, оскільки їх уже встановлено Статутом і Правилами.

Відносини між відправником вантажу й автомобільним перевізником можуть мати постійний характер, скажімо, коли відправником вантажу є підприємство, яке постійно обслуговується цим автопідприємством або має значний обсяг перевезень. У цьому випадку між сторонами буде укладений довгостроковий (згідно зі статутом) річний договір перевезення вантажів. У таких договорах узгоджено умови стосовно організування взаємин сторін з метою майбутнього транспортування вантажів. Тому їх нерідко називають організаційними. Коли ж виникає необхідність одиничних перевезень, або відправник вантажу не користується послугами транспортної організації, то в цьому випадку відправник вантажу та перевізник укладають разовий договір.

Однак кожен із цих видів договорів опосередковує свою, властиву лише йому, сферу транспортної діяльності. Довгостроковий (річний) договір на автомобільне перевезення вантажів призначений для оформлення відносин сторін на першій, організаційній стадії транспортного процесу, коли відбувається необхідна підготовка до переміщення вантажу. На відміну від довгострокового, у разовому договорі перевезення конкретного вантажу оформлено безпосередньо сам процес переміщення вантажу.

Зобов'язання, що виникає як наслідок договору перевезення, - це зобов'язання здійснити переміщення певних вантажів. Відповідно до цього перевізник і відправник вантажу мають виконати низку обов'язків, пов'язаних з транспортуванням.

Обов'язки перевізника за договором автомобільного перевезення вантажів можна згрупувати так: надання відправникові під перевезення належних перевізних засобів (автомобілів, причепів, тягачів) для транспортування вантажу до місця призначення й забезпечення умов нормального здійснення процесу перевезення; своєчасне відправлення транспортних засобів у рейс; своєчасне доставка вантажу в пункт призначення; вживання заходів для забезпечення зберігання вантажу.

Договір перевезення на морському транспорті. За договором морського вантажного перевезення одна сторона (пароплавство) зобов'язується доставити вантаж, який йому передав або передасть відправник, в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).

Так, відповідно до Положення про порядок підготовки та надання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення (затверджено наказом Мінтрансу України від 14.12.1998 р. № 497 (сьогодні Міністерство Інфраструктури України)), договори морського перевезення вантажу залежно від виду останнього (вантажу) поділяються на такі різновиди:

- договори перевезення генеральних вантажів;

- договори перевезення навалочних вантажів;

- договори перевезення небезпечних вантажів;

- договори на ліхтерні перевезення;

- договори перевезення контейнерів.

Кодекс торговельного мореплавства України (статті 131, 132) розрізняє види Договорів за критерієм сфери перевезень (всередині країни чи за її межі) на:

- договори на каботажні перевезення (перевезення вантажів між портами України);

- договори на міжнародні перевезення (перевезення вантажів між портами України та іноземними портами).

Договір морського перевезення вантажу згідно двом формам експлуатації морського транспорту (лінійної і трампової) розділяється на два види. При лінійній системі експлуатації флоту суду регулярно роблять рейси за розкладом у заздалегідь встановлених напрямах з заходом в певні (базисні) порти. Пропонуючи відправити вантаж на одному з судів регулярної лінії, судноплавний шлях підприємство бере на себе обов'язок вступити в договір перевезення вантажу на оголошених їм умовах по лінійному коносаменту з кожним, хто до неї звернеться. На відміну від лінійних, трампові («бродячі») суду здійснюють рейси в напрямку, що встановлюється в кожному конкретному випадку договором морського перевезення. Вони працюють поза розкладом. Умови перевезення вантажу на таких судах щодо кожного рейсу погоджуються сторонами і отримують закріплення в чартері.

Для виконання базисів поставки необхідне укладання договору морського перевезення вантажу, договору морського страхування, банківських угод і т.п. Ці договори є частиною загального договору купівлі-продажу, але зберігають свою юридичну самостійність.

Договір про перевезення вантажів морем може бути укладений з умовою, що до перевезення віддається судно, частина судна або певні приміщення судна (чартер), або без такої умови.

У чартері повинні бути зазначені назви сторін, величина фрахту, назва судна й вантажів, місце навантаження й вивантаження вантажів. За домовленістю сторін у чартер можуть бути занесені й іншої умови. Чартер підписує власник судна й фрахтувальник або їхні представники.

Розрізняють наступні форми договору морського перевезення: рейсовий чартер, коносамент, букинг-нота, берс-нота, генеральний контракт.

Наявність типових проформ (стандартних форм) чартеру не виключає індивідуалізації умов конкретного договору з волі сторін.

Рейсовий чартер (voyage с/р) застосовується в регулярному і трамповом судноплавстві під час перевезення масових вантажів судновими партіями. Фрахтувальнику для виконання перевезення надається все судно, певна частина судна або певні вантажні приміщення. Перевізник зобов'язаний надати судно, повністю підготовлене до виконання майбутнього рейсу, і після закінчення навантаження направити його зі звичайною швидкістю в порт вивантаження. Він не має права використовувати судно для інших, навіть попутних перевезень, якщо це не погоджено з фрахтувальником. Фрахтувальник зобов'язаний надати погоджену кількість вантажу, забезпечити навантаження-вивантаження в певні терміни (сталий час) і сплатити фрахт відповідно до умов договору.

Коносамент (Bill of Lading) як форма договору морського перевезення застосовується зазвичай при доставці генеральних вантажів в лінійному судноплавстві. На відміну від чартеру він не передбачає обов'язку перевізника надати власнику вантажу певне вантажне приміщення. Окремі партії вантажу можуть бути розміщені перевізником (капітаном) на судні з його розсуду виходячи із загальних інтересів рейсу.

Берс-нот (berth note) - договір на перевезення попутних масових вантажів. Використовується як в лінійному, так і в трамповом судноплавстві, зазвичай при навантаженні в тому ж порту (на тому же причалі), де приймається основний тягар.

Генеральний контракт (general contract) є особливим видом договору морського перевезення. Він являє собою довгострокову угоду на перевезення регулярнимірейсаміопределенногоколічествагрузаданногофрахтователя.

Порядок передавання вантажів транспорту

Згідно ст. 308 ЦК України «Приймання вантажу до перевезення»: 1. Вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування. 2. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. 3. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством. 4. У разі якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спеціальні документи (посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу, що перевозиться, вантажовідправник зобов'язаний передати такі документи перевізникові разом з вантажем. 5. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

Перевезення вантажу - це тривалий процес, який супроводжують дії його учасників щодо подання вантажу до перевезення, сплати провізної плати та інших платежів, виконання робіт з навантаження та розвантаження, своєчасної доставки вантажу в пункт призначення тощо.

1 Процес перевезення складають такі стадії: прийняття вантажу до перевезення, переміщення вантажу, видача вантажу. Для процесу перевезення вантажу характерним є системність (взаємозв'язок його стадій), єдність мети (як сам процес, так і всі його стадії спрямовані на досягнення спільної мети - переміщення вантажу) та динамічність (з переходом на кожну наступну стадію відбувається оновлення прав та обов'язків, які виникають на підставі та у зв'язку з попередніми).

Обов'язок перевізника щодо подання транспортного засобу для перевезення передбачає визначення місця його подання.

Місцем подання транспортного засобу на повітряному транспорті є місце знаходження аеропортів, аеродромів або спеціально обладнаних злітно-посадочних майданчиків. Під час перевезень залізничним та внутрішнім водним транспортом транспортні засоби подаються у місця загального користування (залізнична станція, причал, пристань тощо) або у місця незагального користування (залізничні під'їзні колії, причали, що знаходяться у віданні підприємств та організацій). На морському транспорті місцем подання морського судна для перевезення вантажів може бути морський порт (у цьому разі судно вважається поданим, якщо знаходиться у межах його акваторії), причал або географічний район порту, якщо йдеться про перевезення у міжнародному сполученні (у цьому випадку зазначається один з портів визначеної країни), а також порт, визначений у довгостроковому договорі перевезення. На відміну від інших видів транспорту, лише автомобільний забезпечує подання транспортного засобу до місця знаходження вантажовідправника. При цьому не виключається можливість подання на залізничні станції, у порт чи до аеропорту, аеродрому тощо.

З виконанням обов'язку щодо подання транспортного засобу для перевезення перевізник зобов'язаний привести транспортний засіб у технічно справний стан, щоб запобігти пошкодженню вантажу під час його перевезення. Транспортний засіб повинен бути, по-перше, у технічно справному стані, що має дозволити здійснити перевезення; по-друге, він повинен забезпечити перевезення певного виду вантажу; по-третє, транспортний засіб, його обладнання та призначені для перевезення місця мають відповідати вимогам законодавства щодо безпеки перевезень (санітарним, протипожежним тощо).

Щодо морського транспорту, то йдеться про «морехідність судна». Згідно з частиною 1 статті 143 КТМ перевізник зобов'язаний завчасно, до початку рейсу, привести судно у морехідний стан і забезпечити його технічну придатність до плавання, належним чином спорядити судно і забезпечити всім необхідним, укомплектувати екіпаж, а також привести трюми і всі інші його приміщення, у яких перевозиться вантаж, у стан, що забезпечує належне прийняття, перевезення і збереження вантажу. Отже, до основних елементів морехідності судна слід віднести: технічну придатність судна до плавання; укомплектування його екіпажем; спорядження та забезпечення судна всім необхідним; придатність до прийняття вантажу для перевезення. Крім цього, як уже зазначалося вище, судно має бути придатним до прийняття, розміщення вантажу та його схоронного перевезення. Морехідність судна є питанням факту і встановлюється з урахуванням конкретних обставин. На нашу думку, приведення судна у морехідний стан слід визначати як обов'язок перевізника за договором морського перевезення вантажу привести судно у такий технічний стан, за умов якого судно мало б можливість виконати перевезення визначеного договором вантажу.

2 Договір перевезення вантажу - це реальний договір, сутність якого полягає у тому, що він вважається укладеним з моменту прийняття вантажу до перевезення. Останнє відбувається шляхом передачі вантажовідправником вантажу перевізникові.

Прийняття вантажу до перевезення відбувається шляхом передачі вантажовідправником вантажу перевізникові.

Наприклад, на залізничному транспорті договір перевезення вважається укладеним з моменту прийняття вантажу до перевезення, що засвідчується накладенням календарного штемпеля станції відправлення в перевізних документах. Для посвідчення прийняття вантажу до перевезення станція видає відправнику квитанцію (п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, п. 23 Статуту залізниць України)

На автомобільному транспорті під Прийманням вантажу розуміється подання вантажовідправником підготовленого для відправлення вантажу та товарно-транспортних документів перевізнику з наступним навантаженням на транспортний засіб та оформлення документів про прийняття вантажу перевізником для відправлення. Перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених договорів із замовниками згідно з заявками або за разовими договорами. Заявка подається у вигляді та у строки, передбачені договором. За погодженням сторін заявка може бути подана на один день, тиждень, декаду або місяць. Разові договори повинні бути укладені у письмовій формі. Вантаж, поданий замовником у стані, що не відповідає правилам перевезень, і не приведений у відповідний стан у строк, який забезпечує своєчасне відправлення, вважається неподаним, а перевезення таким, що не здійснилося з вини замовника. Місце фактичної здачі-приймання вантажу точно зазначається у договорі з наступним уточненням у заявці (пп. 10.1-10.5 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом).

З прийняттям вантажу до перевезення виникає питання про перехід права власності на вантаж до перевізника. Однак не можна однозначно заявити, що з прийняттям вантажу до перевізника переходить право власності на нього, оскільки сам вантажовідправник не завжди є власником цього вантажу.

На річковому транспорті дата прийняття вантажу до перевезення засвідчується календарним штемпелем порту або пристані на накладній, квитанції чи подорожній відомості (п. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту).

На залізничному транспорті договір перевезення вважається укладеним з моменту прийняття вантажу до перевезення, що засвідчується накладенням календарного штемпеля станції відправлення у перевізних документах. Для посвідчення прийняття вантажу до перевезення станція видає відправнику квитанцію (п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, ст. 23 Статуту залізниць України).

Під час перевезення вантажів повітряним судном інтереси перевізника представляє командир повітряного судна, до компетенції якого належить право здійснити скидання вантажу, що у свою чергу можна розглядати як підставу припинення права власності на вантаж (ст. 38 Повітряного кодексу України).

З прийняттям вантажу до перевезення постає питання про перехід права власності на вантаж до перевізника, яке в юридичній літературі розглядається неоднозначно.

З одного боку, можна зазначити, що з прийняттям вантажу до перевезення до перевізника переходить право володіння вантажем. У цьому разі перевізник не є власником вантажу, а таким суб'єктом господарювання, який володіє річчю на підставі договору перевезення, тобто є титульним володільцем. На відміну від права володіння річчю власника, яке існує поряд з правом використання та розпорядження, право володіння перевізника вантажу характеризують такі ознаки:

- зміст прав перевізника щодо володіння вантажем виникає на підставі договору перевезення;

- це право перевізника має строковий характер, оскільки обмежено строком дії договору перевезення;

- право перевізника виникає за сукупністю двох юридичних фактів - договору сторін про перевезення вантажу і фактичного його вручення перевізникові.

З іншого боку, можна розглядати наведене питання щодо морського перевізника, інтереси якого під час здійснення перевезення представляє капітан морського судна (капітан є представником перевізника). Законодавством передбачено право капітана на здійснення реквізиції вантажу, продажу його частини та інші повноваження (ст. 68-69 КТМ), для здійснення яких не треба отримувати згоду судновласника, перевізника або власника вантажу. В цих випадках має місце факт розпорядження вантажем. Проте вказане право розпорядження здійснюється за певних умов, визначених законодавством. Наприклад, реквізиція вантажу здійснюється, якщо усі життєві запаси, у тому числі незнижуваний запас продовольства, вичерпані; продаж частини вантажу відбувається лише тоді, коли під час рейсу виникла невідкладна потреба у грошах для продовження плавання, особливо для ремонту судна або утримання екіпажу.

Згідно із статтею 51 Статуту залізниць України підприємства залізничного транспорту загального користування мають право на заставу майна переданих їм для перевезення вантажів для забезпечення гарантії належної провізної оплати та інших платежів. Заставне право діє, поки вантаж перебуває у віданні залізниці. Якщо вантажовідправник (вантажоодержувач) не внесе залізниці належні їй платежі, залізниця використовує заставне право і реалізує вантаж після закінчення передбаченого правилами граничного строку його зберігання. Такий строк не повинен перевищувати 30 діб.

Під час перевезення вантажів повітряним судном інтереси перевізника представляє командир повітряного судна, до компетенції якого належить право здійснити скидання вантажу, що, у свою чергу, можна розглядати як підставу припинення права власності на вантаж (ст. 38 Повітряного кодексу України).

До того ж, не можна однозначно сказати, що з прийняттям вантажу до перевезення до перевізника переходить право власності на вантаж, оскільки вантажовідправник не завжди є його власником.

Згідно із статтею 334 ЦК до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товаророзпорядчого документа на майно. Це дає підстави вважати, що перевізні документи за своєю правовою сутністю є товаророзпорядчими документами і тому надають їх одержувачам право здійснювати розпорядження вантажем.

Отже, якщо питання про перехід права власності до перевізника у зв'язку з прийняттям вантажу до перевезення є дискусійним, то імперативним є положення частини 2 статті 308 ГК про те, що саме з моменту прийняття вантажу до перевезення у перевізника виникає відповідальність за збереження вантажу.

3 Підготовка вантажу до перевезення пов'язується з обов'язком вантажовідправника забезпечити транспортабельність і збереження вантажу під час перевезення.

Зокрема, вантаж, що потребує тари або упаковки, має подаватися до перевезення у відповідній тарі або упаковці. Вимоги, яким повинна відповідати тара (упаковка), визначаються з урахуванням виду вантажу (навалочний, наливний тощо), його особливостей (наприклад, такий, що швидко псується) та умов перевезення і встановлюються правилами перевезення вантажів, які діють на всіх видах транспорту (наприклад, у п. 5 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні передбачено, що упаковка має відповідати кліматичним умовам, вимогам митного режиму, вона може виконувати рекламні цілі). При виборі упаковки потрібно враховувати спосіб, відстань і тривалість транспортування, можливість перевантаження вантажу в дорозі, температурний режим і вологість під час транспортування, погодні умови, сумісність з іншими вантажами тощо. Проте у всіх випадках тара (упаковка) повинна відповідати Держстандартом і технічним умовам, а також забезпечувати повне збереження вантажу під час перевезення.

Перевірка транспортабельності вантажу під час прийняття його до перевезення має суттєве юридичне значення, оскільки недотримання цього правила у частині огляду тари (упаковки) може призвести у наступному до втрати або пошкодження вантажу і як наслідок - до відповідальності перевізника. Правила перевезень встановлюють принцип, згідно з яким перевізник не несе відповідальність за пошкодження або втрату вантажу внаслідок недоліків тари (упаковки), які не можна було помітити під час зовнішнього огляду вантажу при прийманні його до перевезення. Отже, перевізник повинен перевірити зовнішній стан тари (упаковки) і її відповідність умовам перевезення і при цьому не зобов'язаний перевіряти відповідність Держстандартом і технічним умовам. Перевізник вправі відмовити у прийнятті до перевезення вантажу, тара (упаковка) якого не забезпечують його збереження під час перевезення, або зробити відповідне застереження у перевізному документі (п. 9.2.1 Правил повітряних перевезень вантажів, ст. 142, 153 КТМ, п. 10.16 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, п. З Правил приймання вантажів до перевезення, п. 71 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР).

На забезпечення збереження вантажів під час прийняття їх до перевезення спрямоване маркування вантажів, тобто нанесення на них певних надписів і умовних знаків.

Маркування вантажів здійснюється відповідно до правил перевезення вантажів і за умов втрати перевізного документа є засобом визначення належності вантажу і місця його призначення. Визначають відправникове (наноситься вантажовідправником) і транспортне (наноситься перевізником) маркування вантажів. Щодо вантажів, які потребують особливого поводження під час навантажувально-розвантажувальних робіт і транспортування з визначенням запобіжних заходів під час роботи з ними, застосовується спеціальне маркування (позначки «обережно», «не кантувати» тощо).

Для попередження втрати і для полегшення виконання складських робіт вантажі чи тару, у якій вони поміщені, маркірують. Маркування -- це написи, малюнки, умовні позначки. Вони повинні бути чіткими, зрозумілими, стійкими до вологи. Якщо товарно-матеріальні цінності за якимись причинами маркувати неможливо, то до них прикріплюють ярлики (бірки).

Розрізняють товарне, відправницьке, транспортне і спеціальне маркірування.

Товарне маркування наносить на внутрішній тарі виготовлювач. Воно містить назву вантажу, тип, сорт, артикул, дату випуску, номер стандарту й ін.

Відправницьке маркування наноситься на зовнішній тарі відправником. У ньому указують: номер місця і знаки відправника (у чисельнику); кількість місць у даній партії товарів (у знаменнику); найменування відправника; назву пунктів відправлення і призначення; найменування одержувача. У прямому змішаному залізнично-водному сполученні чи прямому водному сполученні крім пунктів призначення вказують також пункт перевалки.

Транспортне маркування виконується на транспортній тарі портом, пристанню, залізничною станцією відправлення незалежно від наявності відправницького маркірування і діє до одержання вантажу споживачем. У ньому вказують порядковий номер відправлення за книгою відправлень (у чисельнику), кількість місць у даній партії товарів (у знаменнику).

Спеціальне маркування -- це маніпуляційні і попереджуючі знаки, що свідчать про особливі властивості вантажів і про порядок обходження з ними. Наприклад, чарка позначає крихкий вантаж, гак, перекреслений хрестом, вантаж, що не підлягає обробленню за допомогою крана, та ін.

Важливим елементом маркування є маніпуляційні знаки - зображення, які вказують па способи поводження з вантажем (табл. 2.1). Маніпуляційні знаки рекомендується доповнювати відповідними написами.

Небезпечні вантажі додатково позначаються маркуванням, передбаченої відповідними нормативними правовими актами.

При маркуванні вантажів рекомендується слідувати деяким практичним рекомендаціям, зокрема:

- маркування не повинна явно вказувати на характер вмісту транспортної тари або упаковки, якщо це цінний чи іншої привабливий для розкрадання товар. Зокрема, не рекомендується використовувати в маркуванні фірмові логотипи добре відомих компаній і виробів;

- крім назви компанії-одержувача або агента в проміжному пункті доставки, в маркуванні рекомендується вказувати особисті дані та контакти конкретних осіб, що представляють ці організації;

- кріплення етикеток до тари повинно бути надійним, що виключає їх відділення навіть при позаштатному поводженні з вантажем;

- слід переконатися в тому, що всі вантажні одиниці в партії замаркіровані і що нанесена на них маркування однакова;

- слід уникати застосування старої тари з раніше нанесеної маркуванням. Якщо вона все ж використовується, то стара маркування повинно бути повністю вилучена.

Таблиця 2.1 - Маніпуляційні знаки при маркуванні вантажів

Знак на упаковці	Назва знаку	Коментар
	Увага крихкий товар!	Необережне поводження може зіпсувати товар.
	Поводитись з обережністю	Товар, який знаходиться, в упаковці вимагає дбайливого поводження. Аналог знаку «увагу крихкий товар».
	Берегти від вологи.	Зберігати і транспортувати в сухих умовах.
	Вантаж що швидко псується	Потрібні відповідні заходи: примусове охолодження, нагрівання, провітрювання, відносна вологість повітря і т.д.
	Обмеження температури.	Поруч вказується значення температурної межі.
	Тропічна упаковка	Вантаж може зіпсуватися при пошкодженні упаковки внаслідок специфіки клімату. Т - знак тропічної кліматичної зони, цифри - дата пакування.
	Герметична упаковка	порушувати герметичність тари (не розкривати) при транспортуванні і зберіганні.
	Відкривати тут	Місце відкривання упаковки.
	Верх	Покажчик вертикального положення вантажу.
	Переробка скла	Вказує на спосіб поводження з вантажем.
	Переробка нафтопродуктів	Вказує спосіб поводження з вантажем.
	Берегти від випромінювання	Будь-яке випромінювання впливає на властивості вантажу, псує його.
	Захищати від радіоактивних джерел	Вантаж пошкоджується чи знищується при проникненні радіації.
	Берегти від сонячної радіації.	Вантаж пошкоджується чи знищується при проникненні сонячної радіації.
	Берегти від сонця	Товар необхідно берегти від прямих сонячних променів.
	Берегти від сонячних променів	Захищати від прямого попадання сонячних променів, не нагрівати.
	Центр ваги	Наноситься на сусідні поверхні упаковки (бічна, торцева) і вказує центр ваги, якщо він не збігається з геометричним центром вантажу.
	Місце стропування	Вказує місце розташування на упаковці канатів або ланцюгів для підйому вантажу.
	Гаками не брати	Не дозволяється застосовувати гаки при маніпуляції з вантажем. (напр.: товар в м'якій упаковці).
	Піднімати візком забороняється	Вказує місця, де заборонено використовувати візок при підйомі і переміщенні вантажу.
	Вилочні навантажувачі не використовувати	Користуватися іншими видами вантаження виключаючи вилочні.
	Підіймати безпосередньо за вантаж.	Не можна підіймати за упаковку.
	Не котити	Переміщати в одному положенні.
	Затискати тут	Вказує місця, захоплення вантажу затискачами.
	Не затискати	Затискати вантаж на вказаних сторонах.
	Межа за кількістю ярусів в штабелі	Максимальна кількість однакових вантажів, яку можна укладати один на другий, де П - гранична кількість ярусів.
	Штабелювати забороняється	Забороняється класти вантаж на упаковку, на якій стоїть цей знак, при зберіганні і транспортуванні.
	Штабелювання обмежене	На цей вантаж не можна ставити вантаж вагою більшою, ніж вказано над знаком.

В даний час все більшого поширення набуває електронне маркування вантажів. Автоматична ідентифікація, що здійснюється в тому числі за допомогою цього маркування, застосовується в виробничої, складської, торгової і транспортної діяльності.

Найбільш поширеними на транспорті є системи автоматичної ідентифікації на основі штрих-кодування і системи радіочастотної ідентифікації.

Штрихове кодування набуло поширення завдяки простоті застосування штрих-кодів, дешевизні відповідного обладнання і повсюдного поширення.

Учасники ланцюгів поставок можуть використовувати різні стандарти штрих-кодування, які не завжди відповідають один одному. Для того щоб уникнути розривів інформаційної ланцюга і перекодувань товару при транспортуванні, розроблений глобальний стандарт так званої логістичної етикетки (EAN. UCC Logistics Label), який підтримується міжнародною некомерційною неурядовою організацією GS.

Логістична етикетка (рис. 2.2) супроводжує вантаж (точніше - логістичну одиницю, якою може бути первинна товарна одиниця, транспортний пакет і т.п.) на всьому шляху його руху в ланцюзі постачань.

Єдиним обов'язковою вимогою до логістичної етикетці є наявність на ній унікального номера логістичної одиниці - так званого SSCC (Serial Shipping Container Code). SSCC розподіляються через уповноважені GSl організації (в Україні функціонує організацією є «ДжіЕс1 Україна») і присвоюються логістичної одиниці будь-яким з учасників ланцюга поставок - відправником, експедитором, перевізником. Наявність на логістичної етикетці SSCC, текстової інформації і штрих-кодів, якими користуються учасники конкретного ланцюга поставок, однозначно ідентифікує логістичну одиницю і пов'язує її з усіма мають до неї відношення електронними базами даних і документами.

Асоціація Товарної Нумерації України «ДжіЕс1 Україна» (до 20.12.2006 р. - Асоціація Товарної Нумерації України “ЄАН-УКРАЇНА"), створена у вересні 1994 року, є некомерційною неурядовою організацією.

Діяльність Асоціації «ДжіЕс1 Україна» спрямована на впровадження в Україні всесвітньої багатогалузевої системи ідентифікації, штрихового кодування та електронних комунікацій, що базується на всесвітніх стандартах GS1.

Стандарти GS1 широко застосовуються у виробництві, постачанні, торгівлі, медицині та транспорті. Користувачами стандартів є понад 1 000 000 компаній у всьому світі.

«ДжіЕс1 Україна» є єдиним офіційним представником в Україні міжнародної організації GS1 - провідної світової організації з розробки та впровадження всесвітніх стандартів і рішень, які підвищують ефективність і прозорість виробництва, постачання та торгівлі.

Асоціація «ДжіЕс1 Україна» - це інтегроване у світову спільноту об'єднання вітчизняних користувачів Системи GS1. Понад 5500 учасників Системи GS1 різних форм господарювання, що представляють численні галузі економіки України. Понад 1000000 ідентифікаційних номерів GS1, присвоєних користувачам Системи GS1 та їх об'єктам обліку. Єдина організація, що уповноважена представляти GS1 та поширювати стандарти GS1 на території України



Рисунок 2.2 - Логістична етикетка

Радіочастотна ідентифікація (RFID - Radio Frequency Identification) включає радіочастотну мітку і пристрій, що зчитує, пов'язане з відповідною інформаційною системою. Мітка, що потрапила в поле дії пристрою, що зчитує, відповідає власним сигналом, що містить певну інформацію.

Характер застосування RFID-систем визначається їх робочою частотою. Найбільш дешеві і компактні низькочастотні системи забезпечують зчитування на відстані до 0,5 м при невисокій швидкості руху об'єкта щодо зчитувального пристрою. Системи проміжної частоти діють на відстані до 1,5 м і здатні передавати досить великі обсяги даних. Високочастотні системи найбільш дороги, але можуть передавати дані на відстань до 70 м при високій відносній швидкості руху.

Перевагами RFID-систем щодо систем штрих-кодування є безконтактний характер зчитування даних, швидкодія і можливість передачі великих обсягів інформації, високий рівень захищеності інформації. Разом з тим RFID-системи дороги, схильні до електромагнітних перешкод, можуть впливати на здоров'я людини.

Їх застосування перешкоджає наявність у зоні дії системи металевих поверхонь. Якщо в поле пристрою, що зчитує потрапляє одночасно кілька міток, можливий збій системи. Нарешті, на відміну від систем штрих-кодування, технології не спираються на загальноприйняті технічні стандарти.

Застосування RFID-систем в ланцюгах поставок вимагає від учасників ланцюга узгоджених інвестицій в відповідне обладнання, в чому зацікавлені далеко не всі. Тому досвід застосування RFID - ідентифікація обмежується, в основному, "замкнутими" логістичними системами, повністю контрольованими однією компанією. Це, наприклад, контроль руху паперу в рулонах з заводу-виготовлювача на регіональні склади або управління постачанням магазинів великої торговельної мережі. Крім того, RFID-системи досить успішно використовуються для контролю переміщення транспортних засобів і контейнерів.

Неправильне або неточне маркування вантажів може бути причиною їх доставки не за призначенням, затримання у доставці тощо. Тому правилами перевезення вантажів різними видами транспорту передбачено обов'язкове здійснення маркування під час прийняття вантажів до перевезення (п. 8.18 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України, ст. 142 КТМ, п. 9.2 Правил повітряних перевезень вантажів, п. 15 Правил приймання вантажів до перевезення, п. 72 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР).

Вантажовідправник має право застрахувати вантаж. Вказане право регулюється транспортними кодексами, статутами і правилами перевезення. Порядок страхування встановлюється спеціальними нормативно-правовими актами, як-то: Законом України «Про страхування», Порядком і правилами проведення обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2002 р., іншими нормативними актами (див. коментар до ст. 352-- 355 ГК).

Відправник здає вантажі транспортним організаціям за масою чи за кількістю місць. При цьому залежно від їхньої кількості і специфіки використовують ваги товарні, автомобільні, вагонні. Нa морському і річковому транспорті при перевезеннях масових однорідних матеріалів (сипучих, рідких) їхню масу визначають по осіданню судна.

Розміщення вантажів у рухомому складі здійснюють відповідно до Технічних умов навантаження і кріплення вантажів, що діють на різних видах транспорту.

4 Під час подання вантажу до перевезення вантажовідправник зобов'язаний передати перевізнику всі документи на вантаж, як того вимагають портові, митні, санітарні правила тощо. У випадках коли для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спеціальні документи, вантажовідправник зобов'язаний передати останні перевізникові разом з вантажем. Ці документи, як правило, засвідчують стан вантажу, його якість чи інші властивості на момент подання до перевезення. Наприклад, стан певної категорії вантажів (нафтоналивні, зернові тощо) визначається сертифікатами, а щодо продуктів тваринного походження - ветеринарними посвідченнями.

До спеціальних документів можна віднести декларацію про вантажі і декларацію про небезпечні вантажі, які є документами, що містять інформацію про вантаж, необхідну для забезпечення належного розміщення та безпечного морського перевезення відповідно до Положення про порядок підготовки та подання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення, затвердженого наказом Мінтрансу України від 14 грудня 1998 р. № 497.

Під час прийняття до перевезення радіоактивних матеріалів, вантажовідправник зобов'язаний повідомити перевізнику номери сертифікатів безпеки згідно з пунктом 4 Положення про основні засади організації перевезення радіоактивних матеріалів територією України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 1997 р.

Відповідно до Закону України «Про карантин рослин» перевезення підкарантинних вантажів, що можуть бути переносниками карантинних шкідників, хвороб рослин і бур'янів з господарств, населених пунктів, районів, областей та Автономної Республіки Крим, на території яких введені карантинні обмеження або оголошено карантин, проводиться тільки за умови пред'явлення відправником карантинного сертифіката, що видається місцевою Державною інспекцією з карантину рослин, у зоні діяльності якої перебуває відправник.

Спеціальні документи додаються до перевізного документа відповідно до правил перевезення окремих видів вантажів тим чи іншим видом транспорту.

5 3 прийняттям вантажу до перевезення у перевізника виникає обов'язок видати вантажовідправнику документ, що засвідчує приймання ним вантажу до перевезення.

На залізничному транспорті перевізник видає вантажоодержувачу накладну. Дата приймання вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції відправлення. Для посвідчення прийняття вантажу до перевезення станція відправлення видає відправнику квитанцію.

Приймання вантажів до перевезення повітряним транспортом оформлюється видачею вантажної накладної.

На внутрішньому водному транспорті вантаж вважається прийнятим до перевезення з моменту видачі вантажовідправнику вантажної квитанції, а дата приймання засвідчується календарним штемпелем порту чи пристані на звороті накладної, подорожньої відомості і квитанції.

Особливим є порядок приймання вантажів на автомобільному транспорті. Приймання вантажу засвідчується підписом шофера (як представника перевізника, який повинен пред'явити посвідчення і путьовий лист) на всіх примірниках товарно-транспортної накладної, один з яких залишається вантажовідправникові.

Для перевезення вантажу морським транспортом вантажовідправник повинен скласти за своїм підписом і передати перевізнику документи на вантаж. Одним з таких документів є вантажевий ордер. У ньому містяться дані про назву вантажу, його характеристики, вид упаковки тощо. На підставі вантажевого ордера перевізник складає штурманську розписку. Під нею слід розуміти підписаний помічником капітана документ, що засвідчує прийняття вантажу на борт судна. Після закінчення навантаження кількість і вага вантажу, які зазначено у штурманській розписці, заносяться у коносамент.

На залізничному транспорті вантаж у вагоні необхідно розміщувати і закріплювати так, щоб під час перевезень не було зрушення, падіння і вільно відкривалися двері по обидва боки. Вантаж у тарі помішують у міждверному просторі на відстані 25 см від дверей. В одному вагоні не допускається перевезення вантажів, здатних спричинити псування один одного чи призвести до аварії. Колісні пари чи візки вагонів варто завантажувати рівномірно. Якщо цього зробити не можна, то центр ваги одного з вантажних місць повинний бути зміщений від вертикальної площини, в якій знаходиться поперечна вісь вагона, не більше ніж на 1/8 його довжини. При цьому різниця в завантаженні колісних пар чотиривісних вагонів не повинна перевищувати 10 т, шестивісних 15 т, восьмивісних -- 20 т. Поперечний зсув загального центра ваги від вертикальної площини, в якій знаходиться поздовжня вісь вагона, допускається не більш 100 мм. У піввагонах вантажі розміщують так, щоб навантаження на кришку люка чотиривісного вагона не перевищувало 4,3 т, а шести- і восьмивісного -- 6 т.

Залежно від поперечного обрису вантажу, його розмірів і розміщення на рухомому складі допускається стандартна негабаритність: бічна, верхня, нижня, одно- і двостороння. Бокову негабаритність поділяють на п'ять ступенів: від нульового до четвертого залежно від величини виходу вантажу за габарит. Найбільшою є негабаритність 4-го ступеня.

Чим ближче габарити вантажу до розмірів вагона по ширині, тим більше ступінь негабаритності вантажів.

Залізниця погребує від відправників негабаритних вантажів схеми їхнього розміщення всередині вагонів і розрахунків, які підтверджували б безпечність навантаження вантажів у рухомий склад.

Перевезення негабаритних вантажів на залізничному транспорті визначається Інструкцією з навантаження і перевезення негабаритних та великовагових вантажів.

Для розміщення і кріплення вантажу на відкритому рухомому складі застосовують розтяжки (обв'язки), опірні і розпірні бруски, стійки, підкладки, прокладки, щити, турнікети й інші пристосування, а також стандартне кріплення багаторазового використання.

На залізничному транспорті приймають до перевезення вантажі понад чи поза планом, якщо це не наносить збитку виконанню плану і за умови виконання завдань по здачі порожніх вагонів і контейнерів на інші дороги і відділення доріг. Такі заявки подаються відправником на ім'я начальника залізниці чи начальника відділу залізниці не пізніше як за п'ять днів до настання дня навантаження. Як виняток заявки можна подавати через начальника станції.

На морському і річковому транспорті навантаження товарно-матеріальних цінностей виробляється під спостереженням капітана чи його помічників, що мають право давати вказівки по ходу робіт. Легкозаймистий, вибуховий чи взагалі небезпечний вантаж, якщо такий був зданий під неправильним найменуванням або при прийманні перевізник не зміг під час зовнішнього огляду упевнитися в його властивостях, може бути в будь-який час вивантажений перевізником, знищений чи знешкоджений без відшкодування збитків відправникові.

На морському транспорті заявки на перевезення вантажів у капотажі і закордонному плаванні подають на ім'я начальника порту-відправника не пізніше як за 20 днів до запланованої дати навантаження на судно. При наявності об'єктивних причин, що спричинюють перерву в русі морського транспорту, перевізник заздалегідь сповіщає відправника про неможливість прийняти вантажі до перевезення.

На річковому транспорті від відправника вимагаються подекадні заявки на перевезення вантажів. Це дає змогу річковому пароплавству спланувати подачу тоннажу і тяги. Відправник зазначає в заявці ті самі відомості, що й для залізничного транспорту. Заявка повинна надійти в управління пароплавства за п'ять днів до початку декади.

На автомобільному транспорті навантаження товарно-матеріальних цінностей регламентується Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом. Важкі, довгомірні вантажі відправник зобов'язаний закріплювати в кузові автомобіля і причепі дротом, тросами, дерев'яними клинами, щоб уникнути їхнього зсуву чи випадання в дорозі. Завантажені вагони, трюми суден і барж, криті автомашини, контейнери, що є власністю транспортних організацій, підлягають опломбуванню для гарантії схоронності вантажів. Пломби відправника вантажу повинні мати скорочене найменування постачальника і контрольні знаки. Застосовуються свинцеві, останнім часом поліетиленові пломби з камерою чи двома рівнобіжними отворами, а також термічно оброблений (відпалений) дріт діаметром 0,6 мм.

Автомобільний транспорт приймає заявки за планом перевезень і понад план. Заявки за планом приймаються в обумовлений річним договором термін, але не пізніше, як 14 год. напередодні дня початку перевезення вантажів місцевим транспортом і не пізніше як за 48 год. до початку перевезень міжміським транспортом. Заявки понад план разові замовлення приймаються в такі самі терміни. Вантажі, що підлягають передачі транспорту, повинні бути за можливістю упаковані у вантажні пакети і покладені в тару.

У мішках перевозять вантажі, що не погребують захисту від механічних ушкоджень -- сипучі, пилоподібні. Маса одного місця в паперових мішках становить 10-50 кг, а в тканинних 40--100 кг. Допустима висота штабелів вантажів у мішках різна: 10--14 рядів для паперових і 10-20 для тканинних.

У ящиках перевозять товари виробничо-технічного призначення, продукцію харчової промисловості і сільського господарства.

У стосах і тюках упаковують природні і штучні волокна і вироби з них -- вовну, каучук, пробку, надаючи їм форму прямокутника, обшиваючи тканиною чи без неї і перев'язуючи металевими стрічками, або дротом, мотузкою. Розміри стосів (при масі 80--800 кг) і висота штабелів різні.

Котно-бочкові вантажі розміщують у бочках, барабанах і рулонах. У металевих бочках перевозять паливо, мастила, рідкі хімічні продукти тощо; у дерев'яних бочках -- рідкі харчові продукти; у металевих барабанах бітум, озокерит, суху хімічну продукцію; у дерев'яних барабанах -- суху хімічну і харчову продукцію.

Легковаговими вважаються вантажі, що на 1 т маси займають об'єм більше як 2 м3 (вата, вовна, сірники, тютюнові вироби тощо). Великоваговими -- вантажі з тарі чи без тари масою одного місця понад 5 т; довгомірними -- вантажі, що мають довжину в упаковці чи без неї понад 8 м; негабаритними -- вантажі, що не вписуються за розмірами в габарити рухомого складу залізничного й автомобільного транспорту.

2.4 Документація на перевезення вантажів (транспортні документи)

Документообіг є невід'ємною складовою частиною інформаційних потоків в логістиці. Будь-яка транспортна операція супроводжується оформленням і передачею великої кількості документів, при цьому документи, що стосуються транспортування, грають роль і в забезпеченні угоди купівлі-продажу товару, його проміжного складського зберігання, виконання митних процедур тощо.

Весь перелік транспортних документів можна класифікувати наступним чином:

- документи планування та організації перевезень;

- документи договору перевезення;

- документи фрахтування транспортних засобів;

- документи експедиторського та агентського сервісів;

- претензійні документи;

- документи на парцельні перевезення і на перевезення вантажів з оголошеною цінністю;

- позагалузеві документи.

Коротка характеристика складу зазначених груп документів наведена в табл. 2.2.

Перевізні документи виконують такі основні функції:

1 підтвердження укладення договору перевезення. Накладна (або коносамент) підтверджує, що зазначені в ній вантажовідправник і перевізник уклали договір перевезення на умовах, визначених цим документом. Наявність відповідного примірника транспортного документа дозволяє сторонам пред'являти претензії по виконанню зобов'язань за договором перевезення. Зазначений в документі одержувач має право на одержання вантажу від перевізника; перевізник отримує підставу для оплати наданих послуг. Часто загальні умови договору перевезення, встановлені відповідною міжнародною конвенцією, законом або правилами, відтворені друкарським способом на зворотному боці бланка коносамента або накладної.

...